Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація

У статті висвітлено експозиційну діяльність Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею в Києві протягом 1930-х рр., розглянуто проектування, функціонування і трансформації основних експозицій установи, проаналізовано експозиційно-виставкову роботу ін...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Сіверщина в історії України
Дата:	2018
Автор:	Яненко, А.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2018
Теми:	Музейна справа
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180733
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація / А.С. Яненко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 387-399. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860241333313077248
author	Яненко, А.С.
author_facet	Яненко, А.С.
citation_txt	Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація / А.С. Яненко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 387-399. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сіверщина в історії України
description	У статті висвітлено експозиційну діяльність Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею в Києві протягом 1930-х рр., розглянуто проектування, функціонування і трансформації основних експозицій установи, проаналізовано експозиційно-виставкову роботу інституції у контексті тих змін, що мали місце в музейництві УСРР/УРСР у 1930-х рр. – гранична політизація з початку десятиліття, агресивні антирелігійні кампанії, перетворення музеїв на «зброю» ідеологічного фронту. В статье освещена экспозиционная деятельность Всеукраинского музейного городка / Украинского Центрального антирелигиозного музею в Киеве 1930-х гг., рассмотрены проектирование, функционирование и трансформация основных экспозиций учреждения, проанализирована экспозиционно-выставочная робота институции в контексте изменений, которые имели место в музейном деле УССР 1930-х гг. – граничная политизация в начале десятилетия, агрессивные антирелигиозные кампании, превращение музеев в «оружие» идеологического фронта. The article deals with the exhibition activity of the All-Ukrainian Museum Town / Ukrainian Antireligious Museum in Kyiv in the 1930s. Designing, functioning and transformation of the main museum displays are examined. The exhibition activity of the museum institution is analyzed in the movement of changes in museum life and museology of UkrSSR in the 1930s – edged politicization at the beginning of the decade, aggressive antireligious companies and turning museums on the “weapon” for ideological front.
first_indexed	2025-12-07T18:30:01Z
format	Article
fulltext	ISSN 2218-4805 387 зированы полевые исследования археолога Кароля Гада- чек и геолога Марьяна Ломницкого, наполнявшие фон- ды и экспозицию музея новыми материалами. После окончания Первой мировой войны острый экономиче- ский кризис коснулся музея. Он в полной мере задел и археологический отдел. В результате в музее наблюда- лась нехватка сотрудников, которые могли бы обеспе- чить не только научную обработку, но и надлежащее хранение экспонатов. Ценной частью археологической коллекции был Михалковский клад. В 1930-х гг. его со- стояние вызывало у властей и интеллигенции города серьезное беспокойство, вылившееся в несколько судеб- ных процессов. Накануне Второй мировой войны архе- ологические коллекции Музея Дидушицких переданы в Музей доистории Червенской земли, однако ему так и не суждено было заработать. Оттуда все археологиче- ские материалы в 1940 г. переданы Львовскому исто- рическому музею, где они с соответствующими шиф- рами хранятся по сей день. Ключевые слова: Музей Дидушицких, Михалковский клад, Кароль Гадачек, охрана памятников. Bulyk N.M. Light and shadows of museum-archeological life of Lviv in the fi rst half of XX century (by example of Di- dushytski Museum) State of the archaeological department of Didushytski Museum in the fi rst half of XX century is considered at the article. Field research conducted by archaeologist Karol Hadachek and geologist Marian Lomnitskyi, who complemented collections and exposition of the museum by new materials, are analyzed. After the end of the World War I the museum was aff ected by economic crisis. It also aff ected fully the archaeological department. As a result, the museum suff ered from shortage of workers, who could provide not only scientifi c studying of exhibits, but also proper storage of them. Among the most valuable parts of archaeological collection of the museum was Mykhalkivskyi hoard. In 1930-s, its conditions caused serious concern from the authorities and intellectuals of Lviv, which resulted in several trials. Right before the World War II, archaeological collections of the Didushytski Museum were transferred to the Museum of prehistory of Chervensky Land that, however, never opened. From there, in 1940, archaeological collections were transferred to the Lviv Historical Museum, where, with corresponding cipher, they are preserved till now. Key words: Didushytski Museum, Mykhalkivskyi hoard, Karol Hadachek, protection of sites. 10.02.2018 р. УДК 069.5(477-25)«193» А.С. Яненко ОСНОВНІ ЕКСПОЗИЦІЇ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО МУЗЕЙНОГО ГОРОДКА / УКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО АНТИРЕЛІГІЙНОГО МУЗЕЮ У 1930-х РР.: ПРОЕКТУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ У статті висвітлено експозиційну діяльність Все- українського музейного городка / Українського цен- трального антирелігійного музею в Києві протягом 1930-х рр., розглянуто проектування, функціонування і трансформації основних експозицій установи, проа- налізовано експозиційно-виставкову роботу інститу- ції у контексті тих змін, що мали місце в музейництві УСРР/УРСР у 1930-х рр. – гранична політизація з по- чатку десятиліття, агресивні антирелігійні кампанії, перетворення музеїв на «зброю» ідеологічного фронту. Ключові слова: експозиційна робота, музейництво, Всеукраїнський музейний городок, антирелігійний му- зей, Київ, 1930-х рр. Сучасний розвиток музейної справи, імплементація нових методів організації діяльності та управління му- зейними інституціями актуалізували дослідження з іс- торії українського музейництва, пошуки його традицій. Зміни, що відбувалися у сфері політики, економіки, на- уки, культури протягом ХХ ст., знаходили безпосереднє відображення у музейному середовищі, впливаючи не лише на напрямки роботи установ, але й на життя про- фесійної спільноти і відвідувачів. Музей як унікальна форма організації науки, у концепцію якої від почат- ку закладена функція взаємодії з громадою (комуні- кація через експозицію, освітні програми, публікації), виконував соціально-політичні замовлення та реагу- вав на зміни ідеологічних настанов. У цьому контексті музейна експозиція використовувалася як ефективний інструмент формування суспільної думки, а в умовах тоталітаризму інтелектуальний продукт експозицій- ної діяльності втрачав суб’єктивний особистісний ав- торський зміст, поступаючись ідеям «правильної» реа- лізації головної лінії партії та завдань соціалістичного будівництва. Яскравим прикладом згортання політи- ки українізації, розгортання репресій та ідеологізації гуманітарних наук, активізації антирелігійної пропа- ганди та остаточної перебудови науки і культури на «марксистсько-ленінські рейки», що набули тотально- го характеру в інтелектуальному співтоваристві УСРР/ УРСР у 1930-х рр., є трансформації, що відбувалися у експозиційній роботі Всеукраїнського музейного го- родка (далі – ВМГ). Цей досвід досі залишається мало- дослідженим і майже несистематизованим, побіжним свідченням чого є вкрай незначна кількість узагальне- них робіт з історії українського музейництва міжвоєн- ного періоду [1; 2] та історії Національного Києво-Пе- черського історико-культурного заповідника зокрема, хоча аналіз експозиційної діяльності є важливим для повноцінного функціонування сучасних музейних ін- ституцій як науково-дослідних і пізнавальних центрів. j Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 388 Метою цієї розвідки є комплексне вивчення, узагаль- нення і аналіз експозиційно-виставкової роботи ВМГ та його структурних одиниць – відділів/секцій/фондів/му- зеїв протягом 1930-х рр. Розвиток музейництва міжвоєнного періоду на те- риторії Києво-Печерської лаври, що тривалий час зали- шався поза увагою вчених, від 1990-х рр. став об’єктом наукових студій значної кількості дослідників. У працях С.І. Білоконя, А.Д. Гришина, Р.І. Качана, Є.П. Кабанця, Л.І. Ковалевої, І.І. Масалової, Г.В. Полюшка, І.М. Прелов- ської, А.М. Чередниченко та ін. розглядаються інституці- ональні аспекти музейної справи 1920–30-х рр., питан- ня функціонування музейних і академічних установ на теренах колишнього монастиря, долі музейників тощо. Утім експозиційно-виставкова діяльність ВМГ у цих сту- діях не є окремим предметом вивчення і згадується, пе- редовсім, контекстуально. Водночас ця складова музейного життя Києва 1930-х рр. зафіксована у чималій кількості документів і матеріалів. Характерною ознакою цього десятиліття у порівняні з 1920-ми рр. є суттєве зменшення, а часом й цілковита відсутність (особливо для другої полови- ни 1930-х рр.) обіжної ділової документації. Наявні опу- бліковані та неопубліковані джерела висвітлюють різні аспекти проблематики: передумови та засади створен- ня експозицій, проекти й схеми виставок, відомості про форми та методи експозиційної роботи, реорганізації музейних установ та відповідні реекспозиції, біографіч- ні відомості про музейних співробітників, які долучили- ся до виставкової роботи ВМГ і його структурних одиниць протягом 1930-х рр. Важливими для висвітлення обраної теми є матеріали, що зберігаються в ЦДАВО України, НА ІА НАН України, ІР НБУВ, Держархіві Київської області. Корпус опублікованих джерел, зокрема, надруковані ро- боти співробітників ВМГ Н.В. Лінки-Геппенер, Г.І. Денісо- ва, І.М. Скуленка, П.А. Карпенка, М.О. Щепотьєвої, видання «Колишня Києво-Печерська лавра на службі експлуататорів» [4], численні повідомлення співробітників музей- них інституцій на сторінках періо- дичних видань «Безвірник», «Совет- ский музей», «Соціалістичний Київ» та ін., що відображає загальні тен- денції трансформації музейництва 1930-х рр. на прикладі державного заповідника. Детальною фіксаці- єю стану експозицій Українського центрального антирелігійного му- зею (далі – УЦАМ), що функціону- вав на території Києво-Печерської лаври наприкінці 1930-х – на почат- ку 1940-х рр., слід вважати «Корот- кий довідник» 1940 р. [5]. Наявні матеріали і документи дають можливість охарактери- зувати процес проектування, реалізації, трансформа- ції постійних і тимчасових експозицій, проаналізува- ти вплив державної політики на зміни, що мали місце у виставковій роботі, узагальнити вже відомі факти та ввести до наукового обігу маловідомі джерела з історії українського музейництва 1930-х рр. Всеукраїнський державний культурно-історичний заповідник «Всеукраїнський музейний городок», утво- рений відповідно до постанови робітничо-селянсько- го уряду УСРР, ВУЦВК та РНК від 29 вересня 1926 р., на початку 1930-х рр. мав у своєму розпорядженні 74 жит- лові корпуси та 16 церков з 32 вівтарями, його тери- торія традиційно поділялася на п’ять частин: «верхня Лавра в межах Мазепинських стін, Ближні печери, Дальні печери, так звані Гостинниці та Берестове» [6, арк. 1]. 1930 р. ВМГ – Лаврський державний культурно-історич- ний заповідник – складався з 8 відділів: культів; шиття й тканини; письма й друку; історії лаври з лаврським архівом; станкового малярства; нумізматичного; старо- давньої української архітектури; музею-збірки П.П. По- тоцького. Для «огляду публіки» пропонувалася екскур- сія, що «освітлює пам’ятки Лаври з боку художнього, історично-культурного та протирелігійного», а також три відділи музею: культів, шиття й тканини, письма й друку. Інші відділи перебували в стадії організації. Музей був відкритий для відвідування: з 1 жовтня до 1 квітня у понеділок, четвер та неділю від 10 до 3 го- дини, з 1 квітня до 1 жовтня – щодня, крім суботи, від 10 до 2 години [7, с. 41–42]. Структура музейної інсти- туції, включно з експозиціями, наприкінці 1920-х рр. відбивала позитивістську наукову парадигму, відділи формувалися з урахуванням особливостей й вимог до збереження різних історико-культурних цінностей, ос- новним дослідницьким та експозиційним принципом залишалися демонстрація й пояснення мистецького та історико-культурного значення пам’яток рухомої та не- Іл. 1. Група екскурсантів перед входом до Музею історії релігії. Початок 1930 х рр. (З колекції НКПІКЗ) ISSN 2218-4805 389 рухомої спадщини. Однак на по- чатку 1930-х рр. проголошений 1929 р. «великий перелом» по- чав агресивно впроваджуватися у музейне життя УСРР. З огляду на потребу побудови нового му- зею, головним завданням якого мало стати висвітлення в експо- зиції успіхів і недоліків соціаліс- тичного будівництва (промисло- вості, сільського господарства і культури), розпочалась активна боротьба зі «старим, традицій- ним, ідеалістичним», засуджу- вались формалістичні методи, «музейна латинь». Особливу ува- гу зосереджували на антирелі- гійній пропаганді, культурному шефстві з поширення «нової со- ціалістичної культури», популя- ризації нових заводів, нових галу- зей виробництва, музеї залучали у дослідницьку роботу з вивчен- ня виробничих сил, сировинних ресурсів краю, їх раціонально- го використання, до відвертої антирелігійної політи- ки. Експозиції музеїв перебудовували за формаційним принципом [8]. У ВМГ ці трансформаційні процеси ви- явилися у поступовому перетворенні установи на Всеу- країнський/Лаврський антирелігійний комбінат. У пові- домленні в журналі «Безвірник» за 1929 р. зазначалося: «Музейний городок у Києві – всеукраїнський культурно-іс- торичний заповідник дедалі більше витиска бабусю-лавру. Наступ на лавру шириться […] Попереду ще багато ро- боти в музейному заповіднику […] Взагалі лавру треба перетворити на розсадник безвірництва» [9]. 1930 р. співробітники виробили й 9 квітня затвердили на за- сіданні Наукової колегії ВМГ тезисний етикетаж «Лав- ри, секції культів, антирелігійного кутка, секції друків, секції шиття й тканини», що яскраво ілюстрував пере- хід на «нові рейки» [10, арк. 16–18]. Протягом 1930– 31 рр. виробили, затвердили й почали впроваджувати у життя нові принципи організації ВМГ, Сектор науки НКО УСРР 1931 р. затвердив нове положення про му- зейний городок, тоді ж впроваджена секторальна си- стема роботи заповідника (сектор науково-дослідчий, методологічно-експозиційний, масової комуністич- ної освіти, адміністративно-господарчий), затвердже- ний новий директорат інституції, підготовані проек- ти музеїв історії лаври, історії релігії, антирелігійного та фонду архітектури, утворено політраду тощо. Про- тягом 1931 р. Наукова колегія ВМГ розглянула та оп- рацювала проблеми, висунуті на І-му з’їзді музейних робітників РСФРР [11, арк. 61]. Згідно із новою струк- турою установи відділи реорганізували на фонди, на- томість у науково-дослідному секторі розпочали свою роботу Музей історії релігії/ релігій (іл. 1) та Музей іс- торії Лаври (іл. 2) [11, арк. 51–54, 102–103]. Відкритим для відвідувачів у якості окремої структурної одиниці залишався Музей України, а також виставки у фондах (колишні відділи) архітектури та металу. Згідно із ко- ротким звітом про роботу заповідника у 1931 р. в Му- зеї історії релігії підготували проект за принципами «марксо-ленінської методи» та експонували нові окре- мі теми: походження релігії (в одному кабінеті); кон- трреволюційна діяльність церкви; контрреволюційна діяльність митрополита Антонія (Храповицького). У відділі Єгипту експонувалися матеріали щодо еконо- міки давнього Єгипту як підґрунтя для культу мертвих, демонструвалася вітрина «Експлуатація через Єгипет- ський культ мертвих». Співробітники Музею опрацьо- вували матеріали про секту Оомото1 (іл. 3), питання по- ходження юдаїзму, тему «Юдаїзм на послугах царату». У відділі християнства зробили експозиції: «походжен- ня Христа та його класова суть»; «походження ікони»; «“Святі” Миколи ІІ»; «Святі февдали»; «торгівля цер- кви»; «релігія та медицина»; «сектантство»; «релігія та колективізація»; «церковні вклади». При Музеї органі- зували кабінет соціалістичного будівництва, в якому передовсім за допомогою діаграм та світлин ілюстру- вали основні процеси реконструкції народного госпо- дарства СРСР та УСРР, зокрема колективізацію та ма- 1. Оомото (оомото-кьо) – релігійне вчення, що виникло на- прикінці ХІХ ст. у Японії. З японського перекладається як «вчен- ня великого початку». Іл. 2. Група екскурсантів перед входом до Музею історії Лаври. Початок 1930-х рр. (З колекції НКПІКЗ) Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 390 шинізацію сільського господарства, реконструкцію та зріст промисловості, зріст народного прибутку, куль- турне будівництво та безвірницький рух. Влаштували галерею безвірників, де розмістили портрети «великих буржуазних та пролетарських безвірників» з цитатами з їхніх творів та відповідний етикетаж. Для музею ви- готовили нові тексти задля втілення «самомовности» експозиції [11, арк. 61–62]. 1931 р. в Музеї історії Лаври згідно з розробленим наприкінці 1930 р. проектом здійснили реекспозицію низки тематичних груп: заснування Лаври; Лавра фео- дальної доби (XVII сторіччя – боротьба з унією; початки зв’язку Лаври з царатом; Лавра й Гетьманщина; Лавра й кріпацтво); Лавра капіталістична (XVIII–ХІХ ст.) (про- мисловість Лаври: друкарня, іконописна майстерня, свічний завод, фініфтієва майстерня; торгівля Лаври); політичне обличчя Лаври в ХХ ст. (Японська війна; ре- волюція 1905 року; Імперіалістична війна; Лавра в рево- люцію 1917 р.; Лавра за часів радянської влади); побут ченців; торгівля мощами. З метою підвищення екскур- сійно-експозиційної спроможності печерних комплек- сів співробітники здійснили дослідження вентиляції печер, вимірювали рух повітря в лабіринтах, провели мікромікологічний аналіз, консервували та дезінфіку- вали мощі, розробили новий етикетаж [12, арк. 1–2]. В Музеї України 1931 р. для відвідувачів підготували тематичну виставку (216 експонатів), присвячену Черво- ній Армії. Фонд письма та друку підготував та експонував виставку «Історія книги на Україні», фонд архітектури – «Житло на Україні», фонд металу – «Київські золотарі», нумізматичний фонд – «Монета на службі релігії». Спів- робітники фонду шиття й тканини провели реекспозицію «з метою показати походження тканини; використання тканини панівними клясами та церковниками та про- яви класової боротьби на вживанні тканини», експонува- ли матеріали щодо розвитку текстильної промисловості СРСР [11, арк. 63–64; 13]. Політизація діяльності ВМГ на початку 1930-х рр. чіт- ко зафіксована і в звіті установи за 1932 р.: «основним напрямком роботи М[узейного] Г[ородка], що характери- зував весь дальший хід його наукової праці, слід вважати рі- шучій й глибокий перегляд всієї його наукової продукції за минулі роки в світлі листа тов. Сталіна до редакції жур- налу «Пролетарська Революція”2»; «завдання побудови без- класового суспільства, знищення рештків капіталізму не тільки в економіці, але й в свідомості людства, це завдан- ня є бойове гасло М[узейного] Г[ородка] в його боротьбі на антирелігійному фронті, на одній з передових позицій кла- сової боротьби». У 1932 р. процеси «викорчовання решток ідеалістичних концепцій в музейній експозиції» та «загли- блення марксо-ленінової методології в н/д роботі» набули обов’язкового системного характеру, супроводжувалися публічними нарадами і «методологічними штурмами» за участі «безвірницької пролетарської громадськості»; були критично переосмислені перші спроби запровадження марксо-ленінової методології в музейній експозиції (біль- шість виставок відкриті для відвідувачів після реекспо- зиції ще у травні 1931 р.) [11, арк. 8–10]. Перебудова Музею історії релігії за соціально-еконо- мічними формаціями була відкладена на 1933 р., а 1932 р. експозиція будувалася за тематичним принципом. Для но- вої експозиції під загальною назвою «Клясова роля пра- вослав’я в Росії» відвели велику залу, в якій раніше експо- нувались матеріали фонду шиття й тканини3 (експозиція фонду шиття й тканини в кількості до 800 музейних пред- метів була доступна для відвідування до 1 квітня 1932 р.) (іл. 4). Після відповідної реекспозиції новий проект від- крили для огляду у травні 1932 р. Основна тематика екс- позиції: «походження православ’я», «обожнення февдалів православною церквою», «клясова роля манастирів», «пра- вославна церква за імперіалістичну добу», «православна церква в боротьбі з революційним рухом», «православ’я та мілітаризм», «православ’я та царат», «клясова роля сек- танства», «автокефальна церква та її клясова роля». Для створення етикетажу широко використовувалися цитати «з класиків марксизму-ленінізму». У експозиції використа- ли музейні предмети з фондів шиття та тканини, металів та каміння, нумізматики, письма та друку з метою «при- мусити культові, релігійні речі казати проти релігії, про- ти культу». У вже існуючий експозиційний відділ юдаїки додали низку оригінальних зарисовок та малюнків куль- тових відправ. Кабінет соціалістичного будівництва, орга- нізований ще 1931 р., поповнили новими матеріалами та відкрили для відвідування [11, арк. 13–15; 3, с. 119–120]. На початку 1932 р. було розроблено за принципом суспільно-економічних формацій і затверджено новий проект Музею історії Лаври. Для реалізації задуму до- датково до попередньої експозиції розробили кілька тем: «Доба раннього февдалізму за засновання манас- 2. Докладно про вплив листа, надрукованого 1931 р., на інте- лектуальне середовище УСРР: Ткаченко В.В. Вплив листа Й.В. Ста- ліна «Про деякі питання історії більшовизму» до редакції журналу «Пролетарська революція» на наукове життя в Україні (30 і роки ХХ ст.) // Гілея. – К., 2009. – Вип. 21. – С. 75–84. 3. Нині приміщення Благовіщенської церкви. Іл. 3. Виставка матеріалів релігійного вчення «Оомото» ISSN 2218-4805 391 тиря», «Манастир в XVII сторіч- чі», «Лавра в імперіалістичну добу війни», «Лавра в Жовтневу Рево- люцію». Одночасно був змінений етикетаж старої експозиції. На літній сезон 1932 р. Музей історії Лаври вперше відкрив для широ- кого відвідування новий екскур- сійний об’єкт – церкву Спаса на Берестові, виготовивши для цього відповідні музейні тексти і тези лекторських пояснень [3, с. 121]. «Музей джерел вивчення історії України (Збірка П.П. Потоцького)» протягом 1932 р. здійснив реекс- позицію (додані експонати) ви- ставки «Участь Червоної Армії в громадянській війні» та виставки, присвяченої іконографії україн- ського міста. Для делегації уря- ду Туреччини, що відвідала ВМГ, в Музеї України підготували спеціальну виставку доку- ментів, малюнків та матеріалів про історико-культурні зв’язки Туреччини та України [11, арк. 19]. Фонд маляр- ства (іконографічний) протягом 1932 р. був закритий для масового відвідування, але з матеріалів фонду, ок- рім тих, що перебували на експонуванні в Музеї істо- рії релігії та Музеї історії Лаври, для студій дослідників та науковців ВМГ створили низку тематичних антире- лігійних виставок: «Православ’я та мілітаризм», «Ан- тисемітизм в православній іконі» тощо [11, арк. 25–26]. Фонд архітектури розробив та підготував до відкрит- тя виставку «Від куріня до соціалістичного міста», ви- готовив із цією метою макет Дніпрогесу, нового Запо- ріжжя, одержав від Дніпроміста низку креслеників та 5 макетів. Підготували матеріали до експозиції «Гене- за культурного спорудження» [11, арк. 27]. Самостійна експозиція фонду письма та друку, утворена протягом 1931 р. (452 експонати), була зачинена в травні 1932 р. у зв’язку із загальною реекспозицією Музеїв [11, арк. 28]. 1932 р. виставково-експозиційну роботу здійснювали і науково-допоміжні структури ВМГ: співробітники бі- бліотеки видали на експонування до відділу православ’я Музею історії релігії 466 видань, до відділу сектантства – 185, до Володимирському філіалу – 10, до Музею історії Лаври – 31 примірник, а також створили 8 виставок ан- тирелігійної літератури та літератури з питань поточної політики в довідковому бюро ВМГ [11, арк. 32]. Протягом 1932 р. ВМГ був відкритий для відвідувачів щодня, за виключенням вихідних днів (одного на шести- денку), протягом 5 ½ годин. Окрім Музею історії релі- гії, Музею історії Лаври, Музею джерел вивчення історії України (Збірка П.П. Потоцького) (останній для масово- го відвідування відкритий один день на шестиденку у загальний вихідний день, решту днів – лише для окре- мих груп позаміських та закордонних туристів) відвіду- вачі могли також ознайомитися з іншими екскурсійни- ми об’єктами Музею історії Лаври – Лаврська дзвіниця, церква Спаса на Берестові, Дальні Печери [11, арк. 35]. Бригада ЦК КП(б)У та Київського МПК «в справах об- стеження наукової та експозиційної роботи Київських музеїв» 1932 р., проаналізувавши наукову та експози- ційну діяльність ВМГ, констатувала, що «Лаврський ан- тирелігійний музей проробив велику роботу в напрямку перетворення колишнього релігійного капища на осередок антирелігійної пропаганди. Енергійними заходами акти- ву музею вкупі з Київською радою товариства Безвірни- ків зовсім ліквідоване релігійне життя на терені лаври4. […] Велику роботу переведено в напрямку політосвітньо- го обслуговування відвідувачів, що в 1931 р. досягло відві- дуванням 262 043 осіб. Одночасно з цим бригада звертає увагу на такі хибні моменти в роботі музею: а) у відді- лі історії релігії не показано ґенези релігії, в кількох міс- цях має місце механістична експозиція (куток походжен- ня хреста); б) лаврський музей є разом з тим державний культурно-історичний заповідник, його завдання пока- зати лавру як осередок класового гніту в минулому, та осередок радянського будівництва в сучасному. В лаврі не збережено жодного комплексу, що в повній мірі говорив би про зміст старої лаври, недостатньо проводиться ро- бота в напрямку відображення процесів соціалістично- го будівництва, зокрема безвірницького руху; в) домінує нездоровий формалістичний метод роботи, що особливо позначається у відділі шиття й тканин, в якому за ру- брикою цього «шиття» поховано класову суть попівського ритуального одягу. В цьому відділі має місце також іде- алізація куркульського побуту, що йде тут під рубрикою 4. Рішення «Про закриття Києво-Печерської лаври і виселен- ня її ченців» ухвалено 18 листопада 1929 р. Іл. 4. Відділ шитва й тканини ВМГ. 1931 р. (З колекції НКПІКЗ) Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 392 «українського селянського шиття». В музеї нема відділу, що показував би зміст і форми попівського вбрання, як знаряддя класового гніту…» [14]. Подібну критичну оцінку реструктуризації ВМГ та його експозиційної роботи повторив М.М. Горват у по- відомленні «Активізувати антирелігійну роботу музе- їв»: «Київський Державний лаврський музей […] в систе- мі своєї експозиції підносив глядачеві певною мірою ті ж самі аполітичні «доба та мистецтво». Коли ж сектор на- уки запропонував музеєві перебудувати свою систему за принципом історичних клясових формацій, то керівники музею винайшли спосіб, як залишити без усяких змін старі відділи музею і водночас «задовольнити вимоги» Наркомо- світи. Залишивши все, як і було, на дверях кожного відділу, замість старих назв було написано, що це мов «запасовий фонд», за такими то номерами. А в запасному фонді, як і взагалі в коморах ідеологічно-витриманих пояснень, кля- сової настанови в розташуванні матеріялів можна, мов- ляв, не додержуватись, бо це ж речовий склад і тільки. Про- те, зробивши «таку реформу», музей спокійнісінько давав перепустки і продавав квитки на огляд таких виключно закритих, «запасових фондів» [15, с. 27]. 1933 р. позначився в історії ВМГ черговими реструк- туризаціями, розгортанням репресій проти співробіт- ників, що, на думку тоталітарної влади, провадили «без- зубу наукоподібну «пінкоздіймальну» роботу, «вивчаючи» і збираючи речі культу, а той просто речі що не мають ні музейного, ні художньо-історичного значення» [16, с. 32]. Навесні 1933 р. П.П. Курінного звільнили з посади ди- ректора ВМГ та заарештували (звільнений з-під арешту 12 травня 1933 р.), т. в. о. директора заповідника призна- чили В.І. Касія [17, с. 202]. У своєму звіті про стан і робо- ту ВМГ за період з 24 квітня до 5 червня 1933 р. В.І. Касій зазначав, що 26 квітня були організовані «вертикальні» комісії підготовки здачі справ (фо- ндів, адміністративно-господар- ського сектору, бухгалтерії, кан- целярії, фототеки), формально прийняття справ ВМГ розпоча- лося лише 20 травня [11, арк. 156]. На думку новопризначеного т. в. о. науково-дослідчий сектор ВМГ «не активно» спрямовував нау- кову діяльність установи на «за- садах марксизму-ленінізму», «дея- кі експозиції понад рік або й понад два-три демонструються трудя- щій масі, бувши просякнуті воро- жо-шкідливим змістом, механіциз- мом, попівщиною та ідеалізмом, напр. «буддизм», «ламаїзм» та «шинтоїзм» подано за схемою Ду- ховної Академії Наук». Музей іс- торії релігії був охарактеризова- ний як «побудований не на засадах марксизму-ленінізму, а механічно з’єднана збірка ідеоло- гічно невитриманих і шкідливих експозиційних груп, що не допомагають диференційовано бити по ворогові», Музей історії Лаври – демонстрував «антимонашеські експози- ції, еклектично подавши їх». Тоді ж В.І. Касій склав комі- сію за участі представників партійного, профспілкового, безвірницького осередків та Секції наукових робітників для термінової «ідеологічної» перевірки демонстрованих експозицій [11, арк. 160–161]. Водночас навесні 1933 р. для відвідувачів відкрили новий екскурсійний об’єкт – Троїцьку надбрамну церкву [11, арк. 162–163]. Утім, ймовірно, зміни в експозиції музеїв ВМГ за ке- рівництва В.І. Касія не відбулися, адже відповідно до по- станови Президії міського комітету КП(б)У від 19 серпня 1933 р. він був усунений з посади. Призначений дирек- тором ВМГ Н.О. Багрій у статті в журналі «Безвірник», що побачила світ 1934 р., наголошував, що «увесь шкід- ницький елемент, що заважав перебудові музейної роботи ВМГ, було вичищено», «комісія чистки» дала низку дирек- тив щодо заміни «ворожої» експозиції на нову: «замість “об’єктивістично”, беззубо, за ознаками назв релігій побу- дованих відділів, як наприклад, “православія”, “юдаїзма”, “шаманізма” тощо – створити єдиний антирелігійний му- зей, систематизований за соціально-економічними форма- ціями». Експозицію Музею історії релігії було демонтова- но, знято «глухий, “аполітичний”, предметний етикетаж». У колишньому відділі «православія» організували нову експозицію – «Релігія на службі експлуататорів-феода- лів» (іл. 5) [16, с. 34–35]. Цей новий розділ Музею історії релігії відкрили до «жовтневих свят» 1934 р. Експозиція мала низку відділів: «Піп завжди з феодалами», «Путята крестил Новгород мечом, а Добрыня огнем», «Культ обо- ження феодалів», «Лавра – жорстокий кріпосник», «“Свя- ті” з українських гетьманів і поміщиків», «Церква проти Іл. 5. Відвідувачі Музейного городка біля входу до експозиційного відділу «Релігія на службі феодалів-експлуататорів» (З колекції НКПІКЗ) ISSN 2218-4805 393 революційних селянських повстань» [18, с. 307] (іл. 6–8). Побудова експозиції «Релігія на службі феодалів-експлу- ататорів» розглядалась дирекцією як «перше значне досяг- нення Музейного городка», що дозволило звільнитись «від буржуазно-націоналістичного мотлоху поданого в вигляді музейного відділу “Православія”» [4, с. 18]. На Ближніх пече- рах5 1934 р. змонтували виставку муміфікації, де експону- валися «зразки штучної й природної муміфікації не тільки людей, а й різних тварин» [4, с. 10] (іл. 9)6. Новим експози- ційним об’єктом ВМГ стали виявлені в Антонієвих пече- рах «чотири тюремні камери з кільцями» [26, с. 34–35]. У довідкових матеріалах по Музейному городку зазнача- лося, що «шлях екскурсії у ближні печери йде так: спуска- 5. У просторі Хрестовоздвиженської церкви. 6. Г. Шульман наводить таку інформацію: «Перед тим як увійти в печери, екскурсант проходить через відділ природної і штучної муміфікації. Тут лектор докладно розповідає про природні умо- ви, які сприяли тому, що більшість трупів у печерах не гнили, не розкладались, а засушувались – муміфікувались. Екскурсант та- кож докладно знайомиться з фабрикацією мощей, знайомиться з цілим рядом зразків (Григорій Іконописець, Євстратій, навкру- ги якого провадили антисемітську погромну роботу, Іван много- страдальний та інш.). Слова манахів про те, що «нетлінні тілеса в печерах свідчать про святість їх» розбиваються експонуванням цілого ряду тварин (крокодил, кажан, теля тощо), які теж через природні умови збереглися не гірше лаврських мощей. Поруч із «святими мощями» лежать фотографії мощей цілого ряду поко- лінь поміщиків Лизогубів…» [19]. ємося в церкву, далі коридором біля мощей потрапляємо в тюремну камеру. Далі знову коридор з мощами і церква, за нею тюремна камера і знову церква. Потім дві тюрем- ні камери і входимо знову в церкву» [4, с. 28; 20–21]. 1934 р. для відвідувачів установи відкрили ще один новий екс- курсійний об’єкт – «Майстерню мощей» (іл. 10) [4, с. 11]. До «18-тої річниці Великої Жовтневої революції» (1935) Музейний городок планував відкрити новий роз- діл експозиції «Релігія на службі капіталізму». Станом на 1934 р. для нової експозиції було підготовлено понад 800 експонатів [4, с. 35]. Того ж 1934 р. Музейний городок формально втратив одну зі своїх експозицій – Музей України (Збірку П.П. По- тоцького). Відповідно до наказу наркома освіти В.П. Затон- ського від 21 січня 1934 р. «ухвала колегії НКО від 24 трав- ня 1926 р. про затвердження договору НКО з гром[адянином] [П.П.] Потоцьким з 28 квітня 1926 року зважаючи на явно антирадянський характер цього договору» скасовувалася; «експозиція, колекція, картини та бібліотека, так званої збірки [П.П.] Потоцького» передавалася у підпорядкування Всеукраїнському історичному музеєві імені Т. Г. Шевчен- ка у Києві (далі – ВІМіШ) і мала бути включена до відпо- відних відділів інституції, директору ВІМіШ доручалося утворити комісію для прийняття та інвентаризації колек- Іл. 6. Фрагмент експозиції відділу «Релігія на службі феодалів-експлуататорів». 30 січня 1935 р. (ІР НБУВ, ф. 243, од. зб. 690) Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 394 ції [22, арк. 67]. Однак, враховуючи той факт, що 1935 р. фонди ВІМіШ були переміщені на території ВМГ і музей тимчасово не мав експозицій, Музей України продовжу- вав працювати, приймав відвідувачів до 1937 р. 19 червня 1937 р. Центральний історичний музей7 видав наказ, згід- но з яким відвідувати музей України дозволялося тільки за перепустками вченого секретаря установи, як єдиний експозиційний об’єкт Збірка П.П. Потоцького припини- ла своє існування [23, с. 293–294]. Станом на 1937 р. «вся збірка (картини, художня мебля, бібліотека тощо) [була] розміщена в 4-х кімнатах і коридорові, з яких в 2-х кімна- тах і коридорі розміщені картини, мебля і в решті 2-х кім- натах – бібліотека» [22, арк. 67]. 1935 р. для відвідувачів Музейного городка були від- криті «Надворотня церква, Успенська церква [Музей істо- рії Лаври – авт.], відділ «Релігія на службі феодалів-експлу- ататорів», Ближні і Дальні печери, Дзвіниця» [4]. Фрагментарність джерельної бази дозволяє лише ча- стково реконструювати подальші події й зміни, що мали 7. За постановою РНК УСРР від 11 вересня 1935 р. ВІМіШ от- римав назву – Центральний історичний музей ім. Т. Г. Шевченка. місце в історії ВМГ/ УЦАМ/ Музейного містеч- ка та зокрема його експозиційно-виставковій діяльності. Після створення у лютому 1936 р. Українського управління у справах мистецтв при РНК УСРР згідно із постановою РНК УРСР від 25 березня 1937 р. «Про мистецькі заклади, що підпорядковуються Українському управ- лінню в справах мистецтв при Раді народних комісарів УРСР» Український музейний горо- док у Києві був підпорядкований цій струк- турі [24, с. 669, 718]. Ймовірно, між березнем 1937 р. та березнем 1939 р. Український му- зейний городок у Києві був перетворений/ре- організований на антирелігійний музей у Ки- єві [24, с. 762], що за постановою РНК УРСР від 11 липня 1939 р. «Про Український історич- но-культурний заповідник “Музейне містеч- ко” в Києві» знову вилучався з системи Управ- ління в справах мистецтв при РНК УРСР і у якості самостійної інституції підпорядкову- вався НКО УРСР. За Центральним антирелігій- ним музеєм закріплювалися корпуси «Музей- ного містечка» № 1, 3, 4, 5, 29, 48, 48-а, 24, 28, 30, Троїцька надбрамна церква, Успенський собор, Всіхсвятська церква, Велика лаврська дзвіниця, церкви Дальніх печер, Дальні та Ближні печери [24, с. 770]. Газетні та журнальні повідомлення Ю.А. Лесневського і Н.В. Геппенер – співро- бітників музейної інституції – є підставою стверджувати, що запланований відділ «Ре- лігія на службі капіталізму» все ж таки був змонтований і разом з відділом «Релігія на службі феодалів-експлуататорів» проіснував до початку 1937 р. У статті «Чим була і чим стала Киє- во-Печерська лавра», що вийшла друком 1937 р., Ю.А. Ліс- невський зазначав: «В колишніх митрополичих палатах і кращих манастирських корпусах, цікавих своєю архітек- турою, розміщується ряд центральних музеїв України, як от: антирелігійний, історичний, театральний, музей революції та інші… В заповіднику є антирелігійний від- діл «Історія лаври», який на конкретних історичних до- кументах і експонатах викриває класову реакційну роль лаври на службі у пануючих експлуататорських класів в епоху феодального і капіталістичного суспільства» [25]. У повідомленні «Про роботу Музейного містечка» (тра- вень 1937 р.), співробітники разом з тим наголошува- ли, що «господарі музею – НКО й Управління в справах мистецтв при РНК УРСР – і досі не тільки не визначили профіль антирелігійного музею в Києві, але взагалі три- мають курс на ліквідацію антирелігійних музеїв, тобто звужують базу антирелігійної пропаганди. Наприклад за розпорядженням музейного сектора Управління в справах мистецтв недавно ліквідовано два антирелігійні музеї на території музейного містечка: «Церква на послугах фео- Іл. 7. Фрагмент експозиції відділу «Релігія на службі феодалів- експлуататорів». 30 січня 1935 р. (ІР НБУВ, ф. 243, од. зб. 690) ISSN 2218-4805 395 далів»8 і «Церква доби капіталізму»9…». Замість ліквідо- ваних відділів Управління в справах мистецтв виріши- ло організувати новий музей «історії лаври». Утім, на думку Ю.А. Лесневського і Н.В. Геппенер, кошти, виді- лені на організацію нової експозиції, використовували- ся недоцільно, оскільки ані профіль, ані цільове спря- мування музею не були чітко визначені [26]. Критика експозиційної діяльності на території Музей- ного городка у жовтні 1937 р. висловлювалася і на шпаль- тах газети «Комуніст»: «мало того, що тут усі експозиції по-шкідницькому розташовували, а підписи до них добира- ли свідомо-ворожого напрямку. Відділ «Церква на службі феодалізму» зовсім звели нанівець; цінні скульптури пола- мали, картини знищили, викинувши на вітер з півмільйо- на крб. Антирелігійний відділ побудували одверто контр- революційно… Ворожа рука зняла плакати з цитатами класиків марксизму про релігію. Відділ історії лаври вла- штували так, що всіляко затушковували реакційну роль релігії, гальмували розвиток антирелігійної пропаганди. Всіма силами в експозиціях затушковувалась роль релігії, як прислужниці реакції, царату, білогвардійщини. Досить сказати, що вороги знищили відділ муміфікації10 де наочно викривалася фальш і фабрикація «мощів», на яких весь час свого існування спекулювало духівництво» [27]. Можна припустити, що чергова трансформація екс- 8. Ймовірно, йдеться про відділ «Релігія на службі феода- лів-експлуататорів». 9. Ймовірно, йдеться про відділ «Релігія на службі капіталізму». 10. Йдеться про виставку в просторі Хрестоводзвженської церкви. позицій була безпосередньо пов’язана зі змінами адмі- ністрації, адже 1936 р. директора Н.О. Багрія спочатку виключили з лав КП(б)У, а 1937 р. звільнили з посади (12 червня 1937 р. – заарештований; 27 листопада того ж року – розстріляний) [28]. Ще 3 березня 1937 р. у по- відомленні «Хаос в музеях» наголошувалося, що в єди- ному музеї, відкритому на той час для відвідувачів на території Києво-Печерської лаври, антирелігійному, з серпня 1936 р. фактично немає керівника, 8 серпня на- чальник Управління в справах мистецтв при РНК УСРР А.А. Хвиля призначив «тимчасово (на кілька місяців) ди- ректором антирелігійного музею комсомольця Знойка… Нема й заступника по науковій частині». Музей був оха- рактеризований як напіврозвалений, констатувалося закриття відділу «Релігія на службі феодалів-експлуа- таторів», як і у пізнішому газетному повідомленні спів- робітників установи йшлося про «бурхливу» діяльність з побудови музею «історії лаври» [29]. У своїх спогадах Н.В. Геппенер повідомляла, що в бе- резні–квітні 1937 р. їй запропонували розробити і побу- дувати велику експозицію з історії Лаври: «з’явився дирек- тор Вернер… Заступником директора по науковій частині був призначений Знойко – зовсім юнак, що тільки закінчив історичний факультет… Він ревно взявся разом зі мною за підготовку і розробку матеріалів для відділу “Історія Ки- єво-Печерського монастиря”». Для побудови експозиції використовувалися матеріали бібліотек, архівів, фондів металу, шитва, живопису, письма і друку, до роботи залу- чили трьох молодих художників, які не тільки писали ети- Іл. 8. Фрагмент експозиції відділу «Релігія на службі феодалів-експлуататорів». 1930-ті рр. (З колекції НКПІКЗ) Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 396 кетки і цитати, але й картини. Наприклад, «Духовенство зустрічає Богдана Хмельницького і козачу старшину біля Софійського собору в Києві» – на той час це була ілюстра- ція до тезису про те, що завжди і всюди церква підтриму- вала тільки пануючі класи. Відділ був «завершений, схвале- ний і прийнятий комісією» у грудні 1937 р. [30, с. 166–167]. Згідно з рекламним повідомленням, опублікованим у «Списку абонентів Київської міської телефонної сітки», на 1938 р. у Музейному містечку для огляду були відкриті такі музейні об’єкти: «кол. Нововоротна церква [Троїцька – авт.], кол. Успенська церква, відділ «Релігія на службі капі- талізму», Ближні і Дальні печери, Дзвіниця» [31]. У довіднику «Екскурсії по Києву», що побачив світ 1940 р., відвідувачам пропонували ознайомитися з та- кими відділами/експозиціями УЦАМ, як «Релігія і атеїзм в епоху Великої соціалістичної революції і соціалістич- ного будівництва», «Релігія і атеїзм в епоху капіталізму і імперіалізму», «Сталінська конституція», а також огля- нути пам’ятки архітектури ХІІ ст. – Надворотну церкву, Успенський собор, Ближні та Дальні печери [32, с. 37]. На той час експозиції музею розміщувалися у двох корпу- сах установи (№ 1, 2) [33, арк. 7]. Більш детальний опис УЦАМ наведений у «Коротко- му довіднику» 1940 р.: на території музейного містечка окрім антирелігійного музею розміщувалися «історич- ний, музей Революції, театральний музей, історико-рево- люційний архів, Центральна історична бібліотека, Ц[ен- тральна] Р[ада] Спілки войовничих безбожників України та інші заклади». Своїм найближчим завданням УЦАМ вважав «викривати контрреволюційну, криваву роль цер- кви і духівництва всіх мастей, реакційну експлуататорську роль релігії». УЦАМ складався з двох відділів: пам’ятни- ків і експозиції з історії релігії й атеїзму. Для відвіду- вачів музей був відкритий щодня з 10 до 18, а з травня по жовтень – з 10 до 20. До відділу «пам’ятників кол. Києво-Печерської лаври» входили «кол[ишня] Троїць- ка надворітня церква побудова- на на початку ХІІ ст.», «кол[иш- ній] Успенський собор, або велика церква побудована в другій поло- вині ХІ ст.», «Дзвіниця», «печери ближні і дальні». На Дальніх пече- рах продовжувала діяти «спеціаль- на майстерня «мощів», де монахи просушували і переодягали «мощі», та виготовляли нові». До відділів експозиції (корпус № 2 «Митро- поличі покої») належали: відділ «Історія лаври» («охоплює період з Х по XVIII ст. і показує реакцій- ну діяльність лаври на службі фе- одалізму, експлуатацію селян, за- кріпачених лаврськими монахами в чисельних феодальних манастир- ських маєтках»); виставка «Революційний атеїзм Т.Г. Шев- ченка» («показує Шевченка, як поета-революціонера, бор- ця проти царату і кріпацтва, як атеїста-безбожника, непримиренного ворога релігії і церковників всіх мастей, як панської, так і попівської неволі»); експозиція «Ате- їзм і релігія в епоху капіталізму» («матеріали та експо- нати, які показують: а) контрреволюційну, чорносотену роль церкви і духівництва в період русько-японської війни та революції 1905–07 рр., столипінську реакцію, револю- ційне піднесення, імперіалістичну війну та лютневу бур- жуазно-демократичну революцію; б) розвиток атеїзму в процесі революційної боротьби робітничого класу і тру- дового селянства під керівництвом більшовицької партії на чолі з Леніним і Сталіним проти царату, поміщиків, капіталістів та церкви; наукові праці і вказівки Леніна і Сталіна про боротьбу проти релігії та церкви в цей пе- ріод»); відділ «Атеїзм і релігія в епоху соціалістичної ре- волюції та диктатури пролетаріату» («висвітлює великий шлях героїчної боротьби робітничого класу в союзі з се- лянством під керівництвом партії Леніна–Сталіна проти ворогів народу всіх мастей, іноземних інтервентів, проти контрреволюційної ролі церковників в період Жовтневої соціалістичної революції, громадянської війни і боротьби за індустріалізацію країни та колективізацію сільського господарства. У відділі зібрано експонати, які яскраво по- казують значення Великої Жовтневої соціалістичної ре- волюції та завоювання диктатури пролетаріату в справі остаточного визволення трудящих з під всякого роду при- гнічення, показують великі перемоги в справі побудови со- ціалістичного суспільства, небачене зростання в Радян- ській країні науки і культури»); експозиція «Сталінська Конституція і подолання релігії» («показує перемоги соці- алізму в СРСР, які ліквідували соціальні коріння релігії. Ок- ремі експонати ілюструють 124 ст. Сталінської Консти- Іл. 9. Виставка муміфікації у Хрестовоздвиженській церкві (З колекції НКПІКЗ) ISSN 2218-4805 397 туції про свободу совісті в СРСР. В експозиції також наочно викри- вається ворожа контрреволюційна діяльність шпигунів, диверсантів, церковників, а також шкідливість релігійних забобонів. Експозиція ви- світлює рішення ХVІІІ з’їзду ВКП(б) про комуністичне виховання мас і ліквідацію пережитків капіталіз- му, як вирішальне завдання нової полоси розвитку при переході від соціалізму до комунізму») [5]. Дещо інші свідчення щодо відділу експозицій надаються у «Висновках і пропозиціях у зв’яз- ку з обстеженням роботи Цен- трального антирелігійного му- зею УРСР». Члени комісії, наукові співробітники Центрального ан- тирелігійного музею (Москва) М.П. Кузнєцова і Л.Н. Лазарович, які перевіряли роботу УЦАМ протягом 20–31 жовтня 1940 р., зазначали, що т. зв. відділ експозицій склада- ється з таких розділів, як атеїзм і релігія в епоху феода- лізму, атеїзм і релігія в епоху капіталізму і імперіалізму, атеїзм і релігія в епоху Великої жовтневої революції та соціалістичного будівництва, Сталінська конституція та антирелігійна пропаганда. Експозиція, на думку членів комісії, мала «однобічний антицерковний і виключно ан- типравославний характер», не розкривала коріння ре- лігії, не пояснювала її походження, не давала достат- ньої критики реакційності релігійної ідеології. У всій експозиції був відсутній матеріал, який викривав би християнську догматику (за виключенням однієї іко- ни «Страшний суд»), все зводилося до того, «як Лавра в різні часи обманювала і спільно з пануючим класом при- гнічувала народ». Відділ «Атеїзм і релігія в епоху феода- лізму» критикувався як такий, що «обмежується лише показом історії Лаври з ХІ до кінця XVIII ст.». Експозиція не відображала розвиток української культури, атеїзму, сектантства, мала «надзвичайно сумний вигляд», оскіль- ки складалася майже суцільно з площинного матеріа- лу (фото, малюнки, діаграми, таблиці), музейні тексти не були уніфіковані, відсутня пояснювальна інформа- ція тощо. Експозицію відділу «Сталінська конституція та антирелігійна пропаганда», не дивлячись на якісне зовнішнє оформлення, також охарактеризували як не- цікаву й не пов’язану з іншими відділами музею, ізо- льовану територіально11. Особливо наголошувалося, на «недостатній науковій розробленості антирелігійної експозиції печер», незадовільною й слабкою визнавала- ся експозиція «майстерні мощів» [35; 36]. Водночас на шпальтах газет УРСР продовжувалася критика установи, робота якої визнавалася незадовіль- 11. Цей відділ відповідно до інформації з текстів лекцій-екс- ною. «Советская Украина» (лютий 1940 р.) повідомля- ла, що протягом 2–3 років в музейному містечку «пере- бывало более десятка директоров, большинство которых на этой работе были случайными людьми». На думку ав- тора статті, безперервна директорська чехарда, невмі- лий добір кадрів, відсутність належного керівництва з боку Управління у справах мистецтв і НКО УРСР, у ві- данні яких знаходилися музеї та заповідники Києва, призводили до «вкрай слабкої організаційної постанов- ці справи» в музеях. Не було виявлено належної береж- ливості до музейних фондів УЦАМ [37]. На початку 1940 р. колегія НКО УРСР запропонува- ла дирекції УЦАМ організувати до 1 травня 1940 р. ви- ставку музейних фондів, однак у травні 1941 р. тимча- сова експозиція так і не була підготовлена. Винними у такій бездіяльності визнавалися Рахіль Вольфівна Кра- сінько (завідувачка фондами) і Уляна Павлівна Безкоро- вайна (старший науковий співробітник), які «і пальцем не поворухнули для цього». Науковий співробітник Рахіль Ельєвна Лівшиц протягом 1940–41 рр. підготувала плани музейних експозицій «Релігія і церква на службі литов- сько-польських і українських феодалів в XIV, XV і першій половині XVI сторіччя» та «Церква і реформи Петра І», які так само були піддані нищівній критиці в пресі [38]. Комплексне вивчення й систематизація інформації про експозиційну роботу ВМГ та його структурних одиниць – відділів/секцій/фондів/музеїв дають можливість стверджу- вати, що ідеологічні зміни й політичні процеси 1930-х рр. мали безпосередній і здебільшого негативний вплив на му- курсій по заповіднику 1946–47 рр. знаходився на першому повер- сі будинку намісника (корпус № 1): «Праворуч від дзвіниці розмі- щено Дом намісника. Під час Музею тут знаходилась експозиція по конституції, а зверху управління музею»; «Дом намісника. [...] а в період Музейного городка нагорі розміщувалось управління, а внизу виставка Конституції» [34, арк. 51, 99]. Іл. 10. Екскурсійний об’єкт «Майстерня мощей». 1930-ті рр. (З колекції НКПІКЗ) Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018 398 зейництво України. Незважаючи на чималу кількість сту- дій з окремих епізодів музейного життя Києва 1930-х рр., виставкова робота музейних інституцій на теренах Киє- во-Печерської лаври досі не була узагальнена, утім наявні джерела є достатніми для побудови подібних реконструк- цій. Основні зміни у структурі та експозиційно-виставко- вій діяльності ВМГ/ УЦАМ/Музейного містечка припадають на 1931/32, 1933/34, 1937/38, 1939/40 рр. і цілком узгоджу- ються із хвилями чисток і репресій, посиленням політи- зації музейництва, остаточного перетворення музейних інституцій на «зброю» ідеологічного фронту. 1930-ті рр. правомірно вважати десятиліттям критики й цькування, зокрема й стосовно ВМГ/ УЦАМ, відділів/музеїв і філіалів, музейних інституцій (різного підпорядкування), які діяли на території Києво-Печерської лаври. Усі експозиції засу- джувалися як такі, що не відображають достатньою мірою формаційний класовий підхід до висвітлення історичних процесів. Боротьба зі «збиральництвом», «формалізмом», «еклектизмом», «речознавством», «техніцизмом», «нацде- мівщиною», «попівщиною» та т. ін. у експозиціях призвела до уніфікації й спрощення показу, засилля копій та пло- щинного матеріалу, ідеологічної одноманітності. Перехід на «нові марксистсько-ленінські рейки науково-дослідної ро- боти» музеїв, що розпочався із боротьби зі «старими ме- тодами буржуазної передреволюційної роботи» та їх носія- ми, перетворення музеїв на «підсобне знаряддя революції», визначали зміну мережі київських музеїв, складу співро- бітників, наповнення й спрямування музейних експози- цій протягом 1930-х рр. ПОСИЛАННЯ 1. Маньковська Р.В. Музейництво в Україні. – К.: б. в., 2000. – 140 с. 2. Маньковська Р.В. Музеї України в суспільно-історичних ви- кликах ХХ – початку ХХІ століть. – Львів: Простір М, 2016. – 408 с. 3. Очерки истории Киево-Печерской лавры и заповедника / А.Д. Гришин, П.В. Голобуцкий, Е.П. Кабанец и др. – К.: Радянська Україна, 1992. – 288 с. 4. Колишня Києво-Печерська лавра на службі експлуататорів: (Довідкові матеріали по музейному городку) / Уклад. Д.Ф. Кра- сицький; ЦРСВБ України, Музейний городок. – К.: Пролетарська правда, 1935. – 35 с. 5. Короткий довідник / НКО УРСР; Український центральний антирелігійний музей (колишня Києво-Печерська лавра). – К.: б. в., 1940. – 20 с. 6. НА ІА НАН України, ф. 10, спр. 27/4. 7. Музеї // Київ: довідна книга з планом міста. – К., 1930. – С. 37–44. 8. Итоги XVII партконференции и задачи музейной работы // Советский музей. – 1932. – № 2. – С. 3–7. 9. І. Л-ин. В Колишній Києво-Печерській лаврі // Безвірник. – 1929. – № 16. – С. 56. 10. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 9, спр. 1455, 66 арк. 11. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 10, спр. 571, 182 арк. 12. НА ІА НАН України, ф. 10, спр. 11. 13. Новицкая М. Текстиль в антирелигиозных экспозициях (из опыта Всеукраинского музейного городка в Киеве) // Советский музей. – 1933. – № 4. – С. 90–93. 14. Яненко А. Обстеження наукової та експозиційної роботи музеїв м. Києва 29 листопада 1932 р. в контексті історії вітчиз- няного музейництва // Від України до УРСР: Матеріали Всеукра- їнської наукової конференції до 80-річчя перенесення столиці радянської України до міста Києва, м. Київ, 12 грудня 2014 p. – К.: Інститут історії України, 2016. ‒ С. 237–265. 15. Горват М. Активізувати антирелігійну роботу музеїв // Безвірник. – 1932. – № 15–16. – С. 23–30. 16. Багрій Н. Всеукраїнський музейний городок (Колишня Ки- єво-печерська лавра) // Берзвірник. – 1934. – № 10. – С. 30–36. 17. Білокінь С.І. Музей України (Збірка П. Потоцького): Дослі- дження, матеріали. – К.: б. в., 2006. – 476 с. 18. Преловська І.М. Ідеологічні засади створення експозиції давньоруського періоду Музею історії лаври державного істори- ко-культурного заповідника «Всеукраїнський музейний горо- док» 1920–1930 років // Могилянські читання 2003. – К., 2004. – С. 302–308. 19. Шульман Г. Колишні лаврські печери в 1934 році // Безвір- ник. – 1934. – № 10. – С. 37–39. 20. Оландер В. Київські лаврські печери // Безвірник. – 1935. – № 10. – С. 9–13. 21. Оландер В. Київські лаврські печери // Безвірник. – 1935. – № 11–12. – С. 33–40. 22. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 7130, 69 арк. 23. Савчук М.І. Акти передачі збірки П.П. Потоцького як джере- ло облікової інформації // Тематичний збірник наукових праць. – К.: Такі справи, 2010. – С. 289–316. 24. Культурне будівництво в Українській РСР. Найважливіші рі- шення комуністичної партії і радянського уряду 1917–1959 рр.: Зб. докум. в 2-х т. – К.: Державне видавництво політичної літера- тури УРСР, 1960. – Т. 1: 1917 – червень 1941 р. – 884 с. 25. Лісневський Ю. Чим була і чим стала Києво-Печерська лав- ра // Соціалістичний Київ. – 1937. – № 11. – С. 34–38. 26. Леснєвський Ю., Геппнер Н. Про роботу Музейного містеч- ка // Пролетарська правда. – 1937. – 16 травня. 27. Вядро Ш., Близнюк П. Буржуазно-націоналістичне кубло в музеях Києва // Комуніст. – 1937. – 2 жовтня. 28. Преловська І.М. Діяльність Назара Олексійовича Багрія (1895–1937) як директора Всеукраїнського музейного городка у 1930-ті рр. // Могилянські читання 2005. – К., 2006. – С. 432–442. 29. Вескер А. Хаос в музеях // Комуніст. – 1937. – 3 березня. 30. Геппенер-Лінка Н.В. Спогади про Всеукраїнське музей- не містечко 1929–1939 рр. // Лаврський альманах. – К., 2003. – Вип. 11. – С. 142–175. 31. Список абонентів Київської міської телефонної сітки АТС за станом на 1/ІХ 1938 р. – К., 1938. 32. Экскурсии по Киеву / Отв. ред. Г. Хумыш. – К.: Киевская ти- пография оборнгиза, 1940. – 46 с. 33. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 11, спр. 466, 7 арк. 34. Тексти лекцій-екскурсій по Заповіднику наступних співро- бітників: Вакуленко, Кубанської М.М., Іванової, Дундича, Рислік, Шевченка, Михайлової О. 1946–1947 рр., 111 арк. 35. Выводы и предложения в связи с обследованием состояния работы Центрального антирелигиозного музея УССР / Передмова та підготовка документа до друку Качана Р.І. // Лаврський альма- нах. – К., 2003. – Вип. 11. – С. 183–191. 36. Висновки та пропозиції наукових співробітників Централь- ного антирелігійного музею СРСР М. Кузнєцова і Л. Лазаровича щодо роботи Центрального антирелігійного музею УРСР у Києві. [Київ, після 31 жовтня 1940 р.] // Києво-Печерського лавра у часи Другої світової війни: Дослідження. Документи. – К.: Видавець Олег Філюк, 2016. – С. 146–156. 37. Бабат Мих. Дела музейные // Советская Украина. – 1940. – 10 февраля. 38. Михайлов Й. Про Центральний антирелігійний музей // Ко- муніст – 1941. – 31 травня. СКОРОЧЕННЯ ВІМіШ – Всеукраїнський історичний музей імені Т. Г. Шев- ченка у Києві ВМГ – Державний історико-культурний заповідник «Всеукра- їнський музейний городок» ВУЦВК – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет КП(б)У – Комуністична партія (більшовиків) України МПК – міський партійний комітет НА ІА НАН України – Науковий архів Інституту археології На- ціональної академії наук України НКО – Народний комісаріат освіти НКПІКЗ – Національний Києво-Печерський історико-куль- турний заповідник РНК – Рада народних комісарів УСРР/ УРСР – Українська Соціалістична Радянська Республі- ка/ Українська Радянська Соціалістична Республіка ЦАМ/УЦАМ – Центральний антирелігійний музей/ Україн- ський центральний антирелігійний музей ЦДАВО України – Центральний державний архів вищих орга- нів влади та управління України ЦДАГО України – Центральний державний архів громадських об’єднань України ЦК – Центральний комітет ISSN 2218-4805 399 j Яненко А.С. Основные экспозиции Всеукраинского музейного городка / Украинского Центрального антирелигиозного музея в 1930-х гг.: проектирование и реализация В статье освещена экспозиционная деятельность Всеукраинского музейного городка / Украинского Цен- трального антирелигиозного музею в Киеве 1930-х гг., рассмотрены проектирование, функционирование и трансформация основных экспозиций учреждения, про- анализирована экспозиционно-выставочная робота институции в контексте изменений, которые имели место в музейном деле УССР 1930-х гг. – граничная по- литизация в начале десятилетия, агрессивные анти- религиозные кампании, превращение музеев в «оружие» идеологического фронта. Ключевые слова: экспозиционная деятельность, му- зейное дело, Всеукраинский музейный городок, анти- религиозный музей, Киев, 1930-е гг. Yanenko A.S. The main expositions of the All-Ukrainian Museum Town / Ukrainian Antireligious Museum in Kyiv in the 1930s: designing and realization The article deals with the exhibition activity of the All-Ukrainian Museum Town / Ukrainian Antireligious Museum in Kyiv in the 1930s. Designing, functioning and transformation of the main museum displays are examined. The exhibition activity of the museum institution is analyzed in the movement of changes in museum life and museology of UkrSSR in the 1930s – edged politicization at the beginning of the decade, aggressive antireligious companies and turning museums on the “weapon” for ideological front. Key words: exhibition activity, museums, All-Ukrainian Museum Town, antireligious museum, Kyiv, 1930s. 26.02.2018 р. до когорти найвідоміших польових дослідників-трипіл- лязнавців ХХ ст., дослідження якої збагатили археологіч- ну науку рядом блискучих відкриттів, стали вагомим вне- ском у розробку фундаментальних проблем давньої історії. Творчий та життєвий шлях Т.Г. Мовші розглядався у статтях та публікаціях окремих дослідників, зокрема Г.М. Бузян, О.О. Якубенко, Т.М. Радієвської [6; 9; 17] та ін. У той же час багато аспектів її діяльності на науковій та музейній нивах потребують більш детального вивчен- ня. Стосується це і такого важливого етапу в її роботі, як створення та діяльності першого в Україні Музею трипіль- ської культури, що нині функціонує у складі Національ- ного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Метою даного дослідження є вивчення внеску Т.Г. Мов- ші у створення Музею трипільської культури і роботи на посаді його керівника. На особливу увагу заслуговує роз- гляд концептуальних підходів дослідниці до побудови му- зейної експозиції, її удосконалення та розбудови. Народилася Тамара Мовша 20 квітня 1922 р. у м. Любечі на Чернігівщині. У 1925 р. сім’я переїхала до Києва. Архе- ологію та історію вона вивчала в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка, який закінчила у 1945 р. Того ж року почала працювати науковим співробітни- ком Київського державного історичного музею у відділі «Докласового (первісного) суспільства», який очолювала з 1952 по 1977 р. [17, с. 287]. Працюючи в музеї, Тамара Григорівна близько позна- йомилась із археологічними старожитностями давніх зем- УДК 94(477): 069.4/5 Т. Мовша Д.А. Тетеря В.М. Білоусько РОЛЬ Т.Г. МОВШІ У СТВОРЕННІ ПЕРШОГО В УКРАЇНІ МУЗЕЮ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У статті проаналізовано роль відомої дослідни- ці культури ранніх землеробів Т.Г. Мовші у створен- ні першого в Україні Музею трипільської культури, який нині функціонує в складі Національного істори- ко-етнографічного заповідника «Переяслав». Розгля- нуто життєвий та творчий шлях дослідниці, етапи становлення та розбудови музейної експозиції, при- свяченої трипільцям-землеробам. Ключові слова: музей, трипільська культура, Т.Г. Мов- ша, археологічні дослідження, музейна експозиція. Сьогодні поглиблюється інтерес до історії створення, ді- яльності та перспектив розвитку музейних установ Украї- ни. Значна увага в цьому питанні приділяється вивченню тих особистостей, які безпосередньо причетні до музеєзнав- чої роботи. До них відноситься й ім’я Тамари Григорівни Мовші (1922–2003) – відомого археолога, музеєзнавця та пам’яткоохоронця другої половини ХХ ст. Вона належить Рис. 1. Т.Г. Мовша, 1951 р.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180733
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2218-4805
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:30:01Z
publishDate	2018
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
record_format	dspace
spelling	Яненко, А.С. 2021-10-16T17:45:38Z 2021-10-16T17:45:38Z 2018 Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація / А.С. Яненко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 387-399. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180733 069.5(477-25)«193» У статті висвітлено експозиційну діяльність Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею в Києві протягом 1930-х рр., розглянуто проектування, функціонування і трансформації основних експозицій установи, проаналізовано експозиційно-виставкову роботу інституції у контексті тих змін, що мали місце в музейництві УСРР/УРСР у 1930-х рр. – гранична політизація з початку десятиліття, агресивні антирелігійні кампанії, перетворення музеїв на «зброю» ідеологічного фронту. В статье освещена экспозиционная деятельность Всеукраинского музейного городка / Украинского Центрального антирелигиозного музею в Киеве 1930-х гг., рассмотрены проектирование, функционирование и трансформация основных экспозиций учреждения, проанализирована экспозиционно-выставочная робота институции в контексте изменений, которые имели место в музейном деле УССР 1930-х гг. – граничная политизация в начале десятилетия, агрессивные антирелигиозные кампании, превращение музеев в «оружие» идеологического фронта. The article deals with the exhibition activity of the All-Ukrainian Museum Town / Ukrainian Antireligious Museum in Kyiv in the 1930s. Designing, functioning and transformation of the main museum displays are examined. The exhibition activity of the museum institution is analyzed in the movement of changes in museum life and museology of UkrSSR in the 1930s – edged politicization at the beginning of the decade, aggressive antireligious companies and turning museums on the “weapon” for ideological front. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Музейна справа Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація Основные экспозиции Всеукраинского музейного городка / Украинского Центрального антирелигиозного музея в 1930-х гг.: проектирование и реализация The main expositions of the All-Ukrainian Museum Town / Ukrainian Antireligious Museum in Kyiv in the 1930s: designing and realization Article published earlier
spellingShingle	Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація Яненко, А.С. Музейна справа
title	Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація
title_alt	Основные экспозиции Всеукраинского музейного городка / Украинского Центрального антирелигиозного музея в 1930-х гг.: проектирование и реализация The main expositions of the All-Ukrainian Museum Town / Ukrainian Antireligious Museum in Kyiv in the 1930s: designing and realization
title_full	Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація
title_fullStr	Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація
title_full_unstemmed	Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація
title_short	Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація
title_sort	основні експозиції всеукраїнського музейного городка / українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація
topic	Музейна справа
topic_facet	Музейна справа
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180733
work_keys_str_mv	AT ânenkoas osnovníekspozicíívseukraínsʹkogomuzeinogogorodkaukraínsʹkogocentralʹnogoantirelígíinogomuzeûu1930hrrproektuvannâírealízacíâ AT ânenkoas osnovnyeékspoziciivseukrainskogomuzeinogogorodkaukrainskogocentralʹnogoantireligioznogomuzeâv1930hggproektirovanieirealizaciâ AT ânenkoas themainexpositionsoftheallukrainianmuseumtownukrainianantireligiousmuseuminkyivinthe1930sdesigningandrealization

Основні експозиції Всеукраїнського музейного городка / Українського центрального антирелігійного музею у 1930-х рр.: проектування і реалізація

Репозитарії

Схожі ресурси