"Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
Мета дослідження – проаналізувати й узагальнити погляди представників російської консервативної та ліберальної думки у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на становище польського етносу в Російській імперії й можливі шляхи розв’язання проблемного «польського питання». Методологія ґрунтується...
Saved in:
| Date: | 2019 |
|---|---|
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Series: | Український історичний журнал |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179687 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | "Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Р. Гула, І. Передерій // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 69-81. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179687 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1796872025-02-09T17:15:47Z "Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) “Polish Question” in Assessments of Conservative and Liberal Opinion’s Representatives in the Russian Empire (Second Half of the Nineteenth – Beginning of the Twentieth Century) Гула, Р. Передерій, І. Історичні студії Мета дослідження – проаналізувати й узагальнити погляди представників російської консервативної та ліберальної думки у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на становище польського етносу в Російській імперії й можливі шляхи розв’язання проблемного «польського питання». Методологія ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, усебічності, детермінізму, наступності, системності. Для досягнення поставленої мети здійснювалося комплексне використання різноманітних дослідницьких методів як загальнонаукових (логічного аналізу, синтезу, узагальнення), так і спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-ситуаційного, термінологічного аналізу). Наукова новизна. На основі широкого кола джерел схарактеризовано візію найбільш репрезентативних представників російського політикуму консервативного та ліберального напрямів на «польське питання» та обґрунтовано фактичну неможливість його розв’язання в конкретних історичних умовах. Висновки. Російсько-польські відносини існували у замкненій системі нерозв’язного комплексу політичних, соціальних, етнічних і національних суперечностей. Політика державного терору щодо поляків із боку царату викликала зворотну хвилю національно-визвольного-руху, під час пікових виявів якого також подекуди виявлялися елементи тероризму. Більшість російських консерваторів стояли на позиціях державного націоналізму, ідеологічну форму якого в її консервативній моделі може бути визначено як поєднання ідейного монархізму, великодержавного шовінізму та реакційного консерватизму. Виразне акцентування уваги консерваторів на переважанні культурно-духовних цінностей російського народу об’єктивно наповнювало консервативну модель націоналістичним змістом. Пріоритетним напрямом визначалася «боротьба з інородницьким засиллям» (насамперед з єврейським) і сепаратизмом «окраїн» (передусім польським національно-визвольним рухом) адміністративно-розпорядчими, соціально-культурними та економічними методами. Ліберали трактували національні рухи як потенційного союзника в боротьбі з самодержавно-бюрократичним ладом, одночасно виступаючи за збереження єдиного політичного простору. Причину загострення «польського питання» вони вбачали в політичному терорі царату. На їхню думку, зруйнування самодержавного ладу та децентралізація сприяли б національному примиренню. The purpose of the research is аnalyze and generalize the views of the Russian conservative and liberal thought representatives in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries on the situation of the Polish ethnos in the Russian Empire and possible ways of solving the problematic "Polish question". The methodology of the research is based on the principles of historicism, objectivity, comprehensiveness, determinism, continuity, systemicity. General scientific (logical analysis, synthesis, generalization) and specifically historical (historically genetic, historically comparative, historically situational, terminological analysis) methods are used in the article. Scientific novelty. On the basis of a wide range of sources, the vision of the Russian conservative and liberal politics on the "Po- lish question" in the Russian Empire was characterized and the actual impossibility of its solution in concrete historical conditions was substantiated. Conclusions. The Russian-Polish relations are interpreted in the closed systems of insoluble complex of political, social, political and national contradictions. Most Russian conservatives stood in positions of state nationalism whose ideological form in its conservative model could be defined as a combination of ideological monarchism, great-power chauvinism and reactionary conservatism. The priority area was determined by the "struggle against foreign domination" (first of all, with the Jewish one) and the separatism of the "outskirts" (primarily with the Polish national liberation movement) by administrative, administrative, socio-cultural and economic methods. For liberals, national movements were treated as potential allies in the struggle against the autocratic- bureaucratic system. At the same time, the liberals advocated the preservation of a single political space. They saw the reason for the exacerbation of the "Polish question" in the political terror of the tsarist. Their view, the collapse of the autocratic system and the introduction of decentralization would contribute to national reconciliation. 2019 Article "Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Р. Гула, І. Передерій // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 69-81. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2019.06.069 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179687 94(477) uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Гула, Р. Передерій, І. "Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Український історичний журнал |
| description |
Мета дослідження – проаналізувати й узагальнити погляди
представників російської консервативної та ліберальної думки у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на становище польського етносу в Російській
імперії й можливі шляхи розв’язання проблемного «польського питання».
Методологія ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, усебічності, детермінізму, наступності, системності. Для досягнення поставленої мети здійснювалося комплексне використання різноманітних дослідницьких
методів як загальнонаукових (логічного аналізу, синтезу, узагальнення), так
і спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-ситуаційного, термінологічного аналізу). Наукова новизна. На основі
широкого кола джерел схарактеризовано візію найбільш репрезентативних
представників російського політикуму консервативного та ліберального напрямів на «польське питання» та обґрунтовано фактичну неможливість його розв’язання в конкретних історичних умовах. Висновки. Російсько-польські
відносини існували у замкненій системі нерозв’язного комплексу політичних,
соціальних, етнічних і національних суперечностей. Політика державного терору щодо поляків із боку царату викликала зворотну хвилю національно-визвольного-руху, під час пікових виявів якого також подекуди виявлялися елементи тероризму. Більшість російських консерваторів стояли на позиціях державного націоналізму, ідеологічну форму якого в її консервативній моделі
може бути визначено як поєднання ідейного монархізму, великодержавного
шовінізму та реакційного консерватизму. Виразне акцентування уваги консерваторів на переважанні культурно-духовних цінностей російського народу об’єктивно наповнювало консервативну модель націоналістичним змістом.
Пріоритетним напрямом визначалася «боротьба з інородницьким засиллям»
(насамперед з єврейським) і сепаратизмом «окраїн» (передусім польським національно-визвольним рухом) адміністративно-розпорядчими, соціально-культурними та економічними методами. Ліберали трактували національні
рухи як потенційного союзника в боротьбі з самодержавно-бюрократичним ладом, одночасно виступаючи за збереження єдиного політичного простору. Причину загострення «польського питання» вони вбачали в політичному терорі царату. На їхню думку, зруйнування самодержавного ладу та децентралізація сприяли б національному примиренню. |
| format |
Article |
| author |
Гула, Р. Передерій, І. |
| author_facet |
Гула, Р. Передерій, І. |
| author_sort |
Гула, Р. |
| title |
"Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) |
| title_short |
"Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) |
| title_full |
"Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) |
| title_fullStr |
"Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
"Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) |
| title_sort |
"польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки російської імперії (друга половина хіх – початок хх ст.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179687 |
| citation_txt |
"Польське питання" в оцінках представників консервативної та ліберальної думки Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Р. Гула, І. Передерій // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 69-81. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT gular polʹsʹkepitannâvocínkahpredstavnikívkonservativnoítalíberalʹnoídumkirosíjsʹkoíímperíídrugapolovinahíhpočatokhhst AT perederíjí polʹsʹkepitannâvocínkahpredstavnikívkonservativnoítalíberalʹnoídumkirosíjsʹkoíímperíídrugapolovinahíhpočatokhhst AT gular polishquestioninassessmentsofconservativeandliberalopinionsrepresentativesintherussianempiresecondhalfofthenineteenthbeginningofthetwentiethcentury AT perederíjí polishquestioninassessmentsofconservativeandliberalopinionsrepresentativesintherussianempiresecondhalfofthenineteenthbeginningofthetwentiethcentury |
| first_indexed |
2025-11-28T12:24:04Z |
| last_indexed |
2025-11-28T12:24:04Z |
| _version_ |
1850036878094368768 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2019. – №6
УДК: 94(477)
руслАн гулА
доктор історичних наук, доцент,
професор кафедри філософії,
Харківський національний університет Повітряних сил ім. І.Кожедуба
(Харків, Україна), rslnhula1@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-1830-0629
іринА Передерій
докторка історичних наук, доцентка,
завідувачка кафедри українознавства, культури та документознавства,
Національний університет «Полтавська політехніка ім. Ю.Кондратюка»
(Полтава, Україна), iryna.perederii@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7473-5868
«ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ» В ОЦІНКАХ ПРЕДСТАВНИКІВ
КОНСЕРВАТИВНОЇ ТА ЛІБЕРАЛЬНОЇ ДУМКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
(друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
Анотація. Мета дослідження – проаналізувати й узагальнити погляди
представників російської консервативної та ліберальної думки у другій поло-
вині ХІХ – на початку ХХ ст. на становище польського етносу в Російській
імперії й можливі шляхи розв’язання проблемного «польського питання».
Методологія ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, усебіч-
ності, детермінізму, наступності, системності. Для досягнення поставленої
мети здійснювалося комплексне використання різноманітних дослідницьких
методів як загальнонаукових (логічного аналізу, синтезу, узагальнення), так
і спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-порівняльного, істо-
рико-ситуаційного, термінологічного аналізу). Наукова новизна. На основі
широкого кола джерел схарактеризовано візію найбільш репрезентативних
представників російського політикуму консервативного та ліберального на-
прямів на «польське питання» та обґрунтовано фактичну неможливість його
розв’язання в конкретних історичних умовах. Висновки. Російсько-польські
відносини існували у замкненій системі нерозв’язного комплексу політичних,
соціальних, етнічних і національних суперечностей. Політика державного те-
рору щодо поляків із боку царату викликала зворотну хвилю національно-ви-
звольного-руху, під час пікових виявів якого також подекуди виявлялися еле-
менти тероризму. Більшість російських консерваторів стояли на позиціях
державного націоналізму, ідеологічну форму якого в її консервативній моделі
може бути визначено як поєднання ідейного монархізму, великодержавного
шовінізму та реакційного консерватизму. Виразне акцентування уваги кон-
серваторів на переважанні культурно-духовних цінностей російського народу
об’єктивно наповнювало консервативну модель націоналістичним змістом.
Пріоритетним напрямом визначалася «боротьба з інородницьким засиллям»
(насамперед з єврейським) і сепаратизмом «окраїн» (передусім польським на-
ціонально-визвольним рухом) адміністративно-розпорядчими, соціально-куль-
турними та економічними методами. Ліберали трактували національні
рухи як потенційного союзника в боротьбі з самодержавно-бюрократичним
ладом, одночасно виступаючи за збереження єдиного політичного простору.
Причину загострення «польського питання» вони вбачали в політичному те-
рорі царату. На їхню думку, зруйнування самодержавного ладу та децентра-
лізація сприяли б національному примиренню.
Ключові слова: консерватизм, лібералізм, монархічна ідеологія, «польське пи-
тання», самодержавство, національно-визвольний рух.
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2019.06.069
Український історичний журнал. – 2019. – №6
70 Руслан Гула, Ірина Передерій
Драматична історія російсько-польських відносин має настільки глибокі
історичні, ментальні, політичні та духовні корені, що й у наш час ставить
їх на межу нерозв’язного світоглядного конфлікту. Питання взаємин двох
народів непросте саме в його історичному ракурсі. Причому ця складність
виражається, зокрема, у тому, що майже будь-яка тема щодо росіян та поля-
ків може перерости у сварку, сповнену взаємних докорів і переліків «гріхів».
Корені цього слід шукати ще в добі геополітичного суперництва Московського
царства та Корони Польської в ареалі руських земель. Але особливе значен-
ня у цьому контексті, безумовно, має безпосередня участь Росії у знищенні
державності Польщі у ХVІІІ ст. та подальше тривале перебування значної
частини польських земель у складі Російської імперії, де польський етнос,
як і багато інших народів самодержавної країни, фактично мав статус коло-
ніального, а «польське питання» залишалося нерозв’язаним. Невипадково
свого часу російський філософ та історик, один із провідних теоретиків лібе-
ралізму в Росії Б.М.Чичерін констатував: «Польща завжди була і є хворим
місцем Росії»1.
Із боку Росії ескалація ненависті виявлялася у жорстоких формах дер-
жавного та військового терору2 під час придушення польських повстань,
у період так званої «Паскевичевої ночі» (1832–1856 рр.), максимального об-
меження автономії державного управління, інформаційного, ідеологічного,
етнонаціонального терору з одночасним створенням у суспільній свідомості
росіян украй неґативного образу поляка. Поляки платили Російській імперії
тією ж монетою у вигляді антидержавного тероризму у ході повстань, ак-
тивною участю в діяльності польських і російських політичних партій, які
дотримувалися ідеології та практики революційного тероризму. Крім того,
серед підросійських поляків було немало таких, хто ширив ідеї рософобії.
Зокрема варто згадати у цьому контексті Ф.Духінського та Ю.Пілсудського3.
Тож чи було взагалі можливим розв’язання «польського питання» у само-
державній Росії?
В Україні проблему політичного терору державного апарату Російської
імперії щодо поляків розглядали Д.В.Архірейський, О.Г.Бажан, О.В.Бобіна,
О.Д.Бойко, В.М.Волковинський, В.М.Воронін, А.В.Дубовик, А.Вл.Дубовик,
А.М.Лебеденко, І.В.Никонова, О.П.Реєнт, В.А.Савченко, Ф.Г.Турченко,
А.С.Чайковський. Вагомий внесок у вивчення політичного терору в укра-
їнських ґуберніях і Царстві Польському (Привісленському краї) у системі
аналізу суперечностей польської, української та російської національних
ідентичностей зробив французький історик Д.Бовуа4. Особливості російської
1 Чичерин Б.Н. Россия накануне двадцатого столетия. – Берлин, 1901. – С.24.
2 Про сутність цього явища див.: Гула Р.В., Передерий И.Г. Военный террор командования
войск Юго-Западного фронта в Восточной Галиции и Северной Буковине (февраль – октябрь
1917 г.) // Русин: Международный исторический журнал. – Т.53. – Вып.3. – Кишинёв,
2018. – С.50–63.
3 Див. докл.: Szyrinianc A., Myrikowa A., Romanowska M. «Wewnętrzna» rusofobia i «kwestia
polska» w Rosji w ХІХ w. // Politeja. – 2015. – №34/2: Studia Rosyjskie. – S.233–246.
4 Beauvois D. Histoire de la Pologne. – Paris, 1995; Idem. La Bataille de la terre en Ukraine,
1863–1914: Les Polonais et les contlits socio-ethniques. – Lille, 1993; Idem. La Pologne: Histoire,
Societe, Culture. – Paris, 2004.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
«Польське питання» в оцінках представників консервативної та ліберальної думки... 71
асиміляторської політики в Польщі з використанням механізмів державного
терору розкрито у працях польських фахівців О.Андрієвського, Я.Борейші,
В.Серчика, М.Тимовського, Я.Кеневича, Є.Гольцера5. Принагідно проблем
польсько-російського протистояння торкалися у своїх студіях російські до-
слідники В.В.Шелохаєв та К.О.Соловйов, а також О.В.Большакова6.
Історична проблема російсько-польських міжнаціональних взаємин, на
думку російського політикуму, полягала в тому, що «Росія […] перебувала на
особливому становищі», а «єдина їхня (тобто поляків – Авт.) провина поля-
гає в тому, що вони рвуться на свободу». Між тим як Росія вважала «для себе
вигідним тримати їх у кайданах»7. При цьому такий стан речей у монархіч-
ній думці подавався як велике щастя, оскільки, мовляв, «Польща не може
бути щасливою інакше, як в об’єднанні з Росією»8. Микола I у своїй промові,
виголошеній у Лазенковському палаці у Варшаві 4 (16) жовтня 1835 р., так
сформулював цю концептуальну «істину»: «Поляки мають щастя користува-
тися миром під егідою Росії, яка залишається сильною та бездоганною і сто-
їть на сторожі за поляків, ось чому істинне щастя – належати цій країні та
користуватися її покровительством»9. За реформатора Олександра II у тлу-
маченні змісту «польського щастя» дещо трансформувалися окремі нюанси,
але жодним чином не змінилася імперська націоналістична сутність відпо-
відної державної політики. У промові імператора перед польськими депута-
тами 11 (25) травня 1856 р. наголошувалося: «Польща може бути щасливою
не інакше, як в об’єднанні з великою сім’єю, що складає імперію Російську
[…] Я люблю вас разом із росіянами, як дітей своїх, але й ви повинні від-
мовитися від своїх мрій»10. Під «мріями» розумілося прагнення поляків до
державної незалежності.
Усе ж історичну парадигму міжнаціональних відносин росіян і поляків
у Російській імперії визначала жорстка консервативна формула, сформу-
льована М.Н.Катковим: «Між цими двома одноплемінними народностями
історія здавна поставила фатальне питання про життя та смерть. Обидві
держави були не лише суперниками, але й ворогами, які не могли існувати
поряд, ворогами до кінця»11.
Одночасно слід звернути увагу на виразну трансформацію внаслі-
док Січневого повстання 1863–1864 рр. консолідованої полонофобської
суспільної свідомості, яка відтепер ґрунтувалася на слов’янофільських
5 Andriewsky О. The Politics of National Identity: The Ukrainian Question in Russia, 1904–1912:
Ph. D. dissertation. – Harvard, 1991; Borejsza J. W. Emigracja polska ро powstaniu styczniowym. –
Warszawa, 1966; Serczyk W. Нistoria Ukrainy. – Wrocław, 1979; Tymowski M., Kieniewicz J.,
Holzer J. Historia Polski. – Warszawa, 2004.
6 Шелохаев В.В., Соловьёв К.А. Кризис империи как историографическая проблема //
Российская история. – Вып.2. – Москва, 2019. – С.142–157; Большакова О.В. Кризис Российской
империи 1890–1914 гг. в зарубежной историографии // Там же. – С.158–171.
7 Чичерин Б. Польский и еврейский вопросы: Ответ на открытые письма Н.К.Реннен-
кампфа. – Берлин, 1901. – С.14, 30.
8 Титов С.П. Россия и Польша: Связь их и взаимоотношения. – Москва, 1860. – С.6.
9 Есипов В.В. Славяне, немцы и турки: «Культурная» Германия: Галиция и Польша:
История повторяется: Отклики войны. – Петроград; Москва, 1914. – С.42.
10 Титов С.П. Россия и Польша. Связь их и взаимоотношения. – С.6.
11 Катков М.Н. Польский вопрос // Русский вестник. – Т.43. – 1863, январь. – С.477.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
72 Руслан Гула, Ірина Передерій
підвалинах. Якщо раніше російська інтеліґенція сприймала панславізм і
cлов’янофільство як марґінальні ідеї, то впродовж 1863–1864 рр. консерва-
тивне cлов’янофільство набуло статусу напівофіційної ідеології. Про це дуже
влучно зауважив М.М.Страхов: «Усі ми до 1862 р. були більш-менш захід-
никами, а після цього року всі більшою чи меншою мірою перетворилися
на слов’янофілів»12. Проте домінуючий антипольський вектор лише сприяв
ескалації радикального збудження системного неґативу у суспільстві.
Проблемою для панславістів завжди був свідомий ізоляціонізм поля-
ків від російської моделі слов’янства, який в ідеалі передбачав повну дер-
жавну інтеґрацію й максимальне розчинення поляків у «російському морі».
Однак позиція польських інтелектуалів була далеко не однозначною. Поет
А.Міцкевич (1798–1855 рр.) стверджував, що поляки нічого не досягнуть, «го-
ворячи з росіянами про слов’янство, про любов, про злиття слов’ян». Натомість
письменник, історик, етнограф і публіцист Я.Потоцький (1761–1815 рр.) був
упевнений, що слов’янський світ може відігравати провідну роль в європей-
ській політиці завдяки вирішальній силі потужної слов’янської держави –
Росії та стверджував, що росіяни – це єдині справжні слов’яни13.
Однак російські монархісти не мали ілюзій щодо «братерства» росіян і
поляків та не помилялися, коли стверджували, що польський народ «зріка-
ється одноплемінності з нами»14. 10 травня 1867 р. в Москві під час відкриття
Слов’янського конґресу, відзначеного позамежною полонофобською спря-
мованістю, поет Ф.І.Тютчев назвав поляків «опально-світовим племенем» і
«юдами слов’янства»15.
Питання про місце поляків в імперській панславістській парадигмі
особливо загострилося після «божевільного», за висловом Б.М.Чичеріна,
польського повстання 1863–1864 рр., яке «надовго віддалило можливість
правильного (його, тобто питання – Авт.) розв’язання»16. Позиція монар-
хістів характеризувалася винятково в категоричній формі «або – або».
М.Н.Катков сформулював риторичне питання: «Чи варто знищити державу
російську, яка нині існує, для того, щоб відновити державу польську, котра
колись існувала?»17. І дещо раніше: «Боротьба наша з Польщею не є бороть-
бою політичного начала, це боротьба двох народностей, і поступитися поль-
ському патріотизму в його домаганнях означає підписати смертний вирок
російському народові»18. Інші альтернативи консерватори чомусь у принципі
не брали до уваги.
У внутрішній політиці панувало прагнення максимальної асиміляції й
насильницького російщення поляків і польських земель: «Ґубернії по [лінії]
12 Страхов Н.Н. Критические статьи. – Т.1: Об И.С.Тургеневе и Л.Н.Толстом (1862–1885). –
К., 1908. – С.59.
13 Див.: Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: Власть, шляхта и народ на
Правобережной Украине (1793–1914) / Пер. с фр. М.Крисань. – Москва, 2011. – С.31.
14 Катков М.Н. Польский вопрос. – С.477.
15 Див.: Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи… – С.588.
16 Чичерин Б. Польский и еврейский вопросы: Ответ на открытые письма Н.К.Реннен -
кампфа. – С.18.
17 Катков М.Н. Что нам делать с Польшей? // Русский вестник. – Т.44. – 1863, март. – С.475.
18 Катков М.Н. Польский вопрос. – С.471–488.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
«Польське питання» в оцінках представників консервативної та ліберальної думки... 73
Вісли […] зливаються з великою російськослов’янською державою, яка в над-
рах своїх може зберегти й виплекати істинно польськослов’янське плем’я»19.
Після придушення Січневого повстання 1863–1864 рр. політика само-
державства щодо поляків продовжувалася з притаманними російській бюро-
кратичній системі елементами безглуздості та жорстокості, коли, за висловом
М.Н.Каткова, «поляків не лише було піддано утискам, але й образам, а в їх-
ньому становищі образи складніше знести, аніж приниження»20.
У монархістському середовищі домінувала думка, що поляки – «спокон-
вічні вороги російського народу»21. В імперському суспільстві культивувалася
ідея про начебто презирливе ставлення поляків до росіян на основі низького
цивілізаційно-культурного рівня останніх (у чому була доля істини). Також у
середовищі монархістів поляків позиціонували як потенційних «зрадників».
Красномовними у цьому сенсі стали віршовані рядки В.М.Пуришкевича про
гіпотетичного «середньостатистичного» поляка:
«“Слуга царю” – одно названье,
Счастливым буду в тот лишь год,
Когда державы русской зданье
Еврей крамолой разобьёт.
В душе моей сплошная злоба:
Безумным пламенем полна
К России – “пшенклятой” до гроба,
Не переменится она»22.
Ортодокси-панславісти не шкодували принизливих епітетів щодо поля-
ків: «Поляки між слов’янами посідають особливе становище. Усі слов’янські
народності […] наполегливо пропаґують і виявляють схильність до національ-
ного зближення та об’єднання. Лише поляки […] є зрадниками слов’янського
племені, його відкритими ворогами», – стверджував П.І.Ковалевський23.
Звинувачуючи поляків, монархісти не могли подарувати їм, насампе-
ред, прагнення до державної незалежності, а також орієнтації на власний
аналог панславізма, який передбачав, що федерація народів під орудою
Польщі має поширюватися «від моря до моря» («od morza do morza»), тобто від
Балтійського до Чорного. Так, у «Почаевских известиях» цитувалися статті
з польських газет, які, мовляв, «викривають зрадницьку сутність поляків»:
«Польський народ, як найвеличніший із народів, принизливо змішаний
із нікчемними народностями, що населяють Росію»; «На польській землі має
панувати польська думка, польське слово і польська справа»; «Школи пови-
нні давати лише польських патріотів»; «Польща для поляків»24. У відповідь
19 Киев. 1 июля 1867 // Друг народа: Народная газета Юго-Западного края. – 1867. –
1 июля. – №13. – С.383–385.
20 Катков М.Н. Польша // Русский вестник. – Т.44. – 1863, март. – С.468.
21 Киев. 15 июня 1867 // Друг народа. – 1867. – 15 июня. – №12. – С.358.
22 Пуришкевич В. «Никудышники» XLIX // Мирный труд. – 1906, апрель. – №4. – С.V.
23 Ковалевский П.И. Русский национализм и национальное воспитание. – Санкт-Петербург,
1912. – С.146.
24 Проснись и послушай, русский народ, что думают и говорят про нас поляки! // Почаевские
известия. – 1907. – 30 июня. – №144. – С.1–3.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
74 Руслан Гула, Ірина Передерій
на такі заклики польської преси російський часопис відповідав категорично:
«Окраїнна політика має бути безперечно національноросійською, твердою та
послідовною, тобто […] спрямованою на об’єднання окраїн із центром Росії в
географічному, політичному та культурному відношеннях»25.
І все ж монархісти одночасно закликáли поляків бути «патріотами
Росії». На засіданні Державної думи 23 жовтня 1910 р. депутат від Варшави
Алексєєв заявляв, що «порятунок поляків» може бути лише «в єдності з брат-
нім російським народом, і в гармонійному поєднанні […] російської держав-
ності з польською»26.
Однак таку «єдність» монархісти трактували однобічно, із преференці-
ями на користь Росії та максимальним обмеженням культурно-духовних
свобод поляків. У 1872 р. на Царство Польське було поширено загальноім-
перський Статут про гімназії (1871 р.). А в 1885 р. польську мову вилучили
з народних шкіл27. Як наслідок, до початку XX ст. «в колишньому Царстві
Польському – у краї, де немає жодного росіянина, окрім службовців, усе ви-
кладання згори донизу ведеться російською мовою, польська мова абсолютно
вигнана зі школи». Реагуючи на такі кричущі факти, Б.М.Чичерін задавався
риторичним запитанням: «Що це, як не найпослідовніше обрусіння?»28.
У наступні десятиліття заходи з насильницького російщення Польщі
лише посилювалися. У січні 1914 р. оглядач «Вестника Европы», громад-
ський і політичний діяч В.Д.Кузьмін-Караваєв, із подивом констатував, що
можливість використання в міських думах Царства Польського рідної мови
блокувалася на урядовому рівні з одночасним обов’язковим насадженням ро-
сійської в діловодстві міського самоуправління29. У 1916 р. депутат Державної
думи від Ковенської ґубернії Рачковський відзначав, що «досі поляки […]
піддаються цілому ряду обмежувальних законів. Закони ці стосуються прав
на державну службу в усій імперії, мови та землеволодіння в дев’яти захід-
них ґуберніях». А «російська урядова влада, запроваджуючи ці обмеження,
посилалася на мотив, що поляки – елемент небезпечний, загрозливий для
цілісності держави»30. Однак монархісти не мали жодного сумніву щодо пра-
вомірності такої урядової політики. Тому звичними для них були сентенції
про те, що, мовляв, «росіяни своєю кров’ю полили цей край, на гроші росій-
ського мужика забезпечили його благоустрій, а тепер – віддавай, російський
народе, ані за гріш, навіть спасибі не скажуть»31.
25 Постановление IV Всероссийского съезда объединённого русского народа в Москве:
Окраинный вопрос // Там же. – 29 мая. – №119. – С.1.
26 Государственная дума: Сессия IV: Заседание 5: 23 октября 1910 // Бесплатное приложение
к газете «Россия». – №1515. – С.169.
27 Русанов Н.С. На рубеже двух царствований Александр III – Николай II. – Женева,
1895. – С.16.
28 Чичерин Б. Польский и еврейский вопросы: Ответ на открытые письма Н.К.Реннен-
кампфа. – С.23.
29 Кузьмин-Караваев В. Вопросы внутренней жизни // Вестник Европы. – 1914, январь. –
Кн.1. – С.463.
30 Стенографический отчёт: Государственная дума: 4-й созыв: Сессия IV: Заседание 20:
12 февраля 1916. – Стлб.1494.
31 Что творится на Руси // Прибавление к «Почаевскому вестнику» №42/43. – 1905. – С.322.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
«Польське питання» в оцінках представників консервативної та ліберальної думки... 75
Отже у середовищі монархістів щодо «польського питання» панувало
переконання в найгірших традиціях чиновницького мракобісся: «Тримати
й не пускати!», що призвело до консервування розуміння ситуації у цари-
ні російсько-польських взаємин на рівні 1863 р.: «Ніяка політична пільга
не повинна та не може бути дана Польщі незалежно від Росії, і Польща в
політичному відношенні має перебувати у цілковитій політичній єдності з
Російською імперією», – писав у дні Січневого повстання М.Н.Катков32.
Саме тому немає підстав дивуватися свідомому ізоляціонізму поляків
щодо слов’янофільської ідейної течії, оскільки складна й певною мірою дра-
матична історія російсько-польських відносин об’єктивно не сприяла форму-
ванню єдиної панславістської платформи.
Слід зауважити, що в багатьох випадках недолуга та жорстока націо-
нальна політика щодо поляків викликала обурення навіть у завзятих мо-
нархістів. Наприклад, під час засідання Державної думи чернігівський
ґенерал-ґубернатор М.О.Маклаков відверто заявив: «Політика озлоблення
проводиться й щодо інородців. У Нижньому Новгороді, здавалося б, росій-
сько-польської незгоди немає, сепаратизму там боятися не варто, а між тим
ґубернатор Хвостов заборонив російській співачці виконувати пісні Шопена
польською мовою. У цьому виявилося не що інше, як крайня форма адміні-
стративного самодурства»33.
Саме тому цілком логічною видається оцінка полонофобської політи-
ки царату, яку дало польське «коло» на засіданні IV сесії Державної думи
в лютому 1911 р.: «Загальна політика уряду щодо поляків […] продовжує
виявлятися у пригніченні польської національності, у безправ’ї та свавіллі
в усіх царинах культурного й суспільного життя Царства Польського. […]
Політика ця свідомо перешкоджає задоволенню найбільш нагальних потреб
польського суспільства»34. Аналогічну оцінку давали й російські ліберали:
«У нас же колишнє Царство Польське та Західні ґубернії досі знаходяться в
облоговому становищі, поляки позбавлені всяких прав і поліцейське свавіл-
ля не знає меж»35. За влучним зауваженням Б.М.Чичеріна: «Поляки нас не-
навидять, та і як їм відчувати до нас інші почуття, коли ми позбавили їх того,
що для людини найбільш дороге та святе? Хіба можна від них вимагати, щоб
вони своєю Вітчизною вважали Росію, котра […] знищила Польщу?»36.
Монархісти інтуїтивно розуміли, що демократизація життя поляків в
Австрії допомогла їм уникнути повторення кривавого сценарію Січневого
повстання 1863–1864 рр. на землях підросійської Польщі. «Русский вестник»
справедливо зауважував, що «Австрія ж зуміла задовольнити галичан (тут
ішлося про поляків – Авт.) до такої міри, що навіть зараза теперішнього
32 Катков М.Н. Русский вопрос // Русский вестник. – Т.43. – 1863, январь. – С.940.
33 В Государственной думе // Новое время. – 1911. – 26 февраля (11 марта). – №12557. – С.2.
34 Государственная дума: Сессия IV: Заседание 67 // Речь. – 1911. – 27 февраля (12 марта). –
№56. – С.5.
35 Чичерин Б. Польский и еврейский вопросы: Ответ на открытые письма Н.К.Реннен-
кампфа. – С.24.
36 Там же. – С.39.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
76 Руслан Гула, Ірина Передерій
обурення не порушує її меж»37. Ліберали вважали досягнення відносного на-
ціонального балансу на Галичині та розв’язання «польського питання» ре-
зультатом парламентаризму, оскільки «без цього вони (поляки – Авт.) вічно
залишалися б у приниженні»38. Оскільки «у федеративній Австрії польська
народність користувалася значною свободою політичного життя, то невідво-
ротним наслідком самодержавної політики зросійщення було моральне тя-
жіння поляків до Кракова»39.
І монархісти, і ліберали були одностайними в тому, що національна по-
літика Австро-Угорщини щодо поляків створює серйозні проблеми для Росії
в умовах екстремального розвитку зовнішньополітичної обстановки. Із по-
чатком окупації Східної Галичини російські аналітики доволі тверезо оціню-
вали перспективи російсько-польських відносин у цьому краї: «Найбільше
перепон духовне зближення поляків із Росією може зустрінути саме в
Галичині, де повсюди поляки користувалися не лише порівняно широкою
свободою, але й винятково […] привілейованим становищем серед інших
народностей»40.
Празький слов’янський з’їзд 13–18 липня 1908 р. «ідейно та теоретично
майже склеїв російсько-польські взаємини», оскільки «було проголошено ро-
зумну формулу Дмовського про орієнтацію польського самозбереження проти
німецького фронту»41, утім глибинні проблеми розв’язати все ж не вдалося.
М.Ґржибовський бачив шлях до створення слов’янської федерації так: «Коли
серед самих слов’ян припиниться панування нетерпимості вузьконаціональ-
них настроїв і шовіністичних справ, тоді кожен без винятку слов’янський
народ стан рівноправним членом великої слов’янської сім’ї»42. Усе це під-
тверджує правоту думки М.С.Грушевського: «Якщо є народи, котрі посідають
у слов’янстві ізольоване місце, то не варто говорити про всеслов’янство»43.
Відкиданню поляками самодержавної панславістської моделі сприя-
ли й докорінні ментальні відмінності їх від росіян, про що влучно сказав
М.О.Бердяєв: «У душі російського народу живе не тільки християнський і
слов’янський Схід, але й Схід монґольський, що ввійшов усередину Росії з
часів татарського ярма»44. Польські націоналісти в оцінці етнічної спорідне-
ності поляків із росіянами були навіть категоричнішими: «Поляки відрізня-
ються від росіян із расового погляду», – стверджував Р.Дмовський45.
37 Польша // Русский вестник. – Т.44. – 1863, март. – С.466.
38 Чичерин Б. Польский и еврейский вопросы: Ответ на открытые письма Н.К.Реннен-
кампфа. – С.25–26.
39 Смуток П. [Стебницкий П.Я.] Драгоманов и мировая война // Украинская жизнь. –
1916, июль – август. – №7/8. – С.21.
40 Арсентьев К. На темы дня // Вестник Европы. – 1914, октябрь. – Кн.10. – С.318.
41 Столыпин А. Национальности II // Новое время. – 1914. – 29 сентября (12 октября). –
№13847. – С.3.
42 Гржибовский М. Во имя лучшего будущего наших народов // Славянство. – 1911. –
№1. – С.15.
43 Цит. за: Погодин А.Л. Петербург и Вена // Московский еженедельник. – 1909. –
7 марта. – №10. – С.12.
44 Бердяев Н. Россия и Западная Европа // Русская мысль. – 1917. – Кн.V/VI. – С.77.
45 Цит. за: Общественное движение на польских землях: основные идейные течения и
политические партии в 1864–1914 гг. – Москва, 1988. – С.162.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
«Польське питання» в оцінках представників консервативної та ліберальної думки... 77
Підсумовуючи цей історичний сюжет, уважаємо за доцільне знову звер-
нутися до неодноразово цитованого тут Б.М.Чичеріна, котрий розв’язання
«польського питання» вбачав у настанові, згідно з якою «потрібно повернути
Польщі Вітчизну… Ми маємо вибирати між братовбивством та виконанням
священного морального обов’язку»46. Однак російське самодержавство не
змогло подолати догматизм ідеологеми про «єдину та неподільну» й не спро-
моглося переступити той ментальний бар’єр, який відділяв імперсько-пансла-
вістські константи від перспективного стратегічного політичного мислення
на основі адекватного аналізу як зовнішньо-, так і внутрішньополітичної об-
становки. Російський царат у чичерінській дилемі обрав «братовбивство»…
Отже російсько-польські відносини існували у замкненій системі
нерозв’язного комплексу політичних, соціальних, етнічних і національних
суперечностей, які на практиці призводили до кривавого протистояння в
1794, 1830, 1863 рр. Політика державного терору щодо поляків викликáла
зворотну хвилю національно-визвольного-руху, під час пікових виявів котро-
го також подеколи виявлялися елементи тероризму.
Світоглядне протистояння консерваторів і лібералів у різнобарвно-
му спектрі суспільно-політичної думки Російської імперії другої половини
XIX – початку XX ст. виявлялося у протилежному трактуванні принципових
питань, до яких слід віднести:
– полеміку про форми й методи російщення у Царстві Польському;
– розгляд можливості створення єдиного панславістського проекту та
перспективи участі в ньому поляків у рамках обмеженої культурно-націо-
нальної автономії;
– оцінку наслідків російської політики в польських ґуберніях;
– ставлення до участі Російської імперії в поділах Речі Посполитої;
– порівняння політики, що провадилася на теренах розчленованої Речі
Посполитої Австро-Угорською, Німецькою та Російською імперіями.
Домінуючою ідеологією, яка визначала траєкторію розвитку надсклад-
них російсько-польських взаємин, став монархічний консерватизм на основі
державного націоналізму. Це була своєрідна мішанина ідейного монархізму,
імперського панславізму, великодержавного шовінізму, реакційного консер-
ватизму. Неминучі процеси модернізації сформували суспільний запит на
ідеологію націоналізму, в якій серед світоглядних констант були й догмати
традиціоналізму та національного консерватизму на тлі інтенсифікації за-
гальносвітових соціально-економічних процесів (капіталізації, соціальної й
національної емансипацій). Акцентуація на пріоритетності культурно-духо-
вних цінностей російського народу об’єктивно наповнювала панславістську
модель російським націоналістичним змістом.
Відбулося теоретичне оформлення своєрідного ідеологічного конструк-
ту – панславістського націоналізму, котрий може бути визначено як штуч-
но створений образ індивідуальної та колективної свідомості відповідного
46 Чичерин Б. Польский и еврейский вопросы: Ответ на открытые письма Н.К.Реннен-
кампфа. – С.38.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
78 Руслан Гула, Ірина Передерій
прошарку російського суспільства, що базувався на принципах політично-
го об’єднання слов’янських народів на основі їх етнічної, культурної, мов-
ної «спільності» під безальтернативним державним управлінням Російської
імперії.
Консерватизм доводив до абсолюту імперативність поглядів, які, на
думку його апологетів, закладали у свідомості народу непорушність існу-
вання монархічного ладу за допомогою всебічного використання існуючих
політичних і релігійних інститутів, створення відповідних умов розвитку
політичної, економічної, духовної його основи. Також метою офіційної ідео-
логічної монархічної моделі консерватизму було недопущення та галь-
мування процесів формування національної й соціальної самосвідомості
населення Росії.
Ліберальна ідеологія базувалася на принципах суверенітету народу, де-
централізації, верховенства права та свободи особистості. У даному випад-
ку ліберали ідеалістично сприймали «народ» лише носієм громадянських
чеснот поза його етнічною ознакою. Децентралізація трактувалася суто як
форма передачі частини повноважень місцевого самоврядування в межах
збереження єдиного державно-політичного простору.
Ставлення представників ліберального крила російської громадської
думки до боротьби поляків за відновлення державності було різним, але воно
аж ніяк не припускало можливості створення незалежної польської держави
в майбутньому. Слід зазначити, що погляди лібералів вирізнялися й розма-
їттям політичних варіацій, які в деяких аспектах були тотожними позиціям
консерваторів. За істотного розходження в оцінці причин польсько-росій-
ського протистояння єдиним варіантом убачалося співіснування російського
та польського народів у рамках єдиної держави. Тому переважна більшість
російських лібералів (за винятком Б.М.Чичеріна) доволі скептично ставили-
ся до перспектив державної незалежності Польщі.
На наш погляд, справедливо стверджувати, що відносно польського пи-
тання позиція ліберального табору може бути схарактеризована як охорон-
ний лібералізм – ідеологія, котра поєднувала пріоритет основних цінностей
прав людини й широкі соціально-економічні зміни, що мали на меті зміц-
нення існуючого державного порядку.
Одночасно російська ліберальна суспільно-політична думка переваж-
но із засудженням ставилася до поділів Польщі та вважала включення її
земель до складу імперії завоюванням. Знищення слов’янської польської
державності ліберали оцінювали як утилітарно невигідний, аморальний по-
літичний акт. Наголос робився на великих репутаційних втратах для Росії.
Політика російщення викликáла одностайну критику в ліберальній публі-
цистиці. Але водночас частина провини за жорсткі адміністративні заходи
імперського уряду перекладалася на сепаратистськи налаштовану польську
еліту. Російські ліберали вважали безглуздою спробу нівелювання сформо-
ваної польської національної ідентичності та пропонували зосередитися на
подоланні полонофобських настроїв у російському суспільстві та рософобії –
у польському.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
«Польське питання» в оцінках представників консервативної та ліберальної думки... 79
Ліберальна думка засуджувала мовні утиски польського населення і
втручання держави в питання насадження православної віри та проведен-
ня репресивних заходів щодо римо-, греко-католиків. Ліберали загалом не
бачили перспектив інтеґрації Польщі до єдиного політичного, соціального й
духовно-культурного простору Росії та її транснаціональної панславістської
політичної моделі.
Ситуативне, короткочасне в історичній перспективі об’єднання інтере-
сів обох народів на початку Першої світової війни, виходячи з непослідов-
ної національної політики царату, урешті-решт завершилося набуттям
Польщею державної незалежності з визначенням відверто антиросійського
курсу зовнішньополітичного розвитку. Зреалізувалося пророче передбачення
Б.М.Чичеріна, який ще в 1901 р. попереджав, що «в разі отримання поляками
волі з рук Росії вони швидше спрямують свої погляди на захід, ніж на схід»47.
Тому можна впевнено стверджувати, що російський державний пан-
славістський націоналізм цілеспрямовано консервував надскладний комп-
лекс соціальних, конфесійних, політичних проблем, не допускаючи навіть
думки про розв’язання питання забезпечення прав і свобод «єдинокровних
слов’ян» – поляків (та й українців) у формах не те що незалежних національ-
них держав, але навіть ілюзій їх культурно-національної автономії.
REFERENCES
1. Arsentev, K. (1914). Na temy dnya. Vestnik Yevropy, 10, 317–328. [in Russian].
2. Beauvois, D. (1995). Histoire de la Pologne. Paris, Hatier, 460 p. [in French].
3. Beauvois, D. (2004). La Pologne: Histoire, Societe, Culture. Paris, 512 p. [in French].
4. Berdyaev, N. (1917). Rossiya i Zapadnaya Yevropa. Russkaya mysl, V/VI, 76–81. [in Russian].
5. Borejsza, J.W. (1966). Emigracja polska ро powstaпiu styczпiowym. Warszawa,
437 s. [in Polish].
6. Bovua, D. (1998). Bytva za zemliu v Ukraini 1863–1914: poliaki v sotsio-etnichnykh
konfliktakh. Kyiv: Krytyka, 334 s. [in Ukrainian].
7. Bovua, D. (2011). Gordiev uzel Rossiyskoy imperii: Vlast, shlyakhta i narod na
Pravoberezhnoy Ukraine (1793–1914). Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie, 1008 s.
[in Russian].
8. Bolshakova, O.V. (2019). Krizis Rossiyskoy imperii 1890–1914 gg. v zarubezhnoy is-
toriografii. Rossiyskaya istoriya, 2, 158–171. [in Russian].
9. Chicherin, B.N. (1901). Polskiy i evreyskiy voprosy: Otvet na otkrytyie pisma
N.K.Rennenkampfa. Berlin: Izdanie Gugo Shteynitsa, 64 s. [in Russian].
10. Chicherin, B.N. (1901). Rossiya nakanune dvadtsatogo stoletiya. Berlin: Izdanie
Gugo Shteynitsa, 160 s. [in Russian].
11. Grzhibovskiy, M. (1911). Vo imya luchshego budushchego nashikh narodov.
Slavyanstvo, 1, 12–18. [in Russian].
12. Gula, R.V., Perederii, I.G. (2018). Voennyi terror komandovaniya voysk Yugo-
Zapadnogo fronta v Vostochnoy Galitsii i Severnoy Bukovine (fevral – oktyabr 1917 g.).
Rusin: Mezhdunarodnyi istoricheskii zhurnal, 53 (3), 50–63. [in Russian].
13. Katkov, M.N. (1863). Polskiy vopros. Russkiy vestnik, 43 (yanvar), 471–488. [in Russian].
14. Katkov, M.N. (1863). Polsha. Russkiy vestnik, 44 (mart), 429–468. [in Russian].
47 Там же. – С.36.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
80 Руслан Гула, Ірина Передерій
15. Katkov, M.N. (1863). Russkiy vopros. Russkiy vestnik, 43 (yanvar), 923–941. [in Russian].
16. Kovalevskiy, P.I. (1912). Russkiy natsionalizm i natsionalnoe vospitanie. Sankt-
Peterburg. 394 s. [in Russian].
17. Kuzmin-Karavaev, V. (1914). Voprosy vnutrennei zhizni. Vestnik Yevropy, 1 (yan-
var), 455–464. [in Russian].
18. Orekhov, A.M. (Ed.) (1988). Obshchestvennoe dvizhenie na polskikh zemlyah: os-
novnyie ideynyie techeniya i politicheskie partii v 1864–1914 gg. Moskva: Nauka, 382 s.
[in Russian].
19. Pogodin, A.L. (1909). Peterburg i Vena. Moskovskiy yezhenedelnik, 10 (7 marta),
7–15. [in Russian].
20. Purishkevich, V. (1906). «Nikudyshniki» XLIX. Mirnyiy trud, 4 (aprel), V. [in Russian].
21. Rusanov, N.S. (1895). Na rubezhe dvukh tsarstvovaniy: Aleksandr III – Nikolay II.
Zheneva: Tipografiya gruppy staryh narodovoltsev, 44 s. [in Russian].
22. Serczyk, W. (1979). Нistoria Ukrainy. Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich,
499 s. [in Polish].
23. Shelokhaev, V.V. & Solovyov, K.A. (2019). Krizis imperii kak istoriograficheskaya
problema. Rossiyskaya istoriya, 2, 142–157. [in Russian].
24. Smutok, P. [Stebnitskiy, P.Ya.] (1916). Dragomanov i mirovaya voyna. Ukrainskaya
zhizn, 7/8 (iyul – avgust), 16–34. [in Russian].
25. Stolypin, A. (1914). Natsionalnosti II. Novoe vremya, 29 sentyabrya (12 oktyabrya),
3. [in Russian].
26. Strakhov, N.N. (1908). Kriticheskie statyi, t.1. Kiev: Tipografiya I.I.Chokolova, 387 s.
[in Russian].
27. Szyrinianc, A., Myrikowa A. & Romanowska, M. (2015). “Wewnętrzna” rusofobia i
“kwestia polska” w Rosji w ХІХ w. Politeja, 34/2, Studia Rosyjskie, 233–246. [in Polish].
28. Titov, S.P. (1860). Rossiya i Polsha: Svyaz ikh i vzaimootnosheniya. Moskva: V uni-
versitetskoy tipografii, 10 s. [in Russian].
29. Yesipov, V.V. (1914). Slavyane, nemtsy i turki: “Kulturnaya” Germaniya, Galitsiya i
Polsha: Istoriya povtoryaetsya: Otkliki voyny. Peterburg, Moskva: Tipografiya A. Benke,
52 s. [in Russian].
ruslAn hulA
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Docent,
Professor of Department of Philosophy,
I.Kozhedub Kharkiv National Air Force University
(Kharkiv, Ukraine), rslnhula1@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-1830-0629
irynA Perederii
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Docent,
Head of the Department of Ukrainian Studies, Culture and Documentation,
National University «Yu. Kondratyuk Poltava Polytechnic»
(Poltava, Ukraine), iryna.perederii@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7473-5868
"POLISH QUESTION" IN ASSESSMENTS OF CONSERVATIVE
AND LIBERAL OPINION’S REPRESENTATIVES IN THE RUSSIAN EMPIRE
(Second Half of the Nineteenth – Beginning of the Twentieth Century)
Abstract. The purpose of the research is аnalyze and generalize the views of
the Russian conservative and liberal thought representatives in the second half
of the nineteenth and early twentieth centuries on the situation of the Polish ethnos in
Український історичний журнал. – 2019. – №6
«Польське питання» в оцінках представників консервативної та ліберальної думки... 81
the Russian Empire and possible ways of solving the problematic "Polish question".
The methodology of the research is based on the principles of historicism, ob-
jectivity, comprehensiveness, determinism, continuity, systemicity. General scientific
(logical analysis, synthesis, generalization) and specifically historical (historically
genetic, historically comparative, historically situational, terminological analysis)
methods are used in the article. Scientific novelty. On the basis of a wide range
of sources, the vision of the Russian conservative and liberal politics on the "Po -
lish question" in the Russian Empire was characterized and the actual impossibili-
ty of its solution in concrete historical conditions was substantiated. Conclusions.
The Russian-Polish relations are interpreted in the closed systems of insoluble com-
plex of political, social, political and national contradictions. Most Russian conserva-
tives stood in positions of state nationalism whose ideological form in its conservative
model could be defined as a combination of ideological monarchism, great-power
chauvinism and reactionary conservatism. The priority area was determined by the
"struggle against foreign domination" (first of all, with the Jewish one) and the sepa-
ratism of the "outskirts" (primarily with the Polish national liberation movement) by
administrative, administrative, socio-cultural and economic methods. For liberals,
national movements were treated as potential allies in the struggle against the auto-
cratic-bureaucratic system. At the same time, the liberals advocated the preservation
of a single political space. They saw the reason for the exacerbation of the "Polish
question" in the political terror of the tsarist. Their view, the collapse of the autocratic
system and the introduction of decentralization would contribute to national recon-
ciliation.
Keywords: conservatism, liberalism, monarchical ideology, "Polish question", auto-
cracy, national liberation movement.
|