Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці
У статті висвітлено історію створення сцени на пасіці (розділ 2) Кулішевого роману «Чорна рада». Показано основні змістові розбіжності українського і російського текстів первісної (1845—1846) та остаточної (1857) редакцій. Проаналізовано зміни в характеристиках персонажів Божого Чоловіка, Михайла...
Gespeichert in:
| Datum: | 2020 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2020
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/174329 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці / О. Федорук // Слово і Час. — 2020. — № 4. — С. 51-63. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-174329 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1743292025-02-09T17:54:17Z Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці Panteleimon Kulish’s Novel “Chorna Rada”. Textual History of Apiary Scene Федорук, О. Текстологія і джерелознавство У статті висвітлено історію створення сцени на пасіці (розділ 2) Кулішевого роману «Чорна рада». Показано основні змістові розбіжності українського і російського текстів первісної (1845—1846) та остаточної (1857) редакцій. Проаналізовано зміни в характеристиках персонажів Божого Чоловіка, Михайла Череваня й Василя Невольника. Наведено вилучені фрагменти українського роману, які не ввійшли до основного тексту. Проведено реконструкцію втраченого тексту первісної української редакції. The paper deals with the textual history of the scene in the apiary (Chapter 2) of Kulish’s novel “Chorna Rada: Khronika 1663 Roku” (“The Black Council: A Chronicle of the Year 1663”). Throughout the 14 years, from 1843 (when a creative vision of the novel arose) to 1857 (when both Ukrainian and Russian versions of “Chorna rada” were published), the text of the novel remarkably changed. In the analyzed scene, the most significant changes were made in the characteristics of the ‘ideological person’ Bozhyi Cholovik (Man of God). This character was transformed when the author just began writing both versions of “Chorna Rada”. In the original Russian text (1845), he was portrayed as an ancient-like old man and a strongly built Cossack-philosopher, while in the Ukrainian text (1846), he appeared as a blind blessed elder with prophetic vision, detached from ‘vanity of vanities’. Also, in the original text of both versions of the scene in the apiary, characters Mykhailo Cherevan and Vasylii Nevolnyk (Slave) were more detailed than in the final published text. In particular, in both early texts, the author tells a story of how Vasylii Nevolnyk broke free from slavery in Turkey. As a result of all changes in the text, the analyzed scene became more expressive in artistic terms, and characters — more holistic. The comparison of the two versions leads to the conclusion that they are textually interrelated, though significantly different, being translations of each other and at the same time the original works. The researcher extensively quotes the fragments not included in the published text of “Chorna Rada”. A part of the lost text from the original Ukrainian version is being reconstructed based on the original Russian version of the novel. 2020 Article Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці / О. Федорук // Слово і Час. — 2020. — № 4. — С. 51-63. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. 0236-1477 DOI 10.33608/0236-1477.2020.03.51-63 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/174329 821.161.2-31Куліш7Чорн. uk Слово і Час application/pdf Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Текстологія і джерелознавство Текстологія і джерелознавство |
| spellingShingle |
Текстологія і джерелознавство Текстологія і джерелознавство Федорук, О. Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці Слово і Час |
| description |
У статті висвітлено історію створення сцени на пасіці (розділ 2) Кулішевого роману «Чорна рада». Показано основні змістові розбіжності
українського і російського текстів первісної (1845—1846) та остаточної (1857) редакцій. Проаналізовано зміни в характеристиках
персонажів Божого Чоловіка, Михайла Череваня й Василя Невольника.
Наведено вилучені фрагменти українського роману, які не ввійшли до
основного тексту. Проведено реконструкцію втраченого тексту первісної української редакції. |
| format |
Article |
| author |
Федорук, О. |
| author_facet |
Федорук, О. |
| author_sort |
Федорук, О. |
| title |
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці |
| title_short |
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці |
| title_full |
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці |
| title_fullStr |
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці |
| title_full_unstemmed |
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці |
| title_sort |
роман пантелеймона куліша «чорна рада». творча історія сцени на пасіці |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Текстологія і джерелознавство |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/174329 |
| citation_txt |
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці / О. Федорук // Слово і Час. — 2020. — № 4. — С. 51-63. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT fedoruko romanpantelejmonakulíšačornaradatvorčaístoríâsceninapasící AT fedoruko panteleimonkulishsnovelchornaradatextualhistoryofapiaryscene |
| first_indexed |
2025-11-29T01:59:41Z |
| last_indexed |
2025-11-29T01:59:41Z |
| _version_ |
1850088190229086208 |
| fulltext |
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 51
ТЕКСТОЛОГІЯ
І ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
DOI 10.33608/0236-1477.2020.03.51-63
УДК 821.161.2-31Куліш7Чорн.
Олесь ФЕДОРУК, кандидат філологічних наук,
старший науковий співробітник
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України,
вул. М. Грушевського, 4, Київ, 01001
е-mail: oles.fedoruk@gmail.com
ORCID: 0000-0002-6202-541X
РОМАН ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША
«ЧОРНА РАДА».
ТВОРЧА ІСТОРІЯ СЦЕНИ НА ПАСІЦІ
У статті висвітлено історію створення сцени на пасіці (розділ 2) Ку-
лішевого роману «Чорна рада». Показано основні змістові розбіжності
українського і російського текстів первісної (1845—1846) та оста-
точної (1857) редакцій. Проаналізовано зміни в характеристиках
персонажів Божого Чоловіка, Михайла Череваня й Василя Невольника.
Наведено вилучені фрагменти українського роману, які не ввійшли до
основного тексту. Проведено реконструкцію втраченого тексту пер-
вісної української редакції.
Ключові слова: автограф, редакція, варіант, історія тексту, Божий
Чоловік, Михайло Черевань, Василь Невольник.
Композиція Кулішевого роману «Чорна рада» складе-
на так, що події розгортаються здебільшого статичними
сценами, попри те що мотив дороги тут стрижневий.
Лише декілька динамічних епізодів «оживляють» роман,
і пов’язані вони передусім з образом запорожця Кири-
ла Тура. Це 1) проводи на Подолі січовими братчиками
прощальника до Межигірського Спаса; 2) супровід по-
братимами-запорожцями ридвана з Лесею Череванівною
та її матір’ю, нажаханими грубими козацькими жартами;
Ци т у в а нн я: Федорук Олесь. Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада».
Творча історія сцени на пасіці . Слово i Час. 2020. № 4 (712). С. 51—63.
https://doi.org/10.33608/0236-1477.2020.04.51-63
52 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
3) викрадення Лесі та двобій Тура з Петром Шраменком; 4) покарання
Кирила Тура братчиками в Романовського Куті під Ніжином, де вони
заклали кіш; 5) зображення перебігу «чорної ради» та грабунків піс-
ля її розв’язку. Окрім цих сцен, вельми істотними є два епізоди подо-
рожі Шрама із сином та Череваня з родиною: на в’їзді до Києва, де їм
дорогу перекриває Тарас Сурмач, унаслідок чого виникає конфлікт, і на
в’їзді до Ніжина, де подорожні стають свідками родинного конфлікту,
що розгорнувся внаслідок безчесних учинків запорожця Олекси Сен-
чила. Утім і перелічені епізоди мають риси статичності, за винятком,
зрозуміло, сюжетів, означених пунктами 2 і 3. Так у фінальному тексті,
проте в первісній редакції, особливо російської версії роману, динаміч-
них сцен було дещо більше. Як показує аналіз перших п’яти розділів,
опублікованих у журналі «Современник» (1845), твір спочатку запові-
дався як історичний роман із пригодницькими сюжетними вкраплен-
нями [1, 169—170; 11, 276—279]. Окрім того, перебування героїв у
Києві в обох версіях було «розбавлене» докладнішим, ніж у фіналь-
ному тексті, описом їхньої подорожі з Хмарища до Києва та подорожі
до Святої Софії, де вони стали свідками обряду побратимства Тура із
Чорногором.
Усі події у творі відбуваються на хуторі Хмарищі, у Києві та Ніжи-
ні, і в первісній редакції вони були структуровані за трьома частинами-
локусами [11, 351—352]. Відповідно й композиція роману складається
з таких сцен:
1. В’їзд подорожніх на Череванів хутір Хмарище (у ранній російській
редакції цьому передувала низка описів та сюжетів, зокрема сутичка Шра-
менка з поляками) і три послідовні сцени тут — на пасіці, у пекарні (злік-
відована у фінальному українському тексті та сильно скорочена в росій-
ському) та світлиці.
2. Київські сцени перебування на Подолі, у Святій Софії (зліквідо-
вана в остаточному тексті) та на Печерську. Прикметно, що в первісній
редакції Шрам, зійшовши на гору на в’їзді до Києва, молиться про спа-
сіння України та б’є поклони саме до тих київських святинь, де розгорта-
тиметься дія (див.: [11, 287—288]).
3. Ніжинські сцени: у домі Гвинтовки; у Романовського Куті; у по-
мешканні Турової матері; зображення «чорної ради»; бенкет у бурми-
стра Колодія; у темниці, де Тур намагається визволити Сомка. Своєрід-
ний «пролог» та «епілог» цієї частини твору — дві сцени на Хмарищі,
куди всі повертаються: вилікувати Петра після важкого поранення та
після «чорної ради» (друга — уже без Шрама).
У цьому переліку сцен та епізодів — тут, зрозуміло, схематизова-
ному — однією з найбільш функціонально значущих або навіть цен-
тральних є сцена на пасіці. Саме тут відбувається «зав’язка» сюжету,
Олесь ФЕДОРУК
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 53
коли подорожні довідуються від Божого Чоловіка про тривожні події на
Гетьманщині. Не випадково письменник обирає пасіку тим місцем, де
кобзар розповідає про міжусобицю за гетьманську булаву. Автор вибу-
довує художній конфлікт і створює романну напругу протиставленням
ідилічного, буколічного хутора, який тут символізує пасторальна пасі-
ка (автобіографічний контекст зображення очевидний: Кулішів бать-
ко також мав пасіку, а наприкінці життя навіть стало замешкав на ній
[2, 134]), і суспільно-політичної стихії Гетьманщини, розбурханої чварами
в очікуванні «чорної ради», як постає вона в оповіді Божого Чоловіка.
Властиво, Божий Чоловік і є головним персонажем у цій сцені. Автор-
ські концепти, закладені в образі народного співця, найбільшою мірою
проявлені в цьому розділі, а також в останньому. Як відомо, цей герой
авторові імпонував по-особливому. У листі до Г. Ґалаґана від 9 лютого
1857 р. письменник поставив Божого Чоловіка (і Кирила Тура) на один
щабель із «поважними і праведними художественними лицями» — ге-
роями повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся» та Шевченкової «Ка-
терини», в яких уособлюється «дух нашого плем’я, дух людськости, дух
богочоловічности» [12, 344—345]. Божий Чоловік — за В. Івашківим,
«ідеологічна людина» [1, 194] — артикулює чимало думок, які поділяє
сам Куліш, віддзеркалює візії автора.
Спершу сцена була розлогіша, ніж з’явилася в остаточній редакції.
У російському тексті («Пять глав из нового романа П. Кулеша “Чер-
ная рада”») вона становила окремий розділ (4). В українському тексті,
створеному навесні 1846 р. (рукопис Б), автор розбив її на два розділи,
які на засланні знову звів в один. (Далі цей текст цитую з урахуванням
правок, які автор зробив лише до заслання. Посилаючись на цей руко-
пис, уживаю архівно-облікову нумерацію аркушів, проставлену внизу
сторінки). У порівнянні з деякими іншими розділами, змін тут було
зроблено не так багато, проте вони істотні й вартують окремого роз-
гляду. Частково їх аналізували В. Петров [10, 397—419] та В. Івашків
[1, 194—201].
Уже первісний український текст сцени на пасіці доволі сильно від-
різняється від первісного російського, хоча, якщо зіставляти весь ури-
вок «Пяти глав» загалом із відповідним текстом рукопису Б, то бачи-
мо, що український варіант цієї сцени містить порівняно небагато змін.
Щоправда, нам невідомий російський текст, який постав унаслідок до-
опрацювання «Пяти глав» після їх публікації і був створений іще пе-
ред тим, як письменник почав писати українську «Чорну раду». Тому
утримаюся від висновків щодо залежності українського тексту від росій-
ського на цій стадії опрацювання роману. Аналізуючи зміни в названій
сцені, надалі зосереджуватиму увагу на українській версії, натомість змі-
ни в російській, зроблені на засланні, які посутньо зблизили цей текст із
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці
54 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
українським (вони віддзеркалені в рукописі Д), оминатиму. Також лише
в загальних рисах порівняю обидві первісні різномовні версії на предмет
розбіжностей між ними.
Раніше я вже аналізував текстуальні зміни закінчення сцени на па-
сіці, де автор при публікації обох версій роману вдався до самоцензури
[11, 191—194]; отож лише нагадаю, про що йдеться. Закінчення було
характеристичне — автор устами Шрама висловлює своє вболівання
за Україну та її долю. У первісних російській та українській версіях на
репліку Череваня, щоби припинити розмови, забути все й піти на гос-
тину, Шрам реагує однаково болісно (і текст тут майже тотожний): «За-
буду я хіба в домовині! — сказав Шрамко, ідучи за ним слідом. — Ох,
Україно, Україно!». Посутня різниця між російським і українським
текстами в тому, як автор структурно подає ці слова. В українському
вони ніби підсумовують розмову, а водночас автор акцентує на них, за-
вершуючи цим пасажем цілий розділ. У російському далі йде ще речен-
ня у стилі драматургійної ремарки: усі виходять (себто залишають сце-
ну, бо дія відбувається на пасіці) услід за Череванем, «который, крехтя
от внутреннего довольства, переваливался, как утка, с ноги на ногу».
Аналог цієї «ремарки» в українському тексті міститься якраз перед
цитованими словами Шрама. У фінальному українському (і російсько-
му) тексті ці слова взагалі усунено, сцена завершується так само в дра-
матургійному стилі — повідомленням про те, що всі «виходять». Утім
і тут автор останнім реченням про Божого Чоловіка ніби наголошує
на вагомості цього образу, який становить концептуальний складник
сцени:
Так говорячи, устав да й повів своїх гостей до хати.
Шрам ішов за ним, хитаючи понуро головою. Василь Невольник голосно жу-
ривсь, на його гледючи. Божий Чоловік ясен був на виду, мов душа його жила не на
землі, а на небі [8, 33].
Одна із принципових змін в українському первісному тексті (1846)
супроти російського (1845) стосується того, як автор схарактеризував
кобзаря при першій згадці: з античного старця-філософа атлетичної бу-
дови, яким він постав у «Пяти главах», Куліш перетворив його в слі-
пого гомерівського рапсода, бояна, що духовно піднісся над мирською
«суєтою суєтствій», осягнувши позаземну, небесну істину (докладніше
див. [11, 334—335]). В українському тексті, на відміну від російського,
Божий Чоловік наділений унікальними здібностями ясновидця (поклав-
ши руку на голову Петра, він промовив: «І по голосу його й по мові так
міні здається, що буде довговішний і щасливий, ні шабля, ні куля його не
одоліє і вмре він своєю смертю» [9, 26]), а ще він поліглот.
Олесь ФЕДОРУК
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 55
Тот, который играл и пел, имел на-
ружность, поразительную своим вели-
чием и старческою красотою. Это был
огромного росту крепко сложенный ста-
рик с белыми волосами, завившимися в
крупные кудри, и белою, длинною боро-
дою. Глаза его с большими седыми бро-
вями и лоб с античными выпуклостями
и углублениями выра жали столько ума,
столько вдохновения и какой-то святой
мысли, что ему именно пристало его
прозвание: Человек Божий [4, 5:138].
Сліпий він був на очи, а ходив у ла-
таній свитині і без чобіт, а грошей носив
повні кишені. Тілько що ж він робив із
тими грішми? все було викупляє невол-
ників з неволі. Ще ж це не так дивно, а то
дивнійше, що при своїй сліпоті не пита-
ється було шляху ні в Крим, ні в Турещи-
ну; так навпростець і чимчикує, і зроду
не чуть, щоб у Божого Чоловіка однято
хоч раз на дорозі гроши. Ніхто його не
займає, ні в кого на його рука не піді-
йметься, хоч би то був турок, хоч би та-
тарин. Умів він говорить на всякі язики:
чи з турком, чи з німцем, то по-німецьки,
чи з поляком, то по-лядськи. Знав він
усякий корень і всяку травицю в полі, і
вже було хоч як порубають козака, аби б
тілько дух зостався в тілі, то вже він по-
ставить його на ноги. А вже зложити про
якого лицаря пісню да зайграти на банду-
рі, так щоб аж луги похилились, то йому
подай [9, 9—9 зв.].
В опублікованих українському та російському текстах (1857) це міс-
це прописано зовсім інакше — фінальні тексти не тільки не апелюють
до своїх «протооригіналів», а й суттєво відрізняються один від одного:
Наружность его вполне соответ-
ствовала этому имени. С длинной се-
дой бородой, с правильными, умными
и строгими чертами лица, он больше
походил на благочестивого пустынника,
нежели на странствующего козацкого бо-
яна [6, 13].
А в Божого Чоловіка довга, до само-
го пояса, борода іще краще процвіла сі-
динами; а на виду дідусь просіяв якимся
світом. Співаючи пісню, од серця голо-
сить і до плачу доводить, а сам підведе
вгору очи, наче бачить таке, чого видю-
щий зроду не побачить [8, 21].
Аналогічним чином кардинально відрізняються тексти первісних
української і російської версій, коли автор описує манеру виконання Бо-
жого Чоловіка, а вони, своєю чергою, — від остаточного. Тут-таки автор
змальовує й Череваня, по-різному наголошуючи його огрядність та весе-
лу (у простоті своїй) вдачу.
При сильных нотах, при самых
тоскливых выражениях думы, он немно-
го наклонялся вперед, и телодвижениями
своими, печальным помаванием головы
своей еще больше делал выразительною
свою песню. Видно было, что он всею
І як почав виспівувать, то здалось
би иншому, що й небо, й земля слухає.
То оце пустить голос низько, так мов той
голуб воркує; то знов підніме так, що аж
дихать перестанеш; а як яке слово скаже
з притиском, то так як жарину на серце
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці
56 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
душею переходил в поэзию, и ничего не
видел перед собою, кроме незабвенного
Богдана, оставляющего Украйну сиротою.
Слушатель его, пан Череван, был,
по-видимому, человек совсем противно-
го свойства. Не знаю, что мог бы почерп-
нуть в его наружности резец древнего
ваятеля. Он был круглый со всех сторон,
с какой ни зайди. Лысая шарообразная
голова, огромное брюхо, по которому
он и прозван Череваном* [*Брюхо по-
малороссийски чéрево. — Прим. Кулі-
ша] руки с растопырившимися от жиру
пальцами, и веселое выражение во всех
чертах — вот вам его портрет. Слушая
смутную думу, которая в те времена не
одного козака заставляла рыдать, он
смеялся, так расширяя щеки, как будто
за каждою щекою у него засунуто было
по арбузу. Впрочем это происходило не
от того, чтоб он не понимал достоинства
этой песни; напротив, она приводила его
в восторг: только этот человек иначе не
мог выражать своих чувств, как смехом. В
самых трогательных местах Череван едва
мог усидеть на месте, брался за бока и по-
качивался в обе стороны, между тем как
смеющиеся его глаза наполнялись слеза-
ми [4, 5:138—139].
тобі положить — довго не забудеш того
слова, так воно перед тобою і сяє, як іс-
кра. А сам же то — то нахилиться над
бандурою, то голову понурить, так що
сива борода аж пазуху закриє; то знову
підведе так сліпі очи, мов бачить ними
таке, чого видющий зроду не побачить:
здається, що вся душа його тоді в пісні!
Тепер скажу про Череваня. Той був
чоловік уже зовсім другого десятку. При-
садистий, товстий, лисий, і все сміється.
Слухаючи смутную думу, од которої не
один козак гірко плакав, він тілько по-
хитувавсь, погладжуючи черево, а щоки
так, як кавун: сміявсь од щирого серця.
Така вже була йогo вдача [9, 9 зв. — 10].
Остаточні російський і український тексти:
Слушатель его, Черевань, был
человек из разряда людей весьма
обыкновенных. Лысая, шарообразная го-
лова, огромное брюхо, или по-украински
черево, по которому и прозвали его Че-
реванем, руки с растопырившимися от
жиру пальцами, веселость и простоду-
шие в чертах лица — таков был старый
приятель полковника Шрама. Слушая
печальную песню о Берестечской битве,
он смеялся самым добродушным смехом;
но это происходило не от того, чтоб он
не сочувствовал песне: напротив, он вос-
хищался ею не меньше любого козака,
только не умел иначе выражать чувств
своих, как смехом [6, 14].
Не один козак гірко плакав од сії
думи, а Черевань тілько похитувавсь, гла-
дючи черево; а щоки — як кавуни: смі-
явсь од щирого серця. Така була в його
вдача [8, 20—21].
Олесь ФЕДОРУК
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 57
Упадає в око, що автор по-різному схарактеризував образ Череваня
в остаточних текстах обох версій порівняно з первісними: у російсько-
му — розлого й текстуально ближче до першої редакції, в українському —
лише пунктирно й набагато більш віддалено від неї. Але, приміром, троп
«щоки — як кавуни» взято з первісного російського тексту; натомість в
остаточному російському його вже немає — у перебігу редагування автор
залишив цей мікрообраз лише в українському. Зіставлення обох версій,
отже, спонукає зробити висновок: вони текстуально взаємопов’язані, а
водночас різні; це й переклади один одного і заразом самостійні твори.
При аналізі цього розділу, наявного в первісних редакціях обох вер-
сій, беручи до уваги, що на час створення української версії автор уже міг
поправити російську (і радше таки поправив її), спостерігаємо, що діа-
логи в цих версіях назагал текстуально симетричні. Різного роду описи,
натомість, більшою мірою відрізняються один від одного — автор праг-
нув використати багатство рідної мови, урізноманітнивши її алюзіями
та порівняннями із царини усної народної словесності. Тексти не раз
мали також і різне змістове наповнення, як-от наявність лише в росій-
ській версії архетипної легенди про народ плясовиців, у яких святий
Зосим служив пасічником і від яких поширив бджіл по світу.
Посутнє виправлення текстів обох первісних версій супроти публі-
кації 1857 р. стосується пропозиції Шрама, зверненої до Божого Чоло-
віка, іти з ним на Гетьманщину і спробувати втихомирити козацьку бучу.
В остаточному тексті, як знаємо, Божий Чоловік відмовляється — «не
слід мені встрявати до тиї заверухи» [8, 31—32]. Проте в редакції сере-
дини 1840-х років, і то в обох версіях, кобзар виявляє себе активнішим
у мирських справах і відповідає Шрамові згодою. Цей фрагмент цілком
перероблено у фінальному тексті. Але ще до заслання, працюючи над
українською версією, Куліш кардинально переосмислив відповідь Божо-
го Чоловіка. Наведу це місце в ширшому контексті так, як воно спочатку
постало з-під пера письменника:
— Братці мої милиї! — сказав Шрамко. — Cерцю моєму так тяжко, що не в силах
я більш од вас таїтись! Їду я не в Київ, а в Переяслав, до Сомка. А їду от чого. Україну
розідрали надвоє: одну скоро візьмуть у свої лапи ляхи, а друга сама по собі перевер-
неться ка’знає на що! Я думав, що Сомко вже твердо сів на гетмáнськім стóльці. Знаю,
що в його душа щира, козацька. Так я думав, що як розкажу йому да його полковни-
кам, до чого береться Тетера і що буде з Україною, то якраз підійму їх на Тетеру, щоб
прогнати зовсім сьогó отчизного недруга да і привернути усю Вкраїну до одного гет-
манства. Гіркої підніс ти моєму серцю, Божий Чоловіче, да ще, може, як-небудь можна
діло на лад повернути. Їдьмо зо мною на той бік. Може, твої пісні не одного козака
привернуть до нашої думки.
— Ой, панотче! — каже Чоловік Божий. — Коли вже Бог не послав козакам ладý
на розум, то що зроблю з ними я, немощний старець?
— Ні, батько, не кажи так: Сила моя, рече Господь, в немощі совершається.
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці
58 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
— Да там, — каже, — таке позаводилось, що нехай йому цур і розказувать, а не то,
щоб іти туди з моїми співами!
— Що ж там іще? хиба ще мало горя?
— Позаводилось якесь панство між козаками. Почали старшини козацькі наду-
вать против поспольства губи. А знов тиї панки, що перш було з великими панами
да з ляхами, стали супротив козацтва, а після, побачивши, що Хмелницькому Господь
помагає, покинули ляхів да до Хмелницького, а Хмелницький через свою доброту вер-
нув їм і ґрунти їх, і двори, і в леєстри козацькиї повписував; так вони ото було з своїм
панством принишкли, а велись по-просту, по-козацьки, тепер знов узялись за своє, і
вже часом простого козака, то й од уряду одпихають, що він, кажуть, чоловік темний,
а сами і в судах, і всюди орудують; и таки займанщини собі позаймали, що простим
людям нічого й не зосталось; двори повибудовували з високими ворітьми, як було ко-
лись за ляхів у шляхти, а супротив поспольства така гордость, що їде конем по базару,
то так стременем у груди всякого й штовхає! Так поспільство, скоро яка біда або недо-
статки, так і ворчить на старшину: «Ой, — каже, — глядіть, панове, не дуже гордуйте
нами, вбогими! щоб часом не опинились ви попід своїми високими ворітьми!» То ще
звідсі треба сподіваться якоїсь заверухи, як до того прийдеться, не доведи нас до сього,
Господи!
— Ой, горе ж міні тяжке! — сказав Шрамко. — Одусюди наступають хмари!
Да аж замовк, сумуючи. А далі й каже:
— Що ж, брате! все ж таки Бог не без милости, а козак не без щастя! Ходімо, бать-
ку, за Дніпр. Немов би, може, Господь поможе нам одвернуть сії хмари. Таки ж і мене,
й тебе по Вкраїні знають. То, може, наше слово не на вітер пійде!
— Не хотілось би міні встрявати до тиї заверухи, — каже Божий Чоловік, — да
вже послухаю тебе. Більш міні те на заваді, що отте панство мізерне повелось по своїх
дворах зовсім по-лядськи. Вже їм байдуже старосвітські й співи, тиї-то поважні, пісні,
що й людям угодні, і Богу непротивні, позаводили хлопців з бандурками, що тілько й
знають різать до танців: дух мій не терпить сього [9, 15—16 зв.].
Восени 1846 р. увесь цей фрагмент Куліш зредагував, закресливши
більшу його частину разом із усіма звинуваченнями на адресу старшин
за те, що вони запаніли й перебрали «лядські» звички (від слів «Ой, па-
нотче» й до кінця фрази «То, може, наше слово не на вітер пійде!»). На-
ступне речення («Не хотілось би міні встрявати до тиї заверухи <…>да
вже послухаю тебе») автор спершу поправив так: «Не хотілось би міні
встрявати до тиї заверухи <…> да вже так тому й бути. Коли ти не жалку-
єш своєї старости, так і я пійду за тобою». Але цю фразу врешті закрес-
лив і тим змінив зміст репліки Божого Чоловіка. Далі він зредагував і
наступне речення, яке набуло такого вигляду: «Більш усього не по нутру
міні отте панство мізерне, що розвелось ізнов скрізь по Гетьманщині да
й позаводило двори зовсім по-лядськи».
На засланні письменник посилює відмову Божого Чоловіка, змінив-
ши двозначне «Не хотілось би міні» на категоричне «Не слід міні», й
аргументує цю позицію віршем: «Не нам теє знати, не нам про те, за
те раховати: наше діло Богові молитись, Спасителю хреститься». Вар-
то зазначити, що в первісному російському тексті ці слова належать не
Олесь ФЕДОРУК
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 59
Божому Чоловікові, а Череваню — їх автор навів у іншому місці, коли
Черевань на розпачливий вигук Шрама «Бедная, бедная Украина! что с
тобою будет?» відповідає «Что нам об этом тревожиться?» і далі їх цитує
[1, 197; 4, 5:157]. Пасивна споглядальна позиція Череваня в такий спосіб
зближується з позицією Божого Чоловіка [див. 10, 410—411], хоча, зрозу-
міло, мотивації в них різні. У першого — хуторянська думка «А що нам,
бгате, до Вкраїни? Хиба нам нічого їсти або пити, або ні в чому хороше
походити?» [8, 75—76] (типове «моя хата скраю»). У другого — космо-
політична перед лицем Божої любові і благодаті: «мені усі ви рівні».
Як бачимо, зредагований фрагмент зі зміщеними акцентами в пози-
ції Божого Чоловіка виник іще до заслання, тобто аж ніяк не під впли-
вом «ліквідаторських» настроїв письменника внаслідок кирило-мефо-
діївського процесу, як це потрактував В. Петров, якому рукопис Б був
невідомий [10, 407].
Образ Божого Чоловіка, котрий відмовився йти на Гетьманщину як
проповідник (услід за Шрамом), після правок автора постав більш ціліс-
ним. У зв’язку з кореляцією характеристик цього персонажа В. Івашків
слушно твердить: «Образ кобзаря є свідченням того, що П. Куліш дуже
серйозно працював над своїм романом, прагнув представити його концеп-
туально викінченим у всіх аспектах, уникнути суперечностей» [1, 196].
Рання редакція української версії містить іще один значний уривок,
який не ввійшов до основного тексту. Це розповідь Василя Невольника
(у першій редакції подано і справжнє прізвище — Тарануха; тут присут-
ній автобіографічний момент: Куліш записував народні перекази від смі-
лянського оповідача Кіндрата Таранухи [3]) про перебування в неволі, і
як Божий Чоловік дізнався про нього (від купця Гаврила Шкоди, котрий
побачив Тарануху в тюремному вікні: в остаточному тексті Тарануха був
на галерах, у первісному — у темниці). Докладна історія визволення Ва-
силя Невольника «розпилювала» читацьку увагу на цього другорядно-
го персонажа, і менш акцентованою виступала постать Божого Чоловіка
з його оповіддю про козацьку міжусобицю, що було головною темою
розділу. Через те автор повністю закреслив уривок, а один аркуш вирвав.
На сьогодні вилучений текст слід уважати втраченим; його можна ре-
конструювати тільки умовно, скориставшись публікацією «Пяти глав».
Беручи до уваги, що цей фрагмент — суцільний діалог героїв, який, по-
вторюся, здебільшого симетричний в українській і російській версіях, ця
реконструкція за змістом буде доволі точною. Інкорпорований текст із
«Пяти глав» подаю у фігурних дужках:
— Казна-що, — каже, — ти городиш, бгате! Буцім уже тисяча червоних таке диво,
що ніхто й не бачив! Після Пилявців да Збаража носили козаки червінці приполами.
Ну, сядьмо ж, бгатці, дорогиї мої гості, да вип’єм за здоров’є Шрамка.
— Сядьмо, сядьмо, — каже Шрамко, — тобі тепер на двох держатись важенько.
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці
60 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
— Га-га-га! — засміявсь Черевань. — Да ми таки, бгате, і всі одпаслись трохи, га-
няючи ляхів. От тілько мій Василь так зачах у турецькій неволі, що я вже брав його на
вольную пашу на Батіг і Молдавію, і під Жванець, так шкодá! усе дивиться вниз, як та
шкапа, що побуває в жидівських руках.
— Ох, Боже правий, Боже правий! — здихнувши, каже Василь Невольник. — Як
і не зачахнути у такій дявольскій неволі! Може, вже сто літ як збудовано тую темницю,
а ще ні разу не виметено. Смород, сирость. Посередині од стіни до стіни залізний лан-
цюг і до того ланцюга поприковували нас на ланцюгах як собак. Се ж удень. А скоро
ніч, зараз і йде проклятий мурза, кладе невольників один поуз одногó ниць, як лежать
відьми в домовині, да і заб’є всім ноги в колоду. Оттак і лежи до самóго світу! Так де вже
тут не зачахнути! О, Боже правий, Боже правий!
— Проклятиї бусурмани! — каже Черевань. — Бач, як вони глумляться над на-
шим бгатом! Так хто ж би тут пожаловав тисячі червоних? Да я тобі кажу, бгат Шрам-
ко, що як пришов до мене Божий Чоловік да заспівав пісню про невольників, а потім
ще розказав, як наш Василь там погибає, так я б і посліднюю сорочку оддав на викуп!
Єй Богу, бгате!
— Так, так! — приняв річ Божий Чоловік. — Вернувсь тоді до нас на Запорож-
жє один купець із {Крыму и говорит: «Видел я, — говорит, — там кошового Василя
Тарануху — его тогда еще не звали Невольником — в тяжкой неволе; подает голос из
сырой темницы на Запорожье и на Украйну; не найдется ли хоть, одна душа, чтоб за-
хотела заслужить себе царство небесное; пусть выкупит его из неволи, а я буду за него,
вставая и ложась, Бога молить»…
— Так, ей Богу так! — прервал Невольник. — Сидел я у того окна, что только
одно и было в башне, широкое да низенькое с железными перегородками; туда, бывало,
добрые души подают нам, невольникам, милостыню; бо и там не без добрых душ: есть
примилосердные туркени* [*Все эти сведения о невольниках почерпнул я из книги
«Pamiętniki о Koniecpolskich». — Прим. Куліша]; а иногда и христианская душа, какой-
нибудь купец с товарами заедет в тот неверный край. Боже правый! что ж то за радость,
когда увидишь земляка в той проклятой бусурманщине! Вот я у того окна сидел — аж
идет по базару наш Гаврило Шкода. Добрая душа! пусть ему Господь поможет, где он
теперь оборачивается! и милостыню подал мне, и обещал передать мою весть на Украй-
ну. Ему я все и наказал так точно, как батько говорит. Ох, Боже правый, Боже правый!
Божий Человек продолжал.
— Ну, как воротился к нам на Запорожье тот Гаврило Шкода, и когда рассказал
мне про Василя, а Василя давно я знал, мне так стало его жаль, что готов бы, кажется,
сам идти и переменить его собою. Целый день я не ел и целую ночь не спал; молился
Богу, чтоб Бог помог мне спасти его из неволи. На другой день сложил я новую песню
про муки невольницкие, про тоску на чужине, про их мольбы к Богу и к людям; сло-
жил я ее — и пошел в козацкое войско; бо на Запорожьи было тогда пусто; оставались
одни старики да хлопцы на рыболовнях: все пошло за батьком Хмельницким в Поль-
шу. Козаки тогда только что отбыли Збаражскую войну — и не было в целом войске
ни одного человека с порожним карманом. Тут-то напал я на добрую душу, на пана
Черевана. У него тогда в поясе было зашито ровно тысяча дукатов. Выслушавши мою
песню и рассказ про Василя Невольника, он снял с себя пояс и отдал мне.
— Ах, бгат! — сказал Череван, обращаясь к Шрамку, — що ж то за песня чуд-
ная! я ее никогда не наслушаюсь! Выпьем, бaтьку, выпьем, бгатцы, по кубку за здоровье
Шрамка, и тогда, батько мой и бгате, ты сыграешь и споешь нам свою песню.
Все на это очень охотно согласились. Кубок пошел кругом при усердных желаниях
здоровья и разного рода приговорках.
Олесь ФЕДОРУК
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 61
— О Боже правый, Боже правый! — говорил Василь Невольник, — нужно ж
было создать Тебе таких людей и собрать их вместе, и меня бедного освободить из
темницы и посадить между ними!
—Полно тебе морщиться да вздыхать, — сказал вечно смеющийся его хозяин.
Не загинув єси у неволі,}
Не загинеш з нами, козаками, по волі.
Ось випий лиш оцю господиню да слухай, як гарно заспіває про твою неволю наш
сивий дідусь.
А дідусь похилив уже голову і почав мовчки перебирати струни. Перебирав-пере-
бирав він їх, брав і низько, й високо, буцім питався: чи зможете ви, струни, з моїм голо-
сом і з моєю думкою? а вони мов живі до його озивались. Далі й почав:
«Поклоняється бідний невольник»
Глава IV
Як скончив кобзар пісню, то всі сиділи, мов почаровані.
— От пісня, так пісня! — аж скрикнув Черевань. — Я рад би слухати її зранку до
вечора.
А Василь Невольник аж сплакнув, да й каже:
— Боже правий, Боже правий! наградив же ти чоловіка таким розумом!
Похваляючи так Божого Чоловіка за його співи, випили ще по кубку. Тогді Шрам-
ко й питає:
— Скажи ж міні, Божий Чоловіче, ти всюди ходиш і всячину чуєш: чи не чув ти,
що робиться в нас за Дніпром? [9, 11—12 зв.].
Дума «Про плач невільника в турецькому полоні» у рукопису Б фігу-
рує лише першим рядком — «Поклоняється бідний невольник», нато-
мість у «Пяти главах» її наведено повністю. У рукопису її супроводжує
примітка автора, звернена до О. Бодянського, який мав надрукувати ро-
ман у «Чтениях»: «Песня пришита тут же». На засланні, закресливши
весь цитований фрагмент, Куліш вилучив, крім аркуша з текстом, також
і цю пісню. Її вдалося віднайти в його збірнику народних пісень, укладе-
ному в 1840-х роках [див.: 11, 241].
Крім посутніх змін, які мали характер кореляції змісту, за весь час
редагування тексту автор зробив чимало лексико-семантичних виправ-
лень, спрямованих на художнє вдосконалення: добирав точніші слова,
виразніші епітети, уживав народну лексику, уникаючи прямолінійних ви-
словів та просторіччя. Ось приклади правок на засланні в Тулі (у рукопи-
су Б): «сліпий він був на очи» змінено на «темний був він на очи», «вже
й голова сива» — «вже й чуприна біла», «зробив його хорунжим» —
«настановив його хорунжим», «нечистий до його присусідивсь» —
«нечистий напутив його», «запорожці так його улюбили» — «запо-
рожці так його собі вподобали», «враг би його придумав, що й робить
після такого облизня» — «враг би його й знав, що й чинити після тако-
го сорому». А ось правки середини 1850-х років (у рукопису В): «сліпі
очи» — «невидящі очи», «буду в йогó посліднім чурою» — «буду в
йогó грубником», «за теє-то любили його козаки» — «за теє-то за все
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці
62 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
поважали його козаки», «зрадів дідусь так, що аж бандуру кинув» —
«зрадів дідусь, що аж усміхавсь», «на богоміллє» — «на прощу».
Аналіз змін у тексті розділу зі сценою на пасіці демонструє ретель-
ність автора в перебігу редагування українського та російського текстів.
Праця над цим розділом тривала повсякчас — від початку його створен-
ня 1845 р. і аж до публікації 1857 р. Унаслідок проведеної роботи оби-
дві версії були істотно змінені супроти первісних текстів, що, зокрема,
вплинуло на потрактування образу Божого Чоловіка, а також скоригува-
ло характеристики Василя Невольника та Михайла Череваня. Шляхом
численних виправлень, закреслень, дописок і скорочень великих тексту-
альних масивів автор урешті досягнув виразності викладу й певної скон-
денсованості думки. У художньому плані сцена на пасіці постала довер-
шенішою, а образи дійових осіб — ціліснішими.
ЛІТЕРАТУРА
1. Івашків В. Художня, літературознавча і фольклористична парадигма ранньої творчости
Пантелеймона Куліша. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2009. 448 с.
2. Куліш П. Повне зібрання творів. Листи. Київ: Критика, 2005. Т. І: 1841—1850 / Упо-
ряд., комент. О. Федорук. 648 с.
3. Куліш П. Повне зібрання творів. Наукові праці; Публіцистика. Київ: Критика, 2015.
Т. ІІІ / Упоряд., комент. В. Івашків. Кн. 1. 416 с.
4. [Кулиш П.] Пять глав из нового романа П. Кулеша «Черная рада» // Современник.
1845. Т. XXXVII. № 3. С. 332—376; Т. XXXVIIІ. № 4. С. 5—37; № 5. С. 135—196.
5. [Кулиш П.] Черная рада, или Малороссия в 1663 году. Исторический роман П. Куле-
ша // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.
Ф. І. Од. зб. 28534. 56 арк. (Рукопис Д)
6. [Кулиш П.] Черная рада: Хроника 1663 года. Сочинение П. А. Кулиша. Москва, 1857.
253 с.
7. [Куліш П.] Чорна рада // Інститут рукопису Національної бібліотеки України
ім. В. І. Вернадського [ІР НБУВ]. Ф. І. Од. зб. 28533. 154 арк. (Рукопис В)
8. [Куліш П.] Чорна рада: Хроніка 1663 року. Написав П. Куліш. Санкт-Петербург, 1857.
429 с.
9. [Куліш П.] Чорна рада, або Нещаслива старосвіщина. Написав П. Куліш, року Божого
1846 // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка
НАН України. Ф. 18. Од. зб. 31. 155 арк. (Рукопис Б).
10. Петров В. Пантелимон Куліш в п’ятдесяті роки: Життя. Ідеологія. Творчість. Київ,
1929. 572 с. (Збірник Історично-філологічного відділу [ВУАН], № 88).
11. Федорук О. Роман Куліша «Чорна рада»: Історія тексту. Київ: Критика, 2019. vi, 590 с.
12. Частная переписка Г. П. Галагана. 3. Письма П. А. Кулиша (1856—1858 г.г.) // Киев-
ская старина. 1899. Т. LXVI. № 9. С. 341—355.
Отримано 6 березня 2020 р.
REFERENCES
1. Ivashkiv, V. (2009). Khudozhnia, literaturoznavcha i folklorystychna paradyhma rannioi
tvorchosty Panteleimona Kulisha. Lviv: LNU im. I. Franka. [in Ukrainian]
2. Kulish, P. (2005). Povne zibrannia tvoriv. Lysty. Vol. 1. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian and
Russian]
3. Kulish, P. (2015). Povne zibrannia tvoriv. Naukovi pratsi; Publitsystyka. Vol. 3. В. 1. Kyiv:
Krytyka. [in Ukrainian and Russian]
Олесь ФЕДОРУК
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 63
4. [Kulish, P.] (1845). Piat’glav iz novogo romana P. Kulesha “Chornaia rada”. Sovriemiennik,
37, 3, 332-376; 38, 4, 5-37; 38, 5, 135-196. [in Russian]
5. [Kulish, P.] Chornaia rada, іlі Malorossіia v 1663 godu. Istoricheskii roman P. Kulesha.
Institute of Manuscripts of the Vernadsky National Library of Ukraine. Fund І. Folder 28534.
(Manuscript D). [in Russian]
6. [Kulish, P.] (1857). Chornaia rada: Khronika 1663 goda. Sochinieniie P. A. Kulisha. Moscow.
[in Russian]
7. [Kulish, P.] Chorna rada. Institute of Manuscripts of the Vernadsky National Library of
Ukraine. Fund І. Folder 28533 (Manuscript V). [in Ukrainian]
8. [Kulish, P.] (1857). Chorna rada: Khronika 1663 roku. Napysav P. Kulish. St.-Petersburg.
[in Ukrainian]
9. [Kulish, P.] Chorna rada, abo Neshchaslyva starosvishchyna. Napysav P. Kulish, roku Bozhoho
1846. Th e Department of Manuscripts and Textual Studies. Shevchenko Institute of Literature
of the National Academy of Sciences of Ukraine. Fund 18. Folder 31 (Manuscript B). [in
Ukrainian]
10. Petrov, V. (1929). Pantelymon Kulish v piatdesiati roky: Zhyttia. Ideolohiia. Tvorchist’. Kyiv.
[in Ukrainian]
11. Fedoruk, O. (2019). Roman Kulisha “Chorna rada”: Istoriia tekstu. Kyiv: Krytyka. [in
Ukrainian]
12. Chastnaia pieriepiska G. P. Galagana. 3. Pis’ma P. A. Kulisha (1856—1858 g.g.) (1899).
Kievskaia starina, 66, 9, 341—355. [in Ukrainian]
Received 6 Marth 2020
Oles Fedoruk, PhD
Shevchenko Institute of Literature,
4 M. Hrushevskoho st., Kyiv, 01001
e-mail: oles.fedoruk@gmail.com
ORCID: 0000-0002-6202-541X
TEXTUAL HISTORY OF APIARY SCENE FROM PANTELEIMON KULISH’S
NOVEL “CHORNA RADA”
Th e paper deals with the textual history of the scene in the apiary (Chapter 2) of Kulish’s
novel “Chorna Rada: Khronika 1663 Roku” (“Th e Black Council: A Chronicle of the Year
1663”). Th roughout the 14 years, from 1843 (when a creative vision of the novel arose) to
1857 (when both Ukrainian and Russian versions of “Chorna rada” were published), the
text of the novel remarkably changed. In the analyzed scene, the most signifi cant changes
were made in the characteristics of the ‘ideological person’ Bozhyi Cholovik (Man of God).
Th is character was transformed when the author just began writing both versions of “Chor-
na Rada”. In the original Russian text (1845), he was portrayed as an ancient-like old man
and a strongly built Cossack-philosopher, while in the Ukrainian text (1846), he appeared
as a blind blessed elder with prophetic vision, detached from ‘vanity of vanities’. Also, in the
original text of both versions of the scene in the apiary, characters Mykhailo Cherevan and
Vasylii Nevolnyk (Slave) were more detailed than in the fi nal published text. In particular,
in both early texts, the author tells a story of how Vasylii Nevolnyk broke free from slavery
in Turkey. As a result of all changes in the text, the analyzed scene became more expressive
in artistic terms, and characters — more holistic. Th e comparison of the two versions leads
to the conclusion that they are textually interrelated, though signifi cantly diff erent, being
translations of each other and at the same time the original works. Th e researcher extensively
quotes the fragments not included in the published text of “Chorna Rada”. A part of the lost
text from the original Ukrainian version is being reconstructed based on the original Rus-
sian version of the novel.
Keywords: textual history, manuscript, variant, Bozhyi Cholovik, Mykhailo Cherevan, Vasylii
Nevolnyk.
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Творча історія сцени на пасіці
|