Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії
Сучасні школи економічної теорії переважно ґрунтуються на аналізі ресурсів (факторів виробництва) та відповідних їм інститутів (відносин). Але ресурси набувають сенсу лише в контексті цілей, первинним носієм котрих є людина. Єдиною школою економічної теорії, яка базується безпосередньо на людській д...
Saved in:
| Published in: | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/178758 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії / О.С. Вишневський // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 2 (39). — С. 9-15. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859863813181931520 |
|---|---|
| author | Вишневський, О.С. |
| author_facet | Вишневський, О.С. |
| citation_txt | Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії / О.С. Вишневський // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 2 (39). — С. 9-15. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| description | Сучасні школи економічної теорії переважно ґрунтуються на аналізі ресурсів (факторів виробництва) та відповідних їм інститутів (відносин). Але ресурси набувають сенсу лише в контексті цілей, первинним носієм котрих є людина. Єдиною школою економічної теорії, яка базується безпосередньо на людській діяльності є австрійська школа. Тому у роботі проводиться переосмислення аксіоматичних положень саме цієї школи з позицій цілепокладання та стратегування.
У роботі проведено феноменологічну редукцію ключових економічних понять (цінність, ціна, обмін, виробництво, кооперація, прибуток, збиток, попит, пропозиція, відсоток, праця, капітал) з позицій цілепокладання. Можливість такої редукції доводить фундаментальну роль цілей в економічному процесі, бо саме цілі виявляють у навколишньому середовищі засоби їх досягнення, визначають характер і форми діяльності людини та організації.
У кінцевому підсумку з позицій цілепокладання створюються умови для формування внутрішньо несуперечливої економічної теорії, яка здатна синтезувати індивідуальні і суспільні інтереси на основі узгодження цілей.
Современные школы экономической теории преимущественно базируются та анализе ресурсов (факторов производства) и соответствующих им институтов (отношений). Но ресурсы приобретают смысл только в контексте целей, первичным носителем которых является человек. Единственной школой экономической теории, положения которой основаны непосредственно на человеческой деятельности является австрийская школа. Поэтому в работе проводится переосмысление аксиоматических положений именно этой школы с позиций целеполагания и стратегирования.
В работе проведена феноменологическая редукция ключевых экономических понятий (ценность, цена, обмен, производство, кооперация, прибыль, убыток, спрос, предложение, процент, труд, капитал) с позиций целеполагания. Возможность такой редукции доказывает фундаментальную роль целей в экономическом процессе, поскольку именно цели проявляют в окружающей среде средства их достижения, определяют характер и формы деятельности человека и организации.
В конечном итоге с позиций целеполагания создаются условия для формирования внутренне непротиворечивой экономической теории, которая способна синтезировать индивидуальные и общественные интересы на основе согласования целей.
Modern schools of economic theory are predominantly based on the analysis of resources (factors of production) and their corresponding institutions (relations). But resources make sense only in the context of goals, the primary carrier of which is a person. The only school of economic theory, the provisions of which are based directly on human activity, is the Austrian school. Therefore, the work is carried out rethinking the axiomatic provisions of this particular school from the standpoint of goal-setting and strategizing.
The work carried out a phenomenological reduction of key economic concepts (value, price, exchange, production, cooperation, profit, loss, demand, supply, interest, labor, capital) from the standpoint of goal setting. As a result, the following definitions have been proposed.
"Value" is the importance that a person attaches to goals. "Price" is the sum of the costs associated with achieving the goal. "Exchange" is the receipt of the other people's resources for achieving own goals through the refusal from their own resources of the achieving other people's goals. "Individual production" is an individual activity to create new means of achieving goals. "Cooperation" is a joint activity to achieve goals. "Profit" is an approaching to the goal. "Loss" is a distanting from the goal. "Market" is the process of obtaining the means to achieve one's own goals in exchange for the means of achieving another's goals. "Demand" is a requirement of the subject for the means to achieve its goals that do not belong to him. "Supply" is a subject's willingness to give up (through exchange) his or her means of achieving someone else's goals. "Percentage" is the relative value of the goal depending on the time factor, which is transferred to the means of achieving it. "Capital" is a set of means to achieve goals. "Labour" is an activity aimed at achieving goals.
The possibility of such a reduction proves the fundamental role of goals in the economic process, since it is the goals that manifest in the environment the means of achieving them, determine the nature and forms of human and organizational activity.
Ultimately, from the standpoint of goal-setting, conditions are created for the formation of an internally non-contradictory economic theory that is capable of synthesizing individual and public interests on the basis of coordinating goals.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:47:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
ВИШНЕВСЬКИЙ О. С.
2020/№2 9
УДК 338:330.8 DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.2(39).9-15
Олександр Сергійович Вишневський
канд. екон. наук
чл.-кор. АЕН України
ORCID 0000-0002-2375-6033,
Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ
ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ ЯК БАЗИС
АВСТРІЙСЬКОЇ ШКОЛИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Постановка проблеми. Поглиблення цифровізації
на тлі циклічності економічних процесів не лише обу-
мовлює майбутню глобальну економічну кризу, а та-
кож висвітлює теоретичні та концептуальні проблеми
у домінуючій парадигмі неолібералізму [1]. Отже,
криза може мати системний характер і для її подо-
лання і забезпечення подальшого економічного роз-
витку знадобиться оновлена економічна теорія. Це
обумовлює необхідність переосмислення альтернатив-
них мейнстриму підходів до побудови економічної
теорії, обґрунтуванню економічних законів і осново-
положних категорій. Як зазначає В. Автономов «... в
період криз, викликаних внутрішньонауковими або
зовнішніми причинами, методологічні основи науки
витягуються з «запасників» і піддаються інтенсивній
рефлексії. В історії економічної науки таке трапля-
лося, наприклад, у ході маржиналістської революції
кінця XIX ст. (відома "суперечка про методи") і в 70-
80-ті роки XX ст., коли криза методів державного ре-
гулювання економіки призвела до кризи "великого не-
окласичного синтезу" й активізації альтернативних
мейнстриму напрямків» [2, с. 13]. Однією з альтерна-
тив мейнстриму є австрійська школа економічної тео-
рії (далі АШЕТ), яка має ряд методологічних особли-
востей (дедуктивний метод, суб'єктивізм, методоло-
гічний індивідуалізм, акцент на споживання, неісто-
ричний підхід, відмова від використання математич-
них методів). Напрацювання цієї школи можуть бути
затребувані для переосмислення поточної економічної
ситуації та подолання кризових явищ.
Аналіз останніх досліджень. З часів здобуття
Ф. Хайєком у 1974 році премії Шведського національ-
ного банку з економічних наук пам'яті Альфреда Но-
беля більше жоден з представників австрійської школи
не вдостоювався такого високого визнання. Це по-
бічно підтверджує витіснення даного напрямку за межі
мейнстриму економічної думки.
Хоча сучасні вчені регулярно повертаються до
ідей і практичних рекомендацій австрійської школи
економічної теорії, але жодної масштабної праці в
формі всеосяжного трактату за останні десятиліття не
з'явилося. Тому найбільш фундаментальною працею,
де системно викладено положення австрійської школи
економічної теорії залишається робота Л. Мізеса
«Людська діяльність: трактат з економічної теорії» [3].
Сучасні дослідження стосуються фундаментальних
економічних понять: відсотка і зростання [4], теорій
кризи [5], економічних циклів [6]. Розглядаються ме-
тодологічні питання, пов'язані з використанням фено-
менологічного підходу [7-8].
Особливе місце займають роботи, присвячені
ролі австрійської школи у формуванні теорії еконо-
мічної еволюції [9], і її зв'язки з інституційною еконо-
мікою [10-12], тому що вони формують базис для пе-
реосмислення положень АШЕТ з інших, насамперед
інституційних, позицій, які мають потенціал подо-
лання обмежень методологічного індивідуалізму. Так,
А. Ковальов за результатами своїх досліджень доходить
до висновку, що «взаємодія між прихильниками авст-
рійської школи й інституціоналізму приведе до збага-
чення теоретико-методологічних поглядів обох шкіл,
тому представляється перспективною організація спі-
льних наукових заходів. «Прикордонні» теорії, ство-
рюючи конкуренцію мейнстриму, неминуче будуть ру-
хати економічну науку до більшої реалістичності пере-
думов аналізу і підвищувати її пояснювальну здат-
ність» [11, с. 81].
При цьому однією з центральних проблем зали-
шається роль цілепокладання на індивідуальному та
організаційному рівні. В. Дементьєв, розглядаючи те-
зу: «тільки індивіди можуть ставити перед собою цілі,
приймати рішення і діяти», ставить під питання: «яке
походження і зміст його цілей, прийнятих рішень, пе-
реваг, інтересів та ін.», і звертає увагу, що «зміст рі-
шень не є акт вільної волі і вільного вибору індивіда,
а відображення деяких природних і об'єктивних зако-
нів (механіки, фізики та ін.). Так само і в суспільстві.
Так, дійсно, фірми, держава, домогосподарства є не
що інше, як комбінації людей. Але ті цілі, які ставлять
собі люди, є відображенням особливостей тих «комбі-
націй людей», в рамках яких вони діють» [13, с. 30].
І хоча дійсно «залишається відкритим питання, а
звідки взявся індивід з його цілями, перевагами, ре-
сурсами та ін.» [13, с. 30], можна конкретизувати роль
інституту стратегування і цілепокладання як базису
формування аксіоматики АШЕТ і ключових еконо-
мічних категорій. Тому, метою статі є визначення ролі
інституту стратегування і цілепокладання в аксіома-
тиці і ключових поняттях австрійської школи еконо-
мічної теорії.
Методологічним базисом дослідження є, з одного
боку, феноменологічна редукція [7], а, з іншого — де-
дуктивний метод. Феноменологічна редукція викори-
стовувалася для прояснення ролі цілепокладання у ви-
значенні економічних понять. Дедуктивний метод за-
стосовується для конструювання аксіоматичного і по-
нятійного апарату з урахуванням цілепокладання.
Цілепокладання як базис інституту стратегу-
вання. Затребуваність стратегування (під стратегуван-
ням розуміється процес стратегічного управління, а не
тільки розробка стратегії) в останні десятиліття пос-
тійно зростає. «На даний момент розробкою стратегій
займаються окремі індивіди, домогосподарства, орга-
нізації, муніципалітети, регіональні та національні ор-
гани влади, транснаціональні компанії і наддержавні
структури. І в сучасному світі складно знайти органі-
ВИШНЕВСЬКИЙ О. С.
10 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
зацію, яка не мала стратегії або не робила спроб вико-
ристовувати стратегічне управління в своїй діяльності»
[14, с. 9]. На індивідуальному рівні наявність стратегії
є необхідною умовою «особистісного зростання». Для
комерційних компаній стратегування стало частиною
корпоративного управління, а для держав — держав-
ного управління.
Як результат, стратегування в значному ступені
оформилося як інститут [15], а «сучасна структура
стратегії практично стандартизувалася і включає в себе
наступні елементи: місію, бачення, цінності (керівні
принципи), стратегічні цілі, плани заходів з їх досяг-
нення, ризики реалізації стратегії» [14, с. 11]. Стра-
тегічні цілі займають центральне положення в цій
структурі, тому що саме вони забезпечують сходження
від досить абстрактних місії, бачення і цінностей до
конкретних дій. Якщо редукувати процес стратегу-
вання, то в його основі виявиться цілепокладання.
Стратегія, позбавлена цілей, буде не обговорюваною,
по суті. А саме «виживання» інституту стратегування
протягом довгострокового періоду часу вказує на його
корисність. Як зазначає В. Вольчик «австрійська тео-
рія припускає, що ті інститути, які збереглися в ході
суспільного розвитку, «вижили» тільки завдяки тому,
що краще, ніж інші, допомагали членам суспільства
досягати їх цілі» [12, с. 76].
Таким чином, можна стверджувати, що з одного
боку, цілепокладання — є ядро стратегування, а з ін-
шого — стратегування — це інституалізоване ціле-
покладання.
І хоча Дж. Ходжсон відзначає, що «як в неокла-
сичній, так і в австрійській теорії процес формування
або визначення цілей під впливом соціальних чи ін-
ших факторів залишається за межами області дослі-
дження. ... Самі цілі вважаються заданими, але вибір
засобів їх досягнення є предметом уважного вивчення.
І неокласики, і «австрійці» вважають вибір цілей чи-
мось екзогенним для їх теорій» [16, с. 148-149], нижче
буде показана більш істотна роль цілепокладання в
АШЕТ. Це вже стає помітно при аналізі основопо-
ложної для австрійської школи категорії «діяльність».
Аксіоматика діяльності і цілепокладання. Харак-
терною рисою будь-якого індивіда є те, що він діє.
Тому, один із дослідників методології австрійської
школи П. Усанов, доводить, що «всі поняття еконо-
мічної теорії та теорії діяльності виводяться дедуктив-
ним шляхом з аксіоми діяльності. Сама ж аксіома за-
снована на феноменологічній редукції і є первофено-
меном» [7, с. 131].
Однак залишається дослідженим, наскільки сама
аксіома діяльності є первинною, і що буде, якщо її
саму піддати феноменологічній редукції. Аксіома «лю-
дина діє» передбачає наявність як мінімум кількох ін-
ших передумов, безпосередньо пов'язаних з нею і які
обумовлюють її існування.
Перша з них передбачає, що «людина існує», ін-
акше не буде суб'єкта діяльності. Одним з головних
критеріїв існування з часів Декарта виводиться з того,
що людина мислить [17, с. 317]. Отже, мислення, обу-
мовлюючи існування, передбачає дію. При цьому
варто зазначити, що аксіома існування індивіда як
суб'єкта діяльності не є такою самоочевидною як зда-
ється. Наприклад, з позицій соціалізму суб'єктом є со-
ціум на відміну від індивідуалізму австрійської школи.
Друга передумова передбачає існування навко-
лишнього середовища (об'єктивної реальності). Без
навколишнього середовища людина не зможе відпо-
вісти на питання «де вона існує?» і не буде простору
для її діяльності. При цьому суб'єкт необхідно вклю-
чити в навколишнє середовище, де він може існувати
і діяти. Людина повинна бути і усвідомлювати себе
частиною навколишнього середовища.
Третя передумова передбачає постійну зміну
навколишнього середовища, включаючи і саму лю-
дину, як його невід'ємну частину.
Четверта передумова стосується постійного вза-
ємного впливу навколишнього середовища і людини.
П'ята передумова передбачає наявність у людини
свободи волі і можливості дії для зміни свого стано-
вища в навколишньому середовищі, самого навколи-
шнього середовища і себе.
Якби передумови 3-5 не виконувалися, то людина
в принципі не змогла би діяти, тому що навколишнє
середовище й індивід не піддавалися зміні.
Тільки виходячи з цих передумов можна вивести
аксіому можливості здійснення діяльності людиною.
І разом з тим необхідно ще виділити фактор, який
впливає на характер діяльності: обмеженість існування
людини в часі.
З розглянутих передумов випливає низка істотних
наслідків.
З того, що людина існує як частина навколиш-
нього середовища і людське життя обмежене в часі ви-
ходить, що людина має дві принципові можливості —
існувати чи ні. Отже, у людини завжди є мінімальний
набір (вектор) цілей: {«існувати»; «не існувати»}. Варто
звернути увагу, що кожна людина постійно робить ви-
бір між жити і не жити. І цей вибір далеко не очевид-
ний. Згідно даних Всесвітньої організації охорони
здоров'я [18] щороку від суїцидів помирає близько
800 тис. жителів Землі і це тільки зафіксовані випадки.
Людина не може не діяти, вона змушена діяти. З
огляду на те, що відмова від мислення неможлива, то
реалізація будь-якої мети (навіть «не існувати») ви-
магає певних дій. Значить, з того, що людина існує
і завжди має мінімальний набір цілей і можливість ви-
бору між ними, випливає, що людина діє і використо-
вує навколишнє середовище згідно з цілями (тобто до-
цільно). Людина (а також її ідеї) і будь-який предмет
з навколишнього середовища стають засобом тільки в
контексті цілей.
Таким чином, будь-якій людині можна поставити
у відповідність два вектори: вектор цілей і вектор за-
собів. А будь-яка дія в кінцевому підсумку обумовлена
комбінацією засобів (ресурсів) і цілей.
Враховуючи, що у адекватно мислячого (психічно
здорового) індивіда для досягнення цілей є в розпо-
рядженні як мінімум власне тіло (знання, фізичні
здібності, досвід, навички тощо), то мінімальний век-
тор засобів досягнення цілей включає в себе здатність
до праці (цілеспрямованої діяльності).
У цьому контексті простежується взаємозв'язок
минулого, сьогодення, і майбутнього. Засоби досяг-
нення цілей — результат минулих подій і не принципово
це видобуток надр (природні ресурси), накопичений
капітал або отримані знання. Дія — це те, що відбува-
ється в даний момент, тобто пов'язане з сьогоденням. А
цілі представляють собою бажаний стан в майбут-
ньому. Відповідно, діяльність (сьогодення) є комбіна-
цією ресурсів (минулого) та цілей (майбутнього).
І хоча раніше було відзначено зв'язок між засо-
бами і минулим, і цілями і майбутнім, однак, можна
ВИШНЕВСЬКИЙ О. С.
2020/№2 11
показати, що, виходячи з причинно-наслідкових
зв'язків цілі в певному сенсі первинні по відношенню
до засобів, тому що саме цілі визначають який предмет
з навколишнього середовища є засобом. Зміна цілей
може повністю знецінити раніше затребуваний засіб,
перетворивши його в марну частину навколишнього
середовища.
Таким чином, цілепокладання значною мірою ле-
жить в основі діяльності, і може бути одним з інстру-
ментів пояснення ключових економічних понять. У
цьому контексті показовим є визначення, сформульо-
ване Л. Роббінсом ще в 1935 році: «Економіка — наука,
що вивчає людську поведінку як відношення між ці-
лями і обмеженими засобами, що мають альтерна-
тивне застосування» [19, с. 18].
Виходячи з ролі цілепокладання в людській дія-
льності можна розглянути ключові економічні по-
няття: цінність, ціна, обмін, виробництво, кооперація,
прибуток, збиток, ринок, попит, пропозиція, відсоток,
праця і капітал.
Цінність і ціна. Досягнення мети передбачає не-
обхідність «заплатити» ціну, тобто відмовитись від
певної кількості коштів і, отже, від менш важливих ці-
лей, які можна було досягти, використовуючи ці
кошти. Таким чином, ціна як сума витрат, пов’язаних
з досягненням цілі, з'являється ще до розгляду процесу
обміну.
Саме з таких позицій виходить Л. Мізес, вказу-
ючи, що «цінність — це важливість, яку діяльна лю-
дина приписує кінцевим цілям» [3, с. 92]. При цьому,
навіть у такому лаконічному визначенні, явно над-
лишковими є прикметники «діяльна» і «кінцевим»,
тому що людина за визначенням діяльна, вона не
може не діяти, як це було показано вище. І будь-які
цілі можна визначити, як кінцеві цілі в рамках обме-
женого проміжку часу. Таким чином, цінність до-
цільно визначити як важливість, котру людина припи-
сує цілям.
Не тільки для індивідів, але і для організацій з
прийнятним рівнем корпоративного управління для
ефективного використання інституту стратегування
логіка визначення цінності засобів відповідно до цілей
цілком застосовна.
Цінність (в контексті цілей) є необхідною умовою
обміну, ціна є відображенням результату обміну.
Обмін. Важливим інструментом досягнення цілей
є обмін, який займає особливе місце в роботах пред-
ставників австрійської школи. Невипадково вченню
про обмін присвячені окремі розділи в фундаменталь-
них роботах представників австрійської школи [3,
с. 184-189; 20, с. 149-162].
Л. Мізес пише, що «люди, які торгують на ринку,
спонукаються не тільки бажанням отримати їжу, дах і
сексуальну насолоду, але і безліччю ідеальних мотивів.
Вони роблять вибір між різними альтернативними ва-
ріантами, не має значення, класифікуються вони як
матеріальні або як ідеальні. На реальній шкалі цінно-
стей матеріальні та ідеальні речі безладно перемішані»
[3, с. 220]. Як тільки у людини не вистачає власних
коштів для досягнення своїх цілей, вона починає шу-
кати додаткові ресурси, якими володіють або розпо-
ряджаються інші люди, які в свою чергу мають свої
власні цілі і шукають можливості по їх втіленню в ре-
альність. Наявність інших індивідів, які також мають
свої набори цілей і засобів, робить можливим доціль-
ний обмін. Таким чином, предмети (ідеї, знання), що
містяться в навколишньому середовищі з позицій ок-
ремого індивіда можна поділити на три групи:
1) засоби досягнення своїх цілей;
2) засоби досягнення чужих цілей;
3) предмети, які не є засобами досягнення ні
своїх, ні чужих цілей.
У свою чергу засоби досягнення своїх цілей
(група 1) діляться на 4 підгрупи виходячи з їх власно-
сті: (1) свої (що знаходяться у власності у індивіда);
(2) чужі (що знаходяться у власності у інших індиві-
дів); (3) громадські (що знаходяться у власності у дер-
жави, муніципалітету, громади, колективу); (4) нічиї
(підпадають під режим «невласності»).
У силу того, що кількість людей перевищує
7 млрд чоловік, друга група буде завжди домінувати
над першою. А засоби досягнення більшості цілей
конкретного індивіда будуть перебувати у власності,
управлінні, використанні або розпорядженні інших
людей. І чим глибше розподіл праці, тим таких засобів
може бути все більше, а залежність індивіда від соці-
уму все сильніше. Відповідно, одним із шляхів отри-
мання більш відповідних для досягнення власних ці-
лей засобів є їх отримання у інших людей в обмін на
наявні у себе засоби досягнення їхніх цілей.
Таким чином, з позицій примату цілепокладання
можна виділити наступні характеристики обміну:
1) обмін являє собою окремий вид діяльності, де
проміжною метою є отримання відсутніх засобів для
досягнення цілей;
2) обмін складається з двох частин. Видима час-
тина обміну — це засоби, які безпосередньо беруть
участь в обміні. Невидима частина обміну — це набли-
ження до досягнення цілей або видалення від досяг-
нення цілей (можлива повна відмова);
3) враховуючи, що в процесі обміну відбувається
відмова від певного обсягу засобів, які можливо було
використати для досягнення деяких цілей, то в кінце-
вому підсумку обмінюються менш важливі цілі на
більш важливі цілі;
4) без цілей обмін неможливий. Якщо є обмін,
значить, є і цілі;
5) обмін є добровільною дією, в іншому випадку
це вже не обмін, а примусове привласнення чужих ре-
сурсів.
Якщо обмін є взаємно вигідним, він наближає
кожного з учасників обміну до досягнення їхніх цілей
(не важливо, духовних або матеріальних). Окремо
варто звернути увагу, що в межах цієї системи розмір-
кувань абсолютно не використовується категорія
гроші.
При обміні між двома сторонами «А» і «B» ціна
«Р» є результатом чотирьох суб'єктивних оцінок цін-
ності засобів (об'єктів обміну) «a» і «b», що належать
сторонам «А» і «B» відповідно.
Перша суб'єктивна оцінка з боку «А» стосується
цінності засобів, що належать «В». Сторона «А» оці-
нює на скільки об'єкт обміну «b» наближає досягнення
цілей «А». Цю оцінку позначимо як «bА».
Друга суб'єктивна оцінка з боку «А» стосується
того, на скільки власні засоби «а» корисні для досяг-
нення цілей «А». Тобто від досягнення яких цілей «А»
призводить відмова від засобів «а». Цю оцінку позна-
чимо як «аА».
Аналогічно сторона «В» формує ще дві суб'єк-
тивні оцінки цінності щодо об'єктів обміну «a» і «b»,
які позначимо «aB» і «bB».
ВИШНЕВСЬКИЙ О. С.
12 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
Обмін має місце, тільки в разі, якщо одночасно
виконуються дві умови «bА» > «аА» і «aB» > «bB» (символ
«>» являє собою знак переваги при виборі, а не строге
математичне більше). У результаті вартість витрат для
кожної зі сторін об'єктивується у вигляді рівності
«аА» = «bB» = «Р».
При використанні грошей під час обміну або «аА»
або «bB» має грошову форму, яка передається на ціну
«P».
Заслуговує на увагу також факт, що знання чужих
цілей перетворює нічого не значущі для індивіда (або
організації) предмети в засоби обміну. Таким чином,
знання чужих цілей формує цінність для різних пред-
метів. Якщо цілі інших індивідів на пряму невідомі, то
опосередковано вони проявляються в попиті на кон-
кретні товари.
Виходячи з представленого аналізу під обміном
розуміється отримання чужих засобів досягнення
власних цілей через поступку власних засобів досяг-
нення чужих цілей.
Відповідно важливим кроком вперед у організації
діяльності соціуму є створення інструменту узгоджен-
ня цілей. Якщо б була цифрова платформа, де міс-
тяться цілі індивідів та організацій, то попит форму-
вався би безпосередньо на досягнення цілей, а не
лише засобів.
Виробництво і кооперація. У роботах представни-
ків АШЕТ виробництво розглядається перш за все з
позицій аналізу виробничих витрат [21, с. 419-426] і
циклічності виробництва [3, с. 536-547]. Феноменоло-
гічне редукування виробництва для прояснення ролі
цілепокладання не проводиться. Хоча категорії вироб-
ництво і кооперація не займають центрального поло-
ження в працях представників австрійської школи,
між тим це дуже важливий для будь-якого індивіда
процес з позицій досягнення цілей і використання ре-
сурсів.
Спільна діяльність є іншим способом досягнення
цілей по відношенню як до індивідуальної діяльності,
так і обміну. Індивідуальна діяльність по досягненню
цілей обмежена наявними в індивіда засобами. Отже,
масштаб цілей по необхідності дуже малий. Прямий
обмін, хоча й розширює можливості для цілеспрямо-
ваної діяльності, але разом з тим має суттєві обме-
ження. Необхідних засобів досягнення цілей конкрет-
ного індивіда може або не існувати в природі, або інші
індивіди не готові поступитися ними на прийнятних
умовах. У цьому випадку єдиним альтернативним ва-
ріантом відмови від намічених цілей є створення но-
вих засобів їх досягнення.
Якщо це неможливо зробити індивідуально, ви-
никає потреба узгодження цілей і об'єднання ресурсів
(зусиль) для їх досягнення з іншими індивідами.
Навіть для найпростішого випадку співпраці двох
індивідів можна виділити два види узгодження цілей:
(1) підпорядкування цілей одного індивіда цілям ін-
шого, (2) об'єднання цілей двох індивідів.
Розвиток зв'язків першого виду приводить до
формування ієрархічних (вертикальних) організацій-
них структур, які в підсумку існують у формі трастів,
корпорацій, синдикатів, картелів. Розвиток зв'язків
другого виду приводить до формування горизонталь-
них організаційних структур, які в підсумку існують у
формі кооперативів, артілей, «бірюзових організацій»
[22], а в кінцевому підсумку цифрових платформ.
Таким чином, виробництво і кооперація є більш
складними ніж обмін інструментами як досягнення
своїх власних цілей, так і формування нових загальних
цілей і засобів їх досягнення. А в якості визначення
можна запропонувати наступні загальні формулю-
вання виробництва і кооперації. Індивідуальне вироб-
ництво — це індивідуальна діяльність по створенню
нових засобів досягнення цілей. Кооперація — це
спільна діяльність по досягненню цілей.
При розвитку товарного виробництва, чим біль-
ший рівень поділу праці, тим більше цілей людина
може досягти, використовуючи засоби, створені ін-
шими людьми. І тим більшою мірою його діяльність
прямо спрямована на забезпечення чужих цілей, і
лише опосередковано своїх.
Прибуток і збиток. Як цінність, ціна і відсоток,
прибуток і збиток можуть бути описані в рамках логіки
цілепокладання без використання грошей. Представ-
ники австрійської школи йдуть «цілком по шляху тих
економістів, які вважали за можливе «виводити» при-
буток із загальних, а не історичних умов соціального
виробництва» [23, с. 121]. За Л. Мізесом «Різниця між
цінністю сплаченої ціни (понесені витрати) і цінністю
досягнутої мети називається виграшем, прибутком або
чистим доходом. Прибуток в цьому найпростішому
сенсі є чисто суб'єктивним, це збільшення щастя дію-
чої людини, це психічне явище, яке не можна ні ви-
міряти, ні зважити» [3, с. 94].
Якщо провести подальшу редукцію поняття «при-
буток» і спробувати відмовитися від психологічної
складової, то можна дати наступне визначення при-
бутку. Прибуток — це наближення до поставленої
мети. Збиток — це віддалення від поставленої мети. І
прибутки, і збитки представляють собою результат ми-
нулих дій і є суб'єктивною оцінкою на певну дату.
Таке, гранично загальне, визначення прибутку та
збитків з суб'єктивних позицій, допомагає більш ши-
роко і повно розглянути класичні визначення при-
бутку і збитків, які використовуються в бухгалтер-
ському обліку, де базовими поняттями є виручка (до-
хід) і витрати. Позитивна різниця між виручкою і ви-
тратами називається прибутком, а негативна — збит-
ками. Однак, якщо перед корумпованим менеджмен-
том стоїть мета довести до банкрутства підприємство,
тоді об'єктивний збиток від господарської діяльності
буде суб'єктивним прибутком для цього топ-менедж-
менту.
У процесі досягнення цілей використовуються
(витрачаються) ресурси (засоби). Отже, витрати — це
сукупність засобів, витрачених в спробах досягти цілі
(одержання прибутку). Обсяг засобів, які планується
витратити, можна розглядати як складову частину цілі.
Тому, коли заради певного результату витрачається
більше засобів, ніж передбачалося, то можна говорити
про те, що ціль не досягнута (мета не виправдовує за-
трачені засоби).
Ринок. Перехід від натурального господарства до
поставок надлишків виробництва невідомим спожива-
чам формує ринок. Такі поставки надлишків свідчать
про те, що обхідне досягнення цілей через обмін на
ринку представляється індивіду більш вигідним, ніж
безпосереднє використання наявних засобів. Вироб-
ництво надлишків первинно робиться з надією, що в
підсумку будуть досягнуті конкретні власні цілі. При
цьому і саму поставку в деякому роді можна вважати
самодостатньою ціллю.
ВИШНЕВСЬКИЙ О. С.
2020/№2 13
Таким чином, ринок — це процес отримання за-
собів досягнення власних цілей в обмін на засоби до-
сягнення чужих цілей.
У процесі узгодження цілей формуються ринкові
ціни. Неринкові ціни — це підпорядкування цілей од-
них людей (або їх груп) цілям інших людей.
Важливим моментом є диференціація ринком ін-
дивідів щодо розширення можливостей для досяг-
нення цілей. Якщо індивід виходить на ринок з одним
засобом «праця», то тільки його він і здатний запро-
понувати для обміну (виставити на продаж). Якщо ін-
дивід має додаткові засоби для досягнення цілей (на-
самперед чужих), то у нього в ринковому обміні біль-
ше можливостей для досягнення своїх цілей. В цьому
контексті цифрові платформи також мають суттєве
значення, бо розширюють (а) обізнаність про чужі цілі
та (б) спряють поширенню інформації про наявні ре-
сурси для обміну.
Попит і пропозиція. З позиції австрійської школи
попит і пропозиція насамперед розглядаються в зв'яз-
ку з формуванням ціни [3, с. 370; 21, с. 405]. О. Бем-
Баверк пише про справедливість тези «ціни матеріаль-
них благ визначаються відношенням між пропозицією
і попитом» у разі «якщо під пропозицією і попитом
розуміти не тільки число пропонованих і необхідних
примірників матеріальних благ, а й всю взагалі сукуп-
ність факторів, що впливають на дії продавців, з од-
ного боку, і покупців — з іншого» [21, с. 405].
Фундаментальним чинником, який в явному ви-
гляді не береться до уваги є цілепокладання. Воно ви-
значає попит і пропозицію, які є не тільки характе-
ристикою ринкового процесу, а й передумовою його
існування. Отже, можна запропонувати такі визна-
чення «попиту» і «пропозиції». Попит — це вимога су-
б'єкта на засоби досягнення своїх цілей, які йому не
належать. Пропозиція — це готовність суб'єкта відмо-
витися (через обмін) від наявних у нього засобів до-
сягнення чужих цілей.
Відсоток. Відсоток пов'язаний з часовою перева-
гою, яке є одним з важливих елементів системи авст-
рійської школи. Л. Мізес вказує, що «часова перевага
проявляє себе у феномені первісного відсотка, тобто
знижки на майбутні блага в порівнянні з теперішніми»
[3, с. 489], а сам «первинний відсоток є відношення
цінності, що приписується задоволенню потреби в
найближчому майбутньому, і цінності, що припису-
ється задоволенню потреби в більш віддалені періоди
майбутнього» [3, с. 490].
М. Блауг, аналізуючи австрійську теорію капіталу
і відсотка зазначає, що «перспектива опинитися не в
змозі насолодитися плодами майбутніх доходів внаслі-
док смерті або фізичної немощі часто змушує людей
дисконтувати майбутнє, однак можливість втратити
джерело доходу лякає людей нітрохи не менше, ніж
втрата майбутніх насолод, і змушує їх дисконтувати
сьогодення. ... З сучасної точки зору немає підстав
вважати, що більшість людей дисконтують майбутнє,
а не сьогодення, однак із застереженням: мова йде про
суб'єктивні норми дисконту, які ніяк не залежать від
норми відсотка» [24, с. 466].
Таким чином, феномен нетотожності цілі самої
собі в залежності від періоду часу породжує роз-
ходження в цінності одних і тих самих засобів її до-
сягнення в різні моменти часу. Часто має місце пере-
вага більш ранніх цілей пізнім, що обумовлює пози-
тивне значення відсотка, але в загальному випадку
може мати місце і зворотна ситуація. Пізніші цілі мо-
жуть бути кращі, ніж більш ранні (у цьому випадку
спостерігається негативна ставка відсотка). Отже, від-
соток — це відносна цінність цілі в залежності від
фактору часу, яка переноситься на засоби її досяг-
нення. При цьому, певній цілі в момент часу Т(0)
може надаватися більша перевага, ніж тій самій цілі в
момент часу Т(1), і менша перевага в момент часу Т(2).
Капітал, праця і вільний час. АШЕТ не залишає
поза увагою питання, пов'язані з працею і капіталом.
Щодо капітальних благ Л. Мізес пише: «В основі
кожного кроку вперед по шляху до достатку лежать
заощадження — запасання виробів, які дозволяють
продовжити середній період часу, що протікає між по-
чатком процесу виробництва і випуском виробів, го-
тових до використання та споживання. Вироби, що
накопичуються для цієї мети, є або проміжними ета-
пами в технологічному процесі, тобто інструментами
та напівфабрикатами, або благами, готовими до спо-
живання, які дозволяють людині замінити, не відчува-
ючи потреби протягом періоду очікування, менш три-
валі процеси на більш тривалі. Ці блага називаються
капітальними. ... Вони — основа людської цивілізації.
Без заощадження і накопичення капіталу не може іс-
нувати ніякої спрямованості до нематеріальних цілям»
[3, с. 245]. Отже, в найбільш феноменологічно скоро-
ченій формі капітал являє собою сукупність засобів
досягнення цілей.
Праця являє собою лише один із засобів досяг-
нення цілей, тобто є складовою частиною гранично
широкого трактування капіталу, де «одним з викорис-
товуваних засобів є праця чинного людини» [3, с. 15].
Таким чином, позиції австрійської школи відпо-
відає найбільш поширене визначення праці, згідно з
яким це «доцільна діяльність людини, спрямована на
створення за допомогою знарядь виробництва матері-
альних і духовних цінностей» [25, с. 99]. Редукуючи це
визначення можна визначити, що праця — це доцільна
діяльність або діяльність, спрямована на досягнення
цілей.
Особливу увагу представники австрійської школи
приділяють «негативній корисності праці», вказуючи
наступне: «Досвід вчить нас, що негативна корисність
праці існує ... Ми бачимо, що люди відмовляються від
переваг, які вони могли б придбати, працюючи біль-
ше, тобто вони готові приносити жертви заради відпо-
чинку. З цього факту ми робимо висновок про те, що
дозвілля оцінюється як благо, а праця розглядається
як тягар» [3, с. 65]. «Люди працюють тільки в тому ви-
падку, якщо цінують віддачу від праці вище, ніж
зменшення задоволення, викликаного скороченням
дозвілля. Робота передбачає негативну корисність» [3,
с. 124].
Негативна корисність праці виникає через те, що
індивід працює над досягненням чужих цілей. Робота
над досягненням своїх цілей з негативною корисністю
не ототожнюється. Причому робота над досягненням
своїх цілей проходить у вільний час від досягнення чу-
жих цілей. Отже, вільний час — це час не зайнятий для
реалізації чужих цілей.
Висновки. Виходячи з результатів проведеного до-
слідження можна зробити висновок, що цілепокла-
дання є основою діяльності, тому що саме цілі виділя-
ють з навколишнього середовища засоби їх досяг-
нення, визначають характер і форми діяльності. Змі-
щення акцентів аналізу від економічних благ до цілей
ВИШНЕВСЬКИЙ О. С.
14 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
діяльності забезпечує можливість спростити та універ-
салізувати ключові економічні поняття.
Осмислення стратегування як інституту, де бази-
сом є цілепокладання, дозволяє закласти основи пере-
ходу від методологічного індивідуалізму до «інститу-
ційного індивідуалізму», зв'язати цілі (виражені в
формальних і неформальних стратегіях) індивідів і ор-
ганізацій (колективу індивідів), що сприяє подоланню
обмеженості методологічного індивідуалізму при збе-
реженні фокуса уваги на цілях, які обумовлюють по-
ведінку індивідів. Отже, аналіз цілепокладання в рам-
ках інституту стратегування забезпечує поліпшення
розуміння економічної поведінки людей в сучасному
світі. А розширення застосування інституту стратегу-
вання має перспективи для підвищення загальної
ефективності економічної діяльності щодо поставле-
них цілей.
Інституціоналізація цілепокладання в страте-
гування відкриває можливості для подальшого уз-
годження (синтезу) між новою інституціональною
економічною теорією та австрійською школою через
об'єднання історичного і позаісторичного підходу, а
також інституціоналізації методологічного індивідуалі-
зму при формуванні та реалізації стратегій.
У практичній площині поглиблення розуміння
ролі цілепокладання приводить до формалізації інсти-
туту стратегування і постійного розширення його за-
стосування. Тому, діяльність, пов'язана зі стратегічним
управлінням (включаючи формування стратегій) на
індивідуальному, підприємницькому, регіональному,
національному та наднаціональному рівні, є не дани-
ною моді, а закономірною реакцією на розвиток еко-
номічної науки.
Список використаних джерел
1. Бузгалин А. В. Закат неолиберализма. Вопросы
экономики. 2018. № 2. С. 122-141. doi: https://doi.org/
10.32609/0042-8736-2018-2-122-141.
2. Автономов В. С. За что экономисты не любят
методологов / Блауг М. Методология экономической
науки, или как экономисты объясняют (науч. ред. и
вступ. ст. B.C. Автономова). Москва: НП «Журнал
Вопросы экономики», 2004. С. 11-16.
3. Мизес Л. Человеческая деятельность: трактат
по экономической теории / пер. с 3-ого испр. англ.
изд. А.В. Кучерова. Челябинск: Социум, 2005. 877 с.
4. Garrison R. Natural Rates of Interest and
Sustainable Growth. Cato Journal. 2013. № 32(2). P. 423-
437.
5. Рыкова И. А. Кризис современной экономи-
ческой политики и уроки австрийской школы.
Финансы и кредит. 2012. № 34 (514). С. 44-51.
6. Заостровцев А. П. Экономические циклы:
анализ австрийской экономической школы. Финансы
и бизнес. 2009. №3. С. 5-17.
7. Усанов П. В. Феноменология как основание
политической экономиию Общественные науки и
современность. 2015. № 6. С. 131-141.
8. Усанов П. В. Экономическая феноменология
как метод политической экономии австрийской
школы. Terra Economicus. 2010. №8(4). С. 47-56.
9. Ширяев И. М. Исследование экономической
эволюции в работах представителей австрийской
школы экономической теории. Актуальные проблемы
гуманитарных и естественных наук. 2014. № 8-2. С. 75-
77.
10. Заостровцев А. П. Современная австрийская
школа об институтах, проблемах развития и роли
экономиста. Вопросы экономики. 2015. № 7. С. 73-86.
11. Ковалёв А. В. Австрийская школа и институ-
ционализм: схожесть методологии. Terra Economicus.
2011. № 9(4). С. 77-82.
12. Вольчик В. В. Институционализм: торжество
мультидисциплинарности. Journal of Institutional
Studies. 2009. №1. С.73-78.
13. Дементьев В.В. Институциональная полити-
ческая экономия: с чего начать? Journal of Institutional
Studies. 2015. №1. С. 25-44. doi: 10.17835/2076-6297.
2015.7.1.025-044.
14. Вишневский А. С. Общая теория стратеги-
рования: от парадигмы к практике использования.
Киев: ИЭП НАН Украины, 2018. 168 с.
15. Вишневський О. С. Інститут стратегування як
інструмент переходу до порядків відкритого доступу в
Україні. Ефективна економіка. 2020. № 8. URL:
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=8102 (дата
звернення: 29.08.2020). doi: 10.32702/2307-2105-2020.
8.59.
16. Ходжосон Дж. Экономическая теория и
институты: Манифест современной институциональ-
ной экономической теории. Москва: Дело, 2003. 464 с.
17. Декарт Р. Сочинения: в 2 т. Москва: Мысль,
1989. Т.1. 654 с.
18. WHO. (2016). Age-standardized suicide rates (per
100 000 population). URL: https://web.archive.org/web/
20180318182842/http://apps.who.int/gho/data/view.main.
MHSUICIDEASDRREGv?lang=en.
19. Роббинс Л. Предмет экономической науки.
Thesis. Теория и история экономических и социальных
институтов и систем. Альманах. 1993. № 1(1). С. 10-
23.
20. Менгер К. Основания политической эконо-
мии. / Менгер К., Бём-Баверк Е., Визер Ф.
Австрийская школа в политической экономии; пер. с
нем. Г. Тиктина и И. Абергуза; под ред. Р. М.
Орженцкого. Москва: Экономика, 1992. С. 31—242.
21. Бём-Баверк О. Основания политической эко-
номии / Менгер К., Бём-Баверк Е., Визер Ф.
Австрийская школа в политической экономии;; пер. с
нем. Г. Тиктина и И. Абергуза под ред. Р. М.
Орженцкого. Москва: Экономика, 1992. С. 243—426.
22. Laloux F. Reinventing Organisations: A Guide to
Creating Organisations Inspired by the Next Stage of
Human Consciousness. Brussels: Nelson Parker, 2014.
360 p.
23. Бухарин Н. И. Политическая экономия
рантье. Теория ценности и прибыли австрийской
школы. Москва: Орбита, 1988. 191 с.
24. Блауг М. Экономическая мысль в ретро-
спективе / пер. с англ. 4-е изд. Москва: Дело, 1994.
720 с.
25. Шигапова М. Ю. & Марцева Л. М. Сущность
и содержание определения понятия труда. Иннова-
ционная экономика и общество. 2017. № 1 (15). С.94-
100.
References
1. Buzgalin A. V. (2018). The decline of neolibera-
lism. Issues of Economics, 2, рр. 122-141. doi: https:
//doi.org/10.32609/0042-8736-2018-2-122-141 [in Russi-
an].
ВИШНЕВСЬКИЙ О. С.
2020/№2 15
2. Avtonomov V. S. (2004). For what economists do
not like methodologists. Blaug M. Methodology of economic
science, or as economists explain (scientific ed. and
introductory article by V. S. Avtonomov). (рр. 11-16).
Moscow, NP "Journal of Economics" [in Russian].
3. Mises L. (2005). Human activity: a treatise on
economic theory. Chelyabinsk, Social. 877 p. [in Russian].
4. Garrison R. (2012). Natural Rates of Interest and
Sustainable Growth. Cato Journal, 32(2), рр. 423-437.
5. Rykova I. A. (2012). The crisis of modern
economic policy and the lessons of the Austrian school.
Finance and Credit, 34 (514), рр. 44-51 [in Russian].
6. Zaostrovtsev A. P. (2009). Economic Cycles: An
Analysis of the Austrian School of Economics. Finance and
Business, 3, рр. 5-17 [in Russian].
7. Usanov P. V. (2010). Economic phenomenology as
a method of political economy of the Austrian school.
Terra Economicus, 8 (4), рр. 47-56 [in Russian].
8. Usanov P. V. (2015). Phenomenology as the basis
of political economy. Social Sciences and the Present, 6,
рр. 131-141 [in Russian].
9. Shiryaev I. M. (2014). The study of economic
evolution in the works of representatives of the Austrian
school of economic theory. Actual problems of the
humanities and natural sciences, 8-2, рр. 75-77 [in
Russian].
10. Zaostrovtsev A. P. (2015). The modern Austrian
school about institutions, problems of development and the
role of economist. Issues of Economics, 7, рр. 73-86 [in
Russian].
11. Kovalev A. V. (2011). Austrian School and Insti-
tutionalism: the Similarity of Methodology. Terra
Economicus, 9 (4), рр. 77-82 [in Russian].
12. Volchik V. V. (2009). Institutionalism: Triumph
of Multidisciplinarity. Journal of Institutional Studies, 1,
рр. 73-78 [in Russian].
13. Dementiev V. V. (2015). Institutional Political
Economy: Where to Start? Journal of Institutional Studies,
1, рр. 25-44. doi: 10.17835/2076-6297.2015.7.1.025-044
[in Russian].
14. Vishnevsky A. S. (2018). General theory of
strategy: from paradigm to practice of use. Kiev, ІІЕ of NAS
of Ukraine. 168 p. [in Russian].
15. Vyshnevskyi O. (2020). Institute of strategizing as
a tool of the transition to open-access orders in Ukraine.
Efektyvna ekonomika, [Online], vol. 8. Available at:
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=8102 (Ac-
cessed 30 Sep 2020). doi: 10.32702/2307-2105-2020.8.59
[in Ukrainian].
16. Hodgson J. (2003). Economic theory and
institutions: Manifesto of modern institutional economic
theory. Moscow, Case. 464 p. [in Russian].
17. Descartes R. (1989). Works: in 2 vols. Moscow,
Thought. Vol. 1. 654 p. [in Russian].
18. WHO. (2016). Age-standardized suicide rates (per
100 000 population). Available at: https://web.archive.org/
web/20180318182842/http://apps.who.int/gho/data/view.
main.MHSUICIDEASDRREGv?lang=en.
19. Robbins L. (1993). The subject of economic
science. Thesis. Theory and history of economic and social
institutions and systems. Almanac. 1993, Volume 1, Issue 1,
рр. 10-23. Available at: https: //igiti. hse.ru/data/058/
314/1234/1_1_1Robb.pdf [in Russian].
20. Menger K. (1992). The Foundations of Political
Economy / Menger K., Böhm-Bawerk E., Wieser F.
Austrian School in Political Economy (Trans. from German
by G. Tiktin and I. Aberguz; under the editorship of R. M.
Orzhentsky). Moscow, Economics. Рр. 31—242 [in
Russian].
21. Böhm-Bawerk, E. (1992). The Foundations of
Political Economy / Menger K., Böhm-Bawerk E., Wieser
F. Austrian School in Political Economy (Trans. from
German by G. Tiktin and I. Aberguz; under the editorship
of R. M. Orzhentsky). Moscow, Economics. Pр. 243-426
[in Russian].
22. Laloux F. (2014). Reinventing Organisations: A
Guide to Creating Organisations Inspired by the Next
Stage of Human Consciousness. Brussels, Nelson Parker.
360 p.
23. Bukharin N. I. (1988). Political economy rentier.
The theory of value and profit of the Austrian school.
Moscow, Orbit. 191 p. [in Russian].
24. Blaug M. (1994). Economic thought in retrospect.
4th ed. Moscow, Case Ltd. 720 p. [in Russian].
25. Shigapova M. Yu. & Martseva L. M. (2017). The
essence and content of the definition of the concept of
labor. Innovation Economy and Society, 1 (15), рр. 94-100
[in Russian].
Стаття надійшла до редакції 02.09.2020
Формат цитування:
Вишневський О. С. Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії. Вісник економічної
науки України. 2020. № 2 (39). С. 9-15. doi: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.2(39).9-15
Vyshnevskyi O. S. (2020). Goal-setting as the Basis of the Austrian School of Economic Theory. Visnyk ekonomichnoi
nauky Ukrainy, 2 (39), рр. 9-15. doi: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.2(39).9-15
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-178758 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:47:17Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вишневський, О.С. 2021-03-13T08:36:03Z 2021-03-13T08:36:03Z 2020 Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії / О.С. Вишневський // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 2 (39). — С. 9-15. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 1729-7206 DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.2(39).9-15 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/178758 338:330.8 Сучасні школи економічної теорії переважно ґрунтуються на аналізі ресурсів (факторів виробництва) та відповідних їм інститутів (відносин). Але ресурси набувають сенсу лише в контексті цілей, первинним носієм котрих є людина. Єдиною школою економічної теорії, яка базується безпосередньо на людській діяльності є австрійська школа. Тому у роботі проводиться переосмислення аксіоматичних положень саме цієї школи з позицій цілепокладання та стратегування. У роботі проведено феноменологічну редукцію ключових економічних понять (цінність, ціна, обмін, виробництво, кооперація, прибуток, збиток, попит, пропозиція, відсоток, праця, капітал) з позицій цілепокладання. Можливість такої редукції доводить фундаментальну роль цілей в економічному процесі, бо саме цілі виявляють у навколишньому середовищі засоби їх досягнення, визначають характер і форми діяльності людини та організації. У кінцевому підсумку з позицій цілепокладання створюються умови для формування внутрішньо несуперечливої економічної теорії, яка здатна синтезувати індивідуальні і суспільні інтереси на основі узгодження цілей. Современные школы экономической теории преимущественно базируются та анализе ресурсов (факторов производства) и соответствующих им институтов (отношений). Но ресурсы приобретают смысл только в контексте целей, первичным носителем которых является человек. Единственной школой экономической теории, положения которой основаны непосредственно на человеческой деятельности является австрийская школа. Поэтому в работе проводится переосмысление аксиоматических положений именно этой школы с позиций целеполагания и стратегирования. В работе проведена феноменологическая редукция ключевых экономических понятий (ценность, цена, обмен, производство, кооперация, прибыль, убыток, спрос, предложение, процент, труд, капитал) с позиций целеполагания. Возможность такой редукции доказывает фундаментальную роль целей в экономическом процессе, поскольку именно цели проявляют в окружающей среде средства их достижения, определяют характер и формы деятельности человека и организации. В конечном итоге с позиций целеполагания создаются условия для формирования внутренне непротиворечивой экономической теории, которая способна синтезировать индивидуальные и общественные интересы на основе согласования целей. Modern schools of economic theory are predominantly based on the analysis of resources (factors of production) and their corresponding institutions (relations). But resources make sense only in the context of goals, the primary carrier of which is a person. The only school of economic theory, the provisions of which are based directly on human activity, is the Austrian school. Therefore, the work is carried out rethinking the axiomatic provisions of this particular school from the standpoint of goal-setting and strategizing. The work carried out a phenomenological reduction of key economic concepts (value, price, exchange, production, cooperation, profit, loss, demand, supply, interest, labor, capital) from the standpoint of goal setting. As a result, the following definitions have been proposed. "Value" is the importance that a person attaches to goals. "Price" is the sum of the costs associated with achieving the goal. "Exchange" is the receipt of the other people's resources for achieving own goals through the refusal from their own resources of the achieving other people's goals. "Individual production" is an individual activity to create new means of achieving goals. "Cooperation" is a joint activity to achieve goals. "Profit" is an approaching to the goal. "Loss" is a distanting from the goal. "Market" is the process of obtaining the means to achieve one's own goals in exchange for the means of achieving another's goals. "Demand" is a requirement of the subject for the means to achieve its goals that do not belong to him. "Supply" is a subject's willingness to give up (through exchange) his or her means of achieving someone else's goals. "Percentage" is the relative value of the goal depending on the time factor, which is transferred to the means of achieving it. "Capital" is a set of means to achieve goals. "Labour" is an activity aimed at achieving goals. The possibility of such a reduction proves the fundamental role of goals in the economic process, since it is the goals that manifest in the environment the means of achieving them, determine the nature and forms of human and organizational activity. Ultimately, from the standpoint of goal-setting, conditions are created for the formation of an internally non-contradictory economic theory that is capable of synthesizing individual and public interests on the basis of coordinating goals. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Макроекономіка, економічна теорія та історія Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії Целеполагание как базис австрийской школы экономической теории Goal-setting as the Basis of the Austrian School of Economic Theory Article published earlier |
| spellingShingle | Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії Вишневський, О.С. Макроекономіка, економічна теорія та історія |
| title | Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії |
| title_alt | Целеполагание как базис австрийской школы экономической теории Goal-setting as the Basis of the Austrian School of Economic Theory |
| title_full | Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії |
| title_fullStr | Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії |
| title_full_unstemmed | Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії |
| title_short | Цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії |
| title_sort | цілепокладання як базис австрійської школи економічної теорії |
| topic | Макроекономіка, економічна теорія та історія |
| topic_facet | Макроекономіка, економічна теорія та історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/178758 |
| work_keys_str_mv | AT višnevsʹkiios cílepokladannââkbazisavstríisʹkoíškoliekonomíčnoíteoríí AT višnevsʹkiios celepolaganiekakbazisavstriiskoiškolyékonomičeskoiteorii AT višnevsʹkiios goalsettingasthebasisoftheaustrianschoolofeconomictheory |