Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом
У статті здійснено аналіз поділу історичного реґіону Поділля, що з’явився у середині XIV ст. внаслідок поразки татарських володарів цієї території в битві на Синіх Водах 1362 р. та розширення впливу Великого князівства Литовського в південно-східному напрямку. Попередня історична традиція, відоб...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179113 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом / В. Михайловський // Український історичний журнал. — 2018. — №1. — С. 4-17. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859949123538518016 |
|---|---|
| author | Михайловський, В. |
| author_facet | Михайловський, В. |
| citation_txt | Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом / В. Михайловський // Український історичний журнал. — 2018. — №1. — С. 4-17. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У статті здійснено аналіз поділу історичного реґіону Поділля, що з’явився
у середині XIV ст. внаслідок поразки татарських володарів цієї території
в битві на Синіх Водах 1362 р. та розширення впливу Великого князівства
Литовського в південно-східному напрямку. Попередня історична традиція,
відображена в літописній «Повісті про Поділля», зазначає поділ території в
межиріччі Дніпра та Дністра між трьома татарськими правителями Поділля – Кутлубугом, Хаджибеєм і Дмитром. Локалізація цих володінь украй
ускладнена з огляду на надто малу кількість джерел із XIV ст. На основі
топонімів, котрі походять із документів князів Коріатовичів, зроблено
уточнення щодо володіння Дмитра. На підставі аналізу гідронімів висунуто гіпотезу про можливе володіння Кутлубуга. Уявлення про поділ Поділля на три частини збереглося й на початку XV ст. У цей час Поділля було поділене на дві частини: західна перебувала під владою короля Владислава II Яґайла, а східна – під зверхністю великого князя литовського Вітовта. В
опису королівського війська в битві під Ґрюнвальдом 1410 р. зазначено про три подільських хоругви. Поділля стало єдиною територією, від якої було виставлено таку кількість військових формувань. Автор цього опису Ян Длуґош причиною вбачав значну чисельність населення. Натомість наявні в нашому розпорядженні писемні джерела другої половини XIV – початку XV ст. не дозволяють підтвердити цю версію. Видається, що ще на початку XV ст. три подільських хоругви під Ґрюнвальдом свідчили про старе уявлення щодо відповідного поділу краю.
The article analyzes the partition of the historical region of Podillia, which emerged
in the mid-14th century as a result of the defeat of its Tatar rulers in the Battle of
Blue Waters in 1362 and the expansion of the Grand Duchy of Luthuania’s influence
southeast. A preceding historical tradition reflected in the chronicle "Tale of Podillia"
describes the partition of the territory in the interfluve of the Dnipro and the Dnister
rivers among three Tatar rulers of Podillia: Kutlubuh, Khadjibey, and Dmytro. It
is very difficult to localize their lands precisely due to the scarcity of documentary
sources from the 14th century. Based on the toponyms mentioned in the documents
of the Koriatovyches, the paper clarifies the boundaries of Dmytro’s lands. Based on
the analysis of hydronyms the article designates the likely lands owned by Kutlubuh.
The image about Podillia as divided in three parts endured till the beginning of the
15th century. At the time Podillia was divided in two parts: the western under the
rule of King Władysław II Jagiełło, and the eastern under the governance of Grand
Duke Vitautas. The description of the royal army in the Battle of Grunwald in 1410
includes three Podolian military units. Podillia became the only territory that sent
three units. Jan Długosz, the author of this account, explained this fact by a large
number of Podolian population. The available written sources of the late 14th –
early 15th centuries do not confirm such interpretation. It is more likely that at the
beginning of the 15th century the three Podolian units in Grunwald reflected an older
image of Podillia as a territory that consisted of three parts.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:15:55Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2018. – №1
ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ
УДК 94(477)
Віталій МихайлоВський
доктор історичних наук, професор кафедри історії України
Київського університету імені Бориса Грінченка
(Київ, Україна), е-mail: mykhaylovsky@gmail.com
ВОЛОДІННЯ «ТРЬОХ ТАТАРСЬКИХ ЦАРІВ» ТА УЯВЛЕННЯ ПРО
«ПОТРІЙНЕ ПОДІЛЛЯ» В БИТВІ ПІД ҐРЮНВАЛЬДОМ *
У статті здійснено аналіз поділу історичного реґіону Поділля, що з’явився
у середині XIV ст. внаслідок поразки татарських володарів цієї території
в битві на Синіх Водах 1362 р. та розширення впливу Великого князівства
Литовського в південно-східному напрямку. Попередня історична традиція,
відображена в літописній «Повісті про Поділля», зазначає поділ території в
межиріччі Дніпра та Дністра між трьома татарськими правителями По-
ділля – Кутлубугом, Хаджибеєм і Дмитром. Локалізація цих володінь украй
ускладнена з огляду на надто малу кількість джерел із XIV ст. На основі
топонімів, котрі походять із документів князів Коріатовичів, зроблено
уточнення щодо володіння Дмитра. На підставі аналізу гідронімів висуну-
то гіпотезу про можливе володіння Кутлубуга. Уявлення про поділ Поділля
на три частини збереглося й на початку XV ст. У цей час Поділля було по-
ділене на дві частини: західна перебувала під владою короля Владислава II
Яґайла, а східна – під зверхністю великого князя литовського Вітовта. В
опису королівського війська в битві під Ґрюнвальдом 1410 р. зазначено про
три подільських хоругви. Поділля стало єдиною територією, від якої було
виставлено таку кількість військових формувань. Автор цього опису Ян Длу-
ґош причиною вбачав значну чисельність населення. Натомість наявні в на-
шому розпорядженні писемні джерела другої половини XIV – початку XV ст.
не дозволяють підтвердити цю версію. Видається, що ще на початку XV ст.
три подільських хоругви під Ґрюнвальдом свідчили про старе уявлення щодо
відповідного поділу краю.
Ключові слова: Поділля, татари, Велике князівство Литовське, Ґрюнвальд.
* Це питання не було для мене новим, адже свого часу я зробив обережну спробу пояснити
наявність у 1410 р. трьох подільських хоругв тотальною мобілізацією, яку провів Яґайло на Поділлі
напередодні воєнної кампанії (див.: Михайловський В. Еластична спільнота: Подільська шляхта
у другій половині XIV – 70-х роках XVI ст. – К., 2012. – С.278–279). Ідеєю цієї статті я завдячую
докторові історичних наук О.Однороженку з Інституту української археографії та джерелознавства
імені М.Грушевського НАН України, який на конференції в листопаді 2016 р. спровокував мене
питанням, чому під Ґрюнвальдом було саме три подільських хоругви? Це стало додатковим стимулом
упорядкувати свої думки з цього приводу. Я вдячний докторові історичних наук Т.Вілкул, яка
навесні цього року запросила мене виступити на семінарі в Інституті історії України НАНУ. Виступ і
подальша дискусія значно поліпшили первісний варіант статті. Основні її тези я також обговорював
із доктором історичних наук Б.Черкасом, за що йому дякую.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
5Володіння «трьох татарських царів» та уявлення про «потрійне Поділля»...
У другій половині XIV ст. Поділля поступово оформилося в новий історич-
ний реґіон – Подільське князівство під владою литовських князів. Це відбуло-
ся там, де доти не існувало жодного удільного князівства як частини давньо-
руського світу Рюриковичів. Підпорядкування краю владі братів Коріатовичів,
племінників Ольґерда та внуків Ґедиміна, не змінило уявлень про ці терени,
які ще довго перебували під відчутним впливом татар. Переможені на Синіх
Водах татарські володарі – Хаджибей, Кутлубуг і Дмитро – були правителя-
ми трьох частин розлогого краю, що простягався на захід від Дніпра на по-
над 500 км і через який проходили основні торговельні шляхи у цьому реґіоні
Європи. Згадка про тих правителів і стала вихідним моментом у спробах істо-
риків розібратися з устроєм Поділля в татарський період. Як це не дивно, але
відголоски уявлення про старий поділ краю були ще цілком реальними на по-
чатку XV ст., коли 1410 р. в битві під Ґрюнвальдом об’єднане польсько-литов-
сько-руське військо перемогло Тевтонський орден. До того ж татарські ярлики
навіть у другій половині XV–XVI ст. містили цілком уже архаїчні як на той час
уявлення про терени в межиріччі Дніпра та Дністра.
Брати Коріатовичі в 1360-х рр. утворили Подільське князівство на те-
риторії, якою до них порядкували згадані татарські володарі, що їх літо-
пис визначав «отчичами й дідичами Подільської землі» («отчичи и дедѣчи
Подолъскои земли»), а історіографічна традиція називає їх «царями». Це ста-
ло одним з елементів розширення влади Великого князівства Литовського в
південному напрямку та його прагнення опанувати значну частину руських
земель, а водночас, убезпечивши себе від зазіхань Золотої Орди, узяти під
контроль відрізок східної торгівлі у Чорноморському реґіоні.
Ще одним аспектом, який, імовірно, сприяв політичним змінам, збігся у
часі з остаточним підпорядкуванням Руського королівства та приходом бра-
тів Коріатовичів на Поділля, і на який майже не звертали уваги дослідники
з Центрально-Східної Європи, була «чорна смерть» – чума. Пандемія, прине-
сена у Чорномор’я торговцями, розпочалася 1346 р., триваючи щонайменше до
1353 р.1 Хоч нам і невідомо, як пошесть потрапила до Кафи, але ми достеменно
знаємо, як вона потрапила далі в басейн Середземного моря2. Епідемія могла
«сприяти» експансії османців, створенню ними імперії, і поширювалася вздовж
усталених на той час торговельних шляхів3. Цілком можливо, що так само, як
і в Анатолії, демографічно ослаблене осіле населення земель Улусу Джучи на
правому березі Дніпра стало «легкою здобиччю» прибулих із півночі литовців4.
Чи не вирішальну роль у зміні політичної належності українських зе-
мель у середині XIV ст. стала смерть останнього володаря Руського королів-
ства Болеслава Юрія у квітні 1340 р. Це докорінно змінило розстановку сил
1 Nükhet V. New science and old sources: why the Ottoman expirience of plague matters // The
Medieval Globe. – 2014. – Vol.1: Pandemic disease in the Medieval World. Rethinking the black
death / Ed. M.H.Green. – P.197.
2 Nükhet V. Plague and Empire in the Early Modern Mediterranean World: The Ottoman
Expirence, 1347–1600. – Cambridge University Press, 2015. – P.97–98.
3 Ibid. – P.107–109.
4 Див.: Черкас Б. Західні володіння улусу Джучи: Політична історія, територіально-ад-
міністративний устрій, економіка, міста (XIII–XIV ст.). – К., 2014.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
6 Віталій Михайловський
серед претендентів на його спадщину. Ішлося про те, хто з двох (польський
король Казимир III або литовський князь Любарт) спроможеться заяви-
ти про свої претензії та швидко їх реалізувати. Активна участь Казимира
в підпорядкуванні цієї території після смерті останнього руського монарха
була пов’язана з тим, що польський правитель, як старший і наймогутніший
представник династії П’ястів, мав більше прав на спадок померлого родича.
Це загалом відповідало планам короля та його оточення5.
Можливо, розголос про конфлікт привернув увагу до цих земель стар-
ших синів Коріата, які могли виступити на боці Любарта. З іншого боку, іс-
нує ймовірність про ширші плани Ольґерда підпорядкувати своїй владі русь-
кі землі на порубіжжі зі Степом. І видається, що наявність чималої кількості
нащадків Ґедиміна могла слугувати своєрідним інструментом для втілен-
ня подібних намірів. Зазначимо, що на той час більша частина молодших
Ґедиміновичів з об’єктивних причин не мала удільних володінь, і зарадити
могло лише підпорядкування владі роду нових земель.
Територія майбутнього Поділля видавалася місцем, доволі віддаленим
від Львова, Луцька, Белза, які в 1340-х рр. перебували в епіцентрі запеклих
суперечок польського короля й литовських князів за спадщину Руського ко-
ролівства. Саме цим можна пояснити вибір Коріатовичів, якщо це було їх
самостійне рішення, або ж виконання наказу Ольґерда відвоювати в татар
розлогі терени на південному-сході та сформувати власний уділ, що згодом і
призвело до появи Подільського князівства.
Певною мірою політика нових володарів Поділля мала би слугувати ін-
тересам династії Ґедиміновичів, котра у традиційний для цього реґіону спо-
сіб (чому сприяла велика кількість безудільних князів) намагалася підпо-
рядкувати старі удільні князівства Рюриковичів. У цій політиці Коріатовичі
на перших порах діяли цілком у руслі інтересів і звичок династії, утім спів-
праця з польським королем Казимиром III призвела до їх васальної залеж-
ності від Корони Польської (до 1366 р.). Але яким же було уявлення про те-
риторію, що її отримали нові правителі, котрі прийшли з півночі?
«Три татарських царі»
та їхні володіння на Поділлі у середині XIV ст.
Літописна традиція Великого князівства Литовського, за якою піш-
ла переважна більшість істориків, що писали національні наративи у
Центрально-Східній Європі, пов’язує підпорядкування майбутнього велико-
го Поділля династії Ґедиміновичів із подіями, що сталися внаслідок перемо-
ги великого князя литовського Ольґерда 1362 р. в битві на Синіх Водах над
володарями Поділля. Цими останніми були Хаджибей, Кутлубуг і Дмитро,
названі у Супрасльському літопису як «отчичи и дедѣчи Подолъскои земли»,
5 Остаточне ж утвердження Казимира на руських землях відбулося лише після походу
1349 р. (див.: Szczur S. W sprawie sukcesji andegaweńskiej w Polsce // Roczniki Historyczne. –
2009. – Rocz.LXXV. – S.102).
Український історичний журнал. – 2018. – №1
7Володіння «трьох татарських царів» та уявлення про «потрійне Поділля»...
а разом «брати»6, що, на думку М.Русєєва, означало рівний статус цих осіб у
тогочасному ординському соціумі. Дослідник також уважає, що вони були
правителями «тьми» («tümen»), а не родичами7. У цьому аспекті привертає
увагу кількість володарів – троє, яка відповідає кількості синів Куремси, ко-
трі управляли його володіннями у середині XIII ст. А отже, можна припусти-
ти тривання у середині XIV ст. поділу межиріччя Дністра та Дніпра на три
частини, що, можливо, і було започатковано у середині XIII ст.
Локалізація підвладних цим татарським правителям теренів здавна ці-
кавила істориків. Володіння Хаджибея та Кутлубуга визначалися за допомо-
гою співзвучних загальновідомих топонімів: Хаджибей – поселення, яке існу-
вало на місці сучасної Одеси, ім’я Кутлубуг співзвучне назві великого озера
Катлабуг біля нинішнього Ізмаїла. Усі ці версії мають як своїх прихильників
(Я.Дашкевич8, М.Русєєв9 та ін.), так і тих, хто їх заперечує (О.Галенко, за чи-
їми словами, улус Кутлубуга був на Кримському півострові10, що, утім, важко
узгоджується географічно з територією майбутнього Поділля).
Не вдаючись в ідентифікацію Хаджибея та Кутлубуга серед ординської
еліти того часу (а таких спроб було зроблено чимало), подам декілька влас-
них спостережень, які до сьогодні не було представлено у працях істориків.
У цій статті звернемо увагу лише на географічні маркери, що пов’язані з іме-
нем Кутлубуга. Принаймні володіння одного з правителів – Хаджибея – біль-
шість сучасних дослідників локалізують у межиріччі Дністра й Південного
Бугу, довкола цього є певний консенсус, пов’язаний з існуванням чималої
кількості згадок про поселення Хаджибей уже у XV ст.
Цікавими виявилися спостереження над топонімами, а особливо гід-
ронімами, співзвучними імені Кутлубуг. Схожою з ним, або похідною від
нього, є назва села й річки Котлубаївки, що у західній частині сучасної
Вінницької обл. Село з подібним найменуванням не фіксується у джере-
лах XIV–XV ст., а перша згадка про нього трапляється в кам’янецькій зем-
ській книзі лише під 1604 р. й, за інформацією М.Крикуна, у XVI ст. по-
селення не існувало11. У цьому випадку можна припустити більш пізню
назву села на кордоні Подільського воєводства, пов’язавши його виник-
нення, а отже й назву, із володінням ним представниками певної тюрк-
ської родини, що проживала у цій частині Поділля та отримала його як
винагороду за службу. Таких осіб, що відбували службу польському ко-
ролеві на Поділлі й походили з татарського середовища, було чимало12.
6 Полное собрание русских летописей / Сост. Н.Улащик. – Т.35. – Москва, 1980. – С.66.
7 Русеев Н. Молдавия в «тёмные века» // Stratum plus. – 1999. – №5. – С.389.
8 Дашкевич Я. Степові держави на Поділлі та в Західному Причорномор’ї як проблема іс-
торії України XIV ст. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. – Вип.10. –
Л., 2006. – С.112–121.
9 Русеев Н. Молдавия в «тёмные века». – С.388.
10 Галенко О. Золота Орда у битві на Синіх Водах у 1362 р. // Синьоводська проблема у но-
вітніх дослідженнях. – К., 2005. – С.136–137.
11 Крикун М. Кількість і структура поселень Подільського воєводства в 1 пол. XVII ст. //
Його ж. Подільське воєводство у XV–XVIII ст.: Статті і матеріали. – Л., 2011. – С.269.
12 Достатньо подивитися ревізії та інвентарі Барського староства за другу половину XVI та пер-
шу половину XVII ст. Специфікою цієї території була чимала кількість осілих тюркомовних вояків –
Український історичний журнал. – 2018. – №1
8 Віталій Михайловський
Гідронім Котлубаївка13 – це друга назва річки Брониці, котра бере початок
біля с. Котлубаївка. На картах вона позначається саме як Котлубаївка14.
Натомість друга назва річки, Брониця, фіксується у середньовіччі лише
один раз – у 1470 р. («Bronicza»)15.
Є ще співзвучні імені Кутлубуга гідроніми, які добре вписуються в гео-
графію великого Поділля – річки Котлубій (басейн р. Тилігул) і Котлуй (ба-
сейн р. Рось)16. Це робить пошук володінь Кутлубуга доволі примарним, не-
зважаючи на те, що гідроніми, на думку мовознавців, найбільш стабільні
маркери лінґвістичної та історичної інформації17.
Інтриґуючою виявилася спроба окреслити володіння Дмитра. Його персона
завжди викликала зацікавлення істориків чи не від часу публікації літопис-
них текстів, в яких присутня «Повість про Поділля» та інформація про битву
на Синіх Водах. У цьому немає нічого дивного, адже слов’янське або, точніше,
християнське ім’я виділялося серед загалу татарських імен XIV ст. Більшість
припущень дослідники виводили вже з цитати документа 1368 р.18 про володін-
ня Дмитра та населеного пункту на Дністрі – Мітереві Кишини в 1419 р.
З іменем Дмитра пов’язаний один із найцікавіших географічних мар-
керів документа для Пашка Васновича від 1392 р., де для більш деталь-
ної локалізації біля села «Бакъсановцы» вжито означення «на Дмитрове».
До 2014 р. цей документ не був відомий дослідникам, а отже його інфор-
мація не використовувалася для локалізації ймовірних володінь Дмитра.
Ідентифікувати «Бакъсановцы» як населений пункт кінця XIV–XV ст. мені
не вдалося. Також він не фіксується у джерелах XVI–XVII ст.19 Але у цьому
контексті не так важливо локалізувати це село, як те, що тут для означення
використано словосполучення «на Дмитрові» – це може вказувати на певну
територію або частину Поділля у другій половині XIV ст.
В одній з останніх своїх праць, присвячених території Поділля,
Я.Дашкевич зробив спробу реконструювати володіння татарських
чемерисів, свідченням чого стало містечко, котре виділилося з м. Бар у 1600 р. під назвою Бар
Чемериський або, як було зазначено в люстрації 1632 р. – Місто Чемериське (див.: Archiwum
Narodowy w Krakowie. – Archiwum Sanguszków. – Sygn.92. – S.287 («Місто Чемериське [...] але
в року 1600, 8 квітня у Варшаві, отримали собі новий привілей від його королівської милості,
яким право маґдебурзьке, суди та війта їм надавав, а вони за це повин ні службу військову
виконувати» / «Miasto Czemeryskie […] ale in A[nno] 1600 die 8 Mensis Aprilis w Warszawie
otrzymali sobie nowy przywiley od J[ego] K[rólewskiej] M[oś]ci którym prawo Magdeburskie, sądy
y woyta im nadawa, a oni względem tego powinni służbę woienną odprawować»)).
13 Словник гідронімів України. – К., 1979. – С.277.
14 Для прикладу, достатньо подивитися популярний картографічний сервіс: maps.google.com
15 Archiwum Główne Akt Dawnych. – Tzw. ML. – Dział IV B. – Sygn.17. – K.59–59 v.
16 Словник гідронімів України. – C.277.
17 Франко З. Граматична будова українських гідронімів. – К., 1979. – C.3.
18 Акт угорського короля Людовика I для купців із Брашова, де зазначено татарського во-
лодаря Дмитра («Domini Demetry, Princeps Tartarorum») та його землю («in terra ipsius Domini
Demetry») див.: Documente privitóre la Istoria Românilor / Ed. E.Hurmuzaki. – Vol.I. – Part 2. –
București, 1890. – P.144.
19 Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 рр. / Упор. М.Крикун, О.Піддубняк. –
Л., 2008. – 1220 с.; Крикун М. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в пер-
шій половині XVII ст. // Його ж. Брацлавське воєводство у XVI–XVIII ст.: Статті і матеріали. –
Л., 2008. – C.187–301.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
9Володіння «трьох татарських царів» та уявлення про «потрійне Поділля»...
правителів перед битвою на Синіх Водах20. Найбільш продуктивною ви-
явилася його спроба щодо Дмитра21. Історик пропонував локалізувати цю
територію в південно-східній частині майбутнього Поділля, де північною
межею була би річка Саврань, яка згодом могла слугувати кордоном між
литовським та ординським Поділлям. Арґументація Я.Дашкевича базувала-
ся на поширенні топонімів із коренем Дмитр-, Димитр- (Дмитрів Кільш,
Димитрівка, Димитрополь)22. До того ж згадувані в 1419 р. іноком Зосимою
Митереві Кишини на Дністрі (місце переправи) походять від спільного коре-
ня Дмитр-23. Така насиченість топонімів, у корені яких, імовірно, відобра-
жено ім’я володаря дозволяє висунути припущення про те, що маркування
в документі від 1392 р. «на Дмитрове» означає розташування на території,
підвладній Дмитрові. Його володіння були захоплені Коріатовичами (у
Я.Дашкевича – литовцями) між 1377 і 1380 рр.24 У ході цієї кампанії міг за-
гинути князь Олександр Коріатович, адже інформація про нього зникає з
джерел саме у цей час. Вірогідно, під час укладання документа для Пашка
Васновича маркер «на Дмитрове» ще міг бути найбільш вдалим, а отже най-
краще зрозумілим для всіх учасників угоди.
Ще одним арґументом на користь того, що може йтися про локалізацію во-
лодінь Дмитра (і це підсилює гіпотезу Я.Дашкевича про ймовірний кордон на
Саврані), є згадка про те, що Пашкові люди можуть ставити в лісах пасіки, а
власник має їх обліковувати («мает на нихъ перепис мѣти и ловіти куницы, и
искати в Саврани и Сарадчыне и Боброве»). Останні два топоніми – Сарадчин
(тепер, можливо, с. Саражинка Балтського р-ну Одеської обл.) та, імовірно,
Боброве (нині с. Перший Бобрик Любашівського р-ну Одеської обл.) – цілком
вписуються в окреслені Я.Дашкевичем межі володінь Дмитра.
Означення «на Дмитрове» в документі подільського князя Федора
Коріатовича від 1392 р. та ціла низка похідних гідронімів із Дністровсько-
Бузько-Дніпровського межиріччя лише підсилює локалізацію володіння
Дмитра, яку свого часу підсумував Я.Дашкевич. Щодо інших двох татарських
володарів, то варто погодитися з тим, що в межиріччі Дністра й Південного
Бугу знаходилися землі, підвладні Хаджибеєві, а от спроби локалізувати те-
рени Кутлубуга за допомогою топонімів і гідронімів слід визнати марними з
огляду на значне їх розпорошення. Тут не так уже й важлива чітка локалі-
зація, як, власне, наявність трьох територій, котрими володіли зазначені в
20 Дашкевич Я. Степові держави на Поділлі та в Західному Причорномор’ї як проблема
історії України XIV ст. – C.112–121.
21 Там само. – С.115–118.
22 Там само. – С.117. Своєю чергою в першій половині XVII ст. у Брацлавському воєвод-
стві фіксувалися населені пункті Дмитрашівка («Dmitraszowka»), Дмитрушки («Dmitruszki»)
(див.: Крикун М. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині
XVII ст. – С.221). Імовірність того, що словосполучення «на Дмитрове» стосується гідроніма, як
у випадку із зазначеними біля інших сіл річками реґіону, доволі мала. Серед зафіксованих тут
річок лише одна має спільний корінь – Дмитрушка, в Уманському р-ні Черкаської обл. (див.:
Словник гідронімів України. – С.173).
23 Хожение инока Зосимы 1419–1422 гг. / Ред. и предисл. Х.М.Лопарева // Православный
палестинский сборник. – T.VIII. – Вып.3 (24). – Санкт-Петербург, 1889. – С.2.
24 Дашкевич Я. Степові держави на Поділлі та в Західному Причорномор’ї як проблема
історії України XIV ст. – С.118.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
10 Віталій Михайловський
літопису «отчичи й дідичі Подільської землі». Але це ще не кінець історії про
«потрійне» Поділля, яке сформувалося у середині XIII ст. та продовжило іс-
нувати в наступному столітті.
Фантом «потрійного Поділля» в битві під Ґрюнвальдом
Цифра 3 востаннє з’явиться разом із Подільською землею в 1410 р.
Причиною цього стане війна Польського королівства з Тевтонським орденом.
Кампанія 1410 р., яка ввійшла в історію завдяки перемозі під Ґрюнвальдом,
цікава ще й тим, що декілька документів, котрі вийшли з королівської кан-
целярії, були пов’язані з Поділлям25.
Як й інші піддані польського короля Владислава II Яґайла, подоляни
взяли участь у кампанії 1410 р. Шляхтичі, котрі проживали на території
Поділля, були особистими слугами монарха, тож вони мусили на його за-
клик збиратися в похід. Це саме стосувалося й тієї частини шляхти, котра в
1402–1409 рр. отримала від короля земельні володіння. У кожному з надав-
чих документів ішлося, що власник нового маєтку на Поділлі має служити
особисто та виставити зі своїх володінь певне число вершників і піхотинців26.
Незначна кількість королівських документів із цього періоду не дозволяє по-
бачити адміністративну структуру Подільської землі. Усі акти, що виходили
з канцелярії Владислава до 1410 р., містили згадки лише про замкові повіти
Поділля, яких було три – Кам’янецький, Смотрицький, Летичівський. А це
не все історичне Поділля на той час.
25 Це насамперед акт для Фредра з Плешовиць на села під Кам’янцем (див.: Zbiór doku-
mentów Małopolskich / Wyd. I.Sułkowska-Kuraś, S.Kuraś. – Cz.VI. – Wrocław; Warszawa; Kraków;
Gdańsk, 1974. – №1749. – S.332–334). Та єдиний документ, що його начебто Владислав II Яґайло
надав відразу після битві руському рицареві Іванові Сушикові з Романова на декілька сіл під
Теребовлею (див.: Ibid. – №1473. – S.327–329). Тут Теребовля вживається в контексті історичного
Поділля, як місто й повіт, що були приєднані королем до своїх руських володінь у 1395 р., а після
1434 р. ввійшли до складу Галицької землі Руського воєводства. Документ для Івана Сушика з
Романова є ще одним прикладом культивування історіографічних міфіф і вимагає комплексно-
го підходу у ширших хронологічних межах з огляду на те, що це єдиний на сьогодні акт, яким
король Владислав II Яґайло відзначив будь-кого з об’єднаного війська щойно після перемоги під
Ґрюнвальдом. Складність у дослідженні цього документа полягає в тому, що він відомий нам із
пізнішої копії 1578 р., часів правління Стефана Баторія. Для прикладу див.: Масан О. 1410 рік:
відлуння Грюнвальда у середньовічній Теребовлі та її околицях (до питання про участь рицарів
з Галичини у великій війні 1409–1411 рр.) // Наукові записки Тернопільського національного
педагогічного університету імені Володимира Гнатюка: Серія «Історія». – Вип.2. – Тернопіль,
2004. – С.4–9. К.Квятковський у доволі дивний спосіб використав цей документ для опису по-
дій після битви: «Після ранішньої меси та сніданку, перед маршем [війська], король напевно
здійснив низку надань для тих, хто особливо відзначився у Ґрюнвальдській битві, підтверджен-
ням чого є збережений у старопольському перекладі підтверджуючий документ надання двох
сіл для Іванка Сушика з Романова» (див.: Kwiatkowski K. Wyprawa letnia 1410 r. // Jóźwiak S.,
Kwiatkowski K., Szybkowski S. Wojna Polski i Litwy z zakonem krzyżackim w latach 1409–1411. –
Malbork, 2010. – S.473). Другим наданням після цієї битви, зробленим дещо пізніше, стало
саме Поділля, яке в пожиттєве володіння отримав великий князь литовський Вітовт (див.:
Михайловський В. Еластична спільнота... – С.97–107). Не виключено, що такий збіг обставин ви-
падковий і це аж ніяк не дозволяє вважати Поділля якоюсь винятковою територією, суперництво
за котру ставало чи не головним завдання цент ральноєвропейських монархів у той час.
26 Докл. про це див.: Михайловський В. Роздача земельної власності на Західному Поділлі
за Владислава II Яґайла (1402–1413, 1431–1434) // Вісник Львівського університету: Серія іс-
торична. – Вип.38. – Л., 2003. – С.596–630.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
11Володіння «трьох татарських царів» та уявлення про «потрійне Поділля»...
Імовірно, що мобілізацію своїх підданих із руських земель, та Поділля
зокрема, Владислав II Яґайло проводив особисто. Якщо подивитися на його
ітінерарій за перші місяці 1410 р., то найсхіднішим містом, яке він відвідав,
була Теребовля (а можливо й Кам’янець)27. Отже для призову руських під-
даних король на початку весни вирушив на схід. Упродовж місяця він був у
Лежайську, Ярославі, Львові, Глинянах, Теребовлі, Галичу, знову у Львові,
Городку, Медиці й удруге в Лежайську28. Можна припустити, що поява коро-
ля на руських землях та на Західному Поділлі стала тим мотивуючим фак-
тором, який вплинув на мобілізацію шляхти з цієї території.
Я.Длуґош у своїй «Хроніці славетного Польського королівства» описав усі
об’єднані сили польсько-литовсько-руського війська, зібраного на кампанію
1410 р., за хоругвами. Територіальні та приватні підрозділи в його опису
одержали порядкові номери. Загалом у складі королівського війська в битві
під Ґрюнвальдом узяли участь хоругви з руських земель: Львівської (№12),
Перемишльської (№14), Холмської (№16), Подільської (№17–19), Галицької
(№20)29. Також у частині об’єднаного війська, що підлягала великому князеві
литовському Вітовту, бачимо київську хоругву30.
Усе було би просто, якби кожна територіальна одиниця (земля, воєвод-
ство) виставила по одній хоругві. Але Подільська земля виставила три. Це
не могло не збентежити навіть Я.Длуґоша, котрий писав про це за добрих
півстоліття по самій битві та, як припускають дослідники, здебільшого ко-
ристувався спогадами власного батька, що брав у ній участь. Хроніст вирі-
шив пояснити кількість подільських хоругв, які на поле бою виступили під
знаком сонця на червоному тлі, чисельністю населення на Поділлі31. Таке
тлумачення стало хрестоматійним прикладом неможливості як доведення,
так і спростування того факту, що лише з Поділля було мобілізовано три хо-
ругви, а не одну, як із решти територій. Не варто звинувачувати дослідників
у небажанні з’ясувати причину цього феномену. Подільська історія другої
половини XIV та всього XV ст. настільки бідна джерелами, що виявлення
будь-якого нового документа стає неабиякою подією, як-от нещодавно з ак-
том Федора Коріатовича від 1392 р. для Пашка Васновича (див. вище).
Увага істориків здебільшого фокусувалася на контексті політичних ре-
алій початку XV ст. Після поразки Вітовта 1399 р. на Ворсклі й загибелі
там володаря західноподільських теренів краківського воєводи та старости
Спитка з Мельштина король Владислав II Яґайло змушений був передати
його частину Поділля своєму молодшому братові Свидриґайлові. Утеча остан-
нього наприкінці 1401 р. до Тевтонського ордену спричинила впровадження
27 Gąsiorowski A. Itinerarium króla Władysława Jagiełły 1386–1434. – Warszawa, 2015. – S.69.
28 Ibid.
29 Ioannis Dlugossii. Annales seu Cronicae Incliti Regni Polonie: Libri 10–11 (1404–1412) / Ed.
К.Baczkowski etc. – Warszawa, 1997. – P.90.
30 Ibid. – P.93.
31 Ibid. – P.90 («Хоругви сімнадцята, вісімнадцята, дев’ятнадцята з Подільської землі (з
огляду на велику кількість населення, що тут проживало, мала вона три хоругви), кожна з них
мала в гербі знак сонця на червоному тлі» / «Decimum septimum, decimum octavum et decimum
nonum terre Podolie (tria enim signa abundante multitudine habebat) quorum quodlibet faciem
solarem in campo rubeo habebat pro insigni»).
Український історичний журнал. – 2018. – №1
12 Віталій Михайловський
прямого королівського правління на Західному Поділлі, свідченням чого
стали намісники в Кам’янці 1402–1410 рр.32 та вже згадувані вище надання
шляхті. Але ці політичні трансформації не давали й не могли дати задо-
вільних пояснень щодо кількість подолян під Ґрюнвальдом, хоча сам факт
наявний чи не в усіх працях, пов’язаних з історією битви та кампанії 1409–
1411 рр.33 Справді, такий виняток важко було не помітити. Натомість значно
гірше виглядало з його поясненням.
В останній ґрунтовній синтезі історії війни К.Квятковський у традицій-
ний уже спосіб зробив спробу дати відповідь на цей казус, зазначивши, що
кількість хоругв від Поділля не конче відповідає адміністративно-територі-
альному устрою краю в XV ст., якщо брати до уваги лише майбутнє Подільське
воєводство. Зазначу, що вести предметну дискусію без опрацювання всієї ін-
формації про повіти, замки, міста, межі Подільської землі у цей час складно34.
Ще одним арґументом про неможливість виставити таку кількість воїнів, на
думку К.Квятковського, було слабке залюднення цієї території35. З останнім
твердження можна було би погодитися з огляду на вкрай незадовільну дже-
рельну базу для тогочасного Поділля. Як і з тим, що це також не може слугува-
ти арґументом у припущенні про чисельність населення на Поділлі загалом.
Відомі на сьогодні документи Федора Коріатовича від 1391 та 1392 рр. демон-
струють той факт, що представники оточення останнього подільського князя,
Гринько з Сокільця й Пашко Васнович, отримали у східній частині князів-
ства розлогі маєткові комплекси з багатьма населеними пунктами (у першо-
му випадку – 13, у другому – 7)36. Така кількість не може остаточно спросту-
вати тезу про слабке заселення краю, але принаймні дозволяє підважити її
категоричність. Коли тільки два документи дають у розпорядження істориків
чимало населених пунктів, та ще й у східній частині Поділля, наближеній
до небезпечної степової зони, це змушує шукати інші пояснення кількості по-
дільських хоругв у війську Владислава II Яґайла під Ґрюнвальдом.
Якщо навіть зробити підрахунки за всіма документами Владислава II
Яґайла для Поділля 1402–1409 рр., то кількість озброєних людей, які мали
виставляти на потребу короля власники отриманих від нього маєтків, стано-
витиме лише 15 вершників і 43 стрільця37. Навряд чи цього вистачить для
32 Urzędnicy podolscy XIV–XVIII w.: Spisy / Opr. E.Janas, W.Kłaczewski, J.Kurtyka,
A.Sochacka. – Kórnik, 1998. – №528–534. – S.116–119.
33 Для прикладу, подібна презентація присутня в популярній книжці А.Надольського, яка
добре відображає стереотипність, а почасти некритичну полоноцентричність автора при оцінці
персоналій та описуваних подій (див.: Nadolski A. Grunwald 1410. – Warszawa, 1996. – S.57–58).
34 Михайловський В. Формування території історичного Поділля у другій половині XIV ст. //
Український історичний журнал. – 2017. – №3. – С.67–82.
35 Kwiatkowski K. Wyprawa letnia 1410 r. – S.280–281.
36 Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятавіча за 1391 г. // Беларускі гістарычны
агляд. – Т.8. – Сш.1/2. – Мінск, 2001. – C.130–134; Мікульскі Ю. Новая грамата князя Фёдора
Кариатовича 1392 г. // Беларуская даўнына / Рэд. Ю.Мікульскі. – Вып.1. – Мінск, 2014. –
C.147–150. Детальний аналіз грамоти див.: Михайловський В. На маргінесі документа поділь-
ського князя Федора Коріатовича від 1392 р. // Ruthenica: Щорічник середньовічної історії та
археології Східної Європи / Ред. О.Толочко, В.Ричка. – Т.XIII. – К., 2016. – С.188–197.
37 Підрах. за: Михайловський В. Роздача земельної власності на Західному Поділлі за
Владислава II Яґайла (1402–1413, 1431–1434). – С.600–601. Найбільшу кількість озброєних
Український історичний журнал. – 2018. – №1
13Володіння «трьох татарських царів» та уявлення про «потрійне Поділля»...
формування трьох хоругв. До того ж маємо пам’ятати й місцеві політичні реа-
лії перед Ґрюнвальдом. Королівська влада не поширювалася на все Поділля,
адже східна його частина була в розпорядженні Вітовта. І тут постає черго-
ва дилема. Якщо з цієї території було проведено мобілізацію на кампанію
1410 р., то в якій частині об’єднаного війська мали б перебувати подільська/
подільські хоругви? Длуґошів опис сил Вітовта дуже лаконічний і серед те-
риторіальних підрозділів там немає подільської хоругви. Тоді ще більш ма-
лоймовірні три подільських хоругви лише з теренів Західного Поділля.
Спроба прив’язати кількість подільських хоругв до адміністративно-те-
риторіального устрою може бути слушною, адже, як видно з переліку осно-
вних центрів Поділля у другій половині XIV – першій третині XV ст., кіль-
кість замків, центрів замкових повітів і міст, відомих зі «Списку русских
городов дальних и ближних», була значною й дорівнювала п’ятнадцяти.
А отже, цілком могла би забезпечити набір трьох хоругв. Як зазначає
К.Квятковський, мобілізаційні можливості руських земель Польського коро-
лівства були значними. Якщо повірити свідченням того ж таки Я.Длуґоша,
у 1426 р. Владислав II Яґайло на прохання угорського короля Сиґізмунда
Люксембурзького скликав із руських земель Корони 5 тис. воїнів38. І це з
більшої й залюдненішої території, але до якої не можна в той час зараховува-
ти Поділля, що перебувало під владою Вітовта. Це все було можливим тіль-
ки за умови повної мобілізації з руських земель панів і рицарів для власної
кампанії39. Як зазначено у відповідному місці Длуґошевої «Хроніки славет-
ного Польського королівства», їх кількість була чималою. Підсумовуючи свої
міркування, К.Квятковський стверджує, що три підрозділи з Поділля могли
брати участь у війні, але відповіді на це питання він не дає. Як і не пропонує
можливого способу розв’язання казусу. В оповіді Я.Длуґоша зазначено, що
всі шляхтичі з руських земель мали взяти участь у кампанії 1426 р., ідеться
також про санкції проти тих, хто ухилявся – їх покарали ув’язненням40. Така
суворість пов’язана з тим, що на шляхту руських земель ще не поширюва-
лися норми коронного права, і ці шляхтичі вважалися особистими слугами
короля, а отже мусили виконувати всі його розпорядження, навіть такі, що
вимагали участі у воєнних діях поза межами королівства. Натомість коронна
шляхта ще 1374 р. домоглася від Людовика I, серед іншого, звільнення від
участі в походах власним коштом. Ще одним з обов’язків володаря було фі-
нансування закордонної виправи коронної шляхти41. Ці юридичні норми по-
ширяться на руських землях лише 1434 р., коли шляхту на той момент уже
Подільського та Руського воєводств зрівняють у правах із коронною.
воїнів мав виставити П.Шафранець – 6 вершників зі списами («sex lanceis») та 20 стрільців
(«duodecim ballistariis»), а середня кількість вояків, що мали нести службу з одного маєтку,
становила 1–2 вершники та 2–4 стрільця.
38 Kwiatkowski K. Wyprawa letnia 1410 r. – S.281.
39 Ioannis Dlugosii. Annales seu Cronicae Incliti Regni Polonie: Libri 11 (1413–1430) / Ed.
К.Baczkowski etc. – Warszawa, 2000. – P.221 («[…] усім панам і рицарям Русі наказує вирушити
на виправу» / «[…] omnibus terrarum tantummodo Russie baronibus et militibus in expidicionem
huiusmodi iubet proficisci»).
40 Ibid. – P.222.
41 Uruszczak W. Historia państwa i prawa polskiego. – T.I (966–1795). – Warszawa, 2016. – S.158.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
14 Віталій Михайловський
А якщо спробувати зіставити згадані Я.Длуґошем 5 тис. осіб, змобілізо-
ваних королем у 1426 р., з іншими джерелами, то тут у пригоді нам стають
списки шляхтичів, які зібралися на з’їзд у Галичі 28 червня 1427 р. Так, зі
Львівського та Перемишльського повітів прибули по 46, Галицького – 63,
Сяноцького – 90, Теребовльського – 28, Коломийського – 14, із різних повітів
Руської землі – 13242. Отже разом – 419 шляхтичів. Навіть якщо припустити,
що далеко не всі з’їхалися на зустріч із монархом, то ця кількість може слугу-
вати певним орієнтиром щодо мобілізаційних можливостей руських земель у
той час. Адже це зовсім інший тип документа, ніж надавчі акти на право воло-
діння землею, як це видно з підрахунків кількості озброєних людей, що мали
виставляти на потребу короля власники подільських маєтків. І якщо вважа-
ти, що кожен шляхтич вирушав у похід не сам, а у супроводі слуг, то все одно
кількість, наведена Я.Длуґошем і використана К.Квятковським як приклад
мобілізаційних можливостей руських теренів Корони, значно перебільшена.
Навіть якщо рахувати, що 1 вершник це щонайменше додатково 2 особи, котрі
виступали разом із ним, то все одно кількість усіх, кого можна було б зібрати з
руських земель у 1420-х рр., навряд чи перевищуватиме 2 тис.
На мою думку, пошук відповіді на питання про три подільських хоругви не
слід пов’язувати з чисельністю населення, як це запропонував ще Я.Длуґош,
адже задовільної відповіді з огляду на стан джерел ми так ніколи й не отри-
маємо. Імовірно, що три подільських хоругви в битві під Ґрюнвальдом 1410 р.
означають не що інше, як існування на той час уявлень про велике Поділля як
краю, котрий складається з трьох частин, тотожних володінням трьох «отчи-
чів і дідичів Подільської землі», переможених великим князем литовським
Ольґердом на Синіх Водах у 1362 р. Про таке уявлення щодо внутрішнього
поділу Поділля, яке існувало ще на початку XV ст., Я.Длуґош міг і не зна-
ти. Не дивно, що в його хроніці немає відомостей про Синьоводську битву та
прихід на цю територію литовських князів Ґедиміновичів43. Тому-то він і за-
пропонував для пояснення цифри 3 таку логічну, як на його розуміння, інтер-
претацію. Час, коли Я.Длуґош писав свою хроніку (1440–1470-ті рр.), був уже
значно віддаленим не тільки від описуваних ним подій війни з Тевтонським
орденом, а й майже на століття відстояв від сформування Поділля як окре-
мого реґіону на українських землях. Тож годі очікувати від польського істо-
рика XV ст. спроб з’ясування цього явища. А от на час кампанії 1410 р. то-
тальну мобілізацію, проведену Владиславом II Яґайлом із руських земель, і
на Поділлі зокрема, мабуть було здійснено настільки ретельно, що це дало
змогу зібрати три подільських хоругви з трьох частин краю. Тут лише можна
припустити, з огляду на наявні реґіональні центри, що пунктами мобілізації
могли стати Кам’янець і Смотрич – на заході, Брацлав, Сокілець – у центрі,
42 Підрах. за: Halecki O. Z Jana Zamoyskiego inwentarza Archiwum Koronnego: Materiały
do dziejów Rusi i Litwy z XV w. – Kraków, 1917. – S.36–50. Загалом ця подія заслуговує на
ґрунтовне опрацювання, адже списки шляхтичів, що з’їхалися під Галич для зустрічі з королем
Владиславом II Яґайлом, для українських земель першої третини XV ст. є унікальним джере-
лом, вони дозволяють побачити своєрідний зріз шляхти на рівні земель і повітів.
43 Див.: Ioannis Dlugosii. Annales seu Cronicae Incliti Regni Polonie: Libri 9 (1300–1379) / Ed.
S.Budkowa etc. – Warszawa, 1978.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
15Володіння «трьох татарських царів» та уявлення про «потрійне Поділля»...
Черкаси та Звенигород – на сході краю. І ймовірно, що вояків, зібраних зі
Східного Поділля, котре перебувало під владою великого князя литовського,
було включено саме до цих трьох подільських хоругв. Адже Вітовт володів час-
тиною Поділля з ласки короля Владислава.
***
Поділ Поділля на три частини скоріш за все усталився у середині XIII ст.,
коли Куремса передав цю землю в управління трьом своїм синам. Імовірно,
це добре пасувало до фізико-географічних особливостей межиріччя Дніпра і
Дністра, якщо такий поділ використовувався в подальшому, навіть у наступ-
ному столітті. Вірогідно, це дозволило татарам контролювати основні тран-
спортні артерії у цій частині Європи, що згодом, у середині XIV ст., стануть
чи не головною метою литовського просування на південь.
Інформація про потрійний поділ Поділля ще раз з’явиться у джерелах
після перемоги великого князя литовського Ольґерда над трьома «отчича-
ми й дідичами Подільської землі» в битві на Синіх Водах 1362 р. А озна-
чення для кращої локалізації села «Бакъсановцы» – «на Дмитрове» в доку-
менті для Пашка Васновича від 1392 р., тобто вже за правління останнього
з братів Коріатовичів, дозволяє більш чітко визначити принаймні терито-
рію одного з трьох володарів Поділля в долитовський час. Терени, підвладні
Хаджибеєві й Кутлубугові, попри спроби істориків «посадити їх на землю»
шляхом прив’язки до відомих із пізніших джерел топонімів і гідронімів, за-
лишаються на сьогодні дискусійними. Важко собі уявити, що володіння обох
із них знаходилися в районі озера Катлабуг та міста Хаджибея. А якщо при-
пусти, що така локалізація реальна, то це цілковито змінює наше розуміння
того, яку ж територію відвоювали в татар Ольґерд і старші Коріатовичі.
Зазначення в опису об’єднаного польсько-литовсько-руського війська в
битві під Ґрюнвальдом трьох подільських хоругв свідчило про існування уяв-
лення (вже архаїчного на початок XV ст.) про поділ Поділля на три частини.
Пошуки істориками логічного пояснення саме такої кількості хоругв велися
здебільшого поверхово в не до кінця коректному ключі з’ясування адміні-
стративно-територіального устрою цієї території на початок XV ст. та мобілі-
заційного ресурсу всіх руських земель, що перебували під владою польського
короля Владислава II Яґайла. Ширші хронологічні межі та пошуки поділу
Поділля у XIV ст. дозволили припустити, що під Ґрюнвальдом 1410 р. вос-
таннє було представлено велике Поділля, котре складалося з трьох частин.
REFERENCES
1. Archiwum Główne Akt Dawnych. Tak zwana Metryka Litewska. dział IV B. sygn.17.
2. Archiwum Narodowy w Krakowie. Archiwum Sanguszków. sygn. 92.
3. Dashkevych Ya. (2006) Stepovi derzhavy na Podilli ta v Zakhidnomu Prychornomor’i
iak problema istorii Ukrainy 13 st. In Materialy i doslidzhennia z arkheolohii Prykarpattia
Український історичний журнал. – 2018. – №1
16 Віталій Михайловський
i Volyni – Materials and Studies on Archaeology of Sub-Carpathian and Volhynian area
10, 112–121. [In Ukrainian].
4. Hurmuzaki E. (Comps.) (1890). Documente privitóre la Istoria Românilor. vol. I. part 2.
București: (s. e.) [In Romanian, Latin].
5. Krykun M., Piddubniak O. (Comps.) (2008). Dokumenty Bratslavs’koho voievodstva
1566–1606 rokiv. L’viv: Naukove Tovarystvo imeni Shevchenka. [In Ukrainian].
6. Franko Z. (1979). Hramatychna budova ukrains’kykh hidronimiv. 1979: Naukova
dumka. [In Ukrainian].
7. Gąsiorowski A. (2015). Itinerarium króla Władysława Jagiełły 1386–1434. wyd. 2.
Warszawa: Instytut Historii PAN. [In Polish].
8. Halecki O. (1917) Z Jana Zamoyskiego inwentarza Archiwum Koronnego. Materiały
do dziejów Rusi i Litwy z XV wieku. Kraków: Akademia Umiejętności. [In Polish, Latin].
9. Halenko O. (2005). Zolota Orda u bytvi na Synikh Vodakh u 1362 r. In Syn’ovods’ka
problema u novitnikh doslidzhenniakh, 129–159. Kyiv: Instytut Istorii Ukrainy NAN
Ukrainy. [In Ukrainian].
10. Hrusha A. (2008). Neviadoma hramata Fiodara Karyiatavicha za 1391 h. In Belaruski
histarychny ahliad – Belarusian Historical Review t. 8. ssh. 1–2, 123–135. [In Belarusian].
11. Ioannis Dlugosii. Annales seu Cronicae Incliti Regni Polonie. Libri 9 (1300–1379)
(1978). ed. S. Budkowa etc. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. [In Latin].
12. Ioannis Dlugossii. Annales seu Cronicae Incliti Regni Polonie. Libri 10–11 (1404–
1412) (1997). ed. К. Baczkowski etc. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.
[In Latin].
13. Ioannis Dlugosii. Annales seu Cronicae Incliti Regni Polonie. Libri 11 (1413–1430)
(2000). Ed. К. Baczkowski etc. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. [In Latin].
14. Loparev M. (ed.) (1889). Khozhenie inoka Zosimy 1419–1422 gg. In. Pravoslavnyj
Palestinskij sbornik – Orthodox Palestinian collection t. VIII. vyp. 3 (24), 1–27.[In
Russian].
15. Krykun M. (2008). Kil’kist’ i struktura poselen’ Bratslavs’koho voievodstva v pershii
polovyni XVII stolittia. In M. Krykun. Bratslavs’ke voievodstvo u XVI–XVIII stolittiakh.
Statti i materialy (187–301). L’viv: Ukrains’kyi Katolyts’kyi Universytet. [In Ukrainian].
16. Krykun M. (2011). Kil’kist’ i struktura poselen’ Podil’s’koho voievodstva v 1 pol. XVII
st. In M. Krukun. Podil’s’ke voievodstvo u XV–XVIII st. Statti i materialy (155–330). L’viv:
Naukove Tovarystvo imeni Shevchenka. [In Ukrainian].
17. Kwiatkowski K. (2010) Wyprawa letnia 1410 roku. In S. Jóźwiak, K. Kwiatkowski, A.
Szweda, S. Szybkowski. Wojna Polski i Litwy z zakonem krzyżackim w latach 1409–1411.
Malbork: Muzeum Zamkowe w Malborku. [In Polish].
18. Masan O. (2004). 1410 rik: vidlunnia Hriunval’da u seredn’ovichnii Terebovli ta ii
okolytsiakh (do pytannia pro uchast’ rytsariv z Halychyny u velykii viini 1409–1411 rr.)
In Naukovi zapysky Ternopil’s’koho natsional’noho pedahohichnoho universytetu imeni
Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Istoriia – Scientific notes of Volodymyr Hnatyk Ternopil
National Pedagogical University. Series: History 2, 4–9. [In Ukrainian].
19. Mikul’ski Yu (2014). Novaia hramata kniazia Fiodora Karyatovycha 1392 h. In
Belaruskaia davnyna – Belarusian ancient vyp. 1, 147–150. [In Belorussian].
20. Mykhaylovskiy V. (2012). Elastychna spil’nota. Podil’s’ka shliakhta u druhii polovyni
14 – 70-kh rokakh 16 st. Kyiv: Tempora. [In Ukrainian].
21. Mykhaylovskiy V. (2017). Formuvannia terytorii istorychnoho Podillia u druhii
polovyni 14 st. In Ukrains’kyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian Historical Journal 3, 67–
82. [In Ukrainian].
22. Mykhaylovskiy V. (2016). Na marhinesi dokumenta podil’s’koho kniazia Fedora
Koriatovycha vid 1392 r. In Ruthenica XIII, 188–197. [In Ukrainian].
23. Mykhaylovskiy V. (2003). Rozdacha zemel’noi vlasnosti na Zakhidnomu Podilli za
Vladyslava II Yagaila (1402–1413, 1431–1434). In Visnyk L’vivs’koho universytetu. Seriia
istorychna – Visnyk of the Lviv University. Historical Series 38, 596–630. L’viv, 2003. [In
Ukrainian].
24. Nadolski A. (1996). Grunwald 1410. Warszawa: Bellona. [In Polish].
Український історичний журнал. – 2018. – №1
17Володіння «трьох татарських царів» та уявлення про «потрійне Поділля»...
25. Nükhet V. (2014). New science and old sources: why the Ottoman experience of
plague matters. In The Medieval Globe. vol. 1: Pandemic disease in the Medieval World.
Rethinking the black death, 193–227.
26. Nükhet V. (2015). Plague and Empire in the Early Modern Mediterranean World. The
Ottoman Expirence, 1347–1600. Cambridge University Press.
27. Ulaschyk N. (Comps.) (1980). Polnoe sobranie russykikh letopisej t. 35. Moskva:
Nauka. [In Russian].
28. Ruseev N. (199). Moldavia v “temnye veka”. In Stratum plus 5, 379–407. [In Russian].
29. Slovnyk hidronimiv Ukrainy (1979). Kyiv: Naukova dumka. [In Ukrainian].
30. Szczur S. (2009). W sprawie sukcesji andegaweńskiej w Polsce. In Roczniki
Historyczne – Historical Annals LXXV, 61–104. [In Polish].
31. Uruszczak W. (2016) Historia państwa i prawa polskiego. t. I (966–1795). Warszawa:
Wolters Kluwer. [In Polish].
32. Janas E., Kłaczewski W., Kurtyka J., Sochacka A. (Comps.) (1998). Urzędnicy podol-
scy XIV–XVIII wieku. Spisy. Kórnik: Biblioteka Kórnicka. [In Polish].
33. Sułkowska-Kuraś I., Kuraś S. (Comps.) (1974). Zbiór dokumentów Małopolskich.
cz. VI. Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk: Zakład Narodowe imienia Ossolińskich.
[In Polish, Latin].
Vitalii MykhayloVskiy
Doctor of Historical Sciences, Professor of the Department
of History of Ukraine Borys Hrinchenko Kyiv University
(Kyiv, Ukraine), е-mail: mykhaylovsky@gmail.com
POSSESSIONS OF "THREE TATAR TSARS"
AND CONCEPTION OF A "TRIPLE PODILLIA"
IN THE BATTLE OF GRUNWALD
The article analyzes the partition of the historical region of Podillia, which emerged
in the mid-14th century as a result of the defeat of its Tatar rulers in the Battle of
Blue Waters in 1362 and the expansion of the Grand Duchy of Luthuania’s influence
southeast. A preceding historical tradition reflected in the chronicle "Tale of Podillia"
describes the partition of the territory in the interfluve of the Dnipro and the Dnister
rivers among three Tatar rulers of Podillia: Kutlubuh, Khadjibey, and Dmytro. It
is very difficult to localize their lands precisely due to the scarcity of documentary
sources from the 14th century. Based on the toponyms mentioned in the documents
of the Koriatovyches, the paper clarifies the boundaries of Dmytro’s lands. Based on
the analysis of hydronyms the article designates the likely lands owned by Kutlubuh.
The image about Podillia as divided in three parts endured till the beginning of the
15th century. At the time Podillia was divided in two parts: the western under the
rule of King Władysław II Jagiełło, and the eastern under the governance of Grand
Duke Vitautas. The description of the royal army in the Battle of Grunwald in 1410
includes three Podolian military units. Podillia became the only territory that sent
three units. Jan Długosz, the author of this account, explained this fact by a large
number of Podolian population. The available written sources of the late 14th –
early 15th centuries do not confirm such interpretation. It is more likely that at the
beginning of the 15th century the three Podolian units in Grunwald reflected an older
image of Podillia as a territory that consisted of three parts.
Keywords: Podillia, Tatars, Grand Duchy of Lithuania, Grunwald.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179113 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:15:55Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Михайловський, В. 2021-04-08T10:36:56Z 2021-04-08T10:36:56Z 2018 Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом / В. Михайловський // Український історичний журнал. — 2018. — №1. — С. 4-17. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179113 94(477) У статті здійснено аналіз поділу історичного реґіону Поділля, що з’явився у середині XIV ст. внаслідок поразки татарських володарів цієї території в битві на Синіх Водах 1362 р. та розширення впливу Великого князівства Литовського в південно-східному напрямку. Попередня історична традиція, відображена в літописній «Повісті про Поділля», зазначає поділ території в межиріччі Дніпра та Дністра між трьома татарськими правителями Поділля – Кутлубугом, Хаджибеєм і Дмитром. Локалізація цих володінь украй ускладнена з огляду на надто малу кількість джерел із XIV ст. На основі топонімів, котрі походять із документів князів Коріатовичів, зроблено уточнення щодо володіння Дмитра. На підставі аналізу гідронімів висунуто гіпотезу про можливе володіння Кутлубуга. Уявлення про поділ Поділля на три частини збереглося й на початку XV ст. У цей час Поділля було поділене на дві частини: західна перебувала під владою короля Владислава II Яґайла, а східна – під зверхністю великого князя литовського Вітовта. В опису королівського війська в битві під Ґрюнвальдом 1410 р. зазначено про три подільських хоругви. Поділля стало єдиною територією, від якої було виставлено таку кількість військових формувань. Автор цього опису Ян Длуґош причиною вбачав значну чисельність населення. Натомість наявні в нашому розпорядженні писемні джерела другої половини XIV – початку XV ст. не дозволяють підтвердити цю версію. Видається, що ще на початку XV ст. три подільських хоругви під Ґрюнвальдом свідчили про старе уявлення щодо відповідного поділу краю. The article analyzes the partition of the historical region of Podillia, which emerged in the mid-14th century as a result of the defeat of its Tatar rulers in the Battle of Blue Waters in 1362 and the expansion of the Grand Duchy of Luthuania’s influence southeast. A preceding historical tradition reflected in the chronicle "Tale of Podillia" describes the partition of the territory in the interfluve of the Dnipro and the Dnister rivers among three Tatar rulers of Podillia: Kutlubuh, Khadjibey, and Dmytro. It is very difficult to localize their lands precisely due to the scarcity of documentary sources from the 14th century. Based on the toponyms mentioned in the documents of the Koriatovyches, the paper clarifies the boundaries of Dmytro’s lands. Based on the analysis of hydronyms the article designates the likely lands owned by Kutlubuh. The image about Podillia as divided in three parts endured till the beginning of the 15th century. At the time Podillia was divided in two parts: the western under the rule of King Władysław II Jagiełło, and the eastern under the governance of Grand Duke Vitautas. The description of the royal army in the Battle of Grunwald in 1410 includes three Podolian military units. Podillia became the only territory that sent three units. Jan Długosz, the author of this account, explained this fact by a large number of Podolian population. The available written sources of the late 14th – early 15th centuries do not confirm such interpretation. It is more likely that at the beginning of the 15th century the three Podolian units in Grunwald reflected an older image of Podillia as a territory that consisted of three parts. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом Possessions of "Three Tatar Tsars" and Conception of a "Triple Podillia" in the Battle of Grunewald Article published earlier |
| spellingShingle | Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом Михайловський, В. Історичні студії |
| title | Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом |
| title_alt | Possessions of "Three Tatar Tsars" and Conception of a "Triple Podillia" in the Battle of Grunewald |
| title_full | Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом |
| title_fullStr | Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом |
| title_full_unstemmed | Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом |
| title_short | Володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне Поділля" в битві під Ґрюнвальдом |
| title_sort | володіння "трьох татарських царів" та уявлення про "потрійне поділля" в битві під ґрюнвальдом |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179113 |
| work_keys_str_mv | AT mihailovsʹkiiv volodínnâtrʹohtatarsʹkihcarívtauâvlennâpropotríinepodíllâvbitvípídgrûnvalʹdom AT mihailovsʹkiiv possessionsofthreetatartsarsandconceptionofatriplepodilliainthebattleofgrunewald |