Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.)
У статті розкривається просопографічний портрет
 викладачів історичних курсів Глухівського учительського
 інституту за 1874–1917 рр. Реконструйовано освітній рівень, професійний шлях та матеріальне становище педагогічних працівників учительського інституту. В статье раскрывается прос...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Datum: | 2018 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180752 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) / В.М. Крижанівський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 245-249. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860090189027737600 |
|---|---|
| author | Крижанівський, В.М. |
| author_facet | Крижанівський, В.М. |
| citation_txt | Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) / В.М. Крижанівський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 245-249. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті розкривається просопографічний портрет
викладачів історичних курсів Глухівського учительського
інституту за 1874–1917 рр. Реконструйовано освітній рівень, професійний шлях та матеріальне становище педагогічних працівників учительського інституту.
В статье раскрывается просопографический портрет преподавателей исторических курсов Глуховского
учительского института (1874–1917). Реконструирован образовательный уровень, профессиональный путь
и материальное положение педагогов alma mater Алексадра Довженко.
In the article social and professional portrait of teachers
of historical courses of Hlukhiv Institute is revealed (1874–
1917). The educational level, the professional way and the
material situation of the teacher’s institute is reconstructed.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:22:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
245
УДК 94(977):37.091 «1874/1917»
В.М. Крижанівський
СОЦІАЛЬНИЙ ТА ПРОФЕСІЙНИЙ ПОРТРЕТ
ВИКЛАДАЧІВ ІСТОРІЇ ГЛУХІВСЬКОГО
УЧИТЕЛЬСЬКОГО ІНСТИТУТУ (1874–1917 рр.)
У статті розкривається просопографічний портрет
викладачів історичних курсів Глухівського учительського
інституту за 1874–1917 рр. Реконструйовано освіт-
ній рівень, професійний шлях та матеріальне станови-
ще педагогічних працівників учительського інституту.
Ключові слова: історики, університет, жалування,
учительський інститут, чин.
У краєзнавчому дискурсі на початок 2000-х рр. не
знайшла належного висвітлення проблема моделюван-
ня просопографічної палітри викладачів історії Глухів-
ського учительського інституту за перші 43 роки існу-
вання навчального закладу. Ураховуючи вище сказане, у
статті окреслимо соціальний та професійний портрет іс-
ториків alma mater Олександра Довженка.
Доцільно відзначити, що система кадрового забезпе-
чення середньої спеціалізованої освіти Російської імпе-
рії на межі ХІХ – початку ХХ століття була жорстко регла-
ментована. Так, набір педагогічних працівників на роботу
відбувався, зазвичай, у відповідності зі штатними по-
требами навчального закладу влітку (липень – серпень).
Зрозуміло, що перше призначення на посаду відбувало-
ся відповідно до побажань керівництва учбового округу.
У свою чергу, зміна місця роботи могла відбуватися як за
побажанням окружного освітнього керівництва, так і ви-
кладача. В останньому випадку педагог мав подати від-
повідне прохання про переведення.
За нашими підрахунками в 1874–1917 рр. у Глухів-
ському учительському інституті історію викладали 11
осіб: Микола Іванович Пілянкевич (жовтень 1874 – чер-
вень 1875 р.), Євграф Паладійович Діаконенко (25 серп-
ня 1875 – серпень 1877 р.), Козубський (24 серпня 1877
– серпень або 30 вересня 1878 р.), Іван Павлович Матчен-
ко (30 вересня 1878 – 27 червня 1880 р.), Іван Семенович
Андрієвський (1 липня 1880 – 3 червня 1894 р.), Григорій
Омельянович Линник (4 жовтня 1894 – 1901 р.), Михайло
Адріанович Тростніков (1901 – до липня 1903 р.), Віталій
Васильович Мотохін (вересень 1904 – 1 серпня 1906 р.),
Яків Миколайович Кутир (1 жовтня 1906 – 1911 р.), Віктор
Павлович Соболєв (15 вересня 1911 – лютий 1916 р.), Ва-
силь Костянтинович Федоренко (з 16 лютого 1916 р.) [1,
с. 6, 18, 23, 28, 31, 33–34, 45, 48, 51].
Відмічаємо, що динаміка зміни викладачів гуманітар-
ного сегменту дисциплін була значно вищою, ніж природ-
ничо-математичного та мистецько-професійного блоку.
Так, за 43 дореволюційні роки в середньому викладачі ро-
сійської мови перебували на посаді 3,6 роки, історії – 3,9
роки, природничої історії – 6,14 роки, математики – 7,1
роки, закону Божого –6,14 роки. Ще більша різниця з ви-
кладачами мистецько-професійного блоку: співи – 10,8
роки й малювання та чистописання – 14,3 роки.
Чим можна пояснити такий інтенсивний рух праців-
ників гуманітарного блоку?
Очевидно, що учительські інститути із самого початку
створювалися з метою русифікації окраїн держави Рома-
нових. Тому міністерство освіти достатньо уважно стави-
лося до того, в якій місцевості відкривати подібні закла-
ди. Особливі труднощі виникали у міністра-консерватора
Д.А. Толстого з вибором місця для підготовки вчителів
міських училищ Київського учбового округу. Так, три гу-
бернії Південно-Західного краю не підійшли урядовцям,
оскільки були центром польського національного руху.
Утім, клопоту на межі 1850–1860-х рр. почав завдава-
ти й український громадівський рух, який сформував-
ся у великих адміністративних та культурних центрах:
Києві, Полтаві, Чернігові. Зрештою, не викликає поди-
ву та ситуація, що інститут був відкритий у повітовому,
а не губернському центрі. З можливих варіантів урядов-
ці обрали найбільш бажаний – Глухівський порубіжний
консервативний край із значно ослабленим на середину
ХІХ ст. українським рухом. Доцільно припустити, що ін-
ший патріархальний повітовий центр Новозибків мініс-
терству не підійшов, оскільки 90% його жителів склада-
ли розкольники та єдиновірці [2, с. 218–220].
Що цікаво: у першій половині ХІХ ст. учительські ін-
ститути створювалися як прогресивні заклади при Київ-
ському та Харківському університетах, а вже на початку
1870-х рр., як центри підготовки відданих імперії «зру-
сифікованих» підданих, намагалися засновувати у місце-
востях з патріархальними традиціями як Глухів (у межах
Київського учбового округу) або чиновницько-військо-
вих як Феодосія (у межах Одеського учбового округу).
Заради справедливості доцільно відмітити й іншу при-
чину обрання Глухова. Колишня гетьманська столиця на
1884 р. входила в п’ятірку найбільших міст Чернігівської
губернії з населенням 13,2 тис. осіб. у той час, як губерн-
ське місто Чернігів мало тільки 11,7 тис. жителів. Насамкі-
нець слід враховувати й громадську активність місцевих
земців на чолі з Н.А. Терещенком й Ф.Д. Красовським, які
змогли не тільки запропонувати проект створення інсти-
туту, але й під нього виділити відповідні кошти [2, с. 86].
Зрозуміло, що окрім регіону прискіпливо вибирали
й викладачів російської мови та історії. Так, 1877 р. на
фоні посилення боротьби з українофільським рухом з
інституту були звільнені мовник І.О. Житецький та істо-
рик Є.П. Діаконенко [3]. Через тридцять один рік подібна
ситуація склалася з учителем-словесником Є.О. Фєвра-
льовим. У своєму рапорті попечителю Київського уч-
бового округу окружний інспектор А.В. Ліперовський
так пояснював ситуацію: «[…] Я боюсь, что он (препо-
даватель Февралёв) поощряет украинофильство в ин-
ституте. По крайней мере на эти мысли наводит меня
список тем, предлагаемых гражданином Февралёвым
для рефератов воспитанников» [4, с. 3]. Тому, пропра-
цювавши менше року, він був керівництвом учбового
округу переведений до Бердичівської жіночої гімна-
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
246
зії [5, с. 263]. Хоча, як згадував вихованець інституту
1907–1910 рр. О.О. Карпекін, «это был знающий чело-
век и хороший педагог» [6, арк. 14].
Слід нагадати, що 1908 р. у Російській імперії набра-
ла обертів кампанія по боротьбі з будь-якими проявами
українськості. Малоймовірно, щоб уродженець Калузької
губернії росіянин Є.О. Фєральов, який отримав богослов-
ську освіту, викладав упродовж 1904–1907 рр. курс «об-
личительного богословия, истории и обличения раскола»
в Чернігівській духовній семінарії, був яскравим носієм
українського руху [1, с. 54]. Більш за все, він, як людина з
ґрунтовною освітою, пропонував реферати з історії укра-
їнської літератури, а саме про творчість Т.Г. Шевченка,
І. Котляревського, М. Гоголя. Вірогідно, його звільнення
було прискорене й розкриттям української нелегальної
бібліотеки в Глухівському інституті 1908 р.
Також висока плинність кадрів в учительському інсти-
туті зумовлювався матеріальною скрутою викладачів. У
перший рік об’єктивно ця проблема не постала, оскільки в
1874/1875 навчальному році в інституті був лише один клас
й, відповідно, тільки два штатних наставники: О. Бєляв-
ський та В. Тимофєєв. Зрозуміло, що більшість предме-
тів закривали за сумісництвом викладачі чоловічої про-
гімназії. А вже з 1876/1877 навчального року необхідно
було заповнювати штатні одиниці на постійній основі.
Якщо проаналізувати заробітну плату працівників
Глухівського учительського інституту в системі серед-
ніх навчальних закладів Київського учбового округу, то
вона була не на користь першого. Так, викладачі всіх се-
редніх навчальних закладів імперії відносилися до посад
VІІІ класу. Проте заробітна плата різнилася залежно від
того, де працювала людина: в реальному училищі, гім-
назії чи учительському інституті. Наприклад, 1900 р. ви-
кладач історії та географії Глухівського учительського ін-
ституту Г.О. Линник одержував лише 1200 руб. З цієї суми
жалування (плата за ставку) складало 650 руб., а столові
– 550 руб. Утримання викладача математики, російської
мови та природознавства було таким же. Цікаво, що педа-
гогічний стаж не впливав на рівень жалування. Так, вчи-
тель математики М.О. Цибульський, який пропрацював
18 років, та природничої історії О.І. Григорович із стажем
у 2 роки мали однакове грошове утримання [7, с. 89–90].
У свою чергу грошове утримання викладачів Глухівської
чоловічої гімназії було значно кращим. Наприклад, викла-
дач історії та географії В. Мальченко отримував 1670 руб.,
російської мови А. Ніколаєв – 1350 руб. та О. Маленко –
1500 руб. Така різниця виникаа через те, що базова став-
ка жалування особи без стажу роботи в гімназії становила
750 руб. за 12 уроків на тиждень. Після п’яти років робо-
ти жалування зростало до 900 руб. Окрім цього, призна-
чалась доплата за звання «заслужений викладач» у роз-
мірі 250 руб. Проте левову частину утримання складали
додаткові уроки, що мали розцінку 60 руб. за заняття. Ця
стаття давала додаткові заробітки від 120 руб. до 960 руб.
Також здійснювалася доплата в 160 руб. за класне керів-
ництво та від 100 до 200 руб. за перевірку письмових робіт.
Заробітна плата викладачів гуманітарних та природ-
ничо-математичних дисциплін Новгород-Сіверської гім-
назії була аналогічною, а викладачів Стародубської чоло-
вічої гімназії на 1900 р. (із врахуванням дохідних статей)
коливалась у межах 2 тисяч. Так, вчитель історії та геогра-
фії отримував 2860 руб., математики й фізики – 2320 руб.,
російської мови – 2080 руб. Утримання викладачів гума-
нітарного блоку (історія, російська мова) Новозибків-
ського реального училища у 1900 р. складало 1720 руб. –
2140 руб. [7, с. 82–85, 113–114, 141–142, 176–177].
Як бачимо, жалування вчителів Глухівського учитель-
ського інституту значно поступалося доходам педагогів
гімназій та реальних училищ, а різниця коливалася у ме-
жах 10% – 100%. Тому за можливості викладачі інститу-
ту намагалися влаштуватися в ці навчальні заклади. Ра-
зом з тим утримання педагогів учительського інституту
було на рівні технічних училищ. Так, наприклад, викла-
дач на посаду VІІІ класу Ніжинського технічного учили-
ща ім. А.Ф. Кушакевича на 1900 р. отримував жалуван-
ня, столові та квартирні у розмірі 1150 руб., директор
– 1600 руб. [8, с. 288–289].
1903 року за міністерським розпорядженням пра-
цівники міських училищ, учительських семінарій та
інститутів мали отримувати надбавку в розмірі 20%,
окрім тих, які отримували пенсії. Проте якісно ситуа-
ція не змінилася й на 1907 р., про що свідчать матері-
али педагогічної ради інституту [9].
На 1912 р. заробітна плата педагогів Глухівського учи-
тельського інституту дещо зросла за рахунок надбавки та
збільшення розміру столових. Усі чотири викладачі наук
(історії та географії, російської мови та словесності, мате-
матики, природничої історії та фізики) мали утримання в
розмірі 1440 руб., що складалося з таких статей: жалуван-
ня – 650 руб., столові – 550 руб. і надбавка – 240 руб. [10].
Зазначимо, що рух педагогічних кадрів був особливо
інтенсивний в Глухівському учительському інституті в два
п’ятирічні цикли: за 1874–1879 рр. змінилося 15 осіб, за
1906–1911 рр. – 13 осіб. Зрозуміло, що перший сплеск ка-
дрової плинності зумовлювався матеріальними пробле-
мами становлення нового начального закладу на фоні ін-
тенсивного революційно-пропагандистського руху другої
половини 1870 рр. Друга кадрова «чистка» була зумовле-
на зміною «старих» кадрів 1880–1890-х рр. та революцій-
ною хвилею 1905–1907 рр.
Так, з 11 істориків 4 особи змінилося саме в перші
п’ять років роботи установи: М.І. Полянкевич пропра-
цював близько 9–10 місяці, Є. П. Діаконенко – 2 роки,
Козубський – близько року та І.П. Матченко – майже 2
роки. У подальшому так мало пропрацювали тільки два
викладачі: М.А. Тростніков та В.В. Мотохін. У першому
випадку особа отримала кадрове підвищення, а у друго-
му – кадрові зміни відбулися на фоні революційних по-
дій 1905–1907 рр. у місті [1, с. 34, 48].
У свою чергу в динаміці плинності викладачів росій-
ISSN 2218-4805
247
болєв) університетів, Ніжинського історико-філологічно-
го інституту (Я.М. Кутир) та Київської духовної академії
(І.П. Матченко) [1, с. 6, 18, 23, 28, 31, 33–34, 45, 48, 51].
Про рівень підготовки викладачів свідчать їхні дипло-
ми та звання, тому доречно розглянути систему наукових
звань дореволюційної Росії. На другу половину ХІХ ст.
університети надавали 4 рівні звань: дійсний студент (з
1840 р.), кандидат університету, магістр та доктор. Зазви-
чай випускник університету до 1884 р. отримував диплом
кандидата або звання дійсного студента, а згідно з новим
статутом – диплом 1 ступеня та 2 ступеня [13, с. 5–13].
З 11 відомих викладачів історії п’ятеро мали диплом
«кандидата університету» (І.С. Андрієвський, Г.О. Линник,
М.А. Тростніков) та духовної академії (І.П. Матченко), один
мав звання «дійсного студента» (Є.П. Діаконенко). Ці ха-
рактеристики дають змогу з’ясувати рівень підготовки
педагогів. Збережені правила складання іспитів студен-
тами Київського університету з 1857 р. уможливлюють ре-
конструкцію системи оцінювання знань слухачами вишу.
Зазвичай випускні екзамени починалися 1 травня й
тривали упродовж місяця. Для визначення рівня знань
студентів викладачі використовували таку шкалу оціню-
вання: 4 – «отличные успехи», 3S – «очень хорошо», 3 –
«хорошие», 2S – «достаточные», 2 – «посредственные», 1S
– «слабые», S – «худые» та 0 – «совершенное незнание».
У свою чергу предмети, що складалися, ділилися на
«головні» та «неголовні». Так, на історико-філологічному
факультеті «головними» були: 1) історія філософії, логіка
та психологія; 2) російська мова та історія російської сло-
весності; 3) латинська мова; 4) грецька мова; 5) російська
історія; 6) всесвітня історія; 7) давньослов’янська мова;
8) педагогіка. До предметів «неголовних» належали такі:
1) моральна філософія; 2) теорія словесності; 3) історія
російської словесності; 4) історія грецької словесності;
5) слов’янські «наречия» (мови): сербська, польська та чесь-
ка; 6) руська старовина; 7) політекономія; 8) нові мови.
Для отримання ступеня кандидата необхідно було
мати середню оцінку з «головних» предметів, з мови
та обов’язкового твору – не менше 3S; з «неголовних»
предметів та за зміст обов’язкового твору, з кожної ча-
стини богослов’я – не менше 3. У свою чергу для при-
своєння звання «дійсного студента» студенту необхід-
но було з «головних» предметів набрати не менше 3;
«неголовних» предметів та за зміст обов’язкового тво-
ру, з кожної частини богослов’я – не менше 2 S. Окрім
екзаменів, для отримання ступеню кандидата спудей
мав представити письмові роздуми з одного з головних
предметів університету [13, с. 100–101, 111].
Упродовж 1880–1903 рр. історію в Глухівському учи-
тельському інституті читали кандидати історико-фі-
лологічного факультету університету св. Володими-
ра І.С. Андрієвський, Г.О. Линник, М.А. Тростніков, які
підтвердили свій ступінь високим рівнем викладанням
предметів та плідною науковою діяльністю. Зрештою,
1882–1904 рр. були своєрідною «золотою віхою» інсти-
ської мови та літератури яскраво виокремлюються дві
хвилі кадрових змін. Перша, як і в істориків, припадає на
час становлення – 1874–1879 рр.; тоді змінилося 6 осіб.
Проте була потужна й друга хвиля, яка припадає на 1906–
1910 рр. Саме тоді змінилося 5 викладачів російської мови.
Доцільно припустити, що зміна педагогічних працівни-
ків була пов’язана з боротьбою з українським національ-
ним рухом [1, с. 11, 19, 22, 26, 31, 43, 48, 50].
Доречно відзначити, що робота в інституті не була
престижною, тому особи з достатнім педагогічним ста-
жем намагалися попасти в гімназії, реальні училища. У
свою чергу учительський інститут виконував роль «обкат-
ки» випускників університетів. Так, для дев’яти з 11 ви-
кладачів історії інституту – Є.П. Діаконенка, Козубського,
І.П. Матченка, І.С. Андрієвського, Г.О. Линника, М.А. Тро-
стнікова, В.В. Мотохіна, Я.М. Кутира – викладання в інсти-
туті було першим серйозним місцем роботи.
Дещо інший був «шлях» до викладацької роботи у ін-
ституті історика В.К. Федоренка, який прийшов в свою
alma mater у майже 40-річному віці після закінчення Глу-
хівського інституту та Київського університету, а також
педагогічної роботи в школі та гімназії.
У Російській імперії цивільна служба (особливо до епо-
хи Великих реформ Олександра ІІ та Олександра ІІІ) – це
не тільки прибуткове місце, але й засіб зміни свого соці-
ального статусу. З 1722 по 1917 р. особа, яка перебувала
на військовій, цивільній службі, накопичуючи професій-
ний досвід, рухалася сходинками Табелю про ранги від
найнижчого ХІV класу до перших чотирьох. Які перева-
ги давав рух по класній драбині? По-перше, залежно від
чину особа отримувала жалування; по-друге, ордени, яки-
ми нагороджувався чиновник за службу, жорстко співвід-
носилися з наявним класом. І по-третє, слід підкресли-
ти, що до 1917 р. Російська імперія залишалася становою
державою. Хоча страти були закритими, але був можли-
вий перехід з однієї в іншу, залежно від отриманого класу.
З 11 істориків Глухівського учительського інституту
6 пропрацювали у межах 1–2 років, тому не отримали
підвищення. У середньому на проходження класу не-
обхідно було пропрацювати 3–5 років. Тому Яків Ми-
колайович Кутир, відпрацювавши 4 роки, отримав чин
«колезького асесора» [11, с. 95]. Інші історики (І.С. Ан-
дрієвський, М.А. Тростніков та Г.О. Линник) за тривалий
період роботи в інституті змогли дослужитися до чину
статського радника, що було максимумом у системі то-
дішньої середньої освіти [12]. Порівняймо: на 1900 р.
з п’яти директорів Київських гімназій троє мали чин
дійсного статського радника, а інші двоє – статського
радника та колезького радника [7, с. VІІ].
Цікаво простежити освітній та науковий рівень викла-
дачів історії Глухівського учительського інституту. Так, ше-
стеро осіб навчалося в Київському університеті (Є.П. Діа-
коненко, І.С. Андрієвський, Г.О. Линник, М.А. Тростніков,
В.В. Мотохін, В.К. Федоренко); було по одному випускни-
ку Новоросійського (Козубський), Харківського (В.П. Со-
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
248
туту, коли в ньому працювали, окрім вище вказаних гу-
манітаріїв, такі прекрасні педагоги, як викладач при-
родознавства М.І. Демков (1885–1900 р.) та математики
М.О. Цибулевський (1882–1904 р.). Великою їхньою за-
слугою було те, що вони сформували наукове обличчя
інституту, впізнаване в межах усієї імперії.
Доцільно відмітити, що й у перші роки роботи інсти-
туту в ньому викладали історію педагоги, які у постглу-
хівський період стали знаними дослідниками. Серед них
– випускник Київської духовної академії І.П. Матченко,
який почергово працював у Глухівському учительському
інституті, Полтавському та Київському реальному учи-
лищах. Проте для нас він цікавий тим, що системно пу-
блікувався з проблем методики викладання географії,
релігійної історії регіону в журналах «Киевская стари-
на», «Русская старина», «Семья и школа», «Педагогиче-
ская хроника» [14, с. 287–288].
На жаль, у Глухівському учительському інституті у
1880–1890-их рр. не склалася традиція системної на-
укової розробки власне з історичних питань. Так, на-
приклад, директор інституту І.С. Андрієвський, продов-
жуючи традицію, започатковану першим директором
О. Бєлявським, системно вивчав філософсько-методо-
логічні проблеми становлення новоєвропейської нау-
ки, а саме педагогіки. (Андриевский И.С. Научные ос-
новы педагогики, Андриевский И.С. Генезис науки, ее
принципы и методы, ч. 2.). У свою чергу М.А. Тростні-
ков хоча й викладав історію, але системно займався пи-
таннями методики навчання письма та проблемами фі-
лології (граматика, російський романтизм, дослідження
«Слова о полку Ігоревім») [1, с. 6, 8, 48].
Насамкінець відзначимо, що 1905–1909 рр. стали кри-
зовим періодом в історії Глухівського учительського ін-
ституту. Переміни розпочалися із виходом на пенсію
багаторічного директора І.С. Андрієвського, який кори-
стувався авторитетом серед глухівського громадськості, і
призначення «чужинця» –Павла Міловського. Варто під-
креслити, що на 1905–1906 рр. в інституті сформувалася
нова генерація викладачів, які значно поступалися сво-
єю фаховою підготовкою попередникам. Тому в автобіо-
графічних записках Степана Васильченка педагогічний
колектив інституту 1905 р. охарактеризований не най-
кращим чином: «Лекторів же, по більшості, присилали
сюди слабеньких […] Маючи вихованців часто більш роз-
винутих за себе, ці вихователі, щоб хоч скільки-небудь
здержувати свій престиж між слухачами, приватних роз-
мов уникали з ними, а на лекціях міцно, як сліпий тину,
держалися своєї офіційної програми» [15, с. 40]. Саме в
1906–1911 рр. в інституті викладав історію та географію
Я.М. Кутир, який був посереднім викладачем. Так, випус-
кник 1910 р. О.О. Карпекін згадував: «Историк – Як. Ник.
Кутырь – сам глуховчанин […] – это фигура прямо траги-
комическая. История у него превращалась в напыщен-
ные разговоры, которые выявляли его, как человека, не
знающего даже учебника […]» [6, арк. 12].
Авторитет учительського інституту був відновлений за
випускника Київської духовної академії М.С. Григорев-
ського, доброго адміністратора та глибокого науковця в
галузі зарубіжної та вітчизняної педагогіки. На жаль, ві-
домості про професійний рівень тогочасного викладача
історії та географії Віктора Павловича Соболєва (1911 – до
лютого 1916) відсутні, проте його наступником була досить
цікава особистість – В.К. Федоренко (лютий 1916–1924).
Василь Костянтинович Федоренко народився 5 серпня
1878 р. в с. Янівка Глухівського повіту в сім’ї садівника. У
семирічному віці з батьками переїхав у Ямпіль; дванад-
цятирічним вступив до Воздвиженської чоловічої зем-
леробської школи, яка була влаштована меценатом-по-
міщиком М.М. Неплюєвим. Тут розкрився літературний
талант В. Федоренка, й 1896 р. його твори були опубліко-
вані в журналі «Воскресная беседа». Через рік у Петербур-
зі виходить його поетична збірка «Первые песни». Після
закінчення школи разом з М.М. Неплюєвим кілька міся-
ців він жив у Парижі. Упродовж 1898–1900 рр. вчителював
у сільських школах Глухівського повіту. У 1900–1903 рр.
навчався в Глухівському учительському інституті. Після
його закінчення близько року викладав у міських учили-
щах Нижньогородської губернії. Повернувшись, утвердив-
ся на педагогічній ниві й упродовж 1904–1907 рр. викла-
дав у Чернігівському міському училищі та у Приватному
середньо-навчальному закладі Н.Н. Заостровської. Од-
ночасно займався активною літературною діяльністю та
друкувався під псевдонімом «Василь Кручина».
В.К. Федоренко 1911 р. склав екзамени при Чернігів-
ській чоловічій гімназії, що дало йому змогу вступити на
історико-філологічний факультет Київського університе-
ту. 1914 р. він отримав золоту медаль за роботу, що була
представлена на Всеросійському конкурсі університетів.
Після закінчення навчання отримав пропозицію залиши-
тися в університеті, але через матеріальні труднощі був
змушений повернутися на Глухівщину. З лютого 1916 по
1924 рр. В. Федоренко працював у Глухівському учитель-
ському інституті. Як педагог найбільш повно розкрився в
епоху революції та в радянську добу [1, с. 51–53].
Отже, упродовж 1874–1917 рр. в Глухівському учитель-
ському інституті 11 осіб викладали історичні курси. Для
більшості з них, нещодавніх випускників університетів,
робота в кузні учительських кадрів була першими крока-
ми на педагогічній ниві. У свою чергу плідна робота в ін-
ституті давала можливість викладачам історії в подальшо-
му продовжити роботу в гімназіях, реальних училищах.
ПОСИЛАННЯ
1. Крижанівський В. Викладачі Глухівського інституту (1874–
1924 рр.). Біобібліографічний словник. – Глухів – Кропивниць-
кий, 2017. – 96 с.
2. Адрес-календарь на 1886 г. // Календарь Черниговской гу-
бернии на 1886 год / Сост. К.В. Корвин-Пиотровский. – Чернигов:
Типография губернского правления, 1885. – Ч. 2. – 214 с.
3. Циркуляры по управлению Киевским учебным округом
за 1875. – № 1–12 – C. 19; Циркуляры по управлению Киевским
учебным округом за 1877. – № 1–12. – C. 235; Памятная книжка
на 1878 год. Личный состав должностных лиц показанных по све-
ISSN 2218-4805
249
деньях, оставленным в конце 1877 года. – Чернигов: губернская
типография, 1878. – C. 54.
4. Історико-педагогічний музей Глухівського національно-
го педагогічного університету ім. Олександра Довженка (далі –
ІПМГНПУ). Звіт провідного фахівця О.О. Маслова про роботу в
архівах (м. Київ, 7–24 липня 2014 р.) (Виписки з ф. 707, оп. 229,
Г24. хр. 216, П.16).
5. Циркуляры по управлению Киевским учебным округом за
1909. – № 1–12. – 225. –446 с.
6. ІПМГНПУ. Воспоминания бывшего слушателя института
Карпекина Александра Алексеевича. – Тетрадь вторая. – 23 арк.
7. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1901 г. –
Часть IV. Черниговская губерния. Издание управления учебно-
го округа. – К., 1901.
8. Циркуляры по управлению Киевским учебным округом за
1900. – № 1–12. – 683, 18 с.
9. Гирич Я.М. Глухівський учительський інститут у 1905/1906
та 1906/1907 навчальних роках: доповідні записки, протоколи за-
сідань педагогічної ради // Історичні студії суспільного прогресу.
– Глухів, 2017. – Вип. 5. – С. 218–255.
10. ІПМГНПУ. Жалування викладачів Глухівського учительсько-
го інституту та міського училища на 1 березня 1912 р. (Виписки
зроблені І.М. Ляшком із РДІА. ф. 733, оп. 175, спр. 130, арк. 97–104).
11. Календарь Черниговской губернии на 1911 год / Издание
Черниговского губернского статистического комитета. – Черни-
гов: Типография губернского правления, 1910. – Адрес-календарь.
12. Циркуляры по управлению Киевским учебным округом
за 1880. – № 1–12. – С. 271; Циркуляры по управлению Киевским
учебным округом за 1885. – № 1–12. – С. 314–315; Календарь Чер-
ниговской губернии на 1888 год / Сост. К.В. Корвин-Пиотровс-
кий. – Чернигов: Типография губернского правления, 1887. –
С. 330, Календарь Черниговской губернии на 1891 год / Издание
Черниговского губернского статистического комитета. – Чер-
нигов: Типография губернского правления, 1890. – С. 237, Ци-
ркуляры по управлению Киевским учебным округом за 1903. –
№ 1–12. – С. 64, Календарь Черниговской губернии на 1902 год /
Издание Черниговского губернского статистического комитета.
– Чернигов: Типография губернского правления, 1901. – Отдел 4.
Адрес-календарь. – С. 65.
13. Університет св. Володимира, 1834–1917: студентське життя
/ за ред. Л.В. Губерського. – К.: Київський університет, 2014. – 415 с.
14. Библиографический словарь выпускников Киевской ду-
ховной академии, 1819–1920 г / [сост. В. И. Ульяновский]. – К.,
2015 – Т. 2. – 624 с.
15. Васильченко С. Твори у чотирьох томах / за загальною ре-
дакцією академіка О.І. Білецького – К.: Вид-во АН УРСР, 1960. –
Т. 4. – 455 с.
Крижановский В.М. Социальный и профессиональный
портрет преподавателей истории Глуховского учительского
института (1874–1917)
В статье раскрывается просопографический пор-
трет преподавателей исторических курсов Глуховского
учительского института (1874–1917). Реконструиро-
ван образовательный уровень, профессиональный путь
и материальное положение педагогов alma mater Алек-
садра Довженко.
Ключевые слова: историки, университет, жалование,
учительский институт, чин.
Kryzhanivsky V.M. Social and professional portrait of teach-
ers of History in Нlukhiv Іnstitute (1874–1917)
In the article social and professional portrait of teachers
of historical courses of Hlukhiv Institute is revealed (1874–
1917). The educational level, the professional way and the
material situation of the teacher’s institute is reconstructed.
Key words: historians, university, pledges, teacher’s
institution, rank.
01.03.2018 р.
УДК 94(477)+(930.253):347.451.4
Я.В. Чернякова
УВ’ЯЗЧІ ЛИСТИ НА ІМ’Я А.Я. ТЕРЕЩЕНКА
(ЗА ДОКУМЕНТАМИ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ
СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
Робота присвячена ув’язчим листам, що стосу-
ються майна і нерухомості Артемія Яковича Тере-
щенка, які він придбав. Документи вперше вводять-
ся до наукового обігу.
Ключові слова: Глухів, ув’язчий лист, Артемій Тере-
щенко, повітовий суд.
Тема громадської, підприємницької та благодійної
діяльності родини Терещенків неодноразово привер-
тала увагу дослідників. Переважна більшість сучасних
публікацій присвячена їх меценатству. Мова йде про
роботи В. Вечерського [1], В. Ковалинського [2], С. Жуко-
вої [3; 4], С. Єсюніна [5], М. Терещенка [6; 7], Ю. Шишкі-
ної [8]. Найбільш повним дослідженням біографічного
характеру можна вважати монографію В. Ковалинсько-
го «Семья Терещенко» [9].
Терещенків без перебільшення називають «цукровими
королями» за їх внесок у розвиток вітчизняної цукрової
промисловості. Створивши свою фінансову імперію зав-
дяки цій галузі сільського господарства, вони отримали
можливість використовувати свої статки на заснування
власних філантропічних закладів освіти і медицини, бу-
дівництво і оздоблення церков, колекціонування творів
світового мистецтва. Співзасновники «Товариства цукро-
вих та рафінадних заводів братів Терещенків», Нікола і
Федір, не розпорошували сімейні капітали, а вкладали
кошти у виробництво і нерухомість, пам’ятаючи наста-
нови свого батька Артемія Яковича.
А.Я. Терещенко став першим відомим представником
цієї родини. Він переселився до Глухова із села Локоть,
розташованого в 40 верстах від міста, і разом з дружи-
ною Єфросинією Григорівною (уродженою Стеслявською)
зайнявся дрібною торгівлею. Спочатку торгували з лот-
ка, потім відкрили власну невеличку крамницю. Артемій
Якович мав у Глухові свій будинок, який зараз є пам’ят-
кою архітектури, історії та містобудування. Саме він, як
засновник династії Терещенків, в середині Х1Х ст. заці-
кавився новою для України цукровою справою. Після ре-
форми 1861 р. ситуація в аграрній сфері дала змогу під-
приємцеві заволодіти чималими ділянками землі під
бурякові поля та цукроварні.
Нещодавно у поле нашого зору потрапила низка до-
кументів, що відклалася у Державному архіві Сумської
області, раніше не опрацьована іншими дослідниками.
Мова йде про ув’язчі листи, видані Новгород-Сіверським
повітовим судом, що підтверджують надання права Ар-
темію Яковичу Терещенку на володіння придбаними бу-
динками, земельними ділянками і лісовими угіддями.
Ув’язчі листи є важливим джерелом інформації у дослі-
дженні початкового періоду формування банку нерухо-
мості родини Терещенків.
j
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180752 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:22:38Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Крижанівський, В.М. 2021-10-16T17:49:41Z 2021-10-16T17:49:41Z 2018 Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) / В.М. Крижанівський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 245-249. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180752 94(977):37.091 «1874/1917» У статті розкривається просопографічний портрет
 викладачів історичних курсів Глухівського учительського
 інституту за 1874–1917 рр. Реконструйовано освітній рівень, професійний шлях та матеріальне становище педагогічних працівників учительського інституту. В статье раскрывается просопографический портрет преподавателей исторических курсов Глуховского
 учительского института (1874–1917). Реконструирован образовательный уровень, профессиональный путь
 и материальное положение педагогов alma mater Алексадра Довженко. In the article social and professional portrait of teachers
 of historical courses of Hlukhiv Institute is revealed (1874–
 1917). The educational level, the professional way and the
 material situation of the teacher’s institute is reconstructed. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) Социальный и профессиональный портрет преподавателей истории Глуховского учительского института (1874–1917) Social and professional portrait of teachers of History in Нlukhiv Іnstitute (1874–1917) Article published earlier |
| spellingShingle | Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) Крижанівський, В.М. Нова історія |
| title | Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) |
| title_alt | Социальный и профессиональный портрет преподавателей истории Глуховского учительского института (1874–1917) Social and professional portrait of teachers of History in Нlukhiv Іnstitute (1874–1917) |
| title_full | Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) |
| title_fullStr | Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) |
| title_full_unstemmed | Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) |
| title_short | Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) |
| title_sort | соціальний та професійний портрет викладачів історії глухівського учительського інституту (1874–1917 рр.) |
| topic | Нова історія |
| topic_facet | Нова історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180752 |
| work_keys_str_mv | AT križanívsʹkiivm socíalʹniitaprofesíiniiportretvikladačívístoríígluhívsʹkogoučitelʹsʹkogoínstitutu18741917rr AT križanívsʹkiivm socialʹnyiiprofessionalʹnyiportretprepodavateleiistoriigluhovskogoučitelʹskogoinstituta18741917 AT križanívsʹkiivm socialandprofessionalportraitofteachersofhistoryinnlukhivínstitute18741917 |