Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини

Між двома районами Київської області — Володарським та Білоцерківським, де річка Рось котить свої води в гранітних берегах, і де вона є межею між двома селами — Городищем–Пустоварівським та Щербаками, досі існує стара гребля. Але не тільки і не стільки вона привертає до себе увагу, скільки підвішени...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Ієвлєва, В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2009
Subjects:	Архітектура та історичні ландшафти
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17593
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини / В. Ієвлєва // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 31-37. — Бібліогр.: 6 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860265837746716672
author	Ієвлєва, В.
author_facet	Ієвлєва, В.
citation_txt	Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини / В. Ієвлєва // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 31-37. — Бібліогр.: 6 назв. — укp.
collection	DSpace DC
description	Між двома районами Київської області — Володарським та Білоцерківським, де річка Рось котить свої води в гранітних берегах, і де вона є межею між двома селами — Городищем–Пустоварівським та Щербаками, досі існує стара гребля. Але не тільки і не стільки вона привертає до себе увагу, скільки підвішений над нею металевий місток — визначна місцева інженерна споруда минулого століття, а разом з ним — два величні муровані водяні млини обабіч ріки.
first_indexed	2025-12-07T19:00:45Z
format	Article
fulltext	Òой, що у Городищі — Пустоварівському, не має собі рівних у Володарському районі за збереженістю істоE ричного циклу млинарського виробництва. ОсоблиE во цінним є те, що цей млин і досі цілком вправне та працююче виE робництво, правда, тепер його штат занадто малий — всього три особи — завідувач та два його помічники. Зважаючи на добрий урожай минулого року млин працював цілу зиму. За словами його нинішнього завідувача, Сірука Миколи ІваноE вича, млин є чи не найбільшим діючим сільськогосподарським виE робництвом району, що повністю зберегло свою первинну техноE логію з моменту свого виникнення, тобто з кінця ХІХ ст. Тому сьоE годні він — надзвичайно цікавий туристичний об’єкт. Обидва ж млини з греблею — один з найвизначніших історичних виробничих сільськогосподарських комплексів, який було започатковано на цих землях ще у другій половині ХІХ ст. та збережено до сьоE годнішнього дня. У позаминулому столітті земельні наділи на берегах Росі у цьоE му районі належали до різних земельних володінь. Тоді р. Рось буE ла межею між наділами двох великих землевласників — БраницьE ких та Подгорських. Млини, відповідно, також належали двом різним господарям. Першість у запровадженні млинарського виробництва на річці Рось належить графині Браницькій Марії Євграфівні. Саме її млин разом з греблею для врегулювання напору води було зведено у цьому місці на поч. 1880Eх рр. Дотепер первинна споруда млина архітектура та історичні ландшафти 31 Краєвид на р. Рось з боку с. Городище ; Пустоварівське Завідувач пустоварівського млина Сірук М.І. з мірчуком;барелем Пустоварівський млин 1 пам’ятка індустріальної спадщини Між двома районами Київської області — Володарським та Білоцерківським, де річка Рось котить свої води в гранітних береE гах, і де вона є межею між двома селами — Городищем–Пусто1 варівським та Щербаками, досі існує стара гребля. Але не тільки і не стільки вона привертає до себе увагу, скільки підвішений над нею металевий місток — визначна місцева інженерна споруда миE нулого століття, а разом з ним — два величні муровані водяні млиE ни обабіч ріки. Валерія Ієвлева Фото автора 32 М. Браницької не збереглася (можливо, вона була деE рев’яною). За архівними даниE ми, млин у с. Щербаки, який ми бачимо зараз, — другий, зведеE ний на тому ж місці після поE жежі 1906 р. Млин, що досі зберігся на лівому березі Росі, було споE руджено Подгорським КазимиE ром Балтазаровичем 1891 р. на ділянці, розташованій нижче за течією від власного цукрового заводу. Головна його цінність у тому, що від моменту його звеE дення і до наших днів характер виробництва залишився майже незмінним. Млин Подгорського — цілком авторська споруда, проект якої було розроблено 1889 р. Тарасовим Костянтином Костянтиновичем, випускниE ком Інституту цивільних інжеE нерів. Саме у 1888E1891 рр. К. Тарасов працював на посаді молодшого техніка БудівельноE го відділення ПівденноE Західних залізниць і виконував приватні замовлення у Київській губернії. Млин у ГоE родищіEПустоварівському — один із двох цегляних млинів, запроектованих Тарасовим К.К. впродовж 1888–1892 рр. Що ж до авторства архітектурного проекту млина Браницької — документів поки що не віднайE дено. Згідно проекту, комплекс млинарських споруд у с. ГородиE щеEПустоварівське складався із: спільної греблі для обох млинів (за домовленістю з графинею Браницькою, родина ПодгорсьE ких мала право на користування греблею); споруди пароводяноE го вальцьового млина; споруди складського приміщення (комоE ри); сараю (дерев’яного); двох металевих містків (вони на рівні другого поверху мали з’єднувати сарай з млином та млин з комоE рою й сараєм), а також підпірних стін млина та греблі. До сьогодні з боку ГородиE щаEПустоварівського від усього переліку виробничих об’єктів комплексу збереглися млин, комора, підпірні стіни; а з боку с. Щербаки — млин та підпірні стіни. Обидва комплекси посE тавлені на державний облік як пам’ятки архітектури місцевого значення (Рішення облвиконE кому від 24.04.1990 р. № 67); охоронні №№ 61EКв (1E7) та 43E Кв (1E2). До загального компE лексу виробничих споруд цієї ділянки можна додати також ще одну складську споруду, що належала спочатку ПодгорсьE кому К. Б., а пізніше — цукровоE му заводу (“Товариство ГороE дищеEПустоварівського цукроE вого заводу”). Будівля зберегE лася до нашого часу на верхній терасі комплексу, але функціоE нально не була пов’язана безE посередньо з млином. У пеE реліку нерухомих об’єктів цукE рового заводу вона зазначалаE ся як “магазин заводський для довготривалого зберігання гоE тового цукру”. Щодо автентичної збережеE ності обох млинів, історикоE культурна цінність щербаківсьE кого млина є незрівнянно нижE чою, ніж пустоварівського, оскільки у Щербаках млинарE архітектура та історичні ландшафти Тарасов К.К . — автор проекту пустоварівського млина 33 архітектура та історичні ландшафти ське виробництво давно ліквідоE ване, а саму споруду млина неE щодавно переобладнано під житE ло. Причому, зараз в якості житE лових приміщень використоE вується тільки половина будівлі, іншу ж навіть не накрито дахом. За технологічною класифікаE цією, млин в ГородищіEПустоE варівському належить до пароE водяних млинів, тобто млинів змішаного типу, що мали змогу виробляти борошно, викорисE товуючи не лише традиційну енергію води, але й пари (за архівними даними, паровий двигун на виробництві було встановлено 1897 р.). Крім траE диційного борошномельного виробництва, тут також були крупорушка та олійниця. За краE щих часів пустоварівський млин обслуговувало 18 робітників. Головна особливість історичE ного об’єкта — збереження майE же повністю автентичного техноE логічного циклу, до того ж, на місці залишилася переважна більшість історичних машин та механізмів. Тільки у повоєнні роE ки, на початку 1960Eх, було змінено джерело енергії — із воE дяного турбогенератора на стаE ціонарне електричне живлення. У пустоварівському млині виE робничий процес, як і в минулоE му, здійснюється з дотриманням певного порядку, визначеного функціональними зонами: очисE ним та механічним відділеннями південного крила; машинним відділенням; борошномельним відділенням з крупорушкою та олійницею (крупорушка та олійE ниця — недіючі). В очисному відE діленні проводиться попереднє очищення зерна перед розмеE лом. Тут і досі знаходиться аспіE раційний апарат — СВE1 (своєE рідні “легені”), що обслуговує весь млин. У борошномельному відділенні здійснювалися розмел зерна та провіювання борошна. Схема розміщення комплексу виробничих споруд в с. Городище; Пустоварівське 34 Колись механізми для очищення зерна живиE лися від двигуна (паровий двигун фірми “Моріц Гілле”, 165 к.с.) або від турбогенератора, що знаE ходився у машинному відділенні. Млин міг працюE вати як від турбіни, так і від парового двигуна. ЯкE що турбіна мала сезонний термін роботи, то пароE вий двигун, живлячись від котла, що опалювався вугіллям, міг працювати протягом цілого року. Дія двигуна здійснювалася за допомогою головE ного трансмісійного валу, на якому оберталося 11 коліс (вал розташовано у підвалі південного криE ла). Ці колеса через численні трансмісії забезпечуE вали зв’язок з усіма механізмами млина. Зараз усі історичні механізми, що збереглися від ХІХ ст., праE цюють від електроенергії, яка так само подаєтьE ся на головний вал, що, у свою чергу, заE лучає до роботи інші механізми. Сама споруда водяного млина розташована біля урізу воE ди, в каньйоні лівого берега річки Рось (притоки Дніпра), нижче за течією від греблі. З боку ПустоE варівського млина на греблі влаштовано лівобеE режний водозлив. Споруда має ГEподібний план, що за об’ємноEрозпланувальною структурою відповідає двом крилам — північному та південному (до річки виходить саме південне крило). Крім тоE го, млин має двоповерхову прямокутну прибудову з боку північного фасаE ду північного крила, розташовану біля кромки відкосу, де починається стрімке Пустоварівський млин (південне крило, вид з містка) Колеса головного трансмісійного валу, що запускає вальцьові розмелювальні механізми у роботу. Головний вал розташований у підвальному приміщенні 35 пониження берега до води. Млин частково двоE поверховий, частково — триповерховий, цегляE ний. Перший рівень та підвал — бутове муруванE ня з граніту. Про те, що мурування млина було відкритим та споруда не фарбувалася, свідчать деталі північного фасаду, який і досі не пофарE бований. Прибудову північного крила можна вважати історичною, позаяк її було здійснено 1897 р. для встановлення парового котла (котел водотрубний, системи Штейнмюллера №5), та зведено з урахуванням його розмірів. Загальний характер розпланування споруди дав змогу сформувати внутрішнє господарче подвір’я. З нього здійснювалися головні входи до млина та комори; причому, північне крило мало три входи до основного приміщення, і розташовуE валися вони на різних рівнях. Відповідно до перE винного рішення (згідно проекту), до двох дверей північного крила (на другому та третьому рівнях) можна було дістатися зовнішніми металевими схоE дами з боку внутрішнього господарчого подвір’я. Зараз сходи відсутні, а двері закладено цеглою. Ще одні двері було розташовано на третьому рівні з боку торцевого (західного) фасаду північного крила. Вони мали вихід на повітряний металевий місток, який з’єднував млин з верхE ньою терасою та з дерев’яним сараєм (сарай та місток не збереглися). Про те, що цей місток існуE вав, свідчать пази в цегляній кладці на відповідному рівні торцевого фасаду. Існування другого повітряного містка можна лише припусE кати. Цей місток мав з’єднувати південне крило млина (на другому поверсі) та комору із сараєм верхньої тераси. На верхньому поверсі західного фасаду південного крила збереглися фрагменти містка або балкону (несучі балки та металева огороджуюча решітка). Якщо раніше основні господарські сполученE ня здійснювалися крізь великі двері металевими повітряними містками, то пізніше виE користовувалися досить вузькі внутрішні дерев’яні сходи, поділені навпіл для влаштування пандусів. Найбільш збереженим можна вважати фасад з боку річки: його не пофарбовано, в ньому майже відсутні сучасні елементи, збереглися автентичні віконні шибки та засклення. Сезони роботи — осінь та весна. Можливо, взимку млин не працюE вав, оскільки споруда цілком не опалювалася (за виключенням прибудови, де було розміщено паE ровий котел). Солідний комплекс цього пароводяного млиE на разом із комплексом споруд цукрового заводу створювали локальний осередок сільськогоспоE дарських переробних виробництв маєтку ПодE горського — досить значного за розмірами та значенням позаміського промислового об’єкту кінця ХІХ — початку ХХ ст. Характерною особливістю споруди млина є її утилітарність, тобто — нічого зайвого, спрощений цегляний стиль з мінімумом декоративних елеE ментів. За характером архітектурного вирішення млин був подібний до зарубіжних тогочасних будівель. Складний рельєф у заплаві р. Рось, яка в цих місцях протікає в заглиблених берегах, утворених архітектура та історичні ландшафти Історичний розтрусний механізм 36 виходами гранітних товщ, визначив характер розпланування названих об’єктів. Схили для створення горизонтальної ділянки під розміщенE ня споруд були затерасованими: зважаючи на те, що лівий берег р. Рось вищий за правий, на ньоE му було штучно сформовано три тераси. НайE нижча тераса — рівень греблі та нижнього під’їзного майданчика до млина. Середня — внутрішній двір млина та комори; третій рівень — місце розташування колишньої складської споE руди цукрового заводу. Між верхнім та середнім рівнями утворено відкоси, які закріплено гранітE ними підпірними стінками. На протилежному боці (с. Щербаки) аналогічним чином влаштоваE но дві тераси. Зведений набагато пізніше вантоE вий місток займає рівень, трохи вищий від умовE ного другого рівня розпланувальної тераси. Млин є унікальною архітектурною пам’яткою як одна з двох головних споруд значного млиE нарського комплексу ХІХ — ХХ ст. Її неордиE нарність полягає ще й у використанні спільної греблі для двох млинарських виробництв, одне з яких (у Городищі — Пустоварівському) зберегло своє первинне обладнання та знаходиться у добE рому робочому стані. Головна науковоEтехнічна цінність цього об’єкту — повне збереження не тільки автентичної технології помелу (окрім джеE рела енергії), а й первинних машин та меE ханізмів, що на сьогоднішній день, зважаючи на роки соціалістичної індустріалізації, є досить рідкісним явищем. Незважаючи на те, що цей млин — досить унікальне історичне виробництво, працювати у ньому з кожним роком стає все важче. ПоEперE ше, відсутня належна охорона цього об’єкту: відтак — побиті подекуди шибки, поламані двері, вкрадено охоронну дошку зі стіни (бо металева!) та ін. Силами працюючих тут робітників неможE ливо захистити цю унікальну пам’ятку від поE дальшого розкрадання. ПоEдруге, пам’ятка приE ватизована, і її майбутня доля взагалі проблемаE тична. Цього року млин ще працював. А далі? Чи зможе теперішній завідувач відстояти цей унікальний об’єкт культурної спадщини? Може статися, що міцні стіни споруди будуть використані для інших потреб, наприклад, як у сусідів через річку — в с. Щербаки. Яка доля спіткає ці унікальні пристрої, механізми сторічної давнини у разі ліквідації виробництва? До муE зею? Але ж там вони стануть черговими “мертвиE ми” експонатами. Зникне головне — збережене старовинне виробництво — пам’ятка безіменним геніям минулих поколінь інженерів та техніків. Враховуючи це, об’єкт повинен охоронятися не тільки як історична архітектурна споруда, але й як виробничий комплекс з усіма його технічними та технологічними особливостями, разом з автенE тичними механізмами, включно до окремих пристроїв, допоміжних предметів виробництва та побуту тощо. Щоб зберегти весь комплекс пустоварівськоE го млина разом з виробничим процесом, його архітектура та історичні ландшафти 37 необхідно музеєфікувати. Було б дуже добре (але це вже з області фантастики) реставрувати комплекс згідно первинного проекту з метою відродження колишнього виробництва з усіма його особливостями та індивідуальністю. У Західній Європі — наприклад, у тій же Польщі — такий унікальний виробничий об’єкт давно вже був би музеєфікованим, працював за своїм призначенням, до того ж на ньому ще й заE робляли б додаткові кошти як на діючому музейE ному експонаті. Туристичні маршрути двох районів — ВолоE дарського та Білоцерківського — стали б набагаE то цікавішими, якби до них приєднати ще й огляE дини цього старого млинарського виробництва. Справді, мало хто б відмовився від спеціального сувенірного мішечку борошна умовної “сторічE ної” давнини, виробленого буквально “на очах” відвідувача! Можливо, й працювати за таких умов на оновленому старому виробництві стало б набаE гато легше, адже з’явився б сенс у збереженні старовини та своєї, нехай малої, а все ж історії краю, окремого села, млина, всіх тих, хто був причетним до цього унікального млинарського виробництва. Але, на жаль, у нас всі гарні починання та добрі традиції треба відстоювати у тяжких боях з оточуючим середовищем. Куди не подивись, здається, що давно ми живемо у світі, “где вечE ный бой, покой нам только снится”. архітектура та історичні ландшафти 1. Список населенных мест Киевской губернии. — К.: Киевский Губернский Статистический Коми� тет, 1898. 2. Справочник к карте мельниц, винокуренных, пивоваренных, маслобойных и писчебумажных фаб� рик и заводов, губерний: Киевской, Волынской, Подольской, Черниговской и Полтавской. — К., 1912. 3. Справочник по сахарной промышленности Российской империи. Кампания 1912–1913 гг. / Ред. М.А. Кельберина. — К.: Политехнический институт Императора Александра II. 1914. 4. Центральний державний історичний архів в м. Києві. — Ф. 730. — Оп. 1. — Спр. 297. 5. Державний архів Київської області. — Ф. 1. — Оп. 225. — Спр. 145. 6. Державний архів Київської області. — Ф. 1. — Оп. 233. — Спр. 289. Діючі трансмісії вальцьових механізмів Жорна, що залучалися до роботи паровим механізмом — зараз один із історичних експонатів млина
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17593
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0045
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T19:00:45Z
publishDate	2009
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
record_format	dspace
spelling	Ієвлєва, В. 2011-03-04T10:16:32Z 2011-03-04T10:16:32Z 2009 Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини / В. Ієвлєва // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 31-37. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. XXXX-0045 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17593 Між двома районами Київської області — Володарським та Білоцерківським, де річка Рось котить свої води в гранітних берегах, і де вона є межею між двома селами — Городищем–Пустоварівським та Щербаками, досі існує стара гребля. Але не тільки і не стільки вона привертає до себе увагу, скільки підвішений над нею металевий місток — визначна місцева інженерна споруда минулого століття, а разом з ним — два величні муровані водяні млини обабіч ріки. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Архітектура та історичні ландшафти Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини Article published earlier
spellingShingle	Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини Ієвлєва, В. Архітектура та історичні ландшафти
title	Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини
title_full	Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини
title_fullStr	Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини
title_full_unstemmed	Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини
title_short	Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини
title_sort	пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини
topic	Архітектура та історичні ландшафти
topic_facet	Архітектура та історичні ландшафти
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17593
work_keys_str_mv	AT íêvlêvav pustovarívsʹkiimlinpamâtkaíndustríalʹnoíspadŝini

Пустоварівський млин — пам'ятка індустріальної спадщини

Institution

Similar Items