Проблема пограничя в зарубіжній етнології

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Щербій, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України 2008
Теми:	Регіональні особливості побутової культури в порубіжних районах розселення етносу
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17535
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблема пограничя в зарубіжній етнології / Г. Щербій // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 26-30. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859947895276437504
author	Щербій, Г.
author_facet	Щербій, Г.
citation_txt	Проблема пограничя в зарубіжній етнології / Г. Щербій // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 26-30. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
collection	DSpace DC
first_indexed	2025-12-07T16:15:20Z
format	Article
fulltext	26 Григорій Щербій (Київ) ПРОбЛЕМА ПОГРАНИЧЧЯ В ЗАРУбІжНІй ЕТНОЛОГІЇ З добуття Україною незалежності сти- мулювало прискорення трансформаціі ві- тчизняного народознавства в сучасну етно- логічну науку. Свідченням цього є передусім повернення до проблем, які тривалий час були табуйованими, зростання інтересу до етнокультури зарубіжжя, залучення мето- дів інших наукових шкіл, зокрема й т. зв. “буржуазної” етнології та ін. Масштабність зазначених змін, перетворення їх у стійку тенденцію вимагає, зокрема, знання та, при потребі, використання досвіду зарубіжної етнологічної науки. Практика науково- організаційної діяльності Інституту мисте- цтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, особливо останніх років, переконливо довела як доцільність та перспективність поглиблення міжнарод- ного наукового співробітництва, так і по- требу вдосконалення його форм і методів. Потреба й можливість запозичення до- свіду зарубіжної етнології, окрім прин- ципів загального характеру, визначається тематикою конкретних наукових проектів. При дослідженні проблем пограниччя ви- дається доцільним звернення до досвіду науковців сусідніх країн, оскільки тоді, по- при все інше, можна сподіватися на отри- мання порівняльного матеріалу. З огляду на це видається перспективним передусім науковий доробок етнологів Польщі. Природно, що його вичерпну харак- теристику можна здійснити тільки після аналізу всіх публікацій, планів науково- дослідницьких робіт наукових осеред- ків, тематики конференцій тощо. Од- нак, зважаючи на реальні можливості та конкретну мету, пропоноване дослі- дження базувалося на публікаціях жур- налу “Etnografia Рolska” (далі – “ЕР”) 1990–2005 років. Такий вибір зумовлений кількома взаємопов’язаними обставинами. По-перше, – журнал “ЕР” є офіційним ви- данням провідної наукової інституції Поль- щі в галузі традиційної та давньої куль- тури – Інституту археології та етнографії Польської АН. По-друге, власне впродовж останніх п’ятнадцяти-двадцяти років у польському суспільстві, зокрема й соціогу- манітарних науках, остаточно утвердилися європейські цінності. Нарешті, з 1990 року по 2005 рік у “ЕР” опубліковано близько 10 матеріалів, серед них понад 15 теоретико- методологічних статей, які безпосередньо стосуються теми етнокультури пограниччя або висвітлюють близькі проблеми. Отже, далі йтиметься про такі їхні вузлові момен- ти, які становлять незаперечний інтерес для вітчизняної науки. важливо визначити особливості поня- тійного апарату, що ним послуговуються польські вчені. Насамперед це стосуєть- ся як власне терміна “пограниччя”, так і пов’язаного з ним означення “культура пограниччя”. Як можна було переконати- ся, на сторінках “ЕР” сутність названих термінів описана доволі детально. Серед тих, хто доклав зусиль до цього, слід на- самперед назвати Дагнослава Демського, ґрунтовна стаття якого була опублікова- на 2003 року1 Автор стверджує, що розу- міння на пограниччя як лише периферії етнічного або культурного простору є до- волі поверховим. Таким чином, і визнання тісної обумовленості культури погранич- чя лінією державних кордонів не завжди коректне. Зазвичай мешканці погранич- чя перебувають у полі впливу суміжних територій, унаслідок чого їм притаманні спільні культурні цінності. З огляду на це дослідник визначає пограниччя як зону обабіч кордону, в якій простежують- ся впливи, характерні для обох його сто- рін. Отже, пограниччя є місцем зіткнення принаймні двох культур. Способи поєднання культур у погранич- чі, як і їх результати, досить різноманітні. Однак Д. Демський стверджує, що одна з культур завжди є домінуючою. Таким чи- ном, пограниччя не становить зони рівно- мірного змішування культурних традицій, це, радше, простір, що нагадує мозаїку або аплікацію. Це поняття найповніше визна- чає результати єдності різноманітних про- цесів і одночасно пояснює наявність у по- граниччі нерівномірно розвинутих пластів культури, які належать різним народам. Д. Демський вважає, що при досліджен- ні культури пограниччя, як і будь-якого іншого етнічного масиву, слід враховувати не лише горизонтальні (просторові), але й вертикальні (часові) зв’язки, тобто між- поколінну трансляцію культури. Однак, на його думку, у зазначених регіонах ет- ногенетичні та етнокультурні процеси час- 27 то проходять незалежно один від одного. Отже, для культури пограниччя є харак- терним брак історичної тяглості, унаслідок чого в багатьох випадках елементи двох або навіть кількох культур певна сторона вважає за свої. Термін “пограниччя” був однією з клю- чових проблем міжнародної наукової кон- ференції, що відбулася в Кракові в 1994 року2 Незважаючи на стислий виклад, інформація про погляди польських уче- них стосовно зазначених проблем вельми змістовна. Так, Р. Кантор закликав не пов’язувати термін “пограниччя” з його типовим географічним та етнографічним розумінням. Пограниччя – це культур- ний обшир, у якому боротьба за простір породжує низку конфліктів. Найчастіше це конфлікти стосовно кордонів, сфери мови, символів, проблем святих місць і т. ін. Наголошуючи на існуванні конфлік- тів у царинах фольклору та етнокультури, Р. Кантор водночас не вважає їх пере- шкодою для сталого розвитку культури та трансляції культурних традицій. Г. Бабінський трактує пограниччя як місце стику різних культурних груп, зв’язок яких з етнічною територією зде- більшого доволі своєрідний. З огляду на це, він запропонував вирізняти кілька ти- пів територій, які можна вважати погра- ниччям: частину власного центру, якщо вона є своєрідним культурним викликом для власне центру; великі зміни, які ста- лися внаслідок реалізації концепції т. зв. “плавильного котла”, або “тигля”; конф- ронтацію між центрами, які супернича- ють між собою; місію для оборони певної ідеї або збереження місцевих традицій; культурний простір з домінуючою регіо- нальною свідомістю (“тутейшість”). Сучасна польська етнографічна наука енергійно використовує категорію “істо- рична свідомість”. Конкретні її прояви в умовах пограниччя висвітлено в кіль- кох публікаціях “ЕР”, зокрема в статтях Амудени Рутковської 3 та Моніки На- врацької 4. М. Наврацька вважає, що на- явні в суспільстві уявлення про минув- шину, ставлення до певних історичних подій і навіть окремих етапів історії та їх вплив на життя сьогоднішньої спіль- ноти не завжди адекватні з офіційними науковими доктринами. Ставлення до минулого, ідентифікація з ним познача- ються дослідницею терміном “наратив- на історія”. Подібну позицію відстоює і А. Рутковська, яка наголошує, що важли- во почути ті самі події, про які пишуть у шкільних підручниках, але прочитати їх з іншої перспективи – очима людей, які знають їх з оповідей близьких, а інколи самі брали в них участь. Публікації “ЕР” дають уявлення про методику дослідження пограничних те- риторій польськими вченими. Зазвичай цю інформацію містить більшість публі- кацій, однак є й такі, що приділяють питанням методики особливу увагу. У цьому плані заслуговує на увагу стаття Івони Кабжинської-Ставарж 5, зокрема ті її сторінки, які демонструють можливості застосування біографічного методу. Суть його полягає в тому, що увага інформа- торів зосереджується на оцінках т. зв. порогових ситуацій – історичних подій, переломних для окремих осіб чи певних груп. Такий спосіб, вважає дослідниця, є особливо перспективним для дослідження етнічної ідентичності. Зокрема, він був застосований під час польової роботи се- ред поляків Білорусі, для яких порогови- ми ситуаціями стали Друга світова війна, виселення в Сибір чи Німеччину, зміна державної приналежності території про- живання тощо. У процесі практичного застосування та вдосконалення біографічний метод певним чином трансформувався й тепер визначається дослідницею як розповідне етнографічне опитування 6. Його прове- дення складається з двох фаз. У першій інформатор, оповідаючи власну біогра- фію, має повну свободу викладу; у другій дослідник ставить йому додаткові питан- ня, покликані доповнити розповідь. від- повідно до мети й тематики досліджен- ня, тема, хронологічні межі відповідей інформатора також можуть конкретизу- ватися або уточнюватися. Отримана під час розповідного опитування інформація може доповнюватися даними, одержани- ми від аналізу різного типу писемних джерел. водночас усна інформація сут- тєво відрізняється від останніх, оскільки згадувані події постають у певному істо- ричному контексті. Зафіксоване ставлен- ня особи чи групи осіб до згадуваного дає уявлення про ідентифікаційні цін- ності, символічні для інформаторів. Над- звичайно вагомим є висновок дослідниці про те, що втрата зазначених цінностей 28 засвідчує дезінтеграцію групи як аутен- тичної та творчої спільноти, здатної до освоєння й передачі своїх цінностей на- ступним поколінням. важливим аспектом дослідження істо- ричної свідомості польські етнографи вва- жають встановлення того, наскільки ро- зуміння минулого залежить від офіційної пропаганди, а наскільки оповіді інформа- торів є результатом власних переживань 7. З огляду на це запропоновано виокремлю- вати три категорії інформаторів. в оповід- ях осіб із низьким освітнім рівнем дані, почерпнуті з усної традиції, перепліта- ються зі свідченнями ЗМІ. Тому для зга- даної групи характерна значна міфологі- зація не лише минулого, але й сучасного. Іншу картину можна отримати від осіб із вищим рівнем освіти. У поглядах цієї гру- пи простежується помітна залежність від знання гуманітарних цінностей, які дає історія та література. Однак, якщо зна- ння останніх обмежене рівнем середньої школи, такі інформатори демонструють значний вплив сучасних даних на їхні оцінки історичного минулого. Цікавим є становище в третій групі інформаторів. Серед осіб, які професійно займаються гуманітарною проблематикою, найбіль- ше вчителів. Оскільки саме вони мають основний вплив на формування історич- ної свідомості молоді, їхня роль особливо вагома. Однак виявляється, що їхні зна- ння, спираючись на об’єктивні факти, не позбавлені впливу стереотипних поглядів чи побутового мислення. Інформатори за- значеної групи також не часто оцінюють сучасне життя в контексті минулих подій. Отже, не дивно, що минуле й сучасне ми бачимо як цілком самостійні категорії. У згаданій групі дані писемної історії часто поєднуються з тим, що вважають за істо- рію в повсякденному житті. У контексті питання про методику поль- ських учених варто навести перелік про- блем, які були поставлені в науковому проекті “Етнічні стосунки” 8. У межах до- слідження особливостей ідентичності насе- лення Західної Білорусі окреслювалися такі конкретні завдання: реконструкція функці- онуючих (раніше й тепер) образів суспіль- них, етнічних та інших груп; реєстрація змін, які відбуваються в зазначених групах під впливом змін історичного середовища, економічної ситуації тощо; визначення став- лення до білоруської держави, відродження білоруської культури й мови. Природно, що у всіх проаналізованих публікаціях “ЕР” вагоме місце відводи- лося висвітленню результатів досліджень, проведених у пограниччі. У вже згадува- ній статті І. Кабжинської-Ставарж 9 ба- гато уваги приділено чинникам народної та етнічної самоідентифікації, до яких за- раховано передусім римо-католицьку ре- лігію, мову, місцепроживання та етнічну свідомість предків. Найпоширенішими є стереотипи, згідно з якими поляк означає те саме, що й католик, а росіянин, біло- рус, українець – православний. До того ж представники вищезазначених трьох на- родів найчастіше називаються одним сло- вом “русские”. Православ’я носить назву “руської віри” і виступає ідентифікацій- ним чинником так само чітко, як і “віра польська”, тобто римо-католицька. Харак- терно, що цей стереотип однаковою мірою поділяють як поляки, так і білоруси. Доволі своєрідним є стан мови як етно- ідентифікаційного чинника. Тривалий час основною сферою, де зберігалася польська мова в Західній Білорусі, була сфера віри. Таким чином, знання польської мови не всіма визначається як ознака польськос- ті. Найбільше таких серед середнього по- коління та молоді. Представники старших поколінь підкреслюють необхідність зна- ння мови хоча б у тому обсязі, який не- обхідний для участі в релігійному житті. У вказаних групах заперечується можли- вість заміни польської мови білоруською в літургії, до чого схиляються молодь та середні покоління. Загалом же польську визнали рідною 13,3 % опитаних, тоді як білоруську – 63,9, а російську –22,6 %10. Синонімічність термінів “поляк” і “ка- толик” спостерігається у відповідях інфор- маторів на конкретно поставлене запитан- ня про їхню національність. У матеріалах, отриманих за допомогою розповідних ет- нографічних опитувань, найчастіше зафік- совані терміни “свої”, “свої люди”, “наші” та опозиційні до них “інші”, “чужі люди”, “прибульці”, “приблуди”. Характерно, що останній термін однаково стосувався як по- ляків, так і людей інших національностей, якщо вони прибули до згаданої місцевості після 1945 року з інших територій, навіть якщо це було сусіднє село. Природно, що термін “свої” вживався сто- совно осіб однієї віри та національності з ін- 29 форматором. водночас польські вчені зафік- сували його застосування щодо мешканців, які народилися в місцевості, де проживає інформатор, а також предків його сусідів. Для інформаторів старшого покоління однією з головних рис польськості є факт народження в Речі Посполитій. Для ба- гатьох осіб, які належать до різних поко- лінь, дуже важливим є також усвідомлен- ня приналежності до польських коренів. “Діди і прадіди наші були поляки – зна- чить, ми також поляки”, – така відповідь звучить у багатьох відповідях представ- ників молодих поколінь. Не можна проігнорувати ще один ви- сновок польських етнологів: вони зафік- сували відсутність серед поляків Білорусі слов’янської ідентифікації. Спільний для всіх інформаторів, інколи цей факт ви- глядає особливо промовисто: для багатьох осіб, передусім старшого покоління, тер- мін “слов’яни” невідомий11. Ототожнення національності з ві- рою призводить до визнання ідентичності польської культури та католицької віри, а “руської” культури – з православ’ям. Од- нак І. Кабжинська, ґрунтовно досліджу- ючи ознаки ідентичності 12, зауважує, що практично жоден з інформаторів не був спроможний переконливо пояснити засад- ничі доктринально-теологічні відмінності між католицьким і православним віроспо- віданням. Здебільшого увагу акцентували лише на відмінності певних ритуалів. вод- ночас дослідження зафіксувало факт час- того повторення твердження про перевагу польської культури над іншими. “вища” культура зазвичай ототожнювалася зі шляхетською, яка багатьма усвідомлюєть- ся загалом як культура “польської нації”. Доволі часто за “вищу” вважають також культуру сучасних поляків, які мешкають у Польщі. Головними прикметами вищого культурного статусу називали спосіб пове- дінки, ставлення до оточуючих, насамперед ґречність, учтивість, вживання слова “про- шу” і т. ін. Ознаками поляка інформатори часто називали ім’я та прізвище людини, її зовнішній вигляд чи навіть певні фізично- антропологічні риси. воднораз дослідниця вказала на той факт, що інформатори не за- думувалися над стереотипністю власних су- джень і браком фактів на підтвердження їх у дійсності. Присутність рис характеру і зо- внішнього вигляду як факторів ідентичнос- ті відзначали й інші дослідники 13, підкрес- люючи, що зазвичай в умовах пограниччя вони мають тенденцію до перетворення у характер взаємних стереотипів. Етнологи Польщі переконані, що про- блеми культурної та етнічної ідентифі- кації безпосередньо пов’язані зі знанням власної культурної спадщини 14. Прикла- дом цього вони вважають поляків Біло- русі, в середовищі яких процес трансля- ції культурних традицій десятиліттями відбувався переважно в родинах, влас- не навіть у вузькому колі родин. За та- ких умов знання старшими поколіннями культури власної групи мало вагоме зна- чення не лише для процесу культурної трансляції, але й для формування іден- тичності. Проте, на думку автора за- значеної статті, рівень знань польської культури та історії локальної спільноти, якою є поляки Білорусі, можна вважати дуже низьким. Подекуди це привело до формування регіональної самосвідомос- ті. Своєрідність її полягає в тому, що, незважаючи на існування певних стерео- типів, за яким ідентифікуються поляки й білоруси, іноді зазначені народи – “свої” один для одного. Проявом такої “спіль- ності” є позитивний стереотип місцевої людини – працьовитої, схильної до по- рядку та спокою, добрих стосунків із су- сідами. Таким чином, білоруси зі Схід- ної Білорусі, росіяни й навіть поляки з Польщі інколи є “чужими” й усвідомлю- ються як носії інших, часто негативних стереотипів 15. На те, що тривалі сусідсько-територіальні зв’язки інколи можуть бути важливішими за культурні, а інколи і релігійні, вказу- вали й інші дослідники 16. До того ж си- туація, коли певна сторона вважає ті чи інші елементи культури своїми, зберігаєть- ся, змінюється лише співвідношення між “своїм” та “чужим”. Основним чинником, який впливає на пропорцію між ними, Д. Демський вважає віддаленість від кордо- ну: чим більше територія віддалена від ньо- го, тим менше рис культури зараховується до “чужих” 17. Так, життя особи на прикор- донні він порівняв із ситуацією дитини, яка мусить досягти єдності обох батьків, які то живуть у злагоді, то ледве терплять, а ча- сом й ненавидять один одного. Дослідження польськими вченими про- блем культури й ідентичності порубіжних територій має ще один аспект. Незважаю- чи на увагу до процесів, які відбуваються 30 в польсько-білоруському пограниччі, воно було визначене як “terra incognita” 18. Що ж тоді говорити про польсько-українське по- граниччя, якщо про нього “ЕР” в останні півтора десятка років, по суті, не згадувала. Лише в одному з номерів було посилання на інше видання, в якому називалися позитивні та негативні чинники етнічної самосвідомос- ті поляків України 19. Головний висновок ци- тованого автора полягає в тому, що усування польської мови з костелів України означає етнічне самогубство поляків, оскільки кос- тел віддавна був бастіоном польськості, а ка- толицизм – “вірою польською”. Не ставлячи завдання порівнювати польський та український досвід етно- графічного вивчення порубіжжя, слід все-таки зазначити наявність у ньому як спільних рис, так і певних особливостей. Польська та українська етнологія вивча- ли феномен культури пограниччя ще тоді, коли це були кордони між республіками СРСР та країнами соціалістичного табо- ру. від початку 90-х років ХХ ст. польські вчені інтенсифікували зазначений напрям досліджень, тоді як в Україні він був сут- тєво звужений, і повернення до нього роз- почалося порівняно нещодавно. водночас польська етнологія зазвичай орієнтується на обидві сторони пограниччя, розширю- ючи його межі до територій, на яких про- живає бодай помітна кількість етнічних поляків. Українська наука традиційно більше уваги приділяє зонам змішаного розселення на власній території, тоді як сумісні з Україною території інших країн досліджуються, по суті, спорадично. Певні відмінності характеризують ме- тодику етнологічних студій. Учені обох країн продовжують розширювати й вдо- сконалювати фіксацію явищ та реалій культури, однак етнологи Польщі чимраз більшу увагу спрямовують на питання сприйняття й оцінювальне ставлення до матеріальних, а особливо духовних ком- понентів традиційної культури та їх мо- дифікацій у різних верствах сучасного суспільства. Поза сумнівом, що налаго- дження системного і всебічного співробіт- ництва етнологів України й Польщі вида- ється вкрай доцільним та перспективним. 1 Demski D. Pogranicze jako Рatchwork. Refkeksje z Białorusi // EP. – 2003. – T. XLVII. – Z. 1–2. – S. 129–148. 2 Kaczmarek U. Międzynarodowa Konferencja Naukowa “Pogranicze – Kultura – Toźsamość. Dziedzictwo przeszłosći i wspołczesne problemy”. – Kraków, 25–27. X. 1994 // EP. – 1995. – T. XXXIX. – Z. 1–2. – S. 220–223. 3 Rutkowska A. O świadomośći historyczney mieszkanców Białorusi Zachodniej // EP. – 1999. – T. XLIII. – Z. 1–2. – S. 89–200. 4 Nawracka M. J. Świadomość historyczna mieszkańćow Puszczy Nalibockiej // EP. – 2003. – T. XLVII. – Z. 1–2. – S. 285–304. 5 Kabzińska-Stawarz I. Polacy na Białorusi – informacja o badaniach prowadzonych przez pracowników Instytutu Archeologii i Etnologii PAN w Warszawie // EP. – 1995. – T. XXXIX. – Z. 1–2. – S. 39–49. 6 Kabzinska I. O slowach, emocjach i “polskiej krzywdzie” // EP. – 1999. – T. XLIII. – Z. 1–2. – S. 81–100. 7 Rutkowska A. O świadomośći historyczney mieszkanców Białorusi Zachodniej // EP. – 1999. – T. XLIII. – Z. 1–2 – С. 190. 8 Waszczynska K. Terra incognita // EP. – 1999. – Т. XLIII. – Z. 1–2. – S. 147–149. 9 Kabzińska-Stawarz I. Polacy na Białorusi... – S. 34. 10 Там само – S. 38. 11 Kabzińska I. Utopijna idea słowiańskiej jednośći w swietle podziałów w łonie katolicyzmu i prawosławia oraz konfliktów mięźy “siostrzanymi Kościołami” // EP. – 2001. – T. XLV. – Z. 1–2. – S. 99–116. 12 Kabzinska I. O kulturze “Polskiej nacji”, kulturze narodowej i moźliwośćiach ich transmisji (na przykładzie Polaków z Białorusi) // EP. – 1996. – T. XL. – Z. 1–2. – S. 209–227. 13 Demski D. Pogranicze jako Рatchwork. – С. 133. 14 Kabzińska І. O kulturze “polskiej nacji”… – S. 217. 15 Wittels K. Kim jest Polak, a kim Białorusin w świadomośći mieszkanców okolic Nieswiеza i Klecka // EP. – 1999. – T. XLIII. – Z. 1–2. – S. 151–164. 16 Kabzińska-Stawarz I. Polacy na Białorusi... – S. 37. 17 Demski D. Pogranicze jako Рatchwork. – С. 134. 18 Waszczynska К. Terra incognita. – С. 148. 19 ЕР. – 2003. – Т. XLVII. – Z. 1–2. – S. 354.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17535
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
isbn	978-966-02-5045-1
issn	XXXX-0047
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:15:20Z
publishDate	2008
publisher	Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Щербій, Г. 2011-03-02T10:03:34Z 2011-03-02T10:03:34Z 2008 Проблема пограничя в зарубіжній етнології / Г. Щербій // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 26-30. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 978-966-02-5045-1 XXXX-0047 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17535 uk Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Регіональні особливості побутової культури в порубіжних районах розселення етносу Проблема пограничя в зарубіжній етнології Article published earlier
spellingShingle	Проблема пограничя в зарубіжній етнології Щербій, Г. Регіональні особливості побутової культури в порубіжних районах розселення етносу
title	Проблема пограничя в зарубіжній етнології
title_full	Проблема пограничя в зарубіжній етнології
title_fullStr	Проблема пограничя в зарубіжній етнології
title_full_unstemmed	Проблема пограничя в зарубіжній етнології
title_short	Проблема пограничя в зарубіжній етнології
title_sort	проблема пограничя в зарубіжній етнології
topic	Регіональні особливості побутової культури в порубіжних районах розселення етносу
topic_facet	Регіональні особливості побутової культури в порубіжних районах розселення етносу
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17535
work_keys_str_mv	AT ŝerbíig problemapograničâvzarubížníietnologíí

Проблема пограничя в зарубіжній етнології

Репозитарії

Схожі ресурси