Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст.
У статті розглядається роль вихідців з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку. Проаналізовано їх походження, персональний склад, участь у суспільно-політичному житті, майнове становище, спроби набуття російського дворянства....
Gespeichert in:
| Datum: | 2018 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180715 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст. / С.А. Токарєв // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 117-120. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180715 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1807152025-02-23T20:14:30Z Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст. Выходцы из остерской шляхты в составе казацкой старшины Нежинского полка во второй половине XVII–XVIII cт. Members from Oster gentry in contingent of cossack officers of Nizhyn regiment in the second half of XVII–XVIII сentury Токарєв, С.А. Польсько-литовська доба та Гетьманщина У статті розглядається роль вихідців з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку. Проаналізовано їх походження, персональний склад, участь у суспільно-політичному житті, майнове становище, спроби набуття російського дворянства. В статье рассматривается роль выходцев из остерской шляхты в составе казацкой старшины Нежинского полка. Проанализировано их происхождение, персональный состав, участие в общественно-политической жизни, имущественное положение, попытки получения российского дворянства. The role of natives from Oster gentry in composition of Cossack petty officers of Nizhyn regiment are examined in the article. Their origin, personal composition, participating in social and political life, property position and attempt of receiving of Russian nobility are analyzed. 2018 Article Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст. / С.А. Токарєв // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 117-120. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180715 94(977):303.684«165/17» uk Сіверщина в історії України application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| spellingShingle |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Токарєв, С.А. Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст. Сіверщина в історії України |
| description |
У статті розглядається роль вихідців з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку. Проаналізовано їх походження, персональний склад, участь у суспільно-політичному
житті, майнове становище, спроби набуття російського дворянства. |
| format |
Article |
| author |
Токарєв, С.А. |
| author_facet |
Токарєв, С.А. |
| author_sort |
Токарєв, С.А. |
| title |
Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст. |
| title_short |
Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст. |
| title_full |
Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст. |
| title_fullStr |
Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст. |
| title_sort |
вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини ніжинського полку у другій половині xvii–xviii ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180715 |
| citation_txt |
Вихідці з остерської шляхти у складі козацької старшини Ніжинського полку у другій половині XVII–XVIII ст. / С.А. Токарєв // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 117-120. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT tokarêvsa vihídcízostersʹkoíšlâhtiuskladíkozacʹkoístaršininížinsʹkogopolkuudrugíjpoloviníxviixviiist AT tokarêvsa vyhodcyizosterskojšlâhtyvsostavekazackojstaršinynežinskogopolkavovtorojpolovinexviixviiict AT tokarêvsa membersfromostergentryincontingentofcossackofficersofnizhynregimentinthesecondhalfofxviixviiisentury |
| first_indexed |
2025-11-25T00:13:10Z |
| last_indexed |
2025-11-25T00:13:10Z |
| _version_ |
1849719092082114560 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
117
УДК 94(977):303.684«165/17»
С.А. Токарєв
ВИХІДЦІ З ОСТЕРСЬКОЇ ШЛЯХТИ У СКЛАДІ
КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ НІЖИНСЬКОГО
ПОЛКУ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII–XVIII ст.
У статті розглядається роль вихідців з остер-
ської шляхти у складі козацької старшини Ніжин-
ського полку. Проаналізовано їх походження, пер-
сональний склад, участь у суспільно-політичному
житті, майнове становище, спроби набуття росій-
ського дворянства.
Ключові слова: остерська шляхта, козацька старши-
на, Ніжинський полк.
У складі соціально-політичної еліти Чернігово-Сівер-
щини доби середньовіччя та ранньомодерного часу по-
мітне місце посідала регіональна остерська шляхта. Фор-
мування цієї військовослужбової спільноти розпочалося
після включення Чернігово-Сіверщини до складу Вели-
кого князівства Литовського у середині XIV ст. [2, c. 8; 27,
c. 17], а найдавніший пласт остерського шляхетства скла-
дався з вихідців зі старовинного давньоруського боярства
регіону [14, c. 63; 15, c. 319].
Після входження Чернігово-Сіверщини до складу Мос-
ковського царства на початку XVI ст. Остер став страте-
гічно важливим прикордонним пунктом у складі Литов-
ської держави [2, c. 14]. Остерське боярство брало участь
у численних прикордонних сутичках і Лівонській вій-
ні між Великим князівством Литовським і Московським
царством у середині XVI ст. [27, c. 20–21].
Підписання Люблінської унії 1569 р. і утворення Речі
Посполитої спричинили переселення і масштабну коло-
нізацію краю шляхтою з етнічних польських земель [2,
c. 20–21; 13, c. 32]. Особливого розмаху польська колоні-
зація набула у першій половині XVII ст. після входжен-
ня Чернігово-Сіверщини до складу Речі Посполитої [14,
c. 65]. Загалом, за часів польського панування в Остер-
ському старостві Київського воєводства сформувалася
елітарна спільнота, яка, за підрахунками І. Кондратьєва,
включала близько 220 шляхетських родів українського, бі-
лоруського, польського, московського і татарського похо-
дження [14, c. 66; 15, c. 317]. Її представники взяли актив-
ну участь у колонізації південних повітів Чернігівського
воєводства, які на початку Української національної ре-
волюції середини XVII ст. увійшли до складу Української
козацької держави [21, c. 283].
Остерська шляхта підтримала визвольні змагання укра-
їнського народу під проводом Б. Хмельницького, а її пред-
ставники покозачились і поповнили персональний склад
старшини Київського та Переяславського полків [16, c. 15].
Разом з тим, частина остерської шляхти долучилася до
розбудови Ніжинського полку й увійшла до складу його
старшинського корпусу [20, c. 29]. Так, на думку В. Заруби,
у 1648 р. на початковій стадії формування Ніжинського
полку до складу його військово-територіальної організа-
ції входили козацькі підрозділи, які виникли в Острі, Ко-
зарах, Козельці, Мрині, Моровську і Бобровиці [9, c. 71].
Першим відомим представником остерської шлях-
ти у складі козацької старшини Ніжинського полку
став Опанас Єдута, котрий у 1649 р., згідно з реєстром
Війська Запорозького, посідав уряд сотника об’єдна-
ної Носівсько-Кобижчанської сотні [18, c. 93; 19, c. 341;
28, c. 472]. Інший представник остерського шляхетства
Степан Михайлович Шевлюга обіймав посаду кобиж-
чанського сотника у 1655–1658 рр. і протягом червня
– липня 1662 р. [18, c. 93; 19, c. 755].
Зі старовинного остерського боярського роду Шкод [14,
c. 64; 15, c. 320], відомого у складі київської шляхти ще на-
прикінці XV– на початкуXVI ст. [32, c. 149], походив Фе-
дір Шкода, котрий у реєстрі Війська Запорозького 1649 р.
згадувався у складі козацького товариства Дівицької сот-
ні [28, c. 466], а в 1653 р. посідав уряд сотника Полкової
Ніжинської сотні [18, c. 110; 19, c. 763].
Родина Завадських походила з ополяченої волинської
шляхти, а її представники переселилися на Остерщину
після включення Чернігово-Сіверщини до складу Речі
Посполитої [27, c. 29; 24, c. 97, 213]. Рід Завадських згаду-
вався в люстрації Остерського староства 1636 р. [2, c. 105].
Його представник Федір Петрович Завадський на початку
Української національної революції покозачився і протя-
гом 1649–1662 рр. посідав уряд сотника Першої Полкової
Ніжинської сотні. У 1653 р. він виконував обов’язки на-
казного полковника над сотнями Стародубщини. Надалі
Ф. Завадський виконував обов’язки наказного ніжинсько-
го полковника у 1660 і 1662 рр. [19, c. 360]. Зокрема, під
час підготовки до військової кампанії на Правобережжі
проти Речі Посполитої у 1660 р. гетьман Ю. Хмельниць-
кий надіслав йому наказ про виступ у похід козаків Ні-
жинського полку [31, c. 154]. Після поразки об’єднаного
українсько-російського війська під Чудновим наказний
полковник наприкінці листопада 1660 р. писав до кня-
зя Г. Ромодановського про необхідність мобілізації мос-
ковських «ратних людей» для спільної оборони Ніжина
від можливого наступу польського війська. Влітку 1662 р.
під час наступу військ Ю. Хмельницького на Лівобережжя
наказний гетьман Я. Сомко наказав Ф. Завадському мо-
білізувати козаків Ніжинського полку і приєднатися до
основних сил лівобережного козацтва. Прикметно, що
Я. Сомко при цьому висловив докір, що «Нежинский полк
ему Сомку помочи никакой не дает, а слушает нежинс-
кого полковника Василия Золотаренка» [33, c. 162, 249].
Протягом 1666–1678 рр. Ф. Завадський обіймав посаду
ніжинського полкового судді [19, c. 360]. Під час перебу-
вання на цьому уряді у 1667 р. він їздив у складі козаць-
кої делегації до Москви. Метою цього посольства було
подання до царського двору чолобитної про вирішення
поточних справ, а також прохання про зняття анафеми,
накладеної вселенським патріархом на гетьмана І. Брюхо-
вецького [3, c. 178, 180]. Суддя у складі інших представни-
ків козацької старшини Ніжинського полку у 1669 р. узяв
участь у підписанні Глухівських статей, а в 1672 р. – Коно-
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
118
топських статей [5, c. 92, 151; 31, c. 461, 590]. Одразу ж піс-
ля підписання Глухівських статей Ф. Завадський у скла-
ді делегації Війська Запорозького, до якої входили також
Л. Борозна, Л. Полуботок і Я. Єреміїв, був відряджений до
Польщі на з’їзд представників Речі Посполитої, Великого
князівства Литовського та Московського царства. Крите-
рієм для відбору кандидатур делегатів послужили їх при-
належність до шляхетського стану, визнана з боку мос-
ковської влади [26, c. 164; 31, c. 469].
Свою кар’єру у Війську Запорозькому Ф. Завадський за-
вершив у 1689 р. на посаді ніжинського полкового писа-
ря [19, c. 360]. До складу його маєтностей входило с. Євла-
шівка у Першій Полковій Ніжинській сотні і половина греблі
та частина млина на р. Остер поблизу м. Мрина, які він при-
дбав у місцевого млинаря Григорія Михайловича [4, c. 1, 38].
Син Ф. Завадського Йосип посідав уряд ніжинського
полкового писаря у 1682, 1684 – 1686 і 1709 рр. На почат-
ку XVIII ст. він деякий час обіймав посаду сотника Пер-
шої Полкової Ніжинської сотні [19, c. 360]. На підста-
ві жалуваної грамоти Петра І, виданої у вересні 1689 р.,
Й. Завадський отримав у власність села Крупичполе, Ви-
шнівку і Сваричівку у Другій Полковій Ніжинській сотні.
Після його смерті ці маєтності успадкувала його дружи-
на. Проте незабаром вона уклала повторний шлюб з осо-
бою нешляхетного походження, що спричинило з ініці-
ативи гетьмана І. Мазепи судовий розгляд і конфіскацію
цих маєтностей [22, c. 34; 30, c. 229, 237].
Костянтин Федорович Завадський у 1675 р. обіймав по-
саду сотника Мринської сотні, а його брат Юсько посідав
цей же уряд у 1676 р [19, c. 360].
Козацько-старшинська родина Барановських походила
з польської шляхти гербу «Равич», а її родоначальник Ста-
ніслав перебував у складі шляхетської спільноти Краків-
ського воєводства. Після входження Лівобережної України
до складу Речі Посполитої він переселився до Київсько-
го воєводства, увійшов до складу остерського боярства і
згадувався у люстрації Остерського староства 1636 р. Яків
Станіславович Барановський під час Української націо-
нальної революції покозачився і в 1680-х рр. посідав уряд
київського полкового осавула, у 1689–1696 рр. – київсько-
го полкового обозного, а в 1706 р. – козелецького городо-
вого отамана. Його син Іван перейшов з лютеранської віри
у православ’я і згодом отримав сан священика у м. Козель-
ці [1, c. 92–93]. Андрій Іванович Барановський народився
у 1711 р., у 1737 р. розпочав службу у Київській полковій
канцелярії, а в 1740 р. отримав посаду канцеляриста у Пе-
реяславській полковій канцелярії. 14 серпня 1743 р. він по-
сів уряд бахмацького сотника [19, c. 200]. На думку О. Лаза-
ревського, це призначення відбулося за сприяння Наталії
Розумовської, котра неодноразово клопоталася про при-
значення своїх земляків на старшинські уряди [22, c. 169].
На чолі Бахмацької сотні у 1744 р. А. Барановський
брав участь в урочистій зустрічі імператриці Єлизавети
Петрівни під час її поїздки до Гетьманщини [29, c. 22].
У 1750 р. він був присутній на раді, яка обрала гетьма-
на К. Розумовського [25, c. 58].
Під час перебування на уряді бахмацького сотника А. Ба-
рановський неодноразово вчиняв зловживання по відно-
шенню до місцевого населення. У 1749 р. козаки Бахмаць-
кої сотні подали імператриці Єлизаветі Петрівні скаргу на
сотника, з якої випливало, що він у змові з представниками
ніжинської полкової старшини чинить їм збитки, притягає
до примусових робіт у власному господарстві, скуповує ко-
зацькі ґрунти і переводить їх у підсусідки. Вони зауважи-
ли, що внаслідок цих зловживань сотника зазнали значних
збитків і тому не в змозі продовжувати військову службу. У
наступній чолобитній, поданій до Генеральної військової
канцелярії, козаки повідомили, що розгляд справи тимча-
сово призупинений через поїздку ніжинського полковника
С. Кочубея до Москви. Користуючись зволіканням у розгля-
ді справи, А. Барановський «кожного дня упившись, гоняет-
ся за жалобщиками и техкозаков, кои содержатся у него в
протекции, научает стрелять по жалобщикам».
10 січня 1749 р. козаки Бахмацької сотні Іван і Кирило
Колодки скаржилися, що сотник заарештував їхнього бать-
ка Степана, тримав його на ланцюгу у сотенній канцелярії і
завдавав йому тілесних ушкоджень, від яких той через де-
кілька днів помер. Рятуючись від переслідувань А. Баранов-
ського, козаки подали на нього скаргу до Генеральної військо-
вої канцелярії. 26 червня 1750 р. вийшов наказ Генеральної
військової канцелярії про переведення їх на службу до су-
сідньої Івангородської сотні Ніжинського полку.
Козак с. Курінь Григорій Лепський скаржився на захо-
плення сотником пари волів. Проте незабаром А. Бара-
новський розпочав переслідування потерпілого, а його
піддані розібрали будинок Г. Лепського разом з госпо-
дарськими спорудами і вивезли деревину.
Козак с. Курінь Тимофій Хоменко скаржився до Бах-
мацької сотенної канцелярії, що компанієць Левко обра-
зив його і побив. Проте сотенна старшина, скориставшись
неправдивими свідченнями компанійця, присудила саме
Т. Хоменка до сплати штрафу. Крім того, сотенна старши-
на на чолі з А. Барановським, скориставшись нагодою, кон-
фіскувала у козака худобу вартістю 65 крб. Після розгляду
скарги Т. Хоменка Ніжинський полковий суд ухвалив ска-
сувати постанову Бахмацької сотенної канцелярії і пере-
вести його на службу до Івангородської сотні. Щоправда,
А. Барановський не виконав ухвалу суду і продовжував
утримувати козака під вартою, завдавати йому побоїв і
вимагати викупу за звільнення з-під варти. Після подання
дружиною Т. Хоменка скарги Генеральна військова канце-
лярія розпорядилася звільнити його і доправити до Глухо-
ва для розгляду справи і винесення остаточного рішення.
Після відмови сотника виконати цей наказ до Бахмача для
виконання рішення був відправлений батуринський сот-
ник Д. Стожок, котрий, зрештою, домігся звільнення Т. Хо-
менка і розгляду справи у Генеральному військовому суді.
Також за наказом А. Барановського його слуги затри-
мали бахмацького священика Федора Михайлова і завда-
ли йому тяжких тілесних ушкоджень, що незабаром спри-
ISSN 2218-4805
119
чинило його смерть.
Прикметно, що, скориставшись нагодою, у січні 1749 р.
мешканець Бахмача Лук’ян Сергієнко звинуватив сотни-
ка у завданні йому тілесних ушкоджень та образі честі й
гідності. Проте Ніжинський полковий суд під час розгля-
ду справи довів неправдивість свідчень Л. Сергієнка, за
що він був присуджений до тілесного покарання у вигля-
ді побиття нагайкою.
Розслідування зловживань А. Барановського розпо-
чалося у травні 1749 р. До його проведення були залуче-
ні бунчуковий товариш В. Жураковський і військовий то-
вариш І. Тихонович. Проте бахмацький сотник постійно
ухилявся від слідства і не з’являвся на допити. Зрештою,
у травні 1752 р. під час перебування в Батурині гетьман
К. Розумовський отримав численні скарги від козаків Ба-
хмацької сотні на зловживання сотника і, крім того, «сам
усмотрел, что Барановский в трезвости не бывает, но всег-
да пьян». Відтак 17 травня 1752 р. на підставі ордеру К. Ро-
зумовського А. Барановський був зміщений з уряду ба-
хмацького сотника [10, арк. 280–339 зв.; 22, c. 169–172].
З 12 липня 1757 р. до 2 лютого 1763 р. А. Барановський
обіймав посаду сотника Варвинської сотні Прилуцько-
го полку [19, c. 200]. На цьому уряді він продовжував чи-
нити зловживання щодо місцевого населення, зокрема,
заарештував місцевого шинкаря Микиту Кравченка за
підозрою у придбанні крадених речей, і під час утриман-
ня його під вартою завдавав тяжких тілесних ушкоджень,
які спричинили смерть затриманого [23, c. 359]. У 1758 р.
А. Барановський ухилився від мобілізації для участі у Се-
мирічній війні, згодом на деякий час самовільно залишив
свою посаду, а в 1759 р. вів слідство про відпуск за хабарі
козаків з Української лінії. Зрештою, на початку 1763 р.
сотник був зміщений з уряду після скарги прилуцького
городового отамана Й. Жили на утиски та зловживання
службовим становищем (образи, арешти сотенної стар-
шини). Того ж таки року А. Барановський вийшов у від-
ставку з чином полкового хорунжого і в 1765 р. прийняв
сан священика Воскресенської церкви у с. Данівці Козе-
лецької сотні Київського полку [19, c. 200].
Андрій Андрійович Барановський 19 серпня 1765 р. от-
римав патент Другої Малоросійської колегії на чин вій-
ськового товариша. Наприкінці XVIII ст. він проживав у
м. Бахмач Коропського повіту Новгород-Сіверського на-
місництва, входив до складу місцевої дворянської спіль-
ноти, володів 4 підданими і був одружений на дочці бун-
чукового товариша П. Лащинського Катерині [7, арк. 2 зв.
– 3; 8, арк. 34;11, арк. 136 зв. – 137]. Рід Барановських був
внесений до 3-ї частини Родовідної книги дворянства
Новгород-Сіверського намісництва [12, арк. 205].
До остерської шляхти гербу «Радван» належала родина
Тетерь [14, c. 66; 15, c. 323; 17, c. 79]. Зокрема, у люстрації
Остерського староства 1636 р. у складі остерського бояр-
ства згадувався майбутній гетьман П. Тетеря [2, c. 44]. На
початку Української національної революції представ-
ники роду Тетерь покозачились і в реєстрі Війська Запо-
розького 1649 р. згадувались як козаки Козелецької сотні
Переяславського полку [28, c. 340, 341]. Син П. Тетері Гри-
горій переселився до Ніжинського полку, оселився у с. Чер-
няхівці Першої Полкової Ніжинської сотні та увійшов до
складу місцевого козацького товариства. Павло Григоро-
вич Тетеря наприкінці XVIII ст. посідав уряд осавула Чет-
вертої Полкової Ніжинської сотні. Його син Степан після
надання доказів шляхетного походження до дворянської
депутатської комісії Чернігівського намісництва був но-
білітований і внесений до 2-ї частини Родовідної кни-
ги дворянства Чернігівського намісництва [6, арк. 124].
Отже, покозачення остерської шляхти та її інтеграція
до середовища козацької старшини відбулися на початко-
вому етапі Української національної революції середини
XVII ст., а до складу старшинського корпусу Ніжинсько-
го полку увійшла порівняно невелика її частина. Вихід-
ці з остерської шляхти відзначалися активною суспіль-
но-політичною діяльністю під час визвольних змагань
українського народу у другій половині XVII ст. Завер-
шення Української національної революції спричини-
ло їх переорієнтацію на зміцнення власного економіч-
ного становища. Проте малочисельність старшинських
родин Ніжинського полку, котрі походили з остерсько-
го шляхетства, унеможливила зміцнення їх позицій у
складі місцевої соціально-політичної еліти та інтегра-
цію до середовища російського дворянства наприкінці
XVIII– у першій половині XIX ст.
ПОСИЛАННЯ
1. Аброскін П., Кривошея В., Стасенко О. Київщина козацька:
люди і долі. –К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. – 183 с.
2. Александрович М.Н. Остерский уезд. Выпуск 1-й. Историче-
ское описание. Часть 1 (До окончания смут в Восточной Украине
(1669 г.). –К.: Типография Г.Т. Корчак-Новицкого, Михайловская
ул., собст. дом, 1881. – 109 с.
3. Бантыш-Каменский Д. Н. Источники малороссийской исто-
рии, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским и изданные О. Бодян-
ским. –М.: Университетская типография, 1858. Ч. 1. – 339 с.
4. Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Нежинс-
кого полка 1729–1730 г. –Чернигов, Типография губернского зем-
ства, 1901. XXX; IX. – 417 c.
5. Величко С. Літопис: В 2-х т. [переклад з книжної української
мови В. Шевчука]. –К.: Дніпро, 1991. –Т. 2. – 640 с.
6. Відділ забезпечення збереженості документів Держархіву Чер-
нігівської області в м. Ніжин, ф. 343, оп. 1,спр. 68, 1803 г., 177 арк.
7. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. 86.
оп. 1, спр. 5. 1782 г., 172 лл.
8. ДАЧО, ф. 86, оп. 1, спр. 6, 1782 г., 84 лл.
9. Заруба В. Адміністративно-територіальний устрій та адміні-
страція Війська Запорозького у 1648–1782 рр. –Дніпропетровськ:
ПП «Ліра ЛТД», 2007. – 380 с.
10. Інститут рукопису Національної бібліотеки України НАН
України імені В.І. Вернадського (далі – ІР НБУВ), ф. І, спр. 51191–
51422,1710 г. – 1779 г., 493 лл.
11. ІР НБУВ, ф. І, спр. 60378 – 60436, 1739 г. – 1789 г., оригіна-
ли, копії, 363 лл.
12. ІР НБУВ, ф. І, спр. 60497, 1788 г., 665 лл.
13. Кондратьєв І. Польська колонізація лівобережних староств
Київського воєводства у першій половині ХVII ст. // Україна між
Польщею та Росією: матеріали Міжнародної науково-практичної
конференції, приуроченої до 330-ї річниці Вічного миру (1686) і
350-ї річниці Андрусівського перемир’я (1667) (23 грудня 2016 р.,
м. Київ) / упоряд. Є.М. Луняк. – К.: Музей гетьманства. – Ніжин:
НДУ ім. М. Гоголя, 2016. – С. 31–39.
14. Кондратьєв І. Служебна шляхта Остерського староства Ки-
ївського воєводства Речі Посполитої: спроба етнічної стратифіка-
ції // Гістарычныя шляхі беларускага народа і суседзяӯ: узаемад-
зеянне і ӯзаемаӯплывы: Зборнік науковых артыкулаӯ. –Гомель:
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
120
ГДУ ім’я Ф. Скарыны, 2016. –С. 61–68.
15. Кондратьєв І. Служебна шляхта Остерського та Любецько-
го староств Київського воєводства – слов’янський та тюркський
складники формування // Славістична збірка. Випуск 1: Збірка
статей за матеріалами Перших Міжнародних наукових Соханів-
ських читань (м. Київ, 18 листопада 2014 р.). –К., 2015. – С. 317–325.
16. Кривошея В.В. Вузлові протиріччя як передумови Націо-
нальної революції середини XVII ст. // Наукові записки історич-
ного факультету Запорізького державного університету. – Запо-
ріжжя, 2008. – Вип. XXIV. – С. 9–22.
17. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Білоцерків-
ський полк. –К.: Стилос, 2002. – 184 с.
18. Кривошея В. Козацька еліта Гетьманшини. –К.: Інститут полі-
тичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2008. – 452 с.
19. Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини: Енцикло-
педія. –К.: Стилос, 2010. – 792 с.
20. Кривошея В. Шляхта як союзник козацтва на початковому
етапі національної революції середини ХVII століття // Козацька
скарбниця. Гетьманські читання. – К.: Музей гетьманства, 2009.
– Вип. 5. – С. 7–49.
21. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Поспо-
литої (1618–1648). –К.: Темпора, 2006. – 496 с.
22. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии: Материалы
по истории заселения, землевладения и управления. –К.: Типо-
графия К.Н. Милевского, 1893. –Т. 2. Полк Нежинский. – 522 с.
23. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии: Материалы
по истории заселения, землевладения и управления. –К.: Типо-
графия К.Н. Милевского, 1902. –Т. 3. Полк Прилуцкий. – 426 с.
24. Липинський В. Твори. Історична секція. Участь шляхти у
великому українському повстанні під проводом гетьмана Бог-
дана Хмельницького / В. Липинський. –Філадельфія: Східно-Єв-
ропейський дослідний інститут ім. В.К. Липинського, 1980. –Т. 2.
XCVII; – 637 c.
25. Обрання Кирила Розумовського гетьманом [публікація
В. Сергійчука] // Київська старовина. –1993. –№ 2. – С. 52–61.
26. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та
прибічники. –К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. – 602 с.
27. Пенський А.Г., Лавренчук П.Я. Остер – європейське місто.
–Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2011. – 88 с.
28. Реєстр Війська Запорізького 1649 року / підгот. до друку
О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін. –К.: Наукова думка, 1995. – 592 с.
29. Реєстр козацької старшини 1744 року [публікація В. Сергій-
чука] // Київська старовина. 1992. –№ 5. – С. 19–24.
30. Судиенко М. Материалы для отечественной истории. –К.:
В Университетской типографии, 1855. –Т. 2. – 511 с.
31. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського
до Івана Самойловича (1657–1687) / [упорядники І. Бутич, В. Рин-
севич, І. Тесленко]. –К.; Львів: Наукове товариство ім. Шевчен-
ка, 2004. – 1086 с.
32. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середи-
ниXVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). –К.: Наукова думка,
1993. – 416 с.
33. Яковлєва Т. Руїна Гетьманщини: від Переяславської Ради-
2 до Андрусівської угоди (1659–1667). –К.: Основи, 2003. – 644 с.
Токарев С.А. Выходцы из остерской шляхты в составе
казацкой старшины Нежинского полка во второй половине
XVII–XVIII cт.
В статье рассматривается роль выходцев из остер-
ской шляхты в составе казацкой старшины Нежинско-
го полка. Проанализировано их происхождение, персо-
нальный состав, участие в общественно-политической
жизни, имущественное положение, попытки получения
российского дворянства.
Ключев ые слова: остерская шляхта, казацкая стар-
шина, Нежинский полк.
Tokarev S.A. Members from Oster gentry in contingent
of cossack offi cers of Nizhyn regiment in the second half of
XVII–XVIII сentury
The role of natives from Oster gentry in composition of
Cossack petty offi cers of Nizhyn regiment are examined in
the article. Their origin, personal composition, participating
in social and political life, property position and attempt of
receiving of Russian nobility are analyzed.
Key words: Oster gentry, cossack offi cers, Nizhyn regiment.
01.03.2018 р.
УДК 94(477):[393:355.08]«165/17»
А.В. Попружна
ТРАДИЦІЇ УВІЧНЕННЯ ПАМ’ЯТІ В
ПОХОВАЛЬНІЙ КУЛЬТУРІ КОЗАЦЬКОЇ
СТАРШИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII–XVIII СТ.
Стаття присвяченна одній зі складових поховальної
культури козацької старшини другої половини XVII–
XVIII ст. – увічненню посмертної пам’яті. Аналізують-
ся практики, направленні на увічнення доброї пам’яті у
надгробних портретах, епітафіях, поминальних записах.
Ключові слова: поховальна культура, козацька стар-
шина, надгробний портрет, епітафія, синодик.
Актуальність теми дослідження зумовлена зростанням
інтересу до історії повсякденності, важливою складовою
якої були поховальні практики і ритуали, особливо затре-
бувані у середовищі військової еліти ранньомодерного
українського суспільства – козацької старшини другої по-
ловини ХVII–XVIII ст. Вивчення поховальної культури ко-
зацької старшини як певного соціокультурного феномену
дозволяє суттєво доповнити картину повсякденного жит-
тя провідної верстви тогочасного українського соціуму,
з’ясувати засадничиі риси ментальності її представників.
Складовими поховальної культури козацької старши-
ни другої половини ХVII–XVIII ст. були певні стратегії
поведінки представників козацької старшини по відно-
шенню до смерті, жалобні церемонії, увічнення та вша-
нування пам’яті померлих.
Метою статті є виявлення механізмів увічнення та вшану-
вання пам’яті померлих представників козацької старшини.
Підґрунтям для подальших досліджень цієї складової
поховальної культури представників соціальної еліти стали
праці О. Лазаревського [1; 2; 3; 4], К. Широцького [5, с. 198–
202], Д. Щербаківського [6, с. 11–12], Ф. Ернста [6, с. 11–12],
А. Стороженка [7, с. 167–173]. Серед сучасних істориків вар-
то згадати дослідження Р. Косів [8], О. Суховарової-Жор-
нової [9, с. 244–278], А. Адруга [10; 11], О. Походящої [12;
13], А. Зверховської [14, с. 70–73], Г. Бєлікової [15, с. 20–
49], Д. Семенюк [16, с. 48–61], Ю. Осадчої [17, с. 107–110],
І. Нетудихаткіна [18, с. 116–123], О. Циганок [19], В. Шев-
чука [20, с. 405–515], В. Маслюка [21], І. Думанської [22,
с. 455–472], В. Кривошеї [23; 24; 25].
Відомий латинський вислів «пам’ятай про смерть» в
контексті визначеної теми мав би бути таким – «подбай
про те, яким тебе запам’ятають після смерті».
Згідно з християнськими уявленнями смерть та по-
ховання не переривали зв’язок між живими і померли-
ми, який зберігався завдяки поминанню у синодиках,
увічненню пам’яті у надгробних портретах та епітафіях.
Важливим елементом поховальної культури козацької
старшини другої половини XVII–XVIII ст. були надгробні
портрети. Традиція залишати на пам’ять про померлого
надгробний портрет або «контерфект», «штуку», «парсу-
ну» була досить давньою. Д. Щербаківський ввжавав, що
вона прийшла зі Стародавнього Єгипту. Припускають та-
кож, що ця традиція походить з «глибин італійської куль-
j
|