Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва
Мета дослідження. На основі аналізу широкого кола архівних джерел та опублікованих матеріалів висвітлити передумови становлення й основні етапи діяльності Київського археологічного інституту, розкрити його роль як багатопрофільної платформи співпраці гуманітаріїв-науковців Києва, виявити внесок в...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2019 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179688 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва / І. Гирич, А. Горькова // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 82-98. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179688 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гирич, І. Горькова, А. 2021-05-30T10:16:00Z 2021-05-30T10:16:00Z 2019 Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва / І. Гирич, А. Горькова // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 82-98. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2019.06.082 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179688 378.4(477)КАІ«1917/1924»(091) Мета дослідження. На основі аналізу широкого кола архівних джерел та опублікованих матеріалів висвітлити передумови становлення й основні етапи діяльності Київського археологічного інституту, розкрити його роль як багатопрофільної платформи співпраці гуманітаріїв-науковців Києва, виявити внесок викладачів і студентів інституції в історичну та археологічну науку, пам’яткоохоронну, архівну справу, музеє-, мистецтвознавство тощо. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності та системності, діалектичному підході до історичних явищ. Відповідно до поставленої мети й завдань було використано сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних та спеціальних методів дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що у статті комплексно досліджено процес формування і становлення КАІ в період із 1917 по 1924 рр. На основі аналізу архівних джерел та опублікованих матеріалів виявлено маловивчені аспекти розвитку й діяльності інституції, переосмислено їх із позицій сучасності. Узагальнено розмаїття форм і напрямів діяльності установи в комплексі заходів із вивчення, охорони та популяризації пам’яток. Здійснено аналіз здобутків викладачів і випускників КАІ. Виявлено взаємозв’язок вищої школи, наукових установ досліджуваного періоду з Київським археологічним інститутом. У висновках зазначено, що КАІ став науково-освітньою установою та координаційно-дослідним центром, платформою співпраці гуманітаріїв-науковців, тут потужний розвиток отримали спеціальні історичні дисципліни. Висвітлено роль КАІ як наукового форуму, де постало українське мистецтвознавство, розвивались архівістика, археологія та документалістська школа В.Антоновича. Наголошено, що саме історія мистецтва й мистецтвознавство поряд з архівно-книгознавчим спектром дослідів були головним напрямом наукової діяльності установи. Інститут став одним із провідних центрів, де склалася історико-порівняльна концепція давньоукраїнської культової архітектури І.Моргілевського, а також осередком дослідження києвознавчих питань історії мистецтва. Простежено зв’язок КАІ з концепціями М.Грушевського та його школою, із представниками київського Українського наукового товариства. Зазначено, що результатом діяльності інституції стало формування нової плеяди фахівців, професійних археологів, істориків, архівістів, мистецтвознавців. Purpose of the study. To illuminate the prerequisites of the formation and the main milestones of the Kyiv Archaeological Institute, to reveal its role as a multidisciplinary platform for cooperation between Kyiv’s humanities and scientists, to identify the contribution of educators and students of the Institute to historical and archaeological science, monumentology and archives, museology, art history etc., based on the analysis of a wide range of archival sources and published materials. The methodological foundations of the study are based on the principles of historicism, a scientific objectivity and consistency, a dialectical approach to historical phenomena. According to the set goals and objectives, a combination of general scientific, interdisciplinary and special research methods was used. The scientific novelty lies in the fact that the article comprehensively investigated the process of formation of KAI in Kyiv in the period from 1917 to 1924. Unexplored aspects of the development and activity of KAI were identified and rethought from the standpoint of modernity, based on the analysis of archival sources and published materials. It provided an overview of the variety of forms and activities of the institution in the complex of measures for the study, protection and popularization of monuments. The analysis of the achievements of educators and graduates of KAI is carried out. The interrelation of higher educational institutions, scientific institutions of the studied period with the Kyiv archaeological institute is revealed. In conclusion, it was stated that KAI has become a scientific and educational institution and a coordination and research center, a platform for cooperation between humanities and scientists, the special historical disciplines have been developed in it. It is highlighted the role of KAI as a scientific forum, where Ukrainian art, Ukrainian archival studies, archaeology, and the documentary school of V.Antonovych were developed. It is noted that the history of art, together with the archival and bibliological spectrum of researches, were the main direction of the institute’s scientific activity. The Archaeological Institute in Kyiv was one of the main centers where the historical and comparative concept of the ancient Ukrainian cult architecture of I.Morhilevskyi was formed, as well as a center for the study of Kyiv studies issues of art history. The connection of KAI with the concepts of M.Hrushevskyi and his school, with representatives of the Kyiv Ukrainian Scientific Society is traced. It is noted that the result of the KAI’s activity was the formation of a new constellations of specialists, professional archaeologists, historians, archivists, art historians. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва Kyiv Archaeological Institute (1917–1924) as a Multidisciplinary Platform for Cooperation of Humanitarians-Scientists of Kyiv Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва |
| spellingShingle |
Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва Гирич, І. Горькова, А. Історичні студії |
| title_short |
Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва |
| title_full |
Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва |
| title_fullStr |
Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва |
| title_full_unstemmed |
Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва |
| title_sort |
київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців києва |
| author |
Гирич, І. Горькова, А. |
| author_facet |
Гирич, І. Горькова, А. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2019 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Kyiv Archaeological Institute (1917–1924) as a Multidisciplinary Platform for Cooperation of Humanitarians-Scientists of Kyiv |
| description |
Мета дослідження. На основі аналізу широкого кола архівних
джерел та опублікованих матеріалів висвітлити передумови становлення й
основні етапи діяльності Київського археологічного інституту, розкрити його
роль як багатопрофільної платформи співпраці гуманітаріїв-науковців Києва, виявити внесок викладачів і студентів інституції в історичну та археологічну науку, пам’яткоохоронну, архівну справу, музеє-, мистецтвознавство
тощо. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності та системності, діалектичному підході до
історичних явищ. Відповідно до поставленої мети й завдань було використано сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних та спеціальних методів
дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що у статті комплексно досліджено процес формування і становлення КАІ в період із 1917 по 1924 рр.
На основі аналізу архівних джерел та опублікованих матеріалів виявлено маловивчені аспекти розвитку й діяльності інституції, переосмислено їх із позицій сучасності. Узагальнено розмаїття форм і напрямів діяльності установи
в комплексі заходів із вивчення, охорони та популяризації пам’яток. Здійснено
аналіз здобутків викладачів і випускників КАІ. Виявлено взаємозв’язок вищої
школи, наукових установ досліджуваного періоду з Київським археологічним інститутом. У висновках зазначено, що КАІ став науково-освітньою установою
та координаційно-дослідним центром, платформою співпраці гуманітаріїв-науковців, тут потужний розвиток отримали спеціальні історичні дисципліни. Висвітлено роль КАІ як наукового форуму, де постало українське мистецтвознавство, розвивались архівістика, археологія та документалістська
школа В.Антоновича. Наголошено, що саме історія мистецтва й мистецтвознавство поряд з архівно-книгознавчим спектром дослідів були головним напрямом наукової діяльності установи. Інститут став одним із провідних
центрів, де склалася історико-порівняльна концепція давньоукраїнської культової архітектури І.Моргілевського, а також осередком дослідження києвознавчих питань історії мистецтва. Простежено зв’язок КАІ з концепціями
М.Грушевського та його школою, із представниками київського Українського
наукового товариства. Зазначено, що результатом діяльності інституції
стало формування нової плеяди фахівців, професійних археологів, істориків, архівістів, мистецтвознавців.
Purpose of the study. To illuminate the prerequisites of the formation
and the main milestones of the Kyiv Archaeological Institute, to reveal its role as a
multidisciplinary platform for cooperation between Kyiv’s humanities and scientists,
to identify the contribution of educators and students of the Institute to historical
and archaeological science, monumentology and archives, museology, art history etc.,
based on the analysis of a wide range of archival sources and published materials.
The methodological foundations of the study are based on the principles of historicism,
a scientific objectivity and consistency, a dialectical approach to historical phenomena.
According to the set goals and objectives, a combination of general scientific,
interdisciplinary and special research methods was used. The scientific novelty lies
in the fact that the article comprehensively investigated the process of formation of
KAI in Kyiv in the period from 1917 to 1924. Unexplored aspects of the development
and activity of KAI were identified and rethought from the standpoint of modernity,
based on the analysis of archival sources and published materials. It provided
an overview of the variety of forms and activities of the institution in the complex
of measures for the study, protection and popularization of monuments. The analysis of
the achievements of educators and graduates of KAI is carried out. The interrelation
of higher educational institutions, scientific institutions of the studied period with
the Kyiv archaeological institute is revealed. In conclusion, it was stated that KAI
has become a scientific and educational institution and a coordination and research
center, a platform for cooperation between humanities and scientists, the special
historical disciplines have been developed in it. It is highlighted the role of KAI as a
scientific forum, where Ukrainian art, Ukrainian archival studies, archaeology, and
the documentary school of V.Antonovych were developed. It is noted that the history of
art, together with the archival and bibliological spectrum of researches, were the main
direction of the institute’s scientific activity. The Archaeological Institute in Kyiv was
one of the main centers where the historical and comparative concept of the ancient
Ukrainian cult architecture of I.Morhilevskyi was formed, as well as a center for the
study of Kyiv studies issues of art history. The connection of KAI with the concepts of
M.Hrushevskyi and his school, with representatives of the Kyiv Ukrainian Scientific
Society is traced. It is noted that the result of the KAI’s activity was the formation of
a new constellations of specialists, professional archaeologists, historians, archivists, art historians.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179688 |
| citation_txt |
Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва / І. Гирич, А. Горькова // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 82-98. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT giričí kiívsʹkiiarheologíčniiínstitut19171924rrâkbagatoprofílʹnaplatformaspívpracígumanítaríívnaukovcívkiêva AT gorʹkovaa kiívsʹkiiarheologíčniiínstitut19171924rrâkbagatoprofílʹnaplatformaspívpracígumanítaríívnaukovcívkiêva AT giričí kyivarchaeologicalinstitute19171924asamultidisciplinaryplatformforcooperationofhumanitariansscientistsofkyiv AT gorʹkovaa kyivarchaeologicalinstitute19171924asamultidisciplinaryplatformforcooperationofhumanitariansscientistsofkyiv |
| first_indexed |
2025-11-25T20:32:26Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:32:26Z |
| _version_ |
1850522038544891904 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2019. – №6
УДК: 378.4(477)КАІ«1917/1924»(091)
ігор гирич
доктор історичних наук,
завідувач відділу джерелознавства нової історії України,
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України
(Київ, Україна), ihor_hyrych@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-9999-5620
АнАстАсія горьКовА
кандидатка історичних наук,
учена секретарка,
Центр пам’яткознавcтва НАН України і УТОПІК
(Київ, Україна), Anas7asik@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7306-4000
КИЇВСЬКИЙ АРХЕОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ (1917–1924 рр.)
ЯК БАГАТОПРОФІЛЬНА ПЛАТФОРМА СПІВПРАЦІ
ГУМАНІТАРІЇВ-НАУКОВЦІВ КИЄВА
Анотація. Мета дослідження. На основі аналізу широкого кола архівних
джерел та опублікованих матеріалів висвітлити передумови становлення й
основні етапи діяльності Київського археологічного інституту, розкрити його
роль як багатопрофільної платформи співпраці гуманітаріїв-науковців Киє-
ва, виявити внесок викладачів і студентів інституції в історичну та архео-
логічну науку, пам’яткоохоронну, архівну справу, музеє-, мистецтвознавство
тощо. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах іс-
торизму, наукової об’єктивності та системності, діалектичному підході до
історичних явищ. Відповідно до поставленої мети й завдань було використа-
но сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних та спеціальних методів
дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що у статті комплексно до-
сліджено процес формування і становлення КАІ в період із 1917 по 1924 рр.
На основі аналізу архівних джерел та опублікованих матеріалів виявлено ма-
ловивчені аспекти розвитку й діяльності інституції, переосмислено їх із пози-
цій сучасності. Узагальнено розмаїття форм і напрямів діяльності установи
в комплексі заходів із вивчення, охорони та популяризації пам’яток. Здійснено
аналіз здобутків викладачів і випускників КАІ. Виявлено взаємозв’язок вищої
школи, наукових установ досліджуваного періоду з Київським археологічним ін-
ститутом. У висновках зазначено, що КАІ став науково-освітньою установою
та координаційно-дослідним центром, платформою співпраці гуманітаріїв-
науковців, тут потужний розвиток отримали спеціальні історичні дисциплі-
ни. Висвітлено роль КАІ як наукового форуму, де постало українське мисте-
цтвознавство, розвивались архівістика, археологія та документалістська
школа В.Антоновича. Наголошено, що саме історія мистецтва й мистецтво-
знавство поряд з архівно-книгознавчим спектром дослідів були головним на-
прямом наукової діяльності установи. Інститут став одним із провідних
центрів, де склалася історико-порівняльна концепція давньоукраїнської куль-
тової архітектури І.Моргілевського, а також осередком дослідження києво-
знавчих питань історії мистецтва. Простежено зв’язок КАІ з концепціями
М.Грушевського та його школою, із представниками київського Українського
наукового товариства. Зазначено, що результатом діяльності інституції
стало формування нової плеяди фахівців, професійних археологів, істориків,
архівістів, мистецтвознавців.
Ключові слова: Київський археологічний інститут, гуманітарії, історичні дисци-
пліни, професорсько-викладацький склад, студентство.
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2019.06.082
Український історичний журнал. – 2019. – №6
83Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа...
У 1920-х рр. існувала певна мода на абревіатури. Про це дотепно пи-
сав у своєму щоденнику С.Єфремов, згадуючи, як колишній Університет
св. Володимира спершу став КІНО, а згодом – ВІНО. Київський археологіч-
ний інститут (КАІ, КАІН) також мав ориґінальне скорочення – його називали
КАІНом1
. У червні 1920 р., коли Наркомат народної освіти УСРР, провадячи
чергову реформу вищої школи, хотів об’єднати всі приватні й державні освіт-
ні заклади під одним дахом, КАІН був на волосині від закриття. Улітку того
року шляхом об’єднання історико-філологічного й фізико-математичного фа-
культетів Університету св. Володимира, Українського державного університе-
ту, Київських вищих жіночих курсів, учительського, Фребелівського, геогра-
фічного інститутів і тимчасових педагогічних курсів було утворено Київський
інститут народної освіти. До 1924 р. він мав назву Вищий інститут на-
родної освіти ім. М.Драгоманова. Тоді, у 1920 р., археологічний інститут від
закриття врятував його ректор – знаний історик мистецтва Ф.Шміт2, при-
єднавши його як допоміжну установу до катедри мистецтвознавства ВУАН і
перетворивши КАІН фактично з освітньої на академічну інституцію.
З історії КАІН, або як сьогодні звично скорочують – КАІ, існує вже доволі
солідна література. Докладністю й теоретичним обґрунтуванням відзнача-
ються праці І.Матяш3, котра, попри те, що її дослідження стосувалися лише
архівознавчого компоненту діяльності установи, зачепила також проблеми
загального характеру, розглянувши структуру інституту впродовж усього
періоду існування, зазначила напрями спеціалізації, запропонувала періо-
дизацію діяльності, простудіювала зміст викладових предметів, професор-
сько-викладацький склад і випускників. Інформацію про КАІ викладено на
сторінках видань, присвячених діяльності відомих дослідників, істориків, ді-
ячів пам’яткоохоронного руху4. Предметом уваги фахівців стала доля окре-
мих осіб, пов’язаних з археологічним інститутом, а також деякі проблеми
його існування5.
1 Полонська-Василенко Н. Спогади. – К., 2011. – С.331.
2 Там само.– С.323.
3 Матяш І.Б. Перший український осередок фахової підготовки архівістів // Київська
старовина. – 1998. – №6; Її ж. Джерельна база історії архівної освіти (Київський археологічний
інститут) // Спеціальні галузі історичної науки: Зб. на пошану М.Я.Варшавчика. – К., 1999
(серія «Історія архівної справи: спогади, дослідження, джерела», вип.2); Її ж. Архівна наука і
освіта в Україні 1917-го – 1930-х рр.: Автореф. дис. … д-ра іст. наук. – К., 2001; Її ж. Архівна
наука і освіта в Україні 1920-1930-х рр. – К., 2000.
4 Див.: Ульяновський В.І. Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко-Моргун: Сторінками
життєпису // Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. – Т.1: До середини XVII ст. – К., 1995;
Нестуля О.О. Понад усе ставив істину (Ф.І.Шміт) // Репресоване краєзнавство (20–30-ті рр.). –
К.; Хмельницький, 1991; Спаська Є.Ю. Спогади про мого найсуворішого вчителя Данила
Щербаківського // Наука і культура: Україна: Щорічник. – Вип.24. – К., 1990; Щербань Т.О.
Мистецтвознавці Українського наукового товариства та їхній внесок у науку, освіту, культуру //
Вісник Національної академії наук України. – Вип.11. – К., 2009.
5 Гомоляко А. Роль В.Ю.Данилевича у створенні та діяльності Археологічного інституту
в Києві // Література та культура Полісся. – Вип.65. – Ніжин, 2011; Юркова О. Митрофан
Довнар-Запольський та Донський археологічний інститут: точка перетину // Архіви
України. – 2009. – №5(265); Ставицька А. Київський археологічний інститут як навчально-
наукова корпорація // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. – Вип.9. – К., 2012;
Константинеску Л. Традиційна археографія в курсах Київського археологічного інституту
(Інформативне повідомлення) // Матеріали ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю
Український історичний журнал. – 2019. – №6
84 Ігор Гирич, Анастасія Горькова
Існує досить розлога джерельна база для дослідження діяльнос-
ті Київського археологічного інституту. Це – різноманітні за характером і
змістом матеріали Центрального державного історичного архіву України
(м. Київ; ф.262, 707, 1235), Центрального державного архіву вищих органів
влади та управління України (ф.166, 3806, 2457, 3689), Державного архіву
Київської області (ф.1187). Проте найбільш вагомим для нашого досліджен-
ня став ф.XXIX Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім.
В.Вернадського, де відображено всі етапи організації КАІ. Зокрема багато ін-
формації про інституцію зберігається у матеріалах професора В.Данилевича
та генеалога В.Модзалевського. Джерела систематизуються за такими гру-
пами: 1) матеріали, що розкривають зміст діяльності інституту; 2) довідкові
документи; 3) особові справи слухачів; 4) статистичні матеріали; 5) епісто-
лярна спадщина.
Спеціальної фахової освіти з допоміжних історичних дисциплін класич-
ні університети Російської імперії не давали. Археологічний інститут не був
місцем, де готували археологів (відповідні предмети становили невеликий
сеґмент, якихось 20% із загального масиву викладів історичного спрямуван-
ня). У поняття «археологія» тоді вкладалися всі мистецькі дисципліни ма-
теріальної культури: старе образотворче мистецтво й архітектура, письмова
культура та рукописно-архівна спадщина, бібліотечно-книжкова минувши-
на, старовинний побут, етнографічно-фольклорний пласт культури. Крім
того, археологією вважалися за сучасним розподілом такі допоміжні історич-
ні дисципліни, як нумізматика, епіграфіка, сфрагістика, історична геогра-
фія, історична міська топографія, картознавство тощо. Галуззю археології
вважалися й охорона та реставрація пам’яток архітектури, історії та культу-
ри. І, безперечно, сама археологія була частиною дореволюційної археологіч-
ної науки. У такому комплексному розумінні знання про минуле цивілізації
академічну науку цікавило лише частково. Історія, філологія та філософія
вивчалися в курсах історико-філологічних факультетів університетів, але
тільки як подієва історія, котра спирається на джерельну базу: літературні
пам’ятки, архівні документи.
Археологів серед професійних істориків – університетських професо-
рів – було дуже мало. Це не віталося й не заохочувалося, а було аматор-
ським бажанням окремих ентузіастів. В Україні ледь не першим таким
став В.Антонович. Більшість з археологів не представляли університетів,
а були викладачами гімназій (як Л.Добровольський), законовчителями
(тобто викладачами Закону Божого, як, приміром, Є.Сіцінський), виклада-
чами духовних академій (як П.Лашкарьов), музейними працівниками (як
М.Біляшівський, Д.Щербаківський, В.Хвойка).
Натомість обшир усіх деталей минулого, що складають матеріаль-
ну базу історичної науки, вивчали археологічні товариства, і передусім
Московське імператорське археологічне товариство, яке було дітищем
Київської археографічної комісії (Київ, Седнів, 18–21 жовтня 1993 р.). – Вип.30: Проблеми
едиційної та камеральної археографії: історія, теорія, методика. – К., 1997.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
85Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа...
ентузіастів-меценатів – родини князів Уварових: Олексія (1825–1884 рр.) й
Параскеви (1840–1924 рр.). Обидва мали українське походження. О.Уваров
доводився онуком гетьманові К.Розумовському, а П.Уварова мала маєток у
с. Терни Лебединського повіту Харківської ґубернії. Звісно, це була російська
знать, що мала централістські погляді. Але саме завдяки ним у Росії почали
проводитися археологічні з’їзди, які, власне, і стали поштовхом для розви-
тку археології та інших історичних спеціальних дисциплін. Перший такий
з’їзд відбувся 1867 р. Для України помітними стали третій і дев’ятий фору-
ми, що прийшли в Києві 1874 та 1899 рр. На ІІІ з’їзді всеросійське визнан-
ня здобула археологічна і джерелознавча діяльність В.Антоновича, на ІХ –
львівському НТШ і М.Грушевському не вдалося вивести українську науку на
публічний форум, але знову позитивне враження справили досягнення істо-
ричної школи В.Антоновича та Київського міського музею під керівництвом
М.Біляшівського, а також відкриття В.Хвойкою пам’яток трипільської куль-
тури. Різноманітність археологічних зацікавлень київських з’їздів була над-
звичайною: від досліджень князівської архітектури й розкопок києворуських
церков до співів кобзаря Остапа Вересая. Усе це вважалося предметом архе-
ологічних студій.
Із 1859 до 1919 рр. у Петербурзі під патронатом Академії наук діяла
Імператорська археологічна комісія, яка спеціалізувалася головним чином
на відповідних дослідженнях, провадила розкопки. Також вона займалася
охороною й реставрацією пам’яток архітектури. У 1877 р. в Петербурзі, а в
1907 р. – у Москві почали функціонувати археологічні інститути, чиї статути
намагалася використати київська наукова громадськість для відкриття від-
повідної інституції у «третій російській столиці».
На території України таких установ не було. Тож якщо поставала по-
треба в якихось діях, пов’язаних із дослідженням матеріальних пам’яток
минулого, доводилося звертатися до столичних археологічних інституцій у
Петербурґ або Москву. Із реґіональних наукових сил цими питаннями на
рівні приватної ініціативи займалася професура місцевих університетів у
Харкові, Києві та Одесі. Власне від 1899 р. в Києві постав інтерес створити
свій відповідник археологічного товариства. Проте у централістичній і вели-
кодержавній монархії утворювати товариства мав право лише самодержець,
і всі вони могли бути: а) імператорськими; б) російськими. На місцях не до-
пускалося жодної «самодіяльності». Затверджувалися товариства лише тоді,
коли на чолі стояв очільник краю – ґенерал-ґубернатор, а в керівництві були
представники імператорського двору. До того ж Київ перебував під підозрою
як «розсадник українофільства». Діяв циркуляр 1876 р. про заборону укра-
їнської мови. Кияни могли бути, і були членами столичних археологічних
товариств, але не мали права заснувати щось своє, альтернативне.
Ситуація поліпшилася з революцією 1905–1907 рр. Було скасова-
но Емський указ. У 1909 р. група ініціативних професорів Університету
св. Володимира та Київської духовної академії виступили з пропозицією пе-
ред центральним урядом про утворення в Києві археологічного інституту як
водночас наукової й освітньої установи. Це був крок загальнокультурного
Український історичний журнал. – 2019. – №6
86 Ігор Гирич, Анастасія Горькова
значення, адже пропонувалося заснувати вчену архівну комісію (в 1910-х рр.
вони виникли в усіх історичних ґубернських центрах: Харкові, Катеринославі,
Чернігові, Полтаві, Києві). Одночасно в 1910 р. постало Київське товариство
охорони пам’яток старовини й мистецтва6.
Із 1872 р. при Київській духовній академії діяв церковно-археологічний
музей, незмінним директором якого був М.Петров. У 1899 р. з’явився місь-
кий музей під керівництвом М.Біляшівського. У цих музеях збільшувалися
колекції археології, малярства, ужиткового мистецтва, натомість фахівців не
додавалося. Фактично штат складався з кількох одиниць: директора й керів-
ників відділів. Професійних мистецтвознавців у столичному Києві практич-
но не було. Передусім такими можна вважати єдиного професора мистецтва
Г.Павлуцького в Університеті св. Володимира (на всю Росію це був тільки
шостий доктор наук з історії мистецтва). Мистецтвознавчу ділянку знань са-
мотужки освоювали колишні випускники історико-філологічного факульте-
ту Київського університету Ф.Ернст і Д.Щербаківський. Такі відомі фахівці з
українського мистецтва, як М.Макаренко, Г.Лукомський, К.Широцький пра-
цювали в Петербурзі. Київ гостро потребував мистецтво- та книгознавців,
археографів, археологів, бібліографів тощо. У ті часи їх міг готувати лише
археологічний інститут.
Усі ці явища й установи варто розглядати як взаємопов’язані. Тим біль-
ше, що ініціативною групою виступали практично ті самі люди – професо-
ри Університету св. Володимира: декан історико-філологічного факульте-
ту М.Бубнов, історик права приват-доцент М.Василенко, історик церкви
С.Голубєв, історик та археолог В.Данилевич, історик економіки М.Довнар-
Запольський, історик мистецтва Г.Павлуцький, а також професори Київської
духовно академії: історик церкви й археолог В.Завітневич, музейник та іс-
торик літератури М.Петров. Вони ініціювали створення першого приватно-
го інституту в Києві з підготовки професійних археологів, архівістів, мисте-
цтвознавців, музейників (листопад 1909 р.).
Проект організації археологічного інституту було реалізовано після па-
діння царату. 27 жовтня 1917 р. утворено дійсну раду інституту. На поса-
ду ректора обрано професора М.Довнара-Запольського, ученого секретаря –
приват-доцента Н.Полонську, скарбника – Л.Добровольського. Почесними
членами стали О.Соболевський, П.Веселовський, граф П.Уваров, князь
В.Щер батов, Д.Багалій, дійсними членами – М.Богословський, А.Лобода,
А.Си нявський, Ю.Сіцінський, В.Данилевич.
Археологічний інститут, попри назву, не можна вважати звичайним
вищим навчальним закладом. В університетах дореволюційної Росії сту-
дії тривали чотири роки, в інституті – три. Більшість слухачів навчалися
тут паралельно. Приміром, С.Шамрай із 1919 по 1923 рр. був студентом
Київського університету, згодом ІНО та одночасно – КАІ. Отже це був рад-
ше заклад, який давав спеціальну освіту, але не наділяв привілеєм вищої.
6 Гирич І. Діяльність Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва
(1910–1919) та його діячі // Українська художня культура: історія та сучасні проблеми. – К.,
2012. – С.11–30.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
87Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа...
Можна вважати археологічний інститут у Києві своєрідною установою з
підвищення кваліфікації кадрів історичної науки. Такий заклад міг функ-
ціонувати лише в перехідну добу, коли ще не було «закручено гайки» по-
літичної диктатури й цензури, дозволялася приватна ініціатива, існувало
неусуспільнене господарство, тоталітарна держава не відбила бажання про-
являти особистий почин та справжній, а не удаваний «комуністичний», ен-
тузіазм. Як відзначала викладачка й учена секретарка КАІ Н.Полонська-
Василенко:
«Це була оригінальна установа: утримання професори не
мали, прав офіційно слухачі не діставали; проте посвідки про
приналежність до інституту бралися під увагу в мешканневих
відділах і сприяли збереженню прав на житлоплощу. В інсти-
туті читали найкращі наукові сили, фахівці, читали вільно, не
зв’язані марксистськими канонами, читали дисципліни, яким
не було місця в тодішніх вузах: нумізматику, сфрагістику,
палеографію, археологію, історію та теорію мистецтва. На ет-
нографічному відділі широко викладалося українознавство...
Слухачів було завжди багато, і значна частина наукових спів-
робітників ВУАН молодшої генерації пройшла через цей ін-
ститут»7
.
Професура й викладачі одержували суто символічну платню. Їм дово-
дилося паралельно викладати в кількох інститутах і трудових школах, щоб
забезпечити себе елементарними засобами фізичного виживання. В ін-
ституті нового типу могли навчатися як чоловіки, так і жінки. До 1917 р.
існувала роздільна освіта. Жінки не мали права студіювати в універ-
ситетах, для них існували спеціальні вищі жіночі курси. В інституті викла-
дали учениця В.Хвойки – В.Козловська, а також Н.Полонська-Василенко,
К.Мельник-Антонович, музейниця й археологиня Н.Геппенер-Лінка, мис-
тецтвознавиця П.Кульженко-Гудалова, музейниця з Ніжина Є.Спаська,
Н.Венгржиновська, дослідниці традиційного народного мистецтва М.Но-
вицька та Н.Коцюбинська. Навчалися близько сотні студентів щороку.
Далеко не всі, до половини, проходили повний курс. Серед тих, хто за-
кінчив науку, були Л.Дінцес, В.Волошин, С.Шамрай, І.Губаржевський,
Й.Ольшанський та ін.
Археологічний інститут за обсягом наукових дисциплін нагадував своє-
рідний університет культури. З іншого боку, він виконував функцію підго-
товки кадрів для наукової роботи. ВУАН лише «спиналася на ноги», не всю-
ди існували аспірантури для написання й захисту промоційних праць, і таку
науково-освітню функцію виконували викладачі, котрі готували не стільки
звичайних учителів середніх навчальних закладів, як традиційні ІНО, скіль-
ки науковців для роботи в академії. Тому одночасно КАІ був і науковим за-
кладом, співробітники якого за старою дореволюційною традицією мали різ-
ні ступені свого наукового членства: почесні, дійсні та члени-співробітники.
7 Полонська-Василенко Н. Спогади. – С.323.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
88 Ігор Гирич, Анастасія Горькова
Ступінь членства залежав від того, захистила людина наукову працю чи ні.
І саме захист був кінцевою метою студента. Єдина відмінність від традицій-
ного університету, – він це мав виконати не за чотири, а за три роки.
3 листопада 1918 р. Київський археологічний інститут було відкрито.
5 листопада почалася підготовка студентів на двох відділах: археологічному
та археографічному. Обов’язковими предметами для обох відділів стали іс-
торія України, історія Гетьманщини, історія українського мистецтва, історія
промисловості й торгівлі Давньої Русі, історія зовнішнього побуту України
та Росії, історична географія, художні пам’ятки Києва, нумізматика, грецька
епіграфіка. За чотири місяці виокремлено мистецтвознавчий, етнографіч-
ний відділи.
Усього нараховувалося 22 базових дисципліни, 14 з яких розкривають
зміст навчального плану на археологічному відділі 1918–1920 навч. ро-
ків: первісна археологія, побутова археологія, історична етнографія, доіс-
торична антропологія, історична географія й топографія старовинних міст,
християнська археологія, латинська та слов’янська палеографія, сфрагісти-
ка, геральдика, нумізматика, метрологія і хронологія, геологія й палеонто-
логія, спецкурси з археології. До професорсько-викладацького складу КАІ
входили М.Довнар-Запольський, І.Каманін, А.Кримський, Г.Павлуцький,
Н.Полонська-Василенко, П.Тутківський (радше не як геолог, а історичний
географ), Д.Щербаківський8, В.Модзалевський. При інституті було створе-
но кабінет мистецтв, музей старожитностей і бібліотеку, заплановано власне
видавництво.
Робота над розвитком КАІ особливо активно тривала з 1918–1919 навч.
року. У цей час інститут нараховував приблизно 90 студентів9. Для першого
курсу існувала лекційна система, на другому – проводилися додатково се-
мінарські заняття. Відбувалася підготовка не тільки фахівців з археології,
але й майбутніх кваліфікованих співробітників пам’яткоохоронних установ
і музеїв. Запроваджувалися нові дисципліни: 1) музеєлогія (В.Данилевич);
2) «переховування» пам’яток старовини (В.Данилевич, В.Козловська); 3) іс-
торія фальшування старовинних речей (М.Макаренко, В.Данилевич); 4) му-
зейна каталогізація. Для слухачів була обов’язковою практика роботи у фон-
дах музеїв, із матеріалами архівів, бібліотечними каталогами, а також літня
практика з археології. При кафедрі мистецтвознавства УАН створено екскур-
сійний відділ, а викладачі курсу плідно співпрацювали зі Всеукраїнським
комітетом охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМІС), який ініці-
ював проведення першої державної реєстрації цих пам’яток, а також видан-
ня декрету про націоналізацію історичних і художніх цінностей. Студенти
другого року навчання брали участь в експедиціях та обстеженнях пам’яток,
археологічних розкопках і ремонтно-реставраційних роботах на архітек-
турних спорудах, що їх організовував комітет, зокрема ремонт Андріївської
8 Спаська Є.Ю. Спогади про мого найсуворішого вчителя Данила Щербаківського. –
С.272–286.
9 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі – ІР НБУ). –
Ф.46. – №708. – Арк.31.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
89Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа...
церкви, Михайлівського та Софійського соборів. Важливим напрямом діяль-
ності стало обстеження покинутих садиб, монастирів і церков із метою ви-
явлення й подальшої охорони культурних цінностей. Археологічною прак-
тикою студентів, що проходила в Києві у квітні – липні 1919 р., керували
члени ВУКОПМІС. Більшість із них входили до професорсько-викладацько-
го складу КАІ: Д.Багалій, М.Біляшівський, М.Макаренко, В.Модзалевський,
I.Моргілевський, О.Новицький, О.Федоровський, Ф.Ернст10.
На третьому році навчання студенти КАІ проходили практичні занят-
тя. Їх обов’язком була організація експозиції музею старожитностей на
основі археологічних знахідок, здобутих під час практики. М.Макаренко,
маючи неабиякий досвід археологічних розкопок в Україні11, залучав до
них студентів археологічного відділу. Було проведено дослідження Києво-
Печерської лаври, Cпасо-Преображенського собору та Єлецького монастиря
у Чернігові, гори Дитинки в Києві, пам’яток часів Русі. Під керівництвом
М.Біляшівського та І.Моргілевського студенти КАІ досліджували пам’ятки
давньоруської культури в компаративному порівнянні з античним будів-
ництвом у Греції та Передній Азії12. Професор Д.Багалій поклав початок
систематичному науковому вивченню історії Слобожанщини. Інші викла-
дачі Київського археологічного інституту відзначилися своєю активністю
у створенні музею старожитностей, залучали студентів до розвідок та до-
сліджень. Для отримання звання вченого археолога чи архівіста слухачам
останнього курсу необхідно було захистити дисертацію перед радою КАІ.
Якщо диплом захищено не було, вони отримували звання члена-співробіт-
ника інституту13.
Реформа 1920 р. ініціювала докорінні зміни в освітньо-викладацькій
системі, що безпосередньо відобразилися на діяльності київських закладів
вищої освіти. Народний комісар Г.Гринько змінив пріоритетні напрями в
навчанні, поставивши на перше місце практичну і самостійну роботи сту-
дентів. Влада була націлена на підготовку кваліфікованих кадрів для «на-
родного господарства», тому гуманітарна сфера відходила на другий план14.
Усе ж викладання історії, у тому числі археології, здійснювалося з невели-
кою кількістю годин. Із 1 червня 1921 р. за наказом ґубпрофосу на місце
ректора КАІ було призначено М.Гулю, затверджено новий статут інститу-
ту. До його основних завдань входило вивчення й дослідження української
культури (починаючи з археологічних пам’яток і матеріальної культури
та закінчуючи політикою, економікою, наукою), поширення археологічних
знань. КАІ функціонував як дослідницька установа. Було створено близько
10 Верезомська С.Ж. Діяльність Ф.Ернста у складі Київського губернського комітету
охорони пам’яток мистецтва і старовини 1920–1922 рр. // Історія України: маловідомі імена,
події, факти. – Вип.28. – К.; Хмельницький; Кам’янець-Подільський, 2004. – С.218–229.
11 ІР НБУ. – Ф.Х. – №17667–17668. – Арк.25.
12 Ненашева О. Архітектурознавчі студії І.В.Моргілевського: теорія запозичень у контексті
тоталітарної науки 1920–1930-х рр. // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження
культурної спадщини. – Вип.6. – К., 2009. – С.163–168.
13 ІР НБУ. – Ф.ХХІХ. – №529. – Арк.6.
14 Оглоблин О. Спомини про Миколу Зерова й Павла Филиповича // Безсмертні: Збірник
спогадів. – Мюнхен, 1963. – С.214–215.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
90 Ігор Гирич, Анастасія Горькова
80 кафедр, особливо популярними стали кафедри, що входили до підвідді-
лу матеріальної (голова – Н.Полонська-Василенко)15 та духовної (голова –
С.Гіляров) культур.
Для студентів археологічного відділу було підготовлено навчаль-
ну програму, котра відрізнялася від навчальних планів Петербурзького
й Московського археологічних інститутів варіативністю предметів та ін-
дивідуальним підходом. На археологічному відділі викладали Н.По лон-
ська-Василенко (історія матеріальної культури, загальна археологія),
В.Іваницький (ассиріологія), О.Грушевсь кий (історія України), Г.Пав-
луцький, Ф.Шміт (історія мистецтв), С.Маслов (палеографія), П.Смир нов,
Н.Полонська-Василенко (методика археологічних досліджень)16.
1922-й рік розпочався новими перетвореннями в діяльності
Київського археологічного інституту. У листопаді під керівництвом ново-
го ректора С.Маслова було спроектовано оновлену програму викладан-
ня, відредаговано статут КАІ. З’явились обов’язкові дисципліни: теорія і
практика елементарного малювання та креслення, фотографування, те-
оретичне і практичне музеєзнавство, реставраційна справа, курси генеа-
логії. На археологічному відділі викладали випускники – Л.Дінцес (три-
пільська культура), М.Георгієвський (вступ до археології). Тривали
практичні заняття під керівництвом В.Базилевича, В.Зуммера, Н.Полон ської-
Васи лен ко та Ф.Шміта із дослідження Михайлівського, Видубицького монас-
тирів, Кирилівської, Андріївської церков, Києво-Печерської лаври.
Студенти археологічного відділу мали можливість проходити практику
в київських музеях: імені Б. та В. Ханенків, Першому державному. КАІ за
реформи вищої освіти надавав можливість аспірантам отримати підготов-
ку для роботи в державних установах. Із появою додаткових археологічних
курсів слухачі-аспіранти мали змогу підготуватися до самостійних розвідок,
археологічних досліджень, вивчали широкий спектр дисциплін, які не ви-
кладалися в інших київських інститутах.
Результати діяльності КАІ в першу чергу можна оцінити за внеском у
скарбницю української історії, зокрема в археологічну та пам’яткоохоронну
роботу, його випускників С.Магури (на Черкащині, 1926 р.; Сумщині,
Житомирщині, 1929 р.; участь у Дніпрогесівській експедиції), Л.Дінцеса
(розвідки «Трипільська культура та її орнамент», 1919 р.; «Дохристиянські
храми Русі в світлі пам’ятників народного мистецтва», 1947 р.), С.Шамрая
(вивчення минулого Правобережної України, 1922–1933 рр.; праці «До іс-
торії залюднення Степової України у ХVІІІ ст.», 1929 р.; «Київська козач-
чина 1855 р.», 1928 р.; «Древлянські могили», 1928 р.; з історії Київської
сотні Гетьманщини), інших археологів, істориків, мистецтвознавців,
пам’яткоохоронців, музейників (у тому числі В.Георгієвського, Н.Геппенер-
Лінки, О.Ізюмова, М.Новицької).
15 Верба І.В. Життя і творчість Н.Д.Полонської-Василенко (1884–1973). – К., 2000. –
С.139–141.
16 Білокінь С.І. На шляхах інституціоналізації: до соціальної історії гуманітарних наук в
Україні ХХ ст. – К., 2009. – С.20.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
91Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа...
15 листопада 1922 р. рішенням колеґії Головпрофосу КАІ надано статус
Київських археологічних курсів при науково-дослідній кафедрі мистецтво-
знавства. Колеґію інституту було скорочено, кафедра залишилася під ке-
рівництвом Ф.Шміта. З останнього семестру 1922 р. студентів налічувало-
ся близько 250 осіб17. Серед них більшість – слухачі археологічних курсів,
які продовжували активно працювати в київських, а також чернігівських,
ніжинських (під керівництвом В.Ляскоронського, В.Зуммера, П.Смирнова)
експедиціях. Навчальною програмою передбачалося вивчення музеєзнав-
ства (Ф.Шміт), музейного законодавства та охорони пам’яток мистецтва і ста-
ровини у СРСР (С.Борисенок), історичних пам’яток Києва (В.Зуммер), історії
археологічних відкриттів на Близькому Сході (В.Іваницький), нумізматики
(В.Ляскоронський)18, антропології України (А.Носов), історії Східної Європи
та культурного життя Київської Русі (В.Пархоменко), античної скульптури
(С.Гіляров). За нових реформ установа працювала впродовж одного року. Від
серпня 1924 р. за наказом комісії Київського ґубернського відділу народної
освіти археологічні курси було закрито19, майно інституту конфісковано20.
І.Матяш виокремлює п’ять періодів існування Київського археологіч-
ного інституту в 1917–1924 рр. згідно зі змінами в його внутрішній струк-
турі та залежно від перетворень, що їх провадили органи влади: 1) 1899–
1910 рр. – підготовчий етап, «протоперіод» (логічно було б його продовжити
до 1917–1918 рр., адже ідейні засади КАІ обговорювалися й після 1910 р.);
2) 1916–1918 рр. – підготовчий період науково-організаційних засад створен-
ня; 3) жовтень 1918 – липень 1920 рр. – становлення, панування концеп-
ції українського архівно-археологічного інституту; 4) липень 1920 – жовтень
1922 рр. – численні спроби державного підпорядкування; 5) листопад 1922 –
серпень 1924 рр. – існування інституту як археологічних курсів21.
На наш погляд, можна спростити та ґенералізувати періодизацію діяль-
ності до трьох етапів. «Протоперіод» доцільно опустити, адже стосується він
не стільки самого археологічного інституту, скільки проблеми підготовки ка-
дрів, дослідження й охорони пам’яток культури минулого за весь дореволю-
ційний період. А отже він не може розпочинатися лише від 1899 р. В осно-
ву періодизації можна покласти провідні моменти ідеології доби, уписавши
КАІ в контекст Української революції 1917–1921 рр. Тоді вимальовуються
три складники: 1) час існування утраквістичної російсько-української нау-
ки, де останній відводилася допоміжна роль (1917 – весна 1918 рр.; період,
коли ідейні засади КАІ визначалися Тимчасовим урядом); 2) КАІ як струк-
тура українських гуманітарних наук у часах УНР та Української Держави
(весна 1918 – літо 1920 рр.; час формування поняття української археоло-
гії); 3) період комунізації національної гуманітаристки та підпорядкуван-
ня КАІ радянській системі (літо 1920 – літо 1924 рр.). Звідси випливає, що
17 Базилевич В. Киевский археологический институт // Борьба классов. – 1924. –
№1/2. – С.382.
18 ІР НБУ. – Ф.90. – №1. – Арк.1–4.
19 Нестуля О.О. Понад усе ставив істину (Ф.І.Шміт). – С.49.
20 ІР НБУ. – Ф.ХХІХ. – №536. – Арк.1.
21 Матяш І. Перший український осередок фахової підготовки архівістів. – С.72.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
92 Ігор Гирич, Анастасія Горькова
найпродуктивнішим етапом існування був саме другий період, який спирав-
ся на національну схему історії, ідеологічну незашореність, коли ставка ро-
билася на підготовку вузького фахівця з проблем практичної історії.
Цікаво, що короткотривалі радянсько-російські окупації Києва 1918–
1920 рр. серйозно не впливали на у цілому український характер КАІ. Тоді
вдалося найбільше розвинути саме історично-допоміжні дисципліни викла-
дання і тримати рівень науково-академічної установи. Ситуація змінилося,
коли більшовицька влада в Україні остаточно зміцніла. Радянський період
показав незацікавлення нової влади в підготовці фахівців із музейництва,
мистецтвознавства, книгознавчої справи та архівознавства, адже ставка ро-
билася на знищення «старого світу» і предметів старовини, із ним пов’язаних.
Київський археологічний інститут відчув на собі часи націоналізації на-
уки. Цікаво, що централістські налаштовані професори університету не були
зацікавленими в подібному закладі. Проте для першого етапу інституціалі-
зації характерна наявність певного паритету між російською й українською
професорськими корпораціями.
На першому етапі до роботи з організації інституту долучилися цензор
Т.Флоринський, представник правої російської професури М.Бубнов, істо-
ріограф-великодержавник В.Іконников, історик церкви з правими політич-
ними поглядами С.Голубєв. Серед почесних членів інституту треба назвати
групу централістів-росіян – О.Соболевський, П.Веселовський, П.Уварова,
В.Щербатов. В.Іконников відмовився від пропозиції Тимчасового уряду взя-
ти на себе організацію археологічного інституту. Натомість тими, хто його
розбудовував, стала якраз національно налаштована професура: К.Мельник,
В.Данилевич, В.Перетц, М.Василенко, Г.Павлуцький, І.Каманін, В.Кордт,
М.Петров, М.Біляшівський. Нейтральну позицію в національному пи-
танні посідав М.Довнар-Запольський (можливо тому, що був білорусом за
походженням).
Про український національний характер інституту свідчив його «гімн»,
котрий зафіксувала у своїх спогадах Н.Полонська-Василенко. У ньому за-
значалося, як «два німця» – Ф.Шміт і Ф.Ернст – започаткували українське
мистецтвознавство у стінах КАІ:
«Два немца, Шмит и Эрнст,
Открыли семинар.
Один воскликнул: Киев!
Украина! – другой.
Что жизнь разъединяет,
Наука единит!»22.
Якщо на першому етапі викладалися предмети, що стосувалися історії
Росії, то після березня 1918 р. у програмах превалювала історія України
та українознавчі спеціалізовані курси. Фактично тоді КАІ став КУАІ, або
Київським українським археологічним інститутом, адже за часів УНР
22 Цит. за: Полонська-Василенко Н. Спогади. – С.331.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
93Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа...
підкреслювався його національний характер. Поряд з українським універ-
ситетом він став тією інституцією, яка вплинула на зміну науково-педаго-
гічної парадигми Києва з міста Російської імперії («третьої столиці Росії»)
до міста-столиці України.
Київський археологічний інститут відігравав роль платформи для спів-
праці гуманітаріїв поліпрофесійного профілю, які не мали такої можли-
вості в інших науково-освітніх інституціях, де викладали чи працювали
перед тим – Університеті св. Володимира, Київській духовній академії або
Українській академії наук. У часи економічної кризи КАІ та ВУАН фактич-
но представляли собою єдину структуру, адже перший підпорядковувався
мистецтвознавчій секції другої. Відзначимо основні напрями співпраці фа-
хівців-гуманітаріїв на форумі КАІ.
1. Київський археологічний інститут став одним із науково-організацій-
них проектів М.Довнара-Запольського, який намагався поза межами офі-
ційного університету розбудувати мережу приватно-комерційних освітніх
інституцій (на кшталт комерційного, географічного інститутів, вищих жіно-
чих курсів). Він і став першим ректором КАІ. 1917-й рік давав надії на те,
що інститут спроможний утримувати себе матеріально. Проте вже наступ-
ний, 1918-й, засвідчив, що приватна ініціатива може розраховувати лише
на працю інтеліґенції, але не на благодійників, котрих почали утискати
нові соціалістичні органи влади: місцеві та імперських центрів. У концепції
М.Довнара-Запольського інститут мав стати звичайним вищим навчальним
закладом, проте втілити ідею у життя не вдалося. У колі викладачів КАІ
опинилися вихідці з університетського історичного семінару М.Довнара-
Запольського: Ф.Ернст, В.Зуммер, П.Смирнов, Н.Полонська-Василенко,
П.Клименко, котрі не мали можливості проявити свій потенціал у стінах
Червоного корпусу.
2. КАІ став місцем, де в повній мірі виявився хист фахівців зі спеціаль-
них історичних дисциплін з історико-філологічного факультету Університету
св. Володимира та Київської духовної академії. Археологічний інститут пе-
ретворився на, до певної міри, філію університету. Тут викладали найта-
лановитіші представники проґресивної професури, які мали сентимент до
«українського питання» й були фахівцями із теорії мистецтва, архівісти-
ки, книгознавства, практичної етнографії, археології тощо. Професорами
та приват-доцентами Київського університету були співробітники КАІ
М.Василенко, В.Данилевич, Г.Павлуцький, П.Тутківський, університет-
ський бібліотекар В.Кордт, С.Маслов, ніжинський професор Г.Максимович,
професори КДА В.Завітневич, М.Петров.
3. Київський археологічний інститут став місцем роботи представни-
ків документалістської школи В.Антоновича. Причому саме тих істориків,
котрі міцно стояли на позиціях національної історіографії: О.Левицький,
В.Ляскоронський, І.Каманін, М.Біляшівський, А.Синявський, Ю.Сіцінський,
В.Данилевич, К.Мельник, Л.Добровольський, Д.Багалій. І це не було ви-
падковістю, адже ці люди – однодумці в питаннях ставлення до культурних
пам’яток минулого як спадщини саме української народу. Крім ВУАН та УНТ
Український історичний журнал. – 2019. – №6
94 Ігор Гирич, Анастасія Горькова
у Києві не було іншої інституції з такою високою концентрацією представни-
ків школи В.Антоновича. В.Данилевич виявився одним із найактивніших
діячів КАІ, він читав до десятка (чи не найбільше з усіх інших викладачів)
різноманітних курсів з історії України, археології та документознавства.
4. З іншого боку, Київський археологічний інститут мав зв’язок із кон-
цепціями М.Грушевського та його школою, із представниками київського
Українського наукового товариства. В інституті історію України читав рідний
брат Михайла Сергійовича – Олександр. Найактивнішим членом студент-
ської корпорації був племінник академіка – С.Шамрай. Викладали товариші
М.Грушевського по Київському університету часів молодості – М.Василенко
й Л.Добровольський. Обидва були діячами УНТ. Як і знаний фахівець ди-
ректор Центрального архіву давніх актів І.Каманін. Г.Павлуцький був за-
ступником М.Грушевського по УНТ, допомагав у співредагуванні його
«Записок». В інституті викладав геолог, а також палеоісторик академік
П.Тутківський – найближчий колеґа М.Грушевського по ВУАН, який висту-
пав у всіх конфліктах в академії на боці останнього. З інститутом пов’язана
біографія О.Новицького – дослідника малярської спадщини Т.Шевченка,
мистецтвознавця з Петербурґа, який, приїхавши до Києва, жив у садибі
М.Грушевського на вул. Паньківській і був висунутий в академіки ВУАН з
його подачі. Власне вся школа В.Антоновича в 1920-х рр. перебувала вже під
впливом М.Грушевського, і її представників також можна вважати «аґента-
ми впливу» історика на цю установу. Безперечно, українізація археологічно-
го інституту опосередковано була також пов’язана зі М.Грушевським.
5. КАІ – один із наукових форумів, де постало українське мистецтво-
знавство. Можна стверджувати, що саме історія мистецтва та мисте-
цтвознавство поряд з архівно-книгознавчим спектром досліджень ста-
ли головним напрямом діяльності інституту. З усіх визначних творців на-
ціонального мистецтвознавства з Київським археологічним інститутом не
були пов’язані лише К.Широцький і В.Щербаківський. Натомість тут пра-
цювали Ф.Шміт, Г.Лукомський, І.Моргілевський, Ф.Ернст, В.Базилевич,
В.Зуммер, Г.Павлуцький, Д.Щербаківський, О.Новицький, С.Гіляров. Най-
по тужнішим був історико-архітектурний напрям, представлений Г.Пав-
луцьким, Ф.Ернстом і Г.Лукомським. У КАІ було сконцентровано мисте-
цтвознавців більше, ніж в університеті й мистецтвознавчій секції ВУАН.
В.Зуммер став першим дослідником мистецької спадщини М.Врубеля в
Києві. Д.Щербаківський заклав підвалини дослідів над малярством пері-
оду козацької держави. Ф.Ернст поряд зі Д.Щербаківським і В.Зуммером
започаткував мистецтвознавче вивчення українського живопису ХІХ ст.
Не знайшла, на жаль, свого подальшого розвитку через суспільно-політичні
обставини мистецько-архітектурна концепція Г.Лукомського на архітекту-
ру як елемент естетичного виховання суспільства23. Його праці 1920-х рр. в
еміґрації відображали концепції київських часів, коли він викладав у КАІ.
23 Гирич І. Поет архітектури Георгій Лукомський // Хроніка 2000. – Вип.61/62. – К.,
2005. – С.4–12.
Український історичний журнал. – 2019. – №6
95Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа...
Археологічний інститут у Києві став одним із головних центрів, де скла-
лася історико-порівняльна концепція давньоукраїнської культової архі-
тектури І.Моргілевського, знаного дослідника архітектури Софійського й
Михайлівського соборів князівських часів.
6. У Київському археологічному інституті склався осередок києвознав-
ства. Тут визрівала ідея комплексних мистецтвознавчих досліджень, ре-
зультатом яких став «Провідник: Київ» (1930 р.) Ф.Ернста й В.Базилевича.
Інститут провадив історичні екскурсії визначними місцями міста, які накла-
лися на концепт майбутнього путівника. Складовою краєзнавчих дослідів
стали пізніші студії Д.Щербаківського про реліквії міського самоврядування
в Києві (маґдебурзького права). У другій половині 1920-х рр. його статті дру-
кувалися в «порайонних збірниках» М.Грушевського («Київ та його околиця
в історії та пам’ятках», 1926 р.).
7. У часи ректорування Ф.Шміта КАІ став фактичним центром його ві-
зантиністичних історико-архітектурних студій. Саме Ф.Шміт першим почав
вивчати Софійський собор на предмет впливів на його архітектуру візантій-
ського мистецтва VІ–ХІ ст.
8. Київський археологічний інститут був у джерел формування музей-
ницької школи доби «розстріляного відродження». Він пов’язав плеяду му-
зейників М.Біляшівського: Д.Щербаківського, В.Козловську, М.Макаренка
дореволюційного часу з новою ґенерацією – П.Кульженко, Н.Геппенер-
Лінка, Є.Спаська та ін. Це нове музейництво так само було знищене сталін-
ським режимом, як і літературне покоління 1920-х рр. У КАІ існував постій-
ний контакт із київськими музеями: історичним ім. Т.Шевченка (колишнім
художньо-промисловим міським), ґалереями Ханенків (музей мистецтв) і
Терещенків (російського образотворчого мистецтва).
9. Міцні узи пов’язували Київський археологічний інститут із ВУАН.
Історики й гуманітарії академії брали участь у реформуванні інституції, яку
використовували для підготовки кадрів молодих дослідників. У КАІ викла-
дав А.Кримський (розвивав сходознавчий напрям у мистецтвознавстві). З ін-
ститутом був пов’язаний професор Харківського університету й перший голо-
ва Історичної секції ВУАН Д.Багалій. Археологічна комісія Всеукраїнської
академії наук складалася так само в переважній кількості з викладачів
КАІ: Ф.Шміт (голова президії), академік М.Біляшівський (заступник голо-
ви), професор Ф.Ернст (секретар), академік М.Василенко, М.Макаренко,
Д.Щербаківський, В.Козловська, Г.Павлуцький, А.Середа. Етнографічні
предмети викладав голова Етнографічної секції академік А.Лобода.
10. Окремий внесок зробив Київський археологічний інститут у роз-
виток власне археологічних студій, підготовку фахівців із методів робо-
ти. Викладали тут першорядні фахівці М.Біляшівський, М.Макаренко,
Л.Добровольський, В.Козловська, В.Данилевич. Теорію археології читала
Н.Полонська-Василенко.
11. Українська архівістика також завдячує Київському археологіч-
ному інституту своїм постанням як науково-педагогічна дисципліна. Тут
професорували творці ідеї національного архівного фонду часів УНР та
Український історичний журнал. – 2019. – №6
96 Ігор Гирич, Анастасія Горькова
Української Держави О.Грушевський і В.Модзалевський, які очолювали
відповідний державний апарат як службовці та водночас були викладача-
ми архівознавства в інституті. Із КАІ були пов’язаними знані директори ки-
ївських архівів 1920-х рр. (центрального історичного, центрального давніх
актів) В.Міяковський та В.Романовський – теоретики архівної справи, дже-
релознавці. А також ще працював і дореволюційний директор ЦАДА при
Університеті св. Володимира І.Каманін.
12. Книгознавство й бібліологія теж розвивалися в Київському археоло-
гічному інституту. З установою співпрацювали творець Українського науко-
вого інституту книгознавства Ю.Меженко (Іванов) і знавець рукописної кни-
ги С.Маслов.
13. Навіть літературне життя періоду «розстріляного відродження» мало
частковий прихисток у Київському археологічному інституту, адже тут ви-
кладав один із «п’ятірнього грона» неокласиків – поет, історик літератури,
літературознавець П.Филиппович.
Змістовне вивчення внеску професорів, викладачів і випускників
Київського археологічного інституту в розвиток вітчизняної гуманітаристи-
ки передтоталітарної доби 1920-х рр. попереду.
REFERENCES
1. Bazilevich, V. (1924). Kievskij arkheologicheskij institut. Borba klassov, 1/2, 381–
382. [in Russian].
2. Bilokin, S.I. (2009). Na shliakhakh instytutsionalizatsii: do sotsialnoi istorii humani-
tarnykh nauk v Ukraini XX st. Kyiv. [in Ukrainian].
3. Homoliako, A. (2011). Rol V.Yu.Danylevycha u stvorenni ta diialnosti
Arkheolohichnoho instytutu v Kyievi. Literatura ta kultura Polissia, 65, 290–301.
[in Ukrainian].
4. Hyrych, I. (2005). Poet arkhitektury Heorhii Lukomskyi. Khronika 2000, 61–62.
[in Ukrainian].
5. Hyrych, I. (2012). Diialnist Kyivskoho tovarystva okhorony pamiatok starovyny i
mystetstva (1910–1919) ta yoho diiachi. Ukrainska khudozhnia kultura: istoriia ta su-
chasni problemy: Zbirnyk naukovykh prats. Kyiv. [in Ukrainian].
6. Konstantynesku, L. (1995). Tradytsiina arkheohrafiia v kursakh Kyivskoho ark-
heolohichnoho instytutu. Materialy yuvileinoi konferentsii, prysviachenoi 150-richchiu
Kyivskoi arkheohrafichnoi komisii, 30 (Problemy edytsiinoi ta kameralnoi arkheohrafii:
istoriia, teoriia, metodyka), 103–122. Kyiv; Sedniv. [in Ukrainian].
7. Matiash, I.B. (1998). Pershyi ukrainskyi oseredok fakhovoi pidhotovky arkhivistiv:
(do 80-littia Kyiv. arkheol. in-tu). Kyivska starovyna, 6, 53–73. [in Ukrainian].
8. Matiash, I.B. (1999). Dzherelna baza istorii arkhivnoi osvity: (Kyivskyi arkheolohich-
nyi instytut). Spetsialni haluzi istorychnoi nauky: Zb. na poshanu M.Ya.Varshavchyka:
Seriia «Istoriia arkhivnoi spravy: spohady, doslidzhennia, dzherela», 2, 81–91.
[in Ukrainian].
9. Matiash, I.B. (2001). Arkhivna nauka i osvita v Ukraini 1917–1930 rokiv: Avtoref.
dys. d-ra ist. nauk: 07.00.06. Kyiv. nats. un-t im. T.Shevchenka, 7–25. [in Ukrainian].
10. Nenasheva, O. (2009). Arkhitekturoznavchi studii I.V.Morhilevskoho: teoriia zapozy-
chen u konteksti totalitarnoi nauky 1920–1930-kh rokiv. Suchasni problemy doslidzhen-
nia, restavratsii ta zberezhennia kulturnoi spadshchyny, 6, 163–200. [in Ukrainian].
11. Nestulia, O.O. (1991). Ponad use stavyv istynu (F.I.Shmit). Represovane kraieznavst-
vo, 37–55. Kyiv; Khmelnytskyi. [in Ukrainian].
Український історичний журнал. – 2019. – №6
97Київський археологічний інститут (1917–1924 рр.) як багатопрофільна платформа...
12. Ohloblyn, O. (1963). Spomyny pro Mykolu Zerova i Pavla Fylypovycha. Bezsmertni:
Zb. spohadiv. Miunkhen. [in Ukrainian].
13. Polonska-Vasylenko, N. (2011). Spohady. Kyiv. [in Ukrainian].
14. Shcherban, T.O. (2009). Mystetstvoznavtsi Ukrainskoho naukovoho tovarystva ta
yikhnii vnesok u nauku, osvitu, kulturu. Visnyk Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy,
11, 47–55. Kyiv. [in Ukrainian].
15. Spaska, Ye.Yu. (1990). Spohady pro moho naisuvorishoho vchytelia Danyla
Shcherbakivskoho. Nauka i kultura: Ukraina: Shchorichnyk, 24, 272–286. Kyiv.
[in Ukrainian].
16. Stavytska, A. (2012). Kyivskyi arkheolohichnyi instytut yak navchalno-naukova
korporatsiia. Arkheolohiia i davnia istoriia Ukrainy: Zb. nauk. pr., 9, 263–267. Kyiv.
[in Ukrainian].
17. Ulianovskyi, V.I. (1995). Natalia Dmytrivna Polonska-Vasylenko-Morhun:
Storinkamy zhyttiepysu. Istoriia Ukrainy (Vol.1). Kyiv. [in Ukrainian].
18. Verba, I.V. (2000). Zhyttia i tvorchist N.D.Polonskoi-Vasylenko (1884–1973).
[in Ukrainian].
19. Verezomska, S.Zh. (2004). Diialnist F.Ernsta u skladi Kyivskoho hubernskoho
komitetu okhorony pamiatok mystetstva i starovyny 1920–1922 rr. Istoriia Ukrainy:
malovidomi imena, podii, fakty, 28, 218–229. Kyiv; Khmelnytskyi; Kamianets-Podilskyi.
[in Ukrainian].
20. Yurkova, O. (2009). Mytrofan Dovnar-Zapolskyi ta Donskyi arkheolohichnyi instytut:
tochka peretynu. Arkhivy Ukrainy, 5 (265), 220–228. [in Ukrainian].
ihor hyrych
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History),
Head of the Department of Source Studies of the New History of Ukraine,
M.Hrushevskyi Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies NAS of Ukraine,
(Kyiv, Ukraine), ihor_hyrych@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-9999-5620
AnAstAsiiA horKovA
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),
Scientific Secretary,
Monumentology Centre NAS of Ukraine and USPHCM
(Kyiv, Ukraine), Anas7asik@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7306-4000
KYIV ARCHAEOLOGICAL INSTITUTE (1917–1924)
AS A MULTIDISCIPLINARY PLATFORM FOR COOPERATION
OF HUMANITARIANS-SCIENTISTS OF KYIV
Abstract. Purpose of the study. To illuminate the prerequisites of the formation
and the main milestones of the Kyiv Archaeological Institute, to reveal its role as a
multidisciplinary platform for cooperation between Kyiv’s humanities and scientists,
to identify the contribution of educators and students of the Institute to historical
and archaeological science, monumentology and archives, museology, art history etc.,
based on the analysis of a wide range of archival sources and published materials.
The methodological foundations of the study are based on the principles of historicism,
a scientific objectivity and consistency, a dialectical approach to historical phenomena.
According to the set goals and objectives, a combination of general scientific,
interdisciplinary and special research methods was used. The scientific novelty lies
in the fact that the article comprehensively investigated the process of formation of
Український історичний журнал. – 2019. – №6
98 Ігор Гирич, Анастасія Горькова
KAI in Kyiv in the period from 1917 to 1924. Unexplored aspects of the development
and activity of KAI were identified and rethought from the standpoint of modernity,
based on the analysis of archival sources and published materials. It provided
an overview of the variety of forms and activities of the institution in the complex
of measures for the study, protection and popularization of monuments. The analysis of
the achievements of educators and graduates of KAI is carried out. The interrelation
of higher educational institutions, scientific institutions of the studied period with
the Kyiv archaeological institute is revealed. In conclusion, it was stated that KAI
has become a scientific and educational institution and a coordination and research
center, a platform for cooperation between humanities and scientists, the special
historical disciplines have been developed in it. It is highlighted the role of KAI as a
scientific forum, where Ukrainian art, Ukrainian archival studies, archaeology, and
the documentary school of V.Antonovych were developed. It is noted that the history of
art, together with the archival and bibliological spectrum of researches, were the main
direction of the institute’s scientific activity. The Archaeological Institute in Kyiv was
one of the main centers where the historical and comparative concept of the ancient
Ukrainian cult architecture of I.Morhilevskyi was formed, as well as a center for the
study of Kyiv studies issues of art history. The connection of KAI with the concepts of
M.Hrushevskyi and his school, with representatives of the Kyiv Ukrainian Scientific
Society is traced. It is noted that the result of the KAI’s activity was the formation of
a new constellations of specialists, professional archaeologists, historians, archivists,
art historians.
Keywords: Kyiv Archaeological Institute, humanities, historical disciplines,
professors, students.
|