Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17875 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання / Я.В. Хоменко // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 2(12). — С. 55-60. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859951582961991680 |
|---|---|
| author | Хоменко, Я.В. |
| author_facet | Хоменко, Я.В. |
| citation_txt | Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання / Я.В. Хоменко // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 2(12). — С. 55-60. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T16:16:58Z |
| format | Article |
| fulltext |
2008’2
55
ЦІЛЬОВІ ОРІЄНТИРИ ПОЛІТИКИ
СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Я.В. Хоменко,
кандидат економічних наук,
м. Донецьк
Я.В. Хоменко
Останнім часом все більшу зацікавленість світо-
вої науки викликає проблема економічного зростан-
ня. Їй присвячено багато фундаментальних та приклад-
них досліджень, у яких вивчається його природа, ха-
рактер, кількісна та якісна складові. Узагальнюючи ці
дослідження, слід відзначити, що поряд з вивченням
його темпів, науковці все більше уваги надають роз-
гляду його сталості. Стале економічне зростання виз-
нано сьогодні новим явищем в економіці більшості
країн світової спільноти.
Що стосується проблеми економічного зростан-
ня в Україні, то тут слід відзначити, що в країні поки
немає наявних ознак довгострокового сталого зрос-
тання, короткострокове, як виявилось, має свої межі.
Феноменально високі темпи зростання, зафіксовані в
період з 2000 по 2004 р., ряд економістів пов’язують
з діяльністю більш ліберального уряду та приходом
до влади нової політичної еліти [1]. Однак ми дотри-
муємося точки зору дослідників, які стверджують, що
недавнє зростання є «органічним наслідком проведе-
них реформ, результатом початку дії нових більш ефек-
тивних макро- і мікроекономічних умов» [2, с. 6]. У
праці Є. Гайдара [2] на прикладі Росії та країн СНД
показано, що і падіння, і підйом складові єдиного про-
цесу, який визначається загальними історичними та
економічними закономірностями. Він лише в малій мірі
залежить від того, які персоналії чи партії в цей період
приходять до влади в тій чи іншій країні.
Поза всяким сумнівом, що відзначене в Україні в
2000—2004 рр. зростання економіки явно має риси
«відновлювальне». Вперше поняття «відновлювальне
зростання» увів у наукову термінологію російський еко-
номіст В. Громан. Згідно з його концепцією в процесі
такого зростання використовуються побудовані раніше
виробничі потужності та підготована до його початку
робоча сила. Для запуску його механізму досить
ліквідувати дезорганізацію економіки та відновити гос-
подарчі зв’язки. Саме відновлювальне зростання стає
причиною помилок у прогнозах, оскільки не має рис
та характеру традиційного і не супроводжується ста-
лим зростанням деяких інших показників [2].
Наразі очевидно, що ресурси відновлювального
зростання в Україні скоро будуть вичерпані, а їх якіс-
на сторона не буде відповідати вимогам сучасного
розвитку. Знаходячись п’ять років у фазі пожвавлен-
ня, країна так і не змогла сформувати матеріально-
технічну базу для сталого зростання економіки. Відпо-
відно, виникає питання про необхідність пошуку мож-
ливості формування такої бази та покращання якісної
основи факторів виробництва.
Така ситуація багато в чому пояснюється відсут-
ністю необхідного рівня наукового забезпечення еко-
номічної політики держави. Не склалася поки і єдність
теорії, політики та практики. У результаті питання фор-
мування політики, спрямованої на забезпечення ста-
лого економічного зростання в країні та її регіонах на
основі науково обґрунтованого підходу, залишається
на порядку денному сучасних наукових досліджень.
Вивчення природи та характеру економічного зро-
стання в Україні проводять такі провідні науковці та
економісти, як А. Чухно, А. Гальчинський, С. Ле-
вочкін, М. Чечетов, В. Стародубовський, Л. Масло-
вська, Л. Петкова, Ю. Бицюра [3—5]. Особлива ува-
га в них приділяється розробці рекомендації для еко-
номічної політики держави, спрямованої на забезпе-
чення високих темпів зростання та якості соціально-
економічного розвитку.
А. Чухно зазначає те, що політика стимулювання
економічного зростання має базуватися на «системі за-
ходів підвищення ефективності економіки, яка б дозво-
ляла вирішити широке коло питань — від техніко-техно-
логічного переоснащення виробництва до удосконален-
ня організації та стимулювання праці, форм та методів
господарювання, їх спрямованості на економію живої та
матеріалізованої праці, підвищення продуктивності праці,
зменшення матеріало- та енергоємності виробництва» [3].
А. Гальчинський і С. Левочкін аргументують доцільність
реалізації державної політики, спрямованої на введення
інноваційної моделі структурної перебудови та зростан-
ня економіки [4]. Але необхідно зазначити, що не так
багато досліджень присвячено розробці концепції еко-
номічної політики держави, що має забезпечити сталість
економічного зростання.
Наразі політика стимулювання економічного зро-
стання повинна вести до стабілізації соціально-еконо-
мічного розвитку країни та забезпечувати перехід від
відновлювального до довготривалого сталого зрос-
тання, тому її необхідно формувати з урахуванням його
головних факторів. Слід визнати, що зростання — це
лише наслідок синергетичного ефекту від їх дії. Він
56
Економічний вісник Донбасу
може бути досягнений як за рахунок структурних змін
та інноваційного розвитку, так і за рахунок ефектив-
ного використання природних і трудових ресурсів. Все
буде залежати від того, які з них будуть обрані за ос-
нову зростання.
Виходячи з вищезазначеного, мету статті ми ба-
чимо у визначенні цільових орієнтирів державної пол-
ітики, спрямованої на забезпечення сталого економіч-
ного зростання. Для її досягнення необхідно вирішити
такі завдання:
— розкрити основну ідею, яка лягла в основу її
концепції;
— показати різницю між стратегічними та так-
тичними цілями політики зростання;
— визначити та систематизувати стратегічні цілі.
У своєму дослідженні ми виходимо з того, що
така політика не може бути жорсткою та директивною,
їй слід бути гнучкою та нетрадиційною, адже вона на-
цілена на забезпечення сталого зростання економіки,
явища вкрай рідкісного та складного. Досягнути тим-
часове підвищення показників можливо, багато склад-
ніше зберегти сталість їх динаміки на довготривалу
перспективу.
Стале економічне зростання сьогодні визначають,
як «збільшення обсягів виробництва суспільного про-
дукту на основі розширеного відтворення та якісного
удосконалення факторів виробництва при ефективно-
му використанні ресурсів та збереженні природного
середовища з метою найбільш повного задоволення
економічних і соціальних потреб нинішнього та прий-
дешнього поколінь з урахуванням прогресивних стан-
дартів життя людей» [5, с. 65].
Стале зростання з’являється у разі виконання низ-
ки умов, які досить складні, на наш погляд, саме тому
політика, спрямована на його стимулювання, має пе-
редбачати їх створення. Його основу складає розши-
рене відтворення. В ідеалі це має бути інтенсивний тип
відтворення, що забезпечується завдяки новим знан-
ням, підвищенню рівня кваліфікації сучасного робітни-
ка та новим технологічним рішенням. На практиці гос-
подарчому комплексу країни притаманний скоріше ек-
стенсивний тип, тому створення умов для переходу до
інтенсивного відтворення буде адекватно створенню
умов для сталого економічного зростання.
Поза всяким сумнівом, формування подібних
умов — це довготривалий процес, що охоплює всі
сфери життєдіяльності соціуму. Особлива роль у ньо-
му відводиться факторам відтворення через те, що саме
вони здатні змінити характер та швидкість процесу.
Підвищення їх якості та покращання їх стану є ключо-
вими задачами на етапі переходу до інтенсивного типу
відтворення, а, відповідно, і до сталого економічного
зростання.
Оскільки політика зростання у своїй основі над-
звичайно масштабна, то найкращим чином розкриває
її сутність багатоцільовий підхід.
Традиційно в теорії управління виділяють стра-
тегічні та тактичні цілі. Вони завжди відрізняються за
своєю сутністю та змістом. В межах політики зрос-
тання стратегічні цілі мають бути єдиними для всіх ре-
гіонів через те, що вони визначають загальний вектор
розвитку країни. Тактичні можуть бути різними через
специфіку розвитку тієї чи іншої території, її потенціа-
лу та структури господарчого комплекса. Вони доз-
воляють визначити пріоритети економічної політики на
регіональному рівні.
Безпосередніми носіями тактичних цілей є суб’-
єкти регіональної системи. В цьому полягає основна
проблема. Кожній групі суб’єктів притаманні свої цілі,
які часто суперечать цільовій орієнтації інших груп.
Наявні або приховані суперечності можуть бути по-
в’язані з їх професійними або особистими інтереса-
ми, потребами та ціннісною орієнтацією. Тому в про-
цесі визначення тактичних цілей політики зростання
на регіональному рівні важливо враховувати цільову
орієнтацію кожної групи.
В межах цієї статті будуть визначені та система-
тизовані лише стратегічні цілі політики зростання. Усі
вони можуть бути представлені у вигляді певної ієрархії
(рис. 1).
Основна стратегічна ціль — це створення умов
для інтенсивного типу відтворення та сталого економ-
ічного зростання. Дійсно, що вона є головною в
ієрархії, але для її досягнення важливо виконання низки
інших, не менш важливих. На другому рівні, відпов-
ідно розміщуються цілі, які дозволять трансформува-
ти процес відтворення на якісно новий рівень. До них
належать :
— підвищення якості економічних факторів
відтворення;
— підвищення якості соціальних факторів відтво-
рення;
— підвищення якості природних факторів відтво-
рення.
Кожна з них передбачає реалізацію більш пред-
метних цілей, які далі розглянемо детальніше.
Підвищення якості економічних факторів відтво-
рення.
Кожен новий оборот циклу відтворення передба-
чає оновлення виробничого апарату. Вільна конкуренція
в умовах ринкової економіки вимагає від підприємців
все частіше замінювати застаріле обладнання на нове.
Лідерами стають підприємства, які зуміли своєчасно
модернізувати виробничі потужності та поновити ос-
новні фонди. Однак існує ще багато промислових
структур, у яких рівень зношеності обладнання пере-
Я.В. Хоменко
2008’2
57
Я.В. Хоменко
Ри
с.
1.
Іє
ра
рх
ія
ст
ра
те
гі
чн
их
ц
іл
ей
п
ол
іт
ик
и
ст
ал
ог
о е
ко
но
мі
чн
ог
о з
ро
ст
ан
ня
58
Економічний вісник Донбасу
вищує допустимі норми. Якщо ситуація в них не
зміниться, то буде дуже складно відновити процес
відтворення в регіоні, тому однією з цілей політики
зростання мають стати прискорене оновлення та мо-
дернізація основного капіталу.
Для переходу до інтенсивного типу відтворення
необхідні прогресивні зміни на всіх його етапах, за-
безпечити які можна завдяки використанню нових
знань та технологій. На їх основі можна досягти тех-
нологічного прориву, котрий дасть імпульс економіч-
ному зростанню. Відповідно, наступна ціль політики
полягає у забезпеченні переходу підприємств до ви-
щого технологічного укладу.
Підвищити якість такого фактору відтворення, як
технологія, можливо, на наш погляд, тільки за допо-
могою науки. Для цього в межах державної політики
зростання слід передбачити відповідну систему її мо-
тивації і як головну ціль прийняти стимулювання на-
укових досліджень та розробок.
Для її реалізації необхідно сформувати адекват-
ну ринку економічну основу наукових досліджень. В
першу чергу, потрібно уникати їх автономності та
відокремленості. Слід передбачити не тільки адекватні
умови та джерела фінансування наукової сфери, а і їх
диверсифікацію. Важливим напрямком політики зро-
стання стає стимулювання міждисциплінарних дослі-
джень. Одержані в їх результаті нововведення завжди
розглядалися як складні та унікальні розробки. Цей
напрямок у науці дозволить значно посилити її конк-
ретні переваги.
Перегляду потребує і система взаємовідносин
науки та держави. Необхідно визначитися, в якій мірі
наука має обслуговувати державу, і, відповідно, в якій
формі та має підтримувати її як життєво важливу сфе-
ру. Слід з’ясувати взаємні інтереси сторін і на цій ос-
нові будувати адекватні взаємовідносини з приводу
обміну науковою інформацією. В умовах ринку ці
відносини також повинні мати ринковий характер:
тільки за наявності відповідної мотивації з боку дер-
жави можна висувати відповідні вимоги до якості на-
укових розробок та прогнозів.
Важливим напрямком політики зростання має
стати розвиток міжнародного науково-технічного
співробітництва, яке дозволить пізнати кон’юнктуру
світового ринку технологій і своєчасно зреагувати на
його динаміку.
Принципово важливо чітко сформулювати пріо-
ритети сучасної науки. Вони мають, в першу чергу,
відповідати потребам економіки та соціуму. Наразі
головними інноваційними контурами початку ХХІ ст.
признані:
— інформаційні та телекомунікаційні технології;
— медицина та охорона здоров’я;
— захист довкілля [6, с.31].
Необхідно змінити відношення до науки з боку
суспільства. Наразі це та сфера, яка здатна створити
потенціальні можливості для його сталого розвитку.
Слід інакше розглядати її і як сферу застосування ка-
піталу. При розумному використанні її досягнень мож-
на отримувати зверх прибутки. У зв’язку з цим її по-
трібно включити до кола важливих інвестиційних пріо-
ритетів.
В. Фальцман на основі анализу закономірностей
розповсюдження інновацій робить висновок, що «одна
наука, якою б передовою вона не була, не здатна підви-
щити ефективність народного господарства через
низьку швидкість дифузії нововведень» [7, с.132].
Прискорити перехід до інтенсивного типу відтворення
та сталого економічного зростання можна тільки за
рахунок комбінації головних факторів зростання, та-
ких як людський ресурс, капітал, знання, технологія,
природні ресурсы і наука. При цьому домінанту слід
віддати останній, оскільки саме вона дозволяє розум-
но підійти до використання всіх видів ресурсів. Ефек-
тивне поєднання цих факторів може породити нові
нестандартні рішення, котрі здатні внести зміни у чин-
ний механізм господарювання. На основі чого можна
знизити обмеження економічного зростання та значно
розширити його межі. Однак це можливо тільки за
умов зміни чинної парадигми господарювання.
Нова парадигма, що культивується з початку дру-
гої половини ХХ ст., в основу розвитку людства ста-
вить технологічний прогрес та інноваційну діяльність.
Її найважливіший «ідеологічний висновок» полягає в
тому, що рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери
— науки, нових технологій, наукоємних галузей та ком-
паній — складає основу сталого економічного зрос-
тання [6, с. 32]. Тому наступна ціль політики полягає
у підвищенні ступеня впровадження досягнень на-
уки та техніки.
В Україні існує об’єктивна потреба у реформу-
ванні механізму господарювання. Наразі він має спри-
яти активному впровадженню науково-технічних до-
сягнень та, відповідно, переходу до інтенсивного типу
відтворення. У зв’язку з цим слід розглянути мож-
ливість формування національної інноваційної систе-
ми (НІС), яка являє собою сукупність організацій при-
ватного та державного секторів економіки, що про-
водять наукові дослідження, виробництво та реаліза-
цію високотехнологічної продукції, а також управлін-
ня та фінансування інноваційної діяльності [6, c. 33].
Її перевага полягає в тому, що вона є постійним гене-
ратором нових ідей та технологій, які дозволяють си-
стематично оновлювати виробничі потужності та ство-
рювати основу для сталого зростання.
В межах НІС необхідно посилити інтеграцію на-
Я.В. Хоменко
2008’2
59
уки та виробництва. Слід скористатися новими фор-
мами взаємодії суб’єктів господарювання та науково-
дослідних структур. Основними споживачами резуль-
татів науково-технічної діяльності завжди були і зали-
шаються великі корпорації, тому найрезультативнішою
формою представляється їх кооперація з НДІ або, без-
посередньо, розвиток науки в корпоративних струк-
турах. Крім того, саме вони можуть дати краще ре-
сурсне забезпечення для проведення наукових дослі-
джень.
Ніякі технічні рішення, навіть вкрай інноваційні,
не здатні забезпечити зростання економіки без належ-
ного фінансування. Тому для інтенсифікації та стабіл-
ізації економічного зростання необхідно, в першу чер-
гу, вирішити основні проблеми в інвестиційному ком-
плексі країни. Наступною стратегічною ціллю стає
підвищення інвестиційної активності.
Створення сприятливого інвестиційного клімату
та включення механізму мотивації до довготривалого
вкладення коштів мають бути пов’язані з використан-
ням всього арсеналу заходів — як суто ринкових, так
і заходів з цілеспрямованого державного регулюван-
ня інвестиційної діяльності. Активізувати інвестицій-
ний процес можливо через фінансово-економічні ме-
тоди регулювання та стимулювання інвестицій. Важ-
ливим інструментом державної політики у галузі кап-
італовкладень може стати державна інвестиційна про-
грама, яка має будуватися з урахуванням та на основі
регіональних програм.
Потенційним інвестиційним ресурсом можуть
стати кошти населення за умов підвищення рівня його
реальних доходів та створення відповідного механіз-
му акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на
інвестиційні потреби регіону. У зв’язку з цим відрод-
ження довіри до вітчизняних фінансово-кредитних
структур стає важливою складовою політики зрос-
тання, а її метою стимулювання процесу трансфор-
мації збережень у інвестиції. .
Як бачимо, перехід до інтенсивного типу відтво-
рення можливий тільки за умов формування нової
економіки — економіки знань та людини. При чому
домінанта повинна бути віддана останній, оскільки вона
є безпосереднім їх носієм. У зв’язку з цим наступ-
ною важливою стратегічною метою другого рівня
ієрархії стає підвищення якості соціальних факторів
відтворення.
Сьогодні ці фактори асоціюють, в першу чергу, з
людським капіталом. Вважається, що джерело про-
гресу закладено саме в ньому. Ми також віддаємо
йому пріоритет, актуалізуємо його роль у процесі
відтворення та визнаємо, що від того, наскільки ви-
сокою буде якість людського капіталу, буде залежати
швидкість перетворень у економіці та суспільстві. Саме
цьому одною з основних цілей політики сталого еко-
номічного зростання ми вважаємо всебічний розви-
ток особистості. Досягнути його надзвичайно склад-
но. Сьогодні глобалізація вимагає від людини мульти-
культурності, швидкість технологічних новацій та
складність сучасних технологій — постійного навчання
та підвищення рівня кваліфікації. Все частіше актуал-
ізується здатність людини до комунікативного спілку-
вання та роботи в команді. По мірі того, як зростають
вимоги до неї, має зростати і вона сама. Тому сьо-
годні особливо важливо говорити про створення умов
для її розвитку.
Сформувати особистість, досконалу як з еконо-
мічної, так і з соціальної точки зору, можливо тільки
за умов її розширеного відтворення. У зв’язку з чим
політика зростання повинна розглядати і цю пробле-
му. З одного боку забезпечити останнє можливо за
рахунок поступового підвищення рівня середньомісяч-
ної заробітної платні, однак вирішення фінансового
аспекту проблеми ще не вирішує її саму. Необхідно
звернути увагу на стан та рівень розвитку тих сфер,
де безпосередньо проходить відтворення людини та її
якостей. Це освіта, охорона здоров’я, культура, соц-
іальне забезпечення, страхування, наука, професійна
підготовка та перепідготовка кадрів. Всі вони є життє-
во важливими і рівень якості їх послуг безпосередньо
впливає на людський фактор. Тому до складу цілей
політики сталого зростання потрібно включити розви-
ток соціальної інфраструктури та підвищення
якості житлово-комунальних послуг.
Здійснити перехід до економіки знань зможе
тільки духовно багате суспільство, яке усвідомлює її
цінність і здатне її сформувати. Безпосередньою ос-
новою цієї економіки є інтелект нації, у зв’язку з цим
невід’ємною метою політики зростання повинне стати
зростання духовно-інтелектуального потенціалу
нації.
Виховувати нову людину, духовно багату та об-
ізнану, потрібно в умовах адекватного соціокультур-
ного середовища. Відповідно, при визначенні цільо-
вих орієнтирів політики зростання слід виходити з не-
обхідності формування соціокультурної основи зро-
стання, завдяки якій будуть створені умови для ду-
ховного та інтелектуального розвитку особистості. Це
може надати цивілізованого характеру системі соц-
іально-економічних відносин, що існує у суспільстві.
Наразі в Україні соціально-економічні проблеми
поглиблюються екологічною кризою. Ресурсний по-
тенціал країни виснажується, виникають природні об-
меження економічного зростання. Тому досягти його
сталості можливо тільки за умов ресурсозбереження
та бережливого ставлення до природи. Екологічно
забезпечене зростання стає, таким чином, орієнтиром
Я.В. Хоменко
60
Економічний вісник Донбасу
майбутнього розвитку. У зв’язку з цим при розробці
політики сталого економічного зростання необхідно
зробити акцент на підвищенні якості природних
факторів відтворення. Однією з цілей має стати по-
кращання стану довкілля.
Починати цей процес слід з реанімації екосисте-
ми. Її необхідно, принаймні, повернути до попереднь-
ого стану. Покращити довкілля можна тільки завдяки
зусиллям всієї нації, але вирішувати це питання регіо-
ни мають самостійно через те, що глибина екологічної
кризи в кожному з них проявляється по-різному. При
цьому гарантом екологічної безпеки нації має стати
сама держава, у неї досить повноважень для форму-
вання дієвого механізму захисту довкілля та прове-
дення природоохоронних заходів.
Відновити природній баланс екосистеми буде не-
можливо за умов збереження існуючих стереотипів
мислення. Потрібно ретельно змінити ставлення
суб’єктів господарювання та населення до довкілля.
Раціональне природокористування та бережливе став-
лення до природних ресурсів мають стати обов’язко-
вими умовами формування життєвого укладу соціу-
му та його господарчої діяльності.
Політика зростання має бути спрямована на вир-
ішення суперечностей між концепцією зростання та
природними обмеженнями. Досягти цього можливо
через впровадження технологій енерго- та ресурсо-
збереження в господарчій практиці підприємств.
Висновки
Для формування нової якісної основи економіч-
ного зростання в Україні та забезпечення його ста-
лості потрібна політика, яка б дозволяла створити умо-
ви для інтенсивного типу відтворення, зміни техноло-
гічного укладу підприємств виробничого комплексу
країни, переходу до економіки знань, всебічного роз-
витку особистості та покращання стану довкілля. В
процесі її реалізації ні в якому разі не можна ігнорува-
ти специфіку регіонів. У зв’язку з цим головною про-
блемою стає вибір стратегій розвитку для кожного з
них. Вони можуть бути різними в залежності від особ-
ливостей тієї чи іншої території, її потенціалу, рівня
розвитку та умов виробництва. В цьому контексті роз-
робка альтернативних стратегій забезпечення сталого
економічного зростання стає перспективним напрям-
ком дослідження.
Література
1. Aslund A. The Economic Policy of Ukraine after
the Orange Revolution // Eurasian Geography and
Economics. — 2005. — № 46 (5). — P. 327—353.
2. Gaidar J. Recovery Growth as a Stage of Post-
Socialist Transition // Studies & Analyses. — 2005. —
№ 292. — P. 3—14. 3. Чухно А. Актуальные пробле-
мы стратегии экономического и социального разви-
тия на современном этапе // Экономика Украины. —
2004. — № 4. — С.15—23. 4. Гальчинский А.,
Левочкин С. Становление инвестиционной модели
экономического роста Украины // Экономика Украи-
ны. — 2004. — № 6. — С. 4—11. 5. Бицюра Ю. До
проблеми визначення понять сталого економічного зро-
стання та розвитку // Економіст. — 2006. — № 5. —
С. 62—65. 6. Дынкин А., Иванова Н., Ночевки-
на Л. Траектория идей: исследования научно-техни-
ческого прогресса // Мировая экономика и междуна-
родные отношения. — 2006. — № 4. — С. 27—34.
7. Фальцман В. Комплексная программа НТП: дос-
тижения, уроки и перспективы // Вопр. экономики. —
1997. — №5. — С. 128—137.
Я.В. Хоменко
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17875 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1817-3772 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:16:58Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Хоменко, Я.В. 2011-03-11T18:18:42Z 2011-03-11T18:18:42Z 2008 Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання / Я.В. Хоменко // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 2(12). — С. 55-60. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1817-3772 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17875 uk Інститут економіки промисловості НАН України Економічна теорія Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання Article published earlier |
| spellingShingle | Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання Хоменко, Я.В. Економічна теорія |
| title | Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання |
| title_full | Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання |
| title_fullStr | Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання |
| title_full_unstemmed | Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання |
| title_short | Цільові орієнтири політики сталого економічного зростання |
| title_sort | цільові орієнтири політики сталого економічного зростання |
| topic | Економічна теорія |
| topic_facet | Економічна теорія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17875 |
| work_keys_str_mv | AT homenkoâv cílʹovíoríêntiripolítikistalogoekonomíčnogozrostannâ |