Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка"
У статті проаналізовано мову прозових творів, а також
 публіцистичний виступ-інтервʼю Олеся Гончара, які були
 опубліковані в середині ХХ століття на сторінках журналу
 «Радянська жінка».
 Зроблено акцент на філософії мовомислення письменника і
 публіциста, ви...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура слова |
|---|---|
| Дата: | 2018 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2018
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180130 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка" / М. Мамич // Культура слова. — 2018. — Вип. 88. — С. 68-78. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860249203787169792 |
|---|---|
| author | Мамич, М. |
| author_facet | Мамич, М. |
| citation_txt | Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка" / М. Мамич // Культура слова. — 2018. — Вип. 88. — С. 68-78. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура слова |
| description | У статті проаналізовано мову прозових творів, а також
публіцистичний виступ-інтервʼю Олеся Гончара, які були
опубліковані в середині ХХ століття на сторінках журналу
«Радянська жінка».
Зроблено акцент на філософії мовомислення письменника і
публіциста, визначено характерні для його мовно-естетичного
канону ідеалеми. Зокрема, за матеріалами уривків із романів
«Тронка», «Собор», повісті «Бригантина» узагальнено засоби
створення словесного образу людини праці – жінки. Відзначено його
часову маркованість, поєднання народнорозмовного і книжного,
публіцистичного в ньому. Аналіз інтерв'ю виявив культуроцентризм,
гуманізм публіцистичного дискурсу О. Гончара, його відповідність
запитам часу, увагу письменника-мислителя до проблем екології,
миру, духовності, захисту рідної мови.
Принагідно відзначено, що онім «Гончар» використовуваний і як
складник лексикону кросвордів, що також підкреслює знаковість
постаті письменника в історії української культури.
The article analyzes the language of prose works, as well as the
journalistic performance-interview of Oles Honchar, published in the
middle of the twentieth century on the pages of the Soviet womanʼs
magazine.
The emphasis is placed on the philosophy of thinking of the
writer and the publicist, the ideals characteristic of his linguistic and
aesthetic canon are determined. In particular, based on the passages
from the novels «The Tronka», «The Cathedral», the story «Brigantine»
generalizes the means of creating a verbal image of a man of work –
a woman. His timeliness, a combination of folk-speaking and book,
journalistic in it, is noted. The analysis of the interview revealed the
cultural center, humanism of the journalistic discourse of O. Honchar,
his correspondence to the demands of time, the attention of the writerthinker
to the problems of ecology, peace, spirituality, protection of the
mother tongue.
Accordingly, it is determined that Onion «Honchar» is also used as
a component of the lexicon of crossword puzzles, which also emphasizes
its character in the history of Ukrainian culture.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:40:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
Мирослава Мамич68
Культура слова №88’ 2018
Architect of the human soul”, “Oles Honchar. Cathedral”,”World Star of
Oles Honchar”.
A powerful creative potential of the literary practice of the writer,
impeccable possession of the literary standard of the Ukrainian language,
exemplary linguistic norm, represented in artistic and journalistic texts,
constant continuous work on the word gives grounds to speak about the
lingual phenomenon of Oles Honchar in the language and cultural space
of his time.
The direct speech of Oles Honchar in documentary immediately
regulates the reception of the ideological and mood lines of the fi lm,
translates to the spectators his vision of the word and understanding of
the role of the writer in society, his responsibility for each of his work to
himself and to people.
For the linguist-researcher, the background knowledge of the writerʼs
linguistic personality combined with the reception of audiovisual
information makes it possible to notice, feel and fi x the details of
superfi ne features of the linguistic image of the wizard of the word.
One of the most important strokes of the lingual portrait of
Oles Honchar is the maximum naturalness and, accordingly, (in the
philosophical sense) the veracity of his language. Due to this, Oles
Honcharʼs versatile texts had every reason to claim full realization
of their pragmatic directions among the widest possible audience of
recipients.
УДК 81’38 Мирослава Мамич
ВОГНИК ЧИСТОГО СЕРЦЯ,
АБО МОВОТВОРЧІСТЬ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ «РАДЯНСЬКА
ЖІНКА»
У статті проаналізовано мову прозових творів, а також
публіцистичний виступ-інтервʼю Олеся Гончара, які були
опубліковані в середині ХХ століття на сторінках журналу
«Радянська жінка».
Зроблено акцент на філософії мовомислення письменника і
публіциста, визначено характерні для його мовно-естетичного
канону ідеалеми. Зокрема, за матеріалами уривків із романів
«Тронка», «Собор», повісті «Бригантина» узагальнено засоби
створення словесного образу людини праці – жінки. Відзначено його
Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури 69
Культура слова №88’ 2018
часову маркованість, поєднання народнорозмовного і книжного,
публіцистичного в ньому. Аналіз інтервʼю виявив культуроцентризм,
гуманізм публіцистичного дискурсу О. Гончара, його відповідність
запитам часу, увагу письменника-мислителя до проблем екології,
миру, духовності, захисту рідної мови.
Принагідно відначено, що онім «Гончар» використовуваний і як
складник лексикону кросвордів, що також підкреслює знаковість
постаті письменника в історії української культури.
Ключові слова: мова прози, мова публіцистики, словесний образ
людини праці, книжність, експресивність, публіцистизм, офіційний
дискурс, ідеалема.
The article analyzes the language of prose works, as well as the
journalistic performance-interview of Oles Honchar, published in the
middle of the twentieth century on the pages of the Soviet womanʼs
magazine.
The emphasis is placed on the philosophy of thinking of the
writer and the publicist, the ideals characteristic of his linguistic and
aesthetic canon are determined. In particular, based on the passages
from the novels «The Tronka», «The Cathedral», the story «Brigantine»
generalizes the means of creating a verbal image of a man of work –
a woman. His timeliness, a combination of folk-speaking and book,
journalistic in it, is noted. The analysis of the interview revealed the
cultural center, humanism of the journalistic discourse of O. Honchar,
his correspondence to the demands of time, the attention of the writer-
thinker to the problems of ecology, peace, spirituality, protection of the
mother tongue.
Accordingly, it is determined that Onion «Honchar» is also used as
a component of the lexicon of crossword puzzles, which also emphasizes
its character in the history of Ukrainian culture.
Key words: language of prose, language of journalism, verbal
image of person of labor, literacy, expressiveness, journalism, offi cial
discourse, idealem.
Увага до мови О. Гончара як виразника стилістики
середини минулого століття невипадкова. Адже з-під його
пера виходили твори, в яких концептуалізовано словесний
образ людини праці, суголосний офіційному дискурсу 40 –
кінця 80-х рр. ХХ ст. Визнаючи гончарівський стиль за
зразковий, елітарний в українській лінгвокультурі, видавничі
Мирослава Мамич70
Культура слова №88’ 2018
центри України того часу активно зверталися до текстів
голови Спілки письменників України (1959 – 1971): їх
друкували журнали, вони виходили великими тиражами не
лише українською мовою, а й у перекладах.
Не була осторонь загального визнання і редколегія
громадсько-політичного та літературно-художнього журналу
«Радянська жінка» (далі скорочено – РЖ). На сторінках цього
часопису побачили світ уривки з романів «Тронка» (РЖ
1963: 1), «Собор» (РЖ 1966: 4), з повісті «Бригантина» (РЖ
1973: 2), оповідання «Щоб світився вогник» (РЖ 1955: 3).
Крім того, імʼя Олеся Терентійовича, знакове в українській
культурі, входить у реєстр «кросвордної лексики» – онімів
як мовно-естетичних знаків української культури. Тобто до
нього автори такого популярного медіажанру, як кросворд,
апелювали в когнітивній базі читачів жіночого журналу як до
знань у сфері українського літературного процесу.
Чим завдячує своєму визнанню Олесь Гончар? Думаємо,
завдяки співзвучності часові, який зробив своїм знаком такий
мовно-психологічний, соціокультурний тип, як «людина
праці». Усі персонажі в робітничому середовищі (технік
маяка Марія Лелека, капітан катера Вовик Гопкало, боцман
Лелека, моторист Дьома, лікарка Ксана; голова робіткому
Лукія Назарівна Рясна). Невипадково, беручи уривки з
творів відомого прозаїка до друку, редакція «Радянської
жінки» вибирала і концептуальні за назвою («Лукія, голова
робіткому», «Оксана-гектарниця», «Фронтовичка»), і
пріоритетні для орієнтованого на читачів-жінок часопису.
Концептуалізуючи красу праці й людини в праці,
О. Гончар у своїй стилістиці спирався на публіцистичні,
піднесені регістри. Тому в авторській мові, мові оповідача,
який оцінює людину, її ставлення до праці, взаємини з
іншими, настійно утверджується думка про орієнтир на
високі моральні цінності, про філософію життя середини
ХХ ст.: Від комсомольських часів ще збереглися в ній бурхлива
запальність і гостре безкомпромісне ставлення до людей,
збереглася чиста віра її молодості – віра в те, то життя,
яке вона будує, яке зі всією пристрастю утверджує, це
життя може й повинне бути досконалим, давати людині
Думки понад часом 71
Культура слова №88’ 2018
повноту радості й щастя; Бо ж зводить життя її не лише
з тими, для кого повсякденна робота – це суцільне горіння,
творчість, думання, боротьба; Така будова, найбільший в
Європі канал, в газетах про нього пишуть, і така неувага до
оцих справді героїчних людей... («Лукія, голова робіткому»).
Не могло оминути око оповідача й реалії науково-технічного
прогресу середини ХХ ст.: Недарма їсть хліб ця науково-
дослідна станція, що розрослася впритул до радгоспу, все
далі заходячи в кучугури своїми виробничими відділками.
Недарма й ті, що пишуть дисертації, та різні переймачі
досвіду їдуть звідусіль подивитися на працю тутешніх
науковців, механізаторів та виноградарок-гектарниць,
таких, як Оксана («Оксана-гектарниця») і под.
Усі ці складники словесного образу людини праці
обʼєднані позитивно маркованим гіперознаковим епітетом
«проста радянська людина», в асоціативно-стилістичне
поле якого втягнені книжні маркери на позначення високих
моральних цінностей: благородство і самовідданість,
справедливість («.. їй не треба підбирати якихось там ключів
до людських душ, шукати довіри, бо всі й так знають, що
вона справедлива, не дасть людину скривдити, заступиться
за чесного роботягу перед ким завгодно..»), почуття власної
гідності, впевненість («У рухах, у мові є якась природна
гідність, розгонистість. Вона не всміхається до робітників
запобігливо, як це, часом, буває з іншим начальством, їй не
треба до них так усміхатись») тощо.
Утім дуже гостре оцінне слово письменника звернене до
тих, кого обʼєднує узагальнений епітет «бездушні люди», пор.
вторинні знижено-фамільярні номінації типи, (бюрократична)
наволоч, пустомолоти, (очерствілі душею) служаки, майстри
обдурювати, рапаки (метафора від прізвища Рапака, картяра
та нікчеми), хамлюги, тобто залізобетон («Зустрінуться
їй лоби, міцніші залізобетону, бездушні люди, що їх нічим
не дошкулиш, крючкотворні хащі, крізь які муситиме
продертись. Хіба мало цього залізобетону по кабінетах, де
їй доводиться бувати у своїх депутатських справах, чи їй не
знати тих холодних очей, де крижаніє байдужість, чи тих
пустих казенних усмішок, що зʼявляються автоматично,
Мирослава Мамич72
Культура слова №88’ 2018
разом з обіцянками, що їх дають тобі, хоча й не збираються
їх ніколи виконувати»).
Так, як підносить оповідач високі моральні цінності, так
само експресивно, хоч стереотипно з опорою на розмовно-
побутову фразеологію, стилізовано під соціолект робочої
людини, засуджує негативні риси в тих, хто має жорстоке
серце: Вила в руки їм, бездушним, і хай ідуть працювати,
хай власноруч беруть участь у створенні того, що самі ж
називають матеріальними цінностями суспільства... Лукія
має думку домогтися колись такого закону, щоб судити не
лише за вбивство, чи за крадіжку, але суворо судити й за
байдужість до людей, за черствість, бездушшя, за те,
що з свавілля якогось хамлюги чесному трудареві завдано
прикростей, отруєно настрій. Одні ось тут, на каналі
обливаються потом, працюють день і ніч, вони для Лукії –
справжні лицарі свого народу, а для іншого життя стало
тільки браконьєрським промислом, суспільний достаток –
тільки коморою, з якої побільше б загребти. Лукії доводиться
мати справу й з такими, на нього тільки глянеш – вже по
очах видно: хапуга перед тобою, хабарник, бестія, але як
же тебе, голубчику, вивести на чисту воду? За гратами б
тобі вже бути, а ти ще на посаді, ще процвітаєш... («Лукія,
голова робіткому»). Мова автора-оповідача і внутрішня
обурена мова Лукії накладаються, зливаються: через мову
своїх позитивних, «героїчних» персонажів міг промовити
письменник-трибун.
Підносячи на пʼєдестал людину праці, автор-оповідач не
оминає її зовнішньої краси. Для часопису «Радянська жінка»
обирали саме уривки, які містили сегменти з опоетизованими
портретами жінок-трудівниць: Ставна, з густими бровами
степовичка, обличчя, як і в більшості жінок тут,
припалене вітром, щоки горять вишневою смагою (РЖ
196: 1). Хоч таврований офіційним дискурсом оцінний епітет
«український», але художник слова віднаходить йому мовно-
естетичний аналог – вишневий, і мовний портрет жінки-ідеалу
набуває узагальнених, типізованих рис, високого поетичного
та національно-культурного регістру. Завдяки таланту
О. Гончара відзначити «своє», увиразнити національне єство
Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури 73
Культура слова №88’ 2018
українського літературного слова читачів занурювано в
поетику зимових обрядодій, що стають позитивно маркованим
тлом для образу зубожілих зовні, згорьованих у повоєнні 50-ті
і старих, і малих: Вечір такий славний – тихий, світлий. Як
той щедрий вечір, коли попід вікнами колядують. Дерева в
інеї стоять. Місяць у хмарах бреде. Мороз пощипує щічки. А
ногам тепло. Тетянці пощастило, вона у тьотиних Лідиних
валянцях, а Івасик, хоча і в старих, розтовчених шкарбанах,
зате на ньому куфайка, рукава довгі, аж бовтаються (РЖ 196:
4). Співчуттям до осиротілих, напівголих дітей просякнуті ці
рядки.
Через мовотворчість О. Гончара в естетичний контент
журналу «Радянська жінка» влився мовно-естетичний знак
України степ, що набув у прозовому тексті поетичної форми
завдяки його широкій метафоризації (посилення аудіальних
образів та асоціативної семи ʼмасштабністьʼ): Океан степів
застиг в полудневій сліпучості. Все живе поховалося в
тінь, тільки на північній межі радгоспних земель, там,
де пролягає траса майбутнього каналу, стоїть залізний
гуркіт бульдозерів. Могутні, підвладні людині механізми раз
у раз зʼявляються на валу з натужним гуркотом, і, грізно
зблиснувши ножами до сонця, що стоїть у зеніті, знову
провалюються, глухо зникають у розвихрованому земляному
хаосі своїх циклопічних робіт (РЖ 196: 1).
На окрему увагу заслуговує інтервʼю, яке дав Олесь
Терентійович до свого 70-ліття. Воно має назву «Той, хто не
любить природу, той не любить і людину, той не громадянин!..»
(РЖ 1988: 4). Тут він постає як публіцист, який ставить в
один асоціативний ряд людину праці і письменника: перші
трудяться фізично, а другі – загострюють увагу суспільства
на його болях: на екологічних (акцентує увагу на проблемах
Світязя, «українського Байкалу»; меліорації, зеленої зони
навколо Києва), захисті рідної мови (збереження рідної мови
від усяких браконьєрів, карʼєристів, бюрократів), культури,
збереження памʼятників історії. (Власне те, що актуальне
і нині). Адже кінець 80-х став символом екологічної
катастрофи – Чорнобиля. Метафора «чорнобильська
тривога» – це синонім всеохопності будь-яких соціальних,
Мирослава Мамич74
Культура слова №88’ 2018
економічних, політичних проблем. Як і в прозових творах,
в цьому інтервʼю зроблено акцент на «моральному
похолоданні» – на стані душ людських, що по-справжньому,
глибинно прагнуть органічної єдності з природою (Наші душі
сумують за тим, що ми в небі не бачимо птахів), на ставленні
суспільства до дітей (Адже це вони, маленькі страждальці,
залишені матерями-зозулями, переповнюють сьогодні дитячі
будинки).
Письменник проголошує гасло «Жити за законами
правди!», і воно теж знакове для 80-х, коли з партійних трибун
раз по раз лунали горбочовські «уроки правди» (гласність,
демократія, перебудова), які мало суспільство винести з часів
брежнєвського застою і які не хотіла насправді сприймати
партійна номенклатура.
Ще одна риса цього інтервʼю – культуроцентризм. Адже
імʼя Олеся Гончара поставлено в ряд з такими ж відомими
письменниками тодішнього СРСР – Расула Гамзатова, Чінгіза
Айтматова, Андрія Вознесенського… Не міг коресподент
оминути теми «дружби народів», стрижневої в офіційному
дискурсі тих часів. Приводом послужила і поїздка нашого
письменника до Туркменії, що викликала споріднені асоціації
зі знаковими постатями: Тичина – Махтумкулі. Цього класика
туркменської літератури, як відзначив журналіст, свого часу
Павло Григорович порівнював з Григорієм Сковородою
через спільність їхніх доль. На асоціативно-образному тлі
«дружба народів» (пор. публіцистичні стереотипи братерські
зусилля, культурні звʼязки, загальнолюдські почування,
проблеми миру, обʼєднатися всіма народами, спільна мова та
взаєморозуміння) актуалізовано імена Тараса Шевченка, Івана
Франка, твори яких перекладено й туркменською.
Не менш виразне й інше тло – власне українське. А
з ним в одному асоціативно-семантичному полі – імена
письменників, топонімікон на зразок Бережани, Тернопіль,
Кременець, Почаїв. Синонімами духовності є «сила народної
традиції», «рідна мова», «пісня», асоціатами ж – здоровʼя,
радість, молоде покоління – діти народу, тонке відчуття
життя, в опозиції до яких поняття зубожіння, знедуховлення,
примітивізація, молоде покоління – перекотиполе.
Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури 75
Культура слова №88’ 2018
Культуроцентризм філософії Олеся Гончара й у
переконанні, що вся духовна і фізична праця мають бути
спрямовані на завтрашній день, і це майбутнє в нього
нероздільне від утвердження національної за духом культури:
Ось чому хочеться побажати вам, друзі, дорожити книгою,
любити рідну пісню, мову. Від вас залежить завтрашній день
нашого народу, його культури.
Не обійшов Олесь Терентійович у своїх оцінках буття і
проблем самої людини. То ж гуманізм – це теж наскрізний
мотив його публіцистичного дискурсу. Він проступає через
суспільно-політичний лексикон: «ми», «наш», «всі» (Хоч
Україна і Туркменія далекі географічно, й різняться своєю
історією та культурою, але загальнолюдським, істинним ми
надзвичайно близькі. Це і є основою дружби, що єднає наші
народи; Земля годує, вона народила нас і треба залишити
її для потомків такою ж щедрою і багатою), людство,
народи, радянський народ, суспільство, потомки (Головне –
це проблема миру, виживання людства, у розвʼязання якої
вносять свій вклад всі радянські народи; Щоб захистити
природу, нам треба обʼєднатися всім суспільством, всіма
народами), людина (Коли уважно оглянешся навколо, бачиш,
що відбувається в країні, бачиш реально існуючий конфлікт
людини з природою; Природа буквально волає, звертаючись до
людини, її розуму). З вуст письменника проступає ідеальний
образ сучасника, сформований і підтримуваний як офіційним
дискурсом, так і сприйнятий і щиро утверджуваний у
висловленнях, закликах Гончара: Настав час людей мужніх,
сміливих, справжніх громадян, патріотів, які з усією
пристрастю розуму і серця могли б боротися за розвʼязання
екологічних проблем. Хоч це висловлення і трибунне (а саме
такого потребували і ЗМІ 80-х рр., експресія «боротьбизму
комуністичної влади», опора на метакомунікативні оператори
«бачиш», «бачимо», «оглянешся», обʼєднавчі концепти
«спільні проблеми», «спільна мова»), а тому експресивне,
пристрасне, воно не сприймається за своєю суттю як застаріле.
Навпаки, запитуєш себе подумки: чи наш час не потребує
таких самих особистостей?
Мирослава Мамич76
Культура слова №88’ 2018
Для Гончара-письменника гуманізм і людиноцентризм –
це і пафос його художньої творчості. Тому в означеному
інтервʼю філософію своєї мовотворчості він розкриває в
утвердженні таких естетичних канонів, як орієнтація на
реалізм, правду життя, глибину гуманістичного пізнання,
слово, що викриває зло, на фарби, що увічнюють прекрасне,
на світло, і заперечення «штучних вибудувань». Здобутки
класичної літератури, що асоціюються у свідомості читачів
з пушкінським, шевченківським, він означує перифразом
«світлоносне начало у світовій культурі». Фактично
письменник і публіцист проголошує мовно-естетичний
канон світла, сонячності у своїй творчості (Світло, сонячно
писати важко; Література без людини із світлом в душі була
б явно неповноцінною). Ідеалемами його творчості стають
експресиви людяність, мужність, здатність любити,
моральна чистота, духовність. Ці пріоритети Гончара
канонізовані в трьох словесних образах-типах: людина праці,
творець, захисник Батьківщини. Їх реальність він підкреслює
через апеляцію до власного життєвого досвіду: «Бачив я таких
людей на фронті – і тоді народилися «Прапороносці», бачив
у трудових степах – зʼявилася «Тронка», зустрічав друзів-
співвітчизників у далеких мандрах – і написав «Твою зорю».
Отже, постать Олеся Гончара зі сторінок журналу
«Радянська жінка» представлена як особистість, що
відігравала визначну роль у культурному та суспільно-
політичному, зокрема ідеологічному, житті спільноти. Це
зумовило увагу до його Слова як до мовно-естетичного,
інформаційно-просвітницького, настановчо-навчального
феномена. Усе стало надбанням часу, марковане
ідеалемами середини ХХ ст., утім пафосність, піднесеність,
життєствердність опублікованих контекстів не втрачає своєї
актуальності саме через насиченість позитивним ідеалом
Людини Духовної, Людини Праці.
Вогник чистого серця // Радянська жінка. – 1955. – №3.
Гончар О. Лукія, голова робіткому / О. Гончар // Радянська
жінка. – 1963. – №1.
Гончар О. Оксана-гектарниця / О. Гончар // Радянська жінка. –
1973. – №2.
Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури 77
Культура слова №88’ 2018
Гончар О. «Той, хто не любить природу, той не любить і людину,
той не громадянин!..» / О. Гончар // Радянська жінка. – 1988. – №4.
Гончар О. Фронтовичка / О. Гончар // Радянська жінка. – 1966. –
№4.
REFERENCES
Honchar, O. (1963). Lukia, chairman of the worker. Radianska
zhinka (Soviet Woman), 1 (in Ukr.)
Honchar, O. (1973). Oksana-hectare. Radianska zhinka (Soviet
Woman), 2 (in Ukr.)
Honchar, O. (1988). He who does not love nature, he does not like
and man, he is not a citizen! Radianska zhinka (Soviet Woman), 4 (in
Ukr.)
Honchar, O. (1966). Front-wheel drive. Radianska zhinka (Soviet
Woman), 4 (in Ukr.)
Pure Heart Fire (1955). Radianska zhinka (Soviet Woman), 3 (in Ukr.)
Статтю отримано 10.02.2018
Myroslava Mamych
A PURE FIRE HEART OR THE OLES HONCHAR’S
CREATION IN THE PAGES OF THE MAGAZINE
«RADIANSKA ZHINKA» («SOVIET WOMAN’S»)
The article analyzes the language of prose works, as well as
the journalistic performance-interview of Oles Honchar, which
were published in the middle of the twentieth century on the pages of the
magazine “Soviet woman”.
The emphasis was made on the philosophy of language thinking of
the writer and publicist, the characteristic for his linguistic and aesthetic
canon of idealem were determined.In particular, based on the passages
from the novels “The Tronka”, “The Sobor”, the story “The Bryhantyna”
generalizes the means of creating a verbal image of a person of work –
a woman. Its timeliness, the combination of folk-speaking and book,
journalistic in it was noted.The analysis of the interview revealed the
cultural-centrism, humanism of the journalistic discourse of O. Honchar,
its correspondence to the demands of time, the attention of the writer-
thinker to the problems of ecology, peace, spirituality, protection of the
mother tongue. The cultural-centerism of Oles Honcharʼs philosophy is
demonstrated through his conviction that all spiritual and physical labor
Анастасія Синиця78
Культура слова №88’ 2018
should be directed to tomorrow, and this future is inseparable from the
establishment of a national culture.
In addition, it was noted that onim “Honchar” is also used as a
component of the lexicon of crossword puzzles, that also emphasizes its
prominence in the history of Ukrainian culture.
The fi gure of Oles Honchar at the pages of the magazine “Soviet
Woman” is presented as a person who played a prominent role in the
cultural and sociopolitical, in particular, ideological, community life.
This led to the attention to his Word as a linguo-aesthetic, informationaly-
educational, and instructionaly-educational phenomenon. Everything
became the property of time, marked by the ideals of the middle of the
twentieth century, however, the pathetic, sublime, life-affi rmation of
published contexts does not lose its relevance due to the saturation of the
positive ideal of the Person of Spirit, Person of Labor.
УДК 811.161.2’38 Анастасія Синиця
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРЕЦЕДЕНТНОГО ІМЕНІ
В ПУБЛІЦИСТИЦІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
Розвідка присвячена аналізові прецедентного імені Лесі
Українки як культурно значущого феномена національно-мовної
картини світу українців. Звернено увагу на внутрішній лексикон
Олеся Гончара як мовної особистості, що відображає особливості
сприйняття конкретної історико-культурної постаті, що стала
мотиватором національно маркованого прецедентного імені.
Експлікацію авторських вербальних асоціацій здійснено на основі
аналізу статті, присвяченої 100-річному ювілеєві письменниці.
Ключові слова: Олесь Гончар, Леся Українка, прецедентний
мотиватор, прецедентне імʼя.
The article is devoted to the descriptive interpretation of the precedent
name of Lesja Ukrainka as a culturally signifi cant phenomenon of the
national-language picture of the world of Ukrainians. The author turned
to studying Oles Honchar internal lexicon as refl ecting the peculiarities
of the perception of a particular historical and cultural personality,
which became the source of a nationally registered precedent name.
Explication of authorʼs verbal associations is carried out by analysing
the text created by him.
Key words: Oles Honchar, Lesia Ukrainka, precedent motivator,
precedent name.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180130 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0201-419X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:40:49Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Мамич, М. 2021-08-10T17:42:13Z 2021-08-10T17:42:13Z 2018 Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка" / М. Мамич // Культура слова. — 2018. — Вип. 88. — С. 68-78. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180130 81’38 У статті проаналізовано мову прозових творів, а також
 публіцистичний виступ-інтервʼю Олеся Гончара, які були
 опубліковані в середині ХХ століття на сторінках журналу
 «Радянська жінка».
 Зроблено акцент на філософії мовомислення письменника і
 публіциста, визначено характерні для його мовно-естетичного
 канону ідеалеми. Зокрема, за матеріалами уривків із романів
 «Тронка», «Собор», повісті «Бригантина» узагальнено засоби
 створення словесного образу людини праці – жінки. Відзначено його
 часову маркованість, поєднання народнорозмовного і книжного,
 публіцистичного в ньому. Аналіз інтерв'ю виявив культуроцентризм,
 гуманізм публіцистичного дискурсу О. Гончара, його відповідність
 запитам часу, увагу письменника-мислителя до проблем екології,
 миру, духовності, захисту рідної мови.
 Принагідно відзначено, що онім «Гончар» використовуваний і як
 складник лексикону кросвордів, що також підкреслює знаковість
 постаті письменника в історії української культури. The article analyzes the language of prose works, as well as the
 journalistic performance-interview of Oles Honchar, published in the
 middle of the twentieth century on the pages of the Soviet womanʼs
 magazine.
 The emphasis is placed on the philosophy of thinking of the
 writer and the publicist, the ideals characteristic of his linguistic and
 aesthetic canon are determined. In particular, based on the passages
 from the novels «The Tronka», «The Cathedral», the story «Brigantine»
 generalizes the means of creating a verbal image of a man of work –
 a woman. His timeliness, a combination of folk-speaking and book,
 journalistic in it, is noted. The analysis of the interview revealed the
 cultural center, humanism of the journalistic discourse of O. Honchar,
 his correspondence to the demands of time, the attention of the writerthinker
 to the problems of ecology, peace, spirituality, protection of the
 mother tongue.
 Accordingly, it is determined that Onion «Honchar» is also used as
 a component of the lexicon of crossword puzzles, which also emphasizes
 its character in the history of Ukrainian culture. uk Інститут української мови НАН України Культура слова Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка" A pure fire heart or the Oles Honchar’s creation in the pages of the magazine «Radianska zhinka» («Soviet woman’s») Article published earlier |
| spellingShingle | Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка" Мамич, М. Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури |
| title | Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка" |
| title_alt | A pure fire heart or the Oles Honchar’s creation in the pages of the magazine «Radianska zhinka» («Soviet woman’s») |
| title_full | Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка" |
| title_fullStr | Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка" |
| title_full_unstemmed | Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка" |
| title_short | Вогник чистого серця, або мовотворчість Олеся Гончара на сторінках журналу "Радянська жінка" |
| title_sort | вогник чистого серця, або мовотворчість олеся гончара на сторінках журналу "радянська жінка" |
| topic | Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури |
| topic_facet | Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180130 |
| work_keys_str_mv | AT mamičm vognikčistogosercâabomovotvorčístʹolesâgončaranastorínkahžurnaluradânsʹkažínka AT mamičm apurefireheartortheoleshoncharscreationinthepagesofthemagazineradianskazhinkasovietwomans |