Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького
Метою дослідження є аналіз характеру та масштабів занепаду засад вільної елекції козацької старшини Гетьманщини внаслідок втручання російської влади у процес кадрового забезпечення урядів сотенного рівня. Методологія ґрунтується на стратегіях порівняння й типології. Наукова новизна пов’язана з вив...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179851 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького / В. Горобець // Український історичний журнал. — 2020. — Число 5. — С. 22-36. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-179851 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Горобець, В. 2021-06-18T15:23:21Z 2021-06-18T15:23:21Z 2020 Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького / В. Горобець // Український історичний журнал. — 2020. — Число 5. — С. 22-36. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179851 323.3:316:45:94(477)«17» Метою дослідження є аналіз характеру та масштабів занепаду засад вільної елекції козацької старшини Гетьманщини внаслідок втручання російської влади у процес кадрового забезпечення урядів сотенного рівня. Методологія ґрунтується на стратегіях порівняння й типології. Наукова новизна пов’язана з вивченням впливу імперського центру на характер адміністративних практик української автономії XVII–XVIII ст. через налагодження контролю за кадровою політикою Гетьманщини та свідоме розмивання засад вільної елекції козацької старшини. Увагу звернуто насамперед на намагання імперської влади після поразки антиросійського виступу гетьмана І.Мазепи 1708–1709 рр. змінити правове поле виборчого процесу, з одного боку, обмеживши волевиявлення козацького товариства й участь у ньому полкової старшини, а з іншого – поставивши його під контроль своїх офіційних представників. Детально розглянуто приклади прямого призначення на сотництво указами імператора, Сенату та інших владних інституцій Росії в обхід чинних у Гетьманщині правових норм і традицій. Реконструйовано процесуальні особливості та з’ясовано мотивацію таких кадрових рішень. Зокрема звернуто увагу на той факт, що при обґрунтуванні таких призначень лексема «вірності монархові» виразно домінувала над мотивами видатних здібностей чи службових заслуг претендентів. Установлено, що чимала частина призначених у такий спосіб старшин походила з Балкан і перед тим жодним чином не була пов’язана з Військом Запорозьким, а свою вірність Петрові І засвідчила під час Прутського походу 1711 р. Окремо досліджено практики протегування інтересів шукачів сотенного уряду державними діячами та воєначальниками Російської імперії, впливовими царедворцями та представниками династії Романових. Висвітлено у цьому контексті й особливий службовий аванс на посідання сотництва в Гетьманщині, що його забезпечувала служба при імператорському дворі, у тому числі в ранзі придворних співаків. The purpose of this study is to analyze the nature and scale of the decline of the principles of free election of Cossack officers of Hetmanshchyna, due to the intervention of the Russian authorities in the process of staffing hundreds of governments. The research methodology is based on comparison strategies and typology. The scientific novelty is connected with the study of the influence of the imperial center on the nature of the administrative practices of the Ukrainian autonomy 17–18 centuries. Through the establishment of control over the personnel policy of Hetmanshchyna and the deliberate erosion of the principles of free election of Cossack officers. Attention is paid primarily to the efforts of the imperial authorities after the defeat of the anti- Russian speech of Hetman I.Mazepa in 1708–1709 to change the legal field of the electoral process, on the one hand, limiting the will of the Cossack society and the participation of regimental officers, and on the other – putting it under the control of its officials. Examples of direct appointment to the hundreds in Ukraine by decrees of the tsar, the Senate and other governing institutions of the Russian Empire in circumvention of the legal norms and traditions in force in Hetmanshchyna are considered in detail. Procedural features are reconstructed and the motivation of such personnel decisions is clarified. In particular, attention is drawn to the fact that in substantiating such appointments, the token “loyalty to the monarch” clearly dominates the motives of outstanding abilities or merits of the candidates. In addition, it was established that a significant part of the officers appointed in this way came from Balkans and before that was in no way associated with Zaporozhian Host, and proved his loyalty to Peter I during the Prut campaign in 1711. Separately studied the practice of protecting the interests of hundreds government statesmen and military leaders of Russian Empire, influential courtiers and representatives of the ruling Romanov dynasty. In this context, a special official advance for the meeting of the sotnyk in Hetmanshchyna, which was provided by the service at the imperial court, including in the rank of court singers, is highlighted. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького Service at Court, “Loyalty to the Monarch” and the Patronage of Royal Dignitaries as Arguments in the Election to the Post of Sotnyk of Zaporozhian Host Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького |
| spellingShingle |
Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького Горобець, В. Історичні студії |
| title_short |
Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького |
| title_full |
Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького |
| title_fullStr |
Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького |
| title_full_unstemmed |
Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького |
| title_sort |
служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника війська запорозького |
| author |
Горобець, В. |
| author_facet |
Горобець, В. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2020 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Service at Court, “Loyalty to the Monarch” and the Patronage of Royal Dignitaries as Arguments in the Election to the Post of Sotnyk of Zaporozhian Host |
| description |
Метою дослідження є аналіз характеру та масштабів занепаду засад вільної елекції
козацької старшини Гетьманщини внаслідок втручання російської влади у процес кадрового забезпечення урядів сотенного рівня. Методологія ґрунтується на стратегіях порівняння й типології.
Наукова новизна пов’язана з вивченням впливу імперського центру на характер адміністративних практик української автономії XVII–XVIII ст. через налагодження контролю за кадровою політикою Гетьманщини та свідоме розмивання засад вільної елекції козацької старшини. Увагу
звернуто насамперед на намагання імперської влади після поразки антиросійського виступу гетьмана І.Мазепи 1708–1709 рр. змінити правове поле виборчого процесу, з одного боку, обмеживши
волевиявлення козацького товариства й участь у ньому полкової старшини, а з іншого – поставивши його під контроль своїх офіційних представників. Детально розглянуто приклади прямого
призначення на сотництво указами імператора, Сенату та інших владних інституцій Росії в обхід
чинних у Гетьманщині правових норм і традицій. Реконструйовано процесуальні особливості та
з’ясовано мотивацію таких кадрових рішень. Зокрема звернуто увагу на той факт, що при обґрунтуванні таких призначень лексема «вірності монархові» виразно домінувала над мотивами
видатних здібностей чи службових заслуг претендентів. Установлено, що чимала частина призначених у такий спосіб старшин походила з Балкан і перед тим жодним чином не була пов’язана
з Військом Запорозьким, а свою вірність Петрові І засвідчила під час Прутського походу 1711 р.
Окремо досліджено практики протегування інтересів шукачів сотенного уряду державними діячами та воєначальниками Російської імперії, впливовими царедворцями та представниками династії Романових. Висвітлено у цьому контексті й особливий службовий аванс на посідання
сотництва в Гетьманщині, що його забезпечувала служба при імператорському дворі, у тому числі в ранзі придворних співаків.
The purpose of this study is to analyze the nature and scale of the decline of the principles
of free election of Cossack officers of Hetmanshchyna, due to the intervention of the Russian
authorities in the process of staffing hundreds of governments. The research methodology is
based on comparison strategies and typology. The scientific novelty is connected with the study of
the influence of the imperial center on the nature of the administrative practices of the Ukrainian
autonomy 17–18 centuries. Through the establishment of control over the personnel policy of
Hetmanshchyna and the deliberate erosion of the principles of free election of Cossack officers.
Attention is paid primarily to the efforts of the imperial authorities after the defeat of the anti-
Russian speech of Hetman I.Mazepa in 1708–1709 to change the legal field of the electoral process,
on the one hand, limiting the will of the Cossack society and the participation of regimental officers,
and on the other – putting it under the control of its officials. Examples of direct appointment to the
hundreds in Ukraine by decrees of the tsar, the Senate and other governing institutions of the Russian
Empire in circumvention of the legal norms and traditions in force in Hetmanshchyna are considered
in detail. Procedural features are reconstructed and the motivation of such personnel decisions is
clarified. In particular, attention is drawn to the fact that in substantiating such appointments, the
token “loyalty to the monarch” clearly dominates the motives of outstanding abilities or merits of
the candidates. In addition, it was established that a significant part of the officers appointed in
this way came from Balkans and before that was in no way associated with Zaporozhian Host, and
proved his loyalty to Peter I during the Prut campaign in 1711. Separately studied the practice of
protecting the interests of hundreds government statesmen and military leaders of Russian Empire,
influential courtiers and representatives of the ruling Romanov dynasty. In this context, a special
official advance for the meeting of the sotnyk in Hetmanshchyna, which was provided by the service
at the imperial court, including in the rank of court singers, is highlighted.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/179851 |
| citation_txt |
Служба при дворі, "вірність монархові" та покровительство царських сановників як арґументи при обранні на уряд сотника Війська Запорозького / В. Горобець // Український історичний журнал. — 2020. — Число 5. — С. 22-36. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gorobecʹv službapridvorívírnístʹmonarhovítapokrovitelʹstvocarsʹkihsanovnikívâkargumentipriobrannínaurâdsotnikavíisʹkazaporozʹkogo AT gorobecʹv serviceatcourtloyaltytothemonarchandthepatronageofroyaldignitariesasargumentsintheelectiontothepostofsotnykofzaporozhianhost |
| first_indexed |
2025-11-27T07:43:44Z |
| last_indexed |
2025-11-27T07:43:44Z |
| _version_ |
1850806807950262272 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2020. – №5
Анотація. Метою дослідження є аналіз характеру та масштабів занепаду засад вільної елекції
козацької старшини Гетьманщини внаслідок втручання російської влади у процес кадрового за-
безпечення урядів сотенного рівня. Методологія ґрунтується на стратегіях порівняння й типології.
Наукова новизна пов’язана з вивченням впливу імперського центру на характер адміністратив-
них практик української автономії XVII–XVIII ст. через налагодження контролю за кадровою по-
літикою Гетьманщини та свідоме розмивання засад вільної елекції козацької старшини. Увагу
звернуто насамперед на намагання імперської влади після поразки антиросійського виступу геть-
мана І.Мазепи 1708–1709 рр. змінити правове поле виборчого процесу, з одного боку, обмеживши
волевиявлення козацького товариства й участь у ньому полкової старшини, а з іншого – поста-
вивши його під контроль своїх офіційних представників. Детально розглянуто приклади прямого
призначення на сотництво указами імператора, Сенату та інших владних інституцій Росії в обхід
чинних у Гетьманщині правових норм і традицій. Реконструйовано процесуальні особливості та
з’ясовано мотивацію таких кадрових рішень. Зокрема звернуто увагу на той факт, що при об-
ґрунтуванні таких призначень лексема «вірності монархові» виразно домінувала над мотивами
видатних здібностей чи службових заслуг претендентів. Установлено, що чимала частина при-
значених у такий спосіб старшин походила з Балкан і перед тим жодним чином не була пов’язана
з Військом Запорозьким, а свою вірність Петрові І засвідчила під час Прутського походу 1711 р.
Окремо досліджено практики протегування інтересів шукачів сотенного уряду державними ді-
ячами та воєначальниками Російської імперії, впливовими царедворцями та представниками
династії Романових. Висвітлено у цьому контексті й особливий службовий аванс на посідання
сотництва в Гетьманщині, що його забезпечувала служба при імператорському дворі, у тому числі
в ранзі придворних співаків.
Ключові слова: Гетьманщина, Військо Запорозьке, право вільної елекції, сотник, козацька стар-
шина, політична культура.
Служба при дворі, «вірність монархові»
та покровительство царських сановників як арґументи
при обранні на уряд сотника Війська Запорозького
Віктор Горобець
доктор історичних наук, професор,
завідувач сектору соціальної історії,
Інститут історії України НАН України
(Київ, Україна), victor_gor@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3755-4181
DOI: https://doi.org/
УДК: 323.3:316:45:94(477)«17»
Однією з підставових організаційних засад соціополітичного життя Війська
Запорозького, що у числі інших і формувала сенс такої важливої засадничої лексе-
ми політичної культури, як «козацькі старожитні права та вольності», було право
товариства вільними голосами обирати собі старшину – від курінного отамана до
гетьмана включно1. Сформована ще у часи зародження козацтва традиція вільних
виборів старшини неодноразово піддавалася нападкам спочатку з боку керівни-
цтва Речі Посполитої, а згодом (після 1654 р.) – Московської держави, утім принай-
мні на рівні сотенної влади зберігала свою актуальність аж до початку ХVIII ст.
1 Див.: Горобець В. Полковник Війська Запорозького та його влада // Український історичний журнал. –
2014. – №4. – С.50–70; Його ж. Полковник Війська Запорозького: право вільної елекції в світлі козацьких
традицій, розпорядчих приписів і політичних реалій (середина XVIІ – перша чверть XVIІІ ст.) // Українська
держава другої половини XVIІ–XVIІІ ст.: політика, суспільство, культура. – К., 2014. – С.88–125; Його ж. Право
вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями //
Український історичний журнал. – 2015. – №5. – С.70–91; Його ж. Вибори та виборність в устроєвій моделі
ранньомодерної Української держави: Традиції versus політичні й соціальні новації // Трансформація
української національної ідеї. – К., 2019. – С.405–419.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
23Служба при дворі, «вірність монархові» та покровительство царських сановників...
Обмеження права вільного вибору сотника (спорадично, а не як законодав-
ча ініціатива) могли ініціюватися гетьманським урядом чи полковою владою,
зацікавленими у заповненні вакансій власними креатурами2, але російська адмі-
ністрація тривалий час не втручалась у цю сферу життєдіяльності української ав-
тономії. Так, під час переходу Війська Запорозького під царську протекцію 1654 р.
у заключних документах переговорного процесу (так званих «Березневих статтях»)
право вільного обрання козацької старшини було визнане безумовною прероґати-
вою, що реґулювалася винятково «старожитніми правами та привілеями» коза-
цтва. І якщо стосовно обрання гетьмана містилось уточнення щодо обов’язковості
оповіщення царя, кого «само меж себя гетмана обирали», то відносно всіх інших
козацьких старшин жодних застережень не було3. Восени 1659 р. в умовах понов-
лення порушеного гадяцькими домовленостями уряду Івана Виговського з Річчю
Посполитою 1658 р. українсько-російського союзу царська влада, маючи на меті
обмежити козацьку автономію4, ініціювала внесення до так званих «Нових статей»
Юрія Хмельницького 1659 р. ряду заборон і реґламентацій у процедуру призна-
чення та звільнення старшин Війська Запорозького5. Проте стосувалися вони ін-
ститутів гетьманства й полковництва6. Натомість право товариства вільно обирати
нижчу ланку козацької старшини, зокрема сотників, московська влада тривалий
час не лише не ставила під сумнів, а навпаки – з огляду на власні політичні інтер-
еси в Україні активно підтримувала. Так, до згаданих статей 1659 р. було включе-
но положення про те, аби гетьман «без рады и совіту всей черни» не призначав на
старшинські уряди та не «скидав» із них7.
«За показаніе его к нам великому государю вѣрности
в измену Мазепину»
Принципових змін поведінка царської влади зазнала в умовах реагування
на перехід гетьмана Івана Мазепи на бік короля Швеції восени 1708 р. Власне,
плани заміни виборної козацької старшини призначеними московським урядом
армійськими офіцерами, воєводами чи модернізованими за шведським зразком
ґубернаторами в оточенні Петра І обговорювалися кількома роками раніше, і це
обговорення, вочевидь, стало для І.Мазепи одним зі спонукальних мотивів пере-
ходу в табір Карла ХІІ8. Практичні ж кроки Москви щодо втручання у сферу «ка-
дрової політики» української автономії спостерігаємо вже в часи розриву гетьмана
з царем. Звичайно ж, пріоритетним напрямом для російської влади у цей час став
2 Див.: Горобець В. Вибори сотника Війська Запорозького: правові норми, традиції та тенденції їхньої ерозії //
Academia: Terra Historiae: Студії на пошану Валерія Смолія. – Книга перша: Простори історії. – К., 2020. – С.277–300.
3 Див.: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической
комиссией (далі – Акты ЮЗР). – Т.10. – Санкт-Петербург, 1878. – С.445–452; Документи Богдана Хмельницького
(1648–1657) / Упор. І.Крип’якевич, І.Бутич. – К., 1961. – С.323–325; Воссоединение Украины с Россией:
Документы и материалы в 3 т. – Т.3. – Москва, 1954. – С.560–565.
4 Див.: Горобець В. «Волимо царя східного»: Український Гетьманат та російська династія до і після
Переяслава. – К., 2007.
5 Див.: Яковлів А. «Статті Богдана Хмельницького» в редакції 1659 року // Ювілейний збірник на пошану
академіка М.С.Грушевського. – Ч.1. – К., 1928. – С.220–234; Його ж. Українсько-московські договори в XVІІ–
XVІІІ віках. – Варшава, 1934; Горобець В. «Волимо царя східного»: Український Гетьманат та російська
династія до і після Переяслава. – К., 2007.
6 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687). – К.; Л., 2004. –
С.119. Див. також: Горобець В. Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у
випробуванні імперськими новаціями. – С.70–91.
7 Акты ЮЗР. – Т.4. – Санкт-Петербург, 1863. – С.262–269.
8 Див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра І. – К., 1998. – С.55–56.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
24 Віктор Горобець
контроль за кадровими переміщеннями на гетьманському та полковому рівнях9.
Утім і на рівні сотенного управління спостерігалися вельми симптоматичні про-
цеси, коли відповідні уряди заповнювалися не за вибором сотенного товариства
або згідно з універсалами гетьмана чи полковника, а за волею царя, канцлера,
навіть головнокомандувача російської армії в Україні. Так, наприклад, 29 жовтня
1708 р. ґенерал-фельдмаршал Б.Шереметєв, «по указу премилостивѣйшаго царя
и государя, самодержца всероссійскаго […] учрежденный надъ войски его вели-
чества», довідавшись, що «воронѣжскій сотникъ Лазоренко изъ города Воронѣжа
ушелъ безвѣстно», виданим від імені царя указом звелів «быти въ томъ городѣ
Воронѣжи сотнику изъ хоронжихъ Потапу Назарову» та, відповідно, наказав «горо-
да Воронѣжа жителямъ, духовнимъ и мирскимъ», виконувати його розпорядження.
Прибувши «на Воронѣжи», новопоставлений сотник мав «всѣхъ тамошнихъ жите-
лей привести къ вѣрѣ, дабы премилостивѣйшему царю и государю нашему были
во всякой вѣрности, а отъ непріятельскаго наступленія были безопасни и жили в
волности противъ прежняго обыкновенія»10. Показово, що цим Б.Шереметєв не об-
межився й на місце Потапа Піскуненка (Назарова) призначив сотенним хорунжим
Костянтина Бугаєнка (Степанова).
Без дотримання процедури виборів11 грамотою від 12 грудня 1708 р. Петро І
призначив колишнього цирульника Андрія Войнаровського Григорія Шишкевича
новомлинським сотником Ніжинського полку12. В аналогічний спосіб сотниками
стали Павло Жданович, Семен Соболевський та ін.13
Мотиви подібних призначень були очевидними – усунути від влади старшин,
котрі могли співчувати «сепаратистським» настроям гетьмана І.Мазепи, та поста-
вити на їх місця вірних цареві людей, котрі саме в ньому вбачатимуть джерело
своєї влади. Підтвердженням цьому серед іншого стала адресована урядові до-
повідна записка київського ґенерал-ґубернатора князя Д.Ґоліцина 1710 р. щодо
першочергових заходів із забезпечення в Україні спокою та ґарантування непо-
рушності інтересів Російської держави. Автор, зокрема, рекомендував звільнити
зі старшинських урядів усіх тих, «которые были в измене (тобто брали участь у
виступі І.Мазепи – В.Г.) и произвесть на их место тех, которые хотя малую службу
государю показали»14.
Із перебиранням центральним урядом до своїх рук повноважень щодо запо-
внення сотницьких вакансій у Гетьманщині суттєво змінювався й перелік необ-
хідних «заслуг» претендента. Так, наприклад, як видно з тексту грамоти Петра І
9 Див.: Горобець В. Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні
імперськими новаціями. – С.70–91.
10 Збірка матеріялів до історії Лівобережної України та українського права XVII–XVIII вв. / Упор.
М.Василенко // Український археографічний збірник. – Т.1. – К., 1926. – С.101–102.
11 Про саму процедуру та можливі способи її порушення див.: Горобець В. Вибори сотника Війська Запорозького:
правові норми, традиції та тенденції їхньої ерозії. – С.277–300; Його ж. «Уряды по своему гневу отнимает»:
Засади вільної елекції козацької старшини сотенного рівня у випробуванні «накупництвом», протекцією та
«корупціями» // Соціум: Альманах соціальної історії. – Вип.15/16. – К., 2020. – С.173–194.
12 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.51. – Оп.3. –
Спр.353. – Арк.3.
13 Там само. – Ф.51. – Оп.3. – Т.1. – Спр.117. – 131 арк.; Спр.117а. – 125 арк.; Спр.482. – 3 арк.; Спр.156. –
58 арк.; Летопись занятий Археографической комиссии за 1904 г. / Под ред. В.Г.Дружинина. – Вып.17. – Санкт-
Петербург, 1907. – С.148; Материалы для отечественной истории, собранные и изданные М.Судиенком. – Т.1. –
К., 1855. – С.64; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – Т.2. – К., 1910. – С.31; Дядиченко В.А.
Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII – початку XVIII ст. – К., 1959. –
С.258–259; Горобець В. «Образа гонору царя і гетьмана» чи боротьба за владу на сотенному рівні: справа
новомлинського сотника Григорія Шишкевича (1708–1722–1732) // Соціум: Альманах соціальної історії. –
Вип.11/12. – К., 2014. – С.210–253.
14 Див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини… – С.64–66.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
25Служба при дворі, «вірність монархові» та покровительство царських сановників...
від 12 грудня 1708 р. про призначення Г.Шишкевича новомлинським сотником,
на посаду цю його було зведено «за его к нам, великому государю, верную службу,
а особливо за пересторогу, которую он учинил генералу нашому главному от кава-
лери риско и российскаго государств ижерскому князю Александру Даниловичу
Меншикову в случае измены нам, великому государю, бывшаго гетмана Мазепы»15.
Топос «вірної служби» монархові став головним мотивом і у справі призна-
чення Петром І указом від 7 лютого 1715 р. на новгород-сіверське сотництво у
Стародубському полку Федора Лісовського – колишнього гадяцького протопо-
па, позбавленого кафедри через його службові зловживання та провини: «Быть
сотником в Стародубском полку в Новгороднѣ Сѣверском на мѣсто тамо ныне
пребывающего сотника […] за показаніе его к нам великому государю вѣрности
в измену Мазепину»16. При цьому документ містив і своєрідну форму індульґенції
для царського протеже: «Без нашего, великаго государя [...] указу ево, Лисовского,
ис той сотни не переменять»17. Зрозуміло, що останній, маючи на руках таку грамо-
ту, у владі поводився зухвало, чинив насильства щодо сотнян і при цьому майже
зовсім іґнорував розпорядження гетьманського уряду18. У цьому контексті очевид-
ною стає паралель із тим курсом, який виразно артикулював у згаданій вище до-
повідній записці князь Д.Ґоліцин: «Для нашей безопасности на Украйне надобно
прежде всего посеять несогласие между полковниками и гетманом […] надобно,
чтобы во всех порубежных городех были полковники, несогласные с гетманом; если
будут несогласны, то дела их все будут открыты»19.
На необхідність упровадження в російську політику щодо козацької автоно-
мії курсу, скерованого на приниження гетьманської влади через потурання само-
владдю старшин, насамперед полковників, виведення останніх із-під контролю
реґіментаря, а також перебирання на себе прероґатив у призначеннях указували
сановники, залучені в українські справи – командувач російськими військами ґе-
нерал-фельдмаршал Б.Шереметєв, царський резидент при гетьманському уряді
Ф.Протасьєв20. Утім в умовах критичного загострення стосунків з Османською ім-
перією, що врешті-решт вилилось у війну (Прутський похід Петра І 1711 р.), росій-
ський канцлер Ґ.Ґоловкін вирішив недоречним і небезпечним («непристойным и
небезопасным») удаватися до настільки радикальних дій, що могли б спровокувати
небажані наслідки. До того ж сановник резонно зауважував той факт, що, мовляв,
«не знаем заочно, кого на их место определить добрых и верных»21.
Проте вже на початку 1715 р., коли від кордонів Російської держави вдалося
відсунути зовнішню загрозу та через свого резидента в Україні виявити серед стар-
шин «людей добрих і вірних» щодо царської влади, було видано указ Сенату, яким
установлювався новий порядок заміщення старшинських вакансій, принципово
відмінний від тих практик організації влади, що існували раніше. Зокрема актом
від 22 січня 1715 р. гетьманові наказувалося негайно змістити з урядів усіх тих,
«которые были в какой измене», а при призначенні на вакантні посади полковій і
сотенній старшині дозволялося вибирати лише 2–3 претендента на старшинство, із
15 ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.353. – Арк.3.
16 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі – ІР НБУВ). – Ф.VІІІ. –
Спр.232. – Арк.44.
17 Там само.
18 Див.: Горобець В. Конфлікт і влада в ранньомодерній Україні: Сотник новгород-сіверський проти гетьмана
Війська Запорозького, 1715–1722. – К., 2016.
19 Див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини… – С.64–66.
20 Соловьёв С.М. История России с древнейших времён. – Санкт-Петербург, [б.г.]. – Кн.4. – Т.16. – Стлб.32–33, 286, 290.
21 Там же. – Стлб.286.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
26 Віктор Горобець
числа яких гетьман спільно з царським резидентом і мали проводити призначен-
ня, «усматривая, кто з них к тому уряду годне быть может, и которые всегда были
к нам, великому государю, во всякой верности»22. І загалом, як випливає з тексту
документа, арґументи вірності царському престолу при номінуванні на уряд висту-
пали чи не визначальним фактором.
«Из народу сербского … которой … показал нам …
знатную службу»
На практиці прероґативи російської влади у процесі заміщення полкових ва-
кансій не обмежувалися лише участю резидента у процесі ухвалення гетьманом
відповідного рішення. Нерідко вдавалися до прямого призначення свого канди-
дата через видання відповідних сенатських чи іменних царських указів. Саме та-
ким чином полковником у Гадяч було призначено сербського шляхтича Михайла
Милорадовича, а сотниками, окрім уже згаданих Г.Шишкевича, П.Піскуненка,
П.Ждановича, С.Соболевського, стали балканські вихідці Степан Требинський,
Гаврило Милорадович, Василь Кіцеш та ін.23
Із формально-правового погляду посідання православними сербами сотниць-
ких урядів в Україні не було протиправним, адже наявні у цій царині застере-
ження, унесені до Переяславських статей Ю.Хмельницького 1659 р., стосувалися
не іноземців як таких, а лише іновірців: «Въ Войске ж Запорожскомъ всякимъ
начальнымъ людеямъ, кроме православныхъ христiянъ, иныхъ ни которыхъ вере
людемъ впредь не быть»24. Власне, і належність іноземців до православ’я не зні-
мала перепон до старшинства – якщо йшлося про православних-неофітів, котрим
також заборонялось обиратися на уряди, оскільки «отъ новокрещенныхъ многая въ
Войске смута и междоусобiе зачинается, да имъ Войска Запорожского козакамъ чи-
нятся налоги и тесноты»25. Але це застереження не стосувалося вихідців із Балкан,
адже вони, як наголошувалось у відповідних царських указах, «нашея благочес-
тивой веры»26. Отож єдина формально-правова перепона для посідання балкан-
ськими союзниками Петра І старшинських урядів у Гетьманщині полягала в тому,
що прихід їх у владу відбувався не в результаті виборів, а як пряме призначення
з боку російської адміністрації (що, до слова, порушувало порядок, закріплений в
указі царя від 22 січня 1715 р.).
Мотивацію введення вихідців із Балканського півострова у владну структуру
Гетьманщини знаходимо в указі Петра І гетьманові Іванові Скоропадському від
20 липня 1715 р. про призначення М.Милорадовича в Гадяцький полк. Зокрема
цар указував, що під час останньої з турками війни «из народу сербского благород-
ной Михайло Милорадович, которой есть благочестивой нашей веры по ревности
християнской показал нам, великому государю нашему царскому величеству, зна-
тную службу». Деталізуючи цю «службу», монарх зауважував, що, прийнявши від
22 Материалы для отечественной истории, собранные и изданные М.Судиенком. – Т.2. – К., 1855. – С.276.
23 ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Т.1. – Спр.117. – 131 арк.; Спр.117а. – 125 арк.; Спр.482. – 3 арк.;
Спр.156. – 58 арк.; Летопись занятий Археографической комиссии за 1904 г. – Вып.17. – С.148; Материалы
для отечественной истории. – Т.1. – С.64; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – Т.2. – С.31;
Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України… – С.258–259; Лазаревский А.
Описание старой Малороссии. – Т.2: Полк Нежинский. – К., 1893. – С.336; Горобець В. «Образа гонору царя і
гетьмана» чи боротьба за владу на сотенному рівні... – С.210–253.
24 Універсали українських гетьманів... – С.119.
25 Там само.
26 ІР НБУВ. – Ф.VІІІ. – Спр.1706–1862. – Арк.232, 54–54зв.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
27Служба при дворі, «вірність монархові» та покровительство царських сановників...
нього полковницький чин, той їздив до чорногорців «и к другим тамошним наро-
дам», причому не лише «нашея благочестивой веры», але також і вірних «римского
закона», заохочуючи їх підняти зброю проти османців. І таким своїм вірнопідданим
щодо російському престолу «ревностним старанием» М.Милорадович утягнув у ві-
йну «многое число тех народов», маючи яких під своєю командою «знатные над тур-
ки посилки учинил и тем от болшого наступления на наши государства Великой и
Малой России турок и татар удерживал». При цьому полковник витратив на утри-
мання того війська чимало власних коштів та «именій», а після того, як у царя «с
турки паки мир постановлен», серб «отечества своего лишился и не может болши
туда возвратится». Через це він і «бив чолом» цареві, аби той винагородив його за
заслуги «чином […] в малороссийских городах»27. Визнаючи клопотання слушним,
оскільки чолобитник і справді «к нам великому государю и к государству нашему
всероссійскому верные и действительно оказаные службы явил», Петро І пожалу-
вав його гадяцьким полковництвом, наказавши при цьому гетьманові відправити
М.Милорадовича «в тот полк без удержания и определить ему все принадлежащие
к тому полковничьему уряду маетности и доходы»28.
А вже у сенатському донесенні Анні Іоаннівні від 24 березня 1734 р. сенато-
ри, інформуючи імператрицю про те, що в 1711 р. під час турецької війни «серб-
ский народ […] показал к России службу поднятіем с своей стороны оружія против
оных турков», уточнювали, що по завершенні війни в 1715 р. до Москви приїздив
сербський митрополит Даниїл, полковник М.Милорадович із братом та інші офі-
цери, котрі скаржилися, що вони за ті «показаные туркам противности не могут
в домы свои возвратись». Тож аби їх якось винагородити, Петро І і призначив
М.Милорадовича гадяцьким полковником, його братові Гаврилові надав у Ніжині
двір «с каменными палаты да два села в них 135 дворов»29. Згодом, реагуючи на
прохання «воеводы того сербского народа Салавця Николаева Требинского» про
призначення його іркліївським сотником30, цар розпорядився, аби той без виборів
був «определен в малороссийском в Переяславском полку ирклеевским сотником»,
а також наказав «дать ему деревню дворов 30 или 40»31. 1718-м роком датовано лист
канцлера Ґ.Ґоловкіна до гетьмана І.Скоропадського про призначення сотниками
ротмістра Степана та поручика Миколу Афендиків32. Тоді ж Самійло Спафарій, ко-
трий разом із волоським господарем, «оставя […] дом и деревни и протчіи свои по-
житности», перебрався на українські землі, відразу ж «по прибитии» отримав уряд
в Яреськівській сотні Миргородського полку33. Наступного року черговий виходець
із Волощини – Василь Кирик, котрий ще на початку Північної війни був прийня-
тий на царську службу, «определен […] в Лубенский полк, в сотню Городинскую,
сотником»34. Щоправда це призначення відбулось уже не у формі царського ука-
зу, а за гетьманським універсалом. Утім І.Скоропадський свій документ видав
«по рекомендации», знехтувати якою не мав змоги, адже її автором був ґенерал-
фельдмаршал Б.Шереметєв35.
27 Там само.
28 Там само. – Арк.54зв. – 55.
29 Там само. – Ф.ІІ. – Спр.1706–1862. – Арк.352–352зв.
30 Там само. – Спр.1589. – Арк.1.
31 Там само. – Спр.1706–1862. – Арк.352–352зв.
32 Там само. – Спр.1615. – Арк.1–2.
33 Там само. – Спр.1706–1862. – Арк.9.
34 Там само. – Арк.40.
35 Там само.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
28 Віктор Горобець
«На их место ... выберите людей добрых, которые …
желали быть коллегии»
Важливою рубіжною віхою у процесі перебирання російською владою до сво-
їх рук політики призначень на уряди в Гетьманщині став період функціонування
Малоросійської колеґії (1722–1727 рр.). Як уже неодноразово відзначалося в історич-
ній літературі36, запровадження цієї інституції мало за мету спочатку налагодити ді-
євий контроль щодо життя козацької автономії, а потім і провести ряд уніфікаційних
реформ, покликаних підготувати ґрунт для її ліквідації й повної інкорпорації укра-
їнських земель до складу Російської імперії. У контексті реалізації цього комплексу
завдань пріоритетне місце відводилося «кадровій політиці». Щоправда, втручання
у процеси перестановок на сотенному рівні попервах мали спорадичний характер і
не були настільки чітко концептуалізованими, як це спостерігалося на вищих (геть-
манському, полковому) адміністративних щаблях. Утім і на сотенному рівні у часи
реформ Малоросійської колеґії відбулися вельми помітні зміни.
Найбільш потужний наступ імперської влади на засади вільної елекції козаць-
кої старшини відбувся наприкінці 1723 – на початку 1724 рр. і він був пов’язаний із
розслідуванням опозиційної діяльності наказного гетьмана Павла Полуботка, яке
Петро І доручив своїй довіреній особі – колишньому ад’ютантові ґвардійському ма-
йорові і бриґадирові О.Румянцеву. 13 грудня 1723 р. імператорський емісар розпо-
чав інспекційну поїздку полками Гетьманщини37. Критерії, за якими він звільняв
з урядів старшин та проводив нові призначення, було недвозначно сформульовано
в монаршому наказі: позбутися всіх тих, хто викликав підозри у плані лояльності
трону, а «на их место [...] выберите людей добрых, которые к нынешнему их делу (ді-
яльності опального П.Полуботка – В.Г.) не приставали и желали быть коллегии»38.
Реалізуючи цей наказ, О.Румянцев провів кардинальні «чистки» у Ста ро дуб-
ському, Ніжинському, Полтавському, Гадяцькому, Переяславському, Мир го род-
ському полках, де від урядів було відсторонено повних і наказних полковників,
полкових старшин, а на їх місце призначено «доброхотів» імператора. Загалом за
неповний місяць відбулося 20 призначень на старшинські посади, причому 12 із
них здійснено «на место» підозрілих урядовців39. За своїми масштабами проведені
О.Румянцевим кадрові переміщення можуть бути порівняні лише зі знекровлен-
ням старшинського корпусу Гетьманщини після подій 1708–1709 рр.
Найбільш резонансними стали відставки миргородського полковника Данила
Апостола та наказного стародубського полковника Івана Чорнолуцького. Щодо
нижчого рівня, то, наприклад, у Гадяцьку сотню на місце Василя Рябчинського
О.Румянцев призначив брата місцевого полковника сербського шляхтича Гаврила
(Гавра) Милорадовича. Серб Михайло Барсовський (ще одна креатура імпе-
раторського емісара) в тому ж Гадяцькому полку посів уряд сотенного хорун-
жого40. Виходець із Волощини Самійло Спафарій, котрий від 1718 р. «служил в
Миргородском полку, в местечке Ерески сотником», отримав більш прибуткове со-
тництво у Старих Санжарах Полтавського полку41.
36 Див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини… – С.76–84.
37 Напередодні прибуття О.Румянцева до Глухова в Малоросійську колеґію з Сенату надійшов наказ сприяти
йому у виконанні покладених на нього обов’язків та «ево требования исполнять непременно» (див.: Российский
государственный архив древних актов (далі – РГАДА). – Ф.9. – Оп.1. – Д.15. – Л.82).
38 Цит. за: Соловьёв С.М. История России с древнейших времён. – Санкт-Петербург, [б.г.]. – Кн.4. – Т.18. – Стлб.835.
39 Підрах. за: РГАДА. – Ф.9. – Оп.4. – Д.92. – Л.475–475об.
40 Там же. – Л.475.
41 ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.1706–1862. – Арк.9.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
29Служба при дворі, «вірність монархові» та покровительство царських сановників...
По завершенні у січні 1724 р. місії О.Румянцева активне втручання централь-
ної влади у кадрові справи Гетьманщини, у тому числі на сотенному рівні, не при-
пинилося, хіба що воно перестало бути таким масовим. Після відсторонення від
посад усіх тих старшин, чия «благонадійність» опинилася під підозрою, імперські
владні органи в Україні своє завдання вбачали вже в певних точкових змінах, ви-
кликаних потребою у заповненні старшинських вакансій. Суб’єктами ініціатив у
цій царині виступали як Кабінет його імператорської величності, згодом Таємна
верховна рада, Сенат, так і Малоросійська колеґія. Причому Малоросійська колеґія
й Ґенеральна військова канцелярія в таких випадках довідувалися про заміщення
вільних посад уже після ухвалення відповідного рішення в Москві чи Петербурзі42.
Ще однією характерною рисою «кадрової політики» імперської влади в
Гетьманщині у той час було іґнорування прохань сотенних товариств щодо при-
значення повноправних сотників і, відповідно, передача управлінських функцій у
руки наказних старшин. Згідно з інформацією, що містилася в направленій 1726 р.
Малоросійською колеґією у Сенат доповідній записці, буквально в усіх полках бра-
кувало сотенних старшин. Зокрема у Чернігівському вакантними були 9 сотенних
урядів, із них 3 – очільників сотень, у Гадяцькому й Ніжинському полках – 6 со-
тенних урядів, з яких 4 – сотників. Загалом же незайнятими залишались уряди
сотників аж у 21 сотні, а всього вакансій сотенного рівня налічувалося 3643.
Така велика кількість вакансій посилювала розлад державного організму
Гетьманщини, через що навіть президент Малоросійської колеґії бриґадир С.Ве-
лья мінов був змушений порушити перед Сенатом клопотання про виправлення
становища44. На масштабність цього явища досить промовисто вказують приклади,
що стосуються Стародубського полку. У 1726 р. місцевий полковник Ілля Пашков
доручив полковому сотнику Степанові Галецькому одночасно виконувати обов’язки
відразу трьох посадових осіб полкового ранґу – обозного, судді, осавула45.
«Освѣдительствовать, суть ли къ тому достойни».
Сотницький «перебір» гетьмана Д.Апостола
У ході реставрації гетьманської форми правління 1727 р. новообраний реґі-
ментар Данило Апостол усіляко намагався захистити сферу «кадрової політики»
Гетьманщини від втручання ззовні та відновити стан справ, що існував за часів
І.Мазепи. Зокрема за його ініціативи вже 11 жовтня 1727 р. (тобто на десятий день
перебування у владі) в полки було розіслано універсали, «жебы в сотняхъ, гдѣ
совершенныхъ сотниковъ нѣтъ, товариство сами кандидатовъ въ сотники выбѣрали
к таковымъ чинамъ по всему, якъ въ томъ же указѣ изображено, угодныхъ»46.
Цим самим документом ініціювалося створення комісії, яка представила б про-
позиції щодо заповнення старшинських вакансій і переглянула призначення,
котрі відбулися в порушення процедури виборів. Показово, що до числа остан-
ніх апріорі зараховувалися здійснені О.Румянцевим і Малоросійською колеґію:
«А о поставленныхъ указомъ отъ генерала Румянцева, также и из Коллегіи був-
шой Малороссійской чиновникахъ освѣдительствовать, суть ли къ тому достойни,
и ежели достойни, то имъ въ тѣхъ чинахъ быть, а которие ни, то писать къ вашой
42 ЦДІАК України. – Ф.53. – Оп.2. – Спр.114. – Арк.1–10.
43 Підрах. за: РГАДА. – Ф.248. – Оп.29. – Д.1761. – Л.676–692.
44 Там же. – Ф.9. – Оп.4. – Д.92. – Л.475об.
45 ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.489. – Арк.8–13.
46 Збірка матеріялів до історії Лівобережної України та українського права XVII–XVIII вв. – С.107.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
30 Віктор Горобець
велможности съ именнимъ изясненіемъ, однако ж и на тотъ выборъ взять же
супплѣки за подписом старшинскимъ и товарискимъ»47.
На практиці робота комісії наразилася на спротив. Так, наприклад, неоднора-
зово згаданий вище виходець із Волощини С.Спафарій після вступу на гетьман-
ство Д.Апостола втратив за наказом останнього свій уряд у Старих Санжарах і
наступних три роки присвятив тому, аби довести, що від сотництва його відсторо-
нили «безвинно», а призначений замість нього Іван Левенець «нигдѣ на службахъ
не бывалъ» й такого чину не гідний48. Не зумівши домогтися позивного для себе
вирішення справи в Гетьманщині, С.Спафарій звернувся зі скаргою в Колеґію
іноземних справ, сподіваючись на підтримку її керівництва, оскільки саме там
«в переводчиках верно по смерть свою служил […] наш дядя Николай Гаврилов
сын Спафарій»49. Вона зажадала від Д.Апостола доповісти, «для чего оной Самойло
Спафарий от уряду сотничества старосанжаровского отставлен»50.
Не бракувало спротиву діяльності гетьманської комісії й на місцях. Відряджений
до Чернігівського полку комісаром Семен Столповський доповідав гетьманові, що
тамтешній полковник Михайло Богданов чинить усілякі перешкоди їхнім діям, за-
важає реалізації універсалу та «все по своему здѣлати и хочетъ». Зокрема полков-
ник козаків «з нѣкоторыхъ сотень къ своей резиденціи зыскувать, а въ другіе сотнѣ
и самъ со мною ѣхать намѣренъ, гдѣ сотенная старшина и товариство, въ притом-
ности его, едни молчать, а другіи, ради не ради, волѣ его комендирской конферова-
тися будутъ несумнѣнно»51. За деякий час комісар інформував Д.Апостола, що «уже
нѣкоторые сотняне полку здѣшнего, желающіе обще всѣ иного себѣ сотника, а не
того, кого самъ его мил. панъ полковникъ промуетъ и въ кандидаты, противъ волѣ
ихъ товариской, становитъ, подпали великому гнѣву его и вязення терпятъ за тое,
къ допросамъ въ канцелярію водимы и понуждаемы къ волѣ коммѣндерской»52.
Коли ж С.Столповський почав апелювати до букви гетьманського універсалу,
М.Богданов заявив: «Я-де въ томъ мѣю силу и указъ особенній; а если бы могло
быть иначей, то буду-де писать просто до самого превосходительного господина
минѣстра Федора Васильевича Наумова»53.
Наскільки слова російського полковника, поставленого на чолі Чернігівського
полку, відповідали дійсності та чи в нього справді було якесь таємне розпоря-
дження від центральної влади щодо блокування гетьманських ініціатив у царині
призначень, або наскільки це була безвідповідальна словесна бравада – сказати
важко. Принаймні Д.Апостол, отримавши від свого комісара цю інформацію, звер-
нувся до М.Богданова з листом, де різко висловив своє невдоволення його діями та
наказав, аби той «посланному нашему въ аппробаціи тихъ выборовъ жадного не
чинилъ воспященія и до тоей аппробаціи о сотничихъ урядахъ не интересовался».
Вивівши таким чином полковника з процесу перевиборів сотників, гетьман дозво-
лив йому лише при виборі на полкові вакантні уряди бути присутнім разом з ін-
шою полковою старшиною, знатним товариством і сотниками, але при цьому «тамъ
присутствовать однимъ голосом, а не повелительнымъ дѣйствіемъ и страховання и
принужденія никому не чинить подъ опасеніемъ штрафа»54.
47 Там само.
48 ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.1706–1862. – Арк.9–9зв.
49 Там само. – Арк.11зв. – 12.
50 Там само. – Арк.10.
51 Збірка матеріялів до історії Лівобережної України та українського права XVII–XVIII вв. – С.109.
52 Там само. – С.109–110.
53 Там само. – С.110.
54 Там само.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
31Служба при дворі, «вірність монархові» та покровительство царських сановників...
Ініційований гетьманом «перебір» сотників спровокував на місцях «кадрові ре-
волюції», коли старшина й товариство, будучи невдоволеними призначеними їм
очільниками сотень, намагались їх позбутися, навіть якщо призначення цих уряд-
ників випало на доколезькі часи. Наприклад, у Городиській сотні Лубенського
полку полковий осавул Андрій Петровський за активної підтримки місцевого то-
вариства («пришед многолюден») «в не бытность» у сотні сотника Василя Кирика,
призначеного на уряд гетьманом І.Скоропадським не за результатами виборів, а за
рекомендацією ґенерал-фельдмаршала Б.Шереметєва, «хороговъ насилно взяли и
единомышленники его, козаки, именіе его разграбили […] и оного Петровского сына
Леонтия поставили сотникомъ и хороговъ ему вручили» (причому В.Кирик був при-
значений ще в 1719 р.)55. З іншого боку, і полковники прагнули використати спри-
ятливий момент, аби позбутися неугодних сотників. Так, розголосу набула справа
відсторонення переяславським полковником Василем Танським вороньківського со-
тника Миколи Афендика, поставленого на уряд ще 1718 р. сенатським указом56.
«По своей к нам благосклонности …
за его в бытность при дворе нашем верную службу»
Вплив російського чинника на кадрові призначення у сотнях української ав-
тономії мав місце не лише на рівні вищої влади держави, а й міг проявлятися
на рівні клієнтарно-патрональних зв’язків шукачів сотницьких урядів з України
з їхніми покровителями при монаршому дворі та у середовищі російських мож-
новладців. Через брак відповідної інформації механізми просування патронами
інтересів своїх клієнтів зазвичай залишаються прихованими. Утім архівні мате-
ріали, що відображають характер спілкування гетьманської влади з представни-
ками російської правлячої еліти, містять поодинокі свідчення, аналіз яких може
допомогти прояснити цю делікатну справу. Так, наприклад, 3 вересня 1716 р.
князь Г.Волконський звертався до царського резидента при гетьманському дворі
Ф.Протасьєва з листом, в якому містилося таке прохання: «Яви свое милосердіе к
погарскому сотнику Галецкому в ево нуждах и правде, учини споможеніе о прось-
бе до ясневелможного его милости пана гетмана, о чем он сотник вашей милости
устне обо всем донесет»57.
Доволі цікаво виглядало і протегування майбутньою імператрицею Єлиза-
ветою перед гетьманом Д.Апостолом інтересів якогось Олексія Яблоновського,
котрий служив при дворі цесарівни, а по виході у відставку претендував на со-
тництво в Гетьманщині. Із листа від 16 серпня 1733 р. довідуємося, що претендент
раніше за гетьманською «милістю» таки був призначений наказним сотником, але,
як зауважувала Єлизавета, «ныне известилось, что показанной Яблонской по не-
которому случаю отрешен». Отож дочка Петра І просила гетьмана «по своей к нам
благосклонности» відновити на сотництві О.Яблоновського «за его в бытность при
дворе нашем верную службу», зауважуючи при цьому, «в чем на ваше превосходи-
тельство не без надежность остаюсь»58.
55 ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.1706–1862. – Арк.40.
56 Там само. – Спр.1615. – Арк.1–2.
57 Там само. – Спр.1706–1862. – Aрк.260.
58 Там само. – Ф.ХІV. – Спр.78. – Арк.4. У літературі справді маємо поодиноку згадку про те, що О.Яблоновський
1733 р. як наказний сотник очолював Веркліївську сотню Ніжинського полку (див.: Кривошея В. Козацька
старшина Гетьманщини: Енциклопедія. – К., 2010. – С.52; автор покликається на матеріли фондів Ґенеральної
військової канцелярії: ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.4563. – Арк.1). Але після цього жодного згадування
про нього чи то як про сотника веркліївського, чи то загалом як про козацького старшину не зустрічаємо.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
32 Віктор Горобець
Коли на початку гетьманування Д.Апостола згаданий вище «волошанин» В.Кирик
втратив городиський сотницький уряд у Лубенському полку, у поданій до Колеґії іно-
земних справ з цього приводу скарзі він наголошував, що в роки Північної війни був
прийнятий на царську службу, а в 1719 р. «по рекомендации фельтмаршала графа
Шереметева гетману Скоропадскому определен он от него, гетмана, в Лубенский полк,
в сотню Городинскую, сотником»59. Таким чином, рекомендація російського воєначаль-
ника мала сприйматися як ґарантія збереження за скаржником сотенного уряду.
Доволі ілюстративно в контексті використання технологій протегування у змаган-
нях за сотенний уряд виглядають події, що розгорталися у грудні 1730 – серпні 1731 рр.
в Березинській сотні Чернігівського полку. Передовсім зауважимо, що на кінець 1730 р.
сотенний уряд тут не був вакантним, адже незадовго перед цим його посів син ґене-
рального осавула Федора Лисенка Андрій. Проте це не завадило канцлерові Російської
імперії Ґ.Ґоловкіну 3 грудня того року адресувати Д.Апостолу лист, де йшлося про те,
що «один из малоросіян Александр Брежинский чрез несколько лѣт был при дворѣ их
величеств служителем и за ево службу надлежит ему учинить такое награжденіе, от
чего бы он довольство мог имѣть». Не віддаючи на розсуд гетьмана пошуки вигідного
місця для О.Брежинського, сановник конкретно вказував Д.Апостолові, «дабы он, гет-
ман, велѣл его опредѣлить в Черниговскому полку сотником в Березинскую сотню, в
которой недавно опредѣлен из молодых незаслуженный человѣк»60.
На неабияку важливість розпорядження канцлера вочевидь мав указувати той факт,
що «по опредѣлению оного Брежинского в тое Березенскую сотню сотником» Д.Апостол
повинен був «надлежащим порядком ево графа увѣдомить»61. Більше того, одночасно з
листом до гетьмана канцлер відправив лист і міністрові при гетьманському уряді князе-
ві О.Шаховському, в якому інформував того про своє прохання-доручення Д.Апостолу, а
також наказував, «дабы он, генерал лейтенант в том ему Брежинскому вспомагал, чтоб
гетман неотрицательно сіе здѣлал и в тое Березенскую сотню ево Брежинского надле-
жащим порядком сотником отправил, а молодика Лисенка отставил»62.
Отож попри очевидні владні впливи батька сотника А.Лисенка при дворі гетьма-
на, Д.Апостол не посмів проіґнорувати розпорядження канцлера і приблизно за півро-
ку, 9 липня 1731 р., доповів Ґ.Ґоловкіну, що «по вышеписанному его графскому письму
оного Брежинского в показанную сотню сотником он, гетман, опредѣлил, а настоящего
от оной сотни сотника Андрея Лисенка, который по заслугам дѣда и отца его ясаула
генералного Федора Лисенка был по желанью всѣх сотнян определен, отрешил»63.
Утім на цьому справа не завершилась і сотенний значок не надовго затри-
мався в руках канцлерова протеже. При цьому вирішальну роль у відстороненні
О.Брежинського від сотництва в Березині відіграла та сама допомога впливо-
вих при імператорському дворі осіб. Супроводжуючи гетьмана Д.Апостола в по-
їздці до Москви ґенеральний осавул Ф.Лисенко «словесно бил челом» цесарівні
Катерині Іоаннівні «в своей обидѣ, что сына его Андрѣя Лисенка от заслуженного
дѣдом и отцом его сотничества отрѣшили, а Брежинского определили». Реагуючи
на це чолобиття, остання «изволила ему, гетману, приказать оного Брежинского
сдѣлать сотником, гдѣ ваканс имѣется, а Андрѣя Лисенка по прежнему сотником в
Березинской сотнѣ определить». Повернувшись в Україну, Д.Апостол, «повинуясь
Цілком можливо, що гетьманові Д.Апостолу реалізувати прохання майбутньої імператриці завадила хвороба
та смерть. Але чому сама Єлизавета втратила інтерес до просування свого клієнта – невідомо.
59 ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.1706–1862. – Арк.40.
60 Там само. – Арк.228.
61 Там само.
62 Там само. – Арк.228зв.
63 Там само. – Арк.228зв. – 229.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
33Служба при дворі, «вірність монархові» та покровительство царських сановників...
высокому ея высочества указу», запропонував О.Брежинському на вибір три «ва-
кансових» сотництва, аби лише звільнити уряд у Березині для молодшого Лисенка.
Утім клієнтові Ґ.Ґоловкіна здалося, що, маючи підтримку настільки впливового
при дворі патрона, він може іґнорувати пропозиції гетьмана, тож «из тѣх сотни-
честв ни одного принять не похотѣл». Тим часом завдання гетьманові щодо усунен-
ня О.Брежинського від уряду мало б полегшити те, що попри свою недовгу владну
каденцію протеже канцлера встиг «уже обиды починить сотнянам тамошним, от
которых многіе ему, гетману, подали суплики о починенных обидах», більше того,
супліки містили застереження, що «не желают его Брежинского, что б он у них был
сотником»64. Скориставшись із цих претензій (не виключено, що ініціатором їх був
сам гетьманський уряд або особисто зацікавлений у вирішенні справи ґенеральний
осавул) Д.Апостол викликав О.Брежинського «для отвѣтствія» на скарги від сотнян
до Ґенеральної військової канцелярії. Однак сотник, «будучи против занесенных
на него жалоб [...] не учиня по оным никакова отвѣтствія, из Глухова уѣхал»65.
Показово, що Д.Апостол навіть після цього демаршу урядника так і не нава-
жився позбавити своєю владою сотницької посади клієнта Ґ.Ґоловкіна, а лише кло-
потав перед урядом Анни Іоаннівни щодо дозволу на відновлення А.Лисенка на
сотництві66. У джерелах відсутні відомості про ті неприємності, які спричинила ця
кадрова колізія в Гетьманщині особисто для канцлера, але, вочевидь, вони таки
були, адже в листі до Д.Апостола від 4 серпня 1731 р. він не лише погоджувався,
щоб сотницький уряд у Березині «по прежнему» обійняв А.Лисенко, а й рішуче від-
межувався від протегування О.Брежинському, застерігаючи, аби останній «в той
сотнѣ и в иных нигдѣ сотником не был и чтобы он, гетман, учинил по еив указу»67
«По аттестатам гпдна генерала фельтмаршала и кавалера …
определить в сотники на первую ваканцію»
У формально-правовому сенсі за гетьманування Д.Апостола відновлювалася
процедура виборів, конституйована указом Петра І від 1715 р., тобто таких, що мали
здійснюватися на альтернативній основі, за вирішальної ролі гетьмана та пристав-
леного до нього офіційного резидента монарха. У виданому гетьманському урядові
імператором Петром ІІ із Верховної таємної ради так званому «Решѣтельном ука-
зе» від 22 серпня 1728 р. серед іншого зазначалося: «В сотники выбирать в каждой
сотнѣ всѣм козакам общим совѣтом и по том совѣтѣ по приговору общему назначат
к тому ураду з людей заслуженых, добрых, годных и вѣрности неподозрѣтелной,
и от кого б козакам и народу обид и разореній не было, двох или трох чѣловѣк, и
назнача писать к гетману и с тѣх назначених людей усматриват, кто з них к тому
уряду згоднѣе быть может и которые были всякой вѣрности и безпорочно. И с тѣх
позволят едному быть и опредѣлить его на тот уряд гетманским унѣверсалом»68.
Зазначені норми формально залишилися чинними й після того, як уряд Анни
Іоанівни по смерті Д.Апостола на початку 1734 р. не дозволив проведення нових геть-
манських виборів, а всю повноту влади передав Правлінню гетьманського уряду на
чолі з призначеним імперською владою «малоросійським правителем»69. Та й, власне,
64 Там само. – Арк.229зв.
65 Там само. – Арк.229зв. – 230.
66 Там само. – Арк.230.
67 Там само.
68 ЦДІАК України. – Ф.108. – Оп.2. – Спр.33. – Арк.114зв.
69 ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.1706–862. – Aрк.17–19.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
34 Віктор Горобець
ще за життя Д.Апостола, щойно в Петербурзі «учинилось известие, что апреля 28 дня
[гетьман] заболел паралежем», 12 липня 1733 р. до Глухова було відправлено лист ім-
ператриці з побажаннями йому «скораго облегченія» та повідомленням про передачу
Ґенеральної військової канцелярії «в веденіе нашого генерала Семена Нарышкина»70.
На практиці ситуація змінювалася докорінно, оскільки відтепер фактичний
очільник гетьманського уряду був прямим представником імперської владної верти-
калі, отож і при обранні з числа номінованих кандидатів одного найбільше важили
саме міркування відданості династії. До того ж уже ближче до кінця 1730-х та осо-
бливо з початком 1740-х рр. в адміністративній діяльності Правління гетьманського
уряду дедалі більшого поширення набував не лише відхід від практики виборів на
альтернативній основі, та ще й з представленням декількох кандидатур на розгляд
гетьманському урядові чи органові, що його заміщував, а процедура прямого при-
значення на сотництво владою Гетьманщини без дотримання навіть видимості вра-
хування волі сотенного козацького товариства й поспільства, коли вся процедура
сотницької елекції концентрувалася чи то у Глухові, чи то в Петербурзі. При цьому,
що характерно, далеко не завжди сотенний уряд, на який імперська влада призна-
чала свого ставленика, був вільним. Так, наприклад, з універсалу Ґенеральної вій-
ськової канцелярії від 30 грудня 1742 р. довідуємося про призначення бунчукового
товариша Григорія Кузьминського сотником у Менську сотню Чернігівського полку.
Ініціатива виходила від імператриці Єлизавети, котра видала за власним підписом
відповідний указ. І, виявляється, у Мені у цей час був повноправний очільник сотні,
котрий нічим себе не скомпрометував – його рекомендувалось, «ежели он достоин
того чина, по усмотрению определить в другую сотню»71.
Загалом у цей час леґітимізувалася ситуація з рекомендаційними листами від
впливових петербурзьких вельмож, що починали відігравати роль не перепустки
до участі у виборах чи важливого додаткового арґументу на самих виборах, як це
було раніше, а підмінювали собою власне самі вибори. Прикладом якраз такого ал-
горитму виборчого процесу стала зміна влади в Городнянській сотні Чернігівського
полку влітку – восени 1743 р. Отож 28 серпня 1743 р. Ґенеральна військова канце-
лярія за підписами ґенерал-лейтенанта Бібікова, полковника Тютчева й ґенераль-
ного підскарбія Скоропадського видала чернігівському полковникові Ізмайлову
указ, в якому повідомляла про отримання з Сенату указу, де наказувалось яко-
гось Івана Пирятинського «по аттестатам гпдна генерала фельтмаршала и кава-
лера графа Лессія да генерала и кавалера Кейта за дѣйствителніе и верніе его
в минувшіе годы с шведами компаніи службы определить в сотники на первую
ваканцію»72. Оскільки на момент отримання сенатського указу такої вакансії в пол-
ках Гетьманщини не існувало, то члени Правління гетьманського уряду видали
І.Пирятинському універсал на «вакансове» сотництво: «Точію яко нинѣ в малоро-
сійских полках такой сотничой ваканціи нет, для того дан ему із Войсковой енерал-
ной канцеляріи унѣверсална чин сотничества впред до будущей ваканціи»73. Утім
І.Пирятинський, відчуваючи підтримку з боку відразу двох впливових воєначаль-
ників, на такий варіант не погодився, відповівши канцелярії, «что он до сисканія
впред ваканціи праздно жить не желает», а воліє обійняти уряд у Городнянській
сотні Чернігівського полку, байдуже, що сотник там уже був74.
70 Там само. – Ф.VІІІ. – Спр.232. – Aрк.282–284зв.
71 ЦДІАК України. – Ф.108. – Оп.2. – Спр.33. – Арк.32.
72 Там само. – Арк.37.
73 Там само.
74 Там само.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
35Служба при дворі, «вірність монархові» та покровительство царських сановників...
Аналізуючи стратегії кар’єрного зростання представників старшинської корпо-
рації Гетьманщини, привертає увагу особливий службовий аванс, що його містила у
собі служба півчим, особливо, коли йшлося про придворну півчу капелу Петербурґа.
Так, наприклад, зі щоденника Миколи Ханенка довідуємося, що в березні 1746 р.
«пожалованъ пѣвчій Кирило Ивановичъ Коченевскій именнымъ указомъ сотникомъ
лохвицкимъ»75. Під 1744 р. у джерелах фіксується іменний указ імператриці
Єлизавети Петрівни тогочасному правителеві Гетьманщини ґенерал-лейтенанто-
ві І.Бібікову: «Пожаловали мы певчаго Фому Петрова, за его при дворе нашей все-
любезнейшей государини матери императрицы Екатерины Алексеевны и при нас
довговременныя службы, в Стародубский полк в сотники Новгородка Северскаго»76.
У 1730 р. півчий «при комнате» імператриці Катерини І Матвій Подальський
клопотався про призначення його відразу полковим суддею Лубенського полку,
утім із невідомих причин отримав відмову канцлера Ґ.Ґоловкіна77. А ось Василь
Христичевський, Антон Троцина та цілий ряд інших співаків у сотники прийшли
саме по завершенні музичної кар’єри. Не бракувало серед номінантів на старшин-
ство сотенного рівня у другій половині 1730–1740-х рр. й інших придворних служи-
телів, зокрема лакеїв. В іменному списку козацької старшини, складеному у квітні
1751 р., як джерело леґітимації влади вказано, що зі складу сотників Чернігівського
полку один із них призначений у владу «по аттестату генерал-фельдмаршала фон
Лессі»78, один сотник Миргородського полку – «по ордеру ясневельможного»79, со-
тник Переяславського – «з сербского народа»80, сотник Гадяцького – «з камор лакеев
высочайшого ЕІВ двору»81, а ось у Миргородському – один «з ротмістров волоской
команди», а інший – «височайшим именним ЕІВ указом […] находится в наборе еів
двору певчим»82.
Загалом масштабне втручання центральної влади на інституційному рівні й
окремих її представників як лобістів приватних інтересів певних осіб у царину «ка-
дрової політики» гетьманського уряду, що стало звичним у практиці російсько-укра-
їнських відносин після подій осені 1708 р., не лише справляло неґативний вплив на
розвиток політичної культури козацтва, спричинюючи занепад такого важливого,
засадничого її імперативу, як вільне обрання старшин усіх рівнів, а й виступало ва-
гомим чинником процесу цілеспрямованого згортання меж української автономії та
уподібнення внутрішніх порядків Гетьманщини до загальноімперських зразків.
REFERENCES
1. Butych, I., Rynsevych, V., Teslenko, I. (Comps.). (2004). Universaly ukrainskykh hetmaniv vid Ivana Vyhovskoho do Ivana
Samoilovycha (1657–1687). Kyiv; Lviv. [in Ukrainian].
2. Diadychenko, V.A. (1959). Narysy suspilno-politychnoho ustroiu Livoberezhnoi Ukrainy kintsia XVII – pochatku XVIII st. Kyiv.
[in Ukrainian].
3. Gajecky, G. (1978). The Cossack Administration оf the Hetmanate. Vols. 1–2. Cambridge, Mass.
4. Horobets, V. (1998). Prysmerk Hetmanshchyny: Ukraina v roky reform Petra I. Kyiv. [in Ukrainian].
5. Horobets, V. (2007). «Volymo tsaria skhidnoho»: Ukrainskyi Hetmanat ta rosiiska dynastiia do i pislia Pereiaslava. Kyiv. [in Ukrainian].
6. Horobets, V. (2014). Polkovnyk Viiska Zaporozkoho: pravo vilnoi elektsii v svitli kozatskykh tradytsii, rozporiadchykh
prypysiv i politychnykh realii (seredyna XVII – persha chvert XVIII st.). Ukrainska derzhava druhoi polovyny XVII–XVIII st.:
75 Ханенко Н. Дневник генерального хорунжого // Киевская старина. – 1886. – №4. – С.286.
76 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т.1: Полк Стародубский. – К., 1888. – С.208.
77 ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.1699. – Арк.1–2.
78 Там само. – Ф.І. – Спр.57325–57343. – Арк.101.
79 Там само. – Арк.111.
80 Там само. – Арк.74.
81 Там само. – Арк.63.
82 Там само. – Арк.51.
Український історичний журнал. – 2020. – №5
36 Віктор Горобець
polityka, suspilstvo, kultura, 88–125. Kyiv. [in Ukrainian].
7. Horobets, V. (2015). Pravo vilnoi elektsii polkovnyka Viiska Zaporozkoho: kozatski tradytsii u vyprobuvanni imperskymy
novatsiiamy. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 5, 70–91. [in Ukrainian].
8. Horobets, V. (2016). Konflikt i vlada v rannomodernii Ukraini: Sotnyk novhorod-siverskyi proty hetmana Viiska Zaporozkoho,
1715–1722. Kyiv. [in Ukrainian].
9. Horobets, V. (2019). Vybory ta vybornist v ustroievii modeli rannomodernoi Ukrainskoi derzhavy: Tradytsii versus poli-
tychni i sotsialni novatsii. Transformatsiia ukrainskoi natsionalnoi idei, 405–419. Kyiv. [in Ukrainian].
10. Horobets, V. (2020). Vybory sotnyka Viiska Zaporozkoho: pravovi normy, tradytsii ta tendentsii ikhnoi erozii. Akademia:
Terra Historiae: Studii na poshanu Valeriia Smoliia, knyha persha: Prostory istorii, 277–300. Kyiv. [in Ukrainian].
11. Horobets, V. (2014). «Obraza honoru tsaria i hetmana» chy borotba za vladu na sotennomu rivni: sprava novomlynskoho
sotnyka Hryhoriia Shyshkevycha (1708–1722–1732). Sotsium: Almanakh sotsialnoi istorii, 11–12, 210–253. [in Ukrainian].
12. Horobets, V. (2014). Polkovnyk Viiska Zaporozkoho ta yoho vlada. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian Historical
Journal, 4, 50–70. [in Ukrainian].
13. Horobets, V. (2020). «Uriady po svoemu gnevu otnimaet»: Zasady vilnoi elektsii kozatskoi starshyny sotennoho rivnia u vypro-
buvanni «nakupnytstvom», protektsiieiu ta «koruptsiiamy». Sotsium: Almanakh sotsialnoi istorii, 15-16, 122–139. [in Ukrainian].
14. Krypiakevych, I., Butych, I. (Comps.). (1961). Dokumenty Bohdana Khmelnytskoho (1648–1657). Kyiv. [in Ukrainian].
15. Kryvosheia, V. (2010). Kozatska starshyna Hetmanshchyny: Entsyklopediia. Kyiv. [in Ukrainian].
Viktor Horobets
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,
Head of the Sector of Social History,
Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine
(Kyiv, Ukraine), victor_gor@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3755-4181
Service at Court, “Loyalty to the Monarch”
and the Patronage of Royal Dignitaries as Arguments
in the Election to the Post of Sotnyk of Zaporozhian Host
Abstract. The purpose of this study is to analyze the nature and scale of the decline of the principles
of free election of Cossack officers of Hetmanshchyna, due to the intervention of the Russian
authorities in the process of staffing hundreds of governments. The research methodology is
based on comparison strategies and typology. The scientific novelty is connected with the study of
the influence of the imperial center on the nature of the administrative practices of the Ukrainian
autonomy 17–18 centuries. Through the establishment of control over the personnel policy of
Hetmanshchyna and the deliberate erosion of the principles of free election of Cossack officers.
Attention is paid primarily to the efforts of the imperial authorities after the defeat of the anti-
Russian speech of Hetman I.Mazepa in 1708–1709 to change the legal field of the electoral process,
on the one hand, limiting the will of the Cossack society and the participation of regimental officers,
and on the other – putting it under the control of its officials. Examples of direct appointment to the
hundreds in Ukraine by decrees of the tsar, the Senate and other governing institutions of the Russian
Empire in circumvention of the legal norms and traditions in force in Hetmanshchyna are considered
in detail. Procedural features are reconstructed and the motivation of such personnel decisions is
clarified. In particular, attention is drawn to the fact that in substantiating such appointments, the
token “loyalty to the monarch” clearly dominates the motives of outstanding abilities or merits of
the candidates. In addition, it was established that a significant part of the officers appointed in
this way came from Balkans and before that was in no way associated with Zaporozhian Host, and
proved his loyalty to Peter I during the Prut campaign in 1711. Separately studied the practice of
protecting the interests of hundreds government statesmen and military leaders of Russian Empire,
influential courtiers and representatives of the ruling Romanov dynasty. In this context, a special
official advance for the meeting of the sotnyk in Hetmanshchyna, which was provided by the service
at the imperial court, including in the rank of court singers, is highlighted.
Keywords: Hetmanshchyna, Zaporozhian Host, free election, sotnyk, Cossack officers, political
culture.
|