Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.)
На підставі документальних матеріалів і спогадів сучасників розглянуто історію одного з формувань Армії Української Народної Республіки, причини його появи в національних збройних силах у квітні 1919 р, з’ясовано організаційну структуру, основні етапи бойового шляху. Проаналізовано вплив присутност...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179194 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) / М. Ковальчук // Український історичний журнал. — 2018. — №4. — С. 68-83. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179194 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ковальчук, М. 2021-04-12T14:04:58Z 2021-04-12T14:04:58Z 2018 Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) / М. Ковальчук // Український історичний журнал. — 2018. — №4. — С. 68-83. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179194 94(477) 323.22 323.269.6 355.426 На підставі документальних матеріалів і спогадів сучасників розглянуто історію одного з формувань Армії Української Народної Республіки, причини його появи в національних збройних силах у квітні 1919 р, з’ясовано організаційну структуру, основні етапи бойового шляху. Проаналізовано вплив присутності Російсько-Тульського загону на прийняття стратегічних рішень українським військовим командуванням, докладно реконструйовано його роль під час боїв за Новоград-Волинський, розглянуто обставини залишення туляками української військової служби у травні 1919 р. On the basing of documental sources and memories author researches history of Russian-Tula Detachment in the Army of Ukrainian People’s Republic in 1919. The article scrutinizes the reasons for this military formation’s appearance in the Ukrainian armed forces in April 1919, researches it’s operational structure, enlightens the main phases of combat activity of the Russian-Tula Detachment during it’s sojourn in the UPR Army. Author analyses the influence in the Ukrainian military strategy provided by the presence of this military formation, reconstitutes in details the role of it’s soldiers in the combat actions near Novohrad-Volynskyi, scrutinizes the circumstances of abandonment Ukrainian army by Russian-Tula Detachment in May 1919. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) Russian-Tula Detachment UPR Army: Formation and Combat Path (April – May 1919) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) |
| spellingShingle |
Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) Ковальчук, М. Історичні студії |
| title_short |
Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) |
| title_full |
Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) |
| title_fullStr |
Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) |
| title_full_unstemmed |
Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) |
| title_sort |
російсько-тульський загін армії унр: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) |
| author |
Ковальчук, М. |
| author_facet |
Ковальчук, М. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2018 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Russian-Tula Detachment UPR Army: Formation and Combat Path (April – May 1919) |
| description |
На підставі документальних матеріалів і спогадів сучасників розглянуто історію одного з формувань Армії Української Народної Республіки, причини його появи в національних збройних силах у квітні 1919 р, з’ясовано організаційну
структуру, основні етапи бойового шляху. Проаналізовано вплив присутності
Російсько-Тульського загону на прийняття стратегічних рішень українським
військовим командуванням, докладно реконструйовано його роль під час боїв
за Новоград-Волинський, розглянуто обставини залишення туляками української військової служби у травні 1919 р.
On the basing of documental sources and memories author researches history of
Russian-Tula Detachment in the Army of Ukrainian People’s Republic in 1919. The
article scrutinizes the reasons for this military formation’s appearance in the Ukrainian
armed forces in April 1919, researches it’s operational structure, enlightens the main
phases of combat activity of the Russian-Tula Detachment during it’s sojourn in the
UPR Army. Author analyses the influence in the Ukrainian military strategy provided
by the presence of this military formation, reconstitutes in details the role of it’s soldiers
in the combat actions near Novohrad-Volynskyi, scrutinizes the circumstances of
abandonment Ukrainian army by Russian-Tula Detachment in May 1919.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179194 |
| citation_txt |
Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях (квітень – травень 1919 р.) / М. Ковальчук // Український історичний журнал. — 2018. — №4. — С. 68-83. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kovalʹčukm rosíisʹkotulʹsʹkiizagínarmííunrformuvannâtaboioviišlâhkvítenʹtravenʹ1919r AT kovalʹčukm russiantuladetachmentuprarmyformationandcombatpathaprilmay1919 |
| first_indexed |
2025-11-26T03:46:26Z |
| last_indexed |
2025-11-26T03:46:26Z |
| _version_ |
1850610525765894144 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2018. – №4
УДК 94(477) 323.22 323.269.6 355.426
Михайло ковальчук
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,
відділ джерелознавства новітньої історії України,
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України
(Київ, Україна), mitchel.kov.hist@gmail.com
РОСІЙСЬКО-ТУЛЬСЬКИЙ ЗАГІН АРМІЇ УНР:
ФОРМУВАННЯ ТА БОЙОВИЙ ШЛЯХ (КВІТЕНЬ – ТРАВЕНЬ 1919 р.)
На підставі документальних матеріалів і спогадів сучасників розглянуто іс-
торію одного з формувань Армії Української Народної Республіки, причини його
появи в національних збройних силах у квітні 1919 р, з’ясовано організаційну
структуру, основні етапи бойового шляху. Проаналізовано вплив присутності
Російсько-Тульського загону на прийняття стратегічних рішень українським
військовим командуванням, докладно реконструйовано його роль під час боїв
за Новоград-Волинський, розглянуто обставини залишення туляками україн-
ської військової служби у травні 1919 р.
Ключові слова: революція, Українська Народна Республіка, Армія УНР.
Історія інонаціональних військових формувань у лавах збройних сил
Української Народної Республіки досі залишається недостатньо вивченою.
Спеціальна література містить лише поодинокі згадки про існування в
Армії УНР навесні 1919 р. Тульської бриґади, сформованої з етнічних ро-
сіян. Натомість це військове з’єднання можна вважати одним із найбільш
«екзотичних» збройних формувань на теренах колишньої царської імперії в
1917–1920 рр. Розпочавши свій бойовий шлях у лавах Червоної армії, бри-
ґада неодноразово змінювала сторону конфлікту, переходячи послідовно на
бік збройних сил УНР, польського війська та білоґвардійських формувань.
Сучасні дослідники висвітлили обставини антибільшовицького повстання
туляків1 та історію їх перебування в лавах білих армій2. Утім відсутність
серйозних наукових публікацій про перебування Тульської бриґади у складі
військ УНР призвела до цілої низки неточностей і перекручень, якими су-
проводжуються згадки з цієї теми в історичній літературі.
Джерельною базою нашого дослідження стали документи штабу Дієвої
армії й Головного управління Ґенерального штабу військ УНР, які збері-
гаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади
та управління України (ЦДАВО України). Доповнюють ці дані мемуари
1 Лелевич Г. Стрекопытовщина: Страничка из истории контрреволюционных выступлений
в годы гражданской войны. – Москва, 1923. – 64 с.; Козляков В. Стрекопытовщина //
Труды Белорусского государственного технологического университета: Серия 6 «История,
философия». – Вып.XVII. – Минск, 2009. – С.114–117; Лебедева В., Такоева И. Стрекопытовское
восстание в Гомеле в марте 1919 г. // Крестьянский фронт 1918–1922 гг.: Сб. ст. и мат. – Москва,
2013. – С.122–158.
2 Див.: Кручинин А. Из Гомеля в Польшу через окрестности Петрограда: Анабазис Тульского
отряда в 1919–1920 гг. // Военная история России ХІХ – ХХ вв.: Мат. V Междунар. воен.-ист.
конф. – Санкт-Петербург, 2012. – С.280–310.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
69Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях...
представників командного складу армійських з’єднань УНР, що містять відо-
мості про участь туляків у воєнних операціях проти більшовиків. Крім того,
суттєво збагатили нашу студію польські документи й матеріали, без яких
неможливо відтворити складну картину збройного протистояння на україн-
ських територіях у бурхливу революційну добу.
Створена восени 1918 р. з колишньої 1-ї Московської й частин 1-ї
Тамбовської, 2-ї Тульської та 1-ї Калузької дивізій 8-ма стрілецька дивізія
Робітничо-селянської Червоної армії тривалий час перебувала в резерві
військ радянського Західного фронту. Наприкінці березня 1919 р. 2-гу бри-
ґаду цієї дивізії, що складалася переважно з мобілізованих селян Тульської
ґубернії, було передислоковано на українське Полісся для операцій проти
збройних сил УНР. Командні посади у з’єднанні обіймали переважно ко-
лишні офіцери царської армії, далеко не завжди лояльні до комуністичного
режиму. За свідченням полоненого червоноармійця зі складу Тульської бри-
ґади, «бувші офіцери служать в совітських частинах на командних посадах
під примусовим умовам життя [...] прихильників совітської влади серед їх
немає майже зовсім»3. Частину рядових бійців становили колишні повстанці,
які потрапили до лав Червоної армії внаслідок мобілізації й не приховували
ворожості до радянської влади. Невипадково настрої у бриґаді викликали
побоювання серед її комісарів.
Цим побоюванням судилося справдитися практично відразу ж після при-
буття Тульської бриґади на фронт під Овручем. 23 березня 1919 р. з’єднання
в повному складі залишило позиції й вирушило до Гомеля, де підняло ви-
ступ проти радянської влади (очолив повстання колишній штабс-капітан ро-
сійської армії В.Стрекопитов). Узявши назву «1-ї армії Російської Народної
Республіки», туляки заявили про намір боротися з більшовизмом задля від-
новлення в Росії демократичних свобод і скликання Установчих зборів4.
Аби не потрапити в оточення переважаючими силами Червоної армії,
повсталі вирішили приєднатися до військ УНР. Перехід на український бік
був для росіян вимушеним кроком, покликаним урятуватися від загибелі.
Упродовж 2 квітня 1919 р. в районі південніше Мозиря колишня Тульська
бриґада в повному складі (67-й і 68-й стрілецькі полки, кавалерійський диві-
зіон, гарматні підрозділи) переправилася на правий берег Прип’яті, який пе-
ребував під контролем УНР. Того дня сотник української армії Должанський
повідомляв із Коростеня: «Сьогодні в 4 год. 50 хв. у сторону Калинкович
оперірующе більшовицьке військо в кількості 1300 чоловік піхоти і два ес-
кадрони кавалерії з обозом перейшло на нашу сторону з тим, щоб воювати
з більшовиками»5. Командирові 9-го дієвого корпусу Армії УНР ґенералові
П.Єрошевичу делеґати від туляків заявили, що «переходять усі на наш бік
для сумісної бійки з більшовиками з тим, що по скінченні боротьби вони
3 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі –
ЦДАВО України). – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.17. – Арк.139–139 зв.
4 Див. докл.: Лебедева В., Такоева И. Стрекопытовское восстание в Гомеле в марте
1919 г. – С.144–146.
5 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.45. – Арк.382.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
70 Михайло Ковальчук
вільні виїхати в Росію»6. Того ж 2 квітня начальник штабу Північної групи
Армії УНР ґенерал В.Агапієв оповістив війська: «1 армія совітської робоче-
селянської республіки підняла в Гомелі повстання проти совітської влади і
рішила перейти на наш бік. Предложення прийнято. Обіцяю їм по скінчен-
ню боротьби з совітською владою повернути всіх перешедших на наш бік»7.
Наступного дня виконувач обов’язків наказного отамана українських військ
А.Мельник видав наказ по Дієвій армії УНР, в якому повідомив про перехід
Тульської бриґади на український бік:
«Нарід московський, під загрозою розстрілу та китайських, ла-
тишських і мадярських багнетів комуністичними комісарами
та “чрезвичайками” примушен воювати з нами, прокинувся і,
нарешті, зрозумів, що, воюючи з українським трудовім нарідом,
він воює з такою ж, як і сам, демократією, і що над проливаючо-
юся народною кровію гріють ріжні комісари, більшість котрих
пробувала на каторзі за грабіжі та розбишатства, свої брудні
руки не шкодують життя спантеличеного червоноармійця для
того, щоб більше собі награбувати. Промучившись майже півто-
ра року у большевітскім ярмі і закоштувавши, що то значить
комуна, нарід цей, не дивлючись на жорстокості китайців, ла-
тишів та мадярів, якими намагаються комуністичні комісари
його придушити, повстав і по багатьох містах Росії нині тече
кров голодного змученого московського селянина. Московський
нарід і червона армія зрозуміли також, против кого і за для
кого вони воюють. Нарід і армія зрозуміли і переконались, що
їх одурюють. Доказом цьому може бути випадок, який мав місце
вчора на Мозирському напрямку – після короткого бою з наши-
ми козаками, перейшла на наш бік ПЕРША АРМІЯ РОСІЙСЬ-
КОЇ СОВІТСЬКОЇ РАБОЧЕ-КРЕСТЬЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКІ,
яка проситься прийняти її в лави нашої армії, аби повернути
свої багнети назад і врятувати трудовий російський нарід від
китайсько-латишсько-мадярського гніту та панування ріжних
волоцюг-комісарів. Нами взято силу ріжного майна, особливо
зброї, якої, до цього часу, підраховано 35 гармат та більше двох-
сот кулеметів; решта майна підраховується»8.
Відзначимо, що наявні в розпорядженні українського командування
відомості про озброєння Тульської бриґади були значно перебільшеними
й базувалися на повідомленнях самих повсталих. Доволі швидко у ставці
військ УНР отримали інформацію про те, що число перебіжчиків не переви-
щує 800 вояків без артилерії9. Низький рівень боєздатності з’єднання зму-
сив українське командування дати тулякам дозвіл на місячний відпочинок
у тиловому районі10. За розпорядженням виконувача обов’язків наказного
6 ЦДАВО України. – Ф.3172. – Оп.6. – Спр.12. – Арк.27.
7 Там само. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.89. – Арк.77–77 зв.; Спр.30. – Арк.96. Див. також: Там
само. – Ф.3172. – Оп.6. – Спр.12. – Арк.27.
8 Там само. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.56.
9 Див.: Там само. – Спр.45. – Арк.382; Спр.89. – Арк.78 зв.; Спр.30. – Арк.129.
10 Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа // За державність. – Зб.6. – Варшава,
1936. – С.15.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
71Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях...
отамана А.Мельника, 67-й полк передислокувався до Шепетівки, а штаб і
решта частин Тульської бриґади – до Рівного.
Після зосередження в тиловому районі, бриґаду підпорядкували
Північній групі військ УНР. Офіцер-туляк так описав свої враження від зу-
стрічі з командувачем групи отаманом В.Оскілком, колишнім прапорщиком
російської армії: «Цей молодий отаман справляє враження жвавої й енергій-
ної людини, але його молодість, як керівника цілої групи, змушує нас сум-
ніватися в його досвідченості. Утім, у Рівному ми розгадуємо цей ребус: за
спиною Оскілка стоїть його начальник штабу»11. Колишній ґенерал-майор
царської армії й росіянин за національністю начальник штабу Північної
групи Армії УНР В.Агапієв надзвичайно прихильно поставився до Тульської
бриґади та намагався задовольнити всі потреби особового складу.
У складі військ УНР бриґаду перейменували на Російсько-Тульський загін
(«Русько-Тульський»). 67-й і 68-й полки стали, відповідно, 1-м і 2-м. Кавалерій-
сь кий дивізіон отримав назву Московського, оскільки складався переважно з
москвичів. Дві артбатареї утворили 1-й Російсько-Тульський гарматний дивізі-
он, який невдовзі було розгорнуто в полк. Оскільки загін на цей час був єдиним
російським військовим формуванням в Армії УНР, представники українського
командування нерідко в документах скорочено називали його Тульським.
Командиром туляків залишився штабс-капітан В.Стрекопитов, його за-
ступником став підполковник С.Стьопін, а начальником артилерії – капітан
В.Бранд. Лави загону поповнили колишні офіцери царської армії, переведе-
ні зі складу військових структур УНР або ж мобілізовані українською владою
на Волині. Станом на 12 квітня 1919 р. на службу до Російсько-Тульського
загону було направлено десятьох старшин і трьох військових урядовців12.
За власним бажанням зголосився перейти до туляків старшина 3-го Брест-
Литовського полку Костін. Також до них перевелися 19 офіцерів 6-го запас-
ного полку Армії УНР, із-поміж яких найстаршим за званням був військовий
старшина Собіщанський13. Ураховуючи, що дехто з них уже невдовзі повер-
нувся в розташування 6-го запасного полку, не виключено, що відкоманди-
рування їх до Тульського загону мало тимчасовий характер й було здійснене
з метою перевишколу рядового складу туляків. Проте деякі офіцери україн-
ської служби обійняли у складі загону відповідальні посади. Так, полковник
Старостін був призначений командиром 2-го Тульського, а військовий стар-
шина Арцишевський став помічником командира 1-го Тульського полків.
Звичайно, окремі керівники туляків розцінили такі кадрові призначення як
вияв недовіри українського командування до новоспечених союзників14.
Нестача одягу й озброєння суттєво знижували рівень боєздатності
Тульського загону. Згадуючи про налагодження матеріально-технічно-
го забезпечення туляків, ґенерал П.Єрошевич відзначав: «Ми їх зустріли
11 Д[е] М[аньян] С. Из воспоминаний // За свободу. – 1924. – 21 августа. – №223. – С.3.
12 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.96. – Арк.2 зв.
13 Там само. – Арк.11–11 зв., 21.
14 Див.: Д[е] М[аньян] С. Из воспоминаний // За свободу. – 1924. – 25 августа. – №227. – С.3.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
72 Михайло Ковальчук
прихильно та поділилися з ними, чим могли»15. Але мізерні військові за-
паси Північної групи й організаційна слабкість армійської інтендантської
служби не дозволили забезпечити загін усім необхідним16. Росіяни не мали
кулеметів, щонайменше в одному полку вояки залишалися без обмундиру-
вання17. Не вистачало коней для формування кавалерійських та гарматних
підрозділів.
Начальник військової розвідки УНР полковник П.Ліпко пропонував ви-
користати «перекинувшихся на наш бік росіян» для ведення антибільшо-
вицької аґітації серед населення Волині18. Імовірно, гостра потреба Дієвої
армії в наявних людських ресурсах унеможливила реалізацію таких планів.
Однак уряд УНР знайшов за необхідне згадати туляків у своїй декларації
від 12 квітня 1919 р.: «Комуністичне правительство Росії, котре стало нена-
висним для російського народу настільки, що цілі армії комуністів-больше-
виків передаються зі зброєю та амуніцією хоробрим українським козакам»19.
Крім того, штаб Російсько-Тульського загону звернувся до вояків Червоної
армії з відозвою, в якій виклав причини переходу на бік УНР:
«ТОВАРИШІ ЧЕРВОНОАРМІЙЦІ!
У лавах армії Української Народної Республіки, що стоїть
проти вас, перебуваємо і ми, колишні червоноармійці 67 і 68
полків 8-ї дивізії. Ми не могли нескінченно терпіти знущань
радянської влади над російським народом і бути сліпим зна-
ряддям в руках жида Троцького-Бронштейна, який заслужив
своїми кривавими справами безмежну ненависть російських
людей. За час п’ятирічної війни ви могли особисто пересвід-
читись, скільки євреїв були разом із вами в полках і шанцях,
і тепер, коли вас жене вмирати на полях України Лев Троць-
кий-Бронштейн і весь кагал його розпоряджається у совдепах,
комісаріатах та інших радянських установах, спекулюючи на
голоді й холоді наших батьків і матерів. Ми не хотіли воювати
ні з ким, хотіли бути мирними громадянами вільної Росії. Не
наша провина в тому, що ми стоїмо проти вас із рушницями в
руках, винні в цьому “народні комісари” – самозванці, які во-
юють із цілим світом для того, щоб ловити рибку в каламутній
воді громадянської війни й анархії. Прокляття їм. Тепер весна.
Усе живе на землі, окрім нас, селян і робітників скривавленої
Росії, радіє весінньому цвіту й теплу. Весна – час оновлення,
час мирної праці й мирних радостей. Невже ми одні будемо
ненавидіти один одного і проливати братерську кров. Ось уже
п’ять років, як триває кривава бійня, земля втомилася вбира-
ти у себе людську кров. Чи не досить? Чи не час одуматись і
перестати битися за благополуччя купки самозванців? Чи не
краще, друзі, повернути наші багнети, кулемети й гармати на
15 Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність // За державність. –
Зб.8. – Варшава, 1938. – С.37.
16 Державний архів Львівської області. – Ф.257. – Оп.1. – Спр.168. – Арк.2 зв. – 3; ЦДАВО
України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.35. – Арк.160 зв.; Спр.42. – Арк.274.
17 Див.: ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.42. – Арк.220.
18 Там само. – Спр.17. – Арк.140.
19 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції: 1917–1921. – К., 2003. – С.529.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
73Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях...
зграю євреїв-комуністів разом з їхніми купленими за керен-
ки опричниками – китайцями та латишами – і приєднатися
до нас, тульських селян і робітників, які підняли повстання в
Гомелі й перейшли на бік вільної України, щоб, набравшись
сил, іти вглиб Росії звільняти наших батьків, матерів і сестер,
які пухнуть від голоду під владою міжнародних аферистів, які
приїхали до Росії у запломбованих вагонах.
Не думайте й не вірте комісарам, які кажуть, що ми білогвардій-
ці та поміщицькі синки й іншу нісенітницю, а краще надси-
лайте своїх делегатів, які особисто пересвідчаться, хто ми і за
що боремося.
Повернувшись, вони розкажуть вам, і ми впевнені, що ви, не
замислюючись, знищите довкола вас зграю опричників і буде-
те з нами.
Гасло наше: “Вся влада народу. Хай живуть Установчі збори,
єдиний виразник волі всього народу. Геть комісародержавство”.
СОЛДАТИ РОСІЙСЬКОГО ТУЛЬСЬКОГО ЗАГОНУ НА
УКРАЇНІ»20.
Відпочинок Російсько-Тульського загону в тиловому районі був не надто
тривалим. Представників уряду УНР непокоїло падіння дисципліни в під-
розділі. У середині квітня 1919 р. начальник штабу Дієвої армії А.Мельник
повідомляв у штаб Північної групи:
«Днів чотири тому назад виданий був наказ переслати з Рівно-
го мозирських большевиків через те, що вони в Рівному підля-
гають розкладові, начинають бешкети і виказуються повністю
крихітки дисципліни, яка у них була. Агентура вчора і сьо-
годні приносить з того приводу алярмуючі донесення. Видайте
негайно розпорядження про переведення їх в іншу місцевість
для заспокоєння Директорії і Ради Міністрів, які вчора і сьо-
годні мене непокоять»21.
13 квітня 1919 р. командування Північної групи наказало відправити
1-й Тульський полк (450 багнетів) у район Дубно, де спалахнуло селянське
повстання проти українського уряду22. Натомість 2-й полк туляків (500 воя-
ків) отримав розпорядження передислокуватися до Шепетівки, щоб разом
із січовими стрільцями взяти участь в обороні цього залізничного вузла
від червоних. Відповідне розпорядження віддав особисто Головний отаман
військ УНР С.Петлюра, занепокоєний погіршенням становища на фронті.
Наступ 1-ї Української радянської дивізії змушував війська УНР відступити
до району на захід від лінії Коростень – Житомир – Бердичів.
Відбуття 2-го Тульського полку з Рівного затрималося через відсут-
ність кулеметів, які мали отримати ще напередодні відправки на фронт.
Так і не дочекавшись озброєння, лише пізно ввечері 16 квітня 1919 р.
20 Российский государственный военный архив (далі – РГВА). – Ф.25860. – Оп.2. –
Д.2. – Л.119.
21 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.35. – Арк.16, 76.
22 Там само. – Спр.42. – Арк.245.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
74 Михайло Ковальчук
частина вирушила до Шепетівки, де всім необхідним туляків мала забезпе-
чити Запорізька бриґада23. Та оскільки запорожці передали росіянам лише
6 кулеметів, командир 2-го Тульського полку полковник Старостін доповідав,
що підрозділ «у такому стані виконати завдання не може»24. У ставці Армії
УНР уважали скарги на нестачу озброєння недостатньо вагомими причина-
ми для затримки з передислокацією полку. Начальник штабу Дієвої армії
А.Мельник розпорядився створити слідчу комісію для виявлення серед ко-
мандного складу туляків відповідальних за несвоєчасне виконання наказу25.
У цей час російські вояки стали заручниками суперечки між україн-
ськими воєначальниками. Оскільки Шепетівка належала до бойової ді-
лянки січових стрільців, у ставці військ УНР мали намір підпорядкувати
загін тамтешньому командуванню, зокрема матеріальне забезпечення 2-го
Тульського полку було покладено на січовиків. Зі свого боку, командир кор-
пусу Є.Коновалець планував долучити туляків до складу Запорізької бриґа-
ди, також підпорядкованої йому. Але отаман Північної групи В.Оскілко та
його штаб вимагали від ставки передати Російсько-Тульський загін разом із
Запорізькою бриґадою до складу їхньої групи. В.Агапієв мав намір спряму-
вати росіян до Новограда-Волинського – для участі в наступі на Житомир26.
Свою позицію він пояснив тим, що 2-й Тульський полк найкращим чином
виконуватиме лише його накази27. Поки ж представники українського ко-
мандування сперечалися про підпорядкування військових частин, 20 квітня
1919 р. червоні зайняли Новоград-Волинський28. Радянський Таращанський
полк, який наступав на цьому напрямку, налічував близько 2,5 тис. багнетів.
Загін ґенерала П.Єрошевича відступив на Корець, відкривши ворогові шлях
на Шепетівку.
В умовах наближення катастрофи наказний отаман військ УНР
О.Осецький спробував покласти край чварам між воєначальниками шляхом
розподілу повноважень. 20 квітня 1919 р. напрямок Шепетівка – Новоград-
Волинський було доручено захищати Північній групі, а оборону ділянки
Шепетівка – Полонне покладено на січовиків. Ідучи назустріч побажанням
В.Агапієва, О.Осецький того ж дня наказав Є.Коновальцеві відправити під
Новоград-Волинський бронепотяг «Стрілець» і 2-й Тульський полк29. Цим
військам мав допомагати із заходу загін П.Єрошевича, який було виріше-
но посилити 1-м Тульським полком. Утім чергові затримки з надходженням
озброєння й амуніції не дозволили своєчасно відправити на фронт туляків30.
Суперечки довкола питання про підлеглість не припинялися до тих
пір, коли 21 квітня 1919 р. бронепотяг «Стрілець» і 2-й Тульський полк із
23 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.35. – Арк.17, 23, 24, 106 зв.
24 Там само. – Арк.60.
25 Там само. – Арк.66.
26 Там само. – Арк.54, 60 зв., 61; Спр.25. – Арк.249.
27 Там само. – Спр.35. – Арк.48.
28 РГВА. – Ф.167. – Оп.1. – Д.38. – Л.9, 11 об.
29 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.35. – Арк.55, 142, 108–108 зв.
30 Там само. – Арк.83, 99, 110, 131, 160 зв.; Спр.42. – Арк.249, 274, 285 зв., 296.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
75Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях...
кількома гарматами вирушили на позицію під Новоградом-Волинським31.
Командир потягу відмовився виконувати накази командування Північної
групи й не рухався далі станції Майдан-Вила. Не маючи підтримки з боку
«Стрільця», туляки зупинилися на роз’їзді Радулин32. 22 квітня бронепотяг
відновив просування вперед, а піхотинці розгорнули наступ на Новоград-
Волинський. Утім біля с. Орепи «Стрілець», унаслідок влучення артснаряду,
вийшов із ладу, тож 2-й Тульський полк був змушений відступити до станції
Колоденка33.
Незважаючи на невдачу, командир туляків Старостін доповідав, що «на-
стрій козаків дуже добрий»34. Однак штаб Січового корпусу розцінив відступ
як свідчення низької боєздатності. «Тульці відступили під напором ворожо-
го бронепотяга, – повідомляв до ставки начальник дивізії січових стрільців
Р.Сушко. – Зараз відберу їм ешелон, щоби не заскоро пересувались»35.
Оскільки ворожі сили під Новоградом-Волинським значно переважа-
ли війська УНР, О.Осецький 22 квітня 1919 р. передав у розпорядження
Північної групи для відправки на звягельський напрямок загін отамана
Шеллера (1-й і 4-й Сірі полки) у складі 400 багнетів36. Крім того, до бойових дій
у напрямку Рогачів – Гульськ було залучено партизанський загін полковни-
ка Нечаєва (500 вояків). Згідно з оперативним наказом, усі ці сили 23 квітня
мали «обов’язково» зайняти Новоград-Волинський та просунутися до станції
Рихальськ, установивши зв’язок із загоном отамана А.Добрянського, що три-
мав позицію під Коростенем37.
Неприбуття на позицію партизанів Нечаєва й затримка у транспорту-
ванні сірожупанників змусили відкласти наступ на Новоград-Волинський
на дві доби. Уранці 24 квітня 1919 р. становище на ділянці фронту в ра-
йоні станції Колоденка виглядало наступним чином: два батальйони 2-го
Тульського полку (350 багнетів, 6 кулеметів, 2 гармати) під командою пол-
ковника Старостіна займали с. Киянка, третій батальйон (150 вояків) зна-
ходився на станції Колоденка, а залізницею курсували «Стрілець» та ще
бронепотяг Північної групи38. Розвідка червоних уважала, що головні сили
звягельського загону перебували дещо на південь від указаної лінії, у районі
сіл Суємці, Смолдирів, Рогачів39.
Із прибуттям на позицію сірожупанників між командирами виникли
чергові незгоди. За наказом штабу Дієвої армії УНР керівництво силами
під Новоградом-Волинським мав здійснювати командир 4-го Сірого пол-
ку сотник Шеллер. Але позаяк останній виконував накази Є.Коновальця,
В.Оскілко призначив командиром загону отамана Гусаренка, колишнього
31 Там само. – Спр.25. – Арк.197.
32 Там само. – Спр.35. – Арк.74, 103.
33 Там само. – Спр.25. – Арк. 97, 102, 252.
34 Там само. – Арк.174 зв.
35 Там само. – Арк.248.
36 Там само. – Спр.35. – Арк.98, 264–264 зв.; Спр.30. – Арк.234.
37 Там само. – Спр.35. – Арк.131, 149.
38 Там само. – Спр.25. – Арк.173–174.
39 РГВА. – Ф.167. – Оп.1. – Д.38. – Л.15.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
76 Михайло Ковальчук
царського прапорщика. Коли ж останній 24 квітня 1919 р. прибув на пози-
цію, Шеллер відмовився передати командування. У відповідь штаб Північної
групи того ж дня зняв із себе відповідальність за становище під Новоградом-
Волинським. Утрутившись у конфлікт, наказний отаман О.Осецький під-
твердив чинність наказів В.Оскілка й доручив йому керувати операціями
під Новоградом-Волинським40.
У штабі Північної групи планували ввечері 24 квітня 1919 р. надіслати
до складу звягельського загону Гусаренка 1-й Тульський полк, а впродовж
25–26 квітня – ще й артбатарею туляків (В.Агапієв сподівався не пізніше
ранку 25 квітня здобути цими силами Новоград-Волинський). Однак план
не схвалив О.Осецький, який прагнув посилити росіянами ослаблений загін
П.Єрошевича в районі Корця41. У ході обговорення майбутньої операції на-
казний отаман змінив думку на користь пропозицій штабу Північної групи.
Але внаслідок зволікань 1-й Тульський полк вирушив до Шепетівки лише
пізно ввечері 25 квітня. До всього додалася ще й поломка паротяга, що за-
тримало підрозділ у дорозі на цілу добу42.
Таким чином, Російсько-Тульський загін майже в повному складі зо-
середжувався на позиціях під Новоградом-Волинським. Незважаючи на
це, сотник В.Стрекопитов і його штаб залишалися в Рівному – для нагля-
ду за формуванням 2-ї Тульської батареї й Московського кінного дивізіону.
Очевидно, у ставці військ УНР прагнули таким чином уникнути незручної в
політичному відношенні ситуації, коли командир російської військової час-
тини як старший воєначальник мав би керувати операціями на бойовій ді-
лянці фронту української армії.
Не чекаючи прибуття на позиції 1-го Тульського полку, отаман Гусаренко
25 квітня 1919 р. розпочав наступ на Новоград-Волинський. В оперативному
зведенні так описано перебіг бойових дій того дня:
«В напрямку Шепетівка – Звягель наші частини з лінії Киян-
ка – Орепи – Курмань повели рішучий наступ на Звягель і за-
хопили лінію с. Стрієва – Майстрова Воля і колонія Анети. Во-
рог сосредоточив сильний отряд з гарматами в селі Івашковка
і повів наступ на наше праве крило, при чому захопив хутора
Думські. На шосе Рогачів – Звягель наступ ворога припинен.
Партизанський отряд Нечаєва (500 чоловік), якому було на-
казано через Рогачев – Гільськ прикрити цей напрямок, десь
затримався»43.
Як свідчать радянські джерела, надвечір 25 квітня 1919 р. звягельський
загін відступив до району станції Колоденка44. Виведення з ладу бронепотя-
га «Стрілець» і відсутність підтримки з боку військ ґенерала П.Єрошевича
змусили отамана Гусаренка призупинити наступ на кілька днів.
40 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.35. – Арк.141, 142 зв., 145–145 зв., 161–161 зв.;
Ф.2248. – Оп.1. – Спр.7. – Арк.49.
41 Там само. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.35. – Арк.141, 159, 160 зв.; Спр.42. – Арк.297.
42 Там само. – Спр.35. – Арк.156; Спр.36. – Арк.26, 26 зв.
43 Там само. – Спр.35. – Арк.149.
44 РГВА. – Ф.167. – Оп.1. – Д.38. – Л.17.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
77Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях...
Уночі 27 квітня 1919 р. 1-й Тульський полк прибув до станції Колоденка,
де й вивантажився о 4-й год. На цей час сюди ж наспіла 1-ша батарея
Тульського артилерійського полку (2 гармати). Аби зайняти позицію на пра-
вому фланзі загону, ці сили похідним порядком вирушили до с. Рильськ.
Розраховуючи на своєчасне зосередження частин у визначених районах,
В.Агапієв наказав 27 квітня військам Гусаренка, Нечаєва та Єрошевича го-
туватися до повторного наступу на Новоград-Волинський45. Утім унаслідок
весняного бездоріжжя полк і гарматна батарея туляків прибули на пози-
цію лише ввечері 27 квітня46. Ця затримка викликала невдоволення у шта-
бі Північної групи і стала причиною заміни отамана Гусаренка сотником
Шеллером на посаді командира звягельського загону47.
Після воєнних невдач бойовий дух тульських частин значно підупав.
У доповідях командуванню Шеллер атестував росіян як ненадійних і цілковито
небоєздатних48. Украй неґативні наслідки для морального стану підрозділів
мав «дружній вогонь», яким обмінялися туляки й сірожупанники, помилково
сприйнявши один одного за ворога49. Зменшувала рівень боєздатності полків
і неналагодженість постачання. 25 квітня 1919 р. отаман Північної групи
В.Оскілко прохав начальника штабу Дієвої армії А.Мельника «видати наказ
корпусу СС (січових стрільців – М.К.), аби годував 2-й Тульський полк, бо
зараз у мене є телеграма, що СС відмовив у харчах»50. Помічник командира
1-го Тульського полку полковник Арцишевський повідомляв, що його під-
розділ «нікуди не зараховано на задоволення і впродовж 3-х днів нізвідки не
може отримати продовольство і фураж»51. Сірожупанникам навіть довелося
ділитися матеріальним забезпеченням із туляками52.
Відступ військ УНР із Коростенського району дозволив червоним пе-
рекинути до Новограда-Волинського додаткові сили. Тож уранці 28 квітня
1919 р. наступ загону Шеллера зустріли значно переважаючі ворожі сили.
Просуваючись праворуч від залізниці, 1-й і 2-й Тульські полки вийшли
на лінію сіл Гульськ – Кануни – хутір Левицького, у той час, як 1-й і 4-й
Сірі полки зайняли Майстрову Волю й Кудиновичі53. Але у ході подальшо-
го бою туляки були змушені відступити спочатку до сіл Кикова та Киянка,
а потім далі на південь. Запис у журналі бойових дій 1-ї Української ра-
дянської армії свідчить про невдалий для туляків перебіг бою: «У районі
Новограда-Волинського оточені нами деморалізовані й розбиті ворожі час-
тини з Рогачева намагаються прорватися у бік Рівного»54. Крім того, ударом
із фланґу червоні розірвали зв’язок між загонами Шеллера та Єрошевича.
29 квітня група першого за наказом командування перейшла до оборони.
45 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.36. – Арк.25.
46 Там само. – Арк.26.
47 Прохода В. Записки до історії Сірих // За державність. – Зб.1. – Варшава, 1928. – С.115–116.
48 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.25. – Арк.293 зв., 351.
49 Прохода В. Записки до історії Сірих. – С.115.
50 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.35. – Арк.146.
51 Там само. – Спр.25. – Арк.283.
52 Прохода В. Записки до історії Сірих. – С.115.
53 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.36. – Арк.26 зв., 32–34.
54 РГВА. – Ф.167. – Оп.1. – Д.38. – Л.17 об.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
78 Михайло Ковальчук
Скориставшись цим, супротивник упродовж дня завдав нищівної поразки
військам Єрошевича, а ввечері атакував праве крило звягельського загону.
Не витримавши ворожого натиску, обидва тульські полки відійшли на лінію
Климентіївка – Колоденка55.
Стратегічне становище звягельської групи погіршилося ще й унаслідок
поразок січових стрільців під Шепетівкою. Наближення червоних до цьо-
го важливого залізничного вузла загрожувало відрізати загін Шеллера від
зв’язку з основними силами української армії. До воєнних невдач додалася
ще й спроба державного перевороту, коли 29 квітня 1919 р. отаман В.Оскілко
відкрито виступив проти С.Петлюри та уряду УНР. На параді частин рівнен-
ського ґарнізону, які заколотники сподівалися використати для повстання,
були, зокрема, присутні Московський кінний дивізіон і тульські артилерис-
ти56. І хоча вже 30 квітня виступ удалося безкровно ліквідувати, ці події над-
звичайно ускладнили керівництво військами Північної групи й організацію
оборони проти більшовицького наступу.
Аби не потрапити в оточення, сотник Шеллер 30 квітня 1919 р. наказав
своїм військам відступати на лінію Конотоп – Майдан-Вила – Будки57. Пізно
ввечері того ж дня 1-й і 2-й Тульські полки під натиском червоних залиши-
ли Кикове та Киянку. Відступ супроводжувався хаосом і дезорганізацією58.
У радянському донесенні перебіг бойових дій змальовано наступним чином:
«На південь від Новограда-Волинського наші частини після тривалого впер-
того бою зайняли м. Рогачів, захопивши кулемети й рушниці; супротивник в
паніці втік через р. Случ, частина в ході відступу загинула під час переправи
через річку, а частина перебита нашими військами»59. За свідченням історіо графа
сірожупанників, 1-й Тульський полк відходив за маршрутом Курмань –
Колоденка – Стовби – Рилева, а 2-й – пересувався залізницею до станції
Майдан-Вила60. Новопризначений командувач Північної групи Армії УНР
ґенерал В.Желіховський затвердив ці розпорядження й наказав Шеллерові
налагодити оперативний зв’язок із частинами Січового корпусу. Усі зайві
ешелони належало відправити до станції Славута61. Аби забезпечити злагод-
женість дій під час оборони Шепетівки, наказний отаман О.Осецький уранці
1 травня підпорядкував групу Шеллера командуванню січових стрільців62.
Поки бриґада сірожупанників тримала позицію по лінії Го род няв-
ка – Рилівка, обидва тульських полки зосередилися біля станції Майдан-
Вила63. Близькість залізниці не додала бойового духу воякам. 2 травня
російське формування уенерівських військ, за твердженням начальника
штабу січових стрільців М.Безручка, «остаточно деморалізується і як бойова
55 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.36. – Арк.36, 38, 48–49.
56 Там само. – Арк.53.
57 Там само. – Арк.68; Спр.42. – Арк.304.
58 Там само. – Спр.36. – Арк.47–48.
59 РГВА. – Ф.167. – Оп.1. – Д.38. – Л.18.
60 Прохода В. Записки до історії Сірих. – С.116, 118.
61 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.36. – Арк.56.
62 Там само. – Арк.74; Спр.42. – Арк.305.
63 Прохода В. Записки до історії Сірих. – С.118.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
79Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях...
сила зникає»64. Утім це стосувалося всієї звягельської групи. У той час, як сі-
човики вели запеклий бій на підступах до Шепетівки, загін Шеллера вранці
3 травня відбув до Славути65.
Після втрати Шепетівки туляки отримали наказ повернутися до складу
Північної групи військ УНР й зосередитися на станції Клевань. Начальник
штабу групи ґенерал Т.Протазанов пояснював причини цього рішення на-
чальникові 1-ї управи штабу Дієвої армії УНР ґенералові В.Сінклеру тим,
що утримувати Російсько-Тульський загін у рівненському ґарнізоні небажа-
но, і через це «виведено його на 12 верст від Рівного, де необхідно буде при-
ложити зусилля, щоб привести його в порядок. Думаю, що Ви проти цього,
коли знаєте, як вони воювали під Шепетівкою, мати нічого не можете»66.
Про занепад дисципліни серед вояків свідчили численні затримки, яки-
ми супроводжувалася передислокація загону до станції Клевань. Здавалося,
у лавах росіян почалися прояви отаманщини й невиконання наказів, звич-
ні в той час для багатьох військових частин Армії УНР. Так, 1-ша батарея
без дозволу командування переїхала на станцію Киверці, перш ніж була
відправлена на фронт до складу 19-ї дивізії67. Можливо, на початку травня
1919 р. лави туляків було поповнено за рахунок групи колишніх російських
військовополонених, що прибули до Рівного з Німеччини68.
«Благонадійність» загону почала викликати побоювання в українсько-
го командування. Туляків підозрювали у прихильності до оголошених поза
законом отамана В.Оскілка й ґенерала В.Агапієва, у намірах залишити
війська УНР тощо. В.Желіховський повідомляв: «Взагалі весь [Російсько-
Тульський] отряд відноситься вороже до більшовиків, але серед окремих осіб
цього отряду помічена більшовицька агітація [...] Старшини цього отряду,
як в Рівному, так і в Луцьку, дуже розсипають грішми й всякими вчинками
підкреслюють відверто на очах громадянства, що цих грошей у них безмірна
кількість». Були відомості, що вояки намагаються роздобути зброю, навіть
купуючи її у селян за власні гроші69.
Відчуваючи зростання недовіри з боку українського командування й
побоюючись подальшого погіршення стратегічної ситуації, В.Стрекопитов і
його штаб почали шукати шляхи до виведення Російсько-Тульського загону
на з’єднання з польською армією. Як свідчив у спогадах командир ескадрону
Московського кінного дивізіону С. де Маньян, таку пораду представникові
туляків дав французький журналіст у Станіславі70. Зламавши опір Армії
УНР, польські війська ще наприкінці 1918 – на початку 1919 рр. за-
йняли західні райони Волині. Найближча до тульських частин ділянка
64 Безручко М. Від Проскурова до Чарториї // Історія січових стрільців: Воєнно-історичний
нарис. – К., 1992. – С.223.
65 Прохода В. Записки до історії Сірих. – С.118; Безручко М. Від Проскурова до
Чарториї. – С.224.
66 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.36. – Арк.179.
67 Там само. – Арк.139, 175, 179; Ф.3172. – Оп.6. – Спр.1. – Арк.6, 130–130 зв.
68 Там само. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.36. – Арк.150.
69 Там само. – Ф.3172. – Оп.6. – Спр.1. – Арк.6.
70 Д[е] М[аньян] С. Из воспоминаний // За свободу. – 1924. – 25 августа. – №227. – С.3.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
80 Михайло Ковальчук
українсько-польського фронту пролягала поблизу Луцька, менш ніж за 100 км
від станції Клевань.
Наміри росіян перейти на бік поляків не залишилися таємницею для
штабу Північної групи військ УНР. 12 травня ґенерал В.Желіховський до-
повідав наказному отаманові О.Осецькому, що за аґентурними відомостями
Російсько-Тульський загін «має на меті війти у згоду з поляками, задля чого
вживає всіх заходів, щоб просунутись якнайближче до кордону з Польщею.
Усе поведення цього отряду свідчить про те, що він – непевна військова час-
тина». На думку В.Желіховського, залишати надалі це формування у складі
Північної групи «небезпечно, позаяк можливо чекати його переходу на бік
Польщі й це може статися в той момент, коли поляки самі збираються пере-
ходити в наступ». Командувач Північної групи прохав перевести туляків до
резерву наказного отамана або «куди-небудь в прикордонний район»71.
Та поки у ставці обмірковували долю Російсько-Тульського загону, поль-
ські війська розпочали наступальну операцію проти Армії УНР. 16 травня
1919 р. група ґенерала А.Карницького здобула Луцьк, цілковито знищив-
ши оборону українських військ на цьому напрямку. Туляки стали свідками
хао су, яким супроводжувався відступ частин Холмської групи Армії УНР через
станцію Клевань72. Оскільки 18-та дивізія не спромоглася припинити про-
сування польських частин, того ж 16 травня ворожа кіннота з’явилася в око-
лицях Олики.
Хоча звістка про луцьку катастрофу застала В.Стрекопитова в Рівному,
командир туляків поквапився виїхати у Клевань. Слідом вирушив
Московський кінний дивізіон73. Штаб Північної групи повідомив до став-
ки, що Російсько-Тульський загін «держить себе нейтрально, із поляками
битись не буде»74. Росіяни проіґнорували наказ командування передисло-
куватися до Здолбунова, у розпорядження Січового корпусу. Це викликало
гостру реакцію з боку помічника начальника штабу Дієвої армії полковника
В.Тютюнника: «Всяких хитающихся […] розстрілювать – або вони з нами, або
проти нас, нейтральних не може бути»75. Та росіяни не стали чекати на стра-
ту – Тульський загін вирушив на з’єднання з польськими військами. Коли
17 травня на станцію Клевань прибула Житомирська юнацька військова
школа, туляки вже відходили на захід. Начальник штабу Північної групи
Т.Протазанов доповідав, що Російсько-Тульський загін «вирушив свавільно
в Киверці»76. Утім представники останнього запевнили офіцера 18-ї дивізії
Армії УНР, що навіть після залишення лав українського війська вони ніколи
не воюватимуть проти України77.
Прагнучи якомога швидше порозумітися з поляками, В.Стрекопитов
виїхав в Олику, яку вранці 17 травня 1919 р. захопили польські улани під
71 ЦДАВО України. – Ф.3172. – Оп.6. – Спр.1. – Арк.6–6 зв.
72 Там само. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.36. – Арк.244.
73 Там само. – Ф.3172. – Оп.6. – Спр.12. – Арк.16; Д[е] М[аньян] С. Из воспоминаний. – С.3.
74 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.36. – Арк.222.
75 Там само. – Арк.224.
76 Там само. – Арк.215.
77 Там само. – Ф.3172. – Оп.6. – Спр.12. – Арк.16 зв.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
81Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях...
командою підполковника Сохачевського78. Але за першої ж появи україн-
ського бронепотяга вони залишили станцію. Натомість до Олики з Ківерців
перейшли підрозділи сірожупанників79. Такі стрімкі зміни в районі бойових
дій ускладнили тулякам налагодження зв’язку з поляками, але водночас до-
зволили їм безперешкодно рухатися до станції Киверці. Того ж дня в районі
с. Пальче Російсько-Тульський загін наштовхнувся на польський патруль,
що вів розвідку в околицях Луцька. Парламентар від росіян у супроводі
польського офіцера відразу ж виїхав до штабу ґенерала А.Карницького80.
У «комунікаті» польського командування повідомлялося, що Тульська
бриґада висловила намір перейти на бік Польщі для дальшої боротьби з
більшовиками81. Перемовини тривали кілька днів, упродовж яких ситуація
на українсько-польському фронті не зазнала принципових змін. Очевидно,
переговорний процес полегшувала й та обставина, що А.Карницький майже
тридцять років прослужив у царській армії, тож міг знайти спільну мову з ро-
сійськими командирами82. 20 травня 1919 р. Тульський загін у складі 68 офі-
церів і 1600 вояків офіційно перейшов на бік польського війська83. Згідно з
досягнутою домовленістю, туляків було відправлено до району Ковеля, де їх
роззброїли й тимчасово інтернували. Офіцерам зброю залишили й дозволи-
ли мешкати на приватних квартирах84.
Достеменно невідомо, як склалася доля 1-ї Тульської батареї у складі
19-ї дивізії Армії УНР. Під час луцької катастрофи з’єднання утримувало
фронт проти радянських військ у районі Гощі85. 19 травня 1919 р. частина
дивізії перейшла на бік червоних, а решта відступила на захід і була вклю-
чена до складу 1-ї Північної дивізії військ УНР, яка формувалася із залиш-
ків колишньої Північної групи. Судячи з того, що артилерія Північної дивізії
складалася винятково з підрозділів 17-ї й 18-ї гарматних бриґад, тульська
батарея на цей час уже залишила українські війська. Хаос, яким супрово-
джувалась евакуація Рівного, давав змогу артилеристам самостійно вийти
на польський бік фронту. Утім не всі вояки Російсько-Тульського загону по-
кинули українську армію. Так, полковник Старостін залишився на службі й
12 липня 1919 р. його було призначено виконуючим обов’язки начальника
78 Nowiński T. Zarys historii wojennej 5-go pułku ułanów Zasławskich. – Warszawa, 1929. –
S.18; Krzecrunowicz K. Ułani księcia Józefa: Historia 8 pułku ułanów ks. Józefa Poniatowskiego:
1784–1945. – London, 1960. – S.90–91; Hupert W. Zajęcie Małopolski Wschodniej i Wołynia w roku
1919. – Lwów; Warszawa, 1933. – S.61.
79 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.1. – Спр.36. – Арк.216; Прохода В. Записки до історії
Сірих або Сірожупанників. Част.ІІ // Табор. – 1927. – Ч.5. – С.51.
80 Krzecrunowicz K. Ułani księcia Józefa: Historia 8 pułku ułanów ks. Józefa Poniatowskiego:
1784–1945. – S.87–88.
81 O Niepodległą i granice. – T.1: Komunikaty Oddziału III Naczelnego Dowództwa Wojska
Polskiego 1919–1921. – Warszawa; Pułtusk, 1999. – S.209.
82 Див.: Stawecki P. Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918–1939. – Warszawa,
1994. – S.160–161.
83 Hupert W. Zajęcie Małopolski Wschodniej i Wołynia w roku 1919. – S.65.
84 Krzecrunowicz K. Ułani księcia Józefa: Historia 8 pułku ułanów ks. Józefa Poniatowskiego:
1784–1945. – S.88.
85 ЦДАВО України. – Ф.3172. – Оп.6. – Спр.1. – Арк.10.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
82 Михайло Ковальчук
2-ї дивізії86. Військовий старшина Собіщанський ще 26 квітня був переве-
дений зі складу 1-го Тульського полку до 6-го запасного пішого полку Армії
УНР87.
Подальша доля Тульської бриґади вже не мала відношення до України.
У липні 1919 р. польська влада транспортувала роззброєних туляків до
Прибалтики, де вони поповнили лави білоґвардійської Північно-Західної
армії ґенерала М.Юденича. Як стверджував В.Стрекопитов, при цьому «по-
ляки обібрали нас до нитки»88. За свідченням очевидця, табірні поневіряння
вкрай неґативно вплинули на стан бриґади:
«Дисципліна в ній була відсутня, політичним її вихован-
ням ніхто не займався. Серед вояцької маси панувало одне
прагнення – “додому”, причому й майбутня необхідність бо-
ротьби з більшовиками усвідомлювалася нею лише як засіб
повернутися додому. Офіцерський склад жив відокремлено:
внаслідок вимушеної господарської “самостійності” у час ми-
тарств одна частина офіцерів перетворилася на бариг-спеку-
лянтів і геть втратила військовий вигляд, інша вважала себе
“аполітичною”»89.
Командування Північно-Західної армії планувало створити на базі
бриґади загін у складі Тульського пішого полку, Московського уланського
й Тульського гарматного дивізіонів. Після поразки білоґвардійців туляки
разом з іншими частинами армії М.Юденича були інтерновані в Естонії,
де на них знову чекали табірні митарства. У 1920 р. частина бриґади бра-
ла участь в операціях російської Добровольчої народної армії С.Булака-
Балаховича в Білорусії90. Можна припустити, що після завершення війни
переважна більшість вояків колишнього тульського з’єднання залишилася
у країнах Прибалтики.
Таким чином, служба туляків в українському війську виявилася най-
менш тривалою порівняно з їх перебуванням у лавах інших армій упро-
довж 1918–1920 рр. Та хоча рівень боєздатності залишав бажати кращого,
тульські полки впродовж кількох тижнів весни 1919 р. виконували бойові
завдання нарівні з іншими частинами військ УНР. Самочинне ж залишення
української служби відбулося в умовах воєнної катастрофи Армії УНР і це бо-
дай частково виправдовувало вчинок росіян в очах сучасників. Невипадково
згадки про туляків у мемуарній спадщині ветеранів-уенерівців не містять
жодних закидів у зраді чи дворушництві. Навесні 1919 р. союз між представ-
никами російського антикомуністичного табору й захисниками української
державності виглядав занадто ситуативним, аби витримати випробування
воєнної доби.
86 ЦДАВО України. – Ф.3172. – Оп.5. – Спр.2. – Арк.110.
87 Там само. – Ф.2248. – Оп.1. – Спр.7. – Арк.50 зв.
88 Кручинин А. Из Гомеля в Польшу через окрестности Петрограда... – С.291.
89 Кирдецов Г. У ворот Петрограда // Юденич под Петроградом: из белых мемуаров. –
Ленинград, 1927. – С.231.
90 Див.: Кручинин А. Из Гомеля в Польшу через окрестности Петрограда… – С.295–305.
Український історичний журнал. – 2018. – №4
83Російсько-Тульський загін Армії УНР: формування та бойовий шлях...
REFERENCES
1. Bezruchko, M. (1992). Vid Proskurova do Chаrtoryi. Istoriia Sichovykh stril’tsiv.
Voienno-istorychnyi narys (202–286). Kyiv. [in Ukrainian].
2. Kozlyakov, V. (2009). Strekopytovshchina. Trudy Belorusskogo gosudarstvennogo
tekhnologicheskogo universiteta. Seriya 6. Istoria, filosofia, (17), 114–117. Minsk. [in
Belarusian].
3. Kruchinin, A. (2012). Iz Gomelya v Polshu cherez okrestnosti Petrograda. Anabazis
Tulskogo otryada v 1919–1920 godakh. Proceedings of 5 International Military Historical
Conference 2012: Voennaya istoria Rossii XIX–XX vekov (280–310). Sankt-Peterburg. [in
Russian].
4. Lebedeva, V., Takoeva, Y. (2013). Strekopytovskoe vosstanie v Gomele v marte 1919 g.
Krestyanskij front 1918–1922 gg. Sbornik statej i materialov, 122–158. Moskwa. [in
Russian].
5. Mazepa, I. (2003). Ukraina v ohni i buri revoliutsii: 1917–1921. Kyiv. [in Ukrainian].
6. Jabłonowski, M., Koseski, A. (comps.) (1999). O Niepodległą i granice. Komunikaty
Oddziału III Naczelnego Dowództwa Wojska Polskiego 1919–1921 (vol.1). Warszawa;
Pułtusk. [in Polish].
7. Stawecki, P. (1994). Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918–1939.
Warszawa. [in Polish].
Mykhailo kovalchuk
Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Senior Research Fellow,
Department of the Source Studies of the Modern History of Ukraine,
M.S.Hrushevskyi Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies NAS of Ukraine
(Kyiv, Ukraine), mitchel.kov.hist@gmail.com
RUSSIAN-TULA DETACHMENT UPR ARMY:
FORMATION AND COMBAT PATH (APRIL – MAY 1919)
On the basing of documental sources and memories author researches history of
Russian-Tula Detachment in the Army of Ukrainian People’s Republic in 1919. The
article scrutinizes the reasons for this military formation’s appearance in the Ukrainian
armed forces in April 1919, researches it’s operational structure, enlightens the main
phases of combat activity of the Russian-Tula Detachment during it’s sojourn in the
UPR Army. Author analyses the influence in the Ukrainian military strategy provided
by the presence of this military formation, reconstitutes in details the role of it’s soldiers
in the combat actions near Novohrad-Volynskyi, scrutinizes the circumstances of
abandonment Ukrainian army by Russian-Tula Detachment in May 1919.
Keywords: revolution, Ukrainian People’s Republic, UPR Army.
|