Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії
Рецензія на книгу: Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії. – К.: Інститут історії України НАН України, 2018. – 278 с.
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179305 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії / В. Баран, М. Кучерепа // Український історичний журнал. — 2019. — № 3. — С. 192-199. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179305 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Баран, В. Кучерепа, М. 2021-04-22T10:07:49Z 2021-04-22T10:07:49Z 2019 Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії / В. Баран, М. Кучерепа // Український історичний журнал. — 2019. — № 3. — С. 192-199. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179305 Рецензія на книгу: Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії. – К.: Інститут історії України НАН України, 2018. – 278 с. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Рецензії й огляди Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії Danylenko V. Ukraine in 1985–1991: Last Chapter in Soviet History Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії |
| spellingShingle |
Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії Баран, В. Кучерепа, М. Рецензії й огляди |
| title_short |
Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії |
| title_full |
Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії |
| title_fullStr |
Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії |
| title_full_unstemmed |
Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії |
| title_sort |
даниленко в. україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії |
| author |
Баран, В. Кучерепа, М. |
| author_facet |
Баран, В. Кучерепа, М. |
| topic |
Рецензії й огляди |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| publishDate |
2019 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Danylenko V. Ukraine in 1985–1991: Last Chapter in Soviet History |
| description |
Рецензія на книгу: Даниленко В.
Україна в 1985–1991 рр.: остання глава
радянської історії. – К.: Інститут історії
України НАН України, 2018. – 278 с.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179305 |
| citation_txt |
Даниленко В. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії / В. Баран, М. Кучерепа // Український історичний журнал. — 2019. — № 3. — С. 192-199. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT baranv danilenkovukraínav19851991rrostannâglavaradânsʹkoíístoríí AT kučerepam danilenkovukraínav19851991rrostannâglavaradânsʹkoíístoríí AT baranv danylenkovukrainein19851991lastchapterinsoviethistory AT kučerepam danylenkovukrainein19851991lastchapterinsoviethistory |
| first_indexed |
2025-11-24T16:49:17Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:49:17Z |
| _version_ |
1850487926263119872 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2019. – №3
Нещодавно світ побачила нова книга док-
тора історичних наук, професора, члена-
кореспондента НАН України, завідувача
відділу історії України другої половини
XX ст. Інституту історії України НАНУ
Віктора Даниленка, присвячена важ-
ливому періоду вітчизняної історії – ґор-
бачовській «перебудові» 1985–1991 рр.
Незважаючи на те, що монографія поба-
чила світ як наукове видання, вона легко
читається, оскільки автор прагнув до на-
уково-популярного викладу матеріалу.
Варто відзначити чітку, добре проду-
ману й логічну структуру книги. Вона обумовлена внутрішньою логікою по-
дій, що висвітлюються, та їх викладу. Проблемно-хронологічний підхід за-
безпечив комплексну реконструкцію основних явищ і процесів, пов’язаних із
центральним об’єктом дослідження. У ньому, окрім передмови й післямови
та іменного покажчика, виокремлено чотири розділи, в яких порушено низ-
ку надзвичайно актуальних проблем історії України. Адже «перебудова» –
складне, системне, багатогранне явище, котре активно впливає на сьогоден-
ня українського суспільства.
Уся праця пронизана думкою про те, що «перебудова» стала закономір-
ним результатом попередніх етапів історичного розвитку СРСР. Передусім,
зазначає В.Даниленко, вона генетично пов’язана з революційними подіями
1917–1921 рр. Історик уважає, що власне в поразці національної революції
було закладено неминучість майбутньої «перебудови», революційних змін в
УРСР. У передмові автор справедливо відзначає, що в період національно-
визвольних змагань українці не зуміли відстояти свою державність. На баг-
нетах Червоної армії в Україні було насаджено радянську владу, а насправ-
ді – російську більшовицьку диктатуру як одну з версій «російського світу».
Україна реально залишалася колонією Росії, і цей статус «забезпечив» їй го-
лодомори, репресії, терор, насилля, денаціоналізацію й асиміляцію.
У передмові В.Даниленко зізнається, що поштовхом до написання цієї
книги стали реалії нинішнього становища нашої держави. Він справедли-
во зауважив, що «на практиці Україні дуже важко і складно відірватися від
Росії, яка поглинала її впродовж кількох століть, інкорпорувала в своє тіло,
а сьогодні відкрито розглядає нашу територію як свою історичну частину,
свою серцевину, а український народ – як південну гілку російського народу,
мову українців – як “нарєчіє”». Тому авторські думки, викладені на сторінках
даниленко В.
україна В 1985–1991 рр.: оСтання ГлаВа
радянСької іСторії. – к.: інСтитут іСторії
україни нан україни, 2018. – 278 С.
Український історичний журнал. – 2019. – №3
Рец, ензії й огляди 193
книги, усебічне осмислення змісту й суті «перебудови», політичних проце-
сів, які мали місце у СРСР та в УРСР, зокрема на рубежі 1990-х рр., можуть
певною мірою допомогти в розв’язанні політичних, соціально-економічних
проблем сучасної України, її реального усамостійнення. Історик зауважив,
що його праця не претендує на те, щоб дати відповіді на всі питання, котрі
стосуються життя Української РСР в роки ґорбачовської «перебудови».
Дійсно, кожна з тем, що порушена у праці, може бути предметом спеці-
ального дослідження, оскільки перебудовчі процеси надзвичайно багатомір-
ні, багатоаспектні та можуть розглядатися в різних історичних площинах і
за різних методологічних підходів. Важливо й те, що у процесі написання
книги автор урахував узагальнення та висновки дослідників, які вже роз-
глядали відповідні проблеми. Тому йому вдалося уникнути однобічності у
судженнях і висновках. Вражає в монографії переважання аналітики над
простим викладом фактичного матеріалу. Фахівцеві вдалося не лише окрес-
лити коло проблем, що хвилювали суспільство напередодні проголошення
незалежності України, а й показати непрості шляхи їх реалізації.
У передмові В.Даниленко визначив три чинники, які об’єктивно зумовили
«перебудову»: 1) відставання СРСР від країн Заходу, що дедалі поглиблювало-
ся, і прагнення наздогнати; 2) повна втрата віри правлячої еліти країни за роки
брежнєвського пустослів’я в офіційну ідеологію марксизму; 3) прагнення еліти
як фактичного господаря багатств країни юридично оформити своє становище
і власність. Реалізація цих устремлінь поверхнево здійснювалася за допомогою
привабливих гасел, декларованих М.Ґорбачовим, таких, як «прискорення», «со-
ціалізм із людським обличчям», «гласність», «нове мислення», «більше демокра-
тії», «правова держава» та ін. «Перебудова» повинна була зміцнити внутрішню
єдність СРСР, надати йому нового імпульсу для розвитку. Однак зробити це, на
думку автора, було, зважаючи на важку історичну спадщину, соціальну й націо-
нальну політику правлячої партії, надзвичайно складно.
Своє дослідження В.Даниленко розпочинає з аналізу соціально-еконо-
мічних передумов проголошення незалежності. Тут автор сконцентрував
увагу на характеристиці радянської економіки від часів застою до її загаль-
ного занепаду й розбалансованості наприкінці 1980-х рр. На початку першо-
го розділу зазначається, що вже в 1960-х рр. радянська економіка вичерпала
можливості екстенсивного зростання – освоєння нових територій, природ-
них ресурсів, залучення нової робочої сили, тим самим почався стійкий спад
економіки. Із другої половини 1960-х рр. змінилося й становище УРСР у
складі союзної держави. Показові переміни відбулися у сфері її економіки.
Характеризуючи загальні контури політики Москви щодо механізму функ-
ціонування «центр – республіки», історик справедливо зазначив, що у цей
час «90% українських підприємств знову були перепідпорядковані Москві.
У розпорядженні республіканських властей залишилася фактично одна
місцева промисловість». Позбавлення республік права управляти підпри-
ємствами на своїй території вело до нового посилення централізаторських
тенденцій та адміністративно-командних методів управління. Структура
радянської економіки з часом набувала дедалі більш спотвореного вигляду
Український історичний журнал. – 2019. – №3
194 Рец, ензії й огляди
внаслідок незбалансованості її провідних блоків, адже за всі роки соціалізму
переважно розвивалося виробництво засобів виробництва (група «А»).
Економіка УРСР, як справедливо підкреслює автор, відзначалася висо-
ким рівнем мілітаризації. Наприкінці 1980-х рр. на її території було зосеред-
жено близько 30% потужностей військово-промислового комплексу СРСР,
загальною кількістю приблизно 3,5 тис. підприємств та організацій, в яких
працювали до 3 млн осіб. В Українській РСР концентрувалося виробництво
зброї, у тому числі хімічної масового знищення, розташовувалися військові
полігони, ракетні комплекси, зберігалася величезна кількість боєприпасів.
Тут автор наводить маловідомий, але дуже цікавий факт, стверджуючи, що
9 липня 1972 р. біля с. Хрестище на Харківщині було проведено перший на
території України підземний ядерний вибух. Утім це твердження (як і деякі
інші) не супроводжується посиланням на джерело інформації.
В окремому параграфі на ретельно дібраному матеріалі В.Даниленко ана-
лізує причини й суть соціальної кризи. Тут він розкриває низку суперечностей
у соціальній політиці компартії та радянської держави. Дослідник акцентує
увагу на тому, що дефіцит товарів, невисока якість наявних, відсталі техно-
логії, продовольча криза, хронічні негаразди у сільському господарстві, при-
хована інфляція, переважно екстенсивний шлях розвитку економіки, висока
затратність виробництва, енерго- й матеріалоємність продукції засвідчува-
ли структурні проблеми радянської моделі соціально-економічного розвитку.
Їх доповнювали серйозні провали в екологічній сфері. Не менш важливими
ознаками системної кризи, на думку автора, була корупція у вищих ешелонах
влади – хабарництво, криміналізація, просування службовими сходинками за
принципом знайомства, родинних зв’язків, особистої відданості та ін.
Соціальна сфера фактично занепадала. Історик стверджує, що кошти на
житлове будівництво, охорону здоров’я, освіту, науку виділялися за залишковим
принципом із неухильним зниженням їх частки у видатках державного бюджету.
В особливо занедбаному стані, уважає В.Даниленко, перебувала соціальна сфера на
селі, де медичне й культурно-освітнє обслуговування хронічно відставали від міста.
Продовжуючи аналіз, автор справедливо зазначив, що одним з основних
неґативних наслідків процесів, які відбувалися у СРСР і, зокрема, в УРСР в
останні радянські десятиліття, був моральний розклад суспільства. Слід за-
значити, що дослідник виявив добру обізнаність із проблемами у цій сфері.
Важливим елементом аналізу стала національна політика КПРС, яку
В.Даниленко уважає «лицемірною, деструктивною і безперспективною». Свої
висновки він ґрунтує на значному цифровому матеріалі. Цим він підводить
читача до розуміння того, що «крах радянської адміністративно-командної
системи, що стався в кінці 1980-х – на початку 1990-х років був обумовлений
її генетичною природою, неефективною, по суті антинародною соціальною
політикою, яка проводилася керівництвом держави, його амбітністю в між-
народних відносинах. Це призвело до соціального й економічного виснажен-
ня державного організму, вичерпання ресурсів його існування».
Особливе зацікавлення для дослідників і широкого загалу читачів стано-
вить другий розділ книги – «Зростання політичної активності суспільства»,
Український історичний журнал. – 2019. – №3
Рец, ензії й огляди 195
який із багатьох позицій є новаторським. Тут дослідник аналізує цілий комп-
лекс проблем: причини кризи компартійної системи, розгортання національ-
но-демократичних процесів, робітничі страйки та рух за національну армію.
Не залишаються осторонь уваги історика питання, пов’язані з формуванням
Народного руху України і становленням багатопартійності.
Розпочинається цей розділ твердженням про те, що на середину 1980-х рр.
криза тоталітарної системи у СРСР сягла свого апогею, ставши системною й
усезагальною. Панівна адміністративно-командна система управління еко-
номікою повністю вичерпала свій ресурс. Проте незмінною, консервативною
залишалася політична система. У суспільно-політичному житті країни до-
мінувала одна партія – комуністична, одна ідеологія – марксистсько-ленін-
ська. Значну увагу В.Даниленко приділяє аналізу процесів, що відбувалися в
Комуністичній партії України. Він стверджує, що в 1980-х рр. КПУ остаточно
втратила будь-які автономні права. Вона перетворилася на слухняний інстру-
мент російщення республіки, проводячи лінію Москви на боротьбу з дисиден-
тами, інакодумцями та «українським буржуазним націоналізмом». Власне на
це, за словами автора, спрямовувався весь державний апарат, уся державна
машина. Для правлячої верхівки УРСР заклинання у «вірності ідеям інтер-
націоналізму», а насправді – окупаційно-радянській владі, московському цен-
тру, були обов’язковим і постійним ритуалом, що на практиці виливався в по-
стійне переслідування, зневажання всього національного та його носіїв.
Ще одним акцентом у праці стало детальне висвітлення відносин між
московським центром і союзними республіками. Формально країна була
федерацією п’ятнадцяти союзних республік, що мали доволі широкі по-
вноваження. Фактично ж залишалася унітарною, російською за змістом,
державою, в якій усі важливі питання внутрішньої і зовнішньої політики
розв’язувалися в Москві.
У роботі використано великий обсяг інформації щодо системної й загаль-
ної кризи в духовно-культурній сфері. Автор стверджує, що до культурного
занепаду країни призвело утвердження тотального партійно-ідеологічного
контролю над усіма сферами життя, поширення подвійної моралі, подвій-
них стандартів поведінки, посилення розриву між словом і ділом. У соціумі
наростав масовий скептицизм, політична апатія, байдужість. Катастрофічно
падав авторитет керівництва на всіх рівнях. Суспільство ставало для пар-
тії малокерованим. Воно потребувало корінних змін, реформ усієї системи
для подальшого розвитку СРСР. Це добре усвідомлював М.Ґорбачов – новий
партійний лідер, який помітно відрізнявся від своїх попередників. За його
задумом, зміни мали охопити, як зазначається в монографії, провідні сфе-
ри: економіку, внутрішню й зовнішню політику, соціальне життя, ідеологію.
В.Даниленко зауважив, що теоретично ідеї «перебудови» мали шанс на ре-
алізацію, однак реалії життя виявлялися значно складнішими, ніж мислив
собі її ініціатор та його соратники. Задумані реформи не були чітко окрес-
леними. Ішлося про «прискорення», «удосконалення», «оновлення», «повер-
нення до ленінських принципів», про «нове обличчя соціалізму» тощо. Але
реформатори не ставили своїм завданням знищення тоталітарного ладу.
Український історичний журнал. – 2019. – №3
196 Рец, ензії й огляди
В одному з підрозділів В.Даниленко знайомить читача з розгортан-
ням національно-демократичних процесів. Як відомо, перебудовчі процеси
у країні розпочиналися зі змін в інформаційному просторі. У лексикон до-
сить швидко ввійшов і закріпився суто радянський термін «гласність». Але в
УРСР, як слушно зауважує дослідник, партійна верхівка на словах підтри-
мувала ініціативи й дії московського керівництва, а насправді робила все,
щоб гальмувати і блокувати зміни.
Республіканська партійно-державна номенклатура тримала під жор-
стким контролем ситуацію. В.Щербицький залишався ортодоксальним ко-
муністом і консерватором, перетворився на одного з опонентів М.Ґорбачова.
Преса називала УРСР у роки перебудови «заповідником застою». Аналіз про-
цесів, які розгорталися в республіці, дали В.Даниленку підстави для твер-
дження, що в радянській Україні вони мали більш глибинний характер, ніж
у центрі. Антиукраїнська політика Кремля викликала наростаючий спро-
тив національно свідомої інтеліґенції та звичайних громадян. Поштовх до
активізації суспільно-політичного руху дала Чорнобильська катастрофа, що
мала серйозні соціальні й екологічні наслідки. Вона породила в республіці
масовий екологічний рух. Слід зазначити, що дослідник виявив добру обі-
знаність із чорнобильською темою, правильно зауваживши, що в роки «пере-
будови» екологічні гасла й арґументи стали невід’ємною частиною боротьби
за незалежність та широко використовувались у політичному житті України.
Важливим елементом незалежницького руху стала неформальна, «самви-
давівська» преса, на шпальтах якої велася гаряча полеміка з чинною владою.
За допомогою вільних засобів масової інформації, публічних обговорень, дис-
кусій почала відкриватися правда про важливі сторінки української історії.
А це, уважає автор, сприяло швидкій самоорганізації суспільства. З об’єкта
політичного управління останнє перетворювалося на важливий суб’єкт полі-
тичного процесу. В УРСР постали політичні клуби, об’єднання, просвітницькі
організації. Під їх впливом піддавалися корозії та руйнувались офіційні орга-
нізації і структури, долалися ідеологічні стереотипи. Велика заслуга у цьому,
на думку дослідника, належала Українській Гельсінській спілці, Товариству
української мови ім. Т.Шевченка, «Меморіалу», Народному руху України та ін.
Автор не оминув увагою діяльність Спілки письменників України, яка в роки
«перебудови» стала фактичним центром національно-визвольної боротьби.
У цей час важливими формами змагання українців за національні ін-
тереси, права і свободи громадян були масові мітинґи, акції протесту, демон-
страції, пікети, збори, яким у книзі відведено чимало місця. Важливим було
те, що під час їх проведення дедалі частіше звучали заклики до зламу ра-
дянської бюрократичної системи, подолання партійної диктатури, засуджен-
ня політики російщення та нищення національних здобутків українського
народу, свободи особистості, демократії, державної незалежності.
Цілком обґрунтованою видається думка дослідника стосовно того, що пе-
ребудовча «революція згори» стрімко трансформувалася у соціальну й на-
ціональну «революцію знизу», охоплюючи нові й нові прошарки суспільства.
Змінювалася громадська атмосфера, формувалися нові соціальні відносини.
Український історичний журнал. – 2019. – №3
Рец, ензії й огляди 197
Досить вдало та арґументовано автор висвітлює причини, перебіг і значення
робітничих страйків, руху за національну армію.
Належну увагу в монографії приділено процесам формування Народного
руху України та становленню багатопартійності, які об’єктивно нівелювали
домінуючу роль КПРС у житті країни, руйнували компартійну монополію в
політичній сфері. Демократичний рух формувався й утверджувався під пра-
пором національного відродження. Він об’єднував людей різних національ-
ностей, передусім свідомих українців. Ще установчий з’їзд НРУ ухвалив низ-
ку документів, що характеризували його як інтернаціональну організацію,
чітко артикулювали позицію в міжнаціональних стосунках.
На хвилі «перебудови» створювалися структури, котрі, як зазначалося, зо-
середжувалися на культурно-просвітницькій діяльності, хоча й були політи-
зованими. Згодом почали формуватися організації політичного спрямуван-
ня. Уже на світанку 1990-х рр. Україна стала багатопартійною. Оформлення
політичного плюралізму поряд із громадськими рухами засвідчувало поча-
ток зародження громадянського суспільства.
Важливим, на думку В.Даниленка, було те, що однопартійна система
та ідеологічний монополізм в УРСР зникали леґітимним шляхом, без сило-
вих сутичок і небезпечних конфліктів. Компартійні структури на початку
1990-х рр. уже не справляли вирішального впливу на перебіг подій у респу-
бліці. Політична ініціатива перейшла від ЦК КПУ до Верховної Ради.
Особливого звучання у світлі сучасного становища України набуває розділ
«Національно-культурне відродження». У ньому автор спрямовує увагу читача
на такі важливі проблеми, як відродження української мови й історії, оновлен-
ня культурної сфери, релігійний ренесанс. Характеризуючи загальні контури
політики Москви в національно-культурній сфері в УРСР, автор справедливо
зазначив, що однією з основних ознак її було «проникнення офіційної імпер-
сько-комуністичної ідеології в усі сфери суспільного, національного й культур-
ного життя, контроль над усіма процесами». Дослідник переконливо доводить,
що під особливим наглядом радянської системи перебувала національно-куль-
турна сфера, національна інтеліґенція, переслідувалася будь-яка вільна думка,
що йшла врозріз з офіційною ідеологією. Літературно-художню творчість було
загнано в ґетто «соціалістичного реалізму», будь-яке відхилення каралося.
Вивчаючи аспекти культурної політики Москви в Українській РСР,
В.Даниленко стверджує, що національна культура в межах СРСР спрямову-
валася в русло «малоросійства», не розвивалася як повноцінна й самодостат-
ня система. Московський центр орієнтував її на «низькі» жанри, обмежений
спектр функціональних стилів. Автор переконливо доводить, що деструктив-
на національна політика радянської держави, денаціоналізація й російщен-
ня призвели до критично низького рівня використання української мови в
усіх сферах життя суспільства.
Досліджуючи особливості національно-культурної політики, В.Да ни-
ленко зі знанням справи аналізує історико-просвітницьку роботу в УРСР
у період «перебудови», процес розкриття «білих плям» в історії України.
Важливим, на нашу думку, є те, що автор наводить конкретні приклади,
Український історичний журнал. – 2019. – №3
198 Рец, ензії й огляди
як українські історики й письменники, учителі та лікарі, поети, музиканти,
художники, музейники своєю нелегкою, подвижницькою працею відроджу-
вали мову і справжню історію, відновлювали національну ідентичність укра-
їнського народу, наближали день проголошення незалежності України.
Процес національно-культурного відродження, характерний для
УРСР другої половини 1980-х рр., охоплював усі сфери життя суспільства.
Перебудовчі процеси торкнулися й церковно-релігійної сфери. В.Даниленко
зауважив, що на хвилі національно-культурного та духовного піднесення,
поступового зняття заборон на релігійне життя відбувалося повернення до
традиційних духовних цінностей, урізноманітнення його форм. Наростала
тенденція до усамостійнення православної конфесії, леґалізації заборонених
раніше церков. У другій половині 1980-х рр. в УРСР розгорнувся масовий
рух за вихід греко-католиків із підпілля та за відродження автокефальної
православної церкви, яким автор приділив значну увагу.
В останньому, четвертому, розділі монографії В.Даниленко акцентував ува-
гу на проблемах відновлення незалежності України. Не вдаючись до ретран-
сляції змісту цього розділу, відзначимо його надзвичайну актуальність. Із на-
ведених фактів стає очевидним, що процес змагання за незалежність постає як
надзвичайно складний і суперечливий шлях, насичений боротьбою як із при-
хильниками, так і політичними опонентами запропонованого М.Ґорбачовим
проекту нового союзного договору. Тут автор виявив загальні закономірності та
специфічні особливості українського державно-незалежницького руху напри-
кінці 1980 – на початку 1990-х рр., у багатьох випадках зумів уникнути тради-
ційних схем викладу і трактування історичних фактів та подій.
Становить інтерес авторський аналіз Декларації про державний суверені-
тет Української РСР. Тут звернено увагу на те, що Верховна Рада республіки за-
початкувала на законодавчому рівні процес відновлення незалежної держави,
хоча комуністична більшість потужно протистояла цьому. Із наведених у моно-
графії фактів стає очевидним, що зупинити поступальний процес формування
української державності вже було не під силу ані ініціаторові «перебудови», ані
консервативним силам, неосталіністам. Цікавим є відтворення істориком ситуа-
ції, що склалась в Україні під час спроби перевороту, організованого так званим
Державним комітетом із надзвичайного стану. Антиконституційні дії змовни-
ків, які входили до керівного складу КПРС, та провал заколоту призвели до
подальшої дискредитації компартії, краху радянської імперії. 24 серпня 1991 р.
позачергова сесія Верховної Ради ухвалила Акт проголошення незалежності
України. На підставі аналізу значного фактичного матеріалу, особистих спосте-
режень автор дійшов висновку, що розпад СРСР не був результатом суб’єктивних
чинників – він був історично зумовленим, об’єктивним і закономірним.
До вагомих дослідницьких здобутків В.Даниленка можна віднести автор-
ську характеристику перших кроків незалежності, визначення траєкторії націо -
нально-державницького руху України, будівництва основних контурів нової
європейської держави. Не можна не погодитися з твердженням автора про те,
що першочерговою проблемою, яка потребувала негайного розв’язання, була
організація захисту проголошеної незалежності, формування національних
Український історичний журнал. – 2019. – №3
Рец, ензії й огляди 199
збройних сил. Фахівець робить справедливий висновок про те, що формуван-
ня державних інститутів в Україні відбувалося в умовах, коли не одне по-
коління українців прожило у стані бездержавності, репресивної деінтелек-
туалізації суспільства, піддавалося впливу російсько-радянської імперської
ідеології. Автор переконливо доводить, що багатовікові асиміляційні зусилля
зумовили різнорівневі нашарування «російськості» в українському суспіль-
стві, хоча національна основа народу залишилася здоровою й життєздатною.
Звичайно, необхідних знань, умінь і досвіду в керівництва України, очолюва-
ного Л.Кравчуком, не вистачало, тактично не завжди все було вивірено.
У післямові, що завершує монографію, В.Даниленко зробив не лише роз-
горнуті й арґументовані висновки та узагальнення, а й висловив своє бачен-
ня подальшого розвитку країни, означив практичні рекомендації щодо роз-
будови державних інституцій і громадянського суспільства.
Високо оцінюючи рецензовану працю, не можна оминути деяких її про-
блемних моментів. Нагадаємо, що Україна тривалий історичний період не була
повноцінним суб’єктом історичного процесу. І саме у час «перебудови» вона
фактично почала здобувати та наповнювати реальним змістом самостійну ци-
вілізаційну суб’єктність. У рецензованій монографії досить повно відображено
цей процес. Однак недостатньо відтворено власний «вихідний», «першопочат-
ковий» цивілізаційний потенціал, рушійні сили формування самостійної циві-
лізаційної суб’єктності. Проблеми формування національного правлячого кла-
су, політичної еліти, участі міжнародної громадськості, української діаспори у
відновленні національного проекту України, деколонізація масової свідомості,
звільнення від соціального страху та інше потребують подальшої розробки.
Як наукове видання монографія потребує детальнішого аналізу вітчиз-
няної та зарубіжної історіографії. Звичайно, книга лише виграла б, якби ав-
тор розширив джерельну базу, додатково ввів у науковий обіг новітні ар-
хівні свідчення. Вагомою є спроба В.Даниленка проаналізувати перебіг
перебудовчих процесів в інших союзних республіках. Проте вона виявила-
ся поверховою й незавершеною. На нашу думку, потребує деталізації вплив
суб’єктивних чинників на перебіг «перебудови» і процес державотворення в
Україні. На сторінках монографії зустрічаємо цікавий фактичний матеріал,
цифрові, статистичні дані, які потребують посилань на першоджерела.
Однак зазначені побажання аж ніяк не впливають на наукову цінність
та актуальність проведених студій. Вітчизняна наука збагатилася ґрунтовним
дослідженням історії перебудовчих процесів в Україні. Праця В.Даниленка
змушує замислитися над непростим, складним періодом новітньої історії на-
шої країни, спонукає до глибших історіографічних рефлексій. Це добрий при-
клад балансування між сухим академізмом і прагненням науково-популярно
пояснити читачам складність, суперечливість досліджуваних процесів.
Упевнені, що праця стане серйозним поштовхом до подальших наукових по-
шуків щодо з’ясування феномену «перебудови» соціально-економічного та
суспільно-політичного життя. Загалом книга В.Даниленка стане у пригоді
не лише історикам, а й політологам, політикам, суспільствознавцям, студен-
там, усім, хто цікавиться новітньою історією України.
Володимир Баран (Луцьк), Микола Кучерепа (Луцьк)
|