Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності"

Авторка уводить текст роману Олеся Гончара «Собор» в широкий мовно-культурний вимір. Вона розглядає твір як духовний заповіт письменника, який привертає увагу читача до минулого нашого народу, зокрема до часів козаччини. Шана до славетних проявів українського духу...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Культура слова
Date:	2018
Main Author:	Мех, Н.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української мови НАН України 2018
Subjects:	Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180128
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності" / Н. Мех // Культура слова. — 2018. — Вип. 88. — С. 51-59. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860251690516611072
author	Мех, Н.
author_facet	Мех, Н.
citation_txt	Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності" / Н. Мех // Культура слова. — 2018. — Вип. 88. — С. 51-59. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Культура слова
description	Авторка уводить текст роману Олеся Гончара «Собор» в широкий мовно-культурний вимір. Вона розглядає твір як духовний заповіт письменника, який привертає увагу читача до минулого нашого народу, зокрема до часів козаччини. Шана до славетних проявів українського духу на різних часових зрізах історичного розвитку нації, народу, рішучість у збереженні та плеканні духовних скарбів, любов до людей та Батьківщини – все це ядерні поняття мови «Собору» Олеся Гончара. The article attempts to take a look at Oles Honcharʼs novel «The Cathedral» in a broad linguistic and cultural sense. The work is considered as a spiritual testament of the author. The novel is represented by the eyes of contemporaries. Particular attention is paid to the past of our people, in particular, the Cossacks. Honoring the glorious manifestations of the Ukrainian spirit at various time sections of the historical development of our people, the determination to preserve and cultivate spiritual treasures, love for people and the homeland – all this we see in the «eagle» «Cathedral» Oles Honchar.
first_indexed	2025-12-07T18:44:10Z
format	Article
fulltext	Культура слова №88’ 2018 УДК 811.161.2 Наталія Мех РОМАН ОЛЕСЯ ГОНЧАРА «СОБОР» ЯК ВИЯВ «УСТРЕМЛІННЯ ЛЮДИНИ ДО ВІЧНОСТІ» Авторка уводить текст роману Олеся Гончара «Собор» в широкий мовно-культурний вимір. Вона розглядає твір як духовний заповіт письменника, який привертає увагу читача до минулого нашого народу, зокрема до часів козаччини. Шана до славетних проявів українського духу на різних часових зрізах історичного розвитку нації, народу, рішучість у збереженні та плеканні духовних скарбів, любов до людей та Батьківщини – все це ядерні поняття мови «Собору» Олеся Гончара. Ключові слова: Собор, цінності, вічність, віра, національні скарби, козаччина. The article attempts to take a look at Oles Honcharʼs novel «The Cathedral» in a broad linguistic and cultural sense. The work is considered as a spiritual testament of the author. The novel is represented by the eyes of contemporaries. Particular attention is paid to the past of our people, in particular, the Cossacks. Honoring the glorious manifestations of the Ukrainian spirit at various time sections of the historical development of our people, the determination to preserve and cultivate spiritual treasures, love for people and the homeland – all this we see in the «eagle» «Cathedral» Oles Honchar. Key words: Cathedral, values, eternity, faith, national treasures, Cossack. ÐÅÖÅÏÖ²ß ÏÎÃËßÄ²Â ÎËÅÑß ÃÎÍ×ÀÐÀ Â ²ÑÒÎÐ²¯ ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÎ¯ ÊÓËÜÒÓÐÈ Наталія Мех52 Культура слова №88’ 2018 Вічність, вічні цінності… Це те, що не лишає нікого байдужим, це те, у чому виявляються найпотаємніші устремління та прагнення, до чого прагне душа. «Хоча кожна мить часу відкрита для вічності, кожної миті вічність може порушити часову послідовність, вбираючи час у себе і таким чином перетворюючи його. Вічність не просто поза миттєвостями часу, вона в центрі кожної миті, і ця присутня в часі вічність надає часові його істинної цінності» [Калліст 2003: 191]. До вічних цінностей нас кличе роман Олеся Гончара «Собор» як «дух величної вольності», як «устремління людини до вічності», як гімн «праці справжній». Воздвигнутий письменником, він підноситься памʼятником висоти людського духу, немеркнучої художньої краси і невичерпної правди... «Собор» – «символ єднання людей, звернення їх до найсокровенніших істин Буття, очищення душі від усього суєтного й безплідного. Місце, де для людини стає очевидним справжній звʼязок часів. Адже майбутнє, мов із зерна, проростає з минулого, і горе тому народові, який наміриться відректися від своєї історії, мови, культури» [Щербак 1993: 97]. Духовний заповіт Олеся Гончара – збереження національного скарбу та передання його нащадкам – лунає в романі з вуст старого Нечуйвітра: А тільки знай: понищиш, кинеш у небуття батьківське, то й власне твоє життя безцільно впаде, заглухне в тебе ж біля ніг… Людині дано памʼять, що сягає у віки, тому вона й людина… [Гончар 2005: 504]. По-особливому звучить у романі тема козаччини. Образи минулого, талановито виписані майстром, постають перед очима читача. Серед таких мовних картин – образи козаків- будівничих. Пор.: А трохи правіше, по небокругу, знову… собор. Давні будівничі-козаки, засновуючи тут, у безлюдних плавнях, свою обитель, свідомо, мабуть, планували, щоб видно було весь час їм оте, що збудували вони для своїх святинь [Гончар 2005: 371]. Образ останнього кошового Січі Запорозької Петра Калнишевсько (канонізованого Українською Православною Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури 53 Культура слова №88’ 2018 Церквою у 2015 році, якого вшановують як праведного Петра Калнишевського): ..із соловецьких країв, де суворий архангел дивиться на все з монастирської брами, де над вічними кригами чайки полярні кричать. У підземеллі однієї з веж монастирських цариця двадцять пʼять років гноїла в ямі закутого в ланцюги Калнишевського, останнього кошового Січі Запорозької. У ланцюгах .. дожив до ста тринадцяти літ, – тож чимось тримався в житті той вʼязень царицин? Не тільки ж баландою, що соловецькі ченці в ту яму смердючу подавали раз на добу? Випоєному степовою волею, поверженому й закутому, може, додавали йому там сили не закуті ланцюгами згадки якраз про оцю сонячну українську широчінь? [Гончар 2005: 382]. Образи інших козаків-захисників, яких з нетерпінням чекали з походів вдома, пор.: ..згадається кому-небудь, що в давнину козак, ідучи в похід, обіцяв дівчині привезти стільки шовків та стрічок, щоб, як розпустити, вистачило їх від шпиля собору до самої землі… Такі-то були козацькі стрічки [Гончар 2005: 382]. Свою любов до рідної землі, її захисників, прагнення до збереження духовних скарбів, повагу до народних традицій – все це ми бачимо на сторінках глибокої, сміливої для свого часу, вистражданої літературної праці. Д. Сосновська у розвідці «Камінь відкинутий стає наріжним» розглядає запеклу боротьбу в романі О. Гончара «Собор», яка точиться за святиню в «широкому розумінні слова, незважаючи на те, що суспільна система, в якій діють герої, запрограмована рішуче придушити щонайменший потяг до надприродного. Причина цієї боротьби набагато важливіша, аніж зовні першорядна суперечка про зруйнування храму» – зазначає вона. І далі наголошує: «Йдеться про душу людини, про останнє і остаточне намагання поневолити її. У таємничому просторі собору психіка знаходить собі спільника, тому порожня і занедбана церковна споруда видається її супротивникам не лише зайвою, але водночас і грізною. З огляду на цензуру, Гончар, звичайно, не говорить про це відверто, але авторський підтекст тут не викликає сумніву. Собор непокоїть декого своїм звʼязком з релігійною Наталія Мех54 Культура слова №88’ 2018 традицією, що порушує цілісність комуністичного світогляду, але головна небезпека все-таки полягає в його звʼязку з минулим. Храм, вертикаль якого вказує на небо й збуджує думку про вічність, стоїть на землі на рештках своїх будівників та їхніх предків. І неможливо, дивлячись на цю величну споруду, не повертатися думкою до «лицарської козацької республіки», до заповіту, який вирішили залишити в споруді собору її останні спадкоємці» [Сосновська 1993: 109]. Козацькі часи в історії України називають добою бароко. Це широке поняття; не лише мистецький стиль, а й глибоко духовне поняття, особливе світовідчуття. Прийнято називати наш національний варіант бароко «козацьким». Адже саме козацтво на тому часовому зрізі історії було носієм нового художнього смаку та виступало творцем художніх цінностей. Собор у романі Олеся Гончара – це саме козацький собор. Дослідники наголошують: «Історія собору засвідчує, що після зруйнування Січі, у безвиході потьомкінських часів, запорожці вирішили звести цей храм як своєрідний символ, котрий ніби промовляє: хоч у козака й вибило шаблю з руки, але не втратила душа козацького духу волелюбності і відчуття краси. Мистецтво, за словами головного героя, стало останнім притулком волі» [Сосновська 1993: 109]. Привертає нашу увагу і така особливість мови роману «Собор», як її мелодійність, ліричність, і навіть музичність. Особливо це стосується центральної теми – теми собору. Олесь Гончар, як талановита, обдарована людина, вмів дуже тонко відчувати все прекрасне, гармонію, музику сфер. Здатність бачити та чути вічне у буденному житті цілком природньо вилилася на папір, пор.: Ось перед тобою шедевр, поема степового козацького зодчества. Є ритми свої в споруді собору, є вільний політ натхнення, любов висока… Собор ніби має в собі щось від стихії, навіває щось таке ж велике .. музика собору, музика отих гармонійно піднятих у небо бань- куполів – вона для тебе реально існує, ти здатен її чути… чим був колись цей собор, найбільший, найпишніший в єпархії. І праведників, і грішників – усіх він єднав. .. Горіли свічки, з розмашистих кадил пахощами ладану обдавало людей, сяяли в рушниках ікони, півча – аж розлягався собор – переливався Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури 55 Культура слова №88’ 2018 райськими голосами, виспівуючи людям небесне, вічне блаженство... Але це відійшло, розтануло разом із ладанними димами, зостався .. тільки оцей довершений архітектурний витвір, оця симфонія пластики [Гончар 2005: 276–277]. Музичні акценти у творі, порівняння, епітети, та інші художні засоби свідчать про те, що Олесь Гончар – людина високої духовної культури і широких творчих уподобань. Справжня музика, архітектура, історія – все це опиняється в колі зацікавлень митця. Це все є не буденним і належить до істинних цінностей, до культурної памʼяті, до золотого фонду народу. Образ собору – це неприхована розгорнута метафора, яка, по суті, дала назву всьому твору. «Що таке, власне кажучи, собор у «Соборі»? Цілком конкретний християнський храм, збудований козаками після розгрому Січі. Але собор водночас – і втілення високого духу народного, самого народу, адже довкола долі козацького храму киплять усі пристрасті в Зачіплянці, собором вимірюється не тільки міра духовності, а й громадська сутність людини, він як рентген просвічує уми, душі, позиції, велич і ницість, благородство і підлоту, чистоту і звироднілість. Гончарівська метафора собору заснована на біблійному ґрунті і водночас – на реальних фактах: ідеологи бездуховності полюбляли храми перетворювати у торжища. «В тому храмі, де колись гриміли літургії і хорали, а в нові часи все віддане на поталу блюзнірству і святотатству. Саме через оцей рентген собору, через оцю розгорнуту метафору, яка завдяки щедрій руці великого майстра обросла живою плоттю людських образів і думок, українська література чи не вперше в радянські часи не просто явила світові виразки, вади, родимі плями режиму, а й у всій повноті дала моральний зріз, образ системи, яка прирекла розумний, талановитий, чесний і працьовитий народ жити в царстві брехні, неволі, національного самоприниження, духовного і матеріального занепаду» [Бокий 1993: 33]. З сумом, болем, обуренням читаємо в романі про страшний режим, який прагнув знищити все святе в людині, який нещадно знищував духовні цінності та все, що було повʼязане з вірою, з Богом: Посеред собору кучугури комбікорму, далі звалені цупкі паперові мішки з суперфосфатом, ще далі, в Наталія Мех56 Культура слова №88’ 2018 кутку, обгризений, темного дерева іконостас, з різьбленими гронами та виноградним листям. Колись, кажуть, цей іконостас розпиляли, поділили між музеями, і частина оце й тут зосталась… Вічні присмерки стоять по кутках собору. Тільки вгорі, у височині центрального купола, було блакитне, як у небі, серед золотих зірок сяюче білів намальований голуб з розкинутими крилами, цілком зберігся й портрет якогось небесного юнака-святого в ясно-червоній одежі… Там не видно було ні пилюки, ні павутиння, там панувало світло небес. Густо-блакитне небо й по ньому золоті зірки! [Гончар 2005: 297–298]. Григір Тютюнник назвав «Собор» «орлиним», «соколиним» романом. Важко заперечити такі влучні епітети. Справді, це політ думки митця понад часом, крізь віки. Політ до джерел, до величі людського духу, до глибин нашої культурної памʼяті, пор.: …поволі, але вперто підіймаються голуби над собором, як наче і собор витягують за собою, круг за кругом тягнуть у небо разом з його банями та шпилями, виводячи над цим видимим ще свій, якийсь вищий, невидимий собор [Гончар 2005: 285]. Гончар-мислитель, проникливий митець, філософ, художник слова зміг на суд Божий та людський представити твір, який нікого не залишає байдужим. Вічні питання та вічні цінності – ось до чого тягнуться люди, пор.: – Зараз почую, що людина велика… – Не завжди велика, але буває вона велика, це ж факт. – Коли, якщо не секрет? – Тоді я великий, коли будую, коли творю… – Творити – в цьому єдиний сенс? – А хоча б! Античні майстри, будівничі пізніших віків… Хіба вони не виправдали своє буття на землі? Людині властиво жити почуттям доцільності, почуттям безконечності. Людина прагне продовжити себе в далеч майбутнього – хіба це неприродно? Все живе в природі прагне цього. Навіть квітка квітує для того, щоб зоставити після себе насіння, щоб знову відтворити свій квіт у майбутньому… А мистецтво – це невигубний слід людства, його злети, його верхогірʼя, на Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури 57 Культура слова №88’ 2018 яких панує дух перемоги над смертю, дух незнищенності… [Гончар 2005: 443]. Філігранна робота майстра, увага до кожного слова, і водночас відкритість, сміливість у відстоюванні своїх поглядів, своїх цінностей та переконань – все це ми знаходимо на сторінках роману, напр: Уяви себе раптом катапультованим .. у далеке майбуття… Уяви себе там! Яким звідти постане для тебе цей наш собор, і фрески Софії, і мадонни Рубльова. Подивися звідти на них. Звідти склади їм ціну, дивовижним витворам генія людського! Чи не такими очима дивимось ми зараз на художні шедеври еллінів, етрусків, майстрів давнього Єгипту…Час ущільнюватиметься, віки старітимуть, а мистецтво молодітиме вічно! [Гончар 2005: 444]. Роман «Собор» та інші твори Олеся Гончара привертають увагу читача проникливим ставленням автора до звичайних людей, до простих трударів, до юних, зрілих та старих, до всіх. До людини, до її душі. Потаємні мрії, прагнення та сподівання – все це помічав митець і переносив на папір. Його герої дуже різні, але ті важливі одкровення, які їхніми вустами до читача доносив автор, надзвичайно цінні для духовного прозріння та зростання, пор.: Але тоді не знав, що то – зодчество, не знав, що те світло творінь, той голос невідомих будівничих був посланий із сивої давнини і для його душі, що й для неї голос той призначався. І хіба винен ти, що дивився на все те очима, які не вміли та й не бажали нічим дорожити, не розуміли, що перед ними скарби? Тільки згодом, згодом відчуєш це, пройшовши півсвіту дорогами руїн і страждань. А тоді, в часи великого очманіння, хіба що випадок уберіг тебе, що разом із такими ж, як і сам, юними завзятцями не пішов розвалювати собори.. [Гончар 2005: 383–384]. О. Гончар називає той час – часом великого очманіння. Жахливий, жорстокий час, коли перевірялися на міць людські душі. Час справжніх мучеників за віру! Вони, нескоренні кривавою тоталітарною машиною, зберегли «собори своїх душ», не зрадили своїм переконанням, свідомо йшли до кінця! І переходили у вічність! Роман Олеся Гончара «Собор» нагадує нам про «дух величної вольності», спрямовує нас до вічності, до вічних Наталія Мех58 Культура слова №88’ 2018 цінностей. Він, як велетенський дзвін, прагне пробудити нас, закликає ще і ще раз осмислити своє життя, благає нас: «Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..». Бокий І. Тяжке, але праведне щастя / Іван Бокий // Високоліття: Олесю Гончару 75: Зб. матеріалів. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 214 с. Гончар О. Вибрані твори: У 4 т. – Т.1. – К.: Сакцент Плюс, 2005. – 544 с. Калліст (Уер), єпископ. Внутрішнє царство / Єпископ Калліст (Уер). – К.: Дух і літера, 2003. – 256 с. Сосновська Д. Камінь відкинутий стає наріжним / Данута Сосновська // Високоліття: Олесю Гончару 75: Зб. матеріалів. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 214 с. Щербак Ю. «Собор душі людської» / Юрій Щербак // Високоліття: Олесю Гончару 75: Зб. матеріалів. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 214 с. REFERENCES Bokyi, I. (1993). Hard, but Righteous Happiness. Greative longevity (Vysokolittia). Oles Honchar 75: Zb. materials. Кyiv (in Ukr.) Callist (Ure), bishop. (2003). The inner kingdom. Кyiv (in Ukr.) Honchar, O. (2005). Selected Works: 4 vol. – Vol.1. Кyiv (in Ukr.) Shcherbak, Yu. (1993). «The Cathedral of the Human Soul». Greative longevity (Vysokolittia). Oles Honchar 75: Zb. materials. Кyiv (in Ukr.) Sosnovska, D. (1993). The stone is rejected as the cornerstone. Greative longevity (Vysokolittia). Oles Honchar 75: Zb. Materials. Кyiv (in Ukr.) Статтю отримано15.03.2018 Nataliia Mekh OLES HONCHAR’S ROMAN «SOBOR» AS A MANIFESTATION OF «THE ASPIRATION OF MAN TO ETERNITY» The article attempts to take a look at Oles Honcharʼs novel “Sobor” in a broad linguistic and cultural sense. The work is considered as a spiritual testament of the author. The novel is represented by the eyes of Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури 59 Культура слова №88’ 2018 contemporaries. Particular attention is paid to the past of our people, in particular, the Cossacks. Musical accents in the composition, comparisons, epithets, and other artistic means testify that Oles Honchar is a person of high spiritual culture and wide artistic preference. True music, architecture, history – all this is in the circle of artistʼs interests. All this is not ordinary and refers to true values, to cultural memory, to the golden fund of the people. The fi ligree work of the wizard, the attention to each word, and, at the same time, openness, courage in defending their views, their values and beliefs – all of this we fi nd on the pages of the novel. Honoring the glorious manifestations of the Ukrainian spirit at various time sections of the historical development of our people, the determination to preserve and cultivate spiritual treasures, love for people and the homeland – all this we see in the “eagle” “Cathedral” Oles Honchar. This work reminds us of the «spirit of majestic freedom», directs us to eternity, to eternal values. It, like a gigantic bell, strives to awaken us, calls once more and once again to comprehend our lives, begs us «Save the soothsayers of you, friends ... Cathedrals of souls!..». УДК 81’38 Ангеліна Ганжа МОВНИЙ ПОРТРЕТ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА В УКРАЇНСЬКІЙ КІНОДОКУМЕНТАЛІСТИЦІ У статті зроблено спробу проаналізувати специфіку творення мовного портрета письменника засобами кінематографу на прикладі документальних фільмів про Олеся Гончара – «Велетень степів», «Зодчий душі людської», «Олесь Гончар. Собор», «Світова зоря Олеся Гончара». Ключові слова: мовний портрет письменника, комунікативний імідж, історія літературної мови, документальний фільм. The author of the article attempts to analyze the specifi cs of the creation of a linguistic portrait of the writer by means of cinema on the example of documentary fi lms about Oles Honchar – “Giant of the steppes”, “The Architect of the human soul”, “Oles Honchar. Cathedral”, “World Star of Oles Honchar”. Key words: lingual portrait of the writer, communicative image, history of literary language, documentary fi lm.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180128
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0201-419X
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:44:10Z
publishDate	2018
publisher	Інститут української мови НАН України
record_format	dspace
spelling	Мех, Н. 2021-08-10T17:41:47Z 2021-08-10T17:41:47Z 2018 Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності" / Н. Мех // Культура слова. — 2018. — Вип. 88. — С. 51-59. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180128 811.161.2 Авторка уводить текст роману Олеся Гончара «Собор» в широкий мовно-культурний вимір. Вона розглядає твір як духовний заповіт письменника, який привертає увагу читача до минулого нашого народу, зокрема до часів козаччини. Шана до славетних проявів українського духу на різних часових зрізах історичного розвитку нації, народу, рішучість у збереженні та плеканні духовних скарбів, любов до людей та Батьківщини – все це ядерні поняття мови «Собору» Олеся Гончара. The article attempts to take a look at Oles Honcharʼs novel «The Cathedral» in a broad linguistic and cultural sense. The work is considered as a spiritual testament of the author. The novel is represented by the eyes of contemporaries. Particular attention is paid to the past of our people, in particular, the Cossacks. Honoring the glorious manifestations of the Ukrainian spirit at various time sections of the historical development of our people, the determination to preserve and cultivate spiritual treasures, love for people and the homeland – all this we see in the «eagle» «Cathedral» Oles Honchar. uk Інститут української мови НАН України Культура слова Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності" Oles Honchar’s roman «Sobor» as a manifestation of «the aspiration of man to eternity» Article published earlier
spellingShingle	Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності" Мех, Н. Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури
title	Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності"
title_alt	Oles Honchar’s roman «Sobor» as a manifestation of «the aspiration of man to eternity»
title_full	Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності"
title_fullStr	Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності"
title_full_unstemmed	Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності"
title_short	Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності"
title_sort	роман олеся гончара "собор" як вияв "устремління людини до вічності"
topic	Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури
topic_facet	Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180128
work_keys_str_mv	AT mehn romanolesâgončarasoborâkviâvustremlínnâlûdinidovíčností AT mehn oleshoncharsromansoborasamanifestationoftheaspirationofmantoeternity

Роман Олеся Гончара "Собор" як вияв "устремління людини до вічності"

Institution

Similar Items