Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці
У статті розглядаються образи неземних тварин у творах російської, польської та болгарської науково-фантастичної літератури.
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18008 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці / Д. Айдачич // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 7. — С. 109-126. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-18008 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180082025-02-09T10:12:19Z Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці Айдачич, Д. Проблеми сучасної славістики У статті розглядаються образи неземних тварин у творах російської, польської та болгарської науково-фантастичної літератури. В статье рассматриваются образы неземных животных в произведениях русской, польской и болгарской научно-фантастической литературы. The paper analize presentations of the non-terrestrial animals in the selected works of Russian, Ukrainian, Polish and Bulgarian science fiction literature. 2009 Article Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці / Д. Айдачич // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 7. — С. 109-126. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18008 82–344(=16) uk application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми сучасної славістики Проблеми сучасної славістики |
| spellingShingle |
Проблеми сучасної славістики Проблеми сучасної славістики Айдачич, Д. Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці |
| description |
У статті розглядаються образи неземних тварин у творах російської, польської та болгарської науково-фантастичної літератури. |
| format |
Article |
| author |
Айдачич, Д. |
| author_facet |
Айдачич, Д. |
| author_sort |
Айдачич, Д. |
| title |
Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці |
| title_short |
Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці |
| title_full |
Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці |
| title_fullStr |
Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці |
| title_full_unstemmed |
Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці |
| title_sort |
неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Проблеми сучасної славістики |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18008 |
| citation_txt |
Неземні тварини у слов’янській науковій фантастиці / Д. Айдачич // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 7. — С. 109-126. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT ajdačičd nezemnítvariniuslovânsʹkíjnaukovíjfantasticí |
| first_indexed |
2025-11-25T19:36:50Z |
| last_indexed |
2025-11-25T19:36:50Z |
| _version_ |
1849792361186459648 |
| fulltext |
109
УДК 82–344(=16)
Деян Айдачич
(Сербія)
НЕЗЕМНІ ТВАРИНИ
У СЛОВ’ЯНСЬКІЙ НАУКОВІЙ ФАНТАСТИЦІ
У статті розглядаються образи неземних тварин у творах росій-
ської, польської та болгарської науково-фантастичної літератури.
Ключові слова: наукова фантастика, слов’янські літератури, не-
земні тварини, назви, образи, гротеск.
The paper analize presentations of the non-terrestrial animals in the
selected works of Russian, Ukrainian, Polish and Bulgarian science fic-
tion literature
Key words: science fiction, Slavic literatures, non-terrestrial animals,
nomination, grotesque.
Фантастичні тварини – це створіння невідомих світів: пек-
ла, раю, недосліджених або ж вигаданих місць планети Земля
чи інших планет. Письменники за допомогою фантазії ство-
рюють і таких тварин, яких люди ніколи не бачили. Авторська
уява формує вигляд неземних тварин, їх особливості, спосіб
життя й харчування, звички, способи приручення, пересліду-
вання та інші знання, що стосуються ставлення до живих іс-
тот у межах фікціональної дії. Тому уявлення про види тварин
у слов’янській науковій фантастиці заслуговують на увагу як
частина актуальних досліджень ідентичності людини майбут-
нього, обмеженої рамками фантазії.
Описи позаземних видів тварин у науковій фантастиці мо-
жуть розглядатися з позиції наукової достовірності епохи,
коли твір був написаний, або з позиції знань про світ у часо-
вому вимірі читача й дослідника, до того ж вираженої у пев-
ному контексті. Уявлення про ці створіння, однак, не повинні
110
обов’язково включати фундаментальні, принаймні важли-
ві для свого часу, біологічні знання та наукові принципи, що
стосуються вірогідного вигляду та функціонування невідомих
живих створінь, оскільки автори на перший план висувають
літературні аспекти, гру фантазії, пов’язуючи властивості тва-
риноподібних істот із завершенням певної дії, відчуттям стра-
ху чи цікавості, а також особливостями героїв.
У цій статті розглянемо поетико-літературні аспекти іме-
нування та зображення видів тварин у текстах російських ав-
торів О. Волкова (оповідання «Чужие», 1928), Л. Кленча (опо-
відання «Из глубины вселенной», 1929), О. Бєляєва (роман
«Прыжок в ничто», 1933), О. Толстого (роман «Аэлита», 1923),
Г. Мартинова (романи «220 дней на звездолете», 1955; «Сестра
Земли», 1959), І. Єфремова (роман «Туманность Андромеды»,
1957), Д. Біленкіна (оповідання «Чара» 1968; «Случай на Оме»,
1971; «Бремя человеческое», 1980), Кіра Буличова (оповідання
«Разум в плену», 1972), С. Снєгова (роман «Люди как боги», ч. 2,
«Вторжение в Персей», 1968), О. Полещука (повість «Звёздный
человек», 1963), В. Васильєва (роман «Враг неизвестен», 1997),
С. Лук’яненка (роман «Звезды – холодные игрушки», 1997),
М. Наумової (роман «Чужие», ч. 2, «Планета отчаяния», 1992),
К. Серафимова (роман «Планета для охоты», б. р.), українсько-
го письменника В. Владка (роман «Аргонавти Всесвіту», 1955),
польських авторів – С. Лема (роман «Eden», 1959; цикл опові-
дань «Dzienniki gwiazdowe – Podróże Ijona Tichego», 1957, 1966;
роман «Соляріс. Едем», 1987), Я. Зайдела (роман «Cała prawda
o Planecie Ksi», 1983), а також болгарських – П. Вежинова (ро-
ман «Гибелта на Аякс», 1973) та А. Мелконяна.
Для нашої розвідки важлива не сама по собі літературна
цінність науково-фантастичних текстів, а незалежні від обда-
рування та вправності письменника літературні прийоми, що
створюють уявлення про дивних істот, та фантазійну перекон-
ливість самої оповіді. У представленні неземних істот, схожих
111
на тварин, автори наукової фантастики створюють ситуації,
в яких із цими істотами зустрічаються люди певних професій,
з певними характерними рисами та завданнями. Називанням,
так само як і описом вигляду та поведінки твариноподібних іс-
тот, фікціоналізується впізнання відомого або зустріч із неві-
домим. Незалежно від того, наскільки герої та сам автор ква-
ліфіковані в питаннях астробіології, спосіб опису пов’язаний
з певними мовними та літературними аспектами представлен-
ня художнього матеріалу. Саме тому мовні засоби і літературні
прийоми побудови текстів про неземних істот стали предметом
нашого аналізу в дослідженні творів наукової фантастики.
Для розуміння літературних аспектів цих творів потрібне
здійснення семантичного аналізу номінації неземних видів, те-
оретичні тлумачення гротеску й антропологічний аналіз типів
чудовиськ, а також виявлення наративних аспектів найчастіше
вживаних жанрів, у яких ці істоти з’являються. Комбінування
таких підходів дає змогу виокремити типи представлення істот,
схожих на земних, створених шляхом викривлення або поєд-
нання рис відомих істот та опису твариноподібних створінь
з новими й невідомими людині властивостями. Парадокс по-
єднання нового й уже відомого виявляється і в їхньому опи-
сі. Оповідач і герої від його імені фікціоналізують новий світ як
світ, що є відмінним від земного, але їхній «геоцентричний» до-
свід спирається на земний досвід.
Називання певних «тварин» на ще не досліджених плане-
тах різними іменами фікціоналізує неусталеність назви, що
приводить до паралельного використання кількох іменувань.
Зрозуміло, що різні назви мають різні мовні мотивації. Наслі-
дуючи розмовний стиль героїв своїх творів, письменники ін-
коли скорочують складні імена, припускаючи, що інші персо-
нажі зрозуміють коротку версію напівзасвоєного імені. Так,
летюче створіння у вигляді кулі на Венері гості-земляни в ро-
мані О. Бєляєва «Стрибок у ніщо» називають «летючим каву-
112
ном», «кавуном», «булькою», «птахом-аеронавтом», «птахом-
кулею», «кулею-птахом», а дивну істоту, що просувається че рез
кригу, – «крижаним кротом», «праскою», «кротом».
Означенням, утвореним від назви космічного тіла, на яко-
му живе невідома тварина, у науково-фантастичних творах
може бути присвійний прикметник, що використовується
як перша частина складеної назви, до якої додається на-
зва подібної земної тварини (наприклад, «венеріанська че-
репаха»). Наприкінці XIX та в першій половині XX століття,
коли панувало переконання, що на Венері чи Марсі є життя,
з’являються синтагми, в яких першою частиною є присвійні
прикметники «венеріанський» або «марсіанський».
Вказівка на схожість із земною твариною може бути вира-
жена шляхом використання назви земної тварини в лапках
(«пінгвін» – О. Бєляєв) або конструкціями «подібний до ко-
гось», «схожий на когось», «як хтось». Подібність вигляду не-
земної тварини і земної може стосуватися лише певної части-
ни тіла. Наприклад, дивна тваринка, що з’явилася на невідомій
планеті, має схожу на котячу голову: «Він [інженер] бачить пе-
ред собою звірятко […] мало блідо-сіре здуте черевце, а що
воно сиділо випростано, як білочка, він бачив його складені
на черевці лапки – всі чотири, з кігтиками, які кумедно схо-
дилися в самому центрі. Обідець керамітового сопла воно об-
хоплювало якимсь блискучим, жовтавим, схожим на застигле
желе, відростком, що стирчав із кінця його тулуба. Сіра кру-
гла кошача голівка не мала ні мордочки, ні очей, але вся була
всипана чорними блискучими бісеринками, наче подушечка
з безліччю густо повтикуваних у неї шпильок» (С. Лем).
Існують також назви, пов’язані із середовищем, в якому жи-
ве неземне створіння, як, наприклад, «крижаний кріт» (О. Бє-
ляєв), або з додатковою ознакою, за якою істота визначається
як відмінна від земного родича, наприклад «стратопавук»
(Д. Біленкін).
113
Поняття «відсторонення», дане російським формалістом
В. Шкловським, в описі фантастичної неземної тварини функ-
ціонує по-іншому, ніж у реалістичній прозі. Багато компо-
нентів відстороненої реальності стосовно реальності на Зем-
лі вказують на те, що наукова фантастика, як писав Д. Сувін,
це «відсторонений жанр» [Suvin 1973]. «Відсторонення», яке
в реалістичному тексті є відходом від дійсності, своєю неочі-
куваністю викликає в читача додаткову увагу і становить дже-
рело задоволення.
Герої фантастичних романів дають назви неземним твари-
нам залежно від того, чи вони давно їх знають, чи знайомлять-
ся з ними вперше в експедиціях або завойовницьких місіях.
В іншому випадку назви ґрунтуються здебільшого на найме-
нуваннях відомих земних тварин та відмінностях між ними
й неземними створіннями.
Якщо певний вид фантастичної істоти замість звичайних
п’яти пальців або одного тіла має чотири пальці та два тіла, то
це вже є відхиленням. Письменники часто вдаються до опи-
су більших за розміром «родичів» земних тварин, зокрема
комах, яких люди зустрічають на інших планетах. О. Бєляєв
описує «руконогів» як істот із величезними ногами (наче на
дерев’яних ходулях) та малими тілом і головою.
Види, які з погляду земної біології є гібридними, зміша-
ними, у художній літературі можуть розглядатися як гро-
тескні комбінації людини й тварини, тварини та іншої тва-
рини, тварини й механічних апаратів чи створінь. Автори
наукової фантастики зображують «схрещені» види, з якими
біологи не погодилися б, натомість таке право письменни-
кам дає фікціональність їхніх творів. Логіка розвитку жит-
тя, вважають біологи, не може бути відкинута, але пись-
менники знаходять своє виправдання в тому, що біологам
на Землі ця логіка невідома, бо в інших світах діють інші
закони.
114
Найменування неземних видів тварин, утворені шляхом
поєднання назв різних земних тварин, схожих за зовнішнім
виглядом, семантично прозорі та зрозумілі – вони вказують
на подібність вигляду неземних створінь до видів, знайомих
мандрівникам-землянам, тобто читачам. Назви істот утворю-
ються шляхом поєднання назв двох земних видів в один не-
земний за допомогою дефіса або через зміну суфікса першої
назви. Найрозумніші істоти, на яких на Венері натрапляють
люди в романі О. Бєляєва «Стрибок у ніщо», отримують назву
«мавп-кенгуру». Дуже небезпечні створіння в романі Наумової
«Чужинці» названі «каракатицепавуками». Відчуження в та-
кому називанні і при створенні, і при сприйманні відбувається
як на лексичному рівні формування значення, так і на
значеннєвому – пов’язаності назви з існуючими об’єктами та
їхнім тілесним опредметненням, конкретизацією, наприклад
«напівверблюд – напівслон» (О. Бєляєв).
Для цих уявлень характерне явище гротеску – поєднан-
ня непоєднуваного, яке найчастіше виражає смішне [Бахтін
1965] або страшне [Каjзер 2004]. Гротеск у страхітливому ви-
гляді відбиває людські фобії та страхи, фантазми, що викли-
кають сильний страх. Відчуття жаху відображають і більш
узагальнені назви – чудовисько, чудище, потвора, монстр, так
само як і відчуття, що їх викликають небезпечні та відразли-
ві істоти, якими в науковій фантастиці позначені деякі з не-
безпечних тварин: «Вывалившаяся оттуда бронированная го-
лова, охристо-желтая и блестевшая словно под слоем лака,
лязгнула в воздухе кривыми зубами, расположенными во рту
несколькими рядами. Монстр еще не полностью вырвался на
свободу, но уже был готов убивать» (М. Наумова).
Жах переважає в оповідях про небезпечні зіткнення з агре-
сивними неземними видами, в яких також передається відраза
до створінь, від яких треба рятуватися (М. Наумова). Елемен-
ти смішного в гротеску переважають у сатирично забарвлених
115
«Зоряних щоденниках…» С. Лема (наприклад, «рибит» у 13-й
подорожі, «тарган» – у 8-й), у деяких уривках з роману О. Бє-
ляєва, в оповіданні Кіра Буличова «Розум у полоні»: «Притом,
обрати внимание, что у осьминога десять ног и он сравнитель-
но крупный. Это, вполне возможно, неизвестный науке вид.
На что я и надеюсь».
В уявленнях про гротескних тварин та живих істот поза-
земних світів інколи наявна й певна схематичність. Дивні,
смішні або страшні неземні твариноподібні істоти продовжу-
ють довгий перелік фантасмагорій у нелюдському просторі
пекла, екзотичних невідомих країнах, казкових краях тощо.
Гротескні тіла сформовані з частин тіл тварин або тварино-
людиноподібних істот, у яких лапи, клешні, морди, роги, хвос-
ти, копита є елементами вигляду деяких неземних видів.
Гротеск в описі неземних видів є умовно «реальним», якщо
ці істоти «існують» у фікціонально представленому світі як
реальні істоти, як прояви життя інших світів. Вони не є ре-
зультатом невідповідності або порушеного порядку, вони є
частиною свого світу. Тому їх гротескність не може розціню-
ватися як «відчуження», хаос, божевілля. Опозиція людське –
нелюдське в описі неземних «тварин» уже містить елемент
тваринного, але нелюдське в їхньому вигляді може ще більше
підкреслюватися додаванням елементу механічного світу або
демонічних рис.
У відстоюванні мистецтва романтизму французький пись-
менник Віктор Гюго протиставив гротеск піднесенню [Каjзер
2004]. Таким чином, гротеск набув естетичного й етичного
значення. У своїй теорії романтичного мистецтва Гюго не брав
до уваги позаземні світи наукової фантастики, але його розду-
ми можуть бути спроектовані й на цей жанр. Піднесене могло
б бути земним, а гротескне, як потворне, – неземним.
Антропоцентризм у ставленні та способах дії щодо незем-
них тварин є зрозумілим, оскільки людині важко змінюва-
116
ти свої погляди, набуті завдяки певному досвіду чи отрима-
ні освітнім шляхом. У проектуванні далекого майбутнього,
в якому б людина оволоділа новими світами й мала знання на
рівні всесвіту, а не окремої планети, її погляд на світ був би
ширшим.
Жанрова характеристика тексту не визначає наперед тип
гротеску. Комічно маркований гротеск є очікуваним та функ-
ціональним у сатиричних і пародійних описах, але він мож-
ливий також у літературі жахів, авантюрно-мандрівній або
казковій науковій фантастиці. Теоретики літератури можуть
дискутувати щодо питання про те, чи є навмисним, свідомим
такий відхід, «вислизання» письменника, або як із жанрово-
стильового погляду слід розуміти тексти, в яких наявні різні
типи гротеску.
«Засвоєні», усталені назви тварин з’являються в творах у
тому разі, якщо назви видів, як здається, уже сприйняті меш-
канцями планети. У романі «Уся правда про планету Ксі»
польського письменника Я. Зайдела колонізатори із Землі по-
відомляють про два види тварин – «мангурів» та «мурлонгів».
При першій зустрічі з мангуром член дослідницької експеди-
ції впізнає його за описом у книзі, і каже, що це хижак, який
харчується тваринами, які живуть у воді. Із розмови з нащад-
ком перших поселенців Ахмат дізнається, що вони завжди пе-
ресуваються стадом, а вбитого мангура з’їдають його родичі.
Читач не дізнається, який вигляд має мурлонг. У двох опові-
даннях Д. Біленкіна з’являються назви неземних видів тварин
(сирил, чара), яких немає в російській мові.
Якщо деяких частин тіла наземних створінь порівня-
но з відомими земними тваринами більше або менше, пись-
менник шляхом поєднання кількості та назви певного орга-
на утворює коротку образну назву. «Шестиногі» (О. Бєляєв),
як показує їхня назва, мають шість ніг, що дозволяє їм ви-
користовувати руки та пересуватися як кроком, так і стриб-
117
ком. «Двотілі» у романі С. Лема «Едем» мають тіло у вели-
кому тілі. Якась інша характерна ознака також може бути
визначальною, як, наприклад, у назві «коротколапі» в романі
Наумової «Планета відчаю».
У назві неземної тварини можуть бути використані асоці-
ації, засновані на метафоричному зв’язку певних зовнішніх
ознак цього створіння з відомими людині реаліями. Так, кри-
жаних кротів, завдяки парі, яку виробляє їхнє тіло, називають
«прасками» (О. Бєляєв, «Стрибок»). У цьому ж романі «летю-
чі кавуни», «птахи-аеронавти» своєю округлою формою нага-
дують кавуни, а летючі вони через те, що здатні літати в пові-
тряних потоках. Венеріанських пінгвінів, на яких Ханс носить
плоди на космічний корабель, О. Бєляєв назвав «капуцинами»
за подібністю до ченців відомого католицького ордену.
У творах, де поєднано фантастичні уявлення про далекі
світи та давні міфи, найчастіше давньогрецькі, як космічні
мешканці можуть з’являтися Кентаври (Л. Кленч) та Пегаси
(С. Снєгов). Письменники, уживаючи ці назви, можуть не вда-
ватися до детального опису відповідних неземних створінь,
оскільки й пересічний читач має уявлення про їхній вигляд.
Ці назви, якщо не сприймати їх виключно як гру, показують
різні вияви людської фантазії.
В історії найменування істот живого світу існує загально-
прийнята каталогізація, у якій принципи двочленного імену-
вання латиною запропонував шведський учений Карл Лінней.
Включаючи до складу експедицій у позаземні світи біологів
або лікарів, письменники-фантасти можуть використовува-
ти універсальні назви видів тварин шведського біолога. Так,
у романі Г. Мартинова «Сестра Венера» біолог – член місії
на Венеру хоче назвати вид актиній у морі сусідньої планети
«Actinaria Ferrumus». Станіслав Лем у «Зоряних щоденниках…»
досить песимістично вказав місце людини в біологічному ката-
лозі живих істот.
118
Письменники до самого опису неземних видів тварин мо-
жуть додавати й коментарі самих героїв або оповідача, який
передає певну точку зору через слова і думки героїв. Так, на-
приклад, у романі «Стрибок у ніщо» О. Бєляєв захоплюєть-
ся фантазією природи, яка створює неочікувані та сповне-
ні життя форми: «Казалось, не будет конца этому шествию,
будто рожденному кошмарами ночи. Какая силища творчес-
ких замыслов природы! Сколько проб, экспериментов! Ка-
кая неистощимая фантазия в поисках лучших форм, наиболее
приспособленных к существованию». У цих словах відчува-
ється явне захоплення автора також і власною фантазією.
Про певні аспекти формування видів тварин в англо-
американській науковій фантастиці писали відомі дослідники.
У розвідці Д. Сувіна «Граматика форм і критика факторів про
еволюцію та її типи у науковій фантастиці» [Suvin 1973] розгля-
нуто погляди Уелса на еволюцію та регрес у романі «Часоплав».
Автор на часовій осі ілюструє зміну зацікавленості письмен-
ника різними періодами еволюції та істотами, що жили в пев-
ний час, зокрема помітне зменшення його інтересу до видів, які
є порівняно давнішими та менш розвиненими в еволюційно-
му ланцюжку. Ф. Джеймсон у книзі «Археологія майбутнього»
присвятив один розділ чужому, невідомому тілу [Jameson 2005].
Неземним видам у творах російської фантастичної літератури
присвячено нарис О. Тенякової [Тенякова 2007].
Письменники-фантасти відходять від уявлень еволюці-
оністів та біологів, які вивчають життя на Землі. Визнаючи
можливість існування життя на інших планетах, вони в сво-
їх уявленнях про нього все ж спираються на закони відомого
їм світу. Незважаючи на відсутність даних про міжвидові гі-
бриди, у фантастичній літературі описано багато схрещених
створінь – живих і неживих, тварин і людей, тварин на різних
стадіях еволюції, комах – нижчих і вищих, літаючих і водних
істот і т. д. Еволюція та інволюція, змішання істот різних сту-
119
пенів розвитку в еволюційному ланцюжку цікавить авторів
наукової фантастики. У їхній творчості передано фантазій-
ні зміни ставлення людини до тварин, а також проекції люд-
ських позицій на вигаданих тварин.
На відміну від біологів та біохіміків, письменників-фан тас-
тів не турбує життя на Землі. Їх більше цікавлять інші світи та
контакти між людьми і неземними створіннями. Відсутність
свідчень про інші види та форми життя для письменників не є
недоліком, а навпаки, – перевагою, бо це дозволяє їм вільно до-
мислювати та вигадувати еволюцію в позаземних світах, відмін-
ну або певною мірою відмінну від такого ж процесу на Землі.
У зображенні неземних видів із ознаками тварин зустрічає-
мо цілу низку перехідних форм між людьми та тваринами. Як
живі створіння, що в своєму еволюційному розвитку на Зем-
лі стоять нижче за людину, тварини в науковій фантастичній
літературі про позаземні світи не обов’язково повинні займа-
ти тільки нижчі щаблі. Уявляючи результати гаданої еволюції,
письменники-фантасти можуть наділяти фантастичних тва-
рин властивостями, яких земні тварини не мають. Таким чи-
ном вони піднімаються на дещо вищий рівень, ніж види, які
служили письменникам зразками при створенні нових істот.
Ситуація зі зміненими можливостями може запропонувати й
інші механізми співіснування або володарювання в позазем-
них світах. Існування розуму – це те, що найчастіше виділя-
ється як розрізнювальна ознака між людиною та твариною. У
прозі слов’янських авторів космічні мандрівники порівнюють
відомих тварин з тими створіннями, що зустрілися їм на ін-
ших планетах, виділяють риси їхньої спорідненості та неспо-
рідненості.
Види неземних тварин можуть мати інші, ніж у їхніх зем-
них родичів, властивості. За такого підходу зовнішній вигляд
є недостатнім показником еволюційного розвитку – він оман-
ливий, бо може викликати хибні аналогії, основою яких є люд-
120
ські знання про живий світ на Землі. «Тварини» з інших пла-
нет можуть бути значно розвиненішими й сильнішими, ніж
земні тварини, і порівнюватися з людиною з її силою та мож-
ливостями. Вони можуть мати відчуття в діапазонах, неві-
домих на Землі (наприклад, на хвилях дуже високих частот).
З огляду на це вони повинні мати й відповідні органи.
Однакові та подібні істоти з позиції розвитку видів в астро-
біології можуть сприйматися по-різному. З погляду оповідних
стратегій, воля автора – чи варто вдаватися до розлогих нау-
кових роз’яснень. Деякі письменники не бажають пояснювати
логіку еволюції в описі створінь, у той час як інші намагають-
ся науково, через думки членів екіпажів космічних кораблів,
які мають знання з біології, обґрунтувати форми життя, що
трапляються на їхньому шляху.
Так, О. Бєляєв у своєму романі «Стрибок у ніщо» порівнює
історію Землі з історією Венери та, спираючись на те, що роз-
виток життя на Венері відстає від життя на Землі, визначає
навіть точний період, коли на Венеру можуть полетіти перші
люди. Письменник зображує геологічні та біологічні еволю-
ційні риси земного Карбону – багатство сировини й енергії та
велику кількість різноманітних гігантських тварин. Опис жит-
тя на Венері не є копією геологічної епохи Карбону на Землі, бо
письменник вигадує неіснуючі в той час види, але, очевидно,
він визначає для себе таку ідею як загальну межу епохи. У ро-
мані про Венеру також знаходимо описи тамтешнього живого
світу. У творі українського письменника В. Владка «Аргонавти
всесвіту» Ван Лун здивовано запитує Сокола, чому на Венері
немає тварин юрського періоду ігуалодона та мегалозавра, на-
томість з’являються лише комарі й павуки.
Як відомо, види живих істот можуть з’являтися внаслідок
природної еволюції, а також схрещення різних видів, усунен-
ня, посилення або створення певних генетичних властивостей
істот. Тема генної інженерії розвинута в романі «Ворог невідо-
121
мий» В. Васильєва, в якому вороги людей на фабричному кон-
веєрі створюють кілька різних видів створінь з метою підко-
рення Землі, як підкорено багато інших планет у космосі.
Картина видів тварин з інших планет змінювалася в літе-
ратурі протягом ХХ століття під впливом поширення астро-
номічних та астробіологічних знань, а також загальноприй-
нятих уявлень у науковій фантастиці. У творах слов’янських
авторів першої половини ХХ ст. з’являються людиноподібні
створіння, яким «прищеплюються» органи тварин. Так, герої
роману Бєляєва, прибувши на Венеру, виявили схожість жи-
вих істот із земними видами періоду Карбонів. За їхніми сло-
вами, Венера – молода планета, на якій вирує життя, так само
як це було в Карбоні на Землі. Письменник спирається на те-
орію еволюції та в кількох епізодах пов’язує види «тварин» на
Венері з відповідними земними видами. До середини століт-
тя, доки ще існувала віра в те, що Венера й Марс могли бути
заселені живими істотами, популярними були описи різнома-
нітного тваринного світу на найближчих планетах Сонячної
системи. У другій половині століття у творах письменників-
фантастів зменшується кількість людських рис твариноподіб-
них видів, як наслідок – домінують виразно тваринні види, що
походять з інших планетарних систем.
Різне бачення еволюції позначилося й на проблемі того, як
пов’язати наявність складної будови тіла та існування розу-
му. Питання того, чи створіння на низькому рівні організації
тіла з нерозвиненою спеціалізацією певних органів можуть
мати високу розумову активність та великі функціональні
можливості, відбивається й на фікціональних уявленнях у
творах наукової фантастики. Деякі автори-фантасти вважа-
ють це можливим і таким чином моделюють високий статус
тілесно нерозвинених істот у космосі.
Не маючи жодного уявлення про розміри неземних тва-
рин, письменники можуть зображувати їх як дуже малими,
122
так і дуже великими створіннями. Надзвичайно малі організ-
ми могли б бути гостями земного світу, і люди цього навіть не
усвідомлюють.
У романі І. Єфремова «Туманність Андромеди» люди ство-
рюють хімічне й фізичне середовище, схоже на умови на пла-
неті Залізного сонця. Використовуючи механічну руку, вони
досліджують фантастичних істот – двох чорних медуз. Їх вда-
ється оживити, що відкриває шлях до врятування постраж-
далого астронавігатора Нізи. С. Лук’яненко у романі «Зірки –
холодні іграшки» зображує амебоподібних куляків, байдужих
до смерті. Істота, здатна копіювати й наслідувати форми будь-
якого створіння, витримувати будь-яку небезпеку, входить
у тіло Петра Хрумова, імітуючи його генетичний склад. Вони
вирушають у небезпечну авантюрну подорож, яка має зміни-
ти взаємовідношення видів у космосі.
Неземних комахоподібних створінь письменники-фантас-
ти зображують звичайно небезпечнішими та більшими за
розмірами порівняно із земними комахами. Ці істоти настіль-
ки великі, що стають смертельно небезпечними. Припуска-
ється, що їхній розмір є наслідком еволюції, рідше – мутації
земних комах. Ознаки, що об’єднують їх із земними комаха-
ми, – це чисельність, твердий непробивний панцир, органи
нападу – клішні, жала, рильця, іноді – здатність літати. Істоти
з елементами комах також можуть набувати форм інших тва-
рин. Неземні види у вигляді комах часто є розумними – на від-
міну від земних комах.
О. Толстой, описуючи тваринний світ Марса в романі
«Аеліта», показав зустріч інженера Лося та його супутника
Гусєва з велетенськими павуками, що мали темне масне тіло,
вкрите рідкими смугами. О. Бєляєв у творі «Стрибок у ніщо»
описує гігантських комах на Венері. Коли «останні могікани»,
люди, що втекли із Землі від майбутньої перемоги комунізму,
шукають сховище для ночівлі, вони відкривають печери,
123
наповнені життям: «Тараканы с добрую овцу. Многоножки со
сплющенными, как у змей, головами и с клешнями, горбатые
пауки, четырехногие прыгуны, желтые, как янтарь, прозрач-
ные, с глазами, как у рыб-телескопов, змеи... Вылезли крупные
гады, расползлись по соседним пещерам, потом поползла ме-
лочь». У пралісі люди наштовхуються на велетенських павуків:
«Паутина была так крепка, что ее приходилось разрезать но-
жом. Курьезные мясистые насекомые величиною с гуся, запу-
тавшиеся в паучьих сетях, бились и визжали, как поросята».
У цілій галереї дивних істот у романі «Люди як боги»
(част. 2) С. Снєгова з’являються павукоподібні створіння,
подібні до сарани. В. Владко в романі «Аргонавти всесвіту»
описує, як на Венері гігантська бабка схопила Ван Луна.
В оповіданні «Випадок на Омі» Д. Біленкін зображує стра-
топавука, що хоче напасти на поранену людину. Небезпечні
істоти павукокаракатиці у «Планеті відчаю» М. Наумової ма-
ють захисний панцир, довгі й сильні щупальця, якими хапа-
ють жертву, кислоту замість крові, жахливі щелепи з кількома
рядами зубів, схожих на акулячі. Захопивши людину, це чу-
довисько спеціальним органом уводить їй через рота влас-
ний ембріон. Після цього людина не помирає, але й не живе,
бо істоти зліплюють її в масу напівмертвої людської плоті.
У романі «Ворог невідомий» В. Васильєва, де розповідається
про агресію п’яти видів фантастичних створінь, спрямовану
на Землю, з’являються хризаліди, які перед смертю вприскують
у тіло людини ембріон, що миттєво розвивається й виростає
в іншого хризаліда. У романі С. Лема «Непереможні» зображе-
но роботів, також улаштованих за принципом комах.
Хоча змії і представлені у фантастиці, можна було б чека-
ти ширшого їх охоплення з огляду на страх людей перед ци-
ми істотами. О. Волков («Чужі», 1928) описує істот з людино-
подібним тулубом та зміїною головою. В оповіданні Л. Клен ча
«З глибини Всесвіту» з велетенського літального апарата
124
у формі метеора з’являються неземні істоти величезного зро-
сту, наче кентаври, що не мають скелета, а їхнє тіло вкрите лу-
скою, як у змії. Ці плазуни мають риси й інших видів – вони
дихають через два прорізи, дещо схожі на зябра, а також ма-
ють хобот. У них відсутні губи та язик, вони мають чотири
пальці. На Венері О. Бєляєва венеріанська черепаха має ви-
гляд каменя, а з її панцира з’являється бичача голова на шиї,
завширшки з ногу слона. Г. Мартинов у романі «220 днів на
зорельоті» описує марсіанську трьохметрову ящірку з трьома
парами ніг та величезною пащею з кількома рядами трикут-
них зубів, яка може стрибати на десять метрів. С. Лук’яненко
в романі «Зірки – холодні іграшки» описує дивовижних
ящіркоподібних істот, які можуть здійснювати стрибки
в космічному просторі зі швидкістю, вищою за швидкість
світла. На противагу еволюції на Землі, де ящірки – відсталий
вид, у романі Лук’яненка вони дуже розвинені.
Український письменник В. Владко в романі «Аргонавти
всесвіту» так описує ракоподібну істоту: «Її передня половина,
коричнева й блискуча, була схожа на величезного рака. Довгі
тонкі вуса-щупальця хаотично звивалися у повітрі. Блискучі
чорні очі оберталися на всі боки. Вони були розташовані у за-
глибленнях твердого панцира, що вкривав голову і всю передню
частину тіла тварини. Панцир з головою рака – ось на що була
схожа ця дивна істота». В оповіданні О. Волкова «Чужі» неземні
створіння, що з’являються на Землі, на перший погляд схожі на
людей, але в них рот і лапи – жаб’ячі, голова – зміїна, з величез-
ними очима. Г. Мартинов, радянський класик наукової фанта-
стики, у зображенні життя на Венері в романі «Сестра Землі»
видумав черепах із червоними панцирами та малими трикут-
ними головами, які стоять вертикально. Ці створіння захоплю-
ють частину екіпажу й відводять у підземелля під озером.
У творі О. Бєляєва «Стрибок у ніщо» люди, які впер-
ше потрапляють на Венеру, чують квакання жаб, але ба-
125
чать, що це летить зграя перелітних птахів. Вони стикаються
з «літаючими динями», «птахами-аеронавтами», які не мають
крил, натомість за допомогою газу регулюють висоту польо-
ту, рухаючись повітряними потоками. О. Поліщук зображує
кажанів у творі «Зіркова людина». С. Снєгов («Люди як боги»)
змальовує сотні різнокольорових пегасів, крилатого змія, що
вивергає полум’я. Про «літаючі види» неземних істот ідеться
в творах В. Васильєва та С. Лема.
Болгарський письменник Павел Вежинов у романі «За-
гибель Аякса» описує велику експедицію двокілометрового
корабля Аякс на Сигму Кассіопеї. Коли вони дістаються Ре-
гіни і здійснюють там посадку, то виявляють риб, моржів,
гігантського ведмедя та людей, що його бояться.
Отже, автори творів наукової фантастики показують зв’я зок
тваринних форм неземного походження зі світом земних тва-
рин. Не знаючи інших живих форм поза Землею, письменни-
ки своєю фантазією компенсують це незнання, а види тварин
інших світів визначають переважно на основі відмінностей
із земними тваринами. У творах наукової фантастики кін-
ця ХХ ст. розвиненість тваринних видів не пов’язується
з подібністю їх до людини. У них описуються види, які схожі
з деякими земними тваринами, і за своїми ознаками є більш
розвиненими, ніж люди. Наприкінці століття після робо-
ти зондів на Венері й Марсі стає відомо, що умови на близь-
ких планетах непридатні для розвитку життя. Через це всі
живі види переміщені письменниками-фантастами за межі
Сонячної системи, що дає сучасному читачеві можливість
повірити в зображуване у їхніх творах.
Наукові припущення щодо того, що форми розвинено-
го життя в космосі можуть мати іншу біологічну основу, а та-
кож що небезпеку для людського світу становлять не лише
істоти, які перевершують інтелектуальний потенціал люди-
ни, з’являються у другій половині ХХ ст., зокрема в науковій
126
фантастиці з елементами літератури жахів. В аналізованих
нами текстах письменники ставили під сумнів «гуманність»
людей через надмірну жорстокість їх стосовно тварин (інженер
у С. Лема, герої оповідань Біленкіна). Крім цього, з’являється
зворотна перспектива – заміна ролей, унаслідок якої людина
опиняється на місці піддослідної тварини, над якою експери-
ментують неземні створіння.
Література
Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средне‑
вековья и Ренессанса. – М., 1965.
тенякова О. Внеземные цивилизации в зеркале русской фантастики //
Русская фантастика на перекрестье эпох и культур: Материалы Междунар.
науч. конф. 21–23 марта 2006 года. – М., 2007. – С. 424–433.
Jameson F. Archeology of the Future. The Desire Called Utopia and Other
Science Fiction. – London., 2005.
Кајзер В. (Kaiser Wolfgang). Гротескно у сликарству и песништву. –
Нови Сад, 2004.
Suvin D. Gramatika oblika i kritika činjenica. Vremeplov kao strukturalni
metod za naučnu fantastiku // Savremenik. – 1973. – N 3. – S. 219–233.
В статье рассматриваются образы неземных животных в произ-
ведениях русской, польской и болгарской научно-фантастической
литературы.
Ключевые слова: научная фантастика, славянские литературы,
неземные животные, названия, образы, гротеск.
|