Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автори: | , , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17831 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків / М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 1(11). — С. 134-145. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859917284645011456 |
|---|---|
| author | Касьян, М.В. Чимшит, С.І. Війт, С.М. |
| author_facet | Касьян, М.В. Чимшит, С.І. Війт, С.М. |
| citation_txt | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків / М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 1(11). — С. 134-145. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T16:06:06Z |
| format | Article |
| fulltext |
134
Економічний вісник Донбасу
Вступ. Мета резервування — зменшити враз-
ливість банківської системи від подій на ринку, вик-
ликаних зміною якості їхніх ризикованих активів, зок-
рема, кредитного портфеля. У цьому зацікавлені як
комерційні банки, так і органи нагляду. Формування
резерву є важливою технологією управління кредит-
ним ризиком, що обов’язково повинна бути включена
до кредитних процедур. Регламентацію діяльності ко-
мерційних банків у сфері кредитування, зокрема фор-
мування резерву на випадок можливих збитків від кре-
дитних операцій, здійснює Центральний банк.
Раніше нами було проаналізовано ряд документів,
на підставі яких здійснюється нормативне регулюван-
ня діяльності банків у сфері кредитування, а саме: за-
кон України «Про банки і банківську діяльність» та
такі нормативно-правові акти Національного банку, як
Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків
в Україні» (раніш — Інструкція №10 «Про порядок
регулювання та аналіз діяльності комерційних банків»).
До 2004 року існувало також Положення «Про кре-
дитування», яке було скасовано 18.02.2004 постано-
вою Правління Національного банку України № 54.
Окрім того, ряд документів лишився поза увагою по-
передньої статті: наприклад, при здійсненні операцій із
заставою комерційні банки керуються законом Украї-
ни «Про заставу», Громадянським Кодексом України
та іншими законодавчими актами та нормативними
документами України.
Особливе практичне значення має Положення
«Про порядок формування і використання резерву для
відшкодування можливих втрат по кредитних операці-
ях комерційних банків» [5; 6] (далі — Положення), що
потребує окремого розгляду як найбільш цікаве щодо
застосування при управлінні кредитним ризиком.
Постанова задачі. Мета цієї статті — по-перше,
це аналіз ролі Положення в такому важливому аспекті,
як управління кредитним ризиком шляхом створення
резерву при кредитуванні клієнтів — юридичних осіб,
в організації нормативного регулювання процесу кре-
дитування. По-друге, розгляд розвитку в динаміці нор-
мативної бази банківської системи України в області
вимог щодо формування резерву. А по-третє, систе-
матизація обов’язкових вимог Національного банку,
які мають бути враховані комерційними банками (КБ)
при створенні власних кредитних технологій, а також
пошук «слабких місць», які мають бути допрацьовані
самими КБ для вдосконалення кредитних процедур.
Результати. Особливої уваги серед усіх зазна-
чених документів заслуговує Положення «Про поря-
док формування і використання резерву для відшко-
дування можливих втрат по кредитних операціях ко-
мерційних банків» [6; 7], оскільки воно безпосеред-
ньо присвячене управлінню кредитним ризиком. По-
ложення стосується таких двох важливих способів
управління ризиком, як:
• управління кредитним ризиком шляхом ство-
рення резерву (тобто внутрішнє страхування);
• управління кредитним ризиком шляхом оцін-
ки фінансового стану позичальника (оцінка ступеню
ризику).
В управлінні кредитними ризиками чималу роль
відіграє класифікація кредитів, або рейтингова систе-
ма, а також формування резерву на покриття збитків
від кредитів. Це питання в будь-якій країні знаходить-
ся під пильною увагою менеджменту банків, банкі-
вських аудиторів і органів з нагляду. Класифікація кре-
дитних операцій, згідно з [7], — це оцінка рівня ризи-
ку за кожною кредитною операцією з урахуванням
фінансового стану позичальника, стану обслуговуван-
ня позичальником кредитної заборгованості та рівня
забезпечення кредитної операції.
Система рейтингу кредиту за якістю є важливим
інструментом систематичної оцінки ступеня кредитного
ризику. Вона не тільки широко застосовується банка-
ми для перевірки кредитів і моніторингу активів, але
також допомагає визначити доход від кредиту у зв’яз-
ку з ризиком, що при цьому виникає.
Банки звичайно створюють свої власні системи
рейтингу кредиту по якості. Звичайно це робиться за
допомогою класифікації ризиків, присвоюючи певні
чи числа букви різним категоріям ризику. Крім того,
термін «класифікований» кредит часто належить до
офіційної системи класифікації, що використовують
органи нагляду. Системи класифікації існують у будь-
яких банківських системах і часто переглядаються
відповідно до вимог часу.
Альтернативним захистом від кредитних ризиків
є зовнішнє страхування. У першій половині 90-х років
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт,
Дніпропетровський національний університет
НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ
В ОБЛАСТІ КРЕДИТУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ ШЛЯХОМ
ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВУ НА ПОКРИТТЯ МОЖЛИВИХ ЗБИТКІВ
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
2008’1
135
комерційні банки в Україні для страхування кредит-
них ризиків нерідко удавалися до послуг вітчизняних
страхових компаній. Відносини між ними закінчилися
взаємним розчаруванням після численних фактів не-
повернення кредитів і відмовлень страховиків від вип-
лат страхового відшкодування.
Банки пояснювали це необов’язковістю страхо-
вих компаній, а страховики — змовою банків з пози-
чальниками. Насправді існує безліч причин цього яви-
ща: від некомпетентності тих та інших, що проявилася
в невмінні вирішувати комплексні задачі, що виходять
за рамки вузькопрофесійних навичок, до неврегульо-
ваності законодавчої бази, що регламентує взаємини
між кредитором, страховиком і позичальником.
Взаємна ізольованість основних учасників кредит-
но-страхових відносин — банку й страхової компанії
— призводила до непогодженості їхніх дій і відсутності
необхідних заходів для захисту їхніх інтересів.
Фактично кредитор і страховик у питаннях кон-
тролю позичальника багато в чому покладалися один
на одного, при цьому самостійно захищаючись від
усіх, у тому числі й від свого партнера. Страхові ком-
панії в договори страхування штучно вводили юри-
дичні «пробіли», що дозволяли при необхідності
уникнути відповідальності.
У результаті подібної практики страхових ком-
паній довіра банків до них була підірвано й банківська
система була змушена самостійно подбати про ство-
рення системи захисту, альтернативному зовнішньо-
му страхуванню, що дискредитувало себе.
Така методика знайшла своє відображення в
Положенні «Про порядок формування і використання
резерву для відшкодування можливих втрат по кре-
дитних операціях комерційних банків». На його підставі
Національний банк здійснює керування ризиками по
операціях, пов’язаних із кредитуванням. У Положенні
як такі операції розглядаються кредитування юридич-
них осіб, кредитування фізичних осіб, кредитування
банків, а також операції з векселями, зобов’язання по
наданих гарантіях, поручительствам і авалям.
Ця стаття ставить за мету виконати аналіз зазначе-
ного Положення в аспектах управління комерційним
банком власним кредитним портфелем при роботі з
юридичними особами та діяльності Національного бан-
ку з управління ризиками, що виникають при кредиту-
ванні клієнтів—юридичних осіб, а також аналіз прин-
ципово нових підходів, сформульованих у новій ре-
дакції Положення порівнянно з раніше діючими.
Розглянемо місце резерву для покриття збитків
по кредитних операціях у сучасній системі страхових
резервів. У банківській системі України зараз вико-
ристовуються наступні види резервів: статутний, обо-
в’язковий, резерв страхування внесків фізичних осіб
і компенсацій витрат від активних операцій. Останні, у
свою чергу, поділяються на резерви під кредитні опе-
рації, під операції з цінними паперами, під дебіторську
заборгованість і резерв майбутніх витрат і платежів.
Під обов’язковими резервами розуміють кошти
комерційних банків, що зберігаються в Центрально-
му банку згідно з нормативами, передбаченими чин-
ним законодавством для забезпечення деяких своїх
операцій.
Ці резерви з наукової точки зору можуть висту-
пати як інструменти грошово-кредитної політики На-
ціонального банку і як інструменти підтримки
ліквідності комерційних банків.
Положення про порядок формування і викорис-
тання резерву для відшкодування можливих збитків
по кредитних операціях банків у першій редакції було
затверджено постановою Правління Національного
Банку України від 29 вересня 1997 року № 323 [6]
(далі — Положення № 323).
Постановою правління Національного Банку Ук-
раїни від 06.07.2000 р. № 279 затверджується Поло-
ження про порядок формування і використання резерву
для відшкодування можливих збитків по кредитних
операціях банків [7] (далі — Положення № 279), і виз-
нається недійсним Положення № 323 (зі змінами і до-
повненнями).
Нова редакція Положення була прийнята після
того, як змінилися стандарти бухгалтерського обліку
у зв’язку з переходом на міжнародний план рахунків.
У результаті коефіцієнти, використовувані раніше ко-
мерційними банками при аналізі фінансового стану
підприємства, втратили актуальність. Однією з при-
чин прийняття нового Положення виявилося те, що
після перевірки низки комерційних банків щодо пра-
вильності формування ними резерву по кредитних опе-
раціях і визначення ними рейтингу кредиту й оцінки
фінансового стану позичальника Національний банк
залишився незадоволений діючими в банках методи-
ками аналізу. У Положенні № 279 з метою уніфікації
методик кредитного аналізу введені додаткові обов’яз-
кові критерії для розрахунків.
Нова редакція Положення значно посилила ви-
моги до формування резерву для відшкодування мож-
ливих збитків по кредитах комерційних банків, що
призвело до збільшення відрахувань банками в резерв.
Положення № 279 включає низку інших вимог
до резервування кредитних операцій комерційними
банками, що істотно відрізняють його від раніше дію-
чого Положення № 323. Ці відзнаки будуть проаналі-
зовані нижче. Наведемо ключові моменти Положен-
ня, що стосуються управління кредитними ризиками
при кредитуванні позичальника—юридичної особи.
Розглянемо основні положення методики і кри-
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
136
Економічний вісник Донбасу
терії класифікації кредитних операцій. Відповідно до
визначення, що дається Положенням №279, під кре-
дитним ризиком розуміється ризик невиконання по-
зичальником зобов’язань по кредитних операціях (тоб-
то ризик того, що сплата позичальником відсотків і
основного боргу по кредитних операціях буде прово-
дитися з відхиленнями від умов кредитної угоди чи
взагалі не буде проводитися).
Відповідно до Положення комерційні банки зо-
бов’язані створювати спеціальні грошові резерви для
компенсації своїх можливих втрат від неповернення
основної суми кредитів. Необхідність формування та-
кого резерву зумовлена кредитними ризиками, що
притаманні банківській діяльності.
Згідно з Положенням №279, мета формування й
використання резерву під кредитні ризики — підви-
щення надійності й стабільності банківської системи,
захист інтересів кредиторів і вкладників банків. Ство-
рення резерву під кредитні ризики по суті є визнан-
ням витрат для відображення реального результату
діяльності банку з урахуванням погіршення якості його
активів чи підвищення ризикованості кредитних опе-
рацій.
Централізована турбота держави про, здавалося
б, внутрішні проблеми банків пояснюється прагнен-
ням держави уникнути банкрутства окремих банків,
що може вплинути на стійкість банківської системи в
цілому й призвести до пред’явлення масових претензій
вкладників банків до держави.
Зворотною стороною подібної турботи держави
є необхідність «заморожування» частини оборотних
ресурсів банків, що для них украй небажано.
Резерв КБ формується для покриття можливих
збитків, що виникають у результаті кредитної діяль-
ності і використовується тільки на покриття безнадій-
ної кредитної заборгованості. Відповідно до Положення
№ 279 резерв використовується лише для покриття
збитків від непогашеної позичальниками заборгова-
ності по кредитних операціях по основному боргу,
стягнення якого неможливо.
У банківській системі України при формуванні
резерву по кредитних ризиках є чіткий поділ на ре-
зерв по стандартній і нестандартній заборгованості
по кредитних операціях. При цьому безнадійна кре-
дитна заборгованість за рішенням Правління банку спи-
сується саме за рахунок резерву під нестандартну за-
боргованість.
Спочатку з метою розрахунку резерву під кре-
дитні ризики класифікація кредитів і оцінка кредитних
ризиків здійснювалася банками по двох наступних
критеріях:
• оцінка фінансового стану позичальника;
• погашення позичальником заборгованості по
основному боргу й відсоткам. (Зараз враховується та-
кож здатність обслуговувати борг і надалі.)
У новій редакції Положення №279 введений та-
кож третій критерій:
• рівень забезпеченості кредитної операції.
Отже, методика, розроблена Національним бан-
ком для визначення рейтингу кредиту, базується на
віднесенні його до визначеної групи ризику з обліком
двох основних критеріїв: фінансового стану пози-
чальника й становища кредиту.
За результатами аналізу кожного з цих показників
здійснюється класифікація кредитного портфеля. У
результаті цієї класифікації визначається категорія кож-
ної кредитної операції, що, відповідно до цієї методи-
ки Національного банку, може бути «стандартною»,
«під контролем», «субстандартною», «сумнівною»
чи «безнадійною».
Такий критерій, як рівень забезпеченості кре-
дитної операції, впливає на фактичний розмір фор-
мованого по цьому кредиту резерву залежно від тієї
групи ризику, до якої віднесений кредит.
Такий аналіз необхідний для визначення валово-
го кредитного ризику. При розрахунку резерву для
покриття можливих утрат по кредитних операціях ви-
значається «чистий кредитний ризик» шляхом змен-
шення «валового кредитного ризику» на вартість
прийнятного забезпечення. Банки зобов’язані форму-
вати резерв на повну суму чистого кредитного ризи-
ку по основному боргу позичальника, зваженого на
відповідний коефіцієнт резервування, по всіх ви-
дах кредитних операцій.
Згідно з Положенням № 279 резерв формуєть-
ся також по прострочених доходах на термін понад
30 днів. Відповідно до нього тепер заборгованість по
нарахованих доходах, що прострочені на термін по-
над 30 днів, відноситься до нестандартної заборго-
ваності.
Обмеження цілей створення резерву тільки ком-
пенсацією основної суми кредиту, яке існувало до 2000
року, представлялося недостатнім в умовах інфляції,
властивій Українській економіці, і все ще досить ви-
соких процентних ставок порівняно з міжнародною
практикою (хоча зараз досягнута відносна стабільність,
протягом кількох років у минулому вони досягали
100% і більше). Зазначене обмеження істотно знижу-
вало захисні властивості Положення. Слід зазначити,
що це нововведення призвело до подальшого
збільшення розміру формованих банками резервів, які
й без того були значні.
Запропонована рейтингова методика оцінки кре-
дитних ризиків, що базується одночасно на декількох
критеріях, становить інтерес не тільки з погляду фор-
мування страхового резерву, адекватного реально
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
2008’1
137
існуючому кредитному ризику, але й з погляду оцінки
фінансового стану позичальника.
Національний банк використовує цю методику,
насамперед, як нормативну базу для резервування.
Цінність методики для комерційних банків поля-
гає в оцінці фінансового стану позичальника й у мож-
ливості здійснення поточного контролю стану кредит-
ного портфеля. Таким чином, у Положенні про-
сліджується ще одна мета — зниження кредитного ри-
зику банку при формуванні кредитного портфеля шля-
хом проведення всебічного аналізу фінансової діяль-
ності потенційного позичальника з позиції його креди-
тоспроможності, а також здійснення періодичного кон-
тролю діючих кредитів. Такий аналіз повинний надати
керівництву банку інформацію, що дозволяє оцінити
імовірність виконання клієнтом своїх зобов’язань пе-
ред банком і прийняти відповідні управлінські рішення.
Друга мета буде досягнута в тому випадку, якщо
ця методика дозволить при здійсненні поточного мон-
іторингу кредитного портфеля вчасно виявити вини-
каючі ризики неповернення кредитів, щоб не допус-
тити появи нових проблемних кредитів, а не тільки
сформувати резерви для покриття вже наявних збитків.
Теоретично це можливо.
Перший критерій, за яким здійснюється класиф-
ікація кредитних операцій, — оцінка фінансового
стану позичальника.
У ранніх редакціях Положення № 323 критерії
оцінки фінансового стану повинні були встановлюва-
тися кожним комерційним банком самостійно з ураху-
ванням зазначених у ньому вимог. Методика проведен-
ня цієї оцінки повинна була бути розроблена безпосе-
редньо комерційним банком і затверджена його Прав-
лінням. Важливо відзначити, що діюча редакція Поло-
ження №279 вже ставить за обов’язок банкам розро-
бити внутрішньобанківське положення про порядок про-
ведення кредитних операцій і методику проведення оц-
інки фінансового стану позичальника, яка є невід’ємним
додатком до нього. Ці документи повинні в обов’язко-
вому порядку подаватися за вимогою уповноважених
співробітників Національного банку.
Оцінку фінансового стану позичальника необхід-
но проводити безпосередньо перед видачею кредиту і
щокварталу. Основні документи, на основі яких по-
винен здійснюватися зазначений аналіз, — баланси і
звіти про фінансові результати. Національний банк зо-
бов’язує (раніш рекомендував) проводити даний аналіз
у динаміці. З 2003 року встановлена обов’язкова пе-
ріодичність аналізу.
Порівняно з традиційною страховою практикою,
закладена в Положенні ідея періодичного контролю
рівня ризику з метою корекції раніше виконаного про-
гнозу зворотності кредиту є прогресивною. При
визначенні рівня ризику страхові компанії традицій-
но обмежуються оцінкою тільки його початкового
значення, на підставі якого і встановлюється пост-
ійний тариф.
Спочатку Національний банк для обов’язкового
використання в оцінці фінансового стану давав на-
ступні 4 показники [6]:
• коефіцієнт загальної ліквідності;
• коефіцієнт абсолютної ліквідності;
• коефіцієнт співвідношення позикових і власних
коштів;
• коефіцієнт маневреності власних коштів.
У Положенні №279 основні економічні показни-
ки діяльності клієнта, використовувані для здійснення
оцінки фінансового стану позичальника—юридичної
особи, розділені на кілька груп. Це:
1. Показники платоспроможності позичальни-
ка, до яких відносяться: коефіцієнт миттєвої ліквідності,
що характеризує, як швидко короткострокові зобов’-
язання можуть бути погашені високоліквідними акти-
вами; коефіцієнт поточної ліквідності, що характери-
зує можливість погашення короткострокових зобов’-
язань у встановлений термін; коефіцієнт загальної
ліквідності, що характеризує, наскільки обсяг корот-
кострокових зобов’язань і розрахунків можна пога-
сити за рахунок усіх ліквідних активів.
2. Показники фінансової стійкості: коефіцієнт
маневреності власних коштів, що характеризує ступінь
мобільності використання власних коштів; співвідно-
шення залучених і власних коштів (коефіцієнт незалеж-
ності), що характеризує ступінь фінансового ризику.
3. Показники рентабельності: рентабельність
активів, рентабельність продажів.
4. Аналіз грошових потоків підприємства-пози-
чальника, що Положення № 279 рекомендує здійсню-
вати на підставі такого показника, як співвідношення
чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у
тому числі відкриті в інших банках) до суми основ-
ного боргу по кредитній операції і відсотками по ній з
урахуванням терміну дії кредитної угоди (для корот-
кострокових кредитів). Крім цього, остання редакція
Положення № 279 при аналізі оборотів за рахунками
позичальника приділяє увагу таким факторам, як на-
явність рахунків в інших банках і наявність картотеки
неплатежів, яку треба аналізувати у динаміці.
Також аналізуються: обсяг реалізації; склад та
динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за
останній звітний та поточний роки); собівартість про-
дукції (у динаміці); прибутки та збитки (у динаміці);
кредитна історія (погашення кредитної заборгованості
в минулому, наявність діючих кредитів).
Слід зазначити, що останні показники в діючій
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
138
Економічний вісник Донбасу
редакції надані для обов’язкових розрахунків, тоді як
раніше Положення № 323 надавало їх у рекоменда-
ційному порядку.
Наведена низка коефіцієнтів для розрахунків цих
показників.
Показники платоспроможності позичальника:
1) коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що
характеризує те, як швидко короткострокові зобов’-
язання можуть бути погашені високоліквідними
активами:
Зп
АвКЛ =1 ,
де Ав — високоліквідні активи, до яких нале-
жать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінан-
сові інвестиції,
Зп — поточні (короткострокові) зобов’язання, що
складаються з короткострокових кредитів і розрахунків
з кредиторами.
З 2007 року банки повинні визначати значення
показників платоспроможності позичальника та його
фінансової стійкості з урахуванням статистичних да-
них галузі господарства, у якій він працює, і даних
про результати його діяльності. Раніш оптимальне тео-
ретичне значення показника КЛ1 було встановлене не
менше ніж 0,2;
2) коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що
характеризує можливість погашення короткостроко-
вих зобов’язань у встановлені строки:
Зп
АлКЛ =2 ,
де Ал — ліквідні активи, що складаються з ви-
соколіквідних активів, дебіторської заборгованості,
векселів одержаних,
Зп — поточні (короткострокові) зобов’язання, що
складаються з короткострокових кредитів і розрахунків
з кредиторами.
До 2007 року оптимальне теоретичне значення
показника КЛ2 було встановлене не менше ніж 0,5;
3) коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що
характеризує те, наскільки обсяг короткострокових
зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок
усіх ліквідних активів:
Зп
АоКП = ,
де Ао — оборотні активи,
Зп — поточні (короткострокові) зобов’язання, що
складаються з короткострокових кредитів і розрахунків
з кредиторами.
До 2007 року оптимальне теоретичне значення
показника КП було встановлене не менше ніж 2,0.
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
Показники фінансової стійкості позичальника:
1) коефіцієнт маневреності власних коштів
(КМ), що характеризує ступінь мобільності викорис-
тання власних коштів:
Вк
АнВкКМ −
= ,
де Вк — власний капітал підприємства,
Ан — необоротні активи.
До 2007 року оптимальне теоретичне значення
показника КМ було встановлене не менше ніж 0,5;
2) коефіцієнт незалежності (КН), що характе-
ризує ступінь фінансового ризику:
Вк
ЗкКН = ,
де Зк — залучені кошти (довгострокові та по-
точні зобов’язання),
Вк — власний капітал.
До 2007 року оптимальне теоретичне значення
показника КН було встановлене не більше ніж 1,0.
Показники рентабельності:
1) рентабельність активів:
А
ПчР = ,
де Пч — чистий прибуток,
А — активи;
2) рентабельність продажу:
Ор
ПчР = ,
де Пч — чистий прибуток,
Ор — обсяг реалізації продукції (без ПДВ).
Аналіз грошових потоків позичальника має
здійснюватися з урахуванням такого показника:
1) співвідношення чистих надходжень на всі ра-
хунки позичальника (у тому числі відкриті в інших
банках) до суми основного боргу за кредитною опе-
рацією та відсотками за нею з урахуванням строку дії
кредитної угоди (для короткострокових кредитів):
Ск
ЗіnЗмnНсмК −−
=
)*()*(
,
де Нсм — середньомісячні надходження на ра-
хунки позичальника протягом трьох останніх місяців
(за винятком кредитних коштів),
Ск — сума кредиту та відсотки за ним,
n — кількість місяців дії кредитної угоди,
Зм — щомісячні умовно-постійні зобов’язання
позичальника (адміністративно-господарські витрати
тощо),
Зі — податкові платежі та сума інших зобов’я-
2008’1
139
зань перед кредиторами, що мають бути сплачені з
рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк
погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди
(за даними останнього балансу).
Для суб’єктів господарської діяльності, діяльність
яких пов’язана з сезонним характером виробництва,
середньомісячна сума надходжень визначається за 12
місяців. Оптимальне теоретичне значення показника
К — не менше ніж 1,5.
Слід зазначити, що у формулах для розрахунку
цих коефіцієнтів Національний банк указує не конк-
ретні статті чи розділи балансу й звіту про фінансові
результати підприємства, а дає більш загальну інфор-
мацію про зміст показників у порівнянні з ранніми ре-
дакціями Положення №323.
Методика рекомендує банкам самостійно уста-
новити нормативні значення й відповідні бали для кож-
ного показника залежно від його вагомості (значи-
мості) серед інших показників, що можуть свідчити
про найбільшу імовірність виконання позичальником
(контрагентом банку) зобов’язань по кредитних опе-
раціях. При цьому позичальників рекомендується
розбити на групи згідно з визначеними самим банком
критеріями (наприклад, по галузях економіки, сезон-
ності виробництва, оборотності засобів клієнта,
ліквідності його чи балансу становищу на ринку). Вага
кожного з показників визначається індивідуально для
кожної групи позичальників.
У Положенні давалося тільки оптимальне теоре-
тичне значення кожного показника, а зараз воно даєть-
ся тільки за одним показником. Це означає, що при роз-
робці власної методики банкам, по-перше, необхідно
самостійно визначити діапазон значень даних показ-
ників; по-друге, розбити даний діапазон на групи зна-
чень і для кожної групи встановити відповідний бал;
по-третє, самостійно визначити питому вагу кожного з
показників в усій групі показників, що розраховують-
ся в конкретній банківській методиці. Крім того, усі
перераховані вище дії здійснюються для кожної з груп
позичальників, і банку необхідно визначити дані зна-
чення для кожної з груп, не говорячи вже про те, що
групування в кожному банку буде індивідуальним.
Автори вважають найбільш імовірним критерієм
групування такий, який діє по сектору економіки, до
якого належить підприємство. Сезонність виробницт-
ва притаманна певній галузі, тому дублює попередній
показник. Оскільки такі показники, як оборотність
коштів і ліквідність балансу, уже задіяні при розра-
хунку коефіцієнтів, повторно їх використовувати не-
доцільно, а критерій групування «положення підприє-
мства на ринку» є дуже спірним в умовах вітчизняної
економіки, коли частку підприємства на ринку досить
складно визначити, за виключенням рідких випадків,
коли клієнт займає безумовно домінуюче положення.
Однак більшість позичальників комерційних банків пра-
цюють у сфері дрібного й середнього бізнесу. Таким
чином, серйозним недоліком цієї методики є повна
відсутність яких-небудь рекомендацій про можливі
теоретичні й оптимальні значення кожного коефіцієнта
по секторах економіки, через те що комерційні банки
не мають у своєму розпорядженні достатньої статис-
тичної бази.
У зв’язку із зазначеним вище уніфікація бан-
ківських методик Положенням є дуже умовною.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чин-
ники, що характеризуються такими показниками: рин-
кова позиція позичальника та його залежність від цик-
лічних і структурних змін в економіці та галузі про-
мисловості; наявність державних замовлень і державна
підтримка позичальника; ефективність управління по-
зичальника; професіоналізм керівництва та його діло-
ва репутація; інша інформація.
Отже, для оцінки фінансового стану позичаль-
ника-юридичної особи банк повинний враховувати як
об’єктивні, так і суб’єктивні економічні показники його
діяльності.
Очевидно, що приведені вище показники можуть
характеризувати в основному тільки устояну діяльність
позичальника, а не її розширення чи, тим більше, будь-
які нові напрямки. Отже, кредитування, виконуване на
основі цього аналізу, може здійснюватися переважно
для поповнення обігових коштів позичальника.
Деякі з показників (наприклад, наявність дер-
жавних замовлень і державної підтримки пози-
чальника) в умовах величезної внутрішньої забор-
гованості держави на практиці можуть мати не пози-
тивне, як це передбачено Положенням, а негативне
значення. Наведених показників явно недостатньо для
оцінки поверненості кредиту, навіть спрямованого на
поповнення оборотних коштів.
Для проведення більш детального аналізу, крім
запропонованих мінімально необхідних критеріїв, На-
ціональний банк рекомендує комерційним банкам са-
мостійно встановлювати додаткові критерії оцінки
фінансового стану позичальника, що підвищують ви-
моги до показників з метою адекватної оцінки кре-
дитних ризиків і належного контролю над ними.
Серйозним недоліком коефіцієнтного аналізу є те,
що він здійснюється на основі тільки тих даних, що
містяться в балансі й звіті про фінансові результати
підприємства. Оскільки баланси складаються на звітні
дати, то, з одного боку, реальні показники діяльності
підприємства можуть «ретушуватися» з метою одер-
жання більш «красивої» в очах банку картини. З іншо-
го боку, ні для кого не є секретом те, що в нашій еко-
номічній ситуації багато підприємств використовують
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
140
Економічний вісник Донбасу
практику штучного заниження прибутку в звітності з
метою відхилення від податків. Тому про достовірність
інформації, отриманої на основі аналізу тільки даних
балансу й звіту про фінансові результати, залишаєть-
ся лише здогадуватися.
Крім того, необхідно враховувати специфіку
вітчизняних підприємств. Як правило, великі заводи,
що були державними підприємствами, мають у балансі
значні основні фонди й власні засоби, у зв’язку з чим
вони виглядають у коефіцієнтних показниках набагато
привабливішими, ніж невелике торгове підприємство,
що працює на орендованих площах і практично не має
основних засобів. При цьому це торгове підприєм-
ство може мати стабільний бізнес, що приносить доб-
рий прибуток, а колишні державні підприємства часто
збиткові і знаходяться на картотеці. Крім того, їхні ос-
новні фонди найчастіше застарілі, і в разі потреби їхньої
реалізації банк може зіткнутися зі значними складно-
стями.
Іншим прикладом неадекватності показників,
розрахованих на основі балансу, можуть бути показ-
ники ліквідності. Як відомо, найбільш ліквідними ак-
тивами вважаються кошти в касі підприємства, на
поточному й інших рахунках. Але, по-перше, ця сума
в балансі являє собою залишок на останнє число квар-
талу й зовсім не говорить про те, які суми в середнь-
ому залишаються в касі й на рахунках підприємства.
Крім того, більшість підприємств вважає недоцільним
тримати значні кошти в касі й на рахунках, бо це зни-
жує їх обіговість, а отже, і прибуток підприємства.
Водночас через рахунок клієнта та його касу протя-
гом дня можуть проходити значні грошові обороти.
Класифікація позичальників відповідно до Поло-
ження № 323 здійснювалася за результатами оцінки їх
фінансового стану з урахуванням перспектив його
розвитку. Зараз ураховується ще й рівень забезпече-
ності кредиту. Причому тепер при першокласному
забезпеченні клас позичальника можна підвищити.
Позичальники, як і в ранніх редакціях Положен-
ня № 323, розбито на 5 класів, але Положення № 279
вводить цілий ряд додаткових критеріїв для віднесен-
ня позичальника до того чи іншого класу:
Клас «А» — фінансова діяльність дуже добра й
дає можливість погашення суми основного боргу по
кредиту й відсотків вчасно, а також можна зробити
висновок, що фінансова діяльність і далі буде зали-
шатися на такому ж високому рівні.
Положення № 279 вводить такі додаткові вимоги:
— економічні показники, розраховані відповідно
до затвердженої внутрішньобанківської методики, по-
винні бути в межах установлених значень. Положення,
що прибутковість і рівень рентабельності повинні бути
вище середньогалузевого рівня, виключено;
— відмінна ділова репутація керівництва;
— бездоганна кредитна історія;
— було виключено положення, що забезпечення
цього кредиту повинне бути першокласним, і це має
сенс, бо забеспеченя кредиту не має відношення до
фінансового стану позичальника;
— замість того додано положення, що одночас-
но можна зробити висновок, що фінансова діяльність
і надалі проводитиметься на високому рівні.
Клас «Б» — фінансова діяльність добра чи дуже
добра, але ймовірність підтримування її на цьому рівні
протягом тривалого часу є низькою.
Нові вимоги:
Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичаль-
ника може свідчити про негативні тенденції в діяль-
ності позичальника. Недоліки в діяльності позичаль-
ників, які належать до класу «Б», мають бути лише
потенційними. За наявності реальних недоліків клас
позичальника потрібно знизити.
Вимоги, що було додано щодо забезпечення кре-
диту, зараз вилучено: забезпечення даного кредиту не
має викликати жодних сумнівів; якщо рівень забез-
печення за окремою кредитною операцією не відпові-
дає умовам визначеного класу, то позичальника слід
віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є пер-
шокласним, то клас позичальника можна підвищити.
Клас «В» — фінансова діяльність задовільна. По-
ложення №279 уточнює, що платоспроможність
клієнта свідчить про ймовірність несвоєчасного й не
в повній сумі погашення заборгованості за кредитом.
Але повинна спостерігатися можливість поліпшення
ситуації.
Положення, що при цьому рентабельність нижче
середньогалузевого рівня, якщо такий визначається,
вилучено.
Новим критерієм є також те, що забезпечення кре-
дитної операції має бути ліквідним і не викликати
сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності офор-
млення угод про забезпечення тощо. А пункт, що про-
блеми можуть стосуватися стану забезпечення за кре-
дитними операціями, необхідної документації, що
свідчить про наявність і ліквідність застави, вилучено.
Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна
(економічні показники не відповідають установленим
значенням) і спостерігається її нестабільність протя-
гом року. Відповідно до Положення №279, у цьому
випадку імовірність повного погашення заборгова-
ності за кредитом і відсотками низька, і є ризик знач-
них збитків.
Новими є такі вимоги:
— якщо немає безсумнівних підтверджень по-
ліпшення протягом одного місяця фінансового стану
позичальника чи рівня забезпечення по кредитній опе-
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
2008’1
141
рації, позичальника потрібно класифікувати на клас
нижче (клас «Д»);
— проблеми можуть стосуватися стану забезпе-
чення за кредитом, потрібної документації щодо за-
безпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і
його ліквідність тощо. Пункт, згідно з яким позичаль-
ника, якому виданий кредит під сумнівне забезпечен-
ня чи без забезпечення і який віднесений до цього
класу на підставі оцінки його фінансового стану, по-
трібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»), ви-
лучено.
Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна.
Відповідно до Положення №279, мається на увазі на-
явність збитків, відсутність ліквідної застави (чи бе-
зумовної гарантії), показники не відповідають уста-
новленим значенням, імовірність виконання зобов’я-
зань з боку позичальника/контрагента банку практич-
но відсутня.
Редакції Положення, починаючи з 24.10.2000 р.,
приділяли увагу віднесенню до відповідних класів
позичальників із незабезпеченими (бланковими) кре-
дитами. При цьому вимоги віднесення до класу «А»
або «Б» таких позичальників були дуже жорсткі, та-
ким чином, звичайний незабезпечений кредит міг бути
класифікований не вище класу «В» (окрім овер-
драфтів, де не зважалося на наявність забезпечення).
Зараз ці положення скасовано.
У перших редакціях Положення №279 був також
дозвіл підвищити клас позичальника, якщо забезпе-
чення за кредитною операцією є першокласним. З цього
можна зробити досить негативний висновок: про-
сліджувалася тенденція відходу від прийнятого у
світовій практиці принципу «перевага якості кредиту
(важливою складовою якої є фінансовий стан клієнта)
над заставою». Зараз ці пункти вилучено, що більш
відповідає світовій практиці.
Новою вимогою Положення №279 є також те,
що позичальники повинні класифікуватися не вище
класу «Г» у тому випадку, якщо відсутня достовірна
фінансова звітність, а також належним чином оформ-
лені документи, на підставі яких була здійснена кре-
дитна операція.
Зважаючи на те, що зараз позичальники повинні
в обов’язковому порядку подавати баланс і звіт про
фінансові результати в податкові органи тільки один
раз у рік, у банків є можливість одержати тільки річний
баланс, офіційно завірений податковою інспекцією.
Квартальні чи навіть місячні баланси складаються
підприємствами спеціально для банків і ділових парт-
нерів, тому єдиною гарантією їхньої вірогідності може
бути тільки печатка підприємства й підписи уповнова-
жених осіб. У такому випадку інформація приймаєть-
ся на умовах довіри банку до позичальника. Таким
чином, дана вимога Положення є сумнівною.
Безумовно, позитивним моментом для комер-
ційних банків є те, що Положення №279 дозволяє не
знижувати клас позичальника, віднесеного до кате-
горії «А» чи «Б», при пролонгації кредитної операції в
тому випадку, якщо не спостерігається погіршення
фінансового стану позичальника й відсотки платяться
вчасно. Така операція вважається терміновою, тобто
пролонгованою без зниження класу позичальника.
Це трактування дозволяє більш реально оціню-
вати кредитний ризик і дозволяють уникнути зайвого
відрахування коштів у резерв.
Розглянемо групування кредитних операцій по
стану обслуговування боргу позичальником і класи-
фікацію кредитного портфеля. Оцінка стану обслу-
говування боргу — це другий критерій, застосову-
ваний при визначенні категорії кредитної операції Ця
оцінка здійснюється щомісяця.
Прийнята раніше класифікація по стані погашен-
ня позичальником основного боргу й відсотків по кре-
диті залишилася незмінної, однак змінилися вимоги
по віднесенню позичальників до конкретної групи.
Відповідно до Положення №279, ця оцінка є:
«доброю» — якщо заборгованість за кредитом і
відсотки по ньому платяться у встановлений термін чи
з максимальною затримкою до семи календарних днів,
або кредит пролонгований без зниження класу
позичальника й відсотки по ньому платяться в уста-
новлений термін чи з максимальною затримкою до семи
календарних днів,
або кредит пролонгований зі зниженням класу
позичальника до 90 днів і відсотки по ньому платять-
ся в установлений термін чи з максимальною затрим-
кою до семи календарних днів (раніше «добру» оцін-
ку міг одержати кредит, якщо заборгованість за кре-
дитом і відсотками сплачується вчасно або кредит був
один раз пролонгований на термін не більш 90 днів),
«слабкою» — якщо заборгованість за кредитом
прострочена від 8 до 90 днів і відсотки по ньому пла-
тяться з максимальною затримкою від 8 до 30 днів,
або кредит пролонгований зі зниженням класу
позичальника на термін від 91 до 180 днів, але відсот-
ки платяться в чи термін з максимальною затримкою
до 30 днів (раніше слабку оцінку одержував той кре-
дит, прострочена заборгованість по тілу і відсоткам
якого складала не більш 90 днів, або кредит, пролон-
гований на термін більш 90 днів, відсотки по якому
сплачуються),
«незадовільною» — якщо заборгованість за
кредитом прострочена понад 90 днів,
або кредит пролонгований зі зниженням класу
позичальника понад 180 днів (раніше — якщо про-
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
142
Економічний вісник Донбасу
строчена заборгованість за кредитом складає понад
90 днів, або по кредиту, пролонгованому на термін
вище 90 днів, відсотки не платяться).
Положення № 279 вказує також на необхідність
враховувати зміни початкових умов кредитної угоди
при визначенні групи кредитної операції, якщо в ре-
зультаті умови для кредитора погіршилися.
На підставі зазначених критеріїв кредитний порт-
фель класифікувався відповідно до табл. 1.
Нова редакція з 2007 року дещо пом’якшує ви-
моги (див. табл. 2).
Оглянемо критерії, згідно з якими в розрахунок
приймається забезпечення по кредитних операціях. При
визначенні розміру резерву сума заборгованості по
кредитах зменшується на вартість прийнятого забезпе-
чення; відповідно до Положення №323, це: гарантії уряду
України; гарантії банків, зареєстрованих як юридичні
особи в країнах, віднесених до категорії «А»; грошові
внески й депозити позичальника, розміщені в цьому
банку; майно, оформлене в заставу, і майнові права.
При цьому в розрахунок резерву банки повинні
були брати не більш 50% балансової вартості майна
(крім державних цінних паперів, що оцінювалися по
ринковій вартості).
Зараз цей список значно розширений. Зараз,
відповідно до Положення №279, у розрахунок резер-
ву під кредитні ризики беруться безумовні гарантії:
Кабінету Міністрів України; банків, що мають офіцій-
ний кредитний рейтинг не нижче, ніж інвестиційний
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
клас; урядів країн категорії «А»; міжнародних багато-
сторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції і
розвитку, Європейський банк реконструкції і розвит-
ку); починаючи з 24.10.2000, дозволяються забезпе-
чені гарантії банків України;
і предмети застави: майнові права на грошові
депозити, що розміщені в банку, що має офіційний
кредитний рейтинг не нижче, ніж «інвестиційний
клас», майнові права на грошові депозити, що роз-
міщені в банку-кредиторі, за умови безперечного
контролю й доступу банку-кредитора до цих засобів,
обумовленого договором, у випадку невиконання по-
зичальником зобов’язань по кредиту, а також іменні
ощадні сертифікати, що випущені банком-кредито-
ром; дорогоцінні метали, що належать позичальнику
і знаходяться на збереженні в банку-кредиторі, і за
умови безперечного права звертання банком-креди-
тором стягнення, обумовленого договором, на ці
метали у випадку невиконання позичальником зобо-
в’язань по кредиту, державні цінні папери, недержавні
цінні папери — акції й облігації підприємств, ощадні
сертифікати, інвестиційні сертифікати, зареєстрова-
не нерухоме майно, рухоме майно, інші майнові пра-
ва; з 2007 року — іпотечні облігації та іпотечні
сертифікати.
Слід зазначити, що в переліку можливих гарантів
страхові компанії, навіть закордонні, відсутні.
Страхування, будучи формою майнового права,
не використовується Положенням як заставу. Отже,
Обслуговування боргу позичальником (група) Фінансовий стан
позичальника (клас)
„добре” „слабке” „незадовільне”
„А” „стандартна” „під контролем” „субстандартна”
„Б” „під контролем” „субстандартна” „сумнівна”
„В” „субстандартна” „сумнівна” „безнадійна”
„Г” „сумнівна” „безнадійна” „безнадійна”
„Д” „безнадійна” „безнадійна” „безнадійна”
Таблиця 1
Обслуговування боргу позичальником (група) Фінансовий стан
позичальника (клас)
„добре” „слабке” „незадовільне”
„А” „стандартна” „під контролем” „субстандартна”
„Б” „під контролем” „субстандартна” „субстандартна”
„В” „субстандартна” „субстандартна” „ сумнівна”
„Г” „сумнівна” „сумнівна” „безнадійна”
„Д” „ сумнівна” „безнадійна” „безнадійна”
Таблиця 2
2008’1
143
гарантії страхових компаній не можуть уплинути на
зменшення розміру резерву.
З цього можна зробити наступний висновок:
Положення фактично зробило невигідним для банків
співробітництво зі страховими компаніями в сфері стра-
хування кредитів без заставного забезпечення зобов’-
язань страховика. Саме тому банки пропонують за-
цікавленим у співробітництві з ними страховим ком-
паніям будувати такі відносини на депозитній основі.
При цьому банки звільняються від необхідності ство-
рювати резерв, здобувають ліквідну заставу й додат-
кові оборотні кошти.
Однак такі умови співробітництва з банками є для
багатьох страхових компаній неприйнятними внаслідок
необхідності відволікання й «заморожування» власних
обігових коштів. Тому відносини банків зі страховими
компаніями в Україні обмежуються сферою страхуван-
ня заставного майна, а не самого кредиту.
Виходячи зі ступеня прийнятності для вітчизняних
позичальників різних форм забезпечення кредиту, пе-
редбачених Положенням, найбільш розповсюдженою
з них є і буде довго залишатися застава майна.
До 01.05.2000 р. в розрахунок розміру резерву
по кредитах, класифікованих як стандартні, вартість
заставного майна чи майнових прав включалася в
розмірі 50%, а по кредитах, класифікованих як «під
контролем», «субстандартні», «сумнівні», — у розмірі
20% заставної вартості. По безнадійних кредитах, у
випадку, якщо прострочена заборгованість не пере-
вищувала 180 днів, у розрахунок резерву бралося не
більш 20% вартості заставного майна, а при переви-
щенні цього терміну резерв формувався на всю суму
заборгованості.
Таким чином, чим вище клас кредитної операції,
тим у меншій сумі повинний бути сформований ре-
зерв, тому що розрахункова сума резерву зменшується
на більшу суму тієї заставної вартості забезпечення,
що береться в розрахунок.
У період з 01.05.2000 р. по 24.10.2000 для рухо-
мого майна існували окремі коефіцієнти. Це призвело
до сильного зростання суми формованих комерцій-
ними банками резервів, тому що в розрахунок брала-
ся сума вартості застави рухомого майна в два рази
менша, чим вартості нерухомого майна або майнових
прав (відповідно 25% по «стандартних» кредитах, 20%
по кредитах «під контролем», 10% по «субстандарт-
них», а по «сумнівних» та «безнадійних» не бралася
взагалі), тоді як раніше коефіцієнт для рухомого й не-
рухомого майна був однаковим. Таким чином, бан-
кам стало вигідніше взяти в заставу, наприклад, май-
нові права по контрактах на закуповуваний товар, чим
устаткування або автомобіль. Хоча досить спірне пи-
тання, яка з цих застав ризикованіша. Крім того, у той
період на розмір резерву впливав і такий критерій, як
умови збереження застави.
Зараз класифікація предметів застави дуже роз-
ширена (зміни відбулися з 2005 по 2007 рік).
Окремо існують тарифні сітки для предметів зас-
тави, безумовних гарантій та операцій фінансового
лізингу, об’єктами якого є рухоме майно. При цьому
до розрахунку резерву береться вартість об’єкта фінан-
сового лізингу залежно від строку його перебування в
лізингоодержувача (з дати передавання йому об’єкта).
Предмети застави беруться до розрахунку резерву
під кредитні ризики за окремими коефіцієнтами для
майнових прав на депозити, банківських металів, дер-
жавних та недержавних цінних паперів, нерухомого
майна, майнових прав на майбутнє нерухоме майно,
рухомого майна та дорогоцінних металів, інших май-
нових прав.
Таке ранжування предметів застави є позитив-
ною тенденцією.
Очевидно, що по кредитах, класифікованих як
«безнадійні», банк формує резерв на всю суму боргу
по кредиту незалежно від наявності застави.
Таким чином, видаючи кредит, банк може цілком
уникнути необхідності створення резерву, вибравши
забезпечення відповідного якості й вартості.
Найкращими для банків формами забезпечення
є депозитні кошти (чи гаранта поручителя) і державні
цінні папери, вартість яких ураховується цілком при
створенні резерву.
Передбачене Положенням дисконтування вартості
заставного майна пояснює існуюче прагнення банків
забезпечити 2—4-кратне перевищення його вартості
над сумою кредиту — це дозволяє звести до мініму-
му чи навіть виключити витрати на резервування (крім
інших зрозумілих переваг).
Нововведення Положення №279 — вимоги до
перевірок застави: банкам рекомендується проводити
перевірку стану заставного майна й за необхідності
переглядати його вартість щокварталу, а також у ви-
падку будь-якої пролонгації кредитного договору. По-
ложення зобов’язує банки формувати резерв під кре-
дитні ризики на всю суму основного боргу, якщо банк
не здійснює перевірку стану заставного майна, а та-
кож відсутні документи, що засвідчують наявність і
стан забезпечення.
Порядок розрахунку резерву під кредитні ризи-
ки перетерпів істотних змін у частині коефіцієнтів ре-
зервування. Порівняємо початкову й діючу тарифну
сітку (табл. 3).
На підставі класифікації валового кредитного
ризику і з урахуванням прийнятного забезпечення банк
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
144
Економічний вісник Донбасу
Категорія кредитної операції Коефіцієнт резервування
(за ступенем ризику)
Коефіцієнт резервування
(за ступенем ризику)
Початкова сітка Діюча сітка (2007 р.)
„стандартна” 2% 2%
„під контролем” 5% 10%
„субстандартна” 20% 40%
„сумнівна” 50% 80%
„безнадійна” 100% 100%
Таблиця 3
визначає чистий кредитний ризик по кожній кредитній
операції і зважує його на встановлений коефіцієнт ре-
зервування.
Висновки.
Зараз банківська система відрізняється ростом
відрахувань у резерви, що, безумовно, знижує при-
бутковість кредитних операцій. Однак разом з тим спо-
стерігається така позитивна тенденція, як підвищення
якості кредитного портфеля.
Поряд з очевидними достоїнствами Положення,
що стосуються зниження ризикованості кредитних
операцій, особливо реалізованою в Положенні ідеї
обліку поточного рівня кредитного ризику, слід за-
значити ряд негативних моментів.
У Положенні НБУ про резервування кредитних
операцій задача забезпечення платоспроможності
банків вирішена шляхом їхнього адміністративно-еко-
номічного тиску до створення страхових резервів, що
досягається шляхом «заморожування» частини обо-
ротних ресурсів банків. Це для них є вкрай небажа-
ним, а створення страхових резервів призводить до
скорочення кредитних ресурсів банків. Зазначені фак-
тори спонукують комерційні банки не проводити ре-
зервування по кредитах у необхідному обсязі. Подібна
прихована форма протидії значно знижує ефективність
Положення.
Національний банк використовує цю методику,
насамперед, як нормативну базу для резервування. У
цілому Положення справляється з завданням залучен-
ня додаткових засобів у резерв Національного банку,
вирішуючи проблему поповнення його ресурсів за ра-
хунок комерційних банків. Підвищення якості кредит-
ного портфеля досягається за рахунок зниження його
прибутковості.
Цінність методики для комерційних банків поля-
гає в деяких рекомендаціях щодо оцінки фінансового
стану позичальника й у можливості здійснення поточ-
ного контролю стану кредитного портфеля, або моні-
торингу кредитів.
Спроба Національного банку знизити кредитні ри-
зики банку при формуванні кредитного портфелю шля-
хом проведення всебічного аналізу фінансової діяльності
потенційного позичальника з позиції його кредитоспро-
можності була б успішною, якби ця методика дозволила
при здійсненні поточного моніторингу кредитного порт-
феля вчасно виявити виникаючі ризики неповернення
кредитів і не припустити появи нових проблемних кре-
дитів. Такий аналіз повинний був би надати керівництву
банку інформацію, що дозволяє оцінити імовірність ви-
конання клієнтом своїх зобов’язань перед банком і прий-
няти відповідні управлінські рішення.
Однак у результаті ми спостерігаємо, що ідея,
закладена в Положенні, реалізується недосконало.
Методика вимагає серйозної доробки з боку комер-
ційних банків, оскільки на їх плечі Національний банк
покладає левову частку проблем по управлінню кре-
дитним ризиком. Крім того, пропоновані в Положенні
критерії оцінки позичальників не передбачають креди-
тування нових виробництв і сфер діяльності.
Захищеність банківської системи досягається за
рахунок зменшення й без того обмеженого обсягу ре-
сурсів, що направляються на кредитування вітчизня-
ного товаровиробника, і переходу банківської систе-
ми на принципи «натурального господарювання». При
цьому в Україні ігноруються переваги професійної
спеціалізації учасників фінансового ринку, тоді як у
практиці розвинених країн присутне тісне співробіт-
ництво між банками й страховими компаніями у сфері
страхування кредитних ризиків.
Можна зробити висновок, що чіткої структури
кредитоспроможності, яка необхідна для подальшого її
аналізу, у розглянутих нормативних документах не на-
ведено. І також не існує єдиної методики оцінки креди-
тоспроможності позичальника, не кажучи вже про пев-
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
2008’1
145
ний алгоритм формування банками кредитних проце-
дур та процедур щодо управління кредитним ризиком.
Література
1. Закон України «Про банки і банківську
діяльність» // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2001.
— № 5—6. — Ст. 30. 2. Закон України «Про заста-
ву» // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1992. —
№ 47. — Ст. 642. Вводиться в дію Постановою ВР
№ 2655-XII (2655-12) від 02.10.92, ВВР, 1992, № 47,
ст. 643. 3. Положення Національного банку України
«Про кредитування», Затверджено постановою Прав-
ління Національного банку України № 246 від 28 ве-
ресня 1995 р. 4. Інструкція № 10 «Про порядок ре-
гулювання та аналіз діяльності комерційних банків»,
затверджена постановою Правління Національного
банку України від 31.12.96 р. за № 343. 5. Інструк-
ція «Про порядок регулювання діяльності банків в Ук-
М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт
раїні», затверджена постановою Правління Національ-
ного банку України від 28.08.2001 № 368. 6. Поло-
ження «Про порядок формування та використання
резерву для відшкодування можливих втрат за кредит-
ними операціями банків», затверджене постановою
Правління Національного банку України від 29.09.97
№ 323. 7. Положення «Про порядок формування та
використання резерву для відшкодування можливих
втрат за кредитними операціями банків», затверджене
постановою Правління Національного банку України від
06.07.2000 № 279. 8. Постанова Правління Національ-
ного банку України від 18.02.2004 № 54 «Про визнан-
ня такими, що втратили чинність, деяких постанов Прав-
ління Національного банку України». 9. Положение На-
ционального банка Украины о резервировании кредит-
ных операций и его влияние на отношение банков к
страховым компаниям // Страховое дело. — 2000. —
июнь. — С. 29.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17831 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1817-3772 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:06:06Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Касьян, М.В. Чимшит, С.І. Війт, С.М. 2011-03-11T11:32:00Z 2011-03-11T11:32:00Z 2008 Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків / М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Війт // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 1(11). — С. 134-145. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1817-3772 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17831 uk Інститут економіки промисловості НАН України Фінанси Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків Article published earlier |
| spellingShingle | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків Касьян, М.В. Чимшит, С.І. Війт, С.М. Фінанси |
| title | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| title_full | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| title_fullStr | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| title_full_unstemmed | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| title_short | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| title_sort | нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| topic | Фінанси |
| topic_facet | Фінанси |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17831 |
| work_keys_str_mv | AT kasʹânmv normativneregulûvannâdíâlʹnostíbankívvoblastíkredituvannâtaupravlínnâkreditnimrizikomšlâhomformuvannârezervunapokrittâmožlivihzbitkív AT čimšitsí normativneregulûvannâdíâlʹnostíbankívvoblastíkredituvannâtaupravlínnâkreditnimrizikomšlâhomformuvannârezervunapokrittâmožlivihzbitkív AT víitsm normativneregulûvannâdíâlʹnostíbankívvoblastíkredituvannâtaupravlínnâkreditnimrizikomšlâhomformuvannârezervunapokrittâmožlivihzbitkív |