Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького
Статтю присвячено 140-й річниці від дня народження та 80-м роковинам загибелі С.Рудницького. Аналізуються перші праці дослідника з ранньої історії козацтва, написані під впливом і керівництвом М.Грушевського. Внесок відомого вченого-географа в розробку історіографії історії козацтва незначний, але...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 2018 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179148 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького / О. Ковалевська // Український історичний журнал. — 2018. — №2. — С. 41-52. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179148 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ковалевська, О. 2021-04-09T14:25:29Z 2021-04-09T14:25:29Z 2018 Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького / О. Ковалевська // Український історичний журнал. — 2018. — №2. — С. 41-52. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179148 94(477)«Рудницький» Статтю присвячено 140-й річниці від дня народження та 80-м роковинам загибелі С.Рудницького. Аналізуються перші праці дослідника з ранньої історії козацтва, написані під впливом і керівництвом М.Грушевського. Внесок відомого вченого-географа в розробку історіографії історії козацтва незначний, але змістовно якісний, тож заслуговує на увагу фахівців та гідну оцінку суспільства. The article is timed to the 140th anniversary of the birthday and the 80th anniversary of the death of S.Rudnyts’kyi and is devoted to the analysis of the first works of the researcher on the early history of the Cossacks, written under the influence and guidance of M.Hrushevs’kyi. The contribution of a well-known geographer to the development of historiography of the history of the Cossacks is insignificant, but content-qualitative, so deserves attention for a worthy evaluation. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького Cossack Works in the Scientific Heritage of S.Rudnyts’kyi Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького |
| spellingShingle |
Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького Ковалевська, О. Історичні студії |
| title_short |
Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького |
| title_full |
Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького |
| title_fullStr |
Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького |
| title_full_unstemmed |
Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького |
| title_sort |
козакознавчі студії в науковій спадщині с.рудницького |
| author |
Ковалевська, О. |
| author_facet |
Ковалевська, О. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2018 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Cossack Works in the Scientific Heritage of S.Rudnyts’kyi |
| description |
Статтю присвячено 140-й річниці від дня народження та 80-м роковинам загибелі С.Рудницького. Аналізуються перші праці дослідника з ранньої історії
козацтва, написані під впливом і керівництвом М.Грушевського. Внесок відомого вченого-географа в розробку історіографії історії козацтва незначний, але змістовно якісний, тож заслуговує на увагу фахівців та гідну оцінку суспільства.
The article is timed to the 140th anniversary of the birthday and the 80th anniversary
of the death of S.Rudnyts’kyi and is devoted to the analysis of the first works of the
researcher on the early history of the Cossacks, written under the influence and guidance
of M.Hrushevs’kyi. The contribution of a well-known geographer to the development of
historiography of the history of the Cossacks is insignificant, but content-qualitative, so
deserves attention for a worthy evaluation.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179148 |
| citation_txt |
Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького / О. Ковалевська // Український історичний журнал. — 2018. — №2. — С. 41-52. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kovalevsʹkao kozakoznavčístudíívnaukovíispadŝinísrudnicʹkogo AT kovalevsʹkao cossackworksinthescientificheritageofsrudnytskyi |
| first_indexed |
2025-11-26T01:39:49Z |
| last_indexed |
2025-11-26T01:39:49Z |
| _version_ |
1850603865738575872 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2018. – №1
УДК 94(477)«Рудницький»
ольга коВалеВська
докторка історичних наук, провідна наукова співробітниця,
відділ української історіографії,
Інститут історії України НАН України
(Київ, Україна), o_kovalevska2013@ukr.net
КОЗАКОЗНАВЧІ СТУДІЇ
В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ С.РУДНИЦЬКОГО
Статтю присвячено 140-й річниці від дня народження та 80-м роковинам за-
гибелі С.Рудницького. Аналізуються перші праці дослідника з ранньої історії
козацтва, написані під впливом і керівництвом М.Грушевського. Внесок відо-
мого вченого-географа в розробку історіографії історії козацтва незначний,
але змістовно якісний, тож заслуговує на увагу фахівців та гідну оцінку сус-
пільства.
Ключові слова: Рудницький, рання історія козацтва, козацька держава, іс-
торіографія.
У 2017 р. виповнилося 140 років від дня народження та 80 – від дня заги-
белі видатного вченого, історика, географа, геополітика, картографа, щирого
українця і свідомого громадянина – Степана Львовича Рудницького (1877–
1937 рр.), котрий усе своє життя присвятив розвиткові української науки та
боротьбі за незалежну українську державу.
Науковий шлях майбутнього вченого розпочався у стінах Львівського
університету під впливом і керівництвом М.Грушевського. Спочатку
С.Рудницький був активним учасником семінару, організованого профе-
сором, а згодом став повноправним адептом львівської історичної шко-
ли М.Грушевського1. Однією з перших праць на історичну тему, очевидно,
був студентський реферат: «Спір про авторство: Написання історії Авґуста»
(«Spόr o autorstvo: Scriptores Historiae Augustae»)2. Написаний він був, імо-
вірно, ще на першому курсі, тобто впродовж 1895/1896 академічного року
після прослуховування навчального курсу професора Кручковича «Про ад-
міністрацію, судівництво і військову справу в Римській державі»3. Рукопис
реферату скоріше за все являє собою чернетку праці, оскільки містить багато
закреслень, виправлень, вставок і навіть уклейок. Мова ориґіналу польська.
Почерк доволі дрібний і в деяких місцях важко прочитується. Оскільки зміст
реферату не був пов’язаний ані з майбутніми історичними дослідженнями
С.Рудницького, ані з його географічними студіями, залишаємо його без ана-
лізу і сподіваємося, що він зацікавить когось із майбутніх дослідників науко-
вої спадщини академіка, або фахівців зі всесвітньої історії, зокрема Римської
імперії.
1 Тельвак В., Педич В. Львівська історична школа Михайла Грушевського. – Л., 2016. – 423 с.
2 Державний архів Львівської області. – Ф.26. – Оп.11. – Спр.101. – 14 арк.
3 Шаблій О.І. Академік Степан Рудницький – фундатор української географії. – Л.;
Мюнхен, 1993. – С.13.
Український історичний журнал. – 2018. – №2
42 Ольга Ковалевська
Перші ж повноцінні історичні дослідження С.Рудницький здійснив та
опублікував упродовж 1897–1899 рр. Це була низка розвідок, присвячених
подіям XV–XVII ст. на українських теренах, та рецензії на публікації джерел
XVII ст., які вийшли друком наприкінці ХІХ ст.
Хронологічно першими за часом публікації були студія та рецензія, опу-
бліковані 1897 р.4, але за змістом першою мала б бути стаття, присвячена ор-
ганізації оборони руських земель Польського королівства наприкінці XV ст.
(1899 р.)5. У цій праці молодий історик поставив собі за мету висвітлити ма-
лодосліджені питання та спростувати поширені на той час міфи й ідеалі-
зовані уявлення про життя на пограниччі. Історію організації оборони Речі
Посполитої С.Рудницький поділив на два періоди: від кінця XV до другої по-
ловини XVI ст. та від другої половини XVI до XVIII ст. Спираючись на ґрун-
товний аналіз джерел і літератури, молодому дослідникові вдалося виявити
різницю між оборонною службою на заході та сході південного пограниччя
Речі Посполитої. Вона полягала в тому, що західну частину було «засіяно»
укріпленими замками й фортецями, а на сході вони траплялися лише як
поодинокі «оази»6. Саме тому С.Рудницький дійшов висновку, що впродовж
зазначеного часу організація оборони пограниччя не відповідала своїм зав-
данням, а зусилля окремих воєвод, старост чи очільників загонів жовнірів не
могли замінити цілеспрямованої діяльності держави. Крім того, дослідник
спростував поширений стереотип про «креси» – землі на східному кордоні
Речі Посполитої, як «добре укріплене і твердинями засіяне пограниччя», а
також про їхніх «героїчних оборонців».
Подіям козаччини 1620–1630-х рр., тобто козацько-польської війни
1625 р.7, більш відомої як повстання Марка Жмайла, а також історії укра-
їнських козаків та їх походів 1625–1630 рр.8 С.Рудницький присвятив статті
1897 та 1899 рр. Обидва тексти демонструють ґрунтовне знання автором дже-
рельної бази своїх досліджень, що зберігає їх актуальність і наукову цінність
донині.
Аналіз передумов, самих воєнних дій і наслідків козацько-польської ві-
йни 1625 р. С.Рудницький розпочав із розповіді про діяльність козаків та
причини розголосу про «козацьку славу» в Європі. На думку дослідника, усе
трималося лише на вигідному для козаків стані справ у Речі Посполитій та
на здібностях гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Водночас тогочас-
не міжнародне становище не сприяло добрим взаємостосункам українських
козаків і польської держави, адже західні сусіди Речі Посполитої «загрузли»
у Тридцятилітній війні, Московщина була ослаблена боярською смутою, зі
4 Рудницький С. Козацько-польська війна р. 1625: Історична розвідка // Записки Наукового
товариства ім. Шевченка. – Т.17. – Л., 1897. – С.1–42; [Рец.] Мельник К. Сведения о походе
в Крым Михаила Дорошенко (Киевская старина. – 1896. – Кн.11. – С.274–286) // Там само. –
Розділ «Бібліографія». – С.30–31.
5 Рудницький С. Руські землі Польської корони при кінці ХV в.: Ворожі напади й організація
пограничної оборони // Записки НТШ. – Т.31/32. – Л., 1899. – С.1–54.
6 Там само. – С.47.
7 Рудницький С. Козацько-польська війна р.1625… – С.1–42.
8 Рудницький С. Українські козаки в 1625–30 рр.: Критично-історичні розвідки // Записки
НТШ. – Т.31/32. – С.1–54.
Український історичний журнал. – 2018. – №2
43Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького
Шведським королівством укладено перемир’я. Така ситуація робила коза-
ків незаанґажованими у зовнішньополітичні справи Речі Посполитої й це
впливало на погіршення їхніх стосунків із державою. Безпосередніми при-
чинами конфлікту 1625 р. С.Рудницький назвав невиплату козакам вина-
городи за участь у битві під Хотином 1621 р., обмежену кількість реєстру, за-
тримку платні реєстровим козакам, козацькі «вилазки» проти татар і турок,
які давали їм засоби на прожиття, але викликали загострення польсько-ту-
рецьких відносин і провокували незадоволення польського уряду. Додатково
дослідник указував ще на дві причини суто політичного характеру: втручан-
ня козаків у боротьбу Шагіна Ґірея з турецьким ставлеником за кримський
престол, а також підтримку козаками справи самозванця Ахії, котрому вони
обіцяли зібрати військо й рушити на Стамбул.
Натомість козацьке середовище виявилося неоднорідним, що призве-
ло до формування двох таборів: поміркованих козаків на чолі з Михайлом
Дорошенком та радикально налаштованих під проводом М.Жмайла.
Останні сподівалися на підтримку кримських татар Шагіна Ґірея, однак по-
лякам удалося розірвати цей союз. Водночас коронний гетьман Станіслав
Конецпольський доклав чимало зусиль, щоби залагодити конфлікт із коза-
ками мирним шляхом. Утім вони були марними. С.Рудницький докладно
описав усі битви козацьких загонів із коронним військом та переговори щодо
амністії і збільшення реєстру. Обрання нового гетьмана, тобто М.Дорошенка,
котрий був прихильником «угодової політики», призвело до ухвалення
Куруківського договору, затвердженого польським сеймом 1626 р., яким в
оповіді С.Рудницького закінчилася козацько-польська війна 1625 р.
Історія козаччини після підписання Куруківської угоди та повстання
1630 р. належали до найменш досліджених у тогочасній науці, що спонукало
С.Рудницького взятися за опрацювання цієї теми. Складність реалізації до-
слідником своєї мети полягала в розпорошеності та фраґментарності відомос-
тей про ті часи в історичних джерелах. На початку статті автор подав опис
подій 1625–1630 рр., зазначивши, що Куруківський договір, попри фактичне
іґнорування його з боку Речі Посполитої, зіграв свою роль у тогочасних від-
носинах уряду та козаків, оскільки унормовував їх, а також став причиною
боротьби двох «партій» у козацькому середовищі, що впливало на його згур-
тованість і злагодженість у діях. Саме ця боротьба і стала змістом козацької
історії згаданого часу. Дослідження С.Рудницького розпочиналось оглядом
гетьманування М.Дорошенка, якому вдавалося балансувати між інтересами
козаків та польського уряду. Шукаючи причини козацько-польської війни
1630 р., С.Рудницький проаналізував суспільно-політичні й релігійно-на-
ціональні умови існування козацької верстви в Речі Посполитій, дійшовши
відомого на сьогодні висновку: козаки прагнули стати повноцінним суспіль-
ним станом із правом землеволодіння та власною юрисдикцією. Водночас
цей новий стан не був однорідним, тобто поділявся на реєстрову меншість
і нереєстрову більшість, яка щороку зростала. Це не сприяло узгодженос-
ті дій та єдності вимог козаків. До того ж вони безперестанно втручалися
в релігійні справи, що викликало незадоволення уряду. Саме питання про
Український історичний журнал. – 2018. – №2
44 Ольга Ковалевська
запровадження церковної унії, а також викреслення з реєстру значної кіль-
кості козаків після закінчення польсько-шведської кампанії 1629 р. призве-
ло до обрання гетьманом Тараса Федоровича. Із його появою на Запорожжі й
розпочалася війна, головні події котрої розгорнулися біля Переяслава. Після
низки битв, в яких поляки зазнали поразки, обидві сторони пішли на укла-
дення угоди, підписаної 8 червня 1630 р. На думку С.Рудницького, вона мала
суттєве значення, адже майже не згадувала про Куруківську комісію та її по-
станови, що мали обмежувати права й вольності козаків, фактично визнала
безкарність Т.Федоровича, оскільки його не було видано польській стороні,
повертала до реєстру тих, кого виписали як «бунтівника». Загальним під-
сумком С.Рудницького стало твердження, що польському урядові знову не
вдалося розв’язати так зване «козацьке питання».
Незважаючи на те, що С.Рудницький не поглибив власні дослідження з
обраної проблематики в наступних повноцінних статтях, він у 1897–1898 рр.
повертався до цієї тематики у своїх рецензіях. Зокрема у відгуках на студію
К.Мельник, присвячену походу М.Дорошенка 1628 р.9, на збірник мемуарів
першої половини XVII ст., перекладених тією ж К.Мельник та виданих за ре-
дакцією В.Антоновича10, а також у рецензії на видання хроніки Станіслава
Темберського, виданої В.Чермаком11.
Зміст рецензії на статтю К.Мельник перегукувався зі власними дослід-
женнями С.Рудницького, присвяченими окремим сюжетам козацької історії
1625–1630 рр. Тому не дивно, що редакція «Записок НТШ» вирішила вміс-
тити статтю й відгук в одному числі. Цей факт обумовив і деякі особливості
самої рецензії, зокрема відсутність посилань на праці істориків, які рекомен-
дує авторці рецензент, і на власну публікацію в тому ж виданні «ЗНТШ».
Це також вплинуло на поверховість певних зауважень, адже всі деталі було
описано самим рецензентом у його власній статті.
Незважаючи на невеликий обсяг цієї праці, помітна ґрунтовна обізна-
ність С.Рудницького як із джерельним масивом теми, так і з історіографією
проблеми. Рецензент не погоджувався з авторською назвою статті, оскіль-
ки М.Дорошенкові в тексті було приділено лише півтори сторінки, а також
із підбором історичних праць, використаних авторкою і присвячених обра-
ному сюжету. С.Рудницький висловив кілька серйозних зауважень і до ав-
торського трактування Куруківського договору, який він сам уважав здо-
бутком козацької дипломатії, а К.Мельник – кроком назад у порівнянні з
9 Рецензію опубліковано у «Записках НТШ» (т.17, с.30–31), а повна назва рецензованої
праці була такою: Мельник К. Сведения о походе в Крым Михаила Дорошенко // Киевская
старина. – 1896. – Кн.11. – С.274–286.
10 Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – Вып.II (первая половина XVII ст.),
перевод К.Мельник (под редакцией В.Антоновича), 1898, ст.II + 438. Сам текст рецензії
опубліковано у «Записках НТШ» (т.23/24, Львів, 1898, розділ «Бібліографія (рецензії й
справоздання)», с.1–5).
11 Рудницький С. Нове жерело до історії Хмельниччини // Записки НТШ. – Т.23/24. – С.1–22.
В авторській примітці до назви статті зазначалося: «З історичного семінара проф. М.Грушевського
в Львівськім унїверситетї». Текст є рецензією на вид.: Stanislaw Temberski. Roczniki wydał Dr.
Wiktor Czermak (Scriptores rerum polinicarum tomus XVI continet Stanislai Temberski Annales
1467–1656), Вид. Історичної комісиї Крак. акад. наук, Краків, 1897. – С.86+388.
Український історичний журнал. – 2018. – №2
45Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького
часами П.Конашевича-Сагайдачного. Із закидів, які С.Рудницький зро-
бив К.Мельник, видно, наскільки аматорським вийшов її текст, включно з
прикрими технічними помилками та недоглядами (1829 р. замість 1629 р.,
1730 р. замість 1630 р. та ін.).
Згадана рецензія попри незначний обсяг привертає увагу кількома ці-
кавими фактами. Авторкою рецензованої С.Рудницьким статті було зазна-
чено Катерину Мельник – дружину В.Антоновича. М.Палієнко натомість
стверджує, що авторство публікації насправді належить самому знаному іс-
торикові12. Однак, виходячи з того, які зауваження у своїй рецензії зробив
С.Рудницький, виникають сумніви щодо цього. Крім того, судячи з початку
рецензії, С.Рудницький не був особисто знайомий з авторкою й, більше того,
очевидно вважав, що автор рецензованої статті – чоловік. Хоча, можливо,
використана ним форма звернення («Шановний авторе») була традиційно
визнаною та не передбачала акцентування на статі.
Закидаючи К.Мельник огріхи при наведенні дат, С.Рудницький сам
припустився помилки при передачі сторінок статті, тобто рецензент указу-
вав: «с.276–286», а насправді її було опубліковано на с.274–286, що доводить
сам текст відгуку, де автор посилається на с.275.
Будучи учнем М.Грушевського, С.Рудницький від студентських років і
впродовж усього часу своєї наукової діяльності дуже уважно ставився до дже-
рел. Тому не дивно, що він проявляв жвавий інтерес до тогочасних їх переви-
дань, особливо, якщо самі джерела походили з XVII ст. і висвітлювали окремі
сюжети козацької історії.
Видання мемуарів, котрі відносилися до історії «Південної Русі» й заці-
кавили С.Рудницького як рецензента, відомий історик В.Антонович задумав
ще наприкінці 1880-х рр. Перший випуск опубліковано в 1890 р.13 Пояснюючи
актуальність підготовлених до друку матеріалів, упорядники зазначали, що
для історії «Південно-Західної Русі» велике значення мають численні тексти,
які походять від другої половини XVI ст. В основному це були записки, скла-
дені іноземцями різними мовами й оприлюднені у спеціальних виданнях.
Саме з цих причин вони були малодоступними для широкого кола «інтелі-
ґентних читачів»14. Тож редакція «Киевской старины» планувала вмістити в
додатку до часопису цілу низку мемуарів і записок другої половини XVI – по-
чатку XVIII ст. у перекладах. Також зазначалося, що редакція намагатиметь-
ся передавати точний зміст ориґінального тексту, а самі переклади містити-
муть пояснення та коментарі. До складу пропонованої серії мемуарів мали
ввійти записки Михайла (Михалона) Литвина («Отрывки о нравах татар,
литовцев и москвитян»), Леонарда Ґорецького («Описание войны Ивония,
воеводы волошского»), щоденник Еріха Лясоти, записки Якуба Собеського
(«Записки о Хотинской войне»/«Commentariorum chotinensis belli libri tres»),
12 Палієнко М.Г. «Кіевская старина»: Хронологічний покажчик змісту журналу (1882–
1906). – К., 2005. – С.279.
13 Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – Вып.І (XVI ст.) Михаил Литвин.
Б. де-Виженер. Л.Горецкий. Э.Ляссота. Перевод К.Мельник (под ред. В.Антоновича). – К.,
1890. – 190 с.
14 Там же. – С.І.
Український історичний журнал. – 2018. – №2
46 Ольга Ковалевська
записки Ґійома де Боплана («Описание Украины»/«Discription d’Ukrainie»)
та Йоакима Єрлича («Летописные записки»/«Latopisiec»), щоденник Шимона
Окольського («Дневник военных действий, просходивших между войсками
коронным и запорожским в 1637 и 1638 годах»/«Djarjusz tranzakcji wojennej
między wojskiem koronnym і zaporowskim w 1637 r.; kontynuacja djariusza
wojennego w roku 1638»), спогади Богуслава Машкевича («Pamiętnik»),
мемуари Миколая Ємеловського («Pamiętnik»), записки аноніма, вида-
ні Войцицьким («Pamiętniki do panowania Zygmunta III, Władysława IV
і Jana Kazimierza»), записки Криштофа Перетятковича («Отчёт о за-
слугах Речи Посполитой»/«Informacja usługi ku Rzeczy Pospolitej»), що-
денник Патрика Ґордона («Дневные записки»/«Tagebuch des generalen
Patrik Gordon»), записки Яна Зеленевецького («О победе, одержанной над
Шереметьевым»/«Memorabilis Victoria de Szeremetho») та Яна Юзефовича
(«Летопись»). Між іншим, зазначалося, що при виданні мемуарів і записок
перекладатимуться лише ті частини, де міститься згадка про події на тере-
нах «Південної Русі». Водночас планувалося видати й ті фраґменти запи-
сок, присвячених іншим країнам, де згадувалися значні епізоди, присвяче-
ні історії «Південно-Західного краю». До таких упорядники серії відносили
записки Блеза де Віженера, Яна Хризостома Пасека та Почобута, мемуари
Альбрехта Радзивілла, Деларака, Е.Отвіновського.
С.Рудницький у 1898 р. взявся рецензувати другий випуск репрезенто-
ваної серії, який було опубліковано 1896 р.15 До його складу ввійшли щоден-
ник новгородського підсудка Федора Євлашевського (1564–1604 рр.), історія
Хотинського походу Якуба Собеського (1621 р.), щоденник виправи проти
козаків запорозьких (1625 р.) і текст Куруківської угоди, стаття К.Мельник
«Свeдeния о походe в Крым Михаила Дорошенка (1628)» як вступ до трьох
документів 1628 р., щоденник Шимона Окольського (1637–1638 рр.) з допов-
ненням Самійла Величка й «Ординацією Війська Запорозького реєстрово-
го…», опис України Ґ.Л. де Боплана (1630–1648 рр.), «Сказание о неволь-
никах, освободивщихся из турецкой каторги (1643)», щоденник Богуслава
Машкевича (1643–1649 рр.).
У вступі до другого випуску зазначалося, що перший опубліковано ще
в 1890 р. Однак через не залежні від перекладача обставини вихід нового
видання, що включало вісім текстів, датованих першою половиною XVII ст.,
було затримано. Також наголошувалося, що попереду – третій і четвертий
випуски мемуарів.
На самому початку своєї рецензії С.Рудницький звернув увагу на
якість запропонованого читачеві видання. Він указував на те, що щоден-
ник Ф.Євлашевського публікується з «ненайліпшої копії» без порівняння з
ориґіналом: саме так, як його подав В.Антонович ще в 1886 р. на шпальтах
«Киевской старины». Далі звернув увагу на текст щоденника Я.Собеського,
який друкувався в російському перекладі. Не маючи наміру перевіряти на
15 Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – Вып.ІІ (первая половина XVIІ ст.)
Ф.Евлашевский. Я.Собеский. Походы 1625 и 1628 гг. С.Окольский. Г.Боплан. Освобождение
невольников. Б.Машкевич. Перевод К.Мельник (под ред. В.Антоновича). – К., 1896. – 439 с.
Український історичний журнал. – 2018. – №2
47Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького
якість весь переклад, рецензент обрав для цього окремі фраґменти. Так, за-
лучивши латиномовний ориґінал, С.Рудницький зазначав, що перекладач
(тобто Катерина Мельник) поставився до роботи неуважно, запровадивши
систему скорочень, а також не докладний, а довільний переклад із латини.
Молодого, але ретельного рецензента таке ставлення до перекладу не мог-
ло не зачепити, адже на той час він сам ґрунтовно вивчав латину й уже в
1899 р. здобув право на викладання історії та географії українською, німець-
кою, польською мовами. Навівши кілька прикладів несумлінного ставлення
перекладача до своєї праці, С.Рудницький перейшов до аналізу щоденника
походу проти козаків 1625 р. Перш за все, він звернув увагу на наявність
кількох різних за історичною цінністю варіантів цього джерела, про що впо-
рядники навіть не згадали. Крім того, і цей текст у порівнянні з попередні-
ми варіантами містив помилки перекладу. Не задовольнило Рудницького-
рецензента й те, що при публікації трьох документів за 1628 р. вступом до
них було використано вже рецензовану статтю К.Мельник про кримський
похід М.Дорошенка, причому з тими самими помилками та друкарськими
огріхами. Насичений багатьма пропусками виявився й переклад щоден-
ника Шимона Окольського. Пропущення цілого вступного абзацу, присвя-
ченого Потоцьким, С.Рудницький уважав неприпустимим, адже автор що-
денника належав до оточення Станіслава Потоцького, а значить міг бути
необ’єктивним у тих місцях, де йшлося про його патрона. На позитивну оцін-
ку рецензента заслужив лише переклад щоденника Богуслава Машкевича,
дворянина князя Яреми Вишневецького та Януша Радзивілла. Загальний
висновок С.Рудницького був невтішним для впорядників мемуарної серії:
у другому випуску видання немає жодного раніше незнаного джерела; для
фахового історика ця публікація не може мати цінності, оскільки для своїх
наукових цілей спеціалістам потрібні ориґінальні тексти, а вміщені тут дже-
рела «писані в мовах, що їх кождий фаховий історик знати повинен»16.
Майже востаннє С.Рудницькому як дослідникові довелося зіткнути-
ся з козацькою тематикою при написанні рецензії на видання В.Чермаком
«Анналів», написаних священиком С.Темберським17. Рецензія перетворила-
ся на повноцінну статтю джерелознавчо-історіографічного змісту. Не зупи-
няючись на опису особливостей цього огляду, наголосимо на його головних
висновках. На думку молодого, але вже добре обізнаного з темою рецензента,
тексти С.Темберського за всіх їх вад мали кілька позитивних рис. По-перше,
це неупередженість автора у висвітленні подій початку «Хмельниччини»,
адже він у своїх «Анналах» ніколи не перекручував джерел і не підга-
няв відомості під свою власну думку. Будучи вороже налаштованим до
Б.Хмельницького, він не відмовляв йому у приязних епітетах. По-друге (що
більш важливо для фахового історика), в «Анналах» С.Темберського наведе-
но чимало таких документів, важливих для розуміння козацько-польських
відносин, які ніде більше не зустрічаються. Зокрема йшлося про невідомі
16 [Рец.] Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – Вып.II (первая половина XVII ст.),
перевод К.Мельник (под ред. В.Антоновича), 1898, ст.II+438 // Записки НТШ. – Т.23/24. – С.5.
17 Рудницький С. Нове жерело до історії Хмельниччини // Там само. – С.1–22.
Український історичний журнал. – 2018. – №2
48 Ольга Ковалевська
до того часу рукописні реляції, завдяки яким подано доволі точне датуван-
ня подій. Особливо привертають увагу деталі й докладність викладу подій
1649 р., Берестецької битви 1651 р., Жванецького походу 1653 р. Таким чи-
ном, «літописи» С.Темберського С.Рудницький радив поставити «на рівні з
перворядними» джерелами до історії «Хмельниччини», адже серед другоряд-
них вони займають «одне з визначнійших місць»18.
Незважаючи на те, що всі свої праці з історії козаччини С.Рудницький
написав, ще будучи студентом, їх рівень настільки високий, що вони всі
були надрукованими в одному з поважних наукових часописів того часу –
«Записках НТШ». Дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка
С.Рудницького обрали вже після закінчення університету – 25 лютого
1901 р. Характеризуючи його як історика та рецензента, можна сміливо за-
явити, що він був принциповим, прискіпливим і навіть жорстким до рецен-
зованих праць. Щиро та прямо висловлював свої зауваження, не озираючись
на авторитети.
Незважаючи на те, що праць суто історичного змісту в науковому дороб-
ку С.Рудницького після 1900 р. більше не було, у текстах на геополітичну
й географічну/антропогеографічну тематику першої чверті ХХ ст. дослідник
подавав узагальнені характеристики багатьох історичних періодів. У тому
числі, це були абзаци, присвячені історії та значенню козацько-гетьманської
держави, оцінці діяльності окремих гетьманів, аналізу соціальних відносин
козацького періоду.
Надзвичайно важливе місце у працях С.Рудницького займало питання
про використання історичних назв для означення українських теренів у ми-
нулому. Так, в одній із монографій він зазначав, що у XVI й XVII ст. ще ніхто
не провадив дослідження «над українською національною територією», однак
Західна Європа доволі чітко розрізняла те, що називала терміном «Russia» (тоб-
то землі України, Білої Русі) та «Moscowitia» (тобто Московщина)19. Терміном
«Україна» у XVII ст. у Західній Європі називали простори, які лежали між
«Польщею, Литвою, Московщиною, Молдавією й Татарщиною». Лише упадок
Гетьманщини та водночас утворення Російської імперії за правління Петра І,
її розбудова за його наступників, призвели до того, що назва «Росія» пошири-
лася майже на всю Східну Європу. Саме це спричинило, що Європа забула не
лише про назву «Україна», але і про її народ.
Визнаючи той факт, що назагал «історія України страшенно понура»,
С.Рудницький наголошував на тому, що «жоден народ так не любить своєї іс-
торії, як українці». При цьому йшлося не про представників інтеліґенції, а про
простих «мужиків-хліборобів», які пам’ятали й передавали нащадкам пам’ять
про «походи на Царгород, про Володаря, про Сагайдачного, Хмельницького,
Ничая (Нечая – О.К.), Мороза (Морозенка – О.К.), Дорошенка, Мазепу, Палія»20.
18 Там само. – С.22.
19 Рудницький С. Огляд національної території України. – Берлін, 1923. – 143 с. [Бібліотека
«Українського слова», ч.38].
20 Рудницький С. Коротка географія України. – Ч.2: Антропогеографія України. – Л.,
1914. – 224 с.
Український історичний журнал. – 2018. – №2
49Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького
Говорячи про те, наскільки важливими для формування сучасної полі-
тичної нації є наявність у народів, які творять таку націю, державотворчих
традицій, С.Рудницький окремо наголошував на традиціях, що походили від
козацьких часів. Зокрема він писав:
«Геній Хмельницького, почасти теж і розум деяких його на-
слідників: Виговського, Дорошенка, Мазепи, старався стару
(князівську – О.К.) й нову (козацьку – О.К.) традицію звести
в одно русло. Передчасна смерть Хмельницького підірва-
ла ті старання в самому їх почині. А потім прийшли ворожі
впливи «Руїни»: воєнні й культурні. Вони знищили протя-
гом кінця ХVІІ-го й цілого ХVІІІ-го століття українські істо-
рично-політичні традиції так сильно, що тільки нужденні їх
останки водилися серед тодішньої української інтеліґенції»21.
Намагаючись виокремити особливості устрою козацько-гетьманської
держави, С.Рудницький підкреслював, що
«на відміну від шляхетської Польщі й абсолютистської з
монґольським сподом Росії, державна ідея України завжди
була ліберально-демократичною. Влада великих князів
київських і князів удільних була обмежена впливом боярської
шляхти, але ще більшою мірою ґенеральною асамблеєю всіх
вільних українців (віче), яка виникла з первісного респуб-
ліканського племенного ладу українців. А Українська козаць-
ка держава була демократичною республікою в повному ро-
зумінні цього слова. Всі громадяни були абсолютно рівні, всіх
посадових осіб можна було вибрати й усунути, вся влада нале-
жала ґенеральній асамблеї. Глава держави, гетьман, діставав
диктаторські повноваження тільки в разі війни»22.
Оприлюднюючи свої роздуми щодо особливостей соціальних відносин та
ідеалів українського народу, С.Рудницький ще перед початком Першої сві-
тової війни писав про те, що ідеалом українського народу споконвіку була,
є та буде «абсолютна рівність і свобода всіх громадян, українській нарід був
все противний привілеям, станам, клясам, що їх створювали держави серед-
ньовічного типу». Татарське лихоліття спинило розвиток державності «ле-
ґальної», але сприяло появі невдовзі державності «нелеґальної» – козаччини.
Саме за козацьких часів, на думку вченого, «свобода одиниці була величезна,
але мусила підпорядковуватися волі громади». Козацький устрій мав постій-
но конфліктувати з аристократично-шляхетським державним ладом Речі
Посполитої, тому не було дивиною, що «по кількох козацьких та хлопських
21 Рудницький С. До основ українського націоналізму. – 2-ге вид. – Відень; Прага, 1923. –
163 с. Передрук: Степан Рудницький. Історія. Геополітика. Географія / Укл., авт. передм., ком.,
упор. візуальних матеріалів О.Ковалевська, пер. з нім., чеськ., рос. І.Андрущенко: У 5 кн. –
Кн.2: Геополітика. – К., 2017. – С.532.
22 Rudnyckyj S. Der ostliche Kriegsschauplatz: I. Allgemeine und Kriegsgeographische
Betrachtungen; II. Antropogeographische Betrachtungen // Osterreichische Monatsschrift fũr den
Orient. – Wien, 1914. – №11/12; 1915. – №1/2. – 129 s. Передрук: Степан Рудницький. Історія.
Геополітика. Географія. – Кн.2. – С.80.
Український історичний журнал. – 2018. – №2
50 Ольга Ковалевська
повстаннях, криваво згноблених, настала Хмельниччина». Однак потрібен
був час, щоб «виробити нові конституційні форми, конечні по перенесенню
козацького ладу з Запорожа на великі простори» України, «треба було гені-
яльних людей, щоби кінчити діло». Впливи польського шляхетського світо-
гляду на козацьку старшину призвели до запровадження «нового кріпацтва»,
а самé козацтво перетворилося лише на «міліцію громади». Згодом ситуацією
скористалася Московська держава, яка корумпувала старшину, провокувала
чернь, ослаблювала гетьманство, «крутила» Запорожжям, спричинила «вій-
ну всіх проти всіх» і, урешті-решт, зовсім знищила «анархічний» козацький
устрій. С.Рудницький був переконаний, що у XVII й XVIII ст. ще було за-
рано для таких державних ідей, які мав український народ. У ХІХ ст., коли
ідеї свободи та рівності всіх громадян стали основою життя держав Європи й
цілого цивілізованого світу, прийшов час і для того, аби українська політич-
на думка вже не вважалася «передчасною мрією». Однак лише на початку
ХХ ст. національно-визвольні змагання українського народу, які були «про-
довженням давніших змагань і логічним вислідом української історичної
традиції», посприяли тому, що ідея самостійної України в етнічних кордонах
від Балтійського до Чорного морів отримала шанс на реалізацію23.
Загалом оцінюючи роль козацтва в історії українського народу,
С.Рудницький зазначав:
«Козаччина розбудила в народі воєнного духа, додала йому від-
ваги і самопевности, в козацькій організації находили підпору
всі визвольні стремління українців. Козацтво стало військом,
міліцією українського народу і завязком його нової держав-
ної організації. Воно притягало до себе безліч добровольців
з усіх земель України, що, невдоволені польською кормигою,
находили волю в козацькім братстві. Дуже швидко козацтво
виступило як оборонець національних інтересів поневоленого
українського народу проти польської урядової самоволі. Воно
стало неначе державою в державі, переговорювало самостійно
з чужими володарями й росло швидко в силу»24.
Окремі цікаві ідеї, які спиралися на розуміння С.Рудницьким козацької
історії та її значення для майбутньої долі українців, можна зустріти в ні-
мецькомовній праці «Східний театр воєнних дій…»25. Тут же було представ-
лено авторські оцінки діяльності кількох історичних діячів. С.Рудницький
писав:
«Українська нація, попри 500-річне татарське ярмо й одночас-
ні утиски з боку Польщі самотужки витворила нову державну
23 Рудницький С. Коротка географія України: Ч.2: Антропогеографія України. – Л., 1914. –
224 с. Передрук: Степан Рудницький. Історія. Геополітика. Географія. – Кн.3: Географія.
Початки досліджень (у друку).
24 Левенко Ш. Чому ми хочемо самостійної України. – 2-ге вид., розшир. – К.; Л.; Стокгольм,
1917. – 159 с. «Левенко Ш.» – це псевдонім С.Рудницького. Передрук: Степан Рудницький.
Історія. Геополітика. Географія. – Кн.2. – С.247.
25 Rudnyckyj Stefan. Der ostliche Kriegsschauplatz... Передрук: Степан Рудницький. Історія.
Геополітика. Географія. – Кн.2. – С.29–102.
Український історичний журнал. – 2018. – №2
51Козакознавчі студії в науковій спадщині С.Рудницького
структуру – українську козацьку державу Богдана Хмельни-
цького (1648). Але геніальний засновник цієї держави при-
пустився помилки, приєднавши на підставі Переяславського
договору (1654) Україну до Московитської держави на пра-
вах автономної одиниці. Мало-помалу Росія вправно здола-
ла підірвати автономію України і по невдалому повстанню
українського гетьмана Мазепи (Полтавська битва 1709 року)
цілком її скасувати. 1775 року росіяни знищили останній
оплот України – Запорізьку Січ. Українська територія була
розділена порівну між рештою Росії на губернії і зник навіть
останній натяк на автономію»26.
Загалом найбільш видатними діячами козацької доби, про яких
С.Рудницький неодноразово згадував на сторінках різних праць, він
уважав П.Конашевича-Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Виговського,
П.Дорошенка, І.Мазепу. На його думку, саме ці постаті доклали чимало зу-
силь для того, аби добитися самостійності для свого народу та його держави.
Однією з причин, яка не дозволила їм того досягти, було специфічне геопо-
літичне становище українських земель, про що С.Рудницький писав уже як
фаховий географ.
Отже попри кількісно незначний науковий доробок Рудницького-
історика, переважну частину праць якого було присвячено подіям козаць-
кої історії XV–XVII ст., ці розвідки продовжували й поглиблювали загальні
думки, висловлені М.Грушевським, уточнювали фактографічний, джерело-
знавчий, історіографічний бік тогочасних козакознавчих студій, а також до-
зволяли вченому впродовж усього періоду його наукового життя зберігати
адекватну оцінку минулого України. Такий підхід був особливо важливим
саме в той час, коли він своїми геополітичними працями намагався утвер-
дити в українському суспільстві й довести європейським сусідам той факт,
що державотворчі традиції українців – найбільш обґрунтований арґумент на
користь права цього народу на самовизначення, а самостійна та незалежна
Українська держава – це справа найближчого майбутнього.
REFERENCES
1. Kovalevs’ka, O. (Comps.) & Andrushchenko, I. (Trans.). (2017). Stepan Rudnyts’kyi.
Istoria. Heopolityka. Heohrafiia. V 5-ty kn. Kn.2. Heopolityka. Kyiv. Tempora. [in
Ukrainian].
2. Kovalevs’ka, O. (Comps.) & Andrushchenko, I. (Trans.). (2017). Stepan Rudnyts’kyi.
Istoria. Heopolityka. Heohrafiia. V 5-ty kn. Kn.3. Heohrafiia. Pochatky doslidzhen’. Kyiv.
Tempora. [in Ukrainian].
3. Paliienko, M. (2005). «Kievskaia Starinа». Khronolohichnyi pokazhchyk zmistu
zhurnalu (1882–1906). Kyiv. Tempora. [in Ukrainian].
4. Shablii, O. (1993). Akademik Stepan Rudnyts’kyi – fundator ukrains’koi heohrafii.
L’viv. Miunkhen. [in Ukrainian].
5. Tel’vak, V. & Pedych, V. (2016). L’vivs’ka istorychna shkola Mykhaila Hrushevs’koho.
L’viv. Svit. [in Ukrainian].
26 Степан Рудницький. Історія. Геополітика. Географія. – Кн.2. – С.80.
Український історичний журнал. – 2018. – №2
52 Ольга Ковалевська
ol’ha koValeVs’ka
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Leading Research Fellow,
Department of Ukrainian Historiography,
Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine
(Kyiv, Ukraine), o_kovalevska2013@ukr.net
COSSACK WORKS
IN THE SCIENTIFIC HERITAGE OF S.RUDNYTS’KYI
The article is timed to the 140th anniversary of the birthday and the 80th anniversary
of the death of S.Rudnyts’kyi and is devoted to the analysis of the first works of the
researcher on the early history of the Cossacks, written under the influence and guidance
of M.Hrushevs’kyi. The contribution of a well-known geographer to the development of
historiography of the history of the Cossacks is insignificant, but content-qualitative, so
deserves attention for a worthy evaluation.
Keywords: Rudnyts’kyi, early history of the Cossacks, state of Cossacks,
historiography.
|