Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон]
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/174334 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон] / Л. Горболіс // Слово і Час. — 2020. — № 4. — С. 104-110. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860243555703848960 |
|---|---|
| author | Горболіс, Л. |
| author_facet | Горболіс, Л. |
| citation_txt | Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон] / Л. Горболіс // Слово і Час. — 2020. — № 4. — С. 104-110. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| first_indexed | 2025-12-07T18:33:32Z |
| format | Article |
| fulltext |
104 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА
Лариса ГОРБОЛІС
МУЗИКА БОЛЮ Й РАДОСТІ
В «АКОРДЕОНІ»
МИКОЛИ ЖУЛИНСЬКОГО
Жулинський М. Акордеон: роман. Київ:
Український пріоритет, 2018. 88 с.
Українське письменство активно реагує на болючі про-
блеми сьогодення, правдиво сигналізує про нагальне й
наболіле, міксуючи жанри, експериментуючи з нарацією,
хронотопом, занурюючись у підсвідоме і травмований
внутрішній світ героїв. Один зі шляхів урізноманітнення
стильової парадигми сучасної української літератури —
апеляція до інших видів мистецтва на різних рівнях орга-
нізації художнього тексту — жанровому, інтонаційно-на-
строєвому, формально-змістовому, образотворчому тощо.
Яскравий приклад — роман М. Жулинського «Акорде-
он», «майже роман», як зазначив автор на обкладинці, з
огляду на виразний біографічний складник [див.: 3]; «міс-
тичний роман» — зауважено в анотації до книжки.
Заголовок твору прозоро транслює наявність музики
в усіх шести частинах, кожна з яких має назву — музичний
термін (1. Вurlesko — космічно; 2. Aff enttuoso — сердечно;
3. Morendo — завмираючи; 4. Crescendo — підсилюючи;
5. Agitato — схвильовано; 6. Funebre — похоронно) і мак-
симально відповідає змістово-інтонаційному наповненню
розділу, надає цілісності епізодам, важливим у житті ге-
роя; це логічні авторські музичні наголоси, що увиразню-
ють лінію долі протагоніста. Більше музичних дефініцій у
художньому тексті немає. Таку продуману термінологічну
дозованість умотивовує відсутність у головного героя Гри-
горія музичної освіти (тобто він не обізнаний із фаховими
поняттями), пояснює авторська настанова повести розпо-
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 105
відь про долю персонажа в оригінальний спосіб — за допомогою музи-
ки, занурюючись у глибини його підсвідомості. Додамо, що Григорій, об-
дарований від природи, гарно співає, відчуває й розуміє музику та гру на
музичних інструментах доволі повно, у деталях, з інтонаційно-тональ-
ними відтінками. Герой не вміє грати на акордеоні, проте все життя, хоч
би де він був — на волі чи в неволі, на батьківщині чи в еміграції, — мріє
мати цей інструмент, щоби грати і співати. Докладно описана в романі
музика (у різних частинах) підвищує емоційний поріг твору, сприяє за-
нуренню у складний світ переживань і відчуттів героїв, а також виконує
роль своєрідних платформ, що ритмізують якщо й не весь роман, то при-
наймні його частини.
Назви розділів — зовнішні фіксатори музики в тексті, що виконують
роль обрамлення, а у внутрішній організації тексту музика й акордеон
заявлені в емоційно-чуттєвій сфері головного й другорядних персонажів
і корелюються з їхніми долями. Скажімо, у третій частині «Morendo —
завмираючи» поєднано минуле (перебування протагоніста в концен-
траційному таборі) і теперішнє (приїзд сина з України до батька в Аме-
рику) — сумне, драматичне і веселе, оптимістичне, як і в пролозі, як,
власне, й у всьому творі. Помітна своєрідна «рівновіддаленість» усіх
частин роману від акордеона, «систематичне» апелювання автора до
музики в різних варіантах.
Первинно автор презентує героя, маркуючи музикою, в пролозі, що
складається умовно із двох настроєво протилежних частин. У першій
Григорій, котрий мешкає в Америці, просить сина привезти з України
акордеон. Коротка розмова виповнена гумором, дотепами і створює по-
зитивне враження про головного героя як веселу й життєрадісну людину.
Наступна частина прологу подає іншу, дещо приховану від зовнішнього
світу, грань образу протагоніста, адже
іноді ночами, ген уже за північ, він зривався з постелі і німо, затамувавши дух, бі-
лів у підштаниках біля розгіленої яблуні. Чув, як десь за могилками чи над ними в небі
тремтів дивний звук. Був цей звук ніжний і скорботний, наче хтось ласкаво вигортав
із душі щось болісне і невтішне. Той звук плакав і надіявся, сумував і сподівався, моли-
товно печалився і надіявся на співпереживаюче втішання у днях майбутніх…
<…> Раптово звук обривався — не згасав, не прощався тужливо, а наче падав ку-
дись за могилки в яр… Не вірилося, що цей дивний звук, його скорботне відлуння
тільки-но було десь тут, поряд, у його глухому селі, яке знало лише співи дівчат, паруб-
ків, колядування і щедрування…
Але звук жив. Приходив несподівано, найчастіше у сні, наче благав оживити його,
відродити його жаління [2, 4—5].
Це ліричний епізод-вступ із доволі високим — як для початку тво-
ру — порогом емоційності. Читач іще не знає, що в такий спосіб автор
запрошує увійти у стан героя саме за допомогою музики й акордеона.
Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського
106 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
Показовий пролог містить інформацію про теперішнє (на чужині) і ми-
нуле (на батьківщині) Григорія, започатковує містичну лінію твору, до
сприйняття й розуміння якої читач має бути готовим. Водночас у пролозі
М. Жулинський акцентує на особливих взаєминах героя і музики, адже
початок твору презентує Григорія як людину з надзвичайними здібностя-
ми. Тут принагідно згадується Іван Палійчук із «Тіней забутих предків»
М. Коцюбинського, котрий також умів чути «тиху музику, яка так довго
і невловимо вилась круг його вуха, що навіть справляла муку» [4, 181].
Отже, мелодія й музичний інструмент колоритно й лаконічно заявлені
вже в пролозі твору, а початок першої частини «Вurlesko — космічно»
логічно продовжує музичну лінію: «Цікаво, нащо йому акордеон» [2, 5].
Широка музична палітра роману подана різноманітно:
— грою акордеона, оркестру, органа;
— назвами пісень («Ой на горі та й женці жнуть», «Стоїть явір над
водою, на яр похилився», «Заповіт», «Там, де Ятрань круто в’ється»
тощо);
— згадками про відомих українських співаків (Борис Гмиря, Михай-
ло Гришко, Оксана Петрусенко) та музичні колективи (капела бандурис-
тів, хорова капела «Трембіта»);
— фрагментами пісень (народних і тих, що їх склав протагоніст).
Так упродовж дії увиразнюється образ героя — уважного, з розви-
нутим музичним слухом та естетичним смаком, мрійливого, чутливого
слухача, співака і творця пісні. Окремі наведені в романі фрагменти пі-
сень — посутня характеристика-доповнення до важливих епізодів його
життя (наприклад, придбавши акордеон і прямуючи додому, Григорій
наспівує «Взяв би я бандуру…»). Тематична й настроєва близькість пі-
сень і відповідних епізодів розкривають самобутність постаті протаго-
ніста. Окрему групу становлять пісні, що їх Григорій Волянський склав
самостійно [див.: 2, 38]. Вони не лише відображають складні сторінки
його життя (наприклад, перебування на чужині); це своєрідні приповід-
ки, співана реакція чоловіка на буденні дрібниці.
За допомогою пісенного масиву у творі показано будні Григорія.
«Чую голос Бориса Гмирі: “Чи є в світі молодиця, як та Гандзя білоли-
ця…”» [2, 37] — лунає з помешкання батька. Це пісня-ідентифікатор ге-
роя, його національної належності. Удається автор до музики, описуючи
різні ситуації, наприклад, коли син Микола фіксує вранішню пору: «Бо-
рис Гмиря гримів. Глянув на годинник: шоста. Здається і не спав» [2, 44].
Координує музичну лінію твору акордеон — своєрідний вимірювач
емоцій протагоніста. Рівновіддаленість цього музичного інструмента
(щодо персонажів, епізодів, важливих у житті героя мікросцен) утримує
загальну динаміку роману, емоційно й смислово інтонує епізоди. Акор-
Лариса ГОРБОЛІС
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 107
деон — центр, вісь роману, засіб продукування позитивної життєствер-
дної енергії.
Нині українське письменство активно апробує «переступання між-
мистецьких меж» [5, 9], а сучасна теоретико-літературознавча думка не
вповні реагує на такі художні експерименти (ідеться, насамперед, про
потребу спеціальної термінології). З огляду на поетикальні особливос-
ті роману М. Жулинського доцільно говорити про інструменталізацію
твору — домінування в текстовій структурі музичного інструмента й
продукованої ним музики (мелодії), їх активне освоєння на всіх рівнях
тексту — жанровому, сюжетно-композиційному, настроєво-інтонацій-
ному, ритмічному, ідейному, тематико-проблемному, образотворчому,
що увиразнює колізію, підсилює функціональність художньо-виражаль-
них засобів, забезпечує цілісність літературного твору, бере участь у ви-
явленні кодів і дешифруванні підтексту тощо.
Головний герой роману любить співати («голос має файний, співає
слічно» [2, 18]), мріє про акордеон усе життя, хоча, як уже було мовлено,
не вміє на ньому грати. Уперше тактильне знайомство Григорія Волян-
ського з музичним інструментом відбулося в Луцьку, коли він разом із
родичкою Катериною зайшов до магазину прицінитися до акордеона.
Це початок тривалої «історії» інструмента в долі героя, активної участі
звабливої речі в житті Григорія («Той акордеон йому з голови не вила-
зить. Шо з ним робити?» [2, 21]).
У подальших частинах роману цей пластичний образ антропоморфі-
зується, його змістове наповнення та значеннєвість у житті протагоніста
підсилюється, художньо реалізуючись у психо-емоційному та екзистен-
ційному аспектах. За допомогою акордеона, музики Григорій протисто-
їть складним життєвим обставинам, утримує опір насилля, адаптується
в чужому світі; ідеться про перебування в концтаборі Освенцим, коли
чув музику «десь там, над нашим бараком чи біля тих печей, хто зна,
звідки йде, почне так тихо всмоктуватися в мене, стає млосно, я не знаю,
куди з нею подітися, мучить мене зсередини, серце затискає, аж пече
шось там у грудях, кличе кудись…» [2, 35]. Це музика ладу, прадавньої
гармонії, що живе в кожній людині як даність; краса музики посутньо
підтримує головного героя в концтаборі, наснажує його єство позити-
вом, адже, чуючи музику, «я <…> заставляю себе думати про шось гінше,
про дому, дітей, починаю плакати, і так мені легко і солодко, і так мені
скорботно і тяжко, шо жити не хочу. Отак би встав би, вийшов би, якби
випустили, і йшов би за тею музикою і хай в мене стріляли — мені все-
равно» [2, 35]. Музика формує простір, оптимізує в героя життєствердні
орієнтири.
Чутливий до краси герой за допомогою акордеона й музики досвід-
но, апелюючи до своїх внутрішніх структур, самотужки виробляє (не пі-
Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського
108 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
дозрюючи цього) культуру подолання травми. Замордованого й знесиле-
ного нелюдськими умовами життя і праці, виснаженого голодом, в’язня
рятує в концтаборі музика, що жила в його несвідомих структурах і була
суголосною з музикою з батьківщини, з волі. Тут спрацьовує формула
К. Г. Юнга «згадати-повторити-опрацювати»: «втомленого від свідо-
мості» Григорія рятує несвідоме — завдяки музиці він на мить притлум-
лює таборові жахи, а згодом у нього з’являється переконання, що здатен
побороти страхіття неволі.
Музика тамувала біль, допомагала не знесилитися морально, не за-
губити свою ідентичність. Варто згадати думку В. Франкла, професора
неврології та психіатрії у медичній школі Віденського університету, який
під час Другої світової війни провів три роки в Освенцимі, Дахау: «Ак-
тивізація внутрішнього життя допомагала в’язню знайти схованку від
порожнечі, спустошення і духовної бідності його існування, даючи змо-
гу втекти в минуле» [6, 54]. Прикметно, що таборові жахіття не сформу-
вали в протагоніста роману відчуття жертви: він визволявся з-під тягаря
неволі за допомогою музики. Тут знову слушними є думки В. Франкла:
Під впливом світу, який більше не визнавав цінність людського життя і людську
гідність, який відбирав у людини волю і робив її об’єктом знищення <…>, — під цим
впливом особисте Еґо втрачало свої цінності. Якщо людина в концентраційному табо-
рі не боролася проти цього з останніх сил, щоб зберегти самоповагу, вона втрачала від-
чуття індивідуальності, переставала бути розумною істотою зі внутрішньою свободою
й особистими цінностями [6, 65].
Активним носієм акордеонної музики, промовистим образом-наго-
лосом у романі М. Жулинського постає молодий єврей, якого Григорій
Волянський уперше побачив у таборі Освенцим і на все життя запам’ятав
музичну композицію в його виконанні:
Наче срібні дзвоники один перед другим витанцьовують. Стіко зразу різних зву-
ків — від найтоншого, як павутинка, ледь чути, до такого густого буркотіння, як із кри-
ниці. <...> Німаки привезли його [музиканта. — Л. Г.] прамо з концерта якогось. Забрали
з акардіоном. Разом з гіншими жидами привезли. Як був десь там на концерті, в туфлях
блискучих, з метеликом в крапочки, батистова сорочка, біла, така, трохи жовтувата. За-
ставили грати. Але чо’ він грав ту музику, яку я чув у селі? Звідки він її знав? [2, 34, 68].
Побачене й відчуте вразило Григорія й допомогло вижити, подола-
ти відчай і загрозу смерті. Щоб не перевантажувати струнку й лаконічну
(з короткими реченнями, без метафорики), емоційно марковану сцену
появи музиканта в таборі, проте зауважити неспростовну достовірність
зображеного, а також органічність у душі героя щемливої мелодії, автор
неодноразово вводить у роман елементи зовнішності і гру на акордеоні
цього в’язня; спогади протагоніста щоразу конкретизовані певними де-
талями одягу, портрета молодого єврея. Чуючи, згадуючи акорди музи-
Лариса ГОРБОЛІС
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 109
ки, Григорій Волянський занурювався у власну підсвідомість. Цей аспект
потужної роботи його організму художньо розгорнуто в тексті за допо-
могою потоку свідомості (епізоди уявної гри на акордеоні, фрагменти
спогадів про домівку тощо).
Мелодія, що її Григорій чув іще на батьківщині, на волі, упродовж
життя стала асоціюватися в нього з вишукано вдягненим акордеоністом.
Непроминальні згадки про цього музиканта дали змогу повторно пере-
жити відчуття, переосмислити минуле з віддалі часу, з набутим на волі
досвідом, адже «ті чи ті події, досвіди, настрої постають не безпосеред-
ньо, а з дистанції — не лише часової та просторової, а й психологічної,
отже — через тканину переосмислення, опрацювання первинного досві-
ду, сітку вторинних вражень тощо» [1, 5—6]. Музика (реальнена чи уяв-
на) ставала фактом життя Григорія; згодом чи не найперше за допомогою
музики у свідомості героя відбувається ревізія минулого: «В’їлася вона в
мене <…> А ше гірше, коли вона десь там, над нашим бараком чи біля тих
печей [крематорію. — Л. Г.], хто зна, звідки йде, почне так тихо всмокту-
ватися в мене, стає млосно, я не знаю, куди з нею подітися, мучить мене
зсередини, серце затискає, аж пече щось там у грудях, кличе кудись…»
[2, 34—35]. Ні в таборі, ні пізніше, живучи в Америці, головний герой
не позиціонує себе як жертву; він не зламався, навчився цінувати життя
й радіти йому (тому, нагадаємо, у творі й активізовано гумористичний
струмінь поруч із драматичним).
Доповнює музичну матрицю й водночас смислово контрастує з карти-
ною таборового життя ув’язнених згадка протагоніста про духовий оркестр:
“Німаки з собаками <…>, а тут жиди грають музику. Шо то за весілля таке?” — по-
думав я тоді. На той світ відправляють з музикою, чи що? <…> Той духовий оркестр,
то так, він грає завжди, як привозять нових. Тоді, як жидів приганяють. Їх зразу ведуть
купати і купають до скону. Всі голі лежать покотом. І малі, і старі, і жінки, і чоловіки —
всі разом. Душать їх там газами [2, 34].
Так музика в романі презентує драматичні сторінки історії й розши-
рює межі порушених проблем — від особистого до загальнолюдського.
Гра духового оркестру хоча й перебуває на другому плані, проте утворює
єдине ціле з тим, що відбувається. Нічого не сказано і про надривний
емоційний стан виконавців мелодії, а він саме такий, адже духовий ор-
кестр грає в таборі смерті. Стислими реченнями наратор ніби чеканить
кроки ув’язнених, короткий шлях до смерті, «ритмізуючи» останні хви-
лини їхнього життя.
Хронотопіка роману мозаїчна: минуле, давноминуле й теперішнє
щільно поєднані, інструменталізовані музикою, що викликає спогади, роз-
думи, бо мелодія там-давно і тут-тепер однаково довершена й зворушли-
ва. Непроминальною залишається й ідея придбати акордеон: замолоду, в
Україні — як долучення до красивого й особливого; у літньому віці в Аме-
Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського
110 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
риці — як спогад про свою стоїчність, адже музика, що її він чув спочатку
на волі, а потім і в неволі, допомогла йому вижити, виформувати оптиміс-
тичну налаштованість на життя. А куплений на схилі життя інструмент
(герой так і не навчився на ньому грати) — це досягнення давно бажаного:
«…такого акардіона я все життя хтів. Я його чув ще в Новосілках, він за
могилками для мене грав, а в Луцьку подобного я перший раз побачив.
Того акордіона. Почув від жидка в Освєнцімі як він грав, той акардіон!
Не кажи, він мене поратував» [2, 70]. У цьому зізнанні-підсумку — уся
історія складного шляху героя до свого життєвого натхненника й рятівни-
ка. До придбаного інструмента Григорій ставився з особливою шаною й
трепетом. Його уявна гра — засіб самовираження, ствердження самовар-
тісності. А введена в останній шостій частині «Funebre — похоронно»
сцена з виразною містичною домінантою — оживлення речі («акордеон
творив таку величну симфонію» [2, 82]), перевдягання протагоніста в
чорний концертний фрак, у лаковані черевики, чорні штани з лискучими
лампасами, як у єврея-музиканта в таборі, — підсилює смислову значен-
нєвість акордеона й музики в житті головного героя та в романі загалом.
В останні хвилини перебування на землі Григорій Волянський долучився
до такої жаданої упродовж життя музики, що її чув лише він: «Головою
кинув на небо і шепнув: “Чуєш?”» [2, 86]. Так музика ніби закільцьовує у
своє охоронно-магічне коло життя головного героя. Прикметно, що музи-
ка не виходить і з тексту — з музики у пролозі починається дія, музикою
й завершується.
Залучення акордеона й мелодії в «майже романі» М. Жулинсько-
го дає змогу говорити про інструменталізацію твору. Цей майстерний
«дует» акордеона й музики бере активну участь у моделюванні образу
головного героя (виконавця, слухача, інтерпретатора почутого) у кількох
змістових площинах: герой і музика, герой у музиці, музика в героєві.
Художньо-інформативна щільність музики та ключова роль акордеона
увиразнили ліричні й драматичні струмені твору, трагічні й оптимістич-
ні сторінки життя головного героя.
ЛІТЕРАТУРА
1. Василенко В. Сповідь жертви й інтонація помсти: голод, терор і письмо // Слово і Час.
2019. № 6. С. 3—19. https://doi.org/10.33608/0236-1477.2019.06.3-19.
2. Жулинський М. Акордеон: роман. Київ: Український пріоритет, 2018. 88 с.
3. Жулинський М. Моя Друга світова: роман-хроніка в голосах. Київ: Український пріори-
тет, 2017. 416 с.
4. Коцюбинський М. Зібр. творів: У 7 т. Київ: Наукова думка, 1974. Т. 3. 431 с.
5. Маценка С. Метамистецтво: словник досвіду термінотворення на межі літератури й
музики. Львів: Апріорі, 2017. 120 с.
6. Франкл В. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі. Харків:
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. 160 с.
Отримано 11 листопада 2019 р. м. Суми
Лариса ГОРБОЛІС
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-174334 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:33:32Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горболіс, Л. 2021-01-15T15:30:12Z 2021-01-15T15:30:12Z 2020 Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон] / Л. Горболіс // Слово і Час. — 2020. — № 4. — С. 104-110. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/174334 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Літературна критика Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон] Music of Pain and Joy in “Accordion” by Mykola Zhulynskyi [M. Zhulynskyi. Accordion] Article published earlier |
| spellingShingle | Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон] Горболіс, Л. Літературна критика |
| title | Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон] |
| title_alt | Music of Pain and Joy in “Accordion” by Mykola Zhulynskyi [M. Zhulynskyi. Accordion] |
| title_full | Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон] |
| title_fullStr | Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон] |
| title_full_unstemmed | Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон] |
| title_short | Музика болю й радості в «Акордеоні» Миколи Жулинського [Жулинський М. Акордеон] |
| title_sort | музика болю й радості в «акордеоні» миколи жулинського [жулинський м. акордеон] |
| topic | Літературна критика |
| topic_facet | Літературна критика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/174334 |
| work_keys_str_mv | AT gorbolísl muzikabolûiradostívakordeonímikoližulinsʹkogožulinsʹkiimakordeon AT gorbolísl musicofpainandjoyinaccordionbymykolazhulynskyimzhulynskyiaccordion |