Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі
У статті йдеться про драматичну й надзвичайно цікаву історію ікони Богородиці з Бердичева, яку шанують католики всього світу, у тому числі й католики чину Босих кармелітів. В статье речь идет о драматической и весьма интересной истории иконы Богородицы из Бердичева, почитаемой католиками всего мира,...
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18004 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі / Д.В. Степовик // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 7. — С. 43-57. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859944167115849728 |
|---|---|
| author | Степовик, Д.В. |
| author_facet | Степовик, Д.В. |
| citation_txt | Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі / Д.В. Степовик // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 7. — С. 43-57. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті йдеться про драматичну й надзвичайно цікаву історію ікони Богородиці з Бердичева, яку шанують католики всього світу, у тому числі й католики чину Босих кармелітів.
В статье речь идет о драматической и весьма интересной истории иконы Богородицы из Бердичева, почитаемой католиками всего мира, в том числе и Босыми кармелитами в Украине.
The article is about the dramatical and extraordinary interesting history of the Berdychiv’s icon of Our Lady adored by the catholics in the world, including the catholics of the Order of the Discalced (barefoot) Carmelites.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:13:08Z |
| format | Article |
| fulltext |
43
УДК 246.3:232.931(477+475)
Д. В. Степовик
ІКОНА ДІВИ МАРІЇ З БЕРДИЧЕВА –
СПІЛЬНА СВЯТИНЯ УКРАЇНИ І ПОЛЬЩІ
Попри розділення світового християнства на православ’я і ка-
толицтво, яке існує вже майже тисячу років (з 1054 року), усе ж є
чимало спільного між цими двома крилами однієї й тієї ж христи-
янської віри: у трактуванні Святого Письма – Біблії, в основних
догматах віри, у шануванні святих і, не в останню чергу, – у свя-
щенному образотворчому мистецтві, зокрема в іконописі. Багато
ікон православного (й особливо українського) походження вважа-
ються чудотворними в католицьких країнах – Польщі, Угорщині,
Словаччині, Австрії та ін. У статті йдеться про драматичну й над-
звичайно цікаву історію ікони Богородиці з Бердичева, яку ша-
нують католики всього світу, у тому числі й католики чину Босих
кармелітів.
Ключові слова: ікона, чудотворство, реставрація, копія, маляр-
ство, інтерпретація.
Despite of the world-wide Christianity division on Eastern Orthodoxy
and Roman Catholicism which has been existing for almost a millenium
(since 1054) there is, however, a lot of the common features between
these two the same Christian religion’s branches in interpreting the Holy
Scripture – Bible, sharing the general confessional dogmas, honouring
the saints, and not least in inheriting the sacred painting, particularly
iconography. �ots of the Orthodoxic (especially Ukrainian) originated
icons are considered to be miraculous in the Catholic countries – Poland,
Hungary, Slovakia, Austria and so on. The article is about the dramatical
and extraordinary interesting history of the Berdychiv’s icon of Our �ady
adored by the catholics in the world, including the catholics of the Order
of the Discalced (barefoot) Carmelites.
Key words: icon, wonder-working, restoration, copy, painting,
interpretation.
44
Після падіння імперії тоталітаризму й атеїзму на зламі 80–
90-х років XX ст. посилилося шанобливе ставлення віруючих
до ікон та відновилася їхня увага до іконотворчості. Адже по-
шана до священних зображень – це один із головних канонів
Церков історичної традиції. Необхідність та обов’язковість по-
шани до ікон утвердили авторитетні й представницькі церков-
ні собори – Трульський (691–692 рр.) у Константинополі, Сьо-
мий Вселенський (787 р.) в Нікеї. Тож ніякі репресії безбожних
режимів і жодна критика ікон протестантськими деномінація-
ми не перешкодять благодатному впливові ікон в трьох напря-
мах: віронавчальному, літургійному та естетичному.
За останні двадцять років зріс інтерес до чудотворних ікон,
при яких у давні часи відбувалися зцілення й інші надприрод-
ні явища. Правда, поряд із дійсними чудами ми спостерігаємо
з боку деяких недобросовісних священнослужителів Москов-
ського патріархату оману і фальш в апелюванні до вигаданих
ними «чудотворінь» із суто пропагандистськими цілями, на-
приклад, до ікон, «що плачуть», «оновлюються», «пускають
пахуче миро» і навіть «кровоточать». Цю оману слід чітко від-
різняти від справжніх чудотворних ікон, про які є численні
й достовірні свідчення.
В Україні зафіксовано кілька десятків чудотворних ікон,
більшість з яких – Богородичні, але є також святих Мико-
ли, Димитрія Солунського, Юрія Змієборця, великомучениць
Варвари та Катерини. Одна з найвідоміших – старовинна, ще
часів середньовіччя, ікона Богородиці Провідниці (з грецької
мови – Одигітрїї), що прославилася в монастирі Босих карме-
літів у Бердичеві Житомирської області. Хочу написати про її
духовну суть і мистецьку вишуканість як учений, але до цьо-
го долучається ще й особистий мотив. Я народився перед по-
чатком Другої світової війни в с. Слободище біля Бердичева,
і мої батьки пізніше розповідали, що під час кожних відві дин
районного центру (у різних господарських справах) вони не
45
оминали нагоди помолитися перед цією іконою в кармеліт-
ському монастирі й навіть якось принесли мене, тоді немов-
ля, до цієї ікони. Також вони розповідали, що перед самою
війною, у 1941 році, бердичівські більшовики влаштували в
монастирі пожежу, під час якої згорів оригінал ікони XVI ст.
За іншою версією, ікону (як значну матеріальну цінність) ви-
крали, а потім оголосили, що вона «випадково» згоріла через
несправність електрики. Слід зауважити, що хоча монастир
Босих кармелітів – обитель католицька, але чудотворну ікону
Богородиці шанували як православні, так і католики обох об-
рядів, а зцілення при ній ставалися з усіма, хто тут щиро під-
носив молитву до Господа.
Іконографія цієї святині східна, візантійська, тобто на-
лежить до одного з семи варіантів зображень Богородиці з
Дитям-Христом на руках. Цей варіант називається Провідни-
цею, або Одигітрією. Провідниця тому, що Мати Божа передає
(проводить) усі молитви вірних до неї своєму Синові, розумі-
ючи, що Він – це втілений Бог, хоч і малий ще за віком. Ком-
позиція Бердичівської ікони запозичена з образу так званої
Сніжної Богородиці, який розміщено в старовинній базиліці
в центрі Рима – Санта Марія Маджоре – Великому храмі свя-
тої Марії. Ми не маємо достеменних даних про те, як цей об-
раз опинився в римській базиліці, але можна припустити, що
його створили під впливом зв’язків Рима з Візантією і на осно-
ві візантійської іконографії. Адже відомо, що зв’язки Рима, Ра-
венни та Венеції з Візантією були досить тісними, особ ливо до
великого церковного розділення 1054 року.
Не збереглося достовірних відомостей і про те, хто, за яких
обставин і коли зробив з римського образу Богородиці Сніж-
ної копію та як вона потрапила у власність українського пра-
вославного магната князівського походження Тишка. Він во-
лодів багатьма землями сучасної південної Житомирщини,
а його помістя розташовувалося там, де тепер монастир Босих
46
кармелітів. Ікона містилася в каплиці при домі Тишка, а зго-
дом – у церкві архангела Михаїла. І вже тоді при ній ставали-
ся чудеса. Магнат Тишко розпочав побудову нового великого
храму на честь Богородиці; а завершив цей храм його наща-
док Василь Тишкевич. Усі наступні княжата Тишкевичі сум-
лінно зберігали святиню у своєму родовому замку над річкою
у Бердичеві.
Дуже цікаво, як православна святиня від родини право-
славних магнатів потрапила до католицького монастиря Бо-
сих кармелітів, та ще й до заснування цього монастиря у Бер-
дичеві. Сталося це у 20–30-х роках ХVІІ ст. Один із нащадків
Тишка, київський воєвода Іван Тишкевич, під час зіткнення
з татарськими нападниками потрапив у полон до кримських
татар. У 1627 році він, закутий в кайдани, побачив у видінні
образ Богородиці – родинну реліквію. Перед іконою стояло
декілька ченців, яких Іван ніколи раніше не бачив. Вони го-
лосно просили Діву Марію, щоб вона посприяла визволенню
Івана Тишкевича з татарської неволі. Одразу після цього ви-
діння так і сталося: без видимої причини й попередження та-
тари звільнили Івана Тишкевича й відпустили його додому,
в Україну. Він повернувся до своїх воєводських обов’язків у
Києві, став дуже побожним і при кожній нагоді їздив у Берди-
чів до ікони. Воєвода також бував у Польщі. 1630 року, пере-
буваючи у Любліні, він раптом упізнав ченців, котрих бачив
у видінні в татарському полоні і які молилися до Богородиці
про його звільнення. Зворушений і розчулений, воєвода Тиш-
кевич запросив босих кармелітів – а в Любліні він упізнав саме
їх – до Бердичева, щоб заснували тут свій монастир.
Католицький орден кармелітів виник на біблійній горі Кар-
мил на Святій землі, на пограниччі Ливану й Галилеї, у XI ст.
під час Першого хрестового походу на Святу землю 1096–
1097 років. На горі Кармил свіже цілюще повітря, із джерел
б’ють кришталево чисті потоки, узвишшя потопають в садах.
47
Саме ж слово «кармил» означає «виноградник і фруктовий
сад». Поступово кармелітські монастирі було створено в різ-
них країнах завдяки пророкові Іллі, який ходив босоніж, хо-
вався в горах від переслідувань царя-ідолопоклонника Ахава
та його нечестивої цариці Єзавелі.
У Польщі філія кармелітського монастиря розташована
в Любліні, й саме там київський воєвода Іван Тишкевич зу-
стрів і впізнав ченців зі свого видіння . Чудодійне звільнення з
татарського полону так сильно його вразило, що він прийняв
католицьку віру, змінив ім’я з Івана на Януша і навіть подару-
вав орденові Босих кармелітів свій замок у Бердичеві з приле-
глою територією для зведення там Кармелітського монастиря!
Іван-Януш зобов’язався допомагати в побудові монастиря,
нового собору, виплачувати щороку ченцям, які там оселять-
ся, по 1800 золотих і подарувати їм село Скраглівка біля Бер-
дичева. Відповідні нотаріальні записи Тишкевич зробив у Лю-
бліні й Житомирі 1630 року.
Дванадцять років тривало будівництво монастиря і храму
в Бердичеві. 22 липня 1642 року монастир освятили, а Тиш-
кевич зробив ченцям ще один величний дар – родинну ікону
Богородиці Одигітрії Сніжної – копію образу з римської ба-
зиліки Санта Марія Маджоре. Того самого року ікона дістала
назву Бердичівська чудотворна ікона Богородиці, і з родинної
каплиці Тишкевичів її перенесли в головний вівтар новозбудо-
ваного кармелітського храму. І почали траплятися при ній нові
дива: упродовж 1643–1648 років у спеціальній книзі «�iber de
exordio istius conventus» їх зафіксовано аж 77! Найбільше чудо
сталося з невиліковно на той час хворим Київським римо-
католицьким єпископом Станіславом Зарембою, який після
чудодійного уздоровлення підписав 23 травня 1647 року акт
про офіційне визнання ікони чудотворною. Звістки про дію
молитов при іконі поширилися Україною, Польщею, усією Єв-
ропою. Бердичів став центром християнського паломництва
48
вірних обох гілок християнства – православних і католиків.
За майже сто років, до середини XVIII ст., згадана реєстрацій-
на книга чудотворінь зафіксувала 263 дива!
Римо-католицька церква так само, як і православна, дуже
обережна щодо визнання чуд, нетлінних мощей, каноніза-
ції святих. Тому 4 травня 1752 року за дорученням Рима було
створено богословську комісію, яка ретельно перевіряє через
свідків і документацію усі записи про чудеса. Кількарічна пра-
ця комісії завершилася визнанням правдивими таких милос-
тей Божих при цій іконі: чотирнадцять воскресінь з мертвих,
десять уздоровлень від каліцтв, дев’ятнадцять випадків повер-
нення зору, чотирнадцять випадків вилікування помираючих,
сто дванадцять несподіваних вилікувань від тяжких хвороб.
Інші милості – це порятунки від підступів диявола, злости-
вих сектантських впливів, від вогню, паводків, заразних хво-
роб, повернення викраденого або загубленого майна. Пере-
вірку здійснювали із застосуванням відомих тоді наукових
методів, і зрештою богословська комісія підтвердила рішення
колишнього єпископа Станіслава Заремби про те, що Берди-
чівська ікона була і лишається чудотворною. Після цього вис-
новку комісії Кармелітський монастир через церковну владу
звернувся до Ватикану з проханням визнати ікону чудотвор-
ною і увінчати голови Господа Ісуса Христа й Божої Матері ко-
ронами. Тодішній папа Бенедикт ХІV (1740–1758) з великим
співчуттям поставився до чудотворінь і не тільки благословив
коронування Христа й Марії на іконі, але й прислав у Берди-
чів особисто ним освячені дві золоті корони, прикрашені до-
рогоцінним камінням. Тимчасом церемонію коронування від-
клали до завершення будівництва нового собору за проектом
архітектора Яна де Вітте. Собор збудували у стилі бароко з чо-
тирма престолами-вівтарями на честь Діви Марії, архангела
Михаїла, пророка Івана Хрестителя та євангеліста й апостола
Івана Богослова.
49
Перенесення ікони в новий храм і коронування її в липні
1756 року – одна з найвеличніших маніфестацій, які будь-коли
проводилися в невеликому провінційному місті Бердичеві. Іс-
торики стверджують, що за величчю й урочистістю восьми-
денних святкувань, починаючи з 16 липня 1756 року, ця подія
перевершила навіть приїзд у Бердичів у середині XIX ст. для
одруження з Евелиною Ганською знаменитого французького
письменника Оноре де Бальзака.
Церкву довго й ретельно готували до коронації, адже сам
папа Бенедикт XIV прислав золоті корони! Об’яви заздалегідь
розвісили в парафіях, староствах, канцеляріях Волині, Київ-
щини та Поділля. Для розміщення паломників було витрачено
понад сто тисяч золотих. Для прочан, організованих у колони,
склали спеціальний маршрут. У передмісті Бердичева збудува-
ли тимчасову дерев’яну каплицю з одинадцятьма вівтарями;
у ній у різні дні на ночівлю залишалося двадцять тисяч вірян.
Проте, з огляду на розгортання національно-визвольного пов-
станського руху українського народу – гайдамаччини, – в очі-
куваний день прочан не було. Алею від монастиря кармелітів до
каплиці, де єпископ Каєтан Солтик з причетниками мав коро-
нувати Христа й Марію на іконі, увінчали вісьмома тріумфаль-
ними арками в стилі бароко. Паломники йшли вдень і вночі,
тому поставили ліхтарі. Безліч чергових тримали по ночах смо-
лоскипи уздовж алеї, а в небо піднімали феєрверки.
Першу колону прочан очолив латинський єпископ Киє-
ва Каєтан Солтик. Перед ним священики й ченці несли на на-
рах щойно короновану ікону в головний вівтар нового собору
архітектора Яна де Вітте. Почесним гостям дарували, а менш
почесним – продавали, позолочені медальки і значки із ви-
гравіруваною мініатюрою коронованої ікони. Упродовж ХVІ–
ХVІІІ ст. було чимало українсько-польських воєн за визволен-
ня України, але ні козаки українських гетьманів, ні гайдамаки
не зачепили, не пошкодили святої ікони і храму, в якому вона
50
перебувала. Бо були-таки християнами! Однак шкодити іко-
ні, грабувати її скарби почали московські нападники після ві-
домих трьох поділів Польщі наприкінці XVIII ст. Тоді настали
гіркі часи для бердичівських ченців-кармелітів. Їх і раніше то
виганяли до Любліна, то повертали назад до Бердичева. На-
щадки магнатської родини Тишкевичів почали оскаржувати
в судах рішення колишнього воєводи Івана Тишкевича щодо
дару родинного Бердичівського замку та чудотворної ікони
ченцям-кармелітам. Не залишила у спокої монастир і Мос-
ковія, яка після третього поділу Польщі «присвоїла» собі всю
Правобережну Україну. Монастир зазнавав постійних утис-
ків, але завдяки підтримці православного та католицького на-
селення Житомирщини продовжував існувати.
Однією зі складових цих утисків була організація викра-
дення Бердичівської чудотворної ікони. Власне, не самої іко-
ни, а тих численних і дуже коштовних дарів, які приносили
до ікони зцілені при ній люди. Усі три пограбування ретельно
планувалися урядом у Петербурзі за участю священоначалія
Російської православної церкви. Особлива увага захланних
і зажерливих чиновників була прикута до двох корон із зо-
лота й коштовного каміння над головами Ісуса й Марії – дару
папи Бенедикта XIV Бердичівській іконі в середині XVIII ст.
У 1820 році обидві корони зникли разом із численними дарун-
ками з дорогоцінних металів і каміння, що зберігалися при
іконі у спеціальних вітринах. На щастя, коштовності не встиг-
ли вивезти з Бердичева; завдяки оперативному розслідуван-
ню їх було виявлено та повернено в монастир. Але 1831 року
корони знову викрали, цього разу назавжди! Попри це, місце-
ві золотарі на замовлення монастиря й на пожертви християн
виготовили копії корон, які освятили та прикріпили до ікони
1844 року. Проте й ці корони незабаром викрали, уже втретє.
Хоч ікона перебувала під постійною охороною ченців, усі ви-
крадення були майстерно сплановані й організовані.
51
Про драму з Бердичівською чудотворною іконою знали
і в апостольській столиці. Там прийняли ухвалу виготовити
нові корони і вдруге коронувати ікону. Папа Пій IX (роки пон-
тифікату – 1846–1878) надіслав у Бердичів нові корони, ще пре-
красніші, ніж попередні, зладовані на особисті кошти папи.
Повторне коронування чудотворної ікони відбулося в Карме-
літському монастирі Бердичева у травні 1856 року, на сторіч-
ний ювілей першої коронації, у присутності ста тисяч прочан
православного, греко-католицького та римо-католицького ві-
росповідань. Охорону вдруге коронованої ікони було посиле-
но, й упродовж наступних 64-х років злодії не мали вже змоги
дотягти до неї свої загребущі руки.
А що далі? Перша світова війна. Більшовицький переворот.
Громадянська війна в Україні. Поразка Української Народної
Республіки. 1920 рік. На Житомирщині, як і на більшості те-
риторії України, встановлено деспотичний безбожний режим
комуністів-більшовиків. Під претекстом ленінської політи-
ки «експропріації експропріаторів» у Кармелітський монас-
тир приїхали комісари, майже всі єврейської національності.
Вони одразу зайшли у санктуарій (освячене місце для спе-
ціальних молитов), де зберігалася чудотворна ікона зо всіма
скарбами. З неймовірним глузуванням і цинізмом вони забра-
ли ікону і всі дари, ченців відштовхнули, а старшому дали на-
каз підписати документ, ніби ікону зі скарбами монастир пе-
редає владі добровільно на потреби нужденних.
До 1926 року доля Бердичівської ікони була маловідомою.
Вважалося, що її знищили. Однак це було не так. Того самого
1926 року, коли в Києві розгромили Києво-Печерську лавру,
а на її території комуністи відкрили атеїстичне Музейне міс-
течко, у Бердичеві розігнали Кармелітський монастир і у верх-
ній частині собору авторства архітектора Яна де Вітте влашту-
вали… музей революції та атеїзму! Саме у ньому й побачили
люди після п’яти років її відсутності Бердичівську чудотворну
52
ікону Божої Матері. Без корон, без дорогоцінної срібної рами
вагою у 75 кг, без позолоченого й прикрашеного коштовним
камінням окладу, без численних дарів, які оточували ікону,
коли вона перебувала в санктуарії. Усі цінності, як і числен-
ні скарби ризниці Київської лаври й багатьох інших україн-
ських монастирів та соборів, були або переплавлені на золоті
та срібні бруски, або продані за кордон, або вивезені в Москву
й, напевно, до цього часу зберігаються у сховках Оружейної
палати в Кремлі.
За спогадами моїх батьків, які бачили ікону 1926 чи 1927 року
вже як «експонат» музею революції й атеїзму, святиню розміс-
тили в жахливих умовах. У соборі були збиті всі ліпні прикраси,
навіть орнаменти, герби, колонки та картуші. У багатьох міс-
цях тиньк був оббитий до цегляної кладки, й подекуди ці дір-
ки сяк-так забілили вапном. Скрізь були розвішені карикатури
на священиків і ченців. На червоних транспарантах красували-
ся більшовицькі гасла проти віри в Бога і про те, що релігія –
це опій для народу. Біля чудотворного образу збиралося бага-
то мешканців довколишніх сіл; усі хрестилися, деякі ставали на
коліна. Наглядачі музею сильно сварили й картали таких. Тих,
хто опирався й не хотів підніматися з колін, просто виволікали
з храму, а то й били. Декого заарештовували чекісти, особливо
коли людина сперечалася й казала, що Бог існує. Мої батьки, які
багато чули про ікону, молилися при ній мовчки, лише подум-
ки. Перед цим моя мати Марія зі своєю матір’ю Мотрею брали
участь у прощі в с. Калинівка (де сталося так зване Калинівське
чудо: солдат прострелив придорожнє розп’яття Христа і з про-
стреленого місця зацебеніла кров) й бачили, як чекісти жорсто-
ко розправлялися з паломниками. Тому помірковані християни
с. Слободище не виявляли зовнішніх ознак поклоніння, моли-
лися тихо, щоб не наразитися на репресії та арешти.
У червні 1941 року, за кілька днів до нападу Німеччини на
Радянський Союз, в соборі зімітували пожежу, й ікона або зго-
53
ріла, або була викрадена. Якщо її викрали, то й досі десь перехо-
вують. Щойно Бердичів окупували німці, вони заареш тували
декілька тисяч бердичівців, які не встигли втекти з червоно-
армійцями. Серед затриманих було чимало тих, хто перетво-
рив християнський монастир на музей революції та атеїзму.
Тисячі затриманих гітлерівці розстріляли в підвальній части-
ні храму й на подвір’ї перед костелом. Диявол працював по
обидва боки лінії фронту: одних наставляв нищити святині,
інших – нищити їх самих.
Майже всю другу половину XX століття, аж до відновлен-
ня незалежності України 1991 року, шедевр барокової архітек-
тури Яна де Вітте був у руїнах. З настанням волі віросповідань
сюди знову прийшли Босі кармеліти. Почалося відроджен-
ня чернечого життя й відбудова собору. Українська про-
вінція ордену Босих кармелітів має назву провінції Святого
Духа. Може, саме тому відновлення святині відбувалося дово-
лі успішно, попри відомі усім труднощі й проблеми. Священо-
началіє провінції вжило ряд заходів для пошуку Тишкевиче-
вого оригіналу чудотворної Бердичівської ікони Богородиці.
Пошуки, на жаль, результатів не дали. Якщо ікону 1941 року
справді викрали, і вона не згоріла, то її надійно заховали або
вивезли за межі України. Тоді отці вдалися до традиційного,
прийнятого в Церкві, рішення: копія чудотворної ікони збері-
гає усі благодаті оригіналу! Оскільки ні дошки, ні фарби ікон
не вічні, то вічним є образ – матеріальний субстрат духовної
іпостасі святої особи.
Зробити копію Бердичівської чудотворної ікони восени
1990 року доручили мисткині й реставраторці з польського
міста Нова Гута Вожені Мусі-Совинській. Було враховано її по-
передній досвід у реставрації та копіюванні аналогічних тво-
рів сакрального мистецтва. Вожена Муха-Совинська завер-
шила виконання ікони 1991 року олійно-смоляними фарбами
на полотні заввишки 143 см і завширшки 93 см, тобто в дещо
54
менших розмірах, ніж оригінал. Полотно ікони було прикріп-
лено до склеєних у кілька шарів фанерних дошок, причому ви-
користано вологостійкий клей.
З якого ж джерельного матеріалу пані Муха-Совинська бра-
ла взірець для копії Тишкевичевого оригіналу, якщо першо-
твору не було, а всі репродукції з нього – чорно-білі? Джерел
було два: 1) римський прообраз Матері Божої Сніжної з ба-
зиліки Санта Марія Маджоре, з якого в середньовіччі скопі-
ювали ікону для родини Тишкевичів; 2) детальний опис Тиш-
кевичевої ікони, зроблений у 20-х роках XX ст. священиком
Броніславом Яросинським. Коли більшовики вилучили ікону
з вівтаря, зняли раму, оклад та корони, опікатися нею перед
виставленням у музеї революції й атеїзму випросив у кому-
ністів отець Броніслав. Він по-своєму реставрував її, закріпив
шматочки фарби й ґрунтівки там, звідки давні й сучасні злодії
зривали корони, а також докладно описав композицію, кольо-
ри та символи ікони. Таким чином, В. Муха-Совинська ство-
рила не точну копію, а наближену до точної, що цілком прий-
нятно для Церкви, згідно із вченням святих отців про те, як
треба шанувати, використовувати, оновлювати й копіювати
(робити списки) ікони.
Спільні ознаки Тишкевичевого оригіналу та ікони В. Мухи-
Совинської такі: а) загальна композиція ікони у варіанті
Провідниці-Одигітрії; б) колірні співвідношення одягу Бого-
родиці, її мафорію, тобто верхньої хустки з широким опліч-
чям, та гиматія; в) благословляючий жест Дитяти-Спасителя
в православному варіанті, а також том Священного Писання,
який Він тримає у лівій руці; г) навхрест складені руки Богоро-
диці. Розбіжності порівняно з оригіналом стосуються зобра-
жень тла з багатьма обличчями крилатих янголів, «недремно-
го ока» у горішній частині ікони в трикутнику (символ Святої
Трійці), двох прямокутників на вервичках у правій руці Діви
Марії, на яких позначені початкові літери імен «Ісус Христос»
55
та «Марія» – символи ордена Босих кармелітів. Інші відмін-
ності менш суттєві. Обличчя Христа й Богородиці мистки-
ня змалювала у стилі Ренесанс, без ознак візантійського сти-
лю. В. Муха-Совинська написала ікону без корон на головах
Христа й Марії, а нове коронування й освячення у 1997 році
здійснив під час візиту до Польщі папа Іван-Павло II. Сталося
це у Кракові, куди спеціально для освячення доставили ікону,
й того ж 1997 року її привезли в Бердичів. Новітня історія Бер-
дичівської чудотворної ікони Богоматері завершилася 16 лип-
ня 2006 року, коли в Бердичеві відзначили 250-річчя від дня
першого коронування ікони коронами папи Бенедикта XIV.
Того самого року районний центр Житомирщини знову став
місцем паломництва тисяч прочан.
Незважаючи на те, що ряд інших ікон православного похо-
дження є предметом глибокої пошани в католицьких грома-
дах, приклад з Бердичівською іконою дуже рідкісний з огляду
на драматичну історію цієї ікони. Цю історію можна порівня-
ти хіба що з Белзько-Ченстоховською іконою Скорботної Бо-
городиці, яка з Візантії потрапила в Русь-Україну, довго збе-
рігалася в галицькому Белзі, а тепер є найбільшою святинею
християн Польщі.
Як і Белзько-Ченстоховську, так і Бердичівську ікону ко-
піюють нині найкращі митці-ікономалярі нової України.
Наш народ і наші мистці плекають національні святині,
якщо навіть вони належать до різних Церков і різним краї-
нам. У 2007–2009 роках Бердичівську чудотворну ікону дуже
гарно змалювали сучасні українські мистці: 2007 року – Ан-
дрій Дем’янчук; 2008 року – три майстри сакрального мис-
тецтва Сергій Булко, Ігор Орищак та Ігор Леськів (спіль-
ний твір усіх трьох); 2009 року – першокласний ікономаляр з
Прикарпаття Василь Стефурак. Усі три нові копії близькі до
Тишкевичевого оригіналу, але в деталях мають багато осо-
бистісного: в колориті, декорі, трактуванні тла, змалюванні
56
корон, шляхетній витонченості малярства, застосуванні су-
часних варіан тів давніх стилів – ренесансу, бароко, класи-
цизму. Отже, священне мистецтво іконопису справді слугує
піднесенню духовності українського народу і зближує Церк-
ви нашої історичної традиції.
Література
Бенчковський С. Монастир Кармелітів босих. – Л., 1793.
Бортник В. Матір Божа Бердичівська // Маруся плюс. – Бердичів,
2006. – 19 липня.
Зелінський Ю. Біля джерел Кармелю. – Краків, 2000.
Колтун К. Бердичівський монастир. – Краків, 1928.
Кот С. Бердичів. – К., 1982.
Кравченко В. Свято ікони Матері Божої Бердичівської: Пішки до святи‑
ні // Земля Бердичівська. – Бердичів, 2003. – 24 липня.
Лазаревський Н. Орден Кармелітів Босих. – Прага, 1879.
Майко і. Шляхетський рід Тишкевичів – засновників Бердичівського
конвенту // Бердичівщина: Поступ у третє тисячоліття. Велика Волинь:
Наук. зб. – Житомир, 2001. – Т. 22.
Марівінський М. Архітектурні особливості Бердичівського костелу. –
Прага, 1926.
Марковський Б. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку
XX століття. – Житомир, 1999.
Мет О. Матір Божа Бердичівська. – Краків, 1998.
Паїдківський Ф. Видавнича діяльність друкарні кармелітів у Бердичеві
ХVІІІ–ХІХ століть // Житомирщина крізь призму століть. Велика Волинь:
Наук. зб. – Житомир, 1997. – Т. 18.
Перенський М. Бердичів. – Краків, 1898.
Побережний О. Виникнення ордену Босих Кармелітів та його шлях до
України // Міжнародна наукова конференція «Дні науки Філософського фа‑
культету»: Матеріали доповідей та виступів. – К., 2008.
Побережний О. Католицький орден Босих Кармелітів. – К., 2009.
Поданєва Ю. Монастир Босих Кармелітів – історична пам’ятка Бер‑
дичева // Бердичівська земля в контексті історії України. – Житомир,
1999.
57
Несмотря на разделение мирового христианства на православие
и католичество, которое существует уже почти тысячу лет (с 1054
года), все же есть достаточно общего между двумя крыльями одной
и той же христианской веры: в трактовке Святого Писания – Библии,
в основных догматах веры, в почитании святых, и, не в последнюю
очередь, – в священном изобразительном искусстве, в частности в
иконописи. Очень много икон православного (и особенно украин-
ского) происхождения считаются чудотворными в католических
странах – Польше, Венгрии, Словакии, Австрии и других. В статье
речь идет о драматической и весьма интересной истории иконы Бо-
городицы из Бердичева, почитаемой католиками всего мира, в том
числе и Босыми кармелитами в Украине.
Ключевые слова: икона, чудотворение, реставрация, копия, жи-
вопись, интерпретация.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-18004 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0051 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:13:08Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Степовик, Д.В. 2011-03-13T21:52:54Z 2011-03-13T21:52:54Z 2009 Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі / Д.В. Степовик // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 7. — С. 43-57. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18004 246.3:232.931(477+475) У статті йдеться про драматичну й надзвичайно цікаву історію ікони Богородиці з Бердичева, яку шанують католики всього світу, у тому числі й католики чину Босих кармелітів. В статье речь идет о драматической и весьма интересной истории иконы Богородицы из Бердичева, почитаемой католиками всего мира, в том числе и Босыми кармелитами в Украине. The article is about the dramatical and extraordinary interesting history of the Berdychiv’s icon of Our Lady adored by the catholics in the world, including the catholics of the Order of the Discalced (barefoot) Carmelites. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Біля джерел слов’янської культури Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі Article published earlier |
| spellingShingle | Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі Степовик, Д.В. Біля джерел слов’янської культури |
| title | Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі |
| title_full | Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі |
| title_fullStr | Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі |
| title_full_unstemmed | Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі |
| title_short | Ікона Діви Марії з Бердичева – спільна святиня України і Польщі |
| title_sort | ікона діви марії з бердичева – спільна святиня україни і польщі |
| topic | Біля джерел слов’янської культури |
| topic_facet | Біля джерел слов’янської культури |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18004 |
| work_keys_str_mv | AT stepovikdv íkonadívimaríízberdičevaspílʹnasvâtinâukraíniípolʹŝí |