„Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу

Pозглянуто історію дискурсу навколо драми „Блакитна троянда” Лесі Українки. Здійснено спробу психоаналізу твору. In this article the history of discours around Blu Rose by Lesya Ukrainka is outlined. The attempt of the psychoanalysis of the play is made....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Зелінська, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2007
Schlagworte:	Творча індивідуальність Лесі Українки
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17764
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	„Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу / Л. Зелінська // Леся Українка і сучасність: Зб. наук. пр. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. — Т. 4, кн. 1. — С. 59-72. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860179907072491520
author	Зелінська, Л.
author_facet	Зелінська, Л.
citation_txt	„Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу / Л. Зелінська // Леся Українка і сучасність: Зб. наук. пр. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. — Т. 4, кн. 1. — С. 59-72. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Pозглянуто історію дискурсу навколо драми „Блакитна троянда” Лесі Українки. Здійснено спробу психоаналізу твору. In this article the history of discours around Blu Rose by Lesya Ukrainka is outlined. The attempt of the psychoanalysis of the play is made.
first_indexed	2025-12-07T18:02:03Z
format	Article
fulltext	59 УДК 821.161.2-1.09 Лідія Зелінська „БЛАКИТНА ТРОЯНДА” ЛЕСІ УКРАЇНКИ: ПРОБЛЕМА ДИСКУРСУ І МЕТОДУ Pозглянуто історію дискурсу навколо драми „Блакитна троянда” Лесі Українки. Здійснено спробу психоаналізу твору. Ключові слова: психоаналіз, божевілля, істерія, самопізнання, талант, спадщина, психодрама. Психологічна драма кінця ХІХ ст. шукала способи осмисле- ння феномену людини, її самопізнання, орієнтацію і спілкування у соціумі. Драма „Блакитна троянда” Лесі Українки як один з перших творів цього жанру в українській драматургії подає своє бачення вказаних проблем. Мета статті – узагальнити дискурс протилежних оцінок двох театральних постановок та тексту п’єси, оцінити методи її аналізу. Об’єктом статті є власне текст „Блакитної троянди” і найвизначніші концепції критиків, пред- метом – „нещільність” українського дискурсу, феміністична критика та психоаналіз драми. Новизна цього дослідження – у гносеологічному підході до твору, оскільки при спірних поглядах варто застосовувати універсальні моделі. Видовищність чи аналітичність? За всю історію українського театру „Блакитна троянда” (1896) є чи не єдиною драмою, яка викликала докладне обговорення прем’єри серед тодішніх видань: „Киевлянин”, „Киевское слово”, „Жизнь и искусство”. ЛНВ натомість подав коротеньку замітку про неприхильність рецензентів до вистави, не маючи наміру опонувати їм навіть стосовно шовіністичних закидів І. Александровського про українську мову. Через двадцять років П. Рулін писав: „...Вражають всі ці їхні присуди своїм гострим, майже злорадісним тоном; начебто втішала рецензентів та невдача, якої зазнала українська драма, виходячи PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com Творча індивідуальність Лесі Українки 60 поза відмежовані їй теми” [8, 14–15]. Те, що українські рецензенти змовчали на „злорадісний тон” і слушні закиди, для П. Руліна не стало предметом осмислення. І. Франко так само уникає аналізу скандальної історії, хоча дає зрозуміти, що провал може обґрунтувати: „...Знаючи лірич- ний характер її [Лесі Українки – Л. З.] таланту, не думаю, щоб їй пощастило написати справді театральну драму” [11, 41]. Ліризм як причина неуспіху – дипломатичний висновок критика. Питан- ня: чому ЛНВ разом з І. Франком не розгорнули дискурсу навколо „Блакитної троянди” хоча б задля захисту національної культури,– можна ставити і в політичній площині солідарності української інтелігенції, і в психологічній площині її самоаналізу. Треба врахувати, що театральні рецензії самого І. Франка також мали форми гострих присудів, зокрема, щодо вистави Ю. Федьковича „Довбуш”. Засади театральної критики: аналізу- вати не те, що створили драматург і режисер з акторами, а рівень очікуваної видовищності, дотримання жанрового коду і т. п. Внаслідок цього з поля уваги пропадало авторське самоусвідом- лення, постановка нових життєсмислових проблем, жанрова трансформація чи прояви міжродової дифузії. Інакше кажучи, мінливість значень і форм була наперед неприйнятною. Ще один парадокс: збаналізовану видовищність критикували, але помір- кувати над аналітичною акцією не були готові. Коли драму було надруковано, то Г. Хоткевич надав їй перевагу не тільки над всіма творами української літератури 1908 року, але й над „Кассандрою” Лесі Українки. „Показується, що таки автор більший поет у малюванні живого життя, ніж в аскетичних обрисах своїх улюбленців жидів, єгиптян і всякої іншої допотопності. <...> Там автор показує нам свої знання і очитаність, тут – свою душу <...>. Не знаю, як кому, а мені більше подобається остання комбінація: очитаних людей я ще найду, а таких, що уміють розказати своє почування, надзвичайно мало” [8, 398–399]. Критик робить важливий PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com 61 висновок про вказаний Лесею Українкою напрям української модерної п’єси – драматург „розказує свої почування”. І, проти- ставляючи „очита-ності” – „душу”, очевидно мав на увазі не стільки любовні переживання у сюжеті, як підтекст прихованих мотивів. П. Рулін дивувався відмінності між літературним анонсом Г. Хоткевича і негативною реакцією „дружньої преси” на другу постановку „Блакитної троянди” того ж 1909 року. Широко представив оцінку рецензента „Ради”, але у вузьких межах,– „занадто слабка річ” [8, 16]. Подібний дисонанс вражень він побачив між Г. Хоткевичем – відкриття „нелюдських страждань” авторки – і рецензентом „Киевского слова” – бажання авторки „потерзать нервы зрителей”. Отже, з цього часу постає необхід- ність відокремити „Блакитну троянду” як літературний факт від двох невдалих спроб театральної постановки драми. Для літературознавця визначення „слабка річ” не є перешкодою в детальному аналізі твору. Тоді ж як для театрального критика настрій публіки вирішальний, а вистава – минущий артефакт. Наступного року М. Євшан зрезонував з думками головних персонажів „Блакитної троянди” про „хвору культуру” як наслідок розриву між ідеалом та життям – „завелика прірва, щоб можна її перескочити, не упавши в неї” [4, 158],– але ні спе- ціальну проблему автопсихологізму, поставлену Г. Хоткевичем, ні загальну проблему самовираження сучасника не обговорював, зате парадоксально розвивав негативне трактування модернізму, дане народниками. Стаття „Перша драма Лесі Українки” П. Руліна, вже не раз цитована в даному дослідженні, з середини 20-х років ХХ ст. і до сьогодні відіграє роль енциклопедії „Блакитної троянди”. Представляючи всі оцінки вистав і драми, шукаючи аналогічних настроїв і тем у ліриці Лесі Українки, критик на початку безпосереднього аналізу тексту виявляє в дусі психоаналізу двоїстість лейтмотиву: свідомість героїні забороняє, підсвідо- мість – прагне. Однак, делікатно натякаючи на можливу автобіо- PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com Творча індивідуальність Лесі Українки 62 графічність „драми серця” авторки, П. Рулін не пішов шляхом психоаналізу, де постала б необхідність дослідити насамперед причини самозаборони героїні на шлюб. Він пішов шляхом опису любовної теми, ускладненої спадковою хворобою. Тому оцінював компонування епізодів, загальну структуру, динаміку конфлікту, систему персонажів, тобто за класичною поетикою драми. Розповідаючи фабулу драми, П. Рулін спрощував сюжет (а не редукував до виявлення головного мотиву), супроводжуючи його такими характеристиками, як „слабка”, „кволий”, „блідо”, ледь стримуючи іронію над пристрастями персонажів і скептично вимірюючи глибину їх мислення. Така наперед запрограмована база дослідження, звичайно, не відкрила нових перспектив. Критик, зрештою, втратив нейтральну позицію ще під час узагальнення різних інтерпретацій „Блакитної троянди”: гострий тон російськомовних рецензентів його кривдив, замовчування українських діячів культури не помічав, відвер- тість Г. Хоткевича назвав суб’єктивізмом і відкидав його бачення структури діалогів п’єси. «...Занадто поблажливим був Гнат Хоткевич, назвавши діалоги „тонкими та вдумливими”,– писав П. Рулін.– Вони дійсно дуже такі відмінні від звичайних розмов побутової драми, але ж властива всім цим розмовам якась умисність» [8, 25]. Якщо порівнювати діалоги „Блакитної троянди” з діалогами „Талану” М. Старицького, то вони значно чистіші в лексичному плані, тонші в настроях та емоціях, вдумливіші за інтелектуаль- ним наповненням. Умисність, підмічена П. Руліним, також не протистоїть оцінці Г. Хоткевича. Навпаки, цю характеристику потрібно розгортати, дошукуватися причин штучності й натужності ведення розмови. В спілкуванні у драмі немає взаємності, ця проблема є очевидною. Співбесідник не реагує на весь зміст попередньої репліки, а переважно на останні слова, які „зшивають” діалог. Драматург не втримує в пам’яті своїх персонажів, чи для українців є традицією не слухати комуні- PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com 63 канта? Отже, постає дилема: слабкість авторки або фіксація реального стану спілкування сучасників, яке Леся Українка художньо не обробляє? Може, у зв’язку з цим варто говорити про специфічний натуралізм стилю „Блакитної троянди”? І „умисність розмов” хіба не є постійною проблемою української драматургії ХХ ст.? У підсумку дослідник пише про „Блакитну троянду” як «першу за „Таланом”, сміливу, але невдалу спробу дати психологічну драму, притому, що психологічний аналіз тексту не проводив. Наприклад, про це свідчить такий пасаж: „Вона розповідає лікареві, що от „якось самої себе страшно, того, що в мені”. З Орестом не знаходить вона спільної мови; підслухавши зненацька, що Орестова мати називає її божевільною, відчуває це надто гостро. Орест, втішаючи її, обнімає та цілує, вона „мліє, опускається і падає з його обіймів додолу, як нежива”; а прокидається вже божевільною. На цьому п’єса цілком природно і могла б закінчитися. Але розтягла її авторка ще на дві дії» [8, 23]. Відсутність психологічного методу дослідження тут особливо відчутна. Важко припустити, що П. Рулін не був знайомий з працями Д. Овсянико-Куликовського чи психоаналі- тиками російської школи. Зі всіх оцінок „Блакитної троянди” М. Зеров у „Нарисах з новітнього українського письменства” (1928) згадав лише П. Руліна і Г. Хоткевича. Не аналізуючи п’єси, оскільки розглядав творчість Лесі Українки в перспективі громадянської заангажованості, розуміючи громаду не як структуру спілкуван- ня, а як об’єкт впливу,– дослідник переадресував читача до „ґрунтовної студії” П. Руліна. А наприкінці нарису, представля- ючи думку Г. Хоткевича, М. Зеров оцінив ранню п’єсу Лесі Українки як „значно слабшу артистично від її пізніших драматичних поем” [5, 398] і не бачив для себе жодних цікавих проблем для обговорення. У 50–80-х роках ХХ ст. „Блакитна троянда” була практично витіснена з української культури іншими її п’єсами: „Лісовою PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com Творча індивідуальність Лесі Українки 64 піснею”, „Камінним господарем”, „Кассандрою”. О. Бабишкін у монографії „Драматургія Лесі Українки” (1963), згадуючи „Блакитну троянду”, вказував на перевагу внутрішньої дії сюжету над зовнішньою, тим самим підтримуючи специфіку цієї драми. Феміністична критика кінця ХХ ст. в особі С. Павличко, Т. Гундорової, В. Агеєвої, Н. Зборовської повернулася до „Блакитної троянди”, розпрацьовуючи власні аспекти: модернізм як фемінізм і сексуальність, жіноче божевілля та істерія,– погоджуючись при цьому з П. Руліним стосовно „формальних хиб” драми. С. Павличко в „Дискурс українського модернізму” видання 1999 року додала розділ про „психопатичний/психоаналітичний” компонент модернізму, в якому писала: „...Суто біографічне пояснення звернення Лесі Українки до теми божевілля не є переконливим. Леся Українка тонко відчувала, і це найголов- ніше, що божевілля є саме тією метафорою, яка стане ключовою для нового часу” [6, 243–244]. В. Агеєва того ж року в монографії „Поетеса зламу століть” уточнила: „Погана спадко- вість <...> – автобіографічний момент у п’єсі. Лесю Українку якраз у цей час лікували від істерії” [1, 107]. Т. Гундорова 2002 року, розглядаючи „ідеальну комунікацію” Лесі Українки і О. Кобилянської, розвинула тезу саме В. Агеєвої: «Леся Українка, яка, окрім того, що власноруч студіювала психіятрич- ну літературу про істерію і божевілля, сама мала істеричні випадки і тому описує цей стан досить детально [в драмі „Блакитна троянда” – Л. З.] – „голова болить, серце заходиться”, „страх без причини”, „страшно того, що в мені”, „мушу чогось закричати не своїм голосом”, істеричний плач, безсоння. <...> Сама Лариса Косач не раз зізнавалася в листах, що має істеричні „припадки”» [2, 103],– і на їх підтвердження дослідниця наводить уривки з шести листів. Якщо правда цього фактажу приймається нами як поле дослідження, а не звинувачень, то природно укладатиметься контекст із відповідною ієрархією PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com 65 проблем: психологічних, гносеологічних і естетичних. Отже, феміністична критика вперше в історії дискурсу „Блакитної троянди” вивела на перший план необхідність психоаналізу тексту та її авторки. Внутрішня контроверза драми З другої половини ХІХ ст. розпочинається епоха експери- ментальної психології. „Година пробила. Zeitgeist [14], як сказав Борінг, зробив свою справу. Філософи, які починаючи з Декарта ставили перед собою епістемологічні питання, були поступово підведені до проблем психології” [12, 26–27]. Серед європей- ських психологічних лабораторій, в котрих намагалися точно вимірювати відчуття і реакції, всесвітньо відомою стала школа французького вченого Ж.-М. Шарко. Вивчаючи істерію, він помітив її схожість із розвитком гіпнотичних станів. З. Фрейд як колишній учень Ж.-М. Шарко разом зі своїм колегою Й. Бройєром представили результати свого „вербаль- ного методу”: „Про психічний механізм явищ істерії” (1893) і „Нариси істерії” (1895). Появився термін – психоаналіз. Новий метод лікування встановив, що «істерія виникає не як органічне захворювання <...>, а в результаті внутрішнього розладу, неусвідомленого конфлікту, гнітючий вплив якого і викликає хворобливі зміни, чи „симптоми”» [13, 37], які зникають, якщо затисненому почуттю показати шлях виходу. Спосіб лікування: психоаналітик виявляє у розповідях пацієнта помилки, мимовільні обмовки, затримки, повтори, забування; складає з них логіку обставин, звіряє з пацієнтом і чекає підтвердження від нього своєї реконструкції; якщо реконструкція точна, то травма зникає. Оскільки психоаналіз відкриває приховане, то в дослідженні драми „Блакитна троянда” він виводить на авансцену приховані особи, які не стали персонажами. Це – батько і матір головної героїні. Любов Гощинська двічі зі співчуттям згадує батька (ледь помітний прояв комплексу Електри), який доглядав хвору на божевілля дружину, і не виявляє жодного співчуття до матері. PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com Творча індивідуальність Лесі Українки 66 Навпаки, вона непрямо засуджує її (і водночас себе тією самою карою), будуючи на цьому мотивацію життєвої стратегії: „Наше бідне покоління стільки вже ганьби прийняло за необачність і егоїзм, що нарешті задумало поправити свою репутацію і поставило ребром питання про спадковість” [9, 16]. Чому Любов Гощинська говорить [15] про себе у множині, якщо була в сім’ї одиначкою? Чи „наше бідне”, „ціле безневинне покоління” – це обмовка авторки, яка мала на увазі і сестру Оксану, що також страждала на приступи істерії, спричинені конфліктами з матір’ю? „Забування” матері у сюжеті – істеричного походжен- ня, але й має водночас автобіографічні підстави. Небажана дитина, як писала про Ларису Косач її сестра Ольга, може тяжко страждати від нелюбові початку/зачаття, травми, яка викликає жах власного онтологічного ніщо, власної неприсутності, тоді ж як діти спирають своє пізнання на константу вічності (звідси наївно трагічне запитування героїнь Лесі Українки про вічну любов, це – нерозвинена, внаслідок травми, дитяча модель життя; вічність не переходить в дорослу модель мінливості значень). Нервова конституція Лариси Косач виявилася тендітнішою за конституцію Ольги Драгоманової, а двоє разом не змогли узгодити особисті життєві ритми. Жах екзистенційної прірви між собою і матір’ю поборювала альтру- їзмом (несвідомо переконувала у корисності своєї особи) і компенсувала до деякої міри талантами. Онтологічна травма в істерії більш уразлива за травму сексуальну, оскільки, фігураль- но кажучи, знаходиться на самому дні несвідомого. Зате комплекс Електри не сформувався в Лариси Косач (мстять за когось, а не за себе), про що свідчить фрагмент із її листа: „І так робиться жаль <...> і тих, кого ніяка істерія не навчає, і тих, на кому вона окошається” [10; 11, 375–376]. Цю особисту травму Леся Українка переносить на героїню і заміщає її „книжною” ідеєю спадковості божевілля, яка супереч- ливо переплітається в драмі з ідеєю спадковості талантів. Адже в суспільній думці кінця ХІХ ст. талант – це хвороба. Про тодішні PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com 67 психопатологічні теорії писали Р. Піхманець і С. Павличко, вказуючи на популярні ідеї та їх авторів: Моро де Тур, Ч. Лом- брозо, М. Нордау [7, 6]. Від кого успадкувала Любов Гощинська талант до музики і малярства? Від батька чи матері? Згідно з домінуючою думкою про хворобливу спадковість таланту,– від матері. У драмі підкреслено портретну подібність дочки до матері, спільність їх характерів, значить, авторка таким чином мотивує походження талантів. Але їх реалізація для дівчини є надто складною: „Я малюю якраз настільки, щоб повіситись”, „на се треба витривалості – не моєї” [9, 13]; „я вже напевно піаністкою не буду, знаю музику настільки, щоб се розуміти...” [9, 14]. І це явна контроверза ідей. Якщо божевілля і талант – однієї природи, то не повинно бути проблем з реалізацією. Творчу інтуїцію і її втілення блокує істерія. І в цій ситуації Любов Гощинська страждає від глибинних травм, а не божевілля. Інтер’єр першої дії: „...Окрім картин, на стіні висить зброя, пістолі, ножі і т. ін.” [9, 8] – можна витлумачити символічно як спадщину. Від картин і піаніно зброя відрізняється тим, що вбиває. У східній традиції кинжал на противагу ножа є, так би мовити, геральдичним знаком чоловіка, його мистецтва і благородства, яким гордяться і носять спереду чи збоків. Тут не можна випустити біографічну обставину – взаємини з Н. Гам- барашвілі й те, що він подарував поетесі кинжал на її ж прохання під час написання драми. Самопізнання потребує логіки, істерія в певному сенсі є продукуванням алогічних метафор, які відволікають на ще більшу відстань від причини болю і страху. Психоаналіз шукає та інтерпретує ці алогізми. Ключову фразу Любові Гощинської і подвійну домінанту творчості Лесі Українки – „Ніж доходить на лютім, повільнім вогні, краще блиснути враз і згоріти” [9, 17] – потрібно піддати психоаналітичній інтерпретації. Ніж гартують на перепаді температур двох стихій – вогню і води. Інакше кажучи, життя гартує не тільки негативними умовами, але і PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com Творча індивідуальність Лесі Українки 68 позитивними також. Останніх Любов Гощинська не приймає, її вибір вказує на однобічне розуміння і відчуття життя, цілеспрямованої саморуїни. Якщо ніж гарту не витримує, то дає тріщину, а не красу блиску згоряння. Його ховають у халявах, бо призначений не для бою, а нападу ззаду, тому є знаком злодійським. Отже, метафора не має точного предмету перенесе- ння значень. Авторка не помічала цього алогізму. Стримувана агресія як природна реакція людини на завдані їй рани проривається в образі, що відіграє роль тимчасового катарсису. Наступне коло інтерпретації деконструктивне. „...Блиснути враз і згоріти” – образний заклик до того, щоб ризикнути в момент творчості впасти в божевілля, відкрити надприродні істини і вмерти, залишивши твори. Припустимо, що матір Любові Гощинської малювала і грала на фортепіано (з розповіді Олімпіади Іванівни знаємо, що її оберігали, а вона обурювалася: „Не мучте ви мене!” – так само, як зараз відповідає її дочка. Лесі Українці теж забороняли писати і читати з приводу істерії; В. Агеєва назвала це „поліційною” психіатрією і емоційно підкреслила, що „читати, здається, не забороняли навіть покара- ному солдатчиною Шевченкові!” [1, 107]). Припустимо, що творчість спровокувала її божевілля. Однак дочка не має достатньої сміливості ризикувати так само. Тоді у цьому випадку не повинна б відчужуватися від матері, осуджувати за те, що дала їй життя. Відчуження дочки від матері, однак, бачиться конструктивним принципом усієї драми: „Спадок – се фатум, се Мойра, се бог, що мститься до чотири- надцятого коліна. На кого ж він наложить важку руку, той мусить пам’ятати, що за одну хвилину його солодкої втіхи ціле безневинне покоління заплатить страшною ціною” [9, 16]. Потрібно розрізнити декларації головного персонажа і засоби їх втілення Лесею Українкою. Любов Гощинська розмірковує про власну спадковість психічного захворювання і вперше в житті зазнає приступу. Вже з початку п’єси виникає сумнів: чи божевільна людина може усвідомлювати свою PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com 69 хворобу? Негативна відповідь на це запитання спонукає відділити божевілля від істерії, тобто стан шалу, причини якого фізіологічні, від стану, що піддається вербальному розпізнанню вербальних причин і одужанню. Зрозуміло, що це прочитання проти автора, але і проти критиків, які мали претензії до правдоподібності зображення божевілля, яка за симптомами є істерією. При нерозділенні божевілля та істерії аналіз тексту буде завжди вести критика у лабіринт суперечності. Л. Демська- Будзуляк вказує на це: „Страх непевності живить її істерію й утримує від остаточного вибору. Якщо уважно простежити за текстом твору, то можна помітити, що божевілля Любові Гощинської спровоковано не так зловісним фатумом спадкової хвороби, як її особистим ставленням до реальної дійсності. Ці відчуття настільки суперечні самі в собі, що напрошується висновок про неминучість божевілля, навіть коли б і не було самої спадковості” [3, 147]. Отже, висновок перший: це драма про істерію, яка заміщена в сюжеті ідеєю спадкового божевілля, це спроба Лесі Українки створити власну психодраму в час, коли європейські психологи розробляли і застосовували різні методики і, зокрема, психо- аналіз, суть якого полягає у відвертому спілкуванні лікаря з пацієнтом. І саме спілкування між персонажами, які можуть бути поперемінно психоаналітиками і пацієнтами один одному, є найважливішою проблемою драми. Леся Українка зафіксувала слабку щільність комунікації і передбачила комунікативний, а не тільки театральний провал навколо „Блакитної троянди”, так само, як навколо головної героїні. Чоловіки з її оточення – не суперники, не друзі, не вороги. Це – „поруч-існування” людей, які змовчують чи обурюються тихо вбік або висловлюються у відсутності особи. У діалозі вони розвивають певну тему протягом 2-3 реплік, асоціативно зісковзують на іншу і до попередньої ніколи не повертаються. Жінки на їх тлі здаються PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com Творча індивідуальність Лесі Українки 70 прямішими і відкритішими комунікантами, але, бажаючи скеро- вувати долі інших, ведуть спілкування імперативне і таке ж пунктирне в розвитку теми. Любов Гощинська намагається стояти в центрі обговорення, але її самозаборони як результат психічних травм також обмежують спілкування. Висновок другий: якщо спілкування є однією з необхідних умов самопізнання індивіда, то у „Блакитній троянді” воно відбувається так, що не дає поштовху до зміни уявлень про життя, просвітління/інсайту, відходу від наївних суджень і шаблонів, а значить відсутній процес дозрівання людини. Психоаналіз розпізнає травми, гносеологія – здатність до самозапитування й адекватності відповідей персонажів. „Кожна людина здатна до двоякого пізнання: по-перше, пізнання, засо- бом якого вона осягає свої відчуття, почуття чи думки, і, по- друге, пізнання, за допомогою якого вона усвідомлює, як живе і діє вона сама, а також як живуть і діють інші, і під цим кутом вона пізнає саму себе таким же способом, яким вона пізнає інших” [12, 101]. Ступінь двоякого пізнання у персонажів дуже занижений і тяжіє радше до фантазмів, аніж до аналізу реаль- ності. Політична інтерпретація творчості Лесі Українки (приклад Д. Донцова) чи політизована (починаючи від І. Франка і М. Зерова до 90-х років ХХ ст.) усували драму „Блакитна троянда” із контексту боротьби, використовуючи, однак, вищевказаний афоризм задля впливу на маси, істерію якої також досліджував З. Фрейд. Усували драму, хоча у ній знаходимо гносеологічне розуміння боротьби індивіда за самого себе проти самого себе. Гносеологічний підхід у поєднанні з психоаналізом – перспективне дослідження драми „Блакитна троянда” і постаті її авторки. Література і примітки 1. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації.– К.: Либідь, 1999.– 262 с. PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com 71 2. Гундорова Т. Femina Melancholica. Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської.– К.: Критика, 2002.– 271 с. 3. Демська-Будзуляк Л. Криза жіночої ідентичності в контексті „нової європейської драми” // Леся Українка і сучасність. Зб. наук. пр.– Луцьк: Волин. обл. друк., 2006.– Т. 3.– С. 136–149. 4. Євшан М. Леся Українка // Микола Євшан. Критика. Літературо- знавство. Естетика.– К.: Основи, 1998.– С. 153–159. 5. Зеров М. Від Куліша до Винниченка. Нариси з новітнього українського письменства. Леся Українка // Зеров М. К. Твори: У 2 т.– К.: Дніпро, 1992.– Т. 2.– С. 359–401. 6. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі.– К.: Либідь, 1999.– 447 с. 7. Піхманець Р. В. Психологія художньої творчості (теоретичні та методологічні аспекти).– К.: Наук. думка, 1991.– 164 с. 8. Рулін П. Перша драма Лесі Українки // Українка Леся. Твори: У 12 т.– Нью-Йорк, 1954.– Т. 5.– С. 7–28. 9. Українка Леся. Блакитна троянда // Українка Леся. Твори: В 10 т.– К.: Держ. вид-во художньої л-ри, 1964.– Т. 3.– С. 7–116. 10. Українка Леся. Лист від 29 грудня 1902 року // Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т.– К.: Наук. думка, 1978.– Т. 11.– С. 375–376. 11. Франко І. Я. Леся Українка // Франко І. Я. Зібр. тв.: У 50 т.– К.: Наук. думка,1981.– Т. 32.– С. 39–41. 12. Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология: Пер. с франц.– М.: Прогресс, 1966.– 428 с. 13. Цвейг С. Зигмунд Фрейд // Фрейд З. Интерес к психоанализу.– Минск: Попудри, 2004.– С. 3–107. 14. “Zeitgeist” в українській літературі позначила Н. Кобринська однойменним оповіданням 1883 р. про емансипацію жінки. 15. Стиль висловлення, безперечно, не двадцятип’ятилітньої дівчини, а діяча зі стажем. Логічно припустити, що Леся Українка, пишучи драму прозою, наслідувала мовлення свого оточення – старих громадівців і молодих гуртківців. І це створило невирішальну проблему для авторки, тому що, з одного боку, вона говорила/писала в цьому коді, з іншого боку, епізод з Крицьким є свідомою карикатурою Лесі Українки на „громадівську діяльність”. П. Рулін звертав увагу на те, що в п’єсі „порожні з драматургічного погляду балачки” [25] і що „бракує <...> діялогові тої повнозвучности, коли прості та звичайні репліки говорять так багато глядачеві або своїм настроєм, або PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com Творча індивідуальність Лесі Українки 72 внутрішнім глибшим змістом” [27]. На наш погляд, це свідчить про те, що код мовлення не збігся з кодом психодрами. Zelinska L. Blu Rose by Lesya Ukrainka: Problem of Discours and Method. In this article the history of discours around Blu Rose by Lesya Ukrainka is outlined. The attempt of the psychoanalysis of the play is made. Key words: psychoanalysis, madness, hysteria, self-awareness, talent, inheritance, psychodrama. PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17764
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0050
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:02:03Z
publishDate	2007
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
record_format	dspace
spelling	Зелінська, Л. 2011-03-09T11:44:25Z 2011-03-09T11:44:25Z 2007 „Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу / Л. Зелінська // Леся Українка і сучасність: Зб. наук. пр. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. — Т. 4, кн. 1. — С. 59-72. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0050 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17764 821.161.2-1.09 Pозглянуто історію дискурсу навколо драми „Блакитна троянда” Лесі Українки. Здійснено спробу психоаналізу твору. In this article the history of discours around Blu Rose by Lesya Ukrainka is outlined. The attempt of the psychoanalysis of the play is made. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Творча індивідуальність Лесі Українки „Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу Blu Rose by Lesya Ukrainka: Problem of Discours and Method Article published earlier
spellingShingle	„Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу Зелінська, Л. Творча індивідуальність Лесі Українки
title	„Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу
title_alt	Blu Rose by Lesya Ukrainka: Problem of Discours and Method
title_full	„Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу
title_fullStr	„Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу
title_full_unstemmed	„Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу
title_short	„Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу
title_sort	„блакитна троянда” лесі українки: проблема дискурсу і методу
topic	Творча індивідуальність Лесі Українки
topic_facet	Творча індивідуальність Лесі Українки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17764
work_keys_str_mv	AT zelínsʹkal blakitnatroândalesíukraínkiproblemadiskursuímetodu AT zelínsʹkal blurosebylesyaukrainkaproblemofdiscoursandmethod

„Блакитна троянда” Лесі Українки: проблема дискурсу і методу

Institution

Ähnliche Einträge