Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст.
Стаття присвячена дослідженню еволюції понятійно-термінологічного апарату церковного пам’яткознавства у контексті розвитку законодавчої бази з охорони церковної спадщини ХVІІІ–ХІХ ст. Статья посвящена исследованию эволюции понятийно-терминологического аппарата церковного памятниковедения в контексте...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Дата: | 2018 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180700 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст. / Н.М. Cенченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 48-52. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859864589981712384 |
|---|---|
| author | Cенченко, Н.М. |
| author_facet | Cенченко, Н.М. |
| citation_txt | Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст. / Н.М. Cенченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 48-52. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | Стаття присвячена дослідженню еволюції понятійно-термінологічного апарату церковного пам’яткознавства у контексті розвитку законодавчої бази з охорони церковної спадщини ХVІІІ–ХІХ ст.
Статья посвящена исследованию эволюции понятийно-терминологического аппарата церковного памятниковедения в контексте развития законодательной базы по охране церковного наследия XVIII–XIX в.
The article is devoted to the research of conceptual
and terminological mechanism evolution of the church
monument in context of legislative basis development for
protection of the church heritage in the XVIII–XIX century.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:47:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
48
в Батурині: комп’ютерні реконструкції та київські аналогії // Сі-
верщина в історії України. Наукове видання. – Вип. 10. – Глухів –
К., 2017. – С. 149–158; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археоло-
гічні досліди Батурина 2016 року. Керамічні оздоби палацу Івана
Мазепи. – Торонто, 2017. – С. 11–22.
3. Бондар О. Замки та фортеці Чернігово-Сіверщини в ХV–
XVIII ст. – К., 2015. – С. 24–26; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю.
Розкопки Батурина 2016–2017 рр. Керамічні оздоби споруд Ма-
зепи і Розумовського // Гомін України. – Рік LXIX. – № 32 (3694).
– Торонто, 29 серпня 2017 р. – С. 7–8; Mezentsev V. “Excavations at
Baturyn in 2016–2017. Ceramic Adornments of Hetman Architecture”,
Ukrainian Echo, vol. 31, no. 28, Toronto, October 17, 2017, pp. 1–2.
4. See, for example, Philippides M., Hanak W.K. The Siege and
the Fall of Constantinople in 1453: Historiography, Topography, and
Military Studies (Burlington, VT, 2011), pp. 220–222 (https://books.
google.ca/books?id=qvvdVXckfqQC&pg=PA220&lpg).
5. Ситий Ю., Мезенцев В., Мироненко Л. та ін. Науковий звіт
про археологічні дослідження в охоронних зонах Національно-
го історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» в
м. Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської обл. у 2017 р. // Нау-
ковий архів Інституту археології НАН України. – 2017; Mezentsev
V. «Excavations at Baturyn in 2016–2017. Ceramic Decorations of the
Hetman’s Palaces and Offi ces», The Ukrainian Weekly, vol. LXXXV,
no. 44, Parsippany, NJ, October 29, 2017, p. 11.
Мезенцев В.І., Ситий Ю.М., Коваленко Ю.О. Звіт про
археологічні дослідження Батурина у 2017 р.
Стаття підсумовує результати досліджень знай-
дених фрагментів керамічних полив’яних розеток, що
прикрашали фасади палацу гетьмана І. Мазепи в Ба-
турині. Розглядаються залишки споруд І. Мазепи, гене-
рального писаря П. Орлика і гетьмана К. Розумовсько-
го, а також місцеві та імпортні керамічні пічні кахлі,
натільні хрести, перстень-печатка та інші знахідки
XVII–XVIII ст. з розкопок у місті 2017 р.
Ключові слова: Батурин, палац І. Мазепи, керамічний
декор фасадів, цегляні фундаменти, пічні кахлі, натіль-
ні хрести, перстень-печатка.
Мезенцев В.И., Сытый Ю.Н., Коваленко Ю.А. Отчет об
археологических исследованиях Батурина в 2017 г.
В статье изложены результаты исследований най-
денных фрагментов керамических поливных розеток,
которые украшали фасады дворца гетмана И. Мазе-
пы в Батурине. Рассматриваются остатки построек
И. Мазепы, генерального писаря Ф. Орлика и гетмана
К. Разумовского, а также местные и импортные кера-
мические печные изразцы, нательные кресты, печат-
ный перстень и другие находки XVII–XVIII вв. с раско-
пок в городе 2017 г.
Ключевые слова: Батурин, дворец И. Мазепы, кера-
мический декор фасадов, кирпичные фундаменты, печ-
ные изразцы, нательные кресты, перстень-печатка.
19.03.2018 р. j
УДК 27-52-732.3:[726+719] «18/19»:001.4](09)(045)
Н.М. Сенченко
ЦЕРКОВНІ ПАМ’ЯТКИ:
ГЕНЕЗА ТЕРМІНОЛОГІЇ ХVІІІ–ХІХ СТ.
Стаття присвячена дослідженню еволюції поня-
тійно-термінологічного апарату церковного пам’ят-
кознавства у контексті розвитку законодавчої бази з
охорони церковної спадщини ХVІІІ–ХІХ ст.
Ключові слова: Св. Синод, охорона пам’яток, укази,
розпорядження, нормативно-правова база, церков-
ні пам’ятки.
Проблема охорони пам’яток продовжується залиша-
тися актуальною у багатьох країнах світу, незважаючи
на значні наукові здобутки у цій галузі. Головне завдан-
ня пам’яткоохоронної роботи будь-якої цивілізованої
держави «…полягає у координації та використанні усіх
наукових, технічних, культурних та інших можливостей
для забезпечення ефективної охорони, збереження та
популяризації культурної та природної спадщини» [1].
Україна не є виключенням. Значною мірою це стосуєть-
ся церковних пам’яток, зважаючи на складні політич-
ні та релігійні реалії в країні. Недосконалість охорон-
ного законодавства, ставлення до церковних пам’яток
лише як до певного матеріального надбання часто при-
зводить до значних втрат та неприпустимого викори-
стання їх для задоволення суто прагматичних потреб.
Незважаючи на окремі успіхи у цій галузі, залишається
багато невирішених проблем. Вимагає уточнення поня-
тійно-термінологічний апарат церковного пам’яткознав-
ства, зокрема визначення дефініції «церковні» пам’ят-
ки з метою уникнення невиправданої підміни понять,
що, як свідчить історичний досвід, часто призводило до
певних труднощів та принципових непорозумінь. Пов-
ноцінні виявлення, дослідження та використання цер-
ковної спадщини неможливі без чіткого визначення тер-
мінів, що в процесі еволюції зазнавали значних змін та
доповнень. Різноманітність церковних пам’яток вима-
гала виваженого підходу до формулювання та корис-
тування відповідним понятійним апаратом. Дефініція
«церковні» пам’ятки має суттєву різницю із дефініцією
«культові» пам’ятки. Основна розбіжність термінів по-
лягає у сутності релігійних культів, однак ця проблема
не є темою даного дослідження.
Метою даної статті є дослідження генези та особли-
востей понятійно-термінологічних визначень пам’яток
церковної давнини ХVІІІ–ХІХ ст. у контексті норматив-
но-правової та практичної діяльності синодального ві-
домства з охорони церковних пам’яток. Наше завдання
полягає у розгляді еволюції понятійно-термінологічного
апарату у галузі церковного пам’яткознавства, визначен-
ні місця церковних старожитностей у загальному контек-
сті охорони культурної спадщини, аналізі нормотворчої
та практичної діяльності синодального відомства з охо-
рони церковних пам’яток.
ISSN 2218-4805
49
Проблемам охорони церковних пам’яток присвятило
свої доробки чимало науковців. Особливо вирізняється
праця Н.П. Кондакова «Русские древности в памятниках
искусства», де проблеми дослідження церковної спадщи-
ни підняті на якісно новий рівень. Історії вивчення цер-
ковних пам’яток присвячені роботи із церковної архео-
логії і церковного мистецтва професора О.П. Голубцова,
зокрема його науковий доробок «Из чтений по церков-
ной археологии и литургике» [2]. Проблемам станов-
лення церковного мистецтва приділено увагу у працях
М.В. Покровського «Церковная археология в связи с исто-
рией христианского искусства» [3] та «Стенные росписи
в древних храмах греческих и русских» [4]. І.І. Комарова
у роботі «История законодательства по охране памятни-
ков архитектуры и культуры в России ХVІІІ – начала ХХ
века (историко-правовой аспект) [5] торкається окремих
аспектів охорони пам’яток церковної архітектури. Ана-
лізу законодавчих актів із охорони пам’яток кінця ХVІІІ
– першої половини ХІХ ст. присвятили наукові доробки
А.В. Гаврилов [6], І.Г. Данилов [7], П. Вейнер [8]. Проблемі
охорони пам’яток, що знаходились у приватній власно-
сті, присвячено науковий доробок Ю.Г. Галая і І.В. Міхе-
євої [9]. Питання законодавчого визначення культових
пам’яток розглядалися у роботі І.В. Міхеєвої «Культовые
памятники: к вопросу законодательного определения
(историко-правовой аспект)» [10]. Значення культових
пам’яток у формуванні як індивідуальної, так і колек-
тивної ідентичності суспільства досліджував О.Б. Шухо-
бодський [11]. Стану вивчення середньовічних церковних
пам’яток присвятив свій науковий доробок Г.І. Вздорнов,
проте вивченню законодавчої бази та діяльності Синоду
автор приділив лише часткову увагу [12]. Окремі аспек-
ти охорони культурної спадщини у контексті формуван-
ня будівельного і архітектурного законодавства висвіт-
лені у роботі А.І. Власюка [13].
Однак питання еволюції понятійно-термінологічно-
го апарату у галузі охорони церковних пам’яток та окре-
мі аспекти нормотворчої діяльності Синоду залишилися
поза увагою науковців або висвітлювались лише побіж-
но, оскільки це не було предметом їх наукових інтересів.
Вагоме значення для нашого дослідження мали наступні
законодавчі та нормативно-правові акти: «Полное собра-
ние законов Российской империи (Собрание І–ІІІ)», «Свод
законов Российской империи», розпорядження Міністер-
ства внутрішніх справ, укази та розпорядження сино-
дального відомства, установчі документи товариств та ін.
У дореволюційний період Православна Церква мала
статус державної. Вона володіла значними матеріальними
цінностями, що складали вагому частину історико-куль-
турного надбання [14]. Природньо, що церковні пам’ятки
посідали особливе місце у загальному контексті істори-
ко-культурної спадщини. Відомий археолог і суспільний
діяч М.В. Покровський зазначав: «Наукова і художня ді-
яльність Стародавньої Русі мала майже повністю релі-
гійний характер ... Навчання велося за церковними кни-
гами; писемність становила спадкоємний уділ духовних
осіб, – ченців, священиків ... В галузі давньоруського мис-
тецтва ... те ж саме церковне спрямування: архітектурна
діяльність була звернена на храми; живопис був, по суті,
іконописом ... Релігія служила для давньоруської людини
джерелом натхнення і спрямовувала художню діяльність
... Ось чому пам’ятки церковної старовини, які дійшли до
нас, переважають над іншими не тільки в кількісному від-
ношенні, але і в історико-археологічному» [15].
Регулювання питань охорони церковних пам’яток здій-
снювалось згідно з відповідними правовими актами: ім-
ператорськими указами, указами Сенату, нормативними
документами синодального відомства, циркулярами мі-
ністерств тощо. Серед усього цього розмаїття вагоме зна-
чення для охорони церковних пам’яток становили акти
Синоду. У процесі розвитку пам’яткоохоронної галузі за-
знає змін та збагачується сама термінологія, що викорис-
товувалась у правових актах. Змінюються критерії від-
бору, урізноманітнюються та збагачуються типологічні
ознаки церковних пам’яток.
Перші укази з охорони пам’яток не стосувались суто
церковної спадщини, а мали на меті зберегти все, «что
зело старо и необыкновенно…» [16]. Без сумніву, що до
цієї категорії потрапляли і пам’ятки церковної давнини.
Іменний указ Анни Іванівни (20 грудня 1737 р.) детальні-
ше визначає коло предметів, що підлягали охороні: «Оп-
равное же золотом и серебром ружье, алмазные и прочих
камней вещи, ежели найдутся какою чрезвычайною ра-
ботою, или драгоценные, оные все… отдавать в Мастер-
скую палату… которые в диковинку или самые куриозные
и драгоценные» [17]. У синодальних документах від 25
червня 1771 р., зокрема в «Указе св. Синода о ведении в
ставропигиальных и епархиальных монастырях описей
церковного и монастырского имущества» [18], пам’ятки
церковної давнини визначаються як «церковное и мо-
настырское имущество». У визначенні Св. Синоду від 28
жовтня 1775 р. про порядок охорони дорогоцінних речей
використовується термін «редких церковных вещей». У
нормативно-правових актах, розпорядженнях Св. Сино-
ду ХVІІІ ст. поряд із термінами «древности», «старинные
замечательные вещи» та «церковные вещи» вживаються
і узагальнюючі визначення – ікони, книги, іконостаси,
церкви, – що дає нам право говорити про наявність пер-
ших спроб типологізації церковних пам’яток.
Початок ХІХ ст. відзначається новою зацікавленістю
до проблем збереження пам’яток. Мова йде про імен-
ний указ імператора Олександра І від 10 березня 1806 р.,
що являв собою звід правил «…управления и сохранения
в порядке и целости находящихся в Мастерской и Ору-
жейной палате древностей». Указом вимагалося здійсни-
ти опис усіх предметів і з метою поповнення скарбниці
пам’яток пропонувалося «…по обычаю несколько веков
в России…существующему, принимать … от частных лю-
дей добровольные подношения, состоящие в … вещах, до-
стойных уважения или древностию или искусством» [19].
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
50
У даному документі використовується узагальнююче ви-
значення – «вещи, достойные уважения». Термін «древ-
ности» все частіше застосовується у нормативно-право-
вих актах цього періоду. Він присутній і у назві «Общества
истории и древностей российских», з яким співпрацюва-
ло синодальне відомство [20].
Значну роль в охороні пам’яток відіграло Міністерство
внутрішніх справ, яким регулярно розсилались цирку-
лярні листи губернаторам з вимогою виявляти усі відо-
мості про пам’ятки: місцезнаходження, кількість, збе-
реженість (циркуляр від 31 грудня 1826 р., від 14 грудня
1827 р., «Общий указ МВД» від 3 червня 1837 р. та ін.) і
надсилати їх до МВС. Завдяки відомостям, що надійшли
до статистичного відділу МВС на виконання цих указів,
було підготовлено двотомне «Краткое обозрение древ-
нерусских зданий и других отечественных памятников»
(1839–1840 рр.). Церковні пам’ятки в документах цього
періоду не виділялись в окрему категорію, а включались
до «древнерусских зданий и отечественных памятников».
Згідно указу Синоду від 31 грудня 1842 р. «О запреще-
нии производить перестройку и заменять древнюю ро-
спись старинных церквей» до числа пам’яток зодчества,
що охоронялись державою, увійшли церкви і монастирі.
Приводом послужив неприпустимий стан справ із збе-
реженням унікальних творів церковного монументаль-
ного мистецтва (замальовуванням давніх фресок під час
ремонтів). «…Во всех подобных памятниках ни к каким
обновлениям не приступать без Высочайшего разреше-
ния», – зазначалось в документі. Синод здійснював кон-
троль за тим, щоб місцева єпархіальна влада не прийма-
ла рішень про зміну зовнішнього вигляду старовинних
споруд без попереднього надання до Синоду детальних
креслень, планів та описів пам’яток [21]. У даному указі
Синоду з’являється термін «церковные памятники древ-
ности» [22]. Зазначена дефініція починає активно вико-
ристовуватись у документах цього періоду.
Недбале ставлення до охорони церковних пам’яток
змусило митрополита Філарета (Дроздова) надати Си-
ноду свої пропозиції щодо удосконалення «…способов
сохранности в церквях и монастырях церковных и риз-
ничных вещей, древностей, библиотек». У 1853 р. він за-
пропонував порядок головного церковного і ризничного
опису, що складався із трьох частин. До першої частини
«Опись церкви или церквей» включались вівтар, іконо-
стаси, ікони, лампади тощо, до другої – «Опись ризницы»
– усі церковні предмети, що знаходилися в ризниці, а
також старожитності, що не належали до богослужбо-
вих предметів. Третя частина – «Опись книгохранилища
и письменности» – включала рукописи, грамоти і давні
акти. Запропонована митрополитом форма опису місти-
ла своєрідну типологію церковних пам’яток, які підляга-
ли вивченню та охороні.
11 квітня 1853 р. вийшло розпорядження Синоду «О
порядке хранения церковного достояния в монастырях
и церквях и о единообразном составлении описей оно-
му» [23]. Завдячуючи цьому документу у бібліотеці Сино-
ду було зібрано значну кількість описів, що містили цінну
інформацію для дослідження церковних старожитностей.
У даному розпорядженні вживається термін «церковное
достояние». Однак він не став загальновживаним. В ука-
зі Синоду від 31 травня 1853 р. «О порядке хранения цер-
ковного имущества в монастырях и церквах и о состав-
лении описей оному» вживається узагальнюючий термін
«церковное имущество».
У другій чверті ХІХ ст. значно розширились межі ар-
хеологічних досліджень, які давали багатий матеріал, що
вимагав відповідної систематизації, вивчення і охоро-
ни. Необхідність контролю над усіма знайденими під час
розкопок речами та з метою запобігання скуповування
їх іноземцями була створена Імператорська Археологіч-
на комісія (2 лютого 1859 р.), якій було надано виключне
право здійснювати контроль за усіма «предметами древ-
ности», куди включались і пам’ятки церковної давнини.
У 1863 р. згідно нового циркуляру МВС церковні пам’ят-
ки було включено до загального списку «памятников древ-
ностей, к отечественной истории и жизни народов относя-
щихся». У 1865 р. Синод видає розпорядження із вимогою
«…на исполнение предположений по постройке или пере-
стройке и исправлению древних церквей, то есть постро-
енных не позже 18 века или хотя и не древних, но замеча-
тельных по зодчеству или историческим воспоминаниям,
– испрашивать разрешение Синода» [24]. У цьому доку-
менті вперше визначено ознаки давності пам’яток, а та-
кож виділено три аспекти, які потрібно було враховува-
ти під час оцінювання архітектурних пам’яток. У даному
циркулярі пам’ятки церковної архітектури визначалися
терміном «древние церкви».
У 1871 р. імператором Олександром ІІ «…высочайше
повелевалось… для обсуждения предложений о мерах к
охранению памятников древности…» створити відповід-
ну Комісію. Термін «памятники древности» міцно увійшов
до наукового обігу та нормотворчої діяльності. Зокрема,
на засіданні Державної Думи ІІІ скликання 7 листопада
1911 р. у списку законопроектів, що надійшли до розгля-
ду, значився і законопроект «О мерах к охранению памят-
ников древности». Під час його розгляду та доопрацю-
вання зустрічаються дефініції «древности», «предметы
древности». У проекті Положення про охорону пам’яток,
запропонованого Московським археологічним товари-
ством, вживається термін «древние памятники» (1869 р.).
Відповідно у законопроекті (1871 р.), схваленим Другим
археологічним з’їздом, використовується термін «памят-
ники старины». У проекті правил із охорони історичних
пам’яток, підготовленому комісією на чолі з О.Б. Лоба-
новим-Ростовським, пам’ятки, що належали духовному
відомству, згадувалися як історичні пам’ятки і не зазна-
чалися як церковні.
Цілий ряд наступних документів використовують уза-
гальнюючі терміни для визначення церковних пам’яток.
Зокрема, у «Определении св. Синода о порядке производ-
ISSN 2218-4805
51
ства починок и исправлений памятников старины, нахо-
дящихся в ведении епархиальных начальств» (20 грудня
1878 р. – 9 січня 1879 р.) заборонялося переробляти, руй-
нувати «архітектурні історичні пам’ятки», що перебували
у віданні єпархій. Однак в Уставі Церковно-археологічного
товариства і музею при Київській духовній академії цер-
ковні пам’ятки вже визначаються як «древности церков-
ные» (1881 р.). У черговому визначенні Синоду від 28 квіт-
ня – 8 червня 1882 р. церковні старожитності згадуються
як «древние церковные и монастырские вещи». Згодом
зустрічається термін «церковные предметы». Найбільш
поширеними і узагальнюючими термінами, що включа-
ли церковні старожитності, були «памятник» та «памят-
ник истории и культуры».
У доповіді міністра народної освіти І.Д. Делянова у Ко-
мітеті Міністрів від 8 березня 1887 р. «…Об охране памят-
ников церковной старины от истребления, порчи и са-
мовольных переделок» пам’ятки церковної архітектури
визначалися як «памятники старины», «памятники зод-
чества», «памятники искусства». Це була одна зі спроб
здійснити своєрідну типологізацію церковних пам’яток,
однак з нечітко визначеними принципами поділу.
У 1889 р. у черговому документі синодального відом-
ства про дозвіл помістити на археологічній виставці цер-
ковні старожитності церковні пам’ятки визначалися тер-
міном «древние церковные вещи» [25]. У листі ІМАТ на ім’я
обер-прокурора Синоду К.П. Побєдоносцева про необхід-
ність роз’яснення духівництву важливості пам’яткоохорон-
ної роботи вживається термін «церковные древности» [26].
У 1894 р. у проекті Устава Товариства церковної архео-
графії і археології при С.-Петербурзькій духовній академії
підкреслюється важливість дослідження пам’яток «древ-
ней церковной письменности», «церковных древностей»,
«памятников православной церковной старины» [27]. У
документах початку ХХ ст. використовуються терміни:
«церковные памятники древности», «церковные древ-
ности», «памятники церковной старины», «священные
предметы церковной старины».
Аналіз генези понятійно-термінологічного апарату в
галузі охорони пам’яток церковної давнини переконливо
доводить, що із розвитком науки та накопиченням досві-
ду пам’яткоохоронної роботи змінювалося і відношення
до церковних старожитностей. Однак, рівень знань і розу-
міння цінності церковної спадщини не завжди знаходи-
лись на належному рівні, що знайшло своє відображення
як у нормативно-правових документах, так і у викорис-
танні відповідної термінології. Протягом усього дослі-
джуваного періоду зустрічаються приклади невиправ-
даної термінологічної і понятійної деталізації окремих
назв пам’яток або ж, навпаки, об’єднання їх певними уза-
гальнюючими термінами без відповідного наукового об-
ґрунтування. Дане дослідження виявило чітку залежність
стану розвитку понятійно-термінологічного апарату від
рівня наукових знань відповідного історичного періоду.
Сьогодні церковне пам’яткознавство активно вдоско-
налюється та збагачується новими термінами і поняття-
ми внаслідок отримання нових знань про досліджувані
об’єкти, процеси і явища. Доповнення або зміни до його
понятійно-термінологічного апарату будуть вноситися
відповідно до рівня розвитку або змін соціальних зако-
нів і формування нових концепцій. Поглиблене вивчення
суті церковних пам’яток в усій їх різноманітності зали-
шає за собою право на подальше розширення понятій-
но-термінологічного апарату, класифікації та типології
церковних старожитностей, а також виділення їх в окре-
му категорію пам’яток під назвою «церковні пам’ятки».
Це допоможе уніфікувати пам’яткознавчу термінологію
і уникнути плутанини, тим паче, що зазначена дефініція
в останні роки набирає все більшого розповсюдження, і,
що не менш важливо, має чіткі понятійні межі.
ПОСИЛАННЯ
1. Opriş I. Transmuseographia. – Bucureşti, 2000. – Р. 467.
2. Голубцов А.П. Из чтений по церковной археологии и литур-
гике. – Серг.-П., 1918. – 484 с.
3. Покровський Н.В. Церковная археология в связи с историей
христианского искусства / Н.В. Покровский. – Пг.: А.Н. Лавров и
К°, 1916. – 226 с.
4. Покровский Н.В. Стенные росписи в древних храмах грече-
ских в русских. – М.: тип. Э. Лисснера и Ю. Романа, 1890. – 171 с.
5. Комарова И.И. «История законодательства по охране памят-
ников архитектуры и культуры в России ХVІІІ – начала ХХ века
(историко-правовой аспект) / И.И. Комарова. – М., 1989. – 53 с.
6. Гаврилов А.В. Постановления и распоряжения Святейшего
Синода о сохранении и изучении памятников древности / А.В. Гав-
рилов // Вестник археологии и истории. ‒ СПб., 1886. ‒ Вып. VІ.
– С. 58–90.
7. Данилов И.Г. Правительственные распоряжения относи-
тельно отечественных древностей с императора Петра І, особен-
но в царствование Александра ІІ / И.Г. Данилов // Вестник архе-
ологии и законодательных мер по охране памятников старины
/ В.Ф. Смолин // Известия Археологической комиссии. ‒ Пг., 1917.
‒ Вып. 63. ‒ Ч. 2. – С. 122–148.
8. Вейнер П. Закон об охране старины / П. Вейнер // Старые
годы. – 1914. – Февраль. – С. 47–50.
9. Галай Ю.Г. Михеева И.В. Правотворчество Министерства вну-
тренних дел Российской империи по охране памятников старины:
учеб. пособие / Ю.Г. Галай, И.В. Михеева. ‒ Н. Новгород, 2001. – 91 с.
10. Михеева И.В. Культовые памятники: к вопросу законода-
тельного определения (историко-правовой аспект) // Юридиче-
ская техника. – М., 2007. – № 1. – С. 147–153.
11. Шухободский А.Б. Культовый тип «памятника истории и
культуры» в современной России // Исторические, философские,
политические и юридические науки, культурология и искусство-
ведение. Вопросы теории и практики. – Тамбов: Грамота, 2013. –
№ 3(29). – Ч. І. – С. 206–214.
12. Вздорнов Г.И. История открытия и изучения русской сред-
невековой живописи ХІХ века / Г.И. Вздорнов. – М., 1986. – 384 с.
13. Власюк А.И. Эволюция строительного законодательства
России в 1830-е – 1910 годы / А.И. Власюк // Памятники русской
архитектуры и монументального искусства: Города, ансамбли,
зодчие. – М., Наука, 1985. – С. 226–246.
14. Сенченко Н. Наукова діяльність П.Г. Фоміна (1866–1938)
/ Н.М. Сенченко // Питання історії науки і техніки. – К., 2017. –
№ 1. – С. 67.
15. Покровский Н.В. О мерах к сохранению памятников цер-
ковной старины // Христианское чтение. – 1906. – Т. 221. – № 4.
– С. 482–483.
16. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1-е.
– 1830. – Т. 5. – С. 541–542.
17. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1-е.
– 1830. – Т. 10. – С. 376.
18. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2-е.
– Т. 19. – № 13621.
19. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1-е.
– 1830. – Т. 29. – С. 135.
20.Полное собрание постановлений и распоряжений по ве-
домству православного исповедания Российской Империи, (12
декабря 1825–1835). – 1915. – Т. І. – № 14.
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
52
21. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2-е.
– 1843. – Т. 17. – С. 288.
22. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2-е.
– 1843. – Т. 17. – отд. 11, № 16401.
23. Книга циркулярных указаний Святейшего Синода. – 1853.
– С. 42–44.
24. От императорского Московского археологического обще-
ства (на имя Его Преосвященства Преподобного Тихона, еписко-
па Енисейского и Красноярского) // Енисейские епархиальные ве-
домости. – 1888. – № 15. – С. 133–136.
25. Церковные ведомости. – 1889. – № 38. – С. 353 – 355.
26. Древности. Труды Императорского Московского археоло-
гического общества . – 1894. – Т. 15. – С. 60–61.
27. Проект Устава Общества церковной археографии и архе-
ологии при С.-Петербургской духовной академии. – СПб., 1894.
Сенченко Н.Н. Церковные памятники: генезис
терминологии XVIII–XIX вв.
Статья посвящена исследованию эволюции поня-
тийно-терминологического аппарата церковного па-
мятниковедения в контексте развития законодатель-
ной базы по охране церковного наследия XVIII–XIX в.
Ключевые слова: Св. Синод, охрана памятников,
указы, распоряжения, нормативно-правовая база,
церковные памятники.
Senchenko N.M. Church monuments: terminology genesis
XVIII–XIX centuries
The article is devoted to the research of conceptual
and terminological mechanism evolution of the church
monument in context of legislative basis development for
protection of the church heritage in the XVIII–XIX century.
Key words: St. Synod, monument protection, decrees,
orders, legal and regulatory framework, church monuments.
28.02.2018 р. j
УДК 94(477):726:2-523.6
А.А. Чурочкин, прот.
ЦЕРКОВЬ НИКОЛАЯ
ВЕЛИКОРЕЦКОГО В ПУТИВЛЕ
Статья посвящена уникальному памятнику на-
родной архитектуры XVIII века – церкви Николая Ве-
ликорецкого в Путивле. В научный оборот вводятся
ранее не публиковавшиеся архивные материалы, ра-
скрывающие некоторые факты истории храма XVIII–
ХХ вв., сделана попытка разобраться в путанице с
названиями памятника.
Ключевые слова: церковь Николая Великорецкого,
Путивль.
Святитель Николай чудотворец, архиепископ Мир Ли-
кийских издревле почитаем в нашем народе. Его име-
ни посвящены сотни храмов в сельской местности, есть
они почти в каждом городе. В Путивле Никольских хра-
мов было несколько, а именно:
– церковь Николая Можайского или «Горний Николай»
– находилась на Никольской горке;
– церковь Николая Запольского или «Никола за по-
лем» – находилась недалеко от Молченского монастыря,
на месте, где некогда был монастырский «осадный двор»;
– церковь Николая Колодежского – так называлась
церковь бывшего Борисоглебского монастыря «на Вели-
ком Подоле», ставшая после закрытия обители приход-
ской (название происходило от Колодежской волости, где
упомянутый храм имел сенокосные угодья);
– церковь Николая Казармского – называлась так по-
тому, что была построена близ казарм, где жили солда-
ты путивльского гарнизона;
– церковь Николая Казацкого – местоположение пока
не установлено;
– и, наконец, церковь Николая Великорецкого или «Ка-
менный Николай» – единственный сохранившийся до на-
ших дней храм из списка, которому и посвящена настоящая
статья. Название «Великорецкий» происходит от чудотвор-
ной иконы святителя Николая, которая явилась в 1383 году
в Вятской земле на берегу реки Великой [1, с. 326].
В современной литературе, а равно и среди обывате-
лей Путивля, Никольская церковь зачастую называется
«храмом Николы Казацкого», что в корне неверно. Со-
гласно переписным книгам Путивля за 1678 год, в Пу-
тивле совершенно раздельно существовали «церковь
Николая Казацкого» и «церковь Николая Чудотворца
Великорецкого» [2, л. 824 об.], причём в каждом храме
был свой священник, к каждому были приписаны свои
крестьяне и бобыли. Церковь Николая Казацкого пре-
кратила своё существование в начале XVIII века, когда
о ней исчезают всякие упоминания.
В то же время Великорецкая церковь, благополучно
пережив все перипетии истории, сохранилась до наших
дней. Название «Никола Казацкий» было усвоено ей с лёг-
кой руки патриарха украинского искусствоведения Геор-
гия Никоновича Логвина. Именно в его прекрасной кни-
ге «Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль» (М.,
«Искусство», 1965) Никольский храм впервые назван «Ка-
зацким» [3, с. 218], хотя за свою многовековую историю
ни сам каменный храм, ни его деревянные предшествен-
ники так не назывались.
16 октября 1755 года в Святейший Правительствую-
щий Синод поступило прошение наместника Киево-Пе-
черской лавры архимандрита Луки (Белоусовича) с бра-
тией. В прошении содержалась просьба приписать к
Лавре «находящуюся в городе Путивле святаго Нико-
лая Великорецкого ружную церковь с принадлежащи-
ми к ней землями и с поселенными на них слобода-
ми и с протчими угодьи» [4, л. 3], причём отмечалось,
что в случае положительного ответа эту церковь «Кие-
во-Печерская Лавра во всякой приличествующей лепо-
те и украшении всегда содержать будет». Прошение это
мотивировалось желанием Лавры восполнить убытки,
нанесённые монастырю при строительстве Печерской
крепости в 1706 году.
Судя по тому, что Никольская церковь осталась при-
ходской, прошение Лавры не было удовлетворено. Обра-
щает внимание тот факт, что и в Лавре, и в Синоде этот
путивльский храм назывался именно «Великорецким».
Кроме того, проанализировав все доступные архивные
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180700 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:47:38Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Cенченко, Н.М. 2021-10-15T18:51:36Z 2021-10-15T18:51:36Z 2018 Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст. / Н.М. Cенченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 48-52. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180700 27-52-732.3:[726+719] «18/19»:001.4](09)(045) Стаття присвячена дослідженню еволюції понятійно-термінологічного апарату церковного пам’яткознавства у контексті розвитку законодавчої бази з охорони церковної спадщини ХVІІІ–ХІХ ст. Статья посвящена исследованию эволюции понятийно-терминологического аппарата церковного памятниковедения в контексте развития законодательной базы по охране церковного наследия XVIII–XIX в. The article is devoted to the research of conceptual and terminological mechanism evolution of the church monument in context of legislative basis development for protection of the church heritage in the XVIII–XIX century. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст. Церковные памятники: генезис терминологии XVIII–XIX вв. Church monuments: terminology genesis XVIII–XIX centuries Article published earlier |
| spellingShingle | Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст. Cенченко, Н.М. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| title | Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст. |
| title_alt | Церковные памятники: генезис терминологии XVIII–XIX вв. Church monuments: terminology genesis XVIII–XIX centuries |
| title_full | Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст. |
| title_fullStr | Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed | Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст. |
| title_short | Церковні пам’ятки: генеза термінології ХVІІІ–ХІХ ст. |
| title_sort | церковні пам’ятки: генеза термінології хvііі–хіх ст. |
| topic | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| topic_facet | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180700 |
| work_keys_str_mv | AT cenčenkonm cerkovnípamâtkigenezatermínologííhvíííhíhst AT cenčenkonm cerkovnyepamâtnikigenezisterminologiixviiixixvv AT cenčenkonm churchmonumentsterminologygenesisxviiixixcenturies |