Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
Мета дослідження – на основі документальних матеріалів розглянути заходи карантинного характеру, до яких удавалися луцькі ґродські й земські урядники задля стримування епідемії чуми 1601 р. в Луцькому повіті, а також висвітлити особливості способу життя у цей час представників певних категорій насе...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179746 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.) / П. Сас // Український історичний журнал. — 2020. — Число 2. — С. 60-77. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859939358028595200 |
|---|---|
| author | Сас, П. |
| author_facet | Сас, П. |
| citation_txt | Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.) / П. Сас // Український історичний журнал. — 2020. — Число 2. — С. 60-77. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Мета дослідження – на основі документальних матеріалів розглянути заходи карантинного характеру, до яких удавалися луцькі ґродські й земські урядники задля стримування епідемії
чуми 1601 р. в Луцькому повіті, а також висвітлити особливості способу життя у цей час представників певних категорій населення. Методологія дослідження полягає у застосуванні порівняльно-історичного методу, принципів об’єктивності та системного підходу при вивченні соціально-історичних явищ і процесів. Наукова новизна. Визначено конкретні протиепідемічні заходи, їх
ефективність щодо запобігання поширенню епідемії чуми, до яких удавалася ґродська й земська
влада Луцького повіту. Окреслено особливості епідеміологічної свідомості та поведінки представників різних соціальних верств населення. Висновки. Установлено, що на території повіту епідемія тривала близько чотирьох місяців – від 2 вересня майже до кінця грудня 1601 р. На початку жовтня місцева влада перенесла через неї сесію (рочки) земського суду на початок 1602 р. Сесію
ґродського суду відтермінували на шість тижнів, до 15 листопада, а по цьому її перенесли ще
раз – на 27 грудня 1601 р. Попри протести деяких представників панівного соціального стану, які
вбачали у скасуванні судових рочків ущемлення своїх приватних інтересів, насправді це рішення
було доволі важливим з епідеміологічного погляду. Адже завдяки цьому «відомчому карантину»,
запровадженому ґродськими й земськими становими судово-адміністративними інституціями
шляхти, удалося уникнути прибуття до Луцька з різних куточків повіту, охопленого моровицею,
чималого континґенту шляхетських позивачів і відповідачів, а також їхніх слуг. Водночас зазначені протиепідемічні заходи насправді мали половинчастий характер, оскільки впродовж усього
часу епідемії (за винятком невеликого періоду) реґулярно засідав Луцький ґродський уряд, приймаючи відвідувачів як із термінових, так і з різних рутинних справ. Територією повіту постійно курсували возні, дрібні судові урядники. Епідемічна небезпека не змусила частину шляхтичів відмовитися від збройного насильства. Одним із наслідків подібних конфліктів стали часті поїздки їх учасників із периферії до Луцька, до ґродського уряду. Тим часом населення сільської глибинки, до якого ще не дісталася чума, не надто змінювало звичний триб життя, зокрема брало активну участь в ярмарковій торгівлі.
The purpose of the study is to examine, on the basis of documentary materials, quarantine
measures taken by Lutsk city and country officials to curb the plague epidemic of 1601 in Lutsk county,
as well as to elucidate the lifestyle of representatives of certain categories of the population at that time.
The methodology of the study is to apply the comparative-historical method, the principles of objectivity
and the systematic approach in the study of socio-historical phenomena and processes. Scientific
novelty. The specific anti-epidemic measures and their effectiveness in preventing the spread of the
plague epidemic to which representatives of the City and Zemskyi authorities of Lutsk county have been
identified. The features of epidemiological consciousness and behavior of representatives of different
social strata of the population are outlined. Conclusions. It was established that the epidemic lasted for
about four months in the territory of the county – from September 2 until almost the end of December
1601. In the beginning of October, the local government postponed the session (rochky) of the Zemskyi
Court to the beginning of 1602. The City Court session was postponed to six. until November 15, and
after that it was rescheduled – to December 27, 1601. Despite the protests by some representatives of
the dominant social status, who saw the abolition of judicial years as a violation of their private interests,
in fact this decision was quite important from an epidemiological point of view. After all, due to this
“departmental quarantine”, instituted by the City and Zemskyi states, the judicial and administrative
institutions of the nobility managed to avoid coming to Lutsk from different parts of the county covered
by the plague, a large contingent of noble claimants and defendants, as well as their servants. At the
same time, these anti-epidemic measures were actually half-hearted. After all, throughout the epidemic
(except for a short period), the Lutsk City Government regularly met, receiving visitors from both urgent
and various routine matters. The county was constantly plied by small court officials. The epidemic
threat did not force some nobles to abandon gun violence. One of the consequences of such conflicts
was the frequent trips of their participants from the periphery to Lutsk, to the City Government. In the
meantime, the population of the rural hinterland, which had not yet reached the plague, did not change
too much the usual tribe of life, in particular, took an active part in the fair trade.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:11:00Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2020. – №2
Заразні хвороби впродовж тисячоліть приносили людям страждання і смерть.
Особливо страшними були пандемії (від. гр. «παν» – «увесь» та «δήμος» – «народ»),
які в минулому косили людей на різних континентах. Під час однієї з пандемій
чуми, що виникла близько середини XIV ст. і дістала назву «чорної смерті», лише
в Європі померли, як припускають дослідники, понад 25 млн людей. Не менше
жертв моровиці було й в Азії та Африці. Остання з відомих людству пандемій чуми,
що розпочалася наприкінці ХІХ ст., також не стала лагідною – вона забрала жит-
тя кільканадцяти мільйонів осіб1. Свого часу влада у західноєвропейських краї-
нах, налякана нищівними для населення наслідками, удавалася до вельми жор-
стких заходів, аби стримати поширення чуми. Крім іншого, на це було спрямовано
суворі правові акти з промовистими заголовками на кшталт «Шибениця» – для
1 Byfield T. Renaissance: God in Man, A.D. 1300 to 1500: But Amid Its Splendors, Night Falls on Medieval
Christianity (Christian History Project). – Edmonton, 2010. – P.33–34; Frith J. The History of Plague, Part 1: The
Three Great Pandemics // Journal of Military and Veterans’ Health. – 2012. – Vol.20. – №2(April). – P.12–13, 15;
History of Epidemics and Plagues. – 2001. – Р.6–7 [Електронний ресурс]: http://fliphtml5.com/zidh/ibir/basic
Анотація. Мета дослідження – на основі документальних матеріалів розглянути заходи карантин-
ного характеру, до яких удавалися луцькі ґродські й земські урядники задля стримування епідемії
чуми 1601 р. в Луцькому повіті, а також висвітлити особливості способу життя у цей час представ-
ників певних категорій населення. Методологія дослідження полягає у застосуванні порівняль-
но-історичного методу, принципів об’єктивності та системного підходу при вивченні соціально-
історичних явищ і процесів. Наукова новизна. Визначено конкретні протиепідемічні заходи, їх
ефективність щодо запобігання поширенню епідемії чуми, до яких удавалася ґродська й земська
влада Луцького повіту. Окреслено особливості епідеміологічної свідомості та поведінки представ-
ників різних соціальних верств населення. Висновки. Установлено, що на території повіту епіде-
мія тривала близько чотирьох місяців – від 2 вересня майже до кінця грудня 1601 р. На початку
жовтня місцева влада перенесла через неї сесію (рочки) земського суду на початок 1602 р. Сесію
ґродського суду відтермінували на шість тижнів, до 15 листопада, а по цьому її перенесли ще
раз – на 27 грудня 1601 р. Попри протести деяких представників панівного соціального стану, які
вбачали у скасуванні судових рочків ущемлення своїх приватних інтересів, насправді це рішення
було доволі важливим з епідеміологічного погляду. Адже завдяки цьому «відомчому карантину»,
запровадженому ґродськими й земськими становими судово-адміністративними інституціями
шляхти, удалося уникнути прибуття до Луцька з різних куточків повіту, охопленого моровицею,
чималого континґенту шляхетських позивачів і відповідачів, а також їхніх слуг. Водночас зазна-
чені протиепідемічні заходи насправді мали половинчастий характер, оскільки впродовж усього
часу епідемії (за винятком невеликого періоду) реґулярно засідав Луцький ґродський уряд, при-
ймаючи відвідувачів як із термінових, так і з різних рутинних справ. Територією повіту постійно
курсували возні, дрібні судові урядники. Епідемічна небезпека не змусила частину шляхтичів від-
мовитися від збройного насильства. Одним із наслідків подібних конфліктів стали часті поїздки їх
учасників із периферії до Луцька, до ґродського уряду. Тим часом населення сільської глибинки,
до якого ще не дісталася чума, не надто змінювало звичний триб життя, зокрема брало активну
участь в ярмарковій торгівлі.
Ключові слова: Волинь, Луцький повіт, чума, протиепідемічні заходи, ґродські та земські рочки,
ґродські й земські урядники, епідеміологічна свідомість і поведінка.
Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
Петро Сас
доктор історичних наук, головний науковий співробітник,
відділ історії України середніх віків і раннього нового часу,
Інститут історії України НАН України
(Київ, Україна), ukraine.middle.ages@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3428-5492
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2020.02.060
УДК: 94(477)
Український історичний журнал. – 2020. – №2
61Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
порушників медичних законів, або «Вогонь» – за ним належало спалювати зара-
жені об’єкти. Для населення випускали листівки, в яких у доступній формі пояс-
нювали, як урятуватися від зараження. Із-поміж різних екзотичних рекомендацій,
що їх давали тогочасні медики, траплялися і слушні з погляду сучасних епідеміо-
логічних уявлень поради, як-от чимшвидше залишити зону зараження й уникати
контактів зі хворими2.
У минулому чума часто з’являлася на українських землях. Не став винятком
щодо цього й початок XVII ст., коли, зокрема, від моровиці страждало населен-
ня Волині. Як уже було зазначено, нашу статтю присвячено вивченню (на основі
ґродських і земських актів) історії епідемії чуми 1601 р. в Луцькому повіті. Власне,
ідеться про такий аспект цієї теми, як адміністративно-правові заходи місцевої
ґродської й земської влади, спрямовані на протидію поширенню інфекції. Певну
увагу приділимо також розгляду деяких поведінкових реакцій населення, що про-
являлися під час чуми. Оскільки дослідники не проявляли до цього питання вели-
кого інтересу, то, у цьому випадку, утримаємося від відповідного історіографічного
огляду.
Натомість звернемо увагу на таке. Накопичений нашими предками до-
свід боротьби, або, радше, спроб боротьби з такою тяжкою заразною хворобою,
як чума, виявляється, не є чимось абстрактним для наших сучасників, або те-
мою, що цікава лише жменьці заанґажованих фахівців. Нині світ, як і кіль-
ка століть тому, опинився віч-на-віч із пошестю, проти якої немає ліків. Ідеться
про коронавірусну інфекцію, що забирає тисячі людських життів. Медицина
поки що не може впоратися з нею – подібно до того, як у середньовічній і ран-
ньомодерній Європі лікарі були безпорадними перед чумою. Упадає в око, що
заходи, до яких нині вдаються органи влади в різних країнах для приборкан-
ня пандемії, разюче нагадують або прямо копіюють протичумні методи минуло-
го. Приміром, суворий карантин щодо вражених епідемією міст і морських суден.
Якщо у XVI ст. в деяких західноєвропейських країнах оселі з хворими на чуму по-
значали певними графічними знаками, огороджували ці будинки ланцюгами і
прикріплювали до них віхті соломи, то щось подібне запровадила нині угорська
влада3.
Отже, як можемо переконатися, заразні хвороби є реальною загрозою для
населення й у наші дні, а адміністративні методи щодо запобігання епідемі-
ям можуть повторювати досвід минулого. Звісно, це не означає, що досліджен-
ня протичумних заходів влади, до яких вона вдавалася на Волині на початку
XVII ст., має на меті дати дороговказ сучасним посадовцям, або, тим паче, ви-
значити якісь медико-санітарні інструкції для населення в непевний з епідеміч-
ного погляду час. Насправді йдеться не про публіцистичне спрощення проблем,
пов’язаних із пошуком на досвіді минулого певних актуальних управлінських рі-
шень, дотичних до епідеміологічної сфери, а про дослідження, яке потребує три-
валої, копіткої праці. Завдання цієї студії полягає у здобутті нового історичного
знання, пов’язаного з епідемічними циклами чуми початку XVII ст. на Волині,
із діями місцевої влади, яка зіткнулася з подібним викликом, а також, певною
мірою, із деякими спостереженнями щодо того, як місцеве населення реагувало
на моровицю.
2 Boecki Ch.M. Images of plague and pestilence: iconography and iconology. – Kirksville, Missouri, 2000. – P.13–15.
3 Див.: [Електронний ресурс]: https://24tv.ua/v_ugorshhini_hvori_ta_z_pidozroyu_na_koronavirus_povinni_
kleyiti_na_svoyi_budinki_spetsialni_znaki_n1306267
Український історичний журнал. – 2020. – №2
62 Петро Сас
Початок жовтня 1601 р.:
відтермінування сесій станових шляхетських судів
Восени 1601 р. на Волинь прийшла чума. Від 2 вересня пошесть поширювала-
ся в різних містах і містечках, приміром у Володимирі, Ковелі, Миляновичах, а та-
кож у низці сіл. 26 вересня з’явилася в Луцьку. Епідемія не лише забирала людські
життя, а й неґативно вплинула на економіку, одним зі свідчень чого стало різке
скорочення на Волині чопового побору (податку на спиртні напої)4.
Інформація про те, як представники органів станової шляхетської влади
Луцького повіту відреагували на моровицю у краї, збереглася в деяких тогочасних
документах. Зокрема 1 жовтня 1601 р. до Луцького замку, в якому того дня засідали
ґродські урядники – суддя Остафій Єлович Малинський, бурґрабій і намісник луць-
кого підстарости Адам Ольшамовський, а також писар Войтех Станішевський – при-
були їхні колеґи із земського суду: суддя Федір Чаплич Шпановський, підсудок Іван
Хрінницький і писар Михайло Гулевич Воютинський. Вони зробили таку заяву:
«Ми, згідно з нашим обов’язком, з’їхавшися сюди, до Луцька, для того,
щоби судити і чинити земські святомихайлівські роки, які нинішнього,
1601 р., для провадження [їх] та суду припали на день св. Михайла. Ми
готові судити ці роки. Однак нас застерегли як їх милості пани сенатори,
так і багато чесних людей про небезпеку морового повітрія в тутешньому
Луцькому повіті – в декількох місцях і поблизу тутешнього міста Луць-
ка. Більше того, тут, у місті Луцьку, уже вимер і зачинений один зараже-
ний повітрієм дім на ринку – балвера Малхера».
Отже земські урядники на своєму засіданні (воно відбулося, судячи з усьо-
го, 30 вересня 1601 р., тобто наступного дня по католицькому церковному святі
св. Михайла) дійшли думки скасувати судову сесію, відкриття якої збіглося з епі-
демією чуми, що поширювалася Луцьким повітом. Як уже зазначено, 1 жовтня ці
урядники звернулися до ґродських колеґ, аби зафіксувати власну заяву в луцьких
ґродських книгах. Цим вони фактично додатково леґітимізувати своє значуще в
публічно-правовому й соціально-політичному плані рішення про скасування зем-
ських рочків. Ґродські урядники відреагували на звернення земських. Зокрема за
присутності шляхтичів, які з’їхалися на судові рочки, вони підтвердили факт за-
раження чумою будинку «балвера» (бальвера; від пол. «balwierz» – цирульник, ви-
конував також функції лікаря) Малхера та ізоляцію цієї оселі.
Упадає в око, що Луцький ґродський уряд, зі свого боку, оголосив про скасуван-
ня найближчої сесії ґродського суду:
«Зважаючи на цю небезпеку від повітрія, за згідним зволенням усіх їх ми-
лостей панів обивателів Луцького повіту, які зволили з’їхатися сюди, до Лу-
цька, а також чинячи щодо цього згідно з посполитим правом, не проводячи
нині через повітріє святомихайлівських років, наказали останні відволати
єнеральному возному […] Цей […] возний, при нас, луцьких ґродських уряд-
никах, відволав земські луцькі роки. Так само і ми через небезпеку повітрія
наказали цьому самому возному відволати (що вже зроблено) луцькі ґродсь-
кі роки, які припали на четвер, 4 жовтня нинішнього 1601 року»5.
4 Заява Л.Древинського про недоїмку щодо збору чопового побору у Волинському воєводстві, 7.ХІІ.1601 // Центральний
державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.25. – Оп.1. – Спр.62. – Арк.793–793 зв.
5 Заява луцьких земських і ґродських урядників про скасування судових рочків через епідемію чуми,
1.Х.1601 // Там само. – Арк.755 зв. – 756.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
63Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
Як можна було переконатися, земські урядники Ф.Чаплич Шпановський,
І.Хрінницький, М.Гулевич Воютинський, спираючись у тому числі на позицію ав-
торитетних у шляхетському середовищі осіб, котрі формували своєрідну громад-
ську думку, визнали обґрунтованим рішення скасувати сесію земського суду, що
мала часову прив’язку до католицького церковного свята св. Михайла. Крім по-
кликань на зафіксовані в повіті факти епідемії, зокрема неподалік від Луцька,
земські урядники вважали за потрібне виокремити такий епізод чумної експансії:
безпосередньо в місті першими її жертвами стали люди, які мешкали в домівці
балвера Малхера, а також він сам. Як видається, те, що список померлих 1601 р.
в Луцьку від моровиці відкрили саме ці жителі, не було випадковістю, адже пред-
ставник медицини контактував із різними пацієнтами, серед них могли трапитися
й заражені. Додатковим фактором ризику для пожильців цього будинку стало його
розташування на ринку в Луцьку, куди звідусіль з’їжджалися люди. Тож під час
епідемії ця активна в економічному плані частина міста виявилася зоною, де віро-
гідність інфікування була надто високою.
Невідомо, чи заблокувала місцева влада вхід і вихід із будинку балвера
Малхера по тому, як було встановлено, що тут з’явилися хворі на чуму – до такої
практики нерідко вдавалися за подібних обставин у західноєвропейських містах.
Хай там як, цілком очевидно: після того, як в інфікованій оселі Малхера не зали-
шилося жодної живої душі, доступ до неї стороннім заборонили. Цей захід безпере-
чно був виправданим з епідеміологічного погляду. Адже в такий спосіб відбулася
локалізація вогнища зарази, яке продовжувало тліти – у спустілому після морови-
ці домі явно господарювала чумна паличка, тобто небезпечний для здорових лю-
дей збудник смертельної інфекції.
Як уже зазначено, О.Єлович Малинський, А.Ольшамовський і В.Станішевський
розглянули звернення земських урядників. Вони підтвердили скасування свято-
михайлівської сесії Луцького земського суду, а також звеліли возному «відвола-
ти» – публічно оголосити про це. Таке рішення вони обґрунтували як покликання-
ми на норми чинного законодавства, так і на одностайне волевиявлення шляхти,
котра прибула на судові рочки. Отже ґродські урядники визнали обґрунтованим
рішення скасувати сесію земського суду, що мала часову прив’язку до церковно-
го дня св. Михайла. Наголошувалося, що це узгоджується «з посполитим правом».
Справді, у Литовському статуті 1566 р. (розд.IV, арт.27) епідемія чуми тлумачила-
ся як одна із законних підстав скасування земських судових рочків:
«Естли бы, чого Боже уховай, въ томъ повѣтѣ повѣтрее моровое было, а то
бы значнѣ показовало, подъ такимъ часомъ также роки не мають быти
сужоны, а по томъ часѣ, яко повѣтрее моровое оминеть, маеть врядъ въ
томъ повѣтѣ, гдѣ судъ есть, роки выволати, а тые, которымъ бы была по-
треба, мають се справовати за тыми жъ позвы своими на другихъ рокохъ,
которіе по томъ повѣтрею выволаные близко припадати будуть».
Окрім того, що епідемія чуми визначалася достатньою причиною для скасу-
вання судових рочків, у статуті все ж доволі нечітко описувався механізм практич-
ного застосування цього положення. Мовляв, відповідним чином потрібно діяти
лише за умови, якщо моровиця «значно проявиться», тобто набуде в межах повіту
значного масштабу. У цій статті передбачалося й те, що по завершенні епідемії
місцевому уряду належало публічно оголосити про скликання наступної судової
сесії, на яку переносилися справи, що їх не змогли розглянути на попередній, ска-
сованій через чуму.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
64 Петро Сас
Важливо наголосити, що суддя, бурґрабій і писар, котрі представляли Луць-
кий ґродський уряд, визнали за потрібне публічно оголосити також про скасування
ґродських років, які мали бути скликані 4 жовтня 1601 р., наказавши возному їх
«відволати». Проте одним цим рішенням, яке урядники ухвалили 1 жовтня, вони
не обмежилися. За кілька днів, а саме 4 жовтня, відбулося засідання Луцького
ґродського уряду за участю місцевого підстарости Матія Стемпковського, судді
О.Єловича Малинського й писаря В.Станішевського. Вони заявили, що прибули до
Луцька для проведення ґродських судових рочків. Водночас констатували, що все
шляхетство, яке зібралося на судову сесію, висловилося за її відтермінування через
моровицю. Представники ґродського уряду додатково прояснили свою колективну
позицію з цього питання:
«Луцькі ґродські рочки… [не випадає провести в раніше визначений час]
через морове повітріє, яке явно проявилося на багатьох місцях біля Лу-
цька і чим далі, тим більше поширюється. Більше того, і тут, у самому
Луцьку, [воно] помітно проявилося в балвера Малхера – з огляду на ньо-
го його дім уже замкнений. Через це [рішенням] панів земських судових,
а також за дозволом усіх панів шляхти відволано й відкладено недавні
земські роки, що припали на римське свято святого Михайла. Відтак
[ми] відклали ці ґродські [роки] та наказали [їх] відволати ґенеральному
возному Волинського воєводства Матису Славоґурському – до найближ-
чих луцьких ґродських років, які [згідно зі] своїм порядком припадають
через шість тижнів. Цей возний, чинячи з обов’язку свого уряду, довів до
загального відома: гучним голосом відволав ці роки й обнародував [це] у
замку та перед Луцьким замком, про що вчинив свою реляцію й визнав
особисто, ставши перед урядом»6.
Тобто луцькі ґродські урядники подбали про те, щоб їхнє рішення відтерміну-
вати судову сесію, яку належало розпочати 4 жовтня 1601 р., виглядало обґрунто-
ваним. Задля цього вони покликалися на прецедент: аналогічне рішення земських
урядників. М.Стемпковський, О.Єлович Малинський і В.Станішевський загалом
повторили арґументацію своїх земських колеґ щодо потреби скасувати судові роч-
ки – ідеться про констатацію факту моровиці в Луцькому повіті, а також про історію
з вимерлим від чуми й зачиненим через це будинком луцького балвера Малхера.
Водночас ґродські урядники звернули увагу на вельми швидкий темп поширен-
ня епідемії на території повіту («чим далі, тим більше»). Те, що вони перенесли
ґродські рочки на шість тижнів, тобто на понад сорок днів, не означало спеціальне
встановлення у цих часових межах тогочасного епідемічного карантину. Насправді
йшлося про звичну практику скликання сесій ґродського суду через кожні шість
тижнів. Щодо порядку проведення земських рочків, то після скасування їх свято-
михайлівської сесії 1601 р. наступна мала відбутися після 6 січня 1602 р., тобто по
католицькому святі Трьох Королів. Звісно, що у цьому випадку – так само, як і з
перенесенням ґродських рочків – ішлося про усталену політико-адміністративну і
правову традицію, без її спеціальної прив’язки до суто епідеміологічних резонів.
Отже доходимо думки: через небезпеку епідемії чуми луцькі земські та ґрод-
ські урядники фактично узгоджено ухвалили скасувати сесії, відповідно, земського
і ґродського судів. На практиці це означало припинення на певний час допливу
до Луцька з повіту, в якому вирувала моровиця, чималої кількості людей, як-от
6 Заява луцьких ґродських урядників про скасування судових рочків через епідемію чуми, 4.Х.1601 // Там
само. – Арк.763 зв. – 764 зв.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
65Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
позивачів і відповідачів – шляхтичів, котрі прибували особисто, у супроводі своїх
слуг, свідків, а також осіб, що виконували адвокатські функції. За тодішньої епіде-
мічної ситуації в Луцькому повіті всі ці люди наражали себе на небезпеку захво-
ріти, або ж, як носії інфекції, самі ставали джерелом її поширення. Для Луцького
ґродського суду цей своєрідний «відомчий карантин» мав тривати шість тижнів
(тобто його сесія повинна була відкритися 15 листопада 1601 р.), а для земсько-
го – від початку жовтня 1601 до 6 січня 1602 рр. включно, тобто майже три місяці.
Однак чума, схоже, не збиралася зважати на перспективні плани роботи луцьких
урядників (докладніше про це йтиметься нижче).
Попри те, що земські урядники вдалися до певних обґрунтувань і правових
дій, пов’язаних із відтермінуванням святомихайлівських земських рочків 1601 р.,
у цьому вони виявилися переконливими не для всіх представників панівного со-
ціального стану. Про це довідуємося, зокрема, із протестації, яку 2 жовтня вніс до
луцьких ґродських книг шляхтич Михайло Немира Лебецький від імені київського
воєводи князя Костянтина Острозького. Із документа випливає, що через скасу-
вання сесії земського суду останній не спромігся залагодити свої боргові справи зі
шляхтичем Щасним Харлінським і, відповідно, не зміг вступити у володіння де-
якими заставними маєтностями. М.Немира Лебецький оцінив збитки, що їх за-
знав К.Острозький, у 3 тис. польських злотих через, мовляв, безпідставне скасуван-
ня урядниками земських рочків («Ихъ мл̃сть панъ ФTдор Чапличъ Шпановскии,
панъ Иван ХрTнницкии и пан Михаило ГулTвичъ Воютинскии, врzдники земскиT
луцкиT, бTз даньz причины слушноT оныхъ роковъ тTпTр прыпалыхъ судити нT
хотTли, повTдаючи, zкобы ниzкоTс нTбTзпTчTнъство jт повTтриz»). Представник
К.Острозького заявив, шо князь у судовому порядку відшкодовуватиме свої втрати
з маєтків винуватців – земських урядників, які буцімто неправомірно скасували
сесію земського суду7.
Із засудженням рішення земських урядників про відтермінування святоми-
хайлівських рочків Луцького земського суду виступив також шляхтич Ян Бавор
Пилитовський. 27 грудня 1601 р. через шляхтича Яна Хмелевського, слугу шлях-
тича Яна Цимінського, він передав луцьким ґродським урядникам заяву на зем-
ських судових урядників – суддю Федора Чаплича Шпановського, підсудка Івана
Хрінницького, а також писаря Михайла Гулевича Воютинського, звинувативши їх
фактично у зриві вже згаданої судової сесії Луцького земського суду 1601 р., недо-
триманні процедури (передбаченої Литовським статутом) скликання трикоролів-
ської сесії цього суду 1602 р., що завдало особисто йому чималої шкоди, адже він не
зміг вчасно владнати судові суперечки з кількома шляхтичами8.
Отже не обійшлося без категорично незгодних зі скасуванням судових рочків
через вибух чуми. Ці особи вболівали за свої економічні інтереси й вочевидь осо-
бливо не переймалися епідемічною безпекою місцевого населення. Оскільки не-
вдоволені скасуванням сесій станового суду погрожували домагатися відшкодуван-
ня своїх збитків за рахунок тих, хто ухвалював подібні рішення, то, як видається,
місцеві урядники (як земські, так і ґродські) прагнули якомога ретельніше обґрун-
тувати своє рішення про перенесення років, що, як можемо переконатися, не за-
вжди їм удавалося.
7 Протестація від імені К.Острозького щодо скасування луцьких земських судових рочків, 2.Х.1601 //
Там само. – Арк.760–760 зв.
8 Заява Я.Бавора Пилитивського про протиправні дії луцьких земських урядників, 28.ХІІ.1601 // Там само. –
Арк.814 зв. – 815 зв.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
66 Петро Сас
Епідемічні ризики в Луцькому повіті
після скасування у жовтні 1601 р. судових рочків
Навряд чи можемо поставити під сумнів, що скасування через епідемію судових
рочків, до чого вдалися земські та ґродські урядники, тією чи іншою мірою посприяло
стримуванню моровиці в Луцькому повіті. Утім не варто й перебільшувати значення
цього владного рішення. По-перше, воно з’явилося по тому, як чума впродовж майже
місяця косила тут людей. Тобто відмова від судових рочків (до слова, попередня се-
сія Луцького ґродського суду розпочалася 23 серпня)9 не була ґарантованим засобом
негайної зміни ситуації з пошестю на краще, а лише спробою аби її не погіршити.
По-друге, ухвалене в розпал епідемії рішення позбавити Луцьк напливу специфіч-
ного континґенту приїжджих – позивачів і відповідачів (якщо йдеться про клієнтів
ґродських судів, то, як мінімум, на півтора; якщо ж про тих, кому належало прибути
до земського суду – максимум на термін близько трьох місяців) аж ніяк остаточно не
вирішувало проблему контролю над заразною хворобою. Річ у тому, що протичумним
адміністративним заходам, до яких удалися ґродські урядники, бракувало систем-
ності. Те, що у виставлених ними 1601 р. адміністративних перепонах для чуми були
великі проріхи, підтверджує, зокрема, той факт, що Луцький ґродський уряд, попри
небезпечну епідемію в повіті, продовжував свою роботу у звичному безперервному
режимі та, відповідно, приймав численних відвідувачів. Тож інфекція й надалі мо-
гла потрапляти до Луцька, а звідти вихлюпуватися назовні.
Те, що режим роботи ґродського уряду не змінився на початку жовтня 1601 р. –
по тому, як шляхтичам повіту повідомили про скасування земських судових, а та-
кож ґродських рочків, підтверджують джерела. Приміром, 1 жовтня до Луцького
ґродського уряду звернувся шляхтич Станіслав Одинець Соколовський. Він на-
поліг записати до актових книг, що особисто прибув до замку, аби надати право-
вої сили договору зі шляхтичем Якубом Здитовецьким щодо застави своєї частини
села Стадники Луцького повіту (нині в Острозькому р-ні Рівненської обл.), однак
його контраґент не з’явився. Причому С.Одинець уважав за потрібне зазначити,
що цього дня оголосили про відтермінування земських рочків через настання «по-
вітрія» («длz повTтриz, котороT сT всчинаTт»)10.
Загалом джерела дають достатньо підстав для думки, що поширення в
Луцькому повіті епідемії, а також реакція на це лихо земських і ґродських уряд-
ників не спричинили припинення в місті ділової активності, яка потребувала пра-
вового підкріплення. Тож ґродським урядникам не доводилося сидіти без діла.
Зокрема 2 жовтня 1601 р. в Луцькому замку перед бурґрабієм постав возний єнерал
Валентій Тучаницький. Він доповів про виконане ним ще 23 липня «доепідеміч-
не» службове відрядження до міста Старого Чорторийська Луцького повіту (нині
село Маневицького р-ну Волинської обл.). Там В.Тучаницький увів шляхтича Яна
Семикрасу, слугу князя Ю.Чорторийського, у володіння кількома волоками землі,
а також трьома підданими зі Старого Чорторийська11. Неважко переконатися, що
возний прозвітував про цю справу вже по тому, як Луцьким повітом почала поши-
рюватися епідемія чуми.
9 Див., напр.: Запис до луцьких ґродських книг С.Левеєвича про продаж земельної ділянки в Луцьку
Г.Уєздецькому, 28.VIII.1601 // Там само. – Спр.63. – Арк.450–452.
10 Заява С.Одинця щодо неявки до Луцького ґродського уряду Я.Здитовецького, 1.Х.1601 // Там само. –
Спр.62. – Арк.756–756 зв.
11 Визнання возного про введення Я.Семикраси у володіння землею та підданими у Старому Чорторийську,
2.Х.1601 // Там само. – Арк.759 зв. – 760.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
67Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
Датовані жовтнем – першою половиною листопада 1601 р. свідчення джерел,
які проливають світло на те, що відбувалося в адміністративно-судовій сфері, при-
таманній для повітової шляхетської влади Луцького повіту, не лише підтверджу-
ють факт реґулярних засідань ґродського уряду в особливий судово-правовий пе-
ріод, що настав після того, як офіційно було скасовано земські та ґродські рочки.
Інформація цих джерел дає також можливість скласти предметне уявлення про те,
якою мірою моровиця позначилася на способі життя повітового шляхетства, під чиї
потреби був налаштований спосіб життя їхніх підданих.
Узагалі для шляхтичів епідемія чуми не стала достатньою причиною, аби ціл-
ком згорнути свою активність, націлену на забезпечення власних економічних ін-
тересів, особливо, якщо для них виникала якась загроза. Зокрема в такому ключі
діяв Костянтин Хребтович Богуринський, який 5 жовтня 1601 р., іґноруючи небез-
пеку зараження, прибув до повітового центру. Від себе особисто, а також від іме-
ні решти власників села Богурин Луцького повіту (нині с. Бугрин Гощанського
р-ну Рівненської обл.) – матері Полонії Сасинівни Калечницького (Іванової
Хребтовичової Богуринської), старшого брата Івана Хребтовича Богуринського, а
також Стефанової Козинської та Андрія Рогуцького – він подав до ґродського уряду
протестацію проти князів Костянтина, Януша й Олександра Острозьких, власни-
ків Рівного та Рівненської волості, із чийого відома піддані останніх почали при-
бирати до своїх рук богуринські землі та угіддя12.
Шляхтичі, які звикли домагатися свого грубою силою, також не бажали че-
кати, коли в Луцькому повіті вщухне чума. Причому вони, а також особи, які
постраждали від їхньої аґресивності, охоче вдавалися до доступних їм у цей не-
певний з епідемічного погляду час правових важелів задля здобуття переваги
над опонентами. Переконатися у цьому можемо на прикладі кривавого конфлік-
ту, що на початку жовтня 1601 р. спалахнув між Іваном Ісайковським та Якубом
Сулимовським – обидва вони на певних умовах мали в держанні частини села
Яловичі Луцького повіту (нині Млинівського р-ну Рівненської обл.) разом із там-
тешніми селянами. Про подробиці цієї історії дізнаємося, зокрема, із протестації, з
якою 6 жовтня з’явився до Луцького ґродського уряду зять Я.Сулимовського шлях-
тич Юрій Вербицький. Він розпочав свою «жалісну» розповідь, адресовану бурґра-
бієві Адамові Ольшамовському (той представляв ґродську владу), із нарікань на
нехтування І.Ісайковським як християнських, так і шляхетських цінностей, що,
на думку постраждалої сторони, спричинило невмотивований, підступно сплано-
ваний і реалізований напад цього шляхтича на свого сусіда:
«Той пан Ісайковський не мав підстав для будь-яких претензій до пана
Сулимовського. Однак, забувши про страх Господній, любов до ближньо-
го, не вдовольняючися посполитим правом, яким звик удовольнятися ко-
жен добрий чоловік, удався до непристойних і невідповідних дій. Адже
5 жовтня нинішнього 1601 року він дізнався, що пан Сулимовський, як
спокійна людина, увечері того ж таки дня мав їхати на поле, щоб огля-
нути збіжжя. Узявши це до уваги, пан Ісайковський розставив по різних
місцях своїх підданих: одних у своєму млині, других заховав на городах,
а декого – біля дзвіниці. Наказав їм: “Як пан Сулимовський поїде на
поле, то не зможе оминути цю греблю, там зустрінеться зі мною – щоб усі
ви, лише вдарять у дзвін, кинулися, як на битву!”.
12 Протестація власників Богурина проти Костянтина, Януша та Олександра Острозьких, 5.Х.1601 //
Там само. – Арк.765–766.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
68 Петро Сас
Вишикувавши своїх хлопів по тих місцях, наказав скинути гребельний
місток. Пан Сулимовський, як чоловік спокійний, бережений посполи-
тим правом, поїхав на поле беззбройний, верхи на коні. Під’їхав до гре-
блі й побачив скинутий місток. Зліз із коня, щоб поправити той місток.
Тоді пан Ісайковський зі своїми слугами та помічниками, спеціально
приготувавшись до цього, вихопився і крикнув: “Бийте, убийте пана Су-
лимовського!”. По цьому вдарили у дзвін на ґвалт – так, як наказав пан
Ісайковський. Із тих потаємних місць вирвалися хлопи зі зброєю, із кия-
ми та залізяччям. Несподівано вдарили на пана Сулимовського, збили з
ніг і побили. Побитого й лежачого у крові, його жорстоко рубав на землі
сам пан Ісайковський. Тим часом слуги пана Сулимовського, які були
у себе вдома, почули крики та гуки. Вони прибігли на порятунок свого
пана, однак пан Ісайковський їх побив, потовк і жорстоко порубав. Од-
ного з них, Станіслава Шенявського, побитого і закривавленого, він сам
рубав на землі й жорстоко, тиранськи замордував. А другого – Бартоша
Ястрембського, також прибитого киями до землі, люто рубав своєю рукою
без будь-якого милосердя. Залишив тих побитих і лежачих у крові, бо по-
думав, що всі вони мертві. Після цього його хлопи пограбували і здерли
все, що кожен із тих мав. По цьому настільки ганебному й мерзотному
мордуванню, грабежу та обдертю приїхала вночі з возами жалісна дру-
жина, уроджена пані Ганна Звяртовська Сулимовська, і забрала тіла до
свого додому».
Ю.Вербицький не обмежився озвученням у Луцькому ґродському уряді сут-
ності цього інциденту, а й заявив, що постраждала в ньому сторона внесе додат-
кові протестації. А ще попросив надати йому возних для засвідчення наслідків
злочину, а також для опитування свідків на місці події. Луцький ґродський уряд,
попри складну епідемічну ситуацію в повіті («под тотъ час тTпTрTшнии подоизра-
ного повTтриz»), призначив йому возних – Станіслава Янковського і Станіслава
Сосницького, яким мали асистувати шляхтичі-свідки Валенти Лешневський і
Стефан Пясецький. Возні швидко впоралися з дорученням та оперативно прозві-
тували про це перед ґродським урядом13.
Як переконуємося, з’ясування стосунків між шляхтичами-сусідами, кожен
з яких мав підданих у с. Яловичі, переросло в гострий конфлікт із пораненими,
убивством і грабежами. Сторона, яка вважала себе постраждалою, докладно опи-
сала обставини нападу на Я.Сулимовського, що його здійснив І.Ісайковський за
всіма правилами військового мистецтва – із розвідкою планів противника, вибором
найзручнішого місця для атаки, прихованим розміщенням своїх сил на різних на-
прямках, попередньою домовленістю про бойові сиґнали, а також застосуванням
фактору раптовості. Для здійснення цього задуму було залучено чимало селян
І.Ісайковського, а у процесі розвитку інциденту чисельність учасників останнього
зросла за рахунок долучення до нього певної кількості підданих Я.Сулимовського.
Навіть якщо на момент кривавого зіткнення, що відбулося в межах Яловицької ма-
єтності, у цьому селі ще не виявили хворих на чуму, однак для місцевих мешканців
вочевидь не було секретом, що епідемія цієї заразної смертельної хвороби вирує в
Луцькому повіті. Це означає, що той, хто став ініціатором події на Яловицькій гре-
блі, жив у своєму вузькому світі, обмеженому селом, не переймаючись тим, що від-
бувається назовні. Для нападника гостроактуальними були його поточні інтереси,
а не загроза моровиці.
13 Протестація проти І.Ісайковського, внесена до луцьких ґродських книг від імені Я.Сулимовського,
6.Х.1601 // Там само. – Арк.768 зв. – 771.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
69Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
Утім локалізувати конфлікт межами одного села виявилося неможливим.
Для постраждалої сторони виникла потреба поїхати до Луцька, аби спробувати до-
могтися справедливості правовими методами. По цьому від повітового центру до
Яловичого рушили двоє возних із двома своїми помічниками для з’ясування обста-
вин інциденту. Причому в Луцькому ґродському уряді звернули увагу на труднощі
й небезпеки, пов’язані з відрядженням возних із повітового центру на периферію,
оскільки у краї панувала епідемія. Як переконуємося, через уже згаданий кон-
флікт дедалі більше людей із різних місцевостей мандрували територією повіту,
що став чумною зоною.
До слова, через декого з тих, хто постраждав в Яловичому, виникли небажані
з епідеміологічного погляду скупчення людей в Луцьку. Про це дізнаємося зі звіту
возних Станіслава Янковського і Станіслава Сосницького перед ґродським урядом,
який вони зробили 12 жовтня 1601 р. Крім іншого, ці возні надали інформацію,
згідно з якою вони виконали певні службові обов’язки під час похорону вбитого в
Яловичах Станіслава Шенявського, слуги шляхтича Якуба Сулимовського:
«Нас послали на прохання нащадків небіжчика Шенявського на по-
хорон, або, радше, для обволання. Були при похороні тіла небіжчика
Шенявського, що відбувся 12 жовтня 1601 р. в Луцьку у ченців, були в
костелі. Обволали: “Це тіло замордував пан Ісайковський!”. По цьому
тричі, згідно з правом, обволали згаданого Ісайковського та його поміч-
ників у господі, у замку, на ринку та над труною»14.
Отже відгомін трагічних подій, які 5 жовтня 1601 р. сталися в Яловичах, до-
котився до Луцька не лише в тому сенсі, що постраждала сторона звернулася до
ґродської влади з опротестуванням дій кривдника – у цьому місті відбувся також
похорон загиблого в Яловичах шляхтича С.Шенявського. Причому з наведеного
вище опису стає зрозуміло, що у жовтні в Луцьку не було якихось протиепідеміч-
них обмежень, пов’язаних із поховальними обрядами і процесіями. Адже вочевидь
численні учасники похорону, а з ними й возні С.Янковський та С.Сосницький, по-
чергово побували в костелі, у господі, тобто винайнятому приміщення, де свого
часу зупинявся С.Шенявський, а ще – у замку, на ринку, на цвинтарі. У кожному
з цих місць, серед яких були, отже, і такі важливі міські об’єкти, як костел, замок і
ринок, в яких постійно юрмилося багато людей, возні виконували «обволання», тоб-
то публічно оголошували імена вбивці – І.Ісайковського та його спільників.
Потрібно зазначити, що правова реакція осіб, утягнутих у конфлікт в Яловичах,
не була, сказати б, дорогою з одностороннім рухом, де лише представники сторони
Я.Сулимовського розповідали про вади та моральні виразки свого опонента, ма-
ючи на увазі покарати його згідно з чинними правовими нормами. Річ у тому, що
І.Ісайковський також удався до дій, які, крім іншого, ще більше активізували своє-
рідний комунікаційний канал між Яловичами й Луцьком. Уже наступного дня по
тому, як на Яловицькій греблі відбулося криваве зіткнення, І.Ісайковський послав
до Луцького ґродського уряду свою людину зі скаргою на сусіда, Я.Сулимовського,
котрий, за його словами, учинив проти нього злочин15. Подавач судової скарги,
І.Ісайковський, підкріпив свою правову позицію щодо наслідків кривавого інци-
денту свідченням урядових осіб, возних16.
14 Зізнання возних про обволання вбивць під час похорону С.Шенявського, 12.Х.1601 // Там само. –
Арк.776–776 зв.
15 Скарга І.Ісайковського на Я.Сулимовського, 24.ХІІ.1601 // Там само. – Арк.807–808.
16 Реляція возного щодо поранення І.Ісайковського, 24.ХІІ.1601 // Там само. – Арк.809–810.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
70 Петро Сас
Утім перед нами не стоїть завдання дати відповідь на запитання, чиї арґументи
переконливіші: Я.Сулимовського чи І.Ісайковського, і хто з цих двох шляхтичів-су-
сідів був нападником, а хто – жертвою нападу. Важливе те, що згадані вище доку-
менти проливають світло на життя представників шляхетського стану волинської
глибинки під час епідемії чуми. У цій історії безспірний факт полягає в тому, що на
території Луцького повіту, яку дедалі більше охоплювала епідемія чуми, у сільській
місцевості не припинялося збройне з’ясування стосунків між представниками панів-
ного соціального стану. Наслідком стало не лише втягнення в орбіту гострого проти-
борства частини місцевого населення, поранення та загибель деяких активних учас-
ників колотнечі, а й супутній цій події шлейф правової активності, яка спричинила
жваве курсування зацікавлених осіб і представників ґродської влади між Яловичами
й Луцьком. Звісно, такі інтенсивні контакти аж ніяк не сприяли епідемічній безпеці
населення. Упадає в око, що напередодні конфлікту шляхтичі, які володіли селом,
а також їхні піддані займалися своїми звичними господарськими справами та, схо-
же, не надто переймалися загрозою моровиці. За великим рахунком, підтверджен-
ням такої безтурботності – принаймні з боку шляхетських власників – може бути
факт виникнення збройного протистояння між І.Ісайковським і Я.Сулимовським.
Адже той, хто вчинив напад, мислив категоріями своїх дуже конкретних, приземле-
них, прагматичних інтересів, явно абстрагуючись від будь-яких епідемічних загроз.
Примітно, що учасниками різних силових розбірок могли бути не лише чужі
між собою люди, а й родичі, аґресивна натура яких не вгамовувалася хоч і під час
епідемії чуми. Зокрема з фізичним насильством родичів довелося зіткнутися дріб-
ному шляхтичеві Йосипові Михновичу Гуляницькому. 30 жовтня 1601 р. він по-
вернувся з військової служби з Підляшшя додому, до села Гуляльники Луцького
повіту. Однак уже незабаром його брат Тиміш Михнович Гуляльницький ула-
штував новоприбулому вельми жорсткий прийом. Про це дізнаємося зі скарги
Й.Гуляльницького на свого недоброзичливця, з якою 29 листопада 1601 р. він звер-
нувся до Луцького ґродського уряду:
«Того самого вище названого дня, надвечір, мій брат Тиміш Михнович,
маючи злий умисел, разом зі своїми синами Якимом та Іваном жорсто-
ко й немилосердно побили мене киями та поранили. Якщо б мене не
врятували добрі люди, то забили б до смерті. Адже погрожували моєму
здоров’ю, мовлячи: “Таки, – сказали, – уб’ємо тебе й утопимо. Тож не бу-
деш ти довго ходити по світу!”. Через це прошу, щоб мою заяву записали
до луцьких ґродських книг. А що не відразу подав цю мою протестацію
уряду вашої милості, на те є така причина: був поголос про повітріє, яке,
із Божого напусту, ніби було цієї осені в Луцьку й через небезпеку на той
час тут, у Луцьку, не було ґродського уряду»17.
Достеменно невідомо, з якої саме причини Й.Гуляницький упродовж місяця
після нападу на нього в Гуляльниках і погроз йому вбивством не реагував на це
у правовому плані. Хай там як, у нього, судячи з усього, не було підстав обманю-
вати представників луцької ґродської влади щодо того, чому не поквапився з по-
дачею протестації. Звідси напрошується думка: цей шляхтич, вочевидь як і решта
мешканців Гуляльників, був неабияк збентежений чутками про небезпечну ситу-
ацію в Луцьку з моровицею, яка, подейкували, спричинила припинення роботи
ґродського уряду. Тож Й.Гуляльницький, вибираючи між тим, залишатися йому в
Гуляльниках, де з ним могли жорстоко поквитатися непривітні родичі, чи їхати до
17 Протестація Й.Гуляльницького проти Т.Гуляльницького, 29.ХІ.1601 // Там само. – Арк.787 зв. – 788.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
71Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
Луцька, сподіваючись лише на фортуну, обрав безпечніший, на його думку, варі-
ант – сидіти вдома в очікуванні припинення або послаблення епідемії. Отже шлях-
тичі, котрі мешкали у сільській місцевості (куди, як у Гуляльниках, схоже, на той
час ще не дісталася інфекція), хоча й знали про епідемію чуми на території повіту,
однак уважали за можливе та потрібне поводитися у своєму селі так, як вони зви-
кли це робити. Тож охоче з’ясовували стосунки між людьми свого кола (вочевидь не
лише з ними) за допомогою насильства. Водночас чутки про моровицю в повітово-
му центрі лякали таких представників шляхетського стану, як Й.Гуляльницький.
Це стримувало їх від того, щоб залишити порівняно безпечну зону свого села та
негайно відбути до Луцька для вирішення нагальних проблем. До того ж вони не
мали впевненості, чи працює ґродський суд з огляду на чуму.
Середина листопада 1601 р.: ще одне перенесення ґродських рочків
Після першого відтермінування наприкінці вересня – на початку жовтня
1601 р. земських і ґродських судових рочків час спливав швидко. Настало 15 листо-
пада. Саме на цю дату луцькі ґродські урядники призначили відкриття сесії суду,
адже попередню, що мала розпочатися шість тижнів тому, 4 жовтня, завадила про-
вести епідемія чуми. Однак і у середині листопада епідемічна обстановка в Луцьку,
як і в повіті загалом, залишалася кепською. Тож місцевим ґродським урядникам не
залишалося нічого іншого, як знову перенести рочки на шість тижнів. Здавалося б,
що в адміністративно-судовій сфері Луцького повіту нічого не змінилося порівняно
зі встановленим напередодні особливим «чумним» режимом. Тим часом моровиця
вочевидь сильніше, ніж раніше, вплинула на спроможність ґродської влади безпе-
ребійно функціонувати у вогнищі епідемії.
Про подібні моменти публічно-правового життя в охопленому моровицею повіті
дізнаємося зі свідчення, яке наприкінці 1601 р. дав луцькому підстарості Матвієві
Стемковському й судді Остафієві Єловичу Малинському возний єнерал Валентій
Тучаницький. Із цього документа випливає, що 8 вересня возний побував у службо-
вих справах на території Луцького повіту, а саме – у Ведмежому, де ввіткнув у во-
рота тамтешнього двору, який належав шляхтичеві Олександрові Загоровському,
двадцять сім судових позовів. До нього в Луцькому ґродському суді позивався пи-
сар цієї установи Войтех Станішевський. Один із позовів стосувався захоплення
О.Загоровським ґрунту в належному луцькому ґродському писареві Воленському
(Волицькому?) маєтку, а решту позовів присвячено відшкодуванню тамтешнім
селянам збитків, завданих нападниками. Розгляд справи мав відбутися на сесії
Луцького ґродського суду, початок якої планувався на 15 листопада. Однак усьому
завадила епідемія чуми («помTнTныT рочки длz повTтра нT дошли»).
Скасування судових рочків не надто позначилося принаймні на повсякденній
рутинній роботі возного В.Тучаницького. Адже моровиця моровицею, а йому по-
трібно було розвозити судові позови шляхтичам із викликом їх на найближчу за
часом чергову сесію ґродського суду. Приміром, 20 листопада 1601 р., тобто лише
через кілька днів по скасуванню судових рочків, він подався за добре знайомою
йому адресою – до Ведмежого, аби вручити позови О.Загоровському. Примітно, що
цього дня возний, так само, як і 8 вересня, знову ввіткнув у ворота подвір’я двад-
цять сім уже згаданих позовів із викликом до Луцького ґродського суду на онов-
лену дату судового засідання (на практиці ця судова сесія розпочалася 27 грудня,
тобто за шість тижнів після останнього скасування 15 листопада). Крім ґрод-
ських В.Тучаницький залишив адресовані господареві Ведмежого ще два десятки
Український історичний журнал. – 2020. – №2
72 Петро Сас
земських позовів. Виклик О.Загоровського до земського суду як відповідача також
ініціював луцький ґродський писар В.Станішевський. В одному з позовів ішлося
про знищення за наказом О.Загоровського межових знаків на його воленському
ґрунті, а в дев’ятнадцяти – про відшкодування збитків і про штрафи за поранення
воленських підданих. Розгляд судової справи, про яку йдеться, запланували на се-
сію земського суду на початок 1602 р., що мала часову прив’язку до католицького
свята Трьох Королів18 (із того факту, що досвідчений ґродський писар, якого у судо-
вій сфері важко було обдурити, закидав свого опонента десятками позовів, причому
в різних інстанціях, можемо припустити: О.Загоровський за вчинений ним шля-
хетський наїзд отримав щонайменше чималий клопіт судової тяганини).
Загалом доволі очевидно, що луцькі ґродські урядники фактично взяли-
ся протидіяти епідемії чуми у своєму повіті адміністративними напівзаходами.
Поспостерігавши десь із місяць, як моровиця охоплює Волинь, у тому числі терито-
рію Луцького повіту, вони все ж наважилися скасувати на початку жовтня 1601 р.
ґродські рочки. Їх відтермінували на шість тижнів, однак, як з’ясувалося, урядники
схибили у своїх розрахунках, адже по тому, як оголошений ними термін відкриття
рочків – 15 листопада – настав, епідемія не відступила. Тож мислячи звичними
для ґродської влади Луцька адміністративно-організаційними часовими віхами, а
також діючи методом проб і помилок, тамтешні урядники знову відсунули судову
сесію на шість тижнів, тобто призначили її на 27 грудня. Натомість їхні земські ко-
леґи постали більш точними в розрахунках щодо перенесення судової сесії на час,
коли вже не буде моровиці. Утім це пояснювалося не винятковою епідемічною про-
зорливістю земських служителів Феміди, а тим, що часові проміжки між сесіями
земського суду були помітно тривалішими порівняно із ґродськими.
Звісно, одного скасування судових сесій було замало, щоб упоратися з чумою.
Однак навіть у межах цього «відомчого карантину» його ефективність в епідеміч-
ному плані вочевидь виявилася меншою, аніж могла бути. Як пам’ятаємо, під час
першого відтермінування луцьких ґродських рочків на початку жовтня 1601 р. міс-
цевий ґродський уряд у звичному для себе режимі продовжив ризиковану в пере-
бігу пошесті діяльність, адже попри небезпеку до його канцелярії прибували від-
відувачі, а урядники ухвалювали різні рішення.
Луцькі ґродські урядники через чуму знову скасували заплановані на 15 листо-
пада 1601 р. судові засідання. Уже йшлося про те, що возний єнерал В.Тучаницький
20 листопада рушив у службове відрядження Луцьким повітом. Звісно, він ризику-
вав підхопити інфекцію та, напевно, це усвідомлював. Якщо при виконанні служ-
бових обов’язків возний наражав себе на небезпеку, то чи остерігався він епідемії в
тих чи інших ситуаціях повсякденного життя? Чи після того, як 15 листопада луць-
кі ґродські урядники визнали, що епідемія в повіті триває, вони й надалі реґулярно
відвідували ґродську канцелярію?
Відповідь на ці запитання можемо дістати, зокрема, з протестації В.Ту ча-
ницького проти Аркша Свинюського, його сина Мошка, а також Бера – євреїв із
містечка Романів Луцького повіту. 8 грудня 1601 р. з цим документом ознайомив-
ся луцькій бурґрабій Адам Ольшамовський, після чого його вписали до ґродських
книг. Отже за словами В.Тучаницького А.Свинюський зі спільниками:
«20 листопада теперешнього, 1601 р., вони спочатку заступили добровільну
дорогу на мосту через річку Стир моїй двірській челяді і слугам, коли ті йшли
з романівського торгу – Андрію Поповичу, Мартину Павловичу, шляхтичу
18 Свідчення возного про вручення судових позовів О.Загоровському, 31.ХІІ.1601 // Там само. – Арк.827 зв. – 828.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
73Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
Матису Головачевичу і служебній невісті (жінці – П.С.) Ганні. Без будь-якої
причини, лише зі свого злого умислу, вони їх побили й поранили, залишили
лежати на місці. [Подорожні] їх привезли до мого дому на возі. [Нападники]
пограбували в них чимало речей, зокрема в Мартина Павловича – [взяли]
копу грошей литовських із хусткою, яку куплено за 3 гроші; шапку, підшиту
хутром лисиці за 1,5 золотого; сокиру за 9 грошей; сермягу за 0,5 копи грошей;
ніж із поясом за 3 гроші. В Андрія Поповича – мішок, у ньому було 0,5 копи
грошей; зірвали шапку за 0,5 копи та за 2 гроші; корд (короткий меч – П.С.)
за 2 злотих; шкірку за 7 грошей; ніж за 2 гроші. У Матиса Головачовича –
70 грошей; хустку за 4 гроші; шапку, підшиту лисячим хутром за 3 злотих; ша-
блю за 1 копу грошей. У невісти Ганни пошарпали підвіку (жіночий головний
убір – П.С.) за 6 грошей, товстку (хустка з грубого полотна – П.С.) за 0,5 копи;
[заволоділи] мошною із 40 литовськими грошами. Щодо цього [я] не полишив
би відразу вчинити проти них [нападників] протестацію. Однак, оскільки уряд
вашої милості не працював через повітріє, не зміг цього зробити».
Описавши інцидент, що трапився 20 листопада 1601 р. з його підданими на
мосту через Стир, возний В.Тучаницький перейшов до розповіді про нові кримі-
нальні витівки своїх недоброзичливців – євреїв із Романова. Причому цього разу
їхня аґресія, у тому числі у формі фізичного насильства, виявилася спрямованою
персонально проти нього самого:
«По цьому, 5 грудня, це свавільство ще більше осміліло, оскільки не діста-
ло жодного покарання за свій попередній учинок. Довідалися, що я приї-
хав на романівський ярмарок для купівлі для своєї потреби кількох десят-
ків мац (міра об’єму сипких тіл, від 80 до 100 л – П.С.) жита. Був там весь
день. Купивши на тому ярмарку жита, як чоловік спокійний, не очікуючи
нічого злого ані від них, ані від будь-кого іншого, [я], упевнений у надій-
ності громадського порядку й посполитого права, поїхав на санях з одним
лише хлопцем добровільною дорогою через романівський міст до свого
дому, до Разник. У цей час ті вище названі євреї, підготувавшися разом
із бахурами, зі своєю челяддю та з багатьма іншими своїми помічниками,
імена і прізвиська яких вони ліпше знають, забувши про страх Господній
[…] знайшли для свого злого вчинку зручне місце: засіли в порожньому
млині, який на річці Стир при мосту. Коли я вночі – могло бути кілька го-
дин у ніч – їхав через міст до того млина, [вони] спочатку вчинили окрик,
а потім […] мене жорстко й немилосердно побили та поранили».
Згодом челядники В.Тучаницького довідалися про злу пригоду, яка з ним тра-
пилася. Цю новину до Разник приніс хлопець – супутник постраждалого, котрому
вдалося врятуватися. Піддані відшукали свого пораненого пана на місці інциден-
ту й відвезли його на санях додому. Хоча возний залишився живий, однак побо-
ювався, що побиття може стати для нього фатальним. У своїй протестації він на-
рікав також на пограбування. Зокрема нападники забрали в нього такі предмети
верхнього одягу, як делію за 10 злотих, опанчу за 5 злотих, а ще шапку за 1 копу
грошей литовських і турецьку шаблю за 10 злотих. Луцькій бурґрабій, ознайомив-
шись із протестацією В.Тучаницького, не лише пішов назустріч скаржникові, нака-
завши записати його письмове звернення до ґродських книг, а й задовольнив його
прохання щодо надання йому возного для засвідчення факту розбійного нападу,
у тому числі для фіксації характеру поранень постраждалого19.
19 Протестація В.Тучаницького проти Аркша і Мошка Свинюських, а також Бера, 8.ХІІ.1601 //
Там само. – Арк.796–797 зв.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
74 Петро Сас
Із наведеної вище джерельної інформації простежуються не лише певні повсяк-
денні реалії життя людей у волинській провінції після листопадового 1601 р. відтермі-
нування ґродських судових рочків через епідемію чуми, а й те, як це відтермінування
вплинуло на адміністративно-правові інституції Луцького повіту. Отже сталося так,
що 20 листопада, тобто того самого дня, як возний В.Тучаницький у межах виконання
своїх службових обов’язків доставляв конкретним адресатам судові позови, декілька
його підданих із села Разник (Расники, Рясники), розташованого, судячи з усього, не-
подалік від містечка Романів, яке лежало східніше Луцька, подалися на романівський
торг. Піше повернення разницьких підданих В.Тучаницького з торгу виявилося для
них драматичним – їх побили, поранили й пограбували декілька євреїв, котрі мешка-
ли в Романові. Возний В.Тучаницький був налаштований притягнути нападників до
судової відповідальності. Першим кроком на шляху до цього мало стати внесення про-
тесту (протестації) до ґродських книг. Однак він не зміг це зробити, оскільки Луцький
ґродський уряд не працював через епідемію чуми – подібно до того, як це було під час
першого перенесення судової сесії на початку жовтня 1601 р.
Тим часом 5 грудня 1601 р. возний В.Тучаницький поїхав як приватна особа на
ярмарок до Романова придбати жита. Цей дрібний шляхтич мав помічника – хлопця-
челядника. Вочевидь він особисто, як звичайні селяни або міщани, купував збіжжя.
Напевно не надто вирізнявся серед простого ярмаркового люду і своїм одягом. Принаймні
ціна шапки цього возного була близькою до цін головних уборів його підданих: якщо у
В.Тучаницького вона коштувала 1 копу литовських грошей, тобто 2,5 польського злото-
го, то, приміром, М.Павлович мав шапку за 1,5, а М.Головачович – за 3 злотих.
Хай там як, а В.Тучаницький, котрий добре знав про чуму в Луцькому по-
віті, вочевидь не дуже зважав на цю загрозу, вирушаючи на велелюдний торг у
Романові. Возний настільки захопився купівлею, що довелося повертатися додому
поночі. Звісно, і людей, які ярмаркували в Романові, також не злякала смертельна
епідемія. Як і групу вже згаданих романівських євреїв. Останні засіли у занедба-
ному млині аж ніяк не задля того, щоб там сховатися від моровиці – вони чекали
на В.Тучаницького, аби напасти на нього.
Возний, жертва розбійного нападу, уже 8 грудня 1601 р., через два дні піс-
ля інциденту, подав відповідну протестацію до Луцького ґродського уряду. Крім
фактів, пов’язаних із конкретикою злочину, В.Тучаницький, який, з одного боку,
вочевидь поділяв настанови шляхетської системи цінностей щодо шанування пра-
вових норм, а з іншого – під час виконання обов’язків возного часто стикався з
фактами нехтування правом, убачав спонукальну причину розбійництва Аркші
Свинюського та його поплічників, романівських євреїв, у тому, що вони не відпові-
ли за свій попередній злочин. А безкарності посприяло, як випливає з протестації,
тимчасове припинення діяльності ґродського уряду через чумну пошесть. Та обста-
вина, що В.Тучаницький, котрий після нападу 20 листопада романівських євреїв
на його підданих зі вже зазначеної причини не зміг подати протестацію проти них,
однак після їхньої насильницької акції 5 грудня вже проти нього самого таки спро-
мігся це зробити 8 грудня, доводить, що Луцький ґродський уряд поновив свою ді-
яльність – як видається, через загальне поліпшення епідемічної ситуації.
Звісно, що порівняно нетривалий за часом збій у роботі шляхетської станової ін-
ституції був невипадковим. Однак справжня його причина доволі очевидна – епіде-
мія чуми. Можливо, певну паузу у функціонуванні Луцького ґродського уряду (факт
якої в останній декаді листопада 1601 р. підтвердив, отже, возний В.Тучаницький)
спричинили якісь персональні проблеми луцьких ґродських урядників, як-от їх мо-
гла зачепити моровиця? Аби спробувати відповісти на це запитання, звернемося до
Український історичний журнал. – 2020. – №2
75Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
документальних матеріалів. Своєрідним індикатором стабільної роботи Луцького
ґродського уряду восени 1601 р. може бути головування в ньому бурґрабія Адама
Ольшамовського. Адже саме він доволі довго беззмінно представляв ґродську вла-
ду в Луцькому повіті. Утім згодом він почав відходити від педантичного щоденного
виконання своїх обов’язків. Приміром, якщо 9 жовтня А.Ольшамовський урядував
у Луцькому замку20, то наступне засідання зміг провести через два дні, 12 жов-
тня21. Наприкінці листопада визначилася стала тенденція, яка полягала в тому,
що ґродські урядники доволі часто змінювати один одного в ролі заступників луць-
кого підстарости. Так, 28 листопада ґродську владу в Луцьку представляв Мартин
Прерацький22, а наступного дня віжки управління ґродським урядом знову повернув
собі А.Ольшамовський23. Натомість 30 листопада вони опинилися в руках луцького
ґродського писаря Войтеха Станішевського – «за відсутності на цей час уродженого
пана Матія Стемпковського, луцького підстарости»24. До слова, у ці дні вже згаданий
возний В.Тучаницький міг подати скаргу про напад 20 листопада романівських єв-
реїв на його підданих. Однак цього він чомусь не зробив, маючи за краще нарікати
на припинення роботи Луцького ґродського уряду.
Своєрідна чехарда урядників, які заступали на владному посту луцького під-
старосту (що вперше виразно проявилася наприкінці листопада 1601 р.), спосте-
рігалася й у подальшому. Якщо 20 грудня відповідні повноваження виконував
Стефан Дворецький25, то 21 і 22 грудня вони перейшли, судячи з усього, до родича
Адама Ольшамовського – Мартина (Марціяна) Ольшамовського26. Тим часом дово-
лі швидко А.Ольшамовський поновив свої керівні позиції в Луцькому ґродському
уряді27.
Як бачимо, А.Ольшамовський, основний організатор роботи ґродської влади
в Луцьку під час епідемії чуми в осінні місяці 1601 р., перебував на фактичному
керівному посту в Луцькому ґродському уряді також і у грудні того року. Тобто, ціл-
ком очевидно, моровиця його не здолала. Це означає, що зауважене возним при-
пинення роботи ґродського уряду на деякий час, особливо в кілька перших днів
третьої декади листопада, спричинила не хвороба того, хто тимчасово виконував
обов’язки луцького підстарости (подібні виконавці, як можна було переконатися,
за потреби легко змінювали один одного). Найбільш імовірною причиною збоїв у
робочому ритмі Луцького ґродського уряду стало накопичення проблем, пов’язаних
із поширенням моровиці в межах повіту. Судячи з усього, саме через це ґродські
урядники вирішили взяти паузу у своїй роботі. Про це стверджував і реальний сві-
док зупинки роботи шляхетських судово-адміністративних інституцій в Луцьку –
В.Тучаницький. Попри певну суперечливість у деталях, він, як офіційна особа, як
возний, вочевидь не міг вигадати історію про вимушені канікули ґродської влади
через чуму. Адже подав свою протестацію від 8 листопада 1601 р. цілком обізнаній
і компетентній щодо цього особі – луцькому бурґрабієві А.Ольшамовському.
20 Реляція возного щодо справи І.Курияновського, 9.Х.1621 // Там само. – Арк.775.
21 Зізнання возних про обволання вбивць під час похорону С.Шенявського, 12.Х.1601 // Там само. – Арк.776.
22 Скарга М.Ґрановсьського на М.Собеського, 28.ХІ.1601 // Там само. – Арк.786 зв.
23 Протестація Й.Гуляльницького проти Т.Гуляльницького, 29.ХІ.1601 // Там само. – Арк.787 зв.
24 Реляція возного щодо справи Г.Сангушка Кошерського, 30.ХІ.1621 // Там само. – Арк.788.
25 Свідчення возного про вручення судового позову луцькому старості від імені Я.Кашовського //
Там само. – Арк.797 зв.
26 Свідчення возного щодо посесії Г.Ушака Куликовського частини маєтку Полганова, 21.ХІІ.1601 // Там само. –
Арк.804 зв.; Свідчення возного про вручення судових позовів різним особам, 22.ХІІ.1601 // Там само. – Арк.805.
27 Скарга І.Ісайковського на Я.Сулимовського, 24.ХІІ.1601 // Там само. – Арк.807.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
76 Петро Сас
27 грудня 1601 р. в Луцьку таки відкрилися заплановані на цю дату ґродські
рочки. Нарешті в місті з’явився підстароста Матвій Стемпковський. Він і луцький
ґродський суддя Остафій Єлович Малинський відкрили судову сесію28. Ця обста-
вина, а також те, що у грудні ґродський уряд, попри певні проблеми напередод-
ні, продовжував функціонувати дає підстави припустити, що впродовж грудня
1601 р. епідемія чуми в Луцькому повіті стихла – напевно так само, як і на терито-
рії Волинського воєводства загалом.
***
Отже під час епідемії чуми, яка в Луцькому повіті розпочалася 2 вересня
1601 р. й вочевидь охопила майже весь грудень, тобто тривала близько чотирьох
місяців, повітові ґродські й земські станові судово-адміністративні інституції шлях-
ти задля стримування пошесті вдалися до певних організаційних заходів каран-
тинного характеру. На початку жовтня було скасовано заплановані на цей час сесії
земського та ґродського судів. Їх перенесли на пізніший час згідно з усталеними
термінами проведення судових рочків: земські – на початок 1602 р. (що спричини-
ло невдоволення деяких представників панівного соціального стану, яким скасова-
на судова сесія була потрібна для залагодження власних правових та економічних
проблем), а ґродські – на 15 листопада. Оскільки до середини останнього осіннього
місяця епідемія не завершилася, то ґродські судові рочки довелося ще раз відтермі-
нувати на шість тижнів, тобто перенести їх на 27 грудня 1601 р.
Доволі очевидно, що земські та ґродські урядники в межах своїх повноважень,
спираючись на чинні законодавчі норми (Литовський статут) і, принаймні фор-
мально, на «громадську думку» шляхти щодо актуального рівня епідемічної загро-
зи, ухвалили значуще і стратегічно важливе для безпеки населення рішення про
судові «канікули». Завдяки цьому було загальмовано процес інфікування населен-
ня, адже вдалося уникнути скупчення в Луцьку чималої кількості шляхтичів та їх-
ніх слуг, котрі з’їхалися б із різних місцевостей на рочки, тісно між собою контакту-
ючи, у тому числі у закритих приміщеннях Оскільки у краї бушувала моровиця, то
такі велелюдні судові зібрання вочевидь прискорили б темпи поширення інфекції.
Попри цілком виправдане з епідеміологічного погляду владне рішення відмови-
тися від проведення судових рочків, ґродські урядники у своєму «відомчому каран-
тині» діяли не системно, адже канцелярія Луцького ґродського суду продовжувала
працювати на реґулярній основі (за винятком певних незначних часових збоїв). До
неї прибували шляхтичі не лише в термінових, а й у рутинних справах, що могли за-
чекати сприятливішого часу. Активно переміщувалися територією повіту, охоплено-
го епідемією, у службових справах дрібні судові урядники – возні. У Луцьку не було
обмежень щодо судово-правових публічних процедур, пов’язаних із ритуальними це-
ремоніями, які передбачали відвідування храмів, ринків та інших місць масового
скупчення людей. Усе це несло неабиякі епідемічні ризики. З одного боку, симптома-
тичним підтвердженням реальності чумної загрози в повітовому центрі стала смерть
луцького «балвера», який під час моровиці контактував із багатьма клієнтами. З ін-
шого боку, той факт, що його вимерлий через пошесть будинок ізолювали, може слу-
гувати прикладом спеціальних практичних заходів влади карантинного характеру.
Попри небезпеку зараження, із-поміж шляхти, і не лише в її середовищі, зна-
ходилися особи, які не відмовлялися від насильства, аби в такий спосіб забезпечи-
ти власні економічні та інші інтереси. Причому під час подібних силових акцій,
які іноді набували форми доволі масштабних бойових дій, їхніми учасниками й
28 Свідчення возного про вручення судових позовів А.Фірлею, 27.ХІІ.1601 // Там само. – Арк.814.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
77Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.)
жертвами ставали чимало осіб, а це явно не сприяло підвищенню рівня епідеміч-
ної безпеки місцевого населення. До того ж по завершенні «гарячої фази» сторони
конфлікту, аби якнайкраще забезпечити свої правові позиції, прагнули дістатися
ґродського уряду, що породжувало міґрації з периферії до повітового центру, і на-
впаки. Утім у деяких випадках постраждалі відкладали подібні візити до сприят-
ливішої епідемічної обстановки. Щодо населення сільської глибинки, яке ще не
охопила моровиця, то воно, звичне до різних загроз, із-поміж яких пошесть не за-
вжди була найстрашнішим лихом, іґнорувало чумну небезпеку принаймні в тому
плані, що займалося своїми повсякденними господарськими справами, зокрема
охоче вирушало на велелюдні ярмарки до найближчих містечок.
REFERENCES
1. Boecki, Ch.M. (2000). Images of plague and pestilence: iconography and iconology.
2. Byfield, T. (2010). Renaissance: God in Man, A.D. 1300 to 1500: But Amid Its Splendors, Night Falls on Medieval Christianity
(Christian History Project).
3. Frith, J. (2012). The History of Plague. Part 1: The Three Great Pandemics. Journal of Military and Veterans’ Health, 20, 2(April).
Petro Sas
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Chief Research Fellow,
Department of History of Ukraine of the Middle Ages and Early Modern Times,
Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine
(Kyiv, Ukraine), ukraine.middle.ages@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3428-5492
Anti-Epidemic Measures of the Authorities in Volyn
(Early Seventeenth Century)
Abstract. The purpose of the study is to examine, on the basis of documentary materials, quarantine
measures taken by Lutsk city and country officials to curb the plague epidemic of 1601 in Lutsk county,
as well as to elucidate the lifestyle of representatives of certain categories of the population at that time.
The methodology of the study is to apply the comparative-historical method, the principles of objectivity
and the systematic approach in the study of socio-historical phenomena and processes. Scientific
novelty. The specific anti-epidemic measures and their effectiveness in preventing the spread of the
plague epidemic to which representatives of the City and Zemskyi authorities of Lutsk county have been
identified. The features of epidemiological consciousness and behavior of representatives of different
social strata of the population are outlined. Conclusions. It was established that the epidemic lasted for
about four months in the territory of the county – from September 2 until almost the end of December
1601. In the beginning of October, the local government postponed the session (rochky) of the Zemskyi
Court to the beginning of 1602. The City Court session was postponed to six. until November 15, and
after that it was rescheduled – to December 27, 1601. Despite the protests by some representatives of
the dominant social status, who saw the abolition of judicial years as a violation of their private interests,
in fact this decision was quite important from an epidemiological point of view. After all, due to this
“departmental quarantine”, instituted by the City and Zemskyi states, the judicial and administrative
institutions of the nobility managed to avoid coming to Lutsk from different parts of the county covered
by the plague, a large contingent of noble claimants and defendants, as well as their servants. At the
same time, these anti-epidemic measures were actually half-hearted. After all, throughout the epidemic
(except for a short period), the Lutsk City Government regularly met, receiving visitors from both urgent
and various routine matters. The county was constantly plied by small court officials. The epidemic
threat did not force some nobles to abandon gun violence. One of the consequences of such conflicts
was the frequent trips of their participants from the periphery to Lutsk, to the City Government. In the
meantime, the population of the rural hinterland, which had not yet reached the plague, did not change
too much the usual tribe of life, in particular, took an active part in the fair trade.
Keywords: Volyn, Lutsk county, plague, anti-epidemic measures, urban and regional court sessions,
urban and regional judicial and administrative officials, epidemiological consciousness and behavior.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179746 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:11:00Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сас, П. 2021-06-07T10:08:44Z 2021-06-07T10:08:44Z 2020 Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.) / П. Сас // Український історичний журнал. — 2020. — Число 2. — С. 60-77. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2020.02.060 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179746 94(477) Мета дослідження – на основі документальних матеріалів розглянути заходи карантинного характеру, до яких удавалися луцькі ґродські й земські урядники задля стримування епідемії чуми 1601 р. в Луцькому повіті, а також висвітлити особливості способу життя у цей час представників певних категорій населення. Методологія дослідження полягає у застосуванні порівняльно-історичного методу, принципів об’єктивності та системного підходу при вивченні соціально-історичних явищ і процесів. Наукова новизна. Визначено конкретні протиепідемічні заходи, їх ефективність щодо запобігання поширенню епідемії чуми, до яких удавалася ґродська й земська влада Луцького повіту. Окреслено особливості епідеміологічної свідомості та поведінки представників різних соціальних верств населення. Висновки. Установлено, що на території повіту епідемія тривала близько чотирьох місяців – від 2 вересня майже до кінця грудня 1601 р. На початку жовтня місцева влада перенесла через неї сесію (рочки) земського суду на початок 1602 р. Сесію ґродського суду відтермінували на шість тижнів, до 15 листопада, а по цьому її перенесли ще раз – на 27 грудня 1601 р. Попри протести деяких представників панівного соціального стану, які вбачали у скасуванні судових рочків ущемлення своїх приватних інтересів, насправді це рішення було доволі важливим з епідеміологічного погляду. Адже завдяки цьому «відомчому карантину», запровадженому ґродськими й земськими становими судово-адміністративними інституціями шляхти, удалося уникнути прибуття до Луцька з різних куточків повіту, охопленого моровицею, чималого континґенту шляхетських позивачів і відповідачів, а також їхніх слуг. Водночас зазначені протиепідемічні заходи насправді мали половинчастий характер, оскільки впродовж усього часу епідемії (за винятком невеликого періоду) реґулярно засідав Луцький ґродський уряд, приймаючи відвідувачів як із термінових, так і з різних рутинних справ. Територією повіту постійно курсували возні, дрібні судові урядники. Епідемічна небезпека не змусила частину шляхтичів відмовитися від збройного насильства. Одним із наслідків подібних конфліктів стали часті поїздки їх учасників із периферії до Луцька, до ґродського уряду. Тим часом населення сільської глибинки, до якого ще не дісталася чума, не надто змінювало звичний триб життя, зокрема брало активну участь в ярмарковій торгівлі. The purpose of the study is to examine, on the basis of documentary materials, quarantine measures taken by Lutsk city and country officials to curb the plague epidemic of 1601 in Lutsk county, as well as to elucidate the lifestyle of representatives of certain categories of the population at that time. The methodology of the study is to apply the comparative-historical method, the principles of objectivity and the systematic approach in the study of socio-historical phenomena and processes. Scientific novelty. The specific anti-epidemic measures and their effectiveness in preventing the spread of the plague epidemic to which representatives of the City and Zemskyi authorities of Lutsk county have been identified. The features of epidemiological consciousness and behavior of representatives of different social strata of the population are outlined. Conclusions. It was established that the epidemic lasted for about four months in the territory of the county – from September 2 until almost the end of December 1601. In the beginning of October, the local government postponed the session (rochky) of the Zemskyi Court to the beginning of 1602. The City Court session was postponed to six. until November 15, and after that it was rescheduled – to December 27, 1601. Despite the protests by some representatives of the dominant social status, who saw the abolition of judicial years as a violation of their private interests, in fact this decision was quite important from an epidemiological point of view. After all, due to this “departmental quarantine”, instituted by the City and Zemskyi states, the judicial and administrative institutions of the nobility managed to avoid coming to Lutsk from different parts of the county covered by the plague, a large contingent of noble claimants and defendants, as well as their servants. At the same time, these anti-epidemic measures were actually half-hearted. After all, throughout the epidemic (except for a short period), the Lutsk City Government regularly met, receiving visitors from both urgent and various routine matters. The county was constantly plied by small court officials. The epidemic threat did not force some nobles to abandon gun violence. One of the consequences of such conflicts was the frequent trips of their participants from the periphery to Lutsk, to the City Government. In the meantime, the population of the rural hinterland, which had not yet reached the plague, did not change too much the usual tribe of life, in particular, took an active part in the fair trade. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.) Anti-Epidemic Measures of the Authorities in Volyn (Early Seventeenth Century) Article published earlier |
| spellingShingle | Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.) Сас, П. Історичні студії |
| title | Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.) |
| title_alt | Anti-Epidemic Measures of the Authorities in Volyn (Early Seventeenth Century) |
| title_full | Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.) |
| title_fullStr | Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.) |
| title_full_unstemmed | Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.) |
| title_short | Протиепідемічні заходи влади на Волині (початок XVII ст.) |
| title_sort | протиепідемічні заходи влади на волині (початок xvii ст.) |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179746 |
| work_keys_str_mv | AT sasp protiepídemíčnízahodivladinavolinípočatokxviist AT sasp antiepidemicmeasuresoftheauthoritiesinvolynearlyseventeenthcentury |