Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання
У статті розглядаються та аналізуються питання сучасного стану сфери охорони культурної спадщини України як складової частини загальноєвропейського культурного надбання. В статье рассматриваются и анализируются вопросы современного состояния сферы охраны культурного наследия Украины как составной ч...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Дата: | 2018 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180691 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання / Р.В. Харковенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 7-11. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180691 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Харковенко, Р.В. 2021-10-15T18:49:56Z 2021-10-15T18:49:56Z 2018 Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання / Р.В. Харковенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 7-11. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180691 008-48.42(477) У статті розглядаються та аналізуються питання сучасного стану сфери охорони культурної спадщини України як складової частини загальноєвропейського культурного надбання. В статье рассматриваются и анализируются вопросы современного состояния сферы охраны культурного наследия Украины как составной части общеевропейского культурного достояния. The article examines and analyzes the issue of the current state of the sphere of protection of cultural heritage of Ukraine as an integral part of the European cultural heritage. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання Актуальные вопросы национального культурного наследия Украины как части общеевропейского достояния Topical issues of the national cultural heritage of Ukraine as аn part of the common European heritage Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання |
| spellingShingle |
Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання Харковенко, Р.В. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| title_short |
Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання |
| title_full |
Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання |
| title_fullStr |
Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання |
| title_full_unstemmed |
Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання |
| title_sort |
актуальні питання національної культурної спадщини україни як частини загальноєвропейського надбання |
| author |
Харковенко, Р.В. |
| author_facet |
Харковенко, Р.В. |
| topic |
Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| topic_facet |
Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| publishDate |
2018 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сіверщина в історії України |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| format |
Article |
| title_alt |
Актуальные вопросы национального культурного наследия Украины как части общеевропейского достояния Topical issues of the national cultural heritage of Ukraine as аn part of the common European heritage |
| description |
У статті розглядаються та аналізуються питання сучасного стану сфери охорони культурної спадщини
України як складової частини загальноєвропейського культурного надбання.
В статье рассматриваются и анализируются вопросы современного состояния сферы охраны культурного наследия Украины как составной части общеевропейского культурного достояния.
The article examines and analyzes the issue of the current
state of the sphere of protection of cultural heritage of
Ukraine as an integral part of the European cultural heritage.
|
| issn |
2218-4805 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180691 |
| citation_txt |
Актуальні питання національної культурної спадщини України як частини загальноєвропейського надбання / Р.В. Харковенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 7-11. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT harkovenkorv aktualʹnípitannânacíonalʹnoíkulʹturnoíspadŝiniukraíniâkčastinizagalʹnoêvropeisʹkogonadbannâ AT harkovenkorv aktualʹnyevoprosynacionalʹnogokulʹturnogonaslediâukrainykakčastiobŝeevropeiskogodostoâniâ AT harkovenkorv topicalissuesofthenationalculturalheritageofukraineasanpartofthecommoneuropeanheritage |
| first_indexed |
2025-11-25T22:15:19Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:15:19Z |
| _version_ |
1850561191902969856 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
7
УДК 008-48.42(477)
Р.В. Харковенко
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ
СПАДЩИНИ УКРАЇНИ ЯК ЧАСТИНИ
ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОГО НАДБАННЯ
У статті розглядаються та аналізуються питання
сучасного стану сфери охорони культурної спадщини
України як складової частини загальноєвропейського
культурного надбання.
Ключові слова: об’єкт культурної спадщини, пам’ятка
культурної спадщини, культурна спадщина, Міжнарод-
на міжурядова організація організації об’єднаних націй
з питань освіти, науки і культури, Концепція держав-
ної політики реформування сфери охорони нерухомої
культурної спадщини.
Українська культурна спадщина не може бути відірва-
ною цариною від всього навколишнього світу і має вивча-
тись як складова частина загальноєвропейського культур-
ного надбання. Постановка проблеми полягає в розгляді
системності всесвітньої культурної спадщини, зокрема
європейського та українського культурного надбання. В
цьому контексті і викладений основний матеріал статті.
Питання національної культурної спадщини України
достеменно не вивчене, незважаючи на те, що до його
висвітлення в своїх працях зверталися Г. Курас, О. Несту-
ля, П. Тронько, М. Богуславський, Л. Прибєга, В. Акулен-
ко, Л. Гріффен, О. Титова, В. Вечерський, В. Горбик, Г. Де-
нисенко, Г. Андрес, Т. Курило, В. Жадько, О. Присяжнюк,
В. Холодок, В. Литовченко та інші дослідники. У нашій
статті ми розглянемо проблеми створення ефективної
системи захисту культурної спадщини в державі, об’єд-
нання зусиль органів державної влади, органів місце-
вого самоврядування та громадськості у вирішенні пи-
тань збереження об’єктів культурної спадщини України.
Завдання дослідження полягає в розкритті і презентації
української культурної спадщини як складової частини
загальноєвропейського культурного надбання.
Суттєвим фактором розквіту світової цивілізації були
і залишаються загальнолюдські цінності та їх всебічний
вплив на процеси, що відбуваються в різноманітних сфе-
рах суспільного буття. До таких цінностей можна відне-
сти і пам’яткоохоронну діяльність, яка відіграє значну
роль в економічному, політичному та культурному жит-
ті сучасних держав.
Наша країна може пишатися не тільки багатою куль-
турною спадщиною, яку складають численні істори-
ко-культурні раритети, але й сильною вітчизняною шко-
лою фахівців у сфері охорони пам’яток, реставрації, історії
архітектури та мистецтвознавства. Обсяг і світова значу-
щість нашого національного надбання, історична глиби-
на його витоків, багатство міжнародних, міжкультурних
зв’язків, про які красномовно свідчать збережені арте-
факти, ставлять Україну в один ряд із найбільш культур-
но розвиненими країнами Європи, що покладає високу
відповідальність на органи державного управління в га-
лузі охорони культурної спадщини. У той же час її акту-
алізація та збереження є двоєдиним завданням як дер-
жави, так і суспільства [1].
Повсякчасним також стало явище ситуативного будів-
ництва в межах історичних ареалів міст, де здійснюється
найбільш активне інвестування. Так, суттєвою загрозою
є на сьогодні будівництво в охоронних (буферних) зонах
об’єктів, які належать до Світової спадщини Міжнародної
міжурядової організації об’єднаних націй з питань осві-
ти, науки і культури (далі – ЮНЕСКО). Наявне розгортан-
ня масштабних урбаністичних процесів, особливо в сто-
лиці, дуже негативно впливає на традиційне середовище
культурних пам’яток, що створює небезпеку занесення
окремих пам’яток до Списку об’єктів Світової спадщи-
ни ЮНЕСКО, які находяться під загрозою знищення. Все
це не тільки зменшує туристичну привабливість України,
але й завдає відчутного удару по престижу держави, яка
обрала європейський вектор розвитку.
До проблем, пов’язаних із використанням прилеглих до
пам’яток територій, можна віднести не тільки наявність
самочинної забудови, що впливає на стан збереження та
видове розкриття визначних об’єктів культурної спадщи-
ни, але й відсутність чітких правил щодо режиму вико-
ристання території, пов’язаних з колізіями в норматив-
но-правових документах – незрозумілість, неконкретність
визначень, а відтак і вільне тлумачення законів та підза-
конних актів. Фахівці також нарікають на недостатню про-
зорість інвестиційних механізмів. Та й самі забудовники
часто порушують закони, не виконують рішення та вимоги
органів місцевого самоврядування з розробки детальних
планів територій, ігнорують приписи державних органів
влади, спричиняючи шкоду історичному ареалу. Примі-
ром, Закон України «Про регулювання містобудівної ді-
яльності» в загальних рисах визначає механізм охорони
та використання територій з особливим статусом, зокре-
ма шляхом встановлення у планах зонування територій.
Проте, відсутність практичної реалізації цього механізму
створило таку загрозу, яка вже призвела сьогодні до втра-
ти або спаплюження багатьох об’єктів культурної спад-
щини через хаотичний, несистемний підхід [2].
Аби подолати ці негаразди в пам’яткоохоронній сфе-
рі та зберегти історичні місця в їх первинному вигля-
ді, 23 жовтня 2014 року Кабінет Міністрів України схва-
лив запропонований Міністерством культури України
проект Закону «Про введення мораторію на будівниц-
тво об’єктів в охоронних (буферних) зонах та на прилег-
лих територіях об’єктів всесвітньої спадщини, історич-
РОЗДІЛ І. ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВО ТА ПАМ’ЯТКООХОРОННА СПРАВА
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
8
но сформованих частинах населених пунктів, внесених
до Списку історичних населених місць України». Перш за
все це стосується Львівської, Закарпатської, Івано-Фран-
ківської, Чернівецької областей та міста Києва, де зна-
ходиться переважна більшість об’єктів всесвітньої спад-
щини. Це був саме той крок, якого в ЮНЕСКО чекали від
України з 2009 року, а громадськість безрезультатно ви-
магала від міністрів попередніх урядів убезпечити об’єк-
ти Світової спадщини шляхом заборони будівництва по-
близу охоронних зон, що є співзвучним з європейськими
законами й піднімає міжнародний авторитет України [3].
Втім, боротьба із «забудовниками» нашої історії не
видається аж надто легкою. Є, до того ж, різні способи
вирішення питань. На нашу думку, потрібно якнайш-
видше оголосити мораторій на будівництво в охоронних
зонах і врешті домогтися від влади реальних кроків бо-
ротьби із незаконними забудовами в столиці, а у вико-
навчому органі Київської міської ради (Київська місь-
ка державна адміністрація), у той же час, виступають з
ініціативою створити новий орган для контролю за ма-
хінаціями в будівельній сфері – Громадську раду з пи-
тань проблемного будівництва.
Складається враження, що всю суть боротьби проти
злісних інвесторів чиновники намагаються звести ви-
ключно до створення низки контрольних і перевіряючих
органів, щоб знати, що ж такого набудували компанії та
хто підготував для них необхідні дозволи й документи.
А чи дійде до реального притягнення винних до адміні-
стративної чи кримінальної відповідальності – невідо-
мо, оскільки цьому ще може завадити сильне будівель-
не лобі. Для будівельних компаній та окремих власників
земельних ділянок у буферних зонах прийняття морато-
рію є «питанням, подібним до смерті.
В пам’яткоохоронній галузі відсутня єдина корупцій-
на вертикаль, проте заробляють різні відомства. Деко-
ли це одні й ті самі особи з пам’яткоохоронних структур,
які вибудовують під себе дозвільну систему або лобіюють
створення управління чи департаменту в органах дер-
жавної влади. Наприклад, у «чорному списку» містоза-
хисного руху найвідомішої ініціативи «Збережи старий
Київ» є, окрім власне прорабів та забудовників, прізви-
ща чиновників, які докладали рук до занепаду пам’яток,
обгрунтовуючи дозвіл на їхнє знесення.
У 2012 році Міністерству культури України було переда-
но абсолютно непритаманні йому функції. Тоді ж внесли
зміни до Закону України «Про охорону культурної спад-
щини» [4], внаслідок чого всі питання зосереджувалися
в руках керівників Департаменту культурної спадщини
(сьогодні – Управління охорони культурної спадщини Мі-
ністерства культури України). Повністю було ліквідовано
вертикаль структурних підрозділів з охорони культурної
спадщини в усіх обласних та міських держадміністраці-
ях. Натомість створили територіальні представництва
міністерства, які фактично виконували роль наглядачів.
На той час монопольним органом, який видавав місто-
будівні обґрунтування, був Науково-дослідний інститут
пам’яткоохоронних досліджень (сьогодні – Український
державний інститут культурної спадщини). Саме цей ін-
ститут і видав більшість історико-містобудівних обґрун-
тувань, що дозволяли незаконні будівництва. Тож, вся та
критика не через заміну керівників підприємств, а через те,
що було перекрито всі погодження висотних будівництв.
Загалом, за останні роки пам’яткоохоронцям вдалося
досягти чимало. Здійснивши аналіз боротьби за збере-
ження й охорону пам’яток культурної спадщини в Укра-
їні, можна дійти висновку, що перемог не так багато, на
жаль, але вони – гучні. Так, на засіданні Київської місь-
кої ради 22 січня 2015 року було прийнято рішення про
тимчасовий мораторій на будь-яке будівництво поряд із
Софією Київською та Києво-Печерською лаврою, на чому
наполягали і громадськість, і ЮНЕСКО. Тепер у це важко
повірити, але в охоронній зоні Національного заповідни-
ка «Софія Київська» за останні роки корумпованими чи-
новниками було виділено понад 50 ділянок під забудову.
Тобто, тут могли вирости ще 50 висоток. Частину цих про-
ектів, на жаль, вже реалізовано. Або слід згадати резонан-
сну подію щодо обвалу частини огороджувальної стіни на
території Національного заповідника «Софія Київська».
Складна ситуація нині фіксується із спорудами комплек-
су Києво-Печерської лаври. Згідно з українським законо-
давством у сфері охорони культурної спадщини, будь-які
будівельні заходи в заповіднику мають бути спрямовані на
збереження історико-архітектурного середовища, створе-
ного упродовж століть. Тобто, разом із проведенням не-
обхідних ремонтно-реставраційних робіт тут допустимі
ремонт і реконструкція інженерних мереж, дренажної сис-
теми, протиаварійні й протизсувні роботи тощо. Але не
спорудження нових будівель, адже архітектурний комп-
лекс Лаври входить до Списку об’єктів ЮНЕСКО.
Останнім часом за ініціативи Українського товариства
охорони пам’яток історії та культури наукова громад-
ськість Києва провела кілька круглих столів щодо інтен-
сивного процесу руйнації печер на схилах Нижньої лав-
ри, який посилюється у зв’язку з будівництвом тут нових
споруд на спайних фундаментах. Однак, злочинне будів-
ництво на схилах Дніпра триває, руйнуючи лаврський ар-
хітектурний ансамбль і, зокрема, таку унікальну київську
реліквію, як знамениті печери на Печерських пагорбах.
Невтішна ситуація з об’єктами Всесвітньої спадщи-
ни ЮНЕСКО й у Львові, де постійно виникають скандали
навколо незаконного будівництва не тільки в буферній
зоні, а й на території самої пам’ятки – ансамблю історич-
ного центру Львова. Тут, на 150-ти гектарах, розташова-
но десятки пам’яток, сотні об’єктів. І на цій території за-
раз немає єдиного господаря, який би міг контролювати
збереження культурної спадщини. Юридично ним є лише
Міністерство культури. А це – чиновники, які перебува-
ють у Києві. Місцеві органи мають повідомляти централь-
ні про порушення, а ті – реагувати. Така реакція затягу-
ється деколи на місяці. Сам процес неконтрольований.
ISSN 2218-4805
9
Будь-хто може знести пам’ятку чи перебудувати. Як на-
слідок – руйнуються старі кам’яниці, забудовується май-
же кожний квадратний метр землі [5].
Львів і Київ уже отримували попередження Комітету
збереження Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО про виклю-
чення їх зі списку. І це може статися, якщо не припинити
таку злочинну діяльність. Та як запровадити міжнарод-
ний контроль над Херсонесом Таврійським в окупова-
ному Криму, де внаслідок мілітаризації території існує
небезпека знищення безцінних культурних шарів, а та-
кож залишків міської забудови пам’ятки? Питання за-
лишається відкритим [6].
Дотепер охорона культурної спадщини в Україні ба-
зувалась на розподілі повноважень між центральним і
місцевими органами управління. Центральний орган
(Міністерство культури України) опікується пам’ятками
національного значення, а обласні – місцевого. Об’єкти
ЮНЕСКО – це пам’ятки, включені до Списку об’єктів всес-
вітньої спадщини. Вони, зрозуміло, мають також загаль-
нодержавне значення. Тобто, лишаючи за собою самі тіль-
ки об’єкти всесвітнього значення та пам’ятки, що входять
до складу державних заповідників, Міністерство культури
«позбавляється» щонайменше семи сотень інших пам’я-
ток національного значення, перекладаючи відповідаль-
ність за їх долю на місцеві органи.
В європейських країнах за кожним низовим праців-
ником-пам’яткоохоронцем закріплено певну кількість
пам’яток, за яку він персонально відповідає. Для цьо-
го розроблено відповідні форми, які заповнюються під
час огляду. Ще передбачено фото- або відео-фіксацію,
та, що для нас зовсім немислимо, компенсацію витрат
на проїзд до пам’яток та за певну роботу. Натомість у
нас існує, приміром, одна область, де на обліку перебу-
ває 4700 пам’яток. А у складі пам’яткоохоронного «ор-
гану» там працює лише дві особи. Їм платять тільки не-
велику зарплату. Витрат на відрядження, спорядження,
канцелярію ніколи не було і не передбачено в майбут-
ньому. Така система не може ефективно працювати, хай
за будь-якої моделі розподілу повноважень.
Більше того, у значній кількості регіонів навіть укла-
дені на пам’ятки охоронні договори ніколи не перевіря-
лися. Ще одна дивна позиція – сприймати об’єкти, вклю-
чені до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО, як окрему
категорію пам’яток. Насправді категорії інші – пам’ят-
ки національного та місцевого значення. Список ЮНЕ-
СКО лише певною мірою свідчить про цивілізованість
або престиж, але є дуже показовим з точки зору загаль-
ного стану охорони пам’яток у кожній конкретній країні.
Україну наразі репрезентованo 7 об’єктами, причому не
всі з них належать до компетенції Мінкультури. До при-
кладу, Росія має 26 об’єктів, а Франція – 41. Тож постає ло-
гічне питання: чому Міністерство культури планує збе-
регти за собою лише контроль за об’єктами ЮНЕСКО та
національними заповідниками? Адже тоді будь-який об-
ласний орган охорони матиме в рази більше пам’яток та
повноважень, ніж центральний орган, який перетворить-
ся на щось, вочевидь, штучне та непотрібне.
Взагалі, усі останні розмови про включення до закону
окремих норм стосовно пам’яток ЮНЕСКО вбачаються су-
цільним непорозумінням. Чиновники ЮНЕСКО неоднора-
зово наголошували, що наше пам’яткоохоронне законо-
давство недосконале та недостатнє, через що страждають
і пам’ятки ЮНЕСКО. Але замість того, щоб виправити за-
кон стосовно усіх пам’яток, ми запроваджуємо статті, які
підсилять захист лише кількох об’єктів [7].
Слід зазначити, що у нас фактично так і не склалося
дієвої системи охорони культурної спадщини. Отже, тут
необхідні реформаторські заходи з урахуванням міжна-
родного досвіду. Очевидно, що законодавча база потре-
бує подальшого вдосконалення. І надалі при підготовці
правових актів повинна бути чітко визначена пріоритет-
ність вимог охорони культурної спадщини над містобудів-
ною діяльністю. Необхідно розвивати міжнародне співро-
бітництво у сфері збереження та актуалізації культурної
спадщини як на державному, так і на громадському рівнях.
Україна на сучасному етапі продовжує активно вибу-
довувати свої стосунки з ЮНЕСКО, яка відіграє важливу
роль в пам’яткоохоронній справі України і всього світу
і покликана зберігати й охороняти культурну спадщи-
ну незалежно від того, на території якої держави роз-
міщена та чи інша пам’ятка культурної спадщини. Так,
7 жовтня 2015 року Верховна Рада України ухвалила За-
кон від 07.10.2015 № 720-VІІІ «Про приєднання України
до Міжнародного центру вивчення питань збережен-
ня та відновлення культурних цінностей» [8], членство
в якому набирає чинності для України через тридцять
днів після отримання Генеральним директором ЮНЕ-
СКО офіційної заяви України про приєднання. Набуття
Україною такого роду членства сприятиме об’єднанню
зусиль сторін щодо збереження і відновлення культур-
них цінностей у світовому масштабі, зокрема шляхом
ініціювання, розвитку, надання сприяння та підтрим-
ки умов для співробітництва [9].
Великі перспективи має співпраця з Міжнародною
радою з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS).
Пріоритетним завданням нашої культурної політики у
найближчі роки має стати збільшення української части-
ни Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Необхідно при-
діляти достатньо уваги розвиткові міжнародної співп-
раці в туристичній сфері. Повна, атрактивна, постійно
актуалізована інформація про українські пам’ятки, ви-
значні місця, музейні колекції має стати невід’ємною
частиною європейського інформаційного простору. Не-
обхідно залучати внутрішні й іноземні інвестиції в роз-
будову сучасної туристичної інфраструктури, включа-
ти до туристичних маршрутів якомога більше об’єктів
з усіх регіонів України [10].
Не менш важливим фактором ефективного збережен-
ня, відновлення та використання культурно-історичної
спадщини є тісна взаємодія з інституціями громадян-
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
10
ського суспільства. Це підтверджено успішним досвідом
активної й послідовної гуманітарної політики найрозви-
нутіших країн сучасної демократії. Адже без громадян-
ського суспільства немає правової держави. Актуалізація
національної культурної спадщини як частини загаль-
ноєвропейського надбання – важливий напрям гумані-
тарної політики. Вона сприятиме утвердженню України
в європейському цивілізаційному просторі, а також кон-
солідації українського суспільства, формуванню україн-
ської політичної нації.
Сьогодні органами державної влади розробляєть-
ся Концепція державної політики реформування сфери
охорони нерухомої культурної спадщини (далі – Концеп-
ція). Метою Концепції є створення ефективної системи
захисту культурної спадщини в державі, виявлення, ви-
користання її культурно-просвітницького, туристичного,
економічного й іншого потенціалу та забезпечення про-
вадження комплексної, послідовної і скоординованої ді-
яльності органів державної влади, органів місцевого са-
моврядування та громадських об’єднань із її реалізації.
Реалізація Концепції здійснюється в два етапи.
На першому етапі (2018–2020 роки) передбачається:
- створення сприятливих умов для виявлення і ви-
користання культурно-просвітницького, туристично-
го, економічного та іншого потенціалу об’єктів культур-
ної спадщини;
- розроблення і прийняття змін до Закону України «Про
охорону культурної спадщини» та інших законів України;
- вдосконалення нормативно-правової бази щодо за-
безпечення реалізації державної політики реформуван-
ня сфери охорони культурної спадщини;
- розроблення та затвердження регіональних програм
у сфері охорони культурної спадщини;
- запровадження інформаційної системи обліку куль-
турної спадщини;
- інвентаризація об’єктів культурної спадщини.
На другому етапі (2020–2025 роки) передбачається:
- розроблення та затвердження Державної програми
охорони культурної спадщини на 2020–2025 роки;
- створення ефективної системи обліку та охорони куль-
турної спадщини;
- створення дієвого механізму контролю і нагляду у
сфері охорони культурної спадщини;
- формування сприятливого інвестиційного клімату з
метою поліпшення охорони культурної спадщини.
Слід констатувати, що ціль Концепції досить амбітна,
проте її реалізація потребуватиме кропіткої праці упро-
довж наступних років як фахівців Міністерства культури
України, так і регіональних пам’яткоохоронців.
Очікуваними результатами реалізації Концепції ма-
ють бути:
- створення якісної нової, ефективної системи виявлен-
ня, обліку, охорони і збереження культурної спадщини;
- створення механізмів для виявлення, розширення та
використання культурно-просвітницького, туристично-
го, економічного та іншого потенціалу об’єктів культур-
ної спадщини;
- активізація участі громадських інституцій у форму-
ванні та реалізації державної політики у сфері охорони
культурної спадщини;
- створення умов для поліпшення збереження істо-
ричної пам’яті.
Тобто, ми бачимо, що Концепція прописана досить
професійно, якісно і прагматично, але, як засвідчує прак-
тика у нашій країні, питання полягає в площині вико-
нання написаного і реалізації прийнятого документа
(Конституція України, закони України, постанови Кабі-
нету Міністрів України, нормативно-правові акти, кон-
цепції, програми тощо).
Необхідно зазначити, що для покращення функціо-
нування галузі охорони культурної спадщини наразі Мі-
ністерством культури України готуються зміни до Закону
України «Про охорону культурної спадщини» [4].
Таким чином, в Україні давно назріло питання створен-
ня дієвої та ефективної системи державного управління
у сфері охорони культурної спадщини. Адже вказана си-
стема – це стрижень, основа, фундамент і запорука збе-
реження об’єктів і пам’яток культурної спадщини Укра-
їни. На нашу думку, сьогодні необхідно спрямувати всі
зусилля органів державної влади, органів місцевого са-
моврядування та громадськості на вирішення означеного
питання. Від цього, безпосередньо, залежить, в якому об-
сязі і якому стані ми передамо об’єкти культурної спад-
щини наступним прийдешнім поколінням.
ПОСИЛАННЯ
1. Спадщина. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
www.spadshina.org.ua/index.php?sID=32&itemID=32.
2. Про введення тимчасової заборони у сфері містобудівної ді-
яльності. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: idealist.od.ua/
fi les/manmrnote_sergijsarafanyuk58.doc.
3. Уряд підтримав законопроект про мораторій на будівниц-
тво поблизу об’єктів спадщини ЮНЕСКО. – [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://espreso.tv/news/2014/10/23/uryad_pidtrymav_
zakonoproekt_pro_moratoriy_na_budivnyctvo_poblyzu_obyektiv_
spadschyny_yunesko.
4. Закон України від 25.05.2017 № 1805–14 «Про охорону
культурної спадщини» (в редакції від 03.08.2017 № 2073–19). –
www.rada.gov.ua.
5. Столярчук І. Щодня втрачаємо якусь історичну пам’ятку /
Іван Столярчук ЮНЕСКО. – [Електронний ресурс]. – Режим досту-
пу: http://gazeta.ua/articles/culture-newspaper/_sodnya-vtrachayemo-
yakus-istorichnupamyatku/635548.
6. Кузьменко Т. Чиновники за великі гроші погоджують пере-
будови й забудови в межах буферних зон пам’яток // Кузьменко
Тетяна. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.ua/
articles/culture-newspaper/_cinovnikiza-veliki-groshi-pogodzhuyut-
perebudovi-j-zabudovi-v-mezhah-bufernih-zonpamyatok/635545.
7. Левада М. Діагноз: дерегуляція / Максим Левада. – [Електро-
нний ресурс]. – Режим доступу: http://prostir.museum/ua/post/35847.
8. Закон України від 07.10.2015 № 720–VІІІ «Про приєднання
України до Міжнародного центру вивчення питань збереження
та відновлення культурних цінностей». – www.rada.gov.ua.
9. Руда О. Верховна Рада прийняла закон щодо збереження
та відновлення культурних цінностей / Оксана Руда. – [Електро-
нний ресурс]. – Режим доступу: http://zaxid.net/news/showNews.
do?verhovna_rada_priynyala_zakon_shhodo_zberezhennya_ta_
vidnovlennya_kulturnih_tsinnostey&objectId=1368347.
10. Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році.
– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/
content/articles/-fi les/poslannya2012-993d0.pdf.
ISSN 2218-4805
11
Харковенко Р.В. Актуальные вопросы националь-
ного культурного наследия Украины как части
общеевропейского достояния
В статье расматриваются и анализируются вопро-
сы современного состояния сферы охраны культурно-
го наследия Украины как составной части общеевро-
пеского культурного достояния.
Ключевые слова: объект культурного наследия, па-
мятник культурного наследия, культурное наследие,
Международная межправительственная организа-
ция организации объединенных наций по вопросам
образования, науки и культуры, Концепция государ-
ственной политики реформирования сферы охраны
недвижимого культурного наследия.
Kharkovenko R.V. Topical issues of the national cultural her-
itage of Ukraine as аn part of the common European heritage
The article examines and analyzes the issue of the current
state of the sphere of protection of cultural heritage of
Ukraine as an integral part of the European cultural heritage.
Key words: а cultural heritage object, а cultural
heritage monument, а cultural heritage, International
intergovernmental organization of the organization of united
nations on education, science and culture, Concept of the
state policy of reformation of the sphere of protection of
immovable cultural heritage.
28.02.2018 р.
няття пам’яткознавство. Українська культура, так само як
і західноєвропейська, мала пройти довгий шлях від ан-
тикваріїв, випадкових знахідок та несистематичних до-
сліджень до планомірного пошуку, систематизації та на-
укового вивчення пам’яток.
У першій половині ХІХ ст. із зародженням промисло-
вого капіталізму велика роль в економічному житті на-
лежала містам. У 30-х рр. ХІХ ст. остаточно сформувався
адміністративно-територіальний поділ українських зе-
мель, що входили до складу Російської імперії, були утво-
рені генерал-губернаторства. Виступаючи пунктами ад-
міністративного управління, губернські і, в значній мірі,
повітові міста одночасно ставали потужними центрами
культурного будівництва, розвитку вітчизняної науки, до-
слідження та збереження історико-культурної спадщини,
проте не мали загальнодержавного органу, відповідаль-
ного за збереження та охорону культурної спадщини. Ви-
значальні функції у цій сфері належали Міністерству вну-
трішніх справ, Міністерству народної освіти та Синодові.
Актуальності набуло питання збереження пам’яток
історії та культури саме на місцях. Українських вчених,
творчу інтелігенцію, духовенство вже давно об’єднував
інтерес до історії та пам’яток рідного краю, що і стало
рушійною силою для розвитку перших громадських на-
укових товариств, комітетів, комісій тощо.
У Київському університеті Св. Володимира було ство-
рено Тимчасовий комітет для розшуку старожитностей
(1835–1845 рр.). Пріоритетними завданнями для членів
комітету було вивчення історичного минулого, традицій,
старожитностей Наддніпрянської України та збереження
останніх. При університеті з’явився один з перших в Укра-
їні археологічних музеїв – Музей старожитностей (1837 р.).
Наступницею Комітету стала Тимчасова комісія для роз-
гляду давніх актів (Київська археографічна комісія) (1843–
1921 рр.), створена як державна наукова установа. Її діяль-
ність була спрямована на виявлення, пошук і збирання
історичних писемних джерел, їх наукове опрацювання, під-
готовку до публікації та видання, що мало важливу роль у
розвитку української архівної справи на першому її етапі.
Протягом другої половини XIX – початку XX ст. Одесь-
ке товариство історії та старожитностей (далі – ОТІС)
(1839–1922 рр.) постійно опікувалося станом збережен-
ня місцевих пам’яток, здійснило низку пам’яткоохо-
ронних заходів, археологічні розкопки античних міст
– Пантикапея, Херсонеса, Ольвії та ін. Воно опікувало-
ся Феодосійським музеєм старожитностей, Аккерман-
ською (Білгород-Дністровською) та Судацькою форте-
цями, Мелек-Чесменським курганом у Керчі тощо [1,
с. 325–326]. ОТІС регулярно видавав «Записки Одесс-
кого общества истории и древностей» (1841–1919 рр.).
З ініціативи таких відомих вчених, дослідників, як
В. Антонович, В. Іконников, Ф. Тарновський та інших у
Києві з’явився ще один впливовий осередок, пов’язаний
з пам’яткоохоронною діяльністю, – Історичне товари-
ство Нестора-літописця (далі – ІТНЛ) (1873–1931 рр.).
j
УДК 061.23: [316.334.3 + 008](477)
Г.М. Бичковська
А.О. Горькова
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА
КУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ
ЦЕНТРУ ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА
НАН УКРАЇНИ І УТОПІК
У статті зроблено спробу розкрити трансформа-
цію форм та напрямів діяльності державних та гро-
мадських установ з охорони, вивчення і використання
культурної спадщини в Україні, що передували появі
Центру пам’яткознавства НАН України і Українсько-
го товариства охорони пам’яток історії та культури.
Пам’яткоохоронну справу розглянуто як поступальний
та нерівномірний процес, що зароджується із появою
одиничних осередків дослідження пам’яток і розвива-
ється у складну систему.
Ключові слова: Центр пам’яткознавства, громадські
та державні організації, пам’яткознавство, істори-
ко-культурна спадщина.
На сьогодні актуалізувались дослідження, присвячені
діяльності державних і громадських установ України у
галузі охорони культурної спадщини. Пояснюється це, в
першу чергу, тим, що вивчення та систематизація науко-
вого доробку кількох поколінь дослідників, узагальнення
та використання передового досвіду дає можливість ви-
робити нові підходи до оцінки існуючої спадщини, ок-
реслити шляхи оптимізації роботи державних і громад-
ських установ у цьому напрямі. Становленню фахових
пам’яткоохоронних організацій передував довгий про-
цес формування розуміння та усвідомлення самого по-
|