Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан
У статті на основі опублікованих спогадів та усних свідчень сумчан розглядається повсякденне життя мешканців Сум та деяких інших регіонів в період
 німецько-радянської війни та нацистської окупації
 1941–1943 рр. Аналізуються альтернативні джерела
 вивчення воєнної доби (спог...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Datum: | 2018 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180773 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан / Л.І. Рожкова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 337-341. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860264333824491520 |
|---|---|
| author | Рожкова, Л.І. |
| author_facet | Рожкова, Л.І. |
| citation_txt | Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан / Л.І. Рожкова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 337-341. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті на основі опублікованих спогадів та усних свідчень сумчан розглядається повсякденне життя мешканців Сум та деяких інших регіонів в період
німецько-радянської війни та нацистської окупації
1941–1943 рр. Аналізуються альтернативні джерела
вивчення воєнної доби (спогади та усні свідчення). Розглянуто особливості евакуації цивільного населення у
тилові райони країни, стратегії виживання на окупованій території, взаємовідносини між цивільним населенням та військовою адміністрацією.
В статье на основе опубликованных воспоминаний и
устных свидетельств рассматривается повседневная
жизнь сумчан и жителей других регионов в период немецко-советской войны и нацистской оккупации 1941–1943 гг. Анализируются альтернативные источники
изучения военной поры (воспоминания и устные свидетельства). Рассмотрены особенности эвакуации гражданского населения в тыловые районы страны, стратегии выживания на оккупированной территории,
взаимоотношения между гражданским населением и
военной администрацией.
In the article, on the basis of published memoirs and oral
testimonies, the everyday life of Sumyans and residents of
other regions during the German-Soviet war and the Nazi
occupation of 1941-1943 is considered. Alternative sources of
military study (memories and oral testimonies) are analyzed.
Features of the evacuation of civilians to the rear areas of
the country, strategies for survival in the occupied territory,
and the relationship between the civilian population and
the military administration are considered.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:58:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
337
j
13. Семененко О.П. Харків, Харків…/ О. Семененко. – Нью-
Йорк: Сучасність. – 1977. – 240 с.
14. Семенко Ю. Пам’яті В. Доленка / Ю. Семенко. – Мюнхен:
Союз Земель Соборної України – Селянська партія. – 1975. – 416 с.
15. Скоробагатов А.В. Харківська «Просвіта» у воєнні роки
(1941–1943) / А. Скоробагатов // Современное общество. – 1995.
– № 1. – С. 1–13.
16. Скоробагатов А.В. Харків у часи німецької окупації 1941–
1943 рр. / А.В. Скоробагатов. – Харків: Прапор, 2004. – 376 с.
17. Соловей Д. Шкільне життя Харкова / Д. Соловей // Нова
Україна. – 1942. – 19 липня.
18. Соловей О.Д. У Просвіті і навколо / О. Соловей // Український
засів. Ч. 1(5). – Харків. – Грудень 1992 – січень, 1993. – С. 36–47.
19. Соловей О.Д. У Харків. Окупація / О.Д. Соловей // Березіль.
– 1993. – № 1. – С. 108–118.
20. Центральний державний архів громадських об’єднань Укра-
їни (далі – ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 23, спр. 523.
21. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 534.
22. Титаренко Д.М. «Просвіта» в період нацистської окупації
як чинник громадського життя на сході України (зона військової
адміністрації) / Д. Титаренко // Україна: культурна спадщина, на-
ціональна свідомість, державність. – 2012. – Вип. 22. – С. 280–285.
23. Чугуй Т.О. Товариства «Просвіта» на Харківщині в період
німецької окупації (1941–1943 роки) / Т. Чугуй // Вісник Харків-
ського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2006. –
№ 715. – Сер. Історія України. Українознавство: історичні та фі-
лософські науки. – Вип. 8. – С. 86–93.
24. Чугуй Т.О. Функціонування товариств «Просвіта» на тери-
торії Рейхскомісаріату «Україна» та прифронтової військової зони
у 1941–1943 роках: порівняльний аспект / Т. Чугуй // Вісник Хар-
ківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія:
Історія України. Українознавство: історичні та філософські нау-
ки. – 2008. – № 835, вип. 11. – С. 88–97.
25. Чугуй Т.О. Видавнича діяльність товариств «Просвіта» Хар-
ківщини впродовж різних етапів їхнього історичного розвитку:
порівняльна характеристика / Т. Чугуй // Історична пам’ять. –
2010. – Вип. 2. С. 41–54.
26. Шевельов Ю. (Юрій Шерех) Я – мене – мені... (і довкруги).
Спогади / Ю. Шевельов. – Харків–Нью-Йорк: Видання часопису
«Березіль»; В-во М.П. Коць, 2001. – Т.І.В Україні. – 428 с.
Салтан Н.Н. Вклад Василия Дубровского и Дмитрия
Соловея в развитие гражданско-политической жизни
Харькова в годы немецкой оккупации, 1941–1943 гг.
В статье анализуется гражданско-политическая
деятельность ярких представителей харьковского
истеблишмента – В.В. Дубровского и Д.Ф. Соловея в
годы нацистской оккупации. Автор статьи пришла
к выводу, что именно эти личности стали наибо-
лее действенными представителями товарищества
«Просвита», пытавшимися культивовать и рапро-
странять украинскую национальную идею в подне-
мецком Харькове в 1941–1943 гг.
Ключевые слова: гражданская деятельность, на-
цистский режим, оккупация, товарищество «Про-
свита», Харьков.
Saltan N.M. The contribution of Vasyl Dubrovsky and Dmy-
trо Solovei to the development of the civil and political life of
Kharkіv during the years of the German occupation, 1941–1943
The article analyzes the civil-political activity of the bright
representatives of Kharkіv establishment – V.V. Dubrovsky
and D.F. Solovei in the years of the Nazi occupation. The
author of the article came to the conclusion that it was these
individuals who became the most eff ective representatives
of the «Prosvita» partnership, who tried to cultivate and
spread the Ukrainian national idea in the Kharkiv suburbs
in 1941–1943.
Key words: civil activity, Nazi regime, occupation,
«Prosvita» partnership, Kharkіv.
28.02.2018 р.
УДК 94(477):394«1941/1943»
Л.І. Рожкова
ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ
У РОКИ НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ
ЗА СПОГАДАМИ СУМЧАН
У статті на основі опублікованих спогадів та ус-
них свідчень сумчан розглядається повсякденне жит-
тя мешканців Сум та деяких інших регіонів в період
німецько-радянської війни та нацистської окупації
1941–1943 рр. Аналізуються альтернативні джерела
вивчення воєнної доби (спогади та усні свідчення). Роз-
глянуто особливості евакуації цивільного населення у
тилові райони країни, стратегії виживання на окупо-
ваній території, взаємовідносини між цивільним на-
селенням та військовою адміністрацією.
Ключові слова: спогади, німецько-радянська війна, Суми,
евакуація, цивільне населення, окупована територія.
Однією з провідних тенденцій сучасної історіогра-
фії Другої світової війни є зміщення дослідницького
інтересу з суто військових до соціальних аспектів. Лю-
дина у добу війни – ось головний об’єкт, який намага-
ється нині осягнути новітня історична наука [1, с. 83].
Історія України постає як історія народу без поділу на
«своїх» і «чужих», висвітлення малодосліджених подій,
у тому числі у регіональному вимірі. В історичному на-
рисі Б.Л. Корогода і Г.І. Корогод на основі архівних доку-
ментів, матеріалів преси періоду окупації аналізуються
воєнні події, соціально-економічні, духовні, культурні
аспекти історії Сумщини [2].
В наш час для вивчення подій, доступних «живій пам’я-
ті», тобто тих, які сталися не далі, ніж на відстані двох
поколінь від нас, застосовується метод дослідження ус-
ної історії, коли до наукового обігу залучаються альтер-
нативні джерела, зокрема, письмові та усні спогади. Цей
вид джерел набув статусу повноцінних, визначивши такі
дослідницькі напрями, як усна історія, історія повсяк-
денності. Жодні офіційні документи [3] та статистика,
що нерідко носили тенденційний характер, не можуть
передати настрої та почуття людей. Даний метод по-
значений певним суб’єктивізмом, адже пам’ять вибір-
кова, а надто тоді, коли це стосується дитинства та юно-
сті. Унікальність особистих спогадів про події воєнного
часу полягає в тому, що вони, по-перше, часто супере-
чать офіційній версії подій, а по-друге, особливо міцно
закарбовуються в пам’яті тих категорій населення, на
долю яких випало найтяжчі випробування. Особливості
дитячого сприйняття та ретрансляції пам’яті про війну
визначила письменниця С. Алєксієвич, яка тривалий час
працює у жанрі «живої історії»: «Якщо доросла пам’ять
малює візерунок, дає об’ємну картину минулого, пере-
житого, то дитяча вихоплює найбільш яскраві та трагіч-
ні моменти. Вона часто опускає конкретне… але вона
абсолютно достовірно передає почуття» [4, с. 234–235].
В основу цієї розвідки покладені як опублікова-
ні спогади сумчан, дитинство яких припало на роки
Другої світової війни, так і окремі усні свідчення. На-
шою метою було з’ясувати, які події зафіксовано дитя-
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
338
чою пам’яттю найбільш чітко, як змінювала війна са-
мих героїв спогадів і які життєві уроки були зроблені
ними. В наш час, коли відбуваються локальні війни та
військові конфлікти, зокрема, неоголошена війна на
Сході України, долі цих дітей, важкі спогади про пе-
режите мають велику гуманістичну цінність. Від подій
Другої світової війни авторів спогадів відділяє більш
ніж півстоліття, але, як зауважував викладач Сумського
національного аграрного університету Юрій Гаврило-
вич Юрченко (1935 – 2010), «ніщо так не потрясає долі
людини як війна. У будь-якому віці для кожного, хто її
пережив, це – рубіж, і життя він ділить на «до війни» і
«після війни» [5, с. 5].
Сумську область було утворено на початку 1939 р. На
цей час її населення складало 1,7 млн. осіб [1, с. 379],
обласного центру – 63 тис. мешканців [6, с. 24]. Най-
помітнішими об’єктами у місті були машинобудівний
завод ім. М. Фрунзе та артилерійське училище, яке та-
кож носило ім’я цього воєначальника. У 1930-х роках
свята у Сумах відбувалися за участю майбутніх офіце-
рів. «Артилерія була на кінській тязі і офіцери їздили
верхи, носили довгі шинелі, шаблі і шпори на закаблу-
ках» [5, с. 6]. Свідомість радянської людини формувала-
ся, значною мірою, за допомогою кіномистецтва. Діти
довоєнної пори захоплювалися героями пропагандист-
ських фільмів «Чапаєв», «Трактористи», «Если завтра
война» та ін. Повсюдно лунали пісні, в яких уславлю-
валася «легендарна та непереможна».
Не буде перебільшенням твердження, що у суспіль-
стві на той час існував культ Червоної Армії та військо-
вих. Це позначалося, зокрема, на повсякденному побуті,
захопленнях та іграх дітей. З чорно-білих фотографій
на нас дивляться хлопчики, одягнені у матроски, без-
козирки, пілотки, «будьонівки». Імовірність війни з Ні-
меччиною обговорювалася вже з 1 вересня 1939 р., коли
Німеччина вторглася до Польщі. Відчуття наближення
війни посилилось після того, як взимку 1939–1940 рр.
до Сум почали прибувати на лікування поранені та об-
морожені у війні з «білофінами». У місті працювали
військові шпиталі, артучилище здійснювало випуски
офіцерів, яких направляли у військові частини, про-
водились мобілізації.
Отже, радянські люди відчували невідворотність вій-
ни, але публічно ділитися такими передчуттями побо-
ювалися. Тому для багатьох напад Німеччини на Ра-
дянський Союз війни став несподіваним. Ось як згадує
про початок німецько-радянської війни викладач фі-
зики, інженер-конструктор, літератор, автор та вико-
навець пісень і романсів Юрій Анатолійович Добро-
вольський (1935 р. н.): «В неділю 22 червня ми втрьох
гуляли в парку і купили квитки в літній кінотеатр на
денний сеанс фільму «Валерій Чкалов». Коли після сеан-
су ми вийшли з кінозалу, то побачили на широкій цен-
тральній алеї парку багато людей, які уважно і з дуже
серйозними обличчями слухали якесь важливе пові-
домлення, дуже голосно звучала з великих вуличних
гучномовців, укріплених високо на стовпі біля фонта-
ну. Це було урядове повідомлення про те, що сьогодні
о 4 годині ранку фашистська Німеччина без оголошен-
ня війни напала на нашу країну – Союз Радянських Со-
ціалістичних Республік (СРСР)» [7, с. 53–54]. У пам’яті
викладача СНАУ Михайла Олексійовича Євсєєнка (1934
р. н.), дитячі роки якого проходили у Могилевській об-
ласті, недільний ранок 22 червня пов’язаний зі звич-
ним для цієї пори сінокосом. Шлях до поля пролягав
через районний центр Пропойськ (з 1945 р. – Славго-
род, Білорусь), де колгоспники почули радіоповідом-
лення про початок війни [8, с. 8–11].
Переможні настрої незабаром поступилися тривозі,
однак діти не повністю усвідомлювали загрозу, яка на-
висла над країною. М.О. Євсєєнко пригадує: «Своїм ди-
тячим розумом я ще не зовсім розумів, чому плачуть
жінки, проводжаючи на війну своїх чоловіків, синів чи
братів. Звісно, думав я, там вбивають, але чому має бути
вбитий саме її чоловік або син? Звідки було мені зна-
ти, що у ХХ ст. війна стала більш кривавою, із залучен-
ням маси техніки… Цього я тоді не знав, це мені стало
зрозуміло дещо пізніше [8, с. 17].
Під оголошену мобілізацію підлягали військово-
зобов’язані чоловіки, що народилися у 1905–1923 рр.
Батьки М. Євсєєнка, Ю. Добровольського отримали по-
вістки у перші дні війни, батько Ю. Юрченка – у січні
1942 р. Для родин розпочався період невідомості та очі-
кування. У розмовах все частіше стали вживатися сло-
ва «евакуація», «біженці». З першого дня війни нім-
ці вторглися в Білорусію. Їх літаки бомбили Мінськ та
інші білоруські міста. Тому і перші біженці, яких поба-
чили в Сумах, були з сусідньої Білорусії. Незабаром по-
чалася евакуація сумчан. Ось як згадує літо 1941 р. сум-
чанка у трьох поколіннях, викладач англійської мови
Сумського педінституту Маргарита Вікторівна Сергієн-
ко (1935 р. н.): «У серпні 1941 р. у дворі примушували
копати щілини (для захисту від бомбардувань – Л. Р.).
Вже часто бомбили, і ми ховалися у підвалі і ніколи в
щілинах. Пам’ятаю гарні ватяні хмаринки розривів на
сліпучо-синьому небі. Потім яскрава картина у пам’я-
ті – в дім вбігає мама у військовій формі (гімнастерці і
чоботах) і кричить: «Чого ж ви сидите, збирайтеся, бе-
ріть зимові пальта, срібло, білизну і біжіть на станцію,
шпиталь вже від’їздить!». Мамина обласна лікарня була
перетворена на евакошпиталь; ми з бабусею (батько
був на фронті) евакуювалися разом зі службовцями у
товарних вагонах» [9, с. 11–12].
Початок евакуації яскраво відбився у пам’яті дітей.
Евакуації підлягали кваліфіковані робітники, інже-
нерно-технічний персонал заводу ім. Фрунзе [2, с. 22],
службовці. За даними М. Сергієнко, в 1941 р. було еваку-
йовано 20 тис. сумчан: «20 тисяч дітей, жінок і старих,
які місяцями поневірялися у товарних вагонах, йшли
курними дорогами з дітьми і вузлами, не милися, спа-
ISSN 2218-4805
339
ли, не роздягаючись» [9, с. 12]. Евакуація відбувалася
в умовах стрімкого наступу німецьких військ, під по-
стійними повітряними бомбардуваннями. Ешелони пе-
ресувалися вкрай повільно. Ю.Г. Юрченко згадував: «…
німці швидко просувалися на схід. Наша сім’я вимуше-
на була евакуюватися. Їхали спочатку на конях підво-
дами, як цигани, кілька сімей із Сум – Юрченки, Бич-
ковські, Олійники. Коні були добрі, вгодовані, і їх у нас
забрали червоноармійці, а замість дали худих надірва-
них тварин з розбитими холками і ногами. Сяк-так на
цих конях ми доїхали до Воронезької області. Німецькі
літаки бомбили біженські обози, а ми тікали від доро-
ги в посадку і падали на землю. З їжею було скрутно і,
наскільки я пам’ятаю, дорослі брали дещо з полів кол-
госпів, через землі яких проїжджали. Ганяли об’їждчи-
ки, місцеві жителі… А їсти ж дуже хотілося. Так і їхали
доти, доки не пересіли на залізничний транспорт. Відтоді
пам’ятаю жах перед переповненими поїздами, запахом
карболки на евакопунктах, вошобойками на станціях,
свистом і шипінням пари з паровозів, чергами за пе-
ревареною водою на вокзалах, гуркотінням літаків над
ешелоном і розривами ворожих бомб... Поїздом їхали
дуже довго з багатьма зупинками й стоянками для про-
пуску ешелонів з військами і зброєю, які рухались на
захід, та санітарних поїздів, що йшли на схід. З харча-
ми було важко, як і з питною водою. Під’їхали до Вол-
ги. Перед мостом поїзд зупинився. По вагону пройшли
солдати зі зброєю і позакривали вікна. Таким «незря-
чим» він і проїхав міст. Боялися диверсій. Після Волги
були саратовські степи, а потім Туркестано-Сибірська
магістраль і Казахстан. Їхали довго. З Сум виїхали вліт-
ку, а дісталися до Казахстану взимку. Вже лежав сніг,
коли ми вивантажувались з вагонів на станції Сарио-
зек Талди-Курганської області. Тут ми й отаборилися
у селі Холмогоровка Кугалинського району» [5, с. 8–9].
Сумські підприємства евакуйовувалися за Волгу, Урал,
до Західного Сибіру, Казахстану, Середньої Азії. Ю. До-
бровольський разом з мамою та тіткою (обидві вчи-
тельки) опинилися у Саратовській області, на теренах
якої до війни розташовувалися поселення німецьких
колоністів та існувала Автономна Радянська Соціаліс-
тична Республіка німців Поволжя. Враження від нових
місць залишили яскравий слід у пам’яті сумчан. Роди-
на М.В. Сергієнко перебувала на Кавказі. «Їхали міся-
ців зо два. Спершу до станиці Первомайської на Куба-
ні, а німці по п’ятах. Потім до Ростова. Жили зиму і літо
на станції Іноземцево, під П’ятигорськом, поруч з міс-
цем дуелі Лермонтова. Там мама працювала у шпита-
лі. Нас поселили у маєтку німців, яких виселили до Си-
біру. Який це був благополучний маєток! Напередодні
війни з Північного Кавказу виселили 40 тисяч німців,
і маєтки стояли занедбаними. Рік ми жили в Гурджаа-
ні, в Грузії, де наш шпиталь розміщувався у грязеліку-
вальному санаторії «Ахтала». Там ми, діти, працювали
на заводі з розливу «Боржомі», підбирали на дорозі ве-
лику сіль, розсипану з вантажівок, здавали її на завод і
отримували 20 коп. Усе містечко було обвішане портре-
тами Берії, який холодно дивився пронизливими очи-
ма крізь пенсне» [9, с. 12].
Багато родин опинилось у незнайомому багатоет-
нічному середовищі, мимоволі ставши свідками ще од-
нієї трагічної сторінки війни – примусового виселен-
ня окремих народів з наказу сталінського керівництва.
Ю.Г. Юрченко згадував: «Поневірялись то на птахофер-
мі, то на нарах у сараї, то у маленькій кімнатці на бой-
ні колгоспу ім. Сталіна. Село було великим, населення
– інтернаціональним: казахи, росіяни, українці. Колись
це була станиця Семиріченського козачого війська. Мені
тепер здається, що більшість оточуючих нас тоді людей
були українцями. Втім, були ще євреї і німці. А 1944 р.
до села прибули депортовані з Кавказу чеченці [5, с. 9].
Повсякденне життя евакуйованих наповнювали що-
денні турботи і праця, взаємна допомога і підтримка.
«У сусідньому будинку жили дві жінки з дітьми. Вони
якось дізналися, що ми так мерзнемо, і запропонували
нам перебратися до них у самановий будиночок, який
був набагато тепліший від нашого. Ми з радістю пере-
тягнули свої речі і стали жити однією сім’єю з колишні-
ми сусідами» [7, с. 65].
Діти старшого віку працювали на підприємствах, у кол-
госпах, оскільки дорослих чоловіків забрали до війська.
Так, 13-ти річний брат Ю.Г. Юрченка Сергій працював у
колгоспі, навчився добре їздити верхи і виконував сер-
йозні завдання. При колгоспі було створено дитячий са-
док, де перебували діти різного віку і різних національ-
ностей. До місцевої школи Юрій Юрченко уперше пішов
1944 р., коли йому було 8 років.
І все ж злиденне життя в тилу, труднощі адаптації у но-
вому середовищі не можна порівняти зі становищем тих
однолітків, які залишилися в окупованому нацистами мі-
сті. Постійний страх та небезпека для життя відобразились
у спогадах сумчан, сповнених непідробного драматизму.
З жовтня 1941 р. по вересень 1943 р. територія Сумщини
перебувала у зоні військової адміністрації, де вся пов-
нота влади перебувала в руках військового коменданта,
який спирався на польові комендатури. Створені за без-
посередньої участі німецького військового командування,
міські управи виконували роль проміжної, передаваль-
ної ланки, посередника між військовим командуванням
та цивільним населенням. На них були покладені функ-
ції виконання вимог окупаційної влади та підтримання
життєдіяльності міст. Норми забезпечення міського на-
селення продовольством були мізерними – 100–200 гра-
мів хліба або борошна, інколи трохи інших харчів. Польо-
ва комендатура № 198 в Охтирці в липневому донесенні
за 1942 р. вказувала, що з 43 тис. жителів м. Сум продук-
тами харчування були забезпечені лише 8 тис. [1, c. 381].
Як згадує Марфа Авер’янівна Олейнікова (уроджена
Хоменко, 1926 р. н.), вперше місто було піддане бомбар-
дуванню 30 вересня 1941 р., а 10 жовтня до Сум увійш-
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
340
ли німецькі частини. Серед усіх пережитих подій оку-
пації найжахливішим було масове вбивство євреїв. «Я
на окраїні жила, бачила це. Вели їх Липками (район Сум
поблизу міського цвинтаря – Л. Р.) і загнали у двір, туди,
де нині автошкола… там був барак, їх роздягли, забра-
ли цінності. Котлован був виритий, о 5 годині вечора їх
почали розстрілювати…було чути жахливий крик і плач
дітей» [10]. Ці події відбулися на початку лютого 1942 р.
Єврейське населення, яке залишилося в місті, було ви-
нищене повністю. За даними обласної комісії з розслі-
дування злочинів нацистів під час окупації Сум було
знищено понад 10 тис. людей [11, с. 323]. Окупанти пла-
нували залишитися у місті надовго, тому наводили лад у
будівлях, призначених для представників «вищої раси».
Було проведено реєстрацію населення, яке залучалося до
опоряджувальних робіт, розчищення залізних колій від
снігу тощо. Діти шкільного віку, які мали б опановува-
ти знання у школі, змушені були працювати з батьками
в полі, на городах, шукати якогось підробітку, торгува-
ти чим доведеться або просто ходити по місту поблизу
німецьких установ, підрозділів, просячи їжу. Виживав
той, хто краще вмів це робити. Як згадував Іван Івано-
вич Чуяшенко (1929–2008), який під час окупації жив з
батьками та сестрами на хуторі Пришиб поблизу Сум,
місцеві діти навідувалися до німецької польової кухні
і часом поверталися з казанком бобової або горохової
юшки. Постійний голод та пошуки їжі змушували лю-
дей до ризикованих і тривалих подорожей у села з ме-
тою обміну хатніх речей, одягу на продукти харчування.
Це було небезпечно, адже пересування у військовій зоні
без документів заборонялося за законами воєнного часу.
Мати І.І. Чуяшенка разом з іншими жінками діставалася
пішки до Ромен (100 км від Сум) «по махорку», яку вони
в подальшому обмінювали на борошно для приготуван-
ня затірки. Цю «страву» пам’ятають діти воєнної пори та
перших повоєнних років. «3–4 склянки борошна запа-
рювали окропом із сіллю і отримували такий клейстер,
який затирали шматочком сала. Кожному діставалося по
тарілці, але не щодня» [9, с. 12]. Окрім міських управ, на
окупованій території діяли деякі органи таємної полі-
ції, жандармерії, служби безпеки. До органів управління
і в поліцію йшли служити особи, згодні співробітнича-
ти з окупаційними властями. Вони також брали активну
участь у залученні української молоді до примусового
вивезення до Німеччини, здійснювали облави.
Тим, хто відмовлявся співробітничати з окупантами,
загрожувала смертельна небезпека. До війни 13-річна
Антоніна Галенкова жила разом з мамою та двома се-
страми в Сумах на вулиці Суджанській. Сусід зустрів
колону німецьких солдат, що увійшла до міста, із хлі-
бом-сіллю. Незабаром він вступив на службу до німців,
організував трикотажний цех з виготовлення речей для
німецьких вояків, запросив маму А. Галенкової працю-
вати там. Жінка відмовилась. Незабаром вона та три її
доньки отримали повістки для відправки до Німеччи-
ни. Довелося переховуватися у лісі, симулювати хворо-
би, давати пояснення на допитах.
Уже з перших днів окупації була проведена реєстра-
ція усіх хлопців та дівчат віком від 14 років та їх огляд з
точки зору придатності для роботи у Німеччині. Неявка
на реєстрацію каралася смертю. Федора Василівна Чуя-
шенко (1928 р. н., уроджена Нечипуренко), дитячі роки
якої минули у селі Дубова (нині – Жмеринський район
Вінницької області), і досі пам’ятає, як сільський староста
двічі доправляв її до Літина, де формувався контингент
примусових робітників, але обидва рази німецький офі-
цер відправляв дитину додому, оскільки через низький
зріст та худорляву статуру вона здавалася зовсім малою
і не відповідала вимогам майбутнього «остарбайтера».
У Сумах на території колишньої школи № 5 (нині –
школа № 8) на вулиці Троїцькій розташовувався прифрон-
товий пересильний табір для радянських військовопо-
лонених. А. Галенкова з подругою добиралися до табору,
долаючи рів, заповнений тілами розстріляних радян-
ських солдат. Діти кидали хліб, картоплю через паркан
в’язням, яких цілодобово тримали на подвір’ї. Німець-
кі вояки погрожували їх розстріляти, проганяли…А. Га-
ленкова стверджує, що у кожного є вибір, що можна за-
лишатися людиною навіть у самий непростий час [12].
Найважливіший життєвий урок, який винесли «ос-
танні свідки» Другої світової війни, – це усвідомлення
цінності миру: будь-які труднощі можна пережити, все
витерпіти, аби не було війни. В наш час, коли триває не-
оголошена війна на Сході України, діти Донбасу не завж-
ди мають можливість відвідувати дитсадок або школу,
проте вже набули недитячих знань. Вони навчилися за-
синати під кулеметні черги, на слух відрізняти розри-
ви снарядів від вибухів мін. Хто відповість за понівече-
не війною дитинство?
ПОСИЛАННЯ
1. Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні
нариси. У двох книгах. Кн. І. / Ред. кол. В. Смолій, Г. Боряк, Ю. Ле-
венець та ін. – К.: Наукова думка, 2011. – 736 с.
2. Корогод Б.Л., Корогод Г.І. Сумська область в роки Великої Ві-
тчизняної війни. – Суми: Козацький вал, 2013. – 186 с.
3. Сумская область в период Великой Отечественной войны.
1941–1945. Сб. док. и м-лов. / Л.Г. Довжинец, Л.А. Заика, И.А. Иль-
ченко. – К.: Наукова думка, 1988. – 440 с.
4. Алексиевич С.А. У войны не женское лицо. Последние сви-
детели. Повести / С.А. Алексиевич. – М.: Советский списатель,
1988. – 368 с.
5. Юрченко Ю.Г. Життя і доля (про час, про Суми і про себе) /
Ю.Г. Юрченко. – Суми: ВВП «Мрія – 1», 2003. – 220 с.
6. Дейнека А.М. Памятники архитектуры Сумщины. Путево-
дитель / А.М. Дейнека. – Х.: Прапор 1989. – 199 с.
7. Добровольский Ю.А. Що я пам’ятаю. Дитинство / Сумська
міська бібліотека ім. Т.Г. Шевченка. 2016. – 90 с.
8. Евсеенко М.А. Не могу забыть / М.А. Евсеенко. – Сумы: До-
вкілля, 2004. – 220 с.
9. Сергиенко М.В. Путешествие с дилетантом, или Мой Дом в
интерьере Троицкой / М.В. Сергиенко. – Сумы: ИД «Фолигрант»,
2012. – 120 с.
10. Чтобы вы не знали войны… // Ваш шанс. – 2008. – № 19
(07.05.). – С. 8А.
11. Конотоп під час німецько-фашистської окупації: траге-
дія і подвиг: Документи і матеріали (каталог). – К.: Укрдержар-
хів, 2012. – 384 с.
12. У каждого есть выбор… // Ваш шанс. – 2008. – № 19 (07.05.). – С. 8А.
ISSN 2218-4805
341
Рожкова Л.И. Повседневная жизнь в годы нацистской
оккупации по воспоминаниям сумчан
В статье на основе опубликованных воспоминаний и
устных свидетельств рассматривается повседневная
жизнь сумчан и жителей других регионов в период не-
мецко-советской войны и нацистской оккупации 1941–
1943 гг. Анализируются альтернативные источники
изучения в оенной поры (воспоминания и устные свиде-
тельства). Рассмотрены особенности эвакуации граж-
данского населения в тыловые районы страны, стра-
тегии выживания на оккупированной территории,
взаимоотношения между гражданским населением и
военной администрацией.
Ключевые слова: воспоминания, немецко-советская
война, Сумы, эвакуация, гражданское население, окку-
пированная территория.
Rozhkova L.I. Everyday life in the years of the Nazi occu-
pation by the memories of the Sumy people
In the article, on the basis of published memoirs and oral
testimonies, the everyday life of Sumyans and residents of
other regions during the German-Soviet war and the Nazi
occupation of 1941-1943 is considered. Alternative sources of
military study (memories and oral testimonies) are analyzed.
Features of the evacuation of civilians to the rear areas of
the country, strategies for survival in the occupied territory,
and the relationship between the civilian population and
the military administration are considered.
Key words: memoirs, German-Soviet war, Sumy, evacuation,
civilian population, occupied territory.
05.04.2018 р. j
УДК 94 (477): 908 (093.3: 341.3) «1943»
В.В. Заїка
ГЛУХІВ. ВІДРОДЖЕННЯ
(З ПРИВАТНИХ ЗАПИСІВ В.М. ЗАЇКИ 1943 Р.)
Друкується третя частина щоденників Володими-
ра Миколайовича Заїки (1925–1994 рр.), які він вів під
час Другої світової війни. Перша частина (від січня по
кінець серпня 1943 р). була опублікована в збірці нау-
кових праць «Сіверщина в історії України» (Випуск 10,
2017 р.), друга частина (кінець серпня – початок ве-
ресня 1943 р. (дні визволення Глухова) – в «Історичних
студіях суспільного прогресу» (Випуск 4, 2016 р.).
Ключові слова: Друга світова війна, Глухів, визво-
лення, відродження, щоденник.
14 сентября, вторник, 13 ч. 20 мин.
Дни стоят чудесные, по утрам бывают (почти всегда)
морозы. Люди понемногу начинают успокаиваться, но
ещё и до сих пор дрожат при одном напоминании о бом-
бежке. Наши квартиранты-командиры сегодня уехали,
очевидно аэродром перебрасывают поближе к фронту.
Негде теперь будет доставать газет. Сегодня летели гуси.
15 сентября, среда, 9 ч. 20 мин.
Спал эту ночь плохо: всю ночь летали самолёты, и ма-
маша с сестрой (записные трусы) часто меня будили. Но-
чью началась канонада и не прекратилась до этого вре-
мени. Через город продолжают идти войска: очень много
различных орудий, кавалерия, пехота, танки. Радио ещё
не говорит, и не знаешь, где находится фронт.
Спецшкола объявила регистрацию учеников и, если
наберется достаточное число учащихся, будет работать.
Не знаю, как поступить.
Отсутствие товарищей дает себя знать: настроение на-
чинает портиться.
20 сентября, понедельник
Сегодня на редкость теплый день. Красота! На работу
пока не становлюсь: жду комиссии (22/IX). Хотя и не на-
деюсь на отправку в военную школу. Чёртов глаз! При-
дется из-за него дома сидеть. Зато домашние рады. Но
мне от этого мало радости.
Войска по-прежнему продолжают идти на запад и не
в меньшем количестве. Ох и силище! Но безалаберщина
чувствуется во многом, и, в первую очередь, в поставке
питания. Многие части вынуждены питаться почти преи-
мущественно за счет жителей.
21/IX, 9ч. 30 мин., вторник
Информбюро передает: 20/IX Запорожское и Мелито-
польское направление: взяли свыше 70 пунктов.
21/ІХ, 9 ч. 30 мин., вторник
Вчера был у нас в гостях тетин воспитанник, как она
говорит, все же помню. Это лето я пытался заниматься
с его дочерью Зоей, но безрезультатно. Для нее это ока-
залось не по силам. Петр Кузьмич, капитан артиллерии,
всю войну вышел на своих плечах. Вчера он нам о мно-
гом рассказал. Рассказывает он очень интересно, и много
для нас нового встречалось в его рассказах. Мы и не за-
метили, как время подошло к 23-м часам.
Я обедал, когда пришел Кот (мой меньший брат) в со-
провождении какого-то офицера. Я не обратил на офи-
цера особенного внимания: мало ли их в последние вре-
мя к нам заходило. В следующую минуту я был удивлен
поведением капитана. Он подошел к маме, поздоровал-
ся и спрашивает:
– Узнаете ли вы меня?
– Мама посмотрела на него внимательно и спрашивает:
– Неужели Петр Кузьмич?
– Он самый, собственной своей персоной. Вот вы меня
узнали, а я вас не узнал бы.
– И не мудрено, сколько лет вы у нас не были.
– Да, много времени прошло с тех пор. Я в то время
был совсем малышом.
Да и Петр Кузьмич был не такой полный. Он мне раньше
казался высоким и худым. Теперь же я чуть ли не выше его.
Слово за словом, разговорились. Вспомнили давно про-
шедшее, пожурили гостя за редкие визиты, и разговор пе-
решел на обычную теперь тему: о войне. Вспомнили 1941
год, ту грусть, которая охватывала русские сердца при виде
отступления родных войск. Петр Кузьмич разговорился:
– Не напоминайте бойцам о 41 годе, вы не думайте,
что страдаете одни. Им тоже горько становится на душе
при воспоминаниях о поражениях.
– Петр Кузьмич, а как по-вашему, почему произошла
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180773 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:58:50Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Рожкова, Л.І. 2021-10-16T17:54:55Z 2021-10-16T17:54:55Z 2018 Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан / Л.І. Рожкова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 337-341. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180773 94(477):394«1941/1943» У статті на основі опублікованих спогадів та усних свідчень сумчан розглядається повсякденне життя мешканців Сум та деяких інших регіонів в період
 німецько-радянської війни та нацистської окупації
 1941–1943 рр. Аналізуються альтернативні джерела
 вивчення воєнної доби (спогади та усні свідчення). Розглянуто особливості евакуації цивільного населення у
 тилові райони країни, стратегії виживання на окупованій території, взаємовідносини між цивільним населенням та військовою адміністрацією. В статье на основе опубликованных воспоминаний и
 устных свидетельств рассматривается повседневная
 жизнь сумчан и жителей других регионов в период немецко-советской войны и нацистской оккупации 1941–1943 гг. Анализируются альтернативные источники
 изучения военной поры (воспоминания и устные свидетельства). Рассмотрены особенности эвакуации гражданского населения в тыловые районы страны, стратегии выживания на оккупированной территории,
 взаимоотношения между гражданским населением и
 военной администрацией. In the article, on the basis of published memoirs and oral
 testimonies, the everyday life of Sumyans and residents of
 other regions during the German-Soviet war and the Nazi
 occupation of 1941-1943 is considered. Alternative sources of
 military study (memories and oral testimonies) are analyzed.
 Features of the evacuation of civilians to the rear areas of
 the country, strategies for survival in the occupied territory,
 and the relationship between the civilian population and
 the military administration are considered. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан Повседневная жизнь в годы нацистской оккупации по воспоминаниям сумчан Everyday life in the years of the Nazi occupation by the memories of the Sumy people Article published earlier |
| spellingShingle | Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан Рожкова, Л.І. Нова історія |
| title | Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан |
| title_alt | Повседневная жизнь в годы нацистской оккупации по воспоминаниям сумчан Everyday life in the years of the Nazi occupation by the memories of the Sumy people |
| title_full | Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан |
| title_fullStr | Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан |
| title_full_unstemmed | Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан |
| title_short | Повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан |
| title_sort | повсякденне життя у роки нацистської окупації за спогадами сумчан |
| topic | Нова історія |
| topic_facet | Нова історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180773 |
| work_keys_str_mv | AT rožkovalí povsâkdennežittâurokinacistsʹkoíokupacíízaspogadamisumčan AT rožkovalí povsednevnaâžiznʹvgodynacistskoiokkupaciipovospominaniâmsumčan AT rožkovalí everydaylifeintheyearsofthenazioccupationbythememoriesofthesumypeople |