Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила
Saved in:
| Published in: | Княжа доба: історія і культура |
|---|---|
| Date: | 2007 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2007
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179078 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила / Ю. Лукомський // Княжа доба: історія і культура. — 2007. — Вип. 1. — С. 271-304. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179078 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Лукомський, Ю. 2021-04-04T13:03:53Z 2021-04-04T13:03:53Z 2007 Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила / Ю. Лукомський // Княжа доба: історія і культура. — 2007. — Вип. 1. — С. 271-304. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. 2221-6294 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179078 uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Княжа доба: історія і культура Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила |
| spellingShingle |
Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила Лукомський, Ю. |
| title_short |
Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила |
| title_full |
Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила |
| title_fullStr |
Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила |
| title_full_unstemmed |
Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила |
| title_sort |
галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя володара до короля данила |
| author |
Лукомський, Ю. |
| author_facet |
Лукомський, Ю. |
| publishDate |
2007 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Княжа доба: історія і культура |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| format |
Article |
| issn |
2221-6294 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179078 |
| citation_txt |
Галицькі білокам’яні хрестобанні церкви від князя Володара до короля Данила / Ю. Лукомський // Княжа доба: історія і культура. — 2007. — Вип. 1. — С. 271-304. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT lukomsʹkiiû galicʹkíbílokamâníhrestobannícerkvivídknâzâvolodaradokorolâdanila |
| first_indexed |
2025-11-25T04:54:56Z |
| last_indexed |
2025-11-25T04:54:56Z |
| _version_ |
1850504526237270016 |
| fulltext |
Юрій Лукомсъкий
ГАЛИЦЬКІ БІЛОКАМ’ЯНІ ХРЕСТОБАНШ ЦЕРКВИ
ВІД КНЯЗЯ ВОЛОДАРА ДО КОРОЛЯ ДАНИЛА
Серед пам’яток галицької архітекгурної школи ХП-ХШ ст.* (далі
- ГАШ) домінує група хрестобанних церков” . На сьогодні виявлено
рештки дев’яти витворів ГАЛІ, що відповідають цьому типу сакральних
споруд. Шість церков локалізовано на терені давнього Галича:
1) Пантелеймона, 2) Спаса на горі Карпиця, 3) під лісом Діброва
(Кирилівська ?), 4) на Цвинтариськах, 5) Успенський собор в Крилосі,
6) мурована церква на Царинці (Тванівська?). Три пам’ятки досліджено
в інших містах Галицької землі: 7) церква невідомої назви у Василеві
над Дністром, 8) Івана у Перемишлі, 9) церква невідомої назви у
Звенигорода наБілці (Іл.1).
За писемними згадками розпізнаємо принаймі ще два
білокам’яні хрестобанні храми, зведені князем Данилом Романовичем
у Холмі: 10) Іванівська церква, вперше згадана під 1253 р.: “... І
споруда її була така: склепінь чотири; з кожного вутла - склепіння, і
стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним
умільцем ...”1; 11) Церква Козьми і Дем’яна, рік згадки 1237: "...
має вона чотири стовпи, витесані з цілого каменя, що держать
верх ...”* 1 2 3. На жаль, обидві ці пам’ятки, як, зрештою й інші відомі з
літопису храми, споруджені Данилом Романовичем у Холмі (церква
УспінняБогородиці1, церква святої Трійці4), дотепер не локалізовано.
’ Під поняттям “Галицька архітектурна школа XII—XIII століть” автор розуміє
групу білокам’яних та дерев’яних пам’яток монументального будівництва, які
були споруджені на території Галицької та частково Волинської земель протягом
вказаного періоду.
*’ Хрестобанні церкви - триапсидні тринавні споруди, де в перетині поздовжньої
та поперечної головних нав утворюється підбанний квадрат, який спирається
на стовпи або колони так, що стіни цих нав поставлені на арки, вивільняючи
квадратний або прямокутний у плані внутрішній простір. Споруди завершує
одна баня на високому барабані.
1 Літопис Руський (у перекладі Л.Махновця). Київ: Дніпро, 1989, с.418.
2 Літопис Руський .., с.419.
3 Літопис Руський.., с.420.
4 Літопис Руський .., с.418.
271
272
1л. 1. Плани галицьких хрестобанних церков: 1) ц. Івана в Перемишлі, за А. Жакі; 2) ц. у Звенигороді, за О. Ратичем
та І. Могитичем; 3) Галич, ц. Спаса, за О. Іоаннисяном; 4) Успенський собор у Крилосі; 5) ц. На Цвинтариськах, за
О. Іоаннисяном: 6) ц. Пантелеймона, за И. Пеленським, І. Могитичем та автором; 7) ц. у Василеві, за Б.
Тимощуком та Г. Логвином; 8) Кирилівська ц.; 9) ц. на Царинці у Крилосі.
У науковій літературі такого виду хрестобанні церкви досі не
стали самостійним об’єктом вивчення, хоч існують окремі спроби
їх історико-архітектурного аналізу5. Дискусійними залишаються час
їх спорудження і походження майстрів-буцівничих, а також практично
відсутні аргументовані графічні реконструкції їх імовірного
зовнішнього вигляду6.
Враховуючи канонічний і офіційний статус цього типу будівель
(головні, центральні споруди в містах), слід зауважити, що вони
зводились на замовлення князів та головних церковних ієрархів.
Тому хронологічні рамки спорудження білокам’яних хрестобанних
церков умовно обмежимо знизу князюванням Володара Ростисла-
вича (1086-1126) і зверху - Данила Романовича (1215-1264)7.
Протягом останніх десятиріч повторно досліджено рештки
кількох хрестобанних храмів на терені княжого Галича*. Під
Крилоською горою в урочищі Царинка виявлено фундаменти ще
одного недобудованого храму, що за низкою ознак був задуманий
5 Łuszczkiewicz W. Kościół w św.Stanisławie pod Haliczem jako zabytek romański.
Sprawozdania Komisyi historii sztuki (SKHS). Kraków 1879, t.2. zesz.l, s.1-20;
Zacharjewicz J. Wykopaliska w Załukwi nad Dniestrem. Opis do jesieni 1882 r.
odkrytych fundamentów i wykopalisk. Dźwignia. Lwów 1882, zesz. 9-10, s.139-
140, 152-153; Його ж: Wycieczka do Załukwi, Halicza i na Kryłoś. Dźwignia.
Lwów 1882, s. 186-187; Pełeński J. Halicz w dziejach sztuki średniowiecznej na
podstawie badań archeologicznych i źródeł archiwalnych. Kraków 1914, 221 s.;
Пастернак Я. Старий Галич (археологічно-історичні досліди у 1850-1943рр.).
Краків; Львів 1944, 238 с.; Січинський В. Історія українського мистецтва.
Нью-Йорк: Наукове товариство ім.Шевченка в Америці, 1956, с .44-47;
Могитич І. Нариси архітектури української церкви. Львів 1995,49 с.; Воробьева
Е., Тиц А. Анализ и реставрация Успенского собора XII века в Галиче. Советская
археология. Москва 1988, №1, с.213-230; Иоаннисян О. Основные этапы
развития галицкого зодчества. Древнерусское искусство. Москва 1988, с.47-58;
Ярема В. Церковне будівництво Західної України. Під заг. ред. Ю.Криворучка.
Львів 1998,68 с.; Фіголь М. Мистецтво давнього Галича. Київ 1997, с.16-127.
6 Лукомський Ю. Проблеми вивчення та збереження пам’яток монументальної
архітектури Галича. Наукові записки Львівського історичного музею. Львів
1997, вип.6, ч. 1, с. 135-143.
7 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець I X - початок XVI cm.).
Склад, суспільна і політична роль. Львів 2000, с.148, 225.
’ Це церкви: Спаса [1980-81], Кирилівська (?) [1981-84], на Цвинтариськах [1985],
Пантелеймона [1989], Успенський собор [1998-99].
273
як хрестобанна мурована споруда. Внаслідок вдосконалення ме
тодики польових досліджень та фіксації пам’яток, уточнено плани
фундаментів більшості з них (Іл. 1: 3-6,8,9) і отримано додаткову
інформацію про будівельну техніку їх виконання, що дає можливість
проведення порівняльного аналізу вцілілих субстанцій галицьких
хрестобанних церков з іншими подібними об’єктами за плану
вальними та конструктивними особливостями. Для проведення
аналізу нами виділено наступні особливості фундаментів
хрестобанних церков ГАНІ:
А. Планувальні:
1. Обрис хрестобанного ядра споруди8.
2. Розпланування внутрішніх опор відносно центру хресто
банного ядра, утвореного в перетині його діагоналей9.
3. Розпланування апсидноїчастини відносно хрестобанного
ядра10.
8 Хрестобанне ядро - дев’ять компартиментів, які згруповані навколо чотирьох
підбанних стовпів і обмежені реальними чи умовними стінами. Хрестобанне
ядро споруд може бути квадратним (наближеним до квадрату на рівні
фундаментів) або прямокутним (Іл.1). Ранні церкви Давньої Руси мають
квадратне, або наближене до квадрату хрестобанне ядро. Вперше видовжений
до виразного прямокутника обрис плану хрестобанного ядра помічаємо в
середині XII ст. у Богородичних соборах Володимира (Волинського) [1156] і
Галича [50-і рр. XII ст.]. Далі ця специфічна особливість набуває поширення у
всіх землях, і храми з видовженим хрестобанним ядром кількісно перевищують
церкви, у яких ядро розплановане на основі квадрату або розширеного
прямокутника.
9 Інваріантність цієї характеристики полягає у тому, що підбанні стовпи можуть
бути розпланованими центрично, або зміщуватись відносно центру
хрестобанного ядра. Центричне розпланування стовпів характерне для ранніх
церков IX - першої пол. XII ст. Різноманітні відхилення опор від діагоналей
хрестобанного квадрату з ’являються починаючи з середини XII ст., а особливо
часто впроваджуються у будівельну практику в другій половині XII та першій
половині XIII ст.
10 У цій характеристиці слід розрізнити плани, в яких центри трьох апсид знаходяться
приблизно на одній прямій лінії, від тих, де центр головної апсиди не належить
до цієї лінії (порівняй: іл. 1:3-6,8,9 з іл. 1:1,2,7). Перший варіант розпланування
має три різновиди: а) центри апсид втоплені в середину хрестобанного ядра
(Іл. 1: 6); б) - знаходяться на його східній межі (Іл. 1: 3,4,9); в) - висуваються за
його границі (Іл. 1: 5,7).
274
4. Співвідношення ширини головної та бічної нав у осях
фундаментів або стін. Коефіцієнт співвідношення нав (далі -
КСН) - ширина головної нави / ширина бічної нави11.
Б. Планувально-конструктивні:
5. Стрічковий чи відокремлений характер внутрішніх
фундаментів11 12.
6. Внутрішні виступи фундаментів під лопатки стін та
стовпів13.
11 Особливість поступового збільшення цього коефіцієнту мала б свідчити про
закономірність видовження форм хрестобанних церков по вертикальній осі, що
відповідає загальному процесу розвитку середньовічної архітектури цього
періоду. Див.: Якобсон А.Л. Закономерности в развитии средневековой
архитектуры IX-XV вв. Византия. Греция. Южнославянские страны. Русь.
Закавказье. Ленинград 1987, с.5, 223.
12 Стрічкові фундамента під стовпами були поширеними на перших етапах розвитку
монументального храмобудівництва, а відокремленість основ підбанних стовпів -
риса, притаманна для пізніш их церков, п ов’язана в перш у чергу із
раціоналізацією використання будівельного матеріалу (див.: Асеев Ю.С.
Архитектура древнего Киева. Киев 1982 с .133). Ця характерна зміна
фундаментних конструкцій вперше фіксується вже з середини XII ст., хоча такі
приклади поки що поодинокі й у них виявлене відокремлення лише західної
пари підбанних опор: церква Дмитрів Солунського у Пскові, споруджена,
імовірному 1143-1144 рр. Див.: Раппопорт П.А. Русская архитектура Х-ХШ
веков. Каталог памятников. Ленинград 1982, с.80; Церква у Перекопному
провулку в Смоленську середини XII ст. Див.: Воронин Н., Раппопорт П.
Зодчество Смоленска ХІІ-Х1ІІ вв. Ленинград 1979, с. 109-115. Набагато
виразніше закладання відокремлених фундаментів підбанних стовпів входить у
практику будівничих з останньої третини XII ст. і характерне для переважної
більшості церков першої половини XIII ст. Серед церков другої половини XII
ст., коли, найімовірніше, мала відбутись ця зміна, знаходимо мало відомостей
про цю особливість.
13 Вони характерні для підмурків Успенського собору, церкви у Василеві та
Кирилівської церкви (Іл.1: 4,7,8). Виступи у фундаментних конструкціях ще
дуже мало вивчені у пам’ятках княжої доби. У перших церквах Київської Руси
виявляємо в основному зовнішні виступи фундаментів для опирання лопаток
наземних мурів. Внутрішні виступи тут заміняють стрічкові підмурки (Десятинна
церква, Софіївський собор, церква на Володимирській та ін.). Проте, вже з
третьої третини XI ст. з ’являються об’єкти, де виступи зовнішніх пілястр
вкладаються на широку платформу фундаменту з рівним контуром, а у місцях
внутрішніх опор на стрічкових підмурках виникають розширення - виступи
(Борисоглібські церкви у Вишгороді та Чернігові). Деякі об’єкти кінця XI -
першої пол.ХІІ ст. поєднують у собі зовнішні та внутрішні потовщення (Великий
храм у Зарубинцях, церква на Нижньому замку в Полоцьку). Отже, внутрішні
та зовнішні виступи зафіксовано у ранніх об’єктах. Тому для аналізу цієї
особливості фундаментів протягом XII—XIII ст. по-перше немає достатньої
інформації, а по-друге, вона не може бути поважним датуючим критерієм для
275
7. Зовнішні виступи фундаментів під лопатки стін* 14.
8. Інші виступи фундаментів15.
9. Розширення під внутрістінні сходи16.
В. Конструктивно-технологічні:
10. М онолітний чи шаруватий характер фундаментних
шнструкцій17.
галицьких хрестобанних церков. Проте їх наявність або відсутність, характер та
інші особливості вказують на планувально-конструктивне вирішення споруд,
а разом з тим можуть засвідчувати той чи інший “почерк” майстрів та, відповідно,
час спорудження об’єктів.
14 їх простежуємо у фундаментах церкви під Дібровою.
15 Виступи, пов’язані з порталами, простежуються у церквах: Пантелеймона,
Кирилівській та у Василеві (Іл. 1: 6,7,8). Наріжні виступи невідомого призначення
має план фундаментів церкви Пантелеймона (Іл. 1:6).
16 Такі розширення на рівні підмурків виразно фіксуються в Успенському соборі
та церкві на Цвинтариськах (1л. 1: 4,5).
17 Монолітною вважаємо структуру фундаментів, які від основи до верхнього
обрізу клалися горизонтальними верствами з однорідного матеріалу. Відомо,
що у найстарших церквах Давньої Руси кінця X - середини XI ст. застосовували
переважно монолітну конструкцію фундаментів (субструкції, колики чи палі не
враховуються). До шаруватої структури віднесемо конструкції фундаментів,
із зміною будівельного матеріалу, що ділить субстанцію по вертикалі на відмінні
шари. Розрізнятимемо двошарові та три- і багатошарові структури. Вперше
шарувату структуру демонструють фундаменти церкви Спаса у Ііереяславлі
(кін.XI ст.). Фундамент храму влаштований з рваного пісковика, валунів,
цегляного щебеню, в нижній частині насухо, а вище пролитий розчином з
цем’янкою. Зверху простежується вимостка в ряд цегли. Разом з тим поперечні
стрічки фундаментів монолітно пролиті розчином, що говорить про поєднання
в одній пам’ятці монолітної та шаруватої конструкцій. На початку XII ст.
двошарові за структурою фундаменти фіксуються у Микольському соборі на
Ярославовому дворищі Новгорода [1113 р.] (У верхній частині складений з
плит, а в нижній - з валунів на розчині. Подекуди трапляються вкраплення
цегли); у Борисоглібському соборі в Чернігові [1115-1123] (Фундаменти в
нижній частині складені з вапнякових плит, валунів та цегляного щебеню на
розчині, а у верхній - муровані 16-ма верствами цегли). Далі двошарова
структура фундаментів притаманна багатьом храмам XII ст. основний масив
фундаментів яких вирішений монолітно, а у верхній частині застосовано або
вирівнюючий шар залитого розчину, або пояс з білокам’яних плит, чи вимостка
з 1 -5 рядів плінфяної кладки (церква усипальниця Євфросиніївського монастиря
в Полоцьку, Борисоглібський собор, церкви Петра і Павла, на дитинці у
Смоленську, Успенські собори у Рязані, Володимирі-Волинському, Володимирі
та ін.). Досить популярною стала традиція плінфяної вимостки поверхні
фундаменту, що простежується у київській, чернігівській, смоленській та ін.
архітектурних школах. Вперше три- та багатошарову структуру фундаментів
276
11. Відмінність або однаковість глибини закладання фунда
ментів підбанних опор відносно стрічкових основ стін* 18.
12. Відмінність або однаковість конструкцій фундаментів
підбанних опор та зовнішніх стін19.
Проаналізуємо кожен із хрестобанних о б ’єктів ГАШ,
враховуючи визначені особливості.
1. Ц ерква Івана у Перемишлі
Згідно писемних джерел князь Володар Ростиславич між 1119—
24 роками спорудив у Перемишлі білокам’яну церкву св.Івана, у якій
1125 року був похований, і яку 1470 року розібрали для будівництва
теперішньої латинської катедри20. У 1959-64 роках на замку в
Перемишлі були локалізовані й частково розкопані А.Жакі рештки
святині, яку дослідник ідентифікував з церквою князя Володара21.
В процесі досліджень зафіксовано незначні відтинки мурів та
фіксуємо з середини XII ст. у Кирилівській церкві у Києві: внизу валуни на р-ні
з цем’янкою, вище - кладка з пісковика, над нею шар р-ну з цегляним щебенем
(15-25 см), поверх чого шестиярусна цегляна кладка.; у церкві Михайла у
Чернігові (3-я третина XII ст.). У нижній частині рови заповнені галькою насухо
(60 см), далі шар розчину, над ним - цегляна вимостка на розчині з цем’янкою.;
у Благовіщенській церкві в Чернігові (кін. XII, до 1186 р.) Внизу валуни, а
вище цегляний щебінь на сірому розчині без цем’янки. У верхній частині - 6-7
рядів цегляної кладки, з яких 3 утворюють відмостку.
18 Фундаментні конструкції храмів X - першої половини XII ст. - переважно
стрічкові. Тому основи підбанних стовпів не відрізняються від підмурків
периметральних стін та внутрішніх стрічок за структурою, будівельним
матеріалом, глибиною заложения. Коли основи підбанних стовпів починають
закладати відокремлено від фундаментів стін, то параметри їх подушок часто
збільшуються, а глибина закладки поступово зростає у порівнянні зі стрічковими
основами стін.
19 Разом з відокремленістю підмурків внутрішніх опор від стрічкових обводових
фундаментів майстри усвідомлюють різницю середовищ, у яких працюють ці
два елемента основи споруди. Підмурки стовпів більш захищені від зовнішнього
середовища. Тому їх конструкції починають відрізнятися за структурою та
будівельним матеріалом. Для детального вивчення хронології і визначення
закономірностей у розвитку особливостей, окреслених у двох останніх пунктах,
ще замало інформації. Проте поодинокі, краще вивчені, об'єкти вказують на
дану тенденцію змін у конструкціях фундаментів підбанних опор.
20 Пастернак Я. Княжий город Перемишль. Перемишль західний бастіон України.
Нью-Йорк; Філядельфія 1961, с.14.
21 Żaki A. Przemyska cerkiew księcia Wołodara w św ietle źródeł pisanych i
archeologicznych. Sprawozdania zposiedzień Komisji Naukowych oddziału PAN w
Krakowie. Kraków 1969,1.12, s.47-50.
277
мозаїчної підлоги. До наукового обігу введено план, кілька фотографій,
описи та гіпотетичні реконструкції пам’ятки22.
На плані, опублікованому А.Жакі, суцільними лініями показані
контури кам’яних субстанцій пам’ятки (Іл. 1:1). Судячи з ширини
конструкцій зовнішніх обводових мурів, що становить на рисунку 1.4
1.6 м, тут зафіксовано відтинки цокольної частини наземних стін, а
не фундаменти. Це відповідає поданій описом середній ширині
наземних мурів -1 .5 м. Натомість в апсид ній частині, судячи з описів,
показані верхні (ширина 2.0-2.8 м) та нижні (1.2-1.8 м) контури
вибраних до основи фундаментних ровів. Отже план об’єкту на рівні
фундаментів зображає лише апсидна частина*. Для реконструкції ж
плану наземних мурів слід сприймати як достовірні лише контури
окремих відтинків зовнішніх стін. Параметри і місце розташування
чотирьох підбанних стовпів показані на плані гіпотетично". Невідомий
характер фундаментів під ними (стрічковий чи відокремлений ?), хоча
зовнішній контур подушки південно-східного стовпа наче показаний,
але непереконливо. Викликають певний сумнів слаборозвинуті
фундаменти міжапсидних стін. Судячи із наявності західних торцевих
завершень фундаментних ровів під міжапсидними стінами, основи
східних стовпів не були зв’язані стрічками з вівтарною частиною.
Однак, не слід виключати й можливості застосування поперечних
стрічкових зв’язків між опорами на рівні фундаментів. Відсутня у пуб
лікаціях інформація про глибину заложения, матеріал, будівельно-
технічні й технологічні характеристики фундаментів об’єкту.
22 Ibid, s.49; Żaki A. Archeologia Małopolski wczesnośredniowiecznej. Wrocław;
Warszawa; Kraków; Gdańsk 1974, s. 153-156, ryc,95c, 113-115; Німців М.Д. Собор
князя Володаря в Перемишлі, Патріархат , 1979, ч.5, с .13-17; Його ж:
Археологічно-архітектурні розкопи княжого Перемишля. Interpido Pastori,
Український католицький університет св. Климента Папи. Науковий збірник,
62. Рим, с.623-674; Лукомський Ю., Петрик В. До питання історико-архітектурної
реконструкції княжого замку в Перемишлі. Перемишль і Перемиська земля
протягом віків. Львів; Перемишль 1996, с. 16-26.
‘ Нелогічними на плані за А.Жакі є з ’єднання контурів фундаментних ровів бічних
апсид з контурами північної та південної наземних стін.
" Ця обставина викликає розбіжності у трактуванні плану наземної частини
пам’ятки. Порівняй: Żaki A. Ibid, s.49, гус. та Иоаннисян 0 .0 раннем этапе
развития галицкого зодчества. КСИА АН СРСР. Москва 1981, вып.164, с.36,
рис., або Раппопорт П.А. Руская архитектураХ-ХШ вв. Каталог памятников.
Ленинград 1982, с. 126, табл. 10/201.
278
Із планувальних особливостей фундаментів (негативи яких
маємо лише у вівтарній частині) можна відзначити, що центр дуги
середньої апсиди знаходиться на східній стороні зовнішнього
квадрату, що описує контури наземних стін, а центри дуг малих
апсид - втоплені всередину цього квадрату. При невизначеності
товщини фундаментів під бічними стінами КСН у осях фундаментів
може становити від 1.4 до 1.7 (в осях наземних бічних стін та
фундаментів міжапсидних стін КСН -1.66).
Перемиська церква мала архітектурний декор у вигляді зуб
частого фризу й аркатури, що підтверджують виявлені під час
досліджень архітектурні деталі23.
Не викликає жодних сумнівів датування початком 20-х років
XII ст. Іванівської церкви у Перемишлі та замовленім її князем
Володарем Ростиславичем, оскільки це - хрестобанна церква ві
зантійсько-київського типу. Проте спроба виводити артіль, яка її
споруджувала з Малопольїці лише на підставі застосування романської
білокам’яної будівельної техніки24, виглядає недостатньо аргумен
тованою, оскільки об’єкт вивчений дуже поверхово.
Знаючи досить точне датування черемиської катедри князя
Володара (1119—1124 рр.), можна припускати, що її будівничі або
замовники могли взоруватися на великому храмі у Зарубинцях або
Борисоглібському соборі у Чернігові’ . За розмірами хрестобанний
квадрат зарубинецької церкви поступається перед черемиським
храмом (сторона квадрату на рівні фундаментів 15 м, а у чере
миському храмі- 19 м)25, однак планувальні характеристики, окрім
наявності нартексу в зарубинецькій церкві, і навіть КСН в обох
пам ’ятках практично співпадають (1,66ч 1.69). Борисоглібський собор
у Чернігові більш наближений за параметрами (ширина храму 18.1м,
підбанний квадрат 6.1 х 5.7 м), але має менший КСН -1.48. Всі інші
можливі аналоги є пізнішими відносно черемиської церкви (ц.Успенія
на Подолі (перша половина XII ст.) за стилістичними та будівельно-
технічними особливостями датується не раніше як 30-і рр. XII ст.26;
23 Лукомський Ю., Петрик В. Княжий замок в Перемишлі. Перемиські дзвони.
Перемишль 1993, №10-12, с.29.
24 Иоаннисян О. Зодчество древнего Галича и архитектура Малополыни. Acta
archaeologica Carpathica. Kraków 1988, t.27, s. 189-216.
’ Датування цієї пам’ятки точно не визначене. Давид Святославич міг споруджувати
храм і з 1097 р. Див. Раппопорт П.А. .., с.41.
25 Там само.., с.30.
26 Асеев Ю. Архітектура. Історія української культури. Київ, т.1, с .860-866.
279
ц.Георгія у Володимирі на Клязьмі та Спасо-Преображенський собор
у Переславлі-Залісському (обидва - близько 1152 р.). Впевненіше
говорити про можливі взаємовпливи можна буде лише після
верифікаційних досліджень перемиської церкви.
2. Церква (?) у Звенигороді на Білці
Рештки невеликої білокам’яної триапсидної церкви були
досліджені О.Ратичем та І.Могитичем 1965 року в Звенигороді на
ріці Білці обабіч дитинця. Споруда збереглась незадовільно*. У процесі
розкопок вдалося прослідкувати здебільшого контури фундаментних
ровів** і частково кам’яні субстанції фундаментів*". На місці
ймовірної основи північно-східної підбанної опори виявлено незначне
заглиблення (0.1 м) овальної форми (2.0x1.2 м), яке пов’язують з
негативом конструкції. Від сусіднього південно-східного стовпа не
виявлено жодних слідів27. Отже, східну пару підбанних стовпів слід
віднести до малодостовірних елементів об’єкту. Цілком можливо, що
фундаменти промальовували варіант двостовпної або безстовпної
церкви.
Аналіз фотоілюстрацій з польових досліджень 1966 року
викликає сумніви щодо інтерпретації' виявлених кам’яних субстанцій
рештками мурованої хрестобанної церкви***’ . Тому до проведення
Її локалізовано під час нівелювання території пам’ятки бульдозером, що
відбулось до початку розкопок. Внаслідок нівеляції втрачено рівень денної
поверхні часу спорудження і функціонування об’єкту.
” “Рови заповнені сумішшю чорнозему і темного піску, в рідкісних випадках з
кусками лупаних каменів... З уваги на здогадну незначну глибину ровів та з
метою зберегти в натурі їх план і контури, профілі ровів прорізані до основи
двома поперечними зондами, що перетинали північний фундамент церкви... Стінки
ровів були тут майже вертикальні, ширина 1.55-1.6 м, глибина 1.0-1.1 м відносно
сучасної (? спланованої - Ю.Л.) денної поверхні... Бічні стінки ровів подекуди з
одної або й з обох боків мали підкопи (? підбої, пов’язані з вибиранням
конструкцій - Ю.Л.). Див.: Ратич О. Звіт про археологічні дослідження в
с.Звенигород Львівської області в 1965 р. Архів Відділу археології Інституту
українознавства ім.І.Крип 'якевича НАН України. Львів 1965, оп.5, од.зб. 384,
С.14.
*** “ ... Фундаменти складені з коленого, подекуди обтесаного вапняка на вапняно-
піщаному розчині”. Див.: там само, с. 14.
27 Ратич О. Звіт.., с .11,15.
’**' Наведемо кілька міркувань з цього приводу:
1. Фрагменти мурованих субстанцій виявлені на глибині -15-35 см відносно рівня,
з якою розпочинались археологічні дослідження. Вони збереглись на висоту 1-
2 верстов кладки з лупаного каменю при підошві підмурків, отже, не мають
потужності 1.0-1.1 м як їх охарактеризовує О.Ратич (Ратич О. Звіт.., с. 14). При
280
верифікаційного дослідження цей об’єкт слід відносити до категорії
малоймовірних і не включати до архітектурно-археологічного
аналізу.
3. Церква Спаса на горі Карпиця в Галичі
Об’єкт введено до наукового обігу 1882 року Ю.Захарієвичем
після розкопок, здійснених Л.Лаврецьким та І.Шараневичем* 28.
Через сто років верифікаційні дослідження, проводив О.Іоаннисян.
Уточнено план пам’ятки і з’ясовано будівельно-технічні особливості
фундаментів об’єкту29.
Фундаменти пам’ятки промальовують у плані триапсидну
церкву, побудовану на основі квадрату зі стороною 17 м. Зовнішні
контури фундаментів бічних стін ледь звужуються до сходу, що
надає зовнішньому обрису плану характеру слабо вираженої
трапеції (Іл.1: 3). Загальна довжина плану з апсидами становить
19.0 м, а ширина - 17.1-16.3 (в середньому - 16.7) м. Ширина
фундаментів зовнішніх стін досягає 2.6 м. Судячи із пізніших
укріплень основ підбанних опор виступами, які зафіксовані на планах
Ю.Захарієвича і реінтерпретовані Іоаннисяном30, розпланування
стовпів у споруді було центральносиметричне. На відміну від
Звенигородської та черемиської церков, центри апсидних дуг
розплановано тут на одній прямій, яка майже збігається зі східною
цьому легко зауважити, що підошва конструкцій не є втопленою у материк, що
малоймовірне для конструкцій підмурків кам’яної монументальної споруди.
2. Конструкцію фундаментів при підошві складає дрібний колений вапняк. Якщо
у підмурку північно-західного підбанного стовпа (?) прослідковано регулярну
кладку, то фундамент сусідньої південно-західної опори (?) складає однорядне
скупчення лупаного вапняка, позбавлене усякої регулярності.
3. Фундаментні рови, представлені у публікаціях, не простежуються на
горизонтальних зачистках розкопу, а відзнаковані дослідниками дрібними
камінцями по пролитих водою лініях (!?). Вибрані повністю, як припускає
О.Ратич, фундаментні рови об’єкту мали б у цій ситуації виразно проявлятись
вже на спланованій бульдозером поверхні або на перших горизонтальних
зачистках, про що дослідник нічого не говорить. Отже, виявлені 1966 року в
Звенигород! муровані субстанції слід інтерпретувати швидше рештками
дерев’яного об’єкту, до підмурків якого було повторно вжито білокам’яний
матеріал з якоїсь дотепер невідомої пам’ятки.
28 Zacharjewicz J. Wykopaliska w Zah/kwi.., s .139-140,152-153.
29 Иоаннисян О. Церковь Спаса в Галиче памятник первой половины XII века.
Древние памятники культуры на территории СССР. Ленинград 1986,
с.102-109,169-173.
30 Иоаннисян О. Церковь Спаса.., с .105-106.
281
стороною обрису хрестобанного ядра наземних стін об’єкіу. Вражає
масивність фундаментів бічних апсид, сегменти яких повністю
займає конструкція. Подібна специфіка напрошується й у випадку
перемиської церкви. Можливо, поступове розширення фундаменту
південної стіни у західній частині пов’язане із влаштуванням внутрі-
стінних сходів на хори. КСН в осях фундаментів становить 1.45,
що відрізняється від перемиської (~1.66) церкви.
Для фундаментів церкви Спаса характерні широка платформа,
стрічковість, відсутність будь-яких виступів, стала глибина
закладання (1.4 м). З будівельно-технічних особливостей слід
відзначити вертикальні або наближені до вертикальних бічні стінки
фундаментних ровів, монолітну засипку (малорегулярну кладку?)
пластами річкового каменю перекладену верствами вапняно-
піщаного розчину. У верхніх частинах наріжників конструкція
довершена грубообробленими блоками вапняка.
Наземні стіни виконувались у техніці напівбутової кладки opus
emplectum. У білокам’яних квадрах, як і в черемиській церкві,
простежуються шпони для затікання розчину31.
На основі характеру профілю фундаментних ровів, наявності
поздовжніх стрічок, характеру плану, характеру блоків і наявності в
них шпонів для розчину О.Іоаннисян висунув гіпотезу, що перемиська,
Звенигородська та галицька церква Спаса будовані однією артіллю
майстрів32. Жоден із висунутих аргументів не є переконливим*. Тому
питання “спорідненості” цих двох об’єктів і спорудження їх однією
артіллю будівничих залишається, на нашу думку, відкритим. Однак,
за простотою обрисів плану фундаментів (без виступів), масивністю
конструкцій, технологічними особливостями та іншими рисами, ми
погоджуємось з висновком О.Іоаннисяна, що церкву Спаса слід
31 Żaki A. Wczesnopiastowskie budowle Przemyśla і problem ich konserwacji. Ochrona
zabytków. Kraków 1961,1.14, №1-2 (52-53), ryc. 10; Иоаннисян О. Церковь Спаса..,
с .106.
32 Иоаннисян О. Церковь Спаса.., с. 106.
1) Профілі фундаментних ровів у апсидній частині перемиської церкви
характеризуються похилими бічними стінками; конструкції ж Спаської церкви
в перетині мають виразно вертикальні або ледь похилі бічні стінки фундаментних
ровів; 2) Суцільних поздовжніх стрічок у внутрішній частині перемиської церкви,
як у ц.Спаса на Карпиці, не зафіксовано; 3) У розплануванні центрів апсид є
суттєві відмінності, що видно з планів (Іл. 1:1,3); 4) Характерні блоки та шпони
у них, по-перше: не опубліковано для можливості порівняння; по-друге: не є
визначальним критерієм для ідентифікації “почерку” одної артілі майстрів.
282
вважати найархаїчнішою серед усіх відомих храмів Галича й
ідентифікувати з літописною божницею Спаса, згаданою під 1153 р.
й датувати 40-ми роками XII ст. - періодом князювання у Галичі
Володимира Володаревича (1141-1153)33.
4. Успенський собор в Крилосі
Рештки літописної Богородичної церкви княжого Галича
вперше були виявлені та досліджені в селі Крилос над Луквою
протягом 1936-38 рр. експедицією Наукового товариства імені
Т. Шевченка під керівництвом Я. Пастернака34. У 1998-99 роках
проведено нові архітектурно-археологічні дослідження всієї
внутрішньої частини пам’ятки35. Сучасними дослідженнями
вдалося детальніше зафіксувати план решток собору, виявити кілька
етапів спорудження його фундаментів, які відносяться щонайменше
до двох будівельних періодів, а також з’ясувати окремі будівельно-
технічні характеристики мурованих субстанцій пам’ятки36.
Два початкові етапи закладки підмурків відносяться до першого
будівельного періоду катедри. Вони засвідчують зміну планувальної
структури внутрішнього храму вже на стадії закладання його
фундаментної частини. Первісно задуманий базилікальний уклад
храму вписаний у квадратний обрис прилеглих галерей замінюється
планом канонічної хрестобанної шестистовпної церкви з бічними
галереями (Іл.2:А-Б).
Третій етап закладання фундаментів слід пов’язувати з
грунтовною перебудовою собору й відносити до другого
будівельного періоду пам’ятки. Тоді виникають розпірні підмурки
на поперечних конструктивних осях споруди, а також розширюються
фундаментні мури окремих ділянок західної та південної стін
внутрішнього храму. Це вказує на нову трансформацію плану
вальної структури споруди: внутрішній храм стає чотиристовпним,
оскільки пара існуючих вже західних філярів з ’єднується з
33 Иоаннисян О. Церква Спаса.., с.108.
34 Пастернак Я. Старий Галич. Краків; Львів 1944, с.49-74, 82-131.
35 Лукомський Ю. Звіт Архітектурного загону Галицької археологічної експедиції
про рятівні дослідження Успенського собору та його периферії в селі Крилос
Галицького району Івано-Франківської області протягом 1998-99років. Львів
2000, КН.1, 203 с., 51 іл.; кн.2, 114 фото. Рукопис зберігається в ІУ НАНУ.
36 Лукомський Ю. Успенський собор давнього Галича за результатами нових
досліджень 1992-2000 років. ЗНТШ. Львів 2002, т.244.
283
1л. 2. Будівельна періодизація підмурків Успенського собору і трансформація
наземної планувальної структури: А - первісний задум; Б - перший будівельний
період; В - другий будівельний період
284
поздовжніми стінами церкви глухими наземними мурами, один з
яких (південний) частково зберігся. У товщі західної частини
південної стіни споруджуються сходи на емпори (Іл.2:В).
Отже, у порівнянні з іншими хрестобанними церквами ГАШ
кінцева планувальна структура Успенського собору ускладнена як
оточуючими галереями, так і змінами в процесі її творення. Тому
аналіз планувальних і будівельно-технічних особливостей об’єкта слід
проводити з урахуванням його будівельної періодизації (Іл.2).
Розпланування внутрішніх стовпів первісного планувального
задуму галицької катедри більше наближене до характеру
романської базиліки. Двосторонні виступи на внутрішніх поздовжніх
стрічках відзнаковують місця шести стовпів, які відповідають
поперечним членуванням галерей.
Подібну структуру плану, щоправда виразно видовжену згідно
латинської традиції, демонструє катедра в Печі (Угорщина, перша
половина XII ст.)37. Це триапсидна тринавна 12-стовпна базиліка, до
якої з півночі та півдня прилягають галереї з яскраво вираженими
чотирма квадратними в плані вежами на кінцях. Поперечні
конструктивні осі, задані внутрішніми стовпами, загалом відповідають
членуванням бічних галерей. Можливо, перші будівничі галицької
катедри, а, швидше, її замовники, брали за основу саме цей прототип,
намагаючись пристосувати його до своєї, візантійсько-київської
традиції. Слід відзначити, що за низкою загальних принципів: 1)
розпланування споруди на основі квадрату, 2) композиція вівтарної
частини (центри апсид на одній лінії), 3) співвідношення ширини
центральної та бічної нав (близьке до ц.Спаса), 4) романська
білокам’яна техніка зведення мурів - проглядається галицька
традиція, що було продиктоване замовником.
Баня собору, якщо вона була початково запланована, мала б
опиратись на ширше розставлену четвірку західних стовпів, тобто
розташовуватись строго над центром квадрату, описаного
галереями (Іл.2: А2). Подібну особливість центричної композиції
розташування бані мав лише зведений на століття раніше
Софіївський собор у Полоцьку38. Проте, підбанний квадрат
полоцького храму майже правильний, тоді як в галицькому соборі
37 Toth М. Die Umbaung des Heiligkreuz-Altars in der Kathedrale zu Pecs. Skulptur
des Mittelalters. Funktion und Gestalt. Weimar 1987, s.81-82, abb.l.
38 Хозеров И.М. Белорусское и смоленское зодчество XI- XIII вв. Минск 1994, с.48.
285
він сплющений до виразного прямокутника. Це дає підставу
припускати відсутність бані у первісній ідеї галицької катедри.
Можливо, саме ця особливість спричинила трансформацію плану
у канонічну для грецького обряду хрестобанну структуру в ході
робіт над підмурками споруди протягом першого будівельного
періоду, що було реалізовано у наземній частині (Іл.2: Б2).
Загальні розміри плану на рівні фундаментів - 37.2 х 32.4 м.
Хрестобанне ядро споруди розплановане у прямокутнику 26.0x20.8
м. Центри апсидних дуг розташовуються на одній лінії, яка практич но
збігається зі східною стороною хрестобанного ядра. Східна пара
підбанних стовпів виразно зміщена з діагоналей ядра до заходу.
Підбанний квадрат розпланований майже у центрі прямокутника, що
описує увесь план споруди разом з апсидами (Іл. 1). Це, на нашу
думку, більше відповідає так званій “київській” розпланувальній
традиції, аніж “чернігівській”, як це вважають СХВоробйова і О.Тиц39.
Він становить 1.46, що найбільш наближене до церкви Спаса на
Карпиці(1.45)‘ .
Фундаменти першого будівельного періоду стрічкові: у
внутрішньому храмі під стовпами поздовжні**, а в галереях -
поперечні. Ш ирша конструкцій підмурків становить від 1.4 до 2.2 м.
Внутрішні поздовжні стрічки під стовпами масивніші (2.2 м), ніж
фундаменти зовнішніх стін самого храму (1.6 м). Такою ж масивністю
характеризуються й зовнішні фундаменти галерей собору. На відміну
від розглянутих вище об’єктів, у плані підмурків Успенського собору
вперше з’являються двосторонні виступи у місцях стовпів, а також
відповідних їм пілястр.
За технікою виконання і матеріалом фундаменти Успенського
собору відрізняються від інших хрестобанних церков ГАШ.
Підмурки першого будівельного періоду виконані у техніці
напівбутової кладки з блоків туронської крейди та алебастру на
слабкому гіпсовому зеленкувато-сірому розчині та міцнішій
39 Воробьёва Е.В., Тиц А.А. Анализ и реставрация Успенского собора XII в. в
Галиче. Советская археология. Москва 1988, №1, с.214—215.
Це співвідношення, як і розпланування усієї зовнішньої частини споруди,
пов’язане із первісним задумом споруди (Іл.2:А1).
Поперечні ділянки між нартексом і наосом відносяться до первісної,
нереалізованої ідеї розпланування собору, на що вказує невідповідність до них
пізніших виступів підмурків західної пари філярів (Іл.2:Б1).
286
вапняно-гіпсовій заправі сірого відтінку, яку застосовано лише у
наземних частинах підмурків, а також у деяких, доданих на другому
етапі закладки, фундаментних виступах. Отже, техніку першого
будівельного періоду можна вважати двошаровою за вертикальною
структурою. Фундаментні рови у профілі характеризуються строго
вертикальними бічними стінками і горизонтальним дном. Кут між
стінками й дном ровів акуратно зачищений під форму квадрів. Якщо
між стінкою рову й конструкцією фундаменту утворювався з тих
чи інших причин проміжок, то він заповнювався грунтом в міру
поверствового мурування конструкції в рові. Рівень підошви
фундаментів поступово (без уступів) спадає у північно-східному
напрямку відповідно до рельєфу місцевості. Заглиблення підмурків
при південно-західному куті споруди становить 2.17, а при північно-
сх ідн ом у-^ .? м відносно відмітки підлоги собору, що відповідає
ухилові материкового горизонту. Фундаменти підбанних опор
заглиблені не більше, ніж інші конструкції.
Наземна частина собору першого будівельного періоду
мурована виключно з блоків алебастру на вапняно-гіпсовому
розчині. З неї збереглись in situ алебастрові фрагменти стін з
елементами профілювання та два блоки алебастрових баз, які були
повторно використані у конструкціях фундаментів другого
будівельного періоду. До неї з упевненістю можна відносити також
алебастрові аркатурні пояси і зубчасті фризи, а також уламки
напівколон чи колон різного діам етру40, виявлені у пере-
відкладеному стані.
На другому будівельному періоді споруда укріплюється,
ремонтується і змінюється. Виділені нами планувальні особливості
залишаються сталими. Як уже згадувалося, закладаються по
перечні стрічкові фундаменти на конструктивних осях внутрішньої
церкви, західна частина її скорочується на одне поперечне
членування, виникають внутрістінні сходи на емпори-полаті.
Виразних змін зазнає техніка мурування фундаментів. Це порядова
кладка з блоків алебастру та вапняка повторного використання на
міцному світлосірому вапняному розчині. Її відносимо до
монолітної. Профілі фундаментних ровів характеризуються
скругленнями при переході бічних стінок до дна і меншою глибиною
40 Пастернак Я. Старий Галич.., с. 110-111.
287
прокопування, що посередньо свідчить про вищий рівень денної
поверхні, з якого вони влаштовувались. Проміжки між кладкою та
стінками фундаментних ровів заробляються не грунтом, а
розчином, через що лицьові частини мурів закриті шаром будівельної
заправи, міцно зв’язаної з прилетим грунтом.
У наземній частині з’являються численні мурування з вапняка
на вапняному розчині, які, рівно ж як і уцілілі алебастрові фрагменти,
покриті одношаровим фресковим розписом. Збережені як in situ, так
і у перевідкладеному вигляді вапнякові бази, відрізняються за
профілюванням від згаданих вже алебастрових фрагментів баз
першого будівельного періоду. Разом з тим вапнякові деталі
зубчастого фризу зберігають ті ж параметри, що й алебастрові.
Очевидно, це пов’язане з ремонтом втрачених алебастрових де
коративних поясів і часткову заміну їх вапняковими вставками.
Вапняковий декор значно багатший, ніж алебастровий.
Отже, різні технічні прийоми закладання фундаментів,
застосування різних будівельних матеріалів, невідповідність у
профілюванні баз наземних стін - це особливості, які вказують на
другий будівельний період пам’ятки та на роботу нової артілі
будівничих.
За планувальними й будівельно-технічними особливостями
перший будівельний період Успенського собору слід датувати 40-
50-ми роками XII ст., погоджуючись з гіпотезами А.Петрушевича
та О.Іоаннисяна про те, що будівництво собору було розпочате за
князювання Володимира Володаревича у 40-х роках, а продовжене
й закінчене його сином - Ярославом Осмомислом у 50-х роках
ХП ст.41. Таке датування повністю відповідає як історичним подіям
(бурхливий розвиток нової столиці Галицького князівства,
заснування галицької єпископії 1156 р.), так і стилістичним
особливостям першого алебастрового собору. Виразна трансфор
мація планувальної структури з простішої у складнішу, яка
простежується протягом першого будівельного періоду, дає підставу
припускати, що це пов’язане зі зміною її замовників 1153 року
(Володимир - Ярослав).
Другий будівельний період собору датувати набагато складніше
через відсутність будь-яких стратиграфічних прив’язок, втрачених
41 Петрушевич А. О соборной Богородичной церкви и святителях ее в Галиче.
Зоря Галицкая, Львов 1852, ч.50, с.774; Иоаннисян О. Основные этапы.., с .47-49.
288
під час перших досліджень об’єкта. Для цього слід у майбутньому
зайнятися ретельнішим порівняльним аналізом решток вапнякових
архітектурних деталей та фрескового розпису. Поки що, швидше для
розгортання дискусії на цю тему, аніж для беззастережних доказів,
обмежимося двома аргументами, які, на нашу думку, дають підстави
відносити другий будівельний період Успенського собору до першої
половини XIII ст.
По-перше, забігаючи трохи наперед відзначимо, що впадає в око
значна подібність техніки виконання і конструктивних особливостей
підмурків другого будівельного періоду нашої пам’ятки до фундаметів
церкви у Василеві, яка за більшістю ознак, теж не без дискусії, датується
кінцем XII - першою чвертю XIII ст., про що йтиметься згодом.
По-друге, східну частину поховання молодої княжни було
зруйновано не лише пізнішою ямою, як зафіксував Я.Пастернак42,
а внаслідок спорудження поперечної фундаментної стрічки між
нартексом і наосом у другому будівельному періоді, що підтверджує
логічний розрахунок параметрів поховання при співставленні його
з точно прив’язаним положенням саркофагу і планом початкової
будівлі43.
Звичайно, наведені аргументи заслабкі для поважних хроно
логічних висновків. Але вони достатні для висловлення версії про
те, що другий будівельний період Успенського собору датується
першою половиною XIII ст.
5. Церква на Цвинтариськах
Фундаменти пам’ятки відкрили у 1884 році Л.Лаврецький та
І.Шараневич при самім гостинцю Галич - Калуш, на південь від
42 Пастерак Я. Старий Галич.., с.140.
43 Відстань між східним торцем саркофагу і західним лицем пілястрового виступу,
в якому схематично поміщено поховання княжни (див.: Пастернак Я. Старий
Галич.., С.83, рис.28), становила щонайбільше 1.3 м. Згідно ж з антропологічними
даних ріст княжни був 163.66-164.49 см (див.: Горбенко С.О. Ярослав Осмомисл.
Реконструкція антропологічна та історична. Львів-Винники 1996, с.92). До
цього треба додати ще гіринаймі десять сантиметрів на торцеві стінки дерев’яної
домовини, щоб довести, що поховання східною частиною як мінімум на 40 см
мусіло заходити за згадану межу пілястри. Це відповідно означає, що його
східна частина була перерізана фундаментним ровом другого будівельного
періоду Успенського собору. Керуючись етичними міркуваннями, припускаємо,
що його не могли потурбувати за князювання Ростиславичів, тобто протягом
другої половини XII ст., оскільки померла, очевидно, належала до їх найближчої
родини.
289
теперіш нього села Залуква. Першим дослідникам вдалося
розкопати лише частину фундаментів споруди, оскільки східну
ділянку її решток перекрило полотно згаданого гостинця на початку
XIX ст. У 1985 році пам’ятку повторно розкривав О.Іоаннисян.
Незважаючи на значно гірший стан збереження об’єкта (від
конструкцій фундаментів у багатьох місцях залишились лише
“негативи”), дослідникові вдалося уточнити первісний план споруди
включно з апсидною частиною і вказати на окремі технічні
особливості об’єкта44.
Зовнішні стрічки фундаментів утворюють “м’який” квадрат
з параметрами 11.6 х 12.2 м. На рівні фундаментів виразно
відзначене “плече” південної апсиди, що дає змогу передбачити
аналогічну побудову північної апсиди, основу якої вдалось
простежити лише частково (Іл.1: 5). Центри апсидних дуг
розплановано на одній поперечній лінії, висуненої за межі східної
сторони квадратної побудови хрестобанного ядра. Основи
підбанних стовпів або колон зміщені до сходу. Обидва прийоми не
зустрічалися у перерахованих дотепер пам’ятках ГАІІІ. Окреме
розширення основи південної стіни пов’язують із розміщенням тут
внутрістінних сходів на хори45. КСН в осях фундаментів становить
всього 1.13, що з одного боку вказує на невисокий п’єдестал бані й
вцілому приземисту форму будівлі, а з другого - віддалене від
показників інших пам’яток ГАІІІ.
Ширина стрічок під бічними стінами становить пересічно 1.9 м,
під західною -1 .6 , а під апсидами - 0.8-1.2 м. Отже, фундаменти
апсид майже вдвічі вужчі від основ бічних стін. Це може свідчити
про незначну висоту вівтарної частини церкви. Чотири фундаментні
подушки підбанних опор кожна підквадратної форми зі стороною в
плані близько 2.25 м, відокремлені одна від одної та від підмурків
зовнішніх стін. Таке відокремлене трактування фундаментних
конструкцій внутрішніх опор ми спостерігаємо вперше. Підошви
фундаментів опор і стін завожені на однакову глибину, що посередньо
свідчить про приземисту баню церкви. Фундаменти не мають
44 Иоаннисян О.М. К вопросу о датировке древнерусского каменного храма в
урочище Цвинтариски в окрестностях древнего Г алича. Проблемы изучения
древнерусского зодчества. Санкт-Петербург 1996, с.82-86.
45 Иоаннисян О.М. К вопросу.., с.84.
290
регулярних виступів під наземний каркас будівлі. Очевидно,
внутрішніх пілястр не було, а зовнішні - опирались, мабуть, на
загальний виступ платформи підмурків.
Згідно з описом першовідкривачів, фундаменти вимуровані
великими брилами туфу (травертину) з домішками товченого
мергелю та дрібного річкового каменю. Останній застосовувався з
метою заповнення проміжків між неотесаними брилами туфу46.
Повторні розкопки вияснили, що фундаменти підбанних стовпів
пам’ятки були складені з окрушин вапняка на білому вапняному
розчині без використання річкового каменю47. Невідомо, чи ця
техніка відрізнялася від спорудження основи периметральних фунда
ментних мурів, оскільки останні повністю вибрані*.
За відсутністю річкового каменю (?) у конструкції фундаменту,
застосуванням круглих колон замість стовпів, наявністю внутрі-
стінних сходів, застосуванням профільованих деталей (різьблений
фрагмент консолі аркаїурного поясу) та наближеністю типологічних
і будівельно-технічних особливостей пам’ятки до Успенського
собору (?), О.Іоаннисян датує церкву на Цвинтариськах третьою
чвертю XII ст.48 Окремі з висунутих аргументів є дискусійними**.
46 Szaraniewicz І. О resultatach poszukiwań archeologicznych w okolicy Halicza w
r. 1884 i 1885. Lwów 1886, s.7.
47 Иоаннисян O.M. К вопросу.., c.85.
' Логіка вибирання каменю саме з обводових фундаментів на будівельний матеріал
в кінці XIX - на початку XX ст. говорить швидше про відмінність їх конструкції
у порівнянні з підмурками стовпів.
48 Иоаннисян О. М. К вопросу.., c.85.
1) про відсутність річкового каменю у фундаментах О.Іоаннисян висловлює
лише припущення, натомість перші дослідники, які застали об’єкт у кращому
стані збереження, відзначають застосування у кладці ріняка і мертелю, вживання
якого у підмурках інших галицьких монументальних споруд XII ст. не зафіксовано
(див.: Лукомськин Ю. Воскресенська церква ХІІ-ХІІІ століть у Крилосі.ЗНТІЛ,
Львів 2001, т.241, С.287); 2) застосування круглих колон в Успенському соборі
недостатньо аргументоване, разом з тим “стовпи, витесані з цілого каменя’’ -
очевидно монолітні колони відомі у згаданій церкві Козьми і Дем’яна в Холмі (30-
і рр. XIII ст.). Тобто круглі підбанні опори мають широкий хронологічний діапазон
побутування в галицькому храмобудівництві; 3) щодо наближеності типологічних
та будівельно-технічних особливостей з Успенським собором, то разом з
врахуванням певних подібностей (розпланування центрів апсид на одній прямій,
наявність внутрістінних сходів у південному мурі, застосування білокам’яних
291
Тому, на нашу думку, пам’ятку слід датувати ширше, аніж 3-тя чверть
XII ст., а саме другою половиною XII ст.
Морфологічно план фундаментів церкви на Цвинтариськах у
Галичі найбільш наближений до планів церкви Дмитрів Солунського
у Пскові (1116-36?, 1143-44?) [КСН - 1.25], хоч остання має
стрічкові фундаменти між східною парою стовпів та вівтарною
частиною і ледь видовжене хрестобанне ядро; Спасо-Преобра-
женського собору в Ярославлі (1221-24) [КСН -1 .1 2]49, а також
собору Микольського монастиря у Старій Ладозі (друга половина
XII - перша третина XIII ст.)*.
Розширені в поперечному напрямку підбанні квадрати
притаманні церквам Благовіщення у Вітебську (ХІІст.) та Бориса
і Гліба у Полоцьку (с.ХІІст.), хоч останні мають значно вищий
КСН - відповідно 1.89 і 2.17.
За своєрідними особливостями плану та будівельно-
технічними прийомами** фундаменти храму на Цвинтариськах
вирізняються з-поміж усіх хрестобанних церков ГАШ. Тому вона,
очевидно, є витвором ще однієї окремої артілі будівничих, яка попри
своєрідність розпланування та будівельної техніки дотримувалась
основних вимог, поставлених замовником - побудови плану на основі
квадрату, розташування центрів апсид на одній прямій, а також
білокам’яної будівельної техніки.
профільованих деталей) слід звернути увагу й на суттєві відмінності, які бачимо
у церкві на Цвинтариськах: роздільне закладення підбанних опор, зміщення їх до
сходу відносно центру хрестобанного ядра, сплющений обрис підбанного
квадрату* (* подушки підмурків підбанних опор церкви на Цвинтариськах
окреслюють ледь розширений у поперечному напрямку прямокутник),
висунення осі центрів апсид за межу цього ж ядра, дуже низький коефіцієнт
співвідношення середньої та бічних нав, а також відмінні будівельно-технічні
особливості влаштування фундаментів.
49 Иоаннисян О.М., Леонтьев А.Е., Зыков П.Л., Торшин Е.Н. Памятники
древнерусского зодчества ХН-ХШ вв. в Ростове Великом. История и культура
древних и средневековых славян. Труды VI Международного Конгресса
славянской археологи. Москва 1999, т.5, с.209.
* Однак, за коефіцієнтом співвідношення нав пам’ятки суттєво різняться (1.23 -
Галич і 1 .8 8 - Ладога), що унеможливлює цю аналогію.
За конструктивно-технологічними особливостями до нашого об’єкту не
виявлено жодного аналогу.
292
6. Церква Пантелеймона
Одним із перших на храм св. Пантелеймона, тодішній костел
св. Станіслава, як на архітектурну пам’ятку, пов’язану з княжим
періодом Галича звернув увагу член Краківської академії
мистецтва, В.Лущкевич50. Глибоке різнобічне дослідження об’єкту
провів на початку XX ст. Й .П еленський51. Архітектурно-
археологічними дослідженнями 70-80-х рр., проведеними під
керівництвом І.М огитича, К.Присяжного та Ю .Волощака,
отримано нові дані про споруду52. Локальними розкопками всередині
храму, проведеними під керівництвом автора 1989 року, з ’ясовано
контури окремих підмурків, а також уточнено їх будівельно-технічні
особливості. В результаті зведення креслень Й.Пеленського,
Ю.Волощака і наших робіт, вдалося відтворити план фундаментів
церкви Пантелеймона, що дає змогу провести порівняльний аналіз
споруди на одному рівні з іншими хрестобанними церквами ГАНІ
(Іл.1: 6).
Загальні розміри плану фундаментів без виступів становлять 21.3
X19.2 м. Ширина платформи стрічкових фундаментів зовнішніх стін 1.7
(бічні апсиди)-2.3 м (західнастіна), арозміри відокремлених подушок
підбанних стовпів у плані - 2.75x3.0 м. На кутах споруди фундаменти
мають прямокутні виступи, призначення яких, аналізуючи збережену
наземну частину об’єкту, пояснити важко. Така сама невідповідність
між фундаментною і наземною частинами пам’ятки простежується й
у місці значно розвинутих основ під міжапсидними стінами, які
наближаються до східної пари стовпів. Можливо, у процесі будівництва
змінився первісний задум щодо наземного обрису стін.
На плані фундаменту церкви Пантелеймона з ’являється
виступ у місці головного входу, що зумовлене зведенням тут
розвинутого перспективного порталу. Центри апсидних дуг роз
плановані на одній прямій, яка втоплена всередину зовнішнього
квадрату хрестобанного ядра споруди. КСН у осях фундаментів
становить 1.62.
Фундаменти зовнішніх стін церкви Пантелеймона викладені
переважно з річкового каменю на вапняно-піщаній заправі з
50 Łuszczkiewicz W. Kościół w św.Stanislawiepod Haliczem.., s.1-20.
51 Pełeński J. Halicz w dziejach sztuki.., s. 1-69,166-192.
52 Могытыч И. Результаты исследования церкви Пантелеймона близ Галича. КСИА.
Москва 1982, вып.172, с.65-70.
293
домішками вапнякового щебеню, гальки, а також вкрапленнями
деревного вугілля та горілої глини. Кладка здійснювалась верства
ми каменю, кожна з яких заливалась розчином. Річковий камінь у
мурі залягає переважно плазом і на лицьовій частині фундаменту
утворює регулярні ряди. Зовнішні фундаменти заглиблені на 1.4 м,
а основи підбанних стовпів - на 2.3 м відносно верхнього обрізу.
Останні муровані з грубооброблених блоків вапняка у напівбутовій
техніці кладки на аналогічному розчині до фундаментів стін.
За планувальними характеристиками найближчими до церкви
Пантелеймона в Галичі є Борисоглібський собор у Смоленську
(середина XII ст.) і Борисоглібська церква у Новогрудку (XII ст.),
а за конструктивними особливостями - церква Апостолів у
Білгородці (кінець XII ст.; 1197 р.).
Церква Пантелеймона датується на основі палеографії кінцем
XII ст.53, що є своєрідним хронологічним репером для аналізу
планувальних і конструктивних методів, застосованих при
спорудженні її фундаментів. В даному випадку вперше зустрічаємо,
що центри апсид втоплені всередину розпланувального квадрату,
зовнішні виступи на кутах і під розвинутий головний портал, досить
високий КСН (нарівні фундаменту - 1.62, а на рівні стін - 1.57),
конструкція фундаментних подушок підбанних стовпів відрізняється
від стрічкових основ зовнішіх стін і закладена значно шибше. Окремі
спостереження свідчать про певну корективу плану наземної
частини церкви відносно первісного задуму, наміченого обрисом
фундаментів. Технологія та матеріал стрічкових фундаментів
найбільш наближені до конструкцій церкви Спаса, а стовпів - до
Успенського собору, що може вказувати на тяглість галицької
будівельної традиції. Однак, виразно відмінні планувальні
особливості говорять про іншого автора проекту, щодо вище
аналізованих об’єктів.
7. Церква у Василеві
У 1958-59 роках розкопано й досліджено рештки хрестобанного
храму у Василеві на Дністрі. Завдяки відбиткам цокольних блоків
53 Вуйцик В. Графіті XII-XV століть церкви святого Пантелеймона в Галичі.
ЗНТШ, Львів 1996, т.231, с. 189—194; Рождественская Т.В. Надписи-граффити
XII—XIII веков в памятниках зодчества Волыни и Галича. Проблелм изучения
древнерусского зодчества. Санкт-Петербург 1996, с.90-91.
294
наземних стін, дослідникам вдалося зафіксувати обидва плани споруди -
фундаментної та наземної частин54 (Іл,1:7).
Будівля, на відміну від інших галицьких церков, має витягнуту
в плані форму (22.3 х 14.0 м на рівні фундаментів та 21.2 х 13.6 на
рівні цокольної частини), чим за зовнішніми пропорціями плану
подібна до хрестобанного ядра Успенського собору, не враховуючи
його галерей*. Хрестобанне ядро обрамлене у прямокутник 18.8 х
14.0 м, не враховуючи апсид. Стрічкові основи зовнішніх стін мають
ширину в середньому 1.8 м, а апсид—1.6—1.9 м. Ширина внутрішніх
поздовжніх і поперечних стрічок значно менша - 1.2-1.3 м. Місця
підбанних стовпів розширюються відповідними виступами,
зверненими переважно у бік центральної нави і творять платформи
з параметрами у плані в середньому 2.6 х 2.4 м.
Розташування підбанних стовпів центричне, проте вони
розставлені настільки широко, що їх центри не лежать на діагоналях
прямокутного корпусу будівлі. КСН в осях фундаментів досягає
найвищого показника - 2.0 (2.2 на рівні наземної частини), що
свідчить про висотну динамічну композицію об’єму споруди.
Подібний характер композиції підбанних опор і показник співвідно
шення нав притаманний лише церкві Благовіщення у Вітебську, яка
за архітектурними формами та будівельною технікою датується
XII ст.55 КСН в осях наземної частини становить 2.17, вона також
має стрічкові фундаменти між стовпами56 і споруджена, на відміну
від інших храмів полоцької школи, у мішаній техніці - з вапнякових
квадрів і плінфи. Центри апсидних дуг василівської церкви
розплановані як у перемиській (Іл. 1:1,7). Зовнішній контур фунда
менту вівтарної частини характеризується нерівностями і забу-
туваннями міжапсидних спряжень, внаслідок чого він набуває
спрощеного гранчастого обрису. До південно-східного кута фунда
менту пізніше прибудовано масивний виступ, який інтерпретують
54 Логвин Г.Н., Тимощук Б.А. Белокаменный храм XII века в Василёве. Памятники
культуры СССР. Исследования и реставрация. Москва 1961, вып.З, с.37-50,
’ Співвідношення довжини до ширини прямокутника, що описує хрестобанне
ядро Успенського собору становить 1.25, а Василівської церкви - 1.27.
55 Раппопорт П.А. Церковь Благовещения в Витебске. Памятники культуры.
Новые открытия. Москва 1987, с.522.
56 Трусов О. А. Памятники монументального зодчества Белоруссии XI-XVII вв.:
Архитектурно-археологический анализ. Минск 1988, с.24.
295
основою контрфорсу. Так само пояснюють появу пізнішого дво
стороннього виступу в середній частині південної стіни57. На нашу
думку, розташування цього розширення платформи фундаменту (не
навпроти конструктивних осей, а строго симетрично відносно
головної поперечної осі) слід пов’язувати з наявністю у храмі бічного
південного порталу. Судячи з двох симетричних прямокутних
виступів у місці головного входу, західний портал мав, очевидно,
розвинуте висунуте обрамлення на зразок церкви Пантелеймона.
Будівельно-технічні особливості фундаменту церкви у Ва
силеві описані поверхово. Відомо, що в нижній частині вони були
складені з буту без розчину, а у верхній - з більших каменів на
вапняному розчині сіро-попелястош кольору з домішками річкової
гальки і деревного вугілля. Це свідчит ь про двошаровість конструкції
фундаменту. Судячи з фотоінформації58, верхня частина конструкції
виконана у напівбутовій техніці, яка візуально найбільш наближена
до характеру кладки фундаменту Успенського собору в Крилосі.
Невідомо, чи фундаменти стовпів більше заглиблені, аніж основа
зовнішніх стін та внутрішніх стрічок*, але зафіксовано, що подушки
стовпів вирішені монолітно (знизу до верху кладені на розчині). Це
дає підставу припускати, що фундаменти внутрішніх опор за
технологією зведення відрізнялися від основи бічних стін та
стрічкових фундаментних розпірок.
Б.Тимощук та ГЛогвин датують мурований храм у Василеві
першою половиною XII ст.59 Логвин реконструює пам’ятку як
споруду з підвищеною конструкцією бані за рахунок додаткових
підпружних арок, опертих на колонки, які опираються на додаткові
уступи стовпів. О.Іоаннисян, порівнюючи характер планувально-
конструктивних особливостей храмів кінця XII - поч. XI V ст., датує
пам’ятку першою третиною XIII ст. (після церкви Пантелеймона
57 Раппопорт П.А. Русская архитектура.., c .l 11.
58 Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина. Київ 1982, с. 139,146; Його ж. Василів -
місто Галицької Русі. Чернівці 1992, с. 17.
’ Хоч дослідники вважають, що підмурки стовпів були закладені на метр глибше
від фундаментів стін (див.: Логвин Г.Н., Тимощук Б.А. Белокаменный храм..,
С.38), проте при рівномірному ухилі підошви підмурків відносно спаду
материкової основи, як маємо на Успенському соборі в Крилосі, основи стовпів
мали б бути на 1.0-1.5 м глибшими від фундаменту західної стіни.
59 Логвин Г.Н., Тимощук Б.А. Белокаменный храм.., с.37-50.
296
в Галичі (1200 р.), але не пізніше 1230 року, коли мали б з ’явитись
тріщини, виявлені в його фундаменті). Основними аргументами
такого датування дослідник вважає ускладнення поперечного
перетину підбанних стовпів, а також звужену пропорцію бічних нав
з потужними внутрішніми пілястрами, які виконували роль
своєрідних контрфорсів60.
На основі проведеного нами порівняльного аналізу найбільш
наближеними до Василівської церкви за планувальними характе
ристиками є Нижня (друга половина XII ст.) [КСН - 1.93] та
Пречистенська (друга половина XII ст., 80-і рр.) [К С Н -1.57] церкви
у Гродні, а також П ’ятницька церква у Смоленську (перша третина
XIII ст.)[КСН -1.77], яка, до речі, досить подібна й за конструк
тивними особливостями спорудження фундаментів (стрічкова
основа з двошаровою структурою кладки).
Специфіка розпланування внутрішньої частини (значне
розширення головної нави у порівнянні з поперечними, КСН - 2.0),
а також конструктивні особливості фундаментів (шарувата
структура, виступи під розвинуті перспективні портали, виокрем
лена техніка основ підбанних стовпів), що відповідають рисам
нового стилістичного напрямку в мурованій архітектурі княжої доби
кінця XII - першої половини XIII ст., слід датувати цим періодом.
Окремі планувальні та конструктивні особливості не відпові
дають галицьким хрестобанним церквам. Тому для генеалогії
будівельної артілі або головного будівничого слід провести вери-
фікаційне дослідження об’єкта і залучити до аналізу ширше коло
джерел.
8. Кирилівська (?) церква
У 1882-84 рр. при північній межі лісу Діброва біля Крилоса
Л.Лаврецький та І.Шараневич розкопали фундаменти чотири-
стовпної триапсидної кам’яної церкви. Архітектурні обміри та
перший аналіз об’єкта здійснив Ю.Захарієвич61. Повторні локальні
дослідження пам’ятки на початку XX ст. провів Й.Пеленський62.
Втретє руїни поблизу Діброви досліджував автор у 1981-1984 рр.63
60 Иоаннисян О.М. Основные этапы.., с.53.
61 Zacharjewicz J. Wycieczka,., s.187,188,192, tab.12, fig. 13,14.
62 Peleński J. Halicz w dziejach.., s.74-76, fig.48.
63 Лукомський Ю. Білокам’яний храм на передмісті давнього Галича. ЗНТШ. Львів
1998, т.235, с.594-607.
297
Загальні розміри фундаментів Кирилівської церкви у плані разом
із виступами становлять 15.15x20.20 м, а без виступів-14.5 х 19.8
м. Отже план побудовано на основі квадрату зі стороною 14.5 м.
Фундаментні подушки підбанних опор розплановані центрично і
лежать на діагоналях згадуваного квадрату. Вони різні за обрисами
й розмірами. Східна пара стовпових фундаментів масивніша за
західну, що може підтверджувати розрахунок більшого навантаження
на східні підбанні опори.
Центри апсиднігх дуг розташовуються на одній прямій, яка,
подібно як у церкві на Цвинтариськах, висувається за межі
квадратного хрестобанного ядра будівлі. Фундаменти апсид вужчі
за основи зовнішніх стін, що спостерігається також у церквах на
Цвинтариськах і Пантелеймона.
Винятковою особливістю Кирилівської церкви з-поміж усіх
галицьких об’єктів є два звернені до центральної нави виступи при
міжапсидних стінах, які були, очевидно, основою для виділеної
вівтарної арки. Подібні виступи притаманні досить широкому колу
церков інших архітектурних шкіл Київської Русі, які пов’язують із
вежеподібними формами споруд і зараховують до нового
стилістичного напрямку в архітектурі княжої доби кінця XII -
початку XIII ст.64
Західний мур, як у церкві Пантелеймона, ширший за суміжні
південний та північний фундаменти, що викликано конструктивними
міркуваннями - для врівноваження маси західної частини зі
східними апсидами. Питання наявності у споруді хорів (емпори), а
також внутрістінних сходів у західному мурі залишається відкритим.
Ш ирокий виступ фундаменту перед головним західним
порталом влаштовано пізніше за конструкцію основи західного
муру, на що вказує виразний шов. Однак, оскільки техніка
мурування виступу принципово не відрізняється від первісного
фундаменту і в матеріалі не простежується окришин вапняка,
можна припускати, що виступ спорудили ще до будівництва
наземної частини. Він засвідчує наявність перспективного порталу
з висуненим назовні обрамленням, подібно, як у церкві Панте
леймона та храмі у Василеві.
64 Раппопорт П.А. Русская архитектура на рубеже XII и XIII вв. Древнерусское
искусство: Проблемы и атрибуции. Москва 1977, с .12-29.
298
КСН в осях фундаментів становить 1.58, що найбільш
наближене до церкви Пантелеймона - 1.62.
Ще однією відмінною конструктивною особливістю фунда
ментів Кирилівської церкви є зовнішні виступи, призначені для
опирання лопаток або пілястрів стін. За цією особливістю об’єкт слід
відносити до групи храмів вже згаданого нового стилістичного
напрямку -вежеподібних церков, які характеризуються чіткими
вертикальними членуваннями фасадів.
Конструкція основи будівлі виконана надзвичайно акуратно
регулярними рядами добірного річкового каменю. Якщо подушки
підбанних стовпів зроблені виключно на глиняному розчині та лише
на поверхні пролиті стяжкою розчину, то фундаменти зовнішніх
мурів мають виразно шарувату структуру - в нижній частині
використаний як в’яжучий глиняний розчин або темний суглинок з
домішкою деревних вупшків та горілої глини, а у верхній - вапняно-
піщаний розчин з такими ж домішками. Глибина заложення
фундаментів стін 1.4 м, а стовпів - 2.0 м відносно верхнього обрізу
конструкції. Тобто фундаменти стовпів закладені глибше і від
різняються за конструкцією від основ зовнішніх стін та апсид, як,
наприклад, у церкві Пантелеймона.
Отже, за певними планувальними та конструктивними особли
востями Кирилівська церква наближається до інших галицьких
храмів, зокрема до церков на Цвинтариськах та Пантелеймона.
Однак, за наявністю лопаткових виступів, специфічним розплану
ванням апсидної частини, об’єкт знаходить аналогії серед групи
вежеподібних церков кінця XII - початку XIII ст.: церкви Василія в
Овручі, Михайлівська і П’ятницька у Чернігові, при гирлі Чурилівки
у Смоленську.
Стратиграфічні, планувальні та будівельно-технічні особливості
підмурків Кирилівської церкви дають підстави датувати пам’ятку
першою половиною XIII ст. і гіпотетично “прив’язувати” її до часу
князювання в Галичі або путивльських князів Володимира і Романа
Ігоревичів (1206-1211), або чернігівських - Михайла Всеволодовича
та його сина Ростислава (1234—1238)65.
65 Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у X1I-XVI ст.
Львів 1996, С.61.
299
9. Церква на Царинці
Рештки ще одної хрестобанної мурованої церкви виявлені й
досліджені автором протягом 1990-92 років на подолі давнього
Галича в урочищі Царинка66. Відсутність фундаментів внутрі шніх
стовпів пояснюється недобудованістю фундаменту, хоча на підставі
порівняльного аналізу зовнішніх габаритів споруди та наявності
трьох апсид, стовпи ймовірно були запроектовані будівничим храму.
Фундаменти об’єкту споруджувались на місці колишньої дерев’яної
церкви. Тому їх західна частина, використовуючи основу
попередниці, значно відрізнялася за параметрами і конструкціями
від східної частини (Іл. 1:9). Зовнішні габарити фундаменту - 20.0
X 14.8 м, що дуже близьке до Кирилівської церкви. Ширина
платформи основи апсидної частини - 2.0-2.2 м, а стрічок західної
частини - 1.4 м. Центри апсидних дуг, подібно як в Кирилівській
церкві, лежать на одній прямій, яка висувається за межі квадрату
хрестобанного ядра. Керуючись розплануванням апсидної частини,
КСН становить 1.69 м.
Надзвичайно цікавою є техніка зведення фундаментів об’єкту.
У дно фундаментного рову його апсидної частини густо набивались
осикові палі. Технологія спорудження фундаментів полягала у
пошаровій засипці річковим каменем і уламками вапняку спочатку
на глиняному, а потім й на вапняно-піщаному розчинах. В останньому
спостерігаються домішки гальки та вкраплення деревного вугілля.
Зафіксовано також застосування опалубки з дошок, закріплених
кілками. У конструкції фундаментів виявлено архітектурні деталі
повторного використання. Західна частина основи будівлі накла
далася на фундаменти попереднього дерев’яного храму. Тому
фундамент тут відносно вузький - усього 1.2-1.4 м. При спорудженні
основи під муровану церкву первісна конструкція була частково
розібрана, а її місце зайняла нова. Це пошарова засипка гравієм,
розмежована кількома прошарками вапна67. Отже конструкція
фундаментів церкви на Царинці має виразно шарувату структуру.
Якщо за планувальними особливостями через відсутність
фундаментів стовпів важко говорити про аналогічні побудови, то
за технологічними особливостями подібними* до підмурків на
66 Лукомський Ю. Невідомі церкви.., с.559-593.
67 Там само, с.577.
300
Царинці є основи церкви Апостолів у Білгородці (кінець XII ст.;
1197 р.), церкви на дитинці у Путивлі (кінець XII ст.; Рибаков -
перед 1230 р.), Георгіївського собору в Ю р’єві-Польському
(перша половинаXIII ст.; 1234 р.).
На основі стратиграфічних спостережень та порівняльного
аналізу технологічних особливостей фундаменту, храм на Царинці
слід датувати першою половиною XIII ст.68, та обережніше
пов’язувати його спорудження з кількома роками володіння Галичем
князем Данилом Романовичем (1238-1241 рр.) і вважати причиною
недобудови споруди монголо-татарську навалу.
Підведемо короткі підсумки проведеного нами аналізу:
1. Першою відомою хрестобанною церквою на території
Галицької землі була церква Івана в Перемишлі, збудована князем
Володарем Ростислави1 іем у 1119-1124 роках. Інформація з вивчення
об’єкта в 60-х роках минулого століття недостатня для порівняльного
аналізу, що вимагає верифікаційнош дослідження. На основі аналізу
доступних нам матеріалів констатуємо, іцо церкву споруджувала
артіль, обізнана у романському білокам’яному будівництві. Однак
конкретне замовлення зумовило канонічну хрестобанну планувальну
структуру храму. Припускаємо, що вона могла бути второваною на
Зарубинецькому великому храмі або на Борисоглібському соборі у
Чернігові.
2. Виявлені 1966 року в Звенигороді муровані субстанції слід,
на нашу думку, інерпретувати не рештками хрестобанної церкви, а
слідами дерев’яного об’єкта, для підмурків якого було повторно
використано білокам’яний матеріал з якоїсь дотепер невідомої
пам’ятки. Аргументованіший доказ або спростування цього
вимагає верифікаційного дослідження пам’ятки.
3. 40-ми роками XII ст. датуються рештки церкви Спаса на
горі Карпиця поблизу теперішнього Галича, що дає підставу
ідентифікувати об’єкт з літописною “божницею святого Спаса” на
княжому дворі Володимира Володаревича. Планувальні особ
ливості та деякі технологічні прийоми спорудження фундаментів
пам’ятки відрізняються від Іванівської церкви Володаря Рости-
славича у Перемишлі, що дає привід припустити роботу в Галичі
іншого будівничого.
' Враховується тільки шаруватий характер конструкції, а не застосування паль.
68 Лукомський Ю. Невідомі церкви.., с.589-590.
4. Нові дослідження Успенського собору в Крилосі прояснили
картину ускладненої планувальної структури об’єкта, викликану
двома трансформаціями плану, які відбулись протягом двох
будівельних періодів пам’ятки. Перша трансформація планувальної
схеми Успенського собору під час закладання підмурків пов’язана
з бажанням замовника, що відбиває динаміку змін у політично-
релігійній орієнтації галицьких володарів. Припускаємо, що
будівництво собору розпочав Володимир Володаревич на зламі 40-
50-х рр. XII ст, а продовжив Ярослав Осмомисл після смерті батька
протягом 1153-1157 рр. Відмінні технічні прийоми та матеріали, які
притаманні собору другого будівельного періоду, вказують на зміну
артілі будівничих. За планувальними й конструктивними особли
востями фундаментів галицька катедра не знаходить близьких
раніших аналогів серед церков Київської Русі'. Первісно задуманий
план храму за низкою елементів наближений до плану катедральної
базиліки в Печі. Його трансформація у шестистовпну банясту
структуру могла взоруватись на подібних церквах Київської Русі
першої половини XII ст. Протягом другого будівельного періоду-
можливо, перша половина XIII ст. - собор переплановано за схемою
хрестобанної чотиристовпної церкви, до якої з трьох боків
примикають галереї. Тоді ж з’являються усі вапнякові мурування
та пов’язаний з ними архітектурний декор, фресковий розпис, а
також внутрістінні сходи на хори.
5. Церква в урочищі “Цвинтариська” характеризується
новими особливостями, які дають підставу датувати її другою
половиною XII ст. і вважати витвором окремої артілі будівничих.
6. Кінцем XII ст. досить переконливо датується церква Панте
леймона. Якщо за технологічними особливостями спорудження
підмурків простежуються деякі подібності до Спаськоїта Успенської
церков давнього Галича, то нові планувальні та конструктивні прийоми
засвідчують нового будівничого храму.
7. Датування білокам’яної церкви у Василеві залишається
дискусійним. Будівельно-технічні характеристики об’єкта
потребують повторного архітектурно-археологічного вивчення
шляхом верифікаційного сучасного розкриття вцілілих субстанцій
' Найбільш наближеними до неї є Успенські собори Володимира на Лузі [1156-
1160 рр.] та Володимира наКлязьмі [1158-1160, перебудований - 1185-89 рр.].
302
пам’ятки. На основі попереднього порівняльного аналізу,
спорудження Василівської церкви слід відносити до кінця XII -
першої половини XIII ст. і приписувати його ще одному окремому
авторові-будівничому, методи розпланування церкви та конструк
тивно-технологічні прийоми якого не мають виразної подібності у
всіх відомих дотепер монументальних спорудах ГАНІ.
8. Добре збережені й повторно розкриті автором на одному з
передмість давнього Галича за 3 км від Крилоського городища
підмурки Кирилівської церкви характеризуються виразними рисами
нового стилістичного напрямку в архітектурі Київської Русі кінця
XII - початку XIII ст., що передбачали вежеподібну багатоступеневу
форму споруди і виразне вертикальне членування фасадів виступами
лопаток. Порівняльний аналіз об’єкта з колом аналогічних пам’яток,
а також стратиграфічні особливості, міркування містобудівельного
розвитку Галича, інші аргументи дозволяють датувати пам’ятку
початком XIII ст. і приписувати її спорудження путивльським або
чернігівським князям, які прагнули утвердитись на галицькому столі
в цей період. Застосування нових раціоналізаторських технологічних
й специфічних планувально-конструктивних прийомів влаштування
підмурків, незважаючи на використання при цьому традиційних для
Галича будівельних матеріалів, виказують нам іншого будівничого,
обізнаного з передовими тогочасними зразками нового стилістич
ного напрямку в монументальній архітектурі Київської Русі.
9. Чи не останньою хрестобанною побудовою в давньому
Галичі, спорудження фундаментів якої було перерване, найімовір
ніше, моншло-татарською навалою, є підмурки кам’яної церкви на
Царинці під Крилоською горою. Складні геологічні умови низинної
місцевості зумовили вміле новаторське застосування тут майстра
ми дерев’яних паль та опалубки, а також використання капітальних
підмурків колишньої дерев’яної церкви. За загальними параметрами
та деякими планувальними особливостями церква наближена до
Кирилівського храму, однак приписувати авторство обох цих об’єктів
одному будівничому чи одній артілі майстрів важко через значну
різницю у будівельній техніці виконання підмурків. Швидше всього
спільні особливості обумовлені волею замовника, який взорувався у
виборі майбутнього храму на Кирилівській церкві, а не майстрами.
Тому припускаємо, що церкву на Царинці споруджував інший майстер,
що чітко дотримувався вимог замовника, але разом з тим засто
303
совував передову технологію будівництва фундаментів на слабких
грунтах.
10. На основі закономірностей розвитку планувальних і
будівельно-технічних прийомів, виявлених при розгляді відомих
решток хрестобанних церков ГАШ, припускаємо, що ще не
локалізовані й недосліджені Холмські пам’ятки повинні характе
ризуватись: вищим, аніж 1.6 КСН, відокремленими фундаментами
опор, шаруватою структурою фундаментів й значно розвинутими,
по-відношенню до попередніх витворів, декоративними оздобами.
11. Різноманітність у прийомах розпланування і технологіях
спорудження хрестобанних церков Галицької архітектурної школи
X II—X III ст. вказує на багатоартільний уклад галицького
монументального будівництва, що відображає розгалужену систему
контактів галицьких володарів. Зважаючи на різницю в часі між
об’єктами (близько 150 років), а також враховуючи різні планувальні
та конструктивні особливості, навряд чи серед усіх відомих
хрестобанних церков ГАШ виявимо два об’єкти, які припишемо
одному авторові-будівничому чи одній і тій же артілі. Разом з тим,
певну традиційність у розплануванні апсидних частин (особливо
церков Галича), застосуванні поверствової технології кладки,
традиційних для Галицької землі будівельних матеріалів, важко не
помітити неозброєним оком. За особливостями такого типу стоять
не одні й ті ж майстри, а радше замовники, які дотримуються
сталого канону, що й визначає поняття “Галицька архітектурна
школа”.
12. Кожна з галицьких хрестобанних церков, збудованих від часів
князя Володара до короля Данила, має подібні за планувальними та
технологічними особливостями груші об’єктів на території Київської
Руси. Цей зв’язок не вказує на генеалогію будівничих, а швидше
відбиває загальні тенденції та закономірності розвитку архітектури.
Порівняльний аналіз планів та виокремлених будівельно-техно
логічних особливостей хрестобанних церков ГАШ із зовнішніми
аналогами дає можливість уточнити датування наших об’єктів
дослідження, а також допоможе при розробці їх гіпотетичних
об’ємно-просторових реконструкцій.
304
|