Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект
Мета дослідження – вивчення трансформаційних процесів відносин України та Організації Північноатлантичного договору, тенденцій складного переходу від співпраці до стратегічного партнерства, динаміки основних параметрів взаємодії й перспектив у контексті новітнього світоустрою. Методологію праці ст...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179726 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект / Л. Алексієвець, М. Алексієвець // Український історичний журнал. — 2020. — Число 1. — С. 126-142. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179726 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Алексієвець, Л. Алексієвець, М. 2021-06-02T17:19:47Z 2021-06-02T17:19:47Z 2020 Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект / Л. Алексієвець, М. Алексієвець // Український історичний журнал. — 2020. — Число 1. — С. 126-142. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2020.01.126 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179726 327(447+438) Мета дослідження – вивчення трансформаційних процесів відносин України та Організації Північноатлантичного договору, тенденцій складного переходу від співпраці до стратегічного партнерства, динаміки основних параметрів взаємодії й перспектив у контексті новітнього світоустрою. Методологію праці становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеціально-історичних методів, а також міждисциплінарний та комплексний підходи до історичного дискурсу українсько-натовських відносин на основі цілісного використання джерел з означеної проблеми. Наукова новизна. Уперше в українській історіографії порушено та предметно висвітлено історично-політичний дискурс відносин Україна – НАТО в 1991–2019 рр. як компонент загальноісторичного процесу євроатлантичної інтеґрації й запропоновано авторську періодизацію їх становлення у сучасних умовах, визначено проблеми та перспективи. Висновки. Доведено, що сучасні відносини України з НАТО, спираючись на ухвалені інституційно-правові засади, пройшли нелегкий та суперечливий шлях модернізації висхідною траєкторією в рамках програми «Партнерство заради миру», Ради Північноатлантичного співробітництва і Ради євроатлантичного партнерства та вийшли на якісно новий рівень після підписання Хартії про особливе партнерство між Україною й НАТО, інших форумів співпраці, у форматі яких нагромаджено значний досвід трансформації відносин до узаконення євроатлантичного курсу в Конституції України. Особливе партнерство України та НАТО є надважливою складовою нової архітектури загальноєвропейської безпеки, відіграє значну роль у посиленні обороноздатності нашої країни, реформуванні безпеки й оборони за стандартами альянсу, здійсненні демократичних реформ, довело свою життєздатність, об’єктивну обґрунтованість та історичну перспективу, сформувалося в багатоаспектний комплекс практичного співробітництва заради миру й безпеки на Євроатлантичному просторі. The purpose of the research is to study the transformational processes of relations between Ukraine and the North Atlantic Treaty Organization (NATO), the tendencies of complex transition from cooperation to strategic partnershipas well as the dynamics of the basic parameters of interaction and prospects in the context of the latest arrangement of the world order. The methodology of the paper is a set of scientific principles, general scientific and special historical methods as well as the interdisciplinary and complex approaches to the Ukraine – NATO relations historical discourse on the basis of holistic use of sources on this problem. The scientific novelty. For the first time in the Ukrainian historiography, the historical-and-political discourse of the relations of Ukraine – NATO in 1991–2019 as a component of the allhistorical process of Euro-Atlantic integration have been violated and substantively covered, the author’s periodization of their formation in modern conditions has been proposed, problems and perspectives have been defined. The Conclusions. The paper proves that Ukraine’s current relations with NATO, based on the institutional and legal frameworks, have undergone a difficult and contradictory path of upward trajectory modernization within the Partnership for Peace Programme, the North Atlantic Cooperation Council (NACC) and the European-Atlantic Partnership Council (EAPC), and have reached a new level after the signing of the Charter on a Special Partnership between Ukraine and NATO, other cooperation forums, in which a considerable experience of the relations transformation to the Euro-Atlantic course legitimation in the Constitution of Ukraine has accumulated. The special partnership between Ukraine and NATO is an important part of the new architecture of the European security, plays a significant role in enhancing Ukraine’s defence capability, reforming security due to the Alliance standards, implementing the democratic reforms, proving its viability, objective validity and historical perspective into a multifaceted complex of practical cooperation for the sake of peace and security in the Euro-Atlantic area. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект The Transformation of Ukraine – NATO Relationships in 1991–2019: A Historical Aspect Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект |
| spellingShingle |
Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект Алексієвець, Л. Алексієвець, М. Історичні студії |
| title_short |
Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект |
| title_full |
Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект |
| title_fullStr |
Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект |
| title_full_unstemmed |
Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект |
| title_sort |
трансформація відносин україни та нато в 1991–2019 рр.: історичний аспект |
| author |
Алексієвець, Л. Алексієвець, М. |
| author_facet |
Алексієвець, Л. Алексієвець, М. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2020 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The Transformation of Ukraine – NATO Relationships in 1991–2019: A Historical Aspect |
| description |
Мета дослідження – вивчення трансформаційних процесів відносин України та Організації Північноатлантичного договору, тенденцій
складного переходу від співпраці до стратегічного партнерства, динаміки
основних параметрів взаємодії й перспектив у контексті новітнього світоустрою. Методологію праці становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеціально-історичних методів, а також міждисциплінарний та комплексний підходи до історичного дискурсу українсько-натовських
відносин на основі цілісного використання джерел з означеної проблеми. Наукова новизна. Уперше в українській історіографії порушено та предметно
висвітлено історично-політичний дискурс відносин Україна – НАТО в 1991–2019 рр. як компонент загальноісторичного процесу євроатлантичної інтеґрації й запропоновано авторську періодизацію їх становлення у сучасних
умовах, визначено проблеми та перспективи. Висновки. Доведено, що сучасні відносини України з НАТО, спираючись на ухвалені інституційно-правові
засади, пройшли нелегкий та суперечливий шлях модернізації висхідною траєкторією в рамках програми «Партнерство заради миру», Ради Північноатлантичного співробітництва і Ради євроатлантичного партнерства та
вийшли на якісно новий рівень після підписання Хартії про особливе партнерство між Україною й НАТО, інших форумів співпраці, у форматі яких нагромаджено значний досвід трансформації відносин до узаконення євроатлантичного курсу в Конституції України. Особливе партнерство України та НАТО є надважливою складовою нової архітектури загальноєвропейської
безпеки, відіграє значну роль у посиленні обороноздатності нашої країни, реформуванні безпеки й оборони за стандартами альянсу, здійсненні демократичних реформ, довело свою життєздатність, об’єктивну обґрунтованість
та історичну перспективу, сформувалося в багатоаспектний комплекс
практичного співробітництва заради миру й безпеки на Євроатлантичному просторі.
The purpose of the research is to study the transformational processes
of relations between Ukraine and the North Atlantic Treaty Organization (NATO), the
tendencies of complex transition from cooperation to strategic partnershipas well as
the dynamics of the basic parameters of interaction and prospects in the context of
the latest arrangement of the world order. The methodology of the paper is a set
of scientific principles, general scientific and special historical methods as well as the
interdisciplinary and complex approaches to the Ukraine – NATO relations historical
discourse on the basis of holistic use of sources on this problem. The scientific
novelty. For the first time in the Ukrainian historiography, the historical-and-political
discourse of the relations of Ukraine – NATO in 1991–2019 as a component of the allhistorical
process of Euro-Atlantic integration have been violated and substantively
covered, the author’s periodization of their formation in modern conditions has been
proposed, problems and perspectives have been defined. The Conclusions. The paper
proves that Ukraine’s current relations with NATO, based on the institutional and legal
frameworks, have undergone a difficult and contradictory path of upward trajectory
modernization within the Partnership for Peace Programme, the North Atlantic
Cooperation Council (NACC) and the European-Atlantic Partnership Council (EAPC),
and have reached a new level after the signing of the Charter on a Special Partnership
between Ukraine and NATO, other cooperation forums, in which a considerable
experience of the relations transformation to the Euro-Atlantic course legitimation in
the Constitution of Ukraine has accumulated. The special partnership between Ukraine
and NATO is an important part of the new architecture of the European security, plays
a significant role in enhancing Ukraine’s defence capability, reforming security due
to the Alliance standards, implementing the democratic reforms, proving its viability,
objective validity and historical perspective into a multifaceted complex of practical
cooperation for the sake of peace and security in the Euro-Atlantic area.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179726 |
| citation_txt |
Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект / Л. Алексієвець, М. Алексієвець // Український історичний журнал. — 2020. — Число 1. — С. 126-142. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT aleksíêvecʹl transformacíâvídnosinukraínitanatov19912019rrístoričniiaspekt AT aleksíêvecʹm transformacíâvídnosinukraínitanatov19912019rrístoričniiaspekt AT aleksíêvecʹl thetransformationofukrainenatorelationshipsin19912019ahistoricalaspect AT aleksíêvecʹm thetransformationofukrainenatorelationshipsin19912019ahistoricalaspect |
| first_indexed |
2025-11-25T22:29:31Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:29:31Z |
| _version_ |
1850563929697157120 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2020. – №1
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2020.01.126
УДК: 327(447+438)
ЛЕСЯ АЛЕКСІЄВЕЦЬ
докторка історичних наук, професорка,
професорка кафедри всесвітньої історії та релігієзнавства,
Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка
(Тернопіль, Україна), lmalex@tnpu.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0030-3314
МИКОЛА АЛЕКСІЄВЕЦЬ
доктор історичних наук, професор,
професор кафедри всесвітньої історії та релігієзнавства,
Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка
(Тернопіль, Україна), malexiyevets@tnpu.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-6128-0438
ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДНОСИН
УКРАЇНИ ТА НАТО В 1991–2019 рр.:
ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Анотація. Мета дослідження – вивчення трансформаційних процесів від-
носин України та Організації Північноатлантичного договору, тенденцій
складного переходу від співпраці до стратегічного партнерства, динаміки
основних параметрів взаємодії й перспектив у контексті новітнього світо-
устрою. Методологію праці становить комплекс наукових принципів, за-
гальнонаукових і спеціально-історичних методів, а також міждисциплінар-
ний та комплексний підходи до історичного дискурсу українсько-натовських
відносин на основі цілісного використання джерел з означеної проблеми. На-
укова новизна. Уперше в українській історіографії порушено та предметно
висвітлено історично-політичний дискурс відносин Україна – НАТО в 1991–
2019 рр. як компонент загальноісторичного процесу євроатлантичної ін-
теґрації й запропоновано авторську періодизацію їх становлення у сучасних
умовах, визначено проблеми та перспективи. Висновки. Доведено, що сучас-
ні відносини України з НАТО, спираючись на ухвалені інституційно-правові
засади, пройшли нелегкий та суперечливий шлях модернізації висхідною тра-
єкторією в рамках програми «Партнерство заради миру», Ради Північноат-
лантичного співробітництва і Ради євроатлантичного партнерства та
вийшли на якісно новий рівень після підписання Хартії про особливе парт-
нерство між Україною й НАТО, інших форумів співпраці, у форматі яких
нагромаджено значний досвід трансформації відносин до узаконення євроат-
лантичного курсу в Конституції України. Особливе партнерство України
та НАТО є надважливою складовою нової архітектури загальноєвропейської
безпеки, відіграє значну роль у посиленні обороноздатності нашої країни, ре-
формуванні безпеки й оборони за стандартами альянсу, здійсненні демокра-
тичних реформ, довело свою життєздатність, об’єктивну обґрунтованість
та історичну перспективу, сформувалося в багатоаспектний комплекс
практичного співробітництва заради миру й безпеки на Євроатлантично-
му просторі.
Ключові слова: Україна, Організація Північноатлантичного догово-
ру, трансформація, відносини, історичний дискурс, євроатлантична ін-
теґрація.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
127Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект
Із перших років незалежності Україна розпочала активно розбудовувати
свої відносини з європейськими та євроатлантичними структурами. У сфері
зовнішньополітичної діяльності пріоритетним національним інтересом ста-
ло формування стабільних відносин, співпраці й партнерства з Організацією
Північноатлантичного договору, що залишається найпотужнішою світовою
системою колективної оборони як основи збереження миру й ґарантування
безпеки та стабільності.
В українській історичній науці інтерес до вивчення різноманітних ас-
пектів діяльності НАТО, зокрема відносин з Україною, виправданий і за-
кономірний. Літературу з проблеми умовно можна поділити на дві групи:
загальні та спеціальні праці в контексті їх розгляду за проблемно-хроно-
логічним принципом. До першої зараховано студії, що стосуються означе-
них проблем зовнішньої політики нашої країни та міжнародних відно-
син у нових геополітичних умовах. Виокремимо праці таких вітчизняних
фахівців, як О.Івченко1, А.Гальчинський2, І.Тодоров3, С.Віднянський4,
Л.Чекаленко5, А.Мартинов6, Л.Алексієвець і С.Прийдун7, М.Алексієвець
та Я.Секо8. Серед узагальнюючих досліджень із вивчення еволюції зовніш-
ньої політики України в контексті євроатлантичної інтеґрації вирізняються
студії В.Горбуліна9, А.Зленка10, О.Сивака11, Л.Гайдукова12, О.Ковальової13,
Ю.Щербака14, Ю.Макара15, С.Жильцова16 та ін. Визначальною ознакою зга-
даних авторів було намагання об’єктивно підійти до висвітлення зовнішньої
1 Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: Історична ретроспектива та сучасний
стан. – К., 1997. – 688 с.
2 Гальчинський А. Україна на перехресті геополітичних інтересів. – К., 2002. – 180 с.
3 Тодоров І. Україна на шляху до європейської та євроатлантичної спільноти. – Донецьк,
2006. – 268 с.
4 Віднянський С. Незалежна Україна: двадцять років між Європою та Євразією //
Україна – Європа – Світ: Міжнар. зб. наук. праць: Серія «Історія, міжнародні відносини». –
Вип.6/7. – Тернопіль, 2011. – С.24–38.
5 Чекаленко Л. Зовнішня політика України. – К., 2011. – 290 с.
6 Мартинов А. Відносини Євросоюзу і НАТО: історичні уроки // Україна – Європа – Світ. –
Вип.17. – Тернопіль, 2015. – С.191–201.
7 Алексієвець Л., Прийдун С. Україна в системі міжнародних відносин: деякі особливості і
проблеми (1991–2011) // Там само. – Вип.10. – Тернопіль, 2012. – С.179–183.
8 Алексієвець М., Секо Я. Зовнішня політика України: від багатовекторності до
безальтернативності // Там само. – Вип.17. – С.34–49.
9 Горбулін В. Національна безпека України та міжнародна безпека // Політична
думка. – 1997. – №1. – С.76–88.
10 Зленко В. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму: Виступи.
Промови. Інтерв’ю. Статті. – К., 2001. – 370 с.
11 Сивак О.В. Формування та здійснення зовнішньої політики України (1990–1999 рр.):
Дис. … канд. політ. наук. – К., 2000. – 208 с.
12 Гайдуков Л. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980–2000 рр.). – К.,
2001. – 622 с.
13 Ковальова О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України. – К.,
2003. – 340 с.
14 Щербак Ю. Україна: виклик і вибір: Перспективи України в глобалізованому світі
ХХІ ст. – К., 2003. – 578 с.
15 Макар Ю.І. Зовнішня політика України: наміри та реалії // Україна – Європа – Світ. –
Вип.1. – Тернопіль, 2008. – С.189–198.
16 Жильцов С.С. Эволюция внешней политики Украины: современный этап (1991–2013 гг.) //
Науковий вісник Дипломатичної академії України. – Вип.20(2). – К., 2013. – С.13–23.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
128 Леся Алексієвець, Микола Алексієвець
політики України в контексті створення новітньої системи міжнародних
відносин, неупереджено обґрунтувати інтеґрацію нашої держави в євроат-
лантичний простір. Зауважимо, що для більшості праць характерна укра-
їноцентричність, автори значну увагу приділяли питанням розбудови на-
ціональної державності, внутрішніх змін в євроатлантичному континуумі,
натомість шляхи зближення України з НАТО мають порівняно незначне ві-
дображення. Зазначимо, що публікації згаданих фахівців заклали науково-
методологічні основи для подальшого предметного дослідження проблеми.
До другої групи літератури із запропонованої теми відносимо праці ав-
торів, предметом вивчення яких стало безпосередньо формування відносин
України з НАТО, їх трансформація відповідно до сучасних викликів, а також
впливу Північноатлантичного альянсу на забезпечення обороноздатності
країни, зміцнення безпеки на Європейському континенті. Теоретичному і
практичному осмисленню ролі альянсу в безпеково-оборонній сфері в умовах
складної міжнародної та реґіональної обстановки, дослідженню особливос-
тей еволюції зовнішньої політики України в історичному контексті, у тому
числі взаємодії з НАТО присвячено розвідки О.Черноусенка17, Т.Боєцького18,
О.Зуйка19, С.Джерджа20, Л.Полякова21, А.Кудряченка22, М.Кордона23,
І.Долгова24, І.Тодорова25 тощо. Із досліджень проблем євроатлантичного на-
пряму зовнішньої політики України та вступу її до НАТО варто виокремити
колективні праці за редакцією Г.Перепелиці26, О.Соскіна27 та О.Власюка28.
У цих студіях виявлено й фахово проаналізовано процес еволюції НАТО,
інституційних структур альянсу, євроатлантичного спрямування зовніш-
ньополітичного курсу України та організаційних аспектів співробітництва
з блоком у сучасних умовах. Численні виклики й ризики, що постають пе-
ред Україною на її шляху до членства в НАТО, розглянуто в монографіях
17 Черноусенко О. Партнерство Україна – НАТО: еволюція розвитку // Політика і
час. – 2003. – №10. – С.18–27.
18 Боєцький Т. Доцільність вступу до НАТО // Економічний часопис-ХХІ. – Вип.9/10. – К.,
2006. – С.8–9.
19 Зуйко О. Основні пріоритети євроатлантичної інтеграції України // Там само. – С.10–11.
20 Джердж С. Безпідставність міфів щодо НАТО та шляхи їх подолання в контексті
європейського договору // Там само. – Вип.1/2. – К., 2006. – С.38–39.
21 Поляков Л. Україна – НАТО: 10 років співробітництва в ім’я безпеки та миру // Вісник
України. – 2007. – №7. – С.6–9.
22 Кудряченко А. Євроатлантичний поступ України та її відносини з Росією // Україна
дипломатична. – Вип.10. – К., 2009. – С.772–786.
23 Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України. 2-ге вид. – К.,
2010. – 172 с.
24 Долгов І.О. Еволюція партнерства (Україна – НАТО) // Науковий вісник Дипломатичної
академії України. – Вип.19. – К., 2012. – С.30–39.
25 Тодоров І. Історичні, геополітичні та політико-правові засади співробітництва України і
НАТО // Ї: Незалежний культурологічний часопис. – Вип.77. – Л., 2014. – С.84–108.
26 Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства / За заг. ред.
Г.М.Перепелиці. – К., 2002. – 400 с.
27 Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива / За заг.
ред. О.І.Соскіна. – К., 2007. – 336 с.; Вступ до НАТО – стратегічний вибір України / За заг. ред.
О.І.Соскіна. – К., 2008. – 192 с.
28 Україна – НАТО: сучасний стан відносин та перспектива розвитку / За заг. ред.
О.С.Власюка. – К., 2008. – 352 с.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
129Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект
О.Дергачова, В.Корендовича, С.Мітряєвої, Г.Муляра і В.Мунтіяна29 та
С.Джерджа30. Зразком розгляду досліджуваної теми в історіософському ви-
мірі стала праця Є.Марчука31.
Україна має тривалу, із початку 1990-х рр., історію відносин з Органі-
за цією Північноатлантичного договору. Значущість їх із часом не тільки не
послаблюється, а навпаки, зростає. Доречним буде виявити етапи взаємодії.
Вони пройшли історичний шлях від найпростіших форм до поглибленої єв-
роатлантичної інтеґрації:
– перший етап, 1991–1997 рр. – підготовчо-початковий, що полягав у
розбудові нормативно-правових та інституційних осередків, здійсненні візи-
тів і проведенні консультацій щодо визначення теоретико-концептуальних
основ, програмних завдань євроатлантичної складової зовнішньополітичної
діяльності України;
– другий етап, 1998–2000 рр. – продовження політичного діалогу обох сто-
рін, пошук нових форм та шляхів співпраці України з НАТО в межах Ради єв-
роатлантичного партнерства відповідно до плану дій на 1998–2000 рр., який
було ухвалено задля дієвішого партнерства на основі пропозицій альянсу,
передбачуваних заходів зовнішніх зв’язків, розроблених у результаті різ-
номанітних навчальних курсів, семінарів, конференцій, робочих зустрічей,
експертних засідань тощо за визначеними галузями й напрямами;
– третій етап, 2001–2004 рр. – змінна інтенсивність політичних контак-
тів, прагматичність наповнення конкретним змістом у рамках Хартії про осо-
бливе партнерство між Україною й альянсом, динаміка за висхідним шля-
хом до середини 2004 р., коли поступ до НАТО було згорнуто;
– четвертий етап, 2004–2009 рр. – українсько-натовські відносини піс-
ля «Помаранчевої революції» та за часів президентства В.Ющенка набули
якісно нового формату, значної активізації, посилення і прискорення інте-
ґрації України з альянсом, особливо в межах індивідуальної участі у програ-
мі «Партнерство заради миру», радах північноатлантичного співробітництва
та євроатлантичного партнерства й інтенсифікованого політичного діалогу з
питань набуття членства в НАТО, започаткованого комісією Україна – НАТО
у Вільнюсі 21 квітня 2005 р.;
– п’ятий етап, 2010–2019 рр. – послаблення політичного діалогу України з
альянсом за часів президентства В.Януковича і значне пожвавлення після об-
рання 2014 р. президентом України П.Порошенка. Пріоритетними національ-
ними інтересами у сфері зовнішньополітичної діяльності дедалі більше става-
ли творення та поглиблення відносин України й НАТО, посилення співпраці
у сфері оборони відповідно до натовських стандартів, здійснення заходів із
підтримки України у протистоянні аґресії та «гібридній війні» з боку Росії.
Зауважимо, що хронологічно означені періоди окреслено схематич-
но, адже історико-політичні події трансформації відносин Україна – НАТО
29 Дергачов О.П., Корендович В.С., Мітряєва С.І., Муляр Г.М., Мунтіян В.І. Україна на
шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства. – К., 2004. – 407 с.
30 Джердж С.Ф. Україна – НАТО: співробітництво заради безпеки. – К., 2007. – 96 с.
31 Марчук Є. На шляху до НАТО. – К.; Париж; Дакар, 2016. – 608 с.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
130 Леся Алексієвець, Микола Алексієвець
впродовж окресленого часу виступають пізніше або раніше на кілька ро-
ків. Власне, перебіг внутрішньо- та зовнішньополітичних процесів у 1991–
2019 рр. визначив основні засади створення авторської концепції періодиза-
ції відносин між Україною й НАТО.
Більшість вітчизняних дослідників уважають, що перші спроби євро-
атлантичних прагнень України було означено вже в Декларації про дер-
жавний суверенітет, в якій визначався курс (тоді ще УРСР) на безпосе-
редню «участь України в загальноєвропейському процесі та європейських
структурах»32. Відтак євроатлантичний вектор було законодавчо закріпле-
но в постанові Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики
України» від 2 липня 1993 р. – програмному документі, де сформульовано
основні завдання щодо інтеґрації в міжнародні організації, зокрема член-
ства у системі колективної безпеки, формування якої активізувалося після
закінчення «холодної війни»33.
Історія налагодження політичних контактів між Україною й НАТО поча-
лася восени 1991 р., а у січні наступного року представник нашої країни взяв
участь у засіданні робочої групи високого рівня Ради північноатлантичного
співробітництва, 22–23 лютого 1992 р. відбувся перший візит ґенерального
секретаря НАТО М.Вернера до Києва та відтоді розпочався активний діа-
лог України з альянсом. 8 липня 1992 р. з візитом до штаб-квартири блоку
прибув президент України Л.Кравчук. 16 листопада того року українську
столицю відвідав головнокомандувач збройних сил альянсу в Європі ґене-
рал Дж.Шалікашвілі, а 1993 р. штаб-квартиру НАТО – міністр закордонних
справ України А.Зленко. Знаковою подією стало відкриття у вересні 1992 р.
посольства України у Брюсселі, що було сполучною ланкою у відносинах
між нашою державою та альянсом. Поглибленню взаємодії між Україною
й НАТО сприяло приєднання нашої держави 10 березня 1992 р. до Ради
північноатлантичного співробітництва. У 1997 р. Україна стала співзаснов-
ницею й учасницею її наступниці – Ради євроатлантичного партнерства,
яка на сьогодні об’єднує держави-члени НАТО та країни-партнери. У трав-
ні 1992 р. Україна набула статусу асоційованого члена в Парламентській
асамблеї НАТО, де була представлена постійною делеґацією Верховної Ради.
Активізація дій України на початковому етапі співпраці з альянсом погли-
блювала відносини, що схвально сприймали обидві сторони. Здійснено де-
сятки візитів, які визначали політико-правові засади взаємодії, програмні
завдання державної політики щодо співпраці з НАТО в конкретних військо-
вих та цивільних сферах, вироблення принципів, суть яких полягала у ви-
знанні територіальної цілісності й недоторканності кордонів, підтримці де-
мократичного шляху України.
Постійну трансформацію відносин України й НАТО було значною мі-
рою зумовлено виникненням нових викликів безпеці та потребою адекватної
32 Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України.
1990. – №31. – С.429.
33 Постанова Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики
України» // Там само. – 1993. – №37. – С.379.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
131Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект
відповіді. З огляду на це, на думку авторів, варто виокремити період 1994–
1997 рр. 8 лютого 1994 р. Україна підписала рамковий документ програми
«Партнерство заради миру», а 25 травня до штаб-квартири НАТО передано
презентаційний документ із приводу участі в ній, де висловлювалася готов-
ність до співпраці в конкретних військових і цивільних сферах, визначала-
ся низка пріоритетних напрямів34. У березні 1994 р. розпочалися безпосе-
редні перемовини України з альянсом за формулою «16+1» (кількість на той
час країн-членів НАТО та Україна). Їх тематика доповнювала й розвивала
принципи відносин Києва та Брюсселя, визначені під час візиту Л.Кравчука
до штаб-квартири НАТО, суть яких полягала у визнанні політичної ціліс-
ності й недоторканності кордонів України, а також її без’ядерного статусу.
Із 1994 р. Україну залучено до започаткованого «Процесу планування та
оцінки сил» для надання їй можливостей підготовки збройних сил для спіль-
них дій із членами НАТО, а також участі в обміні інформацією з питань обо-
ронного та бюджетного планування35. У червні 1995 р. альянс і МЗС України
обмінялися відповідними листами, в яких визначено завдання першої інди-
відуальної програми партнерства між Києвом та Брюсселем, запланованої
на 1996–1998 рр. Спільна заява обох сторін від 14 вересня 1995 р., офіційно
затверджена на спеціальному засіданні Північноатлантичної ради, фактич-
но поглиблювала відносини та створила основи для проведення 20 березня
1997 р. офіційних двосторонніх консультацій щодо формалізації особливого
партнерства між Україною й альянсом36. Надалі співпраця утверджувала-
ся на взаємовигідних засадах, причому наша країна брала участь у мирот-
ворчих операціях та вреґулюванні кризових ситуацій під проводом НАТО.
Було зреалізовано низку важливих ініціатив і програм. Так, у січні – березні
1996 р. ухвалено спільний документ «Реалізація розширення та поглиблен-
ня відносин між Україною й НАТО», а 3 квітня того року проведено перше
засідання Політичного комітету альянсу та України з питань вироблення
архітектури загальноєвропейської безпеки й безпеки України, збереження
миру в реґіоні, а також розвитку співпраці з НАТО. 10 грудня 1996 р. біль-
шість пропозицій Києва щодо розширення відносин Україна – НАТО було
відображено у завершальному комюніке засідання Північноатлантичної
ради на рівні міністрів закордонних справ, а також підтверджено створення
Інформаційного центру альянсу в Україні37.
Із 1997 р. відносини набули якісно нового рівня. Логічним етапом ста-
ло підписання в Мадриді 9 липня 1997 р. Хартії про особливе партнерство
між Україною та Організацією Північноатлантичного договору38, яка досі
залишається базовим документом, що визначає пріоритети українсько-
34 Тодоров І. Історичні, геополітичні та політико-правові засади співробітництва України і
НАТО. – С.87–88.
35 Україна – НАТО: Хронологія відносин [Електронний ресурс]: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua
36 Бурдяк В., Мороз І. Перспективи співробітництва «Україна – НАТО» і роль у цьому
польського фактора [Електронний ресурс]: http://nbuv.gov.ua/UJRN/PoMe_2008_3_17
37 Україна – НАТО: Хронологія відносин [Електронний ресурс]: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua
38 Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного
договору [Електронний ресурс]: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_002
Український історичний журнал. – 2020. – №1
132 Леся Алексієвець, Микола Алексієвець
натовських відносин. У документі прописано головні зобов’язання сторін на
найвищому рівні щодо розвитку особливого й ефективного партнерства та
співпраці, які вможливлюватимуть забезпечення більшої стабільності, спіль-
них демократичних цінностей у Центрально-Східній Європі, а також він став
законодавчим підґрунтям для консультацій між НАТО й Україною в кон-
тинуумі євроатлантичної безпеки та запобігання конфліктів, уреґулювання
криз, підтримки миру, гуманітарних операцій39. Хартія затвердила принци-
пи й інструменти зміцнення взаємодії України з НАТО, визначила тематику
консультацій та напрями співробітництва. Зокрема задля успішного розви-
тку відносин між Україною й альянсом та розв’язання завдань хартії було
створено комісію Україна – НАТО, у межах якої почали працювати спільні
робочі групи з питань військової реформи, озброєнь, економічної безпеки,
планування на випадок надзвичайних ситуацій, питань науки й захисту дов-
кілля. На думку І.Тодорова, «цей консультативний механізм […] і був одним
із головних досягнень хартії, а також і всієї співпраці між Україною і НАТО.
Він надавав теоретичну можливість Україні консультуватися з НАТО одра-
зу під час загострення зовнішньої загрози у будь-який момент, коли Україна
відчує таку небезпеку»40. Згадана комісія повинна була збиратися не менше
двох разів на рік для взаємного контролю за виконанням Хартії про особливе
партнерство між Україною та НАТО. Час підтвердив, що комісія Україна –
НАТО виявилася дієвим органом.
Важливим актом у справі розвитку відносин між Україною та НАТО ста-
ло відкриття 7 травня 1997 р. українського представництва в альянсі, а того
ж року в Києві – Центру інформації та документації Північноатлантичного
договору, котрий сприяв інформуванню громадськості про діяльність альян-
су й переваги, які дає співробітництво, організовував проведення дослі-
джень, фінансував здійснення проектів, поширював документи та публікації
щодо практичних переваг співпраці між НАТО та Україною41. Підкреслимо,
що наша країна стала першою на пострадянському просторі, де відкрився
подібний заклад. Наприкінці 1997 р. було ухвалено меморандум про взаємо-
розуміння щодо планування за надзвичайних ситуацій цивільного характе-
ру та готовності до катастроф, прийнято робочий план імплементації Хартії
про особливе партнерство на 1998 р., тим самим визначивши вектор руху
реалізації державної політики у сфері планування й координації на випадок
надзвичайних ситуацій та діяльності спільних органів.
Дедалі виразнішою тенденцією у відносинах, що впливала на їх видо-
зміну, стало розширення альянсу на схід, у результаті чого Україна опини-
лася у своєрідному геополітичному стані: на західних кордонах – нові учас-
ники альянсу, а на східних – члени Організації договору про колективну
безпеку, що виводило Україну в особливий об’єкт новітньої системи міжна-
родних відносин, у ключову країну для європейської безпеки. Посилювалися
39 Там само.
40 Тодоров І. Історичні, геополітичні та політико-правові засади співробітництва України і
НАТО. – С.89.
41 Допомога НАТО Україні: Стислий огляд. – К., 2018. – С.2.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
133Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект
діалог, пошуки нових форм і тенденцій співпраці Україна – НАТО в рам-
ках Ради євроатлантичного партнерства й хартії відповідно до плану дій на
1998–2000 рр., вироблялися проекти зміцнення партнерства на основі про-
позицій альянсу. Обопільні відносини посилювалися. Так, згідно з індивіду-
альною програмою партнерства між Україною та НАТО, було залучено пред-
ставників українських збройних сил до участі в 1998–2000 рр. у 369 заходах,
у тому числі 38 військових навчаннях у рамках програми «Партнерство за-
ради миру», «Щит миру», «Сі-Бриз», «Козацький степ-2000» та ін.42
Новий етап у відносинах між Україною й НАТО розпочався з утворенням
1998 р. спільної робочої групи з питань оборонної реформи та відкриття у квіт-
ні наступного року в Києві Офісу зв’язку НАТО в Україні, діяльність якого
спрямували на тісніше налагодження контактів і співпраці українських дер-
жавних установ, міністерств та відомств із відповідними структурами альянсу.
Офіс сприяв реформуванню оборонної галузі в Україні та її участі у програмі
«Партнерство заради миру»43. Для модернізації двосторонніх угод з альянсом
в Україні було прийнято кілька винятково важливих законодавчих актів. Так,
наприкінці 1998 р. президент України Л.Кучма затвердив державну програ-
му співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору
на період до 2001 р.44; 23 квітня 1999 р. український парламент ухвалив поста-
нову «Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору
(НАТО)». В обох документах зазначалося, що стратегічною метою нашої кра-
їни є повномасштабна інтеґрація до європейських та євроатлантичних струк-
тур і повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки45.
Активізувалися взаємні робочі та офіційні візити. Так, 25–28 червня
1998 р. в Україні перебувала делегація альянсу на чолі з помічником ґене-
рального секретаря НАТО з політичних питань К.-П.Кляйбером; 29–30 черв-
ня того ж року відбувся перший візит експертів спільної робочої групи з питань
військової реформи до Києва, а 8–9 липня 1998 р. на запрошення Л.Кучми з
нагоди першої річниці підписання хартії в Україну з офіційним візитом при-
був ґенсек НАТО Х.Солана. 24 квітня 1999 р. в рамках саміту глав держав
та урядів альянсу у Вашинґтоні президент України взяв участь у першому
засіданні комісії Україна – НАТО на найвищому рівні й т. д. Подібні візити
офіційних осіб безумовно надавали потужні імпульси партнерству.
Процесу відносин України із НАТО впродовж 2001–2004 рр. були при-
таманні змінна інтенсивність політичного діалогу, посилення його прагма-
тичності й наповнення реальним змістом, динаміка поглиблення, на дум-
ку авторів, аж до другої половини 2004 р., коли успішні кроки до членства
в альянсі було припинено (тоді євроатлантичний курс України вилучили з
Воєнної доктрини). Нагадаємо, що то було літо 2004 р., а вже восени країна
42 Участь Збройних сил України у програмі «Партнерство заради миру» // Ї. – Вип.77. –
С.72–73.
43 Допомога НАТО Україні: Стислий огляд. – С.2.
44 Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного
договору (НАТО) на період до 2001 р. Затверджено Указом Президента України від 4 листопада
1998 р. №1209/98 [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/shov/1209/98
45 Там само.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
134 Леся Алексієвець, Микола Алексієвець
переживала перший Майдан46. При цьому зазначимо, що наша держава піс-
ля проголошення незалежності перебувала в перманентному реформуван-
ні та була практично приречена на кореляцію свого зовнішньополітичного
курсу. Але й за таких умов рух до НАТО не припинявся. Підтвердженням
цього стали знакові події 2000 р., коли до Києва вперше прибули з офіцій-
ним візитом члени Політичної комісії альянсу на чолі з ґенеральним секре-
тарем Дж.Робертсоном – для вироблення нової концепції співдії на перспек-
тиву, зміцнення безпеки на євроатлантичному просторі та співпраці щодо
проведення миротворчих операцій на Балканах47. У цьому зв’язку згадаємо
16-те засідання комісії Україна – НАТО, яке відбулося в Києві на рівні по-
слів, що було першим подібним заходом в Україні та першим засіданням
Північноатлантичної ради НАТО за межами блоку. Комісія визнала страте-
гічний характер обопільних відносин та ухвалила послідовні зусилля щодо
їх поглиблення48. Було розроблено проміжну формулу відносин, що передба-
чала внутрішні трансформації відповідно вже до вимог членства в альянсі49.
Далі відбувалися радикальні зміни в євроатлантичному векторі
України, які змінилися від простої співпраці з НАТО до узаконення курсу
на вступ у майбутньому. Особливо змістовним співробітництво було, коли
відповідну державну комісію очолював секретар Ради національної безпеки
та оборони України Є.Марчук. Незважаючи на ускладнення зовнішньополі-
тичної ситуації навколо нашої держави, відносини України з НАТО набули
динамічного характеру. Інтенсифікації співпраці посприяло утворення по-
ряд із Державною радою з питань європейської та євроатлантичної інтеґра-
ції Національного центру євроатлантичної інтеґрації, основним завданням
якого стали координація й контроль за діяльністю міністерств та відомств,
місцевих органів влади щодо співробітництва з альянсом50. Уперше на офі-
ційному рівні намір України приєднатися до НАТО було зафіксовано у стра-
тегії, схваленій РНБО 23 травня 2002 р.51 Прийняття політичного рішення
щодо набуття в майбутньому повноцінного членства стало переломним ета-
пом у відносинах і новим кроком на фоні трансформації НАТО з військово-
політичної організації в політично-військову, ґлобалізації міжнародного се-
редовища безпеки після 11 вересня 2001 р., реалізації стратегії розширення
альянсу на схід52. Нашій державі знадобилося одинадцять років, щоб оста-
точно визначити євроатлантичний вектор найбільшим пріоритетом і поклас-
ти край ваганням, невизначеності, поставити складні, але конкретні завдан-
ня перед органами влади щодо вступу в майбутньому України до НАТО.
Визначними віхами в розвитку відносин з альянсом стало ухвалення на
46 Торба В. Хто саботує рух до НАТО? // День. – 2016. – №19/20. – С.5.
47 Україна – НАТО: Хронологія відносин. – С.5.
48 Там само.
49 Макар Ю., Гдичинський Б., Макар В., Попик С., Ротар Н. Україна в міжнародних
організаціях. – Чернівці, 2009. – С.798.
50 Марчук Є.К. На шляху до НАТО. – С.109.
51 Макар Ю., Гдичинський Б., Макар В., Попик С., Ротар Н. Україна в міжнародних
організаціях. – С.798.
52 Марчук Є.К. На шляху до НАТО. – С.109.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
135Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект
засіданні комісії Україна – НАТО на найвищому рівні 22 листопада 2002 р.
в рамках Празького саміту НАТО плану дій Україна – НАТО та річного ці-
льового плану на 2003 р., де визначено пріоритетні напрями й державні за-
вдання подальшої співпраці. Тим самим було започатковано новий, вищий
режим відносин, погоджений обома сторонами не просто план співпраці,
а пріоритетну програму внутрішньої трансформації нашої країни до стан-
дартів НАТО, і не тільки у військовій справі, а й реформування судової та
правоохоронної систем, економіки, свободи слова, прав людини тощо. Указом
президента було запроваджено систему державних координаторів співпраці
з альянсом на рівні заступників міністра, виникли нові громадські організа-
ції, які підтримують євроатлантичний курс.
Прагнення нашої країни щодо інтеґрації у структури альянсу підтвер-
див закон «Про основи національної безпеки України» від 19 травня 2003 р.53
Конкретніше мету України щодо вступу до НАТО викладено в новій редакції
Воєнної доктрини України, схваленій РНБО і введеній у дію указом пре-
зидента 15 червня 2004 р. У документі акцентувалося: «Зміцнення дові-
ри між державами, послідовне зниження загрози використання військової
сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої
є вступ до НАТО як основи загальноєвропейської безпеки […], пов’язане з
цим глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до євро-
пейських стандартів належать до найважливіших критеріїв як зовнішньої,
так і внутрішньої політики»54. Зазначимо, що відтоді, як 23 травня 2002 р.
Україна вперше офіційно заявила про вступ до альянсу, Київ, незважаючи
на перешкоди, упевнено йшов в євроатлантичному напрямі. Уже на той час
країна наблизилася до підписання плану дій щодо членства. Проте черговий
Стамбульський саміт НАТО (28–29 червня 2004 р.) з огляду на критичне став-
лення до внутрішньополітичних процесів в Україні жодних кардинальних
змін у відносини не вніс, не ухваливши рішення щодо приєднання до офіцій-
них програм підготовки й набуття членства в альянсі. До того ж під тиском
Російської Федерації президент України Л.Кучма після Стамбульського са-
міту НАТО зробив розворот на 180 градусів від альянсу, вилучивши з Воєнної
доктрини тезу про вступ країни до Організації Північноатлантичного дого-
вору55. Знадобляться роки для того, щоб Україна знову розпочала роботу сто-
совно повноправного членства в НАТО.
Після «Помаранчевої революції» та президентства В.Ющенка відноси-
ни між Україною й НАТО набули якісно нового рівня. Новообраний керів-
ник держави та уряд підтвердили євроатлантичний курс, особливо участь
у межах індивідуальної програми у заходах «Партнерства заради миру»
та інтенсифікованого політичного діалогу з питань членства України в
НАТО, започаткованого на засіданні комісії Україна – НАТО у Вільнюсі
21 квітня 2005 р. Уже у червні того року В.Ющенко під час візиту до Києва
53 Закон України «Про основи національної безпеки України» // Урядовий кур’єр. – 2003. –
№14. – С.1–3.
54 Воєнна доктрина України // Народна армія. – 2004. – №116. – С.3.
55 Капсамун І., Руденко А., Торба В. 276 // День. – 2017. – №97/98. – С.4.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
136 Леся Алексієвець, Микола Алексієвець
ґенсекретаря НАТО Я. де Гооп Схеффера передав йому початковий дис-
кусійний документ, в якому підтверджено набуття членства в НАТО кін-
цевою метою співпраці, викладено позицію щодо реформування всіх сфер
суспільного життя країни для досягнення високих стандартів Організації
Північноатлантичного договору56. Зауважимо, що на шляху до членства
в альянсі країна проходить певні етапи, послідовність яких визначено
1999 р. на Вашинґтонському саміті НАТО. Зокрема план дій щодо член-
ства є обов’язковою вимогою підготовки на цьому шляху, а набуттю пла-
ну передує інтенсифікований діалог із питань членства. Практичне об-
говорення аспектів приєднання відбулося під час візиту в Київ делеґації
Північноатлантичної ради НАТО на чолі з Я. де Гооп Схеффером 18–20 жовт -
ня 2005 р.57 У рамках відвідин у МЗС було проведено засідання комісії
Україна – НАТО за участі послів МЗС України та вперше в історії відносин
нашої країни з альянсом – спільний саміт Північноатлантичної та РНБО
під головуванням президента України. Тут було погоджено програму ін-
тенсифікації євроатлантичної інтеґрації, висловлено підтримку реформ з
орієнтацією на вступ. Виокремимо указ президента України від 27 грудня
2005 р., за яким набуло чинності рішення РНБО від 25 листопада «Про
невідкладні заходи дальшого розвитку відносин України з Організацією
Північноатлантичного договору (НАТО)»58. Цим документом В.Ющенко під-
твердив незворотність одержання членства України в НАТО, доручивши
уряду створити Міжвідомчу комісію з підготовки до вступу й наділивши її
широкими повноваженнями стосовно утворення робочих груп з окремих на-
прямів співробітництва з альянсом на чолі з відповідними координаторами
в усіх сферах. У континуумі відносин Україна – НАТО В.Ющенко підписав
укази №215/2006 («Про національну систему координації співробітництва
України з Організацією Північноатлантичного договору») та №295/2006
(«Про затвердження цільового плану Україна – НАТО в рамках плану дій
Україна – НАТО»), в яких визначено пріоритети подальшої співпраці та
прискорення динаміки політичного діалогу і практичного співробітництва
в галузі безпеки та оборони, а також в економічній сфері, науці й охороні
довкілля в рамках Ради євроатлантичного партнерства59.
У 2006–2008 рр. альянс оголосив політику «відчинених дверей» стосов-
но вступу України, акцентуючи увагу на поглибленні співпраці, боротьбі з
тероризмом та збереженні миру і стабільності разом із силами реагування
НАТО. 15 січня 2008 р. було подано офіційну заявку щодо можливості при-
єднання України до плану дій із членства в НАТО («лист трьох» – президен-
та, прем’єр-міністра й голови Верховної Ради України)60. На Бухарестському
саміті 2008 р. глави держав та урядів держав-членів Північноатлантичної
ради НАТО ухвалили декларацію, в якій Україну (та Ґрузію) запевнили
56 Макар Ю., Гдичинський Б., Макар В., Попик С., Ротар Н. Україна в міжнародних
організаціях. – С.799.
57 Україна – НАТО: Хронологія подій. – С.7.
58 Там само. – С.9.
59 Там само.
60 Галик В.М. Україна в Європі і світі. – К., 2013. – С.174.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
137Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект
в майбутньому набутті членства в альянсі61. У ході ювілейного саміту у
Страсбурзі та Келі було підтверджено намір НАТО продовжувати політику
«відчинених дверей» та рішення Бухарестського саміту стосовно України62.
У Брюсселі 21 серпня 2009 р. підписано декларацію про доповнення Хартії
про особливе партнерство між Україною та НАТО, що й досі залишається
головним документом, в якому відображено зміни у взаєминах із часу ухва-
лення хартії 1997 р., зокрема у світлі Бухарестського саміту про майбутнє
членство України в альянсі та практичні заходи щодо наближення до цієї
мети63. Декларація, відобразивши певні зміни й досвід співпраці в останні
роки, закріпила за комісією Україна – НАТО вирішальну роль у відноси-
нах, у розвитку історичного процесу, визначеного на самітах у Бухаресті
та Страсбурзі й Келі64. Значною подією у відносинах України з НАТО ста-
ло ухвалення рішення Північноатлантичної ради альянсу від 4 грудня
2009 р., яким було оприлюднено реалізацію Україною першої річної на-
ціональної програми на 2009 р. із питань підготовки до членства. Цим
документом визначалися проблеми й перспективи подальшої співпраці,
а також підтверджувалося зобов’язання союзників щодо майбутнього всту-
пу України до НАТО та їх готовність сприяти здійсненню в нашій державі
реформ, її демократичного розвитку65.
Трансформації відносин України з НАТО впродовж 2010–2019 рр., на
думку авторів, міцно пов’язані з перебігом подій у внутрішньополітич-
ному житті. Перемігши в 2010 р. на антинатовській риториці президент
В.Янукович розпустив Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до
вступу в НАТО, ліквідував Національний центр із питань євроатлантичної
інтеґрації, а у законі України «Про основні напрями внутрішньої і зовніш-
ньої політики» було визначено позаблоковий статус, тим самим знято зако-
нодавчі засади щодо членства в альянсі66. Проте й за цих умов співробітни-
цтво України з НАТО тривало, хоча політичний діалог значно послабився.
Згадаємо, що у квітні 2010 р. з робочим візитом до Києва прибув заступник
ґенерального секретаря НАТО з політичних питань і безпекової політики
Д.Бренґельманн, а 23 вересня того року відбулася перша зустріч президен-
та України з ґенсеком А.Расмуссеном, який, своєю чергою, 24 лютого 2011 р.
на запрошення В.Януковича завітав з офіційним візитом до Києва. Під час
перемовин було роз’яснено пріоритети керівництва України у внутрішній і
зовнішній політиці й засвідчено спільну готовність продовжувати контак-
ти, зокрема в рамках комісії Україна – НАТО, практичну взаємодію щодо
виконання домовленостей у проведенні реформ в галузі оборони й інших
61 Бухарестський саміт НАТО завершився [Електронний ресурс]: https://maidan.org.ua/arch/
arch2008/1207231649.html
62 Україна – НАТО: Хронологія подій. – С.9.
63 Декларація про доповнення до Хартії про особливе партнерство України і
НАТО [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/950_021
64 Там само.
65 Україна – НАТО: Хронологія подій. – С.11.
66 Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» // Голос України. –
2010. – 20 липня.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
138 Леся Алексієвець, Микола Алексієвець
сферах. Під час зустрічі з А.Расмуссеном В.Янукович зазначив, що Україна
співпрацюватиме в межах річних національних програм, у межах комісії
Україна – НАТО та спільних робочих груп. Із метою подальшого розвитку
співпраці 19 квітня 2011 р. було підписано президентський указ «Про за-
твердження річної національної програми співробітництва Україна – НАТО
на 2012 р.», згідно з яким передбачалася співпраця з альянсом у напрямі
підтримання безпеки і стабільності в реґіоні, визначалися пріоритети щодо
оптимальних механізмів у координації зусиль, котрі становлять спільний
інтерес67.
Відносини України з НАТО набули нових масштабів і темпів після по-
дій Євромайдану та обрання президентом України П.Порошенка. Уже у
грудні 2014 р. Верховна Рада України підтримала законопроект про відмо-
ву від позаблокового статусу68. Відтоді співпраця значно активізувалася й
набула нових форм. З огляду на російську аґресію, постійну ескалацію не-
безпеки Україна посилила консультації і співпрацю, наповнила програму
співробітництва в галузі безпекової та оборонної реформ реальним прак-
тичним змістом. Починаючи з 2014 р. в нашій країні здійснювали достат-
ньо послідовну і змістовну співпрацю з альянсом на взаємовигідних умо-
вах. Україна брала активну участь у миротворчих операціях та місіях під
егідою НАТО. Важливим системним документом розвитку співробітництва
та дієвим інструментом здійснення реформ у всіх сферах залишалися річні
національні програми співпраці. Їх реалізація наближала Україну до стан-
дартів альянсу, сприяла нарощуванню системної взаємодії з урахуванням
усіх можливостей НАТО та держав-членів заради зміцнення обороноздат-
ності країни і протидії російській експансії69. У рамках виконання річної
національної програми впродовж 2014–2019 рр. експерти альянсу провели
серію практичних консультацій на підтримку України, зростання її стату-
су як європейської держави, що використовує всі можливості для зміцнен-
ня безпеки і стабільності в Євроатлантичному реґіоні. Пріоритетними на-
ціональними інтересами в міжнародній діяльності України дедалі більше
ставали модернізація та неухильна трансформація відносин нашої краї-
ни з НАТО в бік стратегічного партнерства на основі подальшої реалізації
Хартії про особливе партнерство та декларації про її доповнення і прак-
тичної діяльності комісії Україна – НАТО щодо поглиблення відносин у
сфері безпеки та оборони держави відповідно до натовських стандартів,
здійснення заходів із підтримки нашої країни у протистоянні аґресії з боку
Російської Федерації.
У червні 2017 р. Верховна Рада України ухвалила закон, яким зно-
ву відновила один із наріжних каменів зовнішньої й безпекової політики,
зробивши вступ країни до НАТО стратегічним зовнішньополітичним пріо-
ритетом, а 7 лютого 2019 р. набуття членства в альянсі було закріплено в
67 Україна – НАТО: Хронологія подій. – С.17.
68 Україна відмовилася від позаблокового статусу [Електронний ресурс]: https://www.
pravda.com.ua/news/2014/12/23/7052990/
69 Україна – НАТО: Хронологія подій. – С.17.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
139Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект
Конституції України. Власне, російська аґресія проти України призвела до
безальтернативності щодо вступу до альянсу. Потреба членства в Організації
Північноатлантичного договору є незаперечним імперативом новітньої іс-
торії України. Візит Північноатлантичної ради НАТО, представників усіх
держав-членів альянсу та Північної Македонії, яка незабаром може стати
30-м членом організації, до Києва 30–31 жовтня 2019 р. на чолі з ґенераль-
ним секретарем Є.Столтенберґом, його виступ на засіданні Верховної Ради
стали потужним сигналом підтримки України, свідченням того, що НАТО
залишається й залишатиметься на стороні нашої країни, надалі підтримува-
тиме суверенітет і територіальну цілісність України70. Окрім політичної під-
тримки, альянс надаватиме практичну допомогу71. Такі заходи є частиною
комплексного пакета допомоги і сприятимуть реальним змінам через десять
трастових фондів країн-членів НАТО72. У 2020 р. в нашій країні розпочнеть-
ся новий цикл оборонного й безпекового планування, очікуються подаль-
ші кроки для імплементації закону «Про національну безпеку України»73.
У травні поточного року Україна вперше в історії прийматиме весняну се-
сію Парламентської асамблеї НАТО74. 5 лютого цього року Кабінет Міністрів
України ухвалив річну національну програму інтеґрації в НАТО. Без сумні-
ву, 2020-й рік принесе нові виклики й можливості – для України та НАТО.
Альянс так само, як і Україна, засвоїв уроки історії співпраці в тому, що мир,
безпеку можуть ґарантувати наше особливе партнерство, спільне відстою-
вання демократичних цінностей, дії однодумців, які співпрацюватимуть ра-
зом, об’єднані солідарністю та дружбою. Така філософія є основною місією
Організації Північноатлантичного договору впродовж понад 70-річної історії
її існування.
Таким чином, відносини України з НАТО вже мають власну історію, їх
трансформація відбувається відповідно до викликів і запитів становлення
сучасної системи міжнародного облаштування та вироблення механізмів їх
постійної модернізації з урахуванням внутрішньо- та зовнішньополітичних
умов. Відносини НАТО з Україною пройшли довгий і непростий шлях у рам-
ках програм «Партнерство заради миру», рад північноатлантичного співро-
бітництва та євроатлантичного партнерства, Хартії про особливе партнер-
ство між Україною та НАТО, що стало важливою й органічною складовою
новітньої архітектури загальноєвропейської безпеки та стабільності. Нині
співробітництво нашої держави з НАТО є ширшим, різноплановим, актив-
ним, набуває більш практичних та ефективних ознак у політичній, військо-
вій, військово-технічній, інших сферах. Особливого значення взаємодія з
Північноатлантичним альянсом набуває в контексті російсько-українсько-
го воєнного конфлікту й, відповідно, посилення підтримки з боку НАТО
безпекових спроможностей України. Партнерство довело свою об’єктивну
70 Вінніков А. Нові виклики й можливості // Тиждень: Український випуск. – 2020. – С.138.
71 Там само.
72 Там само.
73 Там само.
74 Там само. – С.138–139.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
140 Леся Алексієвець, Микола Алексієвець
обґрунтованість та історичну перспективу, сформувалося в багатопланову
програму практичного співробітництва. Характерним для нього є процес
структурного оформлення, створення нормативно-правової бази й активі-
зації політичного діалогу в політичній і військовій сферах. Усе це сприяти-
ме зміцненню національної безпеки, реформуванню збройних сил за стан-
дартами НАТО, демократичному розвитку України. Приєднання нашої
країни до альянсу є проблемою історичного вибору між європейською та
євразійською цивілізаціями. Воно виглядає безальтернативним в умовах
сучасної міжнародної та реґіональної безпекової ситуації і знаменуватиме
новий історичний етап у динамічному розвитку відносин Україна – НАТО в
інтересах національної безпеки і стабільності на євроатлантичному просто-
рі. Продовження дослідження відносин між Україною й НАТО в новітніх
історичних умовах стане науковою базою сприяння розкриття потенціалу
національних інтересів і забезпечення досягнення стратегії України щодо
вступу в альянс.
REFERENCES
1. Aleksiievets, L., Pryidun, S. (2012). Ukraina v systemi mizhnarodnykh vidnosyn:
deiaki osoblyvosti i problemy (1991–2011). Ukraina – Yevropa – Svit: Mizhnarodnyi
zbirnyk naukovykh prats. Seria: Istoria, mizhnarodni vidnosyny, 10, 179–183.
[in Ukrainian].
2. Aleksiievets, M., Seko, Ya. (2016). Zovnishnia polityka Ukrainy: vid bahatovektor-
nosti do bezalternatyvnosti. Ukraina – Yevropa – Svit: Mizhnarodnyi zbirnyk naukovykh
prats. Seria: Istoria, mizhnarodni vidnosyny, 17: 25-ii richnytsi Nezalezhnosti Ukrainy
prysviacheno, 34–49. [in Ukrainian].
3. Boietskyi, T. (2006). Dotsilnist vstupu Ukrainy do NATO. Ekonomichnyi chasopys –
XXI, 9/10, 8–9. [in Ukrainian].
4. Burdiak, V., Moroz, I. (2008). Perspektyvy spivrobitnytstva «Ukraina – NATO» i rol
u tsomu polskoho faktora. Retrieved from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/PoMe_2008_3_17.
[in Ukrainian].
5. Chekalenko, L. (2011). Zovnishnia polityka Ukrainy. Kyiv: Kondor. [in Ukrainian].
6. Chernousenko, O. (2003). Partnerstvo Ukraina – NATO: evoliutsia rozvytku. Polityka
i chas, 10, 18–27. [in Ukrainian].
7. Derhachov, O., Korendovych, V., Mitryayeva, S., Mulyar, H., Muntian, V. (2004).
Ukraina na shlyakhu do NATO: cherez radykalni reformy do nabuttya chlenstva. Kyiv:
Stylos. [in Ukrainian].
8. Dolhov, I. (2012). Evolyutsiya partnerstva (Ukraina – NATO). Naukovyi visnyk
Dyplomatychnoyi akademiyi Ukrainu, 19, 30–39. [in Ukrainian].
9. Dzherdzh, S. (2006). Bezpidstavnist mifiv shchodo NATO ta shliakhy yikh po-
dolannia v konteksti yevropeiskoho dosvidu. Ekonomichnyi chasopys – XX, 1/2, 38–39.
[in Ukrainian].
10. Dzherdzh, S. (2007). Ukraina – NATO: spivrobitnytstvo zarady bezpeky. Kyiv.
[in Ukrainian].
11. Haidukov, L. (2001). Mizhnarodni vidnosyny ta zovnishnya polityka (1980–2000 rr.).
Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].
12. Halchynskyi, A. (2002). Ukraina – na perekhresti heopolitychnykh interesiv. K.:
Znannia Ukrainy. [in Ukrainian].
13. Halyk, V. (2013). Ukraina v Yevropi i sviti. Kyiv: Znannya. [in Ukrainian].
Український історичний журнал. – 2020. – №1
141Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект
14. Horbulin, V. (1997). Natsionalna bezpeka Ukrainy ta mizhnarodna bezpeka.
Politychna dumka, 1, 76–88. [in Ukrainian].
15. Ivchenko, O. (1997). Ukraina v systemi mizhnarodnykh vidnosyn: istorychna retros-
pektyva ta suchasnyi stan. Kyiv. [in Ukrainian].
16. Kordon, M. (2010). Yevropeiska ta yevroatlantychna intehratsiya Ukrainy. Kyiv:
Tsentr uchbovoyi literatury. [in Ukrainian].
17. Kovalyova, O. (2003). Stratehiyi yevrointehratsiyi: yak realizuvaty yevropeiskyi vybir
Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].
18. Kudriachenko, A. (2009). Yevroatlantychnyi postup Ukrainy ta yii vidnosyny z
Rosiieiu. Ukraina dyplomatychna: Naukovyi shchorichnyk, 10, 772–786. [in Ukrainian].
19. Marchuk, Ye. (2016). Na shliakhu do NATO. Kyiv; Paryzh; Dakar. [in Ukrainian].
20. Makar, Yu. (2008). Zovnishnya polityka Ukrainy: namiry ta realiyi. Ukraina –
Yevropa – Svit: Mizhnarodnyi zbirnyk naukovykh prats. Seria: Istoria, mizhnarodni vid-
nosyny, 1, 189–198. [in Ukrainian].
21. Makar, Yu., Hdychynskyi, B., Makar, V., Popyk, S., Rotar, N. (2009). Ukraina v
mizhnarodnykh orhanizatsiyakh. Chernivtsi: Prut. [in Ukrainian].
22. Martynov, A. (2015). Vidnosyny Yevrosoiuzu i NATO: istorychni uroky. Ukraina –
Yevropa – Svit: Mizhnarodnyi zbirnyk naukovykh prats. Seria: Istoria, mizhnarodni vid-
nosyny, 17, 191–201. [in Ukrainian].
23. Perepelytsia, H. (2002). Ukraina na shliakhu do NATO: cherez radykalni reformy do
nabuttia chlenstva. Kyiv: Stylos. [in Ukrainian].
24. Perepelytsia, H. (2009). Ukraina i novi vyklyky u sferi bezpeky. Ukraina dyplo-
matychna: Naukovyi shchorichnyk, 10, 681–702. [in Ukrainian].
25. Poliakov, L. (2007). Ukraina – NATO 10 rokiv spivrobitnytstva v imia bezpeky ta
myru. Viysko Ukrainy, 7, 6–9. [in Ukrainian].
26. Syvak, O. (2000). Formyvannya ta zdiysnennya zovnishnyoyi polityky Ukrainy
(1990–1999 rr.). Dys. … kand. polit. nauk. Kyiv. [in Ukrainian].
27. Soskin, O. (2007). Partnerstvo zarady bezpeky: dosvid krain NATO ta ukrainska per-
spektyva? Kyiv. [in Ukrainian].
28. Soskin, O. (2008). Vstup do NATO – stratehichnyi vybir Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].
29. Shcherbak, Yu. (2003). Ukraina: vyklyk i vybir: Perspektyvy Ukrainy v hlobalizova-
nomu sviti XXI st. Kyiv: Dukh i litera. [in Ukrainian].
30. Todorov, I. (2006). Ukraina na shliakhu do yevropeiskoi ta yevroatlantychnoi spilno-
ty. Donetsk. [in Ukrainian].
31. Todorov, I. (2014). Istorychni, heopolitychni ta polityko-pravovi zasady spivro-
bitnytstva Ukrainy i NATO. Yi: Nezalezhnyi kulturolohichnyi chasopys, 77, 84–108.
[in Ukrainian].
32. Vidnianskyi, S. (2011). Nezalezhna Ukraina: dvadtsiat rokiv mizh Yevropoiu ta
Yevraziieiu. Ukraina – Yevropa – Svit: Mizhnarodnyi zbirnyk naukovykh prats. Seria:
Istoria, mizhnarodni vidnosyny, 6/7, 24–38. [in Ukrainian].
33. Vinnikov, A. (2020). Novi vyklyky i mozhlyvosti. Tyzhden. [in Ukrainian].
34. Vlasiuk, O. (2008). Ukraina – NATO: suchasnyi stan vidnosyn ta perspektyva rozvyt-
ku. Kyiv: Foliant. [in Ukrainian].
35. Zlenko, A. (2001). Zovnishnia polityka Ukrainy: vid romantyzmu do prahmatyzmu:
vystupy. Promovy. Interviu. Statti. Kyiv: Presa Ukrainy. [in Ukrainian].
36. Zuiko, O. (2006). Osnovni priorytety yevroatlantychnoi intehratsii Ukrainy.
Ekonomichnyi chasopys – XXI, 9/10, 10–11. [in Ukrainian].
Український історичний журнал. – 2020. – №1
142 Леся Алексієвець, Микола Алексієвець
LESIA ALEKSIIEVETS
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,
Professor of the Department of World History and Religious Studies,
V.Hnatyuk Ternopil National Pedagogical University
(Ternopil, Ukraine), lmalex@tnpu.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0030-3314
MYKOLA ALEKSIIEVETS
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,
Professor of the Department of World History and Religious Studies,
V.Hnatyuk Ternopil National Pedagogical University
(Ternopil, Ukraine), malexiyevets@tnpu.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-6128-0438
THE TRANSFORMATION OF UKRAINE – NATO RELATIONSHIPS
IN 1991–2019: A HISTORICAL ASPECT
Abstract. The purpose of the research is to study the transformational processes
of relations between Ukraine and the North Atlantic Treaty Organization (NATO), the
tendencies of complex transition from cooperation to strategic partnershipas well as
the dynamics of the basic parameters of interaction and prospects in the context of
the latest arrangement of the world order. The methodology of the paper is a set
of scientific principles, general scientific and special historical methods as well as the
interdisciplinary and complex approaches to the Ukraine – NATO relations historical
discourse on the basis of holistic use of sources on this problem. The scientific
novelty. For the first time in the Ukrainian historiography, the historical-and-political
discourse of the relations of Ukraine – NATO in 1991–2019 as a component of the all-
historical process of Euro-Atlantic integration have been violated and substantively
covered, the author’s periodization of their formation in modern conditions has been
proposed, problems and perspectives have been defined. The Conclusions. The paper
proves that Ukraine’s current relations with NATO, based on the institutional and legal
frameworks, have undergone a difficult and contradictory path of upward trajectory
modernization within the Partnership for Peace Programme, the North Atlantic
Cooperation Council (NACC) and the European-Atlantic Partnership Council (EAPC),
and have reached a new level after the signing of the Charter on a Special Partnership
between Ukraine and NATO, other cooperation forums, in which a considerable
experience of the relations transformation to the Euro-Atlantic course legitimation in
the Constitution of Ukraine has accumulated. The special partnership between Ukraine
and NATO is an important part of the new architecture of the European security, plays
a significant role in enhancing Ukraine’s defence capability, reforming security due
to the Alliance standards, implementing the democratic reforms, proving its viability,
objective validity and historical perspective into a multifaceted complex of practical
cooperation for the sake of peace and security in the Euro-Atlantic area.
Keywords: Ukraine, North Atlantic Treaty Organization, transformation, relations,
historical discourse, Euro-Atlantic integration.
|