Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст.
На основі текстів українських грамот XIV ст. досліджено явище лабіалізації етимологічного і секундарного звука e > o у позиції після шиплячих приголосних та ц, зʼясовано причини і наслідки переходу голосного e в o у розвитку української літературно-писемної системи, визначено територіальні та...
Saved in:
| Published in: | Філологічний дискурс |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/178533 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст. / І. Царалунга // Філологічний дискурс: Зб. наук. праць. — 2015. — Вип. 2. — С. 130-133. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859805207000514560 |
|---|---|
| author | Царалунга, І. |
| author_facet | Царалунга, І. |
| citation_txt | Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст. / І. Царалунга // Філологічний дискурс: Зб. наук. праць. — 2015. — Вип. 2. — С. 130-133. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Філологічний дискурс |
| description | На основі текстів українських грамот XIV ст. досліджено явище лабіалізації
етимологічного і секундарного звука e > o у позиції після шиплячих приголосних та ц, зʼясовано
причини і наслідки переходу голосного e в o у розвитку української літературно-писемної
системи, визначено територіальні та хронологічні межі репрезентованих змін. Засвідчено, що
паралельне використання голосних е та о після шиплячих і ц викликало значну кількість
варіативних написань іменних частин мови (женою – жоною, гостинцемъ – гостинцомъ, ничего –
ничого, нашего – нашого, божьего – божого, четыриста – чотыриста) та дієслівних форм
(вышелъ – вышолъ, пришедши – пришодъши). Окреслено ареали виразної тенденції до зміни е > о –
Волинь і суміжні північні території, зафіксовано периферійні зони явища – Буковину й
Галичину. За результатами спостережень установлено, що з розвитком фонетичної системи
вияви переходу голосного e в o посилювалися і сформували одну із характерних ознак української
мови.
The phenomenon of labialization of etymological and secondary е > о in the position after sibilant consonants
and «ц» (ts) is investigated on the material of Ukrainian XIV century records. Causes and effects of transformation е
into о in the development context of Ukrainian literature-writing system are clarified. Also, territorial and
chronological limits of represented changes are determined. The parallel use of vowels е > о after sibilant consonants
and «ц» (ts) caused significant amount of differences in writing nominal parts of speech (женою – жоною,
гостинцемъ – гостинцомъ, ничего – ничого, нашего – нашого, божьего – божого, четыриста – чотыриста)
and verb forms (вышелъ – вышолъ, пришедши – пришодъши). The area of distinct trend of changing е > о – Volyn
and neighboring northern areas is mentioned, peripheral zones of phenomenon – Bukovyna and Halychyna are
determined. The results of observation showed that with the development of phonetic system, demonstration of
transition vowel e into o amplified and formed one of the distinctive features of Ukrainian language.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:16:00Z |
| format | Article |
| fulltext |
Філологічний дискурс, випуск 2, 2015 / Philological Discourse, Volume 2, 2015
130
Summary
Svitlana Shabat-Savka
Figurative-Rhetorical Constructions as a Means of Verbalization of Aesthetic Intentions in Poetic
Discourse of Maksym Rylskyi
The article is an analysis of intention of aesthetics as a discursive-genre manifestation of communicative
intention category in poetry of Maksym Rylskyi. A number of figurative-rhetorical structures (rhetorical questions,
addresses and exclamations, comparisons and epithets, reduplicated forms, period, and aphoristic utterances) that
verbalize the author’s intention to convey his metaphorical and imagery-based perception of the world, emphasize
rhetorical sophistication of the literary text and the aphoristic character of the author’s thinking as well as serve the
most relevant means of aesthetic design of poetic discourse.
Key words: communicative intention, intention of aesthetics, the speaker (author), poetic discourse, text,
stylistic figure, figurative-rhetorical structure, aphoristic saying, syntax.
Дата надходження статті: «10» березня 2015 р.
Дата прийняття до друку: «02» квітня 2015 р.
УДК 811.161.2ʼ0+811.161.2ʼ28 (045)
ІННА ЦАРАЛУНГА,
кандидат філологічних наук, доцент
(м.Хмельницький)
Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст.
На основі текстів українських грамот XIV ст. досліджено явище лабіалізації
етимологічного і секундарного звука e > o у позиції після шиплячих приголосних та ц, зʼясовано
причини і наслідки переходу голосного e в o у розвитку української літературно-писемної
системи, визначено територіальні та хронологічні межі репрезентованих змін. Засвідчено, що
паралельне використання голосних е та о після шиплячих і ц викликало значну кількість
варіативних написань іменних частин мови (женою – жоною, гостинцемъ – гостинцомъ, ничего –
ничого, нашего – нашого, божьего – божого, четыриста – чотыриста) та дієслівних форм
(вышелъ – вышолъ, пришедши – пришодъши). Окреслено ареали виразної тенденції до зміни е > о –
Волинь і суміжні північні території, зафіксовано периферійні зони явища – Буковину й
Галичину. За результатами спостережень установлено, що з розвитком фонетичної системи
вияви переходу голосного e в o посилювалися і сформували одну із характерних ознак української
мови.
Ключові слова: писемні памʼятки, офіційно-діловий стиль, грамота, фонема, континуація,
варіативність.
Постановка проблеми у загальному вигляді… Давні писемні памʼятки належать до
найважливіших джерел дослідження історії української мови. Староукраїнську літературно-
писемну мову використовували для потреб релігії, освіти, науки, нею писали ділові документи,
церковно-публіцистичні, наукові і художні твори, вона обслуговувала державно-адміністративні
потреби суспільства. Відтак давні тексти з різних територій України і суміжних земель дають
цінний матеріал для вивчення закономірностей упорядкування фонетичної, граматичної,
лексичної систем мови, для аналізу особливостей становлення українських говорів, для
дослідження іншомовних упливів того часу.
Аналіз досліджень і публікацій… Головним репрезентантом української мови XIV ст.
вважають юридичні документи: дарчі і купчі грамоти, акти щодо поділу й оренди майна, заповіти
тощо [8, с. 49]. У мові середньовічних грамот засвідчено чимало ознак живої української мови, тож
вони стали обʼєктом наукових пошуків багатьох вітчизняних і зарубіжних лінгвістів:
П. Житецького, В. Розова, Ю. Карського, В. Курашкевича, Хр. Станга, Л. Булаховського,
І. Панькевича, Л. Гумецької, М. Пещак, Г. Півторака, В. Русанівського, В. Німчука, В. Мойсієнка,
М. Мозера та багатьох інших.
Виклад основного матеріалу… Особливу увагу привертає фонетична палітра українського
територіально-мовного простору XIV ст., де представлена ціла низка різноманітних звукових явищ.
У ній знайшла відображення одна із характерних рис фонетичної системи української мови –
лабіалізація голосного e > o, як етимологічного, так і секундарного з ь, у позиції після шиплячих і ц
перед твердим приголосним, незалежно від наголосу. Мета нашої наукової розвідки – на основі
фронтального аналізу текстів українських грамот XIV cт. дослідити явище переходу голосного e в o,
Філологічний дискурс, випуск 2, 2015 / Philological Discourse, Volume 2, 2015
131
установити його причини і наслідки в контексті розвитку української літературно-писемної
системи, визначити локалізацію та хронологічні межі засвідчених змін.
Як стверджують мовознавці, континуація е > о після ж, ч, ш перед непалатальним складом
виникла в українській мові ранньої доби, тож писемні памʼятки з другої половини ХІ ст. вже добре
знають її, і в наступних століттях такі вияви тільки посилюються [2, с. 278; 3, с. 84; 7, с. 104].
Справді, у текстах українсько-молдавських грамот XІV – XV ст. В. Ярошенко фіксує численні
приклади зміни e > o перед твердими приголосними: до Брашова, Броудцова, nбчол, жоны, къ
нємцомъ, пришолъ, чорного, zснйшому та багато ін., а також перед наступним мʼяким звуком:
бывшой, найzсншой, нашою, исъ сладницою тощо [10, с. 25–26].
Хр. Станг у науковій студії про мову Великого князівства Литовського, де офіційною була
визнана так звана «руська» мова, яка увібрала основні елементи ділового різновиду літературної
мови Київської Русі з його орієнтацією на місцеві слова й форми [5, с. 56], серед характерних
фонетичних рис виокремлює явище переходу е в о після шиплячих і ц у мовній тканині документів
XIV – XV ст.: выменuючо, дочок, жомоитскии, мстичовъ, нашою, псковичом, Троцох, узрвшо,
хочомъ, чотыриста та багато ін. [12, c. 14, 22, 32]. Як стверджує дослідник, такий перехід
відбувався в середині і в кінці слова досить непослідовно, що викликало хитання голосних е/о [12,
с. 33].
В. Курашкевич, досліджуючи мову галицько-волинських грамот XIV – XV ст., зауважує про
зміну о < е після ж, ч, ш та ц, в основному – завжди перед твердим приголосним: жону,
aалшованїи, чоловкъ, чолом, шостого та ін., проте виявляє вплив аналогії у прикладах перед
мʼяким приголосним звуком: божою, з нашоє, шлuхтичови тощо [11, с. 34–36].
Відповідно до проведеного фронтального аналізу текстів українських грамот XIV ст. можна
стверджувати, що лабіалізація e > o проходила досить консеквентно. Паралельне використання
голосних е та о після шиплячих та ц викликало значну кількість варіативних написань, а саме – в
іменних частинах мови:
– у коренях іменників: жен 1393, в Сучаві, Гр XIV, 120 – жоне 1342 (?), в Городні, Гр XIV, 25;
женою 1393, у Вишні, Гр XIV, 116 – жоною 1347, в Ейшишках, Гр XIV, 26, пор. ще: речкою
Чолницею 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21; чоловкомъ 1400, в Бересті, Гр XIV, 147; чоломъ 1388, в
Луцьку, Гр XIV, 86 та ін.; в закінченнях іменників: гостинцемъ 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21 –
гостинцомъ 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21, пор. також: зъ дворысчомъ 1322, у Луцьку, Гр XIV, 21; jт
мстичовъ 1368, не локаліз., очевидно, львівські землі, Гр XIV, 42; о[ть]цемь 1356, у Переяславлі,
Гр XIV, 33 – j(т)цо(в) 1301, в Галичі, Гр XIV, 13 і под.;
– у коренях займенників: ничего 1341, не локаліз., Гр XIV, 24 – ничого 1388, в Луцьку, Гр XIV,
87 та ін.; в закінченнях займенників: нашего 1301, у Галичі, Гр XIV, 13 – нашого 1322, в Луцьку,
Гр XIV, 21, пор. ще: нашому, нашомъ 1388, в Луцьку, Гр XIV, 86-87; чемъ 1388, в Лучиці, Гр XIV, 82
– чомъ 1396, на Ямчині, Гр XIV, 130 і под.;
– у коренях прикметників: Чорный лесокъ, чорторыское 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21; у суфіксах
прикметників: границы Рyшовскои 1302, у Львові, Гр XIV, 19; Борсчовскимъ 1322, в Луцьку, Гр
XIV, 21; Василеви КарачовскомY 1383, у Полоцьку, Гр XIV, 62; подъ Зудечовомъ 1394, в Кракові, Гр
XIV, 125; на полu Гошова 1397, у Жидачеві, Гр XIV, 131 і под.; в закінченнях прикметників:
божьего 1388, в Сучаві, Гр XIV, 81 – божого 1389, у Вільні, Гр XIV, 103, а також: спаднейшого 1322,
в Луцьку, Гр XIV, 21;
– у коренях числівників: четыриста 1399, у Полоцьку, Гр XIV, 140 – чотыриста 1400, у
Бересті, Гр XIV, 147-148 тощо.
Почасти знаходимо варіативні написання, повʼязані із виявом е > о після шиплячих, у
дієслівних формах: вышелъ 1392, в Сучаві (?), Гр XIV, 109 – вышолъ 1393, на Дону, Гр XIV, 113; не
пришолъ бы 1388, в Луцьку, Гр XIV, 87; пришедши 1361, в Судомирі, Гр XIV, 36 – пришодъши 1391,
у Перемишлі, Гр XIV, 106 та ін. Лабіалізація e > o засвідчена у суфіксах дієприкметників,
найчастіше – під наголосом [8, с. 50] – непорушоно, почонъ 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21; ображоному,
позычоныхъ, положона, положоные, посвтчонъ, принужоный, уложона 1388, в Луцьку, Гр XIV,
86-88; будучого, завешона, преречоный 1389, у Вільні, Гр XIV, 102-103 тощо. У зазначених
дієприкметниках спостерігаємо виключно написання о після шиплячих, що може давати підстави,
зважаючи на місце створення грамот, зараховувати такі випадки до запозичень із польської мови.
У сполученнях жо, чо, шо перехід е в о відбувається досить регулярно, натомість значно менше
випадків – усього 8 – переходу е в о після ц: за Белчыцою, богомо(л)цо(в) 1396, у Полоцьку, Гр XIV,
129; гостинцомъ 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21; мсцо 1342 (?), в Городні, Гр XIV, 25; нмцемъ 1399, у
Полоцьку, Гр XIV, 140 – нмцомъ 1395, в Сучаві, Гр XIV, 126; обронцою быти 1388, в Луцьку, Гр
Філологічний дискурс, випуск 2, 2015 / Philological Discourse, Volume 2, 2015
132
XIV, 87; до пляцовъ 1389, у Вільні, Гр XIV, 102; стрльцевъ 1399, у Львові, Гр XIV, 143 –
стрльцовъ 1394, у Кракові, Гр XIV, 125.
Аналізуючи процес переходу е в о у словʼянських мовах, С. Бернштейн висновує, що в
українських говірках це явище було відсутнє у кінці слова [2, с. 278]. Такі ж міркування знаходимо
у Ю. Шевельова: о не вживається після середньопіднебінних і j наприкінці слова, наприклад,
плече, уже, ще, гаряче [9, с. 193]. Проте українські грамоти XIV ст. дають підстави для певних
сумнівів із цього приводу: наше 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21 – нашо 1388, в Луцьку, Гр XIV, 86;
слищо 1342 (?), в Городні, Гр XIV, 25; сложилъ ещо 1387, не локаліз., Гр XIV, 74 тощо. Слушно
звернув увагу на такі вияви фонем В. Курашкевич: «у трьох прикладах в кінці слова виступає о:
єoо, нашо, нє хотячо на противагу більшій кількості -є: ажє, вышє, нижє, єoє, oє» [11, с. 36].
В українських грамотах XIV ст. репрезентовані випадки лабіалізації е > о перед j, зумовленої
впливом аналогії: Божое, Божой 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21; иншой 1388, в Луцьку, Гр XIV, 86;
нашеи 1393, в Сучаві, Гр XIV, 120 – нашой, нашое, нашою 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21; человчо
1388, в Луцьку, Гр XIV, 88 та ін.
Про подальший розвиток цього процесу загалом В. Мойсієнко зробив такі висновки:
«…памʼятки XVI – XVIІ ст. дають значно повнішу картину зміни е > о, причому зʼявляється більше
памʼяток із півдня, де такий перехід відзначено, зокрема, у поліських памʼятках перезвук е > о стає
вже коли не нормою, то узусом напевно» [5, с. 153]. Чи не найголовнішою причиною поширення
цього рефлексу вважають певну стандартизацію актової канцелярської мови в містах
Правобережної України, оскільки перехід е > о після шиплячих, поставши як поліська
(північноукраїнсько-південнобілоруська) особливість, невдовзі був привнесений і на
південноукраїнські терени [5, с. 156].
Стосовно локалізації зазначеного мовного явища, можна стверджувати, що послідовний
перехід е > о після шиплячих і ц відображають давні документи Волині, гродненські і вільненські
грамоти. Ця риса превалює у ділових памʼятках із Луцька: у грамоті князя Любарта Гедиміновича
1322 року її фіксують понад 20 словоформ; у грамоті Олександра-Вітовта 1388 року – 33 вияви.
Наші результати дослідження збігаються із висновками інших мовознавців, зокрема Г. Півторака:
«…перехід е > о після шиплячих та j перед твердими приголосними виник спочатку на землях
волинян, деревлян, північних полян і, частково, дреговичів…» [7, с. 104], В. Мойсієнка:
«…в українських памʼятках XІV ст. таких написань стає більше, порівняно із ранньою
давньоукраїнською добою, але передовсім у поліських» [5, с. 151]. До того ж, лабіалізації фонеми е
сприяв процес диспалаталізації шиплячих приголосних, який особливо відобразився у
північноукраїнських говірках [6, с. 263]. Про давність цього мовного явища в українській мові і
його північний характер поширення знаходимо і в С. Бернштейна: «перехід е в о перед твердим
приголосним належить до найдавнішої українсько-північноросійської ізоглоси» [2, с. 278]. За
нашими спостереженнями, периферійні зони досліджуваного позиційного переходу – Буковина,
Галичина, тож весь південно-західний український ареал аналізованою зміною в цей час
охоплений ще не був.
Континуація е > о після шиплячих та ц властива передовсім українській і білоруській мовам,
наразі є нормою обох літературних мов [5, с. 151]. За даними діалектологічних досліджень, давній
голосний е замість секундарного о сьогодні спостерігається в українських південно-західних
говорах, зокрема у наддністрянському, покутсько-буковинському, бойківському, закарпатському і
лемківському: вечори́ – вечери́, чорніти – черніти [1, карта № 38]. Хитання о/е після шиплячих
особливо характерне для подільського регіону, який уважають південною периферією
найінтенсивнішої зони вияву тенденції до зміни е > о [7, с. 106]: шостий – шестий, вчора – вчера,
душев – душов тощо [4, с. 68-70]. Окремі відхилення від загальної закономірності переходу е в о
після шиплячих у деяких південно-західних діалектах української мови пояснюють живими
контактами із сусідніми діалектами західнословʼянських мов [3, с. 85].
Отже, у памʼятках офіційно-ділового стилю української мови XIV ст. послідовно простежується
лабіалізація етимологічного і секундарного голосного e > o після шиплячих і ц перед твердими і
мʼякими приголосними. Вона засвідчена у писемних памʼятках української мови з другої половини
ХІ ст., і з розвитком фонетичної системи такі вияви посилюються, а в джерелах XIV – XVII ст.
перехід е > о після шиплячих та ц стає майже загальноукраїнською позиційною рисою. На основі
наскрізного аналізу текстів українських грамот XIV ст. можна стверджувати, що лабіалізація e > o
проходила щонайперше у поліських говорах. Головні зони вияву тенденції до зміни е > о у
староукраїнській мові – Волинь і суміжні території. Південно-західний український мовний ареал,
який належав до периферії процесу лабіалізації е, і сьогодні відображає хитання голосних о/е
після шиплячих приголосних. Безперечно, це виразна реалія середньовічного говіркового
мовлення, на тлі якого можна оцінювати релевантність явища варіативності фонем.
Філологічний дискурс, випуск 2, 2015 / Philological Discourse, Volume 2, 2015
133
Скорочення
Гр XIV Грамоти XІV ст. / упорядн. М.М. Пещак. – К. : Наук. думка, 1974. – 255 с.
Список використаних джерел і літератури:
1. Атлас української мови : у 3-х тт. / Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні ; ред. Я.В. Закревська. – Т. ІІ :
Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. – К. : Наук. думка, 1988. – 520 с.
2. Бернштейн С.Б. Сравнительная грамматика славянских языков / С.Б. Бернштейн. – М. : Наука, 2005. –
352 с.
3. Жовтобрюх М. А. Історична граматика української мови / М. А. Жовтобрюх, О. Т. Волох,
С. П. Самійленко, І. І. Слинько. – К. : Наук. думка, 1980. – 319 с.
4. Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори / І. Г. Матвіяс. – К. : Наук. думка, 1990. – 164 c.
5. Мойсієнко В.М. Північне наріччя української мови в XVI – XVII ст. Фонетика. [Текст] : дис. ... д-ра
філол. наук : 10.02.01 – українська мова; захищ. 26.09.06 / Мойсієнко Віктор Михайлович. – Житомир, 2006. –
564 с.
6. Огієнко І. Українська літературна мова XVI століття і Крехівський «Апостол» 1560 року / І. Огієнко. –
Варшава : Друкарня синодальна, 1930. – Т. 1. – 520 с.
7. Півторак Г.П. Формуваня і діалектна диференціація давньоруської мови / Г.П. Півторак. – К. : Наук.
думка, 1988. – 277 с.
8. Русанівський В.М. Історія української літературної мови / В.М. Русанівський. – К. : УртЕк, 2002. –
424 с.
9. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови / Ю. Шевельов. – Харків : Акта, 2002. – 1054 с.
10. Ярошенко В. Українська мова в молдавських грамотах XІV – XV вв. / В. Ярошенко. – К., 1931. – 93 с.
11. Kuraszkiewicz W. Gramoty halicko-wołyńskie XIV – XV wieku / W. Kuraszkiewicz. – Kraków, 1934. –
174 s.
12. Stang Chr. S. Die westrussische Kanzleisprache des Grossfürstentums Litauen / Chr. S. Stang. – Oslo,
1935. – 148 s.
References:
1. Atlas ukrainskoi movy : u 3-kh tt., red. Ya.V. Zakrevska, Part II : Volyn, Naddnistrianshchyna, Zakarpattia i
sumizhni zemli, Kyiv, Nauk. dumka, 1988, 520 p.
2. Bernshtejn S. B. Sravnitel‘naya grammatika slavyanskix, Moscow, Nauka, 2005, 352 p.
3. Zhovtobriukh M. A., Volokh O. T., Samiilenko S. P., Slynko I. I. Istorychna hramatyka ukrainskoi movy,
Kyiv, Nauk. dumka, 1980, 319 p.
4. Matviias I. H. Ukrainska mova i yii hovory, Kyiv, Nauk. dumka, 1990, 164 p.
5. Moisiienko V. M. Pivnichne narichchia ukrainskoi movy v XVI – XVII st. Fonetyka, Zhytomyr, 2006, 564 p.
6. Ohiienko I. Ukrainska literaturna mova XVI stolittia i Krekhivskyi «Apostol» 1560 roku, Varshava,
Drukarnia synodalna, 1930, Part 1, 520 p.
7. Pivtorak H. P. Formuvania i dialektna dyferentsiatsiia davnoruskoi movy, Kyiv, Nauk. dumka, 1988, 277 p.
8. Rusanivskyi V. M. Istoriia ukrainskoi literaturnoi movy, Kyiv, UrtEk, 2002, 424 p.
9. Shevelov Yu. Istorychna fonolohiia ukrainskoi movy, Kharkiv, Akta, 2002, 1054 p.
10. Yaroshenko V. Ukrainska mova v moldavskykh hramotakh XIV–XV st., K., 1931, 93 p.
Summary
Inna Tsaralunga
The Phenomenon of Changing е > о in the Ukrainian XIV Century Records Language
The phenomenon of labialization of etymological and secondary е > о in the position after sibilant consonants
and «ц» (ts) is investigated on the material of Ukrainian XIV century records. Causes and effects of transformation е
into о in the development context of Ukrainian literature-writing system are clarified. Also, territorial and
chronological limits of represented changes are determined. The parallel use of vowels е > о after sibilant consonants
and «ц» (ts) caused significant amount of differences in writing nominal parts of speech (женою – жоною,
гостинцемъ – гостинцомъ, ничего – ничого, нашего – нашого, божьего – божого, четыриста – чотыриста)
and verb forms (вышелъ – вышолъ, пришедши – пришодъши). The area of distinct trend of changing е > о – Volyn
and neighboring northern areas is mentioned, peripheral zones of phenomenon – Bukovyna and Halychyna are
determined. The results of observation showed that with the development of phonetic system, demonstration of
transition vowel e into o amplified and formed one of the distinctive features of Ukrainian language.
Key words: written sights, official-business style, manuscript, phoneme, соntinuation, variability.
Дата надходження статті: «04» лютого 2015 р.
Дата прийняття до друку: «26» лютого 2015 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-178533 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2411-4146 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:16:00Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Царалунга, І. 2021-02-25T15:43:09Z 2021-02-25T15:43:09Z 2015 Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст. / І. Царалунга // Філологічний дискурс: Зб. наук. праць. — 2015. — Вип. 2. — С. 130-133. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2411-4146 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/178533 811.161.2ʼ0+811.161.2ʼ28 (045) На основі текстів українських грамот XIV ст. досліджено явище лабіалізації етимологічного і секундарного звука e > o у позиції після шиплячих приголосних та ц, зʼясовано причини і наслідки переходу голосного e в o у розвитку української літературно-писемної системи, визначено територіальні та хронологічні межі репрезентованих змін. Засвідчено, що паралельне використання голосних е та о після шиплячих і ц викликало значну кількість варіативних написань іменних частин мови (женою – жоною, гостинцемъ – гостинцомъ, ничего – ничого, нашего – нашого, божьего – божого, четыриста – чотыриста) та дієслівних форм (вышелъ – вышолъ, пришедши – пришодъши). Окреслено ареали виразної тенденції до зміни е > о – Волинь і суміжні північні території, зафіксовано периферійні зони явища – Буковину й Галичину. За результатами спостережень установлено, що з розвитком фонетичної системи вияви переходу голосного e в o посилювалися і сформували одну із характерних ознак української мови. The phenomenon of labialization of etymological and secondary е > о in the position after sibilant consonants and «ц» (ts) is investigated on the material of Ukrainian XIV century records. Causes and effects of transformation е into о in the development context of Ukrainian literature-writing system are clarified. Also, territorial and chronological limits of represented changes are determined. The parallel use of vowels е > о after sibilant consonants and «ц» (ts) caused significant amount of differences in writing nominal parts of speech (женою – жоною, гостинцемъ – гостинцомъ, ничего – ничого, нашего – нашого, божьего – божого, четыриста – чотыриста) and verb forms (вышелъ – вышолъ, пришедши – пришодъши). The area of distinct trend of changing е > о – Volyn and neighboring northern areas is mentioned, peripheral zones of phenomenon – Bukovyna and Halychyna are determined. The results of observation showed that with the development of phonetic system, demonstration of transition vowel e into o amplified and formed one of the distinctive features of Ukrainian language. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Філологічний дискурс Мовознавство Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст. The Phenomenon of Changing е > о in the Ukrainian XIV Century Records Language Article published earlier |
| spellingShingle | Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст. Царалунга, І. Мовознавство |
| title | Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст. |
| title_alt | The Phenomenon of Changing е > о in the Ukrainian XIV Century Records Language |
| title_full | Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст. |
| title_fullStr | Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст. |
| title_full_unstemmed | Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст. |
| title_short | Явище зміни e > o у мові українських грамот XIV ст. |
| title_sort | явище зміни e > o у мові українських грамот xiv ст. |
| topic | Мовознавство |
| topic_facet | Мовознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/178533 |
| work_keys_str_mv | AT caralungaí âviŝezmínieoumovíukraínsʹkihgramotxivst AT caralungaí thephenomenonofchangingeointheukrainianxivcenturyrecordslanguage |