Мій учитель
Микола Іванович Кравцов – визначний вчений-славіст, людина енциклопедичних знань, яка залишила глибокий слід у фольклористиці, літературознавстві (і не лише слов’янських народів, але також німецького та французького), культурології, історії, мовознавстві (написав понад двісті наукових праць, серед н...
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18014 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Мій учитель / М.В. Гуць // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 7. — С. 177-193. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-18014 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гуць, М.В. 2011-03-13T22:13:07Z 2011-03-13T22:13:07Z 2009 Мій учитель / М.В. Гуць // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 7. — С. 177-193. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18014 Микола Іванович Кравцов – визначний вчений-славіст, людина енциклопедичних знань, яка залишила глибокий слід у фольклористиці, літературознавстві (і не лише слов’янських народів, але також німецького та французького), культурології, історії, мовознавстві (написав понад двісті наукових праць, серед них чимало підручників і посібників для вищої школи), педагогіці. Крім того, він був прекрасним організатором. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Персоналії Мій учитель Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Мій учитель |
| spellingShingle |
Мій учитель Гуць, М.В. Персоналії |
| title_short |
Мій учитель |
| title_full |
Мій учитель |
| title_fullStr |
Мій учитель |
| title_full_unstemmed |
Мій учитель |
| title_sort |
мій учитель |
| author |
Гуць, М.В. |
| author_facet |
Гуць, М.В. |
| topic |
Персоналії |
| topic_facet |
Персоналії |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| description |
Микола Іванович Кравцов – визначний вчений-славіст, людина енциклопедичних знань, яка залишила глибокий слід у фольклористиці, літературознавстві (і не лише слов’янських народів, але також німецького та французького), культурології, історії, мовознавстві (написав понад двісті наукових праць, серед них чимало підручників і посібників для вищої школи), педагогіці. Крім того, він був прекрасним організатором.
|
| issn |
XXXX-0051 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18014 |
| citation_txt |
Мій учитель / М.В. Гуць // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 7. — С. 177-193. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gucʹmv míiučitelʹ |
| first_indexed |
2025-11-25T21:10:13Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:10:13Z |
| _version_ |
1850546821297864704 |
| fulltext |
177
М. В. Гуць
МІЙ УЧИТЕЛЬ
Я щасливий, що доля звела мене з дуже гарними людьми,
у спілкуванні з якими я наснажувався мудрістю, щедрістю,
доб ротою, людяністю, висотою духу, палкою любов’ю до рід-
ної землі та свого народу.
Серед багатьох людей, які особливо припали мені до душі,
були такі світлі постаті, як М. Рильський та М. Кравцов. Саме
про останнього й піде мова.
Микола Іванович Кравцов – визначний вчений-славіст, лю-
дина енциклопедичних знань, яка залишила глибокий слід у
фольклористиці, літературознавстві (і не лише слов’янських
народів, але також німецького та французького), культуроло-
гії, історії, мовознавстві (написав понад двісті наукових праць,
серед них чимало підручників і посібників для вищої школи),
педагогіці. Крім того, він був прекрасним організатором. Об-
рії вченого були дуже широкими. У кінці своєї захоплюючої
статті «Малоизвестные факты из жизни Н. И. Кравцова», на-
сиченої цікавими фактами, доктор технічних наук, професор
Московського авіаційного інституту, академік Російської ака-
демії космонавтики Генріх Морозов, для якого Микола Іва-
нович був вітчимом, але таким, що любив Генріха, як рідно-
го сина, надрукував Посвідчення, видане 1-м Московським
державним університетом на бланку історико-філософського
факультету від 29 липня 1930 року, де подано перелік дисци-
плін (усього 57), заліки з яких склав Микола Іванович. Це іс-
торія, література, економіка, право, філософія та ін. Що ж до
мов, то тут перелічені такі: російська, латинська, грецька, гот-
ська, німецька, французька, англійська, італійська, сербохор-
ватська (так тоді писали), чеська, польська, українська і біло-
руська [Морозов 2007, с. 295–297].
178
Народився Микола Іванович Кравцов 11 (24) червня
1906 року в слободі Орєхово (нині – село Серафимовицького
р-ну Волгоградської обл. РФ). У 1929 році він закінчив Мос-
ковський університет, а вже 1933 року видав капітальне іс то-
рико-філологічне дослідження під назвою «Сербський епос»
(«Сербский эпос»). Тут уперше в науці глибоко і всебічно було
розглянуто ціле коло питань, пов’язаних із походженням, роз-
витком та побутуванням сербських епічних пісень як худож-
нього явища, історія їх вивчення і переклади різними мовами
світу, в тому числі й українською, а також подано тексти пі-
сень у перекладі російською мовою, серед яких тридцять один
поетичний переклад належить М. Кравцову. Однак у січні
1934 року талановитого вченого в розквіті його сил несподіва-
но і незаконно заарештували за сфабрикованим політичним
«делом славистов» як ворога народу і заслали на п’ять років
у Середню Азію у виправні табори на каторжні роботи.
Особливо тяжко було молодому й перспективному, чес-
ному та справедливому вченому тому, що він не знав, в чому
саме його звинувачують. А як з’ясувалося згодом, вчений за-
винив тільки в тому, що у своїй книжці «Сербський епос» за-
значив про аристократичне походження сербських епічних
пісень (така теорія була тоді поширена в науці), тобто напи-
сав, що ці пісні були створені у феодальній верхівці, воєнній
аристократії, а їх авторами були придворні співці, які походи-
ли зі знатного роду. Пізніше, в 1951 році, М. Кравцов у статті
«Ідейний зміст сербського епосу» напише, що ці пісні створив
народ і для народу. Проте це буде потім. А тоді, коли Миколу
Івановича заарештували, в його книжці написано, що ті пісні
аристократичного походження, за що й був покараний.
На одному із допитів, як згадує в названій статті Генріх
Морозов, слідчий заявив М. Кравцову: «Неужели не пони-
маете, что ваша книга “Сербский эпос” – это орудие в борь-
бе против нас, нашей идеологии?» [Морозов 2007, с. 283].
179
А мова ж у книжці йде про давноминулі часи, коли творив-
ся епос.
У липні 1939 року М. Кравцова звільнили, однак повертати-
ся в Москву йому тоді було заборонено. Друзі допомогли йому
влаштуватися викладачем російської літератури в Тамбовський
педінститут, де він згодом став завідувачем кафед ри літератури.
У 1944 році науковець захистив кандидатську ди сертацію «Но-
вела як жанр», а в 1947 році – докторську дисертацію «Серб-
ський епос». З того часу він понад двадцять років працює стар-
шим науковим співробітником Інституту слов’янознавства і
балканістики АН СРСР. За серію нарисів про історію болгар-
ської літератури XIX–XX ст., надрукованих у книзі «Очерки ис-
тории болгарской литературы XIX–XX вв.», уряд Народної Рес-
публіки Болгарія нагородив М. Кравцова орденом свв. Кирила
й Мефодія І ступеня. Починаючи з 1960-х років, одночасно пра-
цює на філологічному факультеті Московського державного
університету, де читає курси лекцій з російського фольклору і
фольклору інших слов’янських народів та їх літератур. Читає
також лекції з фольклору за кордоном – в Болгарії, яку відвідав
чотири рази, та Югославії, де побував п’ять разів. У 1960 році
в Москві вийшла двотомна антологія «Сербський епос» в май-
стерних перекладах російською мовою видатних російських
поетів – О. Пушкіна, А. Ахматової, М. Ісаковського, М. Зенке-
вича, Б. Слуцького, ініціатором створення якої був М. Кравцов.
Він також став і упорядником антології, автором передмови та
коментарів.
Упродовж 1963–1978 років науковець очолював кафедру
фольклору Московського державного університету. З 1967 ро-
ку – голова Наукової ради з фольклору при Відділенні мови
і літератури АН СРСР. Був ініціатором та організатором бага-
тьох наукових конференцій і симпозіумів, таких як Все союзна
нарада з епосу східнослов’янських народів (Київ, 1955), Все-
союзна нарада «Слово і наспів» (Київ, 1969), Всесоюзна нара-
180
да «Основні напрямки розвитку радянської фольклористи-
ки» (Москва, 1971), Всесоюзна конференція «Проблеми теорії
фольклору» (Тбілісі, 1972), Всесоюзна нарада «Прозові жан-
ри фольклору» (Мінськ, 1974). Виступає з науковими допо-
відями на IV, V та VI Міжнародних з’їздах славістів у Москві,
Софії та Празі. Голова секції літератури і мистецтва Будин-
ку вчених АН СРСР, М. Кравцов був членом редколегій ба-
гатьох наукових видань. Створив свою школу фольклористи-
ки; написав низку підручників і посібників із фольклору, за
якими навчається вже не одне покоління, у тому числі «Рус-
ское народное поэтическое творчество» (1971; у співавторстві
з С. Лазутіним); «Русская проза второй половины XIX века и
народное творчество» (1972); «Поэтика русских народных ли-
рических песен» (1974); «Славянский фольклор» (1976; пере-
видано в 2009 р.) поряд зі збірником вийшло друком видан-
ня під назвою «Российская славистическая фольклористика.
Пути развития и исследовательские перспективы»; «Русское
устное народное творчество» ((1977) у співавторстві з С. Лазу-
тіним); антологія «Славянский фольклор» ((1987) співавтор-
упорядник А. Кулагіна). Сюди ввійшли фольклорні різножан-
рові твори східних, західних та південних слов’ян.
Серед фундаментальних праць М. Кравцова – «Проблемы
славянского фольклора» (1972) та «Проблемы сравнительно-
го изучения славянских литератур» (1973). Спеціально для
студентів-заочників літературних факультетів дослідник ви-
дав науково-популярну книжку, що й досі є актуальною, –
«Выразительное чтение» (1960, 1961). М. Кравцов – один із
авторів двотомного науково-популярного видання «Історія
Югославії» («История Югославии». – М., 1963). Він написав
розділи про освіту, науку та культуру (мова, фольклор, літе-
ратура, архітектура, музика, образотворче мистецтво; театр
Сербії, Хорватії, Македонії, Словенії). Цікаво, що рукопис цієї
важливої праці викликав резонанс не лише в тодішній Юго-
181
славії, а й в Інституті історії АН України, де в його обговорен-
ні брали участь наші визначні історики, філологи, культуро-
логи зі Львова, Харкова, Одеси, Дніпропетровська і, звичайно,
з Києва.
Багато уваги М. Кравцов приділяє взаємозв’язкам слов’ян-
ських літератур, їх типологічній подібності та національній
своєрідності, зв’язкам літератури з фольклором, теоретичним
питанням фольклору, його жанрам, історії, класифікації, пое-
тиці тощо. Під його керівництвом та за його участю (як авто-
ра статей) у Москві вийшло чотири випуски наукових збірни-
ків «Фольклор як мистецтво слова» («Фольклор как искусство
слова». – М., 1966, 1969, 1975, 1980), а п’ятий вийшов уже піс-
ля смерті вченого, 1981 року.
Наукова і громадська діяльність М. Кравцова була тісно пе-
реплетена з Україною. Родинне коріння науковця сягає гли-
бини століть і пов’язане з професією кравця. Його батько мав
прізвище Кравець; за царату служив офіцером російської ар-
мії на Кавказі, де його прізвище і зрусифікували. Про це роз-
повідав нам сам Микола Іванович.
У 1958 році в Інституті мистецтвознавства, фольклору та
етнографії АН УРСР за ініціативою директора М. Рильсько-
го відбувся набір до аспірантури для вивчення фольклору різ-
них слов’янських народів. Саме для керівництва науковими
роботами аспірантів Максим Тадейович і запросив М. Крав-
цова. Під керівництвом останнього такі українські аспіранти,
як Василь Скрипка, Наталія Шумада, Володимир Лірниченко,
а також автор цієї статті, захистили дисертації із сербського,
болгарського, чеського та словацького фольклору, де належне
місце посідає і творчість Т. Шевченка в її зв’язках з культурою
інших слов’янських народів. М. Кравцов до кінця свого жит-
тя працював (на громадських засадах) в Академії наук УРСР,
брав активну участь у науковому житті відділу слов’янської
фольклористики ІМФЕ АН УРСР, очолюваного Вікторією
182
Юзвенко, був відповідальним редактором окремих видань
АН УРСР.
Значний внесок М. Кравцов зробив і у справу досліджен-
ня творчості Т. Шевченка в контексті її зв’язків з літературами
інших слов’янських народів. У 1962 році в Москві було вида-
но науковий збірник «Тарас Шевченко», який, зокрема, міс-
тив і ґрунтовну статтю М. Кравцова «Шевченко в літературах
і критиці Югославії» (друга половина XIX – початок ХХ ст.).
Українською мовою статтю надрукували в часописі «Радян-
ське літературознавство» (1962. – № 4). У ній автор веде мову
про поширення творів Т. Шевченка в Сербії, Хорватії і Слове-
нії через їх переклади та відгуки про нашого поета від 60-х ро-
ків XIX до 60-х років ХХ ст.
М. Кравцов згадує про знайдений у Т. Шевченка під час його
арешту 1847 року промовистий начерк передмови до «Кобза-
ря» – свідчення того, що нашому поетові були відомі знаме-
ниті збірки сербських народних пісень сербського фолькло-
риста, етнографа та основоположника сербської літературної
мови Вука Караджича, патріотизм якого Тарас Григорович
ставив за приклад українцям. М. Кравцов також згадує пое-
зію Т. Шевченка «Подражаніє сербському», де поет викорис-
тав мотиви сербського фольклору.
12–14 березня 1962 року у Львові проходила ХІ наукова
шевченківська конференція, на якій М. Кравцов виголосив
доповідь «Творчість Шевченка та закономірності розвитку
слов’янських літератур», а також взяв участь в обговорен-
ні заслуханих доповідей і повідомлень. Доповідь М. Кравцо-
ва було опубліковано в «Збірнику праць одинадцятої наукової
шевченківської конференції» (К., 1963). Зіставивши творчість
визначних слов’янських поетів XIX ст. – Т. Шевченка, М. Не-
красова, Х. Ботева, Дж. Якшича, Я. Неруди, – М. Кравцов дій-
шов висновку, що їхнім творам притаманні однотипні моти-
ви: герої творів борються за волю, за народ, за справедливість.
183
У Т. Шевченка це ціла галерея борців за національне й соці-
альне визволення українського народу – Гонта, Ярема, Заліз-
няк, Варнак. А «поруч з образом борця за народ стоїть образ
поета-громадянина, співця народу». На думку дослідника, ха-
рактерною особливістю творчості цих поетів «було органіч-
не поєднання високих ідеалів і героїчних образів з нищівною
критикою, з політичною сатирою, сутність якої полягала в рі-
шучому запереченні тодішнього соціального ладу…».
У збірнику «Институт славяноведения. Краткие сообще-
ния» (М., 1955. – Вып. 16) М. Кравцов опублікував статтю
«Русско-украинские связи», в якій він неодноразово згадує
Шевченка, веде мову про його зв’язки з російською літерату-
рою, про переклади його творів різними мовами та світове
значення поета. В «Известиях Академии Наук СССР» (Серия
литературы и языка, М., 1971. – Т. ХХХ. – Вып. 6) М. Крав-
цов надрукував статтю «Некрасов і поети нового типу в
слов’янських літературах», де повсякчас говорить про Т. Шев-
ченка. Зіставляючи його творчість із творчістю Некрасова,
Ботева, Якшича, Йовановича, Неруди, Гнєздослава, Кондра-
товича, Конопницької, М. Кравцов стверджує, що це поети
нового типу, які хоч і мали відмінності у творчій біографії,
оскільки жили в різні часи, були самодостатніми особистос-
тями, мали своєрідні умови життя, зумовлені історією та куль-
турою того чи іншого етносу, проте їх усіх єднала любов до
свого народу, що відобразилася в широкому використанні
живої мови і фольклору у своїх творах. Митці слова закли-
кали людей до боротьби проти соціального й національно-
го гніту, мріяли про визволення та кращу долю рідного краю.
Про Т. Шевченка М. Кравцов згадує в ряді своїх праць, що уві-
йшли до його збірника «Проблеми порівняльного вивчення
слов’янських літератур» (М., 1973), а саме: «Порівняльне ви-
вчення слов’янських літератур», «Романтизм у слов’янських
літературах», «Проблеми критичного реалізму в слов’янських
184
літературах» та інших. М. Кравцов був першим опонентом
кандидатської дисертації Івана Ющука «Т. Г. Шевченко в літе-
ратурах народів Югославії», написаної в Інституті літератури
ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, на яку дав схвальний відгук.
Микола Іванович при першій нашій зустрічі справив на мене
гарне враження як інтелігентна людина, аристократ духу. Наза-
вжди залишився слід у моїй свідомості: його миле, з правиль-
ними рисами обличчя, його мудрі очі, які випромінювали до-
броту і прихильність до людей. Обличчя світилося розумом та
щирістю. Він був середнього зросту, стрункий. Спілкування з
ним, цим великим ерудитом, було справжньою насолодою. Як
науковий керівник він спрямовував нас на сумлінне опрацю-
вання не лише відповідних друкованих, а й архівних матеріалів
як глибокого й цінного джерела фактів для наукової роботи. До
нас, своїх аспірантів, був дуже вимогливий, але доброзичливий
і справедливий, саме тому ми успішно захистили свої дисерта-
ції, а його настанови послужили нам міцним фундаментом для
подальших наукових пошуків.
Микола Іванович ділився з нами своїми враженнями від
наукових конференцій і форумів, у яких неодноразово брав
участь, інформував про найновіші досягнення в галузі славіс-
тики, наводив цікаві факти з історії та культури слов’янських
народів, з якими він був прекрасно ознайомлений. Напри-
клад, нам, дисертантам, цікаво було довідатись від москов-
ського професора, що в давнину були випадки, коли україн-
ські кобзарі, тікаючи з турецького полону, іноді залишалися
зимувати на Балканах, поширюючи там українські пісні та
думи і водночас переймаючи там близьку нам пісенну куль-
туру південних слов’ян, і приносили її в Україну, куди повер-
талися весною.
Як організатор наукового процесу, М. Кравцов залучав нас
до різноманітних конференцій. Завдяки йому я взяв участь у
ряді конференцій – у Вінниці, Харкові та Тернополі, де я впер-
185
ше побував. Особливо цікавою видалася поїздка до Харкова
1964 року, де я познайомився й потоваришував із цікавими
людьми, зокрема з прекрасним письменником і досвідченим
мовознавцем Олександром Юрченком та ніжним поетом Ро-
бертом Третьяковим, які вже, на жаль, відійшли у вічність. Че-
рез сльози з хвилюванням розповідали вони мені про трагіч-
ну смерть Миколи Хвильового, про інших письменників, чия
доля була пов’язана з Харковом, про своє місто. Вони подару-
вали мені свої книжки. Р. Третьяков попросив у мене вишиту
краватку, а мені дав свій светр. Тоді я написав та опублікував у
місцевій газеті статтю «Караджич крокує Харковом».
Мені неодноразово доводилось працювати в архівах і біб-
ліотеках Москви, гостювати в Миколи Івановича, де я позна-
йомився з його привітною й милою дружиною, відомим ро-
сійським мовознавцем Марією Миколаївною Морозовою та
з його матір’ю Феодосією Гаврилівною, на яку зовні Микола
Іванович був дуже схожий.
Одного разу М. Кравцов запросив мене відвідати його се-
мінарське заняття з російського фольклору, яке він прово-
див у Московському університеті. Я був щасливий, що від-
відав цей семінар. Заняття мене приємно вразило своїм
науково-методичним рівнем. Студенти блискуче відповіда-
ли на питання, поставлені викладачем. Усім, хто тоді відпові-
дав, вимогливий педагог поставив високі оцінки, попередньо
їх обґрунтувавши. На занятті звучали російські народні піс-
ні, спеціально записані Миколою Івановичем, і я переконав-
ся, що М. Кравцов не тільки чудовий науковець, а й педагог
високого рангу.
А в тому, що Микола Іванович був прекрасним лектором,
я переконався ще в Києві, коли під час відвідання нашої сто-
лиці він блискуче прочитав для співробітників ІМФЕ лекцію
на тему «Фольклор як мистецтво слова». Коли я бував у Мос-
к ві, то відвідував затишну оселю Миколи Івановича та Ма-
186
рії Миколаївни, де завжди відчував родинне тепло. Вони обоє
були дуже гостинними, завжди мене пригощали, як у нас ка-
жуть, «чим хата багата». Усе було смачним, але особливо за-
пашні пиріжки, спечені Миколою Івановичем, який, до речі,
був прекрасним кулінаром. А в 1978 році, коли на студент-
ські канікули в гості до Московського університету приїхав
фольклорно-етнографічний ансамбль «Веснянка» Київсько-
го університету ім. Тараса Шевченка на чолі з його заснов-
ником Володимиром Нероденком (нині – народний артист
України), я як учасник цього ансамблю з часу його заснування
(1958) запросив на наш концерт Марію Миколаївну та Миколу
Івановича. На жаль, Микола Іванович тоді почувався не дуже
добре, тому не зміг з Марією Миколаївною побувати на на-
шому концерті, який успішно пройшов 26 січня в Домі куль-
тури Московського університету. Проте вони запросили мене
на чудовий обід – святковий і велелюдний. На ньому була не
тільки сім’я Миколи Івановича та Марії Миколаївни, але й ас-
піранти, один з яких – із Середньої Азії. Це було свято для нас
усіх: ми говорили на різні наукові й життєві теми; атмосфера
була сімейною, теплою та щирою. На прохання Миколи Івано-
вича я заспівав пісню про Першу світову війну, яку перейняв
від своєї матері, «Чорна рілля ізорана». А потім Микола Іва-
нович ввімкнув магнітофон – і полилася мелодія задушевної
російської ліричної пісні. Це сімейне тепло я бережу як щось
святе для мене. Тоді Микола Іванович подарував мені дві свої
книжки з автографами – згаданий підручник «Славянский
фольклор» та підручник, написаний разом із С. Лазутіним,
«Русское народное творчество», а також інші книжки з тепли-
ми дружніми написами.
Як зразковий класичний науковець (у нього кожне слово на
місці, логіка викладу матеріалу струнка і чітка) та педагог, Ми-
кола Іванович був надзвичайно вимогливим і до себе, і до сво-
їх вихованців. Згадаю такий промовистий факт. У 1971 році
187
з 21 по 24 жовтня у Вінниці проходила славістична конферен-
ція під гаслом «Українська культура в її інтернаціональних
зв’язках». У ній взяли участь київські славісти, у тому числі
М. Кравцов, який приїхав сюди зі своїми московськими аспі-
рантами. Я виступав із доповіддю «Українські переклади серб-
ських народних пісень». Певна річ, цитував сербські пісні в
оригіналі, а потім озвучував їх в українських перекладах різ-
них наших поетів. Микола Іванович уважно слухав промов-
ців. Потім похвалив мене за виступ, та водночас зробив заува-
ження щодо моєї вимови сербських оригіналів: тонкий знавець
сербської мови і талановитий теоретик та практик ораторсько-
го мистецтва, який до найменших нюансів відчував «музику»
слова, його «душу» (був поетом і музикантом), у моїй інтона-
ції вловив неточності. Я чемно подякував своєму Вчителеві за
щиру оцінку мого виступу. Був задоволений похвалою, однак
мені стало ніяково за помилки. Я збентежено виправдовувався
тим, що сербську мову вивчав самостійно, та з того часу я біль-
ше не наважувався на конференціях виступати сербською.
Доречно зауважити, що М. Кравцов мав намір написати
для своїх співвітчизників підручник із сербської мови, про що
говорив мені особисто. Проте, на жаль, цю благородну мрію з
різних причин не реалізував.
Авторитет і популярність М. Кравцова в науковому й пе-
дагогічному світі стали причиною, як це часто буває в таких
випадках, нездорових настроїв у заздрісників, яких ніколи не
бракувало в суспільстві. Їх чомусь Микола Іванович називав
«французами». У мене збереглася листівка, адресована моїй,
на жаль, нині покійній дружині Галині. Листівка не датова-
на, та очевидно, написана 1967 року, оскільки в ній учений за-
питує про мене та місце роботи дружини. Адже я в той час
був звільнений з роботи в Академії наук через «неблагонадій-
ність», а дружина тоді вже працювала в Київському політех-
нічному інституті.
188
Ось текст на листівці, оздобленій російським народним
орнаментом:
189
«Дорогая Галя!
Хоть и с запозданием, но поздравляю Вас с праздником 8 мар-
та и с весной. Желаем радости, здоровья и успехов в труде.
Как идут дела? Где Вы работаете? Как дела Михаила Ва-
сильевича? У нас в университете дела сложные. Мария Нико-
лаевна ушла на пенсию, а меня французы грызут и, наверное,
съедят, хоть я и зубастый.
Н. Кравцов».
Будучи працелюбом, М. Кравцов зневажав ледарів. Прига-
дую, як він обурювався тим, що в ресторані, розташованому в
його будинку, молодь цілими днями марнує свій час, їсть і п’є
за рахунок своїх батьків і нічого не робить. Це пустоцвіт, який
не дає плодів, непотріб для суспільства.
Микола Іванович був поетичною натурою, прекрасно знав
російську літературу і, до речі, заявив про себе як автор ди-
тячих віршів та п’єс. Під час свого перебування в Києві, про-
гулюючись його ошатними алеями понад Дніпром з Марією
Миколаївною і мною, він, як справжній актор, натхненно де-
кламував поезію О. Пушкіна, М. Лермонтова, Ф. Тютчева та
С. Єсеніна, з яким був особисто знайомий. До речі, М. Крав-
цов у 1929 році опублікував свою статтю про фольклоризм
творів С. Єсеніна, що започаткувала дослідження творчості
цього чудового російського поета в цьому ж напрямі.
Микола Іванович був надзвичайно уважною і чуйною люди-
ною. Довідавшись, що я і Василь Скрипка були ще неодружені,
говорив, що час вже нам завести сім’ї. А для мене навіть обрав
розумну, вродливу, скромну, мистецько обдаровану дівчину.
М. Кравцов допомагав молоді вступити до вищого навчаль-
ного закладу, влаштуватися на роботу, сприяв виходу друком
праць науковців, матеріально допомагав грішми чи одягом,
завжди був готовий нагодувати голодних студентів, аспіран-
тів, молодих педагогів. Дарував і мені сорочки та шкарпет-
190
ки (тоді було сутужно у нас з промисловими товарами). До
речі, шерстяну сорочку, яка гріє мене й досі, подарував мені
й мій знайомий, професор Белградського університету, укра-
їніст Стоян Суботин, який перекладав сербською мовою мої
праці і писав на них рецензії. Він, на жаль, теж відійшов уже
у вічність. Зігріває мене і тепло сердець моїх улюблених про-
фесорів, яким я дуже вдячний за те добро, яке вони для мене
зробили.
Коли я їхав до Києва, М. Кравцов запитав мене, чи маю
гроші на дорогу і змусив показати їх. Він вирішив, що цього
мало, і вмовив узяти в нього ще 25 крб, бо, за його словами,
у дорозі завжди слід мати гроші про запас. Водночас попере-
див, щоб я і не подумав віддавати йому ці гроші. Після цьо-
го я більше не бачив Миколу Івановича. Він помер 9 вересня
1980 року, через два з половиною роки після нашої останньої
зустрічі. У Мос кві його і поховано. Я разом з Наталією Шу-
мадою були на похороні і провели в останню путь нашого
дорогого Вчителя…
Гірко було прощатися з ним рідним, друзям, учням. Зайшло
за горизонт сонце слов’янської науки, перестало битися серце
великого вченого, прекрасного педагога, надзвичайно благо-
родної і доброї людини. Пам’ять про неї назавжди залишить-
ся в наших серцях.
Як згадує учень Миколи Івановича Джаліль Гаріб-огли На-
гієв, нині доктор філологічних наук, який із захопленням го-
ворить про свого Вчителя, М. Кравцов був для нього неорди-
нарною людиною, видатним ученим, великим гуманістом та
просвітителем класичного зразка, який любив людей і науку,
передусім свою Батьківщину, свій народ, а вся його діяльність
і творчість – дзеркало його душі та внутрішнього світу, справ-
жня поезія. «Николай Иванович был человек в прямом смысле
этого слова. К великому сожалению, сегодня таких нет, а как
мы нуждаемся в таких людях!» [Нагиев 2007, с. 336].
191
Як згадує учениця Миколи Івановича Ірина Амроян, нині
доктор філологічних наук, яка дала високу оцінку своєму Вчи-
телеві як блискучому лекторові, досвідченому вченому, що
пробудив у ній зацікавлення до вивчення фольклору, пре-
красній людині, що випромінювала ласку та добро, «Николай
Иванович жив, жив в своих учениках. Доброта его души про-
должает гореть в их сердцах. И я вот уже тридцать лет стара-
юсь жить и работать так, чтобы Николай Иванович мог быть
мною доволен» [Амроян 2007, с. 343].
Вагомі, слушні та щирі слова. Під ними, гадаю, може підпи-
сатися кожний учень Миколи Івановича. І я, його учень, теж
скажу, що намагаюся жити й працювати так, як мій Учитель.
А це значить жити чесно, скромно, по правді, любити людей
і за потреби допомагати словом та ділом, бути вимогливим до
себе, любити науку й розвивати її, дбати передусім про духов-
ність, а не матеріальність, любити працю, спрямовану на бла-
го рідного народу, а у високому вимірі – усього людства, бути
Людиною з великої літери, сіяти тільки розумне, добре, вічне.
Література
амроян И. Ф. Воспоминания о Н. И. Кравцове // Российская слависти‑
ческая фольклористика. – М., 2007. – С. 343.
Морозов Г. И. Малоизвестные факты из жизни Н. И. Кравцова // Рос‑
сийская славистическая фольклористика: Пути развития и исследователь‑
ские перспективы. – М., 2007. – С. 295–297.
Нагиев Дж. Г. Никогда не забываемый Николай Иванович Кравцов //
Российская славистическая фольклористика. – М., 2007. – С. 336.
192
Додаток до статті
Отзыв о кандидатской диссертации М. В. Гуця
«Сербскохорватские народные песни на Украине»
Диссертацию М. В. Гуця «Сербскохорватские народные пес-
ни на Украине» считаю возможным рекомендовать к защите.
Диссертация посвящена важной теме, исследование кото-
рой позволяет конкретно показать культурные связи Украины
с Сербией и Хорватией. В этой конкретизации состоит одна
из ценных сторон диссертации, так как недостатком изучения
межславянских связей обычно служит общее их рассмотрение.
М. В. Гуць собрал большой новый материал о переводах
сербскохорватских песен на Украине. Если ранее мы знали
лишь отдельные звенья связей, то теперь нам представлена по-
лная картина: в этой полноте состоит второе важное достоин-
ство работы М. В. Гуця.
Нельзя не оценить высоко настойчивость и старательность
диссертанта в поисках новых архивных материалов. М. В. Гуць
не только широко использует печатные материалы, но и вни-
мательно обследует архивы. Благодаря этому он значительно
обогатил наши представления о переводах сербскохорватских
песен на Украине.
Но не только собирание материалов было задачей работы
М. В. Гуця.
Собранные материалы диссертант исследует, выясняя ряд
важных вопросов. Он старается выяснить ту жизненную и
идейную почву, которая определяла столь большой интерес к
сербскохорватскому народному творчеству на Украине; он ста-
рается установить, какое значение имели переводы сербско-
хорватских песен для обогащение украинской культуры; он
старается определить идейно-художественное своеобразие и
193
переводов и творческих использований сербскохорватских
песен. Наконец, он старается показать роль переводов в раз-
витии интереса к сербской и хорватской культуре на Украине
и в укреплении общественных и культурных связей.
Можно сказать, что диссертант выполнил поставленные
перед собою задачи.
Работа М. В. Гуця имеет несомненно и методологическое
значение. Так, например, он стремится объяснить и возник-
новение переводов и их характер. Переводы первой половины
ХІХ века связаны с национальным возрождением славянских
народов – с огромной важности общественным явлением, ко-
торое не могло не привлечь к себе самого широкого внима-
ния; они связаны и с развитием в славянских литературах ро-
мантизма, важную роль в формировании которого и в стиле
выполняло народное творчество.
М. В. Гуць охватывает в своей диссертации большой исто-
рический период – с 30-х годов ХІХ века до наших дней, что
увеличивает ценность его работы.
Нельзя не подчеркнуть и того, что к диссертации приложе-
на весьма полная библиография.
Автореферат диссертации обстоятельно и последовательно
излагает основные положения работы и позволяет понять ее
строение, ее задачи и характер их выполнения.
Доктор филологических
наук, профессор Н. Кравцов
5 ноября 1965 г.
|