Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду

Мета статті полягає у висвітленні процес формування та діяльності представницьких органів влади, їх виконавчих структур у західних областях УРСР повоєнного періоду. Методологія дослідження побудована на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності й усебічного аналізу, міждисциплінарних...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Український історичний журнал
Дата:	2020
Автор:	Стасюк, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2020
Теми:	Історичні студії
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179832
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду / О. Стасюк // Український історичний журнал. — 2020. — Число 4. — С. 97-109. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179832
record_format	dspace
spelling	Стасюк, О. 2021-06-16T16:49:57Z 2021-06-16T16:49:57Z 2020 Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду / О. Стасюк // Український історичний журнал. — 2020. — Число 4. — С. 97-109. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2020.04.097 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179832 [94:35.081.74:329.15](477.8)«1944/1945» Мета статті полягає у висвітленні процес формування та діяльності представницьких органів влади, їх виконавчих структур у західних областях УРСР повоєнного періоду. Методологія дослідження побудована на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності й усебічного аналізу, міждисциплінарних підходах (зокрема методах історії, політології, соціальної психології та ін.), а також на сучасному термінологічному апараті. Використано історично-генетичний, системний і структурний методи. Теоретико-концептуальним стрижнем дослідження стала діяльність рад та їх виконкомів крізь призму форсованої радянізації реґіону, яка передбачала повну інтеґрацію західних областей до складу УРСР і проводилася особливо жорсткими методами. Наукова новизна. На підставі нових архівних та опублікованих джерел проаналізовано організаційно-правові засади діяльності місцевих органів влади, особливості кадрової політики, наведено статистичні дані стосовно кількісного, якісного складів управлінців. Показано неефективність роботи рад та їх виконкомів в умовах партійного контролю й централізованої владної вертикалі. Наголошено на численних зловживаннях і корупційних схемах, що були притаманні управлінському середовищу. Підкреслено складне становище сільської адміністрації внаслідок подвійного тиску: з боку вищих владних структур та учасників національно-визвольного руху. У висновках наголошено на «імпортованому» характері владних структур, насаджуваних у західних областях УРСР за зразком командно-адміністративної системи СРСР. Констатується другорядний статус місцевих органів влади у системі радянських управлінських структур реґіону й республіки загалом, штучне звуження їхніх повноважень шляхом підпорядкування парткомітетам та обмеження фінансової й матеріальної бази, що перешкоджало належному впливу на суспільно-економічний розвиток територій. Зазначено, що кадрові питання вирішувалися центром переважно без урахування місцевої бюрократії, а шляхом призначення на керівні посади відряджених сюди функціонерів із різних куточків СРСР та УРСР, що створювало нездорову атмосферу в місцевому управлінському середовищі та суспільстві західноукраїнських областей загалом. Purpose of the article is to highlight the process of formation and activities of representative authorities and their executive structures in the western regions of UkrSSR in the postwar period. Methodology of study is based on principles of historicism, objectivity, multifactorial and comprehensive analysis, interdisciplinary approaches (including methods of history, political science, social psychology and others), as well as modern vocabulary. The historical and genetic, system and structural methods were used to prepare the text. The theoretical and conceptual core of the study is activities of councils and their executive committees in terms of forced Sovietization of the region, which included full integration of the western regions of UkrSSR and was carried out by particularly harsh methods. Scientific novelty. Based on new archival and published sources, the organizational and legal foundations of the activities of local authorities and features of personnel policy were analyzed, the statistical data on the quantitative and qualitative composition of managers were presented. The ineffectiveness of the work of councils and their executive committees under party control and centralized power vertical was shown. The numerous power abuses and corruption schemes inherent in the management environment were noted. The difficult situation of rural administration as a result of double pressure was emphasized: by power structures and members of the national liberation movement. The conclusions emphasized the imported nature of the power structures placed in the western regions of UkrSSR by the example of command and administrative system. The secondary status of local authorities in the system of Soviet administrative structures of the western region of Ukraine and the republic as a whole, the artificial reduction in their powers by subordinating to party committees and limiting the financial and material base that prevented their proper influence on the social and economic development of the region were stated. It was noted that personnel issues were solved by the center mainly without taking into account the local bureaucracy by appointing functionaries sent here from different parts of USSR and UkrSSR to leading positions, which created an unhealthy atmosphere in the local management environment and society of Western Ukraine as a whole. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду The Role of Local Councils in the Political and Economic Transformations of the Western Regions of UkrSSR in the Postwar Period Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду
spellingShingle	Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду Стасюк, О. Історичні студії
title_short	Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду
title_full	Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду
title_fullStr	Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду
title_full_unstemmed	Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду
title_sort	роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей урср повоєнного періоду
author	Стасюк, О.
author_facet	Стасюк, О.
topic	Історичні студії
topic_facet	Історичні студії
publishDate	2020
language	Ukrainian
container_title	Український історичний журнал
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
title_alt	The Role of Local Councils in the Political and Economic Transformations of the Western Regions of UkrSSR in the Postwar Period
description	Мета статті полягає у висвітленні процес формування та діяльності представницьких органів влади, їх виконавчих структур у західних областях УРСР повоєнного періоду. Методологія дослідження побудована на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності й усебічного аналізу, міждисциплінарних підходах (зокрема методах історії, політології, соціальної психології та ін.), а також на сучасному термінологічному апараті. Використано історично-генетичний, системний і структурний методи. Теоретико-концептуальним стрижнем дослідження стала діяльність рад та їх виконкомів крізь призму форсованої радянізації реґіону, яка передбачала повну інтеґрацію західних областей до складу УРСР і проводилася особливо жорсткими методами. Наукова новизна. На підставі нових архівних та опублікованих джерел проаналізовано організаційно-правові засади діяльності місцевих органів влади, особливості кадрової політики, наведено статистичні дані стосовно кількісного, якісного складів управлінців. Показано неефективність роботи рад та їх виконкомів в умовах партійного контролю й централізованої владної вертикалі. Наголошено на численних зловживаннях і корупційних схемах, що були притаманні управлінському середовищу. Підкреслено складне становище сільської адміністрації внаслідок подвійного тиску: з боку вищих владних структур та учасників національно-визвольного руху. У висновках наголошено на «імпортованому» характері владних структур, насаджуваних у західних областях УРСР за зразком командно-адміністративної системи СРСР. Констатується другорядний статус місцевих органів влади у системі радянських управлінських структур реґіону й республіки загалом, штучне звуження їхніх повноважень шляхом підпорядкування парткомітетам та обмеження фінансової й матеріальної бази, що перешкоджало належному впливу на суспільно-економічний розвиток територій. Зазначено, що кадрові питання вирішувалися центром переважно без урахування місцевої бюрократії, а шляхом призначення на керівні посади відряджених сюди функціонерів із різних куточків СРСР та УРСР, що створювало нездорову атмосферу в місцевому управлінському середовищі та суспільстві західноукраїнських областей загалом. Purpose of the article is to highlight the process of formation and activities of representative authorities and their executive structures in the western regions of UkrSSR in the postwar period. Methodology of study is based on principles of historicism, objectivity, multifactorial and comprehensive analysis, interdisciplinary approaches (including methods of history, political science, social psychology and others), as well as modern vocabulary. The historical and genetic, system and structural methods were used to prepare the text. The theoretical and conceptual core of the study is activities of councils and their executive committees in terms of forced Sovietization of the region, which included full integration of the western regions of UkrSSR and was carried out by particularly harsh methods. Scientific novelty. Based on new archival and published sources, the organizational and legal foundations of the activities of local authorities and features of personnel policy were analyzed, the statistical data on the quantitative and qualitative composition of managers were presented. The ineffectiveness of the work of councils and their executive committees under party control and centralized power vertical was shown. The numerous power abuses and corruption schemes inherent in the management environment were noted. The difficult situation of rural administration as a result of double pressure was emphasized: by power structures and members of the national liberation movement. The conclusions emphasized the imported nature of the power structures placed in the western regions of UkrSSR by the example of command and administrative system. The secondary status of local authorities in the system of Soviet administrative structures of the western region of Ukraine and the republic as a whole, the artificial reduction in their powers by subordinating to party committees and limiting the financial and material base that prevented their proper influence on the social and economic development of the region were stated. It was noted that personnel issues were solved by the center mainly without taking into account the local bureaucracy by appointing functionaries sent here from different parts of USSR and UkrSSR to leading positions, which created an unhealthy atmosphere in the local management environment and society of Western Ukraine as a whole.
issn	0130-5247
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179832
citation_txt	Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду / О. Стасюк // Український історичний журнал. — 2020. — Число 4. — С. 97-109. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT stasûko rolʹmíscevihradupolítičnihtaekonomíčnihtransformacíâhzahídnihoblasteiursrpovoênnogoperíodu AT stasûko theroleoflocalcouncilsinthepoliticalandeconomictransformationsofthewesternregionsofukrssrinthepostwarperiod
first_indexed	2025-11-24T16:49:18Z
last_indexed	2025-11-24T16:49:18Z
_version_	1850488040397471744
fulltext	Український історичний журнал. – 2020. – №4 Одним із пріоритетних завдань сучасної державної політики вважається вдо- сконалення системи органів місцевого самоврядування. Вивчення проблем їх фор- мування та діяльності на різних етапах існування української державності, у тому числі й у радянський період, дає необхідний теоретичний матеріал для розроб- ки сучасних концепцій муніципальної служби, що викликає чималий науковий резонанс. Однак, незважаючи на величезну за обсягом історіографію зазначеної проблеми1, яка мала б забезпечити повноту дослідження, чимало її аспектів за- 1 Гарань О.В. Проблеми формування національних кадрів у західних областях УРСР у другій половині 40-х – 50-х рр. // Український історичний журнал. – 1989. – №10. – С.61–70; Першина Т. Формування управлінських кадрів в Західній Україні в 1944–1948 рр.: регіональні особливості // Сторінки воєнної історії України. – Вип.12. – К., 2009. – С.299–312; Стародубець Г. Місцеві кадри в управлінських структурах західних областей України в 1944–1946 рр. // Ґілея. – Вип.45. – К., 2011. – С.62–69; Докаш О.Ю. Політика відновлення органів влади та управління західних областей УРСР на завершальному етапі Другої світової війни: структурно-кадровий зріз // Наука і сучасність: виклики глобалізації (Міжнар. конф., м. Київ, 25 травня 2013 р.). – Ч.2 (Юридичні науки, педагогічні науки, політичні науки). – К., 2013. – С.131–135; Історія державної служби в Україні: У 5 т / Відп. ред. Т.В.Мотренко, В.А.Смолій; редкол.: С.В.Кульчицький (кер. авт. кол.) та ін. – Т.2. – К., 2009 та ін. Анотація. Мета статті полягає у висвітленні процес формування та діяльності представницьких органів влади, їх виконавчих структур у західних областях УРСР повоєнного періоду. Методологія дослідження побудована на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності й усебічного аналізу, міждисциплінарних підходах (зокрема методах історії, політології, соціальної психології та ін.), а також на сучасному термінологічному апараті. Використано історично-генетичний, сис- темний і структурний методи. Теоретико-концептуальним стрижнем дослідження стала діяльність рад та їх виконкомів крізь призму форсованої радянізації реґіону, яка передбачала повну інтеґра- цію західних областей до складу УРСР і проводилася особливо жорсткими методами. Наукова но- визна. На підставі нових архівних та опублікованих джерел проаналізовано організаційно-право- ві засади діяльності місцевих органів влади, особливості кадрової політики, наведено статистичні дані стосовно кількісного, якісного складів управлінців. Показано неефективність роботи рад та їх виконкомів в умовах партійного контролю й централізованої владної вертикалі. Наголошено на численних зловживаннях і корупційних схемах, що були притаманні управлінському середовищу. Підкреслено складне становище сільської адміністрації внаслідок подвійного тиску: з боку ви- щих владних структур та учасників національно-визвольного руху. У висновках наголошено на «імпортованому» характері владних структур, насаджуваних у західних областях УРСР за зразком командно-адміністративної системи СРСР. Констатується другорядний статус місцевих органів влади у системі радянських управлінських структур реґіону й республіки загалом, штучне звужен- ня їхніх повноважень шляхом підпорядкування парткомітетам та обмеження фінансової й матері- альної бази, що перешкоджало належному впливу на суспільно-економічний розвиток територій. Зазначено, що кадрові питання вирішувалися центром переважно без урахування місцевої бюро- кратії, а шляхом призначення на керівні посади відряджених сюди функціонерів із різних куточків СРСР та УРСР, що створювало нездорову атмосферу в місцевому управлінському середовищі та суспільстві західноукраїнських областей загалом. Ключові слова: Українська РСР, західні області, повоєнний період, радянізація, ради депутатів трудящих, виконавчі комітети (виконкоми) рад, виборчий процес, кадри. Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду Олександра Стасюк кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця, відділ новітньої історії, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України (Львів, Україна), ol_stasuk@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-2957-0432 DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2020.04.097 УДК: [94:35.081.74:329.15](477.8)«1944/1945» Український історичний журнал. – 2020. – №4 98 Олександра Стасюк лишаються нез’ясованими. Адже фахівці передовсім зосереджували увагу на фор- муванні складу та діяльності парткомітетів як реальних носіїв влади у СРСР. Повернення радянських військ до західних областей УРСР передбачало не- гайне відновлення в реґіоні державних органів влади. Це було викликане не лише потребою якнайшвидшої відбудови зруйнованої економіки та інфраструктури, на- лагодження побуту громадян, а й поновлення ідеологічного впливу на населення, яке, переживши хвилю національного відродження під час Другої світової війни, не виявляло належної лояльності до сталінського режиму. Ліквідувавши спро- би поляків опанувати адміністративно так звані «східні креси» під час переходу фронтів (акція «Буря»), влада докладала максимум зусиль, щоб не допустити поді- бних політичних прецедентів із боку місцевих українців. Очільників Кремля над- звичайно тривожила діяльність українських повстанців, включно з утворенням повстанських республік, що контролювали цілі райони на Волині, Рівненщині, Прикарпатті та претендували на роль офіційної влади (нехай і військово-політич- ного характеру). Тож першорядним завданням радянських емісарів, яких влада масово скеровувала у західні області, було перехоплення ініціативи, якнайшвидше повернення контролю над територією. Керівний склад обкомів, облвиконкомів, а також апаратів НКВС і НКДБ для західних областей УРСР формували в тилу задовго до вигнання звідти німецьких окупантів і просували на місця разом із підрозділами Червоної армії. Кожна з об- ласних груп нараховувала 60–100 осіб, котрі складалися з числа евакуйованих у тил управлінців різного фаху, рівнів. Вони опановували найвищі керівні посади в апараті обласних, міських, районних державних органів влади й партійних ко- мітетів та відразу приступали до виконання своїх обов’язків. Уже у квітні 1944 р. відновили роботу Волинський, Рівненський, Чернівецький і Тернопільський об- лвиконкоми, а влітку – Дрогобицький, Львівський, Станіславський. Очільниками областей призначено колишніх секретарів та завідувачів відділів обкомів і рай- комів КП(б)У східних реґіонів УРСР (дехто з них працював тут на керівних поса- дах упродовж 1939–1941 рр.). Головою Львівського облвиконкому став М.Козирєв, Рівненського – П.Васильківський, Волинського – П.Решетняк, Станіславського – П.Щербак, Тернопільського – Я.Артюшенко, Дрогобицького – Д.Леженко, Чер- ні вець кого – О.Коліков. Це були люди, віддані системі, налаштовані неухильно впроваджувати у життя «лінію партії». Будучи вихідцями з найнижчих верств на- селення, вони в 1920–1930-х рр. зробили стрімку комсомольсько-партійну кар’єру, дослужившись до управлінців середньої та вищої республіканської гілок влади. Багато з них керували обласними й районними партійними осередками під час колективізації, а отже були причетними до винищення співвітчизників під час штучного Голодомору 1932–1933 рр. За роки війни ЦК КП(б)У скерував у реґіон майже 48 тис. подібних кадрів, а загалом провадити «соціалістичні перетворення» у західних областях УРСР зі Східної України та Росії в повоєнний період прибули понад 100 тис. службовців2. У результаті майже всі партійні та управлінські структури обласного, міського, районного рівнів у західних областях республіки виявилися обсадженими приїж- джими працівниками. На початку 1946 р. з 16 129 наявних номенклатурних посад місцеві «висуванці» обіймали тільки 2097 (13%). Унаслідок політики коренізації 2 Чернега П. Відновлення радянської влади на західноукраїнських землях у період визволення їх Червоною армією (1944–1945 рр.) // Воєнна історія Галичини та Закарпаття: Мат. Всеукр. наук. військ.-іст. конф., 15 квітня 2010 р. – К., 2010. – С.570; Расевич В. Історія міфу Галичини [Електронний ресурс]: https://zaxid.net/ istoriya_mifu_galichini_n1052561 Український історичний журнал. – 2020. – №4 99Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду відсоток їх серед управлінців постійно зростав, проте й надалі залишався незна- чним. Зокрема в Рівненській обл. станом на вересень 1946 р. в апараті управлінських структур обласного рівня працювали вже 16,8% представників місцевого населен- ня3, а головами міських і районних рад – 13,8%. У Волинській обл. їх кількість становила 10,8%, Львівській – 12,1%, Рівненській – 12,6%, Станіславській – 7,6%4. У Стрийському райвиконкомі (Дрогобиччина) у жовтні 1945 р. був лише 1 місце- вий мешканець, у Мединицькому – 2, а в Калуському (Станіславщина) – жодного5. Офіційно засилля радянських емісарів в управлінських структурах реґіону пояснювали відсутністю фахівців серед місцевих, хоча самі представники влади неодноразово визнавали, що більшість західних українців, висунутих на керівні посади, цілком справлялися зі своїми обов’язками. Насправді ж влада не довіряла місцевому населенню, яке не приховувало своєї ворожості до радянського режиму та активно підтримувало учасників національно-визвольного руху. До того ж при- значення місцевих могло затримати процес радянізації реґіону, оскільки навіть та частина західних українців, які підтримували нову владу, не завжди погоджува- лися з партійними рішеннями. Унаслідок специфічної кадрової політики сформувалося ідеологічне, але не надто фахове та морально невибагливе управлінське середовище, що було при- таманно радянським органам влади загалом, адже призначення на посади за партійною ознакою, нехтуючи освітою й фаховими навичками кандидата, стало загальносоюзною тенденцією, сформованою в 1930-х рр. унаслідок повної узурпа- ції влади комуністами. Кількість партійців у складі номенклатури західноукраїн- ських областей була значно вищою, ніж в управлінських структурах республіки загалом. Так, серед голів облвиконкомів УРСР було лише 11 013 партійців, або 65% від загального складу, серед їхніх заступників – 33%, серед секретарів – 20%6, тоді як голови обл- і райвиконкомів західних областей були партійними на 100%, а ке- рівництво облвиконкомів, включно із заступниками голів, їх секретарями та завід- увачами відділів складалося з комуністів на 91,5%7. Натомість у складі виконкомів сільських і селищних рад партійці становили лише 0,5%, адже ця управлінська ланка майже повністю формувалася з представників місцевого населення, які нео- хоче вступали до лав КП(б)У. Виняток становили Волинська та Рівненська обл., де на посади голів і членів виконкомів рай- та сільрад масово призначали колиш- ніх учасників партизанських загонів. У результаті голови районних рад у цих об- ластях були партійними на 80,6%, селищних – на 75,3%, сільрад – на 49,5%8. Основна маса працівників виконкомів в УРСР мали незакінчену середню й початкову освіту, а половина голів виконкомів усіх рівнів були обрані на ці поса- ди вперше або працювали не більше року. Зокрема голів виконавчих комітетів із терміном роботи на посаді від 3-х і більше років нараховувалося лише 3014 (17%)9. Не завжди якісний управлінський елемент становили демобілізовані 3 Реабілітовані історією: Рівненська обл. – Кн.2. – Рівне, 2009. – С.11. 4 Див.: Лисенко О. Вступ: ОУН та УПА в 1944 р.: новий етап боротьби // ОУН і УПА в 1944 р.: Документи: У 2 ч. – Ч.1 / Відп. ред. С.Кульчицький, упор.: О.Веселова, С.Кокін, О.Лисенко, В.Сергійчук. – К., 2009. – С.9. 5 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф.13. – Спр.376. – Т.38. – Арк.41–41зв. 6 Терлецький В.М. Ради депутатів трудящих Української РСР в період завершення будівництва соціалізму (1938–1958 рр.). – К., 1966. – С.179. 7 Балух В.А. Восстановление и укрепление местных Советов на освобождённой территории западных областей УССР в годы Великой Отечественной войны: Дисс. … канд. ист. наук. – Черновцы, 1983. – С.42. 8 Центральний державний архів вищих органів влади України (далі – ЦДАВО України). – Ф.1. – Оп.30. – Спр.589. – Арк.15. 9 Там само. Український історичний журнал. – 2020. – №4 100 Олександра Стасюк червоноармійці, котрих у повоєнний період масово залучали у владу з огляду на їхні «заслуги перед Батьківщиною». Так, головами й секретарями виконкомів сіль- ських і селищних рад західних областей у 1944–1945 рр. стали 800 учасників ві- йни, або 9% працівників указаних категорій10. На формування управлінського середовища західних областей УРСР вираз- ний вплив чинила специфічна кадрова політика очільників обкомів зі східних українських земель, які за рознарядками ЦК КП(б)У відряджали до реґіону не надто компетентних осіб, намагаючись таким чином позбутися «кадрового балас- ту» в підконтрольних їм відомствах та організаціях. Тож чимало прибулих керів- ників, не виявивши належних навичок управління, були звільнені через фахову непридатність, що спричиняло «плинність кадрів». Упродовж 1945 р. з цих мо- тивів усунуто 1194 представники номенклатури ЦК КП(б)У, що становило 30% загальної кількості звільнених. Так, у Волинській обл. з посад голів і секретарів виконкомів рад вибула 241 особа, із них 89 (36,9%) – убиті, 90 (37,3%) – як такі, що «не справилися з роботою», 51 (21,2%) – переведені «на інші ділянки», 11 (4,6%) – відправлені на курси перекваліфікації11. Загалом невідповідність займаним поса- дам виявили 152 (63%) управлінців області різних рівнів. На Рівненщині впро- довж 1945–1946 рр. змінилися 29 голів райвиконкомів, причому в деяких районах (Межиріцький, Тучинський) двічі та навіть (Клеванський) тричі12. Плинність кадрів у західних областях УРСР мала й інші причини, адже чима- ло відряджених прагнули потрапити сюди на роботу з меркантильних міркувань. Особливо це стосувалося тих, хто працював тут упродовж 1939–1941 рр. Після ві- йни вони поверталися на насиджені місця, розраховуючи знову вигідно влашту- ватися. Однак суспільно-політична ситуація під час першого етапу радянізації реґіону разюче відрізнялася від тієї, яку вони застали по війні. Відчувши фізичну загрозу своєму життю через діяльність повстанців, багато хто з номенклатурників намагався виїхати звідси, подеколи навіть самовільно залишаючи місця роботи. Побоювання мали під собою реальні підстави, адже впродовж 1944–1950 рр. у західних областях УРСР убивства представників «партійно-радянського активу» стали звичним явищем. Лише за час підготовки виборів до Верховної Ради СРСР з листопада 1945 до 10 лютого 1946 рр. від рук боївок ОУН загинули 144 партійних, радянських і господарських керівників. Із них 8 працівників партійних та 75 – радянських (у тому числі 2 заступників голів райвиконкомів, 2 заступників голів райрад, 2 голів і 3 членів виборчих комісій, 22 голів, 4 заступників і 10 секретарів сільрад) органів13. Упродовж 1945 р. лише на Львівщині вбито голову Нестерівської райради депутата ВР УРСР І.Довганика, депутата Львівської обласної ради пер- шого скликання В.Дідуха, а також 218 голів сільрад та їхніх заступників14. Із часом ситуація з кадрами змінювалася мало. На початку 1950-х рр. у радян- ському апараті західних областей республіки продовжували переважати партійці та немісцеві фахівці. Зокрема впродовж 1952–1953 рр. радянських працівників (голів і заступників голів облвиконкомів, секретарів, завідувачів відділів облви- конкомів, голів райвиконкомів) нараховувалося 472 особи, із них лише 168 були 10 Балух В.А. Восстановление и укрепление местных Советов… – С.39. 11 Там же. – С.39–40. 12 Реабілітовані історією: Рівненська область. – С.11. 13 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф.1. – Оп.23. – Спр.2572. – Арк.1–16. 14 Коваль М.В. Ради депутатів трудящих Української РСР в роки Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.) // Український історичний журнал. – 1973. – №12. – С.13. Український історичний журнал. – 2020. – №4 101Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду місцевими15. Нетипово склалася ситуація хіба що на Львівщині, де голова облви- конкому та його заступник обидва були місцевими, а другий – ще й безпартійним. Ідеться про колишнього члена КПЗУ Петра Козланюка та Семена Стефаника – сина відомого письменника. У випадку П.Козланюка його призначення цілком вписувалося в кадрову політику, що полягала в намаганні використати людей із прорадянською орієнтацією для того, аби продемонструвати підтримку влади міс- цевим населенням. А от С.Стефаник опинився в керівництві винятково завдяки авторитету свого батька. За інших обставин він неодмінно би був репресований як людина з «націоналістичного середовища», колишній співробітник банку «Дністер». Однак уважалося за доцільне «залишити його на виду», адже, як зауважив заступ- ник начальника УМВС Львівської обл. полковник Богданов, «та обставина, що його прізвище відоме не тільки тут, а й усюди, де живуть українці, свідчить про те, що […] призначення його на нижчу посаду може бути використане націоналістами за кордоном в їхніх агітаційних цілях»16. Тож С.Стефаник ще довго змушений був виконувати невластиві йому функції, хоча прагнув займатися наукою й неоднора- зово просив направити його на викладацьку роботу в університет. Якщо обласна та районна гілки влади переважно складалися з приїжджих, то відновлення складу сільських і селищних рад, їх виконкомів у західних облас- тях республіки відбувалося в основному за рахунок місцевого населення, адже відряджених не вистачало, щоб повністю обсадити ще й нижчій управлінський ща- бель. Це, з одного боку, полегшувало роботу партфункціонерам, котрі не прагну- ли безпосередньо спілкуватися з місцевим населенням, чийого менталітету часто не розуміли та не сприймали. З іншого боку, наявність при владі людей, які зви- кли до реального самоврядування, ставила представників режиму перед новими викликами. Вагомою перешкодою на шляху формування радянських органів влади на селі виявилася діяльність українських націоналістів, вплив яких у селянському середо- вищі був найсильнішим. Виконуючи вказівки керівників ОУН та УПА, селяни ак- тивно саботували роботу місцевих органів влади, тому до кінця 1946 р. найнижча виконавча гілка в реґіоні, особливо в гірській місцевості або віддалених від райцен- трів населених пунктах, існувала лише формально, «на папері». У багатьох селах посадовці не могли сформувати склад сільрад через відмову мешканців співпрацю- вати з новою владою, а заочно наділені такими повноваженнями особи принципово не виконували своїх обов’язків. Тож твердження про те, що «героїчними зусилля- ми» радянських призначенців станом на 1 січня 1945 р. керівний склад виконкомів рад західних областей УРСР було повністю укомплектовано (понад 25 тис. осіб)17, не можна вважати коректним. Тим більше, що навіть тогочасна звітність свідчить про інше. Зокрема представник Львівського обкому КП(б)У Фурсов 8 січня 1946 р. доповідав голові обкому І.Грушецькому про складну ситуацію з обранням сільської адміністрації на Яворівщині, адже у с. Ляшки немає ані секретаря сільради, ані голови земельної комісії чи працівника сільпо, тобто «село фактично тривалий час знаходиться без влади. Тільки 4 січня 1946 р. під величезним тиском вдалося об- рати голову сільради, але й він швидше за усе працювати не буде»18. Часто селяни на зборах висували у члени сільської адміністрації місцевих марґіналів, про що йшлося на нараді обласного партійного активу Дрогобиччини: 15 ЦДАВО України. – Ф.2. – Оп.8. – Спр.7598. – Арк.155–162. 16 ГДА СБУ. – Ф.Р-17. – Оп.12. – Спр.26. – Арк.30–54. 17 Балух В.А. Восстановление и укрепление местных Советов… – С.42. 18 Державний архів Львівської обл. (далі – ДАЛО). – Ф.3. – Оп.1. – Спр.466. – Арк.12зв. Український історичний журнал. – 2020. – №4 102 Олександра Стасюк «Іноді обирають голів просто на посміховище. Тов. Кравчук розповідав, якого голову обрали в селі Требовичі Ново-Стрілещанського району. Се- кретар райкому тов. Філімонов дав йому слово, – всі сміються. Вилазить: шапка десь на дворі, а потім людина, – він ростом у півтора чоловіка. Як його десь побачать, так всі і сміються. Напевно, на глум порадили рай- онним керівникам його обрати. В Меденицькому районі в селі Криниця обрали такого голову, що ні богу свічка, ні чорту кочерга. Він жінці на криво не скаже, кому ж у селі він щось скаже. Хіба таких голів можна обирати? Невже не можна підібрати толкових голів, секретарів?»19. Станом на травень 1945 р. в Богородчанському р-ні Станіславської обл. не було сільрад20, а з 13 сільрад Яблунівського р-ну було відновлено лише 521. Така сама ситуація склалася й у інших західних областях республіки. Так, на Волині станом на початок 1945 р. керівний склад сільрад не працював у 19 селах, на Рівненщині – у 9, Тернопільщині – у 722. У Поморянському р-ні Львівщини на по- чатку 1946 р. у 13 сільрадах не було жодного працівника23, а у Крукеницькому чле- ни сільради фактично не працювали24. У Рівненському р-ні однойменної області станом на листопад 1947 р. у селах Новосілки, Милостів, Плоске, Зарицьк також не було сільрад, а у селах Омеляна, Ладковичі, Макотери та Великий Шпаків вони не функціонували25. Більшість працівників сільрад у західних областях УРСР були вперше заді- яними в роботі державного апарату, тому не мали жодних адміністративних знань і навичок. Так, уперше виконували свої обов’язки близько 80% голів та секретарів сільських, селищних рад регіону26. Надзвичайно низьким був їх освітній статус, зокрема у Львівській обл. в 1945 р. з 718 голів сільських і селищних рад лише 1 (0,1%) мав вищу освіту, 7 (1%) – середню й неповну середню, 710 (98,9%) – почат- кову. Секретарі сільрад усі мали початкову освіту. Через некомпетентність багато членів сільського активу змушені були залишати свої посади. Зокрема з 4547 го- лів і секретарів сільських рад у Волинській, Дрогобицькій і Рівненській областях за перше півріччя 1945 р. змінилися 1062 (23,4%)27. А з 810 сільрад Рівненщини в 1946 р. залишили роботу 198 голів і 235 секретарів28. У Тернопільській обл. з 939 голів сільських та селищних рад станом на 1 січня 1948 р. змінилися 440, із них більше половини (228 осіб) не справилися з роботою, а 50 – допустили зловживання та розтрати29. Кадрові проблеми позначалися на роботі радянських структур, функціональ- на ефективність яких була й без того невисокою. Законодавчо ради виступали як представницький, а водночас виконавчо-розпорядчий орган місцевої влади. Однак «сталінська Конституція» не давала чіткої відповіді на відмінність у діяльності рад та їхніх виконавчих комітетів, наділяючи їх керівними функціями стосовно госпо- дарського та культурного життя на місцях. І хоча виконкоми мали здійснювати 19 Там само. – Ф.5001. – Оп.7. – Спр.20. – Арк.17–18. 20 ГДА СБУ. – Ф.13. – Спр.376. – Т.74. – Арк.300. 21 Балух В.А. Восстановление и укрепление местных Советов… – С.40–41. 22 Там же. 23 ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.3624. – Арк.38. 24 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.16. – Спр.31. – Арк.19. 25 ГДА СБУ. – Ф.13. – Спр.376. – Т.22. – Арк.258–259. 26 Балух В.А. Восстановление и укрепление местных Советов… – С.58. 27 Там же. – С.68. 28 Реабілітовані історією: Рівненська область. – С.11. 29 Державний архів Тернопільської обл. (далі – ДАТО). – Ф.1. – Оп.1. – Спр.944. – Арк.17. Український історичний журнал. – 2020. – №4 103Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду вказане керівництво на основі рішень та постанов, ухвалених сесіями рад, однак терміни проведення сесій і визначення кола обговорюваних питань належало ви- конкомам. Таким чином, підпорядковані радам виконкоми керували роботою се- сій, перед якими законодавчо мали б звітувати30. Цей юридичний казус знаходив своє пояснення в адміністративно-командній системі управління суспільством, що базувався на чіткому підпорядкуванні нижчих керівних структур вищим, забезпе- чуючи неухильне виконання вказівок центру. Концентруючи у своїх руках кадрові, матеріально-фінансові, адміністративно-організаційні функції, виконкоми були частиною так званої владної вертикалі, тоді як ради виступали лише її незручним додатком. Ради реалізовували свої повноваження у форматі сесій, що тривали зазви- чай один день і проводилися 1–3 рази на місяць, залежно від їх рівня (обласні, районні, сільські, селищні). Однак жодних вагомих питань, які стосувалися б еко- номічного розвитку, суспільно-політичного життя на місцях депутати без санкції партійних комітетів виносити на обговорення, а тим більше затверджувати, не могли. Підпорядкування рад та виконкомів партії за час війни посилилося, що призводило до порушення принципів демократії в діяльності рад, звужувало коло людей, які могли б реалізовувати засади народовладдя. Очікувана суспільством лібералізація діяльності державних органів влади після ліквідації Державного комітету оборони так і не настала. Правляча верхівка лише посилювала пар- тійний диктат, що врешті-решт призвело до повної концентрації виконавчої й законодавчої влади в партійних руках. Комуністи брали на себе вирішення пи- тань, які входили до компетенції рад, чим підміняли діяльність органів влади на місцях. Про це свідчать як протоколи засідань, так і обов’язкова присутність у сесійній залі обкомівських, райкомівських працівників або членів ЦК КП(б)У (залежно від рівня ради). Нормою стало ухвалення парткомами та виконкомами спільних рішень. У результаті місцеві ради були позбавлені можливості само- стійно опрацьовувати не лише політичні чи економічні проблеми, але й дрібніші питання. Так, Рівненський обком КП(б)У за 1945 і вісім місяців 1946 рр. ухвалив 265 спільних з облвиконкомом рішень, зокрема «про роботу лазень і пралень», «про збереження декоративних насаджень» та ін.31 Формально влада неодноразово робила спроби активізувати діяльність рад, наголошуючи на винятковій їх ролі в управлінні державою32, проте більшість та- ких спроб мали косметичний характер або й іґнорувалися представниками влад- ної вертикалі без будь-яких наслідків для самих посадовців. Пріоритетне слово в керівництві повоєнною відбудовою та життям країни загалом залишалося за ко- муністами, адже партії потрібні були ради як зовнішня форма здійснення своєї диктатури, і цей статус-кво ніхто не був зацікавлений змінювати. В умовах неповноцінної діяльності рад зросла організаційно-розпорядча функ- ція виконкомів. Їх голови, керуючись указівками парткомітетів, дедалі частіше ухвалювали одноосібні рішення замість колеґіальних, або діяли шляхом опиту- вання, коли на засідання виконкому виносили рішення, які «не потребували спе- ціального обговорення» й за мовчазною згодою присутніх затверджували. Так, за перше півріччя 1945 р. Львівський облвиконком ухвалив рішення з 624 питань 30 Дудников А.А. Деятельность местных Советов депутатов трудящихся по осуществлению пред ста ви- тельських функцій (1945–1953 гг.) [Електронний ресурс]: https://cyberleninka.ru/article/n/deyatelnost- mestnyh-sovetov-deputatov-trudyaschihsya-po-osuschestvleniyu-predstavitelskih-funktsiy-1945-1953 31 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.46. – Спр.1604. – Арк.31. 32 Там само. – Оп.13. – Спр.767. – Арк.39. Український історичний журнал. – 2020. – №4 104 Олександра Стасюк саме шляхом опитування, Тернопільський – 131, Чернівецький – 133. У деяких селах Клеванського р-ну на Рівненщині майже всі питання голови виконкомів ви- рішували одноосібно33. Документи парткомів і радянських органів влади цього періоду фіксували повну або часткову бездіяльність рад, у тому числі порушення конституційних строків скликання сесій на районному, сільському, селищному, міському (район- ного підпорядкування) рівнях, незадовільне відвідування депутатами засідань, їх низьку активність в обговоренні питань, неналежну роботу депутатських комі- сій і груп та ін. Так, під час 5-ї сесії Львівської облради другого скликання відсут- німи були майже половина депутатів – 37 із 80 осіб34, а зі 184 депутатів сільських рад Яворівського р-ну на Львівщині більше половини (98) не брали жодної участі у громадському житті35. Така ситуація спостерігалася не лише у західноукраїн- ських областях, а й на всій території УРСР, більше того, проблема низької ре- зультативності роботи рад мала загальносоюзні масштаби. Наприклад, за друге півріччя 1946 р. з 16 916 місцевих рад Української РСР реґулярно проводили сесії лише 1875 (11%)36. Упродовж 1946 р. зовсім не скликалися сесії Рівненської облра- ди, не відбувалися вони в Луцьку та Рівному. Жодна сесія райрад не зібралася у Станіславській обл. – у 25 районах, а також Полтавській – у 22, Херсонській – у 21, Волинській – у 20. На Рівненщині не було сесій у 810 сільрадах, на Воли- ні – у 693, на Станіславщині – у 561, на Тернопільщині – у 483, на Київщині – у 40737. За перше півріччя 1953 р. у Сокальському, Кам’янко-Бузькому, Магерівському, Городоцькому та інших районах Львівської обл. на засіданнях сесій районних рад третього скликання постійно були відсутніми по 15–20 де- путатів, а в Підкамінській та Івано-Франківській селищних радах за необхідної кількості 25–26 сесії відвідували лише 16–17 осіб38. Попри те, що пріоритетним завданням місцевих органів державної влади було визначено вирішення питань, пов’язаних із нормалізацією життя на місцях (відбу- дова житлового фонду, забезпечення населення продовольством та промисловими товарами, медичне обслуговування, функціонування установ і закладів, тран- спорту тощо), робота рад та виконкомів у західних областях УРСР була націлена передовсім на перервану війною промислову модернізацію краю. Про це свідчить специфіка питань, які виносилися на розгляд сесій і виконкомів. Левову частку становили проблеми роботи місцевих підприємств та самих органів влади внаслі- док незадовільної кадрової політики, незбалансованої діяльності окремих відді- лів виконкомів. Так, упродовж 1945 р. Шевченківський райвиконком м. Чернівці розглянув 64 (40,2%) питання про роботу місцевої промисловості, 59 (37,9%) – про роботу відділів райвиконкому та кадрові перестановки, 6 (3,8%) – про сільське гос- подарство, 30 (18,9%) – інші питання, куди входило вирішення побутових проблем населення й соціального забезпечення, культурного обслуговування, розвиток системи охорони здоров’я та ін.39 Три чверті обговорюваних питань на засіданнях Кременецької міськради Тернопільської обл. у цей період також було присвячено відбудові промисловості й роботі місцевих органів влади40. 33 Балух В.А. Восстановление и укрепление местных Советов… – С.106. 34 ДАЛО. – Ф.221. – Оп.2. – Спр.1391. – Арк.4. 35 Там само. – Ф.Р-2121. – Оп.2. – Спр.1764. – Арк.204. 36 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.30. – Спр.589. – Арк.8. 37 Там само. 38 ДАЛО. – Ф.221. – Оп.2. – Спр.4104. – Арк.150–153. 39 Балух В.А. Восстановление и укрепление местных Советов… – С.104. 40 ДАТО. – Ф.1686. – Оп.1. – Спр.11. – Арк.1–7. Український історичний журнал. – 2020. – №4 105Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду Швидкий розвиток промисловості в переважно аграрному реґіоні мав збільшити його економічний потенціал у масштабах УРСР та зміцнити тут позиції радянської влади. Однак майже всі промислові об’єкти реґіону перебували в підпорядкуванні республіканських і союзних міністерств та відомств, не даючи прибутків у місце- ві бюджети. Кошти на розвиток повертали у вигляді дотацій, що збільшувало за- лежність місцевих органів влади від центру. Зокрема місцеві ради Львівщини в 1945 р. при бюджеті 241 113 тис. руб. отримали дотацію в розмірі 67 032 тис. руб., а Тернопільський облвиконком, затвердивши бюджет у сумі 169 764 тис. руб., одержав додатково 44 631 тис. руб.41 Зобов’язавши великі промислові підприємства виділяти певну суму на розвиток місцевих громад, уряд черговий раз підкреслив їх фінансову несамостійність, адже тепер благоустрій населених пунктів залежав не так від ефек- тивності роботи рад і виконкомів, як від щедрості так званих «червоних директорів», що часто залежала від особистого ставлення. Роль рад у розв’язанні питань різних галузей економіки та соціокультурної сфери держави дедалі звужувалася42. Підприємства, що підпорядковувалися місцевим органам влади та мали б на- повнювати місцеві бюджети, володіли мінімальними оборотними коштами. Але й вони часто не виконували своїх фінансових зобов’язань через безгосподарність, неналежну трудову дисципліну, простої, приписки, розкрадання майна тощо – усього того, що було притаманне радянській системі господарювання. Готуючись до виступу на 2-й сесії обласної ради другого скликання, голова Львівського об- лвиконкому зазначав, що в області за 1947 р. за умов загального перевиконан- ня прибуткової частини бюджету на 105,4%, план податку з обігу виконано лише на 88%, через що обласний бюджет недорахувався 24 110 тис. руб. Зокрема львів- ська база «Текстильзбуту» внаслідок недовиконання плану завозу товарів на суму 13 574 тис. руб., недодала до бюджету 11 337 тис. руб., а підприємства обллегпрому через невиконання виробничих планів із випуску кравецьких і трикотажних ви- робів, взуття й ґалантерейних товарів заборгували бюджету області податку з обігу на суму 12 100 тис. руб.43 Через незадовільну роботу податкових органів постійно виникали недоїмки щодо податків із населення. Так, за 1948 р. загальна їх сума лише в Тернопільській обл. склала 18 млн руб.44 Через незбалансованість роботи фінансових організацій, котрі перебували у віданні виконкомів рад, нефаховість, а то й байдужість окремих службовців, непра- вильно або недостатньо використовувалися державні асиґнування. План бюджету по видатках у районах Львівської обл. станом на 1947 р. виконано лише на 84,1%, зокрема Перемишлянський райвиконком видаткову частину коштів реалізував на 80,7% (на утримання сільського господарства – 80%, ремонт шляхів – 75%, вечірні школи сільської молоді – 42%, хати-читальні – 83%), Ново-Милятинський – на 73% (ремонт шляхів – 67%, дитячі садки – 30%, вечірні школи сільської молоді – 73%, бібліотеки – 75%, хати-читальні – 66%)45. У цій ситуації облпрофради Львівського облвиконкому, які мали б контролювати та корегувати роботу підпорядкованих структур, унаслідок відсутності економічного й фінансового аналізу займалися по суті дезінформацією, наголошуючи винятково на «потрібних» показниках. В умовах повоєнного часу серед керівників підприємств вищої та середньої лан- ки з новою силою розквітли зловживання, націлені на приховування службових 41 Балух В. А. Восстановление и укрепление местных Советов… – С.143. 42 Історія державної служби в Україні. – Т.2. – С.344. 43 ДАЛО. – Ф.221. – Оп.2. – Спр.338. – Арк.41. 44 ДАТО. – Ф.1833. – Оп.2. – Спр.135. – Арк.31. 45 Там само. – Арк.42. Український історичний журнал. – 2020. – №4 106 Олександра Стасюк прорахунків та отримання «нетрудових доходів». І хоча на першому місці за кіль- кістю випадків «порушення соціалістичної законності» у західних областях УРСР перебували органи НКВС, НКДБ, військовослужбовці, члени «винищувальних» підрозділів, проте працівники радянської вертикалі також були до цього причет- ні46. Голови рад і виконкомів чинили протизаконня зазвичай у тісній зв’язці з ін- шими посадовцями по партійній та радянській «лініях». Про чимало випадків порушення законодавства у Дрогобицькій обл. наприкін- ці 1945 р. у своєму листі на адресу газети «Правда» повідомляв громадянин Береза. Серед іншого йшлося про наявність змови між посадовцями, які використовували службове становище з метою незаконного збагачення: «Заступники голови Дрогобицького облвиконкому Гришац, Коваленко, Сисоєв та весь апарат виконкому облради їздив у Німеччину, де замість вивезення обладнання для підприємств займалися закупівлею необхід- них їм дефіцитних товарів, тобто їздили за барахлом… Зокрема заступ- ник голови облвиконкому Лешенко привіз із Німеччини легковика та продав за 50 000 руб. […] Ці ділки облаштували собі квартири покину- тими меблями, а зав. облфінвідділу ніяких коштів із них не стягує, адже й сам незаконно привласнив собі квартиру зі шкіряними меблями. В об- комі та органах НКВС усе знають, однак мовчать, бо ж у самих рильце в пушку. У Дрогобичі процвітають сімейственість, кругова порука, крити- ку затискають. Позаяк не хочуть виносити сміття за поріг»47. Чимало фінансових зловживань скоїли посадовці Львівщини. Так, лише у сфері торгівлі за 1947 р. було виявлено 129 випадків великих розтрат на суму 1168 тис. руб., у тому числі в облторгу (директор Тишкевич) 45 на 450 тис. руб., у Залізничному харчоторгу (директор Макаров) – 23 на 250 тис. руб., Червоноармійському харчо- торгу (директор Тимофєєв) – 24 на 220 тис. руб.48 А перший секретар Городоцького райкому Шпитяк, починаючи з 1 січня 1946 р., виписав собі за державний кошт 7 костюмів і видав по 4–5 костюмів другому секретареві райкому Гробовому, третьо- му секретарю Лісовому, голові районної ради Кравець49. На Рівненщині члени обкому та облвиконкому привласнили більшу частину матеріальної допомоги, надісланої благодійними організаціями зі США воякам ра- дянської армії та їхнім сім’ям. Голова комісії держзабезпечення депутат Верховної Ради СРСР Єфімчук і завідувач обласного відділу соціального забезпечення Гук порушували перед обкомом КП(б)У та облвиконкомом питання про повернення ре- чей, передачу їх за призначенням, але належної реакції не було50. Незважаючи на те, що економічні негаразди в реґіоні виникали передовсім че- рез незбалансовану політику центру та некомпетентність окремих відповідальних осіб, представники влади на місцях недовиконання бюджетів воліли пояснювати складною суспільно-політичною ситуацією та потребою вести боротьбу з «бандами українських буржуазних націоналістів», котрі «намагаються зірвати всі заходи партії та уряду шляхом диверсій і терористичних актів серед населення, убиваючи кращих наших людей із числа радянського активу»51. Окремі посадовці схильні 46 ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.3637. – Арк.68. 47 Див.: ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.3636. – Арк.159. 48 ДАЛО. – Ф.221. – Оп.2. – Спр.338. – Арк.52. 49 ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.3624. – Арк.67. 50 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.3636. – Арк.195–196. 51 Там само. – Оп.16. – Спр.31. – Арк.18. Український історичний журнал. – 2020. – №4 107Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду були звинувачувати у «саботажі заходів радянської влади» місцеве населення, яке не виявляло належної лояльності до режиму. Голова Львівського облвиконкому Козирєв у виступі на 10-й сесії обласної ради другого скликання вимагав від підле- глих діяти рішучіше, «посилити трудову дисципліну» та жорсткіше дотримуватися політики оподаткування місцевих громадян, котрі, мовляв, мали б бути «вдячними радянській владі за визволення від польсько-панського панування», адже «вони отримали всі блага громадянства радянського без особливої участі в боротьбі за своє звільнення»52. На відміну від управлінців обласного та районного рівнів, котрі працювали під охороною НКВС–МВС, часто навіть не полишаючи своїх кабінетів, сільський голова, утілюючи політику влади на селі як її представник, щодня наражав себе та свою родину на небезпеку. Опинившись між двох вогнів – владою комуністів і повстанцями, – більшість голів сільрад співпрацювали з тими й іншими, намагаю- чись збалансувати інтереси обох сторін на свій страх і ризик. Представники влади довгий час змушені були миритися з подібною ситуацією, адже не могли на неї кардинально вплинути. Змальовуючи обставини, в яких доводилося працювати головам сільрад у західних областях УРСР, заступник республіканського наркома торгівлі з кадрів Хименко доповідав у ЦК КП(б)У: «Зараз у селах західних областей радянська влада представлена при- значеним райвиконкомом одним головою сільради, до речі буде сказано, що в більшості сіл його ніхто не обирав. Комісії при сільраді (культурна, земельна та інші, не працюють, сесії сільрад не скликаються). Деякі го- лови сільрад стали на шлях потурання бандитам свого села, знаючи про їх місцезнаходження, не заявляють про них органам НКВС, більше того, постачають їх продовольством, одягом… Повинен зауважити, що біль- шість із цих голів сільрад акуратно та у строк виконують усі завдання вищих органів влади»53. Тих, хто наважувався протистояти повстанцям, чекала смерть, адже вони могли розраховувати лише на себе. Наприклад, голова Лопушанської сільра- ди Лановецького р-ну Тернопільської обл. Г.Ромашин упродовж кількох місяців 1946 р., забарикадувавшись у власній хаті, чи не щоночі відбивав напади боївок ОУН. Керівники району між собою називали його «смертником», кажучи, що, мов- ляв, «усе одно бандити його вб’ють»54. На голів сільрад було покладено виконання чи не найскладнішого завдання, яке стосувалося радянізації реґіону, – колективізації одноосібних селянських гос- подарств. Попри те, що офіційно наголошувалося на добровільному принципі орга- нізації колгоспів, очільників влади націлювали на інше: «Слід запам’ятати кожному голові виконкому районної та кожному го- лові виконкому сільської ради, що сільське господарство за умов радян- ської влади мусить розвиватися лише в напрямку колгоспного господар- ства […] найголовніше завдання на даному етапі виконкомів районних та сільських рад депутатів трудящих – це колективізація, організація бідняцьких і середняцьких господарств у колгоспи»55. 52 ДАЛО. – Ф.221. – Оп.2. – Спр.332. – Арк.57. 53 ЦДАГО України. – Ф1. – Оп.30. – Спр.340. – Арк.85. 54 Там само. 55 ДАТО. – Ф.1833. – Оп.2. – Спр.135. – Арк.5, 11. Український історичний журнал. – 2020. – №4 108 Олександра Стасюк Із метою прискорення процесу суцільної колективізації радянська влада ви- користовувала суперечності між різними категоріями селян, зокрема перерозподіл земель на користь бідняцьких господарств, що неминуче породжувало напругу у стосунках між заможними та незаможними прошарками західноукраїнського села. Водночас посилився фіскальний тиск: норми поставок сільгосппродукції для одно- осібних господарств було збільшено на 50%, на 1–3 міс. скорочено нормативні тер- міни їх здачі, скасовано всі пільги. Отже друга радянізація західних областей республіки супроводжувалася на- садженням апробованої правлячою верхівкою в міжвоєнний період адміністра- тивно-командної системи. Її структурний стрижень становили ради всіх рівнів, що перебували під цілковитим контролем партійних органів. Весь управлінський ал- горитм і технології кадрового комплектування, організації роботи, ухвалення та виконання рішень визначалися союзним і республіканським центрами. Уся ця сис- тема мала «родові властивості», притаманні бюрократичному апарату, що склався в УРСР упродовж 1920–1940-х рр. Формування радянських представницьких органів влади на заході УРСР у по- воєнний період відбувалося передовсім за рахунок відряджених з інших областей, що забезпечувало представникам режиму неухильне виконання політики партії на місцях. Управлінська сфера місцевих органів влади внаслідок підпорядкуван- ня парткомітетам була надзвичайно вузькою та другорядною, не мала самостій- ної фінансової й матеріальної бази, а тому не могла належним чином впливати на суспільно-економічний розвиток реґіону. Першочергове вирішення загально- державних та економічних проблем обмежувало ресурси місцевих органів влади, позбавляло їх бази для розвитку підпорядкованих територій. Однак, працюючи в єдиній зв’язці з партійними й вищими виконавчими органами влади, радянські функціонери відповідали за реалізацію «політики партії» на місцях, а водночас ставали причетними до зловживань номенклатури. Особливо складним було ста- новище голів сільрад, котрі часто опинялися заручниками непростої ситуації, пов’язаної з діяльністю учасників національно-визвольного руху та домінуванням серед місцевого населення антирадянських настроїв. REFERENCES 1. Bazhan, O. (2005). Osoblyvosti vidbudovchoho periodu v Ukrainskii RSR u druhii polovyni 40-kh – na pochatku 50-kh rokiv ХХ st. Naukovi zapysky: Istorychni nauky, 41. Kyiv. [in Ukrainian]. 2. Balukh, V. (1983). Vosstanovlenye y ukreplenye mestnykh Sovetov na osvobozhdennoi terrytorii Zapadnykh oblastei USSR v gody Velikoi Otechestvennoi voiny. Diss. … kand. ist. nauk. Chernovtsy. [in Russian]. 3. Cherneha, P. (2010). Vidnovlennia radianskoi vlady na zakhidnoukrainskykh zemliakh u period vyzvolennia yikh Chervonoiu armiieiu (1944–1945 rr.). Voienna istoriia Halychyny ta Zakarpattia: Mat. Vseukr. nauk. viisk.-ist. konf., 15 kvitnia 2010 r. Kyiv. [in Ukrainian]. 4. Dokash, O. (2013). Polityka vidnovlennia orhaniv vlady ta upravlinnia zakhidnykh oblastei URSR na zavershalnomu etapi Druhoi svitovoi viiny: strukturno-kadrovyi zriz. Nauka i suchasnist: vyklyky hlobalizatsii, 2, 131–135. Kyiv. [in Ukrainian]. 5. Dudnikov, A. (2020). Deyatelnost mestnykh Sovetov deputatov trudiashchykhsia po osushchestvlenyiu predstavitel- skikh funktsiy (1945–1953 gg.). Retrieved from: https://cyberleninka.ru/article/n/pravovye-osnovy-deyatelnosti-mest- nyh-sovetov-deputatov-trudyaschihsya-po-osuschestvleniyu-isp [in Russian]. 6. Haran, O. (1989). Problemy formuvannia natsionalnykh kadriv u zakhidnykh oblastiakh URSR u druhii polovyni 40-kh – 50-kh rr. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 10, 61–70. Kyiv. [in Ukrainian]. 7. Koroliuk, V.A. & Pavliuk, S.I. (Ed.). (2009). Reabilitovani istoriieiu: Rivnenska oblast, 2. Rivne. [in Ukrainian]. 8. Lysenko, O. (2009). OUN ta UPA v 1944 r.: novyi etap borotby. OUN i UPA v 1944 r.: Dokumenty, 1. Kyiv. [in Ukrainian]. 9. Motrenko, T.V. & Smolii, V.A. (Ed.). (2009). Istoriia derzhavnoi sluzhby v Ukraini: U 5 t., 2. Kyiv. [in Ukrainian]. 10. Pershyna, T. (2009). Formuvannia upravlinskykh kadriv v Zakhidnii Ukraini v 1944–1948 rr.: rehionalni osoblyvosti. Storinky voiennoi istorii Ukrainy, 12, 299–312. Kyiv. [in Ukrainian]. 11. Starodubets, H. (2011). Mistsevi kadry v upravlinskykh strukturakh zakhidnykh oblastei Ukrainy v 1944–1946 rr. Gileia, 45, 62–69. Kyiv. [in Ukrainian]. 12. Terletskyi, V. (1966). Rady deputativ trudiashchykh Ukrainskoi RSR v period zavershennia budivnytstva sotsializmu (1938–1958 pp.). Kyiv [in Ukrainian]. Український історичний журнал. – 2020. – №4 109Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду Oleksandra Stasiuk Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, Department of Modern History, I.Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies NAS of Ukraine (Lviv, Ukraine), ol_stasuk@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-2957-0432 The Role of Local Councils in the Political and Economic Transformations of the Western Regions of UkrSSR in the Postwar Period Abstract. Purpose of the article is to highlight the process of formation and activities of representative authorities and their executive structures in the western regions of UkrSSR in the postwar period. Methodology of study is based on principles of historicism, objectivity, multifactorial and comprehensive analysis, interdisciplinary approaches (including methods of history, political science, social psychology and others), as well as modern vocabulary. The historical and genetic, system and structural methods were used to prepare the text. The theoretical and conceptual core of the study is activities of councils and their executive committees in terms of forced Sovietization of the region, which included full integration of the western regions of UkrSSR and was carried out by particularly harsh methods. Scientific novelty. Based on new archival and published sources, the organizational and legal foundations of the activities of local authorities and features of personnel policy were analyzed, the statistical data on the quantitative and qualitative composition of managers were presented. The ineffectiveness of the work of councils and their executive committees under party control and centralized power vertical was shown. The numerous power abuses and corruption schemes inherent in the management environment were noted. The difficult situation of rural administration as a result of double pressure was emphasized: by power structures and members of the national liberation movement. The conclusions emphasized the imported nature of the power structures placed in the western regions of UkrSSR by the example of command and administrative system. The secondary status of local authorities in the system of Soviet administrative structures of the western region of Ukraine and the republic as a whole, the artificial reduction in their powers by subordinating to party committees and limiting the financial and material base that prevented their proper influence on the social and economic development of the region were stated. It was noted that personnel issues were solved by the center mainly without taking into account the local bureaucracy by appointing functionaries sent here from different parts of USSR and UkrSSR to leading positions, which created an unhealthy atmosphere in the local management environment and society of Western Ukraine as a whole. Keywords: UkrSSR, western regions, postwar period, Sovietization, councils of the People’s Deputies, executive committees of councils, electoral process, cadre.

Роль місцевих рад у політичних та економічних трансформаціях західних областей УРСР повоєнного періоду

Репозитарії

Схожі ресурси