До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст.
У статті розглядається гончарне ремесло батуринців. Автор розкриває економічні аспекти діяльності майстрів гончарної справи, відтворює специфіку їх роботи, локалізує їх осередки, підтверджує існування у Батурині гончарних цехів....
Збережено в:
| Дата: | 2018 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180719 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст. / М.М. Хармак // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 142-144. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180719 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1807192025-02-23T17:49:22Z До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст. К вопросу гончарного дела среди жителей Батурина конца XVII – середины XVIII ст. On the issue of pottery among the inhabitants of Baturyn late XV II-early XVIII century Хармак, М.М. Польсько-литовська доба та Гетьманщина У статті розглядається гончарне ремесло батуринців. Автор розкриває економічні аспекти діяльності майстрів гончарної справи, відтворює специфіку їх роботи, локалізує їх осередки, підтверджує існування у Батурині гончарних цехів. В статье на основе исследований рассматривается гончарное ремесло батуринцев. Автор пытается раскрыть экономические аспекты деятельности мастеров гончарного дела, воспроизвести специфику их работы, локализовать их ячейки. In the article on the basis of research the Pottery Craft of Baturynts is considered. The author tries to disclose the economic aspects of the activities of pottery masters, recreate the specifics of their work, localize their cells. 2018 Article До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст. / М.М. Хармак // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 142-144. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180719 97(477):738«169/175» uk Сіверщина в історії України application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| spellingShingle |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Хармак, М.М. До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст. Сіверщина в історії України |
| description |
У статті розглядається гончарне ремесло батуринців. Автор розкриває економічні аспекти діяльності майстрів гончарної справи, відтворює специфіку їх роботи, локалізує їх осередки, підтверджує існування у Батурині гончарних цехів. |
| format |
Article |
| author |
Хармак, М.М. |
| author_facet |
Хармак, М.М. |
| author_sort |
Хармак, М.М. |
| title |
До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст. |
| title_short |
До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст. |
| title_full |
До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст. |
| title_fullStr |
До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст. |
| title_sort |
до питання про гончарне ремесло батурина кінця xvii – середини xviii ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180719 |
| citation_txt |
До питання про гончарне ремесло Батурина кінця XVII – середини XVIII ст. / М.М. Хармак // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 142-144. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT harmakmm dopitannâprogončarneremeslobaturinakíncâxviiseredinixviiist AT harmakmm kvoprosugončarnogodelasredižitelejbaturinakoncaxviiseredinyxviiist AT harmakmm ontheissueofpotteryamongtheinhabitantsofbaturynlatexviiearlyxviiicentury |
| first_indexed |
2025-11-24T05:01:58Z |
| last_indexed |
2025-11-24T05:01:58Z |
| _version_ |
1849646664540749824 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
142
УДК 97(477):738«169/175»
М.М. Хармак
ДО ПИТАННЯ ПРО
ГОНЧАРНЕ РЕМЕСЛО БАТУРИНА
КІНЦЯ XVII – СЕРЕДИНИ XVIII СТ.
У статті розглядається гончарне ремесло бату-
ринців. Автор розкриває економічні аспекти діяльно-
сті майстрів гончарної справи, відтворює специфіку
їх роботи, локалізує їх осередки,підтверджує існуван-
ня у Батурині гончарних цехів.
Ключові слова: гончарство, Батурин, ремесло, горн, цех.
Оскільки історія будь-якого виробництва є складовою
історії суспільства, вивчення різних етапів розвитку реме-
сел у цьому контексті є надзвичайно важливою справою.
Дослідження ремісничих осередків Чернігівщини було
започатковано у XIX ст. А. Шафонським, М. Домонтови-
чем, О. Лазаревським та О. Русовим. У ХХ ст. ремісни-
чі осередки регіону вивчалися дослідниками О. Компан,
В. Бондарчик, С. Лисенком та ін. Серед сучасних науковців
заслуговує на увагу розвідка С. Щербини, яка розкриває
організацію праці ремісничих цехів Чернігівщини. Бага-
то цінного матеріалу для вивчення означеного питання
містять в собі наукові звіти про археологічні досліджен-
ня в охоронних зонах Національного історико-культур-
ного заповідника «Гетьманська столиця» в м. Батурин.
Починаючи з 2013 р., автором статті було зроблено
декілька спроб розкрити економічні аспекти діяльності
майстрів млинарської, шевської, ковальської справи,
встановити специфіку їх роботи, локалізувати осеред-
ки виробництва. У даній розвідці спробуємо розкри-
ти специфіку роботи майстрів-гончарів. Адже відомі
нам статті сучасних науковців Н. Саєнко, К. Солда-
тової, Ю. Гутник зачіпали, головним чином, питання
опису виробів місцевих майстрів, поширення технік
орнаментації виробів тощо. Наукові праці М. Тереха
висвітлюють розвиток гончарного ремесла Батурина
середини XVIII – початку XIX століть. Серед сучасних
досліджень необхідно відзначити дисертаційну робо-
ту Л. Мироненко, яка охоплює в тій чи іншій мірі іс-
торію гончарного ремесла Батурина у XVII–XVIII ст.
і робить припущення щодо існування у Батурині де-
кількох осередків гончарного виробництва.
Ремесло українців, пов’язане з обробкою глини та ви-
готовлення різноманітного кухонного посуду, а також
цегли, кахлів та іншої кераміки, належить до дуже давніх.
Дослідники стверджують, що Україна посідає одне з най-
перших місць у світі за покладами каоліну і глин. Особли-
во багата на керамічну сировину Чернігівщина [1, с. 133].
Глибоке коріння мають і гончарні заняття батурин-
ців, адже розвитку ремесла, пов’язаного з обробкою гли-
ни у Батурині, сприяла наявність місцевої сировинної
бази – покладів високоякісних червоних, червоно-бу-
рих та світло-сірих глин [2, арк. 39].
Перші згадки про гончарів у Батурині були зафіксова-
ні у Переписних книгах 1666 року: «мещанин Андрей, ме-
щанин Макар Тимофеев, мещанин Сидор Григорьев, ме-
щанин Петр Федоров» [3, с. 43–71].
Відомості щодо кількості майстрів гончарної справи у
часи гетьманування І. Мазепи не віднайдені. Відсутність
інформації може бути пов’язана із втратою більшості до-
кументації у зв’язку з руйнуванням міста московськими
військами у листопаді 1708 року. Підтвердженням існу-
вання гончарного осередку у Батурині у зазначений пе-
ріод є мікротопонім «Гончарівка» та виявлення в ході
археологічних досліджень великої кількості різновидів
кахель, цегли та посуду. Існування гончарних печей під-
тверджуються спогадами місцевих жителів, знахідкою ар-
хеологами горна й невеликої колекції тиглів для виготов-
лення гончарної поливи. Дослідниця Л. Мироненко у своїй
дисертаційній праці «Керамічний комплекс Батурина XVII
– початку XVIII ст.», проаналізувавши археологічні зна-
хідки керамічної групи, робить висновок щодо існуван-
ня на південних околицях Батурина у зазначений період
як мінімум двох осередків кахляного виробництва й під-
тверджує існування цехового господарства [4 с. 106–109].
О. Лазаревський, описуючи батуринську сотню, по-
дає дані з опису міста за 1726 р.: «...ремеслеников, преж-
де бывших Батуринских жителей, которые по разорению
Батурина в старых своих домах и на своих местах живут...
гончарей 5 дворов...» [5, с. 258]. За 24 роки жителі прово-
дять реконструкцію зруйнованих господарств, зокрема
поновлюють гончарне виробництво. З перепису насе-
лення та земельних угідь Батурина за 1750 р. дізнаємось
вже про гончарний цех, що налічував 21 майстра на чолі
з цехмістром Федором Гордієнком. Перепис зберіг нам і
їх іменана: Василь Карась, Яков Пугач, Савка Киян, Па-
раска Спичиха, Трохим Бойко, Данило Артеменко, Ігнат
Гайдамака, Зиновія Стадник, Микита Тесленко, Кирило
Харченко, Прокоп Бузун, Василь Харченко, брати Григо-
рій та Герасим Якименки, Роман Нагибенко, Левко Мин-
ченко, Левко Бузун, Іван Васильченко, Мойсей Пугач, Да-
нило Гавриленко [3, с. 138–155].
Батуринські гончарі виробляли будівельну керамі-
ку (цеглу, черепицю, плитки для підлоги), столовий та
декоративний посуд (горщики, тарілки, макітри, мис-
ки, глеки, посуд для пиття), дрібну керамічну пластику
(іграшки, люльки) [4, с. 46–51]. Жили і працювали вони
на південних околицях міста. Причиною цього були як
протипожежні заходи, так і зосередження тут покладів
глини [6, арк. 50–52].
Основними знаряддями для виготовлення гончарних
виробів були гончарне коло, дерев’яні ножі, молоти, пали-
ці, форми для виготовлення кахель та ємності (тиглі) для
виготовлення поливи. Гончарне коло до XVIII ст. було про-
стим, ручним, згодом – досконалішим, ножним. Крім вісі
(веретена) воно мало два дерев’яні круги: більший ниж-
ній (спідняк) і менший верхній (верхняк). На останньому
гончар вручну формував виріб, а за допомогою нижньо-
го ногами обертав знаряддя. Пальцями, а також дерев’я-
ним ножем (стеком) посудині надавали необхідної фор-
ISSN 2218-4805
143
ми, а її стінкам – певної товщини та гладкості. Рельєфне
орнаментування робили спеціальними паличками. Роз-
писували за допомогою так званого ріжка при повільно-
му обертанні гончарного кола. Після закінчення роботи
гончар тонким дротом зрізав виготовлену річ з кола. Ви-
ріб ставили на спеціально влаштовані у хаті-майстерні
попід стелею полиці для підсихання. Потім на нього на-
носили емаль-поливу, для міцності обпалювали у горні
та ставили на сушку [7, с. 180–182].
Процесу виготовлення керамічних виробів переду-
вала заготівля глини та дров. Для випалу виробів майс-
три-гончарі використовували дрова з дуба, груші чи гра-
бу, використовуючи виключно хмиз у сухому та сирому
вигляді. Вартість 1 возу хмизу у XVIII ст. = не дешев-
ше 1 р. 50 коп. Як зазначає дослідник С. Лисенко, на об-
палювання 1 горна виробів майстру необхідно дров від
1 р. 50 коп. до 2 руб. [8, с. 179].
Основну сировину для гончарної справи – глину –
майстри видобували на місцевому родовищі (за даними
геологічного буріння – потужністю до 9 м) [9, с. 43]. Глину
гончарі зсипали або на подвір’ї у спеціально відгородже-
не місце, або у кутку хати-майстерні, залишали на пев-
ний час «дозрівати», перемішуючи час від часу лопатою
та поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним
молотом, стругали стругом або дротом, щоб зробити її
мілкою й вилучити домішки. Для одержання матеріалу
необхідного кольору та вогнетривкості майстри змішу-
вали різні сорти глин. Через один-два дні глину місили і
формували у кулі, кожна з яких була розрахована на ви-
готовлення окремого виробу [7, с. 179–180].
Найвідповідальнішим моментом виробничого проце-
су у виробництві керамічних виробів було обпалювання,
яке здійснювалось у горні. Споруда являла собою цегляну
куполоподібну напівземлянку, що складалася із вхідно-
го приміщення (пригребища, погребиці), та основного,
де знаходилася піч. На Україні відомо два типи гончар-
ного горна: прямокутний і круглий (грушоподібний).
Горни будували одноярусними, коли піч сполучалася з
обпалювальною камерою, і двоярусними, коли піч і ка-
мера були розділені. У двоярусних прямокутних горнах
обпалювальна камера робилася закритою або відкри-
тою. Між нею та піччю існувала горизонтальна перего-
родка з отворами (прогонами, душниками) для проход-
ження гарячого повітря. Зверху або збоку обпалювальної
камери влаштовувався отвір, через який її заповнюва-
ли посудом [10, с. 43–71].
В ході охоронних археологічних робіт 2004 р. у півден-
но-західній частині Батуринської фортеці було виявле-
но та частково досліджено гончарний горн. Це – двохя-
русна, округла у плані, споруда з опорною материковою
перегородкою («козлом»), що розділяла топкову каме-
ру на дві частини з вертикальним рухом розжарених га-
зів при ширині у нижній частині 1,4 м, горн звужувався
до верху до 1,12 м [11, арк. 139]. Іноді представники гон-
чарного ремесла, не маючи змоги самостійно побудувати
горн, об’єднувалися й зводили його в складчину [8, с. 177].
Зазвичай за один раз майстер обпалював від 150 до
500 виробів. Воно тривало п’ять-сім годин і робилося у
два етапи. Під час першого етапу кераміка остаточно
висушувалася, а на другому етапі при температурі до
900° уже безпосередньо обпалювалася. Полив’яний по-
суд обпалювали двічі: спочатку у сирому вигляді, а по-
тім – після нанесення поливи [10, с. 57].
За даними дослідника С. Лисенка майстру на рік не-
обхідно було заготовити близько 20 возів глини по 20–30
пудів кожен, дров – на суму від 3 до 4 руб.; для виготов-
лення поливи – свинцю 10–20 фунтів (4,5–9,07 кг) вартіс-
тю від 7 до 140 руб., декілька фунтів сірчано-кислого оки-
су міді та перепаленої міді – по 20 коп. за фунт (0,45 кг).
Окрім глини та дров витрати на різні матеріали для гор-
ну складали 50 коп. [8, с. 178]. До складу поливи входило
«...20 ложек песку, 20 свинцу, 1 фарби (пережженная медь)
или синего камня (серно-кислая окись меди)...» [8, с. 128].
Гончарі займалися ремеслом з квітня по жовтень. Як
зазначають джерела, тривалість робочого часу майстра
у середньому складала 12 годин. Тобто, робота гончаря
розпочиналася зі сходом сонця й закінчувалася із захо-
дом [12, с. 258]. Підготовчі роботи з глиною доручалися
жінкам. Часто гончареві допомагали й сини, які прагну-
ли перейняти батькове ремесло. До справи дозволялося
ставати юнакові від 15 до 18 років [8, с. 126].
Згідно перепису населення 1666 р. майстер-гончар
сплачував податок у розмірі від 4 до 10 алтинів [3, с. 46,
56]. Перепис населення 1750 р. фіксує наступне: «… с
ремесленных цехових жилых дворов никакого окладу
не берется» [3, с. 135].
За підрахунками дослідника О. Русова, річний прибу-
ток гончаря у XVIII ст. становив близько 60 руб. [12, с. 258].
Так, макітра коштувала до 20 коп., ринка – до 10 коп., мис-
ки велика – 12 коп., середня – 7 коп., проста – 5 коп., фор-
ма для випікання пасок – від 5 до 12 коп., глечики – від 3
до 5коп. в залежності від величини [8, с. 129].
Попит на певні види продукції, високий столичний ста-
тус Батурина у другій половині XVII – на початку XVIII ст.
стимулював виокремлення з-поміж гончарів спеціаліс-
тів вузького фаху – кахлярів та цеглярів [4, с. 47, 106–107].
На сьогодні гончарне ремесло, як і інші кустарні про-
мисли, суттєво занепало, більшість його центрів припи-
нила своє існування. Про майстрів гончарного ремесла
нам нагадують лише красномовні прізвища їхніх нащад-
ків: Гончар, Гончаренко, Гончарук.
Отже, наявні джерела дозволяють розглянути еконо-
мічні і технологічні аспекти діяльності майстрів гон-
чарної справи та реконструювати специфіку їх роботи.
Отримані дані не тільки підтверджують існування гон-
чарного виробництва в Батурині кінця XVII – середини
XVIII століть, а й дозволяють однозначно стверджувати
про функціонування в місті на певному етапі гончарних
цехів, що вказує на значний розмах виробництва та ви-
сокий рівень його організації.
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
144
ПОСИЛАННЯ
1. Нестеренко О. Розвиток промисловості на Україні. – К.,
1959. – 490 с.
2. Ситий Ю., Коваленко В., Кондратьєв І., Моця О., Петра-
ускас А., Сарачев І. Науковий звіт про археологічні роботи
1995 р. на території смт. Батурина Бахмацького району Черні-
гівської області та археологічні розвідки на Чернігівському За-
десенні.– Чернігів,1996. – Т. I // Архів НІКЗ «Гетьманська столи-
ця», ф. КВ-4-2882 / СП-33. – 159 с.
3. Батурин: сторінки історії: збірник документів і матеріалів /
Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевчен-
ка та ін.; редколегія: О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів., 2009. – 786 с.
4. Мироненко Л. Керамічний комплекс Батурина кінця. XVII –
середини XVIII ст. – К., 2017. – 382 с.
5. Лазаревський О. Описание старой Малороссии. – Т. 2. – К.,
1893. – 559 с.
6. Ситий Ю., Луценко Р., Мезенцев В., Мироненко Л., Потапен-
ко А., Сита Л., Терещенко О., Жигола В. Науковий звіт про архе-
ологічні дослідження в охоронних зонах Національного істори-
ко-культурного заповідника «Гетьманська столиця» в м. Батурин
Бахмацького р-ну Чернігівської області у 2016 р. – Чернігів, 2017.
– Т. I. // Архів НІКЗ «Гетьманська столиця», ф. КВ-15-8558/СП-4-
1728. – 99 c.
7. Полісся. Матеріальна культура // Редкол.: В.К. Бондарчик та
ін. – Київ, 1988 – 448 с.
8. Лисенко С. Очерки домашних промыслов и ремесел Полтав-
ской губернии – Полтава, 1904 – 194 c.
9. Саєнко Н. Батуринська Гончарівка у XVII–XVIII ст. // Сіве-
рянський літопис. – № VI. – Чернігів, 2015. – С. 42–50.
10. Горенко В., Боряк О. Українська минувшина. – Київ, 1994.
– 290 с.
11. Ситий Ю., Васюта О., Єгорова Н., Кобець О., Коваленко В.,
Луценко Р., Мезенцев В., Моця О., Семенченко Б., Солобай І. Нау-
ковий звіт про археологічні дослідження в охоронних зонах Дер-
жавного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
в смт. Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської області в 2004 р.
– Чернігів, 2005. Т. І. // Архів НІКЗ «Гетьманська столиця», Ф.КВ-
7-4432/СП-491. – 199 с.
12. Русов О. Описание Черниговской губернии. Чернигов,
1899. – Т. 2 – 400 с.
Хармак М.М. К вопросу гончарного дела среди жителей
Батурина конца XVII – середины XVIII ст.
В статье на основе исследований рассматривается
гончарное ремесло батуринцев. Автор пытается ра-
скрыть экономические аспекты деятельности масте-
ров гончарного дела, воспроизвести специфику их ра-
боты, локализовать их ячейки.
Ключевые слова: гончар, Батурин, ремесло, горн.
Kharmak M.М. On the issue of pottery among the inhabi-
tants of Baturyn late XV II-early XVIII century
In the article on the basis of research the Pottery Craft
of Baturynts is considered. The author tries to disclose the
economic aspects of the activities of pottery masters, recreate
the specifi cs of their work, localize their cells.
Key words: potter, Baturyn, craft, horn.
27.02.2018 р.
УДК 930.2:271(477.52)«17»
Ю.А. Мицик
НОВІ ДОКУМЕНТИ З ІСТОРІЇ ГЛУХІВЩИНИ
ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДОБИ
У статті розглядаються незнані документи з іс-
торії Глухівщини ХVІІ–ХVІІІ ст., виявлені автором
в архівах України й Польщі, вказано на їх значення як
джерел з історії краю.
Ключові слова: Глухів, Гетьманщина, козацтво, ар-
хіви, джерела.
Історія Глухівщини доби Гетьманщини вивчена явно
недостатньо, хоча з моменту, коли Глухів став гетьман-
ською столицею у 1708 р., кількість документальних дже-
рел, які фіксували його політичне, соціально-економічне,
культурне життя, значно зростає. Досить вказати на такі
фонди Центрального державного історичного архіву Укра-
їни у Києві (далі – ЦДІАУК), як 51 (Генеральна військова
канцелярія – ГВК) чи 269 (канцелярія гетьмана Кирила
Розумовського), де зберігається в підсумку близько 7 тис.
справ. Однак вказані джерела майже не використовува-
лися дослідниками. В радянські часи головною причиною
була компартійна цензура, зараз же – економічна криза.
Проводячи пошуки як в архівосховищах України, так і
інших країн (в першу чергу Польщі), нам вдалось виявити
чимало документів з історії Глухова. Ми вже розглядали
окремо справи, відкладені в ЦДІАУК, що стосуються мо-
настирів Глухівщини [1]. Дуже важливим є також зібран-
ня Інституту рукопису Національної бібліотеки України
ім. В.І. Вернадського (далі – ІР НБУВ). Переважну біль-
шість нових даних ми вже опублікували, але ці видання,
зазвичай, мають невеликий наклад і не завжди доступні
дослідникам. Варто зупинитись на них.
У виданому нами чотиритомнику [2] є лише один глу-
хівський документ, знайдений у ЦДІАУК. Це – купча глу-
хівського священика (колишнього священика с. Спасько-
го) Стефана від 2.01.1656 (22.12.1655) р. Він продавав свій
двір, який був успадкований по смерті зятя, Дмитра Слю-
сара, Уріїлу, ігумену Петропавлівського монастиря, що під
Глуховом, за 18 коп. литовської лічби. Цей двір знаходив-
ся понад яром поблизу Путивльської башти, між дворами
Хвеська Козака і Хвеська Марисенка. Купівля була здійс-
нена з відома глухівської влади: сотника Пилипа Уман-
ця, отамана Василя Уса, війта Олександра Шликовича [3].
Далі була публікація серії «З нових документів до істо-
рії Сіверщини (ХVІІ–ХVІІІ ст.)» на сторінках журналу «Сі-
верський літопис» (далі – СЛ) [4]. Задля економії місця ми
будемо вказувати тільки порядковий номер частини статті
і сторінки, на яких було вміщено відповідний документ.
1678 роком датована купча новомлинського міща-
нина Стефана Андрієвича, який купив млин на р. Кле-
вень біля села В’язенки у Петропавлівського монастиря,
що під Глуховим (ігуменом тоді був ієромонах Інокен-
тій Биковський) [1, с. 65]. У 1688 р. глухівський міщанин
Федір Гончар продал «пляц» в Глухові з будинком Власу
j
|