Українське коріння сучасної багатокультурності
Величезну роль у творенні сучасної Канади відіграли кілька поколінь канадських політиків, які не втомлювалися шукати компроміси та спільні рішення, уміли поступатися та жертвувати власними інтересами й амбіціями заради збереження і творення єдиного спільного дому під назвою Канада. Серед цих політик...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17985 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українське коріння сучасної багатокультурності / Я.М. Пилинський // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 6. — С. 165-179. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859587754139058176 |
|---|---|
| author | Пилинський, Я.М. |
| author_facet | Пилинський, Я.М. |
| citation_txt | Українське коріння сучасної багатокультурності / Я.М. Пилинський // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 6. — С. 165-179. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Величезну роль у творенні сучасної Канади відіграли кілька поколінь канадських політиків, які не втомлювалися шукати компроміси та спільні рішення, уміли поступатися та жертвувати власними інтересами й амбіціями заради збереження і творення єдиного спільного дому під назвою Канада. Серед цих політиків чільне місце, безумовно, по праву належить українцю – сенатору Павлові Юзику.
Огромную роль в создании современной Канады сыграли несколько поколений канадских политиков, которые без устали искали компромиссы и совместные решения, умели уступать и жертвовать собственными интересами и амбициями во имя сохранения и развития единого общего дома под названием Канада. Среди этих политиков важное место по праву принадлежит украинцу – сенатору Павлу Юзыку.
The establishment of contemporary Canada was greatly contributed by several generations of Canadian politicians who were unceasingly seeking for compromises and common decisions, and were able to concede and sacrifice their own interests and ambitions for the sake of preserving and developing of their common home – Canada. Among them an important place rightfully belongs to a Ukrainian descent – Senator Paul Yuzyk.
|
| first_indexed | 2025-11-27T11:44:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
165
ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ СЛАВІСТИКИ
УДК 316.722(477)
Я. М. Пилинський
УКРАЇНСЬКЕ КОРІННЯ
СУЧАСНОЇ БАГАТОКУЛЬТУРНОСТІ 1
Величезну роль у творенні сучасної Канади відіграли кілька по-
колінь канадських політиків, які не втомлювалися шукати компро-
міси та спільні рішення, уміли поступатися та жертвувати власни-
ми інтересами й амбіціями заради збереження і творення єдино-
го спільного дому під назвою Канада. Серед цих політиків чільне
місце, безумовно, по праву належить українцю – сенатору Павлові
Юзику.
Ключові слова: багатокультурність, демократія, громадянське
суспільство.
The establishment of contemporary Canada was greatly contributed by
several generations of Canadian politicians who were unceasingly seeking
for compromises and common decisions, and were able to concede and
sacrifice their own interests and ambitions for the sake of preserving and
developing of their common home – Canada. Among them an important
place rightfully belongs to a Ukrainian descent – Senator Paul Yuzyk.
Key words: multiculturalism, democracy, civic society.
Учітеся брати мої, думайте, читайте,
і чужого научайтесь, і свого не цурайтесь.
Тарас Шевченко
Утворення незалежної української держави, яке для бага-
тьох як на заході, так і на сході все ще залишається небажаною
несподіванкою, з-поміж інших виявило ще одну, дуже важливу
для українців, проблему: не лише брак об’єктивної самооцін-
ки, але й, власне, відсутність інструментарію та навичок для
166
цієї життєво важливої розумової праці. Саме цією обстави-
ною, на нашу думку, можна пояснити не лише низький рівень
самооцінки у нації, яка дала світові стільки видатних учених,
талановитих митців, мислителів, робітників та військових, а
й, на загал, низький рівень задоволеності життям більшості
її окремих представників, що настійно демонструють україн-
ці під час соціологічних опитувань протягом останнього де-
сятиліття. Так, згідно з опитуваннями проведеними фондом
«Демократичні ініціативи» у жовтні 2008 року, серед школя-
рів старших класів в усіх регіонах України лише 45% обрали б
Україну як місце свого подальшого проживання, решта воліла
б поїхати за кордон, і лише 22% відповіли, що працюватимуть
тільки в Україні 2.
На жаль, одна з головних причин такого невтішного ста-
ну речей, такого глибокого загальнонаціонального песимізму
полягає, на нашу думку, у відсутності належного осмислення
як власного історичного досвіду, так і обізнаності з досвідом
інших народів, який, здебільшого, подається у нас переважно
як позитивний, героїчний і позбавлений темних сторінок ми-
нулого. Отже, як це вже не раз бувало в історії нашого наро-
ду, брак елементарної освіти та історичних знань або просто
поінформованості стають на заваді об’єктивного сприйняття
навколишнього світу і, зрештою, суб’єктивного задоволення
своїм місцем у ньому.
Крім того, українцям, які віками перебували у чужій куль-
турній та державній поняттєвій парадигмі, історія яких, як
і історія навколишнього світу, також була пропущена крізь
призму чужих, імперських уявлень і політичних потреб, нині
важко зорієнтуватися у навколишньому світі, важко віднайти
опору у внутрішньому світі, не створивши власної чітко ви-
значеної системи координат. А тим, хто продовжує схлипува-
ти разом із Винниченком і тужити за бромом, без якого нібито
не можна читати історію України, варто ознайомитися з істо-
167
рією будь-якого іншого сусіднього чи далекого народу. І тоді
вони зрозуміють, що слабкодухим узагалі краще не братися за
читання історії ні своєї, ні чужої, бо їх вона все одно нічого не
навчить і нічим не допоможе.
Історія Павла Юзика – українця і сенатора з Канади, про-
фесора університету Манітоби, може стати важливим орієн-
тиром для вироблення такої власної української системи ко-
ординат, без якої не можна успішно змоделювати українську
картину світу – бачення світу крізь себе і розуміння світу в
собі. На нашу думку, осмислення діяльності цього без пере-
більшення визначного канадця нині у сучасній Україні буде
виконанням заповіту великого Шевченка, який, ніби передба-
чаючи наші сьогоднішні проблеми, закликав і чужого науча-
тись, і свого не цуратись.
У долі Павла Юзика, чий внесок у збереження єдності Ка-
нади як держави у середині минулого століття важко переоці-
нити, було багато чого – і свого, і чужого. Саме тому його до-
свід, нарешті, має стати і нашим надбанням, якщо ми хочемо
відчути себе по праву частиною людства і стати повноцінною
модерною нацією, задивленою у будущину, а не замріяною ми-
нулим.
Як свідчить офіційний сайт Архіву Канади, майбутній се-
натор Павло Юзик народився у родині українських пересе-
ленців 24 червня 1913 року в містечку Пінто у Саскачевані,
поблизу Естевана 3. По приїзді в 1904 році до Канади його
батько працював шахтарем. Згодом уся родина переїхала до
Саскатуна, де батько працював на млині. Основну освіту Пав-
ло здобув у Саскатуні, де завершив середню школу, а згодом,
у 1932 році – і коледж із найвищими відзнаками. Навчаючись
у школі та коледжі, він багато уваги приділяв не лише навчан-
ню (одержав 100% балів на випускних іспитах і особливо від-
значився успіхами з математики та фізики), але і багато уваги
приділяв фізичному загартуванню – грав у хокей, баскетбол,
168
реґбі, футбол, а також був членом команди з бігу на короткі та
довгі дистанції.
У 1932–33 роках Павло Юзик навчався у Вчительському ко-
леджі міста Саскатун. У цей час він був капітаном чоловічої
футбольної команди та тренером жіночої баскетбольної ко-
манди коледжу. Незважаючи на тяжку економічну депресію,
яку посилила посуха, Павло Юзик знаходить у собі сили не
лише навчатися та заробляти на прожиття, а й грати роль Бру-
та у драмі Шекспіра «Юлій Цезар».
По завершенню навчання у коледжі на нього чекало перше
серйозне випробування. Хоча він закінчив навчання з відзна-
кою та одержав диплом учителя, жодна з англомовних громад,
яка мала вчительські вакансії, не прийняла його на роботу.
Як йому категорично заявляли всюди, для них він – іноземець,
якому вони не можуть довірити майбутнє своїх дітей.
Молодий учитель Юзик надіслав письмові звернення у
77 місць і звідусіль одержав відмови. У деякі школи він при-
ходив особисто і саме там, спілкуючись із відповідальними
особами, почув, що йому не дозволять, як було сказано, «псу-
вати» дітей. Зрештою, згодом він знайшов роботу вчителя в
українській громаді поблизу Хаффорда у Саскачевані.
Там він не лише працював звичайним учителем, а й вів позаклас-
ні уроки з української мови та брав активну участь у культурному
житті громади. Нелегка вчительська праця загартувала Павла Юзи-
ка, сформувала його характер. Робота у школі навчила його не лише
спілкуватися з дітьми, доносити до них нові знання, вона виховала
у нього толерантне ставлення до людей із різними характерами і по-
глядами на життя, допомогла зрозуміти, що освіта і виховання мо-
жуть змінити як окрему людину, так і ціле суспільство.
Здобутий досвід вивів його на іншу дорогу, що стала почат-
ком його поважної наукової діяльності з вивчення культурно-
го життя Канади та державної, – на посаду сенатора у вищому
законодавчому органі Канади 4.
169
«Вони насправді так поводилися з нами. Вони називали
нас бохунками 5 та чужинцями, що в результаті зміцнило мою
“українськість”. І тоді я сказав собі, якщо вони мене – наро-
дженого у Канаді називають чужинцем, то щось в цій Канаді
треба міняти» 6, – згадував пізніше П. Юзик.
У 1939 році Павло Юзик очолив оркестр та хор Української
національної молодіжної федерації у Редбері (Саскачеван).
І тут сталася подія, яка остаточно визначила подальшу долю
майбутнього сенатора. Подія ця відбулася у травні 1939 року.
Під час підготовки до виступу хору на концерті, присвяченому
вшануванню великого українського письменника Івана Фран-
ка, що мав відбутися на відкритому майданчику, оркестранти
залишили свої інструменти в Українському домі, що був непо-
далік. Якраз перед концертом будівля «загадково» спалахну-
ла, і під час пожежі згоріли всі музичні інструменти разом із
скрипкою роботи Страдіварі, на якій грав керівник оркестру.
Незважаючи на очевидну відсутність провини, керівника ор-
кестру було звинувачено у недбальстві. Це й змусило його від-
мовитися від музичної кар’єри і стати згодом вченим, політи-
ком та дипломатичним працівником.
У 1942 році Павло Юзик добровільно вступив до канад-
ської армії та протягом 1942–44 років працював викладачем
у розвідницькій школі в Канаді. Згодом повернувся до універ-
ситету, де здобув ступінь бакалавра з фізики та математики.
За кілька років він здобув також ступінь бакалавра та магістра
з історії, відповідно у 1947 та 1948 роках. Протягом наступних
років він написав історію поселення українців у провінції Ма-
нітоба на замовлення Історичного товариства цієї провінції.
Згодом, у 1953 році цю працю було опубліковано під назвою
«Українці у Манітобі. Соціальна історія». У 1958 році вчений
здобув ступінь доктора філософії в університеті Міннесоти.
4 лютого 1963 року розпочалася урядова кар’єра Павла Юзи-
ка, коли його було призначено сенатором до Верхньої палати
170
парламенту Канади. Як свідчать сухі рядки архівної довідки,
працюючи у сенаті, доктор Юзик зосередився, переважно, на
роботі у сфері багатокультурності, прав людини, зовнішньої
політики та національної безпеки 7.
У своїх мемуарах, нещодавно виданих в Україні, Анатолій
Романюк згадує, як, ставши сенатором, Юзик активно продов-
жував свою діяльність в українській громаді, але тепер уже з
набагато сильніших позицій. Найвиразніше він виявив себе в
політиці так званої багатокультурності Канади. Королівська
комісія в справах федерального устрою Канади, до якої, між
іншим, входив професор Ярослав Рудницький, створила спри-
ятливі умови для становлення багатокультурності в Канаді.
Але певні юридичні положення – це одна справа, а їх концеп-
туалізація, законодавче оформлення і впровадження в життя,
координація зусиль і мобілізація громадської думки – зовсім
інша. Саме в «прикладній» політиці багатокультурності сена-
тор відіграв поважну, можна сказати, історичну роль на цьо-
му етапі канадської історії, перехідного періоду від «народу з
двома націями – французькою й англійською – та тубільним
населенням» (Two founding nations) до поліетнічного, багато-
культурного суспільства.
Сенатор Юзик був завзятим будівничим саме такої Канади.
Він діяв у 60–70-ті роки, коли Канада ще була країною двох на-
цій (французької й англійської), а іммігрантські меншини були
здебільшого з Європи й тому легко інтегрувалися в канадське,
переважно англосаксонське суспільство. З погляду збереження
українського етносу, його культури й мови, така політика себе
виправдовувала. За словами пана Романюка, певні успіхи вона
принесла, коли йшлося про фінансування деяких культурних
установ із федерального бюджету чи про двомовні (українсько-
англійські) школи в степових провінціях Канади.
Сенатор Павло Юзик виклав своє політичне кредо у збірці
статей і виступів, виданих у 1973 році під назвою «For a better
171
Canada» («Для кращої Канади»). Серед різних політичних пи-
тань Канади, як внутрішніх, так і зовнішніх, значної ваги він
надає саме питанню багатокультурності країни. У цьому від-
ношенні він випередив свій час, пророкуючи, що Канада стане
багатоетнічною державою. Це аж ніяк не було очевидним під
час його виступу в Сенаті з промовою з нагоди номінації як
сенатора в 1964 році. У той час Канада була державою двох на-
цій, не більше й не менше [Романюк 2006, с. 500].
Варто також відзначити, що ідея запровадження у Кана-
ді багатокультурності є повчальною для нас, українців, ще й
тому, що вона вчить: по-перше, ніхто не встановлює демокра-
тію та раціональні рівноправні стосунки згори й одномомент-
но, а досягає цього завдяки тиску знизу й тяжкій тривалій
праці однодумців; по-друге, закони можна і треба постійно
вдосконалювати і пристосовувати до вимог суспільного роз-
витку; і, по-третє, зміни на краще можливі, якщо за них щиро
та сумлінно боротися.
У вступі до збірки своїх виступів у Парламенті та на різних кон-
ференціях під назвою «Для кращої Канади», що вийшла друком
у далекому 1973 році, Павло Юзик наголошував: «Хоча насправді
важко вповні досягти ідеалів справедливого суспільства – варто
за це боротися. Якщо таке суспільство керується універсальними
принципами свободи і демократії, правди і справедливості, рів-
ності й братерства, то очевидно, що всі члени такого суспільства
матимуть з того величезну користь. Мир і гармонія, які може за-
безпечити суворе дотримання цих принципів, стануть рушіями
прогресу, процвітання та втілення заповідей Божих… Для того,
щоб втілити ці ідеали в життя, люди у багатьох куточках світу
часто вдаються до революційних дій. Той спосіб життя, який
притаманний Канаді, передбачає еволюційний шлях. Канадці
постійно поліпшували своє життя, удосконалюючи закони. Вони
завжди пристосовували свою Конституцію до нових вимог та ви-
кликів життя» [Yuzyk 1973, p. 9].
172
Саме ці переконання й лягли в основу його першої епохаль-
ної промови перед Сенатом Канади 3 березня 1964 року – «Ка-
нада: багатокультурна нація». Ця промова, без перебільшення,
стала наріжним каменем формування політики багатокуль-
турності у Канаді, а її автор назавжди став фундатором цієї
політики, її основних положень та шляхів упровадження.
У цій промові він, зокрема, наголосив: «Індіанці та ескі-
моси жили разом з нами упродовж нашої історії; британська
група є багатокультурною – англійці, шотландці, ірландці,
валлійці; завдяки формуванню інших етнічних груп, які за-
раз становлять майже третину населення, Канада, фактично,
стала багатокультурною... Дотримуючись ідеалів демократії та
духу Конфедерації, Канада повинна прийняти та гарантувати
принципи партнерства всім народам, які зробили внесок в її
розвиток та прогрес»8.
Важливу роль у формуванні поглядів Павла Юзика, безу-
мовно, відіграла його академічна кар’єра 9, роки навчання та
роботи у кращих університетах США та Канади. Своє провідне
місце серед української громади Канади він посів передусім як
вчений-історик, адже після одержання докторського ступеня
в університеті Міннесоти, з 1951 по 1978 рік сенатор Юзик був
професором історії та славістичних наук в університетах Ма-
нітоби й Оттави. З 1952 по 1963 рік він був віце-президентом
та президентом Історичного товариства Манітоби, а з 1956 по
1963 рік – співредактором історичного щоквартальника цього
товариства, а також головою Секції з вивчення етнічних груп,
яка провела дослідження кількох етнокультурних груп у про-
вінції Манітоба.
Юзик продовжував навчати молодь в університеті й після
того, як його було призначено до Сенату. З 1966 по 1978 рік
він – професор Університету Оттави. Його головні курси були
присвячені історії Центральної та Східної Європи, Росії, історії
СРСР та канадсько-радянським стосункам. Павло Юзик був ке-
173
рівником та головним редактором проекту «Українці Канади:
статистичний звід 1891–1976». Це видання було найповнішим
друкованим статистичним джерелом про розселення та різні
сфери життя українців Канади, його обсяг 840 сторінок.
Окрім державної та наукової діяльності, Павло Юзик не
полишав і громадську роботу в численних українських гро-
мадських організаціях. Він був засновником і першим пре-
зидентом Української національної молодіжної федерації у
1934–1936 роках та редактором щомісячного журналу «Го-
лос молоді» в 1948–1949 роках, що належав цій федерації. Він
був засновником Української канадської студентської спілки
(заснована у 1953 році), скарбником Комітету українців Ка-
нади (1952–1955), засновником і скарбником Канадської сла-
вістичної асоціації (1954–1956), засновником Прогресивно-
консервативного клубу українців Канади (1958). Протягом
1958–1963 років він був членом Дорадчої ради Асоціації моло-
дих жінок християнок з питань освіти дорослих, а також чле-
ном ради із формування освітніх програм відділу освіти уряду
провінції Манітоба.
Винятково глибока й широка обізнаність історика, великий
досвід освітянської та громадської роботи зробили професора
Юзика головним провідником багатокультурності в освіті та
суспільному офіційному дискурсі Канади.
Після закінчення Другої світової війни почалася нова сто-
рінка в історії Канади. Ця британська колонія, яка значною
мірою культурно й освітньо залежала від метрополії, почала
поступово віддалятися від неї, підкоряючись загальносвітовій
тенденції деколонізації, що запанувала у світі, і перетворен-
ню колишніх колоніальних, залежних територій на незалежні
держави. Проте ідеологічно канадський істеблішмент від по-
чатку поділений на франкомовний (у Квебеку) та англомов-
ний (на решті територій), продовжував перебувати в полоні
уявлень, характерних для розділеного на етнічні та релігійні
174
громади суспільства. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що,
хоча де-юре Канада виступала як єдине ціле, насправді вона
мала території з досить відмінним населенням, як за етнічним
складом, так і за віросповіданням, території, жителі яких ще
мали відчути себе канадцями й усвідомити таку єдність [Ruble
2005, pp. 85–113]. Та навіть і нині монолітною та єдиною, по-
збавленою внутрішньої напруженості й проблем, Канада
може видаватися лише людині, яка не прагне бачити нічого,
крім віковічних ялин та гуркоту води Ніагарського водоспаду.
Насправді формування цієї держави як єдиного утворення за-
вжди було досить складним і не для всіх його мешканців та-
ким очевидним і бажаним.
Величезну роль у творенні Канади, якою ми її сьогодні ба-
чимо, відіграли кілька поколінь канадських політиків, які не
втомлювалися шукати компроміси та спільні рішення, уміли
поступатися і жертвувати власними інтересами й амбіціями
заради збереження і творення єдиного спільного дому під на-
звою Канада. Серед цих політиків чільне місце, безумовно, по
праву належить українцю – сенаторові Павлові Юзику. У су-
перечку між «британцями» і «французами» про те, якою має
бути держава Канада, втрутилася третя сила – вихідці з країн,
переважно, Центральної та Східної Європи, найчисленніши-
ми та найбільш згуртованими з яких на той час були українці.
Їхній голос було почуто. Члени комісії, яка спершу була ство-
рена для залагодження «британо-французької» суперечки
[Ruble 2005, pp. 93–97] й офіційно називалася Комісією з дво-
мовності і багатокультурності, поступово усвідомили, що без
урахування точки зору інших етнічних груп, які також твори-
ли канадську націю, неможливо досягти компромісу і зберег-
ти державу [Yuzyk 1973, pp. 86–89].
Досвід доктора Юзика, який він здобув як учений, вивчаю-
чи історію розвитку української громади в Канаді, українців
в Україні, історію Європи та колишнього Радянського Союзу,
175
допомогли йому сформулювати головні тези його історичної
промови перед Сенатом Канади [Yuzyk 1973, pp. 21–49], що
поклала початок обговоренню права рівної участі всіх канад-
ців, незалежно від їх походження, у творенні своєї держави, у
гарантуванні їх вільного і рівноправного розвитку без прини-
ження, упослідження і дискримінації. Саме ця дискусія згодом
стала основою для рішення Комісії про двомовність та багато-
культурність Канади, яким нині так пишається канадська де-
мократія 10, і були враховані при укладанні Канадського Акту
багатокультурності у липні 1988 року 11.
Нині, коли вже минуло майже 50 років від початку цієї дис-
кусії, її наслідки, здобутки і прорахунки вже можна і, можли-
во, навіть треба критикувати. Та якби тоді цей крок не було
зроблено, Канада мала б, напевно, дещо іншу долю. І те пози-
тивне, що дав світові канадський досвід багатокультурності,
ще, мабуть, чекало б на реалізацію. Саме те рішення дало по-
штовх подальшому розвитку демократії та прав людини у Ка-
наді й перетворило її на процвітаючу країну. Цей досвід важ-
ливий ще й тому, що саме професор Юзик довів на практиці,
що гуманітарна освіта загалом, і університетські інтелектуали,
зокрема, можуть і повинні впливати на розвиток своєї нації,
чого ніяк не розуміють сучасні українські очільники.
Одержавши свій першопоштовх у Канаді від сенатора Пав-
ла Юзика, концепція багатокультурності почала жити власним
життям. Її видозміни з’явилися у США, Великобританії, інших
країнах Європи, в Австралії, викликаючи бурхливі дебати у
суспільстві, серед освітян, учених та політиків. Вшановуючи
пам’ять видатного політика, вченого і педагога уряд Канади
з ініціативи Джасона Кенні – міністра з багатокультурності
Федерального уряду Канади – заснував у листопаді 2008 року
Премію з багатокультурності, якою щороку будуть відзначати
її найуспішніших поширювачів та пропагандистів 12.
Як відзначають сучасні європейські дослідники, «фунда-
176
ментальне питання, що постає у зв’язку з багатокультурним
вихованням, власне таке: чи освіта повинна вивільняти й по-
силювати в кожному індивіді те, що робить його подібним до
інших, і що, передусім, залежить від його інтелекту, функціо-
нування та принципи якого претендують на універсальність?
Чи, навпаки, слід залучати індивіда до спільноти або осо-
бливих колективів, що виступають носіями якоїсь своєрідної
культури, або в групи, які заявляють про свою несхожість, за-
хищаючи відповідно, своє існування та право на висловлення
своїх поглядів?» [Перотті 1994, с. 14].
У наступні роки з теоретичного терміну та політичного
визначення багатокультурність перетворилася на концепцію
формування й функціонування багатоетнічних суспільств,
визнаним підходом до теоретичного осмислення процесів, що
відбуваються у суспільствах багатьох країн світу – в США, Ав-
стралії, Індії, більшості країн Європейського співтовариства,
знайшовши там практичне застосування передусім у шкіль-
ництві як загальний концепт полікультурності.
Водночас необхідно відзначити, що, незважаючи на віднос-
но юний вік самого терміну, саме явище багатокультурності
існувало давно й тією чи іншою мірою було відоме в усіх бага-
тоетнічних державних утвореннях.
Сьогодні термін «багатокультурність» вживається в чоти-
рьох різних контекстах – у політичному, стосовно політики й
інститутів; емпіричному, що описує різноманітність суспіль-
ства; у політичній і соціальній теорії й філософії; і, нарешті, у
педагогічному, стосовно різноманітних підходів до виховання
дітей і підлітків, формування багатокультурності у шкільни-
цтві. У всіх чотирьох контекстах поняття використовується як
прихильниками, так і супротивниками цього явища.
Донині існували п’ять основних типів багатокультурних
суспільств, кожне з яких мало своє історичне походження й
свою динаміку розвитку. Спершу з’явилися імперії, що існу-
177
вали до епохи модерності. Згодом багатокультурними стали
поселення в Новому Світі, Австралії та островах Тихого оке-
ану. Також багатокультурними були колоніальні суспільства,
які об’єднували різні народи та етнічні групи, а нерідко ви-
ступали каталізаторами у формуванні нових поліетнічних
націй. Багатокультурними були також колишні соціалістич-
ні країни, такі як СРСР, Югославія, Чехословаччина, адже під
час створення СРСР було використано загальний концепт
Отто Бауера, викладений у книзі «Соціалізм і національне
питання». До речі, у Конституції сучасної Російської Феде-
рації також можна знайти слова про багатонаціональний
народ 13. В останні десятиліття з’явилися, по суті, постнаціо-
нальні багатокультурні суспільства на теренах сучасної Пів-
нічної Америки, Австралії/Нової Зеландії та Західної Євро-
пи. Водночас Західна Європа, яка до недавнього часу була
переважно територією специфічної культурної подібності
(чи радше окремих культурних спільнот), ще далека від того,
щоб повною мірою бути багатокультурною на рівних із Ка-
надою, Австралією чи США.
Нова, самосвідома багатокультурність виникла завдяки но-
вій хвилі неоднорідної за своїм складом імміграції, зростанню
процесів самосвідомості й самоствердження корінних наро-
дів Нового Світу й афро-американців, а також завдяки новим
культурним рухам.
Канада й Австралія проголосили багатокультурну політику
й створили відповідні інститути відкрито й беззастережно, в
той час, як США й Західна Європа – лише нечітко й частково.
Багатокультурність та її історичні попередники завжди були й
залишаються політично суперечливими й часто породжують
протидію – рухи, що мають метою захист єдиної національної
культури. Так, раннє християнство цілком може визначатися як
феномен багатокультурності, що об’єднав представників різ-
них мов та культур в єдине ціле на засадах віри в Ісуса Христа
178
[Каутский 1990, с. 161–165]. Водночас, у Середні віки християн-
ство втратило ці ознаки, особливо після проголошення першо-
го хрестового походу, через появу інквізиції, виникнення наці-
ональних конфесій, реформаторських деномінацій тощо.
Нині багатокультурні суспільства й рухи є серйозним ви-
кликом традиційній політичній філософії, соціальній теорії та
політичній ідеології Заходу, що поглиблено вивчають пробле-
му культурної ідентичності та функціонування культур, нама-
гаються адекватно реагувати на постійні політичні зміни.
1 Для того, щоб остаточно вирішити, як відтворити українською мовою
англомовний термін multiculturalism пропонуємо пристати на варіант, який
офіційно вживає уряд Канади, представляючи українською Канадський
Акт багатокультурності від липня 1988 року.
2 Фонд «Демократичні ініціативи». Ровесники незалежної України:
думки, інтереси, громадянські позиції. Загальнонаціональне опитування
школярів 11 класів. http://dif.org.ua/ua/poll
3 Archives Canada: http://www.archivescanada.ca/english/search/
4 Офіційний сайт Сенатора Павла Юзика: http://www.yuzyk.com/biog-e.
shtml
5 Бохунк – презирлива назва емігрантів зі Східної Європи, що склада-
ється з двох слів – Богемія і Хунгарія (Угорщина) «Бо+Хунк» – Словник
ABBYY Lingvo 12.
6 Офіційний сайт Сенатора Павла Юзика: http://www.yuzyk.com/biog-e.
shtml
7 Archives Canada. Paul Yuzyk fonds. CAIN No. 194616.
8 Multiculturalism. Being Canadian «Multiculturalism and Citizenship Can-
ada, 1987».
9 The Ukrainian weekly by Michael B. Bociurkiw. – 1986. Sunday, July 13.
10 About Multiculturalism in Canada: http://archives.cbc.ca/politics/lan-
guage_culture/topics/655-3631/
11 Канадський Акт Багатокультурності. http://laws.justice.gc.ca/en/
showdoc/cs/C-18.7/bo-ga:s_3::bo-ga:s_4?page=1
12 Про заснування Премії за поширення багатокультурності див.: http://
www.ucc.ca/media_releases/2008-11-21/index.htm і також: http://nashholos.
blogspot.com/2008/11/new-award-for-multiculturalism.html
13 Мы, многонациональный народ Российской Федерации, соединен-
179
ные общей судьбой на своей земле… Конституция Росийской Федерации.
Официальное издание. – М., 1997. – С. 3.
ЛІТЕРАТУРА
Каутский К. Происхождение христианства. – М., 1990.
Перотті А. Виступ на захист полікультурності. Видавництво Ради Єв-
ропи. 1994 р.
Романюк А. Хроніка одного життя: спомини і роздуми. – Львів, 2006.
Ruble A. Blair. Creating Diversity Capital. Transnational Migrants in
Montreal, Washington, and Kyiv. – Baltimore, 2005.
Yuzyk P. For a Better Canada. – Toronto, 1973.
Огромную роль в создании современной Канады сыграли не-
сколько поколений канадских политиков, которые без устали иска-
ли компромиссы и совместные решения, умели уступать и жертво-
вать собственными интересами и амбициями во имя сохранения и
развития единого общего дома под названием Канада. Среди этих
политиков важное место по праву принадлежит украинцу – сенато-
ру Павлу Юзыку.
Ключевые слова: поликультурность, демократия, гражданское
общество.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17985 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0051 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T11:44:31Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пилинський, Я.М. 2011-03-13T20:26:12Z 2011-03-13T20:26:12Z 2008 Українське коріння сучасної багатокультурності / Я.М. Пилинський // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 6. — С. 165-179. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17985 316.722(477) Величезну роль у творенні сучасної Канади відіграли кілька поколінь канадських політиків, які не втомлювалися шукати компроміси та спільні рішення, уміли поступатися та жертвувати власними інтересами й амбіціями заради збереження і творення єдиного спільного дому під назвою Канада. Серед цих політиків чільне місце, безумовно, по праву належить українцю – сенатору Павлові Юзику. Огромную роль в создании современной Канады сыграли несколько поколений канадских политиков, которые без устали искали компромиссы и совместные решения, умели уступать и жертвовать собственными интересами и амбициями во имя сохранения и развития единого общего дома под названием Канада. Среди этих политиков важное место по праву принадлежит украинцу – сенатору Павлу Юзыку. The establishment of contemporary Canada was greatly contributed by several generations of Canadian politicians who were unceasingly seeking for compromises and common decisions, and were able to concede and sacrifice their own interests and ambitions for the sake of preserving and developing of their common home – Canada. Among them an important place rightfully belongs to a Ukrainian descent – Senator Paul Yuzyk. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Проблеми сучасної славістики Українське коріння сучасної багатокультурності Article published earlier |
| spellingShingle | Українське коріння сучасної багатокультурності Пилинський, Я.М. Проблеми сучасної славістики |
| title | Українське коріння сучасної багатокультурності |
| title_full | Українське коріння сучасної багатокультурності |
| title_fullStr | Українське коріння сучасної багатокультурності |
| title_full_unstemmed | Українське коріння сучасної багатокультурності |
| title_short | Українське коріння сучасної багатокультурності |
| title_sort | українське коріння сучасної багатокультурності |
| topic | Проблеми сучасної славістики |
| topic_facet | Проблеми сучасної славістики |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17985 |
| work_keys_str_mv | AT pilinsʹkiiâm ukraínsʹkekorínnâsučasnoíbagatokulʹturností |