Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції
Статтю присвячено розробці теоретико-методологічних основ, концептуальних положень і практичних рекомендацій щодо розвитку інноваційних екосистем України.Удосконалено теоретико-методологічні положення щодо концепції інноваційної екосистеми як результату розвитку теорії інновацій; розкрито взаємозв’я...
Saved in:
| Published in: | Економіка промисловості |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180021 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції / І.Ю. Підоричева // Економіка промисловості. — 2021. — № 2 (94). — С. 5–44. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859676575737315328 |
|---|---|
| author | Підоричева, І.Ю. |
| author_facet | Підоричева, І.Ю. |
| citation_txt | Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції / І.Ю. Підоричева // Економіка промисловості. — 2021. — № 2 (94). — С. 5–44. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Економіка промисловості |
| description | Статтю присвячено розробці теоретико-методологічних основ, концептуальних положень і практичних рекомендацій щодо розвитку інноваційних екосистем України.Удосконалено теоретико-методологічні положення щодо концепції інноваційної екосистеми як результату розвитку теорії інновацій; розкрито взаємозв’язок глокалізації світової економіки з розвитком інноваційних процесів. Висвітлено роль промисловості в розвитку інноваційних екосистем; розроблено науково-методичні підходи до оцінювання інноваційної діяльності у промисловості; здійснено аналіз й оцінку інноваційних процесів у промисловості на основі запропонованих підходів у розрізі галузей і регіонів. Обґрунтовано необхідність неоіндустріальної модернізації економіки як умови розвитку національної інноваційної екосистеми України; визначено перешкоди на шляху її реалізації та розроблено рекомендації щодо їх подолання. Виконано аналіз організаційно-правових засад, стану і проблем європейської інтеграції України у науково-технічній та інноваційній сфері, визначено напрями посилення участі України у Європейському дослідницькому просторі. Запропоновано концептуальний підхід до розбудови національної інноваційної екосистеми України відповідно до європейської класифікації NUTS; розроблено концептуальну модель інноваційних екосистем України. Обґрунтовано рекомендації щодо інституційного забезпечення формування регіональних інноваційних екосистем України на рівні економічних районів. Удосконалено науковий підхід до формування спеціальних економічних зон як стимулюючих регуляторних режимів, спрямованих на розвиток інноваційних екосистем.
Статья посвящена разработке теоретико-методологических основ, концептуальных положений и практических рекомендаций по развитию инновационных экосистем Украины.Усовершенствованы теоретико-методологические положения концепции инновационной экосистемы как результата развития теории инноваций; раскрыта взаимосвязь глокализации мировой экономики с развитием инновационных процессов. Освещена роль промышленности в развитии инновационных экосистем; разработаны научно-методические подходы к оцениванию инновационной деятельности в промышленности; выполнены анализ и оценка инновационных процессов в промышленности на основе предложенных подходов в разрезе отраслей и регионов. Обоснована необходимость неоиндустриальной модернизации экономики как условия развития национальной инновационной экосистемы Украины; определены препятствия на пути ее реализации и разработаны рекомендации по их преодолению. Выполнен анализ организационно-правовых основ, состояния и проблем европейской интеграции Украины в научно-технической и инновационной сфере; определены направления усиления участия Украины в Европейском исследовательском пространстве. Предложен концептуальный подход к развитию национальной инновационной экосистемы Украины в соответствии с европейской классификацией NUTS; разработана концептуальная модель инновационных экосистем Украины. Обоснованы рекомендации по институциональному обеспечению формирования региональных инновационных экосистем Украины на уровне экономических районов. Усовершенствован научный подход к формированию специальных экономических зон как стимулирующих регуляторных режимов, направленных на развитие инновационных экосистем.
The paper is devoted to development of theoretical and methodological foundations, conceptual provisions and practical recommendations for the development of innovation ecosystems of Ukraine.The theoretical and methodological foundations of the concept of innovation ecosystem as a result of the development of innovation theory are improved; the interconnection between glocalization of the world economy and the development of innovation processes is revealed.The research revealed the leading role of industry in the development of innovation ecosystems. Scientific and methodical approach for assessment of innovation activities in industry was developed; analysis and assessment of innovation processes in industry was carried out on the basis of proposed approaches in the context of industries and regions. The necessity of neo- industrialization of the economy is substantiated as a condition for the development of the national innovation ecosystem of Ukraine. Obstacles on the way to neo-industrialization and development of national innovation ecosystem are identified and characterized, the proposals for overcoming them have been developed.Systematization of the institutional foundations, the state and problems of European integration of Ukraine in scientific, technical and innovation sphere has been carried out; the directions of strengthening of Ukrainian participation in the European research area were revealed. A conceptual approach to the development of national innovation ecosystem of Ukraine in accordance with the requirements of the European NUTS classification was proposed; a conceptual model of Ukrainian innovation ecosystems was developed. The proposals for the institutional support of the formation of regional innovation ecosystems of Ukraine at the level of economic regions are substantiated. The scientific and methodological approach to the formation of special economic zones as stimulating regulatory regimes aimed at the development of innovation ecosystems was improved.
|
| first_indexed | 2025-11-30T16:14:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 5
2021, № 2 (94)
УДК 330.341.1:332:339.9 (477) DOI: http://doi.org/10.15407/econindustry2021.02.005
Ірина Юріївна Підоричева,
канд. екон. наук, завідувач сектору
Інститут економіки промисловості НАН України
вул. Марії Капніст, 2, м. Київ, 03057, Україна
E-mail: pidoricheva@nas.gov.ua
https://orcid.org/0000-0002-4622-8997
ІННОВАЦІЙНІ ЕКОСИСТЕМИ УКРАЇНИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ
РОЗВИТКУ В УМОВАХ ГЛОКАЛІЗАЦІЇ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ
Статтю присвячено розробці теоретико-методологічних основ, концептуальних по-
ложень і практичних рекомендацій щодо розвитку інноваційних екосистем України.
Удосконалено теоретико-методологічні положення щодо концепції інноваційної еко-
системи як результату розвитку теорії інновацій; розкрито взаємозв‟язок глокалізації світо-
вої економіки з розвитком інноваційних процесів. Висвітлено роль промисловості в розвит-
ку інноваційних екосистем; розроблено науково-методичні підходи до оцінювання іннова-
ційної діяльності у промисловості; здійснено аналіз й оцінку інноваційних процесів у про-
мисловості на основі запропонованих підходів у розрізі галузей і регіонів. Обґрунтовано
необхідність неоіндустріальної модернізації економіки як умови розвитку національної ін-
новаційної екосистеми України; визначено перешкоди на шляху її реалізації та розроблено
рекомендації щодо їх подолання. Виконано аналіз організаційно-правових засад, стану і
проблем європейської інтеграції України у науково-технічній та інноваційній сфері, визна-
чено напрями посилення участі України у Європейському дослідницькому просторі. За-
пропоновано концептуальний підхід до розбудови національної інноваційної екосистеми
України відповідно до європейської класифікації NUTS; розроблено концептуальну модель
інноваційних екосистем України. Обґрунтовано рекомендації щодо інституційного забез-
печення формування регіональних інноваційних екосистем України на рівні економічних
районів. Удосконалено науковий підхід до формування спеціальних економічних зон як
стимулюючих регуляторних режимів, спрямованих на розвиток інноваційних екосистем.
Ключові слова: інноваційні екосистеми, національна інноваційна екосистема, регіона-
льна інноваційна екосистема, глокалізація, європейська інтеграція, європейська класифіка-
ція NUTS, промисловість, інституційне забезпечення.
JEL: О31, О38, R10, F60
В умовах глобальних викликів і ре-
волюційних технологічних трансформацій
інновації набувають особливого значення,
виступають каталізатором економічного
відновлення, головним джерелом конку-
рентоспроможності та лідерства країн. Фо-
рмування сприятливого для розвитку інно-
вацій середовища входить до пріоритетів
державної політики багатьох країн світу.
Останнім часом її акценти зосереджуються
на розбудові дієвих інноваційних екосис-
тем у парадигмі Відкритих інновацій 2.0,
згідно з якою всі зацікавлені сторони – від
дослідників до підприємців, державних
інституцій і громадян – співпрацюють зад-
ля створення інновацій. Такі екосистеми
формуються на різних просторових рівнях,
але регіональному та місцевому відводить-
ся провідна роль, що є результатом впливу
глокалізації на розвиток інноваційних про-
цесів.
ПРОБЛЕМИ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ТА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ПРОМИСЛОВОСТІ
© І. Ю. Підоричева, 2021
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
6 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
Україна, набувши статусу асоційова-
ного члена в Європейському Союзі (ЄС),
одержала можливість приєднатися до цих
процесів та амбітної мети розвитку Євро-
пи – досягнення світового інноваційного
лідерства завдяки зміцненню європейських
інноваційних екосистем. Для цього Укра-
їнській державі насамперед потрібні полі-
тична воля та відповідна інституційна ос-
нова, оскільки протягом майже всього пе-
ріоду незалежності в країні декларувалася
безальтернативність інноваційного розвит-
ку, втім ці заяви не підтримувалися дієви-
ми заходами та механізмами або виявляли-
ся неефективними через інституційні про-
галини при їх здійсненні. Така ситуація
призвела до формування структурно-розба-
лансованої, технологічно-низькоукладної
економіки, у якій національна інноваційна
екосистема (НІЕС) хоча й існує, але є слаб-
кою та не сприяє економічному зростанню
на рівні, здатному забезпечити високі ста-
ндарти життя населення та економічну
безпеку держави.
Водночас Угода про асоціацію з ЄС
зобов‟язує Україну йти шляхом імплемен-
тації євроінтеграційних реформ, переймати
європейські підходи та практики, адапту-
ючи їх до національних умов. Цим актуалі-
зується необхідність урахування в Україні
європейського підходу NUTS (Номенкла-
тура територіальних одиниць для цілей
статистики), згідно з яким територія країн-
членів ЄС поділяється на три NUTS-
одиниці та одну LAU-одиницю. В Україні
рівню NUTS 1 відповідає рівень економіч-
ного району у складі декількох областей;
рівню NUTS 2 – рівень області (регіону);
рівню NUTS 3 – рівень адміністративного
району; рівню LAU – рівень територіальної
громади. На кожному з цих рівнів можуть
формуватися регіональні та локальні інно-
ваційні екосистеми як невід‟ємні складові
НІЕС, що забезпечує її багаторівневість і
дієвість.
Вищезазначене обумовлює актуаль-
ність дослідження проблематики розвитку
інноваційних екосистем України в кон-
тексті процесів глокалізації та європей-
ської інтеграції.
Питанням інноваційного розвитку
економіки присвячено багато досліджень
зарубіжних та українських учених. Основні
положення сучасної економічної теорії
інновацій закладено М. Кондратьєвим
(Кондратьев, 2002), С. Кузнецем (Kuznets,
1969), Г. Меншем (Mensch, 1979), М. Ту-
ган-Барановським (Туган-Барановский,
1997), Й. Шумпетером (Шумпетер, 1988).
Засновником концепції національної інно-
ваційної системи вважається К. Фрімен
(Freeman, 1987), ідеї якого розвинули
Б.-А. Лундвалл (Lundvall, 1992), С. Мет-
калф (Metcalfe, 1995), Р. Нельсон (Nelson,
1993), К. Павітт, П. Пател (Patel, Pavitt,
1994). Предметом особливого інтересу на-
уковців виступають регіональні інновацій-
ні системи з огляду на зростаючу роль ре-
гіонів у розвитку інноваційних процесів.
Ф. Кук (Cooke, 1992) уперше наголосив на
тому, що регіони більшою мірою, ніж на-
ціональний простір, пристосовані до нала-
годження реальних дієвих зв‟язків між
учасниками інноваційних процесів. Най-
більш значимі наукові результати у сфері
розвитку регіональних інноваційних сис-
тем належать таким дослідникам, як
Б. Асхайм, А. Ізаксен (Asheim, Isaksen,
2002), Ч. Едквіст (Edquist, 1997), С. Карлс-
сон, С. Якобссон (Carlsson, Jacobsson,
Holmén, Rickne, 2002) та ін.
Одним із перших аналогію біологіч-
них екосистем в економіці застосував
М. Ротшильд (Rothschild, 1990), але широ-
ке використання терміна «екосистема» в
суспільних і гуманітарних науках запрова-
див Дж. Мур (Moore, 1993). Проблематику
розвитку інноваційних екосистем висвіт-
лено у працях Р. Аднера, Р. Капура (Adner,
2006; Adner, Kapoor, 2010), А. Брамвелла,
Д. Вульфа, Н. Хепберна (Bramwell, Hep-
burn, Wolfe, 2012), П. Глура (Gloor, 2006),
М. Рассел, Н. Смородинської (Russell,
Smorodinskaya, 2018), В. Хвана, Г. Хоровіт-
та (Hwang, Horowitt, 2012) та ін.
Значний внесок у наукове забезпе-
чення вирішення проблем розбудови інно-
ваційної моделі економічного зростання
здійснили такі українські вчені: О. Амоша
(Амоша, Залознова, Іванов, Ляшенко, Пі-
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 7
2021, № 2 (94)
доричева та ін., 2021; Amosha, Pidorycheva,
Zemliankin, 2021), В. Антонюк (Амоша,
Залознова, Іванов, Ляшенко, Підоричева та
ін., 2021; Liashenko, Pidorycheva, Antoniuk,
2020; Pidorycheva, Shevtsova, Antonyuk,
Shvets, Pchelynska, 2020), Ю. Бажал (Бажал,
2017), Н. Брюховецька, І. Булєєв (Брюхо-
вецька, Булєєв, 2019), В. Вишневський
(Вишневський, Гаркушенко, Князєв, Лип-
ницький, Чекіна, 2020; Вишневський, Гар-
кушенко, Князєв, 2020; Вишневський, Кня-
зєв, 2018), В. Геєць (Геєць, 2020), В. Голо-
ватюк (Головатюк, Підоричева, Соловйов,
2018), Ю. Драчук (Драчук, Сав‟юк, 2018),
І. Єгоров (Єгоров, Грига, 2016), О. Жи-
лінська (Жилінська, Балан, Андрусяк,
2017), А. Землянкін (Амоша, Залознова,
Іванов, Ляшенко, Підоричева та ін., 2021;
Amosha, Pidorycheva, Zemliankin, 2021),
А. Касич (Касич, 2013), О. Квілінський
(Kondratenko, Okopnyk, Ziganto, Kwilinski,
2020; Kwilinski, Tkachenko, Kuzior, 2019;
Kwilinski, 2019; Kwilinsky, 2018), М. Кизим
(Gryshova, Kyzym, Hubarieva, Khaustova,
Livinskyi, Koroshenko, 2020), Ю. Кіндзерсь-
кий (Кіндзерський, 2020a; Кіндзерський,
2020b), О. Лайко (Burkinskyi, Laiko, Lo-
syev, 2018; Laiko, Kovalenko, 2019; Laiko,
Hetman, Iermakova, Nikishyna, 2019a; Laiko,
Hetman, Iermakova, Nikishyna, 2019b),
О. Лях (Лях, Свэйн, 2019), В. Ляшенко
(Амоша, Залознова, Іванов, Ляшенко, Пі-
доричева та ін., 2021; Харазішвілі, Ляшен-
ко, 2021; Liashenko, Pidorycheva, Antoniuk,
2020; Lyashenko, Pidorycheva, 2019),
О. Попович (Попович, Костриця, 2020),
В. Соловйов (Головатюк, Підоричева, Со-
ловйов, 2018), І. Тараненко (Тараненко,
2019), Л. Федулова (Федулова, 2016),
Ю. Харазішвілі (Амоша, Залознова, Іванов,
Ляшенко, Підоричева та ін., 2021; Харазі-
швілі, Ляшенко, 2021), В. Хаустова (Gry-
shova, Kyzym, Hubarieva, Khaustova, Livin-
skyi, Koroshenko, 2020), Г. Шевцова (Шев-
цова, Омельяненко, Прокопенко, 2020; Pi-
dorycheva, Shevtsova, Antonyuk, Shvets,
Pchelynska, 2020), М. Якубовський (Яку-
бовский, Солдак, 2017).
Однак посилення процесів глобаліза-
ції та одночасної локалізації інноваційної
діяльності, євроінтеграційні прагнення
України та необхідність модернізації еко-
номіки потребують подальшого дослід-
ження проблематики розвитку інновацій-
них екосистем України з урахуванням су-
часних європейських підходів і практик.
Зокрема, науковий інтерес становить до-
слідження концепції інноваційної екосис-
теми та її внеску в розвиток ідей неошум-
петерівської економічної школи, а також
концептуалізація інноваційних екосистем
України в контексті європейської інтегра-
ції, інструменти інституційної підтримки
розвитку інноваційних екосистем України
на національному, регіональному і місце-
вому рівнях.
Метою статті є вдосконалення теоре-
тико-методологічних положень й обґрун-
тування науково-методичних і практичних
рекомендацій щодо розвитку національної
інноваційної екосистеми України та її не-
від‟ємних складових (регіональних і лока-
льних інноваційних екосистем) у контексті
процесів глокалізації світової економіки та
євроінтеграційних прагнень України.
Теоретико-методологічні основи
формування інноваційних екосистем
Теоретичну і методологічну основу
дослідження інноваційних екосистем ста-
новлять положення сучасної економічної
теорії, праці українських і зарубіжних уче-
них з проблем інновацій та реалізації стру-
ктурно-технологічних змін в економіці,
формування та розвитку інноваційних еко-
систем на різних просторових рівнях. Ос-
новним науковим методом, який викорис-
тано в цьому дослідженні, є системний,
оскільки він найбільшою мірою відповідає
умовам вивчення такого складного явища,
як розвиток інноваційних екосистем.
На основі системного осмислення
еволюції уявлень про інноваційні процеси
можливо узагальнити фундаментальні змі-
ни в їх розвитку, які сформували підґрунтя
для появи концепції інноваційних екосис-
тем. Вони полягають у:
прискоренні науково-технічного про-
гресу, переході від ієрархій з жорсткими
вертикальними зв‟язками і директивними
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
8 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
методами управління до мереж і колабора-
тивних моделей співпраці, побудованих на
горизонтальних зв‟язках, довірі та культурі
взаємодопомоги;
зміні лінійної логіки інноваційного
процесу на нелінійну, основу якої стано-
вить інтерактивний характер взаємодій. Це
означає, що створення інновацій відбува-
ється в безперервному тісному взаємо-
зв‟язку між багатьма організаціями, які на-
лежать до різних інституційних секторів, у
режимі діалогу, безперервних узгоджень та
зворотного зв‟язку;
відкритості інноваційних процесів –
сучасні інновації не створюються в закри-
тих середовищах зусиллями одиничних
організацій і людей, а потребують усе бі-
льшої кількості суб‟єктів для їх продуку-
вання, у тому числі залучення до іннова-
ційного процесу представників громадян-
ського суспільства та споживачів як спів-
авторів і співрозробників інновацій;
зростанні взаємозалежності між лю-
дьми, які належать до різних сфер діяльно-
сті та культур, мають різні навички, знання
і способи мислення, що стає можливим за-
вдяки поширенню інформаційно-комуніка-
ційних технологій (ІКТ). Культурна неод-
норідність, міждисциплінарність, процеси
цифровізації сприяють появі інновацій.
Як результат, інноваційний процес
стає все більш інтерактивним і складним,
мультикультурним і міждисциплінарним.
Інноваційна діяльність перетворилася на
колективну справу, наразі до неї долуча-
ється все суспільство і насамперед спожи-
вачі. Інновації створюються на перетині
знань різних сфер, дисциплін і культур, є
результатом відкритих мережевих взає-
мозв‟язків значної кількості учасників, за-
снованих на колаборації, які в науковій лі-
тературі іменуються інноваційними еко-
системами.
Нині концепція інноваційної екосис-
теми перебуває у стані формування, є ре-
зультатом розвитку еволюційної теорії ін-
новацій і базується на ідеях неошумпете-
рівської економічної школи, еволюційної
парадигми інституціональної економічної
теорії, регіональної науки та екологічної
теорії. Уявлення про природу та еволюцію
інноваційних екосистем розширюють мо-
делі відкритих інновацій (Open Innovation),
потрійної спіралі (Triple Helix), чотирилан-
кової спіралі (Quadruple Helix), колабора-
тивних інноваційних мереж (Collaborative
Innovation Networks), Тропічного лісу інно-
вацій (Rainforest).
Можна виділити чотири основних
підходи до розуміння інноваційних екосис-
тем (Підоричева, 2020a, с. 56-69):
екосистеми, організовані навколо фо-
кусної фірми;
екосистеми, побудовані навколо фо-
кусної ціннісної пропозиції (інновації);
екосистеми як середовища, що утво-
рюються на різних просторових рівнях без
прив‟язки до фокусних фірм чи інновацій;
екосистеми як віртуальні платформи,
навколо яких організовується діяльність
різних зацікавлених сторін.
Систематизація різних поглядів на
суть інноваційних екосистем дозволяє по-
глибити наукові уявлення про природу
екосистем інновацій, виявити їх склад, різ-
ні способи та рівні формування, встанови-
ти, що навіть один і той самий набір учас-
ників, структурований у двох різних ком-
бінаціях, утворює дві різні екосистеми.
Особливості екосистемного підходу
до продукування інновацій та його внесок
у розвиток ідей неошумпетерівської еко-
номічної школи полягають у такому:
він розвиває концепцію національної
інноваційної системи, у рамках якої основ-
ний акцент зроблено на її компонентах та
взаємозв‟язках між ними, при цьому дета-
льно аналізується динаміка потоків знань
усередині системи. Екосистемний підхід
сприяє поглибленню цих ідей з акценту-
ванням уваги на еволюції системи щодо
зовнішнього середовища, тобто підкреслю-
ється її відкрита динамічна природа;
екосистемний підхід заснований на
тому, що інновації не можуть бути згене-
ровані шляхом адміністративних розпоряд-
жень «згори» − скоріше шляхом ініціатив
«знизу», які підтримуються відповідними
умовами та з‟являються в результаті функ-
ціонування механізмів самоорганізації уча-
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 9
2021, № 2 (94)
сників екосистеми на основі спільно вироб-
лених правил, норм і структур;
ключовою особливістю інноваційної
екосистеми є коеволюція, при якій її учас-
ники потрапляють у мережу взаємозалеж-
ностей один від одного, і зміна (ізоляція,
занепад) одного з них може викликати ла-
нцюгову реакцію та відповідні наслідки в
інших частинах екосистеми;
інноваційні екосистеми базуються на
механізмах колаборації, коли незалежні
зацікавлені організації інтерактивно обмі-
нюються знаннями та ресурсами, розподі-
ляють ризики і зобов‟язання, безперервно
узгоджуючи спільні дії, формуючи культу-
ру довіри, спільні правила та структури,
здатні долати конкуренцію, працювати в
режимі кооперенції (конкуренції та коопе-
рації) заради більшого – досягнення спіль-
ної мети;
інноваційні екосистеми структурова-
ні навколо різних ролей і функцій, засно-
вані на коспеціалізації та спільному ство-
ренні нових цінностей, за яких організації
беруть участь у різних, але взаємодопов-
нюючих видах діяльності, здійснюючи свій
внесок у розробку інновацій;
інноваційні екосистеми не обмежені
просторовими рамками та можуть форму-
ватися навіть віртуально завдяки процесам
цифровізації;
екосистеми охоплюють велику кіль-
кість учасників (як виробників, так і спо-
живачів інновацій). При цьому взаємо-
зв‟язки між ними не можуть бути розкла-
дені на прості двосторонні відносини, еко-
системний підхід слід застосовувати у ви-
падку, коли важливо досягти згуртованості
всіх учасників для створення інновації як
спільної мети.
Узагальнено властивості, притаманні
інноваційним екосистемам і сучасним ін-
новаційним процесам: інтерактивність, від-
критість, динамізм, цілісність, стійкість,
коеволюція, коспеціалізація, спільне ство-
рення цінностей, кооперенція, внутрішня
самоорганізація, багатосторонність, прос-
торова розкутість.
З огляду на зазначене можна запро-
понувати уточнене визначення поняття
«інноваційна екосистема», у якому врахо-
вано за аналогією з біологічними система-
ми всі їх складові, наголошено на ключо-
вих властивостях інноваційних екосистем
та яке відповідає парадигмі Відкритих ін-
новацій 2.0. Отже, інноваційна екосисте-
ма – це відкрита, цілісна, динамічна мере-
жа, що складається з просторової спільно-
ти об‟єднаних стійкими взаємозв‟язками
організацій та індивідів із різними компе-
тенціями та ролями, які коеволюцінують у
певному інституційному оточенні під
впливом бізнесового, регуляторного та ін-
новаційного середовищ, обмінюються
знаннями та ресурсами, розподіляють зо-
бов‟язання, ризики та вигоди у процесі
створення інновацій, у яких зацікавлені
споживачі.
Сучасний розвиток світової економі-
ки характеризується подвійними процеса-
ми:
з одного боку, посиленням глобаліза-
ції, переходом її до нової фази розвитку –
Глобалізації 4.0 (яка не обмежується рухом
товарів, послуг і капіталу, а охоплює нема-
теріальні потоки даних у вигляді пошуко-
вих запитів, транзакцій, повідомлень, відео
тощо), розгортанням четвертої промисло-
вої революції, розвитком індустрій 4.0, які
у найближчому майбутньому визначати-
муть позиції країн і регіонів у світовій еко-
номіці;
а з іншого − посиленням ролі регіо-
нального (локального) рівня у стимулюван-
ні розвитку національних економік, який є
найбільш придатним для продукування ін-
новацій. Співпраця між учасниками інно-
ваційних процесів найактивніше відбува-
ється на конкретних територіях і пов‟язана
з локалізацією інноваційних процесів, що
обумовлено сукупністю чинників:
по-перше, у регіонах і містах зосеред-
жено процес створення нових знань та іс-
нує відповідна інфраструктура їх подаль-
шого поширення і застосування;
по-друге, у регіонах (переважно сто-
личних регіонах і мегаполісах) сконцент-
ровані освітні, інтелектуальні та культурні
ресурси, необхідні для інноваційної діяль-
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
10 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
ності, які пропонують найкращі умови
життя і працевлаштування;
по-третє, ефективність управління
інноваціями на державному рівні знижу-
ється через регіональну специфіку іннова-
ційних процесів в умовах трендів децент-
ралізації управління та пошуку локальних
джерел і ресурсів модернізації економіки,
значну нерівномірність у розміщенні люд-
ського та наукового потенціалу;
по-четверте, загострення міжнарод-
ної конкуренції, посилення глобалізації
обумовлюють розосередження різних час-
тин виробничого процесу та пов‟язаних із
ним процесів науково-технологічних роз-
робок по всьому світу, розміщення їх там,
де є локальні конкурентні переваги;
по-п’яте, сприятливе соціокультурне
середовище столичних регіонів і мегаполі-
сів приваблює людей не лише кар‟єрними
перспективами, але й високими стандарта-
ми життя, сучасною інфраструктурою, ку-
льтурою відкритості, толерантністю до різ-
них уподобань, інтересів і світоглядів.
Регіони та міста з їх локальними кон-
курентними перевагами стають природни-
ми осередками інноваційного розвитку,
вони на більш вигідних засадах, ніж країни
в цілому, можуть інтегруватися у світогос-
подарські зв‟язки, глобальні виробничі й
технологічні ланцюжки, надаючи можли-
вість організаціям і окремим особистостям
отримувати доступ до нових знань, ресур-
сів і ринків.
Процеси глобалізації світової еконо-
міки та регіоналізації (локалізації) іннова-
ційної діяльності, які відбуваються одно-
часно, обумовили появу феномену глокалі-
зації – своєрідного оксиморона, лінгвістич-
ного гібриду глобалізації та локалізації,
результатом якого стає регіональне (лока-
льне) вкорінення інноваційних екосистем і
відкритість до глобального середовища, що
спонукає їх до розвитку через появу нових
технологій, індустрій та ринків.
Періодизацію хвиль глобалізації до-
цільно зіставити з фазами промислових
революцій: Глобалізацію 1.0 – з ерою
«енергії пару», Глобалізацію 2.0 – з ерою
електрики, Глобалізацію 3.0 – з інформа-
ційною ерою (цифровою, комп‟ютерною
ерою), Глобалізацію 4.0 – з ерою кіберфі-
зичних систем, ерою талантів, що дозволи-
ло всебічно проаналізувати процеси глоба-
лізації та технологічного розвитку, визна-
чити ключові тенденції сучасного світово-
го розвитку (Amosha, Pidorycheva, Zem-
liankin, 2021). Однією з них є розвиток ме-
режевої економіки та мережевих структур
(мережевих підприємств, віртуальних кор-
порацій, нових форм горизонтального
співробітництва – опен-соурсингу (open
sourcing), аутсоурсингу (outsoursing), інсо-
урсингу (insourcing) та ін.), побудованих на
горизонтальних зв‟язках, довірі та колек-
тивній співпраці. У таких умовах усе більш
мережевою стає модель інноваційного
процесу, а інновації – результатом відкри-
тих, взаємовигідних зв‟язків зацікавлених
організацій, які взаємодіють у форматі ко-
лаборації.
На основі аналізу природи колабора-
ції як форми організації спільної діяльності
підприємств, установ та індивідів, у тому
числі та насамперед з метою створення ін-
новацій, установлено, що вона містить фу-
нкції таких понятійних конструкцій, як ко-
ординація і кооперація, передбачає глибші
рівні взаємодії та інтегрування, довіри, вза-
ємних зобов‟язань і відповідальності між
організаціями. Тобто колаборація в іннова-
ційних екосистемах є процесом добровіль-
ної, зацікавленої, паритетної співпраці не-
залежних організацій та індивідів, які
об‟єднують ресурси, розподіляють зобов‟я-
зання, ризики і вигоди, формують культуру
довіри, відкритості, чесності, справедливо-
сті відносин і поваги до партнерів, а також
здатні подолати конкуренцію між собою
задля досягнення спільної мети – створен-
ня інновацій, що потребує постійного об-
міну знаннями та інформацією, безперерв-
них узгоджень і координації спільних дій
та приводить до формування нових нефор-
мальних правил, норм і структур, які поді-
ляють усі учасники. На основі такого ро-
зуміння підхід М. Хансена (Хансен, 2017)
до розбудови внутрішньоорганізаційної
колаборації можливо адаптувати до зов-
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 11
2021, № 2 (94)
нішньої (міжорганізаційної) колаборації
шляхом представлення його у вигляді
трьох послідовних кроків, які передбача-
ють визначення сукупності завдань, пере-
шкод для співпраці та важелів для їх подо-
лання. Запровадження цього підходу спри-
ятиме розв‟язанню поширеної проблеми
неефективної співпраці організацій із різ-
них інституційних секторів у процесі ство-
рення інновацій.
Аналіз та оцінювання інноваційних
процесів у промисловості за видами
економічної діяльності та регіонами
України
Провідну роль у розвитку інновацій-
них екосистем відіграє промисловість, де
зосереджена майже половина всіх іннова-
ційно активних підприємств та 67% під-
приємств із технологічними інноваціями
(табл. 1), однак вони нерівномірно розпо-
ділені за видами промислової діяльності та
регіонами.
Таблиця 1 – Інноваційна активність підприємств за видами економічної діяльності у
2012-2018 рр.
Показник
Економіка України Промисловість Сфера послуг
2
0
1
2
-
2
0
1
4
р
р
.
2
0
1
4
-
2
0
1
6
р
р
.
2
0
1
6
-
2
0
1
8
р
р
.
2
0
1
2
-
2
0
1
4
р
р
.
2
0
1
4
-
2
0
1
6
р
р
.
2
0
1
6
-
2
0
1
8
р
р
.
2
0
1
2
-
2
0
1
4
р
р
.
2
0
1
4
-
2
0
1
6
р
р
.
2
0
1
6
-
2
0
1
8
р
р
.
Здійснювали інноваційну
діяльність, од.
4084 5095 8173 2492 2598 4060 1592 2497 4113
% до загальної кількості під-
приємств
14,6 18,4 28,1 18,4 20,3 29,5 11,0 16,7 26,8
% до ІАП * 100,0 100,0 100,0 61,0 51,0 49,7 39,0 49,0 50,3
Підприємства з технологіч-
ними інноваціями
2663 3278 2937 1888 1859 1985 775 1419 952
% до ІАП 65,2 64,3 35,9 75,8 71,6 48,9 48,7 56,8 23,1
Підприємства з маркетинго-
вими та організаційними
інноваціями
1421 1817 5236 604 739 2075 817 1078 3161
% до ІАП 34,8 35,7 64,1 24,2 28,4 51,1 51,7 43,2 76,9
* ІАП – інноваційно активні підприємства.
Джерело: Державна служба статистики України, 2018, с. 113-114; Державна служба статистики України,
2019, с. 85-86.
На базі доступної статистичної інфо-
рмації про характер, спрямованість та ре-
зультативність інноваційної діяльності
промислових підприємств за видами еко-
номічної діяльності розроблено науково-
методичний підхід до оцінки та класифіка-
ції видів промислової діяльності (ВПД)
України за загальним рівнем інноваційної
активності, якістю інноваційних процесів і
ринковою орієнтацією інноваційної діяль-
ності. По суті, запропоновано три блоки
оцінки і три таксономії видів промислової
діяльності України за рівнем інноваційнос-
ті. За кожною з виокремлених вище пози-
цій зібрано статистичні дані та розраховано
відповідні показники за 2015-2019 рр. На їх
основі розраховано часткові індекси показ-
ників (kij) для всіх ВПД України1 за форму-
лою: ,
ij
ij
i
a
k
a
де ija – фактичні значення
1 До оцінки не увійшли галузі з видобутку
кам‟яного та бурого вугілля і виробництва коксу,
за якими статистична інформація не надавалася в
повному обсязі.
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
12 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
i показника j ВПД України, ia – середнє
значення i показника по Україні, яке вико-
ристано як норматив. Такий вибір бази но-
рмування дозволяє виявити галузі, які є
національними лідерами та які відстають,
що становить науково-аналітичне підґрун-
тя для формування цілеспрямованої полі-
тики модернізації та розвитку промислово-
сті. Розрахунок інтегральних індексів ви-
конано на основі егалітарного підходу до
визначення коефіцієнтів часткових індек-
сів, відповідно до якого кожен показник
має рівну вагу. Інтегральний індекс для
кожного ВПД визначено як середньоариф-
метичне значення часткових індексів для
кожного з досліджуваних років. Оскільки
всі відібрані показники є стимуляторами,
то чим вище є їх значення, тим інноваційно
активнішим є ВПД.
Із використанням розробленого нау-
ково-методичного підходу розраховано
інтегральний індекс рівня інноваційної ак-
тивності (Іріа), виявлено динаміку і дифе-
ренціацію ВПД за цим блоком оцінки
(рис. 1).
Рисунок 1 – Диференціація видів промислової діяльності України за інтегральним
індексом рівня інноваційної активності
Джерело: побудовано автором за результатами оцінки.
Суттєва розбіжність ВПД за Іріа (на-
приклад, розмах варіації для 2015 р. склав
2,258, для 2019 р. – 2,399) обумовила доці-
льність розподілу ВПД на 3 групи: з низь-
ким, середнім і відносно високим рівнями
інноваційної активності. Кількість груп
визначено за формулою Стерджерса:
101 2,233logk n (застосовується при ма-
лому обсязі вибірки – до 30 одиниць), де
n – обсяг вибірки, тобто кількість дослід-
жуваних ВПД України (у даному випадку
це 12 ВПД). До перших двох груп увійшла
більшість галузей (10-11 ВПД), до остан-
ньої стабільно входить фармацевтична га-
лузь, яка все більше проявляє ознаки інно-
ваційного лідера, а також металургійна
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 13
2021, № 2 (94)
промисловість (у 2015 р.) і виробництво
автотранспортних засобів (у 2017 р.). Таке
групування дозволяє проаналізувати в ди-
наміці стан інноваційної активності в галу-
зях промисловості, визначити зміну їх по-
зицій за роками, причини підвищення /
зниження рівня їх інноваційної активності
та дійти висновку про можливості їх по-
дальшого розвитку.
Оцінювання якісних параметрів інно-
ваційної діяльності за ВПД дозволило кла-
сифікувати галузі промисловості згідно з їх
характеристикою як «генераторів знань» і
«технологічних послідовників». На основі
інтегрального індексу рівня спроможності
ВПД до генерації знань здійснено їх таксо-
номію за такими групами: слабо орієнтова-
ні на генерування знань (більшість ВПД);
помірно орієнтовані на генерування знань
(найменш численна група: у 2015 р. до неї
не входило жодної галузі, у 2016 р. – 4, а у
2018 р. – 2); значною мірою орієнтовані на
генерування знань (фармацевтична галузь,
виробництво комп‟ютерів, електронної та
оптичної продукції, виробництво електрич-
ного устаткування, виробництво автотранс-
портних засобів). Групування ВПД за па-
раметрами приналежності до «технологіч-
них послідовників» свідчить, що переваж-
на більшість ВПД слабо орієнтовані на за-
позичення зовнішніх знань і технологій,
група з помірною орієнтацією на їх залу-
чення охоплює 2-6 ВПД, до групи зі знач-
ною орієнтацією на технологічні запози-
чення входили в різні роки 1-3 галузі (фар-
мацевтичне виробництво, металургія та
галузі машинобудування).
Галузі ‒ інноваційні лідери є лідера-
ми в генеруванні знань (окрім металургій-
ної промисловості) та здійснюють достат-
ньою мірою технологічні запозичення
(окрім галузі з виробництва комп‟ютерів),
що в комплексі забезпечує їм більш дина-
мічні інноваційні процеси. Галузі з низь-
ким рівнем інноваційної активності не орі-
єнтовані ані на власні розробки, ані на тех-
нологічні запозичення, за винятком текс-
тильного виробництва, яке у своїй іннова-
ційній діяльності є технологічним послідо-
вником (табл. 2).
Інноваційна діяльність не є самоціл-
лю підприємств, галузей та економіки в
цілому. Її мета полягає в розширенні мож-
ливостей та підвищенні якості задоволення
суспільних потреб, розширенні ринкових
можливостей самих підприємств, підви-
щення їх конкурентоспроможності та ефе-
ктивності діяльності. Тому в оцінці іннова-
ційності ВПД важливим є аналіз їх ринко-
вої спрямованості та інноваційної спромо-
жності. Цей аналіз здійснено з метою вияв-
лення галузей – виробників інноваційної
продукції, ринкових і міжнародних іннова-
торів.
Групування ВПД за їх приналежніс-
тю до виробників інноваційної продукції
свідчить, що у різні роки від 6 (2015 р.) до
10 (2017 р.) галузей промисловості були
слабо та помірно орієнтовані на випуск ін-
новаційної продукції. Лідерами з виробни-
цтва інноваційної продукції є переважно
фармацевтична і металургійна промисло-
вість, галузі з виробництва комп‟ютерів і
автотранспортних засобів. Ринковими ін-
новаторами вважаються ті галузі промис-
ловості, де нова для ринку продукція пере-
важає в загальному обсязі РІП. Такими га-
лузями є виробництво комп‟ютерів, маши-
нобудівна промисловість, а також вироб-
ництво гумових і пластмасових виробів.
Хоча в Україні незначна частка промисло-
вої продукції реалізується за кордон, однак
є галузі, які можна віднести до міжнарод-
них інноваторів, оскільки їх інноваційна
продукція переважно орієнтована на між-
народний ринок, – це металургійне вироб-
ництво, виробництво машин і устаткуван-
ня, виробництво електричного устаткуван-
ня та виробництво меблів.
Отже, загальний рівень інноваційно-
го розвитку ВПД та якісні параметри інно-
ваційної діяльності між собою тісно
пов‟язані, а порівняння позицій окремих
галузей за цими параметрами дає змогу
виявити їх нереалізований інноваційний
потенціал (табл. 3).
Так, фармацевтична промисловість є
лідером завдяки витратам на внутрішні ДіР
та зовнішні запозичення, а також виробни-
цтву інноваційної продукції. Однак має
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
14 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
Таблиця 2 – Співставлення ВПД України за рівнем інноваційної активності та якістю
їх інноваційної діяльності у 2018 р.
Групи ВПД
за рівнем
інноваційної
активності
Вид промислової діяльності
Рівень
орієнтації на
генерацію
знань
Рівень
орієнтації на
технологічні
запозичення
1. ВПД із низь-
ким рівнем інно-
ваційної актив-
ності
0,515 1,191piaI
Текстильне виробництво, виробництво
одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших
матеріалів
Слабо
орієнтований
Помірно
орієнтований
Виробництво меблів, іншої продукції,
ремонт і монтаж машин і устаткування
Слабо
орієнтований
Слабо
орієнтований
Виготовлення виробів із деревини, ви-
робництво паперу та поліграфічна дія-
льність
Слабо
орієнтований
Слабо
орієнтований
Виробництво гумових і пластмасових
виробів, іншої неметалевої мінеральної
продукції
Слабо
орієнтований
Слабо
орієнтований
Виробництво харчових продуктів, напо-
їв і тютюнових виробів
Слабо
орієнтований
Слабо
орієнтований
Виробництво хімічних речових і хіміч-
ної продукції
Слабо
орієнтований
Слабо
орієнтований
2. ВПД із серед-
нім рівнем інно-
ваційної актив-
ності
1,192 1,868piaI
Виробництво машин і устаткування, не
віднесених до інших угруповань
Помірно
орієнтований
Помірно
орієнтований
Виробництво електричного устаткуван-
ня
Помірно
орієнтований
Слабо
орієнтований
Виробництво комп‟ютерів, електронної
та оптичної продукції
Значно
орієнтований
Слабо
орієнтований
Металургійне виробництво, виробницт-
во готових металевих виробів, крім ви-
робництва машин і устаткування
Слабо
орієнтований
Помірно
орієнтований
Виробництво автотранспортних засобів,
причепів і напівпричепів та інших тран-
спортних засобів
Значно
орієнтований
Помірно орієн-
тований
3. ВПД із віднос-
но високим рів-
нем інноваційної
активності
1,869piaI
Виробництво основних фармацевтич-
них продуктів і фармацевтичних препа-
ратів Значно
орієнтований
Значно
орієнтований
Джерело: складено автором за результатами оцінки.
нереалізований потенціал збільшення ви-
пуску продукції, нової для ринку, що і об-
межує її можливості виходу на зовнішні
ринки. Підприємства металургійного ком-
плексу значною мірою орієнтовані на запо-
зичення зовнішніх знань і технологій, на
міжнародний ринок, однак вони відстають
за параметрами генерування знань, реалі-
зації інноваційної продукції, нової для ри-
нку, тому є загроза втрати ними позицій як
на зовнішньому, так і на внутрішньому ри-
нках. Виробники комп‟ютерів, електронної
та оптичної продукції є активними генера-
торами знань, що забезпечує їм значні об-
сяги виробництва та реалізації інноваційної
продукції, зокрема нової для ринку.
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 15
2021, № 2 (94)
Таблиця 3 – Види промислової діяльності, які мають кращі результати за досліджува-
ними кількісними та якісними параметрами інноваційної діяльності
ВПД зі знач-
ним рівнем
інноваційної
активності
ВПД, знач-
ною мірою
орієнтовані
на генеруван-
ня знань
ВПД, пере-
важно орієн-
товані на запо-
зичення зов-
нішніх знань
і технологій
ВПД, значною
мірою орієн-
товані на
виробництво
інноваційної
продукції
ВПД, які
є ринковими
інноваторами
ВПД, орієнто-
вані на міжна-
родний ринок
Фармацевтич-
на індустрія
Фармацев-
тична індуст-
рія
Фармацевтич-
на індустрія
Фармацевтич-
на індустрія
Виробництво
машин і
устаткування,
не віднесених
до інших
угруповань
Виробництво
машин і
устаткування,
не віднесених
до інших
угруповань
Виробництво
комп‟ютерів,
електронної
та оптичної
продукції
Виробництво
комп‟ютерів,
електронної
та оптичної
продукції
Виробництво
машин і устат-
кування, не
віднесених
до інших
угруповань
Виробництво
комп‟ютерів,
електронної
та оптичної
продукції
Виробництво
комп‟ютерів,
електронної
та оптичної
продукції
Виробництво
електричного
устаткування
Виробництво
автотранспорт-
них засобів,
причепів і на-
півпричепів
Виробництво
автотранс-
портних засо-
бів, причепів і
напівпричепів
Виробництво
автотранс-
портних засо-
бів, причепів і
напівпричепів
Виробництво
автотранс-
портних засо-
бів, причепів і
напівпричепів
Виробництво
автотранс-
портних засо-
бів, причепів і
напівпричепів
Виробництво
меблів, ремонт
і монтаж
машин і устат-
кування
Металургійне
виробництво
Виробництво
електричного
устаткування
Металургійне
виробництво
Металургійне
виробництво
Виробництво
гумових і
пластмасових
виробів
Металургійне
виробництво
Джерело: складено автором за результатами оцінки.
Однак слабка орієнтованість на тех-
нологічні запозичення обмежує їх можли-
вості виходу на міжнародні ринки. Вироб-
ники автотранспортних засобів є лідерами
в генеруванні знань і зовнішніх запозичен-
нях, що дозволяє їм виробляти та реалізо-
вувати значні обсяги інноваційної продук-
ції, у тому числі нової для ринку, однак
цього недостатньо для виходу виробників
на висококонкурентні міжнародні ринки.
Інші галузі промисловості, хоча й ха-
рактеризуються низьким і середнім рівнем
інноваційної активності, але демонструють
високий потенціал за окремими парамет-
рами інноваційної діяльності (див. табл. 3).
Так, виробники електричного устаткування
є активними генераторами знань, що до-
зволяє їм виходити на міжнародні ринки.
Однак вони слабо орієнтовані на зовнішні
запозичення та несуттєво, але поступають-
ся галузям ‒ інноваційним лідерам за обся-
гами виробництва інноваційної продукції,
у тому числі нової для ринку.
Виробники машин і устаткування, не
віднесених до інших угруповань, активно
запозичують зовнішні знання і технології,
що дозволяє їм реалізовувати нову для ри-
нку продукцію та виходити з нею за між-
народні ринки. Однак вони мають нереалі-
зований потенціал із нарощення обсягів
виробництва інноваційної продукції, зо-
крема шляхом активізації власних ДіР. Ви-
робники гумових і пластмасових виробів, а
також меблів є одними з лідерів за якісни-
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
16 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
ми параметрами ринкової спрямованості
інноваційної діяльності, що свідчить про їх
нереалізований потенціал у сфері генерації
та запозичення знань і технологій, а також
насичення внутрішнього ринку інновацій-
ною продукцією.
У просторовому вимірі інноваційна
діяльність здійснюється в регіонах, кожен з
яких має певні ресурси та управлінські ін-
струменти для забезпечення інноваційного
розвитку промислових комплексів. У ре-
зультаті оцінювання інноваційної діяльнос-
ті у промисловості по регіонах України за
найбільш суттєвими показниками виявлено
такі особливості інноваційного розвитку
промислових комплексів:
відсутність тісного зв‟язку між рів-
нем промислового розвитку регіону та рів-
нем їх інноваційної активності. Регіони, які
мають найбільший промисловий потенціал
(наприклад, Дніпропетровська, Донецька,
Полтавська області), за більшістю параме-
трів інноваційного розвитку значно від-
стають від інших. І, навпаки, регіони з не-
великим промисловим потенціалом пока-
зують значні успіхи в багатьох сферах ін-
новаційної діяльності (наприклад, Кірово-
градська, Івано-Франківська області щодо
частки підприємств, які здійснюють інно-
вації);
практично в кожному регіоні має міс-
це велика розбіжність значень показників
інноваційної діяльності з року в рік, що
вказує на нестабільність інноваційних про-
цесів у промислових комплексах регіонів.
При цьому показники окремих областей у
суміжні роки можуть відрізнятися в рази та
десятки разів;
проявляється тенденція до зниження
інноваційної активності промислових під-
приємств як загалом в економіці України,
так і в промислових комплексах більшості
регіонів. Про це свідчить зменшення част-
ки інноваційно активних підприємств, об-
сягів інвестицій і реалізованої інноваційної
продукції та інших показників. Лише в не-
багатьох регіонах спостерігається проти-
лежна тенденція, але не за всіма парамет-
рами інноваційної діяльності;
незважаючи на те що промислово
розвинуті регіони (Донецька, Дніпропет-
ровська, Запорізька, Харківська, Полтавсь-
ка області) забезпечували основну частку
обсягу реалізованої інноваційної промис-
лової продукції, питома вага інноваційної
продукції в регіональному випуску про-
мислової була дуже низькою (менше 5%),
що свідчить про низький технологічний
рівень промислових комплексів регіонів;
практично в усіх регіонах переважає
імітація інновацій, оскільки більшість під-
приємств освоює та випускає інноваційну
продукцію, яка є новою лише для цих під-
приємств.
За результатами узагальненої рейтин-
гової оцінки інноваційної діяльності про-
мислових комплексів регіонів за відібра-
ними показниками (2015-2018 рр.) можна
визначити місце кожного регіону (області)
серед інших регіонів України, зміну рей-
тингової оцінки регіонів (рис. 2) та чинни-
ки, які сприяють підвищенню або знижен-
ню рейтингів (табл. 4).
Підсумовування рангів областей за
всі роки дослідження (рис. 3) показало, що
лідером за параметрами інноваційного роз-
витку є промисловий комплекс Сумської
області, друге місце посідає Запорізька об-
ласть, третє – Харківська, четверте поділя-
ють Херсонська, Чернівецька і Чернігівсь-
ка, п‟яте місце посідає Тернопільська об-
ласть. При цьому Дніпропетровська об-
ласть, яка є найбільш промислово розвину-
тою, опинилася на передостанньому 23 мі-
сці, інші промислово розвинуті регіони та-
кож не демонструють високого рівня інно-
ваційної активності: Донецька і Полтавська
області в узагальненому рейтингу регіонів
посіли 16 та 17 місця відповідно, а Луган-
ська − 19 місце. Рейтинговий аналіз під-
твердив, що інноваційна діяльність про-
мислових комплексів регіонів має великий
розмах варіації за окремими роками і рівні
промислового розвитку та інноваційної ді-
яльності в регіонах не збігаються.
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 17
2021, № 2 (94)
Примітка: регіон, який займає найвищу позицію в рейтингу відповідного року, має перший ранг (місце),
а найнижчу – 24 ранг.
Рисунок 2 – Дрейфограма зміни місць регіонів у рейтингах за сумою рангів відповідно
до обраних параметрів інноваційної діяльності у 2015, 2017, 2018 рр.
Джерело: побудовано автором за результатами оцінки.
Таблиця 4 – Регіони України за зведеними рангами показників, які мали найкращі та
найгірші результати (2015, 2017, 2018 рр.) 1
Область
З
а
ч
ас
тк
о
ю
п
ід
п
р
и
єм
ст
в
,
я
к
і
зд
ій
сн
ю
в
ал
и
і
н
н
о
в
ац
ій
н
у
д
ія
-
л
ьн
іс
ть
,
у
з
аг
ал
ь
н
ій
к
іл
ь
к
о
ст
і
п
ід
п
р
и
єм
ст
в
р
ег
іо
н
у
З
а
ін
д
ек
со
м
в
и
тр
ат
н
а
ін
н
о
в
ац
ії
п
р
о
м
и
сл
о
в
и
х
п
ід
п
р
и
єм
ст
в
р
ег
іо
н
у
З
а
ч
ас
тк
о
ю
п
ід
п
р
и
єм
ст
в
,
я
к
і
в
п
р
о
в
ад
ж
у
в
ал
и
і
н
н
о
в
ац
ій
н
і
п
р
о
ц
ес
и
,
у
з
аг
ал
ь
н
ій
к
іл
ь
к
о
ст
і
ін
н
о
в
ац
ій
н
и
х
п
ід
п
р
и
єм
ст
в
р
ег
іо
н
у
З
а
ч
ас
тк
о
ю
п
ід
п
р
и
єм
ст
в
,
я
к
і
в
п
р
о
в
ад
ж
у
в
ал
и
і
н
н
о
в
ац
ій
н
і
в
и
-
д
и
п
р
о
д
у
к
ц
ії
,
у
з
аг
ал
ь
н
ій
к
іл
ь-
к
о
ст
і
ін
н
о
в
ац
ій
н
и
х
п
ід
-
п
р
и
єм
ст
в
р
ег
іо
н
у
З
а
ч
ас
тк
о
ю
п
ід
п
р
и
єм
ст
в
,
я
к
і
р
еа
л
із
у
в
ал
и
і
н
н
о
в
ац
ій
н
у
п
р
о
-
д
у
к
ц
ію
,
у
з
аг
ал
ь
н
ій
к
іл
ь
к
о
ст
і
ін
н
о
в
ац
ій
н
и
х
п
ід
п
р
и
єм
ст
в
р
ег
іо
н
у
З
а
ч
ас
тк
о
ю
Р
ІП
у
з
аг
ал
ь
н
о
м
у
о
б
ся
зі
Р
П
П
р
ег
іо
н
у
З
а
ч
ас
тк
о
ю
Р
ІП
,
щ
о
б
у
л
а
н
о
в
о
ю
д
л
я
р
и
н
к
у
,
у
з
аг
ал
ь
н
о
м
у
о
б
ся
зі
Р
ІП
р
ег
іо
н
у
С
у
м
а
б
ал
ів
з
а
р
ан
га
м
и
1 2 3 4 5 6 7 8 9
2015 р.
Сумська 7 21 19 4 1 1 3 56
Запорізька 5 10 18 1 7 5 12 58
Волинська 21 19 11 23 18 9 20 121
Миколаївська 1 17 23 20 17 24 16 118
2017 р.
Сумська 7 4 22 3 6 3 1 46
Харківська 1 11 12 11 10 2 2 49
Рівненська 23 21 8 18 22 24 16 132
Луганська 20 18 15 15 21 21 16 126
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
18 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
Закінчення табл. 4
2018 р.
Чернігівська 18 7 7 1 1 2 16 52
Вінницька 14 2 18 1 1 15 4 55
Запорізька 9 3 13 5 10 5 10 55
Волинська 17 23 22 23 12 13 19 129
Хмельницька 22 22 17 21 15 24 19 140
1 2016 р. не включено до оцінювання через відсутність усіх показників, тому порівнювати ранги цього
року з іншими роками некоректно.
Джерело: складено автором за результатами оцінки.
Рисунок 3 – Рейтинг регіонів за показниками стану і динаміки інноваційних процесів
їх промислових комплексів за сумою рангів за всі роки дослідження
Джерело: побудовано автором за результатами оцінки.
Компаративний аналіз інноваційного
розвитку промислових комплексів регіонів
доцільно доповнити оцінкою їх впливу на
динаміку економічного розвитку, що є важ-
ливою інформацією для розроблення ефек-
тивної регіональної економічної політики.
Виконаний аналіз показав, що на 60-70%
зміна обсягів валового регіонального про-
дукту (ВРП) обумовлена рівнем та якісни-
ми параметрами інноваційної діяльності
промисловості регіонів. Найбільший пози-
тивний вплив на ВРП усіх регіонів чинить
показник кількості інноваційно активних
підприємств. Спостерігається пряма залеж-
ність між обсягами ВРП та обсягами реалі-
зованої інноваційної продукції, витратами
на придбання нових машин і обладнання та
кількістю впроваджених технологій. При
цьому віддача від інвестицій в інновації
більшою мірою проявляється з лагом в
один рік.
Стратегічне завдання реалізації нео-
індустріальної модернізації економіки
як умови розвитку національної
інноваційної екосистеми України
Відповідно до ідей неошумпетерівсь-
кої економічної школи підкреслено, що
розвиток національної інноваційної екосис-
теми України значною мірою залежить від
успішності запровадження прогресивних
структурно-технологічних змін в економі-
ці, на що має бути націлена активна мо-
дернізаційна політика держави. В умовах
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 19
2021, № 2 (94)
четвертої промислової революції країни,
які прагнуть до світового інноваційного
лідерства, віддають перевагу креативному
типу модернізації економіки з акцентом на
неоіндустріалізацію – «розумну» індустрі-
алізацію, орієнтовану на підтримку висо-
ких темпів виробництва, але не будь-якого,
а високотехнологічного і середньо-високо-
технологічного, щоб забезпечити конку-
рентоспроможність своєї промисловості на
світових ринках.
На прикладі державних політик про-
відних країн світу, зокрема країн-членів
ЄС, можна стверджувати, що в Україні
лише навколо потужної сучасної промис-
ловості можливі стабільний розвиток внут-
рішнього ринку, нарощування експорту
продуктів та послуг із високою доданою
вартістю, підвищення якості життя насе-
лення, зниження рівня бідності, формуван-
ня середнього прошарку суспільства. Для
цього потрібно здійснювати інвестиції не
лише в розвиток промисловості, але і в
людський капітал. Розвиток людського ка-
піталу, інтелекту й освіти, формування су-
часних компетенцій є умовою науково-тех-
нічного прогресу та створення інновацій і
набуває особливого значення для країн, що
розвиваються, зокрема України, оскільки
вони становлять основу неоіндустріаліза-
ції, яка відіграє ключову роль у диверсифі-
кації та подоланні структурної слабкості
економіки, розбудові дієвої національної
інноваційної екосистеми. Саме креативний
тип економічної модернізації, який базу-
ється на розвитку власної науки і техноло-
гій, інвестиціях в освіту, навичках і компе-
тенціях населення у сфері інновацій та під-
приємництва, прискореній неоіндустріалі-
зації та становленні креативних індустрій
як одних із найбільш швидко зростаючих
секторів світової економіки, має бути пріо-
ритетним вектором інноваційного поступу
країни.
Неоіндустріальна модернізація еко-
номіки здійснюється шляхом широкого
запровадження інновацій і водночас ство-
рює технологічну базу для розбудови наці-
ональної інноваційної України.
Основними перешкодами реалізації
неоіндустріальної модернізації економіки
та розвитку національної інноваційної еко-
системи України є:
відсутність стратегії модернізації та
розвитку промислового комплексу України
на основі Індустрії 4.0;
неефективність, а по факту формаль-
ність існування системи державного управ-
ління інноваціями в Україні: існуюча сис-
тема органів управління інноваціями є хоча
і розгалуженою (рис. 4), але не забезпечує
інноваційного поступу країни;
відсутність дієвої системи стимулю-
вання підприємств до здійснення інновацій
в умовах високих ризиків, характерних для
вітчизняної економіки, постійних змін
«правил економічної гри», невизначеності
для бізнесу майбутніх вигід від вкладання
коштів в інновації, неготовності держави
розподіляти такі ризики з бізнесом;
низька якість інституційного середо-
вища розвитку інновацій – неефективність
українського законодавства щодо регулю-
вання сфери інноваційних правовідносин,
слабкий захист прав інтелектуальної влас-
ності, відсутність розвинутої інноваційної
інфраструктури;
світоглядна позиція власників під-
приємств, заснована на рентоорієнтованій
поведінці та орієнтації на короткострокові
індивідуалізовані цілі. Існування такої мо-
делі господарювання протягом багатьох
років націлювало підприємства на отри-
мання прибутку не за рахунок інвестицій в
інноваційну діяльність, а шляхом вилучен-
ня понаддоходів від експорту сировини та
використання дешевої робочої сили. На-
слідком цього стало індиферентне ставлен-
ня власників підприємств до науки та інно-
вацій, послаблення зв‟язків наукової сфери
з промисловістю, використання застарілих
ресурсо- та енергомістких технологій ви-
робництва;
хронічне недофінансування наукової
сфери, яка виступає підґрунтям забезпе-
чення сталого розвитку та інноваційного
поступу країни: маючи мізерний рівень фі-
нансування досліджень і розробок та
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
20 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
Інші ЦОВВ
Державні інституції, покликані фінансово
підтримувати розвиток інновацій
Консультативно-дорадчі органи
Президент України
Верховна Рада України
Комітет з питань освіти, науки та інновацій
Комітет з питань бюджету
Кабінет Міністрів
України
Міністерство освіти і науки України
Директорат науки та інновацій
Міністерство розвитку економіки, торгівлі
та сільського господарства
Управління інновацій, Департамент розвитку
сфери інтелектуальної власності
Міністерство з питань стратегічних
галузей промисловості України
Міністерство цифрової трансформації
України
Міністерство фінансів України
Національна рада України з питань
розвитку науки і технологій
Рада з розвитку інновацій
Державна інноваційна фінансово-
кредитна установа
Український фонд стартапів
Національний фонд досліджень України
Державне космічне агентство України
Український культурний фонд
Консультативно-дорадчий орган
Національна інвестиційна рада
ДУ «Офіс із залучення та підтримки
інвестицій»
Рада з питань інтелектуальної власності
ДП «Український інститут
інтелектуальної власності»
Рисунок 4 – Система органів управління інноваціями в Україні (станом на кінець
2020 р.)
Джерело: побудовано автором.
виснажений кадровий ресурс, вітчизняна
наука демонструє результати на рівні де-
яких розвинутих країн. Так, за кількістю
науково-технічних публікацій Україна пе-
ребуває на рівні Фінляндії та Норвегії, у
яких витрати на науку у 4-5 разів вищі за
українські, а чисельність дослідників пере-
вищує чисельність українських науковців у
6-7 разів. За кількістю патентних заявок
Україна одним із лідерів серед країн-членів
ЄС і поступається лише провідним еконо-
мікам світу – США, Китаю, Південній Ко-
реї, Японії, Німеччині (табл. 5).
Збереження таких тенденцій спрос-
товує саму ідею розвитку національної ін-
новаційної екосистеми України та її ефек-
тивної інтеграції в Європейський дослід-
ницький простір, унеможливлює розбудову
інноваційно конкурентоспроможної, нео-
індустріально розвинутої економіки.
Інструментом структурно-технологіч-
них перетворень і прискореного інновацій-
ного розвитку економіки є наукові, техно-
логічні й індустріальні парки з урахуванням
особливостей та розбіжностей їх формуван-
ня у світовій та вітчизняній практиці.
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 21
2021, № 2 (94)
Таблиця 5 – Ключові показники стану наукової та науково-технічної сфери деяких
країн світу та України
Країна
Чисельність працівників
сфери ДіР* у середньому
за 2010-2018 рр. (у роз-
рахунку на 1 млн осіб
відповідної країни), осіб
Науково-
технічні
публікації,
од.
Валові
внутрішні
витрати на
здійснення
досліджень
і розробок,
% до ВВП
Патентні заявки,
од.
дослідники техніки
резиден-
ти
нерезиден-
ти
Австрія 5733 2648 12362 3,17 2039 168
Бельгія 5023 1378 15688 2,82 892 218
Болгарія 2343 442 3311 0,77 180 18
Данія 8066 2124 13979 3,06 1262 239
Естонія 3755 655 1415 1,43 24 6
Ізраїль н/д ** н/д 12235 4,95 1506 5857
Ірландія 5243 1165 7174 1,15 76 32
Китай 1307 н/д 528263 2,19 1393815 148187
Латвія 1792 391 1418 0,63 86 24
Литва 3191 462 2267 0,94 81 24
Люксембург 4942 3166 869 1,24 152 243
Німеччина 5212 2007 104396 3,09 46617 21281
Норвегія 6467 н/д 11803 2,07 1082 592
Південна Корея 7980 1311 66376 4,81 162561 47431
Польща 3106 415 35663 1,21 4207 115
Сінгапур 6803 377 11459 1,94 1575 10270
Словаччина 2996 521 5322 0,83 217 14
Словенія 4855 1814 3206 1,94 255 23
США 4412 н/д 422808 2,84 285095 312046
Угорщина 3238 770 6701 1,55 407 36
Україна 988 150 10380 0,47 2107 1861
Фінляндія 6986 н/д 10599 2,77 1387 100
Чеська
Республіка 3863 2186 15577 1,93 678 54
Швеція 7536 2028 20421 3,34 1838 442
Японія 5331 524 98793 3,26 253630 59937
* ДіР – дослідження і розробки.
** н/д – немає даних.
Джерело: World Development Indicators: Science and technology / The World Bank. 2020. URL:
http://wdi.worldbank.org/table/5.13 (дата звернення: 16.04.2021).
Необхідно вдосконалити законодав-
ство з питань діяльності паркових утворень
в Україні та доопрацювати Закон України
«Про наукові парки», законопроєкт «Про
внесення змін до деяких законів України
щодо активізації діяльності наукових пар-
ків» у частині усунення їх протиріч з ін-
шими законами України та підвищення
стимулів для наукових установ і закладів
вищої освіти до комерціалізації результатів
досліджень і розробок у середовищі науко-
вих парків з метою забезпечення сприятли-
вого правового поля їх діяльності, поси-
лення їх впливу на розвиток інноваційних
екосистем України.
Для того щоб наукові, технологічні й
індустріальні парки виступили провайде-
рами та прискорювачами інновацій, доці-
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
22 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
льно впровадити у практику концепцію
«інноваційного ланцюга: бізнес-інкуба-
тор – науковий парк – індустріальний
парк – технологічний парк країн-членів
ЄС». Він передбачає впровадження ціліс-
ного підходу до перетворення бізнес-ідей і
розробок, одержаних у наукових установах
і закладах вищої освіти, на готові іннова-
ційні продукти шляхом заснування та роз-
витку стартапів за такою схемою: започат-
кування студентами та науковцями «влас-
ної справи» в бізнес-інкубаторі українсько-
го закладу вищої освіти, проходження на-
ступних стадій із виготовлення прототипу,
дослідного зразка відповідно до методоло-
гії Lean startup у середовищі наукових пар-
ків; початок серійного виробництва інно-
ваційної продукції в індустріальних парках
для насичення нею внутрішнього ринку
України з подальшою дуплікацією україн-
ського стартап-бізнесу у технопарку краї-
ни-члена ЄС з метою виходу спочатку на
ринок країни походження технопарку, а
потім – на загальноєвропейський ринок для
отримання доступу до європейських ресур-
сів, технологій і досвіду, розвитку між-
народної співпраці з компаніями-резиден-
тами країн-членів ЄС і підвищення конку-
рентоспроможності вітчизняних виробни-
ків.
«Інноваційний ланцюг» не орієнто-
ваний на сприяння еміграції українців до
ЄС − навпаки, його ідея полягає в тому,
щоб надати їм можливість здобувати якіс-
ну освіту, нові знання, навички та практич-
ний досвід ведення бізнесу у європейсько-
му просторі, не розриваючи зв‟язків з
Україною та її ринком. Для України питан-
ня має полягати не в тому, як штучно зу-
пинити міграцію, а в тому, щоб створити в
країні середовище, сприятливе для повер-
нення емігрантів та недопущення «відтоку
мізків». Те, що дійсно може припинити ма-
совий виїзд українців за кордон у пошуках
більш якісної освіти та кращих умов пра-
цевлаштування, – це зростання доходів на-
селення країни.
Аналіз євроінтеграційних процесів
у науково-технічній та інноваційній
сфері та пропозиції щодо їх посилення
як чинника розвитку інноваційних
екосистем України
Нагальна потреба України в неоінду-
стріальній модернізації економіки та роз-
будові дієвих інноваційних екосистем по-
требує залучення значних фінансових й
інтелектуальних ресурсів, яких в Україні
не вистачає. Це обумовлює необхідність
широкої співпраці з іншими країнами, на-
самперед державами-членами ЄС, що в
умовах глобальних викликів, пришвид-
шення всіх процесів та явищ створить
сприятливі умови для розвитку вітчизняно-
го науково-дослідного сектору та зростан-
ня інноваційного потенціалу країни.
В Україні поступово формуються ор-
ганізаційно-правові засади для ефективної
інтеграції у Європейський дослідницький
простір; співпраця між європейськими та
українськими організаціями розвивається,
але поки що залишається на низькому рівні
та мало позначається на стані інноваційних
процесів. Це обумовлено такими пробле-
мами:
відстороненість держави від запро-
вадження заохочувальних законодавчих
норм щодо стимулювання інновацій і що-
річне блокування передбаченої базовим за-
коном України про науку норми щодо пое-
тапного нарощування частки її фінансував-
ня за рахунок усіх джерел до рівня 3% ВВП;
відстороненість уряду від забезпе-
чення інтеграції України у Європейський
дослідницький простір та фактичне пере-
кладання відповідальності за це на МОН
України, яке не спроможне самостійно ви-
конати прописані в Дорожній карті цілі та
заходи;
неефективність системи управління
міжнародним співробітництвом, яка не за-
безпечує комплексного євроінтеграційного
вектора розвитку України в науково-тех-
нічній та інноваційній сфері;
відсутність системної, злагодженої
роботи законодавчої та виконавчої влади зі
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 23
2021, № 2 (94)
здійснення зобов‟язань щодо реалізації
Угоди про асоціацію в частині науково-
технічного та інноваційного співробітниц-
тва з ЄС та ін.
Проте є і позитивні зрушення: набут-
тя досвіду участі в рамковій програмі «Го-
ризонт 2020» уперше як асоційованого
члена; активізація участі з 2018 р. у про-
грамі EUREKA; розроблення концептуаль-
них документів щодо розвитку українських
дослідницьких інфраструктур; започатку-
вання консультацій щодо участі України в
деяких Ініціативах спільного програмуван-
ня ЄС та ін. На цій основі визначено, що
напрямами посилення науково-технічного
та інноваційного співробітництва України
з ЄС мають стати:
1. Запровадження заходів щодо інтег-
рації українських дослідницьких інфра-
структур до наявних консорціумів ERIC1,
що потребує визначення потенційно спро-
можних до цього дослідницьких інфра-
структур українських наукових установ і
закладів вищої освіти (державних ключо-
вих лабораторій, центрів колективного ко-
ристування науковим обладнанням, уніка-
льних наукових об‟єктів, що становлять
національне надбання, банків даних, репо-
зитаріїв, архівів тощо) і вибір пріоритетних
із них для включення в ERIC.
Обираючи такі дослідницькі інфра-
структури, необхідно мати на увазі, що, по-
перше, вони мають задовольняти критерії
унікальності, відкритості та мати ключове
значення для досягнення стратегічних ці-
лей і пріоритетів ERA та ERA-UA, а також
принципам FAIR, які пред‟являються до
даних2; по-друге, Українська держава по-
винна взяти на себе фінансові зобов‟язання
1 Консорціум ERIC (European Research In-
frastructure Consortium) може формуватися спіль-
но країнами-членами та асоційованими країнами
ЄС і є міжнародною організацією, яка дозволяє
створювати нові та користуватися існуючими
дослідницькими інфраструктурами на некомер-
ційній основі.
2 Принципи FAIR: Findable – видимість,
легкий пошук, Accessible – доступність, Interoper-
able – інтероперабельність, здатність до взаємодії,
Reusable – можливість багаторазового викорис-
тання.
підтримувати функціонування та розвиток
українських дослідницьких інфраструк-
тур – це є обов‟язковою умовою з боку ЄС
для всіх країн-членів і асоційованих країн,
які претендують на науково-технічну спів-
працю з використанням європейських дос-
лідницьких інфраструктур. Підсумком та-
кої роботи має стати розроблена і затвер-
джена урядом Національна дорожня карта
розвитку дослідницьких інфраструктур.
2. Успішне завершення консультацій
щодо приєднання України до JPI Oceans і
JPI Urban Europe, а також визначення мож-
ливості участі в інших Ініціативах спільно-
го програмування з метою максимального
долучення України до вирішення глобаль-
них викликів, що сприятиме розвитку укра-
їнського наукового та інноваційного потен-
ціалу та зміцненню міжнародного співро-
бітництва.
3. Актуалізація пріоритетів співпраці
з 18 країнами-членами ЄС, з якими Україна
має двосторонні угоди у сфері науки і тех-
нологій, з урахуванням взаємних інтересів
сторін. Це обумовлено тим, що більшість
таких угод були підписані ще у 1990-х та
на початку 2000-х років і автоматично про-
лонговувалися на наступні п‟ятиріччя без
будь-якої деталізації. У зв‟язку з цим доці-
льно з боку України ініціювати обговорен-
ня з країнами-членами ЄС пріоритетних
тематичних напрямів двостороннього нау-
ково-технічного та інноваційного співро-
бітництва, виходячи з цілей та пріоритетів
ЄДП на 2021-2027 рр., напрямів реалізації
нової рамкової програми «Горизонт Євро-
па» та інших європейських програм, із по-
дальшою організацією двосторонніх зу-
стрічей для протоколювання пріоритетів і
затвердження планів їх реалізації на най-
ближчі 2-3 роки.
Як такі тематичні напрями можуть
бути визначені: сучасні інформаційні та
комунікаційні технології; галузь кібербез-
пеки; цифрові технології (Інтернет речей,
віртуальна реальність, доповнена реаль-
ність, машинне навчання, штучний інте-
лект, адитивні технології); біотехнології,
нанотехнології, геоінженерія у сферах охо-
рони здоров‟я і фармакології, сільського
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
24 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
господарства, харчової та інших видів
промисловості; дослідження в галузі сіль-
ського та лісового господарства; точне рі-
льництво; науки про життя, медико-біоло-
гічні науки (біомедицина), геномні дослід-
ження; дослідження навколишнього сере-
довища та клімату, ефективне використан-
ня природних ресурсів; атомна енергетика;
відновлювальна енергетика та енергоефек-
тивність; ракетно-космічна галузь; авіацій-
ні дослідження і літакобудування; матеріа-
лознавство, нові речовини та матеріали;
виробничі кіберфізичні системи; сучасні
транспортні технології; креативні індустрії;
дослідження в галузі гуманітарних і соціа-
льних наук.
Доцільно також приділити особливу
увагу оновленню та підписанню нових
угод про науково-технічне та інноваційне
співробітництво з іншими країнами, які не
є членами ЄС1, з метою розширення між-
народного співробітництва, інтенсифікації
наявних і налагодження нових наукових
зв‟язків, проведення спільних конференцій,
створення міжнародних консорціумів для
участі в конкурсах європейських програм і
наукових проєктів, які фінансуються орга-
нами влади та спеціалізованими організа-
ціями інших країн, зокрема США, Ізраїлю,
Південної Кореї та інших. Це, серед іншо-
го, розширило б можливості української
участі в європейських програмах, оскільки
багато їхніх конкурсів спрямовані саме на
те, щоб вивести результати ДіР та готові ін-
новаційні продукти на ринки третіх країн.
4. Активізації української участі у
міжнародних конференціях, симпозіумах,
що відбуваються в ЄС, у межах брокерсь-
ких заходів, які організовуються Європей-
ською комісією з метою пошуку партнерів
(наразі такі заходи відбуваються онлайн
через пандемію COVID-19); збільшення
кількості українських публікацій у євро-
пейських наукових журналах, що дозво-
лить привернути увагу зарубіжних колег
1 Такі угоди укладені Україною з Півден-
ною Кореєю (1992 р.), Ізраїлем (1993 р.), Арген-
тиною (1998 р.), Бразилією (1999 р.), Індією
(2012 р.) та іншими країнами.
до діяльності вітчизняних дослідників як
можливих майбутніх співавторів і сприя-
тиме вирішенню актуальної для українсь-
кої сторони проблеми пошуку європейсь-
ких партнерів як умови участі у конкурсах
наукових проєктів ЄС.
5. Упровадження кроків щодо поси-
лення інтеграції української та європейсь-
кої наукових спільнот на довготривалій
основі з метою реалізації концепції «інно-
ваційного ланцюга» (рис. 5).
Необхідно сформувати цілісну сис-
тему державного стратегічного планування
розвитку науково-технічної та інноваційної
сфери України. Система довго- і середньо-
строкових документів має складатися з:
прогнозу наукового, технологічного та ін-
новаційного розвитку України на період до
20 років, міжвідомчої Стратегії розвитку
сфери науки, технологій та інновацій Укра-
їни на період до 10 років (далі – міжвідом-
ча Стратегія), довго- і середньострокових
державних цільових програм, регіональних
і місцевих цільових програм у науково-
технічній та інноваційній сфері. Це перед-
бачає зняття обмежень на підготовку проє-
ктів нових державних цільових програм,
які були введені у 2016 р. та не скасовані
досі. Головною в цій системі є міжвідомча
Стратегія, а всі інші документи, що регу-
люють сферу інноваційних правовідносин,
мають узгоджуватися з нею і бути орієнто-
ваними на її реалізацію. Державна політика
має формуватися з урахуванням п‟ятиріч-
ної каденції в рамках міжвідомчої Страте-
гії, політичні цілі мають передбачати дося-
гнення цілей, зазначених у цій Стратегії.
Важливо забезпечити послідовність дер-
жавної політики при зміні політичних еліт,
тобто поза часовими межами політичних
циклів. Державна політика має розробля-
тися як горизонтальна і торкатися всіх
сфер діяльності, що вливають на іннова-
ції, – освітньої, промислової, інвестиційної
та ін. Слід уникати копіювання вдалих по-
літик інших країн, Україна має скористати-
ся світовим досвідом, особливо в частині
механізмів реалізації інноваційної політи-
ки, але цілі та зміст власної моделі
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 25
2021, № 2 (94)
Укладання Угоди про співробітництво
між НДІ/університетом України та
європейською дослідницькою
установою або університетом
Створення Філії української
організації при структурному підрозділі
(кафедрі) європейської організації, які
здійснюють дослідницьку діяльність за
комплементарними тематичними
напрямами
Потрібно законодавчо наділити НДІ
України правом створювати філії /
структурні підрозділи при відповідних
інститутах та університетах країн-членів
ЄС шляхом внесення доповнень до статті 7
Закону України «Про наукову та науково-
технічну діяльність»
Спільна участь цих організацій-
партнерів у конкурсах рамкової
програми «Горизонт Європа» для
отримання фінансування на спільне
проведення ДіР та розробку інновацій
Забезпечення доступу
українських науковців до дослід-
ницької інфраструктури європейського
партнера, а останнього – до української
дослідницької інфраструктури
Обмін між організаціями
науковим та інноваційним персоналом,
розвиток їх підприємницьких навичок,
стажування
Залучення коштів технічної допомоги
ЄС, європейських програм і фондів,
місцевих бізнес-структур і венчурних
інвесторів для фінансування спільної
діяльності
Введення на STEM-спеціальностях
університетів-партнерів спецкурсів
(«Стартап: від ідеї до реалізації»,
«Управління проєктами» та ін.) із
залученням до викладання фахівців
організацій-партнерів
Забезпечення бізнес-інкубування
стартапів та виробництва інноваційної
продукції на базі місцевих паркових
структур та виведення її на внутрішній
ринок України та ринки ЄС
Рисунок 5 – Послідовність кроків і логіка впровадження заходів щодо посилення
науково-технічного й інноваційного співробітництва України та ЄС
Джерело: побудовано автором.
розвитку визначати самостійно з урахуван-
ням національних соціокультурних та ін-
ституційних особливостей. Міжвідомча
Стратегія має об‟єднати всі стратегічні та
концептуальні документи, які є близькими
за функціональним призначенням, що
сприятиме розв‟язанню проблеми браку
координації у стратегічному плануванні, а
також створити Державне агентство з пи-
тань розвитку науки, технологій та іннова-
цій, яке має очолити роботу з розроблення
та реалізації цієї Стратегії. Такий орган має
бути наділений високим статусом, широ-
кими повноваженнями щодо планування й
упровадження економічних, інституційних
заходів у сфері інновацій та фінансуватися
у пріоритетному порядку.
Викладені пропозиції узгоджуються з
рекомендаціями європейських експертів,
відповідають рамковій концепції ЄС щодо
формування та реалізації «інтегрованої»
державної інноваційної політики, задо-
вольняють стратегічні національні інте-
реси, оскільки спрямовані на продукування
інновацій на основі власної науки і техно-
логій, інтегрованих у виробництво.
Чинна Стратегія розвитку сфери ін-
новаційної діяльності на період до 2030 р.
(далі – Стратегія) потребує вдосконалення
щодо змісту, мети і цільових орієнтирів,
напрямів і способів вирішення існуючих
проблем функціонування національної ін-
новаційної екосистеми України, оскільки:
Стратегія спрямована більшою мірою
на забезпечення розвитку науково-техніч-
ного сектору, а не на структурно-техноло-
гічні зміни в економіці за рахунок станов-
лення високо- і середньо-високотехноло-
гічного секторів промисловості як загаль-
новизнаних драйверів інноваційного роз-
витку;
в основу Стратегії покладено лінійну
логіку інноваційного процесу, проте інно-
вації не завжди є результатом фундамента-
льних досліджень, найчастіше вони з‟явля-
ються у виробництві та створюються під-
приємцями, джерелом підприємницьких
ідей виступають не наукові дослідження, а
потреби споживачів;
Стратегія не містить галузевого аспе-
кту (за винятком аграрної сфери) та запе-
речує можливість прискореного економіч-
ного розвитку шляхом розбудови конку-
рентоспроможної переробної промислово-
сті. Рушієм економічного зростання визна-
чено аграрний сектор, який має потенціал
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
26 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
для «підвищення рівня переробки власної
продукції», проте як це здійснити без роз-
винутої переробної промисловості у доку-
менті не зазначено;
не акцентовано увагу на регіональ-
ному та місцевому рівнях, не передбачено
заходів щодо розвитку регіональних і ло-
кальних інноваційних екосистем;
недостатньо враховано такі сучасні
тренди розвитку, як Індустрія 4.0 та смарт-
спеціалізація.
Стратегія має реалізувати таку схему:
від смарт-спеціалізації регіонів через фор-
мування регіональних інноваційних еко-
систем до стійкого випереджаючого інно-
ваційного розвитку країни.
Потребує конкретизації мета Страте-
гії, яку пропонується визначити в такий
спосіб: розбудова національної інновацій-
ної екосистеми України шляхом форму-
вання сучасної промисловості на засадах
Індустрії 4.0 і смарт-спеціалізації, пріори-
тетного розвитку креативного сектору еко-
номіки та національної сфери ДіР, нагро-
мадження людського капіталу, інтеграції у
світовий науково-інноваційний та єдиний
європейський дослідницький та інновацій-
ний простір для забезпечення розвитку су-
часної інноваційно конкурентоспроможної,
неоіндустріально розвинутої та соціально
орієнтованої економіки України.
Цільовими орієнтирами Стратегії
мають стати:
розвиток високотехнологічних і се-
редньо-високотехнологічних секторів еко-
номіки на основі Індустрії 4.0 – високотех-
нологічних галузей промисловості й по-
слуг, креативних індустрій як основи інно-
ваційного відновлення економіки України;
створення високотехнологічних ро-
бочих місць із гідними умовами праці, що
забезпечать попит на висококваліфікова-
них працівників та високу якість трудового
життя;
наповнення внутрішнього ринку ви-
сокоякісними товарами і послугами влас-
ного виробництва, розвиток експортного
потенціалу та зміцнення позицій націона-
льних товаровиробників на європейському
та світовому ринках, у тому числі за раху-
нок підвищення питомої ваги високотехно-
логічної продукції та послуг у структурі
експорту;
поширення інновацій в усі сфери су-
спільного життя, зокрема соціальну і побу-
тову, і на цій основі забезпечення розвитку
людського потенціалу та високих стандар-
тів життя населення.
Недостатньо фундаментальними і си-
стемними у Стратегії є напрями та способи
розв‟язання існуючих проблем, які зведені
до створення сприятливого нормативно-
правового поля, розвитку інноваційної ін-
фраструктури, підвищення інноваційної
культури. Пропонується доповнити їх та-
кими напрямами:
стимулювання інновацій та розвиток
вітчизняної промисловості на основі Індус-
трії 4.0 та смарт-спеціалізації; інституційне
забезпечення формування регіональних і
локальних інноваційних екосистем; збере-
ження, розвиток та нагромадження люд-
ського капіталу; розвиток науково-техніч-
ної та інноваційної сфери завдяки збіль-
шенню обсягів фінансування та інтеграції
її в ЄДП.
Стратегія слабо координується з ін-
шими стратегічними документами, близь-
кими за своїм функціональним призначен-
ням.
Стратегія не передбачає конкретних
механізмів фінансування та відповідальних
органів за її реалізацію.
Доопрацьовану чинну Стратегію до-
цільно покласти в основу міжвідомчої
Стратегії розвитку сфери науки, технологій
та інновацій України.
На основі аналізу Плану заходів що-
до реалізації чинної Стратегії на період
2020-2022 рр. встановлено, що розробле-
ний документ є недостатньо комплексним,
не всі заходи є базисними і дієвими та мо-
жуть суттєвим чином вплинути на підви-
щення рівня інноваційності економіки
України, а саме:
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 27
2021, № 2 (94)
не всі заходи є суттєвими для досяг-
нення мети Стратегії (наприклад, «розро-
бити пропозиції щодо впровадження ін-
струментів електронного голосування в
діяльність органів студентського самовря-
дування») і можуть бути без втрат виклю-
чені на користь більш значущих заходів,
що дозволить оптимізувати витрачання
бюджетних коштів;
структура Плану заходів за їх група-
ми є незбалансованою – зустрічаються
групи («Створення сприятливого нормати-
вно-правового поля для розвитку іннова-
цій», «Розвиток інноваційної інфраструк-
тури»), де налічується 12, 14 заходів, а є і
такі групи («Забезпечення комунікації між
усіма учасниками інноваційного проце-
су…», «Сприяння регіональному іннова-
ційному розвитку»), що містять лише один
або два заходи;
План заходів неповною мірою врахо-
вує потребу у смарт-спеціалізації регіонів.
Згідно з цим підходом регіональні органи
влади покликані сприяти пошуку і відкрит-
тю в регіонах нових інноваційних ніш і
розвитку дієвих регіональних інноваційних
екосистем, проте у Плані заходів (так само,
як і в самій Стратегії) сприяння розбудові
інноваційних екосистем на рівні регіонів
не передбачено.
У зв‟язку з вищезазначеним необхід-
но доповнити План заходів такими, які за-
безпечать комплексність підходу до фор-
мування інноваційних екосистем та мати-
муть коротко- і довгострокові ефекти
впливу на економіку, зокрема:
збільшити пропозицію на ринку пра-
ці фахівців креативної індустрії, інженер-
но-технічних і природничих спеціальнос-
тей шляхом розширення переліку «креати-
вних» і STEM-спеціальностей (програміс-
ти, аналітики, математики, інженери-
механіки, архітектори комп‟ютерних ме-
реж, епідеміологи) за рахунок збільшення
прийому студентів до університетів за ци-
ми спеціальностями, зокрема за державним
замовленням;
запровадити інструменти фінансової
підтримки реалізації смарт-спеціалізацій у
регіонах для мотивування бізнесу до діало-
гу з наукою і владою в рамках процесу під-
приємницького відкриття через ДІФКУ;
упровадити стимулюючий податко-
вий режим для ДіР підприємствами шля-
хом відрахування із суми податкових зо-
бов‟язань (податку на прибуток підпри-
ємств) витрат на ДіР;
забезпечити збільшення масштабів
фінансової підтримки стартапів на ранніх
стадіях запуску інноваційних бізнесів через
Український фонд стартапів;
розширити практику надання МіСП
грантового фінансування у формі іннова-
ційних ваучерів для випробування нових
перспективних технологій, які розробля-
ються НДІ України, у тому числі за раху-
нок коштів міжнародних організацій;
створити єдиний інформаційний ре-
сурс для надання актуальної інформації
про діючі елементи інноваційної інфра-
структури з визначенням їх видів, предме-
ту діяльності, послуг, історій успіху та кон-
тактів;
формувати нову культуру відносин
між владою та громадськістю згідно з
принципами відкритості, довіри і партнер-
ства, забезпечити залучення громадських
організацій і спілок до обговорення й учас-
ті у вирішенні проблем інноваційного роз-
витку країни та регіонів.
Концептуальні положення розвитку
інноваційних екосистем України
в умовах євроінтеграції
Концептуальний підхід до розбудови
багаторівневої національної інноваційної
екосистеми України має відповідати рів-
ням територіальних одиниць ЄС. Виходячи
з цього територію України представлено як
систему, що складається:
на рівні NUTS 1 (кількість населення
від 3 до 7 млн осіб) – з економічних райо-
нів у складі декількох областей, які не ма-
ють централізованих адміністративних ор-
ганів і фінансових ресурсів для здійснення
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
28 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
загальної економічної політики. Однак об-
ласті, які входять до їх складу, маючи вза-
ємопов‟язану інфраструктуру, подібну
структуру економіки та подібні проблеми,
шляхом співпраці та об‟єднання ресурсів
могли б забезпечувати більш динамічний
розвиток, зокрема інноваційний;
на рівні NUTS 2 (кількість населення
від 800 тис. до 3 млн осіб) – із регіонів (об-
ластей), які становлять основу адміністра-
тивно-територіального поділу України, ма-
ють регіональні органи влади, здійснюють
стратегічне і поточне управління соціаль-
но-економічним та інноваційним розвит-
ком територій. Їх роль у розвитку регіона-
льних інноваційних екосистем має бути
ключовою, однак в умовах відкритих і вза-
ємопов‟язаних інноваційних процесів вони
покликані забезпечити широку міжрегіона-
льну взаємодію науки, освіти, бізнесу та
громадськості для одержання можливості
формування інноваційних екосистем на
рівні економічних районів;
на рівні NUTS 3 (кількість населення
від 150 до 800 тис. осіб) – із районів, які є
адміністративно-територіальними одини-
цями, необхідними для ефективного дер-
жавного управління територіями. У ре-
зультаті реформи адміністративного уст-
рою субрегіонального рівня в Україні
створено 136 нових районів і ліквідовано
490 старих. Районна влада може впливати
на процеси розбудови локальних іннова-
ційних екосистем (у межах району) шля-
хом затвердження та реалізації програм
розвитку окремих учасників інноваційної
екосистеми району (наприклад, освіти, ін-
новаційного малого і середнього бізнесу),
ініціювання створення паркових структур,
високотехнологічних економічних зон то-
що;
на рівні LAU – із територіальних
громад (міських, селищних, сільських рад
та їх виконавчих комітетів), яких у цілому
в Україні нараховується 1469 од. До ком-
петенцій влади територіальної громади на-
лежать місцеві питання освіти, медицини,
благоустрою, надання адміністративних
послуг тощо. Разом із тим у громадах ма-
ють бути створені умови для розвитку но-
вих індустрій, які формуватимуть глобаль-
ні ринки та в яких громади матимуть кон-
курентні переваги й унікальний досвід. Це
актуалізує необхідність підвищення ефек-
тивності діяльності місцевої влади щодо
управління інноваційним розвитком гро-
мад і потребує докладання колективних
зусиль усіма учасниками локальних інно-
ваційних екосистем.
В умовах децентралізації та європей-
ської інтеграції кожен регіон України, ра-
йон і громада має знайти свою нішу як на
національному, так і на європейському ри-
нку, розбудовувати самостійно або разом із
сусідніми регіонами, районами та грома-
дами регіональні й локальні інноваційні
екосистеми, забезпечуючи багаторівневість
національної інноваційної екосистеми
України відповідно до NUTS-одиниць ЄС.
З урахуванням вищезазначеного роз-
роблено концептуальну модель інновацій-
них екосистем України, яка може бути
впроваджена на національному рівні, рів-
нях економічного району, регіону, адмініс-
тративного району та громади (рис. 6).
Застосовність моделі до кожного з
виокремлених рівнів можлива завдяки то-
му, що фундаментальні засади розвитку
регіональних і локальних інноваційних
екосистем багато в чому запозичені з кон-
цепції національних інноваційних екосис-
тем – вони мають аналогічний склад учас-
ників, схожий характер взаємозв‟язків між
ними, функціонують і взаємодіють під
впливом чинників національного та глоба-
льного середовищ. Дана модель розширює
уявлення про багаторівневість національ-
ної інноваційної екосистеми шляхом вклю-
чення до неї, по-перше, чотирьох вимірів
(мети екосистеми, сукупності її учасників,
системи взаємозв‟язків між ними, середо-
вища їх діяльності); по-друге, інструментів
інституційної підтримки розвитку іннова-
ційних екосистем на всіх рівнях – від наці-
онального до рівня громади відповідно до
NUTS-одиниць ЄС.
2
Рада з розвитку
інновацій
Регіональні наукові центри
НАН України та МОН України
Акції, прибуток
Фінанси
Фінанси
Кадри, знання,
ДіР, патенти
Запуск бізнесу
ДЕРЖАВНА, РЕГІОНАЛЬНА
ТА МІСЦЕВА ВЛАДА
ЗАКЛАДИ ОСВІТИ ВСІХ
РІВНІВ, НАУКОВІ УСТАНОВИ
ДІФКУ, ДФРР, Національний фонд
досліджень України, Український
фонд стартапів, Український
культурний фонд, бюджети
Замовлення, фінанси
ВЕЛИКІ ПІДПРИЄМСТВА
ІННОВАЦІЙНА
ІНФРАСТРУКТУРА
МАЛІ та СЕРЕДНІ
ПІДПРИЄМСТВА
Фінанси
Кадри, знання, ДіР,
прототипи
Інноваційна
продукція
Інвестиції
Фінанси
Ін
ф
о
р
м
а
ц
ія
,
п
р
о
д
ук
ц
ія
,
п
о
сл
уг
и
ВЕНЧУРНІ ФОНДИ, БІЗНЕС-
ЯНГОЛИ, БАНКИ, КРАУДФАНДИНГ
СТАРТАПИ
Облаштування,
фінанси
Кадри, ДіР,
патенти,
ліцензії
ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРОГРАМИ І
ФОНДИ
Ф
ін
а
н
си
Інвестиції
Стимули,
пільги
Податки
Інвестиції,
фінанси
ГРОМАДСЬКІ
ОРГАНІЗАЦІЇ ТА
СПІЛКИ
Співпраця на принципах відкритості, довіри та
партнерства
Н
а
д
а
н
н
я
т
а
п
о
ш
и
р
ен
н
я
і
н
ф
о
р
м
а
ц
ії
,
о
б
’є
д
н
а
н
н
я
о
р
га
н
із
а
ц
ій
Фінанси
Інвестиції
Фінанси
Замовлення, фінанси
Кадри, знання, ДіР,
прототипи
Інноваційна
продукція
НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА
ЕКОСИСТЕМА
БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩЕ
РЕГУЛЯТОРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
ІННОВАЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
державний рівень рівень економічного району
ГЛОБАЛЬНІ РИНКИ
МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА
ІНСТИТУТИ
ГЛОБАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
рівні регіону, району,
громади
Регіональні (районні,
місцеві) інноваційні ради
ЄДИНИЙ ЦЕНТР КООРДИНАЦІЇ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
СПОЖИВАЧІ
Участь в
інноваційному
процесі як
співрозробників
інновацій
ІНСТИТУЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
ГЛОБАЛЬНА МЕРЕЖА
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ
РЕГІОНАЛЬНІ (рівні NUTS 1 і NUTS 2) ТА
ЛОКАЛЬНІ (рівні NUTS 3 і LAU)
ІННОВАЦІЙНІ ЕКОСИСТЕМИ
Рисунок 6 – Концептуальна модель інноваційних екосистем України
Джерело: розроблено автором.
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
Е
к
о
н
о
м
ік
а
п
р
о
м
и
сло
во
ст
і
Э
к
о
н
о
м
и
к
а
п
р
о
м
ы
ш
лен
н
о
ст
и
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
IS
S
N
1
5
6
2
-1
0
9
X
E
co
n
. p
ro
m
isl. 2
9
2
0
2
1
, №
2
(9
4)
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
30 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
Перший вимір моделі – мета екосис-
теми − полягає в забезпеченні високих і
стійких (принаймні, у середньостроковій
перспективі) темпів економічного зростан-
ня. У моделі запропоновано розширити
традиційний погляд на склад учасників ін-
новаційної екосистеми (другий вимір),
яких зазвичай розподіляють за моделями
три- або чотириланкової спіралей, а не за
призначенням, і згрупувати їх у сім секто-
рів залежно від їх ролей: підприємницький,
державний, споживчий, науково-освітній,
фінансового забезпечення, інфраструктур-
ної підтримки, громадських об‟єднань.
Важливими є наявність і достатня кількість
учасників у кожному секторі, а також
якість і результативність їх діяльності.
Проте навіть якщо ці умови задовольня-
ються, стверджувати, що інноваційна еко-
система працює та сприяє економічному
зростанню, можна лише в тому випадку,
коли між її учасниками та із зовнішнім се-
редовищем налагоджена ефективна систе-
ма взаємозв‟язків. У цьому полягає третій
вимір моделі.
Четвертий вимір – середовище діяль-
ності організацій. Мається на увазі, що ін-
новаційна екосистема – це не лише органі-
зації, які здійснюють продукування та по-
ширення інновацій, − вони функціонують у
певному середовищі, яке або сприяє, або
блокує інновації. Цей вимір представлено у
вигляді «трикутника інноваційного успіху»
з чинниками бізнесового, регуляторного та
інноваційного середовищ – уздовж першої,
другої та третьої сторін відповідно. Успіх
потребує правильного структурування всіх
трьох сторін інноваційного трикутника.
Для розвитку інноваційних екосистем
України необхідне узгодження інтересів і
діяльності багатьох організацій, що не мо-
же бути забезпечено автоматично на рин-
кових засадах і потребує спеціальної коор-
динаційної структури. Як таку структуру
запропоновано розглядати:
на державному рівні − Раду з розвит-
ку інновацій. Слід відновити її функціону-
вання, актуалізувати перелік завдань і пов-
новажень, забезпечити відкритий формат її
діяльності;
на рівні економічних районів – існу-
ючу мережу регіональних наукових
центрів НАН України та МОН України
(регіональні наукові центри);
на рівні областей, районів і громад –
спеціально створені регіональні (районні,
місцеві) інноваційні ради при обласних і
районних держадміністраціях, виконавчих
комітетах міських, селищних і сільських
рад, уповноважених на певні дії щодо за-
безпечення комплексного інноваційного
розвитку територій.
Це дозволить узгодити та синхроні-
зувати спільну діяльність усіх учасників
інноваційних екосистем України, зміцнити
зв‟язки між ними, активізувати національ-
ні, регіональні та місцеві інноваційні ініці-
ативи і проєкти, розкрити та посилити ін-
новаційний потенціал країни загалом та її
територій зокрема.
В умовах децентралізації та виконан-
ня Угоди про асоціацію з ЄС перед Украї-
ною відкривається можливість та постає
завдання скоординувати процес розбудови
регіональних інноваційних екосистем на
рівні економічних районів, інституалізацію
яких було не враховано у процесі децент-
ралізації. Виходячи з цього та з метою по-
силення ролі наукових й освітніх установ у
забезпеченні інноваційного розвитку регі-
онів і країни загалом потрібно розглядати
регіональні наукові центри як дієві осеред-
ки міжвідомчої координації зв‟язків між
учасниками регіональних інноваційних
екосистем. Необхідно розширити функції і
повноваження регіональних наукових
центрів шляхом їх орієнтації на науково-
методичне забезпечення та супровід ство-
рення сучасної моделі випереджаючого
інноваційного розвитку економічних райо-
нів та інтеграції їх у Європейський дослід-
ницький простір на базі формування регіо-
нальних інноваційних екосистем. Для цьо-
го потрібно внести відповідні зміни і до-
повнення до ст. 25 Закону України «Про
наукову і науково-технічну діяльність», які
стосуються, зокрема, можливості створен-
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 31
2021, № 2 (94)
ня регіональними науковими центрами за
погодженням із європейськими партнерами
філій і представництв при наукових органі-
заціях та університетах країн-членів ЄС.
Це дозволить поглибити співпрацю україн-
ських та європейських дослідницьких груп
шляхом організації стажування, обміну до-
свідом і результатами досліджень, реаліза-
ції спільних проєктів і започаткування спі-
льних бізнесів в українських та європейсь-
ких бізнес-інкубаторах і паркових структу-
рах.
На базі Придніпровського наукового
центру НАН України та МОН України до-
цільно реалізувати низку експериментів,
які стосуються, по-перше, формування в
межах однойменного економічного району
Придніпровської регіональної інноваційної
екосистеми; по-друге, створення за участю
експертної спільноти та всіх зацікавлених
сторін міжрегіональної громадської спілки
«Платформа інноваційного розвитку «При-
дніпров‟я», яка може стати «фабрикою ду-
мки» щодо шляхів і засобів «перезаванта-
ження» відносин між учасниками регіона-
льної інноваційної екосистеми та неоіндус-
тріального відродження Придніпров‟я.
Необхідно продовжити розбудову
Подільської регіональної інноваційної еко-
системи в межах Подільського економіч-
ного району у складі Вінницької, Хмель-
ницької, Тернопільської областей. Для на-
укових установ Національної академії аг-
рарних наук (НААН) України, які розта-
шовані на території цих областей, корис-
ним буде досвід формування існуючої ме-
режі регіональних наукових центрів НАН
України та МОН України, а для посилення
їх наукової складової доцільно створити
при університетах, академіях та інститутах
цих областей філії та інші структурні під-
розділи наукових установ НАН України,
які розташовані в інших регіонах.
Дієвим інструментом розвитку інно-
ваційних екосистем є спеціальні економіч-
ні зони. На основі аналізу міжнародної
практики діяльності СЕЗ можна стверджу-
вати, що впровадження суттєвих податко-
вих стимулів не здатне компенсувати неви-
гідне географічне розташування зон, відсу-
тність у їх межах доступної та якісної ви-
робничої інфраструктури, щільної транс-
портної мережі, сприятливого регулятор-
ного середовища. Причини занепаду СЕЗ в
Україні полягають у первинному їх сприй-
нятті як джерела політичної ренти та злов-
живання владою. Аналіз недоліків норма-
тивно-правового регулювання діяльності
СЕЗ свідчить, що рішення про їх створення
мали суб‟єктивний характер і не були
пов‟язані з необхідністю вирішення про-
блем певної території. Будь-яке підприєм-
ство, незалежно від сфери діяльності, мог-
ло невиправдано скористатися перевагами
особливого режиму діяльності в зоні. Дер-
жава не взяла на себе жодних зобов‟язань
щодо облаштування зон виробничою ін-
фраструктурою, що в сукупності не дозво-
лило забезпечити їх ефективну діяльність.
З урахуванням помилок минулих ро-
ків і міжнародного досвіду потрібно фор-
мувати економічні зони в Україні як ін-
струменти розвитку регіональних і локаль-
них інноваційних екосистем та стимулюю-
чих регуляторних режимів шляхом залу-
чення інвестицій у високо- і середньо-
високотехнологічні сектори регіональної
(місцевої) економіки з метою здійснення її
структурно-технологічної модернізації.
Формувати режим СЕЗ доцільно на основі
розумного поєднання спрощених регулято-
рних, адміністративних нефіскальних сти-
мулів із системою економічного стимулю-
вання у вигляді тимчасових податкових
преференцій. Цей режим представлено як
набір таких елементів: цілі введення режи-
му; суб‟єкти, на яких поширюється дія ре-
жиму; обмеження режиму; фіскальні та
нефіскальні преференції режиму; структу-
ра управління зоною для досягнення цілей
режиму; термін дії режиму (Підоричева,
2020b). Практична реалізація цього підходу
дозволить здійснити структурно-техноло-
гічну модернізацію економіки, підвищити
інноваційну конкурентоспроможність регі-
онів, локальних територій та країни зага-
лом.
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
32 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
Висновки
1. Систематизація уявлень про інно-
ваційні процеси дозволила узагальнити
фундаментальні зміни в їх розгортанні та
розвитку, пов‟язані з прискоренням науко-
во-технічного прогресу, поширенням ІКТ,
виникненням нових умов і моделей спів-
праці суб‟єктів інноваційної діяльності, що
створило підґрунтя для появи концепції
інноваційних екосистем. У результаті ком-
плексного дослідження витоків і поглядів
на інноваційні екосистеми встановлено ос-
таточну несформованість наукових уявлень
про суть і природу інноваційних екосис-
тем, а існуючі підходи до їх ідентифікації
згруповано в чотири основних типи: екоси-
стеми, організовані навколо фокусної фір-
ми; екосистеми, побудовані навколо фоку-
сної інновації (технології, продукту тощо);
екосистеми як середовища, що утворюють-
ся на різних просторових рівнях без
прив‟язки до фокусних фірм чи інновацій;
екосистеми як віртуальні платформи. Ви-
значено особливості екосистемного підхо-
ду до продукування інновацій та його вне-
сок в еволюцію парадигми неошумпетерів-
ської економічної школи. Виявлено влас-
тивості, характерні для сучасних іннова-
ційних процесів, й уточнено визначення
поняття «інноваційна екосистема» як відк-
ритої, цілісної, динамічної мережі, що
складається з просторової спільноти
об‟єднаних стійкими взаємозв‟язками ор-
ганізацій та індивідів із різними компетен-
ціями та ролями, які коеволюцінують у пе-
вному інституційному оточенні під впли-
вом бізнесового, регуляторного та іннова-
ційного середовищ, обмінюються знаннями
та ресурсами, розподіляють зобов‟язання,
ризики і вигоди у процесі створення інно-
вацій, у яких зацікавлені споживачі.
2. Дослідження феномену глокаліза-
ції світової економіки, який проявляється в
одночасних процесах поширення і поглиб-
лення глобалізації та зростання значущості
регіонального (локального) рівня у стиму-
люванні розвитку національних економік
та інноваційної активності, свідчить, що
результатом цих двох процесів стає змі-
щення акцентів у впливі на розвиток інно-
ваційних процесів із національного на ре-
гіональний (локальний) рівень та природне
формування регіональних і локальних ін-
новаційних екосистем як органічних скла-
дових національної інноваційної екосисте-
ми і невід‟ємних частин глобального сере-
довища, яке зазнає безперервних, швидких
і кардинальних змін. На основі аналізу пе-
ребігу процесів глобалізації і технологічної
трансформації в їх єдності та взаємообумо-
вленості визначено, що однією з доміную-
чих тенденцій сучасного розвитку світової
економіки стає поступова зміна традицій-
них ринкового й ієрархічного форматів її
устрою на мережевий. Доведено, що ста-
новлення мережевої економіки та поши-
рення мережевих структур пов‟язане з
ускладненням і посиленням взаємозалеж-
ності всіх економічних процесів та явищ,
масовим проникненням ІКТ в усі сфери
життєдіяльності людства та неспроможніс-
тю ієрархій і суто ринкових механізмів
швидко реагувати на зміни та вчасно адап-
туватися до них, вирішувати нестандартні
завдання, що несуть із собою глобалізація
та революційні технологічні трансформа-
ції. Обґрунтовано, що горизонтально-мере-
жеве середовище, яке формує мережева
економіка, розширює можливості для роз-
будови інноваційних екосистем на всіх рі-
внях – від локального до глобального. Це
обумовило необхідність визначення та сис-
тематизації сукупності чинників, які пояс-
нюють причини тяжіння інноваційних про-
цесів до регіонального (локального) рівня,
його здатність до формування сприятливо-
го середовища для генерації та поширення
інновацій.
3. Досліджено колаборацію як форму
організації спільної діяльності підпри-
ємств, установ та індивідів, що передбачає
порівняно з іншими формами (зокрема, ко-
ординацією та кооперацією) глибший рі-
вень взаємодії, довіри, взаємних зобов‟я-
зань і справедливого розподілу відповіда-
льності та вигід між учасниками. У резуль-
таті узагальнення теоретичних поглядів,
виявлення відмінностей і спільних рис між
колаборацією та подібними понятійними
конструкціями уточнено визначення кола-
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 33
2021, № 2 (94)
борації в інноваційних екосистемах як
процесу добровільної, зацікавленої, пари-
тетної співпраці незалежних організацій та
індивідів, які об‟єднують ресурси, розподі-
ляють зобов‟язання, ризики і вигоди, роз-
будовують культуру довіри, відкритості,
чесності, справедливості відносин і поваги
до партнерів, а також здатні подолати кон-
куренцію між собою задля досягнення спі-
льної мети – створення інновацій, що пот-
ребує постійного обміну знаннями та інфо-
рмацією, безперервних узгоджень і коор-
динації спільних дій та приводить до фор-
мування нових неформальних правил,
норм і структур, які поділяють усі учасни-
ки. Для організації спільної діяльності уча-
сників інноваційних екосистем запропоно-
вано застосовувати підхід М. Хансена,
який адаптовано і розширено до рівня між-
організаційної колаборації та представлено
у вигляді трьох послідовних кроків, що пе-
редбачають визначення сукупності зав-
дань, перешкод для колаборації та важелів
для їх подолання. Використання такого
підходу покликане усунути поширену про-
блему неефективної співпраці організацій
із різних інституціональних секторів у
процесі створення інновацій.
4. У результаті узагальнення робіт
вітчизняних і зарубіжних учених, а також
власних досліджень установлено провідну
роль промисловості в розвитку інновацій-
них екосистем. Удосконалено науково-
методичний підхід до оцінювання іннова-
ційного розвитку у промисловості, який
покладено в основу запропонованої мето-
дики оцінки та класифікації видів промис-
лової діяльності України за рівнем та якіс-
ною характеристикою їх інноваційності,
що передбачає три блоки оцінки і три так-
сономії. Із використанням даної методики
здійснено аналіз і таксономію видів проми-
слової діяльності України за рівнем, пара-
метрами якості та ринковою орієнтацією
інноваційної діяльності у 2015-2019 рр., що
дозволило виявити галузі промисловості,
які є національними лідерами за парамет-
рами інноваційної діяльності (фармацевти-
чна індустрія, виробництво комп‟ютерів,
електронної та оптичної продукції, вироб-
ництво автотранспортних засобів, металур-
гійне виробництво), та галузі, які є аутсай-
дерами (текстильне виробництво, вироб-
ництво одягу, виготовлення виробів із де-
ревини, виробництво паперу та поліграфі-
чна діяльність, харчова промисловість), а
також створити науково-аналітичне підґ-
рунтя для формування політики модерніза-
ції та інноваційного відновлення промис-
ловості. Встановлено, що загальний рівень
інноваційного розвитку та якісні параметри
інноваційної діяльності видів промислової
діяльності між собою тісно пов‟язані, а по-
рівняння галузей за цими параметрами дає
змогу виявити їх нереалізований іннова-
ційний потенціал.
5. На основі аналізу стану інновацій-
ного розвитку промислових комплексів
регіонів України визначено його особливо-
сті та надано узагальнену рейтингову оцін-
ку інноваційній діяльності у промисловості
регіонів за її базовими параметрами у 2015-
2018 рр., що дозволило визначити регіони-
лідери (Сумська, Запорізька, Харківська,
Херсонська, Чернівецька, Чернігівська, і
Тернопільська області) та регіони-аутсай-
дери (Волинська, Дніпропетровська, Хме-
льницька, Рівненська, Миколаївська, Лу-
ганська, Закарпатська області), зміну рей-
тингів регіонів за роками, а також парамет-
ри інноваційної діяльності, які обумовили
поліпшення або погіршення їх позицій у
динаміці. Доведено, що інноваційна діяль-
ність промислових комплексів регіонів має
великий розмах варіації за окремими рока-
ми і рівні промислового розвитку та інно-
ваційної діяльності в регіонах не збігають-
ся. Промислово розвинуті регіони, крім
Харківської та Запорізької областей, не де-
монструють високого рівня інноваційної
активності, у той час як у багатьох регіонах
із більш слабким промисловим потенціа-
лом якісні показники інноваційної діяльно-
сті є значно кращими. За результатами ко-
реляційно-регресійного аналізу виявлено
позитивний вплив рівня та якісних параме-
трів інноваційної діяльності промислових
комплексів регіонів на загальний рівень їх
економічного розвитку. У розрахованих
регресійних моделях обрані показники на
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
34 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
60-70% визначають зміну обсягів ВРП.
Встановлено найбільший вплив на ВРП
показника кількості інноваційно активних
підприємств і пряму залежність між дина-
мікою обсягів ВРП та реалізованої іннова-
ційної продукції. Визначено, що більший
позитивний вплив витрат, пов‟язаних з ін-
новаціями, на економічний розвиток регіо-
нів проявляється з лагом в один рік.
6. Економічна модернізація є резуль-
татом інноваційного розвитку та водночас
умовою розбудови дієвої національної ін-
новаційної екосистеми України. Доведено,
що саме креативний тип модернізації, в
основу якого покладено розвиток науки і
технологій, інвестиції в освіту, навички і
компетенції зайнятих у всіх секторах еко-
номіки, прискорена неоіндустріалізація і
становлення креативних індустрій, має бу-
ти пріоритетним вектором поступу Украї-
ни. Цей тип модернізації, по-перше, базу-
ється на тих перевагах, які Україна ще збе-
рігає попри всі втрати (сильні індустріальні
традиції та промисловий потенціал, розви-
нута система освіти та високоосвічене на-
селення, розгалужена система науково-
дослідних інститутів і провідних наукових
шкіл, традиції винахідництва та раціоналі-
заторства); по-друге, відповідає завданням
національних Цілей сталого розвитку,
стратегічним інтересам та євроінтеграцій-
ним прагненням України. Без нової, «розу-
мної» індустріальної основи, сильної за-
требуваної науки, якісної безперервної
освіти розбудова дієвої національної інно-
ваційної екосистеми, здатної сприяти еко-
номічному зростанню такими темпами, які
б забезпечили високий рівень життя насе-
лення та економічну безпеку держави, не-
можлива.
7. Визначено й охарактеризовано пе-
решкоди реалізації неоіндустріальної мо-
дернізації економіки та розвитку націона-
льної інноваційної екосистеми України,
основними з яких є: відсутність стратегії
модернізації та розвитку промислового
комплексу України на основі Індустрії 4.0;
неефективність діючої системи управління
інноваціями; низька якість інституційного
середовища для розвитку інновацій; хроні-
чне недофінансування наукової сфери; від-
сутність дієвої системи стимулювання під-
приємств до здійснення інновацій. Як один
із заходів щодо вирішення існуючих про-
блем запропоновано реалізацію підходу до
формування цілісної системи державного
стратегічного планування розвитку науко-
во-технічної та інноваційної сфери Украї-
ни. Надано загальну оцінку Стратегії роз-
витку сфери інноваційної діяльності на пе-
ріод до 2030 року та Плану заходів щодо її
впровадження на 2020-2022 роки, визначе-
но їх недоліки та обґрунтовано пропозиції
з удосконалення цих документів.
8. Як інструменти прискорення неоі-
ндустріальної модернізації економіки та
зміцнення національної інноваційної еко-
системи України розглянуто наукові, тех-
нологічні та індустріальні парки. Дослі-
джено їх суть й особливості формування у
світовій практиці та в Україні. Доведено,
що розвиток паркових утворень у націона-
льних умовах стримується неефективним
правовим полем. У зв‟язку з цим акценто-
вано увагу на необхідності запровадження
економіко-правових заходів щодо віднов-
лення діяльності технологічних парків і
стимулювання діяльності індустріальних
парків. З метою посилення впливу науко-
вих парків на розвиток інноваційних еко-
систем розроблено пропозиції щодо вне-
сення змін і доповнень до Закону України
«Про наукові парки», проєкту Закону
України «Про внесення змін до деяких за-
конів України щодо активізації діяльності
наукових парків». Запропоновано концеп-
цію створення «інноваційного ланцюга» з
такими ланками: бізнес-інкубатори (на рів-
ні закладів вищої освіти); наукові парки (на
рівні наукових установ і закладів вищої
освіти); українські індустріальні парки та
європейські технопарки з метою комерцій-
ної реалізації ідей і розробок, одержаних у
наукових установах і закладах вищої освіти
України, шляхом заснування стартапів.
Ідея «інноваційного ланцюга» полягає у
створенні системи наскрізної підтримки
творчих і підприємницьких здібностей та
бізнес-ініціатив студентів і науковців у се-
редовищі вищезазначених інноваційних
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 35
2021, № 2 (94)
структур по всьому інноваційному ланцю-
гу формування доданої вартості − від біз-
нес-ідеї до виробництва та виведення інно-
ваційної продукції на внутрішній націона-
льний ринок та ринки країн-членів ЄС, що
сприятиме зростанню наукового та іннова-
ційного потенціалу України, підвищенню
конкурентоспроможності вітчизняних ви-
робників.
9. У результаті аналізу та системати-
зації інституційних засад інтеграції Украї-
ни у Європейський дослідницький простір
визначено позитивні зрушення, а також
проблеми і суттєві упущення у норматив-
но-правовому та організаційному забезпе-
ченні євроінтеграційних процесів України
у науково-технічній та інноваційній сфері.
Для зміцнення інноваційних екосистем,
забезпечення ефективної інтеграції Украї-
ни у Європейський дослідницький простір
на основі аналізу міжнародних документів
та українського законодавства, цілей і
пріоритетів Європейського дослідницького
простору, а також з урахуванням прогресу
виконання Україною Угоди про асоціацію,
набутого досвіду участі в європейських
програмах визначено напрями інтеграції
України у ЄС у частині науково-технічного
та інноваційного співробітництва. Вони
стосуються, зокрема: реалізації послідовної
державної політики щодо приєднання
України до спільних ініціатив ЄС (Євро-
пейської хмарної ініціативи, Європейських
дослідницьких інфраструктур, Ініціативи
спільного програмування); актуалізації
пріоритетів співпраці з 18 країнами-члена-
ми ЄС, з якими Україна має двосторонні
угоди у сфері науки і технологій, та підпи-
сання нових угод про науково-технічне й
інноваційне співробітництво з іншими кра-
їнами з метою розширення міжнародного
співробітництва; узгодження спільних іні-
ціатив між Україною та ЄС щодо зміцнен-
ня української та європейських інновацій-
них екосистем у парадигмі Відкритих ін-
новацій 2.0.
10. В умовах європейської інтеграції
перед Україною постає необхідність при-
ведення територіальних одиниць у відпо-
відність до стандарту ЄС, згідно з яким те-
риторія країн-членів ЄС поділяється на три
NUTS-одиниці та одну LAU-одиницю. Це
дозволяє забезпечити узгоджену, уніфіко-
вану та прозору модель статистичного спо-
стереження й оцінювання соціально-еконо-
мічного становища регіонів, а також роз-
робити та реалізувати гнучку регіональну
політику, зокрема у сфері інновацій. Від-
повідно до даного стандарту територію
України запропоновано представити як си-
стему, що складається на рівні NUTS 1 з
економічних районів у складі декількох
областей, на рівні NUTS 2 – з областей (ре-
гіонів), на рівні NUTS 3 – з адміністратив-
них районів, на рівні LAU – з територіаль-
них громад. На кожному з цих рівнів мо-
жуть формуватися регіональні (на рівні
економічного району та області) та локаль-
ні (на рівні адміністративного району та
громади) інноваційні екосистеми як орга-
нічні складові національної інноваційної
екосистеми України, забезпечуючи її бага-
торівневість відповідно до NUTS-одиниць
ЄС. Розроблена концептуальна модель ін-
новаційних екосистем України, крім зазна-
ченого багаторівневого підходу, містить
чотири ключових виміри: мету екосистеми,
сукупність її учасників, систему взає-
мозв‟язків між ними та середовище їх дія-
льності, а також передбачає застосування
інструментів інституційної підтримки роз-
витку інноваційних екосистем на всіх рів-
нях – від національного до рівня громади.
11. Обґрунтовано науково-інститу-
ційні положення та рекомендації щодо фо-
рмування регіональних інноваційних еко-
систем на рівні економічних районів, які
відповідають рівню NUTS 1. З метою по-
силення ролі наукових й освітніх установ у
забезпеченні інноваційного розвитку регі-
онів і країни загалом запропоновано регіо-
нальні наукові центри наділити додатко-
вими функціями щодо координації зв‟язків
між учасниками інноваційних екосистем на
рівні економічних районів, а також надати
цим центрам можливість створювати філії
та представництва при наукових організа-
ціях й університетах країн-членів ЄС. За
таких умов мережа регіональних наукових
центрів та їх можливих філій і представ-
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
36 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
ництв при наукових й освітніх закладах ЄС
може стати науково-організаційним ядром
розвитку регіональних інноваційних еко-
систем України та посилити її участь у Єв-
ропейському дослідницькому просторі.
Для того щоб ці пропозиції набули юриди-
чної сили, рекомендовано внести відповід-
ні корективи до законодавчої бази України.
На прикладі Придніпровського економіч-
ного району запропоновано реалізувати
наведені науково-інституційні рекоменда-
ції як експеримент для подальшого їх за-
провадження в інших економічних районах
України. У межах Подільського економіч-
ного району запропоновано використати
підхід до розбудови однойменної регіона-
льної інноваційної екосистеми, організа-
ційним ядром якої може стати новостворе-
ний Подільський науковий центр НААН
України та МОН України.
12. Як інструмент розвитку регіона-
льних і локальних інноваційних екосистем
розглянуто спеціальні економічні зони. На
основі узагальнення міжнародної практики
створення, регулювання діяльності та фун-
кціонування СЕЗ, які в багатьох країнах
стали рушієм структурних змін і модерні-
зації економіки, та порівняння цих прикла-
дів із систематизованим досвідом функціо-
нування СЕЗ в Україні визначено, що в ос-
новному причини невдач українських СЕЗ
полягають у їх первинному сприйнятті як
джерела політичної ренти, що призвело до
неналежного законодавчого нормування
діяльності економічних зон, надання еко-
номічно необґрунтованих пільг окремим
виробникам та відсторонення держави від
виконання зобов‟язань щодо облаштування
СЕЗ виробничою інфраструктурою. З ура-
хуванням міжнародного досвіду та резуль-
татів критичного аналізу практики діяль-
ності економічних зон в Україні у попере-
дні роки вдосконалено науковий підхід до
формування спеціальних економічних зон
як стимулюючих регуляторних режимів,
спрямованих на розвиток інноваційних
екосистем і підвищення міжнародної кон-
курентоспроможності країни завдяки залу-
ченню інвестицій у високо- та середньо-
високотехнологічні сектори регіональної
(місцевої) економіки з метою її структур-
но-технологічної модернізації. Цей режим
представлено в такому вигляді: цілі вве-
дення режиму; суб‟єкти, на яких поширю-
ється дія режиму; обмеження режиму; фіс-
кальні та нефіскальні преференції режиму;
структура управління зоною для досягнен-
ня цілей режиму; термін дії режиму.
У контексті необхідності успішного
впровадження підходу смарт-спеціалізації
у систему стратегічного планування регіо-
нального розвитку України важливим на-
прямом подальших досліджень є обґрунту-
вання пропозицій з розвитку регіональних
інноваційних екосистем для регіонів (обла-
стей та економічних районів) різного типу
спеціалізації, зокрема промислових.
Література
Амоша О.І., Залознова Ю.С., Іванов С.В.,
Ляшенко В.І., Підоричева І.Ю. та ін.
(2021). Інноваційне Придніпров’я: гра на
випередження: монографія. Київ, Дніп-
ро: НАН України, Ін-т економіки пром-
сті. 286 с.
Бажал Ю. (2017). Реалізація моделі «по-
трійної спіралі» в інноваційній екосис-
темі України. Економіка і прогнозуван-
ня. № 3. С. 124-139. DOI: https://doi.org/
10.15407/eip2017.03.124
Брюховецька Н.Ю., Булєєв І.П. (2019). Ре-
сурси і механізми інвестиційно-іннова-
ційного розвитку промислових підпри-
ємств України. Вісник економічної науки
України. № 1 (36). С. 11-25.
Вишневський В.П., Гаркушенко О.М., Кня-
зєв С.І., Липницький Д.В., Чекіна В.Д.
(2020). Цифровізація економіки України:
трансформаційний потенціал: моногра-
фія. Київ: Академперіодика. 188 с. DOI:
https://doi.org/10.15407/akademperiodyka.
398.188
Вишневський В. П., Гаркушенко О. М.,
Князєв С. І. (2020). Технологічні розри-
ви: концепція, моделі, шляхи подолання.
Наука та інновації. Т. 16. № 2. С. 3-19.
DOI: http://doi.org/10.15407/scin16.02.003
Вишневський В. П., Князєв С. І. (2018). Як
підвищити готовність промисловості
України до смарт-трансформацій. Наука
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 37
2021, № 2 (94)
та інновації. Т. 14. № 4. С. 55-69. DOI:
https://doi.org/10.15407/scin14.04.055
Геєць В. М. (2020). Феномен нестабільно-
сті – виклик економічному розвитку:
монографія. Київ: Академперіодика.
456 с.
Головатюк В. М., Підоричева І. Ю., Солов-
йов В. П. (2018). Стратегічні ризики на-
укоємного розвитку національної еко-
номіки. Наука та наукознавство.
№ 3 (101). С. 3-24.
Державна служба статистики України.
(2018). Наукова та інноваційна діяль-
ність України. 2017 / Державна служба
статистики України. Київ. 178 с.
Державна служба статистики України.
(2019). Наукова та інноваційна діяль-
ність України. 2018 / Державна служба
статистики України. Київ. 108 с.
Драчук Ю. З., Сав‟юк Л. О. (2018). Іннова-
ційний розвиток машинобудування в
умовах реструктуризації старопромис-
лових шахтарських регіонів. Теоретичні
та прикладні питання економіки. № 1.
С. 55-69.
Єгоров І. Ю., Грига В. Ю. (2016). Іннова-
ційна та науково-технічна діяльність в
Україні в контексті євроінтеграційної
політики. Наукові записки Інституту
політичних і етнонаціональних дослі-
джень ім. І.Ф. Кураса НАН України.
Т. 85. № 5-6. С. 184-196.
Жилінська О. І., Балан В. Г., Андрусяк І. В.
(2017). Компаративне оцінювання рівня
інноваційного забезпечення сталого ро-
звитку економіки. Маркетинг і менед-
жмент інновацій. № 3. С. 355-365. DOI:
https://doi.org/10.21272/mmi.2017.3-33.
Касич А. О. (2013). Досвід формування на-
ціональних інноваційних систем у краї-
нах, що розвиваються. Актуальні проб-
леми економіки. № 5. С. 46-49.
Кіндзерський Ю. В. (2020a). Генеза і особ-
ливості цифрової економіки у контексті
перспектив її становлення в Україні.
Економіка та держава. № 8. С. 10-14.
DOI: http://doi.org/10.32702/2306-6806.
2020.8.10
Кіндзерський Ю. В. (2020b). Політика ін-
клюзивної та сталої індустріалізації в
Україні: виклики та пріоритети реаліза-
ції. Економічний аналіз. Том 30. № 1.
С. 105-117. DOI: http://dx.doi.org/10.35
774/econa2020.01.01.105
Кондратьев Н. Д. (2002). Большие циклы
конъюнктуры и теория предвидения:
изб. труды. Москва: Экономика. 767 с.
Лях А. В., Свэйн А. (2019). Модернизация
промышленности на основе ключевых
перспективных технологий: обзор за-
рубежного опыта. Економіка промис-
ловості. № 3 (87). С. 34-58. DOI:
http://doi.org/10.15407/econindustry2019.0
3.034.
Підоричева І. Ю. (2020a). Інноваційна еко-
система в сучасних економічних дослід-
женнях. Економіка промисловості. № 2
(90). С. 54-92. DOI: https://doi.org/10.
15407/econindustry2020.02.054.
Підоричева І. Ю. (2020b). Спеціальні еко-
номічні зони: світова практика, досвід
та альтернативна концепція для Украї-
ни. Економіка промисловості. № 1 (89).
С. 5-30. DOI: http://doi.org/10.15407/econ
industry2020.01.005
Попович О. С., Костриця О. П. (2020). По-
силення негативних тенденцій в динамі-
ці кадрового потенціалу НАН України.
Наука та наукознавство. № 1 (107).
С. 22-33. DOI: https://doi.org/10.15407/
sofs2020.01.022
Тараненко І. В. (2019). Механізми реаліза-
ції глобальних стратегій інноваційної
конкурентоспроможності. Економічний
простір. № 141. С. 113-126.
Туган-Барановский М. И. (1997). Избран-
ное: Периодические промышленные
кризисы. История английских кризисов.
Общая теория кризисов / РАН Ин-т эко-
номики. Москва: Наука. 574 с.
Федулова Л. І. (2016). Інклюзивні інновації
в системі соціально-економічного роз-
витку. Проблемні питання економіки
України та її регіонів. № 3 (25). С. 56-
65.
Хансен М. (2017). Коллаборация. Москва:
Манн, Иванов и Фербер. 288 с.
Харазішвілі Ю. М., Ляшенко В. І. (2021).
Урахування інноваційних факторів еко-
номічного зростання у виробничій фун-
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
38 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
кції Кобба-Дугласа (на прикладі староп-
ромислових регіонів України). Економі-
ка промисловості. № 1 (93). С. 5-19.
DOI: http://doi.org/10.15407/econindustry
2021.01.005.
Шевцова Г. З., Омельяненко В. А., Проко-
пенко О. В. (2020). Концептуальні пи-
тання цифровізації інноваційних мереж.
Економіка промисловості. № 4 (92).
С. 67-90. DOI: http://doi.org/10.15407/
econindustry 2020.04.067
Шумпетер Й. (1988). Теория экономичес-
кого развития. Москва: Экономика.
324 с.
Якубовский Н. Н., Солдак М. А. (2017).
Выбор структурных акцентов активиза-
ции развития промышленности Украи-
ны. Економіка промисловості. № 2 (78).
С. 5-21. DOI: https://doi.org/10.15407/
econindustry2017.02.005.
Adner R. (2006). Match your innovation strat-
egy to your innovation ecosystem. Harvard
Business Review. Vol. 84. Р. 98-110.
Adner R., Kapoor R. (2010). Value creation in
innovation ecosystems: how the structure
of technological interdependence affects
firm performance in new technology
generations. Strategic Management Jour-
nal. Vol. 31 (3). P. 306-333. DOI:
https://doi.org/10.1002/smj.821
Amosha O., Pidorycheva I., Zemliankin A.
(2021). Key trends in the world economy
development: new challenges and pro-
spects. Science and Innovation. Vol. 17.
№ 1. Р. 3-17. DOI: https://doi.org/10.
15407/scine17.01.003
Asheim B., Isaksen A. (2002). Regional Inno-
vation Systems: The Integration of Local
„Sticky‟ and Global „Ubiquitous‟
Knowledge. The Journal of Technology
Transfer. Vol. 27. № 1. P. 77-86. DOI:
https://doi.org/10.1023/A:1013100704794.
Bramwell A., Hepburn N., Wolfe D. A.
(2012). Growing Innovation Ecosystems:
University-Industry Knowledge Transfer
and Regional Economic Development in
Canada. Final Report to the Social Scienc-
es and Humanities Research Council of
Canada / Social Sciences and Humanities
Research Council of Canada. Toronto.
May. 62 p.
Burkinskyi B., Laiko O., Losyev M. (2018).
Realization of sustainable development
aims for industry and innovations on glo-
calization principles. Economic Innova-
tions. Vol. 20. № 4 (69). P. 7-22. DOI:
https://doi.org/10.31520/ei.2018.20.4(69).7
-22
Carlsson B., Jacobsson S., Holmén M., Rick-
ne A. (2002). Innovation systems: analyti-
cal and methodological issues. Research
Policy. Vol. 31. № 2. P. 233-245. DOI:
https://doi.org/10.1016/S0048-7333(01)00
138-X.
Cooke P. (1992). Regional innovation sys-
tems: competitive regulation in the new
Europe. Geoforum. Vol. 23. Р. 365-382.
Edquist C. (Ed.). (1997). Systems of Innova-
tion: Technologies, Institutions and Organ-
izations. London : Pinter Publishers/Cassell
Academic. 432 p.
Freeman C. (1987). Technology Policy and
Economic Performance: Lessons from Ja-
pan. London: Frances Pinter. 155 р.
Gloor P.A. (2006). Swarm Creativity: Com-
petitive Advantage through Collaborative
Innovation Networks. New York: Oxford
University Press. 212 р.
Gryshova I., Kyzym M., Hubarieva I., Kha-
ustova V., Livinskyi A., Koroshenko M.
(2020). Assessment of the EU and Ukraine
Economic Security and Its Influence on
Their Sustainable Economic Development.
Sustainability. Vol. 12 (18). P. 7692. URL:
https://www.mdpi.com/2071-1050/12/18/
7692/htm (дата звернення: 18.04.2021).
Kondratenko V., Okopnyk O., Ziganto L.,
Kwilinski A. (2020). Innovation Develop-
ment of Public Administration: Manage-
ment and Legislation Features. Marketing
and Management of Innovations. Vol. 1.
P. 87-94. DOI: http://doi.org/10.21272/
mmi.2020.1-06
Kravchenko S. (2019). Simulation of the na-
tional innovation systems development: a
transnational and coevolution approach.
Virtual Economics. Vol. 2. № 3. P. 41-54.
https://doi.org/10.34021/ve.2019.02.03(4)
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 39
2021, № 2 (94)
Kuznets S. (1973). Modern Economic
Growth: Findings and Reflections. The
American Economic Review. Vol. 63. №. 3.
Р. 247-258. URL: http://www.piketty.pse.
ens.fr/files/Kuznets1973.pdf (дата звер-
нення: 18.04.2021).
Kwilinski A., Tkachenko V., Kuzior A. (2019).
Transparent Cognitive Technologies to En-
sure Sustainable Society Development.
Journal of Security and Sustainability
Issues. Vol. 9. № 2. Р. 561-570. DOI:
http://doi.org/10.9770/jssi.2019.9.2(15).
Kwilinski A. (2019). Mechanism for assessing
the competitiveness of an industrial enter-
prise in the information economy. Re-
search Papers in Economics and Finance.
Vol. 3. № 1. Р. 7-16.
Kwilinsky A. (2018). Trends of development
of the informational economy of Ukraine in
the context of ensuring the communicative
component of industrial enterprises.
Economics and management. № 1. С. 64-
70.
Laiko O. I., Kovalenko S. I. (2019). Design of
Euroregional innovation system "growth
pole" of peripheral economic area. Eco-
nomic Innovations. Vol. 21. № 4 (73).
P. 94-112. DOI: https://doi.org/10.31520/
ei.2019.21.4(73)
Laiko O., Hetman O., Iermakova O., Niki-
shyna O. (2019a). Ecologization of Innova-
tive Development of Regions on the
Principles of Gloсalization. Management
Theory and Studies for Rural Business and
Infrastructure Development. Vol. 41. № 3.
P. 369-380. DOI: https://doi.org/10.15544/
mts.2019.30.
Laiko O., Hetman O., Iermakova O., Niki-
shyna O. (2019b) Eco-innovations under
conditions of glocalization of economic
and sustainable development of the region-
al economy. Ekonomia i środowisko.
Vol. 4 (71). Р. 69-82. DOI: https://doi.org/
10.34659/2019/4/49
Liashenko V., Pidorycheva I., Antoniuk V.
(2020). European Research Area: compara-
tive analysis of institutional prerequisites
and integration approaches for Ukraine.
Journal of European Economy. July-
September. Vol. 19. № 3 (74). Р. 456-481.
DOI: https://doi.org/10.35774/jee2020.03.
456
Lundvall B.-A. (1992). National systems of
innovation: towards a theory of innovation
and interactive learning. London: Pinter
Pub Ltd. 342 p.
Lyashenko V., Pidorycheva I. (2019). The
formation of interstate and cross-border
scientific-educational and innovative spac-
es between Ukraine and the European Un-
ion member states in the digital economy.
Virtual Economics. Vol. 2. № 2. P. 48-60.
Mensch G. D. (1979). Stalemate in Technolo-
gy: Innovations Overcame the Depression.
Cambridge: Ballinger Publishing Compa-
ny. 241 p.
Metcalfe S. (1995). The economic foundations
of technology policy: equilibrium and evo-
lutionary perspectives. Handbook of the
Economics of Innovation and Technologi-
cal Change / P. Stoneman (Ed.). Black-
well. Р. 409-512.
Moore J. F. (1993). Predators and Prey: A
New Ecology of Competition. Harvard Bu-
siness Review. URL: https://hbr.org/1993/
05/predators-and-prey-a-new-ecology-of-
competition (дата звернення: 17.04.2021).
Nelson R. R. (Ed.). (1993). National innova-
tion systems: a comparative analysis. Ox-
ford: Oxford University Press. 560 p.
Patel P., Pavitt K. (1994). The nature and eco-
nomic importance of national innovation
systems. STI Review. Vol. 14. P. 9-32.
Pidorycheva I., Shevtsova H., Antonyuk V.,
Shvets N., Pchelynska H. (2020). A Con-
ceptual Framework for Developing of Re-
gional Innovation Ecosystems. European
Journal of Sustainable Development. Vol. 9.
№. 3. Р. 626-640. DOI: https://doi.org/10.
14207/ejsd.2020.v9n3p626
Rothschild M. (1990). Bionomics: Economy
as Business Ecosystem. New York: Beard
Books. 444 р.
Russell M. G., Smorodinskaya N. V. (2018).
Leveraging complexity for ecosystemic in-
novation. Technological Forecasting and
Social Change. Vol. 136. P. 114-131.
Hwang V. W., Horowitt G. (2012). The Rain-
forest: The Secret to Building the Next Sili-
con Valley. Berlin: Regenwald. 304 p.
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
40 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
References
Amosha, O. I., Zaloznova, Yu. S., Ivanov, S. V.,
Lyashenko, V. I., & Pidoricheva, I. Yu.
(Eds). (2021). Innovative Dnieper: tempo
battle. Kyiv, Dnipro: NAS of Ukraine, In-
stitute of Industrial Economics [in Ukrai-
nian].
Bazhal, Yu. (2017). Implementation of the
"Triple helix" model in innovation ecosys-
tem of Ukraine. Ekon. Prognozuvannâ, 3.
Р. 124-139. DOI: https://doi.org/10.15407/
eip2017.03.124 [in Ukrainian].
Bryukhovetskaya, N., & Buleev, I. (2019).
Resources and Mechanisms for Investment
and Innovation Development of Ukrainian
Industrial Enterprises. Bulletin of Econo-
mic Science of Ukraine, 1 (36), pp. 11-25
[in Ukrainian].
Vishnevsky, V., Harkushenko, O., Kniaziev,
S., Lypnytskyi, D., & Chekina, V. (2020).
Digitalization of Ukrainian economy:
transformational potential. Kyiv: PH
"Akademperiodyka". DOI: https://doi.org/
10.15407/akademperiodyka.398.188. [in
Ukrainian].
Vishnevsky, V. P., Harkushenko, O. M., &
Knjazev, S. I. (2020) Technology Gaps: the
Concept, Models, and Ways of Overcom-
ing. Nauka innov., 16 (2), pp. 3-19. DOI:
https://doi.org/10.15407/scin16.02.003 [in
Ukrainian].
Vishnevsky, V.P., & Kniaziev, S.I. (2018).
How to increase the readiness of Ukraine‟s
industry to smart transformations. Nauka
innov., 14 (4), pp. 55-69 [in Ukrainian].
Heyets, V. (2020). The phenomenon of insta-
bility as a challenge to economic develop-
ment. Kyiv: PH “Akademperiodyka” [in
Ukrainian].
Golovatyuk, V.M., Pidorycheva, I.Yu., &
Soloviov, V.P. (2018). Strategic Risks for
Knowledge-Based Evolution of the Na-
tional Economy. Science and Science of
Science, 3 (101), pp. 3-24 [in Ukrainian].
State Statistic Service of Ukraine (2018). Sci-
entific and innovative activity in Ukraine in
2017. Statistical Yearbook [in Ukrainian].
State Statistic Service of Ukraine (2019). Sci-
entific and innovative activity in Ukraine in
2018. Statistical Yearbook [in Ukrainian].
Drachuk, Yu.vZ., & Savyuk, L.VA. (2018).
Innovative development of engineering in
the context of restructuring of old industrial
mining regions. Theoretical and applied is-
sues of economics, 1, pp. 55-69 [in Ukrai-
nian].
Yegorov, I., & Gryga, V. (2016). Innovational
and scientific technological activity in
Ukraine in the context of political Euroin-
tegration: tendencies and problems. Scien-
tific Notes of Kuras Institute of Political
and Ethnic Studies of NAS of Ukraine,
85(5-6), pp. 184-196 [in Ukrainian].
Zhylinska, O. I., Balan, V. H., & Andrusiak, I. V.
(2017). A comparative assessment of the
level of innovation support for sustainable
economic development. Marketing and
Management of Innovations, 3, pp. 355-
365. DOI: https://doi.org/10.21272/mmi.20
17.3-33 [in Ukrainian].
Kasych, A. A. (2013). Experience in the for-
mation of national innovation systems in
developing countries. Actual Problems of
Economics, 5, pp. 46-49 [in Ukrainian].
Kindzerskyi, Yu. (2020а). Genesis and fea-
tures of the digital economy in the context
of prospects for its formation in Ukraine.
Ekonomika ta derzhava, 8, pp. 10-14. DOI:
http://doi.org/10.32702/2306-6806.2020.8.10
[in Ukrainian].
Kindzerskyi, Yu. (2020 b). Policy of inclusive
and sustainable industrialization: the chal-
lenges and priorities of implementation.
Economic analysis, 30 (1), pp. 105-117.
DOI: http://dx.doi.org/10.35774/econa2020.
01.01.105 [in Ukrainian].
Kondratiev, N.D. (2002). Big business cycles
and foresight theory: selected works. Mos-
cow: Economy [in Russian].
Lyakh, A. V., & Swain, A. (2019). Moderni-
zation of industry based on key enabling
technologies: overview of foreign expe-
rience. Econ. promisl., 3 (87), pp. 34-58.
DOI: http://doi.org/10.15407/econindustry
2019.03.034 [in Russian].
Pidorycheva, І. Yu. (2020а). Innovation eco-
system in contemporary economic rese-
arches. Econ. promisl., 2 (90), pp. 54-92.
DOI: http://doi.org/10.15407/econindustry
2020.02.054 [in Ukrainian].
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 41
2021, № 2 (94)
Pidorycheva, I. Yu. (2020b). Special econom-
ic zones: world practice, experience and al-
ternative concept for Ukraine. Econ.
promisl., 1 (89). Р. 5-30. http://doi.org/10.
15407/econindustry2020.01.005 [in Ukrai-
nian].
Popovych, O. S., & Kostrytsia, O. P. (2020).
Aggravation of negative tendencies in the
dynamics of R&D personnel in the NAS of
Ukraine. Science and Science of Science.
№ 1 (107). P. 22-33. DOI: https://doi.org/
10.15407/sofs2020.01.022 [in Ukrainian].
Taranenko, I. (2019). Mechanisms of imple-
mentation the global strategies for innova-
tive competitiveness. Economic Scope,
141, pp. 113-126 [in Ukrainian].
Tugan-Baranovsky, M. I. (1997). Favorites:
Periodic industrial crises. History of Eng-
lish crises. General theory of crises. Mos-
cow: RAS, Institute of Economics [in Rus-
sian].
Fedulova, L.I. (2016). Inclusive innovation in
the socio-economic development Econo-
mics of Ukraine and its regions: problem-
atic issues, 3 (25), pp. 56-65 [in Ukraini-
an].
Hansen, M. (2017). Collaboration. Moscow:
Mann, Ivanov and Ferber.
Kharazishvili, Yu. M., & Lyashenko, V. I.
(2021). Accounting for innovative factors
of economic growth in the production
function of Cobb-Douglas (on the examp-
le of old industrial regions of Ukraine).
Econ. promisl., 1 (93), pp. 5-19. DOI:
http://doi.org/10.15407/econindustry2021.01.
005 [in Ukrainian].
Shevtsova, H. Z., Omelyanenko, V. A., &
Prokopenko, O. V. (2020). Conceptual issues
of innovation networks digitalization.
Econ. promisl., 4 (92), pp. 67-90. DOI:
http://doi.org/10.15407/econindustry2020.04.
067 [in Ukrainian].
Schumpeter, J. (1988). The Theory of Eco-
nomic Development. Moscow: Economy.
Yakubovskiy, М. M., & Soldak, M. O. (2017).
Choosing structural accents of Ukraine‟s
industry development activization. Econ.
promisl., 2 (78), pp. 5-21. DOI: http://doi.org/
10.15407/econindustry2017.02.005 [in Ukra-
inian].
Adner, R. (2006). Match your innovation
strategy to your innovation ecosystem.
Harvard Business Review, 84, pp. 98-110.
Adner, R., & Kapoor, R. (2010). Value crea-
tion in innovation ecosystems: how the
structure of technological interdependence
affects firm performance in new technolo-
gy generations. Strategic Management
Journal. Vol. 31 (3). P. 306-333. DOI:
https://doi.org/10.1002/smj.821
Amosha, O., Pidorycheva, I., & Zemliankin, A.
(2021). Key trends in the world economy
development: new challenges and pro-
spects. Science and Innovation, 17 (1),
pp. 3-17. DOI: https://doi.org/10.15407/
scine17.01.003
Asheim, B., & Isaksen, A. (2002). Regional
Innovation Systems: The Integration of
Local „Sticky‟ and Global „Ubiquitous‟
Knowledge. The Journal of Technolo-
gy Transfer, 27 (1), pp. 77-86. DOI:
https://doi.org/10.1023/A:1013100704794
Bramwell, A., Hepburn, N., & Wolfe, D.A.
(2012, May). Growing Innovation Ecosys-
tems: University-Industry Knowledge
Transfer and Regional Economic Devel-
opment in Canada. Final Report to the So-
cial Sciences and Humanities Research
Council of Canada / Social Sciences and
Humanities Research Council of Canada.
Toronto. 62 p.
Burkinskyi, B., Laiko, O., & Losyev, M.
(2018). Realization of sustainable devel-
opment aims for industry and innovations
on glocalization principles. Economic In-
novations, Vol. 20, № 4 (69). P. 7-22. DOI:
https://doi.org/10.31520/ei.2018.20.4(69).7-
22.
Carlsson, B., Jacobsson, S., Holmén, M., &
Rickne, A. (2002). Innovation systems:
analytical and methodological issues.
Research Policy, 31 (2), pp. 233-245. DOI:
https://doi.org/10.1016/S0048-7333(01)00
138-X
Cooke, P. (1992). Regional innovation sys-
tems: competitive regulation in the new
Europe. Geoforum, 23, pp. 365-382.
Edquist, C. (Ed.). (1997). Systems of Inno-
vation: Technologies, Institutions and
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
42 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
Organizations. London: Pinter Publishers/
Cassell Academic.
Freeman, C. (1987). Technology Policy and
Economic Performance: Lessons from
Japan. London: Frances Pinter.
Gloor, P. A. (2006). Swarm Creativity: Com-
petitive Advantage through Collaborative
Innovation Networks. New York: Oxford
University Press.
Gryshova, I., Kyzym, M., Hubarieva, I., Khaus-
tova, V., Livinskyi, A., & Koroshenko, M.
(2020). Assessment of the EU and Ukraine
Economic Security and Its Influence on
Their Sustainable Economic Development.
Sustainability, 12 (18), pp. 7692. Retrieved
from https://www.mdpi.com/2071-1050/12/
18/7692/htm
Kondratenko, V., Okopnyk, O., Ziganto, L., &
Kwilinski, A. (2020). Innovation Devel-
opment of Public Administration: Man-
agement and Legislation Features. Market-
ing and Management of Innovations, 1, pp.
87-94. DOI: http://doi.org/10.21272/mmi.
2020.1-06
Kravchenko, S. (2019). Simulation of the na-
tional innovation systems development: a
transnational and coevolution approach.
Virtual Economics, 2 (3). pp. 41-54. DOI:
https://doi.org/10.34021/ve.2019.02.03(4)
Kuznets, S. (1973). Modern Economic Growth:
Findings and Reflections. The American
Economic Review, 63 (3), pp. 247-258. Re-
trieved from http://www.piketty.pse.ens.fr/
files/Kuznets1973.pdf.
Kwilinski, A., Tkachenko, V., & Kuzior, A.
(2019). Transparent Cognitive Technolo-
gies to Ensure Sustainable Society Devel-
opment. Journal of Security and Sustaina-
bility Issues, 9 (2), pp. 561-570. DOI:
http://doi.org/10.9770/jssi.2019.9.2(15).
Kwilinski, A. (2019). Mechanism for as-
sessing the competitiveness of an industrial
enterprise in the information economy. Re-
search Papers in Economics and Finance,
3 (1), pp. 7-16.
Kwilinsky, A. (2018). Trends of development
of the informational economy of Ukraine in
the context of ensuring the communicative
component of industrial enterprises.
Economics and management, 1, pp. 64-70.
Laiko, O. I., & Kovalenko, S. I. (2019). De-
sign of Euroregional innovation system
"growth pole" of peripheral economic area.
Economic Innovations, Vol. 21, № 4 (73).
pp. 94-112.
Laiko, O., Hetman, O., Iermakova, O., & Ni-
kishyna, O. (2019а). Ecologization of In-
novative Development of Regions on the
Principles of Gloсalization. Management
Theory and Studies for Rural Business and
Infrastructure Development, 41 (3). pp.
369-380. DOI: https://doi.org/10.15544/
mts.2019.30
Laiko, O., Hetman, O., Iermakova, O., & Ni-
kishyna, O. (2019b). Eco-innovations un-
der conditions of glocalization of economic
and sustainable development of the region-
al economy. Ekonomia i środowisko,
4 (71), pp. 69-82. DOI: https://doi.org/10.
34659/2019/4/49
Liashenko, V., Pidorycheva, I., & Antoniuk, V.
(2020). European Research Area: compara-
tive analysis of institutional prerequisites
and integration approaches for Ukraine.
Journal of European Economy. July-
September, Vol. 19, № 3 (74), pp. 456-481.
DOI: https://doi.org/10.35774/jee2020.03.
456
Lundvall, B.-A. (1992). National systems of
innovation: towards a theory of innovation
and interactive learning. London: Pinter
Pub Ltd.
Lyashenko, V., & Pidorycheva, I. (2019). The
formation of interstate and cross-border
scientific-educational and innovative spac-
es between Ukraine and the European Un-
ion member states in the digital economy.
Virtual Economics, 2 (2), pp. 48-60.
Mensch, G. D. (1979). Stalemate in Techno-
logy: Innovations Overcame the Depres-
sion. Cambridge: Ballinger Publishing
Company.
Metcalfe, S. (1995). The economic founda-
tions of technology policy: equilibrium and
evolutionary perspectives. Handbook of
the Economics of Innovation and Techno-
logical Change / P. Stoneman (Ed.).
Blackwell, pp. 409-512.
Moore, J.F. (1993). Predators and Prey: A
New Ecology of Competition. Harvard
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности ––––––––––––––––––––––
ISSN 1562-109X Econ. promisl. 43
2021, № 2 (94)
Business Review. Retrieved from
https://hbr.org/1993/05/predators-and-prey-
a-new-ecology-of-competition.
Nelson, R.R. (Ed.). (1993). National innova-
tion systems: a comparative analysis.
Oxford: Oxford University Press.
Patel, P., & Pavitt, K. (1994). The nature and
economic importance of national innova-
tion systems. STI Review, 14, pp. 9-32.
Pidorycheva, I., Shevtsova, H., Antonyuk, V.,
Shvets, N., & Pchelynska, H. (2020). A
Conceptual Framework for Developing of
Regional Innovation Ecosystems. Europe-
an Journal of Sustainable Development,
9 (3), pp. 626-640. DOI: https://doi.org/10.
14207/ejsd.2020.v9n3p626
Rothschild, M. (1990). Bionomics: Economy
as Business Ecosystem. New York: Beard
Books.
Russell, M.G., & Smorodinskaya, N.V. (2018).
Leveraging complexity for ecosystemic in-
novation. Technological Forecasting and
Social Change, 136, pp. 114-131.
Hwang, V. W., & Horowitt, G. (2012). The
Rainforest: The Secret to Building the Next
Silicon Valley. Berlin: Regenwald.
Ирина Юрьевна Пидоричева,
канд. экон. наук, зав. сектором
Институт экономики промышленности НАН Украины
ул. Марии Капнист, 2, г. Киев, 03057, Украина
E-mail: pidoricheva@nas.gov.ua
https://orcid.org/0000-0002-4622-8997
ИННОВАЦИОННЫЕ ЭКОСИСТЕМЫ УКРАИНЫ: КОНЦЕПТУАЛЬНЫЕ
ОСНОВЫ РАЗВИТИЯ В УСЛОВИЯХ ГЛОКАЛИЗАЦИИ И ЕВРОИНТЕГРАЦИИ
Статья посвящена разработке теоретико-методологических основ, концептуальных
положений и практических рекомендаций по развитию инновационных экосистем Украи-
ны.
Усовершенствованы теоретико-методологические положения концепции инноваци-
онной экосистемы как результата развития теории инноваций; раскрыта взаимосвязь гло-
кализации мировой экономики с развитием инновационных процессов. Освещена роль
промышленности в развитии инновационных экосистем; разработаны научно-методичес-
кие подходы к оцениванию инновационной деятельности в промышленности; выполнены
анализ и оценка инновационных процессов в промышленности на основе предложенных
подходов в разрезе отраслей и регионов. Обоснована необходимость неоиндустриальной
модернизации экономики как условия развития национальной инновационной экосистемы
Украины; определены препятствия на пути ее реализации и разработаны рекомендации по
их преодолению. Выполнен анализ организационно-правовых основ, состояния и проблем
европейской интеграции Украины в научно-технической и инновационной сфере; опреде-
лены направления усиления участия Украины в Европейском исследовательском простран-
стве. Предложен концептуальный подход к развитию национальной инновационной эко-
системы Украины в соответствии с европейской классификацией NUTS; разработана кон-
цептуальная модель инновационных экосистем Украины. Обоснованы рекомендации по
институциональному обеспечению формирования региональных инновационных экосис-
тем Украины на уровне экономических районов. Усовершенствован научный подход к
формированию специальных экономических зон как стимулирующих регуляторных режи-
мов, направленных на развитие инновационных экосистем.
Ключевые слова: инновационные экосистемы, национальная инновационная экосис-
тема, региональная инновационная экосистема, глокализация, европейская интеграция, ев-
ропейская классификация NUTS, промышленность, институциональное обеспечение.
JEL: О31, О38, R10, F60
–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry ––––––––––––––––––––––––––––––
44 ISSN 1562-109X Econ. promisl.
2021, № 2 (94)
Iryna Yu. Pidorycheva,
PhD in Economics, Head of Sector
Institute of Industrial Economics of the NAS of Ukraine
2 Maria Kapnist Street, Kyiv, 03057, Ukraine
E-mail: pidoricheva@nas.gov.ua
https://orcid.org/0000-0002-4622-8997
INNOVATION ECOSYSTEMS OF UKRAINE: A CONCEPTUAL FRAMEWORK
FOR DEVELOPMENT IN THE CONDITIONS OF GLOCALIZATION
AND EUROINTEGRATION
The paper is devoted to development of theoretical and methodological foundations, con-
ceptual provisions and practical recommendations for the development of innovation ecosystems
of Ukraine.
The theoretical and methodological foundations of the concept of innovation ecosystem as a
result of the development of innovation theory are improved; the interconnection between glocali-
zation of the world economy and the development of innovation processes is revealed.
The research revealed the leading role of industry in the development of innovation ecosys-
tems. Scientific and methodical approach for assessment of innovation activities in industry was
developed; analysis and assessment of innovation processes in industry was carried out on the ba-
sis of proposed approaches in the context of industries and regions. The necessity of neo- industri-
alization of the economy is substantiated as a condition for the development of the national inno-
vation ecosystem of Ukraine. Obstacles on the way to neo-industrialization and development of
national innovation ecosystem are identified and characterized, the proposals for overcoming
them have been developed.
Systematization of the institutional foundations, the state and problems of European integra-
tion of Ukraine in scientific, technical and innovation sphere has been carried out; the directions
of strengthening of Ukrainian participation in the European research area were revealed. A con-
ceptual approach to the development of national innovation ecosystem of Ukraine in accordance
with the requirements of the European NUTS classification was proposed; a conceptual model of
Ukrainian innovation ecosystems was developed. The proposals for the institutional support of the
formation of regional innovation ecosystems of Ukraine at the level of economic regions are sub-
stantiated. The scientific and methodological approach to the formation of special economic zones
as stimulating regulatory regimes aimed at the development of innovation ecosystems was im-
proved.
Keywords: innovation ecosystems, national innovation ecosystem, regional innovation eco-
system, glocalization, European integration, European NUTS classification, industry, institutional
support.
JEL: О31, О38, R10, F60
Формат цитування:
Підоричева І. Ю. (2021). Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади роз-
витку в умовах глокалізації та євроінтеграції. Економіка промисловості. № 2 (94). С. 5-44.
DOI: http://doi.org/10.15407/econindustry2021.02.005
Pidorycheva, I. Yu. (2021). Innovation ecosystems of Ukraine: a conceptual framework for
development in the conditions of glocalization and eurointegration. Econ. promisl., 2 (94), рр. 5-
44. DOI: http://doi.org/10.15407/econindustry2021.02.005
Надійшла до редакції 12.05.2021 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180021 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-109Х |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T16:14:47Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Підоричева, І.Ю. 2021-07-14T20:05:39Z 2021-07-14T20:05:39Z 2021 Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції / І.Ю. Підоричева // Економіка промисловості. — 2021. — № 2 (94). — С. 5–44. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. 1562-109Х DOI: doi.org/10.15407/econindustry2021.02.005 JEL: O31; O38; R10; F60 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180021 330.341.1:332:339.9 (477) Статтю присвячено розробці теоретико-методологічних основ, концептуальних положень і практичних рекомендацій щодо розвитку інноваційних екосистем України.Удосконалено теоретико-методологічні положення щодо концепції інноваційної екосистеми як результату розвитку теорії інновацій; розкрито взаємозв’язок глокалізації світової економіки з розвитком інноваційних процесів. Висвітлено роль промисловості в розвитку інноваційних екосистем; розроблено науково-методичні підходи до оцінювання інноваційної діяльності у промисловості; здійснено аналіз й оцінку інноваційних процесів у промисловості на основі запропонованих підходів у розрізі галузей і регіонів. Обґрунтовано необхідність неоіндустріальної модернізації економіки як умови розвитку національної інноваційної екосистеми України; визначено перешкоди на шляху її реалізації та розроблено рекомендації щодо їх подолання. Виконано аналіз організаційно-правових засад, стану і проблем європейської інтеграції України у науково-технічній та інноваційній сфері, визначено напрями посилення участі України у Європейському дослідницькому просторі. Запропоновано концептуальний підхід до розбудови національної інноваційної екосистеми України відповідно до європейської класифікації NUTS; розроблено концептуальну модель інноваційних екосистем України. Обґрунтовано рекомендації щодо інституційного забезпечення формування регіональних інноваційних екосистем України на рівні економічних районів. Удосконалено науковий підхід до формування спеціальних економічних зон як стимулюючих регуляторних режимів, спрямованих на розвиток інноваційних екосистем. Статья посвящена разработке теоретико-методологических основ, концептуальных положений и практических рекомендаций по развитию инновационных экосистем Украины.Усовершенствованы теоретико-методологические положения концепции инновационной экосистемы как результата развития теории инноваций; раскрыта взаимосвязь глокализации мировой экономики с развитием инновационных процессов. Освещена роль промышленности в развитии инновационных экосистем; разработаны научно-методические подходы к оцениванию инновационной деятельности в промышленности; выполнены анализ и оценка инновационных процессов в промышленности на основе предложенных подходов в разрезе отраслей и регионов. Обоснована необходимость неоиндустриальной модернизации экономики как условия развития национальной инновационной экосистемы Украины; определены препятствия на пути ее реализации и разработаны рекомендации по их преодолению. Выполнен анализ организационно-правовых основ, состояния и проблем европейской интеграции Украины в научно-технической и инновационной сфере; определены направления усиления участия Украины в Европейском исследовательском пространстве. Предложен концептуальный подход к развитию национальной инновационной экосистемы Украины в соответствии с европейской классификацией NUTS; разработана концептуальная модель инновационных экосистем Украины. Обоснованы рекомендации по институциональному обеспечению формирования региональных инновационных экосистем Украины на уровне экономических районов. Усовершенствован научный подход к формированию специальных экономических зон как стимулирующих регуляторных режимов, направленных на развитие инновационных экосистем. The paper is devoted to development of theoretical and methodological foundations, conceptual provisions and practical recommendations for the development of innovation ecosystems of Ukraine.The theoretical and methodological foundations of the concept of innovation ecosystem as a result of the development of innovation theory are improved; the interconnection between glocalization of the world economy and the development of innovation processes is revealed.The research revealed the leading role of industry in the development of innovation ecosystems. Scientific and methodical approach for assessment of innovation activities in industry was developed; analysis and assessment of innovation processes in industry was carried out on the basis of proposed approaches in the context of industries and regions. The necessity of neo- industrialization of the economy is substantiated as a condition for the development of the national innovation ecosystem of Ukraine. Obstacles on the way to neo-industrialization and development of national innovation ecosystem are identified and characterized, the proposals for overcoming them have been developed.Systematization of the institutional foundations, the state and problems of European integration of Ukraine in scientific, technical and innovation sphere has been carried out; the directions of strengthening of Ukrainian participation in the European research area were revealed. A conceptual approach to the development of national innovation ecosystem of Ukraine in accordance with the requirements of the European NUTS classification was proposed; a conceptual model of Ukrainian innovation ecosystems was developed. The proposals for the institutional support of the formation of regional innovation ecosystems of Ukraine at the level of economic regions are substantiated. The scientific and methodological approach to the formation of special economic zones as stimulating regulatory regimes aimed at the development of innovation ecosystems was improved. uk Інститут економіки промисловості НАН України Економіка промисловості Проблеми стратегії розвитку та фінансово-економічного регулювання промисловості Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції Инновационные экосистемы Украины: концептуальные основы развития в условиях глокализации и евроинтеграции Innovation ecosystems of Ukraine: a conceptual framework for development in the conditions of glocalization and eurointegration Article published earlier |
| spellingShingle | Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції Підоричева, І.Ю. Проблеми стратегії розвитку та фінансово-економічного регулювання промисловості |
| title | Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції |
| title_alt | Инновационные экосистемы Украины: концептуальные основы развития в условиях глокализации и евроинтеграции Innovation ecosystems of Ukraine: a conceptual framework for development in the conditions of glocalization and eurointegration |
| title_full | Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції |
| title_fullStr | Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції |
| title_full_unstemmed | Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції |
| title_short | Інноваційні екосистеми України: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції |
| title_sort | інноваційні екосистеми україни: концептуальні засади розвитку в умовах глокалізації та євроінтеграції |
| topic | Проблеми стратегії розвитку та фінансово-економічного регулювання промисловості |
| topic_facet | Проблеми стратегії розвитку та фінансово-економічного регулювання промисловості |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180021 |
| work_keys_str_mv | AT pídoričevaíû ínnovacíiníekosistemiukraínikonceptualʹnízasadirozvitkuvumovahglokalízacíítaêvroíntegracíí AT pídoričevaíû innovacionnyeékosistemyukrainykonceptualʹnyeosnovyrazvitiâvusloviâhglokalizaciiievrointegracii AT pídoričevaíû innovationecosystemsofukraineaconceptualframeworkfordevelopmentintheconditionsofglocalizationandeurointegration |