Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах Гуцульщини)
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17543 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах гуцульщини) / М. Матійчук // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 84-89. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860219398726352896 |
|---|---|
| author | Матійчук, М. |
| author_facet | Матійчук, М. |
| citation_txt | Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах гуцульщини) / М. Матійчук // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 84-89. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:17:55Z |
| format | Article |
| fulltext |
84
Михайло Матійчук
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ТРАДИЦІйНИх
ПОКРІВЕЛЬНИх ТЕхНОЛОГІй У
КАРПАТСЬКОМУ ПОРУбІжжІ
(НА МАТЕРІАЛАх ГУЦУЛЬЩИНИ)
Карпатське порубіжжя України за-
селяють етнографічні групи, кож-
на з яких має свої звичаї, повір’я, обряди,
особливості традиційного побуту. Гуцули,
бойки та лемки – найбільші субетноси
українських Карпат, які ідентифікують
себе як українці.
Гуцули заселяють територію верховин-
ського району, гірську частину Косівського
і частину Надвірнянського районів Івано-
Франківської області. За річкою Черемош
гуцули мешкають на території сучасного
Путильського та частково вижницького
районів Чернівецької області. У Закар-
патській області вони компактно займають
гірську територію Рахівського району.
Дерев’яне будівництво на Гуцульщині
формувалося протягом багатьох століть.
Покрівельні техніки є невід’ємною части-
ною традиційного народного будівництва.
вони формували силует і естетику даху,
а отже, і художній образ та архітектоні-
ку споруди. Зазвичай конструкція даху
будівлі залежала від її функціонально-
го призначення. Двосхилу конструкцію
частіше застосовували в господарських
і виробничих будівлях. Житлову спору-
ду накривали чотирисхилим дахом, який
на причілках мав невеликі шальовані до-
шкою заломи – “фаціяти”. Дах покрива-
ли колотою смерековою дошкою – “дра-
ницею”. від розмірів, конфігурації та
покрівельних технологічних прийомів за-
лежала техніка покриття. Найпоширеніші
техніки покриття на Гуцульщині – “по-
сіжняк”, “в щир”, “в румунку” та “ґонт”.
Техніками “посіжняк” та “щир” (прості)
зазвичай покривали двосхилі дахи, при-
таманні виробничим та господарським
спорудам. Житлові будівлі мали чотири-
схилу конструкцію, їх покривали як про-
стими, так і складнішими техніками – “в
румунку” та “ґонтом”.
Кожна техніка мала свої способи по-
криття і технологічні особливості, які пе-
редбачали ряд технічних прийомів, прита-
манних тільки кожній із них. важливим
етапом покриття даху є вибір та заготів-
ля деревини, виготовлення покрівельного
матеріалу і захист його від атмосферних
впливів.
вибір і заготівля деревини залежали
від низки факторів: вік, придатність де-
ревини до коління та параметри покрі-
вельного матеріалу, а також пора року та
погодні умови. Процес виготовлення по-
крівельного матеріалу передбачав і тех-
нічні прийоми – розміри колотої дошки
та її форма, від яких залежала техніка
покривання будівлі.
Значну роль у технічному процесі підго-
товки колотої дошки для покрівлі відігра-
ють форми її складування, методи сушіння
та терміни витримки, де останні визнача-
ють готовність і придатність матеріалу до
покривання. Обов’язковою умовою був за-
хист покрівлі даху від атмосферних впли-
вів. Колота дошка підлягала обробці спе-
ціальним розчином – “ропою” або “лоєм”,
застосування якого мало свої технологічні
особливості й технічні прийоми.
Наша робота базується виключно на по-
льових експедиційних матеріалах, зібра-
них автором протягом 2005–2007 років у
Косівському та верховинському районах
Івано-Франківської області. Дослідження
проводилося шляхом опитування сільських
майстрів-покрівельників, збору інформа-
ції та фіксування етнографічних фактів,
пов’язаних із покрівельними роботами.
Покрівельним роботам передувала ве-
лика підготовча праця, пов’язана з від-
бором, заготівлею, підготовкою деревини
та виготовленням з неї необхідного мате-
ріалу, який слугував покрівлею дахів у
гуцульських будівлях.
відбір деревини та її заготівля були
важливим етапом у технологічному проце-
сі виготовлення колотої дошки – “дранки”
– основного матеріалу, який застосовували
для покривання дахів. Якість дошки за-
лежала від низки факторів і умов, яких
обов’язково дотримувалися майстри при
відборі й заготівлі смереки. Придатність
деревини визначали за двома основними
чинниками – ретельним відбором матеріа-
лу та часовоми параметрами. Смереку для
покрівельного матеріалу заготовляли впро-
довж липня – грудня. Зимове мерзле дере-
во не піддається колінню, а навесні інтен-
сивний рух соків впливає на якість колотої
дошки: вона легко піддається атмосферним
впливам і тому є недовговічною.
85
Майстри-покрівельники розповідають:
“…Це можна робити в жовтні-грудні, во-
сени… Зараз ліс рідкий (червень. – М.
М.), рідколіс, мнікий (м’який. – М. М.),
він футко берет у себе вологу і футко гни-
єт, прієт. А так ліс застугає… він робитси
такий тугий, твердий… Зараз місяць цей
кінчається, червень 1. Це є пустий місяць,
гнилий, а зараз липень, то можна запро-
сто… Такий люксичний, легкий… Такий,
шо даєси файно робити… А зараз з липня
можна, та аж до грудня, бо у грудні мі-
сяці ліс мерзне… він не даєси, він та як
мертвий, та як камінь” 2.
Майстер, вибравши сприятливий період
для заготівлі деревини, знаходив лісосіку зі
стрункими без сучків смереками. Товщина
дерева повинна бути не меншою ніж 30 см у
діаметрі. “Може бути і метровий ковбук, а
в молодшому – триціть (30 см)” 3.
Не кожна смерека була придатна для
коління, отже, майстрові доводилося
уважно вибирати серед багатьох дерев
саме ті, які піддавалися колінню, – так
звані “колючі”4 смереки. Для цього слід
було проводити проби, зарубки на стов-
бурах дерев. “…Аби вна кололаси на дра-
ниці, треба зарубувати ґевер такий… Та-
кий лупак з смереки, і пробувати сокиров
колоти, – єк вно си коле, цес кусочок, то
вже вна буде си колоти” 5.
“…Я або хто вже це коле, то берет по-
луднєшну сторону кореня, рубає отакий
штаб, плашку таку… І берет то, колет на
тонесеньку таку пластиночку, одну і дру-
гу, та кладет її отак навхрест – якшо вна
ривненька, можна тоту штуку валити, а
якшо ні, тото… А як ні, там накрив мо-
хом, аби то не видко” 6.
“Коли сонцове, якшо за сонцем звер-
нене, то буде колотиси вно, хоть скручено
трошки. …Пробуют, де коріні проходит…
Це називают у нас капуют. Рубают отак
сокєров… Це пробу роб’ї. На живій, на
стоєчій смереці, це так” 7.
Для визначення придатності деревини
до коління необхідно було “...«залупити»
внизу у корені, вирубати тріску – якшо
ця тріска рівно колитси, не жолобит в
сторону, то з цеї смереки можна колоти
дранку” 8.
визначивши придатність смереки для
коління, майстер “валив” – зрубував де-
ревину. Якщо нижня частина стовбура (50
см – 70 см) була непридатна для коління,
її відрізали і не використовували як мате-
ріал для драниці. “Ми зрубуємо смереку
дес приблизно півметра від пенька. Ми
відрізаємо цу частину дерева і вікідаємо,
її не використовуют…” 9.
Круглий стовбур смереки розпилювали
на окремі частини (“ковбки”) довжиною,
яка передбачалася для відповідної техніки
покривання даху (1 м – 2 м – 2,5 м). За-
готувавши таким чином потрібної довжи-
ни “ковбки”, приступали до наступного
етапу – коління їх на поліна (“гітини”),
з яких кололи “драницю”. Колоди й “гі-
тини” обов’язково позначали, аби не пере-
плутати вершак із гузирем. Заготовлені
колоди розколювали сокирою з вершака.
Спочатку розколювали “ковбок” навпіл.
Тоді, залежно від діаметра, кололи його на
чотири, шість або вісім частин. З наколо-
тих частин видаляли серцевину (“осердя”)
й обкоровували. (Див. лист І, мал. 1.)
“Тогди з вершака починаємо колоти,
розколюємо пополам і дивимоси по тов-
щині: якшо не дуже товстий ковбанчик,
то ми можемо колоти начетверо, якшо тов-
щий – нашестеро, якшо грубший – то на
вісім частин… Тогди ми осердя від центру,
від серця… приблизно 5–6 см відколюємо
осердя, гет вікідаємо, воно не підходит…
Кору знімаємо” 10.
“Ну та колитси на ковбки, відтак гіту-
єтси, колитси, осередок відкидаєтси” 11.
“…Сокиров колитси на чвертки, а дра-
ницу колоти треба дируна” 12.
Після розколювання кругляка на полі-
на отримували “гітини” – заготовки, що
мають трикутну форму на торці, з яких
виготовляли покрівельну дошку. Кожну
частину розмічали на товщини (1 см –
1,3 см) і вісним ножем або дируном коло-
ли на дошки (“драниці”). Якщо з однієї
“гітини” можна було отримати шість до-
щок, то її розколювали надвоє, а потім
із кожної відколювали по одній дошці. У
цьому разі з кожної “гітини” робили по
три дошки. Ураховуючи, що “гітина” має
в торці трикутну форму, то при її розко-
люванні ширина дошки зменшується, од-
нак вона не повинна бути меншою ніж 7
см – 8 см. Існує ще один спосіб коління,
коли від розміченої “гітини” відділяють
заготовку на дві дошки, а потім, надко-
ловши заготовку, закріпюють її у “вісний
столец” і при допомозі “дируна” або “ві-
сного ножа” розколюють навпіл. У резуль-
таті отримуємо дві якісні покрівельні до-
шки. (Див. лист І, мал. 2; фото 26–28.)
86
“По дві дошки відділяєтси переважно,
а потім з двох дошок получаєси вже по
одній, тому шо якшо одну дошку колоти,
вна завжди вам буде збігне (“втече”, “ви-
паде”. – М. М.), вна дес вискочит і так
далі… І так потихонько оце так драниці
колютси” 13.
Кололи дошку зазвичай “дируном” за до-
помогою дерев’яного молотка-“довбиньки”,
встановивши “гітину” вертикально. Часто
при розколюванні гітину закріплювали у
“вісний столец”. “Такий столец є, шо так
ловит дошку… Є ніж такий від дошки спе-
ціальний” 14. (Див. лист І, мал. 4, 5.)
“То си називає дирун. Є така довбинь-
ка – грабова переважно або букова начет-
верик колитси… Переважно з смереки,
ялиця не дуже добре йде” 15.
Колять зазвичай свіжу (сиру) дереви-
ну. вона краще піддається обробці. “…
Якщо ти погітував і не вспів наколоти,
лиш аби не зав’єла, бо вже зав’єла вна не
ме колотиси, вна не колитси” 16.
Товщина дошки не повинна перевищувати
1,3 см – 1,5 см. Чим тонша дошка, тим вона
менше гниє і довше служить. “…Бо види-
те вна йде до півтора сантиметра, грубша не
годна бути, бо чим грубша, борше гниєт” 17.
При вдалому виборі деревини і дотри-
манні технології коління товщина дошки
повинна залишатися однакова як у верша-
ку, так і в гузирі. Слід зазначити, що цей
метод коління дошки придатний для всіх
видів покривання дахів, окрім “ґонтом”.
Ґонт (ґонта) – дошка, яка має іншу кон-
фігурацію і відповідно потребує окремого
підходу під час її заготівлі. Повздовжні
боки дошки мають різні параметри: один
бік – близько 1,5 см, другий – гострий.
Для коління ґонти “гітину” з торця розмі-
чають не рівно, а на сегменти. “На ґонту
то берут навскісь, отак вни стараються їх
наколоти. Має перед один отак сходити…
острий. Другий – повний… То повинна
бути товщина дес так коло півтора санти-
метра” 18. (Див. лист I, мал. 3.)
Під час коління як на ґонті, так і на дра-
ниці (рівній дошці) залишається рельєфна
фактура деревини. Дах, покритий такою
дошкою, завдяки повздовжній структурі де-
рева утворює борозни, які спрямовують по-
тік води в потрібному напрямку. важливим
етапом є обробка драниць. Після коління
дошку обробляють (оправляють) “вісним
ножем” або сокирою, обережно стісуючи
окремі нерівності. “…Якшо треба, то дес
сокєров горбик там підтесав, бо якшо вна
така єк стругана, гиблена, то вна поки собі
дощ наробит тоті дороги, то вна як на склі
си розпливає дощ… вно собі розчураєси
[розтікається. – М. М.] і може тічі [про-
тікати. – М. М.]… Бо він її вістругав суда
тай туда, а середина лишиласи горбата, і з
цего горбика зчурає туда дощ… Дах новий,
а чурит. Тай до чого це” 19.
Обробляють дошку “вісним ножем” на
спеціальному верстаті, який дістав назву
“вісний столец”. “вісний столец. О то є
такий, о та й є така лапка, ногов прикєс,
прижав і погнав” 20.
При виготовленні ґонти необхідно в тор-
ці дошки зробити поздовжнє заглиблення
(“шпунт”). Для цього майстер виготовляє
просту конструкцію з планок, між ними
вставляє п’ять ґонтин, закріпивши їх кли-
нами, і різцем-“фугом” робить борозни
на товстішому краю дошки. (Див. лист
1, мал. 6.) “…Палики забиває у землю…
Підтісує краї… А це такі клинчики ро-
бит – і другий такий, і перед собов отак…
Аби п’єкь (п’ять) ґонтів тугонько вміща-
лиси туда, і тут сідає… Зібрав п’єкь тих,
тай межи ті палики, ну, тут вже поклав…
А ту сторону вин вдарив відтив… Одна
тупіща тримає, шоби йому держало, і є
такі фугі, такі різці… А він рівненько вже
на це лиш так до себе мах – одну, дру-
гу, трету… Потому перевернув, тим сво-
їм різаком на другу сторону… Та й отак
виходит ґонта” 21. Готову наколоту дошку
оправляють, видаляючи нерівні “зажоло-
блені” місця, і після цього складають “у
клітку” для сушіння.
Кожна підготовча операція має важ-
ливе значення, оскільки від неї залежить
якість дошки. Складають дошки одна на
одну, і вони разом утворюють конструк-
цію, що має форму паралелепіпеда ви-
сотою близько 2 м. Зверху накривають і
привалюють вантажем. У такому вигляді
дошки вилежуються й сохнуть декілька
років. (Див. лист I, мал. 7.)
“Коли ми накололи дранку, приносимо
додому, кору з неї знімаємо і складаємо їх
у такий... «у клітку», називається. Скла-
даємо квадратами. Спочатку іде – от, на-
приклад, метр на метр – іде упоперек шар
дошки, потім іде повздовж, упоперек,
уповздовж, – так десь до висоти 1,5–2 ме-
три ми складаємо. Зверху на цю дошку…
кладемо прилічні важкі камені або залі-
зо важке… вона сохне, вона стоїт де-то
87
п’єкь-шіскь (5–6) може років стояти… Ну,
саме менше – два, бо її треба на будинок
ставити, шоб потім ця дошка не всохласи,
не тріскала і не протикав дах” 22.
Стосовно терміну сушіння в майстрів
є значні розбіжності. Одні запевняють,
що для сушіння дошки потрібно не менше
ніж два роки, інші стверджують, що для
цього достатньо декількох тижнів. “Поко-
лиси ті драниці тай складаєси, тай скла-
даєси один раз так та й у кантову стро-
почку… Сохнути не треба тому багато, то
сохне за пару тижнів, за тиждень. За дві
неділи драниця суха” 23.
“Складати її треба… у клітку, у штоц.
Та й це собі наскладав, так навалив, аби вна
може місіць постоїти так може, єк неквапно
– може й з років два-три стоєти… Склав,
та й навалив, та й вна так… бо від сонця
її може крутити. ви файно її склали… аж
любо її брати, так играєте, єк у карти… Так
лиш собі сидиш, тай коцкотиш” 24.
Після того як дошка вистоялася й ви-
сохла, її ще раз оправляють і починають
крити дах. “Коли вона вистояласи, тоді
беремо дошки вправляємо. Де є в нас дес
трохи волокна погані, вісним ножем ми
знімаємо жолобки” 25.
Інший майстер вважає, що оправляти
дошку краще свіжою і доводити її до по-
трібного стану треба одразу після колін-
ня. “ви її зразу обробили на свіжу і зразу
склали, і вна собі вістояласи, і вна вже
вам рахуйте шо готова” 26.
вистояна, висохла й оправлена дошка
готова для покриття даху.
Техніки покриття дахів мали свої тех-
нологічні особливості та технічні при-
йоми, притаманні тільки кожній із них.
Покрівельні техніки – тема, яка потре-
бує окремого дослідження. Ми зупини-
мося тільки на одному з технологічних
процесів, який є невід’ємною складовою
традиційних покрівельних технологій.
Покритий дах (в інших випадках –
окрема колота дошка) обробляли спеці-
альною речовиною, яка має назву “тир”
або “ропа”. Цей процес називається “ти-
рування”.
“Ропа”, “тир” – це нафтопродукт, який
видобували в Карпатських горах, з високою
місткістю парафіну. Ці терміни побутують
практично по всій Гуцульщині і фактично
означають одну й ту ж речовину.
“Генди є де бурова була… З землі віхо-
дит таке чорне, ну тир, така ропа. Назива-
єтси ропа… То-то гезди [тут. – М. М.] за
потоком [у с. Криве Поле. – М. М.]” 27.
“Тир брали у селі Космач, є на Косів-
ському районі таке село… Там добували з
землі… Гуцули цю нафту купували, цей
тир. Навіть було так, шо через верхи хо-
дили у Космач, коли по цей тир… І там
брали цей тир. Плечима носили або кінь-
ми через верхи… Тир – це був, ну, воб-
щем, це є нафта. Нафта, яка має парафін
у собі… Набирали найгущого того, верх-
ного отакого оцього парафіну” 28.
У с. Яворів Косівського району за-
фіксовано інший спосіб обробки дошки,
де замість “тиру” застосовували бараня-
чий жир (лій). Дошку обробляли окремо,
перед покриттям даху. “Берут баранячий
лій… Були такі гуцули, коли багато овец
тримали. всі драниці переварювали про-
сто у лою. Ґонту переварювали у овечім
лою. Ші ніхто не знав про оці підземні
копалини” 29.
Перед покриттям даху “тир” обов’язково
проходив термічну обробку. “Тир” пови-
нен мати відповідну температуру, від якої
залежить ступінь проникнення його в дош-
ку. Не менш важливою умовою була тепла
сонячна погода. “Тогди шукали цего тиру,
їхали на бурові, там брали це в бочки, та
й по тому цей тир розігрівалоси у котлі…
Та й у відро, та й на дах, та й щітков, та
й усьо” 30.
“Кладетси там дві цеглі, та й на то ба-
нєк, та й сиплете ропи, та й горєча… Та й
тогди тим пензликом собі тируєте… Дра-
бину і погнав… То треба в погоді дуже
жаркі тірувати… Аби вно впитувалоси
всередину” 31.
“Треба аби драниця висохла, треба шоб
гарна погода була і шоб не дай Бог, шоб
сонце не пекло” 32.
“Беремо розігріваємо (тир)… Ну, треба
осторожно, так шоб він не зловивси, бо ми
його гріємо. Робимо таку тіпа пічку з ка-
міння і на то зверху кладемо відро з тиром
і його підогріваємо почті до самого кипін-
ня… Тогди – відро, і по драбині, щітков і
починаєш тирувати горєчим тиром” 33.
При тируванні застосовували щітки з
кінського волосу. “…Шерсть кінска з фос-
та, з гриви, робитси таку щітку” 34.
Після першої обробки (за різними дани-
ми) дах міг стояти від одного до чотирьох
років, після чого вимагав повторного “ти-
рування”. Для “тирування” застосовували
виключно “ропу”. Не допускалося вико-
88
ристання різних нафтових переробок, ма-
зуту, оскільки вони негативно впливали на
тривалість служіння даху. “…Його [дах. –
М. М.] тируєш через 3–4 роки. Скоріше не
можна… Бо як рік за роком тирувати, так
дах перегорить, і дошка почне тріскатися і
почне текти. І зразу не можна свіжу дошку
тирувати, тому шо вна потріскає. Нієкіми
засобами… переробками від нафти… бо
вно спалює просто дошку” 35.
“Хто покрив [“тирував”. – М. М.] бор-
ше… Де хто в рік, а де хто і у два” 36.
Між другим і третім покриттям даху
“тиром” могло пройти до десяти років.
“Аби довше стояло, то дес си покривало
через вісім (8) років, десікь (10)” 37.
При “тируванні” важливим є порядок
нанесення “ропи” на дах. Починали “ти-
рувати” від верха даху. “Тирували” гаря-
чою рідкою “ропою” за допомогою щітки,
втираючи в кожну дошку рухами знизу
вгору. Це викликано тим, що кожна дошка
має невидимі для ока виямки – “задріж-
ки”, – форма яких облаштована так, що
при рухах щітки згори донизу “ропа” не
потрапляла в них. А не покриті “тиром”
частини дошки були чутливі до атмосфер-
них впливів і легко піддавалися гниттю.
“О, аді во видите, бо ви єк суда трите в до-
лину, то вна собі то, а єк ви дгорі, так його
рвет ці задріжки… І вона [“ропа”. – М. М.]
більше пропитує так і ні зчурає” 38.
Дерев’яні дахи, покриті колотою до-
шкою, при дотриманні вимог, передбаче-
них технологією, слугували досить три-
валий час. “Такий дах може зберігатиси
дуже довго. Лиш треба за ним слідкува-
ти, і главне, не перепалювати всєким єки-
мос і покривати тиром. І коло сімдисєкь-
вісімдисєкь (70–80) років, з дранки” 39.
За час роботи в експедиції трапляли-
ся респонденти, оповіді яких межували з
курйозом, а образне визначення того чи
іншого явища доходило до абсурду. “Я
вам хочу сказати, шо алюмінька скоріше
кине корозію, як оцей дах” 40.
Географія розміщення Гуцульщини спри-
яла певній її локалізації та оберігала від
зовнішніх впливів. Завдяки цьому народ-
не будівництво і всі його складові зберегли
консервативні традиції та ототожнюються з
автохтонною територією.
вивчення традиційних покрівельних
технологій стане в пригоді фахівцям із
народної архітектури при здійсненні рес-
таврації дахів з урахуванням регіональ-
них особливостей, сприяючи тим самим
збереженню традицій народного будівни-
цтва та його автентичності.
1 За гуцульським календарем червень на-
зивають “гнилень”.
2 Записано в с. Криве Поле верховинського ра-
йону Івано-Франківської області від Остафійчука
василя Кузьмича, 1949 р. н. (червень 2007 р.).
3 Там само.
4 Термін “колюче” ми фіксували протягом
експедиційних досліджень 2005–2007 років
практично в усіх селах на Гуцульщині.
5 Записано в с. Яворів (присілок Широ-
кий) Косівського району Івано-Франківської
області від Григорука Юстима васильовича,
1925 р. н. (липень 2006 р.).
6 Записано в с. Криве Поле верховинського
району Івано-Франківської області від Оста-
фійчука василя Кузьмича, 1949 р. н. (червень
2007 р.).
7 Записано в с. Бабин Косівського району
Івано-Франківської області від Сумарука Іва-
на Лук’яновича, 1929 р. н. (червень 2007 р.).
8 Записано в с. Криве Поле (присілок Се-
редній Грунь) верховинського району Івано-
Франківської області від Джоголюка Миколи
Дмитровича, 1967 р. н. (липень 2006 р.).
9 Там само.
10 Там само.
11 Записано в с. Криве Поле верховин-
ського району Івано-Франківської області від
Остафійчука василя Кузьмича, 1949 р. н.
(червень 2007 р.).
12 Записано в с. Яворів (присілок Широ-
кий) Косівського району Івано-Франківської
області від Григорука Юстима васильовича,
1925 р. н. (липень 2006 р.).
13 Записано в с. Яворів (присілок Черле-
ний) Косівського району Івано-Франківської
області від Мицканюка василя васильовича,
1958 р. н. (липень 2006 р.).
14 Записано в с. Криве Поле верховин-
ського району Івано-Франківської області від
Остафійчука василя Кузьмича, 1949 р. н.
(червень 2007 р.).
15 Записано в с. Яворів (присілок Черле-
ний) Косівського району Івано-Франківської
області від Мицканюка василя васильовича,
1958 р. н. (липень 2006 р.).
16 Записано в с. Криве Поле верховин-
ського району Івано-Франківської області від
Остафійчука василя Кузьмича, 1949 р. н.
(червень 2007 р.).
17 Там само.
18 Записано в с. Бабин Косівського району
89
Івано-Франківської області від Сумарука Івана
Лук’яновича, 1929 р. н. (червень 2007 р.).
19 Записано в с. Криве Поле верховин-
ського району Івано-Франківської області від
Остафійчука василя Кузьмича, 1949 р. н.
(червень 2007 р.).
20 Там само.
21 Записано в с. Бабин Косівського району
Івано-Франківської області від Сумарука Іва-
на Лук’яновича, 1929 р. н. (червень 2007 р.).
22 Записано в с. Криве Поле (присілок Се-
редній Ґрунь) верховинського району Івано-
Франківської області від Джоголюка Миколи
Дмитровича, 1967 р. н. (вересень 2005 р.).
23 Записано в с. Яворів (присілок Широ-
кий) Косівського району Івано-Франківської
області від Григорука Юстима васильовича,
1925 р. н. (липень 2006 р.).
24 Записано в с. Криве Поле верховин-
ського району Івано-Франківської області від
Остафійчука василя Кузьмича, 1949 р. н.
(червень 2007 р.).
25 Записано в с. Криве Поле (присілок Се-
редній Ґрунь) верховинського району Івано-
Франківської області від Джоголюка Миколи
Дмитровича, 1967 р. н. (вересень 2005 р.).
26 Записано в с. Криве Поле верховин-
ського району Івано-Франківської області від
Остафійчука василя Кузьмича, 1949 р. н.
(червень 2007 р.).
27 Там само.
28 Записано в с. Криве Поле (присілок Се-
редній Ґрунь) верховинського району Івано-
Франківської області від Джоголюка Миколи
Дмитровича, 1967 р. н. (липень 2006 р.).
29 Записано в с. Яворів (присілок Черле-
ний) Косівського району Івано-Франківської
області від Мицканюка василя васильовича,
1958 р. н. (липень 2006 р.).
30 Записано в с. Яворів (присілок Широ-
кий) Косівського району Івано-Франківської
області від Григорука Юстима васильовича,
1925 р. н. (липень 2006 р.).
31 Записано в с. Криве Поле верховинського ра-
йону Івано-Франківської області від Остафійчука
василя Кузьмича, 1949 р. н. (червень 2007 р.).
32 Записано в селі Яворів (присілок Черле-
ний) Косівського району Івано-Франківської
області від Мицканюка василя васильовича,
1958 р. н. (липень 2006 р.).
33 Записано в с. Криве Поле (присілок Се-
редній Ґрунь) верховинського району Івано-
Франківської області від Джоголюка Миколи
Дмитровича, 1967
Коновалова Ольга
(Київ)
ОСОб ЛИВОСТІ
А НТРОПОМОРФНИ х
ЗОбРА ж ЕНЬ В Н А РОДНІй
ОРН А МЕНТИЦІ
У К РА ЇНСЬКО-РОСІйСЬКО-
бІ ЛОРУСЬКОГО ПОЛІССЯ
А
нтропоморфні зображення не за-
ймають домінуючої позиції в народній
орнаментиці України. Але останні роз-
відки засвідчують про значну кількість
подібних зображень [1, 149], що дозволяє
поглиблювати уявлення про символіку ан-
тропоморфності в декоративно-ужитковому
мистецтві не тільки в діахронічному, а і
в синхроністичному аспектах. Діахроніч-
ний аналіз дозволяє виявити спільне в іс-
нуванні на землях України подібних зо-
бражень у дуже довгій і тривалій історії
орнаменту, а синхроністичний – визначи-
ти їхні самобутні риси в новітній час у по-
рівняно з орнаментикою сусідніх держав.
Головною метою даного наукового до-
слідження є відстеження взаємозв’язків і
взаємовпливів на межі українського, біло-
руського й російського Полісся, що надасть
можливість підтвердити чи спростувати
принцип конвергенції в появі й розвитку
антропоморфних зображень орнаментики
України. Результати цієї праці дозволять
більш детально розібратися в процесах на-
ціональної ідентифікації та говорити про
відображення національної самобутності
в орнаментальних композиціях з антропо-
морфними мотивами.
Полісся є найбільш архаїчним регіо-
ном України, в народному мистецтві яко-
го існує свій неповторний колорит. Збе-
реження стародавніх рис пояснюється
природно-географічними (ліс, заболочена
місцевість) та соціально-економічними
факторами (відносна віддаленість насе-
лення від великих промислових та куль-
турних центрів, основних торговельних
шляхів). І неможливо розглядати україн-
ське Полісся відокремлено від білорусько-
го і російського, орієнтуючись тільки на
сучасний адміністративно-територіальний
розподіл. Полісся - особлива історико-
етнографічна область, частина колиш-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17543 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| isbn | 978-966-02-5045-1 |
| issn | XXXX-0047 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:17:55Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Матійчук, М. 2011-03-02T10:16:09Z 2011-03-02T10:16:09Z 2008 Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах гуцульщини) / М. Матійчук // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 84-89. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. 978-966-02-5045-1 XXXX-0047 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17543 uk Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах Гуцульщини) Article published earlier |
| spellingShingle | Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах Гуцульщини) Матійчук, М. Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу |
| title | Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах Гуцульщини) |
| title_full | Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах Гуцульщини) |
| title_fullStr | Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах Гуцульщини) |
| title_full_unstemmed | Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах Гуцульщини) |
| title_short | Деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах Гуцульщини) |
| title_sort | деякі аспекти традиційних покрівельних технологій у карпатському порубіжжі (на матеріалах гуцульщини) |
| topic | Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу |
| topic_facet | Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17543 |
| work_keys_str_mv | AT matíičukm deâkíaspektitradicíinihpokrívelʹnihtehnologíiukarpatsʹkomuporubížžínamateríalahguculʹŝini |