Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці
Статтю присвячено провідним тенденціям художньої рецепції жіночих образів у сучасній українській романістиці. Принципи моделювання жіночості в літературі розглянуто з позицій гендерних студій,
 постколоніальної та психоаналітичної теорій. На численних прикладах продемонстровано основні векто...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слово і Час |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/174385 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці / О. Башкирова // Слово і Час. — 2020. — № 6. — С. 72-86. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860024742728171520 |
|---|---|
| author | Башкирова, О. |
| author_facet | Башкирова, О. |
| citation_txt | Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці / О. Башкирова // Слово і Час. — 2020. — № 6. — С. 72-86. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| description | Статтю присвячено провідним тенденціям художньої рецепції жіночих образів у сучасній українській романістиці. Принципи моделювання жіночості в літературі розглянуто з позицій гендерних студій,
постколоніальної та психоаналітичної теорій. На численних прикладах продемонстровано основні вектори художнього переосмислення
типових для національної літературної традиції жіночих образів:
матері, хранительки роду, демонічної жінки. Описано альтернативні типи фемінної ідентичності, репрезентовані культурологічним та
феміністичним жіночим письмом. На основі масштабних узагальнень
художньої практики останніх десятиліть визначено провідні світоглядні інтенції сучасної романістики, передусім прагнення до гендерного паритету, повноцінного діалогу чоловіків і жінок як рівноправних суб'єктів культуротворення.
The paper deals with the main tendencies of the artistic reception of women images in modern
Ukrainian novels. The principles of modeling femininity in literature have been considered
from the positions of the gender studies, postcolonial and psychoanalytic theory. It is
proved that the peculiarities of this modeling are determined by stylistic and genre tendencies
of the Ukrainian literature. The interpretation of feminine images typical for the national
literary tradition (mother, family-keeper, demonic woman) has been demonstrated in
numerous examples. These images correlate with the fundamental artistic principles of the
turning points in history (actualization of the archetypes, attention to the irrational manifestations
of human psychics). They display the ‘masculine’ literary tradition (representation
of a woman as an external object), but at the same time demonstrate a new accent in the
understanding of the gender roles (woman as a mentor of a man). The alternative types of
the feminine identity represented by feminist and culturological women’s writing have been
explored as well. Special attention has been paid to procreation as the main woman’s ability,
which forms different models of feminine mentality — from the essentialist mother-type to
the image of a child-free woman. The modeling of a feminine artistic worldview becomes an
actual strategy in overcoming the postcolonial trauma. It is explained by the peculiarities of
the postcolonial literatures, which fulfill their historical reflections in the local family stories.
In this context, feminine conscience gets the status of a memory-keeper and shows the
ability to trace the development of national history in its everyday dimensions. Based on the
large-scale generalization of the last decades’ artistic practice, the researcher determines the
main worldview intentions of modern novels, in particular the tendency to achieve gender
parity, the full-fledged dialogue of men and women as the equal subjects of culture creation.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:49:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
72 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714)
DOI: 10.33608/0236-1477.2020.06.72-86
УДК 82.09-31:305
Ольга БАШКИРОВА, доктор філологічних наук, доцент
Київський університет імені Бориса Грінченка
вул. Бульварно-Кудрявська, 18/2
Київ, Україна, 04053
e-mail: o.bashkyrova@kubg.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3452-3750
ХУДОЖНЯ РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ
ЖІНОЧОСТІ В СУЧАСНІЙ
УКРАЇНСЬКІЙ РОМАНІСТИЦІ
Статтю присвячено провідним тенденціям художньої рецепції жі-
ночих образів у сучасній українській романістиці. Принципи моделю-
вання жіночості в літературі розглянуто з позицій гендерних студій,
постколоніальної та психоаналітичної теорій. На численних при-
кладах продемонстровано основні вектори художнього переосмислення
типових для національної літературної традиції жіночих образів:
матері, хранительки роду, демонічної жінки. Описано альтернатив-
ні типи фемінної ідентичності, репрезентовані культурологічним та
феміністичним жіночим письмом. На основі масштабних узагальнень
художньої практики останніх десятиліть визначено провідні світо-
глядні інтенції сучасної романістики, передусім прагнення до гендер-
ного паритету, повноцінного діалогу чоловіків і жінок як рівноправних
суб’єктів культуротворення.
Ключові слова: гендер, роман, українська література, постмодернізм,
постколоніалізм, фемінність, маскулінність.
Сучасні гендерні студії охоплюють широке поле дослі-
джень у царині соціології, культурології, політології, літе-
ратурознавства та інших дисциплін. Зародившись у полі
феміністичної критики, сьогодні вони включають і так
Ци т у в а нн я: Башкирова Ольга. Художня репрезентація жіночості в сучас-
ній українській романістиці. Слово i Час. 2020. № 6 (714). С. 72—86. https://
doi.org/10.33608/0236-1477.2020.06.72-86
Слово і Час. ЧАС ТЕПЕРІШНІЙ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 73
звані masculinities studies, зосереджені на соціокультурних виявах чоло-
вічості. Застосування комплексних здобутків гендерології до вивчення
сучасного українського письменства видається досить продуктивним
з огляду на те, що літературний текст уже давно не сприймається лише
як «продукт» мистецтва слова, перетворюючись на «текст культури»
(С. Ґрінблат), віддзеркалюючи актуальні суспільні та культуротворчі
тенденції і, своєю чергою, так чи так впливаючи на їх формування.
Гендерну проблематику сучасної української літератури великою мі-
рою визначають актуальні політичні та соціокультурні чинники: досвід
колоніальної неволі, що істотно викривив гендерні ролі, і прагнення його
подолати; драматичні події останніх років, що зумовлюють «реабілітацію
національних типів маскулінності» [4, 54], а також перегляд патріархаль-
них гендерних моделей; нарешті, глобальні зрушення в царині гендерної
ментальності, які стали актуальними для України завдяки її активному
входженню у світовий політичний і культурний контекст. У царині літера-
турознавчих гендерних студій українського письменства у працях В. Агеє-
вої, Т. Гундорової, Н. Зборовської, Н. Лебединцевої, А. Матусяк, Р. Мов-
чан, О. Забужко, С. Павличко, Г. Улюри та ін. здійснено чимало цінних
узагальнень щодо провідних тенденцій художньої репрезентації гендеру в
сучасній літературі й ревізії класичних творів із позицій гендерології. Од-
нак цей напрям досліджень потребує ширшої наукової розробки з огляду
на стильове розмаїття сучасної української літератури і, відповідно, мно-
жинність індивідуально-авторських підходів до рецепції гендерної пробле-
матики. Один із важливих аспектів вивчення національного письменства
крізь призму гендерної теорії — художня репрезентація жінки як суб’єкта
культуротворення й носія складного комплексу культурних уявлень.
Отже, мета цієї статті — окреслити найбільш показові тенденції
творення жіночих образів в українській великій прозі початку XXI ст.
Досягнення мети передбачає розв’язання низки завдань, зокрема:
визначити провідні характеристики літератури нового зламу століть
як мистецтва епохи fi n de siècle, що зумовлює зміну художніх парадигм і
світоглядних установок;
окреслити художні моделі фемінного і маскулінного письма, які ре-
презентують показові для національної культури жіночі образи;
виявити характер кореляції цих образів зі стильовими та жанроло-
гічними домінантами сучасної великої прози;
простежити вплив постколоніального контексту на особливості ху-
дожньої репрезентації жіночості в сучасному українському романі.
Визначені мета й завдання, а також особливості художнього матері-
алу й соціокультурної ситуації, у якій твориться українська романістика,
зумовлюють вивчення великої прози початку XXI ст. з позицій не лише
гендерної теорії, а й психоаналітичної та постколоніальної методологій.
Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці
74 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714)
Безумовно, стаття не претендує на вичерпність наукового осмислен-
ня заявленої проблематики, а є спробою визначити найбільш помітні
шляхи художньої рецепції постаті жінки в українській романістиці по-
чатку нового тисячоліття.
Художня репрезентація жіночих образів у сучасному письменстві,
очевидно, диктує необхідність критичного перегляду найбільших здо-
бутків гендерної теорії — від праць представниць феміністичної критики
першої хвилі (Вірджинія Вулф, Сімона де Бовуар), які зауважують брак
жіночої літературної традиції й тотальну зорієнтованість письменства на
чоловічі способи репрезентації, до теоретичних викладок (постструкту-
ралістських і постмодерністських за своєю суттю) речниць радикального
фемінізму (1960—1980-ті рр.) — К. Мілет, А. Дворкін, Ю. Крістевої та ін.
Ідеться також про масштабну ревізію історії літератури з погляду особли-
востей творчого мислення жінки (С. Гілберт, С. Губар та Е. Шовалтер);
здійснене Дж. Батлер обґрунтування необхідності деконструювати клю-
чові поняття самого фемінізму («фемінність», «патріархат» тощо); на-
решті, пом’якшення радикальних інтенцій попереднього теоретизування
в посткласичному фемінізмі. Приміром, порівняно молода течія гуманіс-
тичного фемінізму керується не андроцентризмом як відправною точкою
критики, а принципом андрогінізму [9, 107], що полягає у визнанні одна-
кової цінності чоловіків і жінок як носіїв унікальної гендерної менталь-
ності й проголошує ідеалом «соціум партнерства». «Поступово фемініс-
тичні студії перетворилися на ґендерні студії, що мало означати їхню нову
широту, охоплення не лише жіночої, а й чоловічої статі, а також акцент не
на природних особливостях, а передусім на культурних рисах» [10, 219].
Прагнення досягти гендерного паритету багато в чому зумовлене й ак-
тивним розвитком в останні десятиліття masculinities studies, або men’s
studies — напряму досліджень, який сформувався в межах академічного
фемінізму, однак перетворився на масштабну міждисциплінарну галузь
знань, зосереджену на найширшій проблематиці, що стосується різних ас-
пектів чоловічого буття.
Завдання гендерних студій у найзагальнішому сенсі можна сфор-
мулювати як досягнення паритету у стосунках жінок і чоловіків. Проте
вони виявляють довільність, а часом — і невизначеність фундаменталь-
них понять «чоловік» і «жінка». Гендерні концепції розвиваються в до-
сить широкому діапазоні поглядів на природу людської сексуальності й
пов’язану з нею ідентичність, де своєрідними полюсами є, з одного боку,
біологічний детермінізм, а з другого — визнання соціокультурної скон-
струйованості гендеру. Цілком поділяючи слушні зауваження дослідни-
ків про неправомірність ототожнення жіночого з фемінним, а чоловічо-
го з маскулінним (перші дефініції в наведених парах понять співвідносні
зі статтю як біологічною ознакою, другі — із соціокультурним модусом
Ольга БАШКИРОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 75
її існування), зауважимо, однак, що такий синонімічний слововжиток
усе-таки залишається досить поширеним у сучасній гуманітаристиці, на
чому наголошує, зокрема, Н. Лебединцева [8, 275]. Певним аргументом
на користь такого застосування наведених понять може слугувати на-
явність більш-менш сталих комплексів ознак, які зазвичай пов’язують із
чоловіком і жінкою. Відповідно до максимально узагальнених традицій-
них уявлень, чоловіче асоціюється з раціональними, вольовими проява-
ми, прагненням установити й підтримати владні відносини, активною
реалізацією в «зовнішньому» світі; жіноче — з інтуїцією, тяжінням до
«загального добра», безпосереднім створенням нового життя, «вну-
трішньою» позицією збереження роду. Навіть порівняно нові літера-
турні типи «чоловіка в стані кризи» або жінки child-free будуються за
принципом співвіднесеності із цими традиційними образами. Гендерну
ментальність індивіда в найзагальнішому сенсі визначає складна взаємо-
дія трьох чинників: біологічної даності; історично сформованих у пев-
ній культурі приписів чоловічого і жіночого буття; взірцевих моделей,
які охоплюють сфери міфології, художньої творчості, масової культури і
продукують ідеальні образи фемінності й маскулінності.
Особливості національного письменства початку XXI ст., зокрема
художньої репрезентації в ньому жінки, уповні можуть бути осягнуті
тільки в контексті тієї культурної ситуації, яку називають зламом сто-
літь. Таке помежів’я передбачає тотальний сумнів у чинних авторитетах;
глибинне відчуття загрози, що нависла над людством і культурою; від-
новлення архетипного, міфологічного мислення; відродження ігрових,
карнавальних культурних форм; радикальну зміну художньої мови. По-
передній злам століть, ознаменований появою нового, модерністського,
мистецтва, засвідчує також докорінний перегляд основ патріархального
суспільства. У літературі на зміну «чоловічому» погляду на жінку як
зовнішній, здебільшого естетизований об’єкт приходить принципово
інша художня оптика. В. Агеєва зауважує: «На загал ці зміни можемо
пов’язувати зі зміщенням перспективи, точки зору на зображуване: жін-
ка перестає бути лише об’єктом, побаченим ззовні, з іншої системи цін-
нісних координат, перестає бути чимось маргінальним щодо незмінного
центру світу чоловіків» [2, 13]. У західну літературу потужно входить
образ «нової жінки», активно заявляючи про себе не тільки у творчос-
ті когорти талановитих авторок, а й у чоловічому письмі (варто згадати
хоча б Г. Ібсена з його «Ляльковим будинком»). Українська література
цього періоду також виявляє потужні емансипаційні тенденції. Найпо-
мітнішими жіночими постатями українського модернізму стають Леся
Українка й Ольга Кобилянська. Принагідно варто зазначити, що масш-
табна соціокультурна ревізія доробку цих письменниць, здійснена в
працях вітчизняних дослідниць феміністичного спрямування, дала змо-
Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці
76 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714)
гу виявити чимало посутніх особливостей літературного процесу межі
XX—XXI століть. Зокрема, В. Агеєва й С. Павличко слушно акцентують
відмінність українського модернізму від західноєвропейського, зумов-
лену тим, що на вітчизняних теренах він реалізується як протистояння
не так «батьків і синів», як «батьків і дочок» [1, 437]. У контексті ко-
лонізованої культури авторок обмежував не лише брак жіночої літера-
турної традиції й патріархатні устої, а й політичні та цензурні утиски з
боку імперської влади. Попри самобутні творчі голоси найпомітніших
представниць вітчизняного модернізму і їхнє прагнення вибудувати по-
слідовну лінію жіночого письма (для Лесі Українки авторитетом у цари-
ні літератури була Марко Вовчок, для Ольги Кобилянської — німецькі
авторки), феміністичний дискурс їхньої творчості, як зазначає В. Агеє-
ва, «лишився майже непрочитаним…» [1, 437]. Перегляд доробку цих
письменниць із позицій феміністичної критики розпочинається тіль-
ки наприкінці ХХ ст. Новий злам епох актуалізує проблеми взаємодії
жіночого і чоловічого в культурі й суспільстві, знов загострює питання
людської тілесності й сексуальності. «Література 1980-х — 1990-х роз-
вивалася в атмосфері мало не запаморочення від свободи, від зняття до-
недавна могутніх заборон і табу» [1, 442]. Спостереження дослідниць
над літературним процесом 90-х виявляють прагнення чоловіків і жінок
самоствердитися, мало зважаючи на думку протилежної сторони. Це
протистояння означується як «нарцистичний театр» (Н. Зборовська)
або «війна статей» (С. Павличко). Артикуляція низки гострих про-
блем, які замовчувалися радянським соціумом, не лише патріархатним у
своїй основі, а й таким, що спричинював глибинні викривлення гендер-
них ролей, приводить до формування нової художньої мови. Подією в
літературному житті стає роман Оксани Забужко «Польові досліджен-
ня з українського сексу», що репрезентує новий тип героїні — жінку-ін-
телектуалку, котра озвучує найбільш болючі проблеми постколоніально-
го соціуму, удаючись не тільки до багатих культурологічних алюзій, а й до
обсценної лексики. Коментарі до такого художнього наративу (зокрема,
В. Агеєвої й самої письменниці з відомої лекції «Жінка-автор у колоні-
альній культурі…») розкривають його культурне значення. Ідеться про
специфічний спосіб привернути увагу до тих сфер буття, які упродовж
десятиліть опинялися поза офіційною культурою, власне, до болючого
«ядра», основи постколоніальних художніх дискурсів.
На відміну від художніх інтенцій великої прози 90-х, романістика по-
чатку XXI ст. прикметна активними пошуками гендерного паритету, ґрун-
тованого на визнанні й гармонійному співіснуванні фундаментальних від-
мінностей чоловіка і жінки. Дедалі частіше принцип андрогінізму постає як
запорука особистісного щастя, зокрема й шлюбного. Наприклад, у романі
Марини Гримич «Фріда» сучасна емансипована жінка порівнюється з іс-
Ольга БАШКИРОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 77
тотою, наділеною подвійними ознаками статі, котра, залежно від обставин,
може актуалізувати в собі чоловічу або жіночу іпостась. Художню репрезен-
тацію гендеру в сучасній українській літературі, як і загалом самобутність
вітчизняного письменства нового зламу століть, визначає низка посутніх
чинників: досвід постмодерністського письма, своєрідно засвоєного і транс-
формованого на українському ґрунті, власне, національний варіант постмо-
дернізму, що суттєво різниться від західного; постколоніальний контекст,
який актуалізує проблеми пам’яті, зумовлює існування специфічних форм
наративу, виявляє терапевтичну функцію, покликану забезпечити подолан-
ня травматичного досвіду; творче переосмислення таких показових для на-
ціональної літературної традиції стилів, як бароко, романтизм, народниць-
кий реалізм; особливий тип міфологічного мислення, що активізується на
переломних етапах розвитку культури, апелюючи до архетипів як глибин-
них структур загальнолюдського досвіду. Художні трансформації жіночих
архетипів у сучасній українській літературі виразно корелюють і з великою
національною культурною традицією, і з тими актуальними проблемами, що
знаходять відображення в романі як жанрі, найбільш репрезентативному
стосовно безпосередньої емпіричної даності людського буття. Велика проза
початку XXI ст. засвідчує найширший спектр жіночих образів і пов’язаних із
ними семантико-емоційних конотацій: від амбівалентної материнської по-
статі, котра може бути як «люблячою», так і «жахливою» (за визначенням
К. Г. Юнга), до демонічної жінки, що втілює ірраціональні чоловічі страхи.
Художню репрезентацію цих постатей мотивують фундаментальні особли-
вості «чоловічого» і «жіночого» письма й жанрово-стильові тенденції, які
домінують у певних творах.
У вітчизняному літературознавстві останніх десятиліть чимало було
написано про «материнський код» української ментальності, що не
тільки є запорукою національної ідентичності, а й сприймається часом
як глибока травма (В. Агеєва, Т. Гундорова, О. Забужко та ін.). В. Агеєва
зазначає:
Архетип матері був одним із засадничих в українській класичній літературі XIX
віку, багато в чому визначаючи її ідеологічні параметри, множинність її психотипів і
навіть стильові шукання письменників. <…> Романтики (і насамперед Шевченко, а
згодом його численні епігони) усталюють кореляцію матері / України [2, 47].
Характерна для класичної української літератури репрезентація об-
разу «покривдженої» або «збезчещеної» матері, зауважує В. Агеєва,
викликає глибоке почуття провини, яке переживають носії української
ментальності (передусім представники інтелігенції) та прагнення реван-
шу. Саме бажанням розірвати інфантильну залежність від матері пояс-
нює дослідниця дистанціювання модерністів від селянської тематики як
«“мужицької”, закоріненої в “землю”, в традицію» [1, 49].
Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці
78 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714)
Однак образ матері, співвіднесений з образом Батьківщини, рідної
землі, досить послідовно актуалізується в сучасній українській романіс-
тиці, виявляючи нові змістові конотації, зумовлені й художнім досвідом
постмодернізму, і новими соціокультурними практиками. Сакралізо-
ваний жіночий образ, який розкриває в символічному річищі освячену
традицією кореляцію «мати — Батьківщина», фігурує в романі Воло-
димира Лиса «Соло для Соломії». Формально залишаючись у полі кла-
сичної традиції, автор водночас тонко нюансує знакову для української
ментальної свідомості постать матері. Соломія в багатьох аспектах уті-
лює характерний для художнього мислення класичної української літе-
ратури принцип єдності етичного й естетичного (вона вродлива, добра,
працьовита, самовіддана); портрети героїні відповідають традиції зо-
браження жінки як «зовнішнього» об’єкта (флористичні порівняння;
асоціації з ангелом, наголошені у змалюванні маленької Соломії). Однак
ототожнення героїні з рідною землею не явне — автор здійснює його за
допомогою мотиву долання жінкою просторових меж. Образ Соломії
виявляє більшу мобільність, ніж персонажі-чоловіки, обмежені художні-
ми координатами лісу, міста, степу. Героїня натомість вільно єднає різні
топоси, утворюючи в такий спосіб цілісний образ України. В. Лис під-
водить читача до думки про відмінність жіночої сили від чоловічої. У фі-
налі твору героїня приходить до розуміння, що «сильніша за всіх своїх
чоловіків», однак її могутність виявляється не в активному чині, зброй-
ній боротьбі чи кар’єрному зростанні, а у специфічно жіночій сфері: ді-
тонародженні, охороні родинного вогнища, здатності любити. Роману
В. Лиса властиве багатство стильових тенденцій, із-поміж яких найбільш
потужні неонародницький і романтичний струмені. Саме із цими сти-
льовими домінантами послідовно корелює сакралізований образ матері.
Центральне місце материнська постать, прочитана в неонародниць-
кому річищі, посідає в доробку Люко Дашвар. Рід становить образну
домінанту роману «Покров», у якому яскраво втілені архетипні образи
жінки-берегині і чоловіка-воїна. Героїня твору, молода киянка, стає хра-
нителькою родинного вогнища й родової пам’яті, які є запорукою її жіно-
чого щастя. В іншому творі авторки, «Молоко з кров’ю», тема дітонаро-
дження тісно пов’язана з мотивом таємної жіночої спільноти, об’єднаної
довкола родинної реліквії — намиста, що передається від матері до до-
чки. У цьому мотиві художньо втілено психологічний ефект «пережи-
вання» вічності; за теорією К. Г. Юнга, він доступний жінкам завдяки
їхній здатності народжувати [14, 245]. Зв’язок поколінь реалізується й у
світі живих, і в потойбіччі: уві сні героїня бачить свою бабу, котру наділе-
но ознаками «великої матері» — стара володіє знанням божественного
плану й розуміє наслідки навіть найменш значущих подій. У цьому епізо-
ді здобуває втілення відзначене Юнгом «підвищення рангу архетипу»,
Ольга БАШКИРОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 79
що реалізується як сакралізація старших, часто померлих, родичів: до-
чка, розчарувавшись у материнській усемогутності, переносить на бабу
— «матір матері» — власні уявлення про надлюдську мудрість і силу.
Материнський архетип засвідчує в художніх творах свою амбівалент-
ність, що взагалі притаманне архетипу. Юнг неодноразово звертався до
тих полярних значень, що їх може генерувати постать матері в художній
творчості, снах і фантазіях. Полярні вияви цього фундаментального
для людської свідомості образу вчений окреслює як іпостасі «любля-
чої» і «жахливої» матері [13, 114]. Амбівалентність материнської по-
статі найповніше репрезентована образом Марти, персонажа роману
«РАЙ.центр» і трилогії «Биті є» Люко Дашвар. Авантюристка, три-
маючи в покорі юного амбітного коханця, уподібнюється до чудовиська
(Макар позаочі називає її «Мартазавра») і гермафродита («страховище
середнього роду»), однак у стосунках із літнім генералом Марта виявляє
свою жіночність («лялечка»), а у фіналі твору, намагаючись допомогти
збанкрутілому Макарові, жінка набуває властивостей «чудесного по-
мічника»: юнак із подивом розуміє, що немолода коханка — надійний
друг. Іпостасі «люблячої» і «жахливої» матері реалізуються в опозиції
«“мати-бранка” — мати-розпусниця» в романі «Гоцик», заключній
частині згаданої трилогії «Биті є». Перший образний складник цієї
опозиції найповніше втілено в постаті заробітчанки Марічки, жінки, на-
діленої чудовим голосом, котра стає жертвою насилля, потрапляє в раб-
ство й утрачає здатність говорити.
Принагідно варто зазначити, що сюжети про трудове рабство й до-
машнє насильство в сучасній українській літературі («Биті є» Люко
Дашвар, «Оголений нерв» Світлани Талан, «Дядечко на ім’я Бог»
Євгена Положія) виявляють генетичний зв’язок з образною моделлю
«дівки-бранки», поширеною в національному фольклорі, актуалізуючи
проблематику, яка виразно звучить уже в українських народних думах,
присвячених темі неволі, зокрема «Думі про Марусю Богуславку», ін-
терпретованій Оксаною Забужко [6, 158]. Дослідниця зауважує, що Ма-
руся, звільнивши полонених козаків, відмовляється повернутися з ними
на батьківщину, бо «потурчилася, побасурманилася», а отже, уважає
себе відірваною від рідної землі. Тут, як переконливо доводить авторка,
маємо справу з фундаментальним архетипним ототожненням жіночого
тіла і землі (не випадково завоювання чужих територій у символічно-
му сенсі завжди співвідносне з поневоленням жінки-представниці ко-
лонізованого народу, оволодінням її тілом). Героїня думи, отже, бачить
власне тіло як профанне, відчужене від сакрального материнського тіла
Батьківщини. Подібні художні інтенції, хоч і втілені в іншому стильово-
му річищі, знаходимо в романі «Гоцик»: рідна мати головного героя, за-
робітчанка, заради зустрічі з котрою син подолав довгий і важкий шлях,
Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці
80 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714)
зраджує свою сім’ю: вона стає дружиною заможного іноземця й замість
материнської любові пропонує Гоцикові роботу. Хлопець відмовляється
від матері й натомість опікується Марічкою, яку звільнив із полону.
Поруч із сакралізацією материнської постаті, співвідносною з нео-
народницькими, неоромантичними й почасти неореалістичними сти-
льовими тенденціями, у сучасній українській романістиці виразно
простежується й деструкція освяченого традицією образу матері. Така ху-
дожня репрезентація архетипу більшою мірою властива жіночому письму,
де домінує молодіжна, урбаністична тематика й потужний феміністич-
ний струмінь. Звідси — численні образи інфантильних («Музей по-
кинутих секретів» Оксани Забужко), відсторонених і байдужих («24 :
33 : 42» Лариси Денисенко) матерів. На ризиках неусвідомленого ма-
теринства, пов’язаних із життям і здоров’ям жінки, акцентує Марина
Гримич у «культурологічному вестерні» «Падре Балтазар на прізвисько
Тойво». Варто зауважити, що, попри доволі широкий діапазон поглядів
на материнство, репрезентований у сучасній українській літературі, усі
ці світоглядні моделі, так чи інак, мають в основі важливість ідеї дітона-
родження й вибудовуються за принципом її прийняття й освячення чи
відштовхування від неї. В усіх цих моделях жінка постає як та, що тво-
рить нове життя або новий його вимір — завдяки реалізації материн-
ського інстинкту або сублімації його у творчості, відновленню гармонії,
збереженню пам’яті. Приміром, журналістка Дарина Гощинська, героїня
роману О. Забужко «Музей покинутих секретів», тривалий час відмов-
ляється від материнства, однак усвідомлює власну місію хранительки й
«ретранслятора» історичної справедливості. Авторка вибудовує склад-
ну образну кореляцію між постатями героїнь, розділених кількома деся-
тиліттями трагічної історії, і архетипним образом матері-землі, яка збе-
рігає у своєму лоні таємниці людських доль. Саме тому наскрізним для
твору є мотив вагітності й пологів.
Есенціалістський погляд на жінку — дарувальницю життя слугує
відправною точкою і для конструктивного переосмислення сакральної
постаті жінки-матері («Соло для Соломії» В. Лиса, «Покров» Люко
Дашвар), і для моделювання численних образів жінок child-free, і для
розробки теми «фатальної жінки». Питання дітонародження й відмо-
ви від нього, що активно дискутуються на сторінках численних романів
жінок-авторок («Музей покинутих секретів» О. Забужко, «Падре Бал-
тазар на прізвисько Тойво» М. Гримич), пов’язані з феміністичною про-
блематикою й поглядом на жінку як на самодостатнього суб’єкта культу-
ротворення, наділеного свободою вибору.
У чоловічій прозі жінка, позбавлена материнського інстинкту, часто
демонізується («Серафима» Олеся Ульяненка, «Графиня» Володимира
Лиса), корелюючи з виразними жанровими ознаками, оприявленими на
Ольга БАШКИРОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 81
рівні сюжету та принципів моделювання художньої картини світу: пер-
ший із названих творів — приклад роману нуар, другий виявляє риси
готичного роману. С. Філоненко акцентує на особливих сюжетних функ-
ціях жіночих персонажів, властивих жанру нуар: підступна спокусниця,
femme fatale, «чия сексуальність несе герою загрозу й загибель» [11, 226].
Постать фатальної / демонічної жінки відображає особливості художньо-
го мислення переломних етапів розвитку культури, передусім — увагу до
ірраціональних, підсвідомих виявів людської психіки, до яких належить,
зокрема, і страх перед жінкою, що лежить в основі явища мізогінізму. Ге-
роїні, позбавлені рис, приписуваних жінці згідно з традиційними (патрі-
архальними) уявленнями про гендерні ролі (небажання Серафими мати
дітей) або наділені гіпертрофованими «чоловічими» рисами (патологіч-
на амбітність Люби Смажук із роману В. Лиса), водночас уподібнюються
до дітей: потрапивши до в’язниці, Серафима вражає тюремників своєю
невинністю, що аж ніяк не відповідає славі серійної вбивці; Люба у фі-
налі твору божеволіє, і вчитель, котрий ледь не став жертвою жорстокої
красуні, опікується нею. Така художня репрезентація образу, поєднуючи
полярні іпостасі femme fatale і дитини, добре відображує описані Карен
Хорні моделі чоловічої поведінки, покликаної приховати ірраціональ-
ний страх перед жінкою — її звеличення і осміювання: «Позиція любові
й схиляння означає: “Мені нічого боятися такої чудової, такої прекрас-
ної, ба більше, такої святої істоти”. Позиція зневаги передбачає: “Було би
просто смішно боятися такого, хоч як крути, жалюгідного створіння”»
[12, 105]. Водночас наведені приклади виразно корелюють зі спостережен-
нями, викладеними у праці В. Вулф «Власна кімната»: чоловіча літератур-
на традиція тяжіє до ідеалізації або демонізації жінки й уникає зображення
реальних жінок. Таку художню оптику можна кваліфікувати як завваже-
ну В. Агеєвою «зовнішню» позицію чоловіка-митця стосовно жінки, що
постає естетизованим об’єктом. Постульовану С. де Бовуар «інакшість»
жінки порівняно з панівною патріархальною традицією своєрідно обіграно
в романі Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко»: центральною
метафорою твору стає асоціативна зв’язка «жінка — порожнеча», подана
в іронічному річищі (карикатурний епізод появи чорної карети «князя
пітьми» з нутра повії Великої Мами) та в культурологічному вимірі (беле-
тризована історія Олександра Архипенка, котрий працює з порожнистими
формами, створюючи скульптурні зображення жінок).
Однак сприйняття жінки як «Іншої» в сучасній великій прозі часто
виявляє й позитивні конотації, більше корелюючи з прагненням авто-
рів початку XXI ст. побудувати конструктивний діалог між носіями фе-
мінної і маскулінної гендерної ментальності. Сучасній чоловічій прозі
притаманний погляд на жінку як духовну наставницю чоловіка. Зокре-
ма, у романі Любка Дереша «Остання любов Асури Махараджа» сліпа
Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці
82 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714)
дівчина Даша опосередковано стає духовним проводирем демона-нага,
котрий заради свого кохання прибирає людську подобу й вирішує лиши-
тися на Землі. Фізична краса жінки стає засобом досягнення світової гар-
монії для героя роману-памфлету В. Даниленка «Газелі бідного Ремзі»,
кримського хана, який має сорок дружин і з кожною з них переживає
неповторну історію кохання.
Зміна «системи координат» у літературі останніх десятиліть, без-
умовно, пов’язана з розбудовою традицій фемінного письма, де особливе
значення мають модус «повсякденного» як особливий вимір історич-
ного буття, тілесний досвід, художня репрезентація специфічно жіночих
практик. У сучасних творах саме жінка часто відіграє роль «нового ви-
міру», відкриваючи чоловікові незвідані перспективи й допомагаючи
вповні реалізуватися. Ця сюжетна модель по-різному репрезентована
фемінним і маскулінним письмом. Маскулінна картина світу найчастіше
інтерпретує казкову модель подвигу в ім’я коханої (ризикована операція,
що її здійснює герой роману В. Шкляра «Елементал», щоби звільнити
з полону Хеду; доленосні зміни, на котрі зважується демон-наг на шляху
до коханої Даші, у творі Любка Дереша «Остання любов Асури Махар-
джа»). Жінка в цьому випадку корелює з такими аспектами людської
природи, як ніжність, співчуття, здатність піклуватися. Фемінне письмо
більшою мірою актуалізує константу пам’яті, засіб пригадування, пере-
відкриття чоловіком самого себе завдяки появі в його житті цілісної,
яскравої жіночої натури («Він: ранковий прибиральник» Ірен Роздо-
будько, «Сарабанда банди Сари» Л. Денисенко, «Еґоїст» М. Гримич).
Отже, трактуючи жінку як джерело духовного просвітлення й морально-
го переродження, маскулінне письмо здебільшого зберігає за собою «зо-
внішню» позицію стосовно жіночих персонажів, актуалізуючи героїчні
й міфологічні мотиви; фемінні художні картини світу натомість активно
освоюють та естетизують побутову сферу. Ці спостереження своєрідно
узагальнює теза В. Леонтьєвої про жіноче начало як таке, що «стоїть не
над об’єктивацією чоловічого начала — жорсткою духовністю цивіліза-
ції <…>, — але поряд із нею на ґрунті повсякденного» [9, 121].
Суть поняття «повсякденного» — однієї з категорій постмодернізму,
теоретично обґрунтованої у працях М. де Серто, Е. Гофмана, П. Був’є та ін.,
полягає у вивченні життя «не в його крайніх виявах, що фіксуються у фі-
лософськи відрефлексованих поняттях або в художньо-релігійних субліма-
ціях, а в тому вигляді, як воно проявляється в побуті, частково у свідомому,
а більшою мірою навіть у несвідомому вигляді» [7, 203]. Модус «повсяк-
денного», співвідносний із жіночою культуротворчою функцією, набуває
особливого значення в літературах постколоніального типу (до них на-
лежить і українська). Згідно з теорією Ф. Анкерсміта, постколоніальні іс-
торичні наративи розгортаються навколо болючого ядра, яке прагне бути
Ольга БАШКИРОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 83
артикульованим і водночас уникає вербалізації [3, 484—485]. Наявність
такого «ядра» в сучасній романістиці послідовно корелює з мотивами
родинної таємниці, загубленого або свідомо «забутого» родича («Країна
гіркої ніжності» В. Лиса, «Покров» Люко Дашвар), амнезії («Фріда»,
«Мак червоний в росі…» М. Гримич). За спостереженнями Т. Гундоро-
вої, провідну в постколоніальній літературі, зокрема українській, тему
генерацій репрезентують дві різновекторні тенденції — сюжети про роз-
рив поколінь і «відродження великих історій роду» [5, 112—113]. Саме
жінка з її здатністю забезпечувати неперервність людського роду стає но-
сієм історичної пам’яті, адже постколоніальна свідомість творить велику
історію, послуговуючись розрізненими, часто суперечливими, родинними
наративами, заповнюючи лакуни, охоплюючи «ряд локальних пам’ятей,
утворюючи діалогічну складну й різнобічну картину паралельних, зворот-
них та альтернативних історій» [5, 115].
Художня репрезентація жінки-носія локальних родинних істо-
рій властива не тільки фемінному, а й маскулінному письму. І саме жі-
ночу свідомість наділено особливою здатністю заповнювати прогалини
пам’яті, які найчастіше й приховують ланки, що допомагають утворити
з розрізнених приватних великий історичний наратив. Показовий із
цього погляду роман В. Лиса «Країна гіркої ніжності» подає життєпис
представниць різних поколінь — бабусі, матері й дочки. Варто зауважи-
ти, що тема відновлення родинних зв’язків, яка у згаданих творах Люко
Дашвар «Молоко з кров’ю» та «Покров» реалізується через констан-
ту «роду» й ідею дітонародження, у В. Лиса розгортається поза цими
світоглядними домінантами: материнство у «Країні гіркої ніжності»
не біологічне — героїні стають матерями для чужих дітей. Життєва іс-
торія кожної із жінок містить низку вузлових епізодів, що визначають
їхню долю й водночас становлять те травматичне «ядро», яке уникає
словесного втілення. Зокрема, для бабусі Даздраперми це розлука з ре-
пресованими батьками; знущання з боку виховательки-садистки; історія
порятунку дитини українських повстанців, котру згодом удочеряє жінка.
Особлива змістова напруга створюється завдяки певній невідповіднос-
ті, що виникає між виваженим, позначеним епічною широтою художнім
викладом, властивим творчій манері В. Лиса (імітація «великих нарати-
вів», характерних для реалістичного (і соцреалістичного) письма), мар-
гінальністю багатьох життєвих епізодів, викреслюваних з офіційної ра-
дянської історії (приниження, яким піддає своїх вихованок педагогиня з
дитбудинку; потворні закони життя на «зоні»; історія ув’язненого Еди-
ка, котрий на волі сходиться зі своєю тюремницею). Водночас численні
екскурси в минуле, прийоми «затриманої експозиції», замовчування і
впізнавання увиразнюють фрагментарність «малих родинних нарати-
вів», тих доленосних таємниць, якими володіють жінки. Прикметно, що
Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці
84 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714)
змістова домінанта «секрету», «таємних дверцят», сховку, де зберіга-
ються родинні реліквії й ключові епізоди людського життя, тимчасово
недоступні для «великої історії», постають і в знакових творах сучасної
літератури, які вийшли з-під пера жінок, — «Музеї покинутих секре-
тів» О. Забужко, «Фріді» М. Гримич та ін. У згаданому романі О. За-
бужко акцентовано необхідність відновити родинні наративи через ре-
конструювання історій — «сторі», а головна героїня (журналістка), уже
з огляду на свою професію, наділена здатністю оповісти ці історії й у та-
кий спосіб відтворити панораму минувшини з усіма трагічними супереч-
ностями, забутими фактами, замовчуваними подробицями. Для героїні
роману М. Гримич, успішної бізнес-вумен Ірини-Фріди, травматичним
«ядром» у сюжетному плані стає загибель її бабусі, Берти Соломонів-
ни, й аварія, у яку потрапляє дівчина. Однак складна символіка твору й
широта його проблематики приводить уважного читача до висновку про
те, що причини добровільної амнезії жінки значно глибші — це маргі-
налізація представників соціуму, котрі не вписуються в радянський сус-
пільний контекст; трагічна доля єврейства часів Другої світової війни;
прагнення відповідності офіційним міфам, що обслуговують світ бізнесу.
Тільки родинна пам’ять (знайомство з документами, схованими в під-
валі «дому-древа»; розгадування таємниці власного народження) дає
змогу Ірині-Фріді вповні відбутися особистісно.
Отже, художня репрезентація жінки й жіночості в сучасній україн-
ській романістиці виявляє низку посутніх особливостей, що корелюють
із магістральними тенденціями в розвитку національного письменства
початку XXI ст. Провідною світоглядною настановою моделювання ген-
дерних художніх картин світу в сучасній великій прозі стає прагнення до-
сягти паритету, повноцінного діалогу чоловіків і жінок як рівноправних
суб’єктів культуротворення. Фемінне письмо з його здатністю показати
світ жінок «зсередини» великою мірою зумовлює ревізію літературної
традиції, зокрема художніх принципів рецепції материнської постаті, зо-
браження жінки як Іншої, зовнішнього, естетизованого й ідеалізованого,
об’єкта. Новітня деструкція освячених традицією жіночих постатей (мати,
берегиня) виявляє множинність соціокультурних модусів фемінності; од-
нак поруч із цими усталеними репрезентаціями українське письменство
активно переосмислює в новому, постколоніальному, контексті образ жін-
ки-хранительки роду, яка зберігає національну пам’ять через об’єднання
розрізнених наративних пластів-життєвих історій і вимір «повсякденно-
го». У сучасному маскулінному письмі втілюються творчо трансформо-
вані настанови на сприйняття жінки як ідеалізованої чи демонічної по-
статі, характерні для класичної літератури, що актуалізують міфологічні
й казкові художні моделі й певною мірою відбивають особливості епохи
fi n de siècle із її увагою до ірраціональних сфер людського буття; водночас
Ольга БАШКИРОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 85
ці художні тенденції врівноважує моделювання художнього світу з позиції
«сильної» героїні («Соло для Соломії» В. Лиса), утвердження образу
жінки-наставниці («Остання любов Асури Махараджа» Любка Дереша).
ЛІТЕРАТУРА
1. Агеєва В. Ґендерна літературна теорія і критика // Основи теорії ґендеру: навчальний
посібник. Київ: Видавництво «К.І.С.», 2004. С. 426—445.
2. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. Київ:
Факт, 2008. 359 с.
3. Анкерсмит Ф. А. Возвышенный исторический опыт / пер. с англ. А. Олейникова,
И. Борисовой, Е. Ляминой, М. Неклюдовой, Н. Сосны. Москва: Европа, 2007. 608 с.
4. Бурейчак Т. Гегемонія чоловіків у пострадянській Україні: дискурси та практики //
Перехресні стежки українського маскулінного дискурсу: Культура й література XIX—
XXI століть / за ред. А. Матусяк. Київ: LAURUS, 2014. С. 43—68.
5. Гундорова Т. Транзитна культура: Симптоми постколоніальної травми. Київ: Грані-Т,
2013. 548 с.
6. Забужко О. Жінка-автор у колоніальній культурі, або Знадоби до української ґендерної
міфології // Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. Київ: Факт, 2009. С. 152—191.
7. Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов. Москва: Интрада, 2001. 384 с.
8. Лебединцева Н. І знову «єдиний правдивий чоловік», або Маскулінний дискурс у твор-
чості Оксани Забужко та Ліни Костенко в контексті українського постфемінізму // Пе-
рехресні стежки українського маскулінного дискурсу: Культура й література XIX—XX
століть / за ред. А. Матусяк. Київ: LAURUS, 2014. С. 275—306.
9. Леонтьева В. Н. Культуротворческий процесс. Харьков: Консум, 2003. 216 с.
10. Павличко С. Фемінізм / упор. В. Агеєвої. Київ: Видавництво Соломії Павличко «Осно-
ви», 2002. 322 с.
11. Філоненко С. Масова література в Україні: дискурс / ґендер / жанр : монографія. До-
нецьк: ЛАНДОН-XXI, 2011. 432 с.
12. Хорни К. Психология женщины. Москва: Академический проект, 2009. 240 с.
13. Юнґ К. Ґ. Психологічні аспекти архетипу матері // Юнґ К. Ґ. Архетипи і колективне
несвідоме / пер. з німецької К. Котюк; науковий редактор О. Фошевець. Львів: Астро-
лябія, 2013. С. 106—148.
14. Юнґ К. Ґ. Щодо психологічного аспекту фігури Кори // Юнґ К. Ґ. Архетипи і колек-
тивне несв ідоме / пер. з німецької К. Котюк; науковий редактор О. Фошевець. Львів:
Астролябія, 2013. С. 237—265.
Отримано 4 травня 2020 р.
REFERENCES
1. Aheieva, V. (2004). Genderna literaturna teoriia i krytyka. In Osnovy teorii genderu:
navchalnyi posibnyk, pp. 426-445. Kyiv: Vydavnytstvo “K.I.S.”. [in Ukrainian]
2. Aheieva, V. (2008). Zhinochyi prostir: Feministychnyi dyskurs ukrainskoho modernizmu. Kyiv:
Fakt. [in Ukrainian]
3. Ankersmit, F. A. (2007). Vozvyshennyj istoricheskij opyt (A. Olejnikov, I. Borisova, E. Lyamina,
M. Neklyudova, N. Sosna, Trans.). Moscow: Evropa. [in Russian]
4. Bureichak, T. (2014). Hehemoniia cholovikiv u postradianskii Ukraini: dyskursy ta praktyky.
In Matusiak, A. (Ed.). Perekhresni stezhky ukrainskoho maskulinnoho dyskursu: Kultura і
literatura XIX—XXI stolit, pp. 43-68. Kyiv: LAURUS. [in Ukrainian]
5. Hundorova, T. (2013). Tranzytna kultura: Symptomy postkolonialnoi travmy. Kyiv: Hrani-T.
[in Ukrainian]
6. Zabuzhko, O. (2009). Zhinka-avtor u kolonialnii kulturi, abo Znadoby do ukrainskoi
gendernoi mifolohii. In Zabuzhko, O. Khroniky vid Fortinbrasa, pp. 152-191. Kyiv: Fakt.
[in Ukrainian]
Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці
86 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714)
7. Ilin, I. (2001). Postmodernizm. Slovar terminov. Moscow: Intrada. [in Russian]
8. Lebedyntseva, N. (2014). I znovu “yedynyi pravdyvyi cholovik”, abo Maskulinnyi dyskurs
u tvorchosti Oksany Zabuzhko ta Liny Kostenko v konteksti ukrainskoho postfeminizmu.
In Matusiak, A. (Ed.). Perekhresni stezhky ukrainskoho maskulinnoho dyskursu: Kultura і
literatura XIX—XXI stolit, pp. 275-306. Kyiv: LAURUS. [in Ukrainian]
9. Leonteva, V. N. (2003). Kulturotvorcheskij process. Kharkiv: Konsum. [in Russian]
10. Aheieva, V. (Ed.). Pavlychko, S. (2002). Feminizm. Kyiv: Vydavnytstvo Solomii Pavlychko
“Osnovy”. [in Ukrainian]
11. Filonenko, S. (2011). Masova literatura v Ukraini: dyskurs / gender / zhanr:
monohrafi ia. Donetsk: LANDON-XXI. [in Ukrainian]
12. Horney, K. (2009). Psihologiya zhenshiny (A. Bokovikov, Trans.). Moscow: Akademicheskij
proekt. [in Russian]
13. Jung, C. G. (2013). Psykholohichni aspekty arkhetypu materi. (K. Kotiuk, Trans.). In
Foshevets, O. (Ed.). Jung, C. G. Arkhetypy i kolektyvne nesvidome, pp. 106-148. Lviv:
Astroliabiia. [in Ukrainian]
14. Jung, C. G. (2013). Shchodo psykholohichnoho aspektu fi hury Kory. (K. Kotiuk, Trans.).
In Foshevets, O. (Ed.). Jung, C. G. Arkhetypy i kolektyvne nesvidome, pp. 237-265. Lviv:
Astroliabiia. [in Ukrainian]
Received 4 May 2020
Olha Bashkyrova, doctor of philology, docent
Borys Hrinchenko Kyiv University
18/2 Bulvarno-Kudriavska st., Kyiv, 04053
e-mail: o.bashkyrova@kubg.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3452-3750
REPRESENTATION OF FEMININITY IN MODERN UKRAINIAN NOVELS
Th e paper deals with the main tendencies of the artistic reception of women images in mod-
ern Ukrainian novels. Th e principles of modeling femininity in literature have been consid-
ered from the positions of the gender studies, postcolonial and psychoanalytic theory. It is
proved that the peculiarities of this modeling are determined by stylistic and genre tenden-
cies of the Ukrainian literature. Th e interpretation of feminine images typical for the na-
tional literary tradition (mother, family-keeper, demonic woman) has been demonstrated in
numerous examples. Th ese images correlate with the fundamental artistic principles of the
turning points in history (actualization of the archetypes, attention to the irrational mani-
festations of human psychics). Th ey display the ‘masculine’ literary tradition (representation
of a woman as an external object), but at the same time demonstrate a new accent in the
understanding of the gender roles (woman as a mentor of a man). Th e alternative types of
the feminine identity represented by feminist and culturological women’s writing have been
explored as well. Special attention has been paid to procreation as the main woman’s ability,
which forms diff erent models of feminine mentality — from the essentialist mother-type to
the image of a child-free woman. Th e modeling of a feminine artistic worldview becomes an
actual strategy in overcoming the postcolonial trauma. It is explained by the peculiarities of
the postcolonial literatures, which fulfi ll their historical refl ections in the local family sto-
ries. In this context, feminine conscience gets the status of a memory-keeper and shows the
ability to trace the development of national history in its everyday dimensions. Based on the
large-scale generalization of the last decades’ artistic practice, the researcher determines the
main worldview intentions of modern novels, in particular the tendency to achieve gender
parity, the full-fl edged dialogue of men and women as the equal subjects of culture creation.
Keywords: gender, novel, Ukrainian literature, postmodernism, post-colonialism, feminin-
ity, masculinity.
Ольга БАШКИРОВА
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-174385 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:49:46Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Башкирова, О. 2021-01-16T12:51:46Z 2021-01-16T12:51:46Z 2020 Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці / О. Башкирова // Слово і Час. — 2020. — № 6. — С. 72-86. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. 0236-1477 DOI: 10.33608/0236-1477.2020.06.72-86 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/174385 82.09-31:305 Статтю присвячено провідним тенденціям художньої рецепції жіночих образів у сучасній українській романістиці. Принципи моделювання жіночості в літературі розглянуто з позицій гендерних студій,
 постколоніальної та психоаналітичної теорій. На численних прикладах продемонстровано основні вектори художнього переосмислення
 типових для національної літературної традиції жіночих образів:
 матері, хранительки роду, демонічної жінки. Описано альтернативні типи фемінної ідентичності, репрезентовані культурологічним та
 феміністичним жіночим письмом. На основі масштабних узагальнень
 художньої практики останніх десятиліть визначено провідні світоглядні інтенції сучасної романістики, передусім прагнення до гендерного паритету, повноцінного діалогу чоловіків і жінок як рівноправних суб'єктів культуротворення. The paper deals with the main tendencies of the artistic reception of women images in modern
 Ukrainian novels. The principles of modeling femininity in literature have been considered
 from the positions of the gender studies, postcolonial and psychoanalytic theory. It is
 proved that the peculiarities of this modeling are determined by stylistic and genre tendencies
 of the Ukrainian literature. The interpretation of feminine images typical for the national
 literary tradition (mother, family-keeper, demonic woman) has been demonstrated in
 numerous examples. These images correlate with the fundamental artistic principles of the
 turning points in history (actualization of the archetypes, attention to the irrational manifestations
 of human psychics). They display the ‘masculine’ literary tradition (representation
 of a woman as an external object), but at the same time demonstrate a new accent in the
 understanding of the gender roles (woman as a mentor of a man). The alternative types of
 the feminine identity represented by feminist and culturological women’s writing have been
 explored as well. Special attention has been paid to procreation as the main woman’s ability,
 which forms different models of feminine mentality — from the essentialist mother-type to
 the image of a child-free woman. The modeling of a feminine artistic worldview becomes an
 actual strategy in overcoming the postcolonial trauma. It is explained by the peculiarities of
 the postcolonial literatures, which fulfill their historical reflections in the local family stories.
 In this context, feminine conscience gets the status of a memory-keeper and shows the
 ability to trace the development of national history in its everyday dimensions. Based on the
 large-scale generalization of the last decades’ artistic practice, the researcher determines the
 main worldview intentions of modern novels, in particular the tendency to achieve gender
 parity, the full-fledged dialogue of men and women as the equal subjects of culture creation. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Час теперішній Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці Representation of Femininity in Modern Ukrainian Novels Article published earlier |
| spellingShingle | Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці Башкирова, О. Час теперішній |
| title | Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці |
| title_alt | Representation of Femininity in Modern Ukrainian Novels |
| title_full | Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці |
| title_fullStr | Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці |
| title_full_unstemmed | Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці |
| title_short | Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці |
| title_sort | художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці |
| topic | Час теперішній |
| topic_facet | Час теперішній |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/174385 |
| work_keys_str_mv | AT baškirovao hudožnâreprezentacíâžínočostívsučasníiukraínsʹkíiromanísticí AT baškirovao representationoffemininityinmodernukrainiannovels |