Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст.
У статті аналізується листування вірян із органами влади як одна із форм спротиву діям держави, що були спрямовані на викорінення релігійного чинника із суспільних відносин. Систематизується інформація, порушувана у листах, до органів влади та посадових осіб, висвітлюється становище віруючих та св...
Gespeichert in:
| Datum: | 2018 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2018
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180775 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст. / Ф.А. Юхно // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 346-350. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180775 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1807752025-02-23T17:32:33Z Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст. Юхно Ф.А. Переписка верующих с органами власти как зеркало их отношений на Черниговщине у 50-х гг.ХХ века The correspondence of believers with the authorities as a reflection of their relationship at Chernigiv region in the 1950th of the 20th century Юхно, Ф.А. Нова історія У статті аналізується листування вірян із органами влади як одна із форм спротиву діям держави, що були спрямовані на викорінення релігійного чинника із суспільних відносин. Систематизується інформація, порушувана у листах, до органів влади та посадових осіб, висвітлюється становище віруючих та священнослужителів, наводяться конкретні приклади рефлексії на звернення громадян та їх протидія релігійній політиці держави. В статье анализируется переписка верующих с органами власти как одна их форм сопротивления действиям государства, которые были направлены на искоренение религиозного фактора из общественных отношений. Систематизируется информация, поднятая в письмах к органам власти и должностным лицам, показывается положение верующих и священнослужителей, освещяются конкретные примеры рефлексии на обращения граждан и противодействие религиозной политике государства. The article analyses correspondence between religious believers and the authorities as a form of defiance to the Soviet Union, who were oppressing religious freedom. The information contained in the letters to the authorities as well as to the officials has been catalogued. The predicament of religious believers and clergy is being addressed. Letters from authority replying to citizens’ pleas are given as well as the citizens’ opposition to the religious policy of the Soviet Union. 2018 Article Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст. / Ф.А. Юхно // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 346-350. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180775 94(477.51):322.2.087.1(47+57)«195» uk Сіверщина в історії України application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Юхно, Ф.А. Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст. Сіверщина в історії України |
| description |
У статті аналізується листування вірян із органами влади як одна із форм спротиву діям держави,
що були спрямовані на викорінення релігійного чинника із суспільних відносин. Систематизується інформація, порушувана у листах, до органів влади та посадових осіб, висвітлюється становище віруючих та
священнослужителів, наводяться конкретні приклади рефлексії на звернення громадян та їх протидія релігійній політиці держави. |
| format |
Article |
| author |
Юхно, Ф.А. |
| author_facet |
Юхно, Ф.А. |
| author_sort |
Юхно, Ф.А. |
| title |
Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст. |
| title_short |
Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст. |
| title_full |
Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст. |
| title_fullStr |
Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст. |
| title_sort |
листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на чернігівщині у 50-х рр. хх ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180775 |
| citation_txt |
Листування вірян із органами влади як дзеркало їх відносин на Чернігівщині у 50-х рр. ХХ ст. / Ф.А. Юхно // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 346-350. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT ûhnofa listuvannâvírânízorganamivladiâkdzerkaloíhvídnosinnačernígívŝiníu50hrrhhst AT ûhnofa ûhnofaperepiskaveruûŝihsorganamivlastikakzerkaloihotnošenijnačernigovŝineu50hgghhveka AT ûhnofa thecorrespondenceofbelieverswiththeauthoritiesasareflectionoftheirrelationshipatchernigivregioninthe1950thofthe20thcentury |
| first_indexed |
2025-11-24T02:55:42Z |
| last_indexed |
2025-11-24T02:55:42Z |
| _version_ |
1849638720389513216 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
346
ся окупанти знову?». Навіть битва за Київ не зняла цю
проблему, бо автор відчував, з яким напруженням і яки-
ми втратами здобувався вихід Червової Армії на право-
бережжя України. Після звільнення Житомира віра в пе-
ремогу над Німеччиною стає беззаперечною.
Заика В.В. Глухов. Возрождение (из личных записей
В.Н. Заики 1943 г.)
Печатается третья часть дневников Владимира
Николаевича Заики (1925–1994 гг.), которые он вёл во
время Второй мировой войны. Первая часть (от янва-
ря по конец августа 1943 г.) была опубликована в сбор-
нике научных работ «Северщина в истории Украины»
(Выпуск 10, 2017 г.), вторая часть – (конец августа –
начало сентября 1943 г. (дни освобождения Глухова) –
в «Исторических студиях общественного прогресса»
(Выпуск 4, 2016 г.).
Ключевые слова: Вторая мировая война, Глухов, осво-
бождение, возрождение, дневник.
Zaika V.V. Hlukhiv. Revival (from the private notes of
V.М. Zaika of 1943)
The third part of the diaries of Volodymyr Zaika (1925-
1994) conducted during World War II was published. The fi rst
part, from January of 1943 to the end of August of 1943 was
published in the collection of scientifi c works «Sivershchyna
region in the history of Ukraine» issue 10, 2017, part 2: the
end of August – the beginning of September (the days of
liberating of Hlukhiv) was published in «Historical studies
of the social progress», i ssue 4, 2016.
Кey words: World War II, Hlukhiv, liberation, revival, diary.
15.03.2018 р.
УДК 94(477.51):322.2.087.1(47+57)«195»
Ф.А. Юхно
ЛИСТУВАННЯ ВІРЯН ІЗ ОРГАНАМИ
ВЛАДИ ЯК ДЗЕРКАЛО ЇХ ВІДНОСИН
НА ЧЕРНІГІВЩИНІ У 50-х РР. ХХ СТОЛІТТЯ
У статті аналізується листування вірян із орга-
нами влади як одна із форм спротиву діям держави,
що були спрямовані на викорінення релігійного чинни-
ка із суспільних відносин. Систематизується інфор-
мація, порушувана у листах, до органів влади та по-
садових осіб, висвітлюється становище віруючих та
священнослужителів, наводяться конкретні прикла-
ди рефлексії на звернення громадян та їх протидія ре-
лігійній політиці держави.
Ключові слова: влада, віряни, вилучення, громада, при-
хід, листування, опір, церква.
Відносини влади та релігійних громад мають велике
значення для гармонійного життя населення. Будь-які
втручання держави у релігійну площину, які несуть за
собою зміни, часто розцінюються віруючими як гоніння
на віру та приниження їхньої гідності. У той же час чи-
новникам доводиться вирішувати значний комплекс пи-
тань діяльності общин. Тому під час вибудовування мо-
делі взаємин між владою та церквою варто враховувати
j
історичний досвід попередніх поколінь, беручи найкра-
щі приклади для створення законодавства і забезпечен-
ня вільного задоволення релігійних потреб громадян.
Виразним прикладом тотального втручання держави
у релігійне життя є радянська доба. Вивчення стосунків
влади і церкви цього часу є актуальною науковою і сус-
пільною проблемою на сучасному етапі державотворення.
У радянській історіографії тема взаємовідносин вла-
ди та церкви була заангажована атеїстичною ідеологі-
єю, а доступна джерельна база не дозволяла різносто-
ронньо підійти до проблеми через закритість великої
кількості архівних фондів [1]. Більш активні дослі-
дження з даного питання було розпочато на початку
90-х рр. ХХ ст. До вивчення теми зверталися В. Бод-
нар [2], К. Будзь [3], П. Бондарчук [4], В. Войналович [5]
І. Луковенко [6], В. Милусь [7], Г. Маринченко [8], В. Па-
щенко [9], Д. Поспеловський [10], Л. Паніна 11], О. Те-
вікова [12], М. Шкаровський [13]. У своїх роботах вони
висвітлюють різні аспекти життя парафій та їх відно-
сини з органами влади. Автори наводять приклади
спротиву віруючих державній релігійній політиці, по-
дають статистичні данні листування вірян з державою,
зміст листів. Аналіз листування парафій Чернігівської
області присутній у роботах О. Тарасенка, М. Ковальо-
ва [14] та Н. Шліхти [15]. У них автори торкаються осо-
бливостей листування жителів Чернігівщини з органа-
ми влади, мети звернень та реакцію на них влади. Ця
тема представлена також у серії книг «Реабілітовані іс-
торією» [16], але, попри це, спеціальних досліджень із
порушеної проблеми не проводилося.
Метою даної статті є аналіз змісту листування колек-
тивних та індивідуальних звернень віруючих до органів
влади, висвітлення ситуації, яка склалася між вірянами
та державою на різних рівнях, систематизація листів за
порушеними питаннями та причинами їх написання, до-
слідження реакції влади на звернення.
Незважаючи на певне потепління відносин між вла-
дою та церквою у післяокупаційний час, радянське ке-
рівництво не відмовилося від жорсткої політики віднос-
но православної церкви. На Чернігівщині у контексті
загальнодержавних процесів проходила реєстрації релі-
гійних громад упродовж 1943–1947 рр., яка здійснюва-
лася уповноваженим Ради у справах РПЦ при Чернігів-
ському облвиконкомі. Паралельно часто порушувалися
питання про вилучення у громад церковних та нецер-
ковних приміщень, які були перепрофільовані та пере-
будовані у 1920–1930-х рр. ХХ ст. під клуби, а в період
окупації були знову зайняті вірянами. Масово ці при-
міщення почали вилучатися після травневого пленуму
ЦК КП(б)У 1946 р., на якому було прийнято постанову
про вилучення будівель культосвіти, що використовува-
лися не за призначенням [9, с. 55]. На виконання поста-
нови у Чернігівській області місцеві органи влади мали
вилучити в релігійних громад 90 будівель. Виконуючи
поставлене завдання, органами влади до 1957 р. було
ISSN 2218-4805
347
забрано 88 будівель та знято з реєстрації 59 громад, а
взамін для ведення богослужінь вірянам було надано
лише 29 нерівнозначних будівель. Парафії, які втрати-
ли статус діючих, та ті, які не мали приміщення, при-
єднувалися до сусідніх приходів [17, арк. 1].
Окрім цього місцеві органи влади вдавалися до грубо-
го адміністрування та тиску на священиків і вірян. У ре-
зультаті такої політики зростало невдоволення населен-
ня. Найбільш поширеною формою прояву протесту було
написання листів до різних партійних та керівних ор-
ганів держави. Вірянами листи подавалися під назвами
скарги та заяви, але такі формулювання не зовсім від-
повідали їх змісту. На даний час дослідники у своїх пра-
цях, виходячи з мотивів та цілей написання, використо-
вують стосовно них узагальнюючий термін «звернення»
або ж називають їх проханнями чи петиціями [3, с. 139–
140]. За структурою більшість листів були схожими. Пи-
шучи листа, люди робили відповідне звернення до ке-
рівника чи органів влади, а в основній частині надавали
обґрунтування свого звернення. У них вірянами наводи-
лися історичні факти та різні ситуації, які, на їхню дум-
ку, мали бути аргументами для задоволення прохання.
Зміст цієї частини листів є доволі інформативним дже-
релом, який віддзеркалює відносини влади та церкви.
Аналізуючи звернення, можна побачити проблему очи-
ма простого населення. У той же час підібрані вірянами
факти часто були суб’єктивними та не висвітлювали по-
дії уповні. Після викладу проблеми люди безпосередньо
прохали про допомогу у її вирішенні.
Сама процедура опрацювання звернень проходила
у декілька етапів. Після надходження до адресата ли-
сти відправляли до Ради у справах РПЦ при Раді Мі-
ністрів СРСР або республіканського уповноваженого.
Після вивчення проблеми із приписами та рекоменда-
ціями листи пересилали обласним уповноваженим. На-
ступним етапом була перевірка інформації через ра-
йонне або сільське керівництво та надання інформації
членам ради і позивачам. Доволі часто уповноважені
не вдавалися до ретельного розгляду справ, а відповіді
давалися шаблонно, у деяких випадках тривалий час.
За своїм змістом переважна більшість звернень,
починаючи з 1950 р., стосувалася питань повернення
приміщень та поновлення реєстрації. Також люди сис-
тематично скаржилися на неправомірні дії місцевого
керівництва, жорстке адміністрування, ігнорування
проблем громад та затягування рішень з питань релі-
гійного життя. Зокрема, у 1950 р. на ім’я республікан-
ського уповноваженого П. Хотченка з Чернігівщин було
надіслано 29 заяв, 11 з яких стосувалися повернення ви-
лучених церковних приміщень. У довідці члена ради у
справах РПЦ при раді Міністрів УРСР В. Спиридонова
зазначалося, що від деяких парафій надходило по 3–5
звернень за рік. За кількісними показниками надісланих
звернень Чернігівська область знаходилася на третьому
місці після Київської та Вінницької [19, арк. 213–215].
Найбільш показово відстоювали релігійні права на Чер-
нігівщині жителі с. Гірська Городнянського (нині Снов-
ського) району та с. Прачі Борзнянського району. Меш-
канці цих населених пунктів систематично надсилали
петиції до органів влади та відмовлялися довгий час пе-
реходити до інших запропонованих приміщень. Зокре-
ма, у листі заступника уповноваженого Ради Міністрів
СССР по УССР Г. Катуніна до уповноваженого при Чер-
нігівському облвиконкомі Ф. Репи зазначалося, що, по-
чинаючи із квітня 1951 р., віруючими с. Гірська було на-
діслано лише до ради по справах РПЦ 17 скарг-прохань
про повернення їм храму, який був вилучений у грома-
ди під будинок культури. У листі, надісланому жителями
с. Гірська до секретаря ЦК партії М. Хрущова 15 лютого
1956 р. [20, арк. 9], говорилося, що їхній храм 4 роки пе-
ребуває без постійного священика, але попри це у ньо-
му повністю збереглося церковне начиння. Люди також
скаржилися на місцеві органи влади та уповноваженого,
який вдавався до шантажу. Ф. Репа говорив віруючим,
що він готовий надіслати їм священика лише у випад-
ку, коли громада зголоситься поміняти церкву на при-
міщення будинку культури [20, арк. 2–9].
Активною в листуванні була і Прачівська релігійна
громада. Її церковне приміщення було вилучене у 1951 р.
для подальшого використання в якості будинку культу-
ри. Незважаючи на це, віряни відмовилися полишати
храм та неодноразово надсилали листи-скарги з вимо-
гами його повернути. У своїх зверненнях вони вказува-
ли, що це приміщення було церквою і довгий час стояло
без даху, на ремонт якого громада витратила 16 936 руб.
Порушувалися у листі також фінансові питання та вка-
зувалося, що громада податкової заборгованості перед
державою немає [21, арк. 42]. У свою чергу, виконкомом
сільської ради, щоб пришвидшити процес передачі, на-
діслав листа до Верховної Ради СРСР. У обґрунтуванні
зазначалося, що приміщення було переобладнане під
клуб у 1938 р., а у період окупації самовільно забра-
не громадою. Але ситуація все одно залишалася неви-
значеною. У кінцевому результаті до сільської ради 20
липня 1952 р. був викликаний священик та церковний
староста. Їм були дані вказівки припинити богослужін-
ня. Після цих подій головою сільської ради А. Сапком,
головою колгоспу І. Барбашем разом з активістами та
представниками районної ради було проведено спро-
бу силового захоплення приміщення, але через спро-
тив громади вона була невдалою [21, арк. 37]. У відпо-
відь на неправомірні дії прихожанами було надіслано
15 серпня 1952 р. заяву до Міністерства юстиції УРСР,
в якій говорилося про вчинений погром і безлад у при-
міщенні церкви. Після перевірки даних заяви уповно-
важений Ф. Репа підтвердив порушення законодавства,
але попри це намагався спростувати інформацію про
вчинення погрому. Факти, викладені у листі до уповно-
важеного Г. Корчевого, він назвав описом майна. Крім
того, для пришвидшення закриття церкви уповнова-
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
348
жений Ф. Репа перевів священика до іншої парафії, а
голові сільської ради дав вказівки не приймати адмі-
ністративних дій допоки по своїй волі громада не пе-
рейде до церковної сторожки [21, арк. 42–44].
Попри те, що громади не могли довгий час добитися
позитивних результатів, їхній опір відстрочував зняття
парафій з реєстрації та призводив до змін роботи упов-
новажених. У інформаційному повідомленні голови ради
по справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР Г. Карпова до
ЦК КПУ від 4 грудня 1954 р. вказувалися вагомі недолі-
ки роботи уповноваженого при Чернігівському облви-
конкомі Ф. Репи, які спричинили протести у Гірську та
Прачах. На його думку, зайвим було порушувати питан-
ня про вилучення приміщень, де це зробити неможливо.
У кінцевому результаті до Прачівської громади було на-
правлено священика відповідно до рішення Ради у спра-
вах РПЦ за № 6 від 4 квітня 1955 р. [22, арк. 27], а грома-
ді с. Гірськ 4 липня 1956 р. було повернено приміщення
та направлено священика [21, арк. 44].
Ще одним прикладом спротиву є протестні дії жите-
лів с. Ушні Менського району, с. Іваньків Понорницько-
го (нині Коропського) району та Орлівки Куликівського
району. Завдяки великій активності та систематичності
написання звернень про повернення молитовних при-
міщень відстрочувалося питання зняття їх з реєстра-
ції, і лише у 1958–1960 рр. вони втратили статус дію-
чих громад [22, арк. 29].
Прохання до органів влади про повернення своїх хра-
мів і молитовних будинків направляли жителі інших
населених пунктів. У них мова йшла про жорстке адмі-
ністрування громад. Зокрема, староста релігійної гро-
мади с. Перелюба Холминського (нині Корюківського)
району відправив петицію 5 червня 1950 р. до Президії
Верховної Ради УРСР, у якій йшла мова про повернен-
ня храму [24, арк. 1–3]. Також він скаржився на роботу
місцевих органів влади, які не повертали приміщення
релігійній громаді. У кінцевому результаті, незважаючи
на всі зусилля, приміщення продовжувало використо-
вуватися під клуб та зерносховище. Листування велося
також віруючими с. Грязна Щорського (нині с. Заріччя
Сновського) району. Жителем села С. Савостою пору-
шувалося клопотання перед головою Президії Верхов-
ної Ради СРСР Н. Шверником про залишення за грома-
дою церкви Івана Богослова, яку керівництво місцевого
колгоспу хотіло вилучити для використання під зерно-
сховище. У зверненні говорилося, що храм був збудова-
ний 50 років і має відповідати своєму призначенню, а
органами влади ігноруються їхні інтереси [24, арк. 4–5].
Жителями цього населеного пункту у скарзі, надісланій
до уповноваженого Ф. Репи 9 серпня 1956 р., детально
було передано розмову між представниками парафії та
керівництвом райвиконкому під час розгляду їхньої за-
яви. Ведучи бесіду, голова Мироненко говорив про не-
законне проведення збору підписів та поставив їх під
сумнів, оскільки до них були у великій кількості занесе-
ні люди, які на той час перебували на військові службі.
У відповідь члени церковної ради парафії, яка разом із
священиком займалася управлінням парафією, зроби-
ли заяву, що ці списки були відвезені уповноваженому
Г. Карпову, і він їх бачити не міг, оскільки вони зробле-
ні в одному екземплярі, а висловлювання голови є не-
правдивими та розцінювалися вірянами як пряме не-
бажання вирішувати справи громади. Про радикальні
настрої жителів свідчили фрази у листі, у яких вони ви-
словлювали готовність добиватися результату за будь-
яких обставин. Зі схожим змістом представниками па-
рафії було надіслано листа до Г. Карпова [25, арк. 12–13].
Громада за допомогою також зверталася до Патріарха
Московського Алексія І. Факти, які наводилися в обґрун-
туванні церковному ієрарху, кардинально відрізняли-
ся від решти прохань. Окрім невирішених проблем та
затягування часу органами влади, у ньому йшла мова
про відхід людей від віри та значний перехід до інших
релігійних конфесій і негативний вплив цих конфесій
на церковне життя краю. Єдиним виходом із ситуації,
на думку прихожан, було відкриття хоча б звичайної
хати для поновлення богослужінь. Але, незважаючи на
всі зусилля, церковне приміщення так і не було пере-
дане громаді [25, арк. 28].
Велика кількість листів до органів влади надходила і
від жителів с. Лісові Хутори Носівського району. За зміс-
том вони були майже ідентичними. У одному з листів про
повернення Миколаївської церкви говорилося, що по-
будована вона 1750 р. і має бути церквою, а не школою.
Особливо обурювало віруючих розташування клубу у ві-
втарній частині церкви [25, арк. 22]. Зверталася увага і на
незаконне вилучення споруди та велику відстань до дію-
чих церков, що призводило до проблем у здійсненні треб
та обрядів. Також вірянами було зібрано 4000 підписів за
повернення храму. У відповідь уповноваженим Ф. Репою
була ініційована перевірка, а списки людей опинилися у
голови сільської ради, який проводив бесіди та погрожу-
вав організаторам спротиву. У результаті було виявлено
ініціатора збору підписів, а списки названі фіктивними.
Незважаючи на це, віруючі продовжували писати скар-
ги, але храм їм повернути так і не вдалося [26, арк. 1–6].
Інформація про листування вірян з обласним упов-
новаженим постійно фіксувалася та заносилася до зві-
тів. Зокрема, у звіті за 1958 р. містилися дані про звер-
нення громадян з питання довготривалого незаконного
використання частин церковних приміщень під зерно-
сховище у 7-ми парафіях. Таке їх використання, на дум-
ку прихожан, було недоречним і обурливим, а сама екс-
плуатація у такий спосіб приносила шкоду спорудам.
Ф. Репа в окремих випадках надсилав вказівки звільни-
ти будівлі, але часто вони ігнорувалися головами кол-
госпів. За даними уповноваженого було звільнено від
зерна лише 2 церкви – у с. Шестовиця Чернігівського
району та с. Великий Листвен Тупичівського (нині Го-
роднянського) району [27, арк. 33].
ISSN 2218-4805
349
Велика кількість звернень надходила із проханнями
поновити реєстрацію вже недіючих парафій. На думку
уповноваженого, їх активізація була пов’язана із вихо-
дом Постанови ЦК КПСС від 10 листопада 1954 р. «Про
помилки у проведенні науково-атеїстичної пропаганди
серед населення». Після її оприлюднення віряни споді-
валися на зміни в релігійному житті. До обласного упов-
новаженого по питанню реєстрації у 1954 р. надійш-
ло одне звернення [28, арк. 7], 1956 р. – 2 [22, арк. 24],
1958 р. – 4 [29, арк. 121], 1959 р. – 5 [30, арк. 30–33], але
через близьку відстань до інших приходів їхні клопо-
тання не були задоволені.
Влада не поспішала давати дозволи на побудову нових
приміщень для ведення богослужінь. По цьому питанню
до уповноважених різних рівнів та органів влади звер-
талися жителі с. Крахаїв Остерського (нині Козелецько-
го) району [24, арк. 3], с. Максимівки Ічнянського райо-
ну, с. Лукашівки Чернігівського району [31, арк, 213–214].
Окрім цього велика частина звернень віруючих була
пов’язана з діяльністю священнослужителів. До них на-
лежать листи-прохання про поновлення діяльності свя-
щеників на приході та скарги на невідповідну поведінку
священиків і церковних старост, а також внутрішньо-при-
ходські конфлікти. Мотивами для їх написання часто ви-
ступали особистісні стосунки, а зміст не дозволяє пов-
ністю проаналізувати ситуацію, що склалася у приході.
Наприклад, прихожани с. Петрівки Городнянського ра-
йону стали на захист священика Г. Секача, якого було
звинувачено у викладанні богослов’я школярам із за-
бороною служіння. У своїх зверненнях до республікан-
ського уповноваженого П. Хотченка та інших органів
влади вірянами подавалася позитивна інформація про
його пастирську роботу [31, арк. 198]. Жителі с. Хотуничі
Городнянського району захищали у листах свого свяще-
ника Ф. Гуменюка, якого було відсторонено від служби.
Наряду з цим до уповноваженого та вищого церков-
ного керівництва надходили листи про незадовільну
поведінку священнослужителів та конфліктні ситуації
у приходах. У відповідь проводилася перевірка єпар-
хіальним керівництвом через благочинних священи-
ків. Після перевірки та при підтвердженні результатів,
за погодженням уповноваженого, священика перево-
дили на інший прихід або забороняли йому проводи-
ти служби [31, арк. 201].
У листуванні зустрічаються також факти скоєння зло-
чинів стосовно священиків. Зокрема, церковний старо-
ста с. Вербівки Добрянського (нині Ріпкинського) райо-
ну скаржився на побиття місцевого батюшки головою
сільської ради та директором школи, але після перевір-
ки інциденту на місці факт не підтвердився [22, арк. 22–
23]. Незаконні дії місцевих органів влади були викла-
дені у листі жителя с. Жовтневе (нині Рождественське)
Коропського району В. Юркевича до депутата Верхов-
ної Ради УССР Т. Яблонської. У своєму зверненні він
став на захист священика І. Коваля, якому керівництвом
села було заборонено провести вінчання. Мотивом для
такого рішення слугувала недостатня перевірка доку-
ментів та відсутність довідки про одруження, виданої
РАГСОМ. Після проведення перевірки було підтвердже-
но неправомірність дій керівництва села та надіслано
роз’яснення щодо переліку документів, необхідних для
проведення обряду [31, арк. 242].
Листи від жителів області також публікувалися на
сторінках обласної газети «Деснянська правда». Їх ос-
новною метою була пропаганда атеїзму, дискредитація
церкви та священиків. Наприклад, у статті А. Втора «Два
лиця святого отця», яка вийшла 17 червня 1959 р., по-
давалася інформація про священика І. Колесника, який
служив у с. Крапивна Ніжинського району, та батюшку
Хрестовоздвиженського храму м. Ніжина М. Рутков-
ського. Стаття говорила про негативні сторони життя
священиків, ухилення їх від оподаткування та спеку-
лятивну торгівлю [32, с. 4].
Таким чином, листування вірян з органами державної
влади було одним із видів їх спротиву на наступальні
дії держави стосовно релігійної політики. У своїх звер-
неннях люди просили за повернення церковних при-
міщень і використання їх за цільовим призначенням,
поновлення реєстрації релігійних громад, побудову но-
вих споруд для культових цілей. Окремі звернення сто-
сувались відносин священиків із владою, її жорстко-
го адміністрування. Незважаючи на велику кількість
звернень, позитивного результату віряни домагались
лише в окремих випадках. Таке відношення вказує на
повне нехтування інтересами людей та штучне і жор-
стке нав’язування атеїстичного світогляду.
У подальших дослідженнях планується розширення
хронологічних меж даної теми задля більш широкого
та об’єктивного висвітлення взаємовідносин влади та
церкви на Чернігівщині.
ПОСИЛАННЯ
1. Культова архітектура й атеїстичне виховання / А. Черній,
Р. Наконечний // Людина і світ. – 1978 р. – № 4. – С. 38–41.
2. Боднар В.Б. Особливості функціонування релігійних об’єд-
нань Чернівецької області у (1944–1985 рр.): дис. канд. іст. наук:
09.00.11 / Віктор Богданович Боднар. – Чернівці, 2016. – 226 с.
3. Будз К.М. Українська греко-католицька церква у Галичині
(1946–1968 рр.): стратегії виживання та опору у підпіллі дис. канд.
іст. наук: 07.00.01 / Катерина Миколаївна Будз. – Київ, 2016. – 244 с.
4. Бондарчук П.М. Особливості релігійної ситуації в Украї-
ні у середині 1940-х – на початку 1950-х років / П.М. Бондарчук
// Український історичний журнал. – 2010. – № 2. – С. 136–163.
5. Войналович В.А. Партійно-державна політика щодо релігії
та релігійних інституцій в Україні 1940–1960-х років: політоло-
гічний дискурс / В.А. Войналович. – К.: Світогляд, 2005. – 741 с.
6. Луковенко І.Г. Радянська держава і Російська православна
церква на Донеччині у 1943–1964 роках. Бібліотека «Релігії сві-
ту». Т. 6. – Донецьк: Донбас, ДОГО «Центр Діскавері», 2011. – 353 с.
7. Милусь В.І. Державна влада і православна церква на Волині
у другій половині 40-х – 50-х роках ХХ ст./ В.І. Милусь. – Луцьк:
Волинянин, 2008. – 228 с.
8. Маринченко Г.М. Відносини радянської влади та церкви у
південній Україні (друга половина 40-х – середина 60-х років ХХ
століття) дис.. канд. іст. наук: 07.00.01 / Маринченко Ганна Мико-
лаївна. – Миколаїв, 2013. – 253 с.
9. Пащенко В. Православна церква в тоталітарній держа-
ві. Україна 1940 – початку 1990-х років / В. Пащенко. – Полтава:
АСМІ, 2014 – 630 с.
Сіверщина в історії України, випуск 11, 2018
350
10. Поспеловский Д.В. Русская православная церковь в ХХ веке
/ Д. Поспеловский. – М.: Республика, 1995 – 511 с.
11. Паніна Л. Російська православна церква на Житомирщи-
ні 50–80 рр. ХХ ст. / Л. Паніна // Актуальні проблеми вітчизняної
та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державно-
го гуманітарного університету. Збірник наукових праць. – Рівне:
РДГУ, 2009. – Вип. 15. – С. 51–54.
12. Тевікова О.В. Форми та методи антирелігійної бороть-
би в Україні (1953–1964 рр.) / О.В. Тевікова // Вісник Київсько-
го міжнародного університету. Серія «Міжнародні відносини».
– К. КиМУ, 2009. – Вип. 8. – С. 292–311.
13. Шкаровский М.В. Русская православная церковь в ХХ веке.
/ М.В. Шкаровский. – М.: Вече, 2010 – 479 с.
14. Тарасенко О. Ковальов М. Церква і влада на Чернігівщині за
радянського часу в кн. «Реабілітовані історією»: у 27 т. Чернігів-
ська область / Упорядники О.Б. Коваленко, Р.Ю. Подкур, О.В. Ли-
сенко. – Кн. 3. – Чернігів: Десна Поліграф, 2011. – 600 c.
15. Шліхта Н. Церква тих, хто вижив. Радянська Україна, се-
редина 1940-х – початок 1970-х рр. / Н. Шліхта. – Харків: Акта,
2011. – 468 с.
16. Реабілітовані історією: у двадцяти семи томах. Чернігівська
область / Упорядники О.Б. Коваленко, Р.Ю. Подкур, О.В. Лисенко.
– Кн. 1. – Чернігів: Десна Поліграф, 2008. – 799 с.
17. Центральний державний архів вищих органів влади та управ-
ління України м. Київ (далі – ЦДАВО), ф. 4648, оп. 1, спр. 150, арк. 151.
18. ЦДАВО, ф. 4648, оп. 1, спр. 55, арк 25.
19. Центральний державний архів громадських об’єднань Укра-
їни м. Київ, ф. 1. оп. 24 спр. 3532, арк. 220.
20. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО),
ф. Р. 5166, оп. 1 спр. 13, арк. 87.
21. ДАЧО, ф. Р. 5166, оп 1, спр. 7, арк 50.
22. ДАЧО, ф. П. 470, оп. 9, спр. 413, арк 225.
23. ДАЧО, ф. П. 470, оп. 9, спр. 214, арк 221.
24. ДАЧО, ф. Р. 5166, оп. 1, спр. 4, арк. 5.
25. ДАЧО, ф. Р. 5166, оп. 1, спр. 14, арк 28.
26. ДАЧО, ф. Р. 5166, оп. 1, спр. 8, арк 14.
27. ДАЧО, ф. П. 470, оп. 10, спр. 78, арк 241.
28. ДАЧО, ф. П. 470, оп. 8, спр. 1635, арк. 223.
29. ДАЧО, ф. П. 470, оп. 10, спр. 78, арк. 360.
30. ДАЧО, ф. П. 470, оп. 10, спр. 428, арк. 357.
31. ЦДАВО, ф. 4648, оп. 1, спр. 182, арк 303.
32. Деснянська правда. – 1959. – № 120(6955). – 17 червня.
Юхно Ф.А. Переписка верующих с органами власти как
зеркало их оношений на Черниговщине у 50-х гг.ХХ века
У статье анализируется переписка верующих с ор-
ганами власти как одна их форм сопротивления дей-
ствиям государства, которые были направлены на
искоренение религиозного фактора из общественных
отношений. Систематизируется информация, подня-
тая в письмах к органам власти и должностным лицам,
показывается положение верующих и священнослужи-
телей, освещяются конкретные примеры рефлексии
на обращения граждан и противодействие религиоз-
ной политике государства.
Ключевые слова: власть, верующие, изъятие, обще-
ство, приход, переписка, сопротивление, церковь.
Yukhno F.A. The correspondence of believers with the au-
thorities as a refl ection of their relationship at Chernigiv re-
gion in the 1950th of the 20th century
The article analyses correspondence between religious
believers and the authorities as a form of defi ance to the
Soviet Union, who were oppressing religious freedom. The
information contained in the letters to the authorities as well
as to the offi cials has been catalogued. The predicament of
religious believers and clergy is being addressed. Letters from
authority replying to citizens’ pleas are given as well as the
citizens’ opposition to the religious policy of the Soviet Union.
Key words: authority, believers, withholding, community,
parish, resistance, church.
19.03.2018 р. j
УДК 711.523 (477.51-25) : [791.221.8:82-343] (47+57)«198»
О.Л. Литовченко
ПАНОРАМА ЧЕРНІГІВСЬКОГО ДИТИНЦЯ ЗА
МАТЕРІАЛАМИ КІНОСТРІЧКИ «ТАМ, НА
НЕВЕДОМЫХ ДОРОЖКАХ…» (1982 Р.)
У статті йдеться про роль архітектурно-ланд-
шафтного середовища історичного центру Чернігова
у створенні фільму-казки «Там, на неведомых дорож-
ках…». Частина зйомок цієї кінострічки проходила на
території стародавнього Дитинця у 1981 р., що дає
змогу простежити стан пам’яток та історичного цен-
тру на час створення фільму.
Ключові слова: фільм-казка, Дитинець, пам’ятки ар-
хітектури, декорації.
Чернігівський Дитинець – історичний центр міста,
який протягом віків змінював своє функціональне при-
значення. Свого часу це була житлова, монастирська та
фортечна територія. На сьогодні сформовано паркову
зону з неперевершеним архітектурно-ландшафтним
комплексом. Ця територія нині є унікальною, оскіль-
ки тут з високим ступенем концентрації збережені різ-
норідні та різновікові пам’ятки культурної спадщини,
що вирізняє її з-поміж інших подібних історико-архі-
тектурних комплексів [1, с. 356; 2, с. 88–89].
Особливий колорит та панорамність історичного
центру Чернігова привернули увагу і кіномитців філь-
му-казки «Там, на неведомых дорожках…» у 1981 р. Ок-
рім того, на окраїнах міста проглядалися чудові краєвиди
на ліси, поля, річки та озера, які відповідали заплано-
ваним ідеям режисера [3, с. 4; 4, с. 4].
До зйомок цієї кінокартини було залучено кілька пам’я-
ток стародавнього Дитинця. Мова йде про один з най-
давніших збережених до наших днів храмів на теренах
України – Спасо-Преображенський собор (XI ст.), родо-
ву княжу усипальню – Борисоглібський собор (XII ст.) та
культурно-освітній осередок доби Гетьманщини – Коле-
гіум (XVII–XVIII ст.). Дві з них первісно виконували релі-
гійну функцію, третя – освітню. Почасти у стрічці також
проглядається перша пам’ятка доби класицизму, що по-
будована на території Дитинця – Будинок архієпископа
(XVIII ст.) та мур, що оточує його західний фасад [2, с. 89].
Протягом років функції вказаних будівель неодноразово
змінювались. Так, на момент зйомок стрічки, собори та
колишній навчальний заклад мали музейне призначен-
ня, а Будинок архієпископа був архівом.
Дослідники велику увагу приділяли вивченню історії
кінематографа у різновекторних напрямках. Однак, ця ро-
бота переважно зводилась до мистецтвознавчого аналізу
відзнятих кінострічок та формування фільмів під впли-
вом радянської ідеології. Деякі з них розглядали кінодо-
кумент як історичне джерело, інші вивчали роль артпро-
стору в створенні того чи іншого кінопродукту [5; 6; 7].
Втім, питання історії зйомок кінофільмів на локально-
му рівні, зокрема у Чернігові, відображені тільки у поо-
диноких роботах із зазначенням основних об’єктів (осо-
|