"Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець")

Уперше простежено залежність специфіки формулювання завдань сатиричних видань від контексту її висловлювання. Здійснено порівняльний аналіз сприйняття завдань діяльності журналу «Перець» представниками влади, членами редколеґії видання, штатними та позаштатними авторами. Проаналізовано, як пояснюв...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Український історичний журнал
Date:	2018
Main Author:	Єремєєва, К.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2018
Subjects:	Історичні студії
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179118
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	"Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець") / К. Єремєєва // Український історичний журнал. — 2018. — №1. — С. 126-140. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179118
record_format	dspace
spelling	Єремєєва, К. 2021-04-08T10:38:54Z 2021-04-08T10:38:54Z 2018 "Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець") / К. Єремєєва // Український історичний журнал. — 2018. — №1. — С. 126-140. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179118 94(477)«1941/1991»:[821.161.2-7:070.487] Уперше простежено залежність специфіки формулювання завдань сатиричних видань від контексту її висловлювання. Здійснено порівняльний аналіз сприйняття завдань діяльності журналу «Перець» представниками влади, членами редколеґії видання, штатними та позаштатними авторами. Проаналізовано, як пояснювали роль часопису його читачам. Зроблено висновок, що зміст видання можна розділити на викривальний гумор, спрямований на критику суспільних вад, та на гумор, націлений передусім на досягнення сміхового ефекту. З’ясовано, що чим більш офіційним був контекст формулювання завдань діяльності «Перцю», тим більша перевага надавалася першому різновиду гумору, тобто «гумору-зброї». Але прагнення відповідати читацьким уподобанням штовхало авторів журналу використовувати також і «гумор-розвагу». Дослідження дозволяє зрозуміти специфіку сміхової культури в радянському суспільстві. З’ясовується, яке місце займав гумор в офіційній культурі. Також порушується питання специфіки реалізації партійних настанов працівниками преси. Зроблено висновок, що поступово сатирики почали більше орієнтуватися на читацькі вподобання й питома вага «гумору-розваги» збільшилася. The perception of the mission of the activity of the Soviet satirical publications is studied in the article evidence from magazine "Perets’". For the first time the contexts of the Soviet satirical publications’ goal formulation was analyzed. The comparative analyze of the perception of the satirical publications’ goal by the power, members of the editorial board, staff and freelance writers was carried out. The question how the role of the magazine "Perets’" had been explained to its readers was solved. It was concluded that the content of the magazine can be divided into the revealing humour aimed at the criticism of social shortcomings and the humour aimed primarily at achieving comic effect. It was clarified that the more official was the context of the statement about soviet satire’s goal, the more advantage was given to the "humour-arms". But the authors of the magazine also focused on readership interests. Therefore, they also used the "humour-entertainment". The study helps to understand the specifics of the culture of the Soviet popular laugher. The place of humor in the official Soviet culture was cleared. The problem of the specificity of the party directives realization by the press workers was discussed. It was concluded that gradually satirists began to focus more on the reading preferences. Therefore, the proportion of the "humour-entertainment" increased. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії "Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець") "Pepper And Pepper Some More!": Mission of the Activity of the Soviet Satirical Publications (For Example of Magazine "Perets’") Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	"Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець")
spellingShingle	"Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець") Єремєєва, К. Історичні студії
title_short	"Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець")
title_full	"Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець")
title_fullStr	"Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець")
title_full_unstemmed	"Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець")
title_sort	"перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "перець")
author	Єремєєва, К.
author_facet	Єремєєва, К.
topic	Історичні студії
topic_facet	Історичні студії
publishDate	2018
language	Ukrainian
container_title	Український історичний журнал
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
title_alt	"Pepper And Pepper Some More!": Mission of the Activity of the Soviet Satirical Publications (For Example of Magazine "Perets’")
description	Уперше простежено залежність специфіки формулювання завдань сатиричних видань від контексту її висловлювання. Здійснено порівняльний аналіз сприйняття завдань діяльності журналу «Перець» представниками влади, членами редколеґії видання, штатними та позаштатними авторами. Проаналізовано, як пояснювали роль часопису його читачам. Зроблено висновок, що зміст видання можна розділити на викривальний гумор, спрямований на критику суспільних вад, та на гумор, націлений передусім на досягнення сміхового ефекту. З’ясовано, що чим більш офіційним був контекст формулювання завдань діяльності «Перцю», тим більша перевага надавалася першому різновиду гумору, тобто «гумору-зброї». Але прагнення відповідати читацьким уподобанням штовхало авторів журналу використовувати також і «гумор-розвагу». Дослідження дозволяє зрозуміти специфіку сміхової культури в радянському суспільстві. З’ясовується, яке місце займав гумор в офіційній культурі. Також порушується питання специфіки реалізації партійних настанов працівниками преси. Зроблено висновок, що поступово сатирики почали більше орієнтуватися на читацькі вподобання й питома вага «гумору-розваги» збільшилася. The perception of the mission of the activity of the Soviet satirical publications is studied in the article evidence from magazine "Perets’". For the first time the contexts of the Soviet satirical publications’ goal formulation was analyzed. The comparative analyze of the perception of the satirical publications’ goal by the power, members of the editorial board, staff and freelance writers was carried out. The question how the role of the magazine "Perets’" had been explained to its readers was solved. It was concluded that the content of the magazine can be divided into the revealing humour aimed at the criticism of social shortcomings and the humour aimed primarily at achieving comic effect. It was clarified that the more official was the context of the statement about soviet satire’s goal, the more advantage was given to the "humour-arms". But the authors of the magazine also focused on readership interests. Therefore, they also used the "humour-entertainment". The study helps to understand the specifics of the culture of the Soviet popular laugher. The place of humor in the official Soviet culture was cleared. The problem of the specificity of the party directives realization by the press workers was discussed. It was concluded that gradually satirists began to focus more on the reading preferences. Therefore, the proportion of the "humour-entertainment" increased.
issn	0130-5247
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179118
citation_txt	"Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець") / К. Єремєєва // Український історичний журнал. — 2018. — №1. — С. 126-140. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT êremêêvak perčitiípriperčuvatizavdannâradânsʹkihsatiričnihvidanʹnaprikladížurnaluperecʹ AT êremêêvak pepperandpeppersomemoremissionoftheactivityofthesovietsatiricalpublicationsforexampleofmagazineperets
first_indexed	2025-11-26T11:59:39Z
last_indexed	2025-11-26T11:59:39Z
_version_	1850620650424631296
fulltext	Український історичний журнал. – 2018. – №1 УДК 94(477)«1941/1991»:[821.161.2-7:070.487] катеРина ЄРеМЄЄВа кандидатка історичних наук, старша викладачка, кафедра історії та мовознавства, Український державний університет залізничного транспорту (Харків, Україна), eremeeevaea@gmail.com «ПЕРЧИТИ І ПРИПЕРЧУВАТИ!»: ЗАВДАННЯ РАДЯНСЬКИХ САТИРИЧНИХ ВИДАНЬ (НА ПРИКЛАДІ ЖУРНАЛУ «ПЕРЕЦЬ») Уперше простежено залежність специфіки формулювання завдань сатирич- них видань від контексту її висловлювання. Здійснено порівняльний аналіз сприйняття завдань діяльності журналу «Перець» представниками влади, членами редколеґії видання, штатними та позаштатними авторами. Про- аналізовано, як пояснювали роль часопису його читачам. Зроблено висновок, що зміст видання можна розділити на викривальний гумор, спрямований на критику суспільних вад, та на гумор, націлений передусім на досягнення сміхового ефекту. З’ясовано, що чим більш офіційним був контекст формулю- вання завдань діяльності «Перцю», тим більша перевага надавалася першому різновиду гумору, тобто «гумору-зброї». Але прагнення відповідати читаць- ким уподобанням штовхало авторів журналу використовувати також і «гу- мор-розвагу». Дослідження дозволяє зрозуміти специфіку сміхової культури в радянському суспільстві. З’ясовується, яке місце займав гумор в офіційній культурі. Також порушується питання специфіки реалізації партійних на- станов працівниками преси. Зроблено висновок, що поступово сатирики по- чали більше орієнтуватися на читацькі вподобання й питома вага «гумору- розваги» збільшилася. Ключові слова: «Перець», радянська сатира, преса, гумор. Сьогодні одним із дискусійних питань є місце офіційного гумору в радян- ському суспільстві, те, чим він був для влади, гумористів і простих громадян. Найбільшу увагу дослідників привертає сміхова культура періоду сталініз- му. Саме тоді, за словами А.Ахієзера, сміх програв державній серйозності через безжальний терор проти інакодумства1. Із концепцією суцільної «дер- жавної серйозності» збігається думка М.Бахтіна, котрий стверджував, що офіційна культура завжди монолітно серйозна2. Утім дослідник радянсько- го гумору як соціального явища Л.Лаучлен зазначає, що «державний сміх» періоду сталінізму дійсно мав місце. Це виражалось і в знаменному гаслі «Жити стало краще, жити стало веселіше!», та в комедіяx Ґ.Александрова, сатиричних журналах тощо3. Тож, вочевидь, «державна серйозність» поде- куди розбавлялася «державним сміхом», що вказує на певну спрощеність концепції А.Ахієзера. Але, продовжує Л.Лаучлен, «сталіністський сміх був 1 Ахиезер А. Россия: критика исторического опыта. – Москва, 1991. 2 Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса // Его же. Собрание сочинений: В 6 т. – Т.4 (2). – Москва, 2010. – С.18. 3 Див.: Копылкова Е. Психология еврейского. – Москва, 2009. – С.23; Ушакин С. «Смехом по ужасу»: о тонком оружии шутов пролетариата // Новое литературное обозрение: Теория и исто- рия литературы, критика и библиография. – 2013. – №3. – С.130–162 [Електронний ресурс]: http://nlobooks.ru/node/3565 Український історичний журнал. – 2018. – №1 127«Перчити і приперчувати!»: завдання радянських сатиричних видань... продуктом вимушеного щастя». Він був формальним, конформістським, вста- новленим емоційним режимом4, а отже, не був гумором за своєю суттю. Він став зброєю революції й аґітації5. Утім таке суто інструменталістське бачен- ня ролі гумору в радянському суспільстві дещо ставлять під сумнів спогади Ґ.Александрова, котрий стверджував, що його комедії створювалися лише для того, «щоб зняти бодай щось смішне» й радянські громадяни змогли від- почити від лихоліть громадянської війни6. Тож офіційний гумор та його міс- це в радянському суспільстві постає як складне явище, котре потребує комп- лексного дослідження. В історіографії проблема сприйняття мети гумору в радянському суспіль- стві вже ставала предметом досліджень. Так, С.Ушакін розглядає дискусію 1920–1930-х рр., присвячену ролі та взагалі можливості існування гумору в радянському суспільстві7. І.Калінін здійснює аналіз висловлювань періоду сталінізму стосовно того, чим повинен бути сміх для радянських громадян: відпочинком чи «зброєю» для викорінення суспільних вад8. Специфіку укра- їнської сатири та гумору, їх місце у соціокультурному просторі досліджували Н.Віннікова9, Н.Романішина10, І.Галась11 та ін. У цій статті розглядаються дослідницькі питання, які ще не були ви- рішені в історіографії. Зокрема: яким чином «державний сміх» співісну- вав із «державною серйозністю», якою вбачалася мета існування гумору в радянському суспільстві та як вона змінювалася від контексту й часу її формулювання. Окреслені завдання спробуємо вирішити на прикладі найпопулярнішого в радянській Україні сатирико-гумористичного видан- ня – журналу «Перець». Він видавався з 1941 р. при ЦК КП(б)У. У пері- од «застою» за своїм тиражем (3,3 млн екз.) входив до наймасовіших ви- дань журнального типу12, що й спонукало владу приділяти йому достатню увагу, у тому числі й формулюванню мети діяльності. Вибір українсько- го радянського журналу сатири та гумору дозволяє також відповісти на питання, пов’язані з проблемою відображення національної специфіки в республіканській пресі. 4 Див.: Tikhomirov A. The Regime of Forced Trust: Making and Breaking Emotional Bonds between People and State in Soviet Russia, 1917–1941 // Slavonic and East European Review. – Vol.91. – №1. – 2013. – P.107; Reddy W. The Navigation of Feeling: A Framework for the History of Emotions [Електронний ресурс]: http://bookre.org/reader?file=1268414 5 Lauchlan L. Laughter in the Dark: Humour under Stalin // Le rire européen/European Laughter. – Perpignan University Press, 2009. – P.2. 6 Ушакин С. «Смехом по ужасу»: о тонком оружии шутов пролетариата… 7 Там же. 8 Калинин И. Смех как труд и смех как товар (стахановское движение и капиталистиче- ский конвейер) // Новое литературное обозрение. – 2013. – №121 [Електронний ресурс]: http:// magazines.russ.ru/nlo/2013/121/11k.html 9 Віннікова Н. Українська літературна пародія у періодичних виданнях 40–50-х рр. // Філологічні трактати. – 2010. – Т.2. – №2. – С.65–71. 10 Романішина Н. Жанр літературного фейлетону в творчості О.Чорногуза // Українська література в загальноосвітній школі. – 1999. – №3. – С.8–12. 11 Галась І. Періодичні та продовжувані видання (журнали), випущені на терені України в 1944–1949 рр. // Вісник Книжкової палати. – 2011. – №12. – С.1–6. 12 Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України (далі – ЦДАМЛМ України). – Ф.668. – Оп.1. – Спр.231. – Арк.1. Український історичний журнал. – 2018. – №1 128 Катерина Єремєєва Для розв’язання поставлених завдань було використано наступну дже- рельну базу. По-перше, це постанови ЦК КПРС та ЦК КПУ щодо преси за- галом та журналу «Перець» зокрема13. Ця група джерел дозволила дослідити формулювання мети діяльності сатиричних видань у владних директивах. Сприйняття завдань офіційної сатири співробітниками журналу «Перець» було вивчено за допомогою справочинної документації (передусім організа- ційно-розпорядчої, тобто тематичних планів14, проектів-завдань до редакції15 тощо), звітної16 документації та офіційного листування працівників журна- лу із представниками влади, Головлітом, співробітниками інших видань, позаштатними авторами17. Джерела особового походження (листи читачів «Перцю» до редакції, неофіційне листування співробітників видання)18 дали змогу охарактеризувати сприйняття мети діяльності часопису широким за- галом та його творцями. Окрім цього було використано публікації у самому журналі, в яких автори «Перцю» пропонували читачам своє бачення завдань цього сатиричного видання19. Мета діяльності журналу проходила через декілька етапів формулюван- ня. По-перше, це визначення тактики і стратегії діяльності особами чи орга- нізаціями, відповідальними за функціонування засобів масової інформації (наприклад, відділ аґітації та пропаґанди при ЦК КП(б)У, Головне управлін- ня з охорони військових і держаних таємниць у друку тощо). На цьому рівні відбувався процес вироблення владних настанов стосовно радянського гумо- ру. Цей рівень також можна вважати проявом загальної радянської міфоло- гії, яка складалася з базових ідеологічних посилів20. По-друге, визначення мети існування та діяльності журналу особами, безпосередньо відповідаль- ними за випуск «Перцю» (наприклад, головний редактор, відповідальний се- кретар, завідуючі відділами фейлетонів та карикатур тощо). На цьому рівні відбувалося засвоєння відповідальними працівниками журналу директив органів влади та їх трансформація в директиви і стратегії, спрямовані на роботу видання взагалі. По-третє, формулювання мети діяльності часопи- су для його читачів, що відбувалося на шпальтах «Перцю», на зустрічах із читачами21. Тут можемо побачити презентацію журналу та його гумору чи- тачам, яка також містить указівки, як треба «сміятися по-радянськи». Для того, щоб простежити, наскільки офіційне формулювання мети змінювалося на кожному з цих рівнів, необхідно розглянути всі її варіанти. Окремо також 13 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф.1. – Оп.25. – Спр.2222. – Арк.2–4; Оп.32. – Спр.2567. – Арк.148–149. 14 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.223. – Арк.25. 15 Там само. – Спр.239. – Арк.7. 16 Там само. – Спр.231. – Арк.3; Спр.237. – Арк.1. 17 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.2050. – Арк.2; ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.218. – Арк.7. 18 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.202. – Арк.169; Спр.203. – Арк.39; Спр.146. – Арк.45. 19 Див.: Моїм читателям, сміхопочитателям // Перець. – 1941. – №1. – С.2. 20 Lõhmus M. Political correctness and political humour in Soviet Estonia and beyond // Folklore. – 2012. – P.142. 21 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.238. – Арк.1. Український історичний журнал. – 2018. – №1 129«Перчити і приперчувати!»: завдання радянських сатиричних видань... розглянемо, яким бачили гумор «Перцю» автори-гумористи, не відповідаль- ні за випуск цього журналу. Їхні твори представлятимуть ще один різновид публічного гумору, який знаходиться ще ближче до неофіційної сторони сус- пільного життя22. Передусім необхідно з’ясувати, який гумор пропонувала читачам офіцій- на сміхова культура УРСР: «гумор-зброю» (висміювання суспільно-політич- них явищ, з якими потрібно «боротися») чи «гумор-розвагу» (без чіткого со- ціально-політичного спрямування)? Наскільки ці дві мети були суміжними, яка з них домінувала на кожному з рівнів тощо. На рівні діяльності осіб, відповідальних за пресу радянської України, мета існування «Перцю» передусім визначалась у контексті діяльності дру- кованих органів узагалі. Так, за матеріалами наради редакторів газет УРСР у 1948 р. (на якому був присутній і головний редактор «Перцю»)23 мета преси визначалася за допомогою категорій «зброї» та «інструменту», а саме як «най- сильніша зброя партії», «найважливіший інструмент партійного керівництва масами». Так само сміх у сталінську епоху асоціювали радше зі «зброєю»24 й «інструментом». Крім того, було визначено ще кілька головних завдань, які планувалося здійснити за допомогою цієї «зброї»: «мобілізація та вихован- ня мас», формування їхнього світогляду, створення суспільної думки з того чи іншого питання, упровадження у життя «рішень партії й уряду». Звісно, таке формулювання супроводжувалося цитуванням В.Леніна та Й.Сталіна стосовно засобів масової інформації25. Під час цієї наради журнал «Перець» спеціально не згадувався. Утім керівники наради наголошували на тому, що у пресі необхідно частіше застосовувати карикатури, пісні, частівки та фей- летони26. Отже такий журнал сатири та гумору, як «Перець» міг використо- вуватись як «подвійна зброя»: з одного боку – як частина преси, з іншого – як «гумор-зброя». У будь-якому разі, у цьому випадку офіційний радянський гумор виступав не просто забавкою, а явищем із чітким цілевизначенням, причому на рівні органів влади. На цьому рівні формулювання мети діяльності «Перцю» журнал більше сприймався як просто друкований орган, а його сатирична специфіка відхо- дила на другий план. Так, «Перець» згадувався поряд з іншими виданнями не гумористичного змісту без акцентування на його гумористичному змісті: в нього схожі завдання, помилки й проблеми. Найбільша увага приділялася проблемі його суспільно-політичного значення. Так, у довідці 1945 р. «О по- ложенні з виходом республіканських журналів “Україна” та “Перець”»27 ро- бився наголос на тому, що через «несвоєчасність» виходу цих часописів вони нібито втрачають своє значення і злободенність. У 1953 р. секретар ЦК О.Кириченко на республіканській нараді пра- цівників преси поставив завдання «викривати недоліки в роботі наших 22 Lõhmus M. Political correctness and political humour in Soviet Estonia and beyond. – P.142. 23 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.5286. – Арк.2–31. 24 Ушакин С. «Смехом по ужасу»: о тонком оружии шутов пролетариата… 25 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.5286. – Арк.2–4. 26 Там само. – Арк.21. 27 Там само. – Спр.2795. – Арк.1–2. Український історичний журнал. – 2018. – №1 130 Катерина Єремєєва партійних, радянських, господарських організацій, розвінчувати бюрокра- тів, хаптурників, верхоглядів, гостро критикувати тих, хто не хоче бачити недоліків у нашій роботі, миритися з ними»28. Тобто функція «викривання», «розвінчування», «боротьби» знову ставала на першому плані (про необхід- ність висвітлювати позитивний досвід передовиків говорилося приблизно на- прикінці виступу й цьому аспекту приділено значно менше уваги). «Перець» згадувався як позитивний приклад друкованого органу, який «справедливо критикує» вади радянського суспільства (наприклад Сумську область – за «недооцінку кукурудзи»)29. І у цьому випадку «Перець» не виділявся як гу- мористичний журнал, а зауваження О.Кириченка, що у пресі необхідно вмі- щувати карикатури та фейлетони, стосувалось представників усіх видань, присутніх на нараді. Із цього можна дійти висновку, що журнал «Перець» сприймався партійними органами передусім як друкований орган, взірець радянської преси, «найдієвішого інструмента партії». Отже гумор в «Перці» ставав інструментом, а не суттю. Тенденцію розглядати «Перець» передусім як засіб індоктринації сус- пільства можна простежити не лише в період сталінізму. Незважаючи на те, що офіційних констатацій такої мети в період «застою» ставало все менше, побіжні зауваження з цього приводу все ж таки траплялися. Так, у 1964 р. на нараді, проведеній ідеологічним відділом ЦК КПУ зі співробітниками ре- дакцій журналів із питань виходу з друку республіканських журналів, за- значалося, що несвоєчасність доставки читачам «Перцю» призводить до «по- літичних збитків»30. Утім, незважаючи на другорядність гумористичної компоненти, офіцій- ний радянський дискурс не був «монолітно серйозним», як будь-яка офіційна культура31. Можна простежити намагання влади зробити гумор і сатиру у пресі розповсюдженим інструментом впливу на «маси». Але, скоріш за все, ці спроби виявилися не дуже вдалими, адже в 1981 р., згідно з листом у ЦК КПРС щодо «підвищення ідейного рівня й дієвості виступів у пресі», зно- ву ставилася проблема використання у друкованих органах фейлетонів та карикатур32. Не дивлячись на протекцію загальнорадянських і республікан- ських органів влади, політична сатира нелегко займала своє місце у систе- мі мас-медіа. Саме тому «Перець», відмінною рисою якого було постійне ви- користання гумору як інструмента, став полігоном для розвитку політичної гумористики в радянській Україні. Є свідчення, що інші друковані органи, якщо й уміщували гумористичні тексти чи карикатури, то все одно ставили- ся до них з обережністю, або як до другорядних, віддаючи перевагу «серйоз- ним текстам». Так, до Ф.Маківчука, головного редактора «Перцю», звертався постійний автор журналу О.Ковінька із проханням опублікувати його гумо- рески у випадках, коли їх відхиляли видання негумористичного змісту. Коли 28 Там само. – Оп.24. – Спр.3499. – Арк.3. 29 Там само. – Арк.10. 30 Там само. – Ф.243. – Оп.1. – Спр.2745. – Арк.11. 31 Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ре нессан - са. – С.18. 32 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.2222. – Арк.2. Український історичний журнал. – 2018. – №1 131«Перчити і приперчувати!»: завдання радянських сатиричних видань... його текст не опублікували в газеті «Сільські вісті» О.Ковінька зазначав, що «наші центральні газети чомусь сміх відпихають»33. Подібне ставлення до гумористичних матеріалів траплялось й у районних газетах. Наприклад, до Ф.Маківчука як до спеціаліста з політичної сатири звертався по заступни- цтво автор фейлетонів І.Заїка. Він зазначав, що після того, як його твір роз- критикувала на нараді редактор обласної газети Л.Ширлва, редактор його районної газети тепер узагалі не бажає друкувати фейлетони, щоб не потра- пити в огляд обласної газети34. Не зовсім зрозуміло, якою була причина кри- тичного ставлення до фейлетону редактора обласної газети – гумористична форма чи «ідеологічні помилки»? За словами І.Заїки, редактор не поясню- вала це й, окрім усього, відзначила, що сама фейлетонів ніколи не писала35. У будь-якому разі, у редактора районної газети «в опалу» потрапили саме тексти у жанрі політичної сатири. Підозріле ставлення до гумору, напевно, траплялося через його характерні особливості: багатозначність, наявність метафор, які можна розтлумачити по-різному, широкий пласт підтексту36. Натомість у гумористичному журналі це все було звичайним явищем. Тому відбувався парадокс: багатозначність гумору інколи навіть допомагала дещо послабити ідеологічний контроль над змістом37. У негумористичному видан- ні на тлі загальної серйозності багатозначний зміст фейлетону чи гуморес- ки був помітний відразу, що й викликало надмірну увагу до такого тексту як цензора, так і читачів. Це, своєю чергою, посилювало відповідальність за нього. Ситуація, коли партійні органи санкціонують публічний сміх, а «серйоз- на» преса це не сприймає, була не рідкістю не тільки у випадку з друкуван- ням гумористичних текстів чи карикатур. Так сталося, наприклад, коли той самий О.Ковінька в 1977 р. намагався провести День сміху в Полтаві. За його словами, завідуючий відділом пропаґанди Прищепа (до речі, теж ав- тор гуморесок) сказав, що треба обов’язково це «симпатичне свято вселюдно відзначати»38. Але місцева преса поставилася до ідеї скептично-зневажливо. О.Ковінька в листі до Ф.Маківчука зазначав, що «деякі кореспонденти осві- тили свято сатири – поганкувато. Отак: “на ярмарку були кавуни, горшки, і між іншим появлялися і сатирики…”». Деяким “літописцям” виявилося не під силу збагнути народну сатиру»39. Сприйняття «Перцю» як оплоту леґальної політичної сатири та гумору УРСР знаходило своє вираження в тому, що працівники журналу отримува- ли замовлення від партійних органів влади на написання фейлетонів в ін- ших республіканських друкованих органах. Так сталося, наприклад, коли в 33 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.146. – Арк.18. 34 Там само. – Спр.171. – Арк.53–54. 35 Там само. – Арк.53. 36 Мартин Р. Психология юмора / Пер. с англ. под ред. Л.В.Куликова. – Санкт-Петербург, 2009. – С.112. 37 Lõhmus M. Political correctness and political humour in Soviet Estonia and beyond. … – P.142. 38 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.146. – Арк.36. 39 Там само. – Арк.38. Український історичний журнал. – 2018. – №1 132 Катерина Єремєєва 1968 р., згідно з даними відділу інформації та зарубіжних зв’язків ЦК КПУ, у газеті українських канадців «Канадійський фермер» було надруковано стат- тю, де нібито був заклик до створення українського військового з’єднання типу дивізії СС «Галичина», яке взяло б участь у В’єтнамській війні. Відділи інформації та зарубіжних зв’язків, аґітації й пропаґанди ЦК КПУ замовили головному редакторові «Перцю» Ф.Маківчуку «гострий фейлетон», в якому потрібно було «висміяти холуйські намагання українських буржуазних наці- оналістів прислужитись імперіалістичним колам США, розкрити реакційну суть політики націоналістичних центрів та нагадати про сумну долю горез- вісної дивізії “Галичина”, яка в роки ВВв допомагала гітлерівським загарб- никам поневолювати і грабувати український народ»40. Крім того, планува- лося передати цей фейлетон по радіо англійською, німецькою й українською мовами на закордон та надрукувати в газеті «Вісті з України». Важливість таких замовлень доводить те, що офіційну згоду на них давав перший секре- тар ЦК КПУ. Офіційне формулювання мети діяльності «Перцю» особами, відповідаль- ними за його видання, можна простежити за тематичними планами журна- лу, стенограмами виступів головних редакторів, їхніми листами до партійно- го керівництва тощо. Згідно з цими документами, діяльність часопису також визначалася найчастіше в категоріях «боротьби», «викриття», «виступів про- ти…». Можна побачити, що журнал, якщо і мав гумористичне наповнення, то воно повинно було викликати соціально дієвий «червоний сміх». Це – «бо- ротьба з пережитками капіталізму в свідомості людей»41, «нещадний бій усьо- му, що перечить радянському способу життя, нормальній комуністичній мо- ралі, одним словом усьому тому, що ми звемо антиподами комунізму»42. Таке визначення діяльності журналу особливо характерне для 1940–1950-х рр. У цей період формулювання мети часопису головним редактором мало відріз- нялося від формулювання цієї мети партійними органами. Найчастіше це була калька, яка дублювалась у вступах до тематичних планів, практично без змін рік у рік43. Можливо, таке клішоване визначення мети було здебіль- шого лише констатацією, а розважальний гумор у повсякденній діяльності працівників журналу займав суттєвіше місце? Згідно з документами, які відображають діяльність співробітників «Перцю», ставлення керівників журналу щодо переважання «гумору-розва- ги» було радше неґативним. У звіті 1959 р. Ф.Маківчук, критикуючи попере- днє керівництво видання, зазначав, що досі автори часопису діяли лише за принципом «аби смішно». Причому у чернетці свого звіту головний редактор підкреслив це твердження тричі44. Серед головних прорахунків попередни- ків Ф.Маківчук зазначав також «страшенно низький ідейно-художній рівень журналу, мілкотем’я, зубоскальство, пошлість, надто дрібні мішені, по яких 40 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.17. – Арк.60. 41 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.223. – Арк.1, 5. 42 Там само. – Спр.231. – Арк.3. 43 Там само. – Спр.223. – Арк.25. 44 Там само. – Арк.14. Український історичний журнал. – 2018. – №1 133«Перчити і приперчувати!»: завдання радянських сатиричних видань... стріляє журнал»45. Головред напряму називав сміх та гумор засобами бороть- би з вадами, а не самоціллю46. Отже у цьому випадку визнавався лише сміх, який наповнений ідеєю, причому ця «зброя» виправдовувала себе тоді, коли її мішені були значними. З іншого боку, у листі до заступника завідуючого відділом пропаґанди й аґітації ЦК О.Маркевича стосовно членів редакційної колеґії бачимо, що саме гумористична форма матеріалів у «Перці» все ж таки була дуже важли- вою для головного редактора. Так, можна побачити, що при підборі кадрів він та партійні органи керувалися дещо різними принципами: Ф.Маківчук намагався звільнити з посади відповідального секретаря Довгаленка, адже в нього пересічний культурний рівень і він позбавлений почуття гумору, че- рез що не міг писати та правити матеріал. Головред зазначав, що на цій посаді повинен бути гуморист47. У ЦК КПУ Ф.Маківчука відмовляли, адже Довгаленко був «дисциплінованим співробітником», утім, як зазначав голо- вний редактор, для секретаря редакції гумористичного журналу лише цього мало. Співробітникам редакції «Перцю» завжди доводилося знаходити опти- мальний баланс між баченням журналу як «зброї партії» та гумору заради гумору. Другий компонент на рівні діяльності відповідальних працівників часопису майже ніколи не переважав, але міг посилюватися залежно від контексту формулювання мети існування видання. Крім того, можна про- стежити тенденцію посилення гумористичної компоненти з плином часу. Так, на нараді гумористів УРСР у 1977 р. Ф.Маківчук робив уже більший акцент саме на сміхові, але не відходив від колишніх категорій гумору як «бою», «пера як зброї», що потрібно спрямовувати на «шкідливих і поганих об’єктів і суб’єктів», їх, мовляв, слід «громити, висміювати». Причому голо- вний редактор журналу посилався на авторитет партії, котра саме й нака- зує так робити48. Ф.Маківчук зазначав, що гумор потрібно спрямовувати на помітні цілі. Замість цього гумористика тоне «в темі повсякденності й сірятини»49. Можливо, головред «Перцю» помітив тенденцію, на яку вказує історик С.Ушакін: «червоний сміх» повинен був бити по адекватному жаху. Але вже з 1950-х рр. цей «жах» трансформувався в типаж, маску, карикату- ру, а «червоний сміх» як «зброя» став ліричною усмішкою50. Ф.Маківчук ува- жав таку ситуацію ненормальною, намагаючись втримати «Перець» у фор- маті «сатири-зброї»51. Завдяки Ф.Маківчуку журнал «Перець» намагався якомога довше під- тримувати статус видання із соціально дієвим змістом. Саме тому в багатьох звітах і документах підкреслювалася дієвість критичних виступів часопису. Причому особливу гордість викликало не просто «викриття» «окремих вад» чи 45 Там само. 46 Там само. – Спр.246. – Арк.11. 47 Там само. – Спр.244а. – Арк.2. 48 Там само. – Спр.229. – Арк.7. 49 Там само. – Арк.1. 50 Ушакин С. Смехом по ужасу: о тонком оружии шутов пролетариата... 51 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.229. – Арк.2–3. Український історичний журнал. – 2018. – №1 134 Катерина Єремєєва соціальних пороків. Працівники журналу представляли у звітах до партій- них органів статистику карних та інших переслідувань адресатів викриваль- ної сатири «Перцю»52. Ми знайомимось із цікавим явищем. Зазвичай радян- ська пропаґанда та аґітація за допомогою чисел і їх візуалізації намагалися прив’язати ідеологічні посили до створюваної реальності53. Через це статис- тика стала могутньою пропаґандистською машиною. «Перець» за допомогою такої статистики майже матеріалізовував свій гумор як «зброю» і стверджу- вав свій статус як творця дієвого «червоного сміху». Активність збору такої статистики збігається з тенденцією періоду сталінізму та «відлиги» бачити в «Перцеві» радше зброю проти «всього, що суперечить комунізму», аніж про- сто веселе видання. Більше того, у період пізнього сталінізму «Перець» ви- ставляли навіть як «страшну зброю», адже працівники журналу збирали ста- тистику, на скільки років позбавлення волі було засуджено об’єкт критики часопису. До речі, серед таких траплялися п’ятнадцяти- та двадцятирічні терміни54. За архівними документами, випадки збору «карної» статистики були більш-менш реґулярними до кінця «відлиги». Останнє з таких статис- тичних зведень стосується порівняння дієвості «Перцю» в 1966 та 1976 рр.55, коли до уваги бралися не тільки звільнення з роботи та позбавлення волі, а й адміністративні стягнення, виключення з партії тощо. Якщо подивити- ся на зведені дані, то можна помітити, що 1976 р. за дієвістю навіть б’є ре- корди 1950 та 1958 рр. Це відмічав і Ф.Маківчук, знову стверджуючи статус «Перцю» як «дієвої зброї партії». Такі результати могли спричинити збіль- шення тиражу журналу, порівняно з попередніми роками, у декілька разів. Через це видання могло отримувати більшу кількість «сиґналів» від читачів. Проте кореляції між кількістю покараних і кількістю отриманих листів не простежується. Ретельність збору подібних свідчень до 1959 р. й поступовий відхід від цієї практики вказує на процес ствердження до середини 1970-х рр. статусу «Перцю» як взірця дієвого «соціалістичного гумору» й, можливо, по- ступове розмивання образу журналу як соціально дієвого видання. Сатиричний часопис як полігон для дієвого гумору був явищем загально- радянським. Традиції «червоного сміху» впродовж свого існування підтриму- вав загальнорадянський «Крокодил». Від початку свого випуску він був у ви- токів традицій політичної сатири, «викриваючи» «ворогів нового життя»56. Цей друкований орган не тільки створював дієвий радянський гумор, а й учив сміятися «по-новому». Так, у середині 1920-х рр. «Крокодил» давав кон- сультації для робітників, які бажали створювати сатиру. Журнал ставив і намагався відповісти на питання: «Над чим я сміюсь?», «Для чого б’ю?», 52 Там само. – Спр.232. – Арк.1; Спр.234. – Арк.1; Спр.235. – Арк.1; Спр.243. – Арк.1; ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.181. – Арк.30; ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.246. – Арк. 7. 53 Богданов К. Vox populi: Фольклорные жанры советской культуры. – К.; Москва, 2009. – С.25. 54 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.234. – Арк.1. 55 Там само. – Спр.121. – Арк.1–2. 56 Ушакин С. «Смехом по ужасу»: о тонком оружии шутов пролетариата... Український історичний журнал. – 2018. – №1 135«Перчити і приперчувати!»: завдання радянських сатиричних видань... «Чи варто бити сатирою?»57. Знову слід звернути увагу на використання ка- тегорій «дії», «сили» та «боротьби» при формулюванні мети використання сатири в «комуністичному будівництві». «Крокодил» уважав за потрібне так само навчати взірцям радянського гумору й «молодших братів» – республі- канські сатиричні журнали. Так, у 1978 р. головний редактор «Крокодила» Є.Дубровін надіслав голов редові «Перцю» книгу «найстарішого крокодиль- ця» І.Абрамовського «Сміх сильних» із формулюванням, що вона «принесе певну користь […] співробітникам і особливо художникам, познайомивши їх з цікавими фактами з історії “Крокодила”»58. Офіційне формулювання мети існування та діяльності «Перцю», пред- ставлене читачам, можемо знайти в найпершому номері журналу, який вийшов у травні 1941 р. У першій статті – «Моїм читателям, сміхопочита- телям» – від імені «Перця Перчила» відбувалося знайомство читачів із цим виданням59. Спершу встановлювалася спадковість «Перцю» та сміхової куль- тури минулого. У 1920–1930-х рр. серед діячів радянської культури відбува- лися дискусії стосовно того, наскільки правомірним може бути таке насліду- вання60. З одного боку, новий «червоний сміх» для своєї леґітимації повинен був шукати коріння. З іншого, гумор А.Чехова та М.Салтикова-Щедріна «викривав» соціальні суперечності, характерні для «старого режиму», а не для «нового життя при соціалізмі». Але статус «Перцю» як республіканського журналу сатири та гумору давав можливість поєднати і спадковість, і єднан- ня сміхом. У вступній статті робився акцент на наслідуванні саме україн- ської сміхової культури. Тому український сміх міг об’єднувати як запорізь- ких козаків проти турецького султана та коронного гетьмана Потоцького, так і майже сучасників читачів – Щорса проти «УеНеРівського султана Сеньки Петлюри»61. Звісно, гумор М.Гоголя та М.Котляревського відображав «старорежимні» соціальні суперечності. Але акцент робився на національ- ній складовій цього гумору, а, як «казав мій дід Кіндрат Переперчило […], скільки жив наш народ, і скільки житиме – ніколи не тужитиме – така вже наша українська вдача – працювати, пісні співати, танцювати та сміятись»62. Як бачимо, у цьому випадку гармонійно втілювалася формула, за якою пови- нен був діяти радянський гумор як комунікативна практика: вітальний сміх стимулював до праці й ставав частиною повсякденності та виробництва63. Але розгляд того, як представляли сміх у «Перці» читачам, потребує особли- вої уваги. Аналіз контексту вживання слів «сміх», «веселощі» тощо показав, що аудиторії журналу гумор представляли не тільки як «зброю», «інструмент боротьби» з суспільними вадами. Навпаки, статтю саме починають зі звер- нення до тих, хто полюбляє сміятися. Більше того, у матеріалі 10 разів сміх асоціюється з веселощами та розвагами: пиятикою, танцями, піснями тощо. 57 Там же. 58 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.110. – Арк.10. 59 Моїм читателям, сміхопочитателям… 60 Калинин И. Смех как труд и смех как товар… 61 Моїм читателям, сміхопочитателям… 62 Там само. 63 Калинин И. Смех как труд и смех как товар… Український історичний журнал. – 2018. – №1 136 Катерина Єремєєва Звісно, у статті не забували і про «сміх-зброю» та про сміх, який супроводжує перемогу над ворогом. Так, ми бачимо різновид «сміху смертника»64, коли йдеться про козака Гаврилу, який радив полякам посадити його на низь- ку палю, щоб ворогам було зручніше його, козака, цілувати. І переможний сміх над С.Петлюрою. На завершення історичного екскурсу автор знайомив із новими «мішенями» гумору «Перцю». Це так звані «погані свої»: брако- роби, п’яниці, горе-критики тощо. Тобто й у цьому випадку гумор виступав як інструмент не боротьби з ворогами, а шліфування перемоги: сміхом по- трібно тепер виправляти те, що заважає радянському суспільству повно - правно називатися соціалістичним. Але читачам «Перцю» було дозволено сміятися задля розваги. Чому ми бачимо різницю між формулюванням мети діяльності журналу партійними органами, відповідальними працівниками редакції та тим, як цю мету представляли читачам? Адже партійні керівники жодного разу в документах не вказували на розвагу читача як на мету діяльності часопису, а робили акцент на тому, що гумор повинен мати соціальне цілеспрямуван- ня. Можливо, у цьому випадку і проявлялася стратегія «м’якої» індоктри- нації суспільства, коли, як уважав А.Ґрамші, чим більш непомітною вона є, тим ефективніше суспільству прищеплюються поняттєві категорії еліти65. Функція «Перцю» як розважального видання могла певним чином відво- лікати від «серйоз ності» ідеологічного наповнення фейлетонів і карикатур, вписувати необхідні поняттєві категорії в повсякденні комунікації. Для того, щоб з’ясувати, яким чином сприймалася мета діяльності «Перцю» авторами, котрі не займалися редакційною роботою, розглянемо листи головному редакторові журналу від різних дописувачів із проханням опублікувати їхні твори. Передусім необхідно звернути увагу на те, якою була їхня мотивація та як вони переконували надрукувати свої тексти. Серед позаштатних авторів «Перцю» найактивніше листування з голов- ним редактором провадив О.Ковінька. Найкраще його ставлення до ма- теріалу, який уміщують у «Перці», відобразилося, коли О.Ковінька реко- мендував головному редакторові надрукувати збірку усмішок М.Бобиря. Так, він зазначав, що тут є «дві мініатюри дотепно смішні, й сміх спрямова- ний туди, куди і треба, дві мініатюри смішненькі, але простенькі, дві – так, між іншим»66. Отже, бачимо, що для цього гумориста дієвий сміх («спрямо- ваний туди, куди і треба») відігравав пріоритетну роль. Гумор тільки заради розваги не настільки ключовий, утім, безперечно, допускається. Але знаходимо й достатню кількість випадків, коли просто вітальному сміху, який усе ж тісно пов’язаний зі сміхом дієвим, у позаштатних авторів «Перцю» приділено достатньо уваги. Передусім це виражалося в тому, що ці письменники надсилали у журнал переважно тексти «легкого жанру»: 64 Мартин Р. Психология юмора. – С.73. 65 Див.: Althusser L. Ideology and Ideological State Apparatuses [Електронний ресурс]: https:// www.marxists.org/reference/archive/althusser/1970/ideology.htm; Кулик В. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки. – К., 2010. – С.45. 66 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.146. – Арк.35. Український історичний журнал. – 2018. – №1 137«Перчити і приперчувати!»: завдання радянських сатиричних видань... гуморески, усмішки67. Зазвичай у таких досягнення сміхового ефекту грало ключову роль, а соціально-політичне спрямування (якщо взагалі було) – дру- горядну. Рідше надсилалися фейлетони й памфлети. Такі «свідомі» автори у своїх листах заради того, щоб довести доцільність публікації їхніх текстів, да- вали чітке формулювання мети власної гумористичної діяльності. Наприклад, В.Гарланець у 1978 р. у листі до головного редактора «Перцю» зазначав, що «працюючи над гумористичними розповідями, я передусім ставлю перед собою мету викривати окремі недоліки, викривати та висміювати бюрократизм, око- замилювання, хамство, дурість, хабарництво та ін.»68. Більшість позаштатних авторів уникали таких формулювань, нібито залишаючи «серйозний гумор» у компетенції штатних співробітників журналу (до речі, найбільш «викриваль- ні» фейлетони в рубриці «Здоровенькі були» писалися самим головним редак- тором). Тому й у листах позаштатних авторів найчастіше йшлося про сміх, аніж про «викривання» суспільних вад. Більше того, складається враження, що автори позичили для своїх листів мову гуморесок, нібито карнавальна культура впевнено ввійшла до рівня спілкування головного редактора й по- заштатних авторів «Перцю». Можливо, у протилежність авторам «серйозного гумору» автори гуморесок «рекламували» свої твори за допомогою такого сти- лю спілкування. Так, Я.Давиденко, дякуючи за те, що в його творах знайшли «дещо […] путнє», «навіть смішне», сказав, що він «звичайно, пострибав трохи на одній нозі, а тоді й думаю: спасибі»69. Специфічно писав до Ф.Маківчука В.Семоняка: «Кілька років тому узяв і написав на Ваше ім’я до “Перцю” кілька гумористичних галушок з “Полтави”. Не знаю чи скривилися Ви, коли ними смакували, але спасибі, запропонували спробувати їх усім шанувальникам журналу»70. Можна вважати, що професія письменника сприяла такій формі написання листів до головного редактора. Але на рівні спілкування гуморис- тів із ним (якого вони теж сприймали як гумориста71) такий стиль висловлю- вання допускався частіше, ніж на рівні спілкування, наприклад, головреду «Перцю» з головним редактором «Крокодила», завідувачами відділів аґітації та пропаґанди при ЦК КПУ. Так, коли відбувалося листування Ф.Маківчука з керівником «Крокодила», то бачимо офіційно-діловий стиль спілкування двох очільників інституціалізованих гумористичних «кухонь»72. Але коли у цьому діалозі головного редактора «Крокодила» замінює гуморист Б.Юдін, то стиль спілкування цілком офіційного листа з приводу публікації «Бібліотеки “Крокодила”» стає геть іншим. Тимчасово відповідальний за «Крокодил» пра- цівник фамільярно називає співробітників «Перцю» «хохлами», вітається та прощається з Ф.Маківчуком українською, але в російській транслітерації, по- між іншим зауважує, що «наш главный редактор ляскает зубами на Рижском взморье ввиду неважной погоды»73 тощо. 67 Там само. – Арк.9, 18, 23, 35; Спр.171. – Арк.48, 54, 66. 68 Там само. – Спр.171. – Арк.57. 69 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.171. – Арк.48. 70 Там само. – Арк.66. 71 Там само. – Арк.54. 72 Там само. – Спр.110. – Арк.1, 6. 73 Там само. – Арк.5. Український історичний журнал. – 2018. – №1 138 Катерина Єремєєва Постає питання, яким чином реалізовувалася поставлена перед пра- цівниками журналу мета діяльності «Перцю»? Ця проблема є темою для окремої статті, утім декілька спостережень варто навести. Було проведено контент-аналіз 2350 текстів та карикатур журналу. Виявлено, що в пері- од сталінізму й «відлиги», як і декларувалося партійними функціонерами і творцями «Перцю», журнал уміщував (із деякими винятками) саме «гу- мор-зброю»: матеріали, які критикували «окремі недоліки» в радянському суспільстві, сприяли формуванню певного образу зовнішнього ворога тощо. Окрім цього, у період сталінізму приділяли увагу тематикам із позитивни- ми конотаціями («побудова комунізму», «трудова активність», «приклад для наслідування»). І лише в період «застою» та «перебудови» бачимо збільшен- ня питомої ваги гумору-розваги, який стосувався внутрісімейних стосунків, дитячий, святковий гумор тощо. Такі «просто смішні» сюжети траплялися навіть на обкладинках. Здебільшого подібна «просто смішна» обкладинка присвячувалася таким святам, як Новий рік і 8 Березня, коли громадянам дозволялося насолоджуватися веселощами без обов’язкового ідеологічно- го навантаження. Ця тенденція супроводжувалася зменшенням кількості офіційних декларацій про «серйозність» гумору в «Перці» та поступовим ви- знанням допустимості «гумору-розваги» в головному сатиричному виданні радянської України74. Слід зазначити, що читачі журналу найчастіше сприймали його як розважальне, а не виховне видання, а його читання – як частину до- звілля75. Наприклад, у своєму листі до головного редактора в 1971 р. чи- тач із Полтави Д.Бровар писав, що «коли мені буває в житті нелегко, беру “Перця” та читаю гуморески та фейлетони. Перечитуючи все чи- тане, вдруге чи втретє, не хапаюсь за живіт, як то було вперше, але смі- юсь, забуваю про незгоди, живу всіма клітинами душі і тіла»76. У цьому випадку гумор часопису відігравав функцію зняття напруги та релакса- ції77. Погляд на «Перець» як на видання, яке повинно викликати сміх, було присутнє не тільки у звичайних читачів, а й у працівників інших ви- дань. Так, знайомий Ф.Маківчукові журналіст, передаючи привіт «пер- чанам», писав: «Ів. Сочивцю, що так вправно працює на сміх людям, Ол. Чорногузу, що не вморюється давати людям веселі поради». Хоча після цього можна побачити, що автор листа сприймав «Перець» і як соціально- політично вагоме видання, адже надалі він передавав привіт «іншим това- ришам» (яких йому не довелося особисто знати), що не дають спокою «всякій наволочі, яка не дає нам покою»78. Але, як бачимо, незважаючи на переваж- но соціально-політичну орієнтованість «Перцю», багато читачів журналу мали з його допомогою радісні емоції та відпочинок. 74 Там само. – Спр.229. – Арк.7. 75 Єремєєва К. Політичний гумор радянської України у 1941–1991 рр. (на прикладі журна- лу «Перець»): Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Х., 2016. – С.18. 76 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.202. – Арк.7. 77 Мартин Р. Психология юмора. – С.48. 78 ЦДАМЛМ України. – Ф.668. – Оп.1. – Спр.202. – Арк.127. Український історичний журнал. – 2018. – №1 139«Перчити і приперчувати!»: завдання радянських сатиричних видань... *** Таким чином, офіційна культура не була монопольно серйозною й гумор намагалися використовувати як «зброю» в боротьбі з суспільними вадами, до- сягненні групової єдності тощо. Офіційна мета діяльності журналу «Перець» формулювалася по-різному, залежно від контекстів її висловлювання. Чим більш офіційним він був (наприклад, на партійних нарадах), тим більше пе- реважав «серйозний гумор», чим нижчим – тим дозволенішим ставав сміх без конкретного соціально-політичного спрямування. У своїх постановах партійні функціонери рідко формулювали мету діяльності «Перцю» як переважно роз- важальну. На рівні відповідальних працівників журналу «гумор-розвага» та «гумор-зброя» інколи протиставлялись одне одному на користь другого. Але на цьому рівні творці видання більше приділяли увагу сміху як прояву радості. І, нарешті, на рівні представлення «Перцю» читачам гумор як «зброя» та роз- вага представлено як суміжні, взаємодоповнюючі цілі. З плином часу у зміс- ті часопису «гумор-розвага» посідали дедалі більше місця, ніж це було на початку його існування. Попри те, що в офіційній культурі гумор був яви- щем, санкціо нованим владою, він інколи нелегко знаходив своє місце у засо- бах масової інформації через неоднозначність. Тому «Перець» став свого роду оплотом політичної сатири та гумору в радянській Україні. REFERENCES 1. Akhijezer, A. (1991). Rossija: kritika istoricheskogo opyta. Moscow: Filosofskoje obsh- chestvo. [in Russian]. 2. Althusser, L. (1971). Ideology and Ideological State Apparatuses, https://www.marx- ists.org/reference/archive/althusser/1970/ideology.htm 3. Bakhtin, M. (2010). Tvorchestvo Fransua Rable i narodnaja kul’tura srednevekovja i Renessansa. Bakhtin M. Sobr. soch. V 7 t. Moscow: Russkie slovari, T. 4 (2). [in Russian]. 4. Bogdanov, K. (2009). Vox populi: Fol’klornyje zhanry sovetskoj kul’tury. Kyiv, Moscow: Novoe literaturnoe obozrenie. [in Russian]. 5. Halas’, I. (2011). Periodychni ta prodovzhuvani vydannia (zhurnaly), vypush- cheni na tereni Ukraiiny v 1944–1949 rr. Visnyk Knyzhkovoi Palaty, № 12, pp.1–6. [in Ukrainian]. 6. Kalinin, I. (2013). Smekh kak trud i smekh kak tovar (stakhanovskoje dvizhenije i ka- pitalisticheskij konvejer. Novoe Literaturnoe Obozrenie. (Vol.121). http://magazines.russ. ru/nlo/2013/121/11k.html [in Russian]. 7. Kopylkova, Ye. (2009). Psikhologija evrejskogo anekdota. Moscow: Dom evrejskoj kni- gi. [in Russian]. 8. Kulik, V. (2010). Dyskurs ukrains’kykh medii: identychnosti, ideolohii, vladni stosun- ky. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. 9. Lauchlan, L. (2009). Laughter in the Dark: Humour under Stalin. Le rire européen/ European Laughter. Perpignan University Press, 2009. 10. Lõhmus, M. (2012). Political correctness and political humour in Soviet Estonia and beyond. Folklore. http://www.folklore.ee/pubte/eraamat/eestipoola/lohmus.pdf 11. Martin, R. (2009). Psikhologija jumora / Per. s angl. pod red. L.V.Kulikova. SPb: Piter. [in Russian]. Український історичний журнал. – 2018. – №1 140 Катерина Єремєєва 12. Reddy, W. (2001). The Navigation of Feeling: A Framework for the History of Emotions. N.Y.: Cambridge University Press. bookre.org/reader?file=1268414 13. Romanyshyna, N. (1999). Zhanr literaturnoho feiletonu v tvorchosti O.Chornohuza, Ukrains’ka literatura v zahal’noosvitnii shkoli: Naukovo-metodychnyi zhurnal, K., Z, pp.8–12. [in Ukrainian]. 14. Tikhomirov, A. (2013). The Regime of Forced Trust: Making and Breaking Emotional Bonds between People and State in Soviet Russia, 1917–1941. Slavonic and East European Review (Vol. 91, 1, 79–118). 15. Ushakin, S. (2013). „Smekhom po uzhasu”: o tonkom oruzhii shutov proletariata. Novoe literaturnoe obozrenie. (Vol.3, 130–162). [in Russian]. 16. Vynnykova, N. (2010). Ukrains’ka literaturna parodiia u periodychnykh vydanniakh 40–50-kh rr., Filolohichni traktaty, T.2, №2, pp. 65–71. [in Ukrainian]. 17. Yeremieieva, K. (2016). Politychnyi humor Radians’koi Ukrainy u 1941–1991 rokakh (na prykladi zhurnalu „Perets’”). Avtoreferat dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. isto- rychnykh nauk: spets. 07.00.01 „Istoriia Ukrainy”. Kharkiv: Kharkivs’kyi natsional’nyi universytet imeni V.N.Karazina. [in Ukrainian]. kateRyna yeReMieieVa Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Senior Lecturer, Department of History and Linguistics, Ukrainian State University of Railway Transport (Kharkiv, Ukraine), eremeeevaea@gmail.com "PEPPER AND PEPPER SOME MORE!": MISSION OF THE ACTIVITY OF THE SOVIET SATIRICAL PUBLICATIONS (FOR EXAMPLE OF MAGAZINE "PERETS’") The perception of the mission of the activity of the Soviet satirical publications is studied in the article evidence from magazine "Perets’". For the first time the contexts of the Soviet satirical publications’ goal formulation was analyzed. The comparative analyze of the perception of the satirical publications’ goal by the power, members of the editorial board, staff and freelance writers was carried out. The question how the role of the magazine "Perets’" had been explained to its readers was solved. It was concluded that the content of the magazine can be divided into the revealing humour aimed at the criticism of social shortcomings and the humour aimed primarily at achieving comic effect. It was clarified that the more official was the context of the statement about soviet satire’s goal, the more advantage was given to the "humour-arms". But the authors of the magazine also focused on readership interests. Therefore, they also used the "humour-entertainment". The study helps to understand the specifics of the culture of the Soviet popular laugher. The place of humor in the official Soviet culture was cleared. The problem of the specificity of the party directives realization by the press workers was discussed. It was concluded that gradually satirists began to focus more on the reading preferences. Therefore, the proportion of the "humour-entertainment" increased. Keywords: "Perets’", Soviet satire, press, humour.

"Перчити і приперчувати!": завдання радянських сатиричних видань (на прикладі журналу "Перець")

Institution

Similar Items