Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст.

У статті уперше розглядається походження прийому оздоблення споруд Центральної України XVII–XVIII ст. керамічними полив’яними розетками з архітектурного декору італійського Відродження. Показані аналогії таких деталей в оформленні ренесансних будівель Західної України та Італії XV–XVI ст. Досліджен...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Сіверщина в історії України
Дата:	2019
Автор:	Мезенцев, В.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2019
Теми:	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180901
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст. / В.І. Мезенцев // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 136-150. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859831734739140608
author	Мезенцев, В.І.
author_facet	Мезенцев, В.І.
citation_txt	Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст. / В.І. Мезенцев // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 136-150. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сіверщина в історії України
description	У статті уперше розглядається походження прийому оздоблення споруд Центральної України XVII–XVIII ст. керамічними полив’яними розетками з архітектурного декору італійського Відродження. Показані аналогії таких деталей в оформленні ренесансних будівель Західної України та Італії XV–XVI ст. Дослідження базується на натурних обстеженнях і фото автора цих автентичних і реконструйованих виробів на пам’ятках зодчества і в музейних колекціях Італії. В статье впервые рассматривается происхождение приема украшения построек Центральной Украины XVII–XVIII вв. керамическими поливными розетками из архитектурного декора итальянского Возрождения. Показаны аналогии таких деталей в убранстве ренессансных зданий Западной Украины и Италии XV–XVI вв. Исследование базируется на натурном изучении и фото автора этих аутентичных и реконструированных изделий на памятниках зодчества и в музейных коллекциях Италии. This article for the first time examines the origin of the method of decorating 17th-18th-century structures in Central Ukraine with glazed ceramic rosettes from the Italian Renaissance architecture. It presents analogies for such details in the adornments of 15th-16th-century buildings of this style in Western Ukraine and Italy. This research is based on the author’s investigations and photos of these authentic and reconstructed ornaments preserving on the architectural monuments and within the museum collections in Italy.
first_indexed	2025-12-07T15:33:00Z
format	Article
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 136 ПОСИЛАННЯ 1. Крикливий Г. Конволют «Історія роду Кочубеїв». Самовидав- ництво. – К., 2016. – Т. 1. 2. Кончин Е. Кто спас Кочубеевы сокровища // Вокруг света. – 1985. № 10. – С. 20–22. 3. Гаврилишина Н. Маєтності роду Кочубеїв (ІІ половина ХVII – 60-ті рр.. ХVIIІ ст.): формування, господарство, географія // Краєзнавство: науковий журнал. – 2013. – № 3(84). – С. 149–157. 4. Крикливий Г. Конволют «Історія роду Кочубеїв». Само ви- давництво. К., 2017. – Т. 2. 5. Шуть А.А. Історія династії Кочубеїв – Дурново, найбільших землевласників Чутівського краю // Чутова долина: нариси з іс- торії Чутівського краю. – 2010. – С. 1–22. 6. Іванченко Л.А., Зіборова І.В., Проценко Л.Г. Суспільна та культурна діяльність родини Кочубеїв у с. Дубовичі (кінець XVII – початок XХ ст.): Історико-краєзнавчий нарис – К.: НУБіП Укра- їни, 2017. – 158 с. 7. Чухліб Т.В. Козацьке коріння Миколи Гоголя – К.: Наш час, 2013. – 271 с. 8. Пушкин А.С. Полтава: поэма. – СПб. Издание 3-е, книгопро- давца Я.А. Исакова, 1876. – 76 с. 9. Павленко С. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. – К.: Вид дім «Києво-Могилянська Академія», 2007. – 1144 с. 10. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1910. – Т. 2 – 746 с. 11. Свербигуз В. Батурин. До генези українського самодер- жавства / Володимир Свербигуз. – К.: Вид. дім Київо-Могилян- ська академія, 2008. – 88 с. 12. Грушевський М. Ілюстрована історія України: Репринтне вітворення видання 1913 року. – К.,1990. – 524 с. 13. Скрипник Л., Дзятківська Н. Власні імена людей // Посвіт. – 1995 – № 4 (21) жовтень-грудень. – С. 44–47. 14. Корсак І.Ф. Гетьманич Орлик: художньо-документальна по- вість. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2008 – 124 с. 15. Батуринська старина: збірник статей Віктора Бондарен- ка / упор. Ю.А. Блажко, Л.Г. Кіяшко. – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2011. – 168 с. 16. Черненко О.А. Жаринка пам’яті в руках моїх… / Ольга Чер- ненко – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – 280 с. 17. Милорадович Г.А. Родословная книга Черниговского дво- рянства. – СПб, 1901. – Т. 2 – Ч. 6. – 877 с. 18. Путро О.І. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з історії українського державотворення ХVІІІ ст.): Монографія. – К., 2008. – Ч. І. – 240 с. 19. Халимон Н. / Долі двох сестер / Н. Халимон // Слово геть- манської столиці – 2011. № 1 (24) – С. 1, 5. 20. Крман Д. Подорожній щоденник 1708–1709 рр. – К.: Вид. Центр «Просвіта», 2010. – 260 с. 21. Мезенцев В.І. Закладна дошка домової церкви І. Мазепи в Батурині та керамічні рельєфи Чернігівщини рубежу XVII–XVIII ст. / В.І. Мезенцев // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. – К.: Глухів, 2012. – Вип. 5. – С. 176–188. 22. Павленко С. Міф про Мазепу – Чернігів: Сіверянська дум- ка, 1998. – 248 с. 23. Кравченко О, Осадчий Є. Печерний скит козацької доби по- близу с. Рясне // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Матеріали ІХ міжнародної студентської наукової архео- логічної конференція. – Чернігів, 2010. – С. 126–127. 24. Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. – К.: Києво-Могилянська академія, 2007. – 268 с. 25 Герасько М. Бузкова царівна Мотря. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.baturin-capital.gov.ua/news/525- 140513.html. 26. Лобовик І. Останній гетьман // Демократична Україна. – 3.06.2004 р. – С. 7. 27. Кочубей А.В. Семейная хроника: Записки Аркадия Василье- вича Кочубея. 1790–1873. – СПб.: Тип. Пантелеевых, 1890. – 314 с. 28. Семейная хроника. Записки А.В. Кочубея. 1790–1873 // Киевская старина. – Январь 1894 – С. 145–153. 29. Лазаревский А.М. Кочубеи // Руский архив 1876 г. – В. 12.– М. – С. 447–466. 30. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів / Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шев- ченка та ін.; Редколегія: О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: КП «Ви- давництво «Чернігівські обереги», 2009. – 786 с. 31. Исаенко М. Батурин, местечко Черниговской Губернии // Черниговские губернские ведомости. – 1860. – № 11. – С. 85–89. 32. Дегтярьов С.І. Маловідомий опис м. Батурина 1760 р. // Сумський історико-архівний журнал. – № XVIII–XVIIIІ. – 2010. – С. 32–66. 33. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовоз- навства; за ред. І.К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1970–1980. – Т. 2. 34. Чечулин Н.Д. Князь Виктор Павлович Кочубей // Военная быль. – Париж, 1971. – № 110. – С. 9–59. 35. Ломко О.М. Портрети Кочубеїв у фондовій колекції Чер- нігівського обласного художнього музею імені Григорія Галага- на // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. – К.: Глухів, 2015. – Вип. 8. – С. 334–338. 36. Елена Г. Ольга Гостина из рода Кочубеев… – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://elena.id.au/Gostin.htm. 37. Милорадович Г.А. Родословная дворян и князей Кочубеев // Киевская старина. – 1888 – Т. 22 – С. 46–49. 38. Аркас М. Історія України-Русі.: 2-ге факс. вид. – К.: Вища школа., 1991. – 456 с. 39. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. І. До сере- дини ХVII століття. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 1995. – 672 с. 40. Особняк Василия Петровича Кочубея в Царском Селе – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:/v-murza.livejoirnal/ com/92807.htmlacutid1. Герасько М.А. Род генерального судьи В.Л. Кочубея В статье рассматриваются гипотезы происхождения рода Кочубей, его история на территории Украины. В работе исследо- ваны биографии членов семьи, а также указано о потомках, про- живающих в разных уголках мира. Ключевые слова: Кочубеи, Батурин, представители рода. Herasko M.O. Family of the general judge V.L. Kochubei The article discusses the theory of the origin of the genus Kochubei , its history on the territory of Ukraine. The work investigated the biographies of family members, as well as indicated the descendants living in diff erent parts of the world. Key words: the Kochubeis, Baturyn, representatives of the family. 06.03.2019 р. j УДК 72.04(477.41–21)/7.034(450)«16/17» В.І. Мезенцев ІТАЛІЙСЬКИЙ РЕНЕСАНСНИЙ ЕЛЕМЕНТ В ДЕКОРІ ЦЕРКОВ НАДДНІПРЯНЩИНИ XVII–XVIII ст. В статті уперше розглядається походження прийому оздо- блення споруд Центральної України XVII–XVIII ст. керамічни- ми полив’яними розетками з архітектурного декору італійського Відродження. Показані аналогії таких деталей в оформленні ре- несансних будівель Західної України та Італії XV–XVI ст. Дослі- дження базується на натурних обстеженнях і фото автора цих автентичних і реконструйованих виробів на пам’ятках зодчества і в музейних колекціях Італії. Ключові слова: керамічні розетки споруд України та Італії, вплив архітектурного декору Відродження, О. Манчіні та італій- ські зодчі у Києві. Відомі мистецтвознавці Федір Ернст і Людмила Міляєва та історик Олександр Оглоблин плідно вивчали впливи ренесансної й барокової архітектури та декору Італії на зодчество Центральної України XVII–XVIII ст. та діяль- ність там італійських зодчих і художників [1]. Ф. Ернст виявив найраніше відоме використання керамічних по- лив’яних розеток в ренесансному уборі головних соборів Києва до 1651 р. [2]. Однак ці прикраси українських хра- ISSN 2218-4805 137 ки з діаметром 37–62 см виявлені в храмах Києво-Печер- ської лаври. У гончарівському палаці вони мали діаметр від 30 см до 40 см. В Михайлівській церкві Переяслава 1740-х рр. їх діаметр 23–24 см. По краях вигнутих частин усіх керамічних розеток є по три-чотири отвори від цвяхів, якими їх прибивали до фасадів будівель. Ці деталі розміщали в ряд на потинь- кований фриз антаблемента з чергуванням різних ти- пів і підтипів рельєфних зображень та кольорів глазурі. Як правило, низками розеток прикрашали завершен- ня фасадів (під вінчаючим карнизом) та барабанів купо- лів церков різних архітектурних типів, деяких дзвіниць, трапезних та інших нежитлових монастирських будівель Центральної України (рис. 1–3, 5). Автор допускає, що у триповерховому палаці І. Мазепи на Гончарівці розетка- ми оздобили фризи антаблементів усіх поверхів (рис. 4). Цей палац було спалено під час розорення Батурина царським військом 1708 р. Він був єдиною відомою му- рованою житловою спорудою в Україні, яку опорядили керамічними розетками (не враховуючи імітацій кам’я- ниць козацької доби у XIX–XXI ст.) [8]. Дослідники Ба- турина одностайно твердять, що багато прикрашену го- ловну Мазепину резиденцію на Гончарівці оформили ошатними керамічними полив’яними поліхромними пічними кахлями, плитками підлог, фасадними плита- ми з гербом гетьмана, а також розетками довершені ки- ївські кахлярі. На нашу думку, після побудови І. Мазепою величного Микільського собору (1696 р.) в Києві він за- просив його декораторів оздобити свій палац у Батури- ні між 1696 р. та 1700 р. Майолікові розетки прикрашали фриз антаблемента фасадів собору Микільського монас- тиря, який розібрали радянські власті 1934 р. (рис. 3) [9]. Не виключено, що на зразок монастирських трапез- них, розетками опоряджували якісь інші цегляні палаци чи заможні житла, котрі не збереглись дотепер і невідо- мі в джерелах. Але явно цей прийом перенесли до декору світських палат з київської культової архітектури. Рис. 1. Вигляд на Софійський собор Києва зі сходу. Фрагмент малюнка Абрагама ван Вестерфельда 1651 р. мів лишаються ще недостатньо дослідженими. Спеціаль- ні статті присвячено тільки модерним розеткам споруд Києво-Печерської лаври і палацу гетьмана Івана Мазе- пи в м. Батурині Чернігівської обл. [3]. Походження цьо- го орнаментального прийому та його італійські парале- лі дотепер детально не розглядались. Оформлення екстер’єрів мурованих церков і монастир- ських споруд керамічними глазурованими розетками було характерною локальною особливістю ранньомодер- ного зодчества Середньої Наддніпрянщини. Такі деталі як барвистим намистом оперізували побілені фасади й підбання храмів, збагачували їх колористику і підкрес- лювали архітектурні форми (рис. 1–7). Дослідники вважа- ють, що полив’яні розетки були найбільш численною та типологічно розвиненою категорією керамічного вбран- ня будівель Києво-Печерської лаври XVII–XVIII ст. і го- ловними зовнішніми оздобами Мазепиного палацу на околиці Батурина, Гончарівці [4]. У попередніх працях автор детально розглянув фор- ми, розміри, орнаментацію і типи розеток цього палацу та інших споруд Центральної України Нового часу, ви- значив центр і ареал поширення й хронологічні рамки використання такого прийому [5]. Запропонована стат- тя уперше висвітлить його походження з архітектурно- го декору італійського Відродження, покаже аналогії ро- зеток у зовнішньому оформленні ренесансних будівель Західної України та Північної і Центральної Італії. Дослі- дження базується на натурних обстеженнях та фотографі- ях автора цих автентичних і реконструйованих виробів, що збереглись на архітектурних пам’ятках того стилю і в музейних збірках Риму, Флоренції та м. Фаенци провін- ції Ровенни, проведених ним у 2014 р. і 2018 р. [6]. Вико- ристані також література, малюнки та інтернет-ресурси про такі прикраси ранньомодерних українських та іта- лійських споруд. Тут уперше опубліковані світлини авто- ра аналогічних автентичних і реконструйованих круглих керамічних й кам’яних плит від опорядження будинків Італії Нового часу (рис. 15–17, 19, 20) [7]. Керамічні розетки, які збереглись на стінах цегля- них споруд Середньої Наддніпрянщини чи знайдені в ході розкопок їх залишків, мають круглу форму, подібну до тарілок з півсферичною середньою частиною й плас- кими бортиками. Лицьова опукла поверхня прикраше- на рельєфними симетричними зображеннями розеток у вигляді стилізованих квіток різних форм з радіальними пелюстками і тичинками, а іноді геометричних орнамен- тів (рис. 6, 7). Ця сторона вкрита поливою білого, жовто- го, синього, блакитного, зеленого, бірюзового та інших кольорів і їх відтінків. В розписі кожної розетки зазви- чай застосовували від двох до п’яти, але відомо й до семи, барв глазурі. За відмінними рельєфними зображеннями дослідники виділяють шість-сім типів і ще більше підти- пів за різними кольорами поливи розеток Києво-Печер- ської лаври і Мазепиного палацу на Гончарівці. Розміри цих деталей у різних містах розбіжні. Найбільші розет- Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 138 Звичай оформляти керамічни- ми розетками цегляні церкви й мо- настирські будівлі найбільш ши- роко й тривало побутував у Києві XVII–XVIII ст. За фото і малюнка- ми ХІХ – початку ХХ ст. сакраль- них споруд міста, які зруйнували у 1930-х рр., багато з них мали низки розеток на фризах (рис. 2, 3) [10]. Такі фасадні оздоби були рисою зодчества київського і мазепин- ського бароко. Очевидно, з Киє- ва цей прийом обмежено поши- рився в монастирській архітектурі Київщини, Чернігівщини і Полта- ви XVIII – початку XIX ст., імовір- но, за участю київських майстрів. На жаль, у Києві бракує зразків керамічних розеток, достовірно датованих XVII ст. Найбільш ви- вчені й численні такі деталі спо- руд Києво-Печерської лаври без обгрунтування широко датують XVII–XVIII ст. Однак, вірогідно, самі ранні відомі автентичні ро- зетки там збереглись після добу- дов і докорінних реконструкцій Успенського собору і навколишніх будівель лаври в бароковому стилі у XVIII ст. (рис. 6, 7) [11]. Знайдені в ході археологіч- них досліджень решток Мазепи- ного палацу на Гончарівці улам- ки керамічних розеток з його убору вважаємо найбільш ран- німи відомими натепер такими автентичними виробами в Цен- тральній Україні. У 2003–2013 рр. автор брав участь у розкопках цієї пам’ятки [12]. Численні фрагмен- ти розеток гончарівського палацу були досліджені у наших публіка- ціях і зразки графічно реконстру- йовані у цілому вигляді автором разом з художником Батурин- ської археологічної експедиції Сергієм Дмитрієнком (Чернігів) у 2017 р. [13]. Ці декоративні еле- менти надійно датовані часом спорудження палацу Гончарів- ки – наприкінці 1690-х рр. Тож, його розетки та інші керамічні глазуровані оздоби представля- ють провідну школу архітектурної майоліки Києва Мазепиної доби. Рис. 2. Богоявленський собор Києва 1693 р., прикрашений керамічними розетками. Фото до розорення храму 1935 р. Hewryk T.D. The Lost Architecture of Kiev. – New York, 1987. – P. 29 Рис. 3. Микільський собор Києва 1696 р. з низкою керамічних розеток на фризі антаблементу. Світлина до зруйнування храму 1934 р. Фотоархів С. Таранушенка, Національна бібліотека України в Києві ISSN 2218-4805 139 Рис. 4. Головний та бічний поздовжній фасади палацу І. Мазепи на околиці Батурина, Гончарівці, до 1708 р. Гіпотетична реконструкція В. Мезенцева, комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2016 р. Рис. 5. Пояси керамічних полив’яних розеток на фасадах і підбаннях відбудованого Успенського собору Києво-Печерської лаври. Фото київських розеток автора Дослідження автора показали, що розетки використовували в де- корі будівель Середньої Наддні- прянщини від 1630–40-х рр. до 1801 р. [14] Тому їх не слід вважа- ти прикрасами, притаманними лише зодчеству українського ба- роко та Гетьманщини, як уявляють деякі історики архітектури і мис- тецтва [15]. Встановлені хроноло- гічні рамки уживання розеток ви- ходили за межі періодів панування барокового стилю в Україні та іс- нування гетьманської держави. За нашою версією, запрошені італійські майстри перенесли в зодчество України мотив розеток у вигляді квіток та прийом оздо- блення ними фризу антаблемента разом з системою ордеру з архітек- тури Відродження. Вона успадку- вала цей декор з античної. Так, італійці спорудили й при- красили за стилем пізнього іта- лійського ренесансу кам’яну ка- плицю Трьох Святителів 1578 р. при Успенській церкві 1591 р. у Львові. Каплиця слідує типу ран- ньомодерних дерев’яних тривер- хих українських церков. Однак фриз під карнизом там опоря- дили поясом соковитих різьбле- них кам’яних розеток (рис. 8). Там чергуються різні дизайни квіток з трилопатевими і однолопатевими пелюстками й тичинками розма- їтих форм і розмірів, як аналогіч- ні керамічні полив’яні розетки на будівлях Середньої Наддніпрян- щини XVII–XVIII ст. [16]. Серія розеток, формованих у тиньку, оздоблює зуб- часті завершення фасадів кам’яної Луцької надбрам- ної вежі XV–XVI ст. в м. Острозі Рівненської обл. Рене- сансний верхній ярус-аттик вежі надбудували на межі XVI–XVII ст. [17]. Тоді ж італійські будівничі збагати- ли архітектурним декором пізнього Відродження го- тичний замок князів Острозьких у Острозі [18]. У тому замку-музеї експонується масивна різьблена кам’яна розетка ренесансного стилю XVI ст., що була вмонто- вана у нішу на його фасаді (рис. 9). З того часу цей орнаментальний елемент ордерної сис- теми проникав з Заходу до Києва. 1579 р. в інтер’єрі Успен- ського собору 1078 р. Києво-Печерської лаври спорудили з різнокольорового мармуру розкішний надгробок кня- зю Костянтину Острозькому в дусі пізнього італійсько- го Відродження. Там дві фланкуючі колони корінфського ордеру підтримували арку у вигляді антаблемента над скульптурою кня- зя. Фриз антаблемента з червоного мармуру прикрашав пасок біло- мармурових розеток. Дослідники надгроб- ка приписують його авторство скульпто- ру Себастяну Чесеку (Чешеку) з Львова. Цей видатний витвір мис- Рис. 6. Керамічна глазурована розетка з зображенням стилізованої квітки XVIII ст. з декору київської архітектури. Національний музей українського народного декоративного мистецтва у Києві Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 140 ків 1677, 1693, 1695, 1702, 1708, 1709, 1718, 1758, 1760 рр. бачи- мо зображення розеток у вигляді низок малих кілець чи крапок під карнизами фасадів та барабанів куполів Успенського собору, при- будованих до нього каплиць, га- лерей та інших споруд Києво-Пе- черської лаври [20]. Найбільш ранні відомі зобра- ження розеток в уборі головних соборів Києва знаходимо на ма- люнках голландського художни- ка Абрагама ван Вестерфельда 1651 р. Першим звернув на них увагу Ф. Ернст. У 1926 р. він ана- лізував унікальну фотографію XIX ст. втраченого оригіналу ма- люнка А. Вестерфельда, де показа- но в’їзд військ литовського геть- мана Януша Радзивілла до Києва 1651 р. Там у реалістичній мане- рі намальовано східний фасад Софійського собору 1037 р. піс- ля його реконструкції київським митрополитом Петром Могилою (1632–1647 рр.) (рис. 1) [21]. На ос- нові дослідження цього детально- го зображення собору Ф. Ернст пи- сав, що у 1651 р. завершення усіх підбань та вівтарних апсид під карнизами («ґзимсами») св. Со- фії прикрашали керамічні розет- ки («круглі кахлі»), аналогічні до тих, що існували в Києво-Печер- ській лаврі, Михайлівському Зо- лотоверхому монастирі та інших київських церквах і монастир- ських спорудах в 1926 р. (порів- няй рис. 1–3, 5–7) [22]. Зауважимо , що на гравю- рі Софійського собору 1739 р. і до нашого часу його фасади і бані не мають керамічних розе- ток [23]. Імовірно, в ході перебу- дови собору І. Мазепою за сти- лем українського бароко на рубежі XVII–XVIII ст. від цих декоративних деталей відмовились і пізніше там не використовували. Однак під час розкопок поблизу собору, проведених співробітницею Національного за- повідника «Софія Київська» Ірмою Тоцькою, знаходи- ли фрагменти полив’яних розеток, мабуть, від вбран- ня храму, запровадженого за П. Могили [24]. У тій же статті 1926 р. Ф. Ернст також уважно проаналі- зував малюнок А. Вестерфельда Києво-Печерської лаври з Рис. 7. Майолікові поліхромні розетки з убору зруйнованих Успенського собору лаври, неідентифікованих церков (нагорі) та Михайлівського Золотоверхого собору Києва. Національний заповідник «Софія Київська» Рис. 8. Різьблені кам’яні квіткоподібні розетки на фризі під карнизом каплиці Трьох Святителів 1578 р. у Львові тецтва загинув під час вибуху Успенського лаврського собору в 1941 р. Але готується українсько-литовський проект відтворення надгробка К. Острозького. У 2016 р. виготовлено його макет [19]. Однак до 1630–40-х рр. використання керамічних полив’яних розеток в архітектурі Києва невідомо. Гра- фічні джерела свідчать, що ці деталі вживались у де- корі його храмів протягом XVII–XVIII ст. і з’явились там перед 1651 р. На гравюрах українських стародру- ISSN 2218-4805 141 виглядом Успенського собору з південного сходу. Він по- мітив на завершенні його барабанів куполів дрібні зобра- ження низок керамічних розеток («окрасу з кахель»), по- дібних до таких деталей Софійського собору на малюнку голландського художника [25]. За висновком Ф. Ернста, до 1651 р. фризи купольних підбань обох цих соборів оздобили керамічними по- лив’яними розетками («кольоровими кахлями»). Їх ціл- ком ясно видно на малюнках А. Вестерфельда св. Софії та Успенського собору Києво-Печерської лаври (рис. 1). Тоді вони були й на Троїцькій церкві 1108 р. лаври та Де- сятинній церкві 996 р., які відновив П. Могила. Ф. Ернст вважав, що у процесі Могилиних реконструкцій і ре- монтів занепалих храмів Києва княжої доби у 1630– 40-х рр. великі бані Софійського і Успенського соборів перебудували під впливом архітектури і декору Відро- дження [26]. За малюнками А. Вестерфельда, їх куполи увінчали ліхтариками ренесансного стилю (рис. 1). Л. Мі- ляєва також твердить, що фронтон галереї і переванта- жені пластичними прикрасами фасади Софійського со- бору на малюнку голландця оформлені за цим стилем з ознаками маньєризму [27]. До ренесансних орнамен- тальних деталей обох цих київських храмів відносимо і керамічні розетки та гадаємо, що їх запровадили іта- лійські майстри на службі у П. Могили. Для своїх масштабних реставраційних заходів митро- полит запросив досвідченого італійського зодчого, деко- ратора і художника Октавіано Манчіні (Octaviano Mancini), вірогідно, разом з його артіллю. В історії мистецтва Італії він невідомий, бо переважно працював в інших країнах. На щастя, у відділі стародруків Національного музею в Кракові зберігся раритетний трактат одного з провід- них теоретиків архітектури пізнього Відродження Се- бастіано Серліо за назвою Regole generali di architettura di Sebastiano Serlio..., виданий у Венеції 1551 р. [28]. На його сторінках є багато рукописних нотаток італійською, ла- тинською, польською і українською мовами, зроблених у Києві в 1637–1638 рр. і, можливо, в наступні роки. Поль- ські вчені докладно розглянули ці нотатки у статті, при- свяченій О. Манчіні на службі П. Могилі по керівництву відбудовою давньоруських київських церков. Італійський метр був власником чи читачем назва- ного трактату і лишив на його сторінках найбільш зміс- Рис. 9. Ренесансна різьблена кам’яна розетка- вставка XVI ст. з опорядження замку князів Острозьких. Краєзнавчий музей Острогу. Знімок автора Рис. 10. Театральні декорації з пейзажами ренесансних міст Італії. Regole generali di architettura di Sebastiano Serlio... (Венеція, 1551), с. 28, 29. Національний музей Кракова Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 142 товні датовані записи про свою біографію, освіту та пра- цю. За цим джерелом, О. Манчіні народився у Болоньї близько 1575–1580 рр. і здобув там освіту живописця, архітектора і фортифікатора. Працював над малярськи- ми й архітектурними проектами і подорожував у Римі, Іспанії, Англії, Франції, Фландрії, Німеччині, Австрії, Чехії, Швеції й Литві та найдовше очолював будівниц- тво у Польщі. Звідти на запрошення П. Могили він при- їхав до Києва між 1633 р. і 1637 р. У 1637–1638 рр. ра- зом з ним у поновленні київських храмів брали участь італійські, польські та українські підмайстри, поміч- ники й учні. Вони також лишили нотатки на своїх мо- вах і ескізи на сторінках книги С. Серліо. О. Манчіні залишив там нащадкам замітки з міркуван- нями про римську і ренесансну архітектуру й будівельну техніку. На оцінку польських дослідників, вони промов- ляють про його глибокі знання історії, теорії і практики зодчества та бездоганний мистецький смак [29]. Л. Міляєва присвятила цікаву статтю діяльності О. Ман- чіні на чолі гурту західних митців і архітекторів в оточен- ні митрополита-просвітителя П. Могили. Вона вважає, що італійський маестро активно сприяв поширенню стильо- вих прийомів Відродження в зодчестві та малярстві Ки- єва і прилученню його до західноєвропейської культури в 1630–40-х рр. [30]. Це все характеризує О. Манчіні як майстерного художника і декоратора та підкріплює нашу думку про запровадження ним декору київських соборів майоліковими розетками на кшталт таких деталей італій- ських ренесансних споруд. На користь того говорять ілюстрації трактату С. Сер- ліо, котрим користувався італійський зодчий як підруч- ником у Києві. 2014 р. автор ознайомився зі стародруком в архіві Національного музею Кракова і отримав там ко- пії кількох ілюстрацій [31]. У цій статті передруковано гравюри кам’яного палаццо Венеції, купольної базиліки та двох композицій театральних декорацій з пейзажа- ми міст Італії з архітектурою Відродження (рис. 10, 11). Звернемо увагу на прикрасу там майже усіх палаців, костьолів, міських будинків і веж низками кілець, рідше ромбів й квадратів, на фризах антаблементів між поверха- ми та на завершенні фасадів, між арками відкритих гале- рей і вікон. Ці численні круглі деталі показані як важлива риса зодчества ренесансної венеціанської школи. На наш погляд, на ілюстраціях венеціанського видання С. Серліо 1551 р. так зобразили пласкі диски з кольорового марму- ру, якими часто оздоблювали екстер’єри палаццо, бази- лік та інших монументальних споруд Венеції XV–XVI ст. Наприклад, пояси круглих різнобарвних мармурових вставок збереглись у Палаццо дожів (на фасадах з боку внутрішнього двору, перебудованих у 1424 р. і 1577 р.), на чолових фасадах палаців Контаріні дал Заффо По- лігнак середини XV ст., Корнер Спінеллі 1480 р. і Да- ріо 1488 р., школи Гранде ді Сан Марко (перебудована 1485 р.) та базиліки Санта Марія деї Міраколі 1489 р. у Венеції (рис. 12) [32]. У добу бароко такі круглі марму- рові фасадні прикраси там вийшли з ужитку. Імовірно, під впливом архітектури Венеції у м. Па- дуї регіону Венето круглими й ромбічними вставками з коричневого мармуру оформили фризи антаблементів ренесансного двоярусного кам’яного адміністративно- го будинку Лоджія делла Гран Гвардія 1526 р. [33]. Ма- буть, цей венеціанський ренесансний декор проник на південь до м. Реміні сусіднього регіона Емілія-Романья. Там у 1480 р. перебудували й оздобили подібними мар- муровими коричневими дисками романську базиліку Св. Франциска (храм Малатестіано) [34]. Рис. 11. Ренесансні палац Венеції та базиліка. Regole generali di architettura di Sebastiano Serlio... (Венеція, 1551), с. 15, 34. Національний музей Кракова ISSN 2218-4805 143 Шліфовані диски, звичайно виточені з червоно-ко- ричневого і зеленого мармуру, вставляли у ніші в кам’я- них стінах та закріпляли по краях круглими різьбленими кам’яними рамами. Їх розміщували на фризах антабле- ментів різних поверхів, на завершеннях фасадів та між арками колонад будівель венеціанської школи доби Від- родження (рис. 10–12). Пласкі мармурові диски там не мали зображень розеток чи інших. Використання кера- мічних полив’яних чи теракотових плиток у зовнішньо- му опорядженні споруд Венеції нехарактерно. О. Манчіні чи його італійські помічники могли взо- рувати на декор такими круглими мармуровими кольо- ровими вставками світських і культових будівель Вене- ції XV–XVI ст. та на їх ілюстрації у трактаті С. Серліо при оформленні розетками екстер’єрів соборів Києва для під- силення там ренесансних рис. Проте родовища мармуру в Середній Наддніпрянщині відсутні і воно бідне на бу- дівельний камінь взагалі. За Київської Русі й козацької доби у Києві та інших поселеннях цього регіону розвину- лось будівництво з цегли і виробництво керамічних де- коративних деталей (рис. 6, 7). За рідкими винятками у XVI–XVII ст. там застосовували переважно довізні різь- блені кам’яні ордерні елементи [35]. Зокрема, вищезга- даний мармуровий надгробок князя К. Острозького, оче- видно, привіз до Успенського собору Києво-Печерської лаври скульптор зі Львова. Тому для виготовлення розе- ток для оздоблення київських церков О. Манчіні та його артіль мусили використати полив’яну кераміку за місце- вою традицією орнаментації цегляних споруд. Рис. 12. Палаци Корнер Спінеллі та Даріо і базиліка Санта Марія деї Міраколі XV ст. у Венеції, прикрашені рядами дисків з кольорового мармуру на фасадах Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 144 Дослідники художньої кераміки твердять, що італій- ський маестро залучив місцевих майстрів для внутріш- нього опорядження Софійського собору поліхромною майолікою. Плитками, вкритими синьою, жовтою і зе- леною емалями, вони відремонтували підлогу та пан- но в центральній вівтарній апсиді й спорудили кахля- ні печі в храмі [36]. Археологічні дослідження встановили, що виробни- цтво і використання керамічних пічних кахлів, вкритих зеленою поливою і прикрашених рельєфними рослинни- ми візерунками, геральдичними й зооморфними сюже- тами з ренесансними стильовими ознаками та елемен- тами раннього бароко, почалось у Києві з першої чверті XVII ст. [37]. Ймовірно, місцеві кахлярі виготовили кера- мічні глазуровані розетки за графічними дизайнами іта- лійських декораторів київських соборів. Навряд чи вищеописаний декор мармуровими диска- ми ренесансних споруд венеціанської школи та ілюстра- ції книги С. Серліо були єдиними взірцями, звідки О. Ман- чіні, або його італійські підмайстри й учні, перейняли орнаментацію церков Києва керамічними полив’яними розетками. Як мешканець Болоньї та професійний ху- дожник і декоратор, він мусив знати про широке викори- стання саме керамічних глазурованих різнобарвних круг- лих плит з рельєфними розетками та іншими сюжетами в оздобленні фасадів мурованих будівель його регіону Емілії-Романьї й сусідньої Тоскани, особливо у Флорен- ції та м. Фаенці в XV–XVI ст. У 2014 р. автор виявив там найближчі аналогії чи прототипи українським кераміч- ним полив’яним розеткам в опорядженні пам’яток зод- чества того часу та музейних колекціях (рис. 13–17, 19). У Флоренції XV–XVI ст. надзвичайно високого техніч- ного й художнього рівня досягли майолікова скульптура і декор архітектури. Там та в інших поселеннях Тоскани екстер’єри та інтер’єри базилік, монастирів, шпиталів, притулків для сиріт, ратуш/се- ньорій, державних і громадських будинків та вілл часто прикра- шали артистичними теракотовими і гла- зурованими поліхром- ними й монохромни- ми рельєфними панно, іконами, статуями, гербами та медаль- йонами, здебільше з образами Мадонни з Христом-Немовлям, святих, біблійними сценами і орнамен- тальними мотивами у реалістичній манері Відродження. Знаменитими флорентійськими скульпто- рами таких керамічних барельєфів і статуй для оформ- лення архітектури були Лука делла Роббіа (1400–1482 рр.), Андреа делла Роббіа (1435–1525 рр.), їх родичі й учні [38]. Збереглось чимало ренесансних мурованих споруд флорентійської школи з відкритими галереями-лоджія- ми і аркадами на перших поверхах. Між арками фасадів над колонами там звичайно вмонтовували у ніші масивні круглі керамічні полив’яні багатоколірні плити. Вони ма- ють рельєфні зображення гербів, погруддя св. Діви Марії, іконографічних сюжетів та немовлят. Багато з них визнані видатними творами мистецтва, які приписують Андреа де- лла Роббіа і його майстерні. Такі круглі керамічні вставки знаходимо між арками галерей/лоджій шпиталя св. Пав- ла XIII ст., що на площі Санта Марія Новелла, перебудова- ному за стилем Відродження у XV ст. (рис. 13), та притул- ку для бездомних дітей Оспедале дельї Інноченті 1445 р. у Флоренції, а також шпиталя Оспедале дель Чеппо (ма- йоліковий декор 1525 р.) у м. Пістої регіону Тоскани [39]. В Національному музеї Барджелло у Флоренції вистав- лено кілька подібних автентичних великих круглих кера- мічних глазурованих різнобарвних плит, очевидно, пере- несених з фасадів будівель для кращого збереження. Вони усі обрамовані типовими ренесансними керамічними він- ками з соковитими делікатними рельєфами листя, фрук- тів, ягід, злаків, квітів, шишок тощо у реалістичній мане- рі. Посеред вінків є геральдичні емблеми, медальйони з людськими бюстами та голівки янголят-путті. Одна пли- та має центричний симетричний рослинний орнамент, що нагадує у загальних рисах розетку. В центрі там на- туралістично зображено рельєфні макові голівки на сте- блах та видовжені листики, розміщені радіально (рис. 14). В Національному музеї антропології та етнологїї при палаццо Нонфініто 1600 р. у Флоренції експонується ма- Рис. 13. Круглі майолікові медальйони XV ст., вмонтовані на фасаді галереї-лоджії шпиталя св. Павла (тепер Музей Новеченто) у Флоренції. Це і наступні фото автора ISSN 2218-4805 145 сивна кругла майолікова поліхромна плита, облямована схожим пишним вінком. На ній рельєфно зображено один з символів Христа: стилізоване сонце з радіальними пря- мими й хвилястими променями. В центрі там вписано VHS, що є латинізацією грецьких заголовних літер імені Ісуса Христа за західнохристиянською іконописною тра- дицією (рис. 15). Таку Христограму (та її версію IHS) не- рідко зустрічаємо на інших круглих керамічних полив’я- них і різьблених кам’яних вставках з зовнішнього убору італійських культових споруд (рис. 17, 19). Цю монограму також висічено над входами до головного собору ордену єзуїтів, базиліки Іль Джезу в Римі та інших єзуїтських кос- тьолів. Однак на ранньомодерних керамічних і кам’яних розетках України літер і символів Спасителя невідомо. Автентичні круглі плити, вирізьблені з каменю, збереглись між арками відкритих галерей з колона- дою першого поверху на внутрішньому подвір’ї фран- цисканського монастиря (другий клойстер 1453 р.) при базиліці Санта Кроче 1443 р. у Флоренції (рис. 16, 17). Вони вставлені у спеціальні ніші на фасадах і закріпле- ні круглими профільованими кам’яними рамами. Дета- лі значно пошкоджені атмосферними опадами та виві- трюванням і нереставровані. Вставки з різними сюжетами над колонами цих га- лерей чергуються, як типи керамічних розеток на фри- зах споруд Центральної України. На кам’яних вставках бачимо рельєфні зображення гербу родини Спінеллі (спонсорів будівництва того монастиря), голівок херу- вимів, черепашок з малими квітками у центрі, вазонів з квітами та двох типів класичних розеток у вигляді сти- лізованих квіток з пелюстками й тичинками. Пелюстки одної розетки подібні до листів аканту. Обидві розетки схожі на такі елементи античної архітектури. Знаходи- мо там також кілька круглих вставок з рельєфами сти- лізованого сонця і Христограмою VHS у центрі, що опи- сані вище (рис. 17). Зображення цих ранньоренесансних автентичних кам’яних вставок з убору галерей другого монастиря Санта Кроче подібні до орнаментів кераміч- них розеток Центральної України. Комплекс того монас- тиря запроектував уславлений флорентійський зодчий і скульптор Філіппо Брунеллескі [40]. Капела Пацці 1443 р. при базиліці Санта Кроче вважа- ється шедевром сакральної архітектури і декору раннього флорентійського Відродження (рис. 18). Автором проекту каплиці був Ф. Брунеллескі. Фриз антаблемента портика її чільного фасаду, зведеного 1461 р., оздобили поясом різь- блених з каменю круглих медальйонів з голівками путті. Між пілястрами та на парусах склепінь інтер’єру капли- ці встановлено вишукані круглі масивні майолікові різ- нокольорові медальйони з барельєфами Христа, Мадон- ни, апостолів, євангелістів та святих. Їх скульптором був Лука делла Роббіа. Але зображення розеток та інших рос- линних візерунків у цій каплиці відсутні [41]. Після XVI ст. мода на оформлення споруд кераміч- ними скульптурами, панно та вставками у Флоренції й Тоскані зникла. Взагалі для зовнішньої орнаментації барокового зодчества Заходу круглі керамічні, кам’яні та ліпні прикраси не властиві. О. Манчіні, напевно, був знайомий з досконалою ар- хітектурною майолікою Фаенци. Це місто розташова- но за 50 км від Болоньї у тому ж регіоні Емілії-Романьї. Від середньовіччя там розвинувся світової слави центр виробництва художньої кераміки, особливо поліхром- ної майоліки та фаянсу. Останній дістав свою назву від того міста. Керамічне мистецтво Фаенци найбіль- ше процвітало за добу Відродження у тісних зв’язках з флорентійським, а в XVII ст. воно занепало. Рис. 14. Керамічна полив’яна плита з рослинним орнаментом у реалістичній манері Відродження з архітектурного декору. Національний музей Барджелло у Флоренції Рис. 15. Ренесансна керамічна глазурована плита зі стилізованим зображенням сонця і Христограмою в центрі з оформлення культової споруди. Національний музей антропології та етнології у Флоренції Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 146 У місті збереглись цегляні будинки міщан, мансіони та інші споруди у псевдо-ренесансному стилі XIX–XX ст., прикрашені керамічними полив’яними барвистими встав- ками у вигляді тарілок, закріплених опуклою середньою частиною у нішах. Їх розміщали там поясами на фризах між поверхами та під вінчаючими карнизами, а також між арками відкритих галерей-лоджій, як у будівлях Флорен- ції й Тоскани XV–XVI ст. У Фаенці створено найбагатший в Італії музей кера- мічних виробів, де широко представлена продукція мі- ста золотої доби Відродження [42]. Там виставлено кілька ранньомодерних круглих, овальних і фігурних кераміч- них глазурованих різнокольоро- вих плит з рельєфними чи нама- льованими зображеннями різних варіантів стилізованого сонця з променями, голівок янголів, пе- рехрещених рук, хрестів, сердець, простромлених трьома стрілами та інших християнських симво- лів. У центрі їх композиції вписа- но по три домінуючі латинські лі- тери IHS, що є абревіатурою імені Ісуса Христа, подібною до описа- них вище Його монограм на рене- сансних керамічних і кам’яних фа- садних плитах Флоренції (рис. 19). Один диск прикрашено чотир- ма рельєфними голівками янголів, звернутих на усі боки хрестоподіб- но. Між голівками від централь- ного медальйона з Христограмою там радіально відходять рельєф- ні хвилясті промінці чи паростки. На іншому диску з датою 1690 р. у центрі в медальйоні намальова- но емаллю образ св. Діви Марії з Христом-Немовлям. Ікону оточує бароковий рослинний орнамент з білими і жовтими квітами як де- коративний картуш. Ці диски роз- писані жовтою, помаранчевою, ко- ричневою, синьою, зеленою, білою і чорною поливою. Вірогідно, овальні та фігурні плити є пізніші й оформляли ба- рокові будівлі. Опубліковано фото двох подібних фігурних гераль- дичних плит, виготовлених у Фа- енці 1690 р. та у XVIII ст. [43]. До барокових творів належить і диск з іконою Мадонни 1690 р. Однак інші диски з латинськими літера- ми подібні до вищеописаних ре- несансних круглих керамічних і кам’яних плит Флоренції з Христограмою і, правдопо- дібно, оздоблювали культові споруди Фаенци того сти- лю (порівняй рис. 15, 17, 19). Диск з тонко написаною іко- ною й дрібним рослинно-квітковим візерунком, а також фігурні плити з Христограмою могли опоряджувати ін- тер’єри будинків. Але круглі та овальні плити з масив- ними виразними рельєфними чи мальованими яскрави- ми зображеннями, очевидно, оздоблювали їх екстер’єри. У ренесансних кам’яних і цегляних спорудах Вене- ції, Флоренції, Пістої і Риму круглі керамічні та кам’яні вставки капітально вмонтовувались у спеціальні фасад- ні ніші, які звичайно облямовували різьбленими кам’я- Рис. 16. Круглі різьблені кам’яні вставки між арками відкритих галерей подвір’я францисканського монастиря 1453 р. при базиліці Санта Кроче у Флоренції Рис. 17. Кам’яні вставки з рельєфами монограми Христа, черепашки та класичних розеток у вигляді стилізованих квіток XV ст. з окраси галерей монастиря Санта Кроче ISSN 2218-4805 147 ними рамами. Ту саму техніку встановлення круглих ке- рамічних деталей у ніші бачимо і на будинках Фаенци неоренесансного стилю. Деякі з вищеописаних кераміч- них плит з експозиції її Міжнародного музею кераміки могли прикріпляти до мурів таким способом. Однак диск з образом св. Діви Марії, як усі численні ранньомодерні майолікові й теракотові ікони різних форм з того музею, має нагорі два отвори, зроблені до випалення глиняно- го виробу, певно, для прибивання його цвяхами до стіни. Диск з голівками янголів та фігурна геральдична плита мають чотири отвори: по два зверху й знизу (рис. 19) [44]. Тож, вони, безперечно, були прибиті до фасаду цвяхами. Це свідчить про те, що в Італії Нового часу, крім розміщення круглих керамічних плит у нішах фа- садів, використовували також засіб їх прикріплення до стін цвяхами, який вживався для усіх керамічних розе- ток Центральної України (рис. 6, 7). Не дивно, що в розмаїтому і високохудожньому архі- тектурному декорі Відродження застосовували керамічні й кам’яні плити різних форм та способів їх прикріплення до стін будівель з численними рафінованими орнамен- тальними і сюжетними зображеннями, включно з реаліс- тичними барельєфами людей і янголів, християнськими символами й монограмами. Це не заважає знаходити се- ред них аналогії чи прототипи українським розеткам (по- рівняй рис. 6–9, 14, 15, 17, 19, 20). Як гадаємо, з великого набору таких ренесансних деталей італійські зодчі й де- коратори вибрали лише традиційний мотив круглих квіт- коподібних розеток античного походження і перенесли його у техніках різьбленого каменю й тинькового ліплення в оформлення церков і замків Західної України в XVI ст. та поліхромної майоліки – в опорядження соборів Киє- ва у XVII ст. з єдиним методом прибивання цих кераміч- них прикрас цвяхами до фасадів і підбань. В Римі відомо набагато менше архітектурних пам’я- ток Відродження, ніж у Флоренції. Однак у Вічному місті зустрічаються поодинокі споруди з аналогічними круг- лими кам’яними та керамічними оздобами екстер’єру. Так, на зразок вищеописаних відкритих галерей фран- цисканського монастиря Санта Кроче у Флоренції різь- бленими кам’яними класичними розетками оформили аркади двох поверхів у внутрішньому дворі Палаццо делла Канчеллерія 1513 р., що є першим ренесансним палацом в Римі [45]. Також низка круглих майолікових деталей вмонтована у ніші фасаду між арками над колонами цегляної одно- поверхової галереї ренесансного стилю на внутрішньо- му подвір’ї північної частини Папського палацу у Вати- кані (рис. 20). Вірогідно, після реставрації вони мають профільовані бортики й центральну півсферичну части- ну і вкриті блискучою синьою, коричневою та жовтою глазур’ю. Їх форма нагадує опуклі керамічні полив’яні розетки Середньої Наддніпрянщини. Але, на відміну від останніх, ці римські прикраси мають гладку поверхню й позбавлені рельєфних орнаментів. Цегляний храм євангельських християн-баптистів 1888 р. на вулиці Віа делла Лунгаретта в районі Трасте- вере опоряджено на завершеннях головного фасаду й причілку паском круглих керамічних деталей подібної півсферичної форми без рельєфів, вкритих червоно-ко- ричневою глазур’ю. Вони вставлені у ніші й обрамовані кам’яними профільованими рамами. Мабуть, це імітації таких майолікових оздоб XV–XVI ст. у римській архітек- турі неоренесансного стилю XIX ст. Рис. 18. Капела Пацці 1443 р. у Флоренції з портиком 1461 р., оздобленим різьбленими з каменю круглими медальйонами на фризі антаблемента Рис. 19. Ранньомодерні круглі майолікові плити з зображеннями стилізованого сонця з Христограмою, голівок янголів та християнських символів. Деякі диски прибивали цвяхами до стін сакральних споруд. Міжнародний музей кераміки у Фаенці Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 148 Ця праця не претендує вичерпно висвітлити вико- ристання керамічних і кам’яних плит в зовнішньому оформленні будівель Італії Нового часу. Сподіваємось, що описаних вище зразків таких деталей архітектурно- го декору Венеції, Флоренції, Фаенци і Риму XV–XVI ст. достатньо для їх порівняння з розетками Центральної України XVII–XVIII ст. та обгрунтування наступних висновків і припущень. Як вважаємо, прийом окраси фасадів і підбань хра- мів Києва керамічними полив’яними розетками запро- вадили О. Манчіні та його італійські підмайстри і по- мічники в процесі реконструкції там давньоруських церков з застосуванням архітектурних форм і деко- ру Відродження на замовлення П. Могили між 1633 р. і 1647 р. Ці декоратори трансплантували й адаптували такий прийом з зодчества Італії XV–XVI ст. О. Манчіні взорував не на тогочасну ранньобарокову архітектуру, особливо провідної римської школи, а на ре- несансну спадщину. Показово, що в ході реконструктив- них проектів у Києві він та його підмайстри, помічники й учні користувались трактатом про добарокову архітек- туру С. Серліо, виданим у Венеції 1552 р. Вірогідно, ілю- страції й тексти того підручника були унікальним джере- лом для вивчення ренесансного зодчества і декору Італії для українських та польських членів артілі О. Манчіні, які не оглядали їх в натурі (рис. 10, 11). Як відзначалось вище, у Києві та інших містах Серед- ньої Наддніпрянщини не збереглось розеток, достовірно датованих раніше кінця XVII ст. Тому про перші такі де- талі та спосіб їх прикріплення до стін церков майстрами О. Манчіні можемо судити лише гіпотетично й ретроспек- тивно на основі розеток XVIII ст. з опорядження споруд Києво-Печерської лаври, що дійшли до нас (рис. 6, 7), та знайдених фрагментів і графічних реконструкцій розеток Мазепиного палацу на Гончарівці в Батурині, які відноси- мо до київської школи архітектурної майоліки 1690-х рр. Очевидно, художник О. Манчіні чи його італійські помічники намалювали ескізи розеток у вигляді кві- ток за прототипами подібних елементів убору будівель Італії XV–XVI ст. Однак вони пристосували ці ренесан- сні деталі до умов і традицій цегляного будівництва і виробництва керамічних орнаментальних деталей Ки- єва XVII ст. Для їх виготовлення італійські декорато- ри мусили застосувати полив’яну кераміку й залучити місцевих майстрів, правдоподібно, кахлярів. Останні могли асимілювати й творчо переробити намальовані італійцями зразки ренесансних розеток відповідно до тогочасного технічного і художнього рівня київського кахлярства та мистецьких уподобань. Наприклад, крім зображень квіток, в орнаментації цих виробів Києва і Батурина кінця XVII–XVIII ст. нерідко вживали геоме- тричні та комбіновані рослинно-геометричні візерунки. Таких геометричних мотивів не знаходимо на фасад- них керамічних плитах і різьблених кам’яних розет- ках ранньомодерних споруд Італії, Галичини й Волині. Гадаємо, що місцева своєрідність та адаптація до умов будівництва і архітектури Києва відпочатку проявились також у способі прикріплення керамічних розеток до стін церков. Їх італійські декоратори явно відмовились від капітального вмонтування цих деталей у нішах з різь- бленими кам’яними рамами, як звичайно встановлюва- ли кам’яні та керамічні плити на фасадах будівель в Іта- лії XV–XVI ст. Для влаштування подібних рам бракувало налагодженого виробництва кам’яних декоративних ма- теріалів у Києві. Про відсутність такої традиції з серед- ньовіччя через нестачу ресурсів будівельного каменю у Середній Наддніпрянщині писалось вище. До того ж поновлені О. Манчіні київські собори були не новобудовами, а пам’ятками зодчества XI ст. Тому видовбувати численні ніші у стародавній кладці хра- мів для розміщення там розеток було неприйнятним. Вірогідно, замість того кожну опуклу керамічну розет- ку прибили трьома-чотирма цвяхами до цегляної клад- ки. Відтоді цей прийом прикріплення їх до стін споруд Рис. 20. Галерея ренесансного стилю Папського палацу у Ватикані, оформлена низкою круглих півсферичних керамічних полив’яних поліхромних деталей ISSN 2218-4805 149 Центральної України лишився незмінним (рис. 6, 7). Його міг запровадити в декор головних соборів Києва О. Манчіні, але не як імпровізацію в умовах місцевого будівництва, а, радше, запозичення з архітектури Іта- лії. Нагадаємо, що у музеї кераміки Фаенци експону- ються ранньомодерні круглі й фігурні майолікові плити та ікони з двома-чотирма отворами для цвяхів, якими їх прибивали до стін будинків (рис. 19). Відзначимо, що, на відміну від убору церков Серед- ньої Наддніпрянщини XVII–XVIII ст., підбання рене- сансних базилік і каплиць Італії не прикрашали круг- лими керамічними чи кам’яними плитами, а розміщали їх лише на фасадах. Натомість, барабани куполів там часто опоряджували рядом круглих вікон. Приклада- ми такого оформлення підбань круглими вікнами є го- ловний собор Флоренції Дуомо Санта Марія дель Фйо- ре (1296–1887 рр., його гігантський купол зведено до 1436 р.), каплиця Санта Марія деглі Анжелі 1434 р. та ви- щезгадана капела Пацці того міста, котрі запроектував Ф. Брунеллескі (рис. 18) [46]. У стародруці С. Серліо також є ілюстрація ренесансної мурованої базиліки, єдиний барабан куполу якої прорізано низкою круглих вікон (рис. 11). Вікна такої ж форми є на банях ренесансних каплиць Вавельського королівського палацу в Кракові. В барокових костьолах форму вікон підбань замінили на овальну, що пасувала до цього стилю. О. Манчіні не міг замінити на круглі видовжені ароч- ні вікна барабанів куполів візантійської традиції на три- надцяти верхах Софійського собору та на інших багато- банних храмах Києва княжої доби, які він реконструював. На основі малюнків св. Софії та Успенського собору Ки- єво-Печерської лаври А. Вестерфельда можна припусти- ти, що італійський митець уперше в зодчестві України оздобив поясами круглих керамічних розеток їх числен- ні бані (рис. 1). Це підсилило ренесансний декор і в той же час самобутність перебудованих київських святинь. На нашу думку, О. Манчіні не послідував дизайну ренесансних костьолів Італії з одним недекорованим барабаном куполу (рис. 11, 18). Він зміг оцінити вели- ку роль багатобання в архітектурній композиції право- славних церков Русі-України і доцільність орнаментації розетками їх верхів, а не самих лише фасадів. Опоря- дження низками глазурованих розеток завершень під- бань та фасадів стало важливою національною особли- вістю екстер’єру храмів Центральної України середини XVII – початку XIX ст. (рис. 1–3, 5). У колекції Міжнародного музею кераміки Фаенци, крім круглих керамічних полив’яних плит для опоря- дження ренесансних сакральних споруд, ми згадували кілька овальних і фігурних плит барокового стилю. На- гадаємо, що усі керамічні розетки з архітектурного де- кору Середньої Наддніпрянщини протягом доби баро- ко й раннього класицизму мали тільки круглу форму, і ці стилі її не міняли (рис. 6, 7). Про найбільше розповсю- дження прийому оздоблення такими деталями церков- них і монастирських будівель у Києві й поширення його звідти на Київщину, Чернігівщину та Полтаву в той час писалось вище. Імовірно, майстри розеток цих культо- вих споруд ігнорували названі мистецькі стилі, а переду- сім наслідували такі прикраси за формою і орнаментом у найбільш шанованих київських соборах і монастирях – Софійському, Печерському, Михайлівському Золотовер- хому, Богоявленському, Микільському та в Межигірській обителі під Вишгородом (рис. 1–3, 5–7). Тож, можна гадати, що вперше застосовані О. Манчі- ні керамічні розетки у зовнішньому оформленні св. Со- фії, Успенського лаврського собору та інших давньо- руських храмів Києва у 1630–40-х рр. стали найбільш ранніми взірцями для таких оздоб в ранньомодерно- му зодчестві Центральної України. Їх кругла форма та, правдоподібно, основний декоративний мотив у вигля- ді стилізованих квіток ренесансного походження кон- сервативно зберігались нечутливими до нових мистець- ких стилів до кінця використання цих деталей в окрасі українських церков після 1801 р. ПОСИЛАННЯ 1. Ернст Ф. Українське мистецтво XVII–XVIII віків. – К., 1919. – С. 11–12; його ж. Київська архітектура XVII віку // Київ та його око- лиці в історії і пам’ятках. – К., 1926. – С. 132, 140, 163; Міляєва Л. Митрополит Петро Могила і мистецтво Києва 30–40-х рр. XVII ст. // Вісник Львівського університету. Серія мистецтво. – Вип. 3. – 2003. – С. 163–170. Ohloblyn O. Western Europe and the Ukrainian Baroque: An Aspect of Cultural Infl uences at the Time of Hetman Ivan Mazepa // Батуринська старовина. Збірник наукових праць, при- свячений 300-літтю Батуринської трагедії. – К., 2008. – С. 282–284. 2. Див. посилання 22, 25, 26. 3. Фінадоріна Д.В. Керамічні полив’яні розетки архітектурних пам’яток Верхньої лаври // Лаврський альманах. – Вип. 19. – К., 2007. – С. 52–59; Мезенцев В.І. Керамічні розетки з декору палацу І. Мазепи в Батурині: комп’ютерні реконструкції та київські ана- логії // Сіверщина в історії України. Наукове видання. – Вип. 10. Глухів – К., 2017. – С. 148–160. Див. також Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні досліди Батурина 2016 року. Керамічні оз- доби палацу Івана Мазепи. – Торонто, 2017. – С. 11–22. 4. Фінадоріна Д.В. Керамічні полив’яні розетки архітектур- них пам’яток Верхньої лаври. – С. 52; Виногродська Л., Ситий Ю. Батуринська кахля. – Пам’ятки України. – 2008. – № 3. – С. 36– 38; Ситий Ю., Мироненко Л. Декоративні кахлі з оздоблення нововиявленої споруди палацового комплексу Івана Мазепи на Гончарівці // Сіверянський літопис. – 2010. – № 4–5. – С. 15; Мезенцев В.І. Керамічні розетки з декору палацу І. Мазепи в Батурині. – С. 156–158. 5. Мезенцев В.І. Там само. – С. 148–160; його ж. Керамічні розет- ки споруд Центральної України XVII–XVIII ст. // Сіверщина в історії України. Наукове видання. – Вип. 11. Глухів – К., 2018. – С. 125–136; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні досліди Батурина 2016 року. Керамічні оздоби палацу Івана Мазепи. – С. 11–22. 6. Висловлюю подяку Фонду Кафедр Українознавства при Гар- вардському університеті в м. Бостоні у США за фінансування моїх дослідницьких подорожей до цих міст. 7. Щиро дякую директору Науково-дослідного інституту історії архітектури й містобудування у Києві, архітектору Сергію Юрченку за оцінку першого варіанта цієї статті та рекомендацію її до друку. 8. Мезенцев В.І. Керамічні розетки з декору палацу І. Мазепи в Батурині. – С. 149–158. – Рис. 1; його ж. Керамічні розетки спо- руд Центральної України XVII–XVIII ст. – С. 125–132. – Рис. 10; Ко- гут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні досліди Батурина 2016 року. Керамічні оздоби палацу Івана Мазепи. – С. 11–22. 9. Ситий Ю., Мироненко Л. Декоративні кахлі з оздоблення нововиявленої споруди палацового комплексу Івана Мазепи на Гончарівці. – С. 13; Мезенцев В.І. Керамічні розетки споруд Цен- тральної України XVII–XVIII ст. – С. 130. 10. Hewryk T.D. The Lost Architecture of Kiev. – 2 ed. – The Ukrainian Museum, New York, 1987. – P. 13–15, 17–18, 25–26, 29–30, 45–46, 52– 55; Carl Peter Mazer: Images of mid. 19th-century Kyiv. – Stockholm, 1999. – P. 29–32, 40–42, 51–52; Таранушенко С.А. Пам’ятки архі- Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 150 тектури Київської губернії. – Х., 2011. – С. 58–59, 64, 83, 87, 97–98, 100, 105, 109–110, 118, 120. 11. Мезенцев В.І. Керамічні розетки споруд Центральної Укра- їни XVII–XVIII ст. – С. 126–127. 12. З 2001 р. проект історико-археологічного вивчення Батури- на спонсорують Канадський інститут українських студій (КІУС) Аль- бертського університету в м. Едмонтоні, Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету та Дослідний ін- ститут «Україніка» в м. Торонто у Канаді. Попередній директор КІУС, провідний історик Гетьманщини, проф. Зенон Когут є засновником і науковим дорадником Батуринського проекту. Роман та св. п. Во- лодимира Василишини з м. Філадельфії у США є найщедрішими ме- ценатами досліджень гетьманської столиці. Лидія Палій з Торонто щедро пожертвувала на розкопки цього міста 2018 р. Історико-ар- хеологічні студії Батурина та публікацію їх матеріалів підтриму- ють субсидіями Фонд Кафедр Українознавства при Гарвардському університеті, Крайові управи Ліги українців і Ліги українок Канади, їх торонтські відділи, Союз українок Канади (відділ ім. св. кн. Оль- ги), Фундація «Прометей», Кредитова спілка «Будучність», «BCU Foundation» та Українська кредитова спілка в Торонто. 13. Див. посилання 5. 14. Мезенцев В.І. Керамічні розетки споруд Центральної Укра- їни XVII–XVIII ст. – С. 133–135. 15. Див., наприклад, Логвинська Л., Тищенко О. Майоліка. – К., 1966. – С. 88, 89; Логвин Г.Н. Стильові риси архітектури і мо- нументально-декоративного мистецтва українського бароко // Архітектурна спадщина України. – К., 2002. – Вип. 4. – С. 51–59; Фінадоріна Д.В. Керамічні полив’яні розетки архітектурних пам’я- ток Верхньої лаври. – С. 52, 58. 16. Історія українського мистецтва. – Т. 2. – К., 1967. – С. 90– 92. – Рис. 51. 17. Логвин Г.Н. По Україні: стародавні мистецькі пам’ятки. – К., 1968. – С. 201–203; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https:// uk.wikipedia.org/wiki/Луцька_надбрамна_вежа. 18. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://naub.org. ua/?p=624. 19. Міляєва Л. Митрополит Петро Могила і мистецтво Києва 30–40-х рр. XVII ст. – С. 162; [Електронний ресурс]. – Режим до- ступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Надгробок_князя_Костянти- на_Острозького. 20. Сіткарьова О.В. Успенський собор Києво-Печерської Лав- ри. – К, 2000. – Рис. 15,б, 22,а, 23,а,б,г, 24,б,в; її ж. Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври та її історичного оточення за доби гетьмана І.С. Мазепи. – К., 2005.– С. 73; Степовик Д.В. Істо- рія Києво-Печерської Лаври. – К., 2001. – Рис. 43–46, 78, 149; Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві / Упоряд. Н. Белічко. – К., 2016. – С. 42, 45, 49, 52, 53. 21. Див., наприклад, Каргер М.К. Древний Киев. – Т. 2. – М. – Л., 1961. – С. 109–113. – Рис. 24; Нікітенко Н.М. Свята Софія Ки- ївська: історія в мистецтві. – К., 2003. – С. 229–231, 246. – Рис. 37, 42; Крізь віки. – С. 54. 22. Ернст Ф. Київська архітектура XVII віку. – С. 142–143. 23. Каргер М.К. Древний Киев. – Т. 2. – С. 116–117. – Рис. 25. 24. Дякую за це повідомлення археологу Ларисі Виногродській (Інститут археології НАНУ). 25. Ернст Ф. Київська архітектура XVII віку. – С. 145–147; Сіт- карьова О.В. Успенський собор Києво-Печерської Лаври. – С. 33. – Рис. 20. 26. Ернст Ф. Київська архітектура XVII віку. – С. 163. 27. Міляєва Л. Митрополит Петро Могила і мистецтво Києва 30–40-х рр. XVII ст. – С. 165, 171. 28. Serlio S. Regole generali di architettura di Sabastiano Serlio Bolognese: sopra le cinque maniere de gliedifi ci, cioe, thoscano, dorico, ionico, corinthio, e composito; con gli essempi de l’antiquita, che per la maggior parte concordano con la dottrina di Vitruvio. Con noue additioni, et castigationi, del medesimo autore in questa terza editione fatte: come ne la seguenie carta e notato. In Venetia con priuilegio Apostolici et Venitiano. [Per Pietro de Nicolini da Sabbio. M.D.LI]., nr inw. MNK VIII–XVI–80. Muzeum Narodowe, Krakόw. 29. Krynicka M., Wierzbicki M. Octaviano Mancini architekt w służbie metropolity Piotra Mohyły // Rozprawy i sprawozdania Muzeum Narodowego w Krakowie. – T. V. – Krakόw, 1959. – S. 22–40. 30. Міляєва Л. Митрополит Петро Могила і мистецтво Києва 30–40-х рр. XVII ст. – С. 163–170. 31. Висловлюю подяку адміністрації Національного музею Кракова за дозвіл ознайомитись з цим рідкісним виданням і пе- редрукувати деякі ілюстрації. Вельми дякую також Фонду Кафедр Українознавства при Гарвардському університеті за фінансуван- ня моєї дослідницької подорожі до Кракова й Варшави у 2014 р. 32. McAndrew J. Venetian Architecture of the Early Renaissance. – Cambridge, Massachusetts – London, 1980. – P. 94–105, 158, 170, 186– 188, 216–219, 338–342, 360; Lieberman R. Renaissance Architecture in Venice 1450–1540. – London, 1982. – Plates 12, 16, 52, 63, 65, 66, 69, 79, 86, 90–91, 102. 33. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://it.wikipedia. org/wiki/File:Loggia_della_ Gran_Guardia_ (Padua). Jpg. 34. Heydenreich L., Lotz W. Architecture in Italy 1400 to 1600. – Harmondsworth, 1974. – Plate 19. 35. Яблонский Д.Н. Порталы в украинской архитектуре XVII– XVIII вв. – К., 1955. – С. 8; Цапенко М. Архитектура Левобереж- ной Украины XVII–XVIII веков. – М., 1967. – С. 30–38, 211, 218; Ки- лессо С.К. Керамика в архитектуре Украины. – К., 1968. – С. 6–10; Развитие строительной науки и техники в Украинской ССР. – Т. 1. – К., 1989. – С. 82–83. 36. Мусієнко П.Н. Кераміка // Історія українського мистецтва. – Т. 3. – К., 1968. – С. 331. Див. також посилання 37. 37. Виногродська Л. Архітектурно-декоративна кераміка // На- ціональний заповідник «Софія Київська». – К., 2004. – С. 412–413; Фінадоріна Д.В. Художньо-декоративні різновиди комплексу піч- ної кахлі XVII ст. з розкопок Київського Арсеналу // Болховітінов- ський щорічник 2010. – К., 2011. – С. 135–143. 38. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fl ickriver. com/photos/renzodionigi/tags/dellarobbia/ 39. Giovanetti B., Martucci R. Architect’s Guide to Florence. – Oxford, 1994. – P. 56, 78, 79, 80; All of Tuscany / Ed. M. Martinelli. – Florence, 2000. – P. 55; [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.br.com.ua/referats/Architecture/82157.htm; https:// www.fl orenceinferno.com/contemporay-art-museo-novecento-santa- maria-novella/; https://en.wikipedia.org/wiki/Ospedale_del_Ceppo. 40. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. santacroceopera.it/en/ArchitetturaEArte_SpaziChiostri.aspx; https:// www.visitfl orence.com/fl orence-churches/santa-croce.html) 41. Giovanetti B., Martucci R. Architect’s Guide to Florence. – P. 8, 62; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://en.wikipedia. org/wiki/Pazzi_Chapel. 42. Дякую історику архітектури проф. Еціо Годолі (Флорентій- ський університет) за фахову консультацію про керамічний де- кор споруд Італії Нового часу і слушну пораду оглянути збірку цього музею у 2014 р. 43. Ravanelli Guidotti C. Ceramiche italiane datate dal XV al XIX secole. – Faenza. 2004. – P. 39. – Figs. 21, 22. 44. Там само. – Fig. 22. 45. Heydenreich L., Lotz W. Architecture in Italy 1400 to 1600. – Plate 63; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://en.wikipedia. org/wiki/Palazzo_della_Cancelleria. 46. Giovanetti B., Martucci R. Architect’s Guide to Florence. – P. 8, 55, 61, 62. – Figs.22, 27; All of Tuscany. – P. 6–9. Мезенцев В.И. Итальянский ренессансный элемент в декоре церквей Поднепровья XVII–XVIII вв. В статье впервые рассматривается происхождение приема украшения построек Центральной Украины XVII–XVIII вв. ке- рамическими поливными розетками из архитектурного декора итальянского Возрождения. Показаны аналогии таких деталей в убранстве ренессансных зданий Западной Украины и Италии XV– XVI вв. Исследование базируется на натурном изучении и фото автора этих аутентичных и реконструированных изделий на па- мятниках зодчества и в музейных коллекциях Италии. Ключевые слова: керамические розетки построек Украины и Италии, влияние архитектурного декора Возрождения, О. Манчи- ни и итальянские зодчие в Киеве. Mezentsev V.I. Italian Renaissance Element in the Deco- ration of 17th-18th-Century Churches in the Dnieper Region This article for the fi rst time examines the origin of the method of decorating 17th-18th-century structures in Central Ukraine with glazed ceramic rosettes from the Italian Renaissance architecture. It presents analogies for such details in the adornments of 15th-16th-century buildings of this style in Western Ukraine and Italy. This research is based on the author’s investigations and photos of these authentic and reconstructed ornaments preserving on the architectural monuments and within the museum collections in Italy. Key words: ceramic rosettes of the Ukrainian and Italian edifi ces, infl uences from the Renaissance architectural embellishments, O. Mancini and the Italian master builders in Kyiv. 17.04.2019 р.j
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180901
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2218-4805
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:33:00Z
publishDate	2019
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
record_format	dspace
spelling	Мезенцев, В.І. 2021-10-24T15:26:57Z 2021-10-24T15:26:57Z 2019 Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст. / В.І. Мезенцев // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 136-150. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180901 72.04(477.41–21)/7.034(450)«16/17» У статті уперше розглядається походження прийому оздоблення споруд Центральної України XVII–XVIII ст. керамічними полив’яними розетками з архітектурного декору італійського Відродження. Показані аналогії таких деталей в оформленні ренесансних будівель Західної України та Італії XV–XVI ст. Дослідження базується на натурних обстеженнях і фото автора цих автентичних і реконструйованих виробів на пам’ятках зодчества і в музейних колекціях Італії. В статье впервые рассматривается происхождение приема украшения построек Центральной Украины XVII–XVIII вв. керамическими поливными розетками из архитектурного декора итальянского Возрождения. Показаны аналогии таких деталей в убранстве ренессансных зданий Западной Украины и Италии XV–XVI вв. Исследование базируется на натурном изучении и фото автора этих аутентичных и реконструированных изделий на памятниках зодчества и в музейных коллекциях Италии. This article for the first time examines the origin of the method of decorating 17th-18th-century structures in Central Ukraine with glazed ceramic rosettes from the Italian Renaissance architecture. It presents analogies for such details in the adornments of 15th-16th-century buildings of this style in Western Ukraine and Italy. This research is based on the author’s investigations and photos of these authentic and reconstructed ornaments preserving on the architectural monuments and within the museum collections in Italy. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Польсько-литовська доба та Гетьманщина Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст. Итальянский ренессансный элемент в декоре церквей Поднепровья XVII–XVIII вв. Italian Renaissance Element in the Decoration of 17th-18th-Century Churches in the Dnieper Region Article published earlier
spellingShingle	Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст. Мезенцев, В.І. Польсько-литовська доба та Гетьманщина
title	Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст.
title_alt	Итальянский ренессансный элемент в декоре церквей Поднепровья XVII–XVIII вв. Italian Renaissance Element in the Decoration of 17th-18th-Century Churches in the Dnieper Region
title_full	Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст.
title_fullStr	Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст.
title_full_unstemmed	Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст.
title_short	Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст.
title_sort	італійський ренесансний елемент в декорі церков наддніпрянщини xvii–xviii ст.
topic	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
topic_facet	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180901
work_keys_str_mv	AT mezencevví ítalíisʹkiirenesansniielementvdekorícerkovnaddníprânŝinixviixviiist AT mezencevví italʹânskiirenessansnyiélementvdekorecerkveipodneprovʹâxviixviiivv AT mezencevví italianrenaissanceelementinthedecorationof17th18thcenturychurchesinthednieperregion

Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст.

Репозитарії

Схожі ресурси