Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні

Досліджено процес інституціоналізації вищої школи в Україні з точки зору факторів, обумовлених необхідністю її модернізації та з урахуванням формальних і неформальних інститутів та чинників попередньої інституціональної траєкторії розвитку. Акцентовано увагу на визначенні інституціональних причин до...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автори:	Куклін, О.В., Пустовійт, Р.Ф., Дернова, І.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2021
Назва видання:	Вісник економічної науки України
Теми:	Управління людським капіталом і менеджмент персоналу
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180111
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні / О.В. Куклін, Р.Ф. Пустовійт, І.А. Дернова // Вісник економічної науки України. — 2021. — № 1 (40). — С. 106-112. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180111
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1801112025-02-09T13:52:01Z Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні Институциональные особенности модернизации высшего образования в Украине Institutional Features of Modernization of Higher Education in Ukraine Куклін, О.В. Пустовійт, Р.Ф. Дернова, І.А. Управління людським капіталом і менеджмент персоналу Досліджено процес інституціоналізації вищої школи в Україні з точки зору факторів, обумовлених необхідністю її модернізації та з урахуванням формальних і неформальних інститутів та чинників попередньої інституціональної траєкторії розвитку. Акцентовано увагу на визначенні інституціональних причин досягнень та невдач у сфері вітчизняної вищої освіти, запропоновано аналіз цільової інтегральної функції оцінки якості освіти та шляхи модернізації освітнього процесу. Підкреслено, що значна кількість ініційованих інституціональних реформ у розвитку вищої освіти в Україні призвели до виникнення недосконалих інститутів і до наслідків, коли вища освіта не відповідає нинішнім запитам з боку особистості, суспільства, потребам економіки та світовим тенденціям. Тому для успішного економічного зростання України та забезпечення її конкурентних та інноваційних перспектив модернізація вищої освіти повинна відбуватися у безпосередньому зв’язку з трансформацією інституціонального середовища. У свою чергу якість інституціонального середовища визначається ефективністю функціонування ключових інститутів. Однак нині маємо обґрунтовані сумніви щодо того, чи маємо в Україні необхідне інституціональне середовище для модернізації вищої освіти, що забезпечує стійке економічне зростання й конкурентоспроможність. По суті, невдачі в освіті є наслідком існуючих інституціональних диспропорцій між формальними і неформальними інститутами. Вказане є очевидним недоопрацюванням державної влади, що негативно впливає на зовнішні ефекти освіти в країні у цілому. Исследован процесс институционализации высшей школы в Украине с точки зрения факторов, обусловленных необходимостью ее модернизации и с учетом формальных и неформальных институтов и факторов предыдущей институциональной траектории развития. Акцентировано внимание на определении институциональных причин достижений и неудач в сфере отечественного образования, предложен анализ целевой интегральной функции оценки качества образования и пути модернизации образовательного процесса. Подчеркнуто, что значительное количество инициированных институциональных реформ в развитии высшего образования в Украине привели к возникновению несовершенных институтов и к последствиям, когда высшее образование не соответствует нынешним запросам со стороны личности, общества, потребностям экономики и мировым тенденциям. Поэтому для успешного экономического роста Украины и обеспечения ее конкурентных и инновационных перспектив модернизация высшего образования должна происходить в непосредственной связи с трансформацией институциональной среды. В свою очередь, качество институциональной среды определяется эффективностью функционирования ключевых институтов. Однако сейчас имеем обоснованные сомнения относительно того, функционирует ли в Украине необходимая институциональная среда для модернизации высшего образования, которая обеспечивает устойчивый экономический рост и конкурентоспособность. По сути, неудачи в образовании являются следствием существующих институциональных диспропорций между формальными и неформальными институтами. Указанное является очевидной недоработкой государственной власти и негативно влияет на внешние эффекты образования в стране в целом. The process of institutionalization of higher education in Ukraine is studied in terms of factors due to the need for its modernization and taking into account formal and informal institutions and factors of the previous institutional trajectory of development. Emphasis is placed on determining the institutional causes of achievements and failures in the field of domestic higher education. An analysis of the target integrated function of assessing the quality of education and ways to modernize the educational process is offered. It is emphasized that a significant number of initiated institutional reforms in the development of higher education in Ukraine have led to imperfect institutions and consequences when higher education does not meet current demands of the individual, society, economic needs and global trends. Therefore, for the successful economic growth of Ukraine and ensuring its competitive and innovative prospects, the modernization of higher education must take place in direct connection with the transformation of the institutional environment. In turn, the quality of the institutional environment is determined by the efficiency of key institutions. However, we now have reasonable doubts as to whether Ukraine has the necessary institutional environment to modernize higher education that ensures sustainable economic growth and competitiveness. In essence, educational failures are the result of existing institutional disparities between formal and informal institutions. This is an obvious flaw of the government, which negatively affects the external effects of education in the country as a whole. 2021 Article Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні / О.В. Куклін, Р.Ф. Пустовійт, І.А. Дернова // Вісник економічної науки України. — 2021. — № 1 (40). — С. 106-112. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 1729-7206 DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2021.1(40).106-112 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180111 330.341.2:378(477) uk Вісник економічної науки України application/pdf Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Управління людським капіталом і менеджмент персоналу Управління людським капіталом і менеджмент персоналу
spellingShingle	Управління людським капіталом і менеджмент персоналу Управління людським капіталом і менеджмент персоналу Куклін, О.В. Пустовійт, Р.Ф. Дернова, І.А. Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні Вісник економічної науки України
description	Досліджено процес інституціоналізації вищої школи в Україні з точки зору факторів, обумовлених необхідністю її модернізації та з урахуванням формальних і неформальних інститутів та чинників попередньої інституціональної траєкторії розвитку. Акцентовано увагу на визначенні інституціональних причин досягнень та невдач у сфері вітчизняної вищої освіти, запропоновано аналіз цільової інтегральної функції оцінки якості освіти та шляхи модернізації освітнього процесу. Підкреслено, що значна кількість ініційованих інституціональних реформ у розвитку вищої освіти в Україні призвели до виникнення недосконалих інститутів і до наслідків, коли вища освіта не відповідає нинішнім запитам з боку особистості, суспільства, потребам економіки та світовим тенденціям. Тому для успішного економічного зростання України та забезпечення її конкурентних та інноваційних перспектив модернізація вищої освіти повинна відбуватися у безпосередньому зв’язку з трансформацією інституціонального середовища. У свою чергу якість інституціонального середовища визначається ефективністю функціонування ключових інститутів. Однак нині маємо обґрунтовані сумніви щодо того, чи маємо в Україні необхідне інституціональне середовище для модернізації вищої освіти, що забезпечує стійке економічне зростання й конкурентоспроможність. По суті, невдачі в освіті є наслідком існуючих інституціональних диспропорцій між формальними і неформальними інститутами. Вказане є очевидним недоопрацюванням державної влади, що негативно впливає на зовнішні ефекти освіти в країні у цілому.
format	Article
author	Куклін, О.В. Пустовійт, Р.Ф. Дернова, І.А.
author_facet	Куклін, О.В. Пустовійт, Р.Ф. Дернова, І.А.
author_sort	Куклін, О.В.
title	Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні
title_short	Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні
title_full	Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні
title_fullStr	Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні
title_full_unstemmed	Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні
title_sort	інституціональні особливості модернізації вищої освіти в україні
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Управління людським капіталом і менеджмент персоналу
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180111
citation_txt	Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні / О.В. Куклін, Р.Ф. Пустовійт, І.А. Дернова // Вісник економічної науки України. — 2021. — № 1 (40). — С. 106-112. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Вісник економічної науки України
work_keys_str_mv	AT kuklínov ínstitucíonalʹníosoblivostímodernízacííviŝoíosvítivukraíní AT pustovíjtrf ínstitucíonalʹníosoblivostímodernízacííviŝoíosvítivukraíní AT dernovaía ínstitucíonalʹníosoblivostímodernízacííviŝoíosvítivukraíní AT kuklínov institucionalʹnyeosobennostimodernizaciivysšegoobrazovaniâvukraine AT pustovíjtrf institucionalʹnyeosobennostimodernizaciivysšegoobrazovaniâvukraine AT dernovaía institucionalʹnyeosobennostimodernizaciivysšegoobrazovaniâvukraine AT kuklínov institutionalfeaturesofmodernizationofhighereducationinukraine AT pustovíjtrf institutionalfeaturesofmodernizationofhighereducationinukraine AT dernovaía institutionalfeaturesofmodernizationofhighereducationinukraine
first_indexed	2025-11-26T12:00:33Z
last_indexed	2025-11-26T12:00:33Z
_version_	1849854204255928320
fulltext	КУКЛІН О. В., ПУСТОВІЙТ Р. Ф., ДЕРНОВА І. А. 106 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ І МЕНЕДЖМЕНТ ПЕРСОНАЛУ УДК 330.341.2:378(477) DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2021.1(40).106-112 Олег Володимирович Куклін д-р екон. наук ORCID 0000-0001-6904-3496 e-mail: kuklin_oleg@ukr.net, Роберт Фрідріхович Пустовійт д-р екон. наук ORCID 0000-0003-0188-2677 e-mail: rfpustovit@gmail.com, Ірина Анатоліївна Дернова канд. екон. наук ORCID 0000-0002-7317-9633 e-mail: dernova@ukr.net, Черкаський державний бізнес-коледж ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ Постановка проблеми. Функціонування та розви- ток освіти відбувається у певному соціально-еконо- мічному та інституціональному середовищі. Згідно з економічною теорією у контексті концепції екстерна- лій, вища освіта, як й освіта в цілому, зумовлює при- ватні вигоди. Водночас збільшення її пропозиції, у тому числі й на підґрунті функціонуючого в країні формального інституту державної освіти, обумовлює можливості підвищення одержуваних суспільством со- ціально-економічних благ у цілому. Добробут насе- лення загалом збільшується, коли домогосподарства та фірми щонайкраще проінформовані щодо процесу ви- робництва і споживання благ, а суб’єкти господар- ського процесу ухвалюють рішення щодо оптималь- ного вибору з урахуванням набутих знань та вмінь. У зв’язку із зазначеним вище, можна стверджу- вати про розуміння освіти, як соціально-економічного чинника, зорієнтованого на створення конкуренто- здатних робочих місць шляхом інвестування у знання, навички, сучасні технології та інновації, що є визна- чальною умовою економічного розвитку країни. По суті економіка Європейського Союзу, з урахуванням євроінтеграційних прагнень України, фундаментально заснована на знаннях, а тому розвиток освітньої сис- теми вищої школи набуває першорядної важливості й для вітчизняної економіки. Отож, європейські ре- форми, які інституціоналізують систему вищої освіти в Україні є такими важливими й для економіки країни в цілому. При цьому акцентуємо увагу, що особли- вістю модернізації сучасної вищої освіти в Україні є наявність проблемних факторів, які засадниче пов'я- зані саме з інституціональним середовищем. Одночасно підкреслимо, що інституціональна теорія стверджує про те, що на противагу формальним інститутам у період трансформацій спостерігається ве- лика інертність до інновацій саме неформальних ін- ститутів. Указане обумовлюється наявністю значного тимчасового періоду між початком модифікацій і по- чатком трансформацій нових ціннісних орієнтацій в традиційні поведінкові шаблони, що пояснюється за- хисною реакцією на попередні практики, що руйну- ються, діяльності, мислення і свідомості суб’єктів ін- ституціонального процесу в сфері освіти. Разом з тим, чим більш напруженими і тривалими будуть запропо- новані державні реформи, тим більш суперечливим буде їх подальший розвиток. Велика кількість ініційо- ваних інституціональних реформ у розвитку вищої освіти в Україні після 1991 р. призвели до виникнення недосконалих інститутів і до наслідків, коли вища освіта не відповідає нинішнім запитам з боку особис- тості, суспільства, потребам економіки та світовим тенденціям. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Резуль- тати аналізів наукових публікацій показують, що в за- стосуванні методології інституціональної теорії в до- слідженнях факторів розвитку вищої освіти домінують концепції нового інституціоналізму, розроблені в ос- новному в 1970-х і 1980-х роках. Це, в першу чергу, відноситься до праць таких учених, як: Д. Норт, який виклав теоретичну сутність причин и траєкторій інсти- туціональних змін [1], Р. Коуз, вчення якого визначає, що структура и розвиток соціальних інститутів пояс- нюється з використанням поняття «трансакційних ви- трат» [2], О. Уільямсон, який запровадив в інститу- ціональний аналіз концепції обмеженої раціональ- ності і опортунізму [3]. Також необхідно відзначити вагомі результати сучасних досліджень у науковій про- блематиці нового інституціоналізму в роботах таких українських вчених, як: В. Геєць, А. Гриценко, В. Ли- пов [4; 5]. Що стосується досліджень безпосередньо в сфері інституціоналізації вищої освіти, серед сучасних до- сліджень запропонованої проблематики заслуговує уваги позиція А. Кезаря та С. Сем, які виділили три етапи реформ у вищій освіті, а саме: мобілізацію, впровадження та інституціоналізацію. При цьому зга- дані вчені стверджують, що останній етап має вирі- шальне значення, але досягається далеко не завжди. Це пояснюється такими ключовими факторами, які впливають на процес інституціоналізації, як протидія реформам, як зі сторони керівників і науково-педаго- гічного складу ВНЗ, так і представників бюрократич- КУКЛІН О. В., ПУСТОВІЙТ Р. Ф., ДЕРНОВА І. А. 2021/№1 107 ної номенклатури [6]. У свою чергу П. Маассен під- креслює, що європейська вища освіта, й особливо тра- диційні дослідницькі університети, сьогодні знахо- дяться в стані трансформації. У той же час зростає дисбаланс між вимогами зі сторони соціально-еконо- мічних суб’єктів до вищих навчальних закладів та ін- ституціональним потенціалом для задоволення їх ви- мог [7]. Даний висновок співпадає з результатами до- сліджень Ю. Цая і Ю. Мехарі, які стверджують, що університети і коледжі пасивно не обмежені ні внут- рішнім, ні зовнішнім інституціональним середови- щем. Одночасно окремі суб’єкти у вищих навчальних закладах відіграють ключову роль у прийнятті або про- тидії вимогам формальної інституціоналізації аж до неприйняття процесу інституціональної логіки [8]. Відносно праць українських вчених і представни- ків близького зарубіжжя запропонованого досліджен- ня, то необхідно акцентувати увагу на дослідження О. Молокової в контексті ідентифікації інституціо- нальних пасток у вищій освіті, а саме: поєднання по- питу на вищу освіту з небажанням нести витрати після його отримання у вигляді засвоєння освітньої про- грами; розрив мережевої взаємодії різних ступенів освіти; обумовлювана відсутність взаємозв’язку освіт- ніх програм з метою поступального розвитку осіб, що навчаються; високий попит на вищу освіту приводить до постійного підвищення очікуваного рівня освіти [9]. Також заслуговує на увагу науковий аналіз О. Гріш- нової відносно визначення основних ознак конкурен- тоспроможності вищої освіти, систематизації факто- рів, які впливають на вказані у вищих навчальних за- кладах проблеми, що знижують конкурентоспромож- ність випускників вишів на ринку праці [10]. У свою чергу І. Каленюк і О. Верденхофа проаналізували внут- рішні загрози, які негативно впливають на розвиток університетів та їх автономію, а також запропонували аргументи, які направлені на забезпечення стабільного розвитку університетів в Україні [11]. Невирішена частина проблеми. Незважаючи на вищевказані роботи та інші дослідження в сфері су- часних аспектів розвитку вищої школи та їх взає- мозв’язок з інституціональною динамікою країн, на нашу думку, недостатню увагу дослідниками сфери вищої освіти приділено проблемі інституціональної траєкторії розвитку країн у сьогоднішньому розумінні природи університетів і коледжів. Також, незалежно від зростаючої тенденції до використання концепцій нової інституціональної теорії, в дослідженнях вищої освіти, на наш погляд, повністю ще не використаний весь потенціал інституціональної теорії в контексті аналізу взаємодії формальних і неформальних інсти- тутів. Цілі дослідження. У зв’язку з цим запропоноване дослідження зорієнтовано на аналіз політики інститу- ціоналізації української вищої освіти в період після набуття незалежності з урахуванням інституціональ- них тенденцій радянського періоду. Виходячи із вище- вказаного, актуалізуємо такі дослідницькі проблеми: 1) аналіз формальних і неформальних інститутів у сфері вищої освіти; 2) визначення інституціональних причин досягнень та невдач у сфері вітчизняної вищої освіти; 3) встановлення перспектив модернізації ви- щої школи на підґрунті використання цільової ін- тегральної функції оцінки якості освіти. Результати дослідження. Підкреслимо, що інсти- туціональні зміни, яких наразі зазнають освітні сис- теми, визначають більш широкий доступ до сучасних навчальних програм. Останні, у свою чергу, мають широкий спектр соціальних призначень для випуск- ників закладів вищої освіти. Як результат, вища освіта в розвинутих країнах стає більш адаптованою до по- треб потенційних студентів, у тому числі й для отри- мання новітніх університетських знань, а також для професійної перекваліфікації працездатного насе- лення, яке отримує конкурентоздатні на ринку праці знання й навички. Зазначена тенденція підсилюється динамікою змін у структурі глобального ринку праці та необхідністю підвищення кваліфікації (перекваліфі- кації) шляхом навчання протягом усього працездат- ного життя населення. Що стосується безпосередньо українських закла- дів вищої освіти (ЗВО), то з точки зору формальної інституціоналізації, вони нині зазнають процесу сут- тєвої децентралізації, який вагомо змінює структуру ЗВО з точки зору різноманітності програм і фінансу- вання процесу навчання. Також університети і коледжі отримали можливість диверсифікувати джерела фінан- сування та більш гнучко реагувати на потреби ринку. У той же час більш універсальна університетська авто- номія передбачає й більшу підзвітність та «прозорість» в організації навчального процесу. Необхідність під- звітності також підсилюється тенденцією розподілу фінансових затрат між державним і приватним сек- торами у питанні плати за навчання. Вказане, у свою чергу, є серйозною підставою для високих очіку- вань й вимог студентів до організації та результатів на- вчання. Водночас наголосимо, що у Радянському Союзі вищу освіту отримувало 20-22% населення, проте можливість вступити до інститутів або університетів була у всіх бажаючих за конкурсом, адже навчання було безкоштовним, а критерієм відбору виступали лише знання. З початком переходу до ринкової сис- теми й відповідними змінами у освітній сфері у ЗВО з середини 1990-х років почали зараховувати студентів, які мали можливості сплачувати за навчання, але не завжди володіли належним рівнем знань. За таких умов держава почала втрачати у якості підготовлених кадрів, адже не всі талановиті абітурієнти могли до- зволити собі навчання у провідних університетах кра- їни через брак грошей. У той же час в Україні, почи- наючи з 2007-2008 н.р., кількість місць для потенцій- них абітурієнтів в університетах уперше перевищила кількість випускників шкіл. Треба визнати, що саме державна політика в сфері вищої освіти у зазначений період дозволила формувати попит на вищу освіту домогосподарствам. Це призвело до започаткування приватних вузів, які пропонували освітні програми, що вимагали мінімаль- ного матеріально-технічного забезпечення та зініцію- вало «перевиробництво» випускників ВНЗ з гумані- тарною освітою. Зазначена ситуація складалася в умо- вах відсутності необхідного контролю з боку держави до професійних стандартів щодо випускників універ- ситетів та коледжів, що, у свою чергу, призвело до до- пустимості працевлаштування не за фахом. У су- купності дані обставини спровокували формування неформальних таких інститутів як: «допустимість» працевлаштування не за фахом та впевненість в не- можливості працевлаштування й подальшого кар'єр- ного зростання без отримання вищої освіти. За таких умов роботодавець, за наявності значної кількості КУКЛІН О. В., ПУСТОВІЙТ Р. Ф., ДЕРНОВА І. А. 108 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ кадрів з вищою освітою, але невисокою її якістю, за- проваджував інституціональні бар'єри у вигляді додат- кових співбесід, вимог знання іноземної мови, ком- п'ютерних програм тощо [9, с. 2010]. В кінцевому ра- хунку зазначене призвело до неформальної девальвації диплома, в першу чергу у зв'язку з відсутністю гарантії працевлаштування за наявності вищої освіти. У той же час, на українському ринку праці нині спостерігаємо дефіцит фахівців певних професій та відносний надлишок інших. Невідповідність між по- питом та пропозицією необхідних знань і навичок та потребами ринку підтверджується дослідженнями, які фіксують дефіцит працівників кваліфікованої ручної праці та відносний надлишок «невиробничого персо- налу» підприємств, організацій, фірм. Поряд з вище- зазначеним це пояснюється також й структурними диспропорціями державного замовлення, коли зростає розрив між фінансуванням щорічного державного за- мовлення на вищу та професійну (професійно-тех- нічну) освіту (рис. 1). Рис. 1. Фінансування щорічного державного замовлення на вищу та професійно-технічну освіту, 2007—2020 рр. Складено та розраховано авторами на основі даних джерела [12] Наразі існує також й суттєва кадрова проблема в освітній сфері: в середній освіті маємо нестачу педа- гогів, а у вищій — їхній надлишок. У той час, як кіль- кість студентів за останні десять років значно скоро- тилася (більш ніж на 40%), кількість викладачів у ЗВО зменшилася не суттєво — лише на 17%. При цьому, кількість науковців, що мають наукові ступені за останні 20 років зросла майже у півтора раза [12]. У цілому якість освіти можна представити як ба- гатовимірну модель соціальних норм і вимог інститу- ціонального середовища до особистості, у якому від- бувається її розвиток, та системи освіти, яка реалізує їх на певних етапах навчання людини [13, с. 228]. Водночас із загальноприйнятих характеристик якості освіти, наприклад: відповідність освіти вимогам часу, зокрема: перехід до високотехнологічного інформацій- ного суспільства; динаміка досягнень індивідууму у власному розвитку та власної реалізації тощо, чис- ловим покажчиком можна частково назвати й такий: відповідність підготовці державним освітнім стандар- там. Всі інші покажчики є функціями нечітких змін- них. Таким чином, для формування математичної мо- делі, цільову інтегральну функцію оцінки якості освіти у певному інституціональному середовищі можливо досліджувати як складову двох функцій, одну з яких можна визначити дійсним числом, а іншу — нечітким показником Fuzzy numbers ( ). Дійсну складову на ве- ликих масивах чисел можна знайти як стохастичну функцію ( ), складові якої визначаються за допомо- гою факторного аналізу. Параметрами , зокрема, є достеменні аргументи: середній бал диплома (рейтинг за додатком до диплома); середній бал атестату; відно- шення кількості учасників ЗНО до кількості тих, хто отримав середню освіту; середній бал ЗНО; відно- шення середнього балу ЗНО до середнього балу атес- тату учасника ЗНО тощо. Використовуючи підхід О. Ляшенко, пошук ці- льової інтегральної функції оцінки якості освіти, формуємо як вектор у багатовимірному просторі змін- них ( , , , … ). Водночас зазначений вектор є векторною сумою двох складових, кожна з яких змі- нюється на власному субпросторі змінних: → ∈ ( , , , … ), → ∈ ( , , , … ). (1) Разом з тим, можливе використання інтегральної цільової функції щодо оцінки якості освіти, як в ці- лому, так і у сегментах: початкова — середня — вища освіта, а також певних професій та кваліфікацій, тобто: →∈ . (2) 6,2 6,4 7,3 7,4 6,6 7,2 7 6,3 5,7 5,4 6 6,3 5,8 5,7 y = 2727,6x + 11379 R2 = 0,9335 0 10000 20000 30000 40000 50000 60000 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 Роки м лн .гр н. 0 1 2 3 4 5 6 7 8 % д о ВВ П Видатки зведеного бюджету на фахову передвищу та вищу освіту Видатки зведеного бюджету на професійну (професійно-технічну) освіту Частка видатків на освіту у зведеному бюджеті, % до ВВП М лн гр н КУКЛІН О. В., ПУСТОВІЙТ Р. Ф., ДЕРНОВА І. А. 2021/№1 109 Оскільки освіту в інституціональній теорії роз- глядають як інституціональну субсистему загальної ін- ституціональної системи держави, то між чинниками впливу на субсистему освіти та інші субсистеми дер- жави можливе встановлення наявності взаємозв’язку. Для цього використовуємо інструмент факторного аналізу. Зокрема, пропонованим дослідженням вста- новлено, що кореляція між загальнодержавними ви- тратами на освіту (у відсотках до ВВП) та частки об- сягу реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої продукції підприємств (у відсот- ках), дорівнює 0,5533. При цьому треба взяти до уваги той факт, що часові лаги впливу інституціональних чинників на субсистему освіти та інші субсистеми дер- жави є відмінними. Зокрема, пропонованим дослід- женням встановлено, що кореляція між загальнодер- жавними витратами на освіту (у % до ВВП) та показ- ником якості інститутів зростає майже в три рази при 3-річному часовому зрушенні. Далі для знаходження → використовуємо інстру- ментарій теорії узагальнених нечітких чисел, згідно якої в умовах невизначеності функції приналежності є нечіткою підмножиною, функція приналежності якої ( ) визначається як: ( ) = проєкції для інтервалу 0 ≤ ≤ 10 для (−∞, 0)↑ для ( , )= для ( , )↓ для ( , )0 для ( ,∞) , (3) де a, b, c, d — межи інтервалів, на шкалі дійсних чисел, що відповідають нерівності a ≤ b ≤ c ≤ d, а — серед- ньозважена думка групи експертів. Оскільки для зазначених показників якості освіти може бути використана вербальна (експертна) змінна R, то необхідно застосовувати градуйовану середньо- зважену інтеграцію і-го мовного визначення Р(R) за відповідною градуйованою шкалою: від — вкрай низь- кий, що відповідає узагальненим нечітким числам (0,0; 0,0; 0,0; 0,0; 1,0) до найвищий (1,0; 1,0; 1,0; 1,0; 1,0), звідси: = ∑ ( ) ∗ ∑⁄ , (4) де — відповідний ваговий коефіцієнт, який викори- стовується у факторному аналізі. Наступним етапом дослідження є уніфікація дійсного ( ) та нечіткого ( ) чисел для знаходження їхньої векторної суми. Для цього здійснюємо матема- тичний аналіз дефазифікації, де за центроїдним мето- дом результат дефазифікації (Y) розраховується за формулою: = × ( ) / ( ) . (5) З огляду на вищезазначене інтегральний показ- ник якості освіти за період 2012-2018 рр. наведено на рис. 2. За результатами аналітичного дослідження (рис. 2) отримуємо рівняння для цільової інтегральної функції оцінки якості освіти: y = -0,000x5 + 0,008x4 — 0,053x3 + 0,149x2 — — 0,198x + 0,725. (6) Рис. 2. Динаміка зміни цільової інтегральної функції оцінки якості освіти Складено та розраховано авторами. При цьому за певних ситуацій інтегральний по- казник якості освіти може значно змінюватися за до- статньо короткий час. Зокрема, якість викладачів ви- щої школи корелюється з кількістю працівників, за- діяних у виконанні наукових досліджень і розробок (рис. 3). Водночас щільність зв’язку між кількістю науков- ців, задіяних у виконанні наукових досліджень і роз- робок та рейтингу України в «Глобальному індексі інновацій» оцінюється за допомогою коефіцієнта пар- ної кореляції, який з лагом у два роки становить 0,76. Модель залежності специфіковано у вигляді лінійної регресії y = -5,6742x2 — 10447x + 150238 і лінійний 0 0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Ц іл ьо ва ін те гр ал ьн а ф ун к ц ія оц ін к и я к ос ті о св іт и КУКЛІН О. В., ПУСТОВІЙТ Р. Ф., ДЕРНОВА І. А. 110 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ прогноз кількості науковців, задіяних у виконанні на- укових досліджень і розробок на 2021 р. становить 20 тис. осіб. Варто відмітити, що коефіцієнт кореляції між кількістю науковців, задіяних у виконанні науко- вих досліджень і розробок та розміром витрат на освіту (у відсотках до ВВП) становить 0,82086. Істотність зв’язку підтверджується критичним значенням коефі- цієнта кореляції r 1-0,05 (10) = 0,63 з імовірністю 0,95. Побіжно, інтегральний показник якості освіти та кіль- кість науковців, задіяних у виконанні наукових до- сліджень і розробок змінюються майже синхронно — коефіцієнт кореляції між ними становить 0,8074, ана- логічна синхронність зміни спостерігається між інте- гральним показником якості освіти та місцем України в «Глобальному індексі інновацій» з часовим лагом у два роки (відповідний коефіцієнт кореляції становить 0,9953). Рис. 3. Кількість працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок в Україні, за категоріями персоналу Складено та розраховано авторами на основі даних джерела [12]. При цьому підкреслимо, що західна освітня сис- тема започатковувалася, в основному, приватними підприємцями і тому орієнтувалася на самоокупність. У той же час у XX ст., а особливо у ХХІ ст., роль дер- жави, як основного інвестора освітніх і наукових про- грам, постійно підвищувалася, і у провідних ВНЗ світу зазначене було виразно реалізовано. Можна констату- вати, що у західній освітній системі, як правило, існує комбіноване фінансування, що поєднує державні та приватні джерела коштів, а також упроваджуються спеціальні стимули (звільнення від оподаткування, по- даткові кредити тощо) [14, с. 379]. Що стосується Ук- раїни, то констатуємо той факт, що кількість приват- них ВНЗ, особливо — коледжі, технікуми, училища, є порівняно незначною, хоча при цьому питома вага студентів, які навчаються за рахунок фізичних осіб складає останніми роками більше 50% [12]. Натомість, одним із головних бар’єрів у вищій школі, який про- тидіє сталому економічному зростанню України у сенсі інноваційного розвитку й конкурентоздатності є хронічне недофінансування наукової галузі. Водночас слід зазначити, що наукова діяльність, як фундамент інноваційного розвитку та ключового фактору техно- логічного прогресу і економіки з високою доданою ва- ртістю — безумовно повинна підтримуватися держа- вою. Разом з цим заслуговує на увагу й той факт, що у «Глобальному інноваційному індексі» Україна є нібито країною з ефективною економікою і розвиненою на- ціональною системою інновацій. Підтвердженням цьому є 45 місце України з 129 досліджуваних країн (у 2019 р. — 47). При цьому Україна вже кілька років поспіль займає передові місця за кількістю патенту- вання виробів і корисних моделей щодо рівня ВВП. За показниками цього ж рейтингу Україна відрізняється відносно високою ефективністю інноваційної діяльно- сті. Водночас загальні результати інноваційної діяль- ності відображаються не тільки в контексті кількості патентів, патентної активності, а й через ефективність впровадження інноваційної продукції, кількість на- укових публікацій тощо. Так, виходячи з вищевикла- деного, заслуговує також на увагу і той факт, що в 2020 р. за параметрами: «ВВП / одиниця викорис- тання енергії» Україна посіла лише 117 місце, а у під- розділі «Інвестиції» — 121 [15]. Також виникає питання з приводу й того, що в іншому рейтингу — «Глобальної конкурентоспромож- ності» в 2019 р. наша країна посіла 85 місце з 141 [16]. Саме «Індекс глобальної конкурентоспроможності» вимірює готовність країн до модернізації економіки, в якій переважає інноваційний сектор з високопро- дуктивною промисловістю, індустрією знань, високою часткою у ВВП високоякісних та інноваційних послуг 0 20000 40000 60000 80000 100000 120000 140000 160000 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 К іл ьк іс ть п р ац ів н и к ів , з ад ія н и х у ви к он ан н і н ау к ов и х до сл ід ж ен ь і р оз р об ок науковці техніки допоміжний пресонал КУКЛІН О. В., ПУСТОВІЙТ Р. Ф., ДЕРНОВА І. А. 2021/№1 111 та визначає національну конкурентоспроможність, як здатність країни та її інститутів забезпечувати ста- більні темпи економічного зростання. Підтверджен- ням тому є щорічні доповіді Всесвітнього економіч- ного форуму про глобальну конкурентоспроможність країн, які надають оцінку економічному середовищу країн світу та їх здатності досягти стійкого економіч- ного зростання. При цьому оцінюється те, що визна- чають як дванадцять опор (pillars) конкурентоспро- можності: інститути, інфраструктура, макроеконо- мічна стабільність, охорона здоров'я і первинна освіта, вища освіта і підготовка, ефективність товарних рин- ків, ефективність ринку праці, розвиненість фінансо- вих ринків, розміри ринків, бізнес-середовище, інно- вації. Серед найбільш проблематичних факторів, що впливають на економіку України, експерти відзначили саме інституціональні. Висновки. Запропоноване дослідження підтвер- джує висновок про те, що існують значні відмінності у вищій освіті залежно від національних, політичних, освітніх інститутів у конкретних країнах. Хоча ми мо- жемо також і відмітити загальні риси, які перетинають національні кордони, і які є наслідком основних ха- рактеристик вищої школи. При цьому інституціо- нальна модернізація вищої школи та ефекти процесів змін по-різному інтерпретуються різними вченими. Деякі припускають, що ці зміни являють собою фун- даментальну трансформацію вищої освіти і повинні бути швидкими і всеосяжними. Інші підкреслюють, що інституціональна динаміка університетів і коледжів складається, в першу чергу, в подоланні зовнішнього і внутрішнього тиску та їх здатності до еволюційних змін. Тому, спостережувані інституціональні зміни значною мірою є ступінчатими і поступовими [8]. Але в будь-якому випадку для успішного еконо- мічного зростання України та забезпечення її конку- рентних та інноваційних перспектив, модернізація ви- щої освіти повинна відбуватися у безпосередньому зв’язку з трансформацією інституціонального середо- вища. У свою чергу якість інституціонального середо- вища визначається ефективністю функціонування ключових інститутів. Однак нині маємо обґрунтовані сумніви щодо того, чи маємо в Україні необхідне ін- ституціональне середовище для модернізації вищої освіти, що забезпечує стійке економічне зростання й конкурентоспроможність. По суті, невдачі в освіті є наслідком існуючих інституціональних диспропорцій між формальними і неформальними інститутами. Вка- зане є очевидним недоопрацюванням державної вла- ди, що негативно впливає на зовнішні ефекти освіти в країні у цілому. При цьому слід визначити, що діюча в Україні система вищої освіти наразі не враховує повною мірою викликів сучасності, що нині постають перед держа- вою. Серед ключових викликів найвідчутніші — необ- хідність підготовки фахівців із урахуванням потреб ринку праці у довгостроковій перспективі та з акцен- том на розвиток інноваційних секторів економіки. У той же час вихід із економічного падіння, що нині спостерігаємо, можливий лише за умов всебічного ре- формування системи вищої освіти в контексті її інсти- туціонального удосконалення. Для усунення вказаних недоліків необхідно: переглянути підходи до форму- вання державного замовлення з урахуванням довго- строкової економічної стратегії держави та можливос- тей працевлаштування випускників ЗВО; змінити си- стему ліцензування закладів вищої освіти з огляду на вищезазначене; акцентувати увагу на розвитку кон- цепції дуальної освіти; запровадити реально функціо- нуючий моніторинг ринку праці; впровадити кар'єрні карти за спеціальностями для випускників навчальних закладів та модернізувати концепцію навчання протя- гом усього життя людини. Тобто мова йде про модернізацію освітнього про- цесу у вищий школі як інституту успішної особистіс- ної та професійної соціалізації на підґрунті вимог кон- курентних та інноваційних перспектив України. Вка- зане забезпечить зростання соціально-економічного потенціалу держави та призведе до зростання загаль- нодержавного капіталу шляхом прискореного накопи- чення людського, що наблизить Україну до конкурен- тоздатної економіки. Список використаних джерел 1. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. Москва: Фонд экономической книги «Начала», 1997. 180 с. 2. Коуз Р. Фирма, рынок и право: сб. статей / науч. ред. Р. Капелюшников. Москва: Новое издате- льство, 2007. 224 с. 3. Уильямсон О. Экономические институты ка- питализма. Фирмы, рынки, отношенческая контрак- тация: пер. с англ. СПб.: SEV Press, 1996. 702 с. 4. Геєць В. Інституційна обумовленість ендогені- зації економічного розвитку. Журнал європейської еко- номіки. 2018. № 2. С. 16—28. 5. Гриценко А., Липов В. Информационные пла- тформы как сетевая институциональная трансформа- ция. Journal of Institutional Studies. 2020. № 12 (2). С. 132-148. doi: 10.17835/2076-6297.2020.12.2.132-148. 6. Kezar A., Sam C. Institutionalizing Equitable Policies and Practices for Contingent Faculty. The Journal of Higher Education. 2013. Vol. 84. Р. 56—87. doi: https://doi.org/10.1080/00221546.2013.11777278. 7. Maassen P. The Modernization оf European Higher Education. In: Amaral A., Bleiklie I., Musselin C. (Eds.). From Governance to Identity. Higher Education Dynamics. Dordrecht: Springer, 2008. Vol 24. Р. 95—112. 8. Cai Y., Mehari Y. The use of institutional theory in higher education research. In Theory and Method in Higher Education Research III, edited by Jeroen Huisman and Malcolm Tight. Bingley: Emerald, 2015. Р. 1—25. doi: 10.1108/S2056-375220150000001001. 9. Молокова Е. Теоретические подходы к иссле- дованию институциональных ловушек высшего обра- зования. Креативная экономика. 2018. Том 12. С. 2002— 2015. doi: 10.18334/ce.12.12.39662. 10. Грішнова О., Брінцева О. Конкурентоспромо- жність вищої освіти і працівників: як створюється фі- ктивний людський капітал? Ринок праці та зайнятість населення. 2018. № 1. С. 15—20. 11. Верденхофа О., Каленюк І., Цимбал Л. Пара- метри та моделі автономії університетів. Міжнародна економічна політика. 2018. № 1. С. 109—127. 12. Державна служба статистики. Заклади вищої освіти. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/. 13. Ляшенко О. Якість освіти як чинник розвитку української школи. Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету. 2012. Ч. 4. С. 225—229. КУКЛІН О. В., ПУСТОВІЙТ Р. Ф., ДЕРНОВА І. А. 112 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ 14. Куклін О. Фінансові механізми функціону- вання вищої освіти. Формування ринкової економіки. 2010. Випуск 24. С. 362—369. 15. The Global Innovation Index 2020. Geneva: Cornell University, INSEAD and the World Intellectual Property Organization. URL: https://www.wipo.int/edocs/ pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020/ua.pdf. 16. Global Competitiveness Report Special Edition 2020: How Countries are Performing on the Road to Recovery. URL: https://www.weforum.org/reports/the- global-competitiveness-report-2020. References 1. North, D. (1997). Instituty, institutsional'nyye izmeneniya i funktsionirovaniye ekonomiki [Institutions, Institutional Change and Economic Performance]. Moscow, Fond economic book «Nachala» [in Russian]. 2. Coase, R. (2007). Firma, rynok i pravo: sb. statey [Firm, market and law: collection of articles]. Moscow, Novoe izdatelstvo [in Russian]. 3. Williamson, O. (1996). Ekonomicheskie instituty kapitalizma. Firmy, rynki, otnoshencheskaya kontrak- tacziya [Economic institutions of capitalism. Firms, markets, relational contracting]. Trans. from english. St. Petersburg, SEV Press [in Russian]. 4. Heiets, V. (2018). Instytutsiina obumovlenist endohenizatsii ekonomichnoho rozvytku [Institutional conditionality of endogenization of economic development]. Zhurnal yevropeiskoi ekonomiky — Journal of European Economics, 2, рр. 16—28 [in Ukrainian]. 5. Hrytsenko, A., Lipov, V. (2020). Informatsionnyye platformy kak setevaya institutsional'naya transformatsiya [Information platforms as a network institutional trans- formation]. Journal of Institutional Studies, 12 (2), рр. 132- 148. doi: 10.17835/2076-6297.2020.12.2.132-148 [in Rus- sian]. 6. Kezar, A., Sam, C. (2013). Institutionalizing Equitable Policies and Practices for Contingent Faculty. The Journal of Higher Education, Vol. 84, рр. 56—87. doi: https://doi.org/10.1080/00221546.2013.11777278. 7. Maassen, P. (2008). The Modernization оf Euro- pean Higher Education. In: Amaral, A., Bleiklie, I., Musselin, C. (Eds.). From Governance to Identity. Higher Education Dynamics. Dordrecht: Springer, Vol 24, рр. 95— 112. 8. Cai, Y., Mehari, Y. (2015). The use of institutional theory in higher education research. In Theory and Method in Higher Education Research III, edited by Jeroen Huisman and Malcolm Tight. Bingley: Emerald, рр. 1—25. doi: 10.1108/S2056-375220150000001001. 9. Molokova, E. (2018). Teoreticheskiye podkhody k issledovaniyu institutsional'nykh lovushek vysshego obrazovaniya [Theoretical approaches to researching institutional traps in higher education]. Kreativnaya ekonomika — Creative economy, 12, рр. 2002—2015. doi: 10.18334/ce.12.12.39662 [in Russian]. 10. Hrishnova, O., Brintseva, O. (2018). Konkurento- spromozhnist vyshchoi osvity i pratsivnykiv: yak stvo- riuietsia fiktyvnyi liudskyi kapital? [Competitiveness of higher education and employees: how is fictitious human capital created?]. Rynok pratsi ta zainiatist naselennia — Labor market and employment, 1, рр. 15—20 [in Ukrainian]. 11. Verdenkhofa, O., Kaleniuk, I., Tsymbal, L. (2018). Parametry ta modeli avtonomii universytetiv [Parameters and models of university autonomy]. Mizhnarodna ekonomichna polityka — International economic policy, 1, рр. 109—127 [in Ukrainian]. 12. Derzhavna sluzhba statystyky Ukrainy. Zaklady vyshchoi osvity [State Statistics Service of Ukraine. Institutions of higher education]. (n.d.). ukrstat.gov.ua. Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/ [in Ukrainian]. 13. Liashenko, O. (2012). Yakist osvity yak chynnyk rozvytku ukra-yinskoi shkoly [The quality of education as a factor in the development of the Ukrainian school]. Zbirnyk naukovykh prats Umanskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu — Collection of scientific works of Uman State Pedagogical University, 4, рр. 225—229 [in Ukrainian]. 14. Kuklin, O. (2010). Finansovi mekhanizmy funk- tsionuvannia vyshchoi osvity [Financial mechanisms of higher education functioning]. Formuvannia rynkovoi ekonomiky — Formation of a market economy, 24. рр. 362— 369 [in Ukrainian]. 15. The Global Innovation Index 2020. Geneva: Cornell University, INSEAD and the World Intellectual Property Organization. Retrieved from https://www.wipo. int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020/ua.pdf. 16. Global Competitiveness Report Special Edition 2020: How Countries are Performing on the Road to Recovery. Retrieved from https://www.weforum.org/ reports/the-global-competitiveness-report-2020. Стаття надійшла до редакції 22.02.2021 Формат цитування: Куклін О. В., Пустовійт Р. Ф., Дернова І. А. Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні. Вісник економічної науки України. 2021. № 1 (40). С. 106-112. doi: https://doi.org/10.37405/1729- 7206.2021.1(40).106-112 Kuklin, O. V., Pustoviit, R. F., Dernova, I. A. (2021). Institutional Features of Modernization of Higher Education in Ukraine. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy, 1 (40), рр. 106-112. doi: https://doi.org/10.37405/1729- 7206.2021.1(40).106-112

Інституціональні особливості модернізації вищої освіти в Україні

Репозитарії

Схожі ресурси