Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.)

Мета дослідження – розкрити процес залучення пропаґандистів із середовища примусових працівників, радянських військовополонених, штатних службовців окупаційного апарату та спроби їх використання нацистською владою шляхом усної аґітації серед населення, створення пропаґандистських фото- й кіномате...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Український історичний журнал
Дата:	2019
Автор:	Погорєлов, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2019
Теми:	Історичні студії Друга світова війна й Україна: проблеми та пошуки
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179588
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.) / А. Погорєлов // Український історичний журнал. — 2019. — № 5. — С. 36-58. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179588
record_format	dspace
spelling	Погорєлов, А. 2021-05-27T14:57:09Z 2021-05-27T14:57:09Z 2019 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.) / А. Погорєлов // Український історичний журнал. — 2019. — № 5. — С. 36-58. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179588 94:341.324(477.7)«1942/1944» Мета дослідження – розкрити процес залучення пропаґандистів із середовища примусових працівників, радянських військовополонених, штатних службовців окупаційного апарату та спроби їх використання нацистською владою шляхом усної аґітації серед населення, створення пропаґандистських фото- й кіноматеріалів за їх допомогою. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, науковості, антропоцентризму. Для висвітлення проблеми застосовано методи історіографічного аналізу, історико-генетичний і проблемно-хронологічний. Наукова новизна. На основі неопублікованих документів Галузевого архіву Служби безпеки України, повідомлень окупаційної преси проаналізовано залучення, підготовку та ефективність використання аґітаторів в усній пропаґанді в період вербувальних кампаній із набору робочої сили до Третього Райху. Уперше детально висвітлено хід організації та перебіг «екскурсій» (як форми пропаґанди) для населення з України до «гітлерівської Європи» впродовж 1943 р., визначено й коротко охарактеризовано склад учасників таких вояжів. Розкрито мету, механізм підготовки пропаґандистських фото- та кіноматеріалів нацистськими спецслужбами, внесок в їх створення безпосередніх учасників із Миколаївщини та інших окупованих реґіонів СРСР упродовж 1943–1944 рр. Уводиться в науковий обіг фото М.Ползунова – бурґомістра Миколаєва, голови спеціальної групи екскурсантів. Висновки. Нацистське керівництво мало далекосяжні наміри з ідеологічної обробки та використання пропаґандистів із середовища лояльних до «нових визволителів» категорій населення. Про це свідчить докладання чималих зусиль і ресурсів для створення спеціальних таборів із підготовки аґітаторів, проведення екскурсій для ретельно відібраних учасників з окупованої частини СРСР містами Європи, розробка масштабних маніпуляцій за їх участі зі створенням фото- та кіноматеріалів під контролем спецслужб Третього Райху. Такі пропаґандистські заходи мали певний вплив на частину населення під час вербувальних кампаній із набору робочої сили до Німеччини в період 1942 – початку 1943 рр. та позначилися на лояльному ставленні окремих мешканців до окупаційної адміністрації. Вони були розраховані на довгострокову перспективу за умови продовження бойових дій, проте вигнання нацистських загарбників з України й капітуляція Німеччини у Другій світовій війні унеможливили повну реалізацію таких планів. The purpose of the research is to reveal the process of recruiting propagandists from the environment of forced laborers, Soviet prisoners of war, staffers of the occupation administration and, in some cases, special ideological training, and attempts to use them by the Nazi authorities through oral agitation among the population, to create the necessary propagandist photo and cinema content with their help. The research methodology is based on the principles of historicism, science, anthropocentrism. The methods of historiographic analysis, as well as historical-genetic and problem-chronological methods have been used to cover the problem. Scientific novelty. On the basis of unpublished documents of the sectoral archive of the Security Service of Ukraine and reports of the occupation press, the recruitment, preparation and effectiveness of the use of agitators in oral propaganda during recruitment campaigns of the labor force for Third Reich have been analyzed. For the first time, the course of organization of excursions and excursions themselves (as a form of propaganda) for the population from Ukraine to “Hitler Europe” during 1943 have been described in detail, the participants of such trips have been identified and briefly described. The purpose and mechanism of preparation of propaganda photo and cinema materials by the Third Reich special services, contribution to their creation of direct participants from the Mykolaiv oblast and other occupied regions of the USSR during 1943–1944 are revealed. The photo of M.Polzunov, the burgomaster of Mykolaiv, the head of a special delegation of excursionists, has been introduced into the scientific use. Conclusions. The Nazi leadership had far-reaching intentions as for the ideological indoctrination and the use of propagandists from among the loyal ones to the “new liberators” of the studied population categories. This is evidenced by the considerable efforts and resources for the creation of special camps for the training of agitators, excursions for carefully selected participants from the part of the USSR occupied by European cities and the development of extensive manipulations for their participation in the creation of photo and cinema content under the control of the Third Reich special services. Such propagandist events had some impact on a portion of the population during recruitment campaigns aimed at getting labor force to Germany during 1942 – early 1943, and they affected the loyalty of individual residents to the occupation administration. They were aimed at the long term perspective on the condition of military operations continuation, but the expulsion of Nazi invaders from Ukraine and the surrender of Germany in World War II made it impossible to fully implement such plans. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Друга світова війна й Україна: проблеми та пошуки Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.) Recruitment of the Agitators and Their Use by the Nazi Occupation Authorities in Oral and Cinema-Photo Propaganda (1942–1944) Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.)
spellingShingle	Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.) Погорєлов, А. Історичні студії Друга світова війна й Україна: проблеми та пошуки
title_short	Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.)
title_full	Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.)
title_fullStr	Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.)
title_full_unstemmed	Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.)
title_sort	залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.)
author	Погорєлов, А.
author_facet	Погорєлов, А.
topic	Історичні студії Друга світова війна й Україна: проблеми та пошуки
topic_facet	Історичні студії Друга світова війна й Україна: проблеми та пошуки
publishDate	2019
language	Ukrainian
container_title	Український історичний журнал
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
title_alt	Recruitment of the Agitators and Their Use by the Nazi Occupation Authorities in Oral and Cinema-Photo Propaganda (1942–1944)
description	Мета дослідження – розкрити процес залучення пропаґандистів із середовища примусових працівників, радянських військовополонених, штатних службовців окупаційного апарату та спроби їх використання нацистською владою шляхом усної аґітації серед населення, створення пропаґандистських фото- й кіноматеріалів за їх допомогою. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, науковості, антропоцентризму. Для висвітлення проблеми застосовано методи історіографічного аналізу, історико-генетичний і проблемно-хронологічний. Наукова новизна. На основі неопублікованих документів Галузевого архіву Служби безпеки України, повідомлень окупаційної преси проаналізовано залучення, підготовку та ефективність використання аґітаторів в усній пропаґанді в період вербувальних кампаній із набору робочої сили до Третього Райху. Уперше детально висвітлено хід організації та перебіг «екскурсій» (як форми пропаґанди) для населення з України до «гітлерівської Європи» впродовж 1943 р., визначено й коротко охарактеризовано склад учасників таких вояжів. Розкрито мету, механізм підготовки пропаґандистських фото- та кіноматеріалів нацистськими спецслужбами, внесок в їх створення безпосередніх учасників із Миколаївщини та інших окупованих реґіонів СРСР упродовж 1943–1944 рр. Уводиться в науковий обіг фото М.Ползунова – бурґомістра Миколаєва, голови спеціальної групи екскурсантів. Висновки. Нацистське керівництво мало далекосяжні наміри з ідеологічної обробки та використання пропаґандистів із середовища лояльних до «нових визволителів» категорій населення. Про це свідчить докладання чималих зусиль і ресурсів для створення спеціальних таборів із підготовки аґітаторів, проведення екскурсій для ретельно відібраних учасників з окупованої частини СРСР містами Європи, розробка масштабних маніпуляцій за їх участі зі створенням фото- та кіноматеріалів під контролем спецслужб Третього Райху. Такі пропаґандистські заходи мали певний вплив на частину населення під час вербувальних кампаній із набору робочої сили до Німеччини в період 1942 – початку 1943 рр. та позначилися на лояльному ставленні окремих мешканців до окупаційної адміністрації. Вони були розраховані на довгострокову перспективу за умови продовження бойових дій, проте вигнання нацистських загарбників з України й капітуляція Німеччини у Другій світовій війні унеможливили повну реалізацію таких планів. The purpose of the research is to reveal the process of recruiting propagandists from the environment of forced laborers, Soviet prisoners of war, staffers of the occupation administration and, in some cases, special ideological training, and attempts to use them by the Nazi authorities through oral agitation among the population, to create the necessary propagandist photo and cinema content with their help. The research methodology is based on the principles of historicism, science, anthropocentrism. The methods of historiographic analysis, as well as historical-genetic and problem-chronological methods have been used to cover the problem. Scientific novelty. On the basis of unpublished documents of the sectoral archive of the Security Service of Ukraine and reports of the occupation press, the recruitment, preparation and effectiveness of the use of agitators in oral propaganda during recruitment campaigns of the labor force for Third Reich have been analyzed. For the first time, the course of organization of excursions and excursions themselves (as a form of propaganda) for the population from Ukraine to “Hitler Europe” during 1943 have been described in detail, the participants of such trips have been identified and briefly described. The purpose and mechanism of preparation of propaganda photo and cinema materials by the Third Reich special services, contribution to their creation of direct participants from the Mykolaiv oblast and other occupied regions of the USSR during 1943–1944 are revealed. The photo of M.Polzunov, the burgomaster of Mykolaiv, the head of a special delegation of excursionists, has been introduced into the scientific use. Conclusions. The Nazi leadership had far-reaching intentions as for the ideological indoctrination and the use of propagandists from among the loyal ones to the “new liberators” of the studied population categories. This is evidenced by the considerable efforts and resources for the creation of special camps for the training of agitators, excursions for carefully selected participants from the part of the USSR occupied by European cities and the development of extensive manipulations for their participation in the creation of photo and cinema content under the control of the Third Reich special services. Such propagandist events had some impact on a portion of the population during recruitment campaigns aimed at getting labor force to Germany during 1942 – early 1943, and they affected the loyalty of individual residents to the occupation administration. They were aimed at the long term perspective on the condition of military operations continuation, but the expulsion of Nazi invaders from Ukraine and the surrender of Germany in World War II made it impossible to fully implement such plans.
issn	0130-5247
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179588
citation_txt	Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.) / А. Погорєлов // Український історичний журнал. — 2019. — № 5. — С. 36-58. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT pogorêlova zalučennânacistsʹkoûokupacíinoûvladoûagítatorívtaíhvikoristannâvusníiíkínofotopropagandí19421944rr AT pogorêlova recruitmentoftheagitatorsandtheirusebythenazioccupationauthoritiesinoralandcinemaphotopropaganda19421944
first_indexed	2025-11-27T00:49:47Z
last_indexed	2025-11-27T00:49:47Z
_version_	1850789468550725632
fulltext	Український історичний журнал. – 2019. – №5 Відкриття доступу до документів репресивних органів комуністичного режиму та опрацювання недоступного раніше комплексу матеріалів з ар- хівів Служби безпеки України дозволяє з новим імпульсом досліджувати УДК 94:341.324(477.7)«1942/1944» анатОлій пОГОрєлОВ кандидат історичних наук, доцент, докторант кафедри історії та археології, Миколаївський національний університет ім. В.Сухомлинського (Миколаїв, Україна), pogorielov81@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-6566-4241 ЗАЛУЧЕННЯ НАЦИСТСЬКОЮ ОКУПАЦІЙНОЮ ВЛАДОЮ АҐІТАТОРІВ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В УСНІЙ І КІНОФОТОПРОПАҐАНДІ (1942–1944 рр.) Анотація. Мета дослідження – розкрити процес залучення пропаґандистів із середовища примусових працівників, радянських військовополонених, штат- них службовців окупаційного апарату та спроби їх використання нацистською владою шляхом усної аґітації серед населення, створення пропаґандистських фото- й кіноматеріалів за їх допомогою. Методологія дослідження ґрунту- ється на принципах історизму, науковості, антропоцентризму. Для висвітлен- ня проблеми застосовано методи історіографічного аналізу, історико-генетич- ний і проблемно-хронологічний. Наукова новизна. На основі неопублікованих документів Галузевого архіву Служби безпеки України, повідомлень окупаційної преси проаналізовано залучення, підготовку та ефективність використання аґітаторів в усній пропаґанді в період вербувальних кампаній із набору робочої сили до Третього Райху. Уперше детально висвітлено хід організації та пере- біг «екскурсій» (як форми пропаґанди) для населення з України до «гітлерівської Європи» впродовж 1943 р., визначено й коротко охарактеризовано склад учас- ників таких вояжів. Розкрито мету, механізм підготовки пропаґандистських фото- та кіноматеріалів нацистськими спецслужбами, внесок в їх створення безпосередніх учасників із Миколаївщини та інших окупованих реґіонів СРСР упродовж 1943–1944 рр. Уводиться в науковий обіг фото М.Ползунова – бурґомі- стра Миколаєва, голови спеціальної групи екскурсантів. Висновки. Нацистське керівництво мало далекосяжні наміри з ідеологічної обробки та використання пропаґандистів із середовища лояльних до «нових визволителів» категорій на- селення. Про це свідчить докладання чималих зусиль і ресурсів для створення спеціальних таборів із підготовки аґітаторів, проведення екскурсій для ретель- но відібраних учасників з окупованої частини СРСР містами Європи, розробка масштабних маніпуляцій за їх участі зі створенням фото- та кіноматеріалів під контролем спецслужб Третього Райху. Такі пропаґандистські заходи мали певний вплив на частину населення під час вербувальних кампаній із набору ро- бочої сили до Німеччини в період 1942 – початку 1943 рр. та позначилися на ло- яльному ставленні окремих мешканців до окупаційної адміністрації. Вони були розраховані на довгострокову перспективу за умови продовження бойових дій, проте вигнання нацистських загарбників з України й капітуляція Німеччини у Другій світовій війні унеможливили повну реалізацію таких планів. Ключові слова: Третій Райх, Миколаївщина, усна аґітація, кінофотопропа- ґанда, примусові працівники, військовополонені. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 37 маловідомі аспекти Другої світової війни періоду окупації, у тому числі різні способи проведення нацистської пропаґанди, ідеологічну підготовку та залу- чення місцевого населення для її поширення на захоплених Третім Райхом українських землях. Вітчизняні дослідники напрацювали значний науковий доробок, що висвіт- лює джерельну базу, реґіональну специфіку та різні форми впливу масштабної німецької пропаґанди як зі встановлення «нового порядку» загалом, так і під час вербувальних кампаній із вивезення населення України на примусову працю до Німеччини в період 1941–1944 рр. зокрема. Здебільшого в полі зору фахівців перебувала окупаційна преса, радіо, кіно, фотоматеріали, плакати, листуван- ня примусових працівників тощо. Так, привертають увагу праці С.Гальчака1, Д.Титаренка2, М.Михайлюк3, В.Чернявського4, В.Лахно5, Н.Гандрабури6, О.Тішина7, О.Маєвського8. Лише окремі автори вивчали підготовку та вико- ристання військовополонених в аґітаційній діяльності німецьких загарбників9. Серед праць іноземних дослідників, які студіювали різні аспекти створення й поширення нацистської пропаґанди, її вплив як на населення Третього Райху, так і на мешканців окупованих «східних територій», можна виокремити розвід- ки С.Чуєва10, О.Окорокова11, Е.Родса12, І.Петрова13, Б.Древняка14. 1 Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. – Вінниця, 2003. – 344 с. 2 Титаренко Д. Звіти батальйону пропаганди U як джерело з питання про вплив нацистської пропаганди на населення окупованої України // Друга світова війна і доля народів України: Мат. Всеукр. наук. конф. – К., 2005. – С.165–171. 3 Михайлюк М. Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху // Сторінки воєнної історії України. – Вип.11. – К., 2008. – С.139–147. 4 Чернявський В. Окупаційна періодика як інструмент вербувальної кампанії по набору робочої сили для Третього рейху на Півдні України в 1942–1943 рр. // VIII Миколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». – Миколаїв, 2010. – С.21–24. 5 Лахно В. Агітація добровольців на роботи до Третього рейху: реалії Полтавщини [Електронний ресурс]: http://www.historians.in.ua/index.php/en/zabuti-zertvy-viyny/761-vita- lakhno-ahitatsiya-dobrovoltsiv-na-roboty-do-tretoho-reykhu-realiyi-poltavshchyny 6 Гандрабура Н.Я. Україномовна окупаційна преса як джерело з історії нацистської експлуатації населення України (1941–1944 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Вип.38. – Запоріжжя, 2014. – С.338–342. 7 Тішин О.В. Агітаційно-пропагандистська діяльність німецької окупаційної адміністрації на території південно-східних областей України // Там само. – Вип.42. – Запоріжжя, 2015. – С.137–143. 8 Маєвський О. Плакатне мистецтво в пропагандистсько-агітаційних кампаніях із залучення трудових ресурсів України // Український історичний збірник. – Вип.18. – К., 2015. – С.223–242; Його ж. Політичні плакат і карикатура як засоби ідеологічної боротьби в Україні 1939–1945 рр. – К., 2018. – 268 с. 9 Богунов С. Советские военнопленные и пропагандистская деятельность Имперского министерства по делам оккупированных восточных областей // Військовий полон та інтернування: 1939–1956: Погляд через 60 років: Мат. міжнар. наук. конф. 2–4 червня 2006 р. – К., 2008. – С.96–104. 10 Чуев С.Г. Спецслужбы Третьего Рейха. – Кн.2. – Санкт-Петербург; Москва, 2003. – 447 с. 11 Окороков А. Особый фронт: Немецкая пропаганда на Восточном фронте в годы Второй мировой войны. – Москва, 2007. – 294 с. 12 Родс Э. Пропаганда: Плакаты, карикатуры и кинофильмы Второй мировой войны 1939– 1945. – Москва, 2008. – 312 с. 13 Петров И. «И дух Ленина исчез с очень странным звуком»: учреждение «Винета» и нацистская радиопропаганда против СССР // Неприкосновенный запас. – 2016. – №4 (108) [Електронний ресурс]: http://magazines.russ.ru/nz/2016/4/i-duh-lenina-ischez-s-ochen-strannym- zvukom-uchrezhdenie-vineta-pr.html 14 Древняк Б. Кинематограф Третьего рейха. – Москва, 2019. – 525 с. Український історичний журнал. – 2019. – №5 38 Анатолій Погорєлов Аналіз наукової літератури засвідчив, що донині маловивченим питан- ням залишається використання пропаґандистів в усній аґітації та їх вплив на вербувальні кампанії в Україні з набору робочої сили до Німеччини. Автор ставить за мету дослідити залучення таких «аґентів впливу» з середо- вища примусових працівників, радянських військовополонених, штатних співробітників окупаційного апарату, а в окремих випадках і спеціальної ідеологічної підготовки, та спроби їх використання нацистською владою шляхом усної аґітації серед населення, створення пропагандистських фото- та кіноматеріалів. Вербувальні кампанії з набору робочої сили до Третього Райху на терито- рії ґенеральної округи Миколаїв у період весни – літа 1942 р. супроводжува- лися масовими відозвами та розпорядженнями окупаційних органів влади, демонстрацією коротких кінофільмів, поширенням різноманітних листівок, газет, брошур із текстовими й ілюстративними наочними матеріалами. Така інформація відображала умови життя та роботи як німецьких, так і «пер- спективи» для працівників «зі Сходу». Певне оновлення аґітаційної тактики спостерігалося з осені 1942 р. із за- лученням необхідних кадрів із середовища примусових працівників, котрі добровільно виїхали на роботу в період весняних наборів. Так, 21 жовтня 1942 р. на першій шпальті газети «Українська думка» було вміщено повідо- млення про результати зустрічі з прибулими «остарбайтерами», яка відбу- лася за три дні до того у центрі Миколаєва на Базарній площі. У матеріалі зазначалося, що на цей захід, де були присутніми чимало місцевих мешкан- ців, приїхали три дівчини та молодий хлопець. Вони із завзяттям розповіда- ли про роботу в Німеччині, відповідали на запитання аудиторії, котра заці- кавлено і жваво реагувала на виступи промовців15. Важливість поширення інформації про такі масові заходи підтверджується й тим, що повідомлення про них розміщувалися не наприкінці газети в розділі «Оголошення», а на перших шпальтах, де переважно друкувалися тексти виступів, офіційна ін- формація, звіти про міжнародні події тощо. У цей час до райхскомісаріату Україна приїздили великі групи пропа- ґандистів. Так, у середині жовтня 1942 р. під патронатом райхсміністерства у справах окупованих східних територій (Східне міністерство) до Рівного з Франкена, Нюрнберґа, Ансбаха й Ротенбурґа прибув 21 український делеґат. Після проведення кількатижневої аґітації серед місцевого населення вони мали повернутися в Німеччину16. Подія активно висвітлювалася в періоди- ці. У великій, на майже цілу шпальту, статті в миколаївській «Українській думці» у формі інтерв’ю гості розповідали про гарні умови праці та побуту ро- бітників з України, наявність лікарської опіки над ними, клубів самодіяль- ності, спростовували радянські «чутки» про «рабські умови». Кореспонденти акцентували увагу на добротному одязі, в якому приїжджі нагадували 15 Українці оповідають про Німеччину // Українська думка. – 1942. – 21 жовтня. – Ч.84 (112). – С.1. 16 Українські робітники з Німеччини відвідають Україну // Там само. – 1942. – 17 жовтня. – Ч.83 (111). – С.4. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 39 європейців. Серед згаданої групи аґітаторів були Орест Пилипович, Ліда Грицяна (Дніпропетровськ), Михайло Туник (Харків), Андрій Сангоф (Дніпропетровськ), Галина Вакерина, Лара Іванова, Надія Шумейко, учи- телька Синельникова (Дніпропетровськ), Марія Єременко (Стрий) та ін. Наприклад, племінник письменника П.Пилиповича Орест розповів журна- лістам, що спочатку був електриком на машинобудівному заводі в Нюрнберґу. Згодом вивчив мову, став перекладачем і помічником коменданта табору. Він радів, що жив у «культурній країні» та користувався її духовними над- баннями. Повідомив, що німецька організація «Сила через радість» ула- штовує для українських працівників концерти, циркові вистави, екскурсії для огляду історичних пам’яток та ін. Учителька Синельникова розповіла, що вона добровільно виїхала до Німеччини, де працювала комендантом ро- бітничого табору, в якому мешкали 180 осіб обох статей. Вона повідомила, що окрім екскурсій середмістям, відвідування концертів і кінотеатрів, у таборі діяли ще й власні гуртки самодіяльності: танцювальний, співочий, фізкуль- турний (об’єднували до 100 активістів). Кожного тижня мешканці отримува- ти часопис «Українець»17. Частину примусових працівників до пропаґандистської роботи було за- лучено після «спілкування» з представниками поліції безпеки та СД. Так, Андрій Огородников 26 березня 1942 р. за мобілізацією виїхав у Кеніґсберґ на суднобудівний завод «Шихау». Пропрацювавши декілька місяців слюса- рем, через хворобу шлунку був звільнений. Повернувшись у червні 1942 р. до Миколаєва, близько трьох місяців був без роботи, займався спекуляцією на базарі18. У листопаді 1942 р. його викликали до управління поліції безпе- ки та СД Миколаєва, де повідомили, що незабаром проводитимуться загаль- номіські заходи, присвячені відправці людей до Німеччини, і він має там виступити, вихваляючи життя «східних працівників»19. На організованих окупаційною владою багатолюдних зборах А.Огородников справді виголосив промову, де поділився своїми враженнями від роботи в далекій країні, розпо- вів про красу й заможність німецьких міст, високотехнологічний виробничий процес, культурні умови життя та праці тощо20. Мітинґ, яким керував неві- домий офіцер, відбувався на базарі за присутності не менше 1 тис. місцевих мешканців. Серед доповідачів були також представники відділу пропаґанди ґебітскомісаріату21. Лікар-хірург Нестеренко виголосив промову про щасливе життя населення в Німеччині22. Після цього А.Огородникова викликали до відділу пропаґанди й аґітації, що знаходився на вул. Глазенапівській у колишній будівлі миколаївсько- го управління НКВС. Із ним розмовляв керівник відділу німець Ґіммель, 17 Зустріч з українськими робітниками в Райху, які приїхали в Україну // Там само. – 1942. – 21 жовтня. – Ч.84 (112). – С.2. 18 Сектор архівного забезпечення Управління Служби безпеки України в Миколаївській обл. (далі – САЗ УСБУ в Миколаївській обл.). – Ф.6. – Оп.1. – Спр.13871-с. – Арк.7 зв.; 35. 19 Там само. – Арк.14. 20 Там само. – Арк.8, 14 зв. 21 Там само. – Арк.15. 22 Там само. – Арк.18. Український історичний журнал. – 2019. – №5 40 Анатолій Погорєлов котрий заявив: «Ви були в Німеччині й самі бачили гарне життя німецького народу. Крім того, я чув ваш виступ на мітинґу. Ви нам можете дуже допомог- ти, якщо підете до нас на роботу аґітатором». Ґіммель видав А.Огородникову письмове направлення до шефа міської біржі праці Доміна23, який при- значив його на посаду пропаґандиста у збірний пункт, звідки мешканців Миколаївщини після медичного огляду відправляли на примусову працю в Райх24. У цілому завдання зводилося до нівелювання у виступах пригнічено- го настрою тих, хто не хотів вирушати до Німеччини. Прибувши в табір приблизно у грудні 1942 р., А.Огородников висту- пив на мітинґу перед громадянами, яких мали відправляти в Німеччину. Організував захід відділ пропаґанди із залученням спеціальної аґітмашини та штатних працівників25. У своїй промові він закликав не сумувати, а сміли- во їхати й чесно працювати на користь німецької влади та армії26. Упродовж двох тижнів А.Огородников не тільки виступав на загальних зборах, але й відповідав у таборі за порядок, організовував танці під баян, відстежував на- строї громадян, пояснював кожному окремо про умови життя в Райху, пере- конував не боятися та їхати з бажанням27. Оскільки плани нацистської Німеччини щодо захоплення «східних те- риторій», подальшої експлуатації людських, природних і матеріальних ре- сурсів були далекоглядними, то й система пропаґанди відзначалася про- думаністю, багатовекторністю. Для максимального впливу на населення очолюване А.Розенберґом Східне міністерство в 1942 р. розпочало підготовку власних пропаґандистів. Вишкіл відбувався у збірному таборі в польському Кельце, навчальних таборах у Вустрау, Циттенгорсті, Вутзеці. Потенційних аґітаторів підбирали серед радянських військовополонених і «східних пра- цівників», котрі мали середню або вищу освіту28. Організований райхсміністерством пропаґанди вільний табір у Вустрау (біля м. Нойруппін) згодом, у 1942 р., був переданий відомству А.Розенберґа. По суті окреме містечко (двадцять три бараки) мало свою котельню, праль- ню, типографію, де друкувався антирадянський журнал «Наші дні» (орган табірної адміністрації)29. У Вустрау навчалися колишні військовополонені з Миколаївщини – Я.Деребуха, К.Шпак30, Одеси – П.Пестун31, Кіровоград щини – Г.Козуб32, Запоріжжя – М.Заїченко33 та ін. Я.Деребуха, К.Шпак, М.Заїченко опинилися тут орієнтовно у вересні 1942 р.34, а Г.Козуб – у січні 1943 р.35 23 Там само. – Арк.9 зв.; 16. 24 Там само. – Арк.15. 25 Там само. – Арк.10 зв., 15. 26 Там само. – Арк.15 зв. 27 Там само. – Арк.15 зв.; 21. 28 Чуев С.Г. Спецслужбы Третьего Рейха. – Кн.2. – С.230–232. 29 Там же. – С.232–236. 30 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.6. – Оп.1. – Спр.11813-с. – Арк.43. 31 Там само. – Арк.70. 32 Там само. – Арк.53. 33 Там само. – Арк.59. 34 Там само. – Арк.35, 59. 35 Там само. – Арк.9. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 41 Спочатку відібраних у таборах військовополонених, що розміщувалися на території України, кандидатів направляли до збірного пункту в м. Кельце. Через декілька днів після прибуття їх викликали на бесіду, цікавилися де- талями біографії, освітою, попереднім місцем служби, наявністю військово- го звання, датою потрапляння в полон, партійністю та ін. Згодом близько 300 військовополонених із групи, в якій перебували Я.Деребуха, К.Шпак та М.Заїченко, вишикували й оголосили, що їх направляють у табір Вустрау, де звільнять із полону. Наступного дня до 150 осіб вирушили за вказаним маршрутом. Іншу партію відправили через деякий час. До місця призначен- ня добрались наприкінці вересня 1942 р. Як з’ясувалося, табір у Вустрау був спеціальним центром підготовки пропаґандистів Східного міністерства. Він складався з двох відділень: табір №3 і «вільний табір». Після прибуття всіх потенційних кандидатів поділили за національною ознакою. Українців і ви- хідців із Кавказу залишили, а білорусів та росіян перемістили до с. Вутзец за 2–3 км від Вустрау36. За словами Я.Деребухи, школа пропаґандис- тів знаходилася на відстані 40–50 км від Берліна та складалася з двох відділень. На території пер- шого було чотири бараки (три житлових і на- вчальний). Після півторамісячного перебування там потенційних кандидатів перевели до так зва- ного «вільного табору», де вони вже отримували краще харчування, причому ніякої охорони не було37. На території розміщувалися вісімнадцять житлових бараків і різні адміністративні спору- ди: їдальня, навчальний корпус та ін.38 У віль- ному таборі курсантів розподілили на групи, за- няття з якими проводились окремо39. Майбутнім пропаґандистам викладали курси «Що таке націо- нал-соціалізм», «Державний устрій Німеччини», «Історія України та її кордони», «Історичні поста- ті Скоропадського та Мазепи». Лектори висвіт- лювали злочини комуністичної системи у СРСР, важке життя робітників за радянської влади тощо. Лекції й доповіді читали старші груп, а також спе- ціальні лектори Східного міністерства з Берліна. Окрім цього у процесі на- вчання було створено групу для підготовки п’ятнадцятьох перекладачів40. Навчання у школі тривало 3–4 місяці. Перед випуском курсантам вида- вали білизну, цивільні костюми, пальта, капелюхи та організовували групо- ві екскурсії Німеччиною для знайомства з побутом, технікою, культурою міс- цевого населення. Так, пропаґандисти відвідали Берлін, Дессау, Маґдебурґ, 36 Там само. – Арк.59–60. 37 Там само. – Арк.39, 42. 38 Там само. – Арк.43. 39 Там само. – Арк.39, 42. 40 Там само. – Арк.61. Я.Деребуха Український історичний журнал. – 2019. – №5 42 Анатолій Погорєлов де побачили метро, музеї, цукрові заводи, різноманітні магазини, ресторани, зоопарки та ін. Окремі маршрути пролягали через приватні маєтки, де зна- йомилися з особливостями індивідуального сільського господарства. Під час цих подорожей групи супроводжував представник Східного міністерства. Отримані враження та інформацію пропаґандисти мали використовувати для практичної роботи на окупованій нацистами території України. У березні 1943 р. з Вустрау в Україну відправили першу партію пропа- ґандистів у кількості 40 осіб, у травні – ще 23, які мали здійснювати прак- тичну діяльність41. На окупованих радянських територіях випускників ви- користовували на адміністративних посадах, у поліції, німецьких органах самоуправління, відділах пропаґанди та аґітації, у таборах для «східних працівників». Пропаґандисти за завданням профільних відділів виступали з антирадянськими і пронімецькими доповідями по селах, у кінотеатрах, на підприємствах, різноманітних мітинґах42. Наприклад, Петро Пестун проводив відповідну аґітацію у селах Новоушицького (ґенеральна округа Волинь-Поділля), а Гаврило Козуб – Хмелівського й Маловисківського (ґе- неральна округа Миколаїв) районів. Вони поширювали серед населення антирадянську літературу, виступали з доповідями, вихваляли нацист- ський лад тощо43. Ефективність таких аґітаторів була різною. Наприклад, не всі випускни- ки школи пропагандистів завзято виконували покладені на них обов’язки. Дехто використав можливість навчання лише для того, щоб повернутися до своїх рідних. Так, Яків Деребуха й Кіндрат Шпак після завершення підго- товки у Вустрау у червні 1943 р. у складі групи (12–14 осіб) отримали призна- чення до ґенеральної округи Миколаїв. У Миколаєві Я.Деребуху відрядили у с. Бобринець для роботи за спеціальністю ветфельдшера, а К.Шпака – до Вознесенська. Але вони переправилися через р. Південний Буг і поверну- лися до своїх родин у Доманівський район (Трансністрія). Пропаґандистською роботою не займалися44. На курси пропаґандистів також активно залучалися слухачі з середо- вища примусових працівників. Спеціальний табір для їх підготовки було створено у середині 1943 р. в районі Берлін-Рулебен, звідки з часом його перевели в район Шпандау-Вест. Працівники «зі Сходу» проходили там ко- роткотермінове, упродовж двох – трьох тижнів, навчання. Згодом їх відправ- ляли на окуповані території, де вони під виглядом робітників, які приїхали у відпустку, мали вести відповідну роботу серед місцевого населення45. Відомо, що у вересні 1943 р. на Миколаївщину для проведення аґітації з берлінської школи пропаґандистів приїздили дівчата Ольга, Анна (місцева уродженка), Євгенія, Марія46. Іван Вересов спочатку був простим робітником в одному з 41 Там само. – Арк.62. 42 Там само. – Арк.128. 43 Там само. – Арк.70 зв. 44 Там само. – Арк.25. 45 Чуев С.Г. Спецслужбы Третьего Рейха. – Кн.2. – С.238–239. 46 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.261. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 43 таборів, а згодом його призначили «російським» комендантом цього табору. У кінці 1943 р. він пройшов курси пропаґандистів у Берліні, а потім близь- ко двох місяців на Миколаївщині аґітував людей записуватися на роботу до Німеччини47. Малодослідженою залишається така форма пропаґанди, як організація впродовж 1942–1943 рр. екскурсій для мешканців України до окупованої німцями Європи та участь у створенні нацистських пропаґандистських фото- й кіноматеріалів. Кандидатів для поїздок набирали з антирадянськи нала- штованих працівників адміністративних органів. Після повернення вони мали активно здійснювати комплексну пронімецьку пропаґанду як штатні або позаштатні кадри місцевих відділів пропаґанди, а також проводити її серед широких верств населення шляхом підготовки доповідей, тематичних брошур, перебуваючи безпосередньо на своїх посадах у різноманітних оку- паційних структурах. Така аґітація спрямовувалася на виконання широкого спектра завдань: формування лояльного ставлення мешканців «східних те- риторій» до німецьких «визволителів» і, відповідно, послаблення будь-якого організованого спротиву «новому порядку»; сприяння процесу мобілізації населення на роботу до Третього Райху, нівелювання антинімецьких на- строїв у середовищі «остарбайтерів», які вже перебували на збірних пунктах для відправки чи безпосередньо у трудових таборах, працюючи на німецьку економіку. Екскурсії тривали два – три тижні. Починались вони з Берліна, а по- тім продовжувались іншими містами Німеччини чи окупованої Європи. Їх учасники знайомилися з економічним, культурним життям, історико-ар- хітектурною спадщиною. Екскурсантів супроводжували вповноважені особи від ґестапо разом із представниками центральних відділів пропаґанди, які здійснювали фото- та кінозйомку таких поїздок, що використовувалося для створення відповідних пропаґандистських матеріалів, тематичних брошур, листівок, призначених для поширення серед населення окупованих «схід- них територій». Авторові цієї статті вдалося віднайти цікаві джерела, що детально роз- кривають мету й механізм підготовки таких пропаґандистських матеріалів, внесок в їх створення безпосередніх учасників із Миколаївщини та інших областей окупованої України впродовж 1943–1944 рр. Відомо, що перша по- дібна екскурсія у складі 20 осіб із Миколаєва, а також інших реґіонів, відвід- увала Берлін і подорожувала багатьма містами Німеччини в 1942 р. Її супро- воджував перекладач ґенерал-комісаріату німець Ніче48. Одним із делеґатів у 1942 р. був завідувач відділу просвіти при Миколаївській міській управі49, редактор газети «Українська думка»50 Григорій Кокот. На початку 1943 р. німецька влада організувала ще декілька таких пропаґандистських поїздок. 47 Там само. – Арк.217. 48 Там само. – Арк.169. 49 Там само. – Арк.223. 50 Першим редактором видання був член ОУН(м) Василь Баранецький (до його арешту 10– 11 грудня 1941 р.). 13 грудня 1941 р. редакцію очолив Г.Кокот, який відповідав за підготовку та випуск газети до 7 березня 1942 р. Український історичний журнал. – 2019. – №5 44 Анатолій Погорєлов Серед їх учасників були люди різних професій, у тому числі юристи, лікарі, педагоги та ін. Після успішної практики відділ пропаґанди ґенерал-комісаріату у трав- ні 1943 р. запланував наступну подорож до Німеччини, в якій мали взяти участь М.Ползунов, А.Іваненко, Г.Кокот, А.Шестаков, Н.Пелипюк. Проте в останній момент у складі групи відбулися зміни: замість Г.Кокота до спис- ку включили В.Гулькевича51. Нижче наведемо деяку інформацію про цих людей. Ползунов Микола Васильович – міський го- лова (бурґомістр) Миколаєва в 1942–1944 рр., очо- лював екскурсантів. За національністю росіянин, вільно володів німецькою мовою. До війни працю- вав у місті головним інженером-будівельником52. 25 серпня 1942 р. міський комісар доктор Отто призначив М.Ползунова на посаду голови міської управи (перебував на ній до 13 березня 1944 р.), а ґенеральним секретарем став німець (фоль к с- дойче) Матео Теодорович Буюклі, який із пер- ших днів окупації Миколаєва й до грудня 1941 р. був офіційним співробітником поліції безпеки та СД. Причому обидва фактично виконували свої обов’язки ще з грудня 1941 р.53, після арешту бур- ґомістра Ореста Масікевича (член ОУН(м), учас- ник Буковинського куреня). Гулькевич Володимир Леонідович – начальник поліцейського відді- лу Миколаївської міської управи, аґент «абверштелле півдня України». У 1931 р. трійка при колеґії ОДПУ засудила його до 5 років виправно-трудо- вих таборів. Із заслання звільнився в 1934 р.54 До початку війни працював інженером-конструктором на Нижньотаґільському ваґоноремонтному заводі. У 1937–1938 рр. повернувся до Миколаєва. Приятелював із міським головою М.Ползуновим. Шестаков Анатолій Якович – представник відділу пропаґанди ґене- рал-комісаріату. За національністю росіянин, уродженець Свердловська. За фахом фотомонтажер, бібліограф, історик. У 1925–1927 рр. працював у центральній бібліотеці ім. В.Бєлінського в рідному місті. Упродовж 1927– 1929 рр. – бібліотекар Свердловського гірничого інституту. У 1933 р. пере- їхав до Сімферополя. Мешкав у свого дядька І.Шестакова, котрий на той час був завідувачем метеорологічної станції, що знаходилася за 7 км від міс- та. Із 1933 по 1941 рр. працював у Сімферополі завідувачем бібліотеки ім. Л.Толстого, науковим співробітником Центрального архівного управління Кримської АРСР, архіву Центрального статистичного управління Кримської 51 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.73–74. 52 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.208. 53 Міська хроніка // Українська думка. – 1942. – 5 вересня. – Ч.71 (99). – С.4. 54 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.1. М.Ползунов Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 45 АРСР, фотомонтажером з оформлення музеїв, педагогічного та сільськогос- подарського інститутів. Також упродовж зазначеного періоду був фотомонта- жером з оформлення шкіл і санаторіїв в Євпаторії, Саках. Із липня 1941 р. боєць комендантського взводу 156-ї стрілецької дивізії 51-ї армії55. 29 вересня того року в районі Армянська потрапив у полон. У складі великої колони вій- ськовополонених прибув до Миколаєва, опинився в таборі «за Інгульським мостом»56, де пробув із середини жовтня до 25 листопада 1941 р. Указавши, що він «українець», був звільнений57. На початку травня 1943 р. працював у відділі пропаґанди ґенерал-комісаріату: виготовляв наочну аґітацію з рекла- мою міст, сіл, автодоріг, технічного обладнання фабрик, заводів, сільського господарства та ін. За рекомендацією заступника начальника відділу нім- ця Ніче та інженера будівельного відділу німця Фрая включений до складу делеґації58. Іншими учасниками групи був старший агроном земельного відділу міської управи Андрій Іванович Іваненко та сімнадцятирічна працівниця міської бібліотеки Наталія Пелипюк59. Відомо, що її старша сестра станом на 1942 р. завідувала читальною залою у центральній бібліотеці Миколаєва60. Екскурсію було заплановано на червень – липень 1943 р. Проте неспо- дівано члени групи дізналися, що вони мають виїхати з Миколаєва вже 19 травня. Напередодні, тобто 18 травня, Ніче викликав усіх делеґатів до свого кабінету у відділі пропаґанди ґенерал-комісаріату й пояснив мету та завдання екскурсії. Зокрема він повідомив, що після ознайомлення з куль- турним і соціально-економічним життям у Німеччині всі, повернувшись до- дому, займатимуться пропаґандистською роботою61. А.Шестаков, наприклад, мав отримати штатну посаду пропаґандиста з відповідним підвищенням зарплатні62. Старшим групи було призначено міського голову М.Ползунова, оскільки він вільно володів німецькою мовою. Під час інструктажу Ніче розповів при- сутнім про добре життя й високу культуру населення Німеччини порівняно з Україною63. Від М.Ползунова учасники поїздки дізналися, що відбудеть- ся ознайомлення не тільки з побутом німців, а й з умовами життя «східних працівників»64. Наступного дня вранці всі майбутні екскурсанти у супроводі Ніче з’явилися в ґебітскомісаріат Миколаєва, де їм видали дозвіл на проїзд за маршрутом Миколаїв – Мінськ – Ковель – Варшава – Познань – Берлін. Документи забрав старший групи М.Ползунов. Крім того, усім вручили 55 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.159–160. 56 Ідеться про шталаґ-364, який функціонував упродовж 1941–1944 рр. 57 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.161–162. 58 Там само. – Арк.167–168. 59 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.74. За іншими даними, її прізвище – Пилипенко (див.: Там само. – Спр.6919. – Арк.50, 52). 60 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.168. 61 Там само. – Арк.169. 62 Там само. – Арк.213. 63 Там само. – Арк.169. 64 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.157. Український історичний журнал. – 2019. – №5 46 Анатолій Погорєлов банківські чеки (100 марок на кожну особу). Продукти взяли з квартири учасниці поїздки Н.Пелипюк. Увечері 19 травня 1943 р. з пасажирського залізничного вокза- лу Миколаєва група вирушила до Німеччини. За кілька днів доїхали до Мінська. На вокзалі всю компанію зустрів представник ґестапо й розмістив у гуртожитку навпроти Будинку уряду, де вони мешкали у двох кімнатах на другому поверсі близько двох із половиною тижнів. Тривала затримка в Мінську відбулася через очікування на приїзд екс- курсантів з інших міст окупованої частини СРСР. Коли нарешті всі зібрали- ся, учасників поїздки використали для зйомки пропаґандистського фільму – вони грали роль візитерів, котрі нібито прибули з різних підконтрольних німцям куточків країни на територію Білорусії для огляду створених оку- пантами зразкових господарств65. Фільмування відбувалося за 15–20 км від Мінська, у колишньому радгоспі, господарем якого тепер був німецький офі- цер. У зйомці кінострічки брала участь уся миколаївська делеґація, а також новоприбулі Микола Чижевський (мешканець Сімферополя, педагог, худож- ник, працював пропаґандистом), Дмитро Близников (до війни співробітник Алупкінського палацу-музею, за нацистської окупації обіймав посаду на- чальника поліції в Алупці, а напередодні від’їзду до Німеччини – помічник директора Алупкінського палацу-музею), Іван Зеленський (професор історії та географії з Дніпропетровська), В’ячеслав Кравцов (директор будівельно- го технікуму у Вінниці)66, Степан Ксєншин (голова сільгосппідприємства з Вінниччини)67. За політичними поглядами зібрана група виявилася доволі неоднорід- ною. Під час однієї з розмов у готелі Мінська Д.Близников і М.Чижевський вихваляли російський самодержавний шовінізм та політику імператорсько- го уряду, неґативно висловлювалися про український націоналізм, який, на їхню думку, заважав росіянам спокійно жити. Натомість І.Зеленський і старший агроном із Миколаєва захищали погляди українських націоналіс- тів, доводили, що в минулому Росія колонізувала Україну, пригноблювала український народ. За їхнім твердженням, таку політику Москва проводила й «нині». Зокрема професор І.Зеленський заявляв: «Як і раніше царський уряд усе вивозив з України до Росії, так і тепер СРСР усі багатства відправ- ляє до Москви тільки для росіян, а український народ змушує голодувати й відчувати в усьому потребу». На його думку, Україна могла б обійтися без до- помоги Москви, натомість остання проіснувати без України – ні68. Уже в Мінську оголосили мету та маршрут екскурсії. У фільмі пе- редбачалося висвітлити рівень життя в Німеччині, Франції, Голландії, Бельґії, Італії, на Балканах. Усі учасники зйомок мали бути свідками, що фільм стане справжнім, а не створеним десь на кінофабриці, і що на плівку фіксуватимуться реалії життя мешканців указаних країн. Згодом 65 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.169–170. 66 Там само. – Арк.171. 67 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.75. 68 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.173–174. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 47 кінострічку передбачалося демонструвати на окупованих територіях України й Росії, а її учасники перед прем’єрним показом мали виступити з промовами та підтвердити, що все відображене у фільмі вони бачили на власні очі. Усю організаційну роботу здійснював відділ пропаґанди при СД. Автором ідеї фільму був співробітник берлінського відділу нацистської служби безпе- ки капітан Екк69. Після приїзду делеґатів до Мінська він в окремому кабі- неті місцевого ґестапо представив усіх прибулих якомусь керівникові, той пояснив, що група прибула на екскурсію не на 2–3 тижні, як планувало- ся раніше, а на значно довший період. У Білорусії всі братимуть участь у підготовці пропаґандистського фільму, а потім переїдуть із цією ж метою до Німеччини, познайомляться з колишнім чільним радянським підпільником І.Ковальовим. Озвучування кінострічки відбувалося в тому самому колгоспі, де відбу- валися зйомки70. Текст до картини писав згаданий Екк разом з іншим офіце- ром-ґестапівцем. Усі дійові особи спілкувалися російською мовою. Зміст філь- му мав суто аґітаційний характер, демонстрував глядачам нібито «справжнє» економічне життя, культуру й переваги «нових нацистських порядків» на те- ренах, якими заволоділа Німеччина. Згодом один з офіцерів ґестапо повідомив екскурсантам, що роботу в Мінську завершено й наступного дня вони їдуть до Берліна. Перед від’їздом Екк пояснив маршрут і порядок наступної участі у зйомках на території Німеччини та в містах Європи71. Капітан Екк та кінооператори попрямували до столиці Райху на автомашинах окремо від інших учасників поїздки72. Група екскурсантів у повному складі виїхала з Мінська в першій полови- ні червня 1943 р. у супроводі співробітника берлінського ґестапо73. Кожному учасникові видали в дорогу по декілька антирадянських та антиєврейських журналів і брошур російською мовою, у тому числі «Сигнал», «Я господар на своїй землі», «Смоленські протоколи», листівки про землю та газети з пові- домленнями німецького верховного головнокомандування, що видавались у Смоленську74. Крім того, керівник делеґації М.Ползунов виділив по 20 марок на особу. На залізничних станціях подорожні отримували необхідне харчу- вання безкоштовно. До Берліна група їхала залізницею за маршрутом Мінськ – Барано- вичі – Брест – Ковель – Варшава – Познань і прибула в місце призначення приблизно 18 червня 1943 р. Ґестапівець, який супроводжував екскурсантів, розмістив усіх у двоповерховій цегляній будівлі на Лінієнштрассе, яка ви- явилася колишньою єврейською синагогою75. 69 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.74–75. 70 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.171. 71 Там само. – Арк.172. 72 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.76. 73 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.183. 74 Там само. – Арк.172–173. 75 Там само. – Арк.183. Український історичний журнал. – 2019. – №5 48 Анатолій Погорєлов У Берліні до групи долучився Іван Ковальов76. Це надзвичайно ціка- вий і контраверсійний факт, оскільки за офіційною версією донині вважа- ється, що після арешту та розстрілу багатьох учасників мінського підпілля один із його організаторів І.Ковальов також був страчений поліцією безпе- ки та СД у 1943 р. Для вивчення обставин його підпільної роботи й загибе- лі ЦК Компартії Білорусії створював чотири спеціальних комісії. Зрештою остання з них дійшла висновку, що І.Ковальова все ж таки не було в Берліні77. Проте, згідно з віднайденою інформацією, А.Шестаков уперше зустрівся з І.Ковальовим саме у столиці Райху, у гуртожитку ґестапо на Лінієнштрассе, приблизно у червні 1943 р., коли останній повернувся із Зальцбурґа та був включений до групи екскурсантів за направленням берлінського ґестапо78. У приватних розмовах І.Ковальов розповідав усім екскурсантам про свою підпільну діяльність у Мінську, але найбільше деталями власної біографії ділився з В.Кравцовим і А.Шестаковим. У цих бесідах з’ясувалося, що до ві- йни І.Ковальов обіймав посаду секретаря райкому партії. Під час нацист- ської окупації йому доручили створити конспіративну організацію, роботу якої він налагодив доволі успішно. До складу підпільного комітету ввійшли п’ятеро осіб, причому кожен відповідав за свою ділянку79. Утім один із них виявився зрадником і викрив організацію. Зі слів І.Ковальова це нібито був очільник бойової діяльності партизанів. Восени 1942 р. на одній із явочних квартир І.Ковальова заарештували. Для його впізнання разом із ґестапівцями прибув і зрадник, тобто один із п’яти членів підпільного комітету. Після арешту І.Ковальова і провалу всієї організації в Мінську було схоплено та знищено близько 200 учасників під- пілля, а власне самого керівника відправили до місцевої в’язниці, де підда- ли катуванням. І.Ковальова і членів комітету засудили до розстрілу, про що й повідомила місцева преса80. Але насправді страта не відбулася, адже в ніч перед нею І.Ковальову запропонували працювати проти СРСР, і він погодив- ся81. Відтак його перевели в нормальне приміщення, посилено харчували, катування припинилися. Незабаром І.Ковальова познайомили з якимсь «полковником ґестапо». За його завданням той двічі розробляв план боротьби з партизанським рухом у Білорусії шляхом аґітації та пропаґанди. І.Ковальов розповідав М.Шестакову, що інші члени підпільного комітету теж залишилися живи- ми, і він бачив їх у Мінську. Таку зустріч представники ґестапо організува- ли разом із відділом пропаґанди ґенерал-комісаріату приблизно в лютому 1943 р. Перед присутніми виступив І.Ковальов, котрий повідомив, що саме він очолював партизанський рух у Білорусії. Пояснив, що у пресі було ого- лошено про його розстріл окупаційною владою, але насправді він живий, 76 Там само. – Арк.184. 77 Интернет-видеобрифинг «История Минского антифашистского подполья» [Електронний ресурс]: http://www.bpc.by/news/671/ 78 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.184, 188. 79 Там само. – Арк.177. 80 Там само. – Арк.178–179. 81 Там само. – Арк.175, 179. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 49 співпрацює з німцями. Він просив присутніх повідомити цю новину місцево- му населенню82. Через деякий час І.Ковальова під охороною на легковій автомашині до- ставили до Берліна, де він виступав на радіостанції, що підпорядковувалася «Вінета» – структурному підрозділу східного відділу райхсміністерства про- паґанди. У радіопередачах колишній підпільник переконував, що він на- справді живий і закликав населення Білорусії вести боротьбу проти СРСР. За одну програму йому заплатили 150 марок. Такий підхід І.Ковальову спо- добався, і він виступав ще декілька разів. Згодом йому стало відомо, що ра- дянська влада зробила спростування: мовляв, на радіо – підставна особа, адже насправді Івана Ковальова розстріляло ґестапо83. Під час підготовки до ефірів у Берліні йому надавала допомогу «російська» молода жінка, місцева мешканка, колишня еміґрантка, яка працювала у «Вінета» й добре володіла німецькою мовою84. У березні – квітні 1943 р. колишнього керівника мінського підпілля від- везли на курорт у Зальцбурґ. Там він мешкав у найкращому готелі, віднов- люючи здоров’я, підірване п’ятимісячним перебуванням у тюрмі85. Разом із І.Ковальовим перебувала і згадана помічниця з підрозділу «Вінета». У ціло- му він провів на відпочинку півтора – два місяці (приблизно квітень – тра- вень 1943 р.). За цей час мав нагоду ознайомитись із заможними та зразко- вими німецькими господарствами. Після Зальцбурґа І.Ковальов повернувся до Берліна й мешкав в одному з італійських готелів у центрі міста86. Перш за все йому, як агроному за фахом, запропонували написати пропаґандистську брошуру «Про сільське господар- ство у СРСР (колективне) і про господарство Німеччини (одноосібне)». Крім того, доручили підготовку кіносценарію російськомовного фільму «Європа власними очима», в якому І.Ковальов гратиме головну роль87 разом із при- булими екскурсантами з України. Суть його участі у стрічці зводилася до наступного: колишній радянський підпільник, потрапивши в полон та озна- йомившись із життям у Німеччині, а також в інших європейських країнах, «ідеологічно змінюється» та стає на шлях боротьби проти СРСР88. Зйомки з І.Ковальовим відбувалися як разом із прибулою групою під час ознайомлю- вальних прогулянок, так і окремо (у секретному режимі) за межами Берліна. Згідно зі свідченнями А.Шестакова, до групи екскурсантів І.Ковальов увійшов у червні 1943 р. Приблизно на другий день після їх прибуття з Мінська весь колектив у складі М.Ползунова, В.Гулькевича, Д.Близникова, М.Чижевського, І.Зеленського, В.Кравцова та інших разом із І.Ковальовим офіцер спецслужби, який супроводжував групу ще з Білорусії, позна- йомив із вищим керівництвом ґестапо з кінопропаґанди в будівлі на 82 Там само. – Арк.187. 83 Там само. – Арк.179. 84 Там само. – Арк.188. 85 Там само. – Арк.179. 86 Там само. – Арк.188. 87 Там само. – Арк.179. 88 Там само. – Арк.176, 179. Український історичний журнал. – 2019. – №5 50 Анатолій Погорєлов Вільгельмсштрассе89. Групу завели до їдальні СД, де зібралися куратори з кінопропаґанди офіцери Ноєнкірхен, згаданий вище Екк та ін. Усі були у цивільному одязі. І.Ковальова присутні німці вже знали, тож із ним роз- мовляли як із давнім приятелем. Проте знайомство функціонерів-пропаґан- дистів із новоприбулими відбувалося вперше. Під час розмови Ноєнкірхен представив екскурсантам колишнього підпільника, по-дружньому поплес- кавши його по плечу. Потім опитав кожного, цікавлячись, хто він і звідки90. Перекладачем при цьому був М.Ползунов. Далі всім пояснили, що спочатку вони оглянуть пам’ятки Берліна у супроводі двох офіцерів ґестапо91. Після цієї зустрічі всі члени групи впродовж місяця майже щодня вран- ці з’являлися до будівлі СД, де зустрічалися зі своїми офіцерами супроводу й потім ходили вулицями міста92. Так, екскурсанти відвідали музей істо- рії німецької зброї Цейхгауз, палац Вільгельма І, морський музей, театри, кіно, Тірґартен, стадіон, Берлінську радіовежу в районі Шарлоттенбурґ, по- бували в Потсдамі, оглянули виставку квітів, приміський парк, ресторан «Траубе», інші архітектурні та історичні пам’ятки. Усіх членів групи під час екскурсій багато фотографували. Кінокамерою їх знімали на міському ста- діоні, у передмісті Берліна в парку масового відпочинку, причому розмови озвучувалися93. Окрема екскурсія відбулася на кінофабрику «УФА» («UFA») в передмісті столиці Райху. Тут оглянули музей «німецького Голлівуда» й бутафорне містечко для зйомок. До того ж делеґація побувала на авіазаво- ді, де всім продемонстрували один із виробничих цехів, школу підмайстрів, житлове містечко для іноземних робітників зі «східних територій», у тому числі з України94. М.Ползунов та В.Гулькевич під час тривалого перебування в Берліні мали окремі приватні зустрічі. Зокрема тут мешкав давній знайомий мико- лаївського бурґомістра – монархіст, колишній офіцер-денікінець і білоемі- ґрант В.Натураліс, котрий до революції мав у Миколаєві власний будинок на вул. Мала Морська95. Він показав своїм гостям цілу колекцію світлин росій- ського імператора Миколи ІІ та членів дому Романових, у тому числі портрет Володимира Кириловича, якого вважав єдиним законним спадкоємцем пре- столу. Розповів про наявність у Франції «партії» серед білоеміґрантів, котрі називали себе «петровцями» й «володимирівцями»96. Поки вся делеґація перебувала в Берліні, тривала активна розробка сю- жетної лінії пропаґандистського фільму «Європа власними очима». За за- думом, головною дійовою особою мав бути І.Ковальов. Крім того, він також брав участь у написанні кіносценарію під наглядом одного професора-німця, 89 У колишньому палаці принца Альбрехта за адресою Вільгельмсштрассе, 102 розміщу- ва лася штаб-квартира нацистської служби безпеки (СД). Нині тут працює інформаційно- виставковий центр «Топографія терору». 90 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.188. 91 Там само. – Арк.189. 92 Там само. – Арк.179, 189. 93 Там само. – Арк.184. 94 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6919. – Арк.49 зв. 95 Там само. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.75, 78, 159 зв. 96 Там само. – Арк.78, 160. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 51 офіцера Екка (сценарист) та ін. Весь процес зйомки стрічки відбувався під загальним керівництвом співробітника ґестапо Ноєнкірхена97. У Берліні, тобто ще до від’їзду для участі в кінозйомках в інших містах, екскурсанти бували в ґестапо декілька разів. Уперше – після прибуття з Мінська, удруге – днів за десять, утретє – перед від’їздом зі столиці Райху. Під час другого візиту групу познайомили з офіцером Прібом, котрий без- посередньо відповідав за процес зйомки картини. У третій прихід екскур- сантам пояснили подальший маршрут, їхні завдання як учасників зйом- ки кінострічки, а також інструкції щодо одягу та документів. Відповідне вбрання і взуття група отримала в магазині на Ляйпциґерштрассе. Цей процес, а також примірка фільмувалися. Комплект одягу складався з кос- тюма-трійки, сорочки, білизни, шкарпеток, пари черевиків. Зазначені речі отримував офіцер ґестапо за допомогою необхідних талонів. Німецькі пас- порти на дійсні прізвища екскурсанти одержали в одному з відділень по- ліції Берліна98. Після завершення всіх приготувань групу залишили декілька осіб. Так, додому з Берліна поїхали С.Ксєншин, А.Іваненко й Н.Пелипюк. Двоє пер- ших арґументували необхідність повернутися в Україну участю в польових роботах, а дівчину виключили, мабуть, через молодість і несерйозність, хоч вона й мала бажання продовжувати подорожувати. На прохання Н.Пелипюк залишитись у Берліні їй запропонували роботу прислугою в будинку одно- го з офіцерів ґестапо, утім вона відмовилась і заявила, що знайшла місце в одній німецькій баронській родині. Ґестапо зрештою не задовольнило її про- хання, тому вона разом зі вказаними особами була змушена повернутися до Миколаєва99. 24 липня 1943 р.100 група у складі І.Ковальова, А.Шестакова, М.Ползунова, В.Гулькевича, Д.Близникова, М.Чижевського, В.Кравцова, І.Зеленського вирушила в подорож Німеччиною. Планувалося також відвідати низку міст інших європейських країн101. Весь час їх супроводжував співробітник берлін- ського СД Клюґарт102. У м. Байройт екскурсанти оглянули архітектурні пам’ятки, пар- ки, відвідали будинок і могилу композитора Р.Ваґнера, були присутніми у Ваґнерівському театрі на постановці опери «Майстри співів із Нюрнберґа»103. Потім група, окрім В.Гулькевича, якого відкликали до Миколаєва, пере- їхала у Брауншвайґ, де оглянули історико-архітектурні старожитності. На одному із заводів (за 20–30 км від міста), котрий випускав машини- всюдиходи, за участю прибулих проводилася кінозйомка під керівництвом офіцера берлінського ґестапо Пріба104. Тут було продемонстровано басейн, 97 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.179. 98 Там само. – Арк.189. 99 Там само. – Арк.190. 100 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.159 зв. 101 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.179, 190. 102 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.159 зв. 103 Там само. – Спр.6919. – Арк.50. Ідеться про оперу «Нюрнберзькі майстерзінґери». 104 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.190–191. Український історичний журнал. – 2019. – №5 52 Анатолій Погорєлов де проводилися випробування легкових автомобілів-амфібій. Учасникам екскурсії дозволили взяти в них участь. Відвідали також громадський кри- тий басейн105. Після десятиденного перебування у Брауншвайґу екскурсанти на авто- машинах переїхали до Бремена для огляду старовинного собору, міської ар- хітектури, зйомок на березі каналу106. Звідти помандрували в Люнебурзький степ, де ознайомилися з унікальним місцевим природним ландшафтом і порівнювали його зі степами України. Тут групу зафільмували та сфото- графували біля пам’ятника невідомому поетові, котрий описував цю місце- вість107. Згодом переїхали до Любека, де оглянули морський порт, парки, палаци, інші пам’ятки. Звідти попрямували у Фленсбурґ поблизу кордону з Данією108. У цьому місті пробули близько трьох тижнів, очікуючи на при- їзд І.Ковальова та М.Чижевського, які разом із Прібом проводили окрему кінозйомку в Копенгаґені. Після їх повернення група вирушила в напрямку р. Райн до м. Бінґен, а потім – м. Санкт-Ґоар, де брали участь у кінозйомках старовинного німецького «палацу»109 та школи110. У Фленсбурґу екскурсантів полишив М.Ползунов, якого телеграмою відкликав до Миколаєва секретар міської управи Буюклі111. За маршрутом Берлін – Львів – Знам’янка – Мико- лаїв він повернувся додому 15–20 серпня 1943 р.112 Із Санкт-Ґоара члени групи переїхали до Мюнхена, де близько трьох тижнів відвідували і знімали художню виставку. Звідти потягом вирушили у Зонтгофен на півдні Німеччини, де фотографували вершини Альпійських гір. Відтак подалися до австрійського Лінца. Тут розділилися: М.Чижевський, Д.Близников, В.Кравцов у супроводі Пріба поїхали у Відень, а професор І.Зеленський, А.Шестаков і І.Ковальов із невідомим офіцером ґестапо й кі- нооператором вирушили в Париж, де за їхньої участі відбувалася кінозйом- ка Ейфелевої вежі, Лувра, Тріумфальної арки. Через два тижні вони опи- нилися у Брюсселі, де впродовж семи днів фотографувалися у центральній частині міста, зокрема біля фонтана. Після цього А.Шестаков, І.Ковальов, І.Зеленський, німець-кінооператор та офіцер супроводу повернулися до Берліна, куди прибули у жовтні 1943 р. Інша частина групи (В.Кравцов, Д.Близников, М.Чижевський і Пріб) приїхала з Відня днів за десять. Усіх розмістили в гуртожитку на Кроненштрассе113. Близько місяця вони відпо- чивали та очікували вказівок щодо подальшої роботи. У цей час офіцер СД, який супроводжував групу в екскурсіях, забезпечував усіх грошима та про- дуктовими картками. 105 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6919. – Арк.50 зв. 106 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.190. 107 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6919. – Арк.50 зв. 108 Там само. – Арк.51. 109 Очевидно, замок Райнфельс. 110 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.190–191. 111 Там само. – Арк.208. 112 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6919. – Арк.51 зв. 113 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.191. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 53 16–17 листопада 1943 р. в результаті бомбардувань Берліна союзниць- кою авіацією було зруйновано будівлю ґестапо. Через це групу вивезли у с. Беркенбрюк поблизу м. Фюрстенвальде, де перебували до кінця груд- ня. Тут І.Ковальов, професор І.Зеленський, В.Кравцов і А.Шестаков брали участь у додаткових зйомках фільму «Європа власними очима» – бутафорних постановочних сценах із життя Іспанії. Процесом керували німці – офіцер Ноєнкірхен, професор і кінооператор. Після завершення зйомок у с. Беркенбрюк Д.Близников наприкінці грудня 1943 р. виїхав у Берлін до дружини, яка евакуювалася з Криму та мешкала в одному з готелів міста на Міттельштрассе114. Після припинен- ня співпраці зі структурним підрозділом східного відділу райхсміністерства пропаґанди «Вінета» його перевели на посаду помічника «табірного фюрера» на одному із військових заводів у Лінці115. М.Чижевський помандрував до м. Галле, де з часів більшовицької окупації України мешкав його брат116 – професор одного з німецьких університетів117. Згодом М.Чижевського напра- вили працювати шефом з управління цивільними робітничими таборами Відня й округи118. Його відділ обслуговував «східних працівників»119. Професор І.Зеленський виїхав у Тернопіль до своєї родини, яка еваку- ювалася сюди з Дніпропетровська120. Через деякий час він перебрався до Кеніґсберґа121. В.Кравцова викликали в Берлін, де його заарештувало ґеста- по. Пізніше через біржу праці відправили на один із паровозобудівних заво- дів у передмісті столиці Райху. Жив і мешкав він у «російському» трудовому таборі122. А.Шестаков та І.Ковальов повернулися з Беркенбрюка до Берліна. Їх поселили в готелі на Міттельштрассе123, де вони мешкали з кінця грудня 1943 р. до кінця березня – початку квітня наступного року124 та продовжува- ли працювати на підрозділ «Вінета»125. Упродовж січня – березня 1944 р. на кінофабриці «Тобіc» у Берліні за участю А.Шестакова відбувався запис епізоду оглядин екскурсантами шкільних занять, а також повтор озвучування їхньої зустрічі з І.Ковальовим. У цих зйомках та озвучуванні було задіяно Д.Близникова й М.Чижевського, котрих викликали, відповідно, із Лінца та Відня126. І.Ковальова продовжува- ли фільмувати одного у закритому режимі десь за Берліном, куди його спеці- ально відвозили127. Сюжетна лінія цього фраґменту полягала в тому, що, за- ґримованого під бородатого партизана, ґестапівці схопили його десь в очереті 114 Там само. – Арк.180, 192. 115 Там само. – Арк.194. 116 Імовірно, Д.Чижевський. 117 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.180, 192. 118 Там само. – Арк.194. 119 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.162. 120 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.192. 121 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6882. – Т.1. – Арк.162. 122 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.192–193. 123 Там само. – Арк.181. 124 Там само. – Арк.193. 125 Там само. – Арк.181. 126 Там само. – Арк.194. 127 Там само. – Арк.181. Український історичний журнал. – 2019. – №5 54 Анатолій Погорєлов та привезли на човні. Згодом, побачивши «Європу власними очима», він став прихильником нацистів128. Крім того, І.Ковальову дали завдання підготу- вати власну біографію для поширення її як пропаґандистського матеріалу на окупованих радянських територіях. Цей текст також планувалося пере- класти європейськими мовами. Окремі його публікації мали висвітлювати «єврейське питання», становище робітників, селян у СРСР та в Німеччині. І.Ковальов виконав завдання, але книжки так і не було надруковано, адже нацистська Німеччина зазнала поразки у війні129. А.Шестаков, також працюючи у «Вінеті», невипадково залишався поряд із І.Ковальовим, позаяк офіцер ґестапо Пріб наказав йому стежити за ним. У лютому 1944 р. А.Шестаков був офіційно завербований Прібом і Вольфом для такої роботи. Упродовж двох із половиною місяців він наглядав за І.Ковальовим, а також виконував доручення ґестапо з вербовки аґентів у ро- бітничих таборах «східних працівників», розташованих у передмісті Берліна, здійснював пошук убивць німецького табір-фюрера серед персоналу однієї зі столичних фабрик130. На початку 1944 р. в Берліні при відділі «Вінета» концентрувала- ся значна кількість представників мистецтва, евакуйованих зі східних те- риторій. Здебільшого вони мешкали в гуртожитку на Інваліденштрассе, 36/37131, а найцінніші – у готелі на Міттельшрассе132. Художніми постанов- ками «Вінети» керувала колишня прима-балерина Київського оперного те- атру Біракса. За її ініціативи на посаду художника-моменталіста було за- лучено Галину Бойко (до війни – чемпіонка УРСР зі стрільби, архітектор за спеціальністю)133. Серед митців опинилася також артистка Київської опере- ти Ольга Аркадацька134, значна кількість акторів із Кривого Рогу, театраль- них закладів інших міст135. Відомо, що працівники «Вінети» мали доволі широкий спектр пропа- ґандистських завдань, одне з яких полягало в культурному обслуговуванні «остарбайтерів» у робітничих таборах, а також радянських військовополоне- них на території Третього Райху з метою їх аґітації до вступу в колабораці- оністські підрозділи136. Наприклад, згадані артисти брали участь у велико- му ґастрольному турне по Західній Німеччині, яке тривало близько двох із половиною місяців. Під час поїздки митці відвідали Франкфурт-на-Майні, Дюссельдорф, Дуйсбурґ137, де виступили з постановкою «Зелений папуга». Згодом їздили у Відень138. 128 Там само. – Арк.180, 194. 129 Там само. – Арк.176, 180. 130 Там само. – Арк.197–198. 131 Там само. – Арк.193, 201. 132 Там само. – Арк.205. 133 Там само. – Арк.201. 134 Там само. – Арк.205. 135 Кривий Ріг: Пам’ять міста 1941–1945 рр. у документах і матеріалах / В.В.Стецкевич, В.О.Шайкан, Р.П.Шляхтич та ін. – Кривий Ріг, 2018. – С.278. 136 Там само. – С.279–280. 137 ГДА СБУ. – Ф.11. – Оп.1. – Спр.1043. – Т.2. – Арк.201, 204. 138 Там само. – Арк.205. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 55 Оскільки І.Ковальов перебував у близьких стосунках з актрисою О.Аркадацькою, а А.Шестаков – зі згаданою Г.Бойко, десь у середині люто- го – березня 1944 р. вони отримали дозвіл від офіцера ґестапо Ноєнкірхена відвідати своїх «знайомих» у Дуйсбурґу, де артисти перебували на ґастролях. Поїздка І.Ковальова й А.Шестакова тривала п’ять днів, після чого вони по- вернулися в Берлін139. По завершенні пропаґандистських заходів І.Ковальова у квітні 1944 р. вивезли у східному напрямку до якогось містечка на відстані 150–200 км від Берліна140. Подальша його доля невідома. Після виконання своїх функцій частину співробітників «Вінети» поча- ли звільняти та відправляти через берлінську біржу праці на різні заводи й фабрики простими робітниками «зі Сходу»141. Наприклад, Г.Бойко зі сво- їми батьками, а також О.Аркадацька з матір’ю отримали направлення в м. Вольфен на фабрику кіноплівки «Аґфа» («Agfa»), де й мешкали в робітни- чому таборі №5142. Після завершення роботи зі створення пропаґандистських матеріалів та втрати зв’язку з І.Ковальовим офіцери ґестапо у кінці квітня 1944 р. наказа- ли А.Шестакову через біржу праці впродовж доби влаштуватися на роботу на один із заводів. Проте він пішов не на біржу, а у «Вінету» на Інваліденштрассе, 36/37 та одержав там направлення на згадану фабрику «Аґфа», де працював креслярем аж до квітня 1945 р.143 Перебуваючи у Вольфені він одружився з Г.Бойко144, котра народила йому дитину. Маючи на руках немовля, вона вже не працювала, а жила з чоловіком у робітничому таборі №5. Подружжя трималося разом до 15 серпня 1945 р. У процесі репатріації Г.Бойко розлучи- лася з А.Шестаковим у м. Ельзас, звідки вона вирушила до України, а він – на Крим. У повоєнний період Г.Бойко мешкала в Тетереві Київської облас- ті, де працювала інженером-будівельником ліспромгоспу. Певний час вони листувалися145. Інформації про те, коли, де, ким та як у подальшому використовувалися створені впродовж піврічного вояжу вказаної групи кіно- й фотоматеріали, віднайти не вдалося. Проте відомо, що колишні екскурсанти в різний час осо- бисто отримували відзняті фотографії в мініатюрному вигляді146. Таким чином, можемо зробити висновок, що нацистське керівництво по- кладало значні надії на ідеологічну обробку та використання пропаґандис- тів із середовища лояльних до Німеччини примусових працівників, радян- ських військовополонених та службовців окупаційних адміністрацій. Про це свідчать чималі зусилля й ресурси для створення спеціальних таборів із підготовки необхідних кадрів, проведення екскурсій в європейські міста 139 Там само. – Арк.204. 140 Там само. – Арк.205. 141 Там само. – Арк.181–182. 142 Там само. – Арк.200, 207. 143 Там само. – Арк.181–182. 144 Там само. – Арк.200. 145 Там само. – Арк.201. 146 САЗ УСБУ в Миколаївській обл. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.6919. – Арк.53. Український історичний журнал. – 2019. – №5 56 Анатолій Погорєлов для ретельно відібраних кандидатів, розробка масштабних маніпуляцій під контролем спецслужб Третього Райху із залученням мешканців окупованої України. Як результат – використання отриманих таким чином «робочих ма- теріалів», організація виступів навчених аґітаторів перед населенням як під час вербувальних кампаній із набору робочої сили, так і задля пропаґанди «нового порядку». Аналіз особового складу «аґентів впливу» свідчить, що їх підбирали дуже ретельно. Більшість із них мали повну середню або й вищу освіту, за фахом були педагогами, журналістами, лікарями, юристами, інженерами, агроно- мами, бібліотекарями тощо. За політичними переконаннями це переважно антирадянськи налаштовані особи, причому одні тяжіли до російського мо- нархізму, інші – стояли на проукраїнських самостійницьких позиціях. Дехто був прихильним до окупаційної влади з суто меркантильних міркувань, а чимало людей ставали просто заручниками ситуації. Одночасно з масовим використанням кіно- та радіопропаґанди, поши- ренням періодичної преси виступи аґітаторів перед своїми земляками з оку- пованих територій України підсилювали інформаційний вплив на населен- ня, оскільки люди бачили не просто фотографії чи кінострічки з якимись невідомими їм особами, а мали можливість живого спілкування. Про досягнення певного ефекту від усної аґітації шляхом використання підготовлених кадрів під час вербувальних кампаній можна говорити лише впродовж 1942 – початку 1943 рр., оскільки згодом уже переважала при- мусова депортація населення, відверте «полювання за черепами», а з осені 1943 р. відбувалася загальна підготовка до відступу німецьких військ, посту- пова евакуація органів влади. У своїх виступах пропаґандисти значно при- крашали умови життя і праці більшості «остарбайтерів» з України, прихову- вали реалії повсякдення рабів Третього Райху. Окремий акцент робився на роз’яснювальній роботі серед тих, хто вже перебував у збірних пунктах для відправки на «будівництво нової Європи». Деякі пропаґандисти використо- вували можливість вишколу у відповідних таборах лише з метою повернен- ня додому, тож після прибуття за місцем призначення не проводили жодної роботи. Певних працівників відділів пропаґанди ґенерал-комісаріатів після від- ступу окупаційних військ з України продовжували використовувати як офі- ційних співробітників у центральному апараті підрозділу «Вінета» в Берліні для ведення аґітації в таборах військовополонених і серед «остарбайтерів» на військових заводах Третього Райху. Після того, як потреба в їхніх послу- гах відпадала, їх через біржі праці направляли на посади начальників або заступників у табори для «східних працівників», перекладачами, рядовими робітниками й навіть аґентами ґестапо. У перспективі необхідно поглиблювати дослідження в даному напрямі, важливо виявляти реґіональну специфіку, масштаби залучення населення вказаних категорій до створення й розповсюдження усної та наочної пропа- ґанди, її вплив на поширення колабораціонізму тощо. Український історичний журнал. – 2019. – №5 Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання... 57 REFERENCES 1. Bogunov, S. (2008). Sovetskie voennoplennye i propagandistskaya deyatelnost Imperskogo ministerstva po delam okkupirovannykh vostochnykh oblastej. Abstracts of Papers 2006: Viiskovyi polon ta internuvannia. 1939–1956. Pohliad cherez 60 rokiv. (pp.96–104). Kyiv. [in Russian]. 2. Cherniavskyi, V. (2010). Okupatsiina periodyka yak instrument verbuvalnoi kam- panii po naboru robochoi syly dlia Tretoho reikhu na Pivdni Ukrainy v 1942–1943 rokakh. Abstracts of papers 2010: VIII Mykolaivska oblasna kraieznavcha konfer- entsiia “Istoriia. Etnohrafiia. Kultura. Novi doslidzhennia”. (pp.21–24). Mykolaiv. [in Ukrainian]. 3. Chuev, S.G. (2003). Spetssluzhby Tretego Rejkha. Kniga II. Sankt-Peterburg; Moskva. [in Russian]. 4. Drevnyak, B. (2019). Kinematograf Tretego rejkha. Moskva. [in Russian]. 5. Halchak, S.D. (2003). “Skhidni robitnyky” z Podillia u Tretomu reikhu: deportatsiia, natsystska katorha, opir ponevoliuvacham. Vinnytsia. [in Ukrainian]. 6. Handrabura, N.Ya. (2014). Ukrainomovna okupatsiina presa yak dzherelo z is- torii natsystskoi ekspluatatsii naselennia Ukrainy (1941–1944 rr.). Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, 38, 338–342. [in Ukrai- nian]. 7. Stetskevych, V.V. (Ed.). (2018). Kryvyi Rih: Pamiat mista 1941–1945 rr. u dokumen- takh i materialakh. Kryvyi Rih. [in Ukrainian]. 8. Lakhno, V. (2013, July 5). Ahitatsiia dobrovoltsiv na roboty do Tretoho reikhu: re- alii Poltavshchyny. Historians. Retrieved April 20, 2019 from: http://www.historians. in.ua/index.php/en/zabuti-zertvy-viyny/761-vita-lakhno-ahitatsiya-dobrovoltsiv-na-ro- boty-do-tretoho-reykhu-realiyi-poltavshchyny [in Ukrainian]. 9. Maievskyi, O. (2015). Plakatne mystetstvo v propahandystsko-ahitatsiinykh kam- paniiakh iz zaluchennia trudovykh resursiv Ukrainy. Ukrainskyi istorychnyi zbirnyk, 18, 223–242. [in Ukrainian]. 10. Maievskyj, O. (2018). Politychni plakat i karykatura yak zasoby ideolohichnoi borotby v Ukraini 1939–1945 rr. Kyiv. [in Ukrainian]. 11. Mykhailiuk, M. (2008). Ahitatsiino-propahandystska pidtrymka zakhodiv nimetskoi okupatsiinoi vlady z verbuvannia robitnykiv do Reikhu. Storinky voiennoi istorii Ukrainy: Zb. nauk. st., 11, 139–147. [in Ukrainian]. 12. Okorokov, A. (2007). Osobyj front. Nemetskaya propaganda na Vostochnom fronte v gody Vtoroj mirovoj vojny. Moskva. [in Russian]. 13. Petrov, Y. (2016). “I dukh Lenina ischez s ochen strannym zvukom”: uchre- zhdenie “Vineta” i natsystskaia radiopropaganda protiv SSSR. Neprikosnovennyj zapas, 4(108). Retrieved March 14, 2019 from: http://magazines.russ.ru/nz/2016/4 [in Russian]. 14. Rods, E. (2008). Propaganda. Plakaty, karikatury i kinofilmy Vtoroj mirovoj vojny 1939–1945. Moskva. [in Russian]. 15. Tishyn, O.V. (2015). Ahitatsiino-propahandystska diialnist nimetskoi okupat- siinoi administratsii na terytorii Pivdenno-Skhidnykh oblastei Ukrainy. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, 42, 137–143. [in Ukrainian]. 16. Tytarenko, D. (2005). Zvity batalionu propahandy U yak dzherelo z pytannia pro vplyv natsystskoi propahandy na naselennia okupovanoi Ukrainy. Abstracts of papers 2005: Druha svitova viina i dolia narodiv Ukrainy: Materialy Vseukrainskoi naukovoi konferentsii. (pp.165–171). Kyiv. [in Ukrainian]. Український історичний журнал. – 2019. – №5 58 Анатолій Погорєлов anatOlii pOgOrielOV Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent, Postdoctoral Student of the Department of History and Archeology, Mykolaiv V.Sukhomlynskyi National University (Mykolaiv, Ukraine), pogorielov81@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-6566-4241 RECRUITMENT OF THE AGITATORS AND THEIR USE BY THE NAZI OCCUPATION AUTHORITIES IN ORAL AND CINEMA-PHOTO PROPAGANDA (1942–1944) Abstract. The purpose of the research is to reveal the process of recruiting propagandists from the environment of forced laborers, Soviet prisoners of war, staffers of the occupation administration and, in some cases, special ideological training, and attempts to use them by the Nazi authorities through oral agitation among the population, to create the necessary propagandist photo and cinema content with their help. The research methodology is based on the principles of historicism, science, anthropocentrism. The methods of historiographic analysis, as well as historical-genetic and problem-chronological methods have been used to cover the problem. Scientific novelty. On the basis of unpublished documents of the sectoral archive of the Security Service of Ukraine and reports of the occupation press, the recruitment, preparation and effectiveness of the use of agitators in oral propaganda during recruitment campaigns of the labor force for Third Reich have been analyzed. For the first time, the course of organization of excursions and excursions themselves (as a form of propaganda) for the population from Ukraine to “Hitler Europe” during 1943 have been described in detail, the participants of such trips have been identified and briefly described. The purpose and mechanism of preparation of propaganda photo and cinema materials by the Third Reich special services, contribution to their creation of direct participants from the Mykolaiv oblast and other occupied regions of the USSR during 1943–1944 are revealed. The photo of M.Polzunov, the burgomaster of Mykolaiv, the head of a special delegation of excursionists, has been introduced into the scientific use. Conclusions. The Nazi leadership had far-reaching intentions as for the ideological indoctrination and the use of propagandists from among the loyal ones to the “new liberators” of the studied population categories. This is evidenced by the considerable efforts and resources for the creation of special camps for the training of agitators, excursions for carefully selected participants from the part of the USSR occupied by European cities and the development of extensive manipulations for their participation in the creation of photo and cinema content under the control of the Third Reich special services. Such propagandist events had some impact on a portion of the population during recruitment campaigns aimed at getting labor force to Germany during 1942 – early 1943, and they affected the loyalty of individual residents to the occupation administration. They were aimed at the long term perspective on the condition of military operations continuation, but the expulsion of Nazi invaders from Ukraine and the surrender of Germany in World War II made it impossible to fully implement such plans. Keywords: Third Reich, Mykolaiv oblast, oral agitation, cinema-photo propaganda, forced laborers, prisoners of war.

Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942–1944 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси