Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17913 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі / Л.М. Матросова // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 4(14). — С. 15-22. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859633971011256320 |
|---|---|
| author | Матросова, Л.М. |
| author_facet | Матросова, Л.М. |
| citation_txt | Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі / Л.М. Матросова // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 4(14). — С. 15-22. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T13:13:44Z |
| format | Article |
| fulltext |
2008’4
15
Вступ. Проблема трудової міграції в Україні за
останні роки набула актуальності, оскільки вона сут-
тєво впливає на соціально-економічний розвиток як
країн-донорів, так і країн-реципієнтів. Як складне еко-
номічне явище, трудова міграція змінює склад трудо-
вих ресурсів, створює нову ситуацію на ринках праці,
загострює демографічну ситуацію в країні. Це зумо-
вило необхідність дослідження зазначеної проблеми в
межах поданої статті.
Постановка проблеми. Трудова міграція є однією
з форм адаптації населення, зокрема його працездат-
ної частини, до змінюваних умов життя в суспільстві.
Головна причина трудової міграції — це пошук робо-
ти, а основна мета — підвищення рівня життя за раху-
нок більш привабливих та вигідних умов працевлаш-
тування. Оскільки проблема трудової міграції не ви-
рішена за рахунок створення нових робочих місць або
покращення умов та підвищення рівня зарплатні в
Україні, необхідно проаналізувати сучасний стан цих
процесів, а також розробити заходи щодо більш ефек-
тивного використання трудового потенціалу країни.
Тому важливим напрямом є дослідження наслідків
трудової міграції, які мають негативні і позитивні риси.
Аналіз останніх досліджень і публікацій з про-
блеми, яка досліджується. Проблеми трудової міграції
знайшли своє висвітлення у працях українських нау-
ковців. Досліджені такі проблеми, як характерні риси
української трудової міграції, класифікація міграцій,
міграційна політика держави, міграційний капітал тощо
[1; 2; 4; 10; 12; 14; 20].
Формулювання мети статті. У поданій статті ви-
значена така мета: розглянути трудову міграцію з точки
зору її впливу на соціально-економічний розвиток краї-
ни, проаналізувати її наслідки та запропонувати заходи,
що спрямовані на поліпшення управління міграційни-
ми потоками населення, вдосконалення міграційної пол-
ітики держави на регіональному і національному рівнях.
Викладення основного матеріалу. У структурі
трудової міграції громадянин України за ступенем ле-
гальності можна виділити якісно відмінні рівні:
1) офіційна трудова міграція — переміщення ук-
раїнських громадян, які, виїжджаючи за кордон, дек-
ларують участь у трудовій діяльності як мету виїзду і є
легальними трудовими мігрантами в приймаючих краї-
нах (саме їх і фіксує офіційна статистика);
Л. М. Матросова,
доктор економічних наук, професор
Луганський національний університет імені Т. Шевченка
Л. М. Матросова
ОСОБЛИВОСТІ Й СТАН ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ В УКРАЇНІ ТА ДОНБАСІ
2) неофіційна легальна міграція — поїздки наших
співвітчизників за кордон з декларованою метою туриз-
му, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаш-
туванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники
таких поїздок не можуть бути відстежені вітчизняною
статистикою, але при цьому стають цілком легальними
трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах;
3) успішна нелегальна міграція — поїздки за кор-
дон, пов’язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяль-
ності, дозволеними законодавством відповідних країн;
4) міграція жертв злочинних угруповань — тор-
гівля людьми та інші випадки перебування громадян
України в нелюдських умовах або зайнятість проти-
правною діяльністю за кордоном не з власної волі;
5) до трудової міграції також потрібно віднести
виїзд українських жінок, які займаються проституцією
в країнах ЄС, Близького Сходу та Росії. (Згідно з да-
ними міжнародної організації «Ла Страда», їх кількість
нараховує 500 тис. осіб) [3];
6) особливо потрібно виділити міграцію україн-
ських військовиків як найманців за кордон відповідно
до свого фаху.
Трудова міграція як соціальне явище в більшості
випадків характеризується, як уже було зазначено,
прагненням до більш високого рівня життя. Але є й
інші фактори. Наприклад, Міжнародна організація праці
(МОП) виділяє п’ять основних її типів:
1) особи, які переїздять на постійне місце про-
живання;
2) особи, які працюють за контрактом, у якому чітко
визначений час перебування в країні, що їх приймає;
3) професіонали, які мають відповідну освіту й
практичний досвід роботи;
4) нелегальні мігранти;
5) особи, які вимушені іммігрувати зі своїх країн з
причин загрози своєму життю (іноземні випускники ВНЗ
США та Європи, які залишаються на тривалий час, а
іноді й назавжди, працювати в країні перебування) [4].
Слід зазначити мотиви, що зумовлюють трудові
поїздки громадян за кордон:
• заробіток задля поліпшення житлових умов
(купівлі квартири чи побудови будинку), придбання ма-
шини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;
• заробіток задля задоволення поточних життє-
вих потреб — харчування, придбання необхідних то-
варів повсякденного вжитку (одягу тощо);
16
Економічний вісник Донбасу
• накопичення коштів для оплати навчання дітей у
вищих навчальних закладах;
• накопичення стартового капіталу для створення
власного бізнесу або розвитку своєї справи;
• мотиви нематеріального характеру (побачити
світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання
мови тощо).
Наведений перелік щодо систематизації мотивів
трудової міграції не є вичерпним (існують й інші вар-
іанти), але є найбільш поширеним.
Вплив трудової міграції на соціально-економіч-
ний розвиток країни необхідно розглядати, диферен-
ціюючи окремо країни, що поставляють трудових
мігрантів, та ті країни, що їх приймають.
Позитивним моментом процесу трудової еміграції
для країн-донорів є зокрема еміграція некваліфікова-
них робітників. Вона дозволяє знизити рівень безро-
біття і скоротити пов’язані з ним витрати. Окрім цьо-
го, численні емпіричні дані свідчать про те, що еміг-
рація робочої сили сприяє підвищенню середнього
рівня заробітної плати й доходів найменш забезпече-
них верств населення таких країн. Як ще одну вигоду
від трудової еміграції можна назвати поповнення
вітчизняної економіки валютними ресурсами за раху-
нок грошових переказів трудових емігрантів.
В Україні чисті валютні надходження (доходи,
заробітна плата за мінусом тієї частини, яку громадя-
ни України, працюючи закордоном, витрачають у
країні-реципієнті) від експорту робочої сили оцінюють-
ся у 7,5—8 млрд дол. на рік. Ця цифра наближається
до доходів цілих експортних галузей України. Так,
експорт товарів чорної металургії, хімічної промисло-
вості, продуктів переробки нафти та цілого ряду
сільськогосподарських товарів (м’ясо, пшениця, олія,
цукор) становить близько 7 млрд дол. [5].
Частина емігрантів отримує за кордоном освіту,
професійну підготовку, досвід роботи, що також є
позитивним моментом для країни-донора. Спостері-
гається зростання рівня кваліфікації робітників, які
виїжджають в інші країни з метою працевлаштування,
оскільки за кордоном мігранти залучаються до пере-
дових технологій, стандартів трудової дисципліни і
організації виробництва. У випадку реалізації праців-
никами набутих за кордоном професійних знань, умінь
та навичок це сприяє підвищенню цінності й економі-
чної ефективності трудового потенціалу країн-донорів
і в кінцевому результаті впливає на процес їх подаль-
шого соціально-економічного розвитку. Разом з тим,
такий позитив має місце далеко не завжди. Так, тру-
дові мігранти з України — це, найчастіше, освічені
люди, з вищою освітою, які виконують за кордоном
далеко не престижну, проте більш високооплачувану
роботу, ніж робота за фахом (учителем, лікарем, інже-
нером) у себе на батьківщині. У такому випадку відбу-
вається їх повна дискваліфікація.
Трудова еміграція має позитивні наслідки для країн,
до яких спрямовані потоки робочої сили (країн-ре-
ципієнтів). Країни-реципієнти використовують іноземну
робочу силу як умову ефективного функціонування на-
ціональної економіки. Зокрема, у трудомістких галузях
виробництва, які не користуються попитом серед місце-
вого населення, використовується іноземна робоча сила,
яка забезпечує нормальний хід виробничого процесу.
Наприклад, у Франції питома вага іноземної робочої сили
становить 33,0% зайнятих в автомобілебудуванні, у
Бельгії — 50,0% шахтарів [5]. Українці в Європі працю-
ють прибиральниками приміщень, посудомийками, бу-
дують шляхи й будинки та виконують безліч інших видів
важких, часто небезпечних видів робіт.
Позитив від імпорту іноземної робочої сили для
країни-реципієнта полягає також у тому, що місцеві
підприємці певною мірою стримують темпи зростання
заробітної плати своїх працівників. Відсутність дешевої
робочої сили в трудомістких і непривабливих галузях
виробництва, навпаки, спонукала б підприємців підви-
щувати рівень заробітної плати. Використання «дешевої»
праці трудоемігрантів приносить користь для споживачів
продуктів, вироблених цією працею. Оскільки заробітна
плата знижується, а зайнятість у цій ситуації зростає, то
кількість товарів і послуг, створених іноземною робо-
чою силою, збільшується, а вартість їх зменшується.
Трудові емігранти в період високих темпів еко-
номічного зростання дають змогу промислово розви-
нутим країнам провести переміщення трудових ре-
сурсів з меншими витратами та знизити диспропор-
цію у їх розподілі між країнами й галузями виробниц-
тва. Розвиток трудової еміграції дозволяє країнам-ре-
ципієнтам заощаджувати витрати на підготовці кадрів
для власного ринку праці. Учені констатують, що за
останню чверть XX століття економія для США в га-
лузі освіти і наукової діяльності становила до 15 млрд
дол. Прибутки від використання іноземної робочої сили
в Канаді — у сім разів, а у Великій Британії — у три
рази перевищують суми, які виділяються як допомога
країнам, що розвиваються [6]. Для країн, які значно
випереджають за темпами економічного розвитку
менш розвинуті країни, набагато дешевше залучати
спеціалістів, ніж навчати їх у себе.
Трудові мігранти у країні перебування самі спо-
живають товари та послуги, стимулюючи розвиток її
національної економіки. Низькі витрати виробництва
за рахунок використання дешевої робочої сили іно-
земних працівників сприяють підвищенню конкурен-
тоспроможності національних товарів на світовому
ринку. І, нарешті, трудова міграція — важливе дже-
рело поповнення ринку праці країн з низьким рівнем
Л. М. Матросова
2008’4
17
народжуваності, засіб його пристосування до потреб
ринкової економіки. Отже, забезпечуючи сусідні дер-
жави Європи, Російську Федерацію, Туреччину та інші
країни дешевою робочою силою, Україна, таким чи-
ном, сприяє їх економічному процвітанню, вирішен-
ню багатьох проблем на ринку праці цих країн. Такий
стан справ має розглядатися як тимчасовий («виму-
шений») в умовах соціально-економічної кризи пере-
хідного періоду. Слід обернути «лихо» на «благо»,
максимально легалізувавши трудову міграцію. Це
дозволить хоча б поповнити бюджет держави за раху-
нок валютних надходжень з-за кордону.
Щодо негативних наслідків трудової еміграції, то
вони більшою мірою впливають на соціально-економі-
чний розвиток країни — експортера робочої сили. Суть
полягає в тому, що в країні, яка експортує робочу силу,
часто погіршується ситуація на ринку праці, знижуєть-
ся її інтелектуальний потенціал. У цьому випадку втра-
чаються всі капітальні витрати, пов’язані з підготовкою
цих кадрів. За оцінками ООН, тільки фінансові втрати
країн, що розвиваються, від «відпливу мізків» за ос-
танні 30 років перевищили 60 млрд дол. [6].
Через нестачу на вітчизняному ринку праці тру-
дового, інтелектуального й творчого потенціалу краї-
на-донор не лише погіршує свій теперішній стан, а й
втрачає перспективи розвитку у майбутньому. «Відплив
мізків» призводить також до зниження технологічно-
го потенціалу країни — експортера робочої сили, па-
діння її культурного та наукового рівня.
Водночас національна економіка країни — екс-
портера робочої сили, у нашому випадку — України,
втрачає наймобільнішу і, як правило, найконкурентос-
проможнішу частину працездатного населення. За кор-
дон з метою працевлаштування виїжджають, в основ-
ному, молоді люди з досить високим рівнем освіти.
Унаслідок цього відбувається зміна структури трудо-
вих ресурсів. Крім цього, робота, яка виконується тру-
довими емігрантами, як уже зазначалося, в основно-
му є некваліфікованою (різноробочі на будівництві, у
важких та шкідливих галузях промисловості, сільсько-
му господарстві тощо), отже, часто-густо відбуваєть-
ся суттєва втрата працівниками професійних навичок
і знань. До того ж праця емігрантів за кордоном у
більшості своїй здійснюється без дотримання законо-
давчих норм про працю, що часто спричиняє виник-
нення низки серйозних і небезпечних проблем (ненор-
мований робочий день, неможливість отримання ква-
ліфікованої медичної допомоги через відсутність стра-
хування, сексуальне насильство над жінками тощо).
До негативних наслідків трудової еміграції для
країн-донорів також слід віднести подальше розшару-
вання їх суспільства за матеріальним становищем, ос-
кільки на заробітки виїжджають більш заможні грома-
дяни, а ті громадяни, які проживають за межею бідності,
не мають коштів для виїзду. Через збільшення валют-
них ресурсів окремих сімей відбувається зростання цін
на товари та послуги на внутрішньому ринку без відпо-
відного збільшення купівельної спроможності основ-
ної маси населення, що теж не найкращим чином впли-
ває на соціально-економічний розвиток зазначених країн.
Трудова еміграція має негативні наслідки й для
країн-реципієнтів. Зокрема, наплив робочої сили із-за
кордону ускладнює проблему зайнятості для власних
працівників, оскільки через її надлишок підвищується
тиск на внутрішній ринок праці. Окрім цього, на ринку
праці виникає конкуренція не лише серед місцевих пра-
цівників, а й серед іммігрантів. У випадку притоку тру-
доемігрантів збільшуються витрати з державного бю-
джету країни-імпортера на соціальне забезпечення та
захист іноземної робочої сили. Негативним явищем для
країни-реципієнта також є відплив національної валюти
за кордон у вигляді грошових переказів мігрантів. По-
ряд з економічними, виникають соціальні, правові та
інші проблеми, пов’язані з трудовою еміграцією. У краї-
нах-імпортерах робочої сили підвищується напру-
женість та загострюється криміногенна ситуація у зв’яз-
ку з негативним ставленням місцевого населення до
іммігрантів. Це призводить до проведення країнами-
реципієнтами більш жорсткої імміграційної політики.
Таким чином, трудова еміграція в умовах глобалі-
зації економічного розвитку є складним і масштабним
явищем, яке викликає неоднозначні результати: ліквіду-
ючи дефіцит робочої сили в ряді галузей та регіонів, вона
загострює конкуренцію на ринку праці; даючи можливість
отримання надприбутків, створює додатковий тиск на
соціальну сферу країн-реципієнтів. Еміграція, з одного
боку, відкриває можливості для взаємозбагачення куль-
тур, а з іншого — створює проблему збереження націо-
нальної самобутності як іммігрантів, так і місцевого на-
селення. Для країн-донорів трудова еміграція сприяє
вирішенню проблеми безробіття і, в той же час, повер-
тається втратою якісно кращої національної робочої сили.
Отже, вплив трудової міграції на економічний розвиток
країн неоднозначний і в кожному окремому випадку
потребує ретельного дослідження.
В Україні облік громадян, які тимчасово працю-
ють за кордоном, здійснюється з 1 липня 1996 року за
формою державної статистичної звітності, яка містить
інформацію про чисельність та склад трудових
мігрантів [7]. За затвердженою Держкомстатом Ук-
раїни формою звітності дані мають подавати:
• посередницькі організації , які реалізують
діяльність пов’язану з працевлаштуванням громадян
України за кордоном;
• підприємства, що уклали договори підряду із
закордонними підприємствами;
Л. М. Матросова
18
Економічний вісник Донбасу
• регіональні (міські, районні) центри зайнятості;
• Державний центр зайнятості.
Така статистична звітність дозволяє визначити
структурним підрозділам Мінпраці України кількісний
та якісний склад українських працівників, які легальне
виїхали працювати за кордон упродовж останніх років.
Зважаючи на те, що державна статистика реєструє
у 70—100 разів [8] менше населення, що фактично пра-
цює за наймом за межами України (недооцінює навіть
легальну міграцію), приходимо до висновку: нині в Ук-
раїні відсутня достовірна адміністративна статистика тру-
дових мігрантів. Причому це стосується як статистики
громадян України, які тимчасово працюють за кордо-
ном, так й іноземців, які тимчасово працюють в Україні.
Щодо нелегальної трудової міграції, то її реальні
обсяги значно більші ніж легальної і визначити їх ще
важче. Найбільш дієвим способом визначення масш-
табів нелегальної трудової міграції хоча б у першому
наближенні є проведення вибіркових обстежень (опи-
тувань) населення.
У багатьох засобах масової інформації обсягам
нелегальної трудової міграції даються досить різні оцін-
ки. Так, за даними представника Міністерства закор-
донних справ України, кількість нелегальних мігрантів
майже втроє перевищує кількість легальних [3]. Тоб-
то основна маса громадян України, які працюють за
кордоном, виїжджають на заробітки нелегально. Час-
тина з них легалізує свою присутність в країнах
імміграції через міграційні служби цих країн.
Між тим, в Україні існують цілком реальні й
офіційні шляхи працевлаштування за кордоном. Їх два:
через державні центри зайнятості та через ліцензовані
посередницькі організації.
Інтереси громадян України, які тимчасово пра-
цюють за кордоном, захищаються підписаними Украї-
ною двосторонніми міждержавними угодами у сфері
працевлаштування.
Країн, у яких наші трудові мігранти хоч якось за-
хищені такими угодами, поки що небагато: Білорусь,
Вірменія, В’єтнам, Латвія, Литва, Молдова, Польща,
Росія, Словаччина, Лівія, Португалія, Азербайджан та
Іспанія. Легальні трудові мігранти з України в цих краї-
нах мають такі самі соціальні права, як і місцеві грома-
дяни. При цьому весь період легальної роботи українців
у зазначених країнах зараховується до пенсійного ста-
жу. До того ж легальна робота передбачає неодмінне
укладання трудової угоди, що є додатковим захистом.
Щодо стану виконання підписаних Україною дво-
сторонніх міждержавних угод у сфері працевлашту-
вання, то сьогодні реально працюють лише Угоди з
Чехією і Словаччиною [9]. Тобто відповідні органи цих
країн подають до Державного центру зайнятості Ук-
раїни відомості про існуючі там вакансії. Офіційна чесь-
ка квота на працевлаштування українських громадян
складає 30 тис. осіб, словацька — 2,3 тис. осіб. Та-
ким чином, можливості легального працевлаштуван-
ня громадян України за кордоном досить обмежені як
у кількісному обсязі, так і в професійному розрізі.
Посередницькі організації, що мають ліцензію на
працевлаштування громадян України за кордоном, пра-
цюють за цим напрямом діяльності малоефективно. Із 800
ліцензійованих організацій реальним працевлаштуванням
займаються в основному лише кілька десятків фірм, що
вербують моряків для роботи на іноземних суднах [9].
Наприклад, у Севастополі функціонує 30 таких фірм.
Не маючи можливості легальне працевлаштува-
тися за кордоном, громадяни України шукають неле-
гальні шляхи працевлаштування.
Найпростішим з них є підхід, коли громадяни
України виїжджають за кордон, легалізують там свою
присутність через міграційну службу країни імміграції
і отримують дозвіл на легальне працевлаштування. Так
в основному працевлаштовуються громадяни Украї-
ни в Російській Федерації та Чеській Республіці.
Інші шляхи нелегального працевлаштування гро-
мадян України за кордоном пов’язані з фірмами (або
окремими особами) — посередниками, які за певну плат-
ню гарантують роботу за кордоном. Громадяни України,
які користуються послугами таких посередників, не ма-
ють гарантії держави та країни імміграції щодо свого
соціального захисту і мають проблеми як із роботодав-
цями, так і з органами охорони правопорядку.
Третій шлях можливості нелегального праце-
влаштування українських громадян за кордоном —
це працевлаштування за допомогою Інтернету.
Четвертий шлях — отримання роботи за кордо-
ном громадянами України, що здійснюють зовнішні
переміщення міждержавних кордонів через екскурсійні
агентства та бюро подорожей. Відомо, що віза для
виїзду за кордон у цих випадках видається на один
місяць. На свій ризик громадяни України протягом
цього часу шукають собі роботу й залишаються в країні
в’їзду. Крім того, що вони порушують закони цієї краї-
ни, не маючи дозволу на проживання в ній після за-
кінчення терміну візи, вони практично позбавлені за-
хисту з боку своєї держави. Щорічно консульські
організації України оформляють документи на повер-
нення із зарубіжних країн більш як 12 тис. громадян
України, які нелегально виїхали за кордон [3].
П’ятий шлях — це працевлаштування за кордо-
ном громадян, які виїхали за гостьовими візами. По-
рядок їх працевлаштування та подальшого перебування
в країні імміграції розвивається за попередньою схе-
мою. Деяким з них вдається перебувати в країні
імміграції досить значний час.
Необхідно зазначити, що функціонування інфор-
Л. М. Матросова
2008’4
19
маційного забезпечення міграційних процесів, насам-
перед, пов’язаних з трудовою діяльністю, знаходить-
ся в Україні на дуже низькому рівні, тому що вона як
колишня складова політично і економічно закритої
радянської держави не відчувала потреби як в існу-
ванні самостійного інституту регулювання міграцій, так
і в його інформаційному забезпеченні.
Науковцями вже обґрунтовано необхідність і мож-
ливість створення системи постійного моніторингу
міграційних процесів (СПММП) на основі сучасної
державної статистики про територіальний рух населен-
ня та соціально-економічний і демографічний розви-
ток регіонів [10]. На їхню думку, основними завдан-
нями СПММП мають бути:
• накопичення інформації про масштаби, напря-
ми та характер територіальних переміщень населення;
• виявлення і відстеження тенденцій зовнішніх і
внутрішніх стаціонарних і трудових міграцій;
• визначення причинно-наслідкових зв’язків
міграцій з економічними, соціальними і демографіч-
ними процесами в країні і світі;
• прогнозування міграційних ситуацій і моделю-
вання міграційної поведінки людей в різних умовах
соціально-економічного розвитку України;
• підготовка аналітичної інформації, необхідної для
розробки і реалізації заходів міграційної політики щодо
територіального збалансування попиту і пропозиції ро-
бочої сили залежно від стану регіональних ринків праці.
Помітні масштаби й можливі негативні наслідки
міграції працездатного населення вимагають керова-
ності, ефективність якої зумовлює необхідність роз-
робки концепції державної міграційної політики, а та-
кож методичного та статистичного забезпечення та
організації постійно діючого моніторингу міграцій.
Слід зазначити, що оцінка обсягів трудової еміг-
рації, дуже відрізняється за різними джерелами. Так,
за даними О. Позняка, мінімальна чисельність грома-
дян України, які працюють за кордоном, становить при-
близно 1 млн осіб [11]. Ще одне джерело подає, що за
межі України з метою працевлаштування щорічно ви-
їжджає від 3 до 7 млн осіб [12]. Дещо більші цифри
щодо громадян, які шукають заробітку за кордоном,
містяться у науково-дослідницькій роботі з питань тру-
дової міграції ДУ НДІ соціально-трудових відносин
України. Це 5 — 7 млн громадян України, або 20,0 —
25,0 % від загальної чисельності трудових ресурсів.
Аналіз даних зазначеної статистичної звітності,
здійснений фахівцями ДУ НДІ соціально-трудових відно-
син Мінпраці України, показав, що в статево-віковому
розрізі серед зовнішніх трудових мігрантів значно пере-
важають чоловіки та особи у віці 28—40 років, їх частка
в загальній чисельності українських трудових емігрантів
складала близько 90,0 та 50,0% відповідно [7].
Диспропорція за віком викликана тим, що особи,
які бажають отримати роботу за кордоном, намагають-
ся виїздити без членів сім’ї, щоб заощадити бюджет та
розширити межі робочого часу. Що стосується віко-
вих характеристик, то, як видно із результатів аналізу,
основна маса зовнішніх трудових мігрантів виїздить на
роботу за кордон у працездатному віці.
Офіційна статистика відображає тенденцію останніх
років щодо збільшення чисельності трудових мігрантів
з України. Так, за період з 1998 по 2002 рік чисельність
мігрантів з України збільшилася у 1,8 рази. Причому
збільшення числа мігрантів з України стосується як осіб
вікової групи 18—40 років (у 1,6 рази), так і осіб, які
вже старші за 40 років (у 2,3 рази) [8, с. 42].
Українці за кордоном працюють переважно в про-
мисловості, будівництві, сільському господарстві, у
сфері транспорту та зв’язку, торгівлі та громадському
харчуванні. Останнім часом зростає прошарок трудо-
вих мігрантів з України, зайнятих на роботах, що по-
требують високої кваліфікації, — у медицині, науці, сфері
високих технологій, фінансовому секторі. Щодо кате-
горій працівників, які тимчасово працювали за кордо-
ном, то більше половини з них працювали на робочих
місцях за професією, 36,6% працювали на посадах ке-
рівників, фахівців, службовців, і тільки 11,5% працю-
вало на місцях, які не потребують наявності професії
або спеціальності. Ці дані свідчать про високі вимоги
до професійного рівня громадян України, що виїжджа-
ють на роботу за кордон, з боку роботодавців.
Міждержавні угоди у сфері працевлаштування
громадян України укладено тільки з такими країнами,
як Білорусь, Вірменія, В’єтнам, Латвія, Литва, Мол-
дова, Польща, РФ, Словаччина, Лівія, Португалія,
Азербайджан та Іспанія [13, с. 38]. Між тим географія
застосування праці українських трудових мігрантів
дуже широка. В основному це Російська Федерація,
Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, країни колиш-
ньої Югославії, Німеччина, Туреччина, Греція, Італія,
Бельгія, Португалія, Іспанія, США, Франція, Канада
тощо [13, с. 34—35].
Щодо внутрішньої трудової міграції в Україні, то
основними центрами тяжіння для економічно активного
населення є столичний регіон, індустріальне розвинені
Харківська, Донецька, Дніпропетровська області, АР
Крим та Одещина — інвестиційне привабливі й розви-
нені регіони. Основними «постачальниками» трудових
мігрантів є райони, відсталі в соціально-економічному
розвитку, — Кіровоградська, Чернігівська, Сумська,
Хмельницька, Тернопільська, Вінницька. Дуже неспри-
ятливі тенденції щодо трудової міграції мають місце в
Луганській області, яка має значну кількість депресив-
них територій — головним чином колишніх шахтарсь-
ких поселень — і продовжує поставляти велику кількість
Л. М. Матросова
20
Економічний вісник Донбасу
трудових мігрантів до інших регіонів України та Росії.
Оцінюючи трудову міграцію в цілому, не можна
однозначно сказати гарно це чи погано. Як і будь-яке
соціально-економічне явище, вона має суперечливий
характер. З одного боку, продовжується відтік мо-
більної частини населення України і посилюється про-
блема скорочення трудових ресурсів країни. З іншого
— трудові мігранти знаходять роботу за кордоном і
пересилають в країну значні суми грошових переводів.
Слід зазначити, що в цілому світові масштаби
грошових переказів стрімко зростають, причому на-
багато швидше, ніж чисельність трудових мігрантів.
Так, за 1970 — 2005 роки кількість мігрантів зросла
в світі в 2,4 рази (понад 191 млн осіб), а обсяги гро-
шових переказів — в 13 разів (понад 230 млрд дол.
США у 2005 році). Основна їх частина припадає на
країни, що розвиваються: у 2006 році приток склав
близько 200 млрд дол. США [12].
Аналіз довів, що точних даних про кількість ук-
раїнських трудових мігрантів немає. Ці цифри, як було
зазначено вище, помітно різняться між собою. Проте,
на думку експертів, мова йде приблизно про 11—12%
населення країни, або майже 5 млн. осіб.
Кількість трудових мігрантів по країнам суттєво
різниться: від 10 тис. осіб у Канаді до 2 млн осіб у
Росії. До трійки країн — лідерів за кількістю мігрантів
з України лідирують Росія — 2 млн осіб, Польща — 1
млн. осіб, Італія — 500 тис. осіб. У першу десятку
країн входять також Греція, Португалія, Німеччина,
США, Іспанія, Чехія, Словаччина.
Загальна сума прибутків українських мігрантів за
рік оцінюється експертами в суму 35,3 млрд дол. США.
Навіть якщо прийняти за більш достовірну цифру розмір
грошових переказів в сумі понад 20 млрд дол., то це
складає приблизно четверту частину ВВП України й
значно більше притока сукупних іноземних інвестицій
в країну. При цьому середньомісячна сума грошових
переказів трудових мігрантів на батьківщину різниться
у різних країнах світу. Наприклад, перше місце займає
Індія, де ця величина у 2006 році перевищила 1100 дол.
США на одну людину, друге — Пакистан (789 дол.),
третє — Бангладеш (562 дол.). Україна була на п’ятому
місці — 360 дол.
Ураховуючи великий обсяг трансфертів у краї-
ну, постає питання про ефективне використання цих
коштів. Зараз вони в основному використовуються для
купівлі товарів тривалого використання й нерухомості.
Наприклад, за даними Нацбанку Молдови, менше 7%
грошових переводів інвестуються в бізнес і лише 5%
зберігаються на рахунках в банках. Аналогічна ситуа-
ція простежується й в Україні.
У зв’язку з цим мова йде про використання мігра-
ційного капіталу для розвитку підприємництва, вирі-
шення проблем депресивних регіонів країни, збільшен-
ня обсягу внутрішніх інвестицій на будівництво і ре-
конструкцію житла, інфраструктури, охорони здоро-
в’я, зростання споживацького попиту.
Оскільки центрами тяжіння для трудових мігрантів
з України залишаються зарубіжні країни з більш висо-
ким рівнем життя або більшими можливостями для за-
робітків (країни Західної, Центрально-Східної Європи,
Російської Федерації, Англо-Америки тощо), то обсяги
міграційних потоків з України залежатимуть у значній
мірі від політики щодо іммігрантів в цих країнах.
Тенденції демографічного розвитку в Європейсь-
ких країнах характеризуються посиленням депопуляції,
постарінням населення, збільшенням дефіциту трудо-
вих ресурсів. Задовольнити потреби у робочій силі в
умовах низької народжуваності вони можуть лише за
рахунок імміграції. Наприклад, у Німеччині від’ємний
природний приріст населення спостерігається вже по-
над 30 років, однак її населення останні 20 років
збільшується завдяки притоку іммігрантів [14, с. 148].
На початку вересня 2003 р. у м. Фрейзинг відбув-
ся міжнародний конгрес, присвячений проблемам
міграції. Як заявив на конгресі генеральний секретар
Ради Європи В. Швиммер, мігрантів слід розглядати
не лише як тягар, а навпаки — Західна Європа відчу-
ває в них гостру потребу. Згідно оцінкам Відділу На-
родонаселення ООН, наведеним у Всесвітньому де-
мографічному прогнозі, у найближчі 50 років насе-
лення Європейського союзу скоротиться на 37 млн
— з 376 до 339 мільйонів осіб.
У цілому по Європейському союзу імміграцій-
ний приріст населення за 1990-і роки досяг близько
900 тис осіб на рік і склав близько 70 % загального
приросту населення за цей період. На наступні 50 років
міграційний приріст Європейського союзу має бути
близько 950 тис. осіб на рік, щоб зберегти чисельність
населення Європейського союзу на рівні 2000 року.
Для того, щоб кількість зайнятих не зменшува-
лась, країни Західної Європи після 2010 року повинні
щорічно приймати 2,2 млн мігрантів.
За прогнозами ООН, розвиненим країнам
Європи в найближчі роки знадобиться суттєвий
приток іммігрантів для компенсації негативних де-
мографічних тенденцій. Отже, останнім часом в
Європі все більшого поширення набуває тенденція
розглядати іммігрантів як необхідний ресурс для
розв’язання проблеми депопуляції. Разом з тим в
Європейському союзі йде боротьба між прибічни-
ками відкритих і закритих кордонів для іноземців.
Результати цієї боротьби в кінцевому підсумку виз-
начатимуть можливості легального працевлаштуван-
ня українських трудових іммігрантів, так само як
відповідні заборони з боку окремих країн сприяти-
Л. М. Матросова
2008’4
21
муть збільшенню в них обсягів нелегальної трудо-
вої міграції українців. Передбачається навіть, що заі-
нтересована в трудових ресурсах і стрімко старію-
ча Європа віддаватиме перевагу християнам з Ук-
раїни перед робітниками, що сповідують іслам.
Другим дуже важливим центром тяжіння для тру-
дових мігрантів з України є Російська Федерація. Істо-
ричне минуле, «зрозуміла» мова, тісні родинні зв’яз-
ки і, головне, політика цієї держави щодо українсь-
ких заробітчан, — усе це у значній мірі сприяє прито-
ку сюди трудових мігрантів з України. Як вважають
російські фахівці, це дозволить розв’язати проблему
скорочення чисельності населення, отримати достат-
ньо кваліфіковані і адаптовані до російської економіки
трудові ресурси [15, с. 40]. Залучення трудових
мігрантів, передусім етнічних росіян та інших слов’-
янських народів, з держав нового зарубіжжя в галузі
і регіони у відповідності з економічними і геополітич-
ними інтересами Росії повинне розглядатися, на дум-
ку росіян, як важлива стратегічна задача. Це особли-
во актуально для Росії у зв’язку з масштабним відто-
ком в європейську частину населення зі східних і
північних районів — Сибіру, Далекого Сходу.
Такий інтерес Російської Федерації до трудових
мігрантів, підсилений несприятливим внутрішніми
обставинами в Україні (ними можуть бути, наприк-
лад, погіршення соціально-економічної ситуації або
проведення політики «насильницької» українізації щодо
російськомовного населення) може призвести до ще
більшого зростання масштабів трудової еміграції ук-
раїнського населення на схід.
Успіхи регуляторної політики щодо трудової
міграції в Україні залежатимуть також у значній мірі
від успіхів реформування економіки та підвищення
рівня життя громадян. Адже рівень добробуту, мож-
ливість працевлаштування й реалізації — це головний
фактор «виштовхування» мігрантів.
У зв’язку з тим, що процес трудової еміграції в
Україні на сьогодні фактично некерований, необхідно
здійснити комплекс заходів щодо його регулювання.
Шляхи вирішення проблем трудової міграції мають
бути такими:
— створення місткого й привабливого внутріш-
нього ринку праці, посилення мотивації до легальної
зайнятості;
— приєднання України до багатосторонніх міжна-
родних договорів з питань праці та соціального захи-
сту трудових мігрантів та забезпечення їх реалізації;
— укладання міждержавних та міжурядових до-
говорів працевлаштування мігрантів та забезпечення
їх реалізації;
— співробітництво прикордонних регіонів дер-
жав, що межують з Україною, у питаннях розвитку
прикордонних міграцій і взаємного врегулювання тру-
дової діяльності громадян, які працюють за межами
своїх держав;
— укладання договорів та досягнення домовленос-
тей щодо візового режиму, умов перетину кордонів та
перебування українських громадян на території інших країн;
— розвиток інституту ліцензування господарсь-
кої діяльності з посередництва у працевлаштуванні гро-
мадян України за кордоном з метою посилення їх со-
ціального захисту та запобігання торгівлі людьми;
— посилення вимог до ліцензування фірм, що
займаються працевлаштуванням за кордоном і сила-
ми міграційних інспекцій проводити перевірки фірм
на предмет відповідності діяльності, яка заявлена, тій,
яка здійснюється;
— створення системи державної інформаційної і
консультаційної підтримки мігрантів і кандидатів у тру-
дові мігранти в питаннях отримання дозволу на роботу
за кордоном та забезпечення їх прав (підвищення юри-
дичної грамотності зробить мігрантів більш освіченими
й завадить їх звертанням до кримінальних структур);
— координація міжнародних акцій у захист прав
гастрабайтерів;
— стимулювання створення гастрабайтерских
профспілкових осередків тощо.
Отже, проблема оптимізації використання трудово-
го потенціалу має розв’язуватись з урахуванням регіо-
нальної специфіки. У західних регіонах України, які ма-
ють аграрно-промислову спеціалізацію, із сезонним ха-
рактером зайнятості і низькою оплатою праці робітників,
перспективним є розвиток рекреаційної сфери та транс-
портного обслуговування. У регіонах з моногалузевою
структурою економіки, до яких належать передусім вуг-
ледобувні області — Донецька і Луганська, де ліквіду-
ються неперспективні вугільні шахти, проблема має ви-
рішуватись шляхом диверсифікації структури економі-
ки, створення альтернативних місць прикладання праці.
Південні райони України характеризуються регулярним
сезонним зростанням попиту на працю, що пов’язано з
рекреацією та сільгоспроботами під час збирання вро-
жаю овочів та фруктів. Для цих районів актуально залу-
чення з інших праценадлишкових районів сезонної ро-
бочої сили з числа незайнятих і безробітних.
Складовими загальнодержавного впливу на зай-
нятість і регулювання ринку праці повинні бути регіо-
нальні програми, що охоплюють як міжобласні регіо-
ни, так і локальні ринки праці на рівні одного або кількох
адміністративних районів. Зокрема, сформовані комп-
лексні програми «Карпати», «Поділля», «Полісся»,
«Причорномор’я», «Донбас» та інші повинні мати чітко
виражену компоненту із сукупністю заходів щодо ре-
гулювання ринку праці, який при всій загальності на
національному рівні має регіональні й локальні особ-
ливості. Чим повніше враховані регіональні особливості,
тим ефективнішою виявиться програма зайнятості.
Л. М. Матросова
22
Економічний вісник Донбасу
Насамкінець зазначимо, що проблеми оптимально-
го використання трудового потенціалу країни та її регіонів
будуть розв’язуватись більш успішно за умов поєднан-
ня зусиль держави, регіонів і кожного громадянина.
Висновки та пропозиції. За підсумками проведе-
ного дослідження можна зробити такі висновки:
1. Трудова міграція в Україні є об’єктивним і не-
від’ємним чинником ринку праці. Якщо розглядати цей
процес у динаміці, то він має тенденцію до зростання.
2. Трудовими мігрантами є особи, які характери-
зуються мобільністю і прагненням до пошуку роботи,
яка їх задовольняє за різними ознаками.
3. Оскільки зупинити трудову міграцію за корот-
кий термін неможливо, варто використовувати її по-
зитивні наслідки. Зокрема, легалізувати міграційний
капітал та спрямувати його на соціально-економічний
розвиток регіонів країни.
4. Для більш ефективного використання трудо-
вих ресурсів слід запровадити систему моніторингу
міграційних потоків (руху) населення, удосконалити
законодавче забезпечення й посилити контроль за пра-
цевлаштуванням українських громадян за кордоном.
5. З метою оптимізації державної регуляторної по-
літики у сфері трудової міграції варто розробити комп-
лекс заходів для сприяння розвитку підприємництва та
самозайнятості населення, підвищення рівня оплати
праці робітників, а також регулювати процеси відтво-
рення робочої сили відповідно до потреб регіонів краї-
ни, забезпечити поступове зростання рівня життя ук-
раїнських громадян згідно до європейських стандартів.
Реалізація зазначених заходів буде сприяти по-
кращенню ситуації у сфері трудової міграції та ринку
праці України в цілому.
Література
1. Гайдуцький А. П. Міграційний капітал в Ук-
раїні / А. П. Гайдуцький // Фінанси України. — 2007.
— №5. — С. 24—37. 2. Гайдуцький А. П. Економічні
відносини у процесі інвестування колективних транс-
фертів міграційного капіталу на цілі соціального роз-
витку / А. П. Гайдуцький // Фінанси України. — 2007.
— №3. — С. 50—66. 3. Стадильная Я. Девушки
иногда обращаются в консульство без ничего. В пря-
мом смысле слова... Работа за рубежом: иллюзии и
реальность / Я. Стадильная // Голос Украины. — 4 авг.
2000 г. — № 140. 4. Тарлецкая Л. Международная
миграция и социально-экономическое развитие /
Л. Тарлецкая // Мировая экономика и международ-
ные отношения. — 1998. — №7. — С. 78—84. 5. Ук-
раїна. Президент. Послання Президента України до
Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє
становище України у 2001 році». — К. : Інформ.-ви-
давн. Центр Держкомстату України, 2002. — 412 с.
6. Ушкалов И. Г. «Утечка умов» — масштабы, при-
чины, последствия / И. Г. Ушкалов, И. А. Малаха. —
М., 1999. — 176 с. 7. Звіт про науково-дослідну ро-
боту «Трудова міграція: законодавче та нормативне ви-
рішення проблем соціального захисту населення, роль
та взаємодія органів державної влади в урегулюванні
трудової міграції. Концепція розвитку міждержавної
трудової міграції в прикордонних регіонах України» //
НДІ соціально-трудових відносин Мінпраці України.
— Луганськ, 2000. 8. Стасюк М. Вплив міграційних
процесів на основні демографічні показники в Україні
/ М. Стасюк, В. Крючковський // Україна: аспекти
праці. — 2004. — № 5. — С. 40—45. 9. Безкоровай-
на Г. Закордону ми допоможемо. Заробітки «за буг-
ром» можливі на цілком реальній основі / Г. Безкоро-
вайна // Україна молода. — 13 вер. 2000 р. 10. Пет-
рова Т. Міграційна політика держави її інформаційне
забезпечення / Т. Петрова, В. Васильченко // Україна:
аспекти праці. — 1996. — № 6. — С. 46—50. 11. По-
зняк О. Трудова міграція населення України: методо-
логія дослідження та проблеми регулювання / О. По-
зняк // Регіональні аспекти розвитку і розміщення про-
дуктивних сил України. — 2002. — Вип. 7. 12. Гай-
дуцкий А. Евробатраки / А. Гайдуцкий // Бизнес. —
2007. — № 16. — С. 23—27. 13. Варецька О. Со-
ціально-економічне підґрунтя трудової міграції насе-
лення України / О. Варецька // Україна: аспекти праці.
— 2005. — №5. — С. 34—39. 14. Западнюк С. О.
Типи, види і форми міграцій населення / С. О. Запад-
нюк // Регіональні географічні дослідження України
та суміжних територій : зб. наук. пр. / відп. ред.
Ю. О. Кисельов. — Луганськ : Альма-матер, 2006.
— С. 116—117. 15. Рыбаковский Л.Л. Миграцион-
ная политика России в контексте ее национальных ин-
тересов / Л. Л. Рыбаковский, С. В. Рязанцев // Наро-
донаселение. — 2002. — № 3. — С. 38—52. 16. 100
термінів і понять соціально-трудової сфери : енцикл.
словник / під заг. ред. С. В. Мельника. — Луганськ :
ДУ НДІ соціально-трудових відносин, 2005. — 220 с.
17. Гайдуцький А. П. Характерні риси української
трудової міграції за кордоном / А. П. Гайдуцький // Еко-
номіка та держава. — 2007. — № 9. — С. 88—92.
18. Прибиткова І. М. Основи демографії : посіб. для
студ. гум. і сусп. фак. вищ. навч. закл. / І. М. При-
биткова. — К. : АртЕк, 1995. — 256 с., іл. — (Транс-
формація гуманітарної освіти в Україні). 19. Рома-
нюк М. Миграции населения Украины: национальные
приоритеты и региональная дифференциация механиз-
ма регулирования / М. Романюк // Экономика Украи-
ны. — 1999. — № 9. — С. 38—44. 20. Судопла-
тов П. А. Новые тенденции миграции и миграцион-
ной политики в странах Европейского союза /
П. А. Судоплатов // Народонаселение. — 2006. —
№ 4. — С. 145—156.
Л. М. Матросова
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17913 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1817-3772 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:13:44Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Матросова, Л.М. 2011-03-11T22:57:51Z 2011-03-11T22:57:51Z 2008 Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі / Л.М. Матросова // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 4(14). — С. 15-22. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 1817-3772 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17913 uk Інститут економіки промисловості НАН України Соціально-економічні проблеми Донбасу Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі Article published earlier |
| spellingShingle | Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі Матросова, Л.М. Соціально-економічні проблеми Донбасу |
| title | Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі |
| title_full | Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі |
| title_fullStr | Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі |
| title_full_unstemmed | Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі |
| title_short | Особливості й стан трудової міграції в Україні та Донбасі |
| title_sort | особливості й стан трудової міграції в україні та донбасі |
| topic | Соціально-економічні проблеми Донбасу |
| topic_facet | Соціально-економічні проблеми Донбасу |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17913 |
| work_keys_str_mv | AT matrosovalm osoblivostíistantrudovoímígracíívukraínítadonbasí |