До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період
Розглядається формування теоретичних засад археографії в УРСР упродовж першого післявоєнного десятиліття та їх особливості в умовах остаточного утвердження єдиних вимог до публікації історичних документів у СРСР, а також принципів їх відбору та підготовки. Історія української археографії займає ос...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2018 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179120 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період / О. Маврін // Український історичний журнал. — 2018. — №1. — С. 159-173. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859472728169381888 |
|---|---|
| author | Маврін, О. |
| author_facet | Маврін, О. |
| citation_txt | До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період / О. Маврін // Український історичний журнал. — 2018. — №1. — С. 159-173. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Розглядається формування теоретичних засад археографії в УРСР упродовж
першого післявоєнного десятиліття та їх особливості в умовах остаточного утвердження єдиних вимог до публікації історичних документів у СРСР, а також принципів їх відбору та підготовки. Історія української археографії
займає особливі позиції серед напрямів археографічної діяльності, оскільки є не
лише окремою темою дослідження, але й виступає як дослідницький метод, а в
деяких визначеннях археографії – складова частина її предмету. Аналізується
процес розробки теорії та формування методології археографії у «загальносоюзних» археографічних центрах у зазначений період та їх визначальний вплив на археографічну діяльність на республіканському рівні. Археографія в УРСР у
післявоєнний період перебувала на марґінесі наукових процесів, центрами яких
були Москва й Ленінград. Це означало, що базові розробки в галузі теорії й методики, а також провідні фахівці з цих питань знаходилися поза межами республіки. Окрім того, багато тем були закритими для дослідження. Загалом
українська радянська археографія зазнавала послідовного російщення. Насамперед стверджувалася вищість російської культури над українською. Робиться висновок про те, що вже в той час було закладено основні напрями, за якими
рухалася теоретико-методологічна думка в Україні в наступні десятиліття.
Цей період характеризувався й некритичним наслідуванням загальносоюзних правил, одночасним наслідуванням і розвитком окремих положень, зумовленим «опірністю матеріалу», досвідом практичної роботи з українськими історичними документами та, зрештою, виробленням власних теоретико-методологічних засад, щоправда у формі поодиноких зауваг, а не системних ґрунтовних досліджень.
The formation of theoretical principles of archeography in the Ukrainian SSR during
the first post-war decade and their specific features in the conditions of the final
approval of the uniform requirements for the publication of historical documents
in the USSR and the principles of their selection and preparation, are considered.
The history of Ukrainian archeography occupies a special position among trends of
the archeographical activities, since it is not only a separate topic of the research,
but also serves as a research method, and in some definitions of archeography it is
an integral part of its subject. The process of development of the theory and forming
the methodology of archeography in the "All-Union" archaeological centers during
the specified period and their decisive influence on archaeological activity at the
republican level are analyzed. Archeography in the Ukrainian SSR in the postwar
period was on the margin of scientific processes, the centers of which were Moscow
and Leningrad. This meant that basic developments in the field of theory and
methodology, as well as leading experts on these issues were outside the Ukrainian
SSR. In addition, many topics were closed for research. In general, Ukrainian
Soviet archeography was subjected to consistent Russification. First of all, it was
alleged a fact of the superiority of the Russian culture over the Ukrainian. It is
concluded that at that time the main directions followed by the theoretical and
methodological thinking in Ukraine in the next decades were laid. This period
was characterized through uncritical adoption of the all-Union rules; with the
simultaneous these’s rules adoption and development of particular issues caused by the "resistance of material" and due to the experience of practical work with Ukrainian historical documents, and, finally, with the elaboration of their own theoretical and methodological principles, albeit in the form of individual remarks, rather than like systematic thorough research.
|
| first_indexed | 2025-11-24T10:35:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2018. – №1
УДК 930.2(47:477) «1945/1960»
олександР МаВРін
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,
заступник директора з наукової роботи,
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України
(Київ, Україна), mavrinol@ukr.net
ДО ПИТАННЯ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД
АРХЕОГРАФІЇ В УРСР У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД
Розглядається формування теоретичних засад археографії в УРСР упродовж
першого післявоєнного десятиліття та їх особливості в умовах остаточно-
го утвердження єдиних вимог до публікації історичних документів у СРСР, а
також принципів їх відбору та підготовки. Історія української археографії
займає особливі позиції серед напрямів археографічної діяльності, оскільки є не
лише окремою темою дослідження, але й виступає як дослідницький метод, а в
деяких визначеннях археографії – складова частина її предмету. Аналізується
процес розробки теорії та формування методології археографії у «загальносо-
юзних» археографічних центрах у зазначений період та їх визначальний вплив
на археографічну діяльність на республіканському рівні. Археографія в УРСР у
післявоєнний період перебувала на марґінесі наукових процесів, центрами яких
були Москва й Ленінград. Це означало, що базові розробки в галузі теорії й ме-
тодики, а також провідні фахівці з цих питань знаходилися поза межами рес-
публіки. Окрім того, багато тем були закритими для дослідження. Загалом
українська радянська археографія зазнавала послідовного російщення. Насам-
перед стверджувалася вищість російської культури над українською. Робиться
висновок про те, що вже в той час було закладено основні напрями, за якими
рухалася теоретико-методологічна думка в Україні в наступні десятиліття.
Цей період характеризувався й некритичним наслідуванням загальносоюзних
правил, одночасним наслідуванням і розвитком окремих положень, зумовле-
ним «опірністю матеріалу», досвідом практичної роботи з українськими іс-
торичними документами та, зрештою, виробленням власних теоретико-
методологічних засад, щоправда у формі поодиноких зауваг, а не системних
ґрунтовних досліджень.
Ключові слова: археографія, теорія й методика, УРСР, післявоєнний період,
публікація, історичний документ.
Вивчення питань з історії науки вже давно посіло помітне місце серед
історичних досліджень. Історія української археографії займає особливі по-
зиції серед напрямів археографічної діяльності, оскільки є не лише окремою
темою дослідження, але й виступає дослідницьким методом, а в деяких ви-
значеннях археографії – складовою частиною її предмету1.
Загалом до завдань історичного дослідження відносять наступні позиції:
«[…] точний облік опублікованих документів і пам’яток письменства, а також
1 Див.: Боряк Г.В. Національна архівна спадщина України та державний реєстр
«Археографічна україніка»: Архівні документальні ресурси та науково-інформаційні системи. –
К., 1995. – С.70–80; Єдлінська У.Я., Страшко В.В. Методичні рекомендації по передачі текстів
документів XVI–XVIII ст. // Передача текстів документів і пам’яток: Методичні рекомендації за
матеріалами науково-методичної наради, квітень 1990 р. – К., 1990. – С.5.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
160 Олександр Маврін
вивчення історії організації археографічної роботи, характеристику методів
і способів публікації різних видавничих осередків у минулому»2. Як бачимо,
питання теорії й методики є складовими об’єкту вивчення історії археогра-
фії. Для означеного періоду цей аспект ключовий, оскільки в радянську добу
археографія намагалася перетворитися на наукову дисципліну, формулюю-
чи свій власний предмет, метод, функції та завдання.
Окремо слід окреслити зміст понять «теорія» і «методика». Чітке та
стисле визначення теорії й методу археографії свого часу дав С.Шмідт.
Теорія – це визначення предмету дослідження, а метод – це окреслення
шляхів дослідження цього предмету3. В.Стрельський став автором більш
розгорнутого визначення предмету: «Визначити предмет кожної конкрет-
ної науки – означає встановити ту область дійсності й законів її розвитку,
те коло питань, які вона вивчає, з’ясувати, чим вона відрізняється від ін-
ших наук»4.
Історія післявоєнної української радянської археографії – це все ще не-
достатньо вивчена наукова проблема. Існують різні думки щодо значення й
місця цього періоду у загальній історії української археографії. Частина до-
слідників схильна трактувати цей час як період відродження окремих архе-
ографічних традицій, основи яких було розгромлено в 1930-х рр. репресіями
й утисками. Деякі дослідники вважають, що в післявоєнні роки українська
археографія так і не змогла відродитися та остаточно її залишки було зни-
щено вже в 1970-х рр.5
Остання думка небезпідставна з огляду на ті умови, в яких змушена
була існувати українська археографія в післявоєнні часи. Вона перебувала
на марґінесі наукових процесів, центрами яких були Москва й Ленінград.
Це означало, що базові розробки в галузі теорії та методики, а також про-
відні фахівці з цих питань знаходилися поза межами УРСР. Певним чи-
ном марґінальний статус зокрема й української археографії підтверджує
той факт, що московські теоретики, розробляючи питання археографії, до-
вгий час не зважали та не зверталися до досвіду республіканських археогра-
фічних осередків. Окрім того багато тем були закритими для дослідження.
Було, наприклад, повністю припинено розвиток української орієнталісти-
ки, а дослідження перенесено в Москву, Єреван, Казань6. Писемна спад-
щина Київської Русі досліджувалася майже винятково у загальносоюзних
центрах. Українська радянська археографія мала хронологічні обмеження –
починалися дослідження з XIV ст., а після «маланчуківського погрому» сус-
пільних наук у 1970-х рр., коли добою феодалізму взагалі стало небезпечно
2 Там само.
3 Шмидт С.О. Некоторые вопросы развития советской археографии // Археографический
ежегодник за 1978 г. – Москва, 1979. – С.134.
4 Стрельский В.И. Теория и методика источниковедения истории СССР. – К., 1968. – С.16.
5 Сохань П.С. Стан і перспективи розвитку української археографії // Український
археографічний щорічник. – Вип.1. – К., 1992. – С.15.
6 Дашкевич Я.Р. Вивчення і публікація східних джерел з історії України // Українська
археографія: сучасний стан та перспективи розвитку: Тези доповідей республіканської наради,
грудень 1988 р. – К., 1988. – С.62.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період 161
займатися7, рубіж пересунувся до ХІХ ст. Зупинилися студії над документа-
ми Запорозької Січі. Існували певні обмеження щодо:
– форми видання: тематичні збірники замість пофондових;
– типу видання: домінували видання популярного типу;
– при перекладі з іноземних мов наративних джерел, що стосувалися іс-
торії України, допускався довільний переклад як до зразків літератури8.
Окрім того українська радянська археографія зазнавала послідовного
російщення. Насамперед стверджувалася вищість російської культури над
українською. Зокрема в «Українській радянській енциклопедії» історія укра-
їнської археографії подавалася як додаток до історії «загальної» російської
археографії. За останньою визнавалася беззаперечна першість у розроб-
ці базових питань. Практично іґнорувалася, або всіляко «возз’єднувалася»
величезна історико-культурна спадщина українського народу. Мала місце
очевидна дискредитація української мови. Так, українські тексти, опублі-
ковані за «Основними правилами» 1945 р. і «Правилами» 1955 р. є цілком
зросійщеними9. Навіть нейтральні формулювання предмету археографії: «іс-
торичні джерела», «історичний документ», «пам’ятка» наповнювалися росій-
ським змістом, набуваючи конкретики на прикладі російських історичних
пам’яток Методологічні рекомендації було пристосовано до реалій російської
археографії та проілюстровано в переважній більшості зразками видань ро-
сійських історичних пам’яток російськими археографами. Усе це безумовно
впливало на стан і рівень наукового розвитку української радянської архео-
графії. Але все ж є підстави вважати, що археографія в УРСР навіть у цих
складних умовах усе ж ставала українською археографією й у підсумку (на
початок 1990-х рр.) мала власне обличчя та вагомі здобутки.
Сучасні уявлення про розвиток теорії й методики української радянської
археографії базовані на вивченні досить великого матеріалу: окремі моно-
графії та статті, передмови до збірників джерел і матеріалів, тези конферен-
цій, семінарів, довідкові видання тощо. Післявоєнний період розвитку укра-
їнської радянської археографії варто розглядати як окремий період в історії
української археографії, де фактично з нуля почали з’являтися обриси нової
археографії, що базувалася на комуністичній ідеології, у межах якої все ж
таки українські радянські археографи запропонували деякі власні розробки
в галузі теорії й методики. Зокрема важливим було випрацювання підходу
до історичних документів як до пам’яток епохи, що передбачало точну та
без скорочень передачу тексту ориґіналу; розгорнутий (такий, що охоплює
максимально широкий спектр параметрів) зовнішній і внутрішній опис до-
кументів; принцип розуміння, що має лежати в основі роботи з документом,
а не формальний підхід. Також у теоретичному плані важливим моментом
7 Швидько Г.К. Щоб горіла свіча (пам’яті професора М.П.Ковальського) // Микола Павлович
Ковальський: Ad gloriam… Ad honores… Ad memorandum… – Дніпропетровськ, 2007. – С.16.
8 Щербак В.О. Мемуари як джерело для вивчення історії українського козацтва кінця
XVI – першої половини XVII ст. // Українська археографія… – С.49.
9 Яковлев С.О. Українська радянська археографія. – К., 1965. – 172 с.; Бевзо О.А. Про
правила друкування історичних документів, писаних українською мовою в XVI–XVIII ст. //
Вісник Академії наук Української РСР. – 1958. – №2. – С.20.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
162 Олександр Маврін
було усвідомлення того, що український історичний документ (особливо XIV–
XVIII ст.) є окремим предметом вивчення, що почасти не вкладається в до-
слідницькі рамки, запропоновані всесоюзними археографічними центрами.
Особливо виразно ця особливість проступає на результатах роботи з актовим
(українські грамоти, книги ґродських і земських судів) та наративним (ко-
зацькі літописи) матеріалом.
У методологічному плані важливими були напрацювання українських
радянських археографів у царині дослідження історії археографії, архівної
евристики, камеральної археографії. Було вироблено досить багато конкрет-
них методичних прийомів: методика встановлення недатованих середньо-
вічних і ранньомодерних документів; принципи встановлення осіб та імен у
грамотах, актових документах; окремі принци видової публікації й укладан-
ня науково-довідкового до них апарату; методика опису окремих груп укра-
їнських історичних документів та їх едиція; робота з малозрозумілою і спеці-
альною термінологією тощо.
Безумовно, наведені вище приклади – це лише окремі елементи, пунк-
тири становлення теорії й методики української радянської археографії.
Насправді питання про вироблення теоретичних і методологічних питань
української радянської археографії було поставлено як наукове завдання
лише у другій половині 1980-х рр.10 Але слід зважати на те, що постановка
цього питання була б неможливою, якби всі сорок років інтелектуальна робо-
та фахівців, думка спеціалістів української радянської археографії не руха-
лися у цьому напрямі й не мали на період перебудови вже певних здобутків.
Щодо 1940–1950-х рр., то це – ланка вагомого, у значній мірі супереч-
ливого процесу. Цей період досить показовий, оскільки закладені в ньому
тенденції мали місце в наступних етапах розвитку української радянської
археографії. Але перш, ніж викласти власне бачення цього періоду, слід звер-
нутися до історіографії питання. Аналізуючи історію української археографії
радянської доби, не можна оминути розгляду основних тенденцій у станов-
ленні її теоретико-методологічних основ. Осмислення цих проблем розпо-
чалося вже в 1940–1950-х рр. У своїх дослідженнях радянські археографи
С.Валк11 та С.Яковлев12, детально розглядаючи віяння епохи, свідками якої
вони були, за масою деталей залишали поза увагою перспективні напрями
розвитку теоретико-методологічної думки зазначених десятиліть. Водночас,
узагальнюючі праці, написані з певної хронологічної відстані13, часто «губи-
ли» ті особливі риси, що були притаманні археографії 1940–1950-х рр. Окрім
того, власне в українській радянській історіографії домінувала схильність
10 Сохань П.С. Про деякі основні напрями діяльності Археографічної комісії АН УРСР у
світлі сучасних вимог перебудови // Українська археографія... – С.3–14.
11 Див.: Валк С.Н. Советская археография. – Москва; Ленинград, 1948. – 290 с.; Его же.
Судьбы «археографии» // Археографический ежегодник за 1961 год. – Москва, 1962. – С.453–465.
12 Яковлев С.О. Українська радянська археографія.
13 Шмидт С.О. Некоторые вопросы развития советской археографии. – С.132–141;
Шорохов Е.Ф. О некоторых вопросах теории советской археографии // Советские архивы. –
1976. – С.50–56; Добрушкин Е.М. О некоторых вопросах изучения терминологии и истории
археографии // Археографический ежегодник за 1987 год. – Москва, 1988. – С.92–102.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період 163
зводити розвиток української археографії в 1940–1950-х рр. суто до видавни-
чої діяльності14. Деякі дослідники, окрім видавничої діяльності, розглядали
й окремі аспекти теоретико-методологічних засад української радянської ар-
хеографії15. Лише в 1990-х рр. з’явилися спеціальні праці з теорії та методи-
ки української археографії16 й заклали основи подальшого розвитку цього
напряму наукових студій. З огляду на їх невелику кількість і формат статей,
відповідного розділу кандидатської дисертації (розглядався весь період піс-
лявоєнної радянської археографії, без акцентування уваги на зазначеному
періоді)17, варто повернутися до розгляду питання про теоретико-методоло-
гічні засади української археографії 1940–1950-х рр. у контексті археографії
загальносоюзної.
Стосовно основних ліній дослідження, то, за проведеними спостережен-
нями, процеси, що відбувалися в теорії й методиці української радянської
археографії в означений період цілком вкладаються у три напрями:
Повне наслідування теоретико-методологічних настанов, вироблених
загальносоюзними археографічними центрами, їх перенесення на україн-
ський ґрунт.
У процесі розвитку окремих положень всесоюзної археографії українські
радянські археографи створили окремі методи й напрями, що цілком впису-
валися у загальну концепцію, збагачуючи останню.
Виходячи з досвіду роботи з конкретними історичними документами у
працях узагальнюючого характеру окремі українські радянські археографи,
намагаючись наповнити абстрактні формули теорії й методики конкретним
змістом українських історичних документів, приходили до усвідомлення не-
обхідності вироблення таких засад теорії й методики, що враховували б інди-
відуальні риси того документального комплексу, котрий склався в Україні.
З огляду на заявлену тему й формат, у цій статті необхідно зосередитися
на двох останніх напрямах.
Як уже зазначалося, українська радянська археографія була частиною
загальносоюзної, центр якої перебував поза межами УРСР. Це означало, що
головні напрацювання московських археографічних осередків ставали сво-
єрідним дороговказом і для республіканських фахівців. Звернемось до го-
ловного довідкового видання СРСР – «Великої радянської енциклопедії».
В її першій редакції, у 1920-х рр., було дане таке визначення археографії:
«Галузь історичної науки, основні завдання якої полягають у збиранні, опису
14 Дмитрієнко М.Ф. Археографічна робота в АН УРСР // Український історичний журнал. –
1969. – №3. – С.27–33; Швидько А.К. Этапы развития советской археографии на Украине и их
особенности // Теоретико-методологические вопросы развития советской исторической науки. –
Днепропетровск, 1987. – С.42–51.
15 Бутич І.Л. Література до історії української археографії // Історичні джерела та їх
використання. – Вип.3. – К., 1968. – С.161–170.
16 Боряк Г.В. Національна архівна спадщина України та державний реєстр «Археографічна
україніка». – К., 1995. – 348 с.; Його ж. Археографія як спеціальна історична дисципліна: до
історії становлення поняття // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. –
Ч.2. – К., 1998. – С.46–59.
17 Прилепішева Ю.А. Археографічна діяльність архівних установ України (1945–1991):
Дис. … канд. іст. наук. – К., 2003. – С.76–123.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
164 Олександр Маврін
й виданні історичних пам’яток»18. Таке визначення археографії, на думку
С.Шмідта, узагальнювало й відображало досвід дореволюційної археогра-
фії19. У післявоєнну добу визначення дещо змінилося. У другому виданні
«Великої радянської енциклопедії» археографія – це вже «допоміжна істо-
рична наука, завданням якої є розробка методів публікації історичних доку-
ментів і підготовка їх до видання»20.
Зміни, що відбувалися з археографією за тридцять років (1920–1950 рр.) –
це ряд трансформацій і перетворень. Із 1920-х рр. археографія фактично
стала структурним підрозділом архівної справи, що добре проаналізував
Н.Бєльчиков21. У післявоєнний період археографія вийшла з підпорядку-
вання архівної справи й потрапила у сферу впливу історичної науки як до-
поміжна історична дисципліна. При цьому археографія втратила польову
та камеральну функції, зберігши лише едиційну22. Статус допоміжної дис-
ципліни вона мала впродовж усієї радянської доби. Варіанти зміни статусу
археографії, що зафіксовані в термінологічних словниках, з’являються вже
після 1990 р. Це певним чином пов’язано з розпадом радянської системи і
переосмисленням та зміною засад самої історичної науки. Функція цієї допо-
міжної дисципліни в 1950-х рр. – це фактично підготовка історичних доку-
ментів до друку. Підготувати історичні документи означає зробити підбірку
історичних матеріалів, що полегшують роботу історика з синтезування істо-
ричних знань. У 1960-х рр. термін «історичний документ» як об’єкт археогра-
фії було замінено на точніший – «історичне джерело». Допоміжний характер
цієї дисципліни був чітко зумовлений: «Стан і розвиток археографії зале-
жить від загального стану історичної науки, її методології»23. Основний ме-
тод роботи історичної науки з документами – це вибірковий підхід: «[…] саме
вибірковим методом доводиться користуватися при реалізації переважної
більшості історичних досліджень: адже стан джерел лише в дуже рідкісних,
виняткових випадках дає можливість повної індукції»24.
Саме цей (вибірковий) підхід було зафіксовано в головному здобутку те-
оретико-методологічної думки 1940-х рр. – в «Основних правилах публікації
документів державного архівного фонду Союзу РСР» (Москва, 1945 р.). Окрім
вибіркового підходу, ще одним ключовим принципом була уніфікація, що та-
кож зафіксовано в передмові до «Основних правил…».
Хоча в їх заголовку25 фіґурує термін «документ», так само, як і у визначен-
ні «археографія» у 2-му виданні «Великої радянської енциклопедії», у тексті
зустрічаємо як рівнозначний термін «історичне джерело». Але важливо те,
що у «Загальних положення» цих правил відображено процес перетворення
18 Большая советская энциклопедия. – Т.3. – Москва, 1926. – С.531.
19 Шмидт С.О. Некоторые вопросы развития советской археографии. – С.132–135.
20 Большая советская энциклопедия. – Т.3. – Москва, 1950. – С.164.
21 Бельчиков Н.Б. Теория археографии. – Москва; Ленинград, 1929. – 73 с.
22 Большая советская энциклопедия. – Т.3. – С.164.
23 Українська радянська енциклопедія. – Т.1. – К., 1971. – С.261.
24 Брайчевський М. Перша наукова конференція «Кібернетика і методи історичного
дослідження» // Український історичний журнал. – 1965. – №8. – С.153.
25 Основные правила публикации документов государственного архивного фонда Союза
ССР. – Москва, 1945. – 27 с.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період 165
документа на історичне джерело: «Публікація документів Державного архів-
ного фонду Союзу РСР має на меті дати систематично підібрані, критично
перевірені й точно відтворені джерела, що можуть слугувати надійною осно-
вою для історичних, історико-літературних, економічних, юридичних та ін-
ших досліджень»26. Головним методом перетворення історичного документа
на історичне джерело є відбір, що пов’язаний принаймні з двома аспектами
з трьох, названих у цитаті. Але й останній етап роботи з документами, який
своїм формулюванням «точного відтворення» начебто виключає принцип ви-
бірковості, насправді у самих «Основних правилах…» у багатьох випадках
передбачає його. Це випускання цілого ряду зовнішніх ознак документа, а
також можливість публікувати його у скороченому вигляді (п.73), «у витягах»
(п.74), «випускання частини тексту» (п.75), а також надання простору для
широкого узагальнення.
Принцип відбору укладачем «Основних правил…» подано як іннова-
ція: «Іншою відмінною рисою цих “Правил” є включення до них основних
методичних вказівок із питань виявлення й відбору документів для дру-
ку. Усі попередні правила обмежувалися вимогами переважно технічного
характеру»27. Принципу відбору підпорядковано всі пункти «Основних пра-
вил…». Його вводило й зумовлювало таке поняття, як «тема». Ще С.Валк
відзначав тотожність, з якою в «Основних правилах…» ужито терміни «ви-
бірковість» і «тематичність»28. «Тема» стала базовим поняттям «Основних
правил…». Хоча саме поняття не є предметом обговорення, але воно корелює
всі головні аспекти археографічної роботи, згадані в «Основних правилах…»:
ІІ. «Виявлення і відбір документів»; ІІІ. «Підготовка тексту документа до дру-
ку»; IV. «Оформлення документів і груп документів»; V. «Науково-довідковий
апарат». З усіх наявних можливостей у кожному розділі розвиваються ті ас-
пекти, що найбільш задовольняють тематичність публікації.
Ще одним аспектом, на якому базуються «Основні правила…» – принцип
уніфікації. Фактично це означає іґнорування специфіки документів, створе-
них у різні епохи; їх видову належність; мовні особливості тощо. Правила
зорієнтовані не лише на масові документи, але й передбачають однорідність
документального масиву. Окремі поправки та уточнення вирізняють лише
такі категорії, як «особливо важливі документи» й «документи літературно-
го характеру». Уніфікація – це теж один із методів формування історичного
джерела, адже формаційний підхід передбачав, що попри відмінність фор-
мацій, у них діють одні й ті самі концепти. Береться до уваги «станова бо-
ротьба», «економічний чинник» «ідеологія» тощо. Тому тематичні збірники,
зокрема присвячені соціальній боротьбі, часто охоплювали часові відрізки в
декілька століть. Історикові легше було працювати з уніфікованим матері-
алом, аніж із документами, що мали цілий ряд особливостей, індивідуаль-
них рис, зумовлених багатьма факторами. У вступі до «Основних правил…»
цей аспект окреслювався так: «На відміну від усіх попередніх, ці “Правила”
26 Там же. – С.3.
27 Там же.
28 Валк С.Н. Советская археография… – С.72.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
166 Олександр Маврін
укладалися стосовно не до документів одного, якогось певного періоду, а за-
галом до документів, незалежно від їх характеру і часу походження»29.
У «Правилах видання історичних документів»30 закріплювалися й розви-
валися тенденції, що знайшли місце в «Основних правилах…» 1945 р. Отже
останні були базовані на двох принципах: універсальності й вибірковості.
Універсалізм спирався на загальне переконання, що велику кількість доку-
ментального різноманіття можна звести до декількох типових правил, проіґ-
норувавши їх індивідуальні особливості. Принцип вибірковості базувався на
тому, що в документі є важливі й неважливі частини, якими можна знехту-
вати. Археограф може порушувати цілісність документа, вибираючи важли-
ве й легковажачи другорядним. «Правила…» хоча й були більш гнучкішими
до індивідуальних рис (зокрема з’явилися параграфи про особливості доку-
ментів, що належать до різних епох), усе ж були аналогічними «Основним
правилам…» і розвинули закладені в них позиції.
Наслідування всесоюзних теоретико-методологічних засад археографії
з подальшим розвитком окремих її положень досить чітко простежується
у роботі українських радянських археографів над збірниками документів.
Виділивши головні засади методики їх укладання за «Правилами…» 1955 р.
і використавши статистичну методику, можна визначити головні напрями
розвитку цього виду діяльності української радянської археографії. Їх близь-
ко 20 позицій. Найголовніші: організаційні питання; принципи виявлення
й відбору документів; відбір історичних джерел для тематичних збірників;
структура збірника та принципи розташування документів у середині збір-
ника; відбір текстів документів для публікації; передача тексту; заголовок;
датування; леґенда; коментарі; покажчики; оформлення.
Активного розвитку в 1940–1950-х рр. в українській радянській архео-
графії здобула така тема, як організація видавничої справи. Найчіткішим
був проект, запропонований В.Місюрою. Він включав етапи та форми орга-
нізаційної роботи, що передбачало створення тематичного плану і проекту
збірника; перелік фондів; планування робочого часу та визначення напря-
мів роботи31. Найбільш детально організаційний процес від найперших кро-
ків до завершального етапу, коли збірник передається до видавництва, опи-
сано у статті І.Дьомкіна32.
Також за допомогою статистичного підходу виокремилася пріоритетна гру-
па питань для української радянської археографії 1940–1950-х рр. Це пошук і
відбір історичних документів; засади групування їх у збірники. Цим питанням
приділено найбільше уваги в тогочасних статтях методологічного характеру.
У питаннях виявлення й відбору документів напрацювання українських
радянських археографів за досить короткий час пройшли шлях від окремих
29 Основные правила… – С.3.
30 Правила издания исторических документов. – Изд. 2-е. – Москва, 1956. – 71 с.
31 Мисюра В.П. Выявление документальных материалов для подготавливаемых сборников
в Государственном архиве Закарпатской области // Научно-информационный бюллетень
Архивного управления УССР. – 1956. – №2/3. – С.30–41.
32 Демкин И.В. Археографическая обработка документов и составление научно-справочного
аппарата к сборнику (из опыта работы ЦГАОР УССР) // Там же. – С.42–49.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період 167
зауважень методологічного характеру до вироблення методики пошуку до-
кументів, що втілилося в ідеї укладання робочої інструкції33. Доволі поши-
реною практикою в 1950-х рр. був пошук, що на виході не мав потрібного ре-
зультату, – потрібних для висвітлення теми документів34. Інколи причиною
цього була фізична їх відсутність. Альтернативою в таких випадках часто
ставали матеріали преси35.
Принципам відбору документів багато уваги приділено у всесоюзних
«Правилах…» 1955 р. (п.7, 9–15). В українській радянській археографії цей
аспект здобув свого розвитку на рівні інструкцій про етапність процесу відбо-
ру36; характеристик самого матеріалу, що підлягає відбору37, та методологіч-
них напрацювань у царині використання відібраних, але не опублікованих
документів.
Українські радянські археографи не лише конкретизували та розвину-
ли положення «Основних правил…», «Правил…» 1955 р., але й указали на
ряд моментів, що вимагали доопрацювання або навіть перегляду. Вадами
тематичних збірників 1940–1950-х рр. була, на їхню думку, нечіткість поло-
жень всесоюзних правил, що потребували додаткових інструкцій щодо укра-
їнських історичних документів; незабезпеченість у повній мірі історичними
документами соціально значущих й ідеологічно важливих тем; нерівномір-
ність висвітлення окремих періодів і питань; недостатня увага до своєріднос-
ті місцевих проявів загальних тенденцій. Необхідність на місцевому рівні
коригувати теми як спосіб відійти від уже добре вивченого питання, а отже
від неминучого дублювання джерел, та освоєння нових тем також порушува-
лися у цей час.
Більшість праць українських радянських археографів слухняно насліду-
вали теоретико-методологічні засади загальносоюзної археографії, невелика
частина – намагалася розвивати їх, але були й поодинокі дослідження, що
самим фактом свого існування змушували сумніватися в їх незаперечності.
33 Демкин И.В. Археографическая обработка документов и составление научно-
справочного аппарата к сборнику (из опыта работы ЦГАОР УССР); Корнеева Е.Е. Организация
работы по выявлению документальных материалов для использования в научных целях //
Научно-информационный бюллетень… – 1956. – №2/3. – С.62; Мисюра В.П. Выявление
документальных материалов для подготавливаемых сборников в Государственном архиве
Закарпатской области.
34 Бутич И.Л. К итогам научно-издательской работы государственных архивов УССР за
1951–1955 гг. // Научно-информационный бюллетень Архивного управления УССР. – Вип.1 –
К., 1956. – С.3–10.
35 Бутич І.Л. Нові публікації джерел з історії боротьби за встановлення і зміцнення
радянської влади на Україні // Український історичний журнал. – 1957. – №2. – С.131–134.
36 Мисюра В.П. Выявление документальных материалов для подготавливаемых сборников
в Государственном архиве Закарпатской области; Корнеева Е.Е. Организация работы по
выявлению документальных материалов для использования в научных целях.
37 Мисюра В.П. Выявление документальных материалов для подготавливаемых сборников
в Государственном архиве Закарпатской области; Степанова А.А. Подготовка к изданию
документов (из опыта работы Госархива Крымской области) // Научно-информационный
бюллетень Архивного управления. – 1956. – №2/3. – С.16–17; Сизоненко Г.С. Из опыта работы
по составлению сборника документов Госархивом Львовской области // Там же. – С.21–29;
Стрельский В. К вопросу о критике документальных источников // Там же. – 1956. – №1. – С.28–
34; Демкин И.В. Археографическая обработка документов и составление научно-справочного
аппарата к сборнику (из опыта работы ЦГАОР УССР.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
168 Олександр Маврін
Таким у 1950-х рр. став доробок П.Фостик, яка узагальнила досвід роботи
львівських археографів із місцевим матеріалом. Сам цей доробок було пред-
ставлено виступом на конференції та окремою статтею. У них аналізувалися
досвід роботи над збіркою документів «Соціальна боротьба в місті Львові в
XVI–XVIII ст.» (Львів, 1961 р.), де містилися документи, писані іноземними
мовами. Отже впорядники одразу потрапили у ситуацію, що не реґулювала-
ся всесоюзними нормами. Нормативних правил не було тоді, зокрема, і у су-
сідній Польській Народній Республіці щодо старопольських текстів38. Праці
П.Фостик, а також передмову до «Соціальної боротьби…» цілком можна було
б віднести до ілюстрації попередньої тези про внесок української радянської
археографії в розвиток закладених всесоюзними «Правилами…» 1955 р. по-
зицій, зокрема щодо іноземних документів, якби не коло поставлених пи-
тань. Воно значно ширше та, слід наголосити, торкалося самих засад радян-
ської археографії.
Перш за все, після ознайомлення зі статтею П.Фостик39, поставало пи-
тання про доцільність використання археографічної методики, базованої
на принципах вибірковості й уніфікації. Упорядники збірника «Соціальна
боротьба…» спробували застосувати до текстів цих документів норми, за-
проваджені «Правилами…» 1955 р. щодо текстів документів XVI–XVIII ст.
Тож, згідно з правилами, уніфікували документи: старовинні тексти приве-
ли до норм сучасних мов40; спрощено підійшли до передачі титулів41, проіґ-
норували ориґінальність графіки; втрутилися в текст документа (прибрали
помилки й описки, «виправили граматичні помилки письма, неправиль-
ну пунктуацію», спростили складні граматичні конструкції, розшифрували
скорочення; виправили смислові помилки тощо); зробили літературний пе-
реклад сучасною українською мовою. Насамперед застосували метод вибір-
ковості: для забезпечення висвітлення соціальної тематики, змушені були
«виривати» документи з документальних комплексів; вибірково підійти до
самих текстів і їх варіантів. Але у своїй статті П.Фостик зазначала, що титу-
ли, яких у цих документах велика кількість, несуть дуже важливу інформа-
цію42, тому їх необхідно ретельно вивчати; внесення сучасних мовних норм,
перебудова важких граматичних конструкцій можуть впливати на зміст
документа; запропонований спосіб розшифровки скорочень містить велику
долю ймовірності, як і загалом «правильний літературний переклад» укра-
їнською мовою цих документів, оскільки «інколи було важко передати сло-
вами оригіналу зміст документа так, щоб він був зрозумілим для сучасного
читача»43.
38 Соціальна боротьба в місті Львові в XVI–XVIII ст.: Зб. док. – Л., 1961. – С.12.
39 Фостик П.И. К вопросу о принципах публикации документов XIV–XVIII вв. на
иностранных языках // Научно-информационный бюллетень. – 1957. – №1. – С.70–82.
40 Соціальна боротьба… – С.12–13; Фостик П. К вопросу о принципах публикации
документов XIV–XVIII вв. на иностранных языках. – С.74, 76.
41 Фостик П. К вопросу о принципах публикации документов XIV–XVIII вв. на иностранных
языках. – С.77–78.
42 Там же. – С.81.
43 Там же. – С.80.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період 169
Таким чином, напрошується висновок, що вибірковість недоцільна. І
не лише тому, що поза виданням залишається багато цікавих документів44.
Вона ускладнює саме розуміння матеріалу, оскільки зміст термінів, речень,
фактів часто можливо встановити лише із залученням повного тексту доку-
мента45, суміжних і подібних документів46, текстових варіантів документа47
тощо. Тож сумніви щодо правильності перекладу внаслідок застосування
цих правил змушували впорядників робити поправки у вигляді приміток і
подавати ориґінальні записи.
Стаття П.Фостик – це перш за все окреслення труднощів («В процесі ро-
боти над збірником колектив упорядників зустрівся з великим труднощами,
про які я хочу розповісти в цій статті»48). Спочатку археографів зустрічають
труднощі, як невід’ємна особливість самих документів: мовне багатоголос-
ся49; особливий лексикон, що є наслідком симбіозу декількох мов50; наявність
незрозумілих термінів; особливості світоглядних уявлень жителів Львова
XVI–XVIII ст., що втілюється в різноманітних фактах тексту, а також особ-
ливості, зумовлені самою епохою51. Потім труднощі виникають як результат
застосування методики спрощення до складних об’єктів.
П.Фостик торкалася цієї проблеми, зазначаючи, що такі підходи ве-
дуть до модернізації. Щоправда, відзначено лише модернізацію орфографії.
Археограф обережно пропонує трохи змінити підходи до видання таких до-
кументів: «Збірник мав би більшу цінність, якби поряд з археографічно обро-
бленими документами, вміщувалась і їх фотокопії»52. Але змінити методику
можливо, лише змінивши предмет.
Дослідження П.Фостик, очевидно, ставило проблеми крупнішого
масштабу, ніж просто методичні поради щодо роботи з документами XVI–
XVIII ст., писаними іноземними мовами. Поодинокі зауваги щодо необхід-
ності максимально точної передачі тексту документа у формі фотокопій; про
обов’язковість укладання особливого науково-довідкового апарату до таких
документів; про особливості едиції, пов’язані з проблемою розуміння тексту
документів і врахування його індивідуальності – повертають нас до пробле-
ми розуміння історичного документа як пам’ятки епохи.
Стаття П.Фостик порушила цілий комплекс проблем, що на рівні загаль-
носоюзної археографії загостряться в 1960-х рр. і відобразяться у формі змін
до правил видання історичних документів. У цьому відношенні проблеми,
окреслені П.Фостик, суголосні з думками інших радянських археографів,
які працювали з текстами давніх документів. Слід відзначити, що не менше
44 Соціальна боротьба... – С.12.
45 Фостик П.И. Выступление на совещании руководящих и научных работников Украины о
некоторых особенностях подготовки сборника, посвящённого 700-летию основания г. Львова //
Научно-информационный бюллетень. – 1956. – №2/3. – С.120–122.
46 Фостик П. К вопросу о принципах… – С.72, 80.
47 Там же. – С.74.
48 Там же. – С.70.
49 Там же. – С.71.
50 Там же. – С.76.
51 Там же. – С.79–81.
52 Там же. – С.78.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
170 Олександр Маврін
значення мали й дослідження історії української археографії, здійснені в
1950-х рр. Б.Ватулею. Його дисертація була однією з перших комплексних
праць з історії археографії загалом53. Щоправда формат дисертації обмеж-
ував поширення ідей, а поодинокі статті не давали всього уявлення про них.
Для загальносоюзної археографії студії Б.Ватулі набудуть особливого зна-
чення лише в 1970-х рр. Тоді М.Селезньов, намагаючись змінити предмет
археографії, увівши до нього дослідження історії археографії, спиратиметься
на розвідки в тому числі й Б.Ватулі.
Попри загальносоюзний резонанс (а праці П.Фостик і Б.Ватулі часто зга-
дувалися у статтях, уміщених у тогочасних центральних фахових виданнях),
значно важливішими вони були для розвитку в 1950-х рр. окремих елемен-
тів теорії й методики української радянської археографії. Зокрема щодо бо-
дай пунктирного означення її власного предмету дослідження. Український
історичний документ у дослідженнях П.Фостик – це певний унікальний
об’єкт, що є результатом поєднання багатьох факторів. Тому він насичений
термінами, котрі не можна знайти у жодному словнику іноземних мов; у ньо-
му присутня особлива західноукраїнська актова термінологія54, а також ціла
низка особливих мовних фактів. Вони вимагали окремого вивчення, так,
як і інших, особливих правил їх видання. Власне дослідження місцевих іс-
торичних пам’яток накладало відбиток на історію становлення української
археографії. Остання містила факти відходу археографів УРСР від загаль-
них правил передачі текстів, вироблених «імперськими» археографічними
центрами, і створення власних методик, що враховували особливості україн-
ського актового та наративного матеріалу55.
Безумовно, у 1950-х рр. питання про вироблення власних теоретичних
засад української радянської археографії не могло бути вирішеним, або хоча
б артикульованим. Але на рівні добросовісного опису всіх труднощів, з якими
стикалися археографи, працюючи з українськими історичними документа-
ми, або фактів з історії їх дослідження, це питання поставало саме по собі.
Таким чином, повертаючись до питання про місце й роль 1940–1950-х рр.
в історії вітчизняної археографії у частині формування теоретичних засад
археографії в УРСР, слід відзначити, що вже в той час було закладено осно-
вні напрями, за якими рухалася теоретико-методологічна думка в Україні
в наступні десятиліття. Цей період характеризувався некритичним наслі-
дуванням загальносоюзних правил; одночасним наслідуванням і розвитком
окремих положень, зумовленим «опірністю матеріалу», досвідом практичної
роботи з українськими історичними документами та, зрештою, виробленням
власних теоретико-методологічних засад, щоправда у формі поодиноких за-
уваг, а не системних ґрунтовних досліджень.
53 Ватуля Б.С. Развитие археографии на Украине в ХIХ и начале ХХ в.: Дисс. … канд. ист.
наук. – К., 1952. – 378 с.
54 Фостик П. К вопросу о принципах… – С.80.
55 Ватуля Б.С. Развитие археографии на Украине в ХIХ и начале ХХ в. – С.311–350.
Український історичний журнал. – 2018. – №1
До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період 171
REFERENCES
1. Arkheografija. (1926). Bolshaja Sovetskaja Entsiklopedia. (Vol.3). Moskva:
Sovietskaja Entsiklopedia. [in Russian].
2. Arkheografija. (1950). Bolshaja Sovetskaja Entsiklopedia. (2nd Ed., Vol.3). Moskva:
Bolshaja Sovietskaja Entsiklopedia. [in Russian].
3. Arkheohrafiia. (1971). Ukrains’ka radians’ka entsyklopediia. Ed. 2nd. Vol.1. Kyiv:
Ukrains’ka Radians’ka Entsyklopediia. [in Ukrainian].
4. Bevzo O. (1958). Pro pravyla drukuvannia istorychnykh dokumentiv, pysanykh
ukrains’koiu movoiu v XVI–XVIII st. Visnyk Akademii nauk Ukrains’koi RSR. №2. P.12–
26. [in Ukrainian].
5. Belchikov, N. (1929). Teorija arkheografii. Moskva; Leningrad: Academia. [in
Russian].
6. Boriak, H. (1995). Natsional’na arkhivna spadshchyna Ukrainy ta derzhavnyi reiestr
«Arkheohrafichna ukrainika». Arkhivni dokumental’ni resursy ta naukovo-informatsiini
systemy. Kyiv. [in Ukrainian].
7. Boriak H. (1998). Arkheohrafiia yak spetsial’na istorychna dystsyplina: do istorii sta-
novlennia poniattia. Spetsialni istorychni dystsypliny: pytannia teorii ta metodyky. Kyiv.
№2. P.46–59. [in Ukrainian].
8. Braichevs’kyi M. (1965). Persha naukova konferentsiia «Kibernetyka i meto-
dy istorychnoho doslidzhennia». Ukrains’kyi istorychnyi zhurnal. №8. P.153–154.
[in Ukrainian].
9. Butich I. (1956). K itogam nauchno-izdatelskoj raboty gosudarstvennykh arkhivov
USSR za 1951–1955 gg. Naukovo-informatsiinyi biuleten Arkhivnoho upravlinnja. №1.
P.3–10. [in Russian].
10. Butych I. (1968). Literatura do istorii ukrains’koi arkheohrafii. Istorychni dzherela ta
ikh vykorystannia. Kyiv: Naukova Dumka. Vol.3. P.161–176. [in Ukrainian].
11. Butych I. (1957). Novi publikatsii dzherel z istorii borot’by za vstanovlennia i zmit-
snennia radians’koi vlady na Ukraini. Ukrains’kyi istorychnyi zhurnal. №2. P.131–134.
[in Ukrainian].
12. Dashkevych Ya. (1988). Vyvchennia i publikatsiia skhidnykh dzherel z istorii
Ukrainy. Ukrains’ka arkheohrafiia: suchasnyi stan ta perspektyvy rozvytku. Tezy dopovi-
dei respublikans’koi narady, hruden’ 1988 r. Kyiv. P.62–64. [in Ukrainian].
13. Demkin I. (1956). Arkheograficheskaja obrabotka dokumentov i sostavleni-
je nauchno-spravochnogo apparata k sborniku (iz opyta raboty TsGAOR USSR).
Nauchno-informatsionnyj biulleten Arkhivnogo upravlenia USSR. №2/3. P.42–49.
[in Russian].
14. Dmytriienko M. (1969). Arkheohrafichna robota v AN URSR. Ukrains’kyi istorychnyi
zhurnal. №3. P.27–33. [in Ukrainian].
15. Dobrushkin E. (1988). O nekotorykh voprosakh izuchenija terminologii i istorii ark-
heografii. Arkheograficheskij ezhegodnik za 1987 god. Moskva. P.92–102. [in Russian].
16. Fostik P. K voprosu o printsipakh publikatsii dokumentov XIV–XVIII vv. na ino-
strannykh yazykakh. Naukovo-informatsiinyi biuleten Arkhivnoho upravlinnia USSR.
№1. P.70–82. [in Russian].
17. Fostik P. (1956). Vystuplenie na soveshchanii rukovodiashchikh i nauchnykh ra-
botnikov Ukrainy o nekotorykh osobennostjakh podgotovki sbornika, posviashchennogo
700-letiju osnovanija g. Lvova. Nauchno-informatsionnyi biulleten Arkhivnogo upravleni-
ja USSR. №2/3. P.120–122. [in Russian].
18. Korneeva Ye. (1956). Organizatsija raboty po vyiavleniju dokumentalnykh ma-
terialov dlja ispolzovanija v nauchnykh tseliakh. Nauchno-informatsionnyi biulleten
Arkhivnogo upravlenia USSR. №2/3. P.59–63. [in Russian].
19. Misiura V. (1956). Vyjavlenije dokumentalnykh materialov dlja podgotavlivaemykh
sbornikov v Gosudarstvennom arkhive Zakarpatskoj oblasti. Nauchno-informatsionnyi
biulleten Arkhivnogo upravlenia USSR. №2/3. P.30–41. [in Russian].
Український історичний журнал. – 2018. – №1
172 Олександр Маврін
20. Osnovnye pravila publikatsii dokumentov gosudarstvennogo arkhivnogo fonda
Sojuza SSR. (1945). Moskva. [in Russian].
21. Pravila izdanija istoricheskikh dokumentov. Izdanie vtoroje. (1956). Moskva:
Izdatelstvo akademii nauk SSSR. [in Russian].
22. Prylepisheva Yuliia Anatoliivna. (2003). Arkheohrafichna diial’nist’ arkhivnykh
ustanov Ukrainy (1945–1991). Dysertatsiia na zdobuttia naukovoho stupenia kandydata
istorychnykh nauk. Kyiv. [in Ukrainian].
23. Shcherbak V. (1988). Memuary yak dzherelo dlia vyvchennia istorii ukrains’koho ko-
zatstva kintsia XVI – pershoi polovyny XVII st. Ukrains’ka arkheohrafiia: suchasnyi stan
ta perspektyvy rozvytku. Tezy dopovidei respublikanskoi narady, hruden’ 1988 r. Kyiv.
P.48–49. [in Ukrainian].
24. Shmidt S. (1979). Nekotoryje voprosy razvitija sovietskoj arkheografii.
Arkheograficheskiy yezhegodnik za 1978 god. Moskva: Izdatelstvo «Nauka». P.132–141.
[in Russian].
25. Shvidko A. (1987). Etapy razvitija sovietskoj arkheografii na Ukraine i ikh osoben-
nosti. Teoretiko-metodologicheskije voprosy razvitija sovietskoy istoricheskoy nauki.
Dnepropetrovsk. P.42–51. [in Russian].
26. Shvyd’ko H. (2007). Shchob horila svicha (pamiati profesora M.P.Koval’s’koho). Mykola
Pavlovych Koval’s’kyi. Ad gloriam… Ad honores… Ad memorandum… Dnipropetrovs’k:
Lira LTD. [in Ukrainian].
27. Sizonenko G. (1956). Iz opyta raboty po sostavleniju sbornika dokumentov
Gosarkhivom Lvovskoj oblasti. Nauchno-informatsionnyi biulleten Arkhivnogo upravlen-
ia USSR. №2/3. P.21–29. [in Russian].
28. Sokhan’ P. (1988). Pro deiaky osnovni napriamy diial’nosti Arkheohrafichnoi komisii
AN URSR u svitli suchasnykh vymoh perebudovy. Ukrains’ka arkheohrafiia: suchasnyi
stan ta perspektyvy rozvytku. Tezy dopovidei respublikans’koi narady, hruden’ 1988 r.
Kyiv. P.3–14. [in Ukrainian].
29. Sokhan’ P. (1992). Stan i perspektyvy rozvytku ukrains’koi arkheohrafii. Ukrains’kyi
arkheohrafichnyi shchorichnyk. Vol.1. Kyiv. P.9–18. [in Ukrainian].
30. Sotsial’na borot’ba v misti L’vovi v XVI–XVIII st. Zbirnyk dokumentiv. (1961). L’viv:
Vydavnytstvo L’vivs’koho Universytetu. [in Ukrainian].
31. Stepanova A. (1956). Podgotovka k izdaniju dokumentov (iz opyta raboty Gosarkhiva
Krymskoy oblasti). Nauchno-informatsionnyi biulleten Arkhivnogo upravlenia USSR.
№2/3. P.14–20. [in Russian].
32. Strelskij V. (1956). K voprosu o kritike dokumentalnykh istochnikov.
Naukovo-informatsiinyi biuleten Arkhivnoho upravlinnia USSR. №1. P.28–34.
[in Russian].
33. Strelskij V. (1968). Teorija i metodika istochnikovedenija istorii SSSR. Kiev:
Izdatelstvo Kievskogo universiteta. [in Russian].
34. Shorokhov Ye. (1976). O nekotorykh voprosakh teorii sovietskoj arkheografii.
Sovietskije arkhivy. P.50–56. [in Russian].
35. Valk S. (1948). Sovietskaja arkheografija. Moskva, Leningrad: Izdatelstvo AN SSSR.
[in Russian].
36. Valk S. (1962). Sudby “arkheografii”. Arkheograficheskij ezhegodnik za 1961 god.
Moskva. P.453–465. [in Russian].
37. Vatulja B. (1952). Razvitije arkheografii na Ukraine v XIX i nachale XX veka.
Dissertatsyja na soiskanije uchenoj stepeni kandidata istoricheskikh nauk. Kiev. [in
Russian].
38. Yakovlev S. (1965). Ukrains’ka radians’ka arkheohrafiia. Kyiv: Vydavnytstvo
Kyivs’koho universytetu. [in Ukrainian].
39. Yedlyns’ka U., Strashko V. (1990). Metodychni rekomendatsii po peredachi tekstiv
dokumentiv XVI–XVIII st. Peredacha tekstiv dokumentiv i pamiatok. Metodychni reko-
mendatsii za materialamy naukovo-metodychnoi narady, kviten’ 1990 r. Kyiv. P.5–24. [in
Ukrainian].
Український історичний журнал. – 2018. – №1
До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період 173
oleksandR MaVRin
Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Senior Research Worker,
Deputy Director for Scientific Work,
M.S.Hrushevs’kyi Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies of NAS of Ukraine
(Kyiv, Ukraine), mavrinol@ukr.net
TO THE ISSUE OF THE FORMATION OF THEORETICAL PRINCIPLES OF
ARCHEOGRAPHY IN THE UKRAINIAN SSR IN THE POST-WAR PERIOD
The formation of theoretical principles of archeography in the Ukrainian SSR during
the first post-war decade and their specific features in the conditions of the final
approval of the uniform requirements for the publication of historical documents
in the USSR and the principles of their selection and preparation, are considered.
The history of Ukrainian archeography occupies a special position among trends of
the archeographical activities, since it is not only a separate topic of the research,
but also serves as a research method, and in some definitions of archeography it is
an integral part of its subject. The process of development of the theory and forming
the methodology of archeography in the "All-Union" archaeological centers during
the specified period and their decisive influence on archaeological activity at the
republican level are analyzed. Archeography in the Ukrainian SSR in the postwar
period was on the margin of scientific processes, the centers of which were Moscow
and Leningrad. This meant that basic developments in the field of theory and
methodology, as well as leading experts on these issues were outside the Ukrainian
SSR. In addition, many topics were closed for research. In general, Ukrainian
Soviet archeography was subjected to consistent Russification. First of all, it was
alleged a fact of the superiority of the Russian culture over the Ukrainian. It is
concluded that at that time the main directions followed by the theoretical and
methodological thinking in Ukraine in the next decades were laid. This period
was characterized through uncritical adoption of the all-Union rules; with the
simultaneous these’s rules adoption and development of particular issues caused
by the "resistance of material" and due to the experience of practical work with
Ukrainian historical documents, and, finally, with the elaboration of their own
theoretical and methodological principles, albeit in the form of individual remarks,
rather than like systematic thorough research.
Keywords: archeography, theory and methods, Ukrainian SSR, post-war period,
publication, historical document.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179120 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T10:35:50Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Маврін, О. 2021-04-08T10:41:01Z 2021-04-08T10:41:01Z 2018 До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період / О. Маврін // Український історичний журнал. — 2018. — №1. — С. 159-173. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179120 930.2(47:477) «1945/1960» Розглядається формування теоретичних засад археографії в УРСР упродовж першого післявоєнного десятиліття та їх особливості в умовах остаточного утвердження єдиних вимог до публікації історичних документів у СРСР, а також принципів їх відбору та підготовки. Історія української археографії займає особливі позиції серед напрямів археографічної діяльності, оскільки є не лише окремою темою дослідження, але й виступає як дослідницький метод, а в деяких визначеннях археографії – складова частина її предмету. Аналізується процес розробки теорії та формування методології археографії у «загальносоюзних» археографічних центрах у зазначений період та їх визначальний вплив на археографічну діяльність на республіканському рівні. Археографія в УРСР у післявоєнний період перебувала на марґінесі наукових процесів, центрами яких були Москва й Ленінград. Це означало, що базові розробки в галузі теорії й методики, а також провідні фахівці з цих питань знаходилися поза межами республіки. Окрім того, багато тем були закритими для дослідження. Загалом українська радянська археографія зазнавала послідовного російщення. Насамперед стверджувалася вищість російської культури над українською. Робиться висновок про те, що вже в той час було закладено основні напрями, за якими рухалася теоретико-методологічна думка в Україні в наступні десятиліття. Цей період характеризувався й некритичним наслідуванням загальносоюзних правил, одночасним наслідуванням і розвитком окремих положень, зумовленим «опірністю матеріалу», досвідом практичної роботи з українськими історичними документами та, зрештою, виробленням власних теоретико-методологічних засад, щоправда у формі поодиноких зауваг, а не системних ґрунтовних досліджень. The formation of theoretical principles of archeography in the Ukrainian SSR during the first post-war decade and their specific features in the conditions of the final approval of the uniform requirements for the publication of historical documents in the USSR and the principles of their selection and preparation, are considered. The history of Ukrainian archeography occupies a special position among trends of the archeographical activities, since it is not only a separate topic of the research, but also serves as a research method, and in some definitions of archeography it is an integral part of its subject. The process of development of the theory and forming the methodology of archeography in the "All-Union" archaeological centers during the specified period and their decisive influence on archaeological activity at the republican level are analyzed. Archeography in the Ukrainian SSR in the postwar period was on the margin of scientific processes, the centers of which were Moscow and Leningrad. This meant that basic developments in the field of theory and methodology, as well as leading experts on these issues were outside the Ukrainian SSR. In addition, many topics were closed for research. In general, Ukrainian Soviet archeography was subjected to consistent Russification. First of all, it was alleged a fact of the superiority of the Russian culture over the Ukrainian. It is concluded that at that time the main directions followed by the theoretical and methodological thinking in Ukraine in the next decades were laid. This period was characterized through uncritical adoption of the all-Union rules; with the simultaneous these’s rules adoption and development of particular issues caused by the "resistance of material" and due to the experience of practical work with Ukrainian historical documents, and, finally, with the elaboration of their own theoretical and methodological principles, albeit in the form of individual remarks, rather than like systematic thorough research. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Методологія. Історіографія. Джерелознавство До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період To the Question of the Formation of Theoretical Principles of Archeography in the Ukrainian SSR in the Post-War Period Article published earlier |
| spellingShingle | До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період Маврін, О. Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| title | До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період |
| title_alt | To the Question of the Formation of Theoretical Principles of Archeography in the Ukrainian SSR in the Post-War Period |
| title_full | До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період |
| title_fullStr | До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період |
| title_full_unstemmed | До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період |
| title_short | До питання щодо формування теоретичних засад археографії в УРСР у повоєнний період |
| title_sort | до питання щодо формування теоретичних засад археографії в урср у повоєнний період |
| topic | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| topic_facet | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179120 |
| work_keys_str_mv | AT mavríno dopitannâŝodoformuvannâteoretičnihzasadarheografíívursrupovoênniiperíod AT mavríno tothequestionoftheformationoftheoreticalprinciplesofarcheographyintheukrainianssrinthepostwarperiod |