Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК
У статті зроблено спробу розкрити трансформацію форм та напрямів діяльності державних та громадських установ з охорони, вивчення і використання
 культурної спадщини в Україні, що передували появі
 Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180692 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК / Г.М. Бичковська, А.О. Горькова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 11-15. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860021187028975616 |
|---|---|
| author | Бичковська, Г.М. Горькова, А.О. |
| author_facet | Бичковська, Г.М. Горькова, А.О. |
| citation_txt | Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК / Г.М. Бичковська, А.О. Горькова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 11-15. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті зроблено спробу розкрити трансформацію форм та напрямів діяльності державних та громадських установ з охорони, вивчення і використання
культурної спадщини в Україні, що передували появі
Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
Пам’яткоохоронну справу розглянуто як поступальний
та нерівномірний процес, що зароджується із появою
одиничних осередків дослідження пам’яток і розвивається у складну систему.
В статье сделана попытка раскрыть трансформацию форм и направлений деятельности государственных и общественных учреждений по охране, изучению
и использованию культурного наследия в Украине. Памятниковедческое дело рассмотрено как поступательный и неравномерный процесс, который зарождается с
появлением единичных обществ исследования памятников и развивается в сложную систему.
The article attempts to reveal transformation of activity
forms and directions of state and public organizations in the
sphere of protection, study, and use of the cultural heritage
in Ukraine. Development dynamics of Kyiv organizations are
covered in a historic context.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:48:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
11
Харковенко Р.В. Актуальные вопросы националь-
ного культурного наследия Украины как части
общеевропейского достояния
В статье расматриваются и анализируются вопро-
сы современного состояния сферы охраны культурно-
го наследия Украины как составной части общеевро-
пеского культурного достояния.
Ключевые слова: объект культурного наследия, па-
мятник культурного наследия, культурное наследие,
Международная межправительственная организа-
ция организации объединенных наций по вопросам
образования, науки и культуры, Концепция государ-
ственной политики реформирования сферы охраны
недвижимого культурного наследия.
Kharkovenko R.V. Topical issues of the national cultural her-
itage of Ukraine as аn part of the common European heritage
The article examines and analyzes the issue of the current
state of the sphere of protection of cultural heritage of
Ukraine as an integral part of the European cultural heritage.
Key words: а cultural heritage object, а cultural
heritage monument, а cultural heritage, International
intergovernmental organization of the organization of united
nations on education, science and culture, Concept of the
state policy of reformation of the sphere of protection of
immovable cultural heritage.
28.02.2018 р.
няття пам’яткознавство. Українська культура, так само як
і західноєвропейська, мала пройти довгий шлях від ан-
тикваріїв, випадкових знахідок та несистематичних до-
сліджень до планомірного пошуку, систематизації та на-
укового вивчення пам’яток.
У першій половині ХІХ ст. із зародженням промисло-
вого капіталізму велика роль в економічному житті на-
лежала містам. У 30-х рр. ХІХ ст. остаточно сформувався
адміністративно-територіальний поділ українських зе-
мель, що входили до складу Російської імперії, були утво-
рені генерал-губернаторства. Виступаючи пунктами ад-
міністративного управління, губернські і, в значній мірі,
повітові міста одночасно ставали потужними центрами
культурного будівництва, розвитку вітчизняної науки, до-
слідження та збереження історико-культурної спадщини,
проте не мали загальнодержавного органу, відповідаль-
ного за збереження та охорону культурної спадщини. Ви-
значальні функції у цій сфері належали Міністерству вну-
трішніх справ, Міністерству народної освіти та Синодові.
Актуальності набуло питання збереження пам’яток
історії та культури саме на місцях. Українських вчених,
творчу інтелігенцію, духовенство вже давно об’єднував
інтерес до історії та пам’яток рідного краю, що і стало
рушійною силою для розвитку перших громадських на-
укових товариств, комітетів, комісій тощо.
У Київському університеті Св. Володимира було ство-
рено Тимчасовий комітет для розшуку старожитностей
(1835–1845 рр.). Пріоритетними завданнями для членів
комітету було вивчення історичного минулого, традицій,
старожитностей Наддніпрянської України та збереження
останніх. При університеті з’явився один з перших в Укра-
їні археологічних музеїв – Музей старожитностей (1837 р.).
Наступницею Комітету стала Тимчасова комісія для роз-
гляду давніх актів (Київська археографічна комісія) (1843–
1921 рр.), створена як державна наукова установа. Її діяль-
ність була спрямована на виявлення, пошук і збирання
історичних писемних джерел, їх наукове опрацювання, під-
готовку до публікації та видання, що мало важливу роль у
розвитку української архівної справи на першому її етапі.
Протягом другої половини XIX – початку XX ст. Одесь-
ке товариство історії та старожитностей (далі – ОТІС)
(1839–1922 рр.) постійно опікувалося станом збережен-
ня місцевих пам’яток, здійснило низку пам’яткоохо-
ронних заходів, археологічні розкопки античних міст
– Пантикапея, Херсонеса, Ольвії та ін. Воно опікувало-
ся Феодосійським музеєм старожитностей, Аккерман-
ською (Білгород-Дністровською) та Судацькою форте-
цями, Мелек-Чесменським курганом у Керчі тощо [1,
с. 325–326]. ОТІС регулярно видавав «Записки Одесс-
кого общества истории и древностей» (1841–1919 рр.).
З ініціативи таких відомих вчених, дослідників, як
В. Антонович, В. Іконников, Ф. Тарновський та інших у
Києві з’явився ще один впливовий осередок, пов’язаний
з пам’яткоохоронною діяльністю, – Історичне товари-
ство Нестора-літописця (далі – ІТНЛ) (1873–1931 рр.).
j
УДК 061.23: [316.334.3 + 008](477)
Г.М. Бичковська
А.О. Горькова
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА
КУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ
ЦЕНТРУ ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА
НАН УКРАЇНИ І УТОПІК
У статті зроблено спробу розкрити трансформа-
цію форм та напрямів діяльності державних та гро-
мадських установ з охорони, вивчення і використання
культурної спадщини в Україні, що передували появі
Центру пам’яткознавства НАН України і Українсько-
го товариства охорони пам’яток історії та культури.
Пам’яткоохоронну справу розглянуто як поступальний
та нерівномірний процес, що зароджується із появою
одиничних осередків дослідження пам’яток і розвива-
ється у складну систему.
Ключові слова: Центр пам’яткознавства, громадські
та державні організації, пам’яткознавство, істори-
ко-культурна спадщина.
На сьогодні актуалізувались дослідження, присвячені
діяльності державних і громадських установ України у
галузі охорони культурної спадщини. Пояснюється це, в
першу чергу, тим, що вивчення та систематизація науко-
вого доробку кількох поколінь дослідників, узагальнення
та використання передового досвіду дає можливість ви-
робити нові підходи до оцінки існуючої спадщини, ок-
реслити шляхи оптимізації роботи державних і громад-
ських установ у цьому напрямі. Становленню фахових
пам’яткоохоронних організацій передував довгий про-
цес формування розуміння та усвідомлення самого по-
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
12
Результати своєї діяльності Товариство вміщувало на
сторінках «Читань в історичному товаристві Нестора-лі-
тописця» (1879–1914 рр.).
Упродовж 1897–1918 рр. функціонувало Київське това-
риство старожитностей і мистецтв. Воно займалося нау-
ковою та культурно-просвітницькою діяльністю, збиран-
ням та вивченням рухомих пам’яток, результатом чого
стало відкриття у 1904 р. Київського художньо-промис-
лового і наукового музею.
За ініціативи членів ІТНЛу 1910 р. було створено Ки-
ївське товариство охорони пам’яток старовини і мисте-
цтва (далі – КТОПСІМ) (1910–1919 рр.). Товариство за-
ймалося дослідженням пам’яток та їх реставрацією на
території Київської, Подільської, Волинської, Чернігів-
ської, Катеринославської, Полтавської та Херсонської
губерній [2, с. 160.]. Члени КТОПСІМу, окрім практич-
них заходів щодо дослідження і збереження всіх видів
пам’яток, приділяли увагу теоретичним питанням, зокре-
ма визначенню терміну «пам’ятка старовини» [3, с. 71],
поділу пам’яток за видами – археологічні, архітектурні,
мистецтвознавчі і писемні (архівні).
В Україні існувала низка інших громадських науко-
вих товариств, які проводили пам’яткознавчу роботу. Зо-
крема, у Ніжині, окрім відомого Історико-філологічного
товариства (1894–1919 рр.), функціонувало Грецьке то-
вариство, що займалося збором історичних документів
(грамот, актів тощо).
Пліч-о-пліч з громадськими науковими осередками
пам’яткоохоронну діяльність проводили губернські ста-
тистичні комітети, які відіграли вагому роль у створенні
місцевих архівів, музеїв, бібліотек.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. з’явилися вчені ар-
хівні комісії. Як державні структури вони функціонували
у багатьох губернських центрах України. Комісії упоряд-
ковували, описували та видавали архівні матеріали, ви-
вчали й охороняли археологічні та архітектурні пам’ят-
ки. Серед їх представників – І. Каманін, М. Коцюбинський,
О. Лазаревський, В. Модзалевський, О. Русов, М. Сумцов,
П. Добровольський, І. Павловський, Л. Падалка, О. Марке-
вич, В. Хвойка, В. Щербина, Д. Яворницький та ін.
Найавторитетнішими в Наддніпрянській Україні
упродовж ХІХ – на початку ХХ ст. виявилися Імпера-
торська археологічна комісія (1859–1917 рр.) та Мос-
ковське археологічне товариство (1864–1922 рр.). Саме
Імператорська археологічна комісія, згідно з розпоря-
дженням царя від 2 лютого 1859 р., стала найвищою
структурою в ієрархії пам’яткознавчих установ і осеред-
ків. Розширенню повноважень Археологічної комісії у
сфері пам’яткознавства сприяв указ царя від 11 берез-
ня 1889 р. про надання їй виняткового права проведен-
ня археологічних розкопок та надання дозволу на них
на державних і громадських землях, а також реставра-
ції архітектурних споруд [4].
У вивченні та охороні пам’яток помітною була роль
церковних історико-археологічних товариств, єпархі-
альних історико-статистичних комітетів, православ-
них церковних братств. Серед найвизначніших були на-
ступні: Подільське єпархіальне історико-археологічне
товариство (1865–1921 рр.), Церковно-історичне та ар-
хеологічне товариство при Київській духовній академії
(1872–1920 рр.), Волинське церковно-археологічне това-
риство (1893–1918 рр.) [5, с. 255–256].
Отже, пам’яткоохоронна робота ХІХ – початку ХХ ст.
характеризувалася підйомом наукових сил Наддніпрян-
ської України. Визначальний внесок у цьому напрямі зро-
били наукові товариства, які особливо жваво розвивали-
ся на зламі століть. Їх основними науковими осередками
були музеї та навчальні заклади. Теоретичні та практич-
ні напрацювання дореволюційних установ стали фунда-
ментальною базою для становлення та розвитку перших
державних та громадських пам’яткоохоронних інститу-
цій радянського часу.
12 травня 1917 р. було утворено Центральний комі-
тет охорони пам’яток старовини і мистецтва в Украї-
ні (ЦКОПСІМУ) – громадську організацію, яку очолив
М. Біляшівський. Восени 1917 р. було створено Відділ
музеїв й охорони пам’яток старовини і мистецтва в
структурі Генерального секретаріату народної освіти
Української Центральної Ради. Відділ став першим на-
ціональним державним органом з чітко визначеними
адміністративними повноваженнями у галузі пам’ят-
коохоронної роботи.
За Гетьманату Відділ музеїв й охорони пам’яток ста-
ровини і мистецтва продовжував працювати в іншій дер-
жавній структурі – Головному управлінні мистецтва та на-
ціональної культури, яке було створено 21 червня 1918 р.
Управління мало можливість не лише розробляти заходи
із збереження та охорони пам’яток, а й оперативно впли-
вати на їх втілення у життя [2, с. 72; 4, с. 71]. У 1918 р. в
проекті Закону «Про охорону пам’яток старовини і мис-
тецтв» з’явилось поняття «пам’ятка історії».
Охорону пам’яток намагалася забезпечити й Дирек-
торія УНР. Керівництво пам’яткоохоронною справою по-
кладалося на відповідний відділ Міністерства народної
освіти. Водночас при Головній управі Генерального шта-
бу військ УНР діяв культурно-освітній відділ, було розпо-
чато процес укладання охоронних договорів на пам’ятки
культурної спадщини.
У січні 1919 р. при Народному комісаріаті освіти УСРР
на правах окремого відділу був створений Всеукраїн-
ський комітет охорони пам’яток мистецтва і старови-
ни (далі – ВУКОПМІС) (1919–1920 рр.), що став новим
координаційним центром у пам’яткоохоронній сфері.
Вагоме значення мав декрет уряду від 1 квітня 1919 р.
про перехід історичних і мистецьких цінностей у віда-
ння Наркомату освіти [2, с. 164], а також розпорядження
ВУКОПМIСу від 25 травня 1919 р. про реєстрацію при-
ватних колекції у триденний термін [6, с. 32].
У травні 1921 р. на загальних зборах членів Всеукра-
їнської Академії наук було створено Археологічну комі-
ISSN 2218-4805
13
сію (Археологічний комітет) на чолі з академіками М. Бі-
ляшівським, М. Василенком, О. Новицьким і Ф. Шмітом.
З 1924 р. комітетом розпочато роботу над проектом за-
кону про охорону пам’яток, який було затверджено 16
липня 1926 р. спільною постановою Всеукраїнського
Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) і Ради На-
родних Комісарів (РНК) УСРР як «Положення про пам’ят-
ники культури і природи» [5, с. 265; 7].
Вагомий внесок в охорону пам’яток зробили Україн-
ський комітет охорони пам’яток культури (далі – УКО-
ПК), Комісія краєзнавства (Український комітет краєз-
навства), крайові інспектури, крайові комісії, а також
численні наукові товариства [2, с. 164].
Для поліпшення ситуації в пам’яткооохоронній справі
31 серпня 1940 р. при РНК УРСР була прийнята постанова
«Про організацію Комітету охорони та збереження істо-
рико-культурних, архітектурних і археологічних пам’яток
УРСР», до складу якого увійшли провідні діячі культури
України – П. Панч, М. Бажан, О. Богомолець, О. Довженко,
П. Тичина та ін. Але через початок Другої світової війни
розгорнути діяльність вони не встигли [3, с. 74].
У середині ХХ ст. діяльність державних організацій з
охорони та збереження історико-культурної спадщини ста-
ла невід’ємною складовою формування пам’яткоохорон-
ного руху. Динаміка політичних змін нерозривно пов’я-
зана із формуванням пам’яткоохоронної сфери, що мала
певні ознаки та домінуючі напрями: від піднесення, ста-
більності до спаду, утвердження радянської влади та пе-
ретворення з 30-х рр. ХХ ст. історичної науки на ідеоло-
гічний придаток партійного апарату та воєнного періоду.
Друга світова війна завдала значних втрат культур-
ній спадщині України, що були пов’язані не тільки з бо-
йовими діями на окупованій території. Значна частина
пам’яток стала жертвами спеціальних акцій, спрямова-
них на їх розграбування, вивезення за кордон та нищен-
ня. Довгий час вважалося, що до початку війни в УРСР
налічувався 151 музейний заклад (дані подані в газе-
ті «Правда» у 1947 р.). Лише на початку 90-х рр. ХХ ст.
з’явилися перші публікації, в яких на основі аналізу до-
воєнних статистичних зведень стверджувалося, що ста-
ном на 1 січня 1941 р. на території України діяли що-
найменше 174 музеї різного типу й напряму, з них від
25 до 32 музеїв втратили свої експонати в наслідок ви-
везення за кордон. Та все ж ці числа не можна вважати
остаточними. Значна частина музейних фондів Украї-
ни залишалась не облікованою [8, с. 323.]. Втрат зазна-
ли не тільки музейні заклади. Приблизно 2 тис. архі-
тектурних пам’яток було зруйновано та пошкоджено,
знищено 12 млн. архівних справ, 51 млн. книг [3, с. 74].
Повоєнні роки характеризуються відновленням дер-
жавної системи охорони пам’яток на центральному
(1943 р. – Управління у справах архітектури при РНК
УРСР) та обласному рівнях. Тоді було прийнято низку
правових актів, які охоплювали питання збереження іс-
торичного вигляду старовинних міст, багатьох пам’я-
ток історії, архітектури та мистецтва, музейного бу-
дівництва, фінансування пам’яткоохоронних заходів.
На місцеві органи влади покладалася відповідальність
за вирішення питань охорони пам’яток, затвердження
реєстрів найвизначніших об’єктів, надання коштів на
ремонт та реставрацію об’єктів культурної спадщини.
Такими саме питаннями, тільки архітектурно-мистець-
кого напряму, займався створений у 1944 р. Український
філіал Академії архітектури СРСР (з 1945 р. – Академія
архітектури УРСР) [9, с. 248]. Зокрема, у повоєнний час
формується відповідна система охорони пам’яток, яка,
у свою чергу, спонукала виокремлення пам’яткознав-
ства в окрему науку.
Наступна хвиля активізації державних діячів, а також
наукової громадськості у пам’яткоохоронній галузі під-
нялася в середині 60-х років, яку, в першу чергу, мож-
на пов’язати з появою громадської організації «Україн-
ське товариство охорони пам’яток історії та культури»
(далі – Товариство). Історія Товариства бере свій поча-
ток від 21 грудня 1966 р., коли рішенням делегатів Уста-
новчого з’їзду було одностайно прийнято постанову про
створення громадської організації з метою задоволен-
ня суспільних інтересів у сфері охорони пам’яток історії
та культури. Товариство об’єднало навколо себе видат-
них державних діячів, письменників, вчених-етноло-
гів, істориків, архітекторів, археологів: І.І. Артеменка,
Ю.С. Асєєва, М.П. Бажана, О.Т. Гончара, П.А. Загребель-
ного, Г.Н. Логвина, В.Г. Сарбея, Д.Я. Телегіна, Ф.П. Шев-
ченка та багатьох інших. Особлива роль у становленні
Товариства, як авторитетної всеукраїнської організа-
ції, належала академіку НАН України П.Т. Троньку, який
упродовж 22 років очолював її [10, с. 30–31].
Товариство звертало увагу на розробку теоретичних
питань пам’яткознавства. У його Статуті зафіксовано по-
діл пам’яток на види: історичні, археологічні, пам’ятки
архітектури, історії техніки і військової справи, мисте-
цтва, етнографічні, писемні. Саме цей поділ, з деяки-
ми змінами, взятий за основу класифікації пам’яток у
законі «Про охорону і використання пам’яток історії та
культури», прийнятий у 1978 р. в УРСР [11, с. 202–203].
Не менш важливим обов’язком Товариства була популя-
ризація пам’яток і поширення наукових знань про них
шляхом читання лекцій, проведення екскурсій, органі-
зації виступів у пресі, по радіо і телебаченню, видання
книг, буклетів, листівок, путівників, виготовлення суве-
нірів, організації виставок [10, с. 32].
Кінець 60-х рр. ознаменувався також появою масш-
табного проекту в Україні – «Зводу пам’ятників історії
та культури СРСР», до роботи якого частково залучило-
ся Товариство. Видання планувалося як найповніший
ілюстрований довідник енциклопедичного характеру,
до якого мали увійти дані про всі нерухомі пам’ятки
історії та культури [9, с. 103–104]. Робота зі створення
Зводу в Україні розпочалася із загальної паспортизації
пам’яток у 1972 р., прискорилася після прийняття 3 ве-
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
14
ресня 1982 р. постанови Ради Міністрів Української РСР
№ 453 «Про заходи по забезпеченню видання томів «Зво-
ду пам’ятників історії та культури народів СРСР по Укра-
їнській РСР» [12]. Фундаментом для майбутнього Зводу
стало довідкове видання «Памятники истории и куль-
туры Украинской ССР. Каталог-справочник» (1987 р.).
Наприкінці 1980-х рр. Товариство активізувало ви-
давничу роботу. Було започатковано часопис «Пам’ятки
України» (продовження бюлетеню «Пам’ятники України»),
програми «Забуті могили», «Некрополі України», «Форте-
ці України», «Часи козацькі» та ін., що мали на меті ви-
явлення нових і впорядкування відомих пам’яток та по-
дальшу їх популяризацію.
З послабленням тоталітарного режиму новітнім напря-
мом діяльності Товариства стала міжнародна співпраця з
організаціями, що займалися збереженням та охороною
культурних надбань. Так, у 1989 р. була укладена угода
про співробітництво з Товариством опіки над пам’ятка-
ми Польської Республіки. Подібна співпраця розпочала-
ся з пам’яткоохоронними структурами Австрії, Франції,
Болгарії, Єгипту та інших країн [5, с. 274].
1987 рік позначився створенням першої неурядової
доброчинної організації – Українського фонду культу-
ри, який також займався охороною культурної спад-
щини та відродженням національної культури всіх на-
родів, що мешкають на теренах України. За сприяння
Українського фонду культури та ініціативи академіка
П. Тронька у 1989 р. була створена ще одна громадська
організація – Всеукраїнська спілка краєзнавців. Прак-
тична діяльність цих організацій розгорнулася вже за
часів незалежної України [5, с. 274].
Завдячуючи ініціативі голови Товариства, академіка
АН УРСР П.П. Толочка, працівників Президії АН УРСР,
кандидатів історичних наук В.І. Попика та В.С. Чишка
спільною постановою Президії Академії наук УРСР і Ко-
легії Головної ради УТОПІК від 23 травня 1991 р. було
створено Центр пам’яткознавства АН УРСР і Україн-
ського товариства охорони пам’яток історії та культу-
ри (далі – Центр) [13, с. 12].
Поява Центру обумовлена вимогами часу – потребою
у функціонуванні науково-дослідної установи, діяльність
якої була спрямована на поглиблення теоретико-мето-
дичного рівня пам’яткознавчих студій та пам’яткоохо-
ронної діяльності, оскільки з проголошенням незалеж-
ності України держава відчувала гостру необхідність в
усвідомленні її громадян значущості національної куль-
тури як стрижня і основи розбудови української дер-
жавності, потреби повернення до життя народних тра-
дицій та культури, звернення до історико-культурної
спадщини. Про це свідчить ряд інших подій, що відбу-
валися паралельно зі становленням Центру: створення
Комісії з питань відтворення видатних пам’яток історії
та культури при Президентові України; Всеукраїнсько-
го фонду відтворення пам’яток історико-архітектурної
спадщини; затвердження Кабінетом Міністрів України
довгострокової Державної програми відтворення ви-
значних пам’яток історії та культури; затвердження Мі-
ністерством культури та туризму і Міністерством регіо-
нального розвитку та будівництва порядку відтворення
визначних об’єктів архітектури; робота урядової Комі-
сії з питань повернення культурних цінностей, яка роз-
почала інвентаризацію і повернення цінностей; робота
Державної служби контролю за переміщенням культур-
них цінностей через державний кордон; підготовка реє-
стру пам’яток історії і культури Управлінням охорони та
реставрації пам’яток містобудування і архітектури Дер-
жбуду України [14]. Розробка законодавчої бази в галузі
культури з метою скасування союзного законодавства та
переходу до фінансування культури відповідно до рин-
кової системи економіки також вимагала участі фахо-
вих представників пам’яткоохоронної сфери, що пред-
ставляли з однієї сторони науковців – НАН України, а з
іншої – громадськість – Товариство.
Ще одним позитивним фактором можна відзначити
залучення України до міжнародних процесів у сфері охо-
рони культурної спадщини, зокрема ратифікацію майже
всіх найавторитетніших Європейських конвенцій і кон-
венцій UNESCO. Світове визнання духовного надбання
України, а також внесення Софійського собору з архітек-
турним ансамблем, Києво-Печерської лаври, історично-
го центру Львова до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕ-
СКО стало яскравим прикладом цього процесу.
Підсумовуючи, варто зазначити, що у статті пам’ятко-
охоронну справу розглянуто як поступальний та нерів-
номірний процес, що зароджується із появою одиничних
осередків дослідження пам’яток і розвивається у складну
систему. Становлення пам’яткоохоронної справи в Укра-
їні було нестабільним, періодично відбувалися так звані
кризи, пов’язані з негативними політичними та еконо-
мічними перетвореннями, а також піднесення, пов’яза-
ні з активізацією свідомої громадськості. Зокрема, ко-
жен розглянутий історичний відрізок мав свої характерні
риси у пам’яткоохоронній галузі, що у сукупності на сьо-
годні представляють еволюцію форм та напрямів роботи
державних і громадських установ середини ХІХ – почат-
ку 1990 рр. Результати трансформацій цих форм, а також
суспільно-політичні та культурні зміни поклали початок
діяльності Центру пам’яткознавства НАН України і Укра-
їнського товариства охорони пам’яток історії та культури.
ПОСИЛАННЯ
1. Даценко Л.М. Пам’яткоохоронна діяльність Одеського това-
риства історії та старожитностей у другій половині ХІХ – почат-
ку ХХ ст. / Любов Миколаївна Даценко // Наукові записки КДПУ.
Серія: Історичні науки / ред. В.М. Філоретов [та ін.]. – Кіровоград:
КДПУ ім. В Винниченка, 2010. – Вип. 13. – С. 325–335.
2. Пам’яткознавство: посібник для початківців / укл.: Л.О. Гріф-
фен, О.М. Титова : Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК.
– К.: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2014. – 212 с.
3. Горбик В., Денисенко Г., Пархоменко М. З історії охорони та
збереження пам’яток в Україні // Пам’яткознавчі студії в Украї-
ні: теорія і практика. – К., 2007. – С. 65–92.
4. Гаврилюк С.В. Історичне пам’яткознавство Волині ХІХ – по-
чатку ХХ ст. (за документами Рукописного архіву Інституту історії
ISSN 2218-4805
15
матеріальної культури Російської академії наук) / С. В. Гаврилюк
// Архіви України. – 2002. – № 4–6(250). – С. 207–217.
5. Основи пам’яткознавства / Під заг. ред.: Гріффена Л.О., Ти-
тової О.М.; кол. авт.: Гаврилюк О.Н., Гаврилюк С.В., Горбик В.О. [та
ін.].: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К.: Центр
пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2012. – 380 с.
6. Горькова А.О. Законодавча база Української СРР у галузі
охорони археологічної спадщини (1919–1925 рр.) / Праці Центру
пам’яткознавства. – Вип. 24 – К,: 2013. – С. 30–40.
7. Положення про пам’ятки культури й природи. – Законодав-
ство про пам’ятки історії та культури. – К. Політвидав України,
1970. – С. 27–32.
8. Кот С. Радянська евакуація українських музейних цінностей
на території УРСР під час Другої світової війни в контексті про-
блем повернення та реституції втрачених культурних надбань /
Соціально-економічне життя у воєнний час. – С. 321–336. – URL:
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/95680/30-
Kot.pdf?sequence=1 (дата звертання: 15.01.2018).
9. Культурна спадщина в контексті «Зводу пам’яток історії та
культури України» / Кот С.І. (відповідальний редактор), Денисен-
ко Г.Г., Івакін Г.Ю., Катаргіна Т.І., Ковпаненко Н.Г., Скрипник П.І.,
Тимофієнко В.І., Титова О.М., Федорова Л.Д. – К.: Інститут істо-
рії України, 2015. – 486 с.
10. Заремба С.З. Українське товариство охорони пам’яток історії
та культури: (історичний нарис). – К.: Логос, 1998. – 244 с.: іл. 48.
11. Акуленко В.І. Охорона пам’яток культури в Україні (1917–
1990): [Монографія]. – К.: Вища школа, 1991. – 274 с.
12. Про заходи для забезпечення видання томів Зводу пам’ят-
ників історії і культури народів СРСР по Українській РСР. – URL:
https://regulation.gov.ua/documents/id209066 (дата звертання:
19.01.2018).
13. Бичковська Г.М. Основні напрями наукової роботи Центру
пам’яткознавства НАН України і УТОПІК / Г.М. Бичковська // Сі-
верщина в історії України / Збірник наукових праць. – Вип. 9. –
К. – Глухів, 2016. – С. 12–15.
14. Історія української культури: підручник. – URL: http://
pidruchniki.com/1584072056991/kulturologiya/istoriya_ukrayinskoyi_
kulturi (дата звертання: 09.03.2018).
Бычковская А.Н. , Горькова А.А. Общественно-
политические и культурные предпосылки создания Центра
памятниковедения НАН Украины и УООПИК
В статье сделана попытка раскрыть трансформа-
цию форм и направлений деятельности государствен-
ных и общественных учреждений по охране, изучению
и использованию культурного наследия в Украине. Па-
мятниковедческое дело рассмотрено как поступатель-
ный и неравномерный процесс, который зарождается с
появлением единичных обществ исследования памят-
ников и развивается в сложную систему.
Ключевые слова: Центр памятниковедения, обще-
ственные и государственные учреждения, памятни-
коведение, историко-культурное наследие.
Bychkovska H.M., Horkova A.O. The socio-political and cul-
tural prerequisites of the creation of the Centre of Monuments
Research of the NAS of Ukraine and USPHCM
The article attempts to reveal transformation of activity
forms and directions of state and public organizations in the
sphere of protection, study, and use of the cultural heritage
in Ukraine. Development dynamics of Kyiv organizations are
covered in a historic context.
Key words: Centre of Monuments Research, public and
state organizations, monument studies, historical and
cultural heritage.
12.03.2018 р.
УДК 725.64-025.14(477)«17»
В.В. Вечерський
ТИПОЛОГІЧНІ КОНТАМІНАЦІЇ
В АРХІТЕКТУРІ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ
УКРАЇНИ XVIII СТ.
Стаття присвячена складним розплануваль-
но-просторовим типам сакральних споруд XVIІI ст.
на Лівобережній Україні – так званим типологіч-
ним контамінаціям, коли в одній споруді поєдну-
ються характерні риси різних типів – наприклад,
хрестовокупольного і тридільного триверхого хра-
мів. Такі й аналогічні типологічні контамінації були
характерними для архітектури розглядуваного ре-
гіону протягом XVIІI ст.
Ключові слова: архітектурна типологія, розпла-
нувально-просторовий тип, сакральні споруди, кон-
тамінації.
На відміну від інших аспектів історії архітектури Украї-
ни XVIII ст., щодо яких донедавна бракувало комплексних
фундаментальних досліджень, архітектурна типологія, а
точніше – функціональна й розпланувально-просторо-
ва типологія будівель і споруд розглядуваної доби ста-
ла предметом вивчення у працях Г. Павлуцького, М. Ца-
пенка, П. Юрченка, Г. Логвина, С. Таранушенка, В. Завади,
автора цього дослідження та інших науковців [1, с. 129–
131]. Ці праці, а також наші власні спостереження і роз-
мірковування над архітектурою XVIII ст. підтверджують,
що у будівлях і спорудах цієї доби знайшов подальший
розвиток значний архітектурний досвід, накопичений у
попередні епохи як у дерев’яному народному, так і в елі-
тарному мурованому будівництві. На наш погляд, саме
поєднання в архітектурному процесі цих двох джерел
обумовило небувале доти урізноманітнення функціо-
нальної та розпланувально-просторової типології буді-
вель і споруд. Проте на сьогодні ще майже не досліджени-
ми залишаються типологічні контамінації в сакральній
архітектурі доби, тобто коли в одній споруді поєднують-
ся характерні риси різних типів – наприклад, хрестово-
купольного і тридільного триверхого храмів. З’ясування
цього питання і стало метою даного дослідження, завдан-
нями якого є визначити на конкретних прикладах най-
поширеніші види типологічних контамінацій, причому
як у мурованому елітарному зодчестві, так і в народній
дерев’яній архітектурі.
Окрім основних типів церковних споруд (триділь-
них, хрещатих та хрестовокупольних), які були най-
масовішими й визначали картину архітектурного роз-
витку XVIII ст., цій добі був властивий також значний
розвиток різноманітних типологічних контамінацій.
Серед православних храмів до них належать будівлі,
які у своїй структурі поєднують у різних комбінаціях
основні розпланувально-просторові типи, наприклад:
хрестовокупольний тип з тридільним триверхим, або
тридільний з триконховим [1, с. 129–136].
Контамінації у дерев’яній сакральній архітектурі
пов’язані з основними розпланувально-просторовими
типами: тридільним і хрещатим. Поєднанням триділь-
j
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180692 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:48:03Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Бичковська, Г.М. Горькова, А.О. 2021-10-15T18:50:11Z 2021-10-15T18:50:11Z 2018 Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК / Г.М. Бичковська, А.О. Горькова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 11-15. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180692 061.23: [316.334.3 + 008](477) У статті зроблено спробу розкрити трансформацію форм та напрямів діяльності державних та громадських установ з охорони, вивчення і використання
 культурної спадщини в Україні, що передували появі
 Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
 Пам’яткоохоронну справу розглянуто як поступальний
 та нерівномірний процес, що зароджується із появою
 одиничних осередків дослідження пам’яток і розвивається у складну систему. В статье сделана попытка раскрыть трансформацию форм и направлений деятельности государственных и общественных учреждений по охране, изучению
 и использованию культурного наследия в Украине. Памятниковедческое дело рассмотрено как поступательный и неравномерный процесс, который зарождается с
 появлением единичных обществ исследования памятников и развивается в сложную систему. The article attempts to reveal transformation of activity
 forms and directions of state and public organizations in the
 sphere of protection, study, and use of the cultural heritage
 in Ukraine. Development dynamics of Kyiv organizations are
 covered in a historic context. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК Общественно-политические и культурные предпосылки создания Центра памятниковедения НАН Украины и УООПИК The socio-political and cultural prerequisites of the creation of the Centre of Monuments Research of the NAS of Ukraine and USPHCM Article published earlier |
| spellingShingle | Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК Бичковська, Г.М. Горькова, А.О. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| title | Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК |
| title_alt | Общественно-политические и культурные предпосылки создания Центра памятниковедения НАН Украины и УООПИК The socio-political and cultural prerequisites of the creation of the Centre of Monuments Research of the NAS of Ukraine and USPHCM |
| title_full | Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК |
| title_fullStr | Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК |
| title_full_unstemmed | Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК |
| title_short | Суспільно-політичні та культурні передумови створення Центру пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК |
| title_sort | суспільно-політичні та культурні передумови створення центру пам‘яткознавства нан україни і утопік |
| topic | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| topic_facet | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180692 |
| work_keys_str_mv | AT bičkovsʹkagm suspílʹnopolítičnítakulʹturníperedumovistvorennâcentrupamâtkoznavstvananukraíniíutopík AT gorʹkovaao suspílʹnopolítičnítakulʹturníperedumovistvorennâcentrupamâtkoznavstvananukraíniíutopík AT bičkovsʹkagm obŝestvennopolitičeskieikulʹturnyepredposylkisozdaniâcentrapamâtnikovedeniânanukrainyiuoopik AT gorʹkovaao obŝestvennopolitičeskieikulʹturnyepredposylkisozdaniâcentrapamâtnikovedeniânanukrainyiuoopik AT bičkovsʹkagm thesociopoliticalandculturalprerequisitesofthecreationofthecentreofmonumentsresearchofthenasofukraineandusphcm AT gorʹkovaao thesociopoliticalandculturalprerequisitesofthecreationofthecentreofmonumentsresearchofthenasofukraineandusphcm |