Чи можливий Київ без Подолу?

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Шевченко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2008
Теми:	Червона книга
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17561
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Чи можливий Київ без Подолу? / В. Шевченко // Відлуння віків. — 2008. — № 2(10). — С. 5-13. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17561
record_format	dspace
spelling	Шевченко, В. 2011-03-02T21:41:54Z 2011-03-02T21:41:54Z 2008 Чи можливий Київ без Подолу? / В. Шевченко // Відлуння віків. — 2008. — № 2(10). — С. 5-13. — укp. XXXX-0045 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17561 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Червона книга Чи можливий Київ без Подолу? Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Чи можливий Київ без Подолу?
spellingShingle	Чи можливий Київ без Подолу? Шевченко, В. Червона книга
title_short	Чи можливий Київ без Подолу?
title_full	Чи можливий Київ без Подолу?
title_fullStr	Чи можливий Київ без Подолу?
title_full_unstemmed	Чи можливий Київ без Подолу?
title_sort	чи можливий київ без подолу?
author	Шевченко, В.
author_facet	Шевченко, В.
topic	Червона книга
topic_facet	Червона книга
publishDate	2008
language	Ukrainian
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
format	Article
issn	XXXX-0045
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17561
citation_txt	Чи можливий Київ без Подолу? / В. Шевченко // Відлуння віків. — 2008. — № 2(10). — С. 5-13. — укp.
work_keys_str_mv	AT ševčenkov čimožliviikiívbezpodolu
first_indexed	2025-11-25T22:29:29Z
last_indexed	2025-11-25T22:29:29Z
_version_	1850563860863385600
fulltext	ЧЕРВОНА КНИГА ЧЕРВОНА КНИГА Поділ — один із найстаріших й найцікавіших районів Києва. Як свідчать археологічні знахідки, в першій половині І тис. н.е. тут вже існувало поселення, що являло собою значний торго� вельний осередок. З середини ІХ ст., коли склалась перша держава східних слов’ян, Київська Русь, і Київ став її столицею, наз� ваною літописцями “матір’ю городам русь� ким”, Поділ був ремісничо�торговельним районом міста. Тут була розташована київська гавань (в районі Поштової площі), тут містився головний ринок міста — Житній. Поділ був осередком усіх народних рухів у Києві ХІ–ХШ ст., тут починались повстання 1046, 1068 років та інші, збира� лось Київське віче, яке виступало виразни� ком волі киян. Після татаро�монгольської навали 1240 року, коли було зруйновано Нагірне місто, Поділ взяв на себе його адміністративні, культурні функції. Саме з нього почалась відбудова Києва. В центрі Ринкової площі після надання Києву самоуправління за так званим Магдебурзьким правом бу� дується дерев’яна ратуша, яку пізніше замінили на цегляний магістрат. Перед магістратом, за традицією європейських міст, розташовувався з ХVІII ст. так зва� ний фонтан “Феліціан”, названий на честь богині Феліціти (Благодатної), який на по� чатку ХІХ ст. з появою скульптурюї групи “Самсон і Лев” був перейменований у “Сам� сонівський”. Ротонда фонтану увінчува� лась скульптурною фігурою апостола Андрія Первозванного, що, за легендою, пророкував славне майбутнє Києва. Це бу� ла не тільки гідротехнічна споруда, від якої подавалась вода в необхідні місця, але й місце, де обговорювались новини, ЧИ МОЖЛИВИЙ КИЇВ БЕЗ ПОДОЛУ? ЧИ МОЖЛИВИЙ КИЇВ БЕЗ ПОДОЛУ? Валентина Шевченко Житловий будинок першої половини XIX cт., вул. Борисоглібська, 13. Фото 1974–76 рр. призначались зустрічі, з басейну фонтана набиралась вода, яка надходила з Андріївської гори і вважалася чудодійною. Зі східної сторони на площу виходили будівлі садиби Братства і славетної Ака� демії. Відомо, що Київське братство, в діяльності якого брало участь запорозьке козацтво, було утворено у 16І5 році. При Братстві заснували школу, яка з 1632 року перетворилась на колегію. Це був перший вищий учбовий заклад у східнослов’янсь� ких народів, що відіграв величезну роль у духовному житті не лише України, Росії та Білорусії, а й усього православного світу — Греції, Болгарії, Молдавії та ін. Західна сторона завершувалась церквою Пирогощої Богоматері, про яку у XII ст. зга� дував автор “Слова о полку Ігоревім”. З 1798 по 1926 рік на площі, названій на початку ХІХ ст. Контрактовою, відбувались Контрактові ярмарки. Сюди приїздили ко� мерсанти з Австрії, Італії, Греції, Польщі, Росії та інших країн. Із ярмарками були пов’язані численні заходи публічного ха� рактеру: парад київських цехів, атракціони тощо. У 1817 році на північній стороні площі споруджується Контрактовий будинок, на першому поверсі якого підписували конт� ракти, укладали угоди. На другому поверсі у відомому своєю акустикою залі відбува� лись концерти знаменитих акторів, дири� гентів, співаків. Тут виступали італійські, іспанські театральні та балетні трупи, тут збирались на свої з’їзди громадські патріотичні товариства, Контрактовий ярмарок мав величезне значення в економічному і культурному житті не тільки Києва, а й усієї країни. Головна площа Подолу здавна була пов’язана з унікальною історичною забудо� вою. Біля неї розміщуються ансамблі: церк� ви Миколи Притиска (ХVІІ–ХІХ ст.), Флорівського монастиря (ХVІІ–ХІХ ст.) з Флорівською вулицею, що виходить на пло� щу, Покровської церкви 1766 року із дзвіницею та вулицею Покровською, сади� би Київського братства та академії (тепер Києво�Могилянська академія), головні фа� сади будинків якої виходять на площу, Іллінської церкви (ХVІІ–ХVІІІ ст.), Набе� режно�Микільської церкви І772 р. з дзвіни� цею ХІХ ст., Бурси 1778 р. та будинку Пет� ра І (ХVІІІ ст.), розташованого поблизу площі. У ХVІІ ст. з Подолом була пов’язана діяльність таких визначних майстрів архі� тектури, як Іван Григорович�Барський, Йо� сиф Старцев, Йоган Шедель. У формуванні ж забудови Подолу в першій половині ХІХ ст. значну роль відіграла творчість головних архітекторів Києва А.Меленського, П. Дуб� ровського, І. Кедріна та архітектора У. Гесте. Після пожежі 1811 року, яка знищила майже всі будівлі Подолу, а це були в основ� ному дерев’яні споруди (згоріло 1240 дворів, 3 монастиря, 19 церков, магістрат, гамазей, гостиний двір), архітектори У.Гес� 6 ЧЕРВОНА КНИГА Житловий будинок першої половини XIX cт., вул. Хорева, 16. Фото 1974–76 рр. те та А. Меленськкй запропонували у проекті генплана Подолу замість радіального допо� жежного планування регулярне планування, яке після корегування можна було назвати змішаним, бо за новим проектом залишались деякі вулиці та головна площа. Радіальне планування Подолу бачимо на плані І803 р., виконаному “стараннями” А.Меленського: вулиці спрямовано до гавані (тепер Поштової площі), позначена кожна садиба, площа на� була майже трикутної форми. Квартали Подолу на початку ХІХ ст. ма� ли характер садибної забудови з одно� і дво� поверховими будинками, спорудженими по червоній лінії . Їхні фасади оформлювались за схемами зразкових фасадів з альбомів І809, 18І2 рр., виданих для будівництва житлових будинків, служб, воріт. Плану� вання приміщень вирішувалось за смаком власника. Надзвичайно цінною в будівництві Подо� лу була творчість виконавців�майстрів, які, зберігаючи традиції дерев’яного зодчества, вносили в архітектуру фасадів риси, відмінні від офіційної архітектури. Серед них і далеко відступаючий карниз, і своєрідного трактування фризи, дерев’яні кутові русти на потинькованих стінах тощо. На Подолі найкраще збереглися особняки власників середнього достатку, де простому плануванню приміщень будинку відповіда� ють лаконізм і простота архітектури фа� садів. На першому поверсі або напівпо� версі — рустована і потинькована стіна з замковими каменями над отворами, на дру� гому — гладка потинькована поверхня стіни. Головні фасади мають 3–5–7 вікон. Інший тип житлових будівель, пошире� ний на Подолі — зруб, обшитий дошками на другому поверсі і обкладений цеглою — на першому. Виступаюча центральна частина головного фасаду завершувалась фронтоном з вікном напівциркульної форми. Стіни фа� садів другого поверху оздоблювались ка� нельованими пілястрами, капітелями та ба� зами класичних ордерів. Віконні отвори (5–7 вікон) мали сандрики, далеко відсту� паючий карниз із модульйонами. У першій половині ХІХ ст. з’являються житлові та громадські споруди зі спрощени� ми або зміненими пропорціями співвідно� шень складових частин класичних ор� дерів — зменшується висота антаблементу, зникають бази колон, капітелі спрощують� ся. Подібні новації в оформленні фасадів од� ноповерхового Гостиного двору втілив го� ловний архітектор міста А. Меленський всупереч проекту архітектора Луїджі Рус� ка. До середини ХІХ ст. будуються споруди в класицистичному стилі. Серед житлово� торгівельних будівель цього періоду слід відмітити унікальний будинок І850 р. архітектора І. Станзані на вул. Набережно� Хрещатицькій 5/13, нині...знесений. Таким чином, будинки першої половини ХІХ ст., як і пам’ятки більш ранніх періодів, становлять значну пізнавальну цінність, заслуговують на дбайливе став� лення та потребують професійної рестав� рації. Житловий будинок першої половини XIX cт., вул. Хорева, 5. Фото 1974–76 рр. Втративши з середини ХІХ ст. значення загальноміського центру, Поділ все ж зберігає свою роль у розвитку ремесел та торгівлі. Риси класицизму зникають, на� томість формуються особливості архітекту� ри так званого “київського цегляного сти� лю”, що переважає в київському будівницт� ві кінця XIX–початку ХХ ст. Цегляний стиль відзначається характер� ною обробкою кладки фасадів, що вико� нується в різних сполученнях. В цей час застосовувались також ліпні або керамічні прикраси у вигляді орнаментальних вста� вок над дверима і вікнами, під вікнами і на фризах. Захоплення цегляним стилем було настільки великим, що до дерев’яних об’ємів будинків прибудовувались цегляні фасадні стіни. Цегляний стиль пізніше зне� важливо називали “стилем київських підрядників”, хоча він мав своєрідні ху� дожні якості, виразність, матеріальну цін� ність, раціональне використання можли� востей цегли. Уже в першій половині ХХ ст. на По� долі з’являються споруди з рисами псев� достилів: неоготики, неонормандського, давньоруського, а також у формах ранньо� го і пізнього модерну. Ці споруди створю� ють виразне, своєрідне тло забудови. Ви� никає суцільний фронт вулиць з замкне� ними дворами будинків, житло “підрос� тає” до 3, 4, 5 поверхів. Зводяться прибут� кові будинки, готелі, крамниці, будують� ся промислові підприємства, склади, електрична станція, млин Бродського тощо. За роки радянської влади сакральні спо� руди не тільки втратили своє значення — їх почали нищити. Так, на Контрактовій площі у 30�і роки були підірвані церква Пи� рогощої Богоматері ХІІ ст. і фонтан “Сам� сон” з ротондою ХVШ ст. за те, що... його вода вважалася в народі чудодійною. У кра� щих випадках церкви використовувались у якості складських приміщень: Миколи На� бережного, Миколи Притиска, Покровсь� ка... список можна продовжувати. У цей період будуються промислові та енерге� тичні корпуси, школи, 4–5�поверхові жит� лові будинки, громадські споруди (кіноте� атр, клуб харчовиків тощо). Той факт, що Поділ впродовж століть був міським центром, додав його забудові особ� ливої цінності. Забудова, що склалась на початку ХІХ ст. з включенням до неї ан� самблів пам’яток ХVІІ–ХVIII ст., набула са� мостійної історико�культурної цінності і значення, і як унікальний містобудівний комплекс заслуговує на особливу увагу і відповідне ставлення. На початку 70�х років ХХ ст. подільській забудові загрожувало знищення: Поділ розглядали як будівельний майданчик для модних тоді мікрорайонів. Були й інші варіанти забудови, але всі вони зводились до знищення цієї стародавньої частини Киє� ва. Активна в ті часи міська організація Ук� раїнського товариства охорони пам’яток історії та культури стала ініціатором і за� мовником історико�культурної інвентари� зації забудови цього району, що було дуже важливо для вирішення питання про її істо� 8 ЧЕРВОНА КНИГА Житловий будинок першої половини XIX cт., вул. Костянтинівська, 2. Фото 1974–76 рр. ричну цінність. Замовлен� ня одержало і вперше в Україні таку роботу вико� нало Українське спеціаль� не науково�реставраційне виробниче управління Держбуду УРСР. Керівник і автор візу� альної оцінки — архітек� тор�реставратор В. Шев� ченко, автори історичних довідок — кандидат істо� ричних наук М. Брай� чевський, кандидат архі� тектури Ю. Нельговсь� кий. Автори пропозицій до проекту детального планування Подолу М. Брайчевський, В. Шевченко. В архівних дослідженнях брали участь: мистецтвозна� вець І. Шамраєва, наукові співробітники Центрального державного історичного архіву УРСР — Г. Топчій, Т. Слюдікова, картограф Л. Пономаренко (АН УРСР). Відповідно до розробленої методики� інструкції в основу історико�культурної інвентаризації було закладено такі прин� ципи: 1. Розглядати всі типи і різновиди забудо� ви, всі епохи і стилі як рівноцінні для дослідження об’єкти. 2. Розглядати забудову Подолу як одне ціле, враховуючи, що окремі споруди чи будівлі є складовими елементами квар� талів, а квартали — складовими части� нами району. Отже, інвентаризацію проводили не за вулицями, а за кварталами. Вона повинна була здійснюватись у 2 етапи: 1) візуальна оцінка наявного фонду; 2) поглиблене дослідження тих об’єктів, що мають історико�культурну цінність, або ж тих, де є підстави припускати наявність такої цінності. Але в процесі інвентаризації, поглибле� ної роботи з архівними документами відбу� лось часткове суміщення 2�х етапів. Інвентаризація охоплювала південну частину Подолу від Поштової площі до ву� лиці Ратманського (Введенської) і від Дніпра до схилів гір Старокиївської, Замко� вої (Киселівки) та Щекавиці. Стародавній район Гончарів та Кожум’як не обстежував� ся, оскільки його інвентаризацію здійсню� вав інститут “Київпроект”. Обстежений на� ми район складався з 56�ти кварталів. Кож� на споруда кварталу мала свій номер, адресу, дату споруд� ження, короткий опис, визна� чення художньої та ма� теріальної цінності. В результаті проведеної ро� боти було досліджено 2764 цегляних та дерев’яних буді� вель. Серед них: а) пам’яток архітектури, які перебували під охороною держави — 46 (4,7). В дужках подано розподіл у % площі за� будови за категоріями; б) будівель, які мали істори� ко�культурну цінність, а та� кож тих, що могли бути реко� мендовані до складу пам’яток архітектури — 168 (11,3) — ці будівлі підлягали збереженню; ЧЕРВОНА КНИГА 9 Житловий будинок другої половини XIX cт. – поч. XX ст., вул. Спаська, 33. Фото 1974–76 рр. Житловий будинок другої половини XIX – поч. XX ст., вул. Сагайдачного, 37. Фото 1974–76 рр. в) будівель, які не порушували ансамбле� вості, мали ознаки архітектурного стилю, матеріально�експлуатаційну вартість,зав� дяки чому також підлягали збереженню — 446 (31,5%); г) будівель, що мали матеріально�екс� плуатаційну вартість — 376 (20,9%); д) будівель, які не мали ані культурно� історичної, ані матеріально�експлуатацій� ної вартості і безумовно підлягали знищен� ню — 1630 (23,3%); е) будівель, які мали матеріально�експ� луатаційну вартість, але суперечили прин� ципу ансамблевості, — їхня доля мала вирішуватись конкретно у кожному випад� ку — 5 (0,7%); ж) будівель, що потребували для своєї ос� таточної оцінки додаткового поглибленого дослідження — 68; з) меморіальних будівель — 20. Як бачимо, проведена інвентаризація ви� явила необхідність збереження історичної забудови Подолу і дала змогу поточнити межі його охоронних зон. Головним принципом для визначення зон були: насиченість пам’ятками архітек� тури, будівлями, які мали історико�куль� турну цінність; характер фонової забудови; ступінь її відповідності історично складе� ним традиціям містобудівництва; архео� логічна цінність території; її значення в за� гальній містобудівній структурі району; кількість малоцінного фонду, що підлягав знесенню і, отже, розміри площі для нового будівництва. Пропонувалось визначити на Подолі такі охоронні зони: Заповідні зони, де забороняється нове бу� дівництво (окрім пов’язаного з реставрацією пам’яток архітектури), або відтворення еле� ментів історично складених ансамблів: Вулиця Зелінського (Покровська) від Андріївської вулиці до Андріївського уз� возу та Червоної (Контрактової) площі; Червона (Контрактова) площа в її того� часних червоних лініях; Садиба Київського братства та академії; Садиба Флорівського монастиря; Квартал між вулицями Почайнинською, Іллінською, Набережно�Хрещатицькою та Набережно�Микільською; Район довкола будинку Петра І та церк� ви Миколи Притиска, включаючи пе� рехрестя вулиць Хоревої та Костян� тинівської. Зона суворого режиму, що в основному збігається з територією середньовічного По� долу до північної лінії укріплень (“стол� пія”) у межах блакитної лінії. Від набереж� ної Дніпра до схилів гір Старокиївської, Ки� селівки і Щекавиці та від Поштової площі до вул. Щекавицької в західній частині зо� ни (під схилами Щекавиці) і до вул. Ярос� лавської у східній, прибережній, частині. У цій зоні нове будівництво мало підпорядко� вуватися цілям збереження історично�скла� деного образу міста: нове будівництво по� винно було здійснюватись з дотриманням червоних та блакитних ліній з обов’язко� вим попереднім археологічним досліджен� ням території. У цій зоні є обов’язковим об� меження у розташуванні споруди в плані, за її висотою, довжиною, матеріалом, кольо� ром, композиційним масштабом. Зона регулювання забудови в межах плану реконструкції Київського Подолу 1811 року — до вул. Оленівської. В цій зоні нове будівництво мало здійснюватися з дот� риманням визначених червоних ліній та з обов’язковим попереднім археологічним дослідженням території. Таким чином, інвентаризація історичної території Подолу виявила, що забудова По� долу підлягає регенерації. Вчена рада Держбуду УРСР у 1974 році визнала за не� обхідне зберегти історичну забудову Подо� лу — стародавній Поділ було врятовано. На основі затвердженої історико�культурної інвентаризації, що стала основою проекту детального планування Подолу, і подаль� ших пошуків архівних, літературних ма� теріалів, світлин, а також результатів архе� ологічних розкопів Українським спеціаль� ним науково�реставраційним виробничим управлінням у 1976 році було виконано про� ект містобудівної регенерації Червоної площі (автор — архітектор В. Шевченко). Основний принцип, на якому базувався проект — відмова від включення до ансамб� лю площі будь�яких принципово нових об’ємів. Зберігаючи історичну забудову, про� ект доповнював її найважливішими втраче� ними або нереалізованими елементами. Поза сумнівом, порушення цього прин� ципу призвело б до нових містобудівних хиб і втрат, оскільки будь�яке нове, не пов’яза� не з історично сформованим образом площі, нехарактерне для неї архітектурно�просто� рове рішення, зруйнує усталену компо� зицію і руйнуватиме її усталений ансамбль. Контрактова площа має величезні по� 10 ЧЕРВОНА КНИГА тенції — впровад� ження нових емо� ційно гострих прос� торово�архітектур� них елементів приз� веде лише до нега� тивних наслідків. Проект реконст� рукції на історич� ній основі переду� сім передбачав пов� ну реставрацію всіх архітектурних па� м’яток, розташова� них в межах пло� щі — Гостиний двір, Старий і Но� вий корпуси Києво� Могилянської ака� демії, Контракто� вий будинок, буди� нок Назарія Сухо� ти, Цеховий буди� нок, а також будинок на розі площі і вул. Сагайдачного, корпуси Грецького монасти� ря та інші. До цього були зроблені застере� ження: Гостиний двір має відновлюватися за проектом Л. Руска — двоповерховим, що передбачено у проекті Контрактової площі архітектора У. Гесте. Його висота узгод� жується з висотою давніх будівель — церкви Пирогощої Богородиці, ротонди фонтану “Самсон”, Старого магістрату, Старого кор� пусу Києво�Могилянської академії. Він виз� начає масштаб нових споруд, насамперед, ансамблю У. Гесте. Проект передбачав наукове й документо� ване відтворення втрачених в минулому пам’яток, а саме: церкви Пирогощої Бого� родиці XII ст., фонтану “Самсон” з ротон� дою ХVІІІ ст., давньої споруди магістрату і, нарешті, пропонувалось завершити не� закінчений свого часу ансамбль Громадсь� кого центру арх. У. Гесте — увздовж північного щита площі. Проект був схвалений в 1976 році Вче� ною та містобудівною радами Держбуду УРСР і затверджений Київським міськви� конкомом в рамках проекту детального пла� нування Подолу. Пройшов час, і за проектом регенерації площі було відтворено двоповерховий Гос� тиний двір, церкву Богородиці Пирогощої, фонтан “Самсон” з ротондою, дзвіницю Грецького монастиря, реставровано Конт� рактовий будинок, Староакадемічний кор� пус Києво�Моги� лянської академії, наріжний будинок площі і вул. Сагай� дачного, розробле� но проектну доку� ментацію відтво� рення старої спору� ди Магістрату і техніко�економічне обґрунтування та першу чергу завер� шення ансамблю арх. У. Гесте. Немає сумніву, що із завершенням проекту містобудів� ної регенерації Контрактової площі 1976 року її істори� ко�культурний ан� самбль зможе кон� курувати із багать� ма уславленими містами Старої Європи. У 1987 році всю територію старого істо� ричного Подолу було оголошено заповід� ником “Стародавній Київ”, хоча різні части� ни його забудови мали різну художньо�істо� ричну цінність. Ця “зрівнялівка”, на мій погляд, призвела до знецінення старовин� них ансамблів. Невдовзі на території, оголо� шеній заповідною, розпочалося будівницт� во, аж ніяк не сумісне з її статусом. Так, поблизу церкви Миколи Набереж� ного виросла висотна споруда зі скла й бето� ну (автор Сергій Бабушкін), яка “вбиває” своїми розмірами і чужою для цього місця архітектурою монументальність барокової пам’ятки українського архітектора Івана Григоровича�Барського. До того ж, це будівництво призвело до руйнації пам’ят� ки: її стіни вкрилися тріщинами, розписи гинуть, бо під час будівельних робіт пору� шено гідрогеологічний режим підводних джерел. Біля Контрактової площі, за Контракто� вим будинком, з’явилася довжелезна спо� руда (автор А. Пашенько), архітектура і пофарбування якої зовсім не вписуються у камерний історичний колорит забудови Подолу, його головної площі. На вулиці Воздвиженській, в місці виходу на Анд� ріївський узвіз, побудовано таку ж чужо� рідну для цього місця будівлю (автор арх. Я. Дехтяр). На вулиці Щекавицькій, 6/8, поруч із Димитрієвською церквою ЧЕРВОНА КНИГА 11 Проект реконструкції Червоної (Контрактової) площі на історичній основі. 1976 р. Автор — арх. В. Шевченко. Аксонометрія ХVІІІ ст. І. Григоровича�Барського завер� шено будівництво громіздкої, немасштаб� ної до церкви і її оточення, споруди. Велике занепокоєння викликає те, що діється на Поштовій площі. Це — головний в’їзд на Поділ, його ворота, його візитна картка. Проте ще в 70�ті роки минулого століття з проходженням траси метро� політену верхнім закладенням через Пош� тову площу та вулицю Жданова (нині — Са� гайдачного) було знесено історичну забудо� ву двох кварталів, які входили до плануван� ня арх. У. Гесте та А. Меленського 1811 ро� ку. Це квартал, розміщений біля підніжжя Володимирської гірки, між площею та ву� лицями Хрещатицький узвіз, Боричів Тік з 2–3–4�поверховими цегляними будинками, фасади яких мали характерні стилі для історичного Подолу — класицизм, цегля� ний. Другий квартал — між площею та ву� лицями Набережно�Хрещатицькою, Бори� чевим Током, комплексом будівель Пошто� вої станції ХІХ ст. (двоповерховий готель, каретний ряд, господарчі споруди тощо). Поруч в минулому була розміщена церква Різдва, побудована в стилі класицизму арх. А. Меленським. Квартал, окрім архітектурно�історичного, мав ще й ме� моріальне значення — на Поштовій станції зупинялись видатні діячі культури, в церк� ві Різдва кияни прощались з прахом Тараса Шевченка. Із знесенням забудови цих кварталів бу� динок Поштової станції та відтворена не� давно церква Різдва опинились в центрі не� масштабної величезної площі з великим по� током транспорту навколо них. Не маючи принципової концепції забудо� ви площі, а це, на наш погляд, — рекон� струкція на історичній основі, площу поча� ли забудовувати новими, чужими для Подо� лу спорудами. Так, у 2003 році почалось одіозне будівництво 6�поверхового комплек� су готелю “у віденському стилі” з підземним паркінгом біля підніжжя Володимирської гірки. Не дивлячись на те, що членами нау� ково�методичної ради Управління охорони пам’яток історії та культури і історичного середовища був одностайно відхилений про� ект комплексу готелю (автор — архітектор В. Смірнов), начальник управління Р. Куха� ренко погодив його. На листи наукової гро� мадськості щодо необґрунтовано погоджено� го будівництва від ГоловАПУ було одержано формальну відписку. Наразі частина комп� лексу праворуч від фунікулера побудована, зліва — будується. Збудована частина комп� лексу готелю вже зараз вражає своєю громіздкістю та далекою від подільської архітектурою. Ліва споруда настільки нема� сштабна до забудови площі і вулиць, які ви� ходять на неї, що архітектори знайшли вихід: підтягти до її масштабу аутентичні будівлі вулиці Сагайдачного (не дай Боже, їм це вдасться), а там…Поділ великий. Насувається справжнє лихо, бо автори новітньої архітектури не замислюються над тим, що споруди за їх проектами та “прикра� шені” мансардами історичні будівлі (що, до речі, зовсім не є властивим для київської історичної забудови), руйнують історичне се� редовище, знищують душу старого міста. Парадокс: автор проекту готелю та інших одіозних проектів архітектор В. Смірнов ба� гато років пропрацював у реставрації, та, на жаль, не навчився з повагою ставитись до пам’яток і історичного середовища. Як бачи� мо, він не один. Які ж архітектурні кадри ми одержимо, якщо цинізм та зневага до своєї спадщини стали повсякденною практикою їхніх вчителів — діючих архітекторів!? В 70–90�х роках минулого століття гро� мадськість вела невпинну боротьбу за збере� ження та охорону історичної спадщини Києва. В ній брали участь відомі українські вчені та громадські діячі — Михайло Нова висотка ( арх. С. Бабушкін) поблизу церкви Миколи Набережного. Фото В. Чешко Комплекс висотних споруд позаду Контрактового будинку (арх. А. Пашенько). Фото В. Чешко Юліанович Брайчевеький, Юрій Сергійович Асєєв, Григорій Никонович Логвин, Іван Олександрович Ігнаткін, Лесь Панасович Силин та інші. На жаль, вони пішли від нас. В той час для збереження історичного сере� довища була створена й теоретична база, а саме: в Києві вперше в СРСР було розробле� но систему охоронних зон з різним ступенем суворості. В нашому місті народився і був сформульований екологічний принцип охо� рони пам’яток, який вимагав не тільки збе� реження споруд, взятих під охорону держа� ви, а й історично складеного оточення, об� ґрунтована можливість та доцільність від� новлення втрачених пам’яток і визначені критерії цієї можливості та доцільності. Впродовж тих років траплялися й поразки, але були і перемоги. Накопичувався досвід. На превеликий жаль, цей досвід перерва� но — Київ почали “оновлювати”! Ще в 1995 році історик Михайло Брай� чевський застерігав: “Хибність ідеї “онов� лення” в 60–90�х роках була освоєна гро� мадськістю і в тому числі чиновництвом, від якого залежала доля містобудівної спад� щини нашого народу. Зараз прийшло нове покоління з великими амбіціями і відсут� ністю пієтету до своїх попередників. Вони захоплюються принадами бізнесу і праг� нуть перетворити Київ, який завжди був втіленням духовності, на торговельно�бан� ківсько�офісний заповідник, де для духов� ного життя не лишається місця. Над нашою столицею нависла серйозна загроза з боку чиновницької еліти, яка оновлює місто, знищуючи київську старовину.” Відтоді минуло 12 років, за цей час Київ втратив близько 100 пам’яток історії та культури, в тому числі й національного зна� чення, і одержав понівечене історичне сере� довище. Ось лише декілька прикладів сучас� ного стану Подолу. Повністю втрачена істо� рична забудова Гончарів та Кожум’як, зне� сені унікальні пам’ят� ки — двоповерховий житловий будинок по� чатку ХІХ ст. на вул. Бо� рисоглібській, 13, жит� лово�торговельний буди� нок 1850 року архітекто� ра І. Станзані на вул.На� бережно�Хрещатиць� кій, 5/13, знесено па� м’ятку 1912 року арх. О. Вербицького на вул. Набережно�Хреща� тицькій, 1�а. Зносяться історичні будівлі на вулицях Боричів Тік, Межигірська, Набе� режно�Хрещатицька тощо. Зовсім неприпустимою є практика пере� будови пам’яток, бо, перебудовуючи, їх спотворюють, “прикрашаючи” надуманими чи запозиченими елементами з інших архітектурних стилів, і вони втрачають свою історико�культурну цінність. Прик� ладів вистачає. Наші політики обіцяють збудувати Євро� пу в Україні, але в європейських країнах — Польщі, Угорщині, Чехії, Голландії, Німеч� чині, Італії — такого неподобства, як у нас, немає. Там з повагою ставляться до своєї ми� нувшини, дотримуються традицій у поступо� вому розвитку нашарувань культури всупе� реч будівництву хмарочосів, які руйнують історичний образ міста. Там нове будівницт� во підпорядковане історичному середовищу. За радянських часів нищили сакральні пам’ятки, але та шкода, що чиниться зараз, набагато масштабніше — бездуховність, зневага до своєї історичної спадщини з боку архітекторів, чиновницької еліти, олігар� хів�замовників веде до знищення уславле� ного своєю красою Києва і його історичного центру — Подолу. Громадськість не повинна мовчати. На� ша мовчазна байдужість сприяє щоденному спотворенню ще недавно прекрас� ного, славного своєю неповторною красою Києва — древньої столиці міст руських! Будівництво нового “плавучого” ресторану неподалік Іллінської церкви. Фото В. Чешко Готельний комплекс “поглинув” пам’ятку науки і техніки — київський фунікулер (арх. В. Смірнов). Фото В. Чешко

Чи можливий Київ без Подолу?

Репозитарії

Схожі ресурси