Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю

У статті досліджено особливості використання лексеми тілько та варіанта тільки в ідіолекті Лесі Українки; на основі порівняння автографів і сучасних «канонічних» видань її текстів встановлено, що варіантність їх використання у художній та епістолярній мовотворчості має виразну кількісну перевагу...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Культура слова
Дата:	2020
Автор:	Богдан, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української мови НАН України 2020
Теми:	До 150-річчя з дня народження Лесі Українки
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180250
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю / С. Богдан // Культура слова. — 2020. — Вип. 93. — С. 100-114. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180250
record_format	dspace
spelling	Богдан, С. 2021-08-30T16:23:17Z 2021-08-30T16:23:17Z 2020 Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю / С. Богдан // Культура слова. — 2020. — Вип. 93. — С. 100-114. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0201-419X DOI: doi.org/10.37919/0201-419X-2020.93.8 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180250 821.161.2’05-6 Українка.08 У статті досліджено особливості використання лексеми тілько та варіанта тільки в ідіолекті Лесі Українки; на основі порівняння автографів і сучасних «канонічних» видань її текстів встановлено, що варіантність їх використання у художній та епістолярній мовотворчості має виразну кількісну перевагу на користь слова тілько в автографах, а факультативне вживання в сучасних виданнях зумовлене здебільшого втручаннями редакторів у авторський текст із мотивацією потреби уникнення такої варіантності або неправомірності зберігати виразно діалектну форму; простежено вплив таких коректур на стилістику авторського тексту Лесі Українки; обґрунтовано потребу відновлення й збереження в сучасних академічних виданнях її текстів, створених в інших мовних і правописних парадигмах, індивідуального стилю. The article elucidates the regularities of the use and functioning features of the lexemes til’ko and til’ky in Lesya Ukrainka’s autographs and published epistolary and poetic texts. The study, using the comparative analysis approach, proves that both lexemes have the status of variants and are fixed in the similar semantic contexts. The actualization of the lexemes in the usus of the Ukrainian language confirms that they are polysemantic by nature and grammatically heterogeneous. The case study has revealed a clear quantitative dominance of using the variant til’ko in autographs. But the form has been repeatedly corrected, mostly in the epistolary texts. The study of the twelve-volume edition of Lesya Ukrainka’s works confirms the statement. Although we come across the use of the lexeme til’ko in the poetic texts, such facts are less frequent and reveal the general tendency of editors to replace the lexeme, arguing the need to avoid this variant, most obviously, due to classifying it as dialectal and atypical in the speech of a person who ought to serve a model of modern literary language. Epistolary texts of the nearest relatives of the Kosachs and Drahomanovs families have been also used in the case study to determine the organicity or, on the contrary, the accidental presence of the lexeme til’ko in the vocabulary of Lesya Ukrainka. It favorably authenticated the naturalness of its use. The key findings of Lesya Ukrainka’s epistolary and poetic microcontexts comparison, both author’s and edited, argue that proofreading not only changes but, in fact, destroys the authentic text, distorts the individual style, and hinders the research process. We are to restore these features in modern editions of Lesya Ukrainka’s works and offer the scholars a genuine, rather than ‘retouched’, individual style of the author. uk Інститут української мови НАН України Культура слова До 150-річчя з дня народження Лесі Українки Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю About ‘til’ko’ and not only in Lesya Ukrainka’s linguistic creativity: in search of idiostyle Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю
spellingShingle	Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю Богдан, С. До 150-річчя з дня народження Лесі Українки
title_short	Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю
title_full	Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю
title_fullStr	Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю
title_full_unstemmed	Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю
title_sort	про "тілько" і не тільки в мовотворчості лесі українки: у пошуках ідіостилю
author	Богдан, С.
author_facet	Богдан, С.
topic	До 150-річчя з дня народження Лесі Українки
topic_facet	До 150-річчя з дня народження Лесі Українки
publishDate	2020
language	Ukrainian
container_title	Культура слова
publisher	Інститут української мови НАН України
format	Article
title_alt	About ‘til’ko’ and not only in Lesya Ukrainka’s linguistic creativity: in search of idiostyle
description	У статті досліджено особливості використання лексеми тілько та варіанта тільки в ідіолекті Лесі Українки; на основі порівняння автографів і сучасних «канонічних» видань її текстів встановлено, що варіантність їх використання у художній та епістолярній мовотворчості має виразну кількісну перевагу на користь слова тілько в автографах, а факультативне вживання в сучасних виданнях зумовлене здебільшого втручаннями редакторів у авторський текст із мотивацією потреби уникнення такої варіантності або неправомірності зберігати виразно діалектну форму; простежено вплив таких коректур на стилістику авторського тексту Лесі Українки; обґрунтовано потребу відновлення й збереження в сучасних академічних виданнях її текстів, створених в інших мовних і правописних парадигмах, індивідуального стилю. The article elucidates the regularities of the use and functioning features of the lexemes til’ko and til’ky in Lesya Ukrainka’s autographs and published epistolary and poetic texts. The study, using the comparative analysis approach, proves that both lexemes have the status of variants and are fixed in the similar semantic contexts. The actualization of the lexemes in the usus of the Ukrainian language confirms that they are polysemantic by nature and grammatically heterogeneous. The case study has revealed a clear quantitative dominance of using the variant til’ko in autographs. But the form has been repeatedly corrected, mostly in the epistolary texts. The study of the twelve-volume edition of Lesya Ukrainka’s works confirms the statement. Although we come across the use of the lexeme til’ko in the poetic texts, such facts are less frequent and reveal the general tendency of editors to replace the lexeme, arguing the need to avoid this variant, most obviously, due to classifying it as dialectal and atypical in the speech of a person who ought to serve a model of modern literary language. Epistolary texts of the nearest relatives of the Kosachs and Drahomanovs families have been also used in the case study to determine the organicity or, on the contrary, the accidental presence of the lexeme til’ko in the vocabulary of Lesya Ukrainka. It favorably authenticated the naturalness of its use. The key findings of Lesya Ukrainka’s epistolary and poetic microcontexts comparison, both author’s and edited, argue that proofreading not only changes but, in fact, destroys the authentic text, distorts the individual style, and hinders the research process. We are to restore these features in modern editions of Lesya Ukrainka’s works and offer the scholars a genuine, rather than ‘retouched’, individual style of the author.
issn	0201-419X
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180250
citation_txt	Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю / С. Богдан // Культура слова. — 2020. — Вип. 93. — С. 100-114. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bogdans protílʹkoínetílʹkivmovotvorčostílesíukraínkiupošukahídíostilû AT bogdans abouttilkoandnotonlyinlesyaukrainkaslinguisticcreativityinsearchofidiostyle
first_indexed	2025-11-24T16:49:18Z
last_indexed	2025-11-24T16:49:18Z
_version_	1850488093130358784
fulltext	Культура слова №93’ 2020 100 БОГДАН Світлана https://doi.org/10.37919/0201-419X-2020.93.8 УДК 821.161.2’05-6 Українка.08 ПРО «ТІЛЬКО» І НЕ ТІЛЬКИ В МОВОТВОРЧОСТІ ЛЕ СІ УКРАЇНКИ: У ПОШУКАХ ІДІОСТИЛЮ У статті досліджено особливості використання лексеми тілько та варіанта тільки в ідіолекті Лесі Українки; на основі порівняння автографів і сучасних «канонічних» видань її текстів встановлено, що варіантність їх використання у художній та епістолярній мовотворчості має виразну кількісну перевагу на користь слова тілько в автографах, а факультативне вживання в сучасних виданнях зумовлене здебільшого втручаннями редакторів у авторський текст із мотивацією потреби уникнення такої варіантності або неправомірності зберігати виразно діалектну форму; простежено вплив таких коректур на стилістику авторського тексту Лесі Українки; обґрунтовано потребу відновлення й збереження в сучасних академічних виданнях її текстів, створених в інших мовних і правописних парадигмах, індивідуального стилю. Ключові слова: ідіолект, автограф, епістолярний текст, художній текст, слововжиток, ідіостиль. Актуалізація досліджень індивідуального стилю відомих мовних особистостей – один із традиційних і водночас визначальних векторів сучасних лінгвоперсонологійних студій, і не лише закордонних. У цьому контексті варто нагадати хоча б деякі дослідження, які з’явилися впродовж останніх десятиліть в українському мовознавстві. І хоча пріоритетними, як і раніше, в таких працях залишаються БОГДАН Світлана Калениківна, кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри історії та культури української мови Східноєвропейського національ- ного університету імені Лесі Українки просп. Волі, 13, м. Луцьк, 43025 E-mail: bohdan-s@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002- 4831-2770 Svitlana BOHDAN, Ph.D. of Philology, Professor, Head of the Department of History and Culture of the Ukrainian Language of Lesіa Ukrainka Eastern European National University 13 Volya Ave., Lutsk 43025, Ukraine Е-mail: bohdan-s@ukr.net Культура слова №93’ 2020 ДО 150-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ 101 насамперед мовні особистості та їхній ідіостиль, зреалізовані в художній мовотворчості (це, зокрема, монографії Н. І. Бойко і Л. І. Коткової (про В. Винниченка) [Бойко, Коткова 2017], Л. П. Гнатюк (про Г. Сковороду) [Гнатюк 2010], Н. С. Голікової (про П. Загребельного) [Голікова 2018], К. Ю. Голобородька (про О. Олеся) [Голобородько 2010], Н. С. Дужик (про М. Хвильового) [Дужик 2010], Т. А. Космеди (про І. Франка і Т. Шевченка) [Космеда 2006, 2012], Л. М. Мялковської (про І. Нечуя-Левицького) [Мялковська 2019] тощо), не можемо не зауважити виразну тенденцію щодо зміни й розширення функційного спектра таких студій (зокрема, актуалізацію вивчення мовних особистостей – авторів наукових текстів, епістолярних, релігійних, публіцистичних, офіційно-ділових). Дослідники все частіше прагнуть пізнавати (і успішно пізнають) поліфункційні вияви певної мовної особистості, яка змогла зреалізуватися в кількох функційно-стильових різновидах і таким чином якнайповніше виявила своє індивідуальне сприйняття, пізнання світу через слово й актуалізувала його посередництвом різних текстів. Власне тому сучасна ідіостилістика на рівні теоретичного осмислення наріжного поняття індивідуального стилю нарешті позбулася прокрустових тенет й обмеженості одним функційним стилем, беззастережно ствердивши давно очевидну реальність: індивідуальний мовний вияв притаманний будь-якій мовній особистості незалежно від функційно-стильової її самореалізації. Безсумнівно й те, що міра вияву її мовної неповторності й довершеності, чинники, що слугували передумовою цього, – це і є та проблематика, що потребує якнайпильнішого й системного вивчення. Саме такі праці уможливлюють пізнання всього спектра індивідуально- стильових домінант окремої мовної особистості. А тому в коло наукового пошуку сучасних мовознавців все частіше потрапляють мовні особистості, які донедавна перебували на периферії лінгвоперсонологійних студій, зокрема елітарна мовна особистість (як індивідуальна, так і колективна), реалізована в науковому дискурсі (праці П. О. Cелігея [Селігей 2016], А. П. Романченко [Романченко 2019] тощо), мовна особистість діалектоносіїв – К. Д. Глуховцева [Глуховцева 2015], Є. М. Санченко [Санченко 2009] тощо. Культура слова №93’ 2020 102 БОГДАН Світлана Прикметно, що все настійніше в пошуку питомих індивідуально-стильових ознак мовної особистості, яка актуалізована в мовних парадигмах інших історичних координат, а не сучасних, виникає один із найбільш дискусійних моментів: доцільність і потреба адаптації її текстів до сучасних правописних норм. Якщо так, то чи не відбувається за такої ситуації зміна (руйнація ?) реального індивідуального регістру особистісної мовотворчості. Якщо ж – ні, то чи не стане це причиною комунікативних девіацій читання (і головне – сприймання) авторського тексту сучасним реципієнтом. Логічно й правомірно (як наслідок) постає потреба пошуку межі доречної (а головне – умотивованої) адаптації авторського тексту, створеного в інших правописних вимірах, а також оптимальних способів його актуалізації в сучасному мовному просторі. Такі питання узвичаєно постають насамперед перед текстологами в ситуації підготовки академічних видань художніх творів. Але не менш важливі вони й для лінгвостилістики та лінгвоперсонології, які прагнуть відшукати й виокремити «питоменні» індивідуальні риси тієї чи тієї мовної особистості. Інакше дослідження індивідуального стилю й диференційних ознак мовної особистості на матеріалі «зредагованих» текстів ставить під сумнів не лишень їхню наукову доцільність і правомірність, а й створює передумови для очевидної фальсифікації дослідницького тексту: Очевидно й інше: такі праці завжди матимуть беззастережні похибки й не відтворюватимуть ні реального вербально-семантичного рівня мовної особистості, ні тим паче не зможуть стати основою вивчення когнітивних і мотиваційних засад та передумов її творення. Власне тому спробуємо крізь призму слововжитку окремої лексеми в текстах Лесі Українки простежити потребу вивчення не лише сучасних видань її творів, а й текстів автографів та першодруків. І що вкрай важливо – епістолярних текстів, які значною мірою слугуватимуть і аргументом, і фактом наших теоретичних узагальнень. Бо (і це найпосутніше) власне вони спростовуватимуть «помилковість» або «випадковість» функціонування тієї чи тієї лексеми в її ідіолекті (подібно до багатьох інших Культура слова №93’ 2020 ДО 150-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ 103 у її активному словнику, і не тільки в повсякденному спілкуванні). Спробуємо простежити використання одного- єдиного слова в текстах Лесі Українки – тілько. Матеріалом наших спостережень слугували насамперед епістолярні (меншою мірою – художні) тексти (для цього використано нове тритомове видання листів, у ньому максимально збережено авторський текст автографів і першодруків) [Листи 2016–2018] і дванадцятитомове зібрання творів Лесі Українки [Українка Леся 1975–1979], позначене, як відомо, значними редакторськими правками, в якому три останні томи вміщують її листування). На основі сучасного видання листів Лесі Українки (укладач – В. Савчук-Прокіп) методом суцільного вибору було сформовано реєстр усіх контекстів і варіантів актуалізації цієї лексеми, яка, як відомо, належить до реального, а не десятиліттями тиражованого (скоригованого) варіанта тільки в її найпершому поетичному тексті – «Надія», створеного Лесею Українкою в дитячому віці в Луцьку як емоційна рефлексія на відомі трагічні події, пов’язані з арештом її улюбленої тітоньки Єлі – Олени Антонівни Косач (Тесленко-Приходько). Саме в ньому й маємо першу експлікацію цього слова: «Ні долі, ні волі у мене нема / Зосталася тілько надія одна» (тут і далі вирізнення насиченим шрифтом наше – С. Б.). В усіх сучасних виданнях цей рядок узвичаєно експліковано так: «Ні долі, ні волі у мене нема / Зосталася тільки надія одна» (ЗТ-1: 72). Для з’ясування первинного варіанта цього тексту («первовзору» (І. Франко)) варто було б скористатися саме першоджерелом – автографом (чорновим або чистовим («білим»)). Однак, як відомо, збереглася лише авторизована копія цього вірша з датуванням місця й року: Луцьк, 1880 [Жарких], яка власне й фіксує вживання лексеми тілько поруч із скоригованими пізніше іншими лексемами, зокрема, їдна. Метод суцільного вибору на основі сучасного видання її листів засвідчив варіантність використання лексеми тілько / тільки в епістолярному спілкуванні Лесі Українки. Сформований реєстр контекстів і кількісні параметри зафіксованих лексем слугують переконливим аргументом для твердження про перевагу першого варіанта. Зокрема, лексему тілько, за нашими підрахунками, Культура слова №93’ 2020 104 БОГДАН Світлана вжито в епістолярних текстах 2186 разів, натомість варіант тільки – 98 (1 раз – тільки-що). Кількісні диспропорції їхнього використання – безперечні. Чисельна перевага інших фонетичних варіантів – стілько, настілько, скілько, наскілько супроти тільки, стільки, настільки, скільки, наскільки не просто очевидна, а й переконлива основа для кваліфікації їхнього регулятивного статусу в ідіолекті адресантки. Порівняймо: стілько – стільки 131:6, настілько – настільки 53:5, скілько – скільки 178:6, наскілько – наскільки 59:2. До речі, перша збережена епістолярна фіксація цієї лексеми припадає також на час перебування Лариси Косач у Луцьку, що стверджує закономірність і послідовність вибору саме цього варіанта як основного в її слововжитку: і в повсякденному, і в художньому мовленні. У листі до бабусі Єлизавети Драгоманової (2(14).І.1881) вона повідомляла, зокрема, про сіру кицьку: «…в неі вже разъ булы котынята та тілько имъ нихто не дававъ істы» (УЛ-1: 40). Принагідно актуалізуємо загальновідоме: лексеми тілько / тільки мають в українській мові полісемантичний вияв. До того ж їм властивий і різний граматичний статус. Залежно від контексту, вони можуть бути зреалізовані і як прислівник, і як сполучник, і як частка), про що стверджує і «Словник української мови» (СУМ Х: 139). На противагу тільки лексема тілько має в академічному словнику узвичаєні обмежувальні маркери щодо ймовірного використання: «тілько, заст. і діал. тільки» (СУМ Х: 141). Щоправда, в реєстрі персоналій, які вживали її – І. Котляревський, Т. Шевченко, Б. Грінченко, І. Нечуй-Левицький, П. Чубинський, П. Куліш, П. Гулак-Артемовський, Г. Хоткевич і Леся Українка. А отже, можна припустити, що ця лексема належала також не до пасивного словника згаданих мовців. Важливо й те, що її експліковано не лише для відтворення мовлення персонажів, але й автора. До того ж навіть наведені в словнику ілюстрації засвідчують використання цієї лексеми не межами якогось одного з діалектів із огляду на те, що згадані відомі мовні особистості були вихідцями з різних регіонів України, а отже, належали до різних територіальних мовних спільнот або принаймні зазнали, хоча б принагідно, їхнього впливу. А отже, Культура слова №93’ 2020 ДО 150-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ 105 більш вірогідно інше, що саме такий варіант цієї лексеми мав у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. загальномовний вияв. Однак переконливість і достовірність таких міркувань можлива тоді, коли буде здійснено лінгвістичний моніторинг фіксації цих лексем у корпусі всіх текстів цього часового відтинку. А поки що висловимо припущення, що чинники, які вплинули на її архаїзацію, навряд чи варто шукати лише в площині динаміки лексичної системи української мови. До речі, крім цих двох варіантів, українському розмовному мовленню відомі й інші варіанти: тилько / тількі, тіко, тіки / тікі, які узвичаєно перебувають сьогодні за межами літературної норми й функціонують здебільшого в говірковому мовленні. Зауважмо також, що маловідомі сучасному мовцю демінутивні варіанти тілечко, тіленьки фіксують і СУМ, і Словник Грінченка [Сум ІV: 265]. У Грінченка, крім того, є також варіанти тілки, тілко [Сум ІV: 265]. А тілько подано з ремаркою «нар.». Для з’ясування ймовірного втручання в коригування цієї лексеми в інших художніх текстах Лесі Українки вдамося до автографів лише кількох поетичних текстів (за неможливості представлення ширшого контексту), щоб пересвідчитися в регулярності таких фактів. Порівняймо хоча б деякі фрагменти її відомих поетичних творів: «Чи тільки терни на шляху знайду, / Чи стріну, може, де і квіт барвистий? / Чи до мети я певної дійду, / Чи без пори скінчу свій шлях тернистий» («Мій шлях») (ЗТ-1: 59) і «Чі тілько терни на шляху знайду, / Чі стріну може де і квіт барвистий, Чі до мети я певної дійду, Чі до пори скінчу свій шлях тернистий» (автограф, дата: 22 мая 1890 р.). Як бачимо, зміни стосуються не лише лексеми тілько. Внесено також коректуру в пунктуаційну систему цього фрагмента. Замість прийменника до у часто вживаному в усному мовленні вислові з компонентом «до пори» в «канонічному» тексті з’являється прийменник без, що безперечно руйнує ідентичність авторської стилістики. І зовсім очікувано Лесине чі правлено на чи, хоча, як відомо, в листі до Івана Франка в часі підготовки до друку збірки «На крилах пісень» вона просила залишити його без змін: «7) Слівце чі нехай так і буде, бо до нього ми звикли, така в нас вимова» (Колодяжне, 14 (26).V.1892) (УЛ-1: 180). Культура слова №93’ 2020 106 БОГДАН Світлана Ключ до розгадки цієї не такої вже й «таїни» коректур лексеми тілько знаходимо в примітках до дванадцятитомового видання творів Лесі Українки: «Тексти листів подано за сучасним правописом із максимальним збереженням лексичних та морфологічних особливостей оригіналу. Винятки становлять лексеми, написання яких самою Лесею Українкою не усталено (наприклад: тілько – тільки, скілько – скільки). У таких випадках написання слів уніфіковано відповідно до сучасних норм» (ЗТ-Х: 426). Мотивація таких «уніфікацій» зрозуміла й виразна (до того ж благі наміри!) – максимально олітературнити слововжиток Лесі Українки, «осучаснити», просвітити її «современними» правописними «огнями». Звідси й очевидне факультативне вживання тілько в усьому корпусі епістолярних текстів дванадцятитомника (двічі: один раз у примітках і один – у листовному тексті). Лексема тільки має натомість 644 фіксацій лишень у цьому томі (пор. також: стільки – 25, настільки – 17), 615 – в 11 т. (стільки – 38, настільки – 19), 727 – у 12 т. (стільки – 46, настільки – 13). Спостережено: один раз у 12 томі все ж таки трапився «технічний» недогляд – і лексема тілько (єдина) залишилася не зредагованою: «Робота тут, оскільки я тямлю, не тяжка, тілько одна фершалка не справляється тепер, бо трудно поспівати у всі «отділенія». Панії тут ждуть тебе дуже, бо їм все-таки хочеться бути під наглядом справжньої лікарки, а не фершалки, отож вони все осаждають мене питаннями, чи то ти таки іменно приїдеш (чутки тут розходяться хутко, і вони вже знають про наші переговори)» (до О. П. Косач (сестри), 6 червня 1908 р. Євпаторія) (ЗТ-12: 241). Пор.: «Робота тут, о скілько я тямлю, не тяжка, тілько одна хвершалка не справляється тепер, бо трудно поспівати у всі „отдѣленія». Панії тут ждуть тебе дуже, бо їм все таки хочеться бути під наглядом справжньої лікарки, а не хвершалки, отож вони все осаждають мене питаннями, чи то ти таки именно приїдеш (чутки тут росходяться хутко і вони вже знають про наші переговори)» (до Косач О. П. (сестри), Євпаторія, 24.V (6.VI) 1908) (УЛ-3: 281). Культура слова №93’ 2020 ДО 150-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ 107 А тому логічно виникає сумнів (і як наслідок – заперечення) супроти доцільності привнесення не властивих авторці варіантів цих лексем і в її художніх текстах: тільки, стільки, скільки, настільки, наскільки замість тих, які визначають справжнє індивідуальне мовлення Лесі Українки. Для того, щоб відчути небажаний уплив таких коректур на стилістику епістолярного тексту Лесі Українки варто вдатися до порівняння й інших контекстів дванадцятитомового видання й сучасного тритомника її листів: «Тільки вже мені трохи обридло це самотнє життя надто се погано під час слабості. Лежиш собі, дивишся в стелю, слухаєш вистріли бурі на морі та свист вітру межи кипарисами, а в хаті так тихо, а ніч така довга...» (ЗТ-Х: 420) і «Тілько вже мені трохи обридло це самотне життя, надто се погано під час слабости: лежиш собі, дивисся в стелю, слухаєш вистріли бурі на морі та свист вітру межи кипарисами, а в хаті так тихо, а ніч така довга....» (УЛ-1: 495). Не можна не помітити виразної стилістичної дисгармонії цих двох мікроконтекстів. Втручанням в авторський стиль позначені не просто правописні виміри. Порушено ті ознаки, які уможливлюють пізнання стильової неповторності й словесного «присмаку» мовної парадигми епохи кінця ХІХ ст., актуалізованої в межах епістолярного спілкування певного кола комунікантів. Власне вони формують стилістику інших регістрів мовного виміру українського соціуму й до невпізнання змінюють індивідуально-стильові домінанти адресантки. Руйнацію індивідуального слововжитку, пуктуаційного й графічного малюнків в епістолярних текстах за кількістю спостережених можна беззастережно називати системною. Парадоксальність саме таких редакторських втручань (і головне – їхня невмотивованість) безсумнівна. Вочевидь, доречнішою видавалася б у цій ситуації, навпаки, заміна лексеми тільки на тілько, зважаючи на кількісну перевагу вживання другої в епістолярному мовленні адресантки. А збереження авторської варіантності вживання цих лексем – це і була б та основна засаднича передумова видання таких текстів, що уможливлює збереження індивідуального стилю. До того ж, якщо зважити на ту обставину, з якою уважністю (і вмотивованістю до вибору кожного слова) ставилася Леся Культура слова №93’ 2020 108 БОГДАН Світлана Українка у всіх своїх творах, про що стверджують непоодинокі факти її спілкування з редакторами щодо можливості / неможливості змін, зокрема, в її художніх текстах (про що йтиметься детальніше в одному з наших наступних досліджень). Як зауважує Л. П. Мірошниченко, Леся Українка завжди ретельно працювала над текстами. Надсиланню чистового рукопису до друку «передувало великотрудне редагування авторки, яке вона слушно називала «виглажуванням» (м’яко), а гостріше, за Оленою Пчілкою, – «вигризкою». Найтяжче було їй самій калічити свій творчий текст, щоб хоч у такому вигляді, пройшовши цензуру, він все-таки потрапив до читача» [Мірошниченко 2013: 14]. І йшлося не лише про змістові правки текстів, а й, зокрема, про форму її «віршованих текстів», про потребу адаптації до різних правописних систем, яких дотримувалися ті чи ті видавництва. А тому й доводилося йти на певні поступки. Варто хоча б пригадати згаданий уже лист до Івана Франка (подібні діалоги з видавцями й редакторами не були поодинокими). Йдучи іноді все ж таки на деякі компроміси, вона, ймовірно, не полишала думки повернутися в перспективі до відтворення авторського, не скоригованого, не «скаліченого» тексту. Ствердженням правомірності таких припущень слугує те, як дбайливо вона зберігала саме свої автографи, своє «непопсоване» письмо, а тому й «передавала рукописи на «схов» до рук сестри Ольги чи до заряду бібліотеки Наукового Товариства імені Шевченка у Львові з проханням не відмовити прийняти її автографи» [Мірошниченко 2013: 15]: «одважуюся вдатися з проханням, щоб шановний Заряд не відмовив прийняти і мої рукописі в депозит з тим, щоб я або той, кому я те доручу, міг їх одержати назад в разі потреби» (УЛ-3: 668). Для визначення ареалу побутування лексеми тілько поза текстами Лесі Українки, передусім у спілкуванні родини Косачів, вдамося хоча б побіжно до фіксації цієї лексеми в їхній епістолярній комунікації (це насамперед листи Михайла Косача [Косач 2018] і членів Косачівсько-Драгоманівської родин та їхніх друзів поміж собою [Листи 2003]). За частотністю вживання в епістолярії Михайла Косача лексема тілько також має регулятивний вияв. У збережених 93 текстах вона має Культура слова №93’ 2020 ДО 150-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ 109 193 вживання, варіант тільки – 31. Перші фіксації, подібно до епістолярного спілкування Лесі Українки, спостерігаємо в листах до бабусі Єлизавети в той самий «луцький» період: «Там бачили, як ковзалось багацько хлопців і панів на коньках і стріляли в ціль, я теж стріляв, тілько не попав» (до бабусі Є. І. Драгоманової, Луцьк, 5-го Янв[аря] 1881 г) (КМ). Востаннє Михайло актуалізує її в листі до матері з Харкова 1903 року (незадовго до своєї смерті): «Не давай тілько ти Лесі багато писати й читати, взагалі сидіти за столом зігнувшись, виганяй її ходити чи сидіти надворі вдень у спеку» (26.V.03) (КМ). А отже, вживання цієї лексеми не обмежене жодними часовими рамками, що стверджує беззастережно її органічність, ймовірно, не лише в епістолярному, а й у повсякденному слововжитку і Михайла. Не менш активно послугувалися цією лексемою й інші члени Косачівської родини, зокрема, мама, Ольга Косач- Драгоманова («До Ковалевських, Зеїчко, не іди пішки. Взагалі, багато пішки не ходи. Тілько з масажу можеш іти пішки» ) (до Михайла й Лесі, [весна 1889]) (Листи: 37), молодші брати й сестри. Функціонування цієї лексеми спостережено і в листах Людмили Драгоманової, дружини дядька Михайла, Маргарити Комарової, Василя Завілейського, Михайла Павлика, Максима Славинського, Юрія Сірого. Можна припустити, що певним чином на функціонуванні одного з варіантів цих лексем міг позначився фактор адресата. Однак засвідчені фіксації навряд чи можна назвати такими, що їх зумовила комунікація лише з певним адресатом / адресатами, тобто йдеться, як свідчать наші спостереження, про якісь факультативні випадки, а не загальні тенденції. Йдеться радше про закономірності й регулятивність її вживання в межах родинної комунікації. Одним із чинників, що зумовили актуалізацію лекеми тілько в їхньому індивідуальному мовленні, очевидно, можна визнати говіркове середовище, тобто вплив західнополіського мовного побуту, в якому формувалися Косачівські діти. Водночас її «присутність» у слововжитку старших Косачів, формування мовних особистостей яких відбувалося, як відомо, за межами Західного Полісся й Волині – на Полтавщині й на Чернігівщині, слугує основою припущень, Культура слова №93’ 2020 110 БОГДАН Світлана що обидва варіанти (і тілько, і тільки) функціонували в тодішньому українському соціуму. Відсутність їх правописної кодифікації як можливих варіантів не може бути підставою твердження помилковості, анормативності використання в індивідуальному мовленні Лесі Українки. Особливо, якщо зважити на кількісні параметри актуалізації лексеми тілько в активному словникові кожного з членів принаймні Косачівської родини, про що стверджують насамперед епістолярні тексти. Художні твори лише розширюють коло її використання в індивідуальному слововжитку Лесі Українки. А тому, очевидно, маємо переконливі аргументи повернення цієї лексеми в сучасні академічні видання її текстів незалежно від їх функційного статусу: заради відновлення «справдешнього» ідіолекту авторки. І насамкінець: у мене зосталася «тілько надія одна», що чотирнадцятитомове видання творів Лесі Українки нарешті поверне питомий голос її авторського тексту, а отже, й індивідуального стилю. Бойко Н. І., Коткова Л. І. Експресивний потенціал ідіолекту Володимира Винниченка: лексичні та фразеологічні складники: монографія. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2017. 284 с. Глуховцева К. Д. Дискурсивність особистості діалектоносія. Science and Education a New Dimension. Philology. 2015. III (11). Issue: 56, 2015. С. 48–51. Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції: монографія. Київ: Видавничо- поліграфічний центр «Київський університет», 2010. 446 с. Голікова Н. С. Мова художньої прози Павла Загребельного: від слова до концепту: монографія. Дніпро: Акцент ПП, 2018. 432 с. Голобородько К. Ю. Ідіостиль Олександра Олеся: лінгвокогнітивна інтерпретація: монографія. Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2010. 525 с. Дужик Н. С. Мовна особистість Миколи Хвильового в аспекті стилістики та історії літературної мови: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Київ, 1996. 20 с. Жарких М. Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки. URL: http://www.l-ukrainka.name/. Культура слова №93’ 2020 ДО 150-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ 111 Косач-Кривинюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчості Лесі Українки. Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. 928 с. Космеда Т. А. Комунікативна компетенція Івана Франка: міжкультурні, інтерперсональні, риторичні виміри. Львів : ПАІС, 2006. 328 с. Космеда Т. А. Ego i Alter Ego Тараса Шевченка в комунікативному просторі щоденникового дискурсу: монографія. Дрогобич: Коло, 2012. 371 с. Мірошниченко Л. П. Про збереження фонетичної системи Лесі Українки у майбутніх публікаціях її творів. Спадщина: Літературне джерелознавство, текстологія. Київ: Laurus, 2013. Т. VІІІ. С. 14–21. Мялковська Л. М. Мова художніх творів І. С. Нечуя-Левицького: лексикографічна і лінгвокогнітивна рецепція : монографія. Київ: ВД Дмитра Бураго, 2019. 604 с. Романченко А. П. Елітарна мовна особистість у просторі наукового дискурсу: комунікативні аспекти: монографія. Одеса: Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2019. 541 с. Санченко Є. М. Елітарна мовна особистість: від діалектних витоків до літературної мови: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01. Луганськ, 2019. 23 с. Селігей П. Світло і тіні наукового стилю. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2016. 627 с. СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ЗТ – Українка Леся. Зібрання творів: у 12 т. Київ: Наук. думка, 1975–1979. КМ – Косач Михайло. Твори. Переклади. Листи. Записи кобзарських дум. Упоряд., біографія, коментарі та прим. Л. Мірошниченко. Київ: Видавничий Дім «КОМОРА», 2018. 592 с. Листи – «Листи так довго йдуть…»: знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі. Упоряд., передмова та прим. С. Кочерги. Київ: Просвіта, 2003. 308 с. Сум – Словарь української мови: в 4 т. Упор. з додатком власного матеріалу Б. Грінченко. Київ: Наук. думка, 1997. СУМ – Словник української мови: в 11 т. За ред. І. К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1970–1980. УЛ-1 – Українка Леся. Листи: 1876–1897. Упоряд. Прокіп (Савчук) В. А., передмова Агеєвої В. П. Київ: Комора, 2016. 512 с. Культура слова №93’ 2020 112 БОГДАН Світлана УЛ-2 – Українка Леся. Листи: 1898–1902. Упоряд. Прокіп (Савчук) В. А. Київ: Комора, 2017. 544 с. УЛ-3 – Українка Леся. Листи: 1903–1913. Упоряд. Прокіп (Савчук) В. А. Київ: Комора, 2018. 736 с. REFERENCES Boiko, N. I., Kotkova, L. I. (2017). Expressive means potential of Volodymyr Vynnychenko’s idiolect: lexical and phraseological elements. Nizhyn: NDU im. M. Hoholia (in Ukr.). Hlukhovtseva, K. D. (2015). Discursitive of dialect speaker personality. Science and Education a New Dimension. Philology, III (11), 56, 48–51 (in Ukr.). Hnatiuk, L. P. (2010). The linguistic phenomenon of Hryhoriy Skovoroda in the context of the old Ukrainian book tradition. Kyiv: Vydavnycho-polihrafi chnyi tsentr «Kyivskyi universytet» (in Ukr.). Holikova, N. S. (2018). The language features of Pavlo Zahrebelny’s prose: from word to concept. Dnipro: Aktsent PP (in Ukr.). Holoborodko, K. Yu. (2010). Oleksandr Oles’ idiostyle: linguo- cognitive interpretation. Kharkiv: Kharkivske istoryko-fi lolohichne tovarystvo (in Ukr.). Duzhyk, N. S. (1996). Linguistic personality of Mykola Khvylovy in the aspects of stylistics and history of the literary language: PhD Dissertation Abstract. Kyiv (in Ukr.). Zharkykh, M. Encyclopedia of the life and works. URL: http://www.l- ukrainka.name/ (in Ukr.). Kosach-Kryvyniuk, O. (2006). Lesya Ukrainka. Lesya Ukrainka’s life and work chronology. Lutsk: Volynska oblasna drukarnia (in Ukr.). Kosmeda, T. A. (2006). Ivan Franko’s communicative competence: intercultural, interpersonal, and rhetorical dimensions. Lviv: PAIS (in Ukr.). Kosmeda, T. A. (2012). Taras Shevchenko’s Ego and Alter Ego in the communicative space of diary discourse. Drohobych: Kolo (in Ukr.). Miroshnychenko, L. P. (2013). Preserving Lesya Ukrainka’s phonetic system in the upcoming publications of the poetess’ works. Heritage. Source Studies in Literature. Textology, VIII, 14–21 (in Ukr.). Mialkovska, L. M. (2019). The language features of I. S. Nechuy- Levytsky’s fi ction: lexicographic and linguo-cognitive reception. Kyiv: VD Dmytra Buraho, 2019. 604 р. (in Ukr.). Культура слова №93’ 2020 ДО 150-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ 113 Romanchenko, A. P. (2019). Elite linguistic personality in the scientifi c discourse space: communicative aspects. Odesa: Odeskyi natsionalnyi universytet imeni I. I. Mechnykova (in Ukr.). Romanchenko, A. P. (2019). Elitist Linguistic Personality in the Scientifi c Discourse Space: Communicative Aspects: PhD Dissertation Abstract. Luhansk (in Ukr.). Selihei, P. (2016). Light and shadows of scientifi c style. Kyiv: Vydavnychyi dim «Kyievo-Mohylianska akademiia» (in Ukr.). LEGEND ЗТ – Ukrainka, L. (1975–1979). Collection of works. Vols. 1–12. Kyiv: Naukova dumka (in Ukr.). КМ – Kosach, M. (2018). Writings. Translations. Letters. Kobzar records. Kyiv: Komora (in Ukr.). Листи – Kocherha, S. (ed.). (2003): «Letters take a long way to addressee» – materials of Lesya Ukrainka’s archive at the Slavic Library in Prague. Kyiv: Prosvita (in Ukr.). Сум – Hrinchenko, B. (Ed.). (1997). Dictionary of the Ukrainian Languge. Vols. 1–4. Kyiv: Naukova Dumka (in Ukr.). СУМ – Bilodid, I. K. (Ed.). (1970–1980). Dictionary of the Ukrainian Languge. Vols. 1–11. Kyiv: Naukova Dumka (in Ukr.). УЛ-1 – Ukrainka, Lesia. (2016). Letters: 1876–1897. Kyiv: Komora (in Ukr.). УЛ-2 – Ukrainka, Lesia. (2017). Letters: 1898–1902. Kyiv: Komora (in Ukr.). УЛ-3 – Ukrainka, Lesia. (2018). Letters: 1903–1913. Kyiv: Komora (in Ukr.). Статтю отримано 12.11.2020 Svitlana Bohdan ABOUT ‘TIL’KO’ AND NOT ONLY IN LESYA UKRAINKA’S LINGUISTIC CREATIVITY: IN SEARCH OF IDIOSTYLE The article elucidates the regularities of the use and functioning features of the lexemes til’ko and til’ky in Lesya Ukrainka’s autographs Культура слова №93’ 2020 114 БОГДАН Світлана and published epistolary and poetic texts. The study, using the comparative analysis approach, proves that both lexemes have the status of variants and are fi xed in the similar semantic contexts. The actualization of the lexemes in the usus of the Ukrainian language confi rms that they are polysemantic by nature and grammatically heterogeneous. The case study has revealed a clear quantitative dominance of using the variant til’ko in autographs. But the form has been repeatedly corrected, mostly in the epistolary texts. The study of the twelve-volume edition of Lesya Ukrainka’s works confi rms the statement. Although we come across the use of the lexeme til’ko in the poetic texts, such facts are less frequent and reveal the general tendency of editors to replace the lexeme, arguing the need to avoid this variant, most obviously, due to classifying it as dialectal and atypical in the speech of a person who ought to serve a model of modern literary language. Epistolary texts of the nearest relatives of the Kosachs and Drahomanovs families have been also used in the case study to determine the organicity or, on the contrary, the accidental presence of the lexeme til’ko in the vocabulary of Lesya Ukrainka. It favorably authenticated the naturalness of its use. The key fi ndings of Lesya Ukrainka’s epistolary and poetic microcontexts comparison, both author’s and edited, argue that proofreading not only changes but, in fact, destroys the authentic text, distorts the individual style, and hinders the research process. We are to restore these features in modern editions of Lesya Ukrainka’s works and offer the scholars a genuine, rather than ‘retouched’, individual style of the author. Keywords: idiolect, autograph, epistolary text, artistic text, word usage, idiostyle.

Про "тілько" і не тільки в мовотворчості Лесі Українки: у пошуках ідіостилю

Репозитарії

Схожі ресурси