Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких)

Розглянуто стан археологічного відділу Музею Дідушицьких у першій половині ХХ ст. Проаналізовано польові дослідження археолога Кароля Гадачека та геолога Мар’яна Ломницького, які наповнювали фонди та експозицію музею новими матеріалами. Після закінчення Першої світової війни гостра економічна криза...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Сіверщина в історії України
Дата:	2018
Автор:	Булик, Н.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2018
Теми:	Музейна справа
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180732
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких) / Н.М. Булик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 380-387. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859620657824792576
author	Булик, Н.М.
author_facet	Булик, Н.М.
citation_txt	Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких) / Н.М. Булик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 380-387. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сіверщина в історії України
description	Розглянуто стан археологічного відділу Музею Дідушицьких у першій половині ХХ ст. Проаналізовано польові дослідження археолога Кароля Гадачека та геолога Мар’яна Ломницького, які наповнювали фонди та експозицію музею новими матеріалами. Після закінчення Першої світової війни гостра економічна криза торкнулася музею. Повною мірою вона зачепила і археологічний відділ. Як наслідок – у музеї спостерігалася нестача працівників, які б могли забезпечити не лише наукове опрацювання, а й належне зберігання експонатів. Найціннішою частиною археологічної колекції були Михалківські скарби. У 1930-х роках їх стан викликав серйозне занепокоєння з боку влади і інтелігенції міста, що вилилося у кілька судових справ. Напередодні Другої світової війни археологічні колекції Музею Дідушицьких передано до Музею праісторії Червенської землі, якому так і не судилося запрацювати. Звідти всі археологічні колекції у 1940 р. передано до Львівського історичного музею, де вони з відповідними шифрами знаходяться донині. Рассмотрено положение археологического отдела Музея Дидушицких в первой половине ХХ в. Проанализированы полевые исследования археолога Кароля Гадачек и геолога Марьяна Ломницкого, наполнявшие фонды и экспозицию музея новыми материалами. После окончания Первой мировой войны острый экономический кризис коснулся музея. Он в полной мере задел и археологический отдел. В результате в музее наблюдалась нехватка сотрудников, которые могли бы обеспечить не только научную обработку, но и надлежащее хранение экспонатов. Ценной частью археологической коллекции был Михалковский клад. В 1930-х гг. его состояние вызывало у властей и интеллигенции города серьезное беспокойство, вылившееся в несколько судебных процессов. Накануне Второй мировой войны археологические коллекции Музея Дидушицких переданы в Музей доистории Червенской земли, однако ему так и не суждено было заработать. Оттуда все археологические материалы в 1940 г. переданы Львовскому историческому музею, где они с соответствующими шифрами хранятся по сей день. State of the archaeological department of Didushytski Museum in the first half of XX century is considered at the article. Field research conducted by archaeologist Karol Hadachek and geologist Marian Lomnitskyi, who complemented collections and exposition of the museum by new materials, are analyzed. After the end of the World War I the museum was affected by economic crisis. It also affected fully the archaeological department. As a result, the museum suffered from shortage of workers, who could provide not only scientific studying of exhibits, but also proper storage of them. Among the most valuable parts of archaeological collection of the museum was Mykhalkivskyi hoard. In 1930-s, its conditions caused serious concern from the authorities and intellectuals of Lviv, which resulted in several trials. Right before the World War II, archaeological collections of the Didushytski Museum were transferred to the Museum of prehistory of Chervensky Land that, however, never opened. From there, in 1940, archaeological collections were transferred to the Lviv Historical Museum, where, with corresponding cipher, they are preserved till now.
first_indexed	2025-11-29T03:58:18Z
format	Article
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 380 УДК [069.01:904(477.83-25)]«190/194» Н.М. Булик СВІТЛО Й ТІНІ МУЗЕЙНО-АРХЕОЛОГІЧНОГО ЖИТТЯ ЛЬВОВА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. (НА ПРИКЛАДІ МУЗЕЮ ДІДУШИЦЬКИХ) Розглянуто стан археологічного відділу Музею Діду- шицьких у першій половині ХХ ст. Проаналізовано по- льові дослідження археолога Кароля Гадачека та гео- лога Мар’яна Ломницького, які наповнювали фонди та експозицію музею новими матеріалами. Після закін- чення Першої світової війни гостра економічна кри- за торкнулася музею. Повною мірою вона зачепила і археологічний відділ. Як наслідок – у музеї спостері- галася нестача працівників, які б могли забезпечити не лише наукове опрацювання, а й належне зберіган- ня експонатів. Найціннішою частиною археологічної колекції були Михалківські скарби. У 1930-х роках їх стан викликав серйозне занепокоєння з боку влади і ін- телігенції міста, що вилилося у кілька судових справ. Напередодні Другої світової війни археологічні колек- ції Музею Дідушицьких передано до Музею праісторії Червенської землі, якому так і не судилося запрацю- вати. Звідти всі археологічні колекції у 1940 р. пере- дано до Львівського історичного музею, де вони з від- повідними шифрами знаходяться донині. Ключові слова: Музей Дідушицьких, Михалківські скар- би, Кароль Гадачек, охорона пам’яток. В останні роки доволі часто і гостро стоїть питання долі музейних колекцій, втрачених експонатів, проблеми ви- никнення та трансформації музеїв та їх окремих відділів. Особливо актуальними вони є для Львова першої поло- вини ХХ ст., адже чотири політичні режими, які прихо- дили на зміну один одному, не могли не залишити сліду у житті міста, в тому числі й культурному. Особливою мі- рою це торкнулося львівських музеїв, які славилися три- валою історією та багатими археологічними збірками [3, с. 407–428; 4]. Оскільки з ХІХ ст. Львів здобув собі славу потужного археологічного осередку, який проводив по- льові дослідження на всій території Галичини, то й му- зейні колекції доволі стрімко наповнювалися експона- тами з розкопок. На початку ХХ ст. львівські музеї стали потужними археологічними інституціями поряд з Львів- ським університетом і Науковим товариством імені Шев- ченка. Вони не лише накопичували, зберігали та експону- вали матеріали, а й зосереджували навколо себе фахових дослідників, які працювали на їх науковий імідж. Однак, через нестабільну політичну ситуацію першої половини ХХ ст. частина музейних цінностей була втрачена Льво- вом назавжди. Інколи навіть губляться сліди, у якій дер- жаві вони могли опинитися. Одним з кращих прикладів, коли мова йде про музей- но-археологічне життя Львова першої половини ХХ ст., є Музей Дідушицьких. Автор статті ставить собі за мету ре- конструювати стан і особливості розвитку/занепаду архе- ологічної збірки цього музею в окреслений період. Основу археологічного відділу Музею Дідушицьких РОЗДІЛ V. МУЗЕЙНА СПРАВА закладено в середині ХІХ ст. графом Володимиром Діду- шицьким (рис. 1) і гідно продовжено другим ординатом, зятем засновника, Тадеушем Дідушицьким (ординат у 1899–1918). Після його смерті музей перейшов у спадок синам – Павлу (ординат кілька місяців 1918 р.) і Володи- миру-молодшому (1918–1939). Археологічний відділ займав два зали на другому по- версі будинку на вул. Театральній (рис. 2). У 1906 р. у Природничому музеї зберігалося 8 тис. археологічних знахідок [25, s. 523–524]. Це була одна з найбільших ар- хеологічних колекцій тогочасного Львова. Якщо порівнювати стан археології у музеї у довоєн- ні і міжвоєнні роки, то можемо стверджувати, що архе- ологічний відділ мав свій найбільший розквіт за Т. Ді- душицького. Він був гідним послідовником засновника музею, постійно дбав про науковий рівень закладу та поповнення колекцій. Важливим моментом у діяльно- сті Тадеуша Дідушицького було залучення працівників музею до наукових експедицій, які поповнювали фон- ди новими експонатами. Такі експедиції очолювали ві- домі вчені, наприклад, археолог Кароль Гадачек чи па- леонтолог Мар’ян Ломницький. Знайомство К. Гадачека з родиною Дідушицьких від- булося у 1890-х роках, коли він, будучи студентом універ- ситету, давав приватні уроки донькам В. Дідушицького (з 1893). З цього часу молодий археолог співпрацював і з Рис. 1. Володимир Дідушицький ISSN 2218-4805 381 музеєм. Власне Кароль Гадачек увів у науковий обіг Ми- халківські скарби, які були окрасою музею; провів низ- ку розкопок, матеріалами з яких поповнював фонди му- зею; займався впорядкуванням археологічних колекцій і, врешті, склав і опублікував путівник по археологічно- му відділу. З 1903 р. К. Гадачек був офіційним працівни- ком з музею [19, s. 197]. За фінансової підтримки Т. Дідушицького, К. Гадачек у 1898–1899 рр. провів археологічні дослідження в Неслухо- ві. Пам’ятка знаходилася неподалік палацу Дідушицьких і частково охоплювала його територію. Згідно з опублі- кованим 1900 р. звітом у збірнику «Teka Konserwatorska» К. Гадачек дослідив 18 житлових та низку господарських споруд черняхівської культури [16, s. 71–86]. Значна ча- стина археологічних знахідок з розкопок К. Гадачека по- трапила до музею Дідушицьких. Наступного року археолог проводив дослідження на Тернопільщині. У звіті, опублікованому в збірнику «Materyały Antropologiczno-Archeologiczne i Etnografi czne», К. Гадачек писав: «Мої археологічні дослідження, проведе- ні за рахунок гр. Тадеуша Дідушицького в серпні 1900 р. в південній частині Борщівського повіту, мали насамперед на меті розв’язання наукової загадки Михалківських скар- бів … включити в план досліджень цілу околицю і шукати в цьому закутку Східної Галичини, багатому на доісто- ричні пам’ятки, поселення чи могильника такого, який би хоч опосередковано вдалося б пов’язати з Михалківськи- ми скарбами чи було б їх сучасником» [15, s. 27]. Роботи у Михалкові К. Гадачек розпочав 20 серпня 1900 р. на міс- ці, де під час будівництва стодоли робітники натрапили на чотири людські скелети. В ході розкопок К. Гадачек відкрив два поховання. В одному з них «на чолі викладе- но рядком десять делікатних срібних пластинок у вигля- ді діадеми» [15, s. 33]. Загалом, під час цієї наукової по- дорожі К. Гадачек обстежив 13 археологічних пам’яток. Це далеко не повний перелік експедицій К. Гадачека, які мали відношення до Музею Дідушицьких. Ще одна експедиція, споряджена Т. Дідушицьким, від- булася восени 1907 р. У ній брав участь директор музею Мар’ян Ломницький. В с. Старуня на Станіславівщині ви- явили забальзамоване в озокериті тіло мамонта, яке 7 ли- стопада цього ж року перевезли до Музею Дідушицьких. Тоді ж розкопали великий фрагмент волохатого носорога. Знахідки передали до палеонтологічних зборів і розмі- стили в одній із найбільших зал другого поверху (рис. 3). Згодом Музей Дідушицьких долучився до публікації ре- зультатів досліджень у двотомному виданні «Wykopaliska Staruńskie». Авторами видання стали кілька професорів, та найбільшу частину написав директор музею М. Лом- ницький. Варто відзначити, що ці експонати досі є чудо- вою візитівкою Природознавчого музею у Львові. Я. Пастернак згадує і про роботи на території Льво- Рис. 2. Будинок Музею Дідушицьких на вул. Театральна у Львові Рис. 3. Носоріг і мамонт зі Старуні у експозиції Музею Дідушицьких Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 382 ва, проведені професором Ломніцьким «на Левандівці, між головним двірцем і янівською рогачкою. Вже з кін- цем мин. століття знайшов там львівський ґеольоґ проф. Ломніцький доісторичні огнища, а біля них багато дріб- ного череня та кремінні відщипи. У 1910 р. викопали в тамтій околиці гарну кремінну сокирку, яка перехову- ється в музею Дідушицьких» [10, с. 2]. Початок ХХ ст. для Музею пов’язаний із знаменною подією – у 1904 р. вийшла друком праця К. Гадачека про Михалківські скарби (рис. 4) [17]. Альбом дуже гарно ілю- стрований, ілюстрації виготовляли кращі тогочасні ху- дожники. У літературі існують різні думки щодо авторства вступної текстової частини. Зокрема, М. Бандрівський і Л. Крушельницька висловлюють думку, що автором тек- стової частини міг бути і В. Дідушицький, посилаючись на те, що текст писався у 1897 р. і Кароль Гадачек ще не був працівником музею [1, с. 123]. Однак, документи що збе- реглися, підтверджують авторство К. Гадачека. 3 червня 1902 р. з Кракова надійшла свого роду рецензія за підпи- сом відомого історика мистецтв, музеолога Фелікса Ко- пера, який зазначав: «Опис Михалківських скарбів при- значений на вступ до видання знахідок з Михалкова, які знаходяться у музеї Дідушицьких у Львові підготував п. др. Кароль Гадачек настільки детально, що цей опис впевнено заслуговує на публікацію. Щодо вступу добре було б на мою думку усунути… Деякі дрібні речі, насам- перед, мовні надіслав автору в коректі» (рис. 5) [6]. Цей документ зберігається в архіві Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України серед документів Лєона Козловського в невеличкій папці з позначкою «Роман Хо- рошкєвіч 15.ХІІ.1922»1. Всього папка містить 4 докумен- ти, об’єднаних до купи вже після смерті Кароля Гадачека. К. Гадачек долучився до підготовки путівника по музею, де виступив автором розділу «Доісторичний відділ музею Дідушицьких», у якому важливе місце зайняли матеріа- ли з його власних розкопок. Як відзначав автор путівни- ка, описуючи зал XIV ст., «ліворуч знаходяться предмети, отримані з урнових могильників, відкритих професором К. Гадачеком біля с. Гаць» [14, s. 90–100]. До початку Першої світової війни археологічний від- діл музею розвивався і поповнювався новими експона- тами. До числа цінних набутків цього часу можемо від- нести знахідки з розкопок трипільського поселення в Кошилівцях, які провів К. Гадачек у 1908–1912 рр. (рис. 6). Достеменно невідомо, чи всі матеріали з цієї пам’ят- ки потрапили до музею Дідушицьких, однак, частина приватної колекції знахідок, яка належала К. Гадачеку, після його смерті поповнила збірку музею Дідушцьких. Зокрема, в травні 1915 р. до музею передано знахідки з Кошиловець у кількості 212 експонатів [6]. Про колек- цію ще раз згадали у 1918 р. Тоді з Кракова було надіс- лано В. Антонєвича, який розглядав можливість переве- зення матеріалів до Кракова. Серед львівських установ теж було кілька претендентів на наукову спадщину ар- хеолога. Однак, створена з цією метою комісія вирішила питання на користь музею Дідушицьких, оскільки недо- цільно було розпорошувати колекції, а велика частина експонатів з цих пам’яток, що перебували у приватній колекції археолога, знаходилася у музеї [22]. В часи війни на музей прийшлися важкі роки. Не мог- ли не позначитися на діяльності установи і людські втра- ти. 19 грудня 1914 р. звів рахунки з життям Кароль Гада- 1. Роман Хорошкєвіч (Roman Horoszkiewicz) (1892–1962) – після Другої світової війни польський культурний діяч. Відомо, що в 1923–1925 роках вивчав археології у Львівському універси- теті і одночасно працював в Музеї Дідушицьких. Рис. 4. Титульна сторінка альбому про Михалківські скарби Рис. 5. Рецензія на текстову частину праці К. Гадачека про Михалківські скарби ISSN 2218-4805 383 чек, 25 вересня 1915 р. помер довголітній директор Мар’ян Ломницький, а 5 серпня 1918 р. не стало ордината Таде- уша Дідушицького. На кілька місяців його функції пе- рейняв старший син Павло (рис. 7), а після нього – Воло- димир Дідушицький (молодший) (рис. 8). Володимир Дідушицький (молодший) був хорошою, освіченою і розумною людиною, здібним науковцем, але зовсім не мав управлінських здібностей. Можливо, це пов’язано із тяжким економічним і політичним часом, на який припало його ординатство (не варто забувати, що це були роки по війні і відчутною була економічна криза), але йому не вдалось продовжити розвиток музею. Більше того, в окремих моментах можемо говорити про занепад музею в ці роки. Свідченням чого є низка документів, на яких зупинимось нижче. Після трагічної смерті Кароля Гадачека в часи росій- ської окупації Львова, відділ археології Музею Дідушиць- ких на кілька років залишався без куратора. В тодішніх львівських реаліях це не є дивним, оскільки, й кафедра археології Львівського університету не мала професора. Однак, незважаючи на такий стан, авторитет музею, здобутий в попередні роки, ще деякий час працював на нього. Відразу по закінченні війни на Музей Дідушиць- ких покладалися доволі серйозні надії для подальшого розвитку археології всієї Східної Галичини. Зокрема, він був опорним пунктом у розробленій В. Деметрикевичем концепції розвитку охорони доісторичних пам’яток. Він вважав, що пам’яткоохоронними центрами мають стати музеї, які мали б одночасно стати центрами консерватор- ських округів. І для Львова таким осередком мав бути Му- зей Дідушицьких, але тільки після переходу його у дер- жавну власність [13, s. 6; 18, с. 185]. До нього передбачали передачу археологічних колекцій з інших менших музе- їв, зокрема, Оссолінеуму. Однак, ідея В. Деметрикевича не знайшла підтримки, і музеї продовжили виконувати функції лише музею. 1 вересня 1920 р. куратором археологічного відділу музею Дідушицьких став Леон Козловський (рис. 9) [23, с. 233]. Упродовж 1921–1925 рр. у відділі археології ви- рувало життя. Музей Дідушицьких активно використо- вувався для проведення занять з археології студентам Львівського університету. Тут Л. Козловський читав кур- си «Огляд доісторичних пам’яток східної Малопольщі», «Праісторичний семінар», «Вступні відомості з праісто- рії», «Музейництво і польові дослідження з праісторії включно з подорожами», «Лужицька культура в Поль- щі», «Типологічний аналіз кераміки» та ін. [2, с. 256–258]. С.К. Козловський відзначав, що музейницька діяльність Л. Козловського полягала у «проведенні занять зі студен- тами у Музеї Дідушицьких і реорганізації його праісто- ричного відділу» [20, s. 277]. Для опрацювання колекцій музею до Львова приїж- джали відомі вчені. Зокрема, влітку 1923 р., як гість про- фесора Козловського, працював у Музеї Дідушицьких відомий англійський археолог Гордон Чайльд [21, с. 34]. У міжвоєнний період музей переживав далеко не най- кращі часи. В 1925 р. Ординація потрапила у складну фі- нансову ситуацію, нерегулярною стала оплата роботи співробітникам, частина з них змушена була припини- ти навчання [5, арк. 35]. Після 1925 р. у музеї перестали проводитись заняття для студентів. На сторінках львів- ської періодики почали з’являтися повідомлення про не лише науковий занепад, а й про критичний стан будин- ку музею. Музей був зачинений для відвідувачів, праців- ників звільнено, будівля не опалювалася, не було навіть грошей для оплати сторожу [5, арк. 17]. Варто пригадати, що в цей час всі пам’ятки, а також музейні колекції перебували під контролем консерва- торів, головним завданням яких було збереження їх належного стану. Навесні 1932 р. доволі гостро поста- ло питання належного стану Музею Дідушицьких і збе- реження Михалківських скарбів. На сторінках краків- ської і варшавської преси з’явилася низка публікацій Рис. 6. Археологічні знахідки з розкопок К. Гадачека в Кошиловцях Рис. 7. Павло Дідушицький Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 384 про загрозу експонатам через критичний стан будівлі музею [5, арк. 17]. До воєводського уряду було скеро- вано судове рішення, за яким Відділ культури і мисте- цтва при Львівському воєводстві мав перевірити ситу- ацію з будинком, а також стан скарбу і його цілісність. До складу комісії, яка мала здійснювати перевірку, се- ред інших увійшли професор Е. Булянда та доктор О. Чо- ловський. Засідання відбулося в приміщенні музею 25 квітня 1932 р. Оглянувши «музейні фонди і стан бу- динку комісія дійшла до висновку, що поголос про небез- пеку, що загрожує колекціям у значній мірі перебільше- ний» [5, арк. 16]. У липні комісія склала свій експертний висновок щодо стану музею. На думку перевіряючих, не все було настільки занедбано і критично, як це дозво- лили собі описати газети, відзначено, що у важкій еко- номічній ситуації В. Дідушицький вклав чималі влас- ні кошти, аби протримати музей на плаву [5, арк. 20]. Одним із найсуттєвіших зауважень, які висловила ко- місія, було те, що від смерті Ярослава Ломницького (1915– 1931) музей функціонував без директора, що було неприпу- стимим для такого рівня установи. Ще одна рекомендація була зосереджена на пам’ятках мистецтва, які зберігали- ся у палаці Дідушицьких на Курковій. Їх рекомендувало- ся перенести в головний корпус музею, а на Курковій за- лишити лише Потурицьку бібліотеку. Дрібні зауваження отримали стан доісторичного і етнографічного відділів. Однак, загальний висновок по доісторичному відділу був доволі втішний: «…доісторичний відділ не є під загрозою, однак вимагає інвентарної звірки номерів і означення місць розташування» [5, арк. 20]. Для цього було рекомендова- но ввести посаду стипендиста, який би міг в короткі тер- міни це зробити [5, арк. 21]. Однак, під час перевірок так і не вдалося з’ясува- ти долю скарбу. Єдиним описом залишався документ 1900 р., у якому представлено усі предмети Михалків- ських скарбів, зазначено їх кількість (42 од. зб.) і вагу (3321 г) і вказано на місце зберігання: «…всі перелічені предмети з чистого золота, поміщені в скриньках в шкі- ряній оправі, всередині яких є по чотири відділи обро- блені оксамитом …. «Михалківський скарб» знаходить- ся на збереженні ц. к. галицькому Іпотечному банку, а ключі від них знаходяться у руках Тадеуша Дідушиць- кого. Перелічені предмети – переважив» [5, арк. 10–12]. Ординат Володимир Дідушицький (молодший) не надав жодної інформації щодо Михалківського скарбу і на- віть не міг вказати, чи скарб надалі зберігається в Іпо- течному банку у Львові. Єдине, що повідомив Ординат, що в часи Першої світової війни скарби переховувались певною особою, прихильною до Ординації Дідушиць- ких, щоб перешкодити їх вивезенню. В цей час його мали забрати з Іпотечного банку, де згідно інвентаря був закладений у 1900 р. В. Дідушицького зобов’язано в 60-денний термін з’ясувати, де знаходиться скарб, і повідомити про стан його збереження [5, арк. 23]. Чим закінчилися пошуки – документи мовчать. Через рік, 25–29 травня 1933 р., зусиллями секції праісторії в Колі aнтропологічних наук університету у Львові відбувся IV З’їзд студентів праісторії польських університетів, на який прибули учасники з Познані, Кра- кова, Вільна. Після відкриття З’їзду і ранкового засідан- ня, 25 травня Тадеуш Сулімірський провів учасників з’їз- Рис. 8. Володимир Дідушицький (молодший) Рис. 9. Леон Козловський ISSN 2218-4805 385 ду до палацу Дідушицьких на вул. Курковій (рис. 10), щоб оглянути «Золотий Михалківський скарб». Далі учасни- ки відвідали Археологічний відділ Музею Дідушицьких. З огляду на те, що інформація ця подана у звіті про з’їзд одним з його учасників, піддавати сумніву її не маємо підстав [24, s. 99]. Ще одним свідченням того, що станом на 1933 р. Михалківські скарби перебували в Музеї Ді- душицьких, є документ з назвою «Виникнення, сучас- ний стан та значення Музею Дідушицьких у Львові», ад- ресований Львівському воєводству. Дата на поштовому штемпелі – 2 травня 1933 р. (рис. 11) [5, арк. 32]. В ньо- му ординат Володимир Дідушицький детально розпи- сує ситуацію в музеї від 1925 р. і пропонує віддати дер- жаві Михалківські скарби, а взамін отримати фінансову підтримку для Музею: «На випадок не прийняття урядом пропозиції віддати державі Михалківський скарб, Ордина- ція не отримає жодних можливостей порятунку музею … В цьому випадку його майбутнє може бути вирішено ви- ключно на підставі закону… у якому описано, що у випад- ку якщо пам’ятці загрожує нищення чи пошкодження його може бути вилучено на користь держави… за пам’ятки мо- жуть бути визнані колекції предметів, які зберігаються у музеях» [5, арк. 37]. З подальшої долі «львівської» части- ни скарбу відомо, що в 1940 р. її вивезли до Москви [9, с. 440–441]. Підтвердження цьому є у приватному лис- туванні, що зберігається у відділі археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Зокре- ма, у листі від академіка Б. Піотровського2 до І. Свєшні- кова від 2 вересня 1964 р. читаємо: «Желаю успеха в ра- боте над Михалковским кладом, до войны я видел его в Госфондах СССР и перетрогал все великолепные пред- меты, дальнейшая судьба его мне неизвестна» [8, с. 62]. Є думка, що зараз він зберігається у Петербурзі [12, s. 88]. На жаль, сьогодні скарб вважається втраченим, оскіль- ки навіть достеменно невідомо, чи предмети, що збері- галися в Іпотечному банку у Львові напередодні Другої світової війни, були автентичними, чи добре виготовле- ною золотою копією [1, с. 139–144]. Після непорозумінь з Музеєм Дідушицьких Головний статистичний уряд вирішив провести інвентаризацію музейних колекцій. Відповідні листи було надіслано до Львівського та Станіславівського воєводств. До інвента- ризації залучалися консерватори [5, арк. 49, 52]. В часи, коли Леон Козловський виконував функції мі- ністра, а потім прем’єра (1934–1935), опікою музейних колекцій займався Тадеуш Сулімірський. За інформа- цією Яна Кінеля, який тоді був секретарем Музею Діду- шицьких, станом на 1 січня 1937 р. праісторичний відділ музею нараховував 8055 експонатів разом з фондовими матеріалами. Фактично, з 1907 р. кількість експонатів не збільшилася або нові надходження не були заінвентари- зовані, що більш ймовірно. В такій ситуації Музей Діду- 2. Борис Піотровський (1908–1990) – археолог, сходозна- вець, довголітній директор Державного Ермітажу. Рис. 10. Палац Дідушицьких на вул. Куркова у Львові Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 386 шицьких застали зміни, які насувалися на львівські музеї. З середини 1930-х років постало питання створення окремого археологічного муніципального міського му- зею, який мав мати назву «Музей праісторії Червенської землі». Газета «Діло» у 1936 р. писала: «Музей праісторії «червінської» землі (новий польський термін на східно-га- лицькі українські землі) обійме збірку зложену тепер у львів- ському університеті, та збірку музею ім. Дідушицьких» [7, с. 8]. Консультантом археологічного відділу призначено Л. Козловського. Він передав до музею археологічні ма- теріали кабінету праісторії Львівського університету, а також «домовився з власниками приватних музеїв Любо- мирських і Дзєдушицьких про передачу у Музей Червеньких городів археологічних колекцій цих музеїв» [11, с. 7]. Му- зею праісторії Червенської землі так і не судилося за- працювати. Всі археологічні колекції у 1940 р. передано до Львівського історичного музею, де вони з відповід- ними шифрами знаходяться донині. Підводячи підсумок діяльності Музею Дідушицьких у галузі археології в першій половині ХХ ст., відзначимо, що будучи, за основним задумом засновника, природни- чим музеєм, він долучився до розвитку археологічної на- уки. Ця установа не просто збирала і експонувала архео- логічні експонати, а й зосереджувала навколо себе вчених, які забезпечували науковий рівень доісторичного відділу. Вартим уваги було те, що музейні колекції служили ба- зою для навчання студентів Львівського університету. По- дії воєнних років, а також міжвоєнна нестабільна еконо- мічна ситуація спричинили поступовий занепад музею, з якого він вийшов вже без відділу археології. ПОСИЛАННЯ 1. Бандрівський М., Крушельницька Л. Золоті Михалківські скарби та їх доля. – Львів, 2012. – 242 с. 2. Білас Н. Леон Козловський – професор кафедри доісторичної археології / Н. Білас // Profesor Leon Kozłowski / (red.), S.K. Kozłowski, O. Sytnyk. – Lwów – Warszawa 2010. – С. 328–367. 3. Булик Н.М. Археологічні колекції у музеях Львова (1823– 1914) / Н. Булик // Матеріали і дослідження з археології Прикар- паття і Волині. − Львів, 2008. − Вип. 12. – С. 407–428. 4. Булик Н.М. Львівська археологія ХІХ – початку ХХ століття: дослідники, наукові установи, музеї. – Львів, 2014. – 304 с. 5. ЛННБ ім. В. Стефаника (Відділ рукописів), ф. 26 (Управління консервації Львівського воєводства), спр. 42, ч. 1, 133 арк. 6. НА ВА ІУ НАН України. Papiery po prof. K. Hadaczku. 7. Нові музеї у Львові // Діло. – 2 грудня 1936. – Ч. 272. – С. 8. 8. Павлів Д., Петегирич В. Московський слід Михалківсько- го скарбу / Д. Павлів, В. Петегирич // Інститут українознавства ім. І. Крипякевича НАН України в 2002 році: інформаційний бю- летень. – Львів, 2003. – С. 59–62. 9. Пастернак Я. Археологія України. – Торонто, 1961. – 789 с. 10. Пастернак Я. З археології околиць Львова / Я. Пастернак // Діло. – 5 травня 1932. – Ч. 97. – С. 2–3. 11. Свєшніков І. Спогади музейного працівника / І. Свєшніков // Пам’ятки України: історія та культура. – К., 2008. – Ч. 2. – C. 2–38. 12. Brzęk G. Muzeum im. Dzieduszyckich we Lwowie i jego twórca. – Lublin, 1994. – 200 s. 13. Demetrykiewicz W. W sprawie gruntownej reformy i nowego urzadzenia instytucji publicznych preznaczonych do badan naukowych nad wykopaliskami archeologicznymi w Polsce, jakotez dla umiejętnej ich ochrony / W. Demetrykiewicz // Wiadomości Archeologiczne. – Warszawa, 1920. – T. V. – Z. 1–2. – S. 3–20. 14. Hadaczek K. Dział przedhistoryczny muzeum im. Dzieduszyckich. – Lwów, 1907. – S. 90–100 (odbitka z «Przewodnika po Muzeum im. Dzieduszyckich we Lwowie»). 15. Hadaczek K. Z badań archeologicznych w dorzeczu Dniestru / K. Hadaczek // Materyały Antropologiczno-Archeologiczne i Etnografi czne. – Kraków, 1903. – VI. – S. 27–35. 16. Hadaczek K. Grabarka Niesłuchowska / K. Hadaczek // Teka Konserwatorska. – Lwów, 1900. –R. II. – S. 71–86. 17. Hadaczek K. Złote skarby michałkowskie. – Kraków, 1904. – 30 s. – Тabl. XIII. 18. Karczewski M. Państwowe Grono Konserwatorów Zabytków Archeologicznych i Państwowe Muzeum Archeologiczne: ich rola w ochronie zabytków archeologicznych / M. Karczewski // Seminare. – Kraków–Piła–Warszawa–Wrocław, 2015. – T. 36. – N 4. – S. 183–197. 19. Karolczak K. Dzieduszyccy. Dzieje rodu. Linia poturzycko- zarzecka. – Kraków, 2001. – 329 s. 20. Kozłowski S.K. Leon / S.K. Kozłowski // Profesor Leon Kozłowski / (red.) S.K. Kozłowski, O. Sytnyk. – Lwów-Warszawa, 2010. – S. 205–302. 21. Lech J. Gordon Childe (1892–1957) w poszukiwaniu źródeł cywilizacji europejeskiej / J. Lech // Gordon Childe i archeologia w XX wieku. – Warszawa, 1999. – S. 19–66. 22. Licytacya zbiorów archeologicznych ś.p. profesora K. Hadaczka // Wiek Nowy. – № 5117. – 8 czerwca 1918 r. 23. Sprawy personalne // Rozprawy i wiadomości z Muzeum im. Dzieduszyckich. – Lwów, 1922. – С. 233. 24. Wardzała K. Sprawozdanie z IV zjazdu studentów prechistorii uniwersytetów polskich / K. Wardzała // Z Otchłani Wieków. – Poznan, 1934. – R. 9. – Z. 6. – S. 98–101. 25. Wiczkowski J. Lwów, jego rozwoj i stan kulturalny oraz przewodnik po mieście. – Lwów, 1907. – 587 s. СКОРОЧЕННЯ НА ВА ІУ НАН України – Науковий архів відділу археології Ін- ституту українознавства ім. І Крип’якевича НАН України ЛННБ ім. В. Стефаника – Львівська національна наукова бі- бліотека ім. В.Стефаника НАН України Булык Н.М. Свет и тени музейно-археологической жизни Львова первой половины ХХ ст. (на примере Музея Дидушицких) Рассмотрено положение археологического отдела Музея Дидушицких в первой половине ХХ в. Проанали- Рис. 11. Документ, адресований Львівському воєводству, з описом стану музею та пропозицією передати Михалківські скарби державі ISSN 2218-4805 387 зированы полевые исследования археолога Кароля Гада- чек и геолога Марьяна Ломницкого, наполнявшие фон- ды и экспозицию музея новыми материалами. После окончания Первой мировой войны острый экономиче- ский кризис коснулся музея. Он в полной мере задел и археологический отдел. В результате в музее наблюда- лась нехватка сотрудников, которые могли бы обеспе- чить не только научную обработку, но и надлежащее хранение экспонатов. Ценной частью археологической коллекции был Михалковский клад. В 1930-х гг. его со- стояние вызывало у властей и интеллигенции города серьезное беспокойство, вылившееся в несколько судеб- ных процессов. Накануне Второй мировой войны архе- ологические коллекции Музея Дидушицких переданы в Музей доистории Червенской земли, однако ему так и не суждено было заработать. Оттуда все археологиче- ские материалы в 1940 г. переданы Львовскому исто- рическому музею, где они с соответствующими шиф- рами хранятся по сей день. Ключевые слова: Музей Дидушицких, Михалковский клад, Кароль Гадачек, охрана памятников. Bulyk N.M. Light and shadows of museum-archeological life of Lviv in the fi rst half of XX century (by example of Di- dushytski Museum) State of the archaeological department of Didushytski Museum in the fi rst half of XX century is considered at the article. Field research conducted by archaeologist Karol Hadachek and geologist Marian Lomnitskyi, who complemented collections and exposition of the museum by new materials, are analyzed. After the end of the World War I the museum was aff ected by economic crisis. It also aff ected fully the archaeological department. As a result, the museum suff ered from shortage of workers, who could provide not only scientifi c studying of exhibits, but also proper storage of them. Among the most valuable parts of archaeological collection of the museum was Mykhalkivskyi hoard. In 1930-s, its conditions caused serious concern from the authorities and intellectuals of Lviv, which resulted in several trials. Right before the World War II, archaeological collections of the Didushytski Museum were transferred to the Museum of prehistory of Chervensky Land that, however, never opened. From there, in 1940, archaeological collections were transferred to the Lviv Historical Museum, where, with corresponding cipher, they are preserved till now. Key words: Didushytski Museum, Mykhalkivskyi hoard, Karol Hadachek, protection of sites. 10.02.2018 р. УДК 069.5(477-25)«193» А.С. Яненко ОСНОВНІ ЕКСПОЗИЦІЇ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО МУЗЕЙНОГО ГОРОДКА / УКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО АНТИРЕЛІГІЙНОГО МУЗЕЮ У 1930-х РР.: ПРОЕКТУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ У статті висвітлено експозиційну діяльність Все- українського музейного городка / Українського цен- трального антирелігійного музею в Києві протягом 1930-х рр., розглянуто проектування, функціонування і трансформації основних експозицій установи, проа- налізовано експозиційно-виставкову роботу інститу- ції у контексті тих змін, що мали місце в музейництві УСРР/УРСР у 1930-х рр. – гранична політизація з по- чатку десятиліття, агресивні антирелігійні кампанії, перетворення музеїв на «зброю» ідеологічного фронту. Ключові слова: експозиційна робота, музейництво, Всеукраїнський музейний городок, антирелігійний му- зей, Київ, 1930-х рр. Сучасний розвиток музейної справи, імплементація нових методів організації діяльності та управління му- зейними інституціями актуалізували дослідження з іс- торії українського музейництва, пошуки його традицій. Зміни, що відбувалися у сфері політики, економіки, на- уки, культури протягом ХХ ст., знаходили безпосереднє відображення у музейному середовищі, впливаючи не лише на напрямки роботи установ, але й на життя про- фесійної спільноти і відвідувачів. Музей як унікальна форма організації науки, у концепцію якої від почат- ку закладена функція взаємодії з громадою (комуні- кація через експозицію, освітні програми, публікації), виконував соціально-політичні замовлення та реагу- вав на зміни ідеологічних настанов. У цьому контексті музейна експозиція використовувалася як ефективний інструмент формування суспільної думки, а в умовах тоталітаризму інтелектуальний продукт експозицій- ної діяльності втрачав суб’єктивний особистісний ав- торський зміст, поступаючись ідеям «правильної» реа- лізації головної лінії партії та завдань соціалістичного будівництва. Яскравим прикладом згортання політи- ки українізації, розгортання репресій та ідеологізації гуманітарних наук, активізації антирелігійної пропа- ганди та остаточної перебудови науки і культури на «марксистсько-ленінські рейки», що набули тотально- го характеру в інтелектуальному співтоваристві УСРР/ УРСР у 1930-х рр., є трансформації, що відбувалися у експозиційній роботі Всеукраїнського музейного го- родка (далі – ВМГ). Цей досвід досі залишається мало- дослідженим і майже несистематизованим, побіжним свідченням чого є вкрай незначна кількість узагальне- них робіт з історії українського музейництва міжвоєн- ного періоду [1; 2] та історії Національного Києво-Пе- черського історико-культурного заповідника зокрема, хоча аналіз експозиційної діяльності є важливим для повноцінного функціонування сучасних музейних ін- ституцій як науково-дослідних і пізнавальних центрів. j
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180732
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2218-4805
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-29T03:58:18Z
publishDate	2018
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
record_format	dspace
spelling	Булик, Н.М. 2021-10-16T17:45:23Z 2021-10-16T17:45:23Z 2018 Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких) / Н.М. Булик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 380-387. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180732 [069.01:904(477.83-25)]«190/194» Розглянуто стан археологічного відділу Музею Дідушицьких у першій половині ХХ ст. Проаналізовано польові дослідження археолога Кароля Гадачека та геолога Мар’яна Ломницького, які наповнювали фонди та експозицію музею новими матеріалами. Після закінчення Першої світової війни гостра економічна криза торкнулася музею. Повною мірою вона зачепила і археологічний відділ. Як наслідок – у музеї спостерігалася нестача працівників, які б могли забезпечити не лише наукове опрацювання, а й належне зберігання експонатів. Найціннішою частиною археологічної колекції були Михалківські скарби. У 1930-х роках їх стан викликав серйозне занепокоєння з боку влади і інтелігенції міста, що вилилося у кілька судових справ. Напередодні Другої світової війни археологічні колекції Музею Дідушицьких передано до Музею праісторії Червенської землі, якому так і не судилося запрацювати. Звідти всі археологічні колекції у 1940 р. передано до Львівського історичного музею, де вони з відповідними шифрами знаходяться донині. Рассмотрено положение археологического отдела Музея Дидушицких в первой половине ХХ в. Проанализированы полевые исследования археолога Кароля Гадачек и геолога Марьяна Ломницкого, наполнявшие фонды и экспозицию музея новыми материалами. После окончания Первой мировой войны острый экономический кризис коснулся музея. Он в полной мере задел и археологический отдел. В результате в музее наблюдалась нехватка сотрудников, которые могли бы обеспечить не только научную обработку, но и надлежащее хранение экспонатов. Ценной частью археологической коллекции был Михалковский клад. В 1930-х гг. его состояние вызывало у властей и интеллигенции города серьезное беспокойство, вылившееся в несколько судебных процессов. Накануне Второй мировой войны археологические коллекции Музея Дидушицких переданы в Музей доистории Червенской земли, однако ему так и не суждено было заработать. Оттуда все археологические материалы в 1940 г. переданы Львовскому историческому музею, где они с соответствующими шифрами хранятся по сей день. State of the archaeological department of Didushytski Museum in the first half of XX century is considered at the article. Field research conducted by archaeologist Karol Hadachek and geologist Marian Lomnitskyi, who complemented collections and exposition of the museum by new materials, are analyzed. After the end of the World War I the museum was affected by economic crisis. It also affected fully the archaeological department. As a result, the museum suffered from shortage of workers, who could provide not only scientific studying of exhibits, but also proper storage of them. Among the most valuable parts of archaeological collection of the museum was Mykhalkivskyi hoard. In 1930-s, its conditions caused serious concern from the authorities and intellectuals of Lviv, which resulted in several trials. Right before the World War II, archaeological collections of the Didushytski Museum were transferred to the Museum of prehistory of Chervensky Land that, however, never opened. From there, in 1940, archaeological collections were transferred to the Lviv Historical Museum, where, with corresponding cipher, they are preserved till now. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Музейна справа Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких) Свет и тени музейно-археологической жизни Львова первой половины ХХ ст. (на примере Музея Дидушицких) Light and shadows of museum-archeological life of Lviv in the first half of XX century (by example of Didushytski Museum) Article published earlier
spellingShingle	Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких) Булик, Н.М. Музейна справа
title	Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких)
title_alt	Свет и тени музейно-археологической жизни Львова первой половины ХХ ст. (на примере Музея Дидушицких) Light and shadows of museum-archeological life of Lviv in the first half of XX century (by example of Didushytski Museum)
title_full	Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких)
title_fullStr	Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких)
title_full_unstemmed	Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких)
title_short	Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких)
title_sort	світло й тіні музейно-археологічного життя львова першої половини хх ст. (на прикладі музею дідушицьких)
topic	Музейна справа
topic_facet	Музейна справа
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180732
work_keys_str_mv	AT buliknm svítloitínímuzeinoarheologíčnogožittâlʹvovaperšoípolovinihhstnaprikladímuzeûdídušicʹkih AT buliknm svetitenimuzeinoarheologičeskoižiznilʹvovapervoipolovinyhhstnaprimeremuzeâdidušickih AT buliknm lightandshadowsofmuseumarcheologicallifeoflvivinthefirsthalfofxxcenturybyexampleofdidushytskimuseum

Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких)

Репозитарії

Схожі ресурси