Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Костенко, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України 2008
Schlagworte:	Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17542
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Л. Костенко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 79-83. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859728307889635328
author	Костенко, Л.
author_facet	Костенко, Л.
citation_txt	Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Л. Костенко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 79-83. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.
collection	DSpace DC
first_indexed	2025-12-01T12:10:01Z
format	Article
fulltext	79 47–48. – №№ 20–21; с. 51. – № 24; Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 14–3, од. зб. 934а, а. 65, № 180; а. 90, № 316; ф. 14–5, од. зб. 466г, а. 23, № 57. 58 Історичні пісні. – С. 927–928. 59 Там само. – С. 119 (текст), с. 841. – № 8 (мел.); Пісні Буковини. – С. 174, 189; Козацькі пісні. – С. 123–126; Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 31–2, од. зб. 35, с. 1, № 3. 60 Історичні пісні. – С. 947. 61 Пісні Явдохи Зуїхи. – С. 609–611; Козацькі пісні. – С. 99–101; Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 14–5, од. зб. 466г, а. 98, № 399; а. 137, № 600; ф. 24–5, од. зб. 32, а. 5 (зв.), № 31; од. зб. 35, а. 3. 62 З гір Карпатських. – С. 60–63. – №№ 30–32; Пісні Явдохи Зуїхи. – С. 601–602; Пісні Буковини. – С. 177. 63 Історичні пісні. – С. 941. 64 Там само. – С. 226 (текст), с. 849. – № 24 (мел); Пісні Явдохи Зуїхи. – С. 607–609; Козацькі пісні. – С. 81–84; Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 6–4, од. зб. 119, а. 3–6, № 1; ф. 14–3, од. зб. 2, а. 73, № 107. 65 Дей О. І. Українська народна балада. – С. 82. 66 Історичні пісні. – С. 982. 67 Там само. – С. 467–468 (текст), с. 487. – № 90 (мел.); Пісні Явдохи Зуїхи. – С. 614–615; Пісні Буковини. – С. 176; Пісні з Львівщини. – С. 93. – № 72. 68 Історичні пісні. – С. 975–976. 69 З гір Карпатських. – С. 67. – № 363; 70–71. – №№ 379, 383; с. 73. – № 393; Пісні з Львівщини. – С. 95. – № 73; Пісні Букови- ни. – С. 180–181; Буковинські народні пісні. – С. 91–93. Людмила Костенко (Київ) КОжУМ’ЯЦЬКИй І шЕВСЬКИй ПРОМИСЛИ В ПІВНІЧНИх І ПІВДЕННИх ГУбЕРНІЯх РОСІйСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА хІх – ПОЧАТОК хх СТ.) У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в Російській імперії значного роз- витку набули кустарні промисли, пов’язані з виготовленням шкіри та взуття. Цьому сприяла реформа 1861 р., після якої се- ляни, залишившись без землі, звернулися до ремесла 1. Особливо шкіряні заняття були поширені в місцевостях із малородю- чими ґрунтами. На півночі Російської ім- перії відомими шкіряними центрами були Кімрський район Казанської губернії, м. Кузнецьк Саратовської губернії, с. Полот- няний Завод Калузької губернії та багато ін. Найбільшими шкіряними осередками півдня були села Миропілля, Борисівка, велико-Михайлівка Курської губернії, міста Седнів, Олишівка, Березне, Короп, Літки, с. Семенівка Чернігівської губернії та ін. 2. Українські та російські шкіряники мали спільні ринки збуту в південних україн- ських містах та в Новоросійському краї, де носили не берестяне та липове взуття, як на півночі, а чоботи та черевики. Кустарі Чер- нігівської губернії відправляли свій товар також у землі війська Донського, на Кав- каз 3 і навіть до Сибіру 4. Українські шкіря- ники були спроможні пошити і значну кіль- кість солдатського взуття. Зокрема, шевці містечка Березного під час Східної війни (1854–1855) виготовили для Сосницького ополчення чотири тисячі пар чобіт 5. У другій половині ХІХ ст. українські шкіряники мали збут товару та високі прибутки. У кінці століття російські кус- тарі почали їх витісняти з південних та місцевих ринків 6. взуття, виготовлене в північних губерніях, було дешевше і якіс- ніше від українського. Крім того, завдяки прокладанню залізниць, воно потрапляло на Україну швидко і в значній кількості. відставання українських шкіряників від російських учені пояснюють їх ставлен- 80 ням до землі та своїх кустарних занять як до тимчасових7. Розглянемо стан розвитку шкіряних промислів у північних та південних гу- берніях, від якого залежав комерційний успіх на ринку взуття. Російські кустарні підприємства були давніші за українські. Зокрема, в Саратовській губернії перші шкіряні заводи (так називали кустарні підприємства з вичинки шкіри) відкрили- ся ще в 20-х роках ХІХ ст. У 70 х роках цього ж століття більшість із них капіта- лізувалася, тобто їхні власники перестали брати участь у виробництві, а лише ним управляли 8. Такі шкіряні заводи продо- вжували називати кустарними, тому що вони працювали без застосування машин (за принципом мануфактури). в українців була капіталізована лише невелика частина шкіряних заводів 9. Тут аж до початку ХХ ст. переважала кустарна форма шкіряного виробництва. Частина кожум’як працювала на родинних кустар- них заводах, до яких входили брати або батько із синами. Інші вичиняли шкіру на підприємствах, де праця господаря поєд- нувалася з найманою, через це їх вважали перехідними: від родинної форми вироб- ництва – до капіталістичної 10. Більшість російських шевців працю- вала як наймані робітники в майстернях капіталістичного типу. Інші шили чобо- ти на підприємствах, де праця господаря поєднувалася з найманою. Менше було кустарів-одинаків, які працювали з учнем або помічником. вони мали справу з рин- ком або виконували замовлення господа- рів названих майстерень 11. Українські шевці виготовляли взуття одноосібно або з синами чи учнями, які починали навчатися ремеслу з дванадця- ти років 12. Майстерень із найманою пра- цею в них було не багато. відомо, що в м. Семенівці кустарі, які не мали грошей на придбання шкіри, працювали на своїх заможніших друзів. вони отримували за- робіток від кожної пошитої пари, тому їх називали “одпарщиками”. “Швальні” та- кого типу влаштовували в хаті заможного шевця. Там цілий рік працювало від п’яти до дванадцяти чоловік із семи ранку до пізньої ночі. Кращий майстер отримував 70–80 коп. або “руб” за пошиту пару, не- досвідчений – 50 коп. Господар, крім того, харчував робітників власним коштом 13. Значний вплив на розвиток російського шкіряного виробництва мав розподіл пра- ці, який практикувався ще в період станов- лення галузі. Тоді частина кожум’як дово- дила шкіру до дублення, а для подальшої обробки віддавала її “на сторону”: “стро- гальщикам” – для шліфування, “раздєль- щикам” – для нанесення фарби 14. У російських шевських майстернях пе- ред для взуття витягували “посадчики”, піднаряди (підкладку) робили учні, “тача- ли” деталі взуття і строчили халяви жін- ки, збір і кінцеву обробку виконували май- стри. Тут наймана праця набувала форми домашнього виробництва. У майстерні ви- роби кроїли, робили заготовки та роздава- ли їх кустарям для пошиття за оплату 15. в українських шкіряників розподілу праці майже не було. Усі технологічні операції кожум’яки виконували одноосіб- но, хіба що міздру зі шкіри знімали більш досвідчені, щоб не пошкодити товар16. Та- кож у великих шкіряних осередках були кустарі – юхтарі. вони фарбували та пом’якшували юхтову шкіру 17. Розподіл праці існував лише на україн- ських шкіряних заводах капіталістичного типу. Зокрема, на одному з підприємств Седнева діяло кілька цехів – зольний, дубильний, посадочний і, очевидно, юх- тарний. У першому з них шкури золили, знімали з них шерсть, міздрили, косува- ли; у другому – їх дубили; у третьому, посадочному, цеху – “тягнули витяжки” (із цілого шматка шкіри робили заготовки для чобіт у вигляді халяв із головками). Розгладжували, пом’якшували та чорни- ли на заводі шкіру юхтарі 18. Розподіл праці не був поширеним і се- ред українських шевців. Така форма ви- робництва в них виникла лише на почат- ку ХХ ст., коли частина з них придбала швейні машини. Це сприяло виокремлен- ню поміж шевців “заготовщиків”. власни- ки швейних машин приймали замовлення від своїх товаришів на пришиття халяв до передів. Останнім залишалося тільки зробити підошву. Деякі шевці “готовали близько 15 чоловікам” 19. в українських та російських шкіряни- ків була також різною технологія виготов- лення шкіри та її асортимент. Зокрема, кожум’яки Чернігівської губернії ще в кінці ХІХ ст. вичиняли просту шкіру за примітивними рецептами. Кращий товар – юхту – уміли робити небагато з них. 81 Так само було і в Курській губернії. На початку ХХ ст. в кожум’як з’явилися до- сконаліші інструменти для вичинки шкі- ри – скафа, штрихоль тощо. Якщо раніше вони “накатували” шкіру руками, то тепер це робили пробочною катушкою на спеці- альному столі для накатування. Для нане- сення на шкіру малюнка використовували рольку зі станком20. У цей час асортимент шкіри, виготовленої кожум’яками, збіль- шився. вони стали робити юхту, підошву, а також витяжки (заготовки для чобіт). Проте багато з них, через матеріальну скруту, продовжували виготовляти про- стий сорт шкіри – полувал21. Російські підприємства мали більш різ- номанітний асортимент шкіри. Невеликі та середні кустарні заводи виготовляли юхту, виросток (шкіра однорічного те- ляти), опойок (шкіра молочного теляти), підошву22. Заводи капіталістичного типу робили дорогі види шкір – хром, гамбург, плат, шевро тощо23. Асортимент взуття українських та ро- сійських кустарів також був не однако- вим. У російських кустарних майстернях нижчого та середнього рівнів виготовляли просте ринкове взуття (витяжні, кроєні чо- боти, башмаки, ботинки, черевики) та “ка- зенний чобіт”. У майстернях вищого рівня шили міське взуття – чоботи різних сортів, штиблети, венгерки, башмаки, туфлі. Кра- щі сорти взуття із Кімрського р ну Казан- ської губернії відправляли в столицю24. Українські шевці більше працювали для простого населення, вони шили витяжні та кроєні чоботи, жіночі черевики. У Кур- ській губернії, окрім цього, виготовляли більш давні виворотні чоботи 25. Невели- ка частина шевців, яких називали “чистий мастєр”, шила кроєні чоботи та черевики для родин купців і поміщиків 26. виворотні чоботи виготовляли з полу- валу. вони мали такі основні деталі: пе- ред, халява, підошва. Це взуття зшивали зі споду разом із підошвою і вивертали назовні. виворотні чоботи у ступні й пальцях були просторими, мали округлий носок, зроблений під кутом 27. витяжні чоботи шили з полувалу або юхти. Халяви вони мали невисокі, до середини литки 28; інколи – довгі, які одягаючи, густо морщили, щоб вони до- ходили до колін 29. витяжне взуття мало злегка підняту догори носову частину та низький каблук. Чоботи з полувалу могли бути жовтого кольору, який шкіра набу- ла в процесі дублення, або коричневого, червоного, зеленого, юхтові вироби – час- тіше чорного 30. Останні вважалися більш практичними, бо їх змащували дьогтем, який не пропускав води. витяжні чоботи виготовляли до 50-х років ХХ ст. 31 Кроєне взуття шили переважно з юхти. Заможні городяни замовляли чоботи з ко- зячої шкіри – сап’яну 32, купці та поміщи- ки – із дорогих сортів шкіри. Традиційні селянські чоботи складалися з халяви, переду, підошви. Усередині вони були неутеплені, лише мали шкіряну чи по- лотняну підкладку. Жіночі чоботи були середньої довжини, чоловічі – такими са- мими, або високими, з фігурно вирізани- ми халявами під коліном. Для зручного одягання з вивороту до них пришивали “вуха”. Певної своєрідності традиційним українським чоботам надавали невисо- кі, тверді переди до “кісточки”, які мали широкий округлий носок. Шви задників у них обшивалися двома стіжками. Ка- блук був невисокий, набраний зі шматоч- ків шкіри, підошва підбита дерев’яними гвіздками (“шпильками”) 33. Переди свят- кових чобіт кроїлися “з шийкою” (чоботи “до шийок”), робочого – без неї (“рєзні” 34, “у накладку” 35). Жінки в будень но- сили чорні чоботи, а у свято – червоні 36. Молодь замовляла кустарям таке взуття “на рипах”. Його робили на спеціальній підошві, яка при ходьбі рипіла. Таке взуття шили до 50–60 х років ХХ ст.37 Жінки, крім чобіт, носили юхтові че- ревики з довгими халявами, які спереду зашнуровувалися. Для заможного насе- лення таке взуття виготовляли з хрому38. воно могло бути з короткими, загострени- ми носками, на невисокому каблуку39. Мі- щани Ніжина носили черевики з “мідними гвоздиками”, до яких одягали товсті білі панчохи40. висота підбору залежала від рівня заможності: хто був багатший – за- мовляв його вищим41. На Півночі Сумщи- ни зафіксовано таке взуття з “тарахтуш- ками”. Для досягнення звукового ефекту, швець насипав усередину дерев’яного ка- блука горох 42. Заможне чоловіче населення носило чо- боти, які закривали коліна, щоб у холод- ну пору не мерзнути. Таке взуття щіль- но прилягало до литки та мало спереду “фартушок” – фігурну деталь, доточену 82 до халяви. Цей вид чобіт побутував ще в 30-х роках ХХ ст. 43. Багаті чоловіки також мали подібні чоботи з гострими носами. Їх наколінна деталь та переди оздоблювали яскраво ви- шитим квітковим орнаментом, а до задни- ків кріпили жовті ланцюжки. вони також носили літні черевики у формі човника з короткими халявами, які були чорного ко- льору з синім відливом. Місце з’єднання халяв і передів оздоблювали аплікацією у формі зубців зі шкіри 44. Російське взуття було пошите добре. Чернігівські та курські чоботи частіше виготовляли нашвидкуруч, із погано ви- чиненої шкіри. Причиною цього була еко- номічна залежність шкіряників від тор- говців та скупників, які поставляли їм сировину та забирали вже виготовлений товар. Кожум’яки позичали шкіру під 100% річних і, щоб швидше віддати борг, скорочували процес вичинки. Через еко- номічну скруту поспішали з виготовлен- ням взуття і шевці. Російські шкіряники, хоч і користувалися послугами торговців та скупників, проте залежали від них мен- ше, ніж українські. власники майстерень капіталістичного типу сировину та ринки збуту знаходили без посередників 45. в українських шкіряників існувала проблема збуту продукції, що відобража- лося на їхньому економічному становищі. Причиною цього було те, що підприємства кустарного та капіталістичного типів виго- товляли однакові види шкір. У кращому становищі тут були останні, які могли при- дбати якісніший товар, не поспішати з ви- чинкою, перечекати затишшя на ринку 46. Інакше було в російських шкіряників. Там великі шкіряні заводи виготовляли кращі види шкір, а малі спеціалізувалися на “підсобному товарі” – шкірах свиней, собак, козлів, виростках, опойках, кони- ні. Останні йшли на нижчий сорт чобіт, підкладки, устілки, хомути та на ремонт- ний матеріал 47. Шевський промисел російських шкіря- ників, за даними дослідників, був прибут- ковим. Зокрема кустар, одиночка зі Смо- ленської губернії, заробляв 60 руб. за рік 48. водночас українські шевці мали менший прибуток. Наприклад, швець із м. Коропа Чернігівської губернії отримував 45–50 руб. на рік 49. Добре заробляли українські кустарі лише восени, коли зростав попит на взуття. Зокрема, шевці Березного протягом серпня, вересня та жовтня отримували 15–18 руб. У цей період усі шевці міста разом виготовля- ли близько 1000 пар чобіт за день50. Після Різдва, коли попит на взуття падав і ціна на нього знижувалася, кустарі працювати лише для обернення коштів або, щоб не втратити скупника, від якого отримували матеріали в кредит 51. Зимових заробітків їм вистача- ло тільки на керосин. Ось як описує працю кустарів м. Березного тогочасний дослідник. “Біля вікна, на колодах, сидять бліді, по- нурі зі скуйовдженим волоссям, з тьмяним поглядом, як люди перевантажені роботою, вузькогруді, невисокого зросту сапожних діл майстри. Зай-няті всі, батько з синами, дід з онуками, зять з тестем, майстер з учнем. Сплять не більше 4-х год., живляться хлі- бом, огірками і картоплею”52. Чернігівські шевці, втративши передові позиції на ринку взуття, шукали роботу в селах. Семенівські кустарі відправлялися туди цілими “швальнями”. вони обслу- говували населення ближніх місцевостей, ішли на південь, бували навіть у Єкатери- нославській губернії. Шевці виготовляли взуття самостійно, або з одним чи двома учнями. вони шили чоботи з матеріалу за- мовника, жили та харчувалися в його хаті. Платню за роботу отримували продукта- ми, часто зерном53. вважаємо, що завдяки подорожам шевців в українських селах по- чали більше носити шкіряного взуття. Отже, у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. шкіряники північних та південних губерній Російської імперії за- безпечували взуттям населення сучасних територій України. Завдяки капіталізації промислу, російські кустарі мали перева- ги над українськими. Місцеві шкіряники, конкуруючи з російськими, вдосконалю- вали технології виробництва та знаходили нових споживачів своїх товарів у селах. 1 Семенов М. И. К характеристике кустарной промышленности в Саратовской губернии // Отче- ты и исследования по кустарной промышленности в России. – СПб., 1892. – Т. 1. – С. 6. 2 Пономарев Н. В. Кустарная промышлен- ность в Казанской губернии // Отчеты и иссле- дования по кустарной промышленности в Рос- сии. – СПб., 1894. – Т. 2. – С. 40; Семенов М. И. К характеристике кустарной … – С. 10; Пономарев Н. в. Кустарная промышленность в Екатеринославской и Калужской губерниях // Отчеты и исследования по кустарной про- мышленности в России. – СПб., 1894. – Т. 2. 83 – С. 181; Шевлягин Н. И. Кожевенное про- изводство в Нижегородской, Черниговской, Полтавской, Харьковской и Курской губерни- ях // Отчеты и исследования по кустарной промышленности в России. – СПб., 1894. – Т. 2. – С. 64, 233–235; Покульський Н. А. Крат- кие очерки кустарных промыслов Чернигов- ской губернии. – К., 1898. – C. 27. 3 Покульський Н. А. Краткие очерки ку- старних… – С. 27. 4 Плавтов Л. Краткий обзор кустарних промыслов Черниговской губернии. Ч.,1914. – С. 27. 5 Покульський Н. А. Краткие очерки… – С. 27. 6 Шостак И. Коропские сапожники // Зем- ский сборник Черниговской губернии. – 1891. – № 6–7. – С. 49. 7 Шевлягин Н. И. Кожевенное производ- ство в Нижегородской… – С. 243. 8 Семенов М. И. К характеристике кустар- ной… – С. 3, 5. 9 Домонтович М. Материалы для геогра- фии и описания Росии. Черниговская губер- ния. – СПб., 1865. – С. 60; Плавтов Л. Крат- кий обзор… – С. 68. 10 Шевлягин Н. И. Кожевенное производ- ство в Нижегородской… – С. 244. 11 Пономарев Н. в. Кустарная промышлен- ность в Казанской губернии… – С. 40. 12 Польові дослідження автора на Чернігівщині. 13 Польові дослідження автора у смт. Семенівці Чернігівської області. 14 Семенов М. И. К характеристике кустар- ной… – С. 17. 15 Пономарев Н. В. Кустарные промыслы в Екатеринославской и Калужской… – С. 181. 16 Плавтов Л. Краткий обзор кустарних… – С. 92. 17 Записано в с. Седнів від кожум’яки Куся Петра Івановича, 1921 р. н. 18 Там само. 19 Польові дослідження автора на Чернігівщині та Сумщині. 20 Плавтов Л. Краткий обзор кустарных… – С. 87, 88; Шевлягин Н. И. Кожевенное про- изводство в Нижегородской, Черниговской… – С. 234. 21 Шевлягин Н. И. Кустарное производ- ство в Нижегородской, Черниговской... – С. 234, 244, 247. 22 Там само. – С. 201. 23 Плавтов Л. Краткий обзор… – С. 102. 24 Пономарев Н. в. Кустарная промышлен- ность в Казанской губернии // Отчеты и иссле- дования… Т. 2. – С. 40; Левашов И. И. Ку- старне промыслы в Тамбовской и Костромской губерніях // Отчеты и исследования… – Т. 2. – С. 62; Пономарев Н. в. Краткий обзов ку- старних промыслов. – СПб., 1898. – С. 84. 25 Пономарьов Н. в. Краткий обзор кустар- них промыслов – СПб., 1898. – С. 83; По- кульский Н. А. Краткие очерки… – С. 30. 26 Польові дослідження автора. 27 Познанский Б. Одежда малоросов // Тру- ды Археологического съезда. – М., 1905. – Т. ІІІ. – С. 199, 200. 28 Чоботи з колекції МНАП НАНУ. 29 Записано в м. Середина-Буда від шевця Шаматульського в. в. 30 Записано в с. Літки Броварського р ну Київської обл. від шевця Пучка П. П., 1928 р. н. 31 Записано в с. Березному від шевця Крав- ченка Ф. І., 1930 р. н. 32 Степовая Н. Малорусская народная одежда // Киевская старина. – 1893. – № 12. – С. 449. 33 Польові дослідження автора. 34 Записано в с. Березному від шевця Крав- ченка Ф. І. 35 Записано в с. Олишівці від Михальова Г. М. 36 Шафонский А. Черниговского намесни- чества… – С. 34. 37 Польові дослідження автора. 38 Польові дослідження автора. 39 Черевики з музейного фонду Краєзнавчого музею м. Ічні. 40 Спаська Є. Подорожі по Чернігівщині // Українське гончарство. – 1994–1995. – № 2. – С. 38. 41 Записано в с. Березному від шевця Крав- ченка Ф. І. 42 Записано в м. Середина-Буда від шевця Шаматульського в. в. 43 Записано в м. Короп від Івченко Л. Ф., 1926 р. н. 44 Записано в м. Глухові від Савицької Р. П. 45 Шевлягин Н. И. Кожевенное производ- ство в Нижегородской. Черниговской… – С. 241. 46 Там само. – С. 247, 248. 47 Там само. – С. 243. 48 Плавтов Л. Краткий обзор… – С. 26. 49 Пономарев Н. В. Кустарная промышлен- ность в Екатеринославской… – С. 181. 50 Шостак И. Коропские сапожники. – С. 164. 51 Рыбалкин М. Картинки действительно- сти… – С. 563. 52 Каталей В. И. Кустарная промышлен- ность… – С. 286. 53 Рыбалкин М. Картинки действительно- сти… – С. 562, 563.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17542
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
isbn	978-966-02-5045-1
issn	XXXX-0047
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T12:10:01Z
publishDate	2008
publisher	Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Костенко, Л. 2011-03-02T10:14:55Z 2011-03-02T10:14:55Z 2008 Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Л. Костенко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 79-83. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 978-966-02-5045-1 XXXX-0047 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17542 uk Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Article published earlier
spellingShingle	Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Костенко, Л. Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу
title	Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full	Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_fullStr	Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_short	Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_sort	кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях російської імперії (друга половина хіх – початок хх ст.)
topic	Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу
topic_facet	Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17542
work_keys_str_mv	AT kostenkol kožumâcʹkiiíševsʹkiipromislivpívníčnihípívdennihguberníâhrosíisʹkoíímperíídrugapolovinahíhpočatokhhst

Кожум’яцький і шевський промисли в північних і південних губерніях Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Institution

Ähnliche Einträge