Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17532 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя / Г. Бондаренко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 10-13. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859974476795478016 |
|---|---|
| author | Бондаренко, Г. |
| author_facet | Бондаренко, Г. |
| citation_txt | Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя / Г. Бондаренко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 10-13. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T16:23:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
10
Бондаренко Галина
(Київ)
ДЕРж А ВА ЯК ФА К ТОР У
ПРОЦЕСА х Н А ЦІОН А ЛЬНОЇ
І ДЕН Т ИФІК А ЦІЇ Н АСЕ ЛЕНН Я
У К РА ЇНСЬКОГО ПОРУ бІ ж ж Я
П
очатком української національної
ідентичності сучасні політологи, зокре-
ма в. Карасьов, вважають так звану по-
маранчеву революцію 2004 року, завдяки
якій, на їхню думку, відбувся перехід
від радянської і контрросійської політич-
ної ідентичності до європейського вибору
нації, постросійської ідентичності (див.
Інтернет-видання “Українська правда” від
21.12.2004). Утім, “європейський вибір”
країни і “демократичні свободи”, проголо-
шені українською владою, для більшості
її громадян, що боряться за виживання,
залишаються лише абстрактними гасла-
ми. Українці порубіжжя завдяки тісним
економічним, міжкультурним взаєминам з
населенням сусідніх країн складають осо-
бливе середовище, в якому найпомітніша
дієвість державної політики у сфері між-
етнічних стосунків і побудови національ-
ної держави. Серед чинників, що найбіль-
ше впливають на перебіг етнокультурних
процесів в українському прикордонні та
визначають успішність нації на світових
ринках, – економічна та політична ста-
більність у країні, геополітичні пріорите-
ти влади.
Соціологічні опитування засвідчують,
що за сучасних умов етнокультурних по-
ділів з усіх маркерів національної іден-
тичності найприроднішим виглядає наго-
лошення на її “цивільній”, громадянській
складовій – спільні права, обов’язки та
економічні інтереси. Серед п’яти чинни-
ків, потенційно здатних згуртувати на-
род України в єдину спільноту, найбіль-
ша кількість респондентів (33 %) назвала
“прагнення до істотного підвищення до-
бробуту всіх громадян”, 28 % опитаних
обрали “рівні права і співіснування в рам-
ках однієї держави”, і ще 12 % вказали
на “спільні політичні принципи та ідеї”.
Натомість “спільну східнослов’янську
культурну й історичну спадщину” як по-
тенційно об’єднавчий чинник відзначило
лише 11 % респондентів, а про “знання
і розуміння української культури і мови”
згадало лише 8 %.
Фахівці вирізняють декілька фаз у
процесі національної ідентифікації: фази
етнодиференціації нації, формування
авто- та гетеростереотипів, формулюван-
ня національного ідеалу1. Ідеологічне за-
безпечення та підтримка цих складових
здійснюється державою, утім, їхня ді-
євість та ефективність можливі лише за
умов належної соціально-економічної ар-
гументації. У зв’язку із цим відбувся пе-
рехід від усвідомлення важливості прого-
лошення незалежності до амбівалентного
ставлення до неї або ж асоціацій з втра-
тами (саме через соціально-економічну
нестабільність). У країні досі відсутня
національна ідея, здатна згуртувати на-
цію. Пошуки її в історичному минулому,
язичницькій складовій етнокультури поки
що не дали позитивного результату, якщо
не враховувати стійкий попит на історико-
етнографічну літературу.
На відміну від Росії з її ідеєю “третього
Риму”, потужно підтриманою державою і
широко розтиражованою ЗМІ (зокрема
через кіно, телебачення), сучасна україн-
ська культура не має ні такої інтегруючої
ідеї, ні достатньої підтримки на держав-
ному рівні нових напрямів досліджень.
Так, в умовах невизначеної національної
стратегії стосовно безпеки культурно-
інформаційного простору країни, запов-
нення його зарубіжним інформаційним
продуктом (російським, американським),
держава втрачає важелі ідеологічного
впливу, зокрема на процеси національної
консолідації. На думку фахівців, “Про-
блема языковой экспансии как одного из
методов внедрения в этническое сознание
народа якобы с целями, на первый взгляд
гуманными, – приобщение к мировой
культуре, распространение новейших тех-
нологий.., приведет не только к изменению
ментального сознания, но и, как следствие,
к зависимости культурной, идеологичес-
кой, политической и финансовой”2. У ре-
зультаті Україна опинилась під потужним
чужоземним інформаційно-культурним
тиском. За даними Державного коміте-
ту телебачення і радіомовлення України,
близько 80 % ефірного часу теле- і радіо-
станцій заповнено чужомовним продук-
том. Популярні в народі FM радіостанції
переважно російськомовні. Не на користь
України склалося і використання час-
11
тотного ресурсу. Через більш потужний
інформаційно-технічний ресурс держав-
сусідів (Росії, Румунії, Угорщини, Поль-
щі) більшість прикордонних районів ма-
ють значно кращі умови для прийому
зарубіжних програм, аніж вітчизняних,
подекуди вітчизняне мовлення тут зовсім
відсутнє.
Наслідки сьогодні досить помітні при
дослідженнях етнокультурних процесів,
що відбулися і тривають досі в україн-
ському порубіжжі. Порівняно вищий рі-
вень життя Польщі та трудова міграція до
цієї країни активізували процеси повер-
нення втраченої ідентичності поляками
волині, вивчення польської мови україн-
цями краю. Неабияке значення для зрос-
тання національної свідомості поляків мав
етноконфесійний чинник. Урядові заходи
щодо демократизації релігійного життя
в Україні, легалізація римо-католицької
церкви та її просвітницька діяльність
призвели до того, що навіть ті з поляків,
що визнавали себе українцями, повернули
собі колишню національну приналежність
під час офіційного перепису 2001 року.
Українці волинських, рівненських сіл зі
змішаним населенням відзначають, що їхні
односельці-поляки “стали більш гонорові
через те, що Польща піднялась, а у нас
ніяк порядку немає”. За докір владі сприй-
мається сучасна політика експорту-імпорту
товарів: “Дожились, що вже сало з Польщі
возимо”. Через міграцію відбуваються чис-
ленні міжкультурні запозичення: в індиві-
дуальному будівництві, облаштуванні гос-
подарства, хатньому інтер’єрі, кулінарії,
манері одягатися. Побутові спостереження
за дотриманням поляками санітарних норм
у громадських місцях (“Як тільки грани-
цю переїдеш з України, то зразу видно,
шо Польща, всюди чисто, ніде сміття не
валяється”), спонукають населення при-
кордонних районів дотримуватися чистоти
й на рідній землі. Туристи зі східних та
центральних регіонів України, що відвід-
ують її західні землі, відзначають, що тут
значно чистіше, ніж у них дома.
Молоді жінки та дівчата в порубіжних
районах вважають престижнішим шлюб з
поляком, чехом, словаком, аніж з україн-
цем, більшість із яких має гіршу матері-
альну забезпеченість, аніж їхні ровесники
за кордоном. Правда, окрім матеріального
чинника, до уваги беруться і етнопсихоло-
гічні характеристики: “іноземні чоловіки
більш уважні до жінок”, “дуже цінують,
що наші жінки роботящі”.
Схожі процеси відбуваються і на
українсько-мадярському порубіжжі.
Угорське населення, тут ніколи не втра-
чало своєї ідентичності, зберігаючи свою
мову, віру, маючи національні школи,
можливість перегляду телепередач рідною
мовою навіть за радянських часів. від-
криття кордону з Угорщиною, можливість
навчання та працевлаштування, інші дер-
жавні заходи з підтримки угорської діа-
спори в Україні призвели до поширення
“моди” на мадярське серед українців За-
карпаття й дедалі більшої відірваності
угорського населення краю від України.
Наслідками цього можна вважати тен-
денцію до встановлення та поновлення
історичних пам’ятників, символів Австро-
Угорської імперії на території Закарпаття
(спорудження пам'ятника на верецькому
перевалі до 1100-річчя приходу угорців у
Карпатську низовину, ідея встановлення
пам’ятника імператриці Марії Терезі, яка
неоднозначно сприймається місцевою люд-
ністю). в останнє десятиліття у зв’язку із
розширенням мережі зеленого туризму в
регіоні збільшилася, кількість етногра-
фічних ярмарків, етнофестивалів, свят
(свято вина, свято гуляшу), які виросли з
місцевих традицій, однаково поширених і
в українського, і мадярського населення.
Особливо запозичення традицій помітне у
сфері харчування.
На українсько-білоруському прикор-
донні (зокрема на Берестейщині) жорстка
ідеологічна політика, підкріплена певни-
ми соціальними гарантіями, сприяє втраті
української ідентичності. Фахівці пояс-
нюють тенденцію до зменшення кількос-
ті росіян та білорусів в Україні впливом
державницького фактора на етноіденти-
фікаційні, етноконсолідуючі процеси, що
ставить індивіда перед вибором: збере-
ження національної ідентичності в статусі
національної меншини чи її втрати з на-
ступним переходом до чільного етносу. Ці
самі процеси відбуваються і з українцями
Білорусії, з тією відмінністю, що конфлікт
ідентичностей тут триває ще з ХІХ ст. і
визначається геополітичними факторами.
“За часу незалежності [Білорусії] змі-
нювався сам підхід до розуміння самого
терміна «нація», коли він відходив від
якихось етнічних речей до речей держав-
ницьких. Тому тепер більшість населення
12
Берестейщини усвідомлює себе, швидше,
не поліщуками, українцями, а білорусами.
Береться за основу чинник не стільки ет-
нічний, скільки державний. Етнічний чин-
ник ще не до кінця визначає національне
питання”, – так про перевагу державного
над етнічним в сучасній Білорусії говорить
заступник головного редактора мінської
газети “Наша Ніва” Андрій Скурко 3.
Певний рівень економічної стабільнос-
ті та система соціальних гарантій в Біло-
русії спонукають її українське населення
до зміни етнічності, а українців прикор-
донних зон до переоцінки т. зв. демокра-
тичних свобод. “Там є робота, зарплата,
люди живуть набагато краще, як у нас”,
“що з теї свободи, ну покричиш, і все”.
Притаманна українцям надія на “добру
владу” призвела до певної міфологізації
образу президента Лукашенка як “бать-
ка народу” серед українців прикордон-
них районів і не лише прикордонних. “У
Лукашенка свій вертоліт, от він летить,
бачить – трактористи орють, спуститься,
поговорить, підбадьорить і далі летить.
Бачить – доярки на фермі, спуститься, до-
ярок обніме, поцілує і далі летить” 4. Су-
часне життя населення Білорусії сприйма-
ється українцями порубіжжя як залишок
соціалістичного раю і викликає почуття
ностальгії за втраченими радянськими ча-
сами і нарікання на нинішню українську
владу – “цих демократів”.
На українсько-російському пограниччі,
що перебуває в зоні сильного ідеологічно-
го тиску з боку Росії, населення якої має
також певні соціальні переваги порівняно
з Україною на рівні побутової свідомості
фіксуються тенденції до визнання переваг
російського громадянства (на Сумщині,
Луганщині). Село Линове Путивльського
р-ну на Сумщині, населення якого ще в
1987 році ідентифікувало себе як “горю-
ни”, чітко розрізняючи свої і чужі зви-
чаї (“те, которые похохлачены, делают
так, которые кацапы – делают так, а мы,
горюны, делаем так”), сьогодні називають
себе росіянами і не вдоволені переходом
на українську мову викладання у місцевій
школі. Не останню роль у формуванні ро-
сійської ідентичності мешканців Линового
та двох сусідніх горюнівських сіл мав ін-
терес до їхньої культури та побуту з боку
московських, петербурзьких етнографів,
фольклористів, проведення фестивалів
слов’янської пісенності у Путивлі. Ціка-
вим є також приклад села Авіло-Успенка
на межі Донецької та Ростовської облас-
тей, територіально розділеним між двома
державами. У 1970–1980-х роках, коли
постачання продуктами, товарами в Укра-
їні було кращим, російське громадянство
сприймалося негативно. Сьогоднішнє по-
кращення соціального статусу громадян
російської частини села (газифікація,
відремонтовані дороги, більша пенсія)
спонукала жителів української частини
Авіло-Успенки звернутися з проханням
до в. Путіна про приєднання їх до Ро-
сії 5. Опитування українського населення
Сумщини з вивчення громадської думки
з приводу етнічних авто- та гетеростере-
отипів, мівжетнічних взаємин, проведене
в 2006 році, виявило наявність стійких
шаблонів, поширених і в інших областях
України: “українці роботящі, добрі, дові-
рливі”, “росіяни – відкриті, душа “на роз-
пашку”, “багато п’ють, лаються”. Більш
освічені респонденти відзначали також
“синдром старшого брата” у звичайних
росіян: “та вони тут вообщє раньшє вели
себе нагло, це зараз якось присмиріли”
(с. Шпилівка Сумського р ну). Утім, по-
чуття ворожнечі до людини, несприйнят-
тя її через національну приналежність
нашими дослідженнями не зафіксоване.
Щодо інших факторів, що викликають
емоційний спротив пересічних громадян,
варто зазначити, що стосовно багатих лю-
дей чи тих, які розбагатіли раптово і не-
праведно, рівень непрязні в порубіжних
районах значно нижчий, ніж в інших.
Переважання соціального над етнічним
і національним можна вважати характер-
ним для сучасних етнокультурних про-
цесів українського порубіжжя в цілому.
Дослідження українсько-молдавського
пограниччя засвідчують втрату молдав-
ської ідентичності з набуттям української
чи румунської. Програми державної під-
тримки власної діаспори в Україні з боку
Болгарії, Румунії, Польщі вплинули на
національно-культурне відродження цих
меншин в Україні та їхній зорієнтованос-
ті на державу-метрополію. Затверджений
верховною Радою України (20 листопада
2003 р.) закон про правовий статус за-
кордонних українців сприяв національно-
культурному відродженню української
діаспори в сусідніх країнах. Згортання
програм державної підтримки власної діа-
спори в країнах пострадянського просто-
13
ру призвело до втрати української іден-
тичності навіть тих, хто мав її раніше.
Політична нестабільність у державі поси-
лила тенденції децентралізації та регіоналі-
зації, які в свою чергу актуалізують місце-
ві українські ідентичності (киян, львів’ян,
харків’ян, донеччан, волинян, тощо). Пред-
ставників таких субідентичностей стає деда-
лі більше, а самоідентифікація за ознакою
регіону превалює над загальноукраїнською.
За даними соціологічних досліджень, най-
поширенішою у країні є місцева ідентич-
ність: 44 % опитаних ототожнюють себе на-
самперед зі своїм містом/селом, лише 31 %
– насамперед з Україною 6.
Перебіг сучасних етнокультурних про-
цесів на українському прикордонні за-
свідчує визначальну роль державного
чинника в націотворчих процесах. Ігно-
рування владою проблем, що стосуються
формування національної ідентичності
засобами мас-медіа, за економічної та по-
літичної нестабільності, що має місце в
країні, може призвести до перетворення
України на “зручну територію” чи “демо-
графічний ресурс”, які поглинуть Росія
або Європа. Нещодавно проведені нами
дослідження процесів національної іден-
тифікації в середовищі української моло-
ді виявили, що 95 % відсотків опитаних
позитивно оцінюють той факт, що вони є
громадянами України, та при цьому ко-
жен другий, маючи можливість змінити
громадянство, оселився б у країнах Євро-
союзу чи США.
1Татаренко И. В. Национальная иденти-
фикация в переходных обществах / Автореф.
дисс. … – М., 2003. – С. 4
2 Болышева Н. Н. Развитие языка в усло-
виях глобализации (социально-философский
аспект) / Автореф. дисс. … – Красноярск,
2006. – С. 7.
3 Марусик Т. Українці Берестейщини: ми-
нуле і сучасне. – Радіо “Свобода”, 15 жовтня
2003 р. / http://www.novamova.com.ua/
htm/marusyk/marusyk_7.htm.
4 Записано від Бахмутової К. К., 1946 р. н. с.
Муравльовка Ізмаїльського р ну Одеської обл.
5 Авдеенко Т., Журавлева Л. Граница по
судьбе: история украинско-русского села Успен-
ка // Отечественные записки. – 2007. – № 1.
6 Шимченко Л. Громадянська ідентифікація осо-
би як чинник формування української політичної
нації / Автореф. дис. к.е.н. – Київ, 2007. – 18 с.
Шульга Ігор
(Саратов)
У К РА ЇНЦІ НИЗОВОГО
ПОВОЛ ж Я ТА Ї х
Н А ЦІОН А ЛЬНЕ
СА МОВИЗН АЧЕНН Я
Р
азом із проголошенням у 1991 році
незалежності України виникло нове явище
– “Східна діаспора”. Східна діаспора дуже
молода і в той час має давню передісторію
свого формування. Молодість східної діа-
спори зумовлена початком структуриза-
ції українських організацій на просторах
СНД і в першу чергу Росії. У цьому кон-
тексті важливим є питання самовизначен-
ня українців, які за різних обставин опи-
нилися поза межами основного етнічного
масиву розселення українців, збереження
їхньої історії та культурних надбань. За
результатами всеросійського перепису на-
селення 2002 року в Росії нараховувалося
2 млн. 943 тис. українців [16]. Тільки в
Низовому Поволжі (Саратовська, волго-
градська, Астраханська обл.) – одному з
найдавніших українських анклавів у Ро-
сії – за офіційними даними, чисельність
українців складає 136 143 чоловік [17].
Не зважаючи на майже трьохсотлітню іс-
торію українського народу на волзьких
берегах, до останнього часу вона залиша-
ється малодослідженою. Як справедливо
зауважив збирач українського фольклору
в. Пержило, нижньоволзькі українці –
це “забута гілка українського народу”. У
зв’язку з цим розгляд питань національ-
ного самовизначення українців Низового
Поволжя залишається однією з найакту-
альніших проблем вивчення історії та ви-
значення культурних надбань українців
зазначеного регіону.
Перша документальна згадка про укра-
їнців у Низовому Поволжі пов’язана з пе-
ребуванням Петра І в Царицині під час
Каспійського походу. Як свідчить А. Ге-
раклітов, до царя звернувся малоросіянин
Яків Житков із проектом розселення біля
Царицина українців. “Петро так заціка-
вився Житковим, що наказав йому їха-
ти разом з собою в Астрахань, де і мав з
ним з нагоди переселення докладну роз-
мову. Результатом цієї розмови був указ
із астраханської губернської канцелярії,
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17532 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| isbn | 978-966-02-5045-1 |
| issn | XXXX-0047 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:23:21Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бондаренко, Г. 2011-03-02T09:51:43Z 2011-03-02T09:51:43Z 2008 Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя / Г. Бондаренко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 10-13. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 978-966-02-5045-1 XXXX-0047 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17532 uk Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Проблеми національної самовизначенності та ідентифікації в сучасному світі Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя Article published earlier |
| spellingShingle | Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя Бондаренко, Г. Проблеми національної самовизначенності та ідентифікації в сучасному світі |
| title | Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя |
| title_full | Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя |
| title_fullStr | Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя |
| title_full_unstemmed | Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя |
| title_short | Держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя |
| title_sort | держава як фактор у процесах національної ідентифікації населеня українського порубіжя |
| topic | Проблеми національної самовизначенності та ідентифікації в сучасному світі |
| topic_facet | Проблеми національної самовизначенності та ідентифікації в сучасному світі |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17532 |
| work_keys_str_mv | AT bondarenkog deržavaâkfaktoruprocesahnacíonalʹnoíídentifíkacíínaselenâukraínsʹkogoporubížâ |