Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності
Мета дослідження полягає у з’ясуванні процесу інституційного становлення українсько-швейцарських відносин у 1918–1921 рр. та особливостей дипломатичної присутності УНР у Швейцарії в 1918–1926 рр. Методологія спирається на принципи науковості, історизму, системності. У межах міждисциплінарного підхо...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179748 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності / І. Матяш // Український історичний журнал. — 2020. — Число 2. — С. 94-106. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859835083787075584 |
|---|---|
| author | Матяш, І. |
| author_facet | Матяш, І. |
| citation_txt | Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності / І. Матяш // Український історичний журнал. — 2020. — Число 2. — С. 94-106. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Мета дослідження полягає у з’ясуванні процесу інституційного становлення українсько-швейцарських відносин у 1918–1921 рр. та особливостей дипломатичної присутності УНР у
Швейцарії в 1918–1926 рр. Методологія спирається на принципи науковості, історизму, системності. У межах міждисциплінарного підходу використано загальнонаукові та спеціальнонаукові
методи, зокрема архівної евристики, історіографічного аналізу, зовнішньої і внутрішньої критики
джерела. Наукова новизна результатів дослідження полягає в реконструкції на підставі архівної інформації, опублікованих і неопублікованих джерел діяльності українських дипломатичних
та консульських представництв у Берні, Цюріху, Женеві та з’ясуванні персоналій учасників процесу становлення українсько-швейцарських відносин у 1918–1926 рр., функцій і завдань дипломатичних, консульських представництв. Висновки. Розвиток українсько-швейцарських відносин у 1918–1921 рр. зумовлений геополітичною та економічною ситуацією в Європі під час та після
завершення Першої світової війни. Економічна криза, що істотно вплинула на соціально-економічне становище Швейцарії, викликала інтерес швейцарської сторони до встановлення торгівельних відносин з Україною. Натомість для України налагодження дипломатичних відносин зі
Швейцарією мало велике значення не лише у плані двосторонніх контактів, а і як можливість опосередкованої взаємодії з державами Антанти та участі в роботі міжнародних організацій. Українська дипломатична присутність у Швейцарії тривала до 1926 р. Її ключова особливість, попри «офіціозний» статус, полягала у відкритості влади до потреб українського представництва.
The purpose of the research is to clarify the process of formation of Ukrainian-Swiss relations
in 1918–1921 and to establish the peculiarities of Ukraine’s diplomatic presence in Switzerland in
1918–1926.The research methodology is based on the principles of scientific, historicism, systemic.
In the framework of interdisciplinary approach, general scientific and special-scientific methods are
used. During the discovery and research of historiographical and historical sources, the methods
of archival heuristics, historiographical analysis, external and internal criticism of the source were
the key. The scientific novelty of the research results is the reconstruction of archival information
revealed by the author in published and unpublished sources, the activities of the Ukrainian diplomatic
and consular missions in Bern, Zürich, Genève and clarification personalities of participants in the
process of Ukrainian-Swiss relations in 1918–1926, establishing functions and tasks of diplomatic
and consular representatives. Conclusions. The development of Ukrainian-Swiss relations in
1918–1926 was due to the geopolitical and economic situation in Europe during and after the end
of the World War I. The economic crisis, which significantly influenced the socio-economic situation
in Switzerland, caused the Swiss party’s interest in establishing trade relations with Ukraine. For
Ukraine, the establishment of diplomatic relations with Switzerland was of great importance not only
as the establishment of bilateral contacts, but also as an opportunity for indirect interaction with the
Entente states and participation in the work of international organizations. The status of the embassy
provided to the Ukrainian office in Switzerland confirmed the importance for the Ukrainian State of
establishing relations with the Swiss Confederation. This confirmed Switzerland’s visit to Ukraine’s
trade mission, the creation of consular offices in Zürich and Genève, Ukrainian-Swiss Chamber of
Commerce, Ukrainian Information Bureau. The diplomatic representation of the UPR in Bern formally
existed until 1926. A key feature of Ukraine’s diplomatic presence in Switzerland in 1918–1926 is the
"official" status and openness of the Swiss authorities to the needs of the missions.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:34:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2020. – №2
Процес формування дипломатичних і консульських відносин України з інши-
ми державами має науковий інтерес у контексті історії світової дипломатії та ві-
тчизняної дипломатичної служби. Діяльність у цьому напрямі розпочалася від про-
голошення Українською Центральною Радою 7 листопада 1917 р. III Універсалу.
Надзвичайну вагу для Української Народної Республіки мало започаткування
міждержавних зносин з однією з найбагатших країн світу (хоч і дещо ослабленою
економічною кризою, спричиненою Першою світовою війною), демократичною та
нейтральною Швейцарською Конфедерацією.
Питання діяльності українського дипломатичного представництва у Швейцарії
привертали увагу сучасних дослідників історії дипломатії1 в контексті вивчення
процесів державотворення, формування вітчизняної дипломатичної служби, ви-
вчення персоналій її представників. Перші згадки про створення та діяльність
українського посольства у Швейцарії містить праця Д.Дорошенка2. Історію кон-
сульства у Цюріху поклала в основу свого роману В.О’Коннор-Вілінська3.
1 Вєдєнєєв Д. Становлення зовнішньополітичної служби України, 1917–1920: Дис. … канд. іст. наук. – К., 1994. –
209 с.; Заруда Т.В. Зовнішньополітична діяльність уряду Української Держави, 1918 р.: Дис. ... канд. іст. наук. –
К., 1995. – 189 с.; Соловйова В.В. Дипломатичні представництва Української Народної Республіки в країнах
Центральної Європи за доби Директорії (1918–1920 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1999. – 20 с. та ін.
2 Дорошенко Д. Історія України 1918–1923 рр.: У 2 т. – Т.2: Українська Гетьманська Держава 1918 року. –
К., 2002. – 352 с.
3 О’Коннор-Вілінська В. На еміграції: Роман. – Л., 2005. – 232 с.
Анотація. Мета дослідження полягає у з’ясуванні процесу інституційного становлення україн-
сько-швейцарських відносин у 1918–1921 рр. та особливостей дипломатичної присутності УНР у
Швейцарії в 1918–1926 рр. Методологія спирається на принципи науковості, історизму, систем-
ності. У межах міждисциплінарного підходу використано загальнонаукові та спеціальнонаукові
методи, зокрема архівної евристики, історіографічного аналізу, зовнішньої і внутрішньої критики
джерела. Наукова новизна результатів дослідження полягає в реконструкції на підставі архів-
ної інформації, опублікованих і неопублікованих джерел діяльності українських дипломатичних
та консульських представництв у Берні, Цюріху, Женеві та з’ясуванні персоналій учасників про-
цесу становлення українсько-швейцарських відносин у 1918–1926 рр., функцій і завдань дипло-
матичних, консульських представництв. Висновки. Розвиток українсько-швейцарських відносин
у 1918–1921 рр. зумовлений геополітичною та економічною ситуацією в Європі під час та після
завершення Першої світової війни. Економічна криза, що істотно вплинула на соціально-еконо-
мічне становище Швейцарії, викликала інтерес швейцарської сторони до встановлення торгі-
вельних відносин з Україною. Натомість для України налагодження дипломатичних відносин зі
Швейцарією мало велике значення не лише у плані двосторонніх контактів, а і як можливість
опосередкованої взаємодії з державами Антанти та участі в роботі міжнародних організацій. Укра-
їнська дипломатична присутність у Швейцарії тривала до 1926 р. Її ключова особливість, попри
«офіціозний» статус, полягала у відкритості влади до потреб українського представництва.
Ключові слова: надзвичайна дипломатична місія УНР у Швейцарії, ґенеральне консульство Укра-
їнської Держави у Цюріху, консульство Української Держави у Женеві, Лукасевич, Василько.
Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.:
особливості дипломатичної присутності
Ірина Матяш
докторка історичних наук, професорка,
провідна наукова співробітниця,
відділ історії міжнародних відносин та зовнішньої політики України,
Інститут історії України НАН України
(Київ, Україна), matio@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7565-1866
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2020.02.094
УДК: 94(4)327(477+494) «1917/1926»
Український історичний журнал. – 2020. – №2
95Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності
Першою спробою встановлення офіційних відносин зі Швейцарією з боку УНР стало
формування у квітні 1918 р. дипломатичної делеґації до Іспанії, Італії, Франції та, влас-
не, Швейцарії. Її очолив заступник голови президії Центральної Ради М.Шраг. Попри
молодий вік, він уже мав досвід суспільно-політичної діяльності: керував редколеґією
журналу УПСР «Боротьба», був членом ради селянських депутатів на Чернігівщині, пра-
цював у постійній комісії для розробки проекту статуту автономії України. Проте часу
для роботи делеґації вже не було, адже 29 квітня до влади прийшов П.Скоропадський,
а 2 травня розпочав роботу новий уряд. У той період у Києві продовжувало функціону-
вати засноване 1902 р. консульство Швейцарії, очолюване купцем першої ґільдії Г.Енні.
Це давало підстави для сподівання тепер уже Української Держави на встановлення
офіційних відносин зі Швейцарією. Намір очолити місію до цієї країни першим виявив
О.Шульгин. Колишній очільник зовнішньополітичного відомства УНР обіймав у геть-
манському міністерстві посаду радника. Разом з іншим радником – Є.Лукасевичем –
він звернувся до міністра закордонних справ Д.Дорошенка з доповідною запискою, об-
ґрунтовуючи потребу створення дипломатичного представництва в Європі. Ішлося про
відрядження місії, подібної до планованої ще урядом УНР. Артикулювалася потреба
порозумітися з послами Німеччини А. фон Муммом та Австро-Угорщини Й.Форґачем
і просити їхньої допомоги як представників країн, що вже визнали Україну. На дода-
ток до доповідної записки було підготовлено проект листа до президента Федеральної
ради Швейцарської Республіки щодо скерування в Берн української місії на чолі з
О.Шульгиним4. Однак його прихильність до Антанти спричинила неґативну оцінку та-
кої пропозиції німцями, тож кандидатуру відхилили5. Утім звернення до швейцарсько-
го президента про встановлення дружніх відносин скерували невідкладно.
Для з’ясування такої можливості до Берна «зі спеціальним дорученням» у червні
1918 р. виїхав Є.Лукасевич. Знаний громадський діяч, заступник голови Всеукраїнської
спілки лікарів він належав до організаторів медико-санітарної служби УНР та
Українського комітету Червоного Хреста, редагував часопис «Українські медичні ві-
сті», упродовж січня – квітня 1918 р. очолював Департамент охорони здоров’я – пер-
ший державний орган УНР у сфері медицини. Призначення лікаря на дипломатичну
посаду пояснювалося здобуттям ним освіти у Цюріху та широким колом контактів у
Швейцарії. Бралася також до уваги співпраця Є.Лукасевича з Міжнародним коміте-
том Червоного Хреста у Женеві. За результатами поїздки передбачалося «у майбут-
ньому вислати в Швейцарію постійне дипломатичне представництво»6.
До місця призначення Є.Лукасевич прибув 22 серпня 1918 р. Лист П.Ско-
ропадського з проханням про згоду швейцарського уряду на відкриття українського
представництва в Берні він невідкладно передав до Федерального політичного депар-
таменту Швейцарії. Звернення обговорила Федеральна рада. 5 вересня Є.Лукасевича
прийняв федеральний радник Е.Шультесс. Уважаючи, що для Швейцарії економічні
питання мають найбільший інтерес, посланець під час розмови заявив, що Україна
без особливих труднощів може відвантажити до Швейцарії 300 тис. т зерна за умови
вирішення питання транзиту7. Його тактика ґрунтувалася на висновках майора ґе-
нерального штабу М. дю Буа, який перебував у Києві з 20 квітня по 18 червня 1918 р.
та збирав інформацію про ситуацію в Україні й експортний потенціал зернових для
4 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України). –
Ф.3766. – Оп.1. – Спр.124. – Арк.2.
5 Донцов Д. Рік 1918: Київ. – К., 2002. – С.41.
6 ЦДАВО України. – Ф.3766. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.77.
7 Україна між самовизначенням та окупацією: 1917–1922 роки / Упор. В.Дорнік; пер. з нім. В.Кам’янець; наук.
ред. Р.Пиріг. – К., 2015. – С.435.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
96 Ірина Матяш
Швейцарії8. Він переконався в достатніх запасах українського збіжжя, проте наголо-
шував у звіті, що організація довозу зерна з України до Швейцарії можлива за умо-
ви згоди на це Центральних держав. На транспортування залізницею закуплено-
го Швейцарією обсягу бракувало б вагонів, неможливим видавалося й перевезення
збіжжя Чорним морем та Дунаєм9. Із приводу пропозиції Є.Лукасевича Е.Шультесс
консультувався з австро-угорською делеґацією в Берні й отримав пораду ставитися
до неї «з великою обережністю»10. Утім український представник поспішно повідо-
мив керівництву про зацікавленість швейцарського уряду, а також торгівельно-про-
мислових кіл Україною. Невдовзі надійшло письмове підтвердження його слів – ке-
рівник управління зовнішньої політики Федерального політичного департаменту
Лярді передав йому листа на ім’я Д.Дорошенка з подякою за візит та підтверджен-
ням готовності швейцарського уряду прийняти в Берні «будь-якого іншого представ-
ника, який користується довірою […] міністра закордонних справ»11. У Києві ці слова
потрактували як згоду прийняти українське дипломатичне представництво12.
10 жовтня 1918 р. Рада Міністрів Української Держави ухвалила закон про за-
снування посольства 2-го розряду у Швейцарії. Як згодом писав Д.Дорошенко, це
«мало для нас дуже велике значення», адже у цій країні «сходилися нитки міжнарод-
них зносин», тут можна було зустрітися з представниками Антанти13. Дипломатичну
установу очолив Є.Лукасевич. Штат місії формувався до кінця жовтня. До ньо-
го включили як працівників зовнішньополітичного відомства, так і осіб, котрі не
мали відношення до дипломатії. Так, на звернення начальника Головного управ-
ління Ґенерального штабу до складу місії було зараховано ґенерального хорунжо-
го Л.Дроздовського як військового аґента14. Випускник математичного факульте-
ту Новоросійського університету, Київського піхотного юнкерського училища та
Миколаївської академії ґенштабу, він брав участь у російсько-японській і Першій сві-
товій війнах (був начальником штабу 1-го ґвардійського корпусу), із російської армії
в українську перейшов зі званням ґенерал-майора, обійнявши посаду першого ґене-
рал-квартирмейстера Головного управління Ґенерального штабу Дієвої армії УНР15.
Однак Л.Дроздовський виїхав із родиною до місця призначення, не отримавши по-
годження швейцарської сторони, і змушений був затриматися в Берліні16. 12 жовтня
на посаду секретаря посольства було призначено старшого діловода дипломатично-
го відділу МЗС В.Якубовського, перекладача – А.Миколаїва, позаштатного урядов-
ця – О. ван дер Брігена, дипломатичного кур’єра – Ю.Білеця. У штаті опинилися та-
кож колишній підполковник російської армії й заступник начальника Ґенерального
штабу Дієвої армії УНР Є.Кельчевський, співробітники зовнішньополітичного ві-
домства Д.Андрієвський, В.Соколовський, Г.Білянкин, І.Добродієва. Поза штатом
оформлено живописця С.Мако17. Решту персоналу призначив безпосередньо посол:
було прийнято урядовцями Г.Чикаленко-Келлер, М.Захарченко та М.Захарченка18.
8 Сліпченко О. Місія майора дю Буа // Україна дипломатична. – Вип.XVI. – К., 2017. – С.715–723.
9 Україна між самовизначенням та окупацією: 1917–1922 роки. – С.434.
10 Там само. – С.435.
11 Сліпченко О. Місія майора дю Буа. – С.722.
12 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920 роки). – К., 2007. – С.273.
13 Там само.
14 ЦДАВО України. – Ф.3766. – Оп.1. – Спр.124. – Арк.13.
15 Там само. – Арк.15.
16 Він прибув уже після приходу до влади в Києві Директорії як аташе дипломатичної місії.
17 ЦДАВО України. – Ф.3766. – Оп.1. – Спр.124. – Арк.106.
18 Там само. – Спр.2. – Арк.18.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
97Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності
Великі сподівання посол покладав на Г.Чикаленко-Келлер – доньку Є.Чикаленка і
дружину німецького науковця Г.Келлера. Журналістка й перекладачка, вона віль-
но володіла німецькою, французькою, англійською мовами, навчалася в Лозанні й
Женеві, брала участь у жіночому русі19.
Одночасно з посольством створювалися консульські установи. 7 жовтня 1918 р. тим-
часовим виконувачем обов’язків ґенерального консула у Цюріху Д.Дорошенко призна-
чив О.Вілінського, секретарем консульства – О.Дем’яненка20. Як і для Є.Лукасевича,
для О.Вілінського Швейцарія була близькою країною: випускник і викладач
Харківського університету, він у 1905–1907 рр. працював над інженерними проекта-
ми в Берліні, Давосі, Цюріху. Після повернення мешкав у Києві, працював за фахом і
викладав у Київському політехнічному інституті. У 1917 р. став членом Центральної
Ради, очолював департамент професійної освіти Ґенерального Секретаріату21, видав-
ничу спілку у Львові. Секретар ґенконсульства мав європейську освіту – після закін-
чення технічного вишу в Україні спеціалізувався у Брюсселі, але перервав навчання з
початком Першої світової війни та пішов добровольцем до французької армії22.
О.Вілінський їхав до Цюріха зі сподіваннями щодо налагодження економіч-
них зв’язків. Він збирався створити Музей зразків товарів і виробів з України, до-
мовившись про надання експонатів із міністром промислу й торгівлі І.Фещенком-
Чопівським, головою кустарно-промислового відділу Міністерства народної освіти
А.Середою та обговоривши потребу такої установи з представниками Дніпросоюзу,
Украінобанку, Товариства цукроварів. Однак коли консул із членами своєї родини
та секретарем дісталися 29 жовтня 1918 р. до місця призначення, з’ясувалося, що
швейцарська влада не має наміру визнавати його повноваження. Утім О.Вілінський
винайняв у Цюріху помешкання на Університетштрассе, 8 і почав приймати україн-
ських громадян. Йому вдалося встановити контакти з місцевими підприємцями, зо-
крема з представниками фірми «Брати Куоні», виробниками взуття, тканини тощо,
та навіть відправити до Одеси замовлені українським урядом товари на 2 млн крб.
Тим часом дипломатичне представництво організовувало свою роботу в Берні у
приміщенні на вул. Ґлюкевені, 4. Як згадував Д.Дорошенко, це було дуже скромне
помешкання, «схоже скоріше на якусь торговельну контору, ніж на дипломатичну мі-
сію, на одній з центральних вулиць»23. 2 листопада 1918 р. Є.Лукасевич був де-факто
визнаний українським представником у Швейцарії, а українське представництво –
«офіціозною місією» (формально не пов’язаною з урядом УНР, але такою, що пред-
ставляла його інтереси). Про юридичне визнання не йшлося. Усі співробітники по-
сольства отримали «дипломатичні леґітимації, як і всі інші закордонні дипломатичні
представництва»24. Водночас послові дали чітко зрозуміти, що кількість співробітників
місії збільшувати не можна. Про причину він здогадувався, уважаючи, що «швейцар-
ці боялися впускати громадян колишньої Росії, щоб між ними не було більшовиків,
головно більшовицьких аґітаторів»25. Пересторога не була безпідставною з огляду на
участь більшовиків в організації того року восени страйків у Швейцарії.
19 Див.: Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упор. В.А.Просалова. –
Донецьк, 2012. – 516 с.
20 ЦДАВО України. – Ф.3766. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.95.
21 Вілінський Олександр Валерянович // Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради:
Бібліографічний довідник. – К., 1998. – С.75–76.
22 ЦДАВО України. – Ф.3696. – Оп.2. – Спр.138. – Арк.102.
23 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле… – С.632.
24 Лукасевич Є. Швейцарські перипетії // Україна дипломатична. – Вип.1. – К., 2000. – С.302.
25 Там само.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
98 Ірина Матяш
Контакти посольства зі швейцарським зовнішньополітичним відомством ко-
ординував відділ захисту підданих Швейцарії на території колишньої Росії при
Федеральному політичному департаменті. Є.Лукасевич отримав дозвіл опіку-
ватися українськими громадянами, інтернованими у Швейцарії, та студента-
ми-українцями. Їм посольство допомагало насамперед матеріально та сприяло
поверненню додому. Важливими при цьому були відносини з Міжнародним ко-
мітетом Червоного Хреста, функції українського представника при якому викону-
вав Є.Лукасевич. Із початком роботи представництва до його консульського відділу
почали активно звертатися народжені на території України росіяни з проханням
поміняти їм видані більшовиками паспорти на українські, щоб уникнути виселен-
ня зі Швейцарії26. Українські паспорти швейцарським урядом визнавалися.
Невдовзі в Берн приїхав Д.Дорошенко. Посольство забезпечувало перший ві-
зит українського високопосадовця до Швейцарії. Міністр виїхав 22 жовтня 1918 р. в
Берлін із метою переконати канцлера Німеччини Максиміліана Баденського не ви-
водити з України німецькі частини до приходу військ Антанти, та планував провес-
ти там переговори з представниками офіційних місій союзників27 щодо встановлен-
ня дипломатичних відносин. Передбачалося також відвідання з цією метою Берна,
Лондона й Парижа. До місця призначення Д.Дорошенко дістався хворим, у нього
діагностували дифтерит. Ізольований в одній із кімнат посольства, він був змуше-
ний скасувати призначені візити і спілкувався з допомогою записок. Тим часом із
Києва телеграфом надійшла новина, що в тільки-но сформованому кабінеті посада
міністра закордонних справ залишилася за Д.Дорошенком28. Одужавши, він розпо-
чав інтенсивні переговори з німецькими державними діячами. Утім у ніч на 30 жов-
тня 1918 р. розпочалося Кільське повстання, що стало провісником Листопадової
революції в Німеччині. 9 листопада кайзер Вільгельм II зрікся влади29. У цей час
Д.Дорошенко отримав декілька телеграм від Є.Лукасевича про готовність його ві-
зиту до швейцарської столиці та домовленість про зустрічі з представниками голови
коаліційного уряду і прем’єр-міністра Італії В.Орландо30. 11 листопада було підписа-
но Комп’єнське перемир’я. Д.Дорошенко вирушив до Берна через Ліндау, прибувши
туди в день початку загального страйку у Швейцарії – 12 листопада. Лише за три дні
він дістався Берна й зупинився в готелі «Бернергоф» на вул. Марктґассе, 39.
Напередодні було зроблено спробу відкрити другу українську консульську
установу. 11 листопада 1918 р. на посаду консула у Женеві отримав призначен-
ня Є.Сокович31 – колишній міністр залізничних шляхів УНР (був звільнений че-
рез конфлікт із профспілками) та очільник комунікаційної комісії при українській
делеґації під час українсько-російських мирних переговорів у Києві. Його досвід
практичної діяльності, як і перебування на відповідальній державній посаді та
життєва позиція, мали важливе значення для роботи в консульській службі.
Першим представником Антанти, з яким у Д.Дорошенка відбулася незаплано-
вана зустріч, став керівник французького прес-бюро, який повідомив йому про зміну
14 листопада 1918 р. П.Скоропадським кабінету і призначення міністром закордонних
справ Г.Афанасьєва. Це означало втрату Д.Дорошенком повноважень, хоч урядового
26 Там само. – С.304.
27 Украина и Державы Согласия // Киевская мысль. – 1918. – 2 ноября (30 октября). – №212. – С.2.
28 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле… – С.634.
29 Мартинов А.Ю. Листопадова революція в Німеччині 1918 // Енциклопедія історії України: У 10 т. – Т.6:
Ла – Мі. – К., 2009. – С.162.
30 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле… – С.670.
31 ЦДАВО України. – Ф.3766. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.98.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
99Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності
рішення про це він ще не отримав. Не маючи прямого зв’язку з гетьманом і розуміючи
надзвичайність змін у Києві, Д.Дорошенко не робив жодних офіційних кроків. Крім
того, як згадував Є.Лукасевич, тривале перебування міністра в Берліні справило не-
ґативне враження на «антантські кола в Швайцарії»32. Тож спроби посла організува-
ти його зустрічі з представниками Великобританії, Франції і США не мали успіху, а
міністр відчував передчасність попередніх запевнень дипломата щодо готовності ві-
зиту. Через тиждень Д.Дорошенко виїхав в Україну, призупинивши повноваження
Є.Лукасевича.
23 листопада 1918 р. уряд Української Держави тимчасово делеґував управ-
ління справами посольства послові в Німеччині Ф.Штейнгелю33. На початку груд-
ня про призупинення повноважень Є.Лукасевича повідомила місцева преса34. Та
отримавши 16 грудня від першого секретаря посольства в Берліні О.Козія телегра-
му про перемогу Директорії, Є.Лукасевич відповів Ф.Штейнгелю, що залишиться
на посаді через відсутність наказу про його звільнення35.
24 січня 1919 р. наказом Директорії повноваження Є.Лукасевича було по-
новлено, а посольство перейменовано в надзвичайну дипломатичну місію УНР
у Швейцарії з наданням статусу посольства 1-го розряду. У штаті дипустанови,
окрім очільника, залишалося дев’ять співробітників: радник Є.Сокович, якому
не вдалося налагодити роботу консульства через невизнання швейцарським уря-
дом, очолив консульський відділ; старші секретарі О.Гладишовський, О. ван дер
Бріген і В.Якубовський, драгоман Г.Чикаленко-Келлер, старші канцеляристи
Д.Андрієвський і В.Соколовський, бухгалтер М.Захарченко, молодший канцеля-
рист М.Шульгин. Були також дві позаштатних працівниці: сестра Лесі Українки
музикантка й викладачка французької мови О.Косач-Шимановська та дружина
О.Гладишовського – Іванна36.
Кадровий склад представництва посилило прибуття на посаду керівника прес-
бюро місії Д.Донцова – громадсько-політичного діяча, першого голови Спілки ви-
зволення України у Швейцарії, директора Української телеграфної аґенції періо-
ду УНР та очільника бюро преси при Міністерстві внутрішніх справ Української
Держави. Він виїхав у складі делеґації на Паризьку мирну конференцію, однак
не дістався до місця призначення. Є.Лукасевич запропонував йому очолити прес-
бюро посольства у Швейцарії, тож 16 лютого 1919 р. Д.Донцов приїхав у Берн37.
Одночасно в Берні зупинилася надзвичайна торгівельно-промислова місія
УНР до Франції, Бельґії та Італії на чолі з колишнім членом Центральної Ради
П.Чижевським38. Значна частина його життя пройшла у Швейцарії, він навчався у
Женевському університеті. До складу місії входили радник – директор департамен-
ту зовнішнього торгу Міністерства торгівлі Ф.Королів, секретар – урядовець з осо-
бливих доручень при цьому департаменті Ф.Диновський та заступник секретаря
З.Курбас; члени: межовий інженер М.Бейер, представник Укрінбанку, від коопера-
ції С.Перепелиця39. Завдання місії полягали у забезпеченні встановлення офіційних
торгівельно-економічних відносин та особистих дружніх контактів із комерційними й
32 Лукасевич Є. Швейцарські перипетії… – С.304.
33 ЦДАВО України. – Ф.3766. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.20.
34 Лукасевич Є. Швейцарські перипетії… – С.305.
35 Там само. – С.306.
36 ЦДАВО України. – Ф.4211. – Оп.1. – Спр.25. – Арк.4.
37 Донцов Д. Рік 1918: Київ. – С.138.
38 ЦДАВО України. – Ф.4211. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.19.
39 Там само. – Ф.3877. – Оп.1. – Спр.14. – Арк.9.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
100 Ірина Матяш
фінансовими колами країн, на які поширювалися її повноваження, у веденні перего-
ворів щодо замовлення й закупівлі машин, обладнання, іншої продукції, досягнення
домовленостей про реалізацію державних і ґарантованих державою позик. Місія мала
право засновувати спільні торгівельні палати з метою реалізації поставлених завдань.
У Швейцарії співробітники місії очікували дозволу французького посольства
на в’їзд до Франції, налагоджуючи контакти зі швейцарськими промислово-фі-
нансовими колами. У звіті міністрові народного господарства УНР П.Чижевський
характеризував Швейцарію як «Америку Західної Європи в мініатюрі» та наголо-
шував на потребі встановлення з нею торговельних відносин. За сприяння посла
Є.Лукасевича до уряду було скеровано телеграму з проханням розширити повнова-
ження місії на Швейцарію. Ішлося також про створення Українсько-швейцарської
торгівельної палати у Женеві та про відкриття українського банку40. Для обго-
ворення ключових питань діяльності голова місії систематично збирав наради.
Питання про створення Українсько-швейцарської торгівельної палати члени мі-
сії розглянули за участі швейцарського правника доктора Мексіна, який розробив
статут палати 27 березня, ухваливши скликати установчі збори 2 квітня 1918 р.41
Однак до окресленої дати справу завершити не вдалося. У березні місія розташу-
валася у Женеві. 17 квітня Є.Лукасевич телеграфом повідомив П.Чижевському на-
каз С.Петлюри про повернення місій, які так і не прибули до місця призначення.
На екстреному засіданні було вирішено просити посольство надати ориґінал на-
казу, а до його отримання продовжувати діяльність. Ф.Королів виїхав до Берна,
де мав зустрічі в посольстві й у Господарському департаменті Швейцарії. 7 трав-
ня урядовим рішенням повноваження місії було поширено на Швейцарію42. Уже
20 травня члени місії обговорили порядок денний установчих зборів палати, але
працювати вирішили, «доки старчить асигнованих кредітів»43.
Складне фінансове становище було й у дипломатичного представництва.
Є.Лукасевич згадував, що «матеріальні засоби посольства скінчилися навесні
1919 року»44. Проте українська місія виконувала свої повноваження. В її примі-
щенні збиралися представники Литви, Латвії, Ґрузії для обговорення стратегії, що
допомогла б досягти визнання незалежності. Тісні стосунки в Є.Лукасевича скла-
лися з литовськими колеґами. Вони заснували Українсько-литовський союз із ме-
тою проведення спільних виступів проти російських більшовиків. Докладалися зу-
силля в інформаційній сфері. За зауваженням посла УНР у Данії Д.Левицького,
«за 1919 рік сам Лукасевич у Берні видав більше 15 брошур пропаґандивних у
французькій мові з ріжних ділянок нашого життя»45.
Проте 10 травня 1919 р. Рада Народних Міністрів УНР у «порозумінні з уря-
дом ЗУНР» відповідно до попередніх консультацій призначила головою швей-
царської місії надзвичайного посла й повноважного міністра ЗУНР М.Василька46.
Досвідчений дипломат (багаторічний посол буковинського сейму, австрійського
райхстаґу, учасник мирних переговорів у Бресті, перший дипломатичний пред-
ставник ЗУНР у Відні) та авторитетний громадський діяч (член Української націо-
нальної ради, координатор Українського крайового комітету Буковини) мав довіру
40 Там само. – Ф.4211. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.9.
41 Там само. – Арк.10.
42 Там само. – Ф.3877. – Оп.1. – Спр.14. – Арк.15.
43 Там само. – Ф.4211. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.14. 30 червня 1919 р. телеграмою місії було повідомлено про її ліквідацію.
44 Лукасевич Є. Швейцарські перипетії… – С.306.
45 Левицький Д. Дипломатичні маневри на данському терені // Україна дипломатична. – Вип.I. – К., 2000. – С.320.
46 ЦДАВО України. – Ф.3696. – Оп.1. – Спр.24. – Арк.14–14 зв.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
101Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності
С.Петлюри. Про призначення М.Василька було повідомлено листом. Йому дору-
чалося активізувати стосунки з представниками дипломатичного корпусу з метою
досягнення визнання УНР державами, які мали дипломатичні представництва в
Берні, та делеґувався нагляд за всіма українськими місіями (політичними, військо-
вими, економічними), що перебували або мали прибути до Швейцарії, і представ-
никами державної влади. На посаду заступника голови місії отримав призначення
колишній український представник у Стамбулі М.Левитський із дорученням вести
справи місії за відсутності посла47.
Є.Лукасевич щодо такого рішення отримав телеграму за підписом міністра за-
кордонних справ В.Темницького, однак залишати посаду не збирався. Він поставив
вимогу надати йому ухвалу Директорії з цього питання або копію вповноваження
міністра про наявність у нього права на звільнення послів іменем Директорії, мо-
тивуючи необхідністю подати їх до Федерального політичного департаменту48.
Повідомлення про зміну керівництва вплинуло на настрої в місії. Першим звер-
нувся до МЗС із проханням перевести його до місії у Ватикані старший урядовець
Д.Андрієвський49. Про переведення до Праги клопотався аташе Л.Дроздовський.
Утім міністр уважав за потрібне залишити його на посаді зі спеціальним завдан-
ням вивчення досвіду організації швейцарської армії та підготовки населення до
військової служби з метою використання цих знань в Україні50.
Тим часом 18–22 червня 1919 р. М.Василько вже як посол узяв участь у про-
веденій В.Темницьким нараді українських дипломатичних представників, що
відбулася у Відні. Ключове питання полягало в обговоренні основних пріорите-
тів зовнішньополітичного курсу Директорії, які проголошувалися незмінними: со-
борність і незалежність51. У цьому контексті велике значення надавалося орієнто-
ваній на визнання незалежності УНР діяльності українського представництва на
Паризькій мирній конференції, виведення з території України іноземних військ,
отримання допомоги в боротьбі з більшовиками. Участь у нараді очільника над-
звичайної місії УНР у Швейцарії була важливою ще й з огляду на те, що згідно з
рішенням Паризької мирної конференції осідок у Женеві отримала нова міжнарод-
на організація – Ліґа Націй. Відповідно до викладеного у 14 пунктах В.Вільсона
плані мирного облаштування повоєнного світу, держави-учасниці Ліґи Націй
зобов’язувалися допомагати одна одній у разі зовнішньої аґресії, сприяти проце-
су роззброєння, користуватися методами відкритої дипломатії. Членами її стали
країни Антанти та запрошені ними держави Європи, Америки, Азії. Українська
дипломатична місія в Берні отримала додаткові завдання встановлення контактів
у Лізі Націй. Після завершення наради М.Василько деякий час залишався у Відні.
А міністр М.Темницький відправив Є.Лукасевичу листа з подякою за роботу на
чолі дипломатичної місії та пропозицією очолити дипмісію УНР в Іспанії, узя-
ти до складу нового представництва потрібних йому співробітників посольства у
Швейцарії52. Є.Лукасевич пропозицію не прийняв.
Свої міркування щодо штату місії мав і новопризначений посол. Він пропонував
перевести радника Є.Соковича на посаду керівника економічного та консульського
відділу, директора канцелярії О. ван дер Брігена і співробітників В.Соколовського,
47 Там само. – Арк.14.
48 Там само. – Арк.20–20 зв.
49 Там само. – Арк.26.
50 Там само. – Арк.92.
51 Див.: Жук Ю. Спогади про батька // Політика і час. – 1994. – №4. – С.61–62.
52 ЦДАВО України. – Ф.3696. – Оп.1. – Спр.24. – Арк.18.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
102 Ірина Матяш
М.Шульгина, Г.Чикаленко-Келлер – залишити на посадах, секретаря посольства
О.Гладишовського й урядника В.Якубовського перевести до інших установ. На по-
саду першого радника посол планував В.Залозецького (переведенням із місії в
Парижі), секретаря – доктора О.Райса, колишнього секретаря президента Англо-
австрійського банку у Відні, керівника бюро президії крайового буковинського уря-
ду, нагородженого Великою срібною медаллю хоробрості під час війни. М.Василько
був високої думки щодо працьовитості та мовної підготовки останнього (крім
української О.Райс володів німецькою, французькою, англійською, італійською,
російською, румунською мовами)53. На посаду офіцера планувалося взяти отама-
на армії ЗУНР К.Турка-Бреверна, аташе – князя С.Трубецького, аташе зі справ
преси – В.Бандрівського54. Для посилення «літературного впливу в пресі» посол
просив дозволу міністра прийняти доцента Женевського університету доктора
Е.Привата на засадах контракту та «двох гідних довірря жіночих помічних сил» –
З.Клінґер і Л.Ганкевич55. Відповідні призначення М.Василько здійснив за пого-
дженням із міністерством 27 червня.
30 червня 1919 р. посол отримав повідомлення від швейцарських властей про
визнання його керівником «офіціозної місії» УНР у цій країні56. Того ж дня було
звільнено Є.Лукасевича, відтак він виїхав до Варшави. М.Василько прибув у Берн
11 липня. Ключовими завданнями дипломат визначав пошуки підтримки України
в її боротьбі проти більшовиків, поширення інформації про свою країну, участь у
засіданнях Ліґи Націй. Офіційну роботу він розпочав із візиту до міністра-прези-
дента Ф.Калондера та очільника зовнішньополітичного відомства К.Паравічині57.
21 липня під час аудієнції відбулося вручення вірчих документів. Посол подякував
міністрові-президенту від імені С.Петлюри за прихильність Швейцарії до українців
і гостинність для «працівників розумової праці», наголосивши, що насамперед це
«зобов’язує його нічого не робити всупереч намірам уряду Швейцарії»58. Важливим
для М.Василька було обговорення питання про визнання цією державою України.
Ф.Калондер мотивував дотеперішню відсутність цього кроку важливістю адаптува-
тися до вимог Антанти та не дав жодних обіцянок.
Після офіційних візитів М.Василько взявся за налагодження контактів із ди-
пломатичним корпусом. Першим він відвідав тимчасового повіреного у справах
Чехословаччини П.Барачека-Яцкерка, зустрівся також із представниками Японії,
Італії, Греції. Не вдалося йому встановити контакти з посольством Великобританії
(посла перевели до Варшави) та Франції (посол не повернувся з Паризької мирної
конференції). Під час зустрічей М.Василько зауважив особливий інтерес співроз-
мовників до політики УНР щодо А.Денікіна та поляків. Для отримання узгодженої
позиції він надіслав запит із цих питань до уряду й отримав повідомлення прес-
бюро про війну з денікінцями та вказівки МЗС з висвітлення цих питань59.
Великою публічною акцією за участі посла М.Василька стали ґастролі у
Швейцарії Української республіканської капели під керівництвом О.Кошиця.
Дізнавшись у Відні, що учасники колективу довгий час не могли отримати візи
до Франції, дипломат посприяв їм щодо дозволу на приїзд у Швейцарію. Так у
53 Там само. – Арк.22–22 зв.
54 Там само. – Арк.22 зв.
55 Там само. – Арк.23.
56 Там само. – Арк.71.
57 Там само.
58 Там само. – Арк.35.
59 Там само. – Арк.76.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
103Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності
ґастрольному графіку капели з’явилася ще одна країна. 10 жовтня 1919 р. у залі
базельського «Штадтказино» відбувся перший концерт. До початку листопада
українська пісня пролунала в Берні, Цюріху, Женеві, Лозанні. Кожен із десяти
концертів мав позитивні відгуки в місцевій пресі60. У фіналі ґастролей М.Василько
влаштував на честь артистів банкет, запросивши на нього дипломатів, журналіс-
тів, представників політичних та економічних кіл. Невдовзі вдалося отримати
французькі візи, тож із Берна капела вирушила у Францію.
15 листопада 1919 р. Директорія УНР ухвалила рішення про скорочення шта-
тів дипломатичних представництв та видатків на їх утримання. У швейцарській
місії з 1 грудня мали залишитися 7 штатних співробітників (голова, радник, секре-
тар, аташе, бухгалтер, старший і молодший урядовці)61. Проте прилюдну врочисту
обіцянку (відповідно до своєї посади) про службу УНР і її верховній владі 26 листо-
пада склали всі співробітники місії62.
У січні 1920 р. фінансування українських дипломатичних представництв зо-
середилося в руках посла М.Василька. Іноді йому доводилося оплачувати заходи
та діяльність, зокрема місії у Швейцарії, власним коштом. Скорочення штату ста-
ло нагальною потребою, тож було звільнено Д.Андрієвського, С.Старосольського.
Натомість із проханням допомогти заступникові секретаря торгівельно-економіч-
ної місії З.Курбасу, який через її ліквідацію змушений був затриматися у Женеві,
не одержував платні та витратив усі свої заощадження, звернувся до М.Василька
П.Чижевський63. Так З.Курбас опинився у складі дипломатичної місії.
Поряд із фінансовими проблемами українське представництво зіткнуло-
ся з інформаційним подразником у вигляді діяльності відкритого журналістом
В.Степанківським (фундатор Українського інформаційного бюро в Лозанні) фран-
комовного тижневика «L’Ukraine». Як прихильник гетьмана П.Скоропадського,
він неґативно оцінював С.Петлюру та владу УНР. 20 травня 1920 р. посольство
поширило інформацію для швейцарської преси про те, що часопис є приватним
проектом В.Степанківського й не має відношення до українського уряду та до будь-
якої політичної партії64. Відповідно до «строго довірочної» вказівки МЗС УНР на
виконання доручення головного отамана М.Василько мав позбавити журналіста
дипломатичного паспорта, оскільки «вся його праця і напрямок його часопису є во-
рожі справі УНР і її уряду»65. Невдовзі В.Степанківський виїхав до США.
З огляду на інформаційну протидію місія використовувала всі можливості та
майданчики для пропаґанди української справи. Проведення у Швейцарії різнома-
нітних міжнародних форумів сприяло реалізації цього завдання. Важливою подією
був, зокрема, виступ співробітниці дипломатичного представництва Г.Чикаленко-
Келлер на конґресі Союзу для виборчих прав жінок, що відбувся 6–12 червня
1920 р. у Женеві. Вона стала першою українкою, котра виголосила доповідь ан-
глійською мовою на заході такого рівня, висвітливши становище жінок в Україні,
участь їх у державному управлінні, парламентських і муніципальних виборах66.
М.Василькові довелося виконувати й урядове завдання щодо забезпечення
повернення українських вояків, які опинилися за кордоном, та їх обліку з метою
60 Там само. – Ф.3965. – Оп.2. – Спр.46. – Арк.7–10.
61 Там само. – Ф.3512. – Оп.2. – Спр.5. – Арк.11.
62 Там само. – Ф.3965. – Оп.2. – Спр.46. – Арк.7–23.
63 Там само. – Ф.3877. – Оп.1. – Спр.14. – Арк.21.
64 Там само. – Ф.3696. – Оп.2. – Спр.368. – Арк.9.
65 Там само. – Арк.58.
66 Там само. – Спр.369. – Арк.9–11.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
104 Ірина Матяш
поповнення лав національної армії. У цьому питанні він співпрацював зі швейцар-
ськими гуманітарними організаціями, зарубіжними місіями. 30 червня 1920 р. на за-
пит міністра закордонних справ УНР представництво звернулося до штаб-квартири
Міжнародного комітету Червоного Хреста у Женеві щодо сприяння звільненню за-
ручників, захоплених російськими більшовиками. Посаду заступника очільника ко-
мітету тоді обіймав син знаного художника Миколи Ге – Микола Ге (молодший).
Випускник юридичного факультету київського Університету св. Володимира, він
здобув освіту в Італії та Франції, на деякий час повертався на Чернігівщину, де
осів батько, але знову виїхав до Західної Європи й мешкав у маєтку Женжен по-
близу Женеви. Завдяки його особистій зустрічі з керівником Міжнародного комітету
Червоного Хреста лист міністра закордонних справ УНР потрапив до адресата67.
На авторитет і зв’язки М.Василька розраховував очільник зовнішньополітич-
ного відомства, звернувшись 24 червня 1920 р. до нього з проханням узяти участь
у складі української делеґації в міжнародній конференції в бельґійському місті
Спа, куди збиралися представники країн Антанти, Польщі, Чехословаччини та
Німеччини. Передбачалося, що захід, котрий мав розпочатися 5 липня, розгляне
питання виконання постанов Версальської мирної конференції, обговорить суми
німецьких репарацій і претензії Антанти до Німеччини, радянсько-польську ві-
йну, територіальні суперечки. Крім М.Василька, до складу делеґації планувалися
М.Тишкевич, А.Марголін, А.Яковлів68. М.Василько отримав також пропозицію обі-
йняти ще й посаду посла в Італії, яку він прийняв.
Утім добитися розгляду українського питання на конференції у Спа М.Василькові
не вдалося. Делеґація УНР була змушена констатувати, що «всі зусилля україн-
ського уряду і його представників за кордоном в справі досягнення співчуття кра-
їн Антанти в настільки справедливій боротьбі українського народу щодо визнання
права на самовизначення […] залишилися безплодними»69. Невизнання УНР дер-
жавами Антанти перешкоджало позитивному вирішенню звернень українських
представництв і до Паризької мирної конференції й Ліґи Націй. Невдачі змусили
М.Василька дати неґативну оцінку діяльності графа М.Тишкевича, котрий 22 серп-
ня 1919 р. очолив українську місію на Паризькій мирній конференції70.
Напружена праця М.Василька позначилася на його здоров’ї: у нього почала
розвиватися важка форма астми. Фінансуючи діяльність місії зі власних коштів, він
змушений був зменшувати платню співробітникам і скорочувати штат. Натомість
його функції розширювалися. Після звільнення Г.Сидоренка з посади посла УНР
у Відні наприкінці 1921 р. до обов’язків М.Василька, окрім місій у Швейцарії та
Італії, додалося ще й керівництво посольством в Австрії71.
До кінця 1921 р. становище місії, як й інших українських представництв, зна-
чно ускладнилося. Невизнаним офіційно дипломатичним установам, які репре-
зентували «країну без території» та часто не мали ані фінансування, ані зв’язку з
державними органами, виконувати свої функції ставало дедалі важче. Натомість
радянський уряд вислав своїх «повпредів» у ключові держави. Після тривало-
го лікування 7 листопада 1921 р. М.Василько переїхав до Берліна. Його функції
відтепер поширювалися й на посольства в Німеччині та місію в Будапешті. У Берні
67 Там само. – Спр.531. – Арк.21.
68 Там само. – Спр.368. – Арк.21.
69 Історія української дипломатії: перші кроки на міжнародній арені (1917–1924 рр.): Док. і мат. – К., 2010. – С.406.
70 Див.: Добржанський О.В. Микола Василько – видатний український дипломат початку XX ст. // Науковий
вісник Дипломатичної академії України. – Вип.14. – К., 2008. – С.222–228.
71 ЦДАВО України. – Ф.3696. – Оп.2. – Спр.533. – Арк.143, 148.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
105Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності
ж залишився консул З.Курбас, котрого М.Василько призначив секретарем надзви-
чайної дипломатичної місії УНР у Швейцарії, доручивши заступати його в разі від-
сутності на правах повіреного у справах72.
Намагаючись зберегти місію в Берні, М.Василько реалізував свої керівні функ-
ції з Берліна. Задля скорочення видатків на утримання диппредставництва по-
сол вирішив відновити роботу консульства у Цюріху і призначити його керівни-
ком голову фірми «Брати Куоні» комерсанта та власника нерухомості у цьому місті
С.Куоні. Консул брав утримання посольства в Берні на власний кошт73. Структурні
зміни було затверджено відповідними наказами. У штаті місії від 1 грудня 1921 р.
залишилися секретар-керуючий посольством, канцелярський урядовець і служ-
ник, а у Цюріху створювалося консульство УНР. Однак до червня 1922 р. С.Куоні
не отримав консульського посвідчення. Лише наприкінці того року після повтор-
ного звернення М.Василька до МЗС питання було вирішено. На той момент біль-
шість українських дипломатичних представництв уже припинили діяльність.
Детально спланованим заходом стала організація переїзду С.Петлюри з
Варшави до Парижа, що відбулося у середині 1923 р. за участі М.Василька.
Підписання Польщею прелімінарної угоди з радянською Росією у жовтні 1920 р.
обернулося вимогою УСРР 1923 р. до польських властей щодо заборони діяльнос-
ті уряду УНР і видачі С.Петлюри як «ворога народу». Залишатися у Варшаві для
нього ставало небезпечно. Поїздку було сплановано через Будапешт. Перебування
колишнього голови Директорії в угорській столиці підготував очільник надзвичай-
ної дипломатичної місії УНР у цій країні В.Сікевич. Саме в Будапешті відбулася
остання зустріч С.Петлюри та М.Василька, який, з огляду на свою хворобу, допомо-
гу в переїзді головного отамана до Парижа через Швейцарію доручив З.Курбасові.
На той момент місія УНР у Швейцарії існувала вже суто формально, і це три-
вало до 1926 р. Основна функція З.Курбаса полягала у збереженні архіву уста-
нови. Зрештою документи було передано Е. фон Берґену, родина якого зберігала
папери до 1969 р., коли їх передали у Федеральний архів Швейцарії.
Таким чином, розвиток українсько-швейцарських відносин у 1918–1921 рр.
зумовлювала геополітична та економічна ситуація в Європі під час і після за-
вершення Першої світової війни. Економічна криза, що істотно вплинула на со-
ціально-економічне становище Швейцарії, сприяла пробудженню інтересу швей-
царської сторони до встановлення торговельних відносин з Україною. Натомість
для України налагодження дипломатичних відносин зі Швейцарією мало велике
значення не лише у площині двосторонніх контактів, а і як можливість опосеред-
кованої взаємодії з державами Антанти та участі в роботі міжнародних організа-
цій. Важливість справи для української сторони засвідчував статус посольства,
наданий дипломатичному представництву, перебування у Швейцарії української
торгівельної місії, створення консульських установ у Цюріху, Женеві, Українсько-
швейцарської торгівельної палати, Українського інформаційного бюро. Ключова
особливість вітчизняної дипломатичної присутності у Швейцарії в 1918–1926 рр.
полягала в «офіціозному» статусі представництва та у відкритості швейцарської
влади попри відсутність офіційного визнання держави. Є всі підстави вважати, що
діяльність українського представництва у Швейцарії, як і швейцарського консуль-
ства в Києві заклали підвалини інституційної історії двосторонніх відносин.
72 Там само. – Арк.19.
73 Там само. – Арк.18.
Український історичний журнал. – 2020. – №2
106 Ірина Матяш
REFERENCES
1. Dobrzhanskyi, O.V. (2008). Mykola Vasylko – vydatnyi ukrainskyi dyplomat pochatku XX st. Naukovyi visnyk Dyplomatychnoi
akademii Ukrainy, 14, 222–228. [in Ukrainian].
2. Dornik, V. (Comp). (2015). Ukraina mizh samovyznachenniam ta okupatsiieiu: 1917–1922 roky. Kyiv. [in Ukrainian].
3. Doroshenko, D. (2007). Moi spomyny pro nedavnie mynule (1914–1920 rr.). Kyiv. [in Ukrainian].
4. Zhuk, Yu. (1994). Spohady pro batka. Polityka i chas, 4, 60–63. [in Ukrainian].
5. Levytskyi, D. (2000). Dyplomatychni manevry na danskomu tereni. Ukraina dyplomatychna, 1, 320–325. [in Ukrainian].
6. Lozytskyi, V.S. (2000). Arkhiv Nadzvychainoi dyplomatychnoi misii UNR u Berni za 1918–1926 rr. peredano v Ukrainu.
Arkhivy Ukrainy, 1/3, 74–80. [in Ukrainian].
7. Matiash, I.B. (Ed.). (2010). Istoriia ukrainskoi dyplomatii: pershi kroky na mizhnarodnii areni (1917–1924 rr.): dokumenty i
materialy. Kyiv. [in Ukrainian].
8. O’Konnor-Vilinska, V. (2005). Na emihratsii: roman. Lviv. [in Ukrainian].
9. Prosalova, V.A. (Comp). (2012). Ukrainska diaspora: literaturni postati, tvory, biobibliohrafichni vidomosti. Donetsk.
[in Ukrainian].
10. Soloviova, V.V. (1999). Dyplomatychni predstavnytstva Ukrainskoi Narodnoi Respubliky v krainakh Tsentralnoi Yevropy za doby
Dyrektorii (1918–1920 rr.) (Extended abstract of Candidates thesis). Zaporizhzhia. [in Ukrainian].
11. Viedienieiev, D. (1994). Stanovlennia zovnishnopolitychnoi sluzhby Ukrainy, 1917–1920 (Candidates thesis). Kyiv.
[in Ukrainian].
12. Zaruda, T.V. (1995). Zovnishnopolitychna diialnist uriadu Ukrainskoi Derzhavy, 1918 r. (Candidates thesis). Kyiv.
[in Ukrainian].
Iryna Matiash
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,
Leading Research Fellow,
Department of History of International Relation and Foreign Policy of Ukraine,
Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine
(Kyiv, Ukraine), matio@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7565-1866
Ukrainian-Swiss Relations 1918–1926: Diplomatic Presence Features
Abstract. The purpose of the research is to clarify the process of formation of Ukrainian-Swiss relations
in 1918–1921 and to establish the peculiarities of Ukraine’s diplomatic presence in Switzerland in
1918–1926.The research methodology is based on the principles of scientific, historicism, systemic.
In the framework of interdisciplinary approach, general scientific and special-scientific methods are
used. During the discovery and research of historiographical and historical sources, the methods
of archival heuristics, historiographical analysis, external and internal criticism of the source were
the key. The scientific novelty of the research results is the reconstruction of archival information
revealed by the author in published and unpublished sources, the activities of the Ukrainian diplomatic
and consular missions in Bern, Zürich, Genève and clarification personalities of participants in the
process of Ukrainian-Swiss relations in 1918–1926, establishing functions and tasks of diplomatic
and consular representatives. Conclusions. The development of Ukrainian-Swiss relations in
1918–1926 was due to the geopolitical and economic situation in Europe during and after the end
of the World War I. The economic crisis, which significantly influenced the socio-economic situation
in Switzerland, caused the Swiss party’s interest in establishing trade relations with Ukraine. For
Ukraine, the establishment of diplomatic relations with Switzerland was of great importance not only
as the establishment of bilateral contacts, but also as an opportunity for indirect interaction with the
Entente states and participation in the work of international organizations. The status of the embassy
provided to the Ukrainian office in Switzerland confirmed the importance for the Ukrainian State of
establishing relations with the Swiss Confederation. This confirmed Switzerland’s visit to Ukraine’s
trade mission, the creation of consular offices in Zürich and Genève, Ukrainian-Swiss Chamber of
Commerce, Ukrainian Information Bureau. The diplomatic representation of the UPR in Bern formally
existed until 1926. A key feature of Ukraine’s diplomatic presence in Switzerland in 1918–1926 is the
"official" status and openness of the Swiss authorities to the needs of the missions.
Keywords: UPR's extraordinary diplomatic missions in Switzerland, Ukrainian States consulate
general in Zürich, Ukrainian States consulate in Genève, Lukasevych, Vasylko.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179748 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:34:10Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Матяш, І. 2021-06-07T10:09:11Z 2021-06-07T10:09:11Z 2020 Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності / І. Матяш // Український історичний журнал. — 2020. — Число 2. — С. 94-106. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2020.02.094 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179748 94(4)327(477+494) «1917/1926» Мета дослідження полягає у з’ясуванні процесу інституційного становлення українсько-швейцарських відносин у 1918–1921 рр. та особливостей дипломатичної присутності УНР у Швейцарії в 1918–1926 рр. Методологія спирається на принципи науковості, історизму, системності. У межах міждисциплінарного підходу використано загальнонаукові та спеціальнонаукові методи, зокрема архівної евристики, історіографічного аналізу, зовнішньої і внутрішньої критики джерела. Наукова новизна результатів дослідження полягає в реконструкції на підставі архівної інформації, опублікованих і неопублікованих джерел діяльності українських дипломатичних та консульських представництв у Берні, Цюріху, Женеві та з’ясуванні персоналій учасників процесу становлення українсько-швейцарських відносин у 1918–1926 рр., функцій і завдань дипломатичних, консульських представництв. Висновки. Розвиток українсько-швейцарських відносин у 1918–1921 рр. зумовлений геополітичною та економічною ситуацією в Європі під час та після завершення Першої світової війни. Економічна криза, що істотно вплинула на соціально-економічне становище Швейцарії, викликала інтерес швейцарської сторони до встановлення торгівельних відносин з Україною. Натомість для України налагодження дипломатичних відносин зі Швейцарією мало велике значення не лише у плані двосторонніх контактів, а і як можливість опосередкованої взаємодії з державами Антанти та участі в роботі міжнародних організацій. Українська дипломатична присутність у Швейцарії тривала до 1926 р. Її ключова особливість, попри «офіціозний» статус, полягала у відкритості влади до потреб українського представництва. The purpose of the research is to clarify the process of formation of Ukrainian-Swiss relations in 1918–1921 and to establish the peculiarities of Ukraine’s diplomatic presence in Switzerland in 1918–1926.The research methodology is based on the principles of scientific, historicism, systemic. In the framework of interdisciplinary approach, general scientific and special-scientific methods are used. During the discovery and research of historiographical and historical sources, the methods of archival heuristics, historiographical analysis, external and internal criticism of the source were the key. The scientific novelty of the research results is the reconstruction of archival information revealed by the author in published and unpublished sources, the activities of the Ukrainian diplomatic and consular missions in Bern, Zürich, Genève and clarification personalities of participants in the process of Ukrainian-Swiss relations in 1918–1926, establishing functions and tasks of diplomatic and consular representatives. Conclusions. The development of Ukrainian-Swiss relations in 1918–1926 was due to the geopolitical and economic situation in Europe during and after the end of the World War I. The economic crisis, which significantly influenced the socio-economic situation in Switzerland, caused the Swiss party’s interest in establishing trade relations with Ukraine. For Ukraine, the establishment of diplomatic relations with Switzerland was of great importance not only as the establishment of bilateral contacts, but also as an opportunity for indirect interaction with the Entente states and participation in the work of international organizations. The status of the embassy provided to the Ukrainian office in Switzerland confirmed the importance for the Ukrainian State of establishing relations with the Swiss Confederation. This confirmed Switzerland’s visit to Ukraine’s trade mission, the creation of consular offices in Zürich and Genève, Ukrainian-Swiss Chamber of Commerce, Ukrainian Information Bureau. The diplomatic representation of the UPR in Bern formally existed until 1926. A key feature of Ukraine’s diplomatic presence in Switzerland in 1918–1926 is the "official" status and openness of the Swiss authorities to the needs of the missions. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності Ukrainian-Swiss Relations 1918–1926: Diplomatic Presence Features Article published earlier |
| spellingShingle | Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності Матяш, І. Історичні студії |
| title | Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності |
| title_alt | Ukrainian-Swiss Relations 1918–1926: Diplomatic Presence Features |
| title_full | Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності |
| title_fullStr | Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності |
| title_full_unstemmed | Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності |
| title_short | Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності |
| title_sort | українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179748 |
| work_keys_str_mv | AT matâší ukraínsʹkošveicarsʹkívídnosiniv19181926rrosoblivostídiplomatičnoíprisutností AT matâší ukrainianswissrelations19181926diplomaticpresencefeatures |